Органи виконавчої влади як суб’єкти адміністративного права

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Курсова робота

З адміністративного права України

На тему: «Органи виконавчої влади як суб'єкти адміністративного права»

План

Вступ. Актуальність вирішення проблеми органів виконавчої влади як суб'єктів адміністративного права

Розділ 1. Загальна характеристика органів виконавчої влади

1.1 Поняття та ознаки органу виконавчої влади як суб'єкта адміністративного права

1.2 Правовий статус органів виконавчої влади

Розділ 2. Система органів виконавчої влади

2.1 Кабінет Міністрів України - основний суб'єкт адміністративного права

2.2 Центральні органи виконавчої влади

2.3 Місцеві органи виконавчої влади

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Однією з найважливіших проблем адміністративного права в сучасний період є впорядкуваняя та підвищення ефективності діяльності суб'єктів адміністративного права - у першу чергу органів виконавчої влади. Однією з найбільш гострих для України проблем політико-організаційного характеру є проблема виконавчої влади. Широко відомий у світі термін «виконавча влада» на протязі більш як 70-річної історії нашої держави був фактично вилучений з наукового обігу. Тоді домінувала теорія про поєднання у радах законодавчої і виконавчої влади. Здавалося, що всевладдя рад цілком поглинуло виконавчу владу як самостійну форму державновладних проявів. Проте, як відомо, ради всіх ланок ніколи не були всевладними, про що свідчить багаторічна історія і практика радянського будівництва. Не були вони і органами влади і управління, як обгрунтовувалось у численній науковій літературі. Зокрема, про це свідчить те, що ради законодавчу роботу у повному обсязі ніколи не здійснювали. До того ж проекти рішень місцевих органів влади, як правило, готували виконавчі органи, і цим фактично підмінювали законодавчу владу. Звідси, з одного боку, практика підміни законодавчих актів підзаконними (виконавчими), а з іншого - безпосереднє втручання, як правило, некваліфікованих законодавців у сферу виконавчо-розпорядчих органів та в їх діяльність, що у підсумку призвело до того, що проблема державного бкдівництва в Україні - створення дійового механізму реалізації законів - й досі не розв'язана. За весь період панування радянської влади так і не було сформовано справжньої нормативно-правової бази, яка б організаційно-функціонально закріплювала статус виконавчого апарату рад. Останнім часом нарешті був прийнятий закон «Про Кабінет Міністрів України», який хоч і є недосконалим і потребує внесення змін, проте є важливим кроком до чіткого закріплення правового статусу органів виконавчої влади загалом. З позицій західної науки адмінісративного права виконавча влада - це система органів державного управління (уряд, міністерства, тощо), тобто система виконавчо-розпорядчих органів. Проте сутність категорії виконавчої влади не зводиться до визначення конкретних суб'єктів діяльності по реалізації державної влади. Більш привабливим виявляється підхід, з позицій якого сутність виконавчої влади бачиться в тому, що це «правозастосувальна влада». Хоча, на наш погляд, і таке розуміння не розкриває у повному обсязі сутності цієї форми державної влади. Виконавча влада як реальна категорія має розкриватися через з'ясування основних рис державної влади в цілому.

У сучасний період підвищується актуальність ефективної адміністративної політики. Останню А. П. Шергин визначає як «основні напрямки діяльності держави у сфері взаємовідносин виконавчої влади та громадянина. Адміністративна політика реалізується у практичній діяльності органів виконавчої влади. Необхідність нової адміністративної політики обумовлена ціллю створення в Україні сучасної правової держави, однак попереднім етапом повинне явитися безвідкладне проведення адміністративної реформи. Важливим кроком на цьому шляху стало б формування законодавства, яке б встановило механізм реформування виконавчої влади і забезпечило реалізацію адміністративно-правового статусу громадян і самих органів виконавчої влади. Важливим елементом діяльності державних органів виконавчої влади є здійснювана на основі нормативно встановлених положень норматворча робота - від її ефективності залежить реальна дія законів. Реалізація правового статусу органів виконавчої влади в Україні гарантується українським законодавством, можливістю звернення за захистом в суд, застосування заходів державного примусу.

Ще однією проблемою управлінської діяльності органів виконавчої влади як суб'єктів адміністративного праває те, що Конституція не визначає перелік об'єктів управління Кабінету Міністрів України, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, та місцевих державних адміністрацій. Відсутність переліку конкретних об'єктів робить здійснення управління з боку органів виконавчої влади безпредметним, що, у свою чергу, зводить здійснення правоохоронної, контрольно-наглядової функцій управліня нанівець. Безумовно, визначення об'єктів управління виконавчої діяльності пов'язане з конкретними правами та свободами людини та громадянина, а також із закріпленими Конституцією формами власності - власності українського народу, приватної, державної, комунальної та інтелектуальної. Так Кабінет Міністрів України, відповідно до п. 5 ст. 116 Конституції, вправі в межах закону здійснювати управління всіма об'єктами державної власності, забезпечувати рівні умови розвитку всіх форм власності. Конституція та законодавство про органи виконавчої влади визначають об'єкти управління лише відповідно до існуючих форм власності, але необхідне й визначення об'єктів управління в різних галузях, наприклад в галузі освіти.

Розділ 1. Загальна характеристика органів виконавчої влади

1.1 Поняття та ознаки органу виконавчої влади як суб'єкта адміністративного права

Серед колективних суб'єктів адміністративного права слід, у першу чергу, виділити органи виконавчої влади. Місце органів виконавчої влади як суб'єктів адміністративного права визначаєься метою діяльності, а це - забезпечення реалізації прав і свобод людини і громадянина. Механізм реалізації законів є механізмом самої виконавчої діяльності. Органи виконавчої влади посідають особливе місце у системі суб'єктів адміністративного права. По-перше, вони є основними (після Президента України) функціонально-галузевими носіями виконавчої влади в державі, а статус органу виконавчої влади закріплюється за ними в нормативному порядку; по-друге, є найважливішою складовою органів державного управління і державного апарату в цілому (як відомо, державний апарат, крім органів державного управління, об'єднує управлінські структури законодавчої влади, органи правосуддя, прокуратури та інші державні органи); по-третє, вони об'єднані єдиним керівництвом і підпорядкуванням, внаслідок чого діють узгоджено і цілеспрямовано; по-четверте, кожен з органів цієї системи наділений державою специфічною компетенцією у сфері державного управління і реалізації державної виконавчої влади; по-п'яте, система органів виконавчої влади справляє регулюючий вплив на всі сфери державного і суспільного життя; по-шосте, в рамках своєї компетенції органи виконавчої влади самостійні в організаційному та функціональному відношеннях; по-сьоме, здійснюється специфічний вид державної діяльності, яка за своїм юридичним змістом є виконавчо-розпорядчою. На основі зазначеного можна сформулювати визначення органу державної виконавчої влади -- це носій державної виконавчої влади, що реалізує свою компетенцію в закріпленій сфері державного управління і має юридичний (нормативно зафіксований) статус органу державної виконавчої влади. Крім того в адміністративно-правовій науці дають і інші визначення, так під органом виконавчої влади визнають частину державного апарату (організацію), яка має власну структуру та штат службовців і в межах установленої компетенції здійснює від імені й за дорученнм держави функцію державного управління в економічній, соціально-культурній, адміністративно-політичній сферах суспільного життя. Органи виконавчої влади мають усі найважливіші ознаки державних органів, але, крім того, вони мають і власні специфічні риси, обумовлені завданнями та особливим характером державного управління. До ознак органів виконавчої влади відносяться:

система органів виконавчої влади та управління заснована на законі ієрархії, тобто підпорядкованості, підконтрольності, підзвітності нижчестоящих державних органів влади вищестоящим.

кожен орган виконавчої влади, діючи від імені та за дорученням держави, має певний правовий статус, виступає носієм відповідних повноважень, релізація яких забезпечує йому досягнення мети виконавчо-розпорядчої діяльності.

органи виконавчої влади наділено необхідною оперативною самостійністю, що виражається в їх компетенції - предметах відання, правах, обов'язках, територальних межах діяльності кожного окремого органу.

кожен орган виконавчої влади має офіційне найменування та повноваження використовувати різні атрибути з державною символікою.

діяльність цих органів має вторинний, підзаконний, виконавчо-розпорядчий характер, бо вони здійснюють свої функції на підставі й на виконання закону.

будучи частиною державного апарату, органи виконавчої влади маюь власну внутрішню структуру й штат службовців.

орган виконавчої влади становить собою організацію - колектив людей - державних службовців, який сформований шляхом їх призначення або конкурсного відбору на посаду для здійснення конкретної виконавчо-розпорядчої діяльності в юридично-владній формі.

органи виконавчої влади відрізняються від органів законодавчої та судової влади за своїм цільовим призначенням, функціями, характером діяльності, порядком утворення і взаємовідносинами між різними органами, складом службовців та порядком заміщення ними посад, формами й методами здійснення своїх юридично-владних повноважень.

органи виконавчої влади відрізняються від підприємств, об'єднань, установ, організацій, у тому числі й державних тим, що мають державно-владні повноваження по відношенню до вищезазначених суб'єктів та керують ними.

Сутність органів виконавчої влади розкривається через з'ясування їх осноних функцій:

1) Соціально-політична - спрямовує владно-адміністративну діяльність виконавчих органів на неухильне виконання законів та актів, а також здійснення безпосереднього керівництва об'єктами управління.

2) Правозастосувальна - полягає у розробці і фактичному здійсненні організаційних заходів, спрямованих на забезпечення втілення приписів правових норм в життя.

3) Правоохоронна функція - забезпечення реалізації правозастосувальної діяльності і належну поведінку всіх учасників керованих процесів.

4) Контроль і нагляд - здійснюється в таких формах як забезпечення податкової і митної політики, аудит, наглядова діяльність за функціонуванням конкретних об'єктів.

5) Координаційна - співробітництво і погодження дій учасників і зменшення сфери безпосереднього адміністративного розпорядництва.

Чітку вказівку на види органів виконавчої влади містить Конституція України. За ст. 113 вищим органом у системі органів виконавчої влади є Кабінет Міністрів України; ст. 114 вказує на існування центральних органів виконавчої влади (міністерств); ст. 118 визначає місцеві державні адміністрації як місцеві органи виконавчої влади. Крім зазначених у Конституції України, чинне законодавство наділяє статусом органів виконавчої влади без подальшого його уточнення Раду міністрів Автономної Республіки Крим (п. 1 ст. 35 Конституції Автономної Республіки Крим) і міліцію (ст. 1 Закону України «Про міліцію» від 20 грудня 1990 p.).

Таким чином, органи виконавчої влади України поділяються на: а) вищий; б) центральні; в) місцеві; г) спеціальні. До спеціальних доцільно віднести Раду міністрів Автономної Республіки Крим і міліцію.

1.2 Правовий статус органів виконавчої влади

Впорядкованість та ефективність діяльності органів виконавчої влади безпосередньо залежить від чіткого законодавчого закріплення їх правового статусу. Правове становище (або правовий статус) органів виконавчої влади, передбачає, що всі вони діють на основі законів та інших нормативно-правових актів, здійснюють нормотворчу діяльність, дії, покладені на них нормативними актами, мають повноваження (компетенцію), а також володіють оперативною самостійністю, але в межах встановленої компетенції. Характеризуючи правовий статус органів виконавчої влади важливо відмітити, що громадянська правоздатність не є ознакою правового статусу органів виконавчої влади. Крім того категорія юридичної особи є взагалі неприйнятною для їх характеризування, бо вона не здатна відобразити як характер здійснюваної ними державно-управлінської діяльності, так і специфіку державно-владних повноважень, що їм належать. Правовий статус органів виконавчої влади характеризується тим, що ці органи є самостійними та незалежними саме в здійсненні наданих ним повноважень. Вони є лише відповідальними перед Президентом України та підконтрольними та підзвітними Верховній Раді України. Перевищення меж встановленої компетенції означає незаконне присвоєння владних повноважень. Основним способом впливу законодавчого органу на виконавчу владу є прийняття законів. Органи виконавчої влади здіснюють значний вплив на законотворчу діяльність представницького органу влади, зоерема реалізують право законодавчої ініціативи. Спори пов'язані із діяльністю органів виконавчої влади тепер є компетенцією спеціалізованих адміністративних судів. В разі, коли нормативні акти виконавчої влади не відповідають Конституції України, вони можуть бути скасовані Конституційним судом України. Органи виконавчої влади здіснюють виконавчу, розпорядчу, контрольно-наглядову, регулюючу, юрисдикційну та нормотворчу дільність. Правовий статус органів виконавчої влади, які здіснюють важливі функції державного управління у різноманітних сферах, повинен, як правило, встановлюватися у відповідних законах. Правовий статус органів виконавчої влади в Україні визначають в першу чергу Конституція України, закони України ( «Про Кабінет Міністрів України», «Про місцеві державні адміністрації» тощо), акти президента України, постанови Верховної Ради України, а також підзаконими актами вищих органів виконавчої влади щодо нижчих. До правового статусу органу виконавчої влади відноситься також обсяг його компетенції, який визначається законодавством. Компетенція - це певний обсяг державноїдіяльності, покладений на конкретний орган, або коло питань, передбаченихзаконодавством, іншими нормативно-правовими актами, які він має правовирішувати в процесі практичної діяльності (коло питань, що вирішуютьсяміністерством, визначається у положенні про відповідне міністерство;відомством - у положенні про відповідне відомство).

При вивченні питання правового статусу центральних органів виконавчої влади необхідно звернутися до указів Президента України "Про систему центральних органів виконавчої влади" (від 15.12.1999 p.), "Про чергові заходи щодо дальшого здійснення адміністративної реформи в Україні" (від 29.05.2001 р.) Для з'ясування статусу центральних органів виконавчої влади необхідно також звернутися до таких нормативно-правових актів, як укази Президента "Про Державний комітет інформаційної політики, телебачення і радіомовлення України", "Про державний комітет стандартизації, метрології та сертифікації", Положення про Міністерство оборони України, Положення про Державний комітет будівництва, архітектури та житлової політики України, Положення про Міністерство юстиції України, Положення про Міністерство охорони здоров'я України, Положення про Міністерство транспорту України та ін. (див. рекомендовану літературу). Досить важливим є уяснення того, що особливість адміністративно-правового статусу органів місцевого самоврядування проявляється, в першу чергу, у виконанні ними делегованих повноважень органів виконавчої влади (ч. 3. ст. 143 Конституції України). Слід мати на увазі, що в Законі "Про органи місцевого самоврядування в Україні" передбачається перелік таких повноважень. Дане питання вирішується згідно з договором між органами державної виконавчої влади та органами місцевого самоврядування. На сьогоднішній день немає нормативно-правового акту, який би закріплював механізм делегування повноважень. Слід мати на увазі, що при виконанні делегованих повноважень органи місцевого самоврядування підконтрольні відповідним органам виконавчої влади. Адміністративно-правовий статус органів місцевого самоврядування регламентується Конституцією України, законами України "Про місцеве самоврядування в Україні", "Про місцеві державні адміністрації". У свою чергу, органи місцевого самоврядування також можуть делегувати ряд своїх повноважень місцевим державним адміністраціям і контролювати їх виконання.

Розділ 2. Система органів виконавчої влади

2.1 Кабінет Міністрів України - основний суб'єкт адміністративного права

Вищим органом виконавчої влади є Уряд України -- Кабінет Міністрів. Стаття 113 Конституції України фіксує, що Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади. Він відповідальний перед Президентом України та підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України у межах, передбачених у статтях 85, 87 Конституції. Кабінет Міністрів складає свої повноваження перед новообраним Президентом України. До його складу входять Прем'єр-міністр України, перший віце-прем'єр-міністр, три віце-прем'єр-міністри, міністри. Прем'єр-міністр України призначається Президентом України за згодою більше ніж половини від конституційного складу Верховної Ради, а персональний склад Кабінету Міністрів призначається Президентом України за поданням Прем'єр-міністра. Роботою Кабінету Міністрів керує Прем'єр-міністр. Він спрямовує її на виконання Програми діяльності Кабінету Міністрів України, яка схвалюється Верховною Радою України, згідно з п. 11 ст. 85 Конституції. Прем'єр-міністр України входить із поданням до Президента про утворення, реорганізацію та ліквідацію міністерств, інших центральних органів виконавчої влади в межах коштів, передбачених Державним бюджетом на утримання цих органів. Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції:

1) забезпечує державний суверенітет і економічну самостійність України, здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави, виконання Конституції і законів України, актів Президента України;

2) вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина;

3) забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування;

4) розробляє і здійснює загальнодержавні програми економічного, науково-технічного, соціального і культурного розвитку України;

5) забезпечує рівні умови розвитку всіх форм власності; здійснює управління об'єктами державної власності відповідно до закону;

6) розробляє проект закону про Державний бюджет України і забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України, подає Верховній Раді України звіт про його виконання;

7) здійснює заходи щодо забезпечення обороноздатності та національної безпеки України, громадського порядку, боротьби зі злочинністю;

8) організує і забезпечує здійснення зовнішньоекономічної діяльності України, митної справи;

9) спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади;

10) виконує інші функції, визначені Конституцією та законами України, актами Президента України;

11) видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання. Акти Кабінету Міністрів підписує Прем'єр-міністр.

Прем'єр-міністр України, інші члени Кабінету Міністрів України мають право заявити Президентові України про свою відставку. Відставка Прем'єр-міністра України має наслідком відставку всього складу Кабінету Міністрів України. Такі ж наслідки має прийняття Верховною Радою резолюції щодо недовіри Кабінетові Міністрів. Кабінет Міністрів України, відставку якого прийнято Президентом України, за його дорученням продовжує виконувати свої повноваження до початку роботи новосформованого Кабінету Міністрів України, але не довше ніж шістдесят днів. Прем'єр-міністр України зобов'язаний подати Президентові України заяву про відставку Кабінету Міністрів України за рішенням Президента України чи у зв'язку з прийняттям Верховною Радою України резолюції щодо недовіри. Діяльність Кабінету Міністрів України, як вищого органу в системі органів виконавчої влади, забезпечує Секретаріат. Секретаріат -- це постійно діючий орган, основними завданнями якого є організаційне, експертно-аналітичне, правове, інформаційне, матеріально-технічне та інше забезпечення діяльності Кабінету Міністрів України.

Секретаріат виконує такі функції:

1) координує розроблення та виконання органами виконавчої влади планів роботи Кабінету Міністрів України та урядових комітетів, у тому числі законопроектних робіт відповідно до пріоритетів урядової політики;

2) координує роботу органів виконавчої влади, пов'язану з підготовкою проектів нормативно-правових актів та інших документів, що подаються на розгляд Кабінету Міністрів України та урядових комітетів;

3) проводить роботу з підготовки засідань Кабінету Міністрів України та урядових комітетів, контролює своєчасне подання відповідних матеріалів міністрами, керівниками інших центральних органів виконавчої влади;

4) забезпечує розроблення аналітичних, довідкових та інших матеріалів з питань, що розглядатимуться Кабінетом Міністрів України, урядовими комітетами, Прем'єр-міністром України, віце-прем'єр-міністрами України;

5) забезпечує додержання регламенту та інших вимог щодо оформлення та проходження документів, які подаються на розгляд Кабінету Міністрів України та урядових комітетів;

6) готує експертні висновки щодо документів, поданих міністрами, керівниками інших центральних органів виконавчої влади на розгляд Кабінету Міністрів України та урядових комітетів, стосовно відповідності цих документів пріоритетам урядової політики, визначеним у планах роботи Кабінету Міністрів України та урядових комітетів;

7) повертає документи, подані міністрами, керівниками інших центральних органів виконавчої влади на розгляд Кабінету Міністрів України та урядових комітетів, для доопрацювання у разі порушення вимог щодо їх оформлення;

8) сприяє міністерствам, іншим центральним органам виконавчої влади у доопрацюванні повернутих документів шляхом проведення консультацій з працівниками апарату зазначених органів;

9) складає протоколи засідань Кабінету Міністрів України та урядових комітетів, забезпечує їх направлення членам Кабінету Міністрів України;

10) організовує контроль за виконанням органами виконавчої влади рішень Кабінету Міністрів України та урядових комітетів, а також доручень Прем'єр-міністра України, віце-прем'єр-міністрів України;

11) організовує проведення органами виконавчої влади моніторингу соціально-економічного стану та у разі потреби -- розроблення пропозицій щодо коригування урядової політики;

12) здійснює правову експертизу проектів нормативно-правових актів та інших документів, що подаються на розгляд Кабінету Міністрів України та урядових комітетів;

13) організовує вивчення та візування в органах виконавчої влади законів України, що надійшли на підпис Президентові України;

14) готує для Прем'єр-міністра України, віце-прем'єр-міністрів України висновки та довідки з правових питань і надає їм правові консультації;

15) здійснює редагування проектів нормативно-правових актів та інших документів;

16) здійснює облік і систематизацію нормативно-правових актів та підтримує їх тексти у контрольному стані;

17) організовує опрацювання документів, що надходять до Секретаріату від судів;

18) організовує підготовку органами виконавчої влади матеріалів для проведення Прем'єр-міністром України та віце-прем'єр-міністрами України переговорів з представниками іноземних держав, міжнародних організацій, союзів та угруповань;

19) здійснює протокольне забезпечення зустрічей Прем'єр-міністра України, віце-прем'єр-міністрів України та Державного Секретаря Кабінету Міністрів України;

20) опрацьовує за дорученням Прем'єр-міністра України матеріали щодо призначення на посаду та звільнення з посади керівників центральних органів виконавчої влади, урядових органів державного управління та їх заступників, а також керівників місцевих органів виконавчої влади;

21) забезпечує ведення діловодства;

22) забезпечує додержання режиму секретності та службової таємниці;

23) здійснює фінансове, матеріально-технічне та господарсько-побутове забезпечення діяльності Кабінету Міністрів України та урядових комітетів;

24) забезпечує наступність у діяльності Кабінету Міністрів України у разі зміни його персонального складу та відповідне інформування нових членів Кабінету Міністрів України;

25) виконує інші функції відповідно до рішень Кабінету Міністрів України та доручень Прем'єр-міністра України.

Секретаріат у своїй діяльності взаємодіє з Адміністрацією Президента України, Секретаріатом Верховної Ради України, іншими державними органами, об'єднаннями громадян та недержавними організаціями. Організаційна структура Секретаріату включає керівництво в особі Державного Секретаря Кабінету Міністрів України та його заступників, департаменти, самостійні управління, відділи. До структури Секретаріату як самостійні підрозділи входять: а) служби віце-прем'єр-міністрів України, які є патронатними підрозділами, що забезпечують діяльність віце-прем'єр-міністрів України і підпорядковуються їм безпосередньо; б) Служба Державного Секретаря Кабінету Міністрів України, яка забезпечує діяльність Державного Секретаря Кабінету Міністрів України і підпорядковується йому безпосередньо.Очолює Секретаріат Державний Секретар Кабінету Міністрів України, який призначається на посаду і звільняється з посади Президентом України за поданням Прем'єр-міністра України.

Державний Секретар Кабінету Міністрів України має право: а) давати доручення з питань підготовки проектів нормативно-правових актів, інших документів, що подаються на розгляд Кабінету Міністрів України, посадовим особам центральних і місцевих органів виконавчої влади, відповідальним за організацію роботи з підготовки зазначених проектів; б) повертати проекти нормативно-правових актів та інші документи, внесені до Секретаріату з порушенням установленого регламенту або з питань, що не належать до компетенції Кабінету Міністрів України; в) проводити наради з посадовими особами центральних органів виконавчої влади, відповідальними за підготовку проектів нормативно-правових актів та інших документів, що підлягають розгляду Кабінетом Міністрів України. Департаменти, самостійні управління та відділи Секретаріату забезпечують діяльність Кабінету Міністрів України з питань, що належать до їх компетенції і здійснюють функції відповідно до положень про них. їх очолюють відповідно директори департаментів, начальники управлінь та завідуючі відділами. Секретаріат є юридичною особою, має самостійний баланс, рахунки, печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, інші печатки, штампи та бланки встановленого зразка. Діяльність Прем'єр-міністра України забезпечується Службою Прем'єр-міністра України, яка є патронатним підрозділом і підпорядковується йому безпосередньо. Основними завданнями Служби є сприяння Прем'єр-міністрові України у здійсненні його повноважень та забезпечення його зв'язків з органами державної влади, громадськістю, іноземними та міжнародними організаціями, засобами масової інформації. Відповідно до основних завдань, Служба виконує такі функції:

1) надає Прем'єр-міністрові України експертні висновки та рекомендації з питань формування урядової політики, в тому числі на основі пропозицій, що надходять від членів Кабінету Міністрів України;

2) організовує зв'язки Прем'єр-міністра України з органами державної влади, громадськістю, іноземними та міжнародними організаціями, засобами масової інформації;

3) відповідно до регламенту роботи Кабінету Міністрів України аналізує зміст проектів нормативно-правових актів та інших документів, що подаються на розгляд Кабінету Міністрів України і на підпис Прем'єр-міністру України, щодо їх відповідності урядовій політиці;

4) здійснює моніторинг та аналіз політичних, економічних і соціальних наслідків урядової політики, у разі потреби готує пропозиції щодо внесення змін до неї;

5) здійснює контроль за виконанням доручень Прем'єр-міністра України;

6) забезпечує організацію робочого часу Прем'єр-міністра України, опрацьовує його робочі плани, координує та забезпечує проведення нарад, зустрічей та поїздок Прем'єр-міністра України по країні та за її межами;

7) забезпечує підготовку матеріалів для Прем'єр-міністра України до засідань Кабінету Міністрів України, нарад, складання протоколів нарад і зустрічей Прем'єр-міністра України та готує за їх наслідками проекти відповідних доручень;

8) опрацьовує кореспонденцію, що надходить на адресу Прем'єр-міністра України;

9) опрацьовує за дорученням Прем'єр-міністра України матеріали з кадрових питань;

10) здійснює інформаційне забезпечення діяльності Прем'єр-міністра України, забезпечує підготовку матеріалів до публічних виступів Прем'єр-міністра України;

11) виконує інші функції відповідно до доручень Прем'єр-міністра "країни і покладених на Службу завдань.

Служба у своїй діяльності взаємодіє із структурними підрозділами 4 з-м Секретаріату Кабінету Міністрів України шляхом проведення спільних нарад, консультацій, погодження планів роботи тощо і має право одержувати від нього, а також від служб віце-прем'єр-міністрів України, керівників центральних і місцевих органів виконавчої влади документи та інформацію, необхідні для виконання своїх завдань. Організаційна структура Служби включає керівництво Служби в особі керівника Служби та його заступника, групу радників Прем'єр-міністра України, прес-секретаря Прем'єр-міністра України - керівника Прес-служби Кабінету Міністрів України, керівника Протоколу Прем'єр-міністра України, Секретаріат Прем'єр-міністра України. Службу очолює керівник Служби, який призначається на посаду і звільняється з посади Кабінетом Міністрів України за поданням Прем'єр-міністра України.

Група радників Прем'єр-міністра України складається з керівника групи радників та радників Прем'єр-міністра України, які призначаються на посаду та звільняються з посади Кабінетом Міністрів України за поданням керівника Служби, погодженим з Прем'єр-міністром України. Керівник групи радників організовує роботу групи радників та забезпечує виконання покладених на неї завдань; контролює виконання радниками доручень Прем'єр-міністра України; координує роботу радників щодо зв'язків з громадськістю та засобами масової інформації; здійснює інші функції, що випливають із завдань групи радників. Радники здійснюють експертне, прогнозно-аналітичне, організаційне та інформаційне забезпечення діяльності Прем'єр-міністра України за відповідними напрямами; забезпечують підготовку матеріалів, необхідних Прем'єр-міністрові України для проведення засідань Кабінету Міністрів України, нарад, зустрічей, а також для виступів, доповідей тощо; подають Прем'єр-міністрові України пропозиції з питань формування урядової політики; беруть участь у підготовці та проведенні нарад, зустрічей та поїздок Прем'єр-міністра України в Україні та за її межами, готують за їх наслідками проекти відповідних доручень; беруть участь у засіданнях Кабінету Міністрів України та урядових комітетів; здійснюють аналіз проектів нормативно-правових актів та інших документів, які подаються на розгляд Кабінету Міністрів України, щодо їх відповідності урядовій політиці; виконують інші доручення Прем'єр-міністра України, керівника Служби та керівника групи радників. Прес-секретар Прем'єр-міністра України -- керівник Прес-служби Кабінету Міністрів України (далі -- прес-секретар) призначається на посаду та звільняється з посади Кабінетом Міністрів України за поданням керівника Служби, погодженим з Прем'єр-міністром України. Прес-секретар організовує роботу Прес-служби Кабінету Міністрів України та забезпечує виконання покладених на неї завдань; забезпечує висвітлення в засобах масової інформації діяльності Прем'єр-міністра України та Кабінету Міністрів України, а також розповсюдження заяв і звернень Прем'єр-міністра України та Кабінету Міністрів України; бере участь в інформаційному забезпеченні діяльності Прем'єр-міністра України, роз'ясненні через засоби масової інформації офіційної позиції Прем'єр-міністра України; організовує прес-конференції, брифінги, зустрічі Прем'єр-міністра України з представниками преси. Керівник Протоколу Прем'єр-міністра України призначається на посаду та звільняється з посади Кабінетом Міністрів України за поданням керівника Служби, погодженим з Прем'єр-міністром України. Він забезпечує проведення міжнародних протокольних заходів за участю Прем'єр-міністра України; забезпечує розроблення та виконання програм офіційних і робочих візитів Прем'єр-міністра України за кордон та програм візитів офіційних зарубіжних делегацій в Україну; виконує інші функції за дорученнями Прем'єр-міністра України та керівника Служби. Секретаріат Прем'єр-міністра України очолює керівник Секретаріату, який призначається на посаду та звільняється з посади Кабінетом Міністрів України за поданням керівника Служби, погодженим з Прем'єр-міністром України. Секретар Прем'єр-міністра організовує роботу Секретаріату та забезпечує виконання покладених на нього завдань; забезпечує вирішення організаційно-технічних питань діяльності Прем'єр-міністра України; організовує опрацювання та попередній розгляд документів, що надходять на ім'я Прем'єр-міністра України; повертає за дорученням Прем'єр-міністра України міністерствам, іншим органам виконавчої влади документи та інші матеріали, внесені з порушенням установленого порядку; організовує роботу приймальної Прем'єр-міністра України; здійснює контроль за виконанням доручень Прем'єр-міністра ^країни; організовує діловодство Служби, реєстрацію кореспонденції Прем'єр-міністра України; забезпечує виконання інших доручень прем'єр-міністра України. Фінансове, матеріально-технічне та кадрове забезпечення діяльності Служби здійснює Секретаріат Кабінету Міністрів України. Кабінет Міністрів для забезпечення ефективної реалізації своїх повноважень, координації дій центральних та місцевих органів виконавчої влади під час виконання відповідних завдань, розроблення проектів актів законодавства, загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального і культурного розвитку України, а також для вирішення оперативних питань може утворювати постійні і тимчасові робочі органи (комітети, комісії, робочі групи тощо). До складу постійних і тимчасових робочих органів залежно від покладених на них завдань включаються представники центральних та місцевих органів виконавчої влади, а також народні депутати України, представники інших органів, не підвідомчих Кабінетові Міністрів, суб'єктів підприємницької діяльності, громадських організацій, науковці та інші фахівці за їх згодою. Сфера діяльності та повноважень постійних і тимчасових робочих органів визначається актами Кабінету Міністрів щодо їх утворення або положеннями про них. Важливі функції робочих органів Кабінету Міністрів України виконують урядові комітети. Вони утворені з метою підвищення ефективності діяльності Кабінету Міністрів України та координації роботи центральних органів виконавчої влади у формуванні та реалізації державної політики. Основним завданням Урядового комітету є формування та реалізація державної політики у відповідній сфері згідно зі стратегією, визначеною Кабінетом Міністрів України. Урядовий комітет розглядає та схвалює концепції проектів нормативно-правових актів та інших документів, що підлягають розробленню; розглядає, врегульовує розбіжності та схвалює проекти нормативно-правових актів та інших документів, що подаються на розгляд Кабінету Міністрів України відповідно до встановленого регламенту; розглядає інші питання, пов'язані з формуванням та реалізацією державної політики у відповідній сфері. Комітет має право створювати в разі потреби підкомітети, експертні комісії та робочі групи для розгляду окремих питань, що належать до його компетенції; отримувати у встановленому порядку від органів виконавчої влади необхідну для його роботи інформацію. До складу Урядового комітету входять члени Кабінету Міністрів України, керівники, заступники керівників центральних органів виконавчої влади. Він затверджується Кабінетом Міністрів України. У роботі Комітету можуть брати участь з правом вирішального голосу члени Кабінету Міністрів України, які не входять до складу Урядового комітету. Урядовий комітет очолює голова, який є Прем'єр-міністром України, Першим віце-прем'єр-міністром України або віце-прем'єр-міністром України. Голова Урядового комітету несе персональну відповідальність за виконання покладених на Комітет завдань. Організаційною формою роботи Урядового комітету є засідання, що скликаються за рішенням голови Комітету у разі потреби. Засідання Урядового комітету вважається правомочним, якщо на ньому присутні не менш як дві третини членів Комітету. За рішенням голови Урядового комітету або за погодженням з ним у роботі Комітету можуть брати участь посадові особи органів виконавчої влади та Секретаріату Кабінету Міністрів України, якщо це необхідно для обговорення питання, включеного до порядку денного. Перелік питань, що підлягає розгляду на засіданні Урядового комітету, формується керівником структурного підрозділу Секретаріату Кабінету Міністрів України, відповідального за організаційне забезпечення Урядового комітету, і затверджується головою Урядового комітету. Проекти документів, що вносяться на розгляд Урядового комітету, мають бути погоджені із заінтересованими органами державної влади та відповідати іншим вимогам встановленого регламенту і стандартів. У разі наявності розбіжностей до проекту має бути додана довідка щодо заходів, вжитих для узгодження документа. Рішення Урядового комітету приймаються шляхом консенсусу і оголошуються головуючим. Вони оформляються протоколом, який підписує голова Комітету. Рішення Урядового комітету, прийняті в межах його компетенції, є обов'язковими для виконання. Контроль за виконанням рішень Урядового комітету здійснює Секретаріат Кабінету Міністрів України. Для розгляду, врегулювання розбіжностей і схвалення проектів комплексних нормативно-правових актів та інших документів, за погодженим рішенням голів відповідних комітетів, можуть проводитися спільні засідання урядових комітетів. Проекти актів законодавства та інших документів подаються на розгляд Кабінету Міністрів України лише за умови їх попереднього схвалення відповідним Урядовим комітетом. У виняткових випадках, якщо проекти актів законодавства та інших документів потребують невідкладного розгляду Кабінетом Міністрів України, за рішенням Прем'єр-міністра України вони можуть включатися до порядку денного засідання Кабінету Міністрів України без попереднього їх схвалення Урядовим комітетом. Організаційне та матеріально-технічне забезпечення діяльності Урядового комітету здійснюють структурні підрозділи Секретаріату Кабінету Міністрів України, визначені Державним Секретарем Кабінету Міністрів України. В Кабінеті Міністрів України діють такі урядові комітети: 1) Урядовий комітет з питань оборони, оборонно-промислового комплексу та правоохоронної діяльності; 2) Урядовий комітет з питань промислової політики, паливно-енергетичного комплексу, екології та надзвичайних ситуацій; 3) Урядовий комітет економічного розвитку та з питань європейської інтеграції; 4) Урядовий комітет соціального, науково-технічного та гуманітарного розвитку; 5) Урядовий комітет з реформування аграрного сектора. Робота Кабінету Міністрів організується на основі перспективного та поточного планування. Планування роботи Кабінету Міністрів здійснюється на базі пропозицій центральних і місцевих органів виконавчої влади шляхом прийняття Програми діяльності Кабінету Міністрів України на період його повноважень, щорічної Державної програми економічного і соціального розвитку України, інших державних програм та актів Кабінету Міністрів. Кабінет Міністрів планує: а) нормотворчу діяльність; б) проведення своїх засідань; в) роботу, пов'язану з реалізацією своїх контрольних функцій і повноважень. Перший віце-прем'єр-міністр, віце-прем'єр-міністри відповідно до розподілу функціональних повноважень розглядають конкретні питання основних напрямів діяльності Кабінету Міністрів; спрямовують і координують роботу органів виконавчої влади, контролюють їх діяльність; очолюють відповідні урядові комітети; забезпечують підготовку матеріалів для розгляду питань на засіданнях Кабінету Міністрів; забезпечують взаємодію Кабінету Міністрів з Верховною Радою та Президентом України; беруть участь у встановленому порядку в роботі органів, що утворюються Президентом України та Кабінетом Міністрів, а також у засіданнях колегій міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, у роботі обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій. Здійснюючи свої повноваження, Прем'єр-міністр, Перший віце-прем'єр-міністр, віце-прем'єр-міністри дають письмові вказівки керівникам центральних і місцевих органів виконавчої влади, інших підвідомчих Кабінетові Міністрів органів, установ та організацій, які оформляються як доручення. Міністри як члени Кабінету Міністрів беруть участь у розробленні та виконанні Програми діяльності Кабінету Міністрів України, реалізації державної політики у доручених їм сферах державного управління, здійснюють управління у цих сферах, спрямовують і координують діяльність інших органів виконавчої влади з питань, віднесених до їх відання; забезпечують у межах своєї компетенції належну підготовку матеріалів з питань, що розглядаються Кабінетом Міністрів; узгоджують рішення з питань, які стосуються сфери їх відання, з позиціями інших міністрів; забезпечують виконання рішень Кабінету Міністрів у співпраці з іншими міністрами. Члени Кабінету Міністрів не можуть діяти всупереч офіційній позиції Кабінету Міністрів. Прем'єр-міністр, Перший віце-прем'єр-міністр, віце-прем'єр-міністри, міністри представляють Україну в міжнародних і міждержавних організаціях, ведуть міжнародні переговори, беруть участь в інших міжнародних заходах, підписують у встановленому порядку міжнародні договори України. Прем'єр-міністр і Міністр закордонних справ мають право вести переговори і підписувати міжнародні договори України без спеціальних повноважень. Повноваження на проведення переговорів і підписання міжнародних договорів, які укладаються від імені Кабінету Міністрів, іншим членам Кабінету Міністрів надаються розпорядженням Кабінету Міністрів або за його дорученням -- актом Міністерства закордонних справ. Кабінет Міністрів України має право створювати урядові органи державного управління (департаменти, служби, інспекції). Такі органи діють у складі міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади і підпорядковуються йому. Урядовий орган державного управління у межах своєї компетенції бере участь у реалізації державної політики у відповідній підгалузі або сфері діяльності центрального органу виконавчої влади; здійснює у встановленому порядку управління окремими підгалузями або сферами діяльності, зокрема в межах, визначених центральним органом виконавчої влади, управління майном підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління центрального органу виконавчої влади; виконує відповідно до законодавства контрольно-наглядові функції у певній підгалузі чи сфері діяльності; здійснює регулятивні та дозвільно-реєстраційні функції щодо фізичних та юридичних осіб; узагальнює практику застосування законодавства, розробляє пропозиції щодо його вдосконалення і вносить їх на розгляд керівника центрального органу виконавчої влади; здійснює інші функції, що випливають з покладених на нього завдань. Він має право залучати спеціалістів органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій (за погодженням з їх керівниками) для розгляду питань, що належать до його компетенції; здійснювати контроль, проводити перевірки та інспекції з питань, що належать до його компетенції; одержувати у встановленому порядку від органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій інформацію, необхідну для виконання покладених на нього завдань; скликати у встановленому порядку наради з питань, які належать до його компетенції. Урядовий орган може видавати накази організаційно-розпорядчого характеру.

Урядовий орган очолює керівник, який призначається на посаду та звільняється з посади Кабінетом Міністрів України за поданням міністра, керівника іншого центрального органу виконавчої влади. Керівник Урядового органу за посадою є членом колегії центрального органу виконавчої влади. Керівник урядового органу виконує такі функції: здійснює керівництво діяльністю урядового органу, несе персональну відповідальність Перед Кабінетом Міністрів України і керівником центрального органу виконавчої влади за виконання покладених на урядовий орган завдань; призначає на посади та звільняє з посад керівників структурних підрозділів та інших працівників урядового органу, крім заступників керівника урядового органу; визначає ступінь відповідальності заступників керівника урядового органу та керівників структурних підрозділів урядового органу; притягає до дисциплінарної відповідальності керівників структурних підрозділів та інших працівників урядового органу, крім заступників керівника урядового органу; підписує видані в межах компетенції урядового органу накази, організовує перевірку їх виконання; затверджує положення про структурні підрозділи урядового органу; здійснює інші повноваження, передбачені законодавством. Урядовий орган для реалізації покладених на нього завдань може за погодженням з державним секретарем міністерства, керівником іншого центрального органу виконавчої влади утворювати територіальні органи у межах граничної чисельності працівників урядового органу. Призначення на посади і звільнення з посад керівників цих органів та затвердження положень про територіальні органи здійснюється керівником урядового органу. В урядовому органі може утворюватися колегія у складі керівника урядового органу, його заступників та керівників структурних підрозділів урядового органу. Персональний склад колегії затверджується міністром, керівником іншого центрального органу виконавчої влади. Рішення колегії проводяться в життя наказами урядового органу. Урядовий орган утримується за рахунок державного бюджету в межах коштів, передбачених на утримання центрального органу виконавчої влади. Він є юридичною особою, має самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням. Приклад урядового органу державного управління -- Державний департамент фінансового моніторингу (Постанова Кабінету Міністрів від 18 лютого 2002 р. № 194), який є урядовим органом державного управління, діє у складі Міністерства фінансів і йому підпорядковується.

Основними завданнями Держфінмоніторингу є:

а) участь у реалізації державної політики у сфері протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом;

б) збирання, обробка та аналіз інформації щодо фінансових операцій, які підлягають обов'язковому фінансовому контролю, та інших операцій, пов'язаних з легалізацією (відмиванням) таких доходів;

в) створення єдиної інформаційної системи і ведення бази даних у сфері протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом; налагодження співробітництва, взаємодії та інформаційного обміну з органами державної влади, компетентними органами іноземних держав і міжнародними організаціями в зазначеній сфері;

г) забезпечення представництва України у встановленому порядку в міжнародних організаціях з питань протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом.

Відповідно до зазначених завдань йому надано право вносити пропозиції щодо розроблення актів законодавства, брати участь у підготовці нормативно-правових актів, що ініціюються органами державної влади з питань протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом; звертатися до органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, суб'єктів господарювання із запитами щодо одержання інформації, необхідної для реалізації покладених на нього завдань; співпрацювати з державними органами, завданнями яких є протидія легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом; за наявності достатніх підстав інформувати правоохоронні органи відповідно до їх компетенції щодо операцій, пов'язаних з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом; брати участь у встановленому порядку в міжнародному співробітництві з питань протидії легалізації (відмиванню) таких доходів; досліджувати методи та фінансові схеми легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом; здійснювати координацію та методичне забезпечення діяльності суб'єктів обов'язкового фінансового контролю з питань протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом; проводити аналіз ефективності заходів, що вживаються суб'єктами обов'язкового фінансового контролю для запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом; сприяти виявленню у фінансових операціях, які підлягають фінансовому контролю відповідно до законодавства, фактів використання доходів, одержаних злочинним шляхом; у процесі аналізу діяльності суб'єктів, що здійснюють фінансові операції, надавати уповноваженим державним органам експертні висновки щодо відповідності фінансових операцій та порядку їх здійснення законодавству України та віднесення таких операцій до значних, сумнівних або незвичних; забезпечувати ведення обліку фінансових операцій, які мають ознаки значних, сумнівних або незвичних, у встановленому законодавством порядку; брати участь за дорученням Кабінету Міністрів України у підготовці відповідних міжнародних договорів України; виконувати інші функції, що випливають з покладених на нього завдань.

центральний місцевий орган виконавча влада

2.2 Центральні органи виконавчої влади

До центральних органів виконавчої влади (цей термін застосовується Конституцією, див., наприклад, ст. 114) належать ті, що керують відповідними галузями або здійснюють функціональне (міжгалузеве) управління. Це міністерства; державні комітети (державні служби); центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом. Центральні органи виконавчої влади у своїй діяльності керуються Конституцією та законами України, постановами Верховної Ради України, указами і розпорядженнями Президента України, постановами і розпорядженнями Кабінету Міністрів України, Загальним положенням про міністерство та інший центральний орган державної виконавчої влади (затверджено Указом Президента України від 12 березня 1996 p.), а також положеннями про конкретний орган. Робота центральних органів виконавчої влади спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України (п. 9 ст. 116 Конституції України). Центральний орган виконавчої влади узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до його компетенції, розроб' ляє пропозиції про вдосконалення законодавства та у встановленому порядку вносить їх на розгляд Президентові України, Кабінету Міністрів України. У межах своїх повноважень міністерство організує виконання актів законодавства, здійснює систематичний контроль за їх реалізацією. Центральний орган виконавчої влади, у межах наданої державою компетенції, виконує такі функції: