Захист авторських та суміжних прав

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Цивільне право покликане, поряд з іншим, забезпечувати правильну організацію особистих немайнових зв'язків між учасниками цивільного обороту. Саме цей організуючий момент, на думку фахівців, був і залишається основним змістом норм цивільного законодавства. Ця творча функція, на противагу колишньому вітчизняному законодавству, яке недооцінювало, а часом і прямо заперечувало важливість чи необхідність забезпечення немайнових прав особистості, знайшла своє вдале відображення в Цивільному кодексі України від 16 січня 2003 р.

Проблеми захисту особистих немайнових прав і відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої посяганням на ці права, завжди привертали увагу науковців, зокрема відомих вчених дореволюційного й радянського періодів розвитку правової науки

Конституція України в ст.54 проголосила право кожного на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Держава гарантує громадянам України захист інтелектуальної власності, їхніх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної діяльності .

Цивілізоване суспільство не можливо уявити без наявності певних прав і свобод кожного його учасника, що забезпечують кожному можливість бути самостійним суб'єктом суспільного життя. Держава зобов'язана забезпечити реалізацію і захист суб'єктивних прав .

В умовах побудови правової держати однією з гарантій прав і свобод учасників цивільних відносин є правовий захист.

Метою даної роботи є висвітлення питання цивільно-правового захисту авторських та суміжних прав громадян, реалізація права захисту в сучасних умовах, проблеми, пов'язані з такою реалізацією, і можливі шляхи їх подолання.

Для того, щоб розглянути поставлені питання будемо керуватися діючою нормативно - правовою базою з цих питань, Цивільним кодексом України, розглянемо якість спеціального законодавства з питань цивільно-правового захисту і судово-арбітражної практики; вивчимо думки експертів з цих питань на основі наукової літератури і періодичних видань.

Отже , ми спробуємо проаналізувати дане питання, враховуючи реальний ступінь його розкриття в законодавстві України і науковій літературі, зробимо висновки щодо ступеня його розкритості і правового режиму реалізації в умовах побудови ринкового середовища господарювання і орієнтації України до інтеграції у Європейське співтовариство.

1. Регулювання авторських та суміжних прав міжнародними нормами та національним законодавством

Міжнародна система охорони авторського права являє собою складний механізм, в основі якого лежить Бернська, Всесвітня і Римська конвенції побудовані на принципі національного регулювання з гарантією обов'язкового мінімуму охорони.

Міжнародні договори встановлюють взаємні права та обов'язки країн-учасниць і є основною правовою формою розвитку міжнародного співробітництва в галузі авторського права. В Україні укладання міжнародних договорів є конституційним правом.

Якщо міжнародним договором, учасником якого є Україна, встановлені інші правила, ніж ті, що містяться в законодавстві України про авторське право і суміжні права, то застосовуються правила міжнародного договору (ст.3 Закону про авторське право).

Україна бере досить активну участь у міжнародному співробітництві у сфері інтелектуальної власності, зокрема є учасницею шести міжнародних угод щодо авторського права і суміжних прав: Всесвітньої конвенції про авторське право 1952 р. (6 вересня 1952 р., Женева), Конвенції про охорону інтересів виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення (26 жовтня 1961 р., Рим), Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів (24 липня 1971 р., Париж), Конвенції про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення їхніх фонограм (29 жовтня 1971 р., Женева), Договору Всесвітньої організації інтелектуальної власності про авторське право та Договору Всесвітньої організації інтелектуальної власності про виконання фонограм, прийнятих Дипломатичною конференцією 20 грудня 1996 року.

Забезпечення охорони авторських та суміжних прав.

Відповідно до ст. 41 Закону «Про авторські та суміжні права» відтворення, розповсюдження та інше використання, а також ввезення в Україну без дозволу осіб, які мають авторське право і суміжні права (права виконавців, виробників фонограм, організацій мовлення), примірників творів, фонограм, програм мовлення є порушенням авторського права і суміжних прав, що дає підстави для судового захисту.

Примірники творів, фонограм, виготовлених і розповсюджених з порушенням авторського права і суміжних прав, є контрафактними.

Ввезення на територію України примірників творів і фонограм, що охороняються на території України відповідно до Закону «Про авторські та суміжні права», із держави, в якій ці твори і фонограми не охоронялись або перестали охоронятись, визнається порушенням авторського права і суміжних прав.

Згідно із ст. 42 Закону «Про авторські та суміжні права» захист особистих і майнових прав осіб, які мають авторське право і суміжні права, може здійснюватися в порядку, встановленому адміністративним, цивільним і кримінальним законодавством.

Кримінальний кодекс України (ККУ) передбачає відповідальність за випуск під своїм ім'ям або інше привласнення авторства на чужий твір науки, літератури та мистецтва, незаконне відтворення або розповсюдження такого твору у вигляді виправних робіт на строк до двох років або штрафу від 50 до 120 мінімальних розмірів заробітної плати (ст. 136 ККУ).

В разі використання чужого твору без договору з особою, яка має авторське право і суміжні права, недотримання умов використання творів і об'єктів суміжних прав, порушення особистих і майнових прав особи, які мають авторське право і суміжні права, можуть подати позов до суду, третейського судів про поновлення порушених прав шляхом внесення відповідних виправлень, публікацій у пресі про допущене порушення або іншим способом.

Суд має право постановити рішення чи ухвалу про заборону випуску твору, виконання постановки, фонограми, передачі в ефір і по проводах, про припинення їх розповсюдження, про вилучення, конфіскацію всіх примірників твору або фонограми та обладнання і матеріалів, призначених для їх виготовлення і відтворення, якщо буде достатньо даних про порушення авторського права і суміжних прав.

Суд може постановити рішення про знищення або відчуження всіх примірників твору або фонограми, щодо яких встановлено, що вони були виготовлені або розповсюджені з порушенням виключних прав осіб, які мають авторське право і суміжні права. Це стосується усіх кліше, матриць, форм, оригіналів, магнітних стрічок, фотонегативів та інших предметів, за допомогою яких відтворюються примірники твору, фонограми, програми мовлення, а також матеріалів і обладнання, що використовуються для їх відтворення.

Відповідно до ст. 44 Закону «Про авторські та суміжні права» особи, які мають авторське право і суміжні права, можуть вимагати:

· відшкодування збитків, завданих їм у результаті порушення авторського права і суміжних прав, включаючи упущену вигоду;

· вилучення та спрямування на їх користь прибутків порушника, одержаних ним у результаті порушення авторського права і суміжних прав, замість відшкодування збитків;

· виплати компенсації, яка визначається судом, у сумі від 10 до 50000 мінімальних розмірів заробітної плати, встановлених законодавством України, замість відшкодування збитків чи стягнення прибутків.

Крім відшкодування збитків, стягнення прибутків, суд за порушення авторського права або суміжних прав стягує штраф у розмірі 10 відсотків від суми, присудженої судом на користь позивача. Сума штрафів направляється у встановленому законодавством порядку до відповідних бюджетів.

Порушник авторського права і суміжних прав зобов'язаний відшкодувати особам, які мають авторське право і суміжні права, моральну шкоду в розмірі, що визначається судом.

Обмеження авторських прав.

Статтею 13 TRIPS передбачено, що Члени СОТ дотримуються обмежень та винятків стосовно виключних прав у певних випадках, які не суперечать звичайному використанню твору та не призводять до надмірної шкоди законним інтересам власника прав.

Ст. 13 Угоди TRIPS і п. 2 ст. 9 Бернської конвенції передбачає можливість збереження за законодавством країн права дозволяти використання творів у визначених особливих випадках за умови, що таке відтворення не завдаватиме збитки нормальному використанню твору і не обмежуватиме необґрунтованим способом законні інтереси автора. Звідси виникає необхідність аналізу законодавства України щодо обмежень майнових прав авторів творів, наявність яких може бути визнано суттєвим обмеженням законних інтересів авторів.

Відповідно до п. 6 ст. 14 Закону України “Про авторські та суміжні права” вільне використання твору (без згоди автора або іншої особи, що має авторське право) допускається у певних випадках, але за умови, що вони не завдаватимуть шкоди нормальному використанню твору і не обмежуватимуть безпідставно законні інтереси автора.

Аналіз можливих випадків вільного використання творів, передбачених Законом «Про авторські та суміжні права», дозволяє зробити висновок, що обмеження в Україні прав авторів та осіб, що мають авторське право, не призводять до надмірної шкоди законним інтересам власникам прав, крім можливості вільної декомпіляції комп'ютерних програм та відтворення виключно в особистих цілях творів, зафіксованих у звуко- і відеозаписах, без згоди автора або іншої особи, що має авторське право, але з виплатою їм винагороди.

Вільне відтворення творів, зафіксованих у звуко- і відеозаписах, передбачене п. 1 ст. 19 Закону. «Про авторські та суміжні права» не тільки обмежує майнові авторські права, а й прямо суперечить іншим нормам Закону «Про авторські та суміжні права» щодо виключного права автора або іншої особі, яка має авторське право, дозволяти або забороняти відтворення творів. Діюча норма створює дивну ситуацію, коли твір архітектури або інший, що зафіксовано у відеозапису, можна відтворити.

Верховною Радою України 16.06.99р. було прийнято у першому читанні проект Закону України “Про внесення змін і доповнень до Закону України “Про авторське право і суміжні права”. Проект має ряд недоліків. Однак, має і позитивні пропозиції. Наприклад, запропоновано внести доповнення у п. 1 ст. 19 Закону «Про авторські та суміжні права», які не дозволять вільне відтворення зафіксованих у звуко- і відеозаписах творів архітектури у формі будівель і аналогічних споруд, баз даних, книг (повністю), нотних текстів і оригінальних творів образотворчого мистецтва, комп'ютерних програм, крім випадків, передбачених статтею 18 цього Закону

Комп'ютерні програми та бази даних.

Статтею 10 Угоди про торгівельні аспекти прав інтелектуальної власності, яка являється Додатком 1С до Марракеської угоди про заснування Світової Організації Торгівлі (далі по тексту - СОТ) встановлено, що комп'ютерні програми у вихідному або об'єктному коді охороняються подібно до охорони, що надається літературним творам за Бернською конвенцією. Компіляція даних або іншої інформації в електронній чи іншій формі, яка завдяки відбору або упорядкуванню її змісту є результатом інтелектуальної творчої діяльності, охороняється як така.

Україна являється членом Бернської конвенції з 1995 року, якою визначаються питання охорони літературних та художніх творів.

Однак, комп'ютерні програми та бази даних не являються об'єктом охорони Бернської конвенції, їх охорона в Україні здійснюється виключно у відповідності із Законом України “Про авторське право і суміжні права”, який не в повній мірі відповідає Бернській конвенції.

Декомпіляція примірників комп'ютерних програм.

Відповідно до ст.ст. 8, 12 Бернської конвенції автори літературних творів користуються виключним правом дозволяти переклади, переробки, аранжування й інші зміни своїх творів. Враховуючи вимоги ст. 10 TRIPS щодо охорони комп'ютерних програм подібно до охорони літературних творів, можна стверджувати, що автори комп'ютерних програм повинні мати виключне право дозволяти переклад, переробку програм, іншу зміну у своїх програмах, тобто повинні дозволяти компіляцію та декомпіляцію програм.

Однак, п. 3 ст. 18 Закону «Про авторські та суміжні права» передбачає можливість здійснення декомпіляція комп'ютерної програми без дозволу автора чи іншої особи, якій належить авторське право на комп'ютерну програму, у певних випадках, що, безумовно, обмежує права авторів комп'ютерних програм.

Арешт контрафактних примірників комп'ютерних програм та баз даних.

Відповідно до ст. 16 Бернської конвенції контрафактні примірники підлягають арешту, у тому числі при ввезенні. Арешт накладається у відповідності з законодавством держави, у якій твори підлягають правовій охороні.

Однак, згідно із п.п. 2, 3 ст. 43 Закону «Про авторські та суміжні права» суд має право та може постановити рішення про вилучення, конфіскацію, знищення всіх примірників твору, якщо буде достатньо даних про порушення авторського права і суміжних прав, тобто в момент прийняття рішення по справі.

При цьому автор має право вимагати відшкодування збитків, вилучення та спрямування на його користь прибутків порушника, виплати компенсації, а не арешту контрафактних примірників (п. 1 ст. 44 Закону «Про авторські та суміжні права»).

Арешт контрафактних примірників можливо здійснити тільки у порядку розгляду заяви про забезпечення позову згідно із ст. 151 Цивільного процесуального кодексу. Однак, суд може відхилити зазначену заяву.

Охорона прав виконавців та виробників фонограм (звукозаписів).

П. 1 ст.14 TRIPS передбачено, що у випадку здійснення записів виступів виконавців без їх дозволу виконавцям надається можливість перешкоджати наступним діям: запис раніше незафіксованих виступів, відтворення таких записів (фонограм).

Виконавцям також надається можливість перешкоджати публічному сповіщенню (сповіщенню для загального відома) їх виступів шляхом передачі в ефір чи по проводах у випадку здійснення сповіщення без їх дозволу.

Однак, зазначені права в Україні надаються виконавцям згідно із ст. 32 Закону «Про авторські та суміжні права» тільки у наступних випадках:

· виконання вперше мало місце на території України;

· виконання зафіксовано на фонограмі, що охороняється згідно з Законом;

· виконання, не зафіксоване на фонограмі, включено у передачу організації мовлення, що охороняється згідно з Законом «Про авторські та суміжні права».

Доцільно зазначити, що згідно із ст. 4 Міжнародної Конвенції про захист виконавців, виробників фонограм та організацій мовлення кожна Договірна Країна повинна дати національний режим виконавцям якщо виконання відбувається в іншій Договірній Країні.

Таким чином, іноземні та українські виконавці, які здійснили перше виконання не на території України, фактично дискримінуються. Вони змушені, якщо бажають отримати зазначені права, понести матеріальні витрати для опублікування фонограми в Україні або домовитися із організацією мовлення про включення виконання у передачу.

Пунктом 2 Статті 14 TRIPS передбачено, що виробники фонограм повинні мати право дозволяти або забороняти пряме чи опосередковане відтворення своїх фонограм.

Однак, зазначені права виробників фонограм, право дозволяти або забороняти імпорт фонограм охороняються відповідно до ст. 32 Закону «Про авторські та суміжні права», якщо:

· виробник є громадянином України або юридичною особою з офіційним місцезнаходженням на території України;

· фонограму вперше опубліковано на території України або опубліковано на території України протягом 30 днів від дня її першої публікації в іншій державі;

· перша фіксація фонограми мала місце в Україні.

Таким чином, іноземні виробники фонограм дискриміновані по відношенню до українських виробників фонограм, для отримання захисту в Україні вони повинні здійснити першу фіксацію в Україні або опублікувати фонограму на території України протягом 30 днів від дня її першої публікації в іншій державі.

Верховною Радою України 15.06.99р. було прийнято Закон України “Про приєднання України до Конвенції про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення їхніх фонограм від 29 жовтня 1971 року”, що, безумовно, є позитивним кроком у галузі захисту інтересів виробників фонограм, оскільки Конвенція зобов'язує державу-учасницю охороняти інтереси виробників фонограм, що є громадянами інших держав-учасників, від виробництва копій фонограм без згоди виробника і від ввозу таких копій усякий раз, коли згадані виробництво або ввіз здійснюються з метою їхнього поширення серед публіки, а також від поширення цих копій серед публіки.

Деякі норми Закону «Про авторські та суміжні права» прямо суперечать вимогам TRIPS або не створюють достатню правову охорону, чи дискримінують певні особи по відношенню до інших:

1. Вільна декомпіляція комп'ютерних програм, передбачена законодавством України, дозволяє отримати технологічні напрацювання фірми-розробника програми та використати їх для створення інших програмних продуктів. Декомпіляція - це переклад з мови нижчого рівня (машинний код) на мову вищого рівня (мова програмування). Згідно з п. 2 ст. 14 Закону «Про авторські та суміжні права» переклад творів являється виключним правом автору чи особи, що має авторське право. Таким чином, виникає суперечність.

2. Арешт контрафактних примірників комп'ютерних програм та баз даних можливо здійснити тільки у порядку розгляду заяви про забезпечення позову згідно із ст. 151 Цивільного процесуального кодексу. У випадку неприйняття судом рішення про арешт контрафактні примірники можуть потрапити у вільний обіг, що завдасть матеріальні та моральні збитки автору або особі, що має авторські права.

Закон «Про авторські та суміжні права» не передбачає права осіб, які мають авторське і суміжні права, вимагати вилучення, конфіскації, знищення всіх контрафактних примірників твору, якщо буде достатньо даних про порушення авторського права і суміжних прав.

3. Іноземні та українські виконавці, що здійснили перше виконання не на території України, позбавлені можливості перешкоджати публічному відтворенню їх виступів шляхом передачі в ефір чи по проводах, у випадках якщо виконання не зафіксовано українським виробником фонограм, фонограму не опубліковано в Україні протягом 30 днів від дня її першого опублікування в іншій державі, перша фіксація фонограми здійснена за межами України.

4. Іноземні виробники фонограм дискриміновані по відношенню до українських виконавців та виробників фонограм.

5. Відповідно до ст.ст.51-58 Угоди TRIPS національне законодавство членів СОТ повинно передбачати процедури захисту прав інтелектуальної власності при перетині кордонів.

На жаль, законодавство України зазначених процедур не передбачає, крім неможливості пропуску товарів і предметів, імпорт яких здійснюється з порушенням прав інтелектуальної власності, у відповідності із ст. 74 чинного Митного кодексу України.

Зазначена норма діє у випадку здійснення суб'єктами підприємницької діяльності всіх форм власності лише у випадку імпорту, експорту аудіовізуальних творів та примірників фонограм, оскільки ці операції здійснюються за наявності атестату, що засвідчує законність і правомірність використання аудіовізуальних творів та примірників фонограм

2. Законодавчі принципи здійснення захисту авторських та суміжних прав

авторське суміжне право інтелектуальна власність

Законодавство України щодо захисту авторського права і суміжних прав включає Конституцію України, відповідні норми ЦКУ, Закон України «Про авторське право і суміжні права» із останнім змінами і доповненнями, інших законів України: «Про кінематографію», «Про телебачення і радіомовлення», «Про видавничу справу», «Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів та фонограм», та інших законів України, що охороняють особисті немайнові права та майнові права суб'єктів авторського права і суміжних прав.

Захист цих прав може здійснювати в адміністративному, кримінально - правовому та цивільно-правовому порядку.

Треба зазначити, що правова охорона поширюється тільки на форму вираження твору і не поширюється на будь - які, теорії, принципи, методи, процедури, процеси, системи, відкриття, навіть якщо вони виражені, описані, пояснені проілюстровані у творі. Частина твору, яка може використовуватися самостійно, у тому числі й оригінальна назва твору, розглядається як твір і охороняється у загальному порядку.

Особа, яка має авторське право для сповіщення про свої права може використовувати знак охорони авторського права. Цей знак складається елементів: знак -@, ім'я особи, яка має авторське право; рік першої публікації твору. Знак охорони авторського права проставляється на оригіналі і кожному примірнику твору.

Знак охорони суміжних прав складається з таких елементів: латинська літера «R», обведена колом, імена осіб, які мають щодо цих обєктів суміжні права; рік першої публікації фонограм (1).

Об'єкти авторського права, що підлягають правовій охороні, визначені статтею 8 Закону України “Про авторське право і суміжні права”.

Відповідно до статті 9 названого Закону частина твору, яка може використовуватися самостійно, у тому числі й оригінальна назва твору, розглядається як твір і охороняється відповідно до цього Закону. Таким чином, назва твору підлягає охороні як об'єкт авторського права тільки у тому випадку, коли вона є результатом творчої діяльності автора (є оригінальною) і може використовуватися самостійно.

Вирішення питання щодо можливості самостійного використання частини твору потребує спеціальних знань, тому з цією метою господарському суду слід згідно зі статтею 41 ГПК призначати відповідну судову експертизу (2).

Призначаючи судову експертизу, господарським судам слід враховувати викладене у роз'ясненні президії Вищого арбітражного суду України від 11.11.98 № 02-5/424 “Про деякі питання практики призначення судової експертизи”.

Розклад телерадіопередач як такий не є об'єктом авторського права, якщо він підпадає під ознаки, визначені пунктом “е” статті 10 Закону України “Про авторське право і суміжні права”.

Якщо упорядкування розкладу телерадіопередач є результатом творчої праці і такий розклад відповідає критеріям оригінальності, зокрема, містить авторські коментарі, анотації, художнє оформлення тощо, то його може бути визнано об'єктом авторського права. В такому випадку правовому захистові підлягає право на твір в цілому та на відповідні його елементи, які містять ознаки оригінальності, що не перешкоджає використанню за відсутності дозволу автора розкладу телерадіопередач як такого без зазначених елементів.

Згідно зі статтею 18 Закону України “Про авторське право і суміжні права” та частиною четвертою статті 433 Цивільного кодексу комп'ютерні програми охороняються як літературні твори.

За змістом припису частини другої статті 19 Закону України “Про авторське право і суміжні права” наявність у особи авторського права на складений твір у цілому не потребує доказування ним відсутності порушень з його боку авторських прав на статті, що включено до цього складеного твору та (або) доведення, що зазначені статті створено як службові твори згідно з вимогами статті 16 цього Закону. Названі факти презюмуються і не підлягають доведенню суб'єктами авторського права на складений твір у цілому при розгляді справи відповідно до правила частини п'ятої статті 35 ГПК. За цією нормою факти, які відповідно до закону вважаються встановленими, не доводяться при розгляді справи. Таке припущення може бути спростовано в загальному порядку.

Відповідно до частини другої статті 19 Закону України “Про авторське право і суміжні права” виключні права на використання друкованого засобу масової інформації у цілому належать видавцеві, а не редакції газети. Згідно зі статтею 7 Закону України “Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні” редакція має право виступати засновником (співзасновником), видавцем, розповсюджувачем. Таким чином, у спорах з приводу того, хто є носієм майнових прав, що випливають з авторського права на складений твір, фактичні дані про особу видавця друкованого засобу масової інформації входять до предмету доказування, а саме підлягає з'ясуванню, чи виступає редакція друкованого засобу масової інформації одночасно його видавцем.

Оскільки інститут авторського договору може передбачати передачу різних видів майнових прав, у вирішенні відповідних спорів слід враховувати, що деякі з цих прав можуть передаватися як виключні, інші - як не виключні. При цьому права на використання твору, що передаються за авторським договором, вважаються не виключними, якщо у договорі не передбачено передачі виключних прав на використання твору (частина шоста статті 32 Закону України “Про авторські та суміжні права”).

Включення до договору про передачу виключних прав умов, що обмежують права особи, якій вони передаються, стосовно їх захисту, суперечить законодавству. Особа не може бути позбавлена права на звернення до суду, оскільки угода про відмову від права на звернення до господарського суду є недійсною (частина третя статті 1 ГПК).

Судам слід враховувати, що майнові права на художні та літературні твори, комп'ютерні програми, компіляції даних (бази даних) можуть передаватися згідно з нормами глави 75 Цивільного кодексу.

Договір про передачу прав на використання творів вважається укладеним, якщо між сторонами досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов (строку дії договору; способу використання твору; території, на яку поширюється право, що передається; інших умов, щодо яких за вимогою однієї із сторін повинно бути досягнуто згоди).

Під способом використання твору розуміють конкретні права, що передаються за авторським договором, тобто умова щодо обсягу прав, які передаються, складає сутність договору. Обсяг відповідних прав має визначатися з урахуванням вимог частини третьої статті 15 Закону України “Про авторські та суміжні права”.

Таким чином, у вирішенні спорів, пов'язаних з передачею авторських прав, господарські суди повинні всебічно і повно досліджувати обставини щодо обсягу прав, які передано за авторським договором, строку дії авторського договору тощо. У разі коли з матеріалів справи вбачається, що мала місце неодноразова передача авторських прав на твір, господарському суду у розгляді справи необхідно з'ясовувати усі обставини, пов'язані із встановленням суб'єктів авторського права на твір і передачею (відчуженням) повністю чи частково прав таких суб'єктів. Зокрема, підлягають з'ясуванню питання про те, який саме обсяг авторських прав передано та стосовно якого періоду часу і чи дотримано при цьому вимоги Закону «Про авторські та суміжні права» щодо авторського договору; яким у зв'язку з цим є обсяг авторського права відповідної особи тощо.

Частиною другою статті 33 Закону України “Про авторські та суміжні права” визначено, що договір про передачу прав на використання творів вважається укладеним, якщо між сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов. Умову договору щодо зобов'язання фактично використовувати твір може бути включено до договору в разі, якщо сторони визнають її істотною, і тільки у цьому випадку колишній правовласник може вимагати від користувача фактичного використання твору.

Згідно з частиною другою статті 1107 Цивільного кодексу договір про розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності на твір укладається в письмовій формі. У разі недодержання письмової форми такий договір є нікчемним.

Господарським судам слід враховувати, що відповідно до частини шостої статті 6 Закону України “Про зовнішньоекономічну діяльність” форма зовнішньоекономічної угоди, за загальним правилом, визначається правом місця її укладання. Таким чином, правила Цивільного кодексу щодо форми договору про розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності, підлягають застосуванню до зовнішньоекономічного договору, якщо місцем укладення цього договору є Україна або в інших випадках, передбачених законом.

Водночас відповідно до частини восьмої статті 6 Закону України “Про зовнішньоекономічну діяльність” місце укладення угоди визначається законами України. Місце укладення договору про розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності може бути вказане в цьому договорі. Якщо ж у договорі про розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності не вказане місце його укладення, то, за змістом статей 211 і 647 Цивільного кодексу, місцем його укладення є місце проживання фізичної особи (стаття 29 Цивільного кодексу) або місцезнаходження юридичної особи (стаття 93 Цивільного кодексу), яка зробила пропозицію укласти договір. Таким чином, до форми договору про розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності, який є зовнішньоекономічним і в якому не вказано місце його укладення, підлягає застосуванню право країни місця проживання фізичної особи або право країни місцезнаходження юридичної особи, яка зробила пропозицію укласти договір.

В практиці продажу примірників комп'ютерних програм застосовується декілька видів ліцензій та ліцензійних договорів для надання користувачам цих програм певного обсягу прав щодо їх використання. Такі договори, за загальним правилом, є договорами приєднання (стаття 634 Цивільного кодексу), тобто договорами, умови яких встановлені однією із сторін у стандартних формах, які можуть бути укладені лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Інша сторона не може запропонувати свої умови договору. Договір приєднання може бути змінений або розірваний на вимогу сторони, яка приєдналася, лише на підставах, передбачених законом.

Таким чином, в практиці роздрібного продажу примірників комп'ютерних програм пропозиція укласти ліцензійний договір, як правило, надходить від суб'єкта авторського права. Це, зокрема, означає, що коли в цьому договорі не зазначено місце його укладення і він є зовнішньоекономічним, до його форми підлягає застосуванню право країни місця проживання суб'єкта авторського права - фізичної особи або право країни місцезнаходження суб'єкта авторського права - юридичної особи.

Господарським судам слід враховувати, що у визначенні обсягу та строку чинності прав інтелектуальної власності на твір у відносинах, ускладнених іноземним елементом, застосуванню підлягає право України як країни, де вимагається охорона твору. Водночас до прав та обов'язків сторін за договором про розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності на твір, якщо такий договір є зовнішньоекономічним, застосовується право, порядок визначення якого передбачено правилами, встановленими статтею 6 Закону України “Про зовнішньоекономічну діяльність”.

Розміщення творів у мережі Інтернет у вигляді, доступному для публічного використання, є їх відтворенням у розумінні статті 1 Закону України “Про авторські та суміжні права”, і тому на таке розміщення творів поширюється дія статті 15 цього Закону. Якщо у зв'язку з таким розміщенням порушуються майнові права суб'єкта авторського права, визначені статтею 15 названого Закону, то це дає підстави для судового захисту авторського права (пункт “а” статті 50 Закону України “Про авторські та суміжні права”).

У вирішенні відповідних спорів суд повинен встановити, чи перебуває веб-сайт та розміщена на ньому інформація в розпорядженні особи, якій пред'явлено позовні вимоги, а також чим підтверджується факт порушення нею авторського права.

Згідно з частиною 3 статті 48 Закону України “Про авторські та суміжні права” повноваження на колективне управління майновими правами передаються організаціям колективного управління авторами та іншими суб'єктами авторського права і (або) суміжних прав і на основі договорів, укладених у письмові й формі.

Відповідно до статті 49 цього ж Закону організації колективного управління повинні виконувати від імені суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав і на основі одержаних від них повноважень, зокрема такі функції:

- збирати, розподіляти і виплачувати зібрану винагороду за використання об'єктів авторського права і (або) суміжних прав суб'єктам авторського права і (або) суміжних прав, правами яких вони управляють, а також іншим суб'єктам прав відповідно до цього Закону;

- вчиняти інші дії, передбачені чинним законодавством, необхідні для захисту прав, управління якими здійснює організація, в тому числі звертатися до суду за захистом прав суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав відповідно до статутних повноважень та доручення цих суб'єктів.

Отже у разі звернення організації колективного управління до суду з позовом про захист прав суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав суд повинен з'ясовувати обсяг повноважень цієї організації згідно з договорами, укладеними цією організацією та суб'єктом авторського права чи суміжного права. Якщо в організації колективного управління відсутні повноваження на управління майновими правами суб'єкта відповідного права, зокрема, щодо конкретного твору, судам слід відмовляти у задоволенні позову цієї організації.

Відповідно до пункту “б” частини першої статті 50 Закону України “Про авторські та суміжні права” розповсюдження контрафактних примірників творів є порушенням авторського права, що дає підстави для судового захисту. Стаття 1 названого Закону дає визначення контрафактного примірника твору, яким є примірник твору, відтворений, опублікований і (або) розповсюджуваний з порушенням авторського права і (або) суміжних прав.

Особа, яка розповсюджує об'єкти авторського права без дозволу суб'єкта такого права, несе відповідальність за порушення виключних прав на цей твір і в тому випадку, коли контрафактну продукцію нею отримано за договорами з третіми особами.

Згідно з пунктом “г” частини першої статті 52 Закону України “Про авторські та суміжні права” суб'єкт авторського права і (або) суміжних прав вправі подавати позови про відшкодування збитків (матеріальної шкоди), включаючи упущену вигоду, або стягнення доходу, отриманого порушником внаслідок порушення ним авторського права і (або) суміжних прав, або виплату компенсацій.

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 22 Цивільного кодексу упущеною вигодою є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене. Таким чином, у визначенні розміру збитків в частині упущеної вигоди господарським судам слід виходити з показників, які звичайно характеризують доходи суб'єкта авторського права і (або) суміжних прав.

Ними можуть бути: роздрібна ринкова ціна примірників творів та об'єктів суміжних прав; плата за відповідні види використання творів та об'єктів суміжних прав, яка звичайно застосовується; інші подібні показники. При цьому, як правило, не слід зважати на систему знижок чи пільг, яка застосовується суб'єктом авторського права і (або) суміжних прав в залежності від кількості придбаних примірників творів і об'єктів суміжних прав, ціни договору про розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності на твір і (або) об'єкт суміжних прав, інших критеріїв.

У вирішенні відповідних спорів слід мати на увазі приписи абзацу другого частини третьої статті 22 Цивільного кодексу, згідно з яким якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

Крім відшкодування збитків як загального способу захисту порушених прав, відповідно до пункту “г” частини першої статті 52 Закону України “Про авторські та суміжні права” суб'єкт авторського права і (або) суміжних прав може вимагати виплати компенсації замість відшкодування збитків або стягнення доходу.

У вирішенні відповідних спорів господарським судам слід мати на увазі, що компенсація підлягає виплаті у разі доведення факту порушення майнових прав суб'єкта авторського права і (або) суміжних прав, а не розміру заподіяних збитків. Таким чином, для задоволення вимоги про виплату компенсації достатньо наявності доказів вчинення особою дій, які визнаються порушенням авторського права і (або) суміжних прав.

Відповідно до частини четвертої статті 52 Закону України “Про авторські та суміжні права” суд може постановити рішення про вилучення чи конфіскацію всіх контрафактних примірників творів, фонограм, відеограм чи програм мовлення, щодо яких встановлено, що вони були виготовлені або розповсюджені з порушенням авторського права і (або) суміжних прав. За рішенням суду вилучені контрафактні примірники творів, фонограм, відеограм, програм мовлення підлягають знищенню за винятком випадків їх передачі суб'єкту авторського права і (або) суміжних прав, права якого порушено, на його вимогу.

Як вбачається зі змісту названої норми, суду надано право прийняти рішення про вилучення чи конфіскацію контрафактних примірників творів, фонограм, відеограм чи програм мовлення незалежно від наявності відповідного клопотання позивача.

Судам слід вживати заходів до забезпечення позову у справах про порушення авторського права і суміжних прав, керуючись вимогами статей 66 - 68 ГПК та статті 53 Закону України “Про авторські та суміжні права”, що містить спеціальні підстави, способи та порядок вжиття заходів до забезпечення позову у такій категорій справ.

Судам слід враховувати особливості процесу доказування у справах про позадоговірне порушення авторських прав.

За авторсько-правовою системою охорони об'єктів цих прав захист авторам та іншим суб'єктам авторського права надається лише проти будь-якого свідомого несанкціонованого використання іншою особою охоронюваного об'єкту (крім передбачених законом випадків вільного використання творів). Тому факт позадоговірного порушення авторських прав вважається встановленим лише у разі доведення автором чи іншою особою, якій належить авторське право, відомостей про копіювання або запозичення іншою особою істотних рис або цілого твору, що був раніше введений автором у цивільний оборот.

3. Системи захисту авторських та суміжних прав

Сьогодні дуже важливим є створення ефективної системи захисту інтелектуальної власності, й виходячи з цього та зважаючи на особливу актуальність питань захисту об'єктів інтелектуальної власності, Міністерство внутрішніх справ України на системній основі здійснює заходи з виявлення і знешкодження джерел нелегального ввезення, виготовлення та розповсюдження контрафактної продукції в Україні.

3 метою підвищення ефективності протидії правопорушенням у цій сфері, в структурі Державної служби боротьби з економічною злочинністю створені підрозділи, які безпосередньо борються з правопорушеннями у сфері інтелектуальної власності та високих технологій. Окрім цього щорічно проводяться цільові операції по виявленню таких зловживань. Нещодавно завершена загальнодержавна операція ”Інтелект”, спрямована на недопущення порушень вимог Закону України „ Про авторське право і суміжні права”. Отож з запитанням про те, які результати вище згаданого заходу, ми звернемось до заступника відділу державної служби боротьби з економічними злочинами , підполковника міліції Ігора Мельничука.

Відпрацювання проводилось майже 1 місяць силами підрозділів ВДСБЕЗ, УБОЗ, ВАСМ УМВС із залученням фахівців Державного Департаменту інтелектуальної власності, СБУ, ДПА, Держмитслужби.

Так, було перевірено 223 суб'єкти господарювання, які здійснюють діяльність на ринку об'єктів інтелектуальної власності. Викрито 2 тяжких злочини, по яким порушено кримінальні справи.

Відносно правопорушників складено 24 протоколи про адміністративні правопорушення. За рішеннями судів на кожного з них накладено значні суми штрафів.

Правоохоронцями з обігу вилучено контрафактної аудіовізуальної продукції на загальну суму близько 14 000 гривень, а саме: 402 аудіокасет, 52 відеокасети та 1013 компакт-дисків.

Зокрема, в Житомирі в одному з магазинів, який розташований в центрі міста, приватний підприємець всупереч вимог Законів України „Про авторське право і суміжні права" та „Про поширення екземплярів аудіовізуальних творів і фонограм" розповсюджував аудіовізуальні твори, на які майнові і авторські права на території України належать товариствам „Інтер-Фільм", „Перша цифрова компанія" та „Геміні", чим заподіяв їм матеріальні збитки на суму більш ніж 100 000 гривень.

А ось в м. Новоград-Волинському одна з місцевих телерадіокомпаній, без укладання ліцензійного договору, під час ретрансляції програм одного з телеканалів в мережі кабельного телебачення, тривалий час транслювала музичні твори, майнове і авторське право на публічне сповіщення яких на території України належить Державному підприємству "Українське агентство з авторських та суміжних прав" Міністерства освіти і науки України. Внаслідок таких незаконних дій телерадіокомпанії державному підприємству заподіяно матеріальну шкоду у великому розмірі на суму 73360 гривнів. По даному факту порушено кримінальну справу, триває слідство.

На даний час законодавче регулювання охорони інтелектуальної власності в Україні здійснюється 37 законами. Найбільш важливими з них є Закон України “Про авторське право та суміжні права”, яким охороняються немайнові і майнові права авторів та їх правонаступників, пов'язані із створенням та використанням творів науки, літератури і мистецтва - це так зване авторське право, а також права виконавців, виробників фонограм і відеограм - тобто суміжні права.

Відповідальність за порушення вимог цього Закону зазначена у статті 176 Кримінального кодексу України і передбачає покарання у вигляді позбавлення волі до 2 років з позбавленням права до 3 років обіймати певні посади. Мінімальне ж покарання за зазначені правопорушення - це сплата штрафу в сумі 1700 гривень.

При захисті прав авторів значну роль відіграє Державний комітет України з питань науки та інтелектуальної власності, що виконує такі захисні функції:

- забезпечує відтворювачів, імпортерів і експортерів примірників аудіовізуальних творів, фонограм контрольними марками, веде єдиний реєстр одержувачів контрольних марок;

організовує приймання і розгляд заявок на державну реєстрацію прав автора на твори науки, літератури і мистецтва, а також на реєстрацію договорів, які стосуються прав авторів на твори, і здійснення їх реєстрації;

організовує публікацію офіційного бюлетеня з питань охорони авторського права і суміжних прав;

забезпечує розробку і реалізацію освітніх програм у сфері охорони авторського права і суміжних прав;

представляє інтереси України з питань охорони авторського права і суміжних прав у міжнародних організаціях відповідно до чинного законодавства;

доручає закладам, які входять до державної системи правової охорони інтелектуальної власності, відповідно до їх спеціалізації, виконувати окремі завдання у сфері правової охорони інтелектуальної власності (3. Гончарова І. Захист авторського права в Україні//Підприємництво, господарство, право.-1999.-№10.-с.34-36.).

Новим напрямом діяльності Державного департаменту інтелектуальної власності стало здійснення обліку організацій колективного управління та нагляд за їхньою діяльністю. Облік організацій колективного управління дає можливість встановити організації, яким суб'єкти авторського і суміжних прав на законних підставах доручили управління своїми майновими правами. Лише організації колективного управління, які мають свідоцтво Держдепартаменту про облік, можуть здійснювати управління майновими правами суб'єктів авторського права і суміжних прав. Організації, що знаходяться на обліку в Держдепартаменті, зобов'язані звітувати про результати своєї діяльності відповідно до Закону України «Про авторське право і суміжні права».

Сьогодні на обліку в Держдепартаменті знаходяться такі організації колективного управління майновими правами суб'єктів авторського права і суміжних прав: УААСП, Всеукраїнська громадська організація -- Гільдія Кінорежисерів «24/1», Всеукраїнське об'єднання суб'єктів авторських і суміжних прав «Оберіг», Дніпропетровська обласна громадська організація «Товариство інтелектуальної власності», Громадська організація «Об'єднання правоволодарів у сфері образотворчого мистецтва та архітектурної діяльності «Статус».

Відповідно до Закону України «Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів та фонограм» Держдепартамент продовжував видавати контрольні марки для маркування аудіо-, відеопродукції та вести Єдиний реєстр контрольних марок. Усього протягом 2002 року було видано 32363974 контрольні марки 266 суб'єктам підприємницької діяльності.

Держдепартамент постійно проводить роботу з удосконалення контрольної марки. З лютого 2002 року на кожну контрольну марку спеціальним способом наноситься інформація, яка ідентифікує її з відповідним примірником аудіовізуального твору чи фонограми. Така контрольна марка надасть споживачу можливість самому проконтролювати правомірність розповсюдження того чи іншого примірника аудіовізуального твору чи фонограми і переконатись, що він купує якісну ліцензійну продукцію. З липня 2002 року контрольна марка існує у вигляді голографічного захисного елемента. Властивості контрольної марки забезпечуватимуть її саморуйнування при спробі відокремлення її від упаковки примірника твору. Нова контрольна марка значно полегшить роботу правоохоронних та контролюючих органів стосовно виявлення примірників, що розповсюджуються з порушеннями законодавства про авторське право і суміжні права.

Враховуючи політичну, економічну і соціальну важливість питання забезпечення дотримання законодавства у сфері авторського права та суміжних прав, яка стосується програмного забезпечення, розпорядженням Кабінету Міністрів України у травні 2002 року затверджено Концепцію легалізації програмного забезпечення та боротьби з нелегальним його використанням.

Концепція спрямована на вдосконалення нормативно-правової бази з питань легалізації програмного забезпечення, розбудову вітчизняної індустрії програмного забезпечення, а також на створення механізму протидії нелегальному використанню програмного забезпечення

Створено реєстр виробників та розповсюджувачів програмного забезпечення, що дасть змогу ефективніше захищати права авторів та їх правонаступників, пов'язані зі створенням та використанням комп'ютерних програм і баз даних.

Для надання консультативної допомоги і достовірної інформації стосовно правомірного використання і придбання комп'ютерних програм і баз даних, як об'єктів авторського права, в системі Держдепартаменту створено інформаційно-довідкову систему з питань розповсюдження та використання програмного забезпечення

У липні 2005 року Верховна Рада України внесла зміни до закону «Про авторські та суміжні права», що стосуються, в основному, посилення відповідальності виробників та розповсюджувачів аудіо- та відеовізуальної продукції. Автоматично зазнала певних трансформувань і 176 стаття Кримінального кодексу України, яка, відповідно до нововведень, передбачає за незаконне виробництво, експортно-імпортні операції, тиражування та реалізацію компакт-дисків накладення штрафу у розмірі від 1000 до 5000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить від 17 до 85 тисяч гривень, або позбавлення волі на термін до двох років.

Враховуючи прийняті урядом зміни, міністерство внутрішніх справ України провело операцію «Контрафакт», у процесі реалізації якої співробітники Тернопільського управління Державної служби боротьби з економічною злочинністю виявили факт порушення Закону. Підпільну діяльність розгорнула одна з досить відомих на теренах Тернопільщини фірм, що охоплює розгалужену систему Інтернет-кафе та комп'ютерних клубів. Маючи вільний доступ до Інтернету та можливість користуватися локальною мережею, фірма створила свій сайт, на який «закачувала» з Інтернету різноманітні відеофільми. Будь-хто, зайшовши на віртуальну адресу фірми, міг ознайомитися з прайсом наявного у відеотеці, обрати і замовити облюбовану відеопродукцію. Ціна одного диска була смішною - 4 гривні, у той час, як за ліцензійний довелось би викласти близько 60 гривень. Отримавши інформацію про антизаконну діяльність фірми, правоохоронці здійснили оперативну закупку великої кількості відеофільмів, записаних на компакт-дисках. Згодом встановили й фірму, яка має авторські права на розповсюдження продукції такого типу. Як виявилося, вона зазнала збитків на загальну суму 40 тисяч гривень. За порушення авторських та суміжних прав правоохоронці порушили кримінальну справу.

Попри активізацію зусиль правоохоронних органів щодо захисту авторських та суміжних прав, загальний рівень правопорушень у цій сфері залишається високим. Це є підставою для звинувачення України у низьких стандартах охорони інтелектуальної власності на міжнародному рівні. Так, міжнародний альянс інтелектуальної власності поставив Україну однією з перших в списку 58 країн - порушниць прав інтелектуальної власності (особливо це стосується аудивізуальної продукції, програмного забезпечення, фармацевтичних виробів). Асоціація виробників програмного забезпечення віднесла Україну до першої десятки країн - піратів програмного забезпечення із показниками піратства 89%. За даними Міжнародної федерації виробників фонограм, Украфна лідирує в Європі за рівнем піратства з показником приблизно 95% від обсягу ринку (4. Кудлай А.В. Аби вкрадати чужу інтелектуальну власність особливого інтелекту на потрібно//закон і бізнес.-2000.-№9-с.9.).

Чинне законодавство України про інтелектуальну власність заклало досить ґрунтовані засади правової охорони результатів інтелектуальної творчої діяльності. Але воно не завжди послідовне, містить суперечливі положення, приписи, не узгоджені між собою, певні прогалини тощо.

Уявляється, що найбільш ефективним є захист авторського права і суміжних прав. ця система визначає дії, визнані порушенням авторського права і суміжних прав, засоби цивільно-правового захисту цих прав. але головною особливістю цієї системи є те, що вона значною мірою носить штрафний (каральний) характер. Але не дивлячись на це кількість порушень авторських і суміжних прав є значною.

Узагальнюючи все сказане, слід зауважити, що Україна вже має позитивні результати у сфері охорони авторських прав і намагається вирішувати проблеми та завдання стосовно безупинного руху до світового економічного простору

Висновок

На сучасному етапі розвитку нашої країни майже однією з найболючіших проблем є не гарантованість державного захисту прав і свобод громадян. Нові механізми ведення ринкової економіки, прагнення до реалізації найкращих порад світового досвіду, бажання інтеграції у Європейське співтовариство України ставить вирішення цих проблем на одне з перших місць.