Загальна характеристика конституційного права

Законодавчий процес - чітко врегульована Конституцією України та Регламентом Верховної Ради України діяльність, яка полягає у творенні законів. Ця діяльність здійснюється в кілька послідовних етапів або стадій. Звичайно виділяють основні стадії законодавчого процесу:

1) підготування законопроекту (законодавчої пропозиції) та внесення його до Верховної Ради України - законодавча ініціатива;

2) попередній розгляд законопроекту в комітетах Верховної Ради України;

3) обговорення законопроекту на пленарних засіданнях Верховної Ради України з його наступним прийняттям або відхиленням (повністю чи частково);

4) підписання (санкціонування) та оприлюднення закону1. Крім основних, може виникнути потреба в додатковій стадії -

обговорення вмотивованих пропозицій Президента України в разі повернення ним прийнятого закону до Верховної Ради України (повторний розгляд).

Підготування законопроекту та внесення його до Верховної Ради України. Згідно з Регламентом Верховної Ради України розроблення проектів законів здійснюється за правом, визначеним законом, за дорученням Верховної Ради України, на замовлення на договірній основі, а також в ініціативному порядку. Верховна Рада України може доручити розроблення проекту закону (його структурної частини) комітету або тимчасовій спеціальній комісії Верховної Ради України, а також Кабінету Міністрів України.

Розроблення законопроекту про державний бюджет є обов'язком Кабінету Міністрів України, передбаченим Конституцією України (п. 6 ст. 116), і здійснюється ним за правом.

В ініціативному порядку законопроекти мають право розробляти громадяни і юридичні особи.

Законодавча ініціатива - офіційне внесення до Верховної Ради України уповноваженим суб'єктом законопроекту або законодавчої пропозиції. Законопроект та законодавча пропозиція- дві основні форми реалізації права законодавчої ініціативи. При цьому під законопроектом розуміється текст майбутнього закону з усіма його атрибутами (преамбулою, статтями, параграфами тощо), а під законодавчою пропозицією - ідея або концепція майбутнього закону. Регламент Верховної Ради передбачає можливість застосування ще й такої форми, як поправка.

Поправкою вважається пропозиція до іншої пропозиції, що доповнює, змінює чи виключає частину основної пропозиції.

Законопроекти та законодавчі пропозиції, які вносяться на ім'я Верховної Ради України, реєструються в Апараті Верховної Ради.

Право законодавчої ініціативи у Верховній Раді України мають особи та органи, визначені ст. 93 Конституції України. До них належать:

- Президент України;

- народні депутати України;

- Кабінет Міністрів України;

- Національний банк України.

Цей перелік суб'єктів права законодавчої ініціативи є вичерпним. Це означає, що будь-яка інша особа чи орган можуть в ініціативному порядку розробляти законопроекти або законодавчі пропозиції, але вносяться вони до Верховної Ради України лише визначеними Конституцією України суб'єктами права законодавчої ініціативи.

Наявність у суб'єкта права законодавчої ініціативи означає, що Верховна Рада України зобов'язана розглянути внесений ним за­конопроект або законодавчу пропозицію.

Конституція України суттєво обмежує коло суб'єктів права за­конодавчої ініціативи в разі перегляду Конституції України та внесенні до неї змін і доповнень. Так, законопроект про внесення змін до Конституції України може бути поданий до Верховної Ради України Президентом України або не менш як третиною народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України.

Попередній розгляд законопроекту в комітетах Верховної Ради України. Законодавча пропозиція чи законопроект після поширення їх серед депутатів для попереднього розгляду і підготування висновку про доцільність їх прийняття і включення до порядку денного сесії, а також про порядок подальшої роботи над ними передаються відповідним комітетам Верховної Ради України з визначенням терміну виконання і одночасно передаються комітету, до компетенції якого входять питання конституційності актів. При цьому для підготування висновку визначається головний комітет, якому інші комітети у визначений термін подають свої висновки про наслідки розгляду ними законодавчої пропозиції чи законопроекту.

Головний комітет вивчає законопроект на його прийнятність. Питання про неприйнятність законопроектів може виникнути на таких підставах:

1) їх невідповідності ратифікованим міжнародним договорам і угодам;

2) їх невідповідності Конституції або чинним законам України, іншим актам Верховної Ради України;

3) коли їх прийняття не входить до компетенції Верховної Ради України;

4) коли вони виходять за межі законодавчого регулювання взагалі або за власні зокрема;

5) коли наслідком їх прийняття буде неузгоджене з Кабінетом Міністрів України скорочення надходжень або виникнення чи збільшення видатків із державного або місцевих бюджетів.

Під час попереднього обговорення законопроекту в комітетах Верховної Ради України може бути поставлене преюдиціальне або відкладальне питання стосовно законопроекту в цілому чи його структурної частини, з пропозицією не розглядати його взагалі або відкласти його розгляд чи прийняття остаточного рішення щодо нього до настання певних обставин чи здійснення певних дій.

Законодавча пропозиція чи законопроект після попереднього розгляду у відповідних комітетах з їхніми висновками передаються на розгляд Верховної Ради України для постановлення рішення щодо внесення їх до порядку денного сесії.

Обговорення законопроекту на пленарних засіданнях Верховної Ради України здійснюється впродовж трьох читань.

За першого читання обговорюються основні положення зако­нопроекту. При цьому Верховна Рада України заслуховує доповідь його ініціатора, співдоповіді ініціаторів внесення кожного альтер­нативного законопроекту (якщо такі є) в порядку їх надходження, співдоповідь головного комітету; заслуховує відповіді на запитання, обговорює основні положення законопроекту і його структуру (частини, розділи, глави, статті, повноту й послідовність їх викладення); заслуховує пропозиції та зауваження щодо них, розглядає пропозиції про опублікування законопроекту для народного обговорення.

За наслідками обговорення законопроекту в першому читанні Верховна Рада України може прийняти рішення про:

1) відхилення законопроекту;

2) передання законопроекту на доопрацювання з установленням терміну доопрацювання і повторне подання його на перше читання;

3) опублікування законопроекту для народного обговорення, доопрацювання його з урахуванням наслідків обговорення і повторне подання на перше читання (кількість повторних перших читань необмежена);

4) прийняття законопроекту за основу (з можливим доопрацюванням) і доручення відповідним комітетам підготувати законопроект на друге читання.

Друге читання полягає в постатейному обговоренні законопроекту і внесених депутатами пропозицій, поправок. До другого читання законопроект подається у вигляді таблиці, яка містить:

1) законопроект, прийнятий в першому читанні за основу;

2) всі внесені і не відкликані в установленому порядку пропозиції, поправки;

3) висновки головного комітету щодо внесених пропозицій, поправок, поправок до поправок;

4) законопроект у редакції, запропонованій головним комітетом для другого читання.

Під час другого читання законопроекту Верховна Рада України здійснює постатейне голосування. На голосування ставиться окремо кожна стаття законопроекту.

Друге читання завершується прийняттям Верховною Радою України рішення про:

1) відхилення законопроекту;

2) повернення законопроекту на доопрацювання з подальшим поданням його на повторне друге читання;

3) опублікування для народного обговорення законопроекту в редакції, прийнятій на першому або другому читанні, доопрацювання з урахуванням наслідків обговорення і повторне подання його на друге читання;

4) повернення законопроекту на доопрацювання з подальшим поданням його на третє читання (за умови, що обсяг визначених Верховною Радою України для доопрацювання і розгляду на третьому читанні статей є незначним, що вони не мають преюдиціального, першопрохідного чи визначального характеру стосовно інших статей законопроекту і щодо них теж нема питання про неприйнятність або преюдиціального чи відкладального питання);

5) прийняття законопроекту в другому читанні, підготування його і подання на третє читання (одночасно Верховна Рада України визначає комітети Верховної Ради України та інші органи для розроблення, попереднього розгляду і подання проекту плану організаційних, кадрових, фінансових, матеріально-технічних, інформаційних заходів для введення закону в дію в разі його прийняття).

Третє читання проводиться з метою внесення редакційних правок, узгодження структурних частин схваленого в другому читанні законопроекту між собою, узгодження розглянутого законопроекту з іншими законами. Під час третього читання також розглядаються і приймаються рішення щодо тих статей і поправок, розгляд яких за рішенням Верховної Ради України виносився на третє читання.

На третє читання законопроект подається головним комітетом у вигляді кінцевої його редакції. Внесені на третє читання пропозиції та поправки, відхилені за рішенням відповідного головного комітету, подаються ним у вигляді додатку до законопроекту.

Одночасно з законопроектом визначений для цього головний комітет подає на третє читання план організаційних, кадрових, матеріально-технічних, фінансових, інформаційних заходів для введення закону, що розглядається, в дію.

Третє читання законопроекту завершується прийняттям Верховною Радою України рішення про:

1) відхилення законопроекту;

2) повернення законопроекту на доопрацювання (зокрема з вине­сенням на народне обговорення) з подальшим їх поданням на по­вторне третє читання;

3) відкладення голосування щодо законопроекту в цілому до прийняття інших рішень згідно зі схваленням відкладального питання або з огляду на це схвалення;

4) схвалення тексту законопроекту в цілому і винесення його на всеукраїнський референдум (якщо законопроект стосується питання про зміну території України);

5) прийняття закону в цілому.

Підписання та оприлюднення закону. Текст прийнятого Верховною Радою закону оформляється Апаратом Верховної Ради і в п'ятиденний строк підписується Головою Верховної Ради України, після чого закон невідкладно направляється Президентові України.

Президент України протягом 15 днів після отримання закону підписує його, беручи до виконання, та офіційно оприлюднює його або повертає закон зі своїми вмотивованими і сформульованими пропозиціями до Верховної Ради України для повторного розгляду.

Отож, Конституцією України (ст. 94) передбачено можливість відкладального вето, тобто права Президента України відмовити в затвердженні прийнятого Верховною Радою України закону.

Повторний розгляд закону, повернутого Президентом України до Верховної Ради України, є невідкладним.

У разі, якщо Президент України протягом установленого строку не повернув закон для повторного розгляду, закон вважається схваленим Президентом України і має бути підписаний та офіційно оприлюднений.

Вето Президента може бути подолане кваліфікованою більшістю Верховної Ради України. Так, якщо під час повторного розгляду закон буде знову прийнятий Верховною Радою України (тобто прийнятий у попередній редакції) не менш як двома третинами від її конституційного складу, Президент України зобов'язаний його підписати та офіційно оприлюднити протягом десяти днів.

Офіційне оприлюднення законів та інших нормативно-правових актів, що їх приймає Верховна Рада України, здійснюється в порядку, визначеному Указом Президента України «Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності» від 10 червня 1997 р. Згідно з цим Указом закони України, інші акти Верховної Ради України не пізніше як у 15-денний строк після їх прийняття в установленому порядку і підписання підлягають оприлюдненню державною мовою в офіційних друкованих виданнях. При цьому офіційними друкованими виданнями цим Указом визначені:

«Офіційний вісник України»;

«Відомості Верховної Ради України»;

газета «Президентський вісник»;

газета «Урядовий кур'єр».

Якщо закон опубліковано в газеті «Президентський вісник» або газеті «Урядовий кур'єр» до його опублікування в «Офіційному віснику України», «Відомостях Верховної Ради України», він набирає чинності після опублікування в тій із зазначених газет, де його було опубліковано раніше в порядку, встановленому Конституцією України чи відповідним законом.

В окремих випадках акти Верховної Ради України можуть бути офіційно оприлюднені через телебачення і радіо. Оприлюднення законів та інших актів Верховної Ради України в друкованих органах, непередбачених у цьому Указі, є неофіційним і має інформаційний характер.

Громадяни, державні органи, підприємства, установи, організації під час здійснення своїх прав та обов'язків повинні застосовувати закони України, інші акти Верховної Ради України, опубліковані в офіційних друкованих виданнях.

Частина 5 ст. 94 Конституції України передбачає, що закон набирає чинності через десять днів із дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування.

Акти Верховної Ради України, які не мають загального значення чи нормативного характеру, можуть не публікуватися. Ці акти та акти з обмежувальними грифами офіційно оприлюднюються надсиланням відповідним державним органам та органам місцевого самоврядування і доведення ними до відома підприємств, установ, організацій та осіб, на яких поширюється їхня чинність.Неопубліковані акти Верховної Ради України набирають чинності від моменту одержання їх державними органами або органами місцевого самоврядування, якщо Верховною Радою України не встановлено інший строк набрання ними чинності.

Тема 8 - КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВИЙ СТАТУС ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ

1. Місце та роль Президента України в конституційній системі органів державної влади

Поняття та юридичні форми глави держави; особливості юридичної форми глави держави в Україні; гарантії діяльності Президента України.

Глава держави - особа, яка формально займає найвищу сходинку в державній ієрархії та здійснює верховне представництво держави у внутрішньо- та зовнішньополітичних відносинах.

Інститут глави держави притаманний всім політично організованим країнам, але в різних країнах місце й роль глави держави є різною та обумовлена його юридичною формою, формою правління, характером державного режиму, об'ємом конституційних повноважень тощо.

У сучасних державах існують такі юридичні форми глави держави:

1) монарх - суверенна і не пов'язана політичною відповідальністю особа, якій влада належить за власним правом. Різновидами інституту монарха є: монарх, який успадкував свій пост (наприклад, Велика Британія, Іспанія, Швеція); монарх, призначений своєю сім'єю - правлячою династією (Саудівська Аравія); монарх федерації, обраний монархами суб'єктів федерації (Малайзія, ОАЕ);

2) президент - обраний народом, парламентом або представницькою колегією глава держави, який отримує владу на визначений термін у порядку делегації;

3) колегіальна президентура - обраний парламентом на визначений термін колегіальний орган, який здійснює функції глави держави (наприклад, Державна рада на Кубі, два капітан-регенти в Сан-Маріно, Федеральна рада у Швейцарії);

4) глава уряду, на якого покладено здійснення функцій глави держави (землі ФРН);

5) одноосібний або колегіальний узурпатор - особа чи колегіальний орган, які здійснюють владу без правових підстав, не маючи при цьому ні «царського» походження, ні мандата виборників.

Юридичною формою глави держави в Україні згідно зі ст. 102 Конституції України є Президент України.

Конституційно-правовий статус Президента України встановлюється нормами Конституції України, які визначають місце та роль Президента України в системі органів державної влади та його взаємовідносини з іншими органами державної влади; закріплюють порядок заміщення поста Президента України; передбачають конституційно-правову відповідальність за державну зраду та інші злочини; визначають функції та повноваження Президента України.

Президент України посідає окреме місце в системі органів державної влади. Конституція України 1996 р., на відміну від попередньої Конституції та Конституційного договору від 8 червня 1995 р., які визначали його статус як глави держави і глави виконавчої влади, не відносить Президента України до законодавчої, виконавчої чи судової гілок влади.

Проте зміну конституційного статусу Президента України не можна розглядати як його відлучення від виконавчої влади, обмеження його ролі в організації та функціонуванні системи органів виконавчої влади. Водночас формальне виведення Президента України з виконавчої гілки влади, його конституювання як «глави держави» не означає також і створення нової- четвертої, «представницької» - за Б. Констаном, гілки влади, яка стояла б над законодавчою, виконавчою та судовою гілками влади. Досвід Франції, де вже тривалий час використовується подібна модель організації влади, свідчить, що таке конституційне визначення статусу глави держави характеризує його особливе місце в системі органів державної влади: він не входить безпосередньо до жодної з гілок влади, гарантує єдність державної влади в умовах її поділу, погоджене функціонування та взаємодію органів державної влади, що забезпечується наявністю в нього досить широких повноважень як у сфері виконавчої, так і стосовно законодавчої та судової гілок влади.

Конституція України передбачає систему гарантій, мета яких -виключити можливість узурпації всієї повноти влади Президентом України, перетворення його в авторитарного правителя. До них можна віднести:

1) обмеження терміну повноважень Президента України п'ятирічним строком (ч. 1 ст. 103);

2) його обрання на загальних прямих виборах (ч. 1 ст. 103);

3) заборона мати Президентові України інший представницький мандат, обіймати посаду в органах державної влади або в об'єднаннях громадян (ч. 4 ст. 103);

3) заборона займати пост Президента України однією й тією ж самою особою більше ніж два строки підряд (ч. З ст. 103);

4) можливість усунення Президента України з поста в порядку імпічменту в разі вчинення ним державної зради або іншого злочину (ст. 111);

5) можливість визнання Конституційним Судом України актів Президента неконституційними, через що вони втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України відповідного рішення.

Президент України на час виконання повноважень користується правом недоторканності (ст. 105 Конституції України). Це означає, що до усунення Президента з поста проти нього не можна порушити кримінальної справи, його не можна арештувати тощо.

За посягання на честь і гідність Президента України винні особи притягаються до відповідальності на підставі закону.

Звання Президента України охороняється законом і зберігається за ним довічно, якщо тільки Президент України не був усунутий з поста в порядку імпічменту.

2. Порядок обрання Президента України та строк його повноважень

Загальні умови президентських виборів в Україні; строк повноважень Президента України, дострокове припинення повноважень Президента України; виконання обов'язків Президента України на період до обрання і вступу на пост нового Президента України.

Порядок обрання Президента України визначається Конституцією України (ст. 103) та Законом України «Про вибори Президента України» в редакції Закону від 18 березня 2004 р. Загальні умови президентських виборів. Президент України обирається безпосередньо виборцями. Такий спосіб обрання глави держави звичайно використовується в державах із президентськими та квазіпрезидентськими формами правління, де реалізується модель «жорсткого» поділу влади. Це пов'язано з тим, що подібна модель передбачає необхідність формування виконавчої гілки влади непарламентським шляхом (у президентських республіках виконавча влада здійснюється безпосередньо главою держави, а в квазіпрезидентських - урядом та іншими органами виконавчої влади, які формуються главою держави) з тим, щоб забезпечити її відносну автономність відносно законодавчої гілки влади.

Згідно з Конституцією України вибори Президента України здійснюються на основі загальних принципів виборчого права України - вільних виборів, загального, рівного та прямого виборчого права шляхом таємного голосування. ,

Конституція України встановлює додаткові, порівняно з виборами народних депутатів чи місцевими виборами, обмеження щодо пасивного виборчого права громадян на виборах Президента України:

- по-перше, підвищується віковий ценз для пасивного виборчого права (з 18 на місцевих виборах і 21 року на виборах народних депутатів України до 35 років на виборах Президента України). Це обумовлено тим, що діяльність глави держави потребує значного життєвого і політичного досвіду, належного освітнього рівня, здатності до вирішення складних політичних, правових, економічних і соціальних проблем, а це, своєю чергою, досягається з відповідним віком;

- по-друге, на виборах Президента України для пасивного виборчого права встановлюється ценз осілості- десять останніх перед днем виборів років проживання в Україні. Це обмеження обумовлене тим, що глава держави мусить бути досить добре обізнаний з різними аспектами суспільного життя країни, його мають добре знати виборці;

- по-третє, для пасивного виборчого права встановлюється мовний ценз:

- по-четверте, встановлюється заборона одній і тій самій особі обиратися Президентом України більше ніж: два строки підряд. Обрання на третій або четвертий строк також можливе, але тільки після відповідної перерви.

Отже, Президентом України може бути обраний громадянин України, який на день виборів досяг 35-річного віку, має право голосу, володіє державною мовою і проживає в Україні протягом десяти останніх перед днем виборів років.

Порядок і строки призначення виборів Президента України. Вибори Президента України можуть бути черговими, позачерговими і повторними; призначаються вони Верховною Радою України.

При цьому чергові вибори Президента України проводяться із закінченням конституційного строку повноважень Президента України. Дата їх проведення чітко визначена в Конституції України - остання неділя жовтня п'ятого року повноважень Президента України, а призначаються вони Верховною Радою України не пізніш як за 130 днів до дня виборів.

Позачергові вибори Президента України відбуваються в останню неділю 90-денного строку з дня:

1) проголошення Президентом України особисто заяви про свою відставку на засіданні Верховної Ради України;

2) опублікування рішення Верховної Ради України про підтвердження неможливості виконання Президентом України своїх повноважень за станом здоров'я;

3) опублікування рішення Верховної Ради України про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту;

4) прийняття постанови Верховної Ради України про призначення позачергових виборів у разі смерті Президента України.

Повторні вибори Президента України проводяться у випадках:

1) якщо до виборчого бюлетеня для голосування було включено не більше двох кандидатів на пост Президента України і жодного з них не було обрано;

2) якщо всі кандидати на пост Президента України, включені до виборчого бюлетеня, до дня виборів або до дня повторного голосування зняли свої кандидатури.

Повторні вибори Президента України відбуваються в останню неділю 90-денного строку від дня прийняття постанови Верховної Ради України про їх призначення.

Висування і реєстрація кандидатів на пост Президента України. Право висування кандидатів на пост Президента України реалізується громадянами України через політичні партії та їх виборчі блоки (далі - партії (блоки), а також самовисуванням у порядку, визначеному Законом України «Про вибори Президента України», (статті 44-48).

Реєстрація кандидата на пост Президента України здійснюється Центральною виборчою комісією за умови отримання таких документів:

1) анкети кандидата на пост Президента України за формою, встановленою Центральною виборчою комісією (заповнюється кандидатом особисто);

2) автобіографії особи, висунутої кандидатом, обсягом до двох тисяч друкованих знаків, що обов'язково повинна містити: прізвище, ім'я, по батькові, число, місяць, рік і місце народження, відомості про громадянство, освіту, трудову діяльність, посаду (заняття), місце роботи, громадську роботу (зокрема на виборних посадах), партійність, склад сім'ї, адресу місця проживання із зазначенням часу проживання в Україні, відомості про судимість, не погашену і не зняту в установленому законом порядку;

3) передвиборної програми кандидата, викладеної державною мовою, обсягом до 12 тис. друкованих знаків;

4) документа про внесення грошової застави (вноситься партією (партіями, що входять до блоку), яка висунула кандидата на пост Президента України, або кандидатом на пост Президента України в безготівковому порядку на спеціальний рахунок Центральної виборчої комісії в розмірі 500 тис. гривень);

5) декларації про майно та доходи відповідно до ст. 50 цього Закону;

Грошова застава повертається партії (партіям, що входять до блоку), яка висунула кандидата на пост Президента України, чи кандидатові на пост Президента України, якщо кандидат на пост Президента України отримав не менш як 7% голосів виборців, які взяли участь у голосуванні. Якщо кандидат на пост Президента України отримав менше 7% голосів виборців, які взяли участь у голосуванні, грошова застава перераховується до Державного бюджету України.

6) фотографій кандидата за розмірами та в кількості, встановленими Центральною виборчою комісією.

Для реєстрації кандидатом у Президенти України особи, висунутої партією (блоком), крім документів, передбачених ч. 1 цієї статті, подаються також такі документи:

1) подання про реєстрацію кандидата, підписане керівником партії (керівниками партій, що входять до блоку) та скріплене печаткою партії (печатками партій, що входять до блоку);

2) копії свідоцтва про реєстрацію партії (партій, що входять до блоку) та її статуту (статутів партій, що входять до блоку), засвідчені Міністерством юстиції України після початку виборчого процесу;

3) витяг із протоколу з'їзду (зборів, конференції) кожної партії, що увійшла до складу виборчого блоку, про утворення виборчого блоку, засвідчений підписом керівника партії та скріплений печаткою цієї партії - в разі висунення кандидата блоком;

4) угода про утворення виборчого блоку (в разі висунення кандидата блоком);

5) витяг із протоколу з'їзду (зборів, конференції) партії (між-партійного.з'їзду (зборів, конференції) партій, що входять до блоку) про висунення кандидата на пост Президента України від партії (блоку);

6) заява особи, висунутої кандидатом, про згоду балотуватися кандидатом на пост Президента України від цієї партії (блоку).

Подання зазначених документів до Центральної виборчої комісії для реєстрації кандидатів закінчується за 90 днів до дня виборів Президента України, а сама реєстрація закінчується не пізніше ніж за 85 днів до дня виборів.

На підтримку кандидата на пост Президента України має бути зібрано не менш як 500 тис. підписів виборців, які мають право голосу, зокрема не менш як по 20 тис. підписів у кожному з двох третин регіонів (Автономна Республіка Крим, області, міста Київ та Севастополь) України. Підписні листи передаються до Центральної виборчої комісії не пізніш як за 40 днів до дня виборів, а в разі неподання в цей термін необхідної кількості підписів на підтримку кандидата на пост Президента України Центральна виборча комісія звертається до Верховного Суду України щодо скасування рішення про реєстрацію відповідного кандидата на пост Президента України.

Результати виборів Президента України встановлює Центральна виборча комісія на підставі протоколів територіальних виборчих комісій про підсумки голосування в межах відповідних територіальних виборчих округів на підставі протоколів територіальних виборчих комісій не пізніш як на десятий день од дня виборів.

Обраним у день виборів Президентом України вважається кандидат, який одержав на виборах більше половини голосів виборців, які взяли участь у голосуванні.

Якщо до виборчого бюлетеня для голосування у день виборів було включено не більше двох кандидатів на пост Президента України і за результатами голосування у день виборів Президента України жодного кандидата не було обрано, Центральна виборча комісія приймає рішення про звернення до Верховної Ради України з поданням про призначення повторних виборів Президента України.

Якщо до виборчого бюлетеня для голосування у день виборів було включено більше двох кандидатів на пост Президента України і за результатами голосування у день виборів Президента України жоден кандидат не був обраний відповідно, Центральна виборча комісія приймає рішення про проведення повторного голосування, яке призначається на третю неділю після дня виборів.

Обраним Президентом України вважається кандидат, який одержав на виборах більше половини голосів виборців, які взяли участь у голосуванні.

Строк повноважень Президента України - п 'ять років. Новообраний Президент України вступає на пост не пізніше ніж через ЗО днів після офіційного оголошення результатів виборів, з моменту складення присяги народові на урочистому засіданні Верховної Ради України, після чого Центральна виборча комісія вручає новообраному Президентові України посвідчення Президента України. Урочиста церемонія вступу на посаду глави держави отримала назву інавгурація.

Президент України, обраний на позачергових виборах, складає присягу в п'ятиденний строк після офіційного оголошення результатів виборів.

Текст присяги Президента України встановлено в ст. 104 Конституції України: «Я, (ім'я та прізвище), волею народу обраний Президентом України, заступаючи на цей високий пост, урочисто присягаю на вірність Україні. Зобов'язуюсь усіма своїми справами боронити суверенітет і незалежність України, дбати про благо Вітчизни і добробут Українського народу, обстоювати права і свободи громадян, додержуватися Конституції України і законів України, виконувати свої обов'язки в інтересах усіх співвітчизників, підносити авторитет України у світі».

Приведення Президента України до присяги здійснює Голова Конституційного Суду України.

Свої обов'язки Президент України виконує до вступу на пост новообраного Президента. Проте Конституція України (ст. 108) передбачає можливість і дострокового припинення повноважень Президента України у разі:

1) відставки;

2) неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров'я;

3) усунення з поста в порядку імпічменту;

4) смерті.

Умови та процедура відставки Президента України не отримали чіткої регламентації в Конституції та в чинному законодавстві України. Звичайно під відставкою розуміють залишення державної посади особою, що її займає, за власним бажанням або усунення її з цієї посади через причини об'єктивного чи суб'єктивного характеру¹.

У конституційному праві відставка виступає важливою формою політичної відповідальності відповідних органів державної влади та посадових осіб, проте вона може стати результатом як особистих причин, так і об'єктивних наслідків. Наприклад, відставка Кабінету Міністрів України внаслідок прийняття Верховною Радою України резолюції недовіри Кабінетові Міністрів України, або добровільна відставка міністра через його незгоду з політикою уряду. Аналіз положень статей 108, 109 Конституції України дозволяє зробити висновок, що під відставкою Президента України слід розуміти залишення поста Президента України виключно з власної ініціативи і при забезпеченні повної добровільності прийняття такого рішення.

Відставка Президента України набуває чинності з моменту проголошення ним особисто заяви про відставку на засіданні Верховної Ради України.

Неможливість виконання Президентом України своїх повноважень за станом здоров'я згідно зі ст. 110 Конституції України має бути встановлена на засіданні Верховної Ради України і підтверджена рішенням, прийнятим більшістю від її конституційного складу на підставі письмового подання Верховного Суду України, - за зверненням Верховної Ради України і медичного висновку. Неможливість виконання Президентом України своїх повноважень за станом здоров'я, як уявляється, означає такий стан здоров'я Президента України, внаслідок якого він не лише не може виконувати свої обов'язки на час обговорення цього питання Верховною Радою України, а й не зможе їх виконувати і в майбутньому. Це означає, що тимчасовий розлад здоров'я не може бути підставою для прийняття рішення про дострокове припинення повноважень Президента України внаслідок неможливості виконання ним своїх повноважень за станом здоров'я.

За загальним правилом, Президент України як глава держави не несе політичної або юридичної відповідальності за свої дії. Юридична невідповідальність гарантується інститутом недоторканності, а політична - інститутом контрасигнатури, під чим розуміють скріплення акта Президента України підписом Прем'єр-міністра України та міністра, відповідального за акт і його виконання. Проте в особливих випадках Президент України підлягає відповідальності, що передбачено ст. 111 Конституції України -він може бути усунутий з поста Верховною Радою України в порядку імпічменту в разі вчинення ним державної зради або іншого злочину.

Інститут імпічменту виступає надійною гарантією проти зловживання владою та порушення главою держави конституції та законів держави.

Конституція України та Регламент Верховної Ради України передбачають досить складну процедуру імпічменту (схема 28).

Так, застосування процедури імпічменту можливе за умови:

1) наявності висновку Верховного Суду України про те, що діяння, в яких звинувачується Президент України, містять ознаки державної зради або іншого злочину;

2) наявності висновку Конституційного Суду України щодо додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про імпічмент.

Президент України має право заявити про відмову від участі в процедурі імпічменту, що тягне за собою припинення його повноважень на підставі, передбаченій ст. 109 Конституції України (відставка Президента України).

ПІДСТАВИ ПОРУШЕННЯ ПРОЦЕДУРИ ІМПІЧМЕНТУ УМОВИ ЗАСТОСУВАННЯ ПРОЦЕДУРИ ІМПІЧМЕНТУ СТАДІЇ ПРОЦЕДУРИ ІМПІЧМЕНТУ

Вчинення Президентом України державної зради або іншого злочину

Наявність висновку Верховного Суду України про те, що діяння, в яких звинувачується Президент України, містять ознаки державної зради або іншого злочину

Наявність висновку Конституційного Суду України щодо додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про імпічмент

І. Ініціювання питання про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту більшістю від конституційного складу Верховної Ради України

II. Прийняття Верховною Радою не менш як двома третинами від її конституційного складу рішення про звинувачення Президента України

III. Прийняття Верховною Радою не менш як трьома четвертими від її конституційного складу рішення про усунення Президента України з поста

Схема 28. Усунення Президента України з поста в порядку імпічменту

Сама процедура імпічменту включає такі стадії:

1) ініціювання питання про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту більшістю від конституційного складу Верховної Ради України;

2) прийняття Верховною Радою України не менш як двома третинами від її конституційного складу рішення про звинувачення Президента України;

3) прийняття Верховною Радою. України не менш як трьома четвертими від її конституційного складу рішення про усунення Президента України з поста.

Для проведення розслідування Верховна Рада України створює спеціальну тимчасову слідчу комісію, до складу якої включаються спеціальний прокурор і спеціальні слідчі. Спеціальна тимчасова слідча комісія має право користуватися всіма засобами встановлення істини: допитувати свідків, вимагати і досліджувати (вивчати) документи, проводити експертизи, слідчі експерименти тощо.

Усунення Президента України з поста автоматично припиняє виконання ним своїх обов'язків, він втрачає недоторканність і може бути притягнений до юридичної відповідальності як звичайний громадянин.

У разі дострокового припинення повноважень Президента України виконання обов'язків Президента України на період до обрання і вступу на пост нового Президента України покладається на Прем'єр-міністра України. При цьому Прем'єр-міністр України у період виконання ним обов'язків Президента України не може здійснювати його повноважень у повному обсязі, зокрема:

- звертатися з посланнями до народу та зі щорічними і позачерговими посланнями до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України;

- призначати всеукраїнський референдум щодо змін Конституції України, проголошувати всеукраїнський референдум за народною ініціативою;

- припиняти повноваження Верховної Ради України; -призначати за поданням Прем'єр-міністра членів Кабінету

Міністрів України, керівників інших центральних органів виконавчої влади, а також голів місцевих державних адміністрацій та припиняти їхні повноваження на цих посадах;

- призначати половину складу Ради Національного банку України;

- призначати на посади і звільняти з посад за згодою Верховної Ради України Голову Антимонопольного комітету України, Голову Фонду державного майна України, Голову Державного комітету телебачення і радіомовлення України;

- утворювати, реорганізовувати та ліквідовувати за поданням Прем'єр-міністра України міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, діючи в межах коштів, передбачених на утримання органів виконавчої влади;

- скасовувати акти Кабінету Міністрів України та акти Ради міністрів Автономної Республіки Крим;

- призначати третину складу Конституційного Суду України;

- нагороджувати державними нагородами;

- встановлювати президентські відзнаки та нагороджувати ними;

- здійснювати помилування.

3. Функції та компетенція Президента України

Конституційні функції Президента України; повноваження Президента України

Ядро конституційно-правового статусу Президента України становлять норми Конституції України, які визначають функції та повноваження глави держави.

Функції Президента України - основні напрямки діяльності (найважливіші обов'язки) глави держави, обумовлені його місцем і роллю в системі органів державної влади.

Компетенція Президента України - сукупність визначених Конституцією та законами України предметів відання та повноважень, якими Президент України наділяється з метою забезпечення реалізації його функцій як глави держави.

Повноваження Президента України - конкретні права та обов'язки глави держави з вирішення питань, віднесених до його відання.

Функції та повноваження, що належать згідно з Конституцією України виключно Президентові України, складають прерогативу глави держави.

Основні функції Президента України як глави держави визначено в ст. 102 Конституції України. Так, Президент України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина.

Як гарант державного суверенітету, територіальної цілісності України Президент України наділяється особливими повноваженнями. Він: забезпечує державну незалежність, національну безпеку і правонаступництво держави; очолює Раду національної безпеки та оборони України; приймає рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні чи в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України тощо. Здійснюючи функцію гаранта додержання Конституції України, Президент України наділений правом законодавчої ініціативи, що дозволяє йому порушувати питання щодо реалізації конституційних положень, приведення чинного законодавства у відповідність до Конституції України. Президент України користується виключним правом вносити до Верховної Ради законопроект про внесення змін до розділів І, III, XIII Конституції України та призначати всеукраїнський референдум для затвердження цих змін. Забезпечуючи додержання Конституції України, Президент України може накладати вето на закони, прийняті Верховною Радою України, направляє до Конституційного Суду України звернення щодо встановлення конституційності законів та інших актів Верховної Ради України, скасовує акти Кабінету Міністрів України та акти Ради міністрів Автономної Республіки Крим.

Виступаючи гарантом прав і свобод людини і громадянина, Президент України реалізує свою конституційну функцію здійсненням свого права законодавчої ініціативи; видає укази, які передбачають захист прав і свобод людини і громадянина, окремих категорій населення; приймає в разі необхідності рішення про введення в Україні або в окремих її місцевостях надзвичайного стану; оголошує в разі необхідності окремі місцевості України зонами надзвичайної екологічної ситуації тощо.

Повноваження Президента України для зручності аналізу можна систематизувати за такими групами:

1. Представницькі повноваження - повноваження із представництва держави у внутрішньо- та зовнішньополітичних відносинах. Зовні країни Президент України:

- представляє державу в міжнародних відносинах, здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави, веде переговори та укладає міжнародні договори України¹;

- приймає рішення про визнання іноземних держав;

- призначає та звільняє глав дипломатичних представництв України в інших державах і при міжнародних організаціях;

¹ Останнє повноваження глави держави передбачене також і нормами міжнародного права - п. 2 «а» ст. 7 Віденської конвенції про право міжнародних договорів.

- приймає вірчі та відкличні грамоти дипломатичних представників іноземних держав;

- підписує Закони України про ратифікацію міжнародних договорів України.

Як представник держави у внутрішньополітичних відносинах Президент:

- забезпечує державну незалежність, національну безпеку і правонаступництво держави;

- звертається з посланнями до народу та із щорічними і позачерговими посланнями до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України;

- призначає Представника Президента України в Автономній Республіці Крим.

2. Повноваження Президента стосовно до Верховної Ради України та у сфері законодавчої влади.

Президент України та Верховна Рада України здійснюють різні конституційні функції, і компетенція Президента України не конкурує з компетенцією парламенту: Конституція України, керуючись принципом поділу влади, чітко розмежовує сфери їхніх повноважень. Одночасно Президент України згідно з Конституцією України є суб'єктом законодавчого процесу і здійснює відповідні повноваження стосовно до Верховної Ради України та у сфері законодавчої влади, а саме:

- користується правом законодавчої ініціативи у Верховній Раді України;

- підписує та офіційно оприлюднює закони, прийняті Верховною Радою України;

- накладає суспензивне (відкладальне) вето щодо прийнятих Верховною Радою України законів із подальшим поверненням їх на повторний розгляд Верховної Ради України;

- протягом трьох років після набуття чинності Конституції України (тобто до 28 червня 1999 р.) мав право видавати схвалені Кабінетом Міністрів України і скріплені підписом Прем'єр-міністра України укази з економічних питань, не врегульованих законами, з одночасним поданням відповідного законопроекту до Верховної Ради України;

- призначає всеукраїнський референдум щодо змін Конституції України відповідно до ст. 156 Конституції, проголошує всеукраїнський референдум за народною ініціативою;

- призначає позачергові вибори до Верховної Ради України у строки, встановлені цією Конституцією;

- припиняє повноваження Верховної Ради України, якщо протягом ЗО днів однієї чергової сесії пленарні засідання не можуть розпочатися.

3. Повноваження Президента України у сфері виконавчої влади.

Не входячи безпосередньо до виконавчої гілки влади, Президент України, водночас, наділяється Конституцією України досить широкими повноваженнями стосовно до Кабінету Міністрів України та інших органів виконавчої влади, які характеризують його «особливі зв'язки» з виконавчою владою, «верховне» положення Президента України відносно до органів виконавчої влади. Так, Президент України:

- призначає за згодою Верховної Ради України Прем'єр-міністра України; припиняє повноваження Прем'єр-міністра України та приймає рішення про його відставку;

- приймає відставку Кабінету Міністрів України;

- призначає за поданням Прем'єр-міністра України членів Кабінету Міністрів України, керівників інших центральних органів виконавчої влади, а також голів місцевих державних адміністрацій та припиняє їхні повноваження на цих посадах;

-утворює, реорганізовує та ліквідовує за поданням Прем'єр-міністра України міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, діючи в межах коштів, передбачених на утримання органів виконавчої влади;

- за поданням Кабінету Міністрів України призначає на посаду і звільняє з посади голів місцевих державних адміністрацій;

- скасовує акти Кабінету Міністрів України та акти Ради міністрів Автономної Республіки Крим.

4. Повноваження Президента України у сфері судової влади.

Згідно з принципом поділу влади та незалежності судів Президент України не може втручатися в діяльність судових органів, проте він активно взаємодіє з цими органами, здійснюючи при цьому певні установчі функції. Це знаходить свій вияв у його повноваженнях, пов'язаних з формуванням органів судової влади, зокрема Президент України:

- призначає третину складу Конституційного Суду України;

- утворює суди у визначеному законом порядку; -здійснює перше призначення на посаду професійного судді

строком на п'ять років.

Крім установчих повноважень у сфері судової влади, Президент України виконує окремі квазісудові функції - здійснює помилування.

5. Повноваження Президента України у сфері національної безпеки, оборони та військової політики.

Безпека країни являє собою стан захищеності життєво важливих інтересів громадян, суспільства та його інститутів від зовнішніх і внутрішніх загроз. Відповідно, до основних об'єктів безпеки в літературі відносять: права і свободи людини і громадянина; матеріальні та духовні цінності суспільства; конституційний лад; суверенітет і територіальну цілісність держави; довкілля тощо.

Основним суб'єктом забезпечення безпеки є держава, яка здійснює відповідні функції через діяльність органів державної влади. Як глава держави Президент України здійснює в цій сфері повноваження:

- є Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України;

- призначає на посади та звільняє з посад вище командування Збройних Сил України, інших військових формувань;

- здійснює керівництво у сферах національної безпеки та оборони держави;

- очолює Раду національної безпеки і оборони України, яка згідно зі ст. 107 Конституції України є координаційним органом з питань національної безпеки і оборони при Президентові України;

Див., наприклад: Конституционное право: Учебник / Под ред. проф. В. В. Лазарева.-М.: Новий юрист, 1998.-С. 384.

Головні завдання Ради визначені Тимчасовим положенням, яке затверджене Указом Президента України від 30 серпня 1996 р. №772/96. До них віднесено: забезпечення реалізації єдиної державної політики у сфері національної безпеки і оборони України; аналіз стану і тенденцій розвитку зовнішньо- та внутрішньополітичної ситуації, визначення на цій основі стратегії та пріоритетних напрямів забезпечення національної безпеки і оборони; комплексну оцінку та прогноз потенційних і реальних загроз державному, економічному, суспільному, оборонному, інформаційному, ядерному, екологічному та іншим видам і об'єктам безпеки України; планування, організацію та контроль за здійсненням заходів політичного, економічного, воєнного, соціального, науково-технічного та іншого характеру, адекватних цим загрозам; розгляд питань фінансування витрат на національну безпеку і оборону, а також контроль за витрачанням відповідних коштів; розгляд проектів законів України та указів Президента України, інших нормативних актів, наказів і директив Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України, концепцій, доктрин, державних програм у сфері національної безпеки і оборони України тощо; підготування пропозицій щодо вдосконалення системи забезпечення національної безпеки та організації оборони України, зокрема щодо утворення, реорганізації та ліквідації органів виконавчої влади у цій сфері; підготування пропозицій щодо оголошення стану війни, загальної або часткової мобілізації, введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях, а також

- вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни та приймає рішення про використання Збройних Сил України в разі збройної агресії проти України;

- приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України;

- приймає в разі необхідності рішення про введення в Україні або в окремих її місцевостях надзвичайного стану, а також оголошує в разі необхідності окремі місцевості України зонами надзвичайної екологічної ситуації - з подальшим затвердженням цих рішень Верховною Радою України.

6. Повноваження Президента України з формування органів і призначення посадових осіб.

Президент України бере участь у формуванні органів, які безпосередньо не належать до виконавчої та судової гілок влади. Він, зокрема:

- призначає за згодою Верховної Ради України на посаду Генерального прокурора України та звільняє його з посади;

- призначає половину складу Ради Національного банку України;

- призначає половину складу Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення;

- призначає на посади та звільняє з посад за згодою Верховної Ради України Голову Антимонопольного комітету України, Голову Фонду державного майна України, Голову Державного комітету телебачення і радіомовлення України.

7. Інші повноваження Президента України.

Конституція України відносить до компетенції Президента України деякі інші повноваження, необхідні для здійснення функцій глави держави. Так, Президент України:

- присвоює вищі військові звання, вищі дипломатичні ранги та інші вищі спеціальні звання і класні чини;

- нагороджує державними нагородами; встановлює президентські відзнаки та нагороджує ними;

-вирішує питання громадянства, приймає рішення про прийняття до громадянства України та припинення громадянства України;