1.1 Законодавство у сфері антимонопольного регулювання

Монополістичні тенденції проявляються на всіх етапах розвитку ринкових процесів, але стають катівними лише в ХІХ ст.

Монополія - це окремі підприємства, об'єднання підприємств, господарські товариства, які виробляють значну кількість продукції певного виду і таким чином займають монопольне становище на ринку, впливають на процес цінотворення, і отримують більш високі (монопольні) прибутки.

Головною ознакою монополій є посідання монопольного становища. Воно є бажаним для кожного підприємства і підприємця, тому що, дозволяє уникнути їм цілого ряду проблем і небезпеки пов'язаних із конкуренцією, зайняти привілейовану позицію на ринку, можуть впливати на інших учасників ринку, нав'язувати їм свої умови.

Однак монополістична діяльність вкрай негативно може відбиватися як на світовому господарстві, так і на окремих національних економіках. Монополізм передбачає штучне завишування цін, негативний вплив на добросовісну конкуренцію і ряд інших негативних явищ, які не на руку іншим виробникам та споживачам [15, 290].

Звідси випливає необхідність антимонопольного регулювання. Головні методи антимонопольного регулювання можуть бути здійснені в першу чергу через законодавство.

Ключовим способам такого регулювання є впровадження антимонопольного законодавства.

Світова історія впровадження антимонопольного законодавства сягає кінця ХІХ століття, коли в 1890 р. був прийнятий закон Шермана. Даний закон характеризував любе об'єднання типу трест, чи іншого об'єднання на основі таємної угоди, вважалося незаконним. А люба особа, яка буде сприяти даному утворенню - буде нести кримінальну відповідальність. Пізніше дане законодавство поповнилося іншими законодавчими актами, зокрема законом Клейтона 1914 р., який посилював і доповнював закон Шермана, а саме: за законом була оголошена цінова дискримінація; заборона виключних чи «примусових» узгоджень у відповідності з якими виробники продавали б деякі товари покупцю тільки при умові, що останній придбає інші товари у того ж самого продавця, а не у його конкурентів; забороняє формування взаємопов'язаних директоратів - коли керівник однієї фірми є також членом правління конкуруючої фірми.

На сьогодні антимонопольні закони діють майже у всіх розвинених країнах [16, 138].

Особливість сучасного стану економіки України полягає у тому, що без ефективної конкуренції тут сформувався своєрідний і небезпечний тип монополізму. У колишньому СРСР ідея монополізму з самого початку була закладена у моделі господарського механізму.

Найнебезпечніше те, що в Україні поки що є причини, які дають ґрунт для монополізму: збережені деякі принципові риси адміністративно-командної системи, стійкий і масовий дефіцит товарів, який перетворює виробників дефіцитної продукції на монополістів тощо.

Сьогодні сфера безпосереднього державного управління економікою значно звузиласяся, оскільки зменшилася кількість господарських об'єктів, які функціонують на базі державної форми власності. Виконавчі й розпорядчі функції щодо використання державного майна покладено на відповідну розгалужену систему органів державною управління.

За умов домінування приватної власності держава повинна провадити відповідну політику в економічній сфері, реалізуючі в ній свою господарсько-організаторську, соціальну та інші функції, з переважанням не диктату, а регулювання, контролю, координації, методів економічного характеру.

Система антимонопольного законодавства України включає Закони України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності», «Про Антимонопольний комітет України», «Про захист від недобросовісної конкуренції», постанову КМУ від 11 листопада 1994 р. №765 «Про запровадження механізму запобігання монополізації товарних ринків» у редакції постанови КМУ від 26 травня 1997 р. №499, Правила розгляду справ про порушення антимонопольного законодавства України, затверджені розпорядженням Антимонопольного комітету України від 19 квітня 1994 р. №5 у редакції розпорядження Антимонопольного комітету України від 29 червня 1998 р. №169-р, Положення про контроль за економічною концентрацією, затвердженого розпорядженням АМК України від 25 травня 1998 р. №134-р та ряд інших [11, 80].

Основним антимонопольним законом в Україні є Закон «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності» від 15.03.1992 року. Стаття перша цього закону:

«…Монопольним визнається становище суб'єкта господарювання, частка якого на ринку певного товару перевищує 35 відсотків. Рішенням Антимонопольного комітету України може визначатися монопольним становище суб'єкта господарювання, частка якого на ринку певного товару менше 35 відсотків; монопольна ціна - ціна, яка встановлюється суб'єктом господарювання, що займає монопольне становище на ринку, і призводить до обмеження конкуренції або порушення прав споживача; (Абзац восьмий статті 1 із змінами, внесеними згідно із Законом N 154/98-ВР від 03.03.98) монопольна діяльність - дії (бездіяльність) суб'єктів господарювання за умови монопольного становища на ринку одного суб'єкта господарювання (групи суб'єктів господарювання) у виробництві та реалізації товарів, а також дії (бездіяльність) органів державної влади, органів місцевого самоврядування та органів адміністративно-господарського управління та контролю, спрямовані на недопущення, істотне обмеження чи усунення конкуренції; монопольне утворення - підприємство, об'єднання чи господарське товариство та інше утворення, що займає монопольне становище на ринку…» [6, ст.1].

Законом України «Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів України щодо охорони інтелектуальної власності» від 28 лютого 1995 р. підкоректовано п. 3 ст. 2 Закону України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності». Як і раніше межа між патентною монополією на винаходи, корисні моделі, промислові зразки й антимонопольним законодавством залишається розмитою. Нині названий пункт звучить так: «Закон не поширюється на відносини, що випливають із прав на об'єкти інтелектуальної власності, за винятком випадків передбачених цим законом». Але закон не містить випадків, які б висвітлювали співвідношення патентної монополії й економічної конкуренції.

В законі є третій розділ, який складається лише з однієї статті. І розділ, і стаття мають одну і ту ж назву - «Недобросовісна конкуренція». Вона (ст. 7) нині має таку редакцію: «Недобросовісною конкуренцією визначається:

· неправомірне використання фірмового найменування, знака для товарів та послуг або будь-якого маркування товару, а також неправомірне копіювання форм, упаковки, зовнішнього оформлення, імітація, копіювання, пряме відтворення товару іншого підприємця, самовільне використання його імені;

· умисне поширення неправдивих або неточних відомостей, які можуть завдати шкоди діловій репутації або майновим інтересам іншого підприємця;

· отримання, використання, розголошення комерційної таємниці, а також конфіденційної інформації з метою завдання шкоди діловій репутації чи майну підприємця» [8].

Верховна Рада затвердила Закон «Про захист економічної конкуренції». Закон детально регламентує процедуру отримання дозволів на незаборонені узгоджені дії, концентрацію, процесуальні норми щодо визначення монопольного становища, а також положення щодо відповідальності за порушення норм антимонопольного законодавства. Зокрема він дозволяє органам Антимонопольного комітету давати свою згоду на узгоджені дії підприємців у разі, якщо це сприятиме поліпшенню і раціоналізації виробництва, експорту чи імпорту товарів, застосуванню уніфікованих технічних умов чи стандартів на товари. За оцінками експертів, цей перелік занадто загальний і дозволяє практично будь-яку економічну концентрацію.

Окрім того, закон надає право КМУ своїм рішенням дозволяти узгоджені дії чи концентрацію, які заборонив АМКУ, якщо позитивний ефект таких дій чи концентрації переважає негативні наслідки обмеження конкуренції. У такому разі рішення уряду має вищу юридичну силу, ніж рішення АМКУ. Ця норма однак суперечить законові про АМКУ, який закріплює за цим комітетом спеціальний статус, підконтрольність його лише Президентові, а підзвітність - Верховній Раді України.

Порівняно з попереднім Законом - «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності», запропоновано більш гнучкі механізми реагування держави на недобросовісну конкуренцію. Головне, що новий закон захищатиме дрібних та середніх підприємців від великих, і всіх разом узятих - від держави.

Згідно із законом антиконкурентними діями державних мужів визначаються ті, що спрямовані на будь-які, не передбачені законом обмеження, дискримінацію, заборону, примус, безпідставне надання пільг та переваг іншому підприємству. Відтепер не вважається концентрацією і не потребує звернення до Антимонопольного комітету придбання акцій страхових компаній за умови їх наступного перепродажу протягом року. Крім того, не потребують звернення до Антимонопольного комітету узгоджені дії між підприємцями малого та середнього бізнесу, вже пов'язаними між собою відносинами контролю.

Якщо антиконкурентні узгоджені дії буде доведено застосовуватимуться дещо нові види покарання. Якщо це підприємство - йому загрожує штраф, примусовий поділ або ж воно муситиме відшкодувати своєму добросовісному конкурентові завдані збитки. Штрафи, загалом, збільшилися. Приміром, за зловживання монопольним становищем чи за невиконання рішення Антимонопольного комітету - з 5% до 10% обороту підприємства. Проте враховуючи, що за законом підприємство-порушник не віддаватиме державі весь незаконно отриманий прибуток, як це відбувалося раніше, то втрати такого підприємства будуть навіть меншими. Цікавим є також положення, за якого навіть відвертий монополіст може залишити все як є. Подавши спеціальну заяву і доповівши, що його дії хоч і є антиконкурентними, але сприяють, скажімо, вдосконаленню виробництва, придбанню чи реалізації товару, оптимізації імпорту чи експорту товарів, розвитку малого підприємництва, то Антимонопольний комітет як виняток може видати дозвіл на діяльність [11, 95].

Але все ж, за словами спеціалістів, для нашої країни питання антимонопольної політики є надто новим та незвичним. Разом з тим, специфіка економіки України полягає в тому, що ще в період її входження в народногосподарську систему СРСР вона відзначалась одним із найвищих рівнів концентрації та централізації виробництва, його монополізації. Сьогодні надмірний рівень монополізації не тільки зберігся, але у деякій мірі навіть збільшився, оскільки держава протягом останніх років, послабивши контроль над виробником, своєчасно не впровадила механізм його обмеження шляхом створення умов і підтримки конкуренції.

Про масштаби монополізму в Україні поки що доводиться говорити, оперуючи наближеними даними. Дані звітності Антимонопольного комітету протягом останніх років у сферах діяльності природних монополій зберігається стійка тенденція до зловживання монопольним становищем. Домінуючим видом у структурі зловживань є встановлення дискримінаційних цін, що порушує права окремих споживачів, та встановлення монопольних цін, що призводить чи може призвести до порушення прав споживачів. Такі компанії нерідко включають у ціни (тарифи) на свою продукцію витрати, що не пов'язані з випуском даної продукції, або ж стягують зі своїх споживачів плату за фактично ненадані послуги. Найбільш прогресуючими у цьому плані є ринки комунальних послуг, де протягом лише 1999 р. Антимонопольного комітетом було виявлено та припинено 145 випадків порушення антимонопольного законодавства, завдяки чому споживачам було повернуто біля 15 млн. грн. Збитків 11, 92.

Зловживаннями монопольним положенням рахуються:

· нав'язування таких умов договору, що ставлять контрагентів у нерівне положення, або додаткових умов, що не ставляться до предмета договору, у тому числі нав'язування товару, не потрібного контрагенту;

· обмеження або призупинення виробництва, а також вилучення з обороту товарів із метою створення або підтримки дефіциту на ринку або встановлення монопольних цін;

· часткова або повна відмова від реалізації або закупівлі товару при відсутності альтернативних джерела постачання або збуту з метою створення або підтримки дефіциту на ринку або встановлення монопольних цін;

· інші дії з метою створення перешкод доступу на ринок (виходу з ринку) інших підприємців;

· установлення дискримінаційних цін (тарифів, розцінок) на свої товари, що обмежують права окремих споживачів.

Дискримінацією підприємців органами влади і керування признається:

· заборона створення нових підприємств або інших організаційних форм підприємництва в якийсь сфері діяльності, а також встановлення обмежень на здійснення окремих видів діяльності, на виробництво визначених видів товарів із метою обмеження конкуренції;

· примус підприємців до пріоритетного висновку договорів, першочерговому постачанню товарів визначеному колу споживачів; прийняття рішень про централізований розподіл товарів, що призводить до монопольного положення на ринку;

· установлення заборони на реалізацію товарів з одного регіону країни в інший;

· надання окремим підприємцям податкових і інших пільг, що ставлять їх у привілейоване положення стосовно інших підприємців;

· обмеження прав підприємців по придбанню і реалізації товарів;

· установлення заборон або обмежень щодо окремих підприємців або груп підприємців.

Несумлінною конкуренцією признається: неправомірне використання товарного знака, фірмового найменування або маркірування товару, а також копіювання форми, упаковування, зовнішнього оформлення, імітація, копіювання, пряме відтворення товару іншого підприємця, самовільне використання його імені, навмисне поширення явно помилкових або неточних зведень, що можуть завдати шкоди ділової репутації або майнових інтересів іншого підприємця, одержання, використання, розголошення комерційної таємниці, а також конфіденційної інформації з метою нанесення збитку ділової репутації або майну іншого підприємця.

Неможливо протидіяти зловживанню монопольним положенням на ринку, антиконкурентним узгодженим діям, дискримінації підприємців органами влади і управління тільки законодавчими заборонами. Для досягнення цієї мети необхідно створення ефективного правового механізму, що міг би дієво сприяти підтримці і заохоченню конкуренції, запобіганню монопольної практики і штучних обмежень розвитку конкуренції, перешкоджати розвитку монопольних структур і протидіяти порушенням антимонопольного законодавства.

Одним з важливих елементів правового забезпечення протидії порушенням антимонопольного законодавства в підприємницькій діяльності є система охоронних заходів правового впливу, застосовуваних за такі правопорушення[4.ст.67].

Ефективність антимонопольного законодавства визначається можливостями його застосування по відношенню до існуючих ринкових структур, злиття і до фіксованих цін.

Проблема ринкових структур розв'язується шляхом визначення відповідного ринку та ринкової концентрації. Сама по собі наявність монопольної влади не є приводом для застосування антимонопольного законодавства, воно застосовується лише при наявності дій, які обмежують свободу конкуренції, - це відомий у юридичній практиці принцип причини; конкретні підходи до визначення тих або інших дій антиконкурентними можуть визначатися в окремих країнах по-різному. Як правило, достатньою умовою для підтримки конкуренції є наявність конкурсного (або змагального) ринку - такого ринку, на якому відсутні вхідні бар'єри, а вихід майже безкоштовний. На конкурсному ринку може діяти навіть одна фірма деякий час - чистий монополіст.

Щодо злиття, то розрізняють: горизонтальне злиття - це злиття фірм, які конкурують на одному й тому ж ринку, вертикальне злиття - це злиття фірм, які пов'язані стосунками «постачальник-покупець», конгломератні злиття - це злиття фірм, які діють на різних ринках, що не перетинаються (тобто продукція на цих ринках не є замінниками).

Фіксація цін - це спроба декількох фірм об'єднатися з метою встановлення певної ціни на товар або послугу. Як правило, фіксується та ціна, яка є завищеною, тобто монопольною, або така, що обмежує появу нових конкурентів (ціна, яка обмежує появу нових конкурентів (або виштовхує з галузі старі) також називається грабіжницькою ціною).

Дані принципи є загальними. Конкретна практика визнання дій антиконкурентними та застосування антимонопольного законодавства має суттєві відмінності щодо різних монополістичних утворень.

Але розглядаючи антимонопольні закони та практику їх застосування не слід вважати, що урядова політика є послідовно про-конкурентною. Важливо відмітити, що існують виключення із антимонопольного законодавства, а також ряд мір державної політики послаблювати конкуренцію. Так, можуть створюватися легальні картелі - коли адміністративним рішенням розподіляється ринок і обмежується конкуренція; можуть прийматися закони на зразок патентних, які з певних міркувань обмежують конкуренцію [10, 31 - 36].

1.2 Загальна характеристика та правове регулювання Антимонопольного комітету

Згідно із Законом України «Про Антимонопольний комітет України» завданнями комітету є:

· здійснення державного контролю за дотриманням антимонопольного законодавства;

· захист законних інтересів підприємців та споживачів шляхом застосування заходів щодо запобігання і припинення порушень антимонопольного законодавства, накладання стягнень за порушення антимонопольного законодавства в межах своїх повноважень;

· сприяння розвитку добросовісної конкуренції у всіх сферах економіки.

Комітет контролює дотримання антимонопольного законодавства суб'єктами господарювання, органами державної влади, місцевого самоврядування, адміністративно-господарського контролю та управління, зокрема, при створенні, реорганізації, ліквідації господарюючих суб'єктів та в усіх інших випадках економічної концентрації. Адже значно легше попередити появу нового монопольного утворення на ринку, ніж у подальшому боротись з його зловживаннями 22.

Органи комітету розглядають справи про порушення антимонопольного законодавства та за результатами розгляду приймають обов'язкові для виконання рішення про припинення порушень антимонопольного законодавства та про відновлення початкового стану, про примусовий поділ монопольних утворень, припинення анти конкурентних узгоджених дій суб'єктів господарювання, накладають штраф у випадках, передбачених законодавством, у разі необхідності звертаються до місцевого чи господарського суду з позовами (заявами), надсилають правоохоронним органам матеріали про порушення антимонопольного законодавства, що містять ознаки злочину. Вони надають рекомендації щодо заходів, спрямованих на запобіганню порушень антимонопольного законодавства, розвиток підприємництва й конкуренції.

Комітет бере участь в укладанні міждержавних угод, розробці і реалізації міжнародних проектів та програм, а також співпрацює з державними органами і неурядовими організаціями іноземних держав та міжнародними організаціями з питань, що належать до його компетенції.

З метою сприяння розвитку конкуренції органи Комітету також здійснюють контроль:

· за дотриманням антимонопольних вимог у процесі перетворення державної власності. Це дозволяє запобігати перетворенню державних монополістичних утворень на приватні без розукрупнення, якщо воно є можливим і доцільним, а також запобігати монополізації ринків внаслідок набуття контролю над об'єктами приватизації;

· за регулюванням цін на продукцію монопольних утворень міністерствами, відомствами, держадміністраціями;

· за дотриманням антимонопольних вимог при прийнятті рішень органами державної влади, місцевого самоврядування, адміністративно-господарського управління та контролю, щоб не допустити прийняття анти конкурентних рішень.

Органи комітету також беруть участь у процесах демонополізації економіки галузі та регіонів.

У межах своїх повноважень органи Комітету здійснюють контроль за діяльністю суб'єктів господарювання усіх форм власності, органів державної влади, місцевого самоврядування, адміністративно-господарського управління та контролю в усіх галузях економіки України. Компетенція Комітету поширюється і на діяльність іноземних суб'єктів господарювання, якщо вона має місце на території України. У практиці комітету були справи, в яких позивач і відповідач були іноземними фірмами, що діють на українському ринку [22].

В цьому плані необхідно розглянути деякі результати діяльності комітету. Майже третина порушень, які припинив АМК, стосується дискримінації підприємств держорганами. Кількість неправомірних дій влади зростає. АМК вирішує спори не лише між великими монополістами. Серед 1074 справ розглянутих за січень - вересень 2000 р., лише 41.9% пов'язано з припиненням зловживання монопольним становищем компаніями, анти конкурентних узгоджених дій - всього 2.8%, недобросовісної конкуренції - 5.3%12.

Антимонопольний комітет - не лише правозастосовчий орган. Він бере активну участь у формуванні конкурентної політики в державі. При цьому Комітет має унікальну можливість розробляти свої пропозиції на основі iнформацiї, отриманої в процесі розгляду справ та аналізу ринків.

Антимонопольний комітет України, який у 2004 році відзначив одинадцяту річницю, протягом всього часу своєї діяльності стояв на захисті цінностей демократичного суспільства, інтересів самих широких кіл українського суспільства [11, 107].

Розділ 2. Організація роботи антимонопольного комітету