Доказування та доведення в цивільному процесі та їх співвідношення

26

Одеса 2010р.

Міністерство освіти і науки України

Одеський коледж економіки права та готельно-ресторанного бізнесу

Курсова робота

З цивільного процесу

На тему: Доказування та доведення в цивільному процесі та їх співвідношення

Виконав: студент IV курсу

гр. П-16

Соколан В.Е.

Перевірила викладач: Шеховцева В.М.

Одеса 2010

План

Вступ

Розділ I. Поняття та предмет доказування

1.1 Поняття доказів в цивільному процесі

1.2 Предмет доказування

Розділ II. Процес доказування та його стадії

2.1 Збирання доказів

2.2 Забезпечення доказів

2.3 Подання доказів

2.4 Зберігання речових доказів

Розділ III. Процес доведення та його стадії

3.1 Дослідження окремих видів доказів: пояснень сторін, третіх осіб, їх представників, речових доказів, показання свідків, висновку експерта

3.2 Оцінка доказів

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Будь-який цивільний процес базується на процесі доказування та доведення, що неодмінно позначається на остаточному результаті - рішенні суду. Правильно і юридично грамотно довести права у суді можуть лише фахівці, а принцип змагальності передбачає посилення конкуренції серед юристів. Отже, переваги у реальному процесі матимуть найбільш юридично обізнані фахівці, які знають краще процес доведення і швидше орієнтуються в його тонкощах. Тому ця курсова робота спрямована сприяти особистому підвищенню знань і навиків у цивільному судочинстві.

Докази і доказування у цивільному судочинстві є необхідним інститутом для обґрунтованого і законного рішення суду. Питання пов'язане з доказами і доказуванням стає у центрі усього цивільного процесу, адже в ньому вирішаються спірні правовідносини, або факти, які мають юридичне значення. Тобто суд повинен здійснювати реальну діяльність, яка приноситиме результат. Цей результат можливий лише за всесторонньо та законно вивченими фактами по справі, які підтверджуються доказами. Тому питання доказів і доказування у цивільному судочинстві є дуже актуальним питання і залишатиметься таким завжди, бо способи доказування змінюються з досягненнями науки та техніки. Ще століття назад, неможливі були докази аудіовізуального типу. Крім того суспільство вступило в еру інформаційних технологій, які також стають доказами: магнітні, електронні та інші носії інформації, що містять аудіовізуальну інформацію про обставини, що мають значення для справи ч. 2 ст. 65 цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 р. // Урядовий кур'єр. - 2004. - Липень. - №130..

Курсова робота спрямована на вивчення питання щодо доказів та доказування у цивільному процесі. З плану видно, що роботу побудовано з трьох основних питань: поняття та предмет доказування, процес доказування, процес доведення у цивільному процесі.

Почнемо з визначення понять «докази» та «доказування». Бо, насамперед, до дискутування та встановлення істини по справі треба визначитися із предметом дискусії для того, щоб мова йшла про один і той самий об'єкт.

Мета курсової роботи - ознайомитися з науковими працями щодо обраної теми та з'ясувати для себе основні поняття, проблеми та перспективи інституту доказування та доведення у цивільному процесі.

Теоретичну основу дослідження складають загальні здобутки теорії процесу і теорії доказування. У ході дослідження використовувались наукові праці правознавців С.С. Бичкової, Т.С. Степанової, В.М. Тертишника, М.К. Треушнікова, М.Й. Штефана та ін. У рефераті використані Конституція та закони України, постанови Пленуму Верховного Суду України, інші нормативні акти.

Розділ І. Поняття та предмет доказування

1.1 Поняття доказів в цивільному процесі

Здійснення правосуддя полягає у вживанні судом закону до встановлених в ході судового розгляду фактичних обставин. Перш ніж вчинити акт застосування права, потрібно знати, що виявлені в суді обставини повністю відповідають дійсності. Як забезпечити таке пізнання? Явища, події, які відбуваються зараз або носять тривалий характер, можна, звичайно, завжди пізнати безпосередньо. Так досліджуються, наприклад, фізичні, фізіологічні або хімічні процеси, відповідні явища або факти. Проте є цілий ряд сфер людської діяльності, де, як правило, необхідно виявити події, які мали місце у минулому. Саме з такими об'єктами мають справу археологія, історія. Виявлення явищ, що мали місце в минулому - основне завдання суду.

Безпосереднє сприйняття явища складом суду - окремий випадок. Знайомство з особою сторін, місцевий огляд - ось нечисленні приклади такого безпосереднього пізнання. В переважній більшості випадків суду доводиться пізнавати необхідні для нього факти і явища дійсності не прямо, а опосередковано, за допомогою доказів. Таким чином, доказування в суді є способом опосередкованого пізнання, коли суд робить висновок про існування або відсутність фактів, що мають значення для справи, на підставі інших фактів, одержуючи відомості про належні встановленню факти з відповідних джерел. Фурса С.Я., Цюра Т.В. Докази і доказування у цивільному процесі: Науково-практичний посібник. - К.: КНТ, 2005. - С. 8-9.

В повсякденному житті люди постійно вимушені вдаватися до опосередкованого пізнання і використовування доказів: в науці і техніці, у сфері державної діяльності, в домашньому побуті. Особливу роль докази відіграють в діяльності правозастосовних органів. Загальний суд, спеціалізований суд, адміністративні органи - всі вони використовують докази. Оскільки ці докази є засобом встановлення юридичних фактів та обставин і оскільки сфера їх застосування пов'язана з діяльністю юрисдикційних органів, вони можуть бути названі юридичними доказами. Юридичні докази, що використовуються в суді, називаються судовими. Це обумовлено тим, що кінцевою метою уявлення і використовування доказів є формування на їх основі внутрішнього суддівського переконання, яке визначає зміст будь-якого акту правосуддя. Збирання, дослідження і оцінка доказів відбуваються в спеціальній процесуальній формі, властивій саме діяльності судових органів. Решетникова В.И. Курс доказательственного права в российском гражданском судопроизводстве. - М., 2000. - С. 113-118.

У новому Цивільному процесуальному кодексі України, який був прийнятий 18 березня 2004 року й набрав чинності 1 вересня 2005 року положення, що стосуються доказів, містяться у главі п'ятій „Докази”.

Визначення докази ідентичне тому, що містилося в ЦПК України 1963 року.

Більш детально зупинимося на тих змінах, яки мають місце в новому ЦПК України.

Так, законодавець стисло та лаконічно визначає, питання засобів доказування. Більш змістовне визначення належності, допустимості доказів, обов'язків доказування і подання доказів подано в новому ЦПК України.

Так, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування

Обставини справи, які за законом можуть бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, що мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як випливає з частини 1 статті 60 нового ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених даним кодексом. Такі випадки містяться в статті 61 нового ЦПК України. Ці норми є основоположними новелами питання доказів.

Так що ж таке судові докази? Закон встановлює, що доказами по цивільних справах є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. В цій же статті вказується, що фактичні дані встановлюються такими засобами:

- поясненнями сторін, третіх осіб та їхніми представниками, допитаних як свідків;

- показаннями свідків;

- письмовими доказами;

- речовими доказами, зокрема звуко- і відеозаписами;

- висновками експертів

Отже, докази - це будь-які фактичні дані, тобто факти об'єктивної діяльності, а також відомості про них. Факт знаходження особи в певний час в одній місцевості доводить неможливість особистого здійснення ним яких-небудь дій в цей же час в іншій місцевості (алібі).

Із знання про існування одного факту можна зробити висновок про існування або неіснування іншого факту або інших фактів. Вся судова діяльність направлена на те, щоб з'ясувати фактичну сторону справи, тобто зіставити і проаналізувати співвідношення між одними відомими суду фактами і іншими фактами, що підлягають встановленню Цивільний процес: Навч. посіб. / За ред. Ю.В. Білоусова. - К.: Прецедент, 2005. - С. 115..

Разом з тим факти об'єктивної дійсності відбуваються за межами процесу по справі і тому встановити їх можна тільки за допомогою відомостей про факти. Для того, щоб встановити, наприклад, алібі, потрібно мати відомості про те, де знаходилася відповідна особа у момент здійснення правопорушення, чим займалася і які обставини виключали можливість її присутності у іншому місці. Доказами закон називає будь-які фактичні дані, тобто будь-які факти і відомості про них, які виявилися залученими в сферу судового дослідження. При виявленні обставин, що мають значення для справи, суддя може зіткнутися з різними фактичними даними. Сторона, наприклад, може послатися на факт погашення боргу, підтверджуючи його відповідною розпискою, проте в ході розгляду справи буде встановлений факт фальсифікації розписки. По справі про відшкодування шкоди можуть бути дані свідчення свідків, які після перевірки виявилися недостовірними або навіть явно помилковими. Відомості про негативну оцінку особи сторони можуть бути спростовані відомостями, позитивно характеризуючими особу, і т.д. У всіх цих випадках будь-які факти і будь-які відомості про них, як відповідні дійсності, так і такі, що не підтвердилися після проведеної перевірки, грають роль судових доказів

В літературі іноді стверджують, що фактичні дані є доказами лише в тому випадку, якщо вони знаходяться в зв'язку з розшукуваними фактами і є достовірними. Це невірно, оскільки питання про наявність або відсутність зв'язку між доказом і розшукуваним фактом, тобто питання про достовірність доказу, може бути остаточно вирішено лише після завершення процесу доказування. Якщо доказом вважати тільки те, що „доводиться”, то, як виходить з такого твердження, проблема збирання, дослідження і оцінки доказів взагалі знімається, оскільки досліджувати і оцінювати можна тільки те, що вимагає оцінки, „достовірний” доказ немає потреби оцінювати - він вже визнаний таким.

Фактичні дані встановлюються, як ми вже відмітили, за допомогою передбачених законом засобів: пояснень сторін і третіх осіб, допитаних як свідки, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Засоби доказування тісно пов'язані з фактичними даними. Саме засоби доказування є джерелами отримання відомостей про ті факти, які необхідно встановити по справі. Це дає підставу вважати, що самі засоби доказування разом з фактичними даними відіграють роль судових доказів. Не випадково, що і закон застосовує до засобів доказування термін „доказ” (письмові докази, речові докази).

Звичайно, між фактичними даними і засобами доказування є відмінності: фактичні дані є змістом судового доказу, а засоби доказування - його формою. Нерозривний зв'язок форми і змісту доказу означає, що в будь-якому засобі доказування повинні міститися фактичні дані, а, з другого боку, фактичні дані можуть бути одержані судом тільки за допомогою встановлених законом засобів доказування. Засоби доказування, що не містять відомості про факти або що містять відомості, одержані не зі встановлених в законі джерел, доказового значення не мають.

Судові докази використовуються в суді в певному, визначеному законом порядку, тобто в процесуальній формі. Звичайно, доказування в науковій сфері або використання доказів в позасудових органах теж відбувається впорядковано Фурса С.Я., Цюра Т.В. Докази і доказування у цивільному процесі: Науково-практичний посібник. - К.: КНТ, 2005. - С. 8,9.. Проте це не той процесуальний порядок, який застосовується в ході доказування в суді, цивільно-процесуальна форма використання судових доказів полягає в тому, що:

- по-перше, як засоби доказування можуть використовуватися тільки такі джерела, які передбачені ЦПК України;

- по-друге, докази виявляються, фіксуються, збираються, використовуються в порядку, який детально регламентований законом і є єдиною системою взаємозв'язаних вимог від моменту виявлення доказу до його оцінки.

Показання свідків, наприклад, можуть використовуватися в органах опіки опікування, інших органах. Проте судовим доказом показання свідків стають тільки в суді. Це характеризується тим, що:

- свідок викликається в суд у особливому порядку (ст. 74 ЦПК України);

- він відповідає за відмову від давання показань і за дачу завідомо неправдивих показань (ч. 5 ст. 180 ЦПК України);

- в особливому порядку відбувається його допит (ст. 180 ЦПК України) і т.д.

Також свідку відповідно до ст. 63 Конституції України роз'яснюється, що особа не несе відповідальності за відмову від надання свідчень відносно себе або близьких родичів, круг яких визначається законом.

Необхідно мати на увазі, що докази, одержані з порушенням закону, не мають юридичної сили і не можуть бути використані як основа для рішення суду.

Отже, судовими доказами є всі фактичні дані (факти, відомості про факти), а також засоби доказування, які в передбачених законом процесуальних формах використовуються в суді для всебічного та повного дослідження обставин й винесення законного і справедливого рішення.

1.2 Предмет доказування

Предмет доказування - юридична категорія, на пізнання якої спрямована вся доказова діяльність суду і осіб, які беруть участь у справі. Аналіз відповідних статей ЦПК дає можливість зробити висновок, що предметом доказування виступають:

а) обставини, на яких позивач обґрунтовує свої вимоги (підстава позову);

б) обставини, на яких відповідач обґрунтовує свої заперечення (підстави заперечення);

в) інші обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.

А взагалі - обставини, які повинні бути встановлені як підстави для вирішення спору між сторонами: всі, які відбулися, і наявні юридичні факти та обставини, що мають значення для справи.

Необхідний склад фактів предмета доказування визначається на підставі норм матеріального права, якими врегульовані спірні правовідносини.

Склад фактів матеріально-правового характеру, які підлягають доказуванню і пізнанню, неоднорідний. Залежно від волевиявлення суб'єктів правовідносин ними можуть бути дії, які виконувалися за волею сторін, і події, що проходили поза їх волею. Події безпосередньо не породжують матеріальних правовідносин, а виступають лише підставою для виконання дій, спрямованих на виникнення правовідносин (так, землетрус - подія, страховий випадок, який виступає приводом для порушення (виконання дій) правовідносин по державному страхуванню по відшкодуванню громадянину шкоди).

Залежно від відповідності фактів установленому правопорядку вони можуть бути правомірними і неправомірними. Останні носять характер цивільних правопорушень, кримінальних злочинів, адміністративних проступків, трудових правопорушень тощо. Пізнання судом факту кримінального злочину відбувається на підставі письмових офіційних доказів - актів судових і прокурорсько-слідчих органів. Положення, що суд при розгляді цивільної справи не може кваліфікувати ті чи інші дії як кримінальні правопорушення з усіма випливаючими наслідками цивільного процесуального характеру, не відповідає за правилом якої суд при встановленні в діях сторін та інших осіб ознак злочину може порушити кримінальну справу. А це означає, що суд в цивільному процесі може кваліфікувати певні дії як кримінальні злочини. Направлення порушеної справи на розслідування може вплинути на наслідки цивільно-правового характеру, наприклад, настання не обмеженої, а повної матеріальної відповідальності.

Для виявлення специфіки фактів доказування в літературі була проведена їх класифікація за фактами, що породжують, змінюють, і припиняють права і обов'язки та перешкоджають виникненню прав і обов'язків. Запропонована класифікація викликала певні зауваження, але її значення для повного, всебічного і об'єктивного пізнання обставин у справі очевидне. В теорії процесу також мало місце судження про те, що до складу фактів предмета доказування входять три групи фактів: правостворюючі, лігімітації сторін і приводу до позову. Останні дві групи є також фактами правостворюючими, тому така класифікація не має значення для доказування. Практичне значення для доказування має поділ фактів предмета доказування на позитивні і негативні. Негативні вимагають більше уваги, оскільки з ними завжди чимало труднощів в доказуванні.

Залежно від часу виконання дій факти предмета доказування поділяються на факти-явища, які мали місце в минулому і факти-стану, які носять тривалий характер (продовжуються) і можуть безпосередньо сприйматися судом.

Доказуванню підлягають і доказові факти, тобто такі, що тісно пов'язані з фактами матеріально-правового характеру і на підставі яких можна зробити висновок про їх наявність чи відсутність. Наприклад, експертиза крові у дитини, матері і названого батька у справі про встановлення його батьківства дала висновок, що батьківство не виключається. Цей факт не є передбаченою законом обставиною, що підтверджує батьківство, але у зіставленні з іншими доказами може призвести суд до такого висновку.

Доказуванню підлягають також цивільно-процесуальні факти. З їх наявністю може бути пов'язана реалізація права на звернення до суду за захистом, на забезпечення позову, зупинення провадження у справі. Пізнанню підлягають і факти, встановлення яких суду необхідно для виконання виховних і превентивних завдань правосудця. Це факти, які розкривають умови і причини правопорушень, необхідні для реагування суду - постановлення окремих ухвал.

В процесі розвитку судочинства обсяг фактів предмета доказування може змінюватися - збільшуватися або зменшуватися, уточнюватися в зв'язку зі зміною стороною підстав або предмета позову, збільшення чи зменшення позовних вимог.

Традиційному погляду на предмет доказування було протиставлено судження, за яким предметом доказування виступає сукупність версій, припущень про існування фактичних обставин, кожна з яких може виявитися правильною істиною, і тоді припущення суду перетвориться в достовірне знання про певну обставину, але в той же час може виявитися і помилковим, таким, що не відповідає дійсності. Дослідження в суді обставин справи - складу юридичних фактів - має за мету встановити їх реальне існування, а не припущення про їх існування.

Факти, що не підлягають доказуванню. Не за усіма фактами предмета доказування здійснюється доказова процесуальна діяльність. Не потребують доказування загальновідомі, преюдиціальні факти і факти, що придумуються. Суд також може вважати визнаний стороною факт встановленим і звільнити від його доказування.

В судовій практиці поширеною підставою звільнення від доказування виступає безспірність фактів. Згідно ст. 61. „Підстави звільнення від доказування”:

1. Обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.

2. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

3. Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

4. Вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Розділ ІІ. Процес доказування та його стадії

Стадії розгляду цивільної справи різними науковцями визначаються в основному по різному, але головним висновком з проведеного аналізу має стати той аспект, що процес доказування не збігається з процесом розгляду цивільної справи, а починається раніше. Тому діяльність суду в цивільному процесі зводиться до виконання передбачених ЦПК дій, в той час, як процес доказування має здійснюватись суб'єктами процесу доказування.

Якщо при цьому прийняти до уваги запропонований авторами термін "доведення", то він в основному характеризує процесуальну діяльність суб'єктів доказування по створенню у суду певної позиції по справі та при вчиненні відповідних дій, що потрібно буде вчинити по справі та про які просить суб'єкт доказування.

Тому спробуємо визначити основні стадії процесу доказування і лише потім будемо адаптувати загальні аспекти процедури доказування до процедури розгляду справи.

Деякі автори вважають, що стадійність в доказуванні має співпадати з теоретичною концепцією стадійності цивільного процесу і в основному не звертають увагу на особливості процесу доказування, що є властивим для американського та англійського процесу доказування, оскільки в їх системі більшість дій здійснюється під контролем та впливом суду.

В той же час для українського судочинства властивим є втручання суду в процес доказування лише у випадку, коли сторонам необхідно сприяти у витребуванні доказів (ч. 4 ст. 10 нового ЦПК) або для забезпечення доказів (ст. 133 нового ЦПК). В інших випадках суд не може впливати на процес збирання доказів.

Класичним і найбільш поширеним є поділ процесу доказування на такі стадії:

- визначення кола обставин, що підлягають доказуванню;

- виявлення та збирання доказів по справі;

- дослідження доказів;

- оцінка доказів.

2.1 Збирання доказів

Щоб докази могли бути використані як засоби доказування, їх слід зібрати, тобто тим чи іншим шляхом одержати в розпорядження суб'єкта доказування саме як докази, виділити із усього значного обсягу фактичних даних за ознакою їх значення для справи.

Збирання доказів - необхідний елемент (етап) процесу доказування. В літературі по-різному визначають сутність процесу збирання доказів.

Визначення А.І. Винберга, напевно, являється найбільш точним, і потребує лише деякого поповнення за рахунок визначення П.А. Лупинської.

Отже, збирання доказів - поняття комплексне. Воно включає у себе їх:

- виявлення (пошук, розшук);

- отримання;

- фіксацію;

- вилучення;

- збереження доказів.

Розглянемо кожен з елементів збирання доказів детальніше.

Виявлення доказів - їх знаходження, виявлення, звернення уваги на ті чи інші фактичні дані, які можуть набути значення доказів.

Це початкова та необхідна стадія їх збирання. Зібрати можливо лише те, що знайдено, виявлено, стало відомим суб'єкту доказування. На цій стадії суб'єкт доказування фактично має справу не з доказами, а з фактичними даними, які за його припущенням лише тільки можуть стати доказами, тобто вони ще не мають процесуального статусу доказів. Саме тому виявлення таких фактичних даних потребує оцінки їх як майбутніх доказів.

Фіксація доказів - це закріплення, тобто зафіксовування фактичних даних в установленому законом порядку, що лише дозволяє після цього вважати їх доказами по справі.

Під фіксацією доказів розуміють "відбиття в процесуальних актах виявлених слідчим фактичних даних", "процесуальне засвідчення та документування" зібраних доказів у встановлених процесуальних формах. Трусов А.И. Основы теории судебных доказательств. - М., 1960. - С. 84.

Оскільки докази - суть відбиття злочину в середовищі, результат їх фіксації буде похідним відбиттям. В інформаційному аспекті мова йде про перенесення інформації з одного об'єкта на інший; з доказу на матеріальний засіб фіксації. Інформаційна сутність фіксації доказів полягає у тому, що:

1) проходить перекодування доказової інформації, яка міститься у матеріальному носії, та перенесення її на засіб доказування;

2) забезпечується збереження доказової інформації для неодноразового її використання в процесі доказування;

3) забезпечується її накопичення до моменту доказаності всіх обставин, що входять до предмету доказування (ст. 64 КПК України);

4) здійснюється відбір інформації про подію: фіксується не вся інформація, а лише та, яка відноситься до предмету доказування;

5) закріплюється не лише сама інформація, але й інформація про шляхи, способи та засоби її одержання, як необхідна умова її доступності по справі. Белкин А.Р. Теория доказывания. Научно-методическое пособие. - М.: НОРМА, 1999. - С. 143.

Отже, фіксація доказової інформації є вираженням засвідчувальної діяльності суб'єкту доказування.

Аналіз змісту поняття фіксації доказів в кримінальному судочинстві дозволяє наступним чином визначити це поняття:

Фіксація доказів - це система дій по закріпленню у встановлених законом формах фактичних даних, що мають значення для правильного вирішення кримінальної справи, а також умов, засобів та способів їх виявлення та закріплення.

Із сказаного поняття фіксації доказової інформації, можна зробити висновок, що об'єктами закріплення при фіксації доказів являються:

- самі фактичні дані;

- дії по їх виявленню та фіксації;

- умови їх виявлення та фіксації;

- засоби і способи виявлення та фіксації фактичних даних та інших об'єктів закріплення.

Процесуальний порядок фіксації, як правило, строго регламентований законом, передбачається процесуальна форма, в яку повинні бути наділені результати фіксації, його реквізити, послідовність, спосіб прилучення до справи результатів фіксації, порядок подальшого використання їх в процесі доказування.

Вилучення доказів переслідує мету забезпечити можливість їх використання для доказування, прилучення їх до справи і служить також засобом їх збереження для слідства та суду. В даному випадку, докази при цьому не вилучаються, а вилучаються, переносяться, переходять на новий об'єкт його доказові властивості. Новий об'єкт, носій цих властивостей, являється похідним речовим доказом.

Зберігання доказів заключається в прийнятті заходів по збереженню самих доказів чи їх доказових властивостей, а також передбачає мету забезпечити можливість використання їх в будь-який момент доказування. Заходи по збереженню доказів можуть носити процесуальний характер (наприклад, прилучення до матеріалів справи), але можуть бути і технічно-криміналістичними (консервація об'єктів, які мають доказове значення, покриття їх захисними плівками та ін.).

Загальних правил по зберіганню доказів закон не передбачає, виняток становлять лише речові докази. Ст. 79 КПК України, яка так і називається "Зберігання речових доказів", передбачає, що докази повинні бути уважно оглянуті, по можливості сфотографовані, докладно описані в протоколі огляду і приєднані до справи постановою особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора або ухвалою суду; повинні зберігатися при справі.

2.2 Забезпечення доказів

Досить часто трапляються випадки, коли ті чи інші судові докази, що відносяться до справи, не „доживають” до судового розгляду, або їх існуванню загрожує реальне зникнення, приховання, знищення. Щоб не допустити такої ситуації і сприяти всебічному та повному з'ясуванню фактичних обставин в суді, законодавець передбачив такий правовий інститут як забезпечення доказів, який також спрямований на гарантування і захист інтересів однієї із сторін Сахнов Т.В. Регламентация доказательств и доказывания в гражданском процессе // Государство и право. - 1993. - № 7. - С. 53-57..

Забезпеченням доказів називається оперативне закріплення у встановленому цивільним процесуальним законом порядку відомостей про факти, здійснене суддею, нотаріусом або консульською установою України за кордоном, з метою використання їх як доказів при розгляді і вирішенні цивільних справ в суді. Особи, які мають підстави для побоювання, що надання необхідних для них доказів стане згодом неможливим, можуть просити суд про забезпечення цих доказів.

Потреба в забезпеченні належних до справи доказів виникає, наприклад, коли як речові докази використовуються швидкопсуючі продукти, що втрачають вигляд і властивості, коли свідок виїжджає в тривале відрядження або іншу країну, коли відбулася аварія і на місці можна встановити її причини і наслідки, коли стан здоров'я тієї або іншої особи, чиї свідчення важливі по справі, викликає побоювання у лікарів і ін.

Докази забезпечуються шляхом допиту свідка, огляду доказів, призначенні експертизи, здійснення інших дій, направлених на закріплення і збереження фактичних даних з метою використання їх як доказів при розгляді справи в суді.

Сторони, які беруть участь у справі наділені правом звернутися підчас розгляду до суду - як до, так і після подання позовної заяви про забезпечення доказів. У випадку подання заяви про забезпечення доказів до подання позовної заяви, заявник має подати позовну заяву протягом десяти днів з дня постановлення ухвали про забезпечення доказів. При неподанні позовної заяви у зазначений строк особа, яка подала заяву про забезпечення доказів, зобов'язана відшкодувати судові витрати, а також збитки, заподіяні у зв'язку з забезпеченням доказів.

Заява про забезпечення доказів розглядається у п'ятиденний строк відповідно судом, який розглядає справу, а якщо позов ще не пред'явлено - судом, у районі діяльності якого належить провести ці процесуальні дії з повідомленням осіб, які беруть участь у справі. При обґрунтованості заяви, а також коли не можна встановити, до кого позивач може згодом пред'явити позов, заява про забезпечення доказів розглядається тільки за участю заявника.

Розглянувши заяву, суд (суддя) постановляє ухвалу про забезпечення доказів, в якій зазначає порядок і спосіб її виконання або відмовляє у забезпеченні доказу.

Забезпечення доказів можливе тільки передбаченими у ч. 2 ст. 133 ЦПК України способами: допитом свідків, призначенням експертизи, витребуванням та оглядом письмових і речових доказів.

В ч. 4 ст. 135 ЦПК вказано, що оскарження ухвали про забезпечення доказів не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає розгляду справи. Проте в самому переліку ухвал, які підлягають оскарженню в апеляційному порядку, вона відсутня.

Протоколи і інші документи, складені в процесі забезпечення доказів, використовуються при розгляді справи як похідні письмові докази, замінюючи собою первинні, якщо самі первинні не можна отримати і безпосередньо дослідити в суді.

Отже, забезпечення доказів - особливий спосіб їх фіксації, котрий застосовується до дослідження доказів в судовому засіданні, якщо є підстави побоюватися, що їх представлення суду надалі стане неможливим.

2.3 Подання доказів

Перед подачею позовної заяви особа окреслює для себе позовні вимоги, обставини, що необхідно довести, а також визначає докази, якими може бути доведено ці обставини. Останні мають зазначатися у позовній заяві. А відповідно до ч. 2 ст. 119 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) позовна заява має містити зазначення доказів, якими особа обґрунтовує свої вимоги.

Звичайно, інша сторона продумує, яким чином вона може захиститися та якими доказами довести свою правоту, і при цьому нерідко притримує такі докази до того моменту, коли інша сторона з тих чи інших причин не зможе пред'явити проти таких доказів свої контраргументи. Однак ЦПК встановлює порядок, яким чином та коли докази мають бути подані суду, і дотримання цього порядку забезпечить не тільки рівність сторін у поданні доказів, а і справедливе вирішення справи.

Відповідно до ст. 130 ЦПК попереднє судове засідання проводиться з метою з'ясування можливості врегулювання спору до судового розгляду або забезпечення правильного та швидкого вирішення справи. Саме в попередньому судовому засіданні суд визначає факти, які необхідно встановити для вирішення спору і які з них визнаються сторонами, а які підлягають доказуванню. Так, у ч. 4 ст. 122 ЦПК встановлено, що в ухвалі про відкриття провадження по справі зазначається, зокрема, пропозиція відповідачу подати в зазначений строк письмові заперечення проти позову та посилання на докази, якими вони обґрунтовуються. Також суд з'ясовує, якими доказами кожна сторона буде обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо невизнаних обставин, та встановлює строки їх подання. У попередньому судовому засіданні за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, суд вирішує питання про витребування доказів та виклик свідків, про проведення експертизи, залучення до участі спеціаліста, про судові доручення щодо збирання доказів.

Таким чином, при належному проведенні попереднього судового засідання, і суд, і сторони будуть повністю проінформовані про те, які існують докази по справі.

Необхідно мати на увазі, що всі існуючі докази повинні бути подані або витребувані саме на попередньому судовому засіданні, оскільки відповідно до ст. 131 ЦПК сторони зобов'язані подати свої докази чи повідомити про них суд до або під час попереднього судового засідання у справі.

Окрім того, докази мають бути подані у строк, встановлений судом з урахуванням часу, необхідного для подання доказів. У разі порушення даних вимог докази не повинні прийматися. Виняток можливий лише у випадках, якщо докази не були подані з поважних причин, однак поважність причин ненадання підлягає обов'язковому доведенню.

Задля дотримання цих вимог сторона повинна до закінчення попереднього судового засідання чітко визначитись з тим, які обставини підлягають доказуванню, оскільки якщо вона упустить цей момент і згадає про такі обставини пізніше, і відповідно пізніше почне подавати докази на обґрунтування своїх вимог чи заперечень, такі докази можуть бути не прийняті судом. Зазвичай перед закінченням попереднього судового засідання суд додатково з'ясовує у сторін, чи не бажають вони надати ще докази по справі, і після цього розпочинає судовий розгляд справи.

Під час судового засідання нові докази можуть подаватися лише з врахуванням положень ст. 131 ЦПК. Після з'ясування всіх обставин справи та перевірки їх доказами відповідно до ст. 192 ЦПК головуючий надає сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, можливість дати додаткові пояснення, які можуть доповнити матеріали справи. У даній статті не зазначено, що існує можливість подання додаткових доказів, можливості сторін обмежені виключно наданням додаткових пояснень.

2.4 Зберігання речових доказів

Приймання, облік і зберігання речових доказів у кримінальних, цивільних справах та справах про адміністративні правопорушення регламентується інструкцією.

За відсутності зазначених в довідці речових доказів, складається акт, який підписує голова суду (заступник) і секретар.

Приміщення, шафи, сейфи, де зберігаються речові докази, мають бути замкнені та опечатані.

Додані до справи як речові докази: дорогоцінні метали, вироби з дорогоцінних металів, лом, дорогоцінне каміння, перли, монети з дорогоцінних металів, іноземна валюта, платіжні документи в іноземній валюті, банківські платіжні документи в національній валюті, сертифікати до набуття вироком (ухвалою) законної сили зберігаються у відповідних фінансових установах органів слідства або здаються ними на зберігання до установ Національного банку України.

Приймаючи таку справу, секретар перевіряє наявність документів про передачу зазначених вище речових доказів для зберігання до відповідних установ.

Речові докази у цивільних справах, що подані сторонами, іншими учасниками процесу чи витребувані судом, зберігаються в справі або за окремим описом здаються секретарем до камери схову відповідно до ст. 54 ЦПК України.

Після набрання рішенням законної сили речові докази повертаються особам, від яких були одержані, або передаються особам, за якими суд визнав право на ці речі відповідно до ст. 56 ЦПК України. Про рух речових доказів по справах секретарі роблять відповідні записи у журналі.

До матеріалів справи приєднуються акти про знищення речових доказів чи розписки осіб, яким повернуто речові докази.

Працівникам суду категорично забороняється реалізація і придбання речових доказів.

Розділ ІІІ. Процес доведення та його стадії

3.1 Дослідження окремих видів доказів: пояснень сторін, третіх

осіб, їх представників, речових доказів, показання свідків,

висновку експерта

Цивільний кодекс передбачає декілька видів доказів:

· Пояснення сторін, третіх осіб та їх представників як джерело доказів

Джерелом відомостей про факти і обставини, що мають значення для справи, можуть бути пояснення сторін, третіх осіб, та їх представників допитаних як свідки про відомі їм обставини, що мають значення для справи.

Будучи матеріально зацікавленими суб'єктами, ці особи можуть давати різні міркування по суті справи. Позивач, виступаючи в процесі, може, наприклад, заявити про відмову від позову або про намір укласти мирову угоду. Відповідач може повідомити суд, що він визнає позов. Третя особа може заявити самостійні вимоги щодо предмета спору. Виступаючи в дебатах, сторони і інші особи можуть висловлювати думку про те, яка норма права повинна бути застосована по справі, відкидати і погоджуватися з висновками і міркуваннями інших осіб. Вказані особи, нарешті, можуть повідомляти суду різні обставини і факти, що мають значення для справи. Позивач, наприклад, може вказати на конкретні обставини (хто, де, коли), при яких йому було нанесено каліцтво, відповідач може визнати один з фактів, на які посилається позивач, і, у свою чергу, послатися на інші обставини і т.д. Цивільний процес: Навч. посіб. / за ред. Ю.В. Білоусова. - К.: Прецедент, 2005. - С. 117.

Таким чином, зміст пояснень сторін і інших осіб багатоманітний. Проте доказове значення для суду мають не всі пояснення сторін і інших осіб, а лише та їх частина, яка містить в собі відомості про обставини і факти, що мають значення для справи. Саме ця частина пояснень дозволяє зіставити відомості, одержані від сторін і інших осіб, з відомостями, одержаними за допомогою інших засобів доведення, і в результаті комплексної оцінки зробити висновок про наявність або відсутність обставин, які мають значення для вирішення справи.

Особливим видом пояснень є визнання. Визнання - пояснення, в якому міститься підтвердження фактів або обставин, повідомлених протилежною стороною. Розрізняють визнання позову, правовідношення або факту. Визнання позову не є доказом, оскільки є актом розпорядження матеріальним правом (аналогічним відмові від позову). Визнання правовідношення або визнання факту повинне розглядатися як доказ, оскільки підтверджує певні факти і обставини, на які посилається інша сторона. Таке підтвердження повинне відповідати об'єктивній дійсності і може бути прийняте судом, якщо у нього немає сумнівів в тому, що визнання відповідає обставинам справи. Визнання особою факту, на який посилається інша сторона, не завжди означає визнання правовідносини Юдельсон К.С. Проблема доказывания в советском гражданском процессе. - М.: Политиздат, 1951. - С. 207-208.. Відповідач, наприклад, може визнати факт сумісного мешкання і ведення загального господарства з позивачкою до народження дитини, але не визнати своїх батьківських обов'язків, посилаючись на те, що позивачка народила дитину від іншого чоловіка. З другого боку, визнаючи правовідносини, відповідач може робити це на підставі не тих фактів, на які вказує позивач. Суд може вважати визнаний факт встановленим, якщо у нього немає сумнівів в тому, що визнання відповідає дійсним обставинам справи і не зроблено під впливом обману, насильства, погрози, помилки або з метою приховання істини.

Визнання, вчинене в суді, називають судовим визнанням. Воно відбувається в ході судового засідання, і особа, що посилалася на факти, визнані в засіданні, звільняється від їх доведення. Визнання, яке було зроблене до початку судового процесу або поза судом, називають позасудовим. Штефан М.Й. Цивільне процесуальне право України: Академічний курс. - К.: Концерн “Видавничий дім “Ін Юре”, 2005. - С. 295. Таке визнання суд не може сприйняти безпосередньо, тому воно повинне бути доведено тією особою, яка посилається на нього. В процесі доказування позасудове визнання гратиме роль доказового факту. Розрізняють просте (без застереження) та кваліфіковане (із застереженням) визнання. Просте визнання не містить яких-небудь обмовок або умов, в кваліфікованому визнанні міститься обмовка, яка частково паралізує визнання. Так, відповідач, наприклад, визнає факт спричинення шкоди позивачу, але посилається на те, що він мав місце в результаті необережності самого потерпілого. Особа, що зробила кваліфіковане визнання, зобов'язана довести зроблену нею обмовку.

· Показання свідків

Свідком може бути кожна особа, якій відомі які-небудь обставини, що відносяться до справи Штефан М.Й. Цивільне процесуальне право України: Академічний курс. - К.: Концерн “Видавничий дім “Ін Юре”, 2005. - С. 296.. Свідок є суб'єктом цивільного процесуального правовідношення і як такий має певні процесуальні права й несе відповідні обов'язки. Від інших суб'єктів свідка відрізняють специфічні ознаки:

- свідками завжди є громадяни, причому не тільки повнолітні. Якщо суд визнає за необхідне, що як свідки можуть бути допитані малолітні, які здатні розумно сприймати факти навколишньої дійсності;

- свідки відносяться до числа юридично незацікавлених осіб. Неюридична зацікавленість (споріднені відносини, дружба, ворожнеча, залежність по службі і т.д.) не перешкоджає виступу як свідка;

- свідок є особою, що безпосередньо сприймає обставини справи. Свідчення свідків - одне з найдавніших видів засобів доказування, їх достовірність обумовлена природним прагненням людини говорити правду.

Свідчення на суді надає істотну допомогу правосуддю, а тому його слід розглядати як важливий обов'язок кожного громадянина. Особа, викликана як свідок, зобов'язана з'явитися в суд і дати правдиві свідчення. За відмову або ухилення від надання свідчень і за надання завідомо неправдивого свідчення свідок несе відповідальність, встановлену законом.

· Письмові докази

Предмети, на яких за допомогою знаків висловлені певні думки, що містять відомості про факти і обставини, які мають значення для справи, є письмовими доказами. В законі перераховуються окремі види письмових доказів: акти, документи, довідки листи службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи (ст. 64 ЦПК України). Вказаний перелік не є вичерпним, оскільки до числа письмових доказів відносяться: креслення, карти, схеми, музичні ноти і т.д. Ознаками письмового доказу є:

- наявність відповідного носія інформації (папір, магнітна стрічка, метал, дерево, картон і т.д.);

- наявність відповідного способу фіксації (букви, цифри, ноти, умовні знаки і т.д.);

- наявність відповідних думок, які знайшли віддзеркалення на носії за допомогою прийнятого виконавцем способу.

За формою виконання письмові докази поділяються на прості і нотаріально посвідчені, що має значення для вирішення питання про допустимість засобів доказування у цивільно-процесуальних відносинах Гріненко А.Д., Шульженко О.О., Надігрний Г.М. Практика використання в цивільному судочинстві матеріалів судових експертиз // Вісник Верховного Суду України. - 1997. - №3. - С. 144-152..

Особливе місце серед письмових доказів займають акти. В їх числі:

- акти правосуддя (постанови, вироки, ухвали тощо);

- адміністративні акти (рішення і ухвали);

- акти цивільного стану (свідоцтва про народження, смерті, реєстрації шлюбу, розлучення і т.д.);

- акти громадських органів;

- акти господарських судів.

Відмінною рисою актів є юридична сила, порядок оскарження тощо. До числа документів відносяться перш за все особисті документи громадян (паспорт, диплом, військовий квиток, трудова книжка і т.д.). В особистих документах констатуються факти, що характеризують особу громадянина, ім'я, по батькові, прізвище, час народження місце народження, соціальне положення, освіта, інші анкетні дані тощо. Особливістю цього виду письмових доказів є те, що вони, як правило, складаються на спеціально виготовлених бланках, що мають строго певні реквізити (серії, номери, друк).

Документами є також письмові носії, які засвідчують певні факти, що мають юридичне значення. До них відносяться: договори, заявки, повістки, квитанції, платіжні документи, авансові звіти, акти ревізій.

Сутність цих юридичних документів полягає у фіксації волевиявлення відповідних осіб на здійснення яких-небудь дій. Документам цього вигляду, безумовно, властива певна форма. Таким чином, юридичними документами є також носії письмової інформації, які необхідні для підтвердження юридичних фактів і складені в спеціально передбаченій законом формі Цивільний процес: Навч. посіб. / За ред. Ю.В. Білоусова. - К.: Прецедент, 2005. - С. 121..

Юридичні документи складають лише частину письмових доказів. Не всі письмові носії інформації призначені для встановлення юридичних фактів і не всі вони виражаються в передбаченій законом спеціальній формі. До числа доказів такого вигляду перш за все слід віднести листи ділового характеру з різних питань: повідомлення про підготовку наукової конференції, прохання про надання технічної допомоги, висновок по виконаній роботі, клопотання про надання земельної ділянки тощо. Вони можуть бути використані в суді для встановлення обставин, що мають значення для справи.

Особливий вид письмових доказів складають різні технічні носії інформації: карти, креслення, схеми, плани. Вони широко увійшли до побуту останніми роками, у зв'язку з упровадженням різних автоматизованих систем. Специфічний спосіб фіксації фактів обумовлює і особливі способи сприйняття відомостей, які поміщені на технічних носіях. Якщо юридичний документ (договір, рахунок, квитанція і т.п.) може бути сприйнятий звичайним способом, тобто безпосередньо прочитаний, то технічний носій інформації у багатьох випадках вимагає розшифровки за допомогою спеціаліста.

З погляду достовірності жодному з видів доказів закон не дозволяє віддати яку-небудь перевагу. В той же час у письмових доказів є ряд позитивних якостей: будучи сформульовані і зафіксовані на папері або на іншому носії, вони більш стійкі і визначені, ніж свідчення свідків. Свідок може змінити свідчення, забути або, навпаки, пригадати які-небудь обставини справи.

· Речові докази

Предмети, які завдяки своїм властивостям, якості, зовнішньому вигляду, місцезнаходженню можуть містити інформацію про обставини, які мають значення для справи, називаються речовими доказами (ч. 1 ст. 65 ЦПК України).

Будь-який предмет, якщо тільки залишені на ньому сліди, його зовнішній вигляд, а в деяких випадках сам факт знаходження предмету у визначеному місці здатні підтвердити обставини, що мають значення для справи, може зіграти роль речового доказу.

Речові докази подаються в суд сторонами й іншими особами, що беруть участь в справі, а також можуть бути витребувані судом за своєю ініціативою. Якщо речові докази знаходяться у інших осіб, ці особи зобов'язані передати їх в суд по його вимозі. Речові докази зберігаються в справі або по особливому опису здаються в камеру речових доказів суду. Якщо як речові докази фігурують продукти або інші речі, що піддаються швидкому псуванню, суд зобов'язаний негайно їх оглянути, після чого вони повертаються тим особам, від яких були одержані, або передаються організаціям, які можуть використовувати їх за призначенням Иванов О.В. Судебные доказательства в гражданском процессе. Научное пособие. - Иркутск, 1974. - С. 53.. В останньому випадку власнику речей згодом повинні бути повернені предмети того ж роду і якості або їх вартість за державними цінами на момент повернення. Після вступу в силу рішення суду речові докази повертаються особам, від яких були одержані, або передаються особам, за якими суд визнав право на ці речі.

· Висновки експертів

В процесі дослідження доказів і встановлення обставин, які мають значення для справи, суд може зіштовхнутися з необхідністю отримання відомостей про факти і обставини від кваліфікованих фахівців. Встановлення відсотка втрати працездатності, ступеня зношення пошкодженої автомашини, наявності плагіату в музичному творі або підробки в представлених документах тощо можуть бути найбільш достовірно здійснені експертом, фахівцем в тій галузі науки, техніки, мистецтва або ремесла, знання якої необхідне в даній конкретній справі.

Експерт є суб'єктом цивільного процесуального правовідношення і відповідно до закону має певні процесуальні права і несе процесуальні обов'язки. Висновок експерта - один з видів засобів доказування.

Експертиза - процес експертного дослідження експертами поданих на вимогу суду певних об'єктів Штефан М.Й. Цивільне процесуальне право України: Академічний курс. - К.: Концерн “Видавничий дім “Ін Юре”, 2005. - С. 307.. В історії цивільного процесу, а також в різних діючих процесуальних системах висновку експерта надавалося різне значення. В дореволюційній Росії експертиза розглядалася як спосіб перевірки доказів, а роль експерта зводилася деякими ученими до ролі „збільшувального скла в руках судді”. В англосаксонських країнах експерти розглядаються як свідки особливого роду. Вони, як правило, залучаються до справи самими сторонами Пучинский В.К. Английский гражданский процесс. Научное пособие. - М.: Юрид. литература, 1974. - С. 62.. У Франції експертиза є самостійним видом засобів доказування, причому вибір експертів наданий суду. В нашому цивільному процесі висновок експерта має значення самостійного виду засобів доказування. Висновок експерта важливий для суду перш за все як джерело, що містить аналіз і оцінку фахівцем фактів і обставин, що мають значення для справи. Проведення експертизи, звичайно, пов'язано з перевіркою доказів. Проте експерт не тільки перевіряє факти і докази, але і дає їм оцінку, повідомляє суду наукові, технічні або інші спеціальні відомості про відповідні обставини, розширюючи тим самим предмет судового пізнання.