Види та гарантії адвокатської діяльності

Міністерство освіти та науки України

Одеський Національний Університет ім. І.І. Мечникова

Кафедра конституційного права і правосуддя

Курсова робота

З судових та правоохоронних органів України на тему:

Види та гарантії адвокатської діяльності

Виконала:

студентка групи 2-зЮ

спеціальність: «правознавство»

Сінцерова Ю.В.

Перевірила:

доц. Богун Л.І.

Одеса 2006



План

Вступ

1. Історичний шлях розвитку адвокатури в Україні

2. Организація сучасної адвокатури України. Види та гарантії адвокатської діяльності

3. Адвокат у кримінальному та цивільному процесах

Заключення

Список літератури



Вступ

Розбудова правової держави є неможливою без створення гарантій для захисту прав людини, без забезпечення механізму функціонування такого специфічного демократичного інституту, яким є адвокатура.

Важливим кроком у створенні таких умов є Закон «Про адвокатуру», ухвалений Верховною Радою України 19 грудня 1992 р.[1]. Згідно з ним, адвокатура є добровільним професійним суспільним об'єднанням юристів, яке покликане сприяти захисту прав, свобод та законних інтересів громадян України, іноземців, осіб без громадянства та юридичних осіб шляхом надання їм різноманітної юридичної допомоги. Закон проголошує, що адвокатура України здійснює свою діяльність на принципах верховенства закону, незалежності, демократизму, гуманізму і конфіденційності. Адвокат має право займатись адвокатською діяльністю індивідуально, відкрити своє адвокатське бюро, об'єднуватися з іншими адвокатами в колегії, адвокатські фірми, контори та інші адвокатські об'єднання, які діють на засадах добровільності, самоврядування, колегіальності та гласності (ст. 4). Цей Закон та прийняті відповідно до нього інші нормативні акти надають можливість сформувати висококваліфікований і впливовий адвокатський корпус, завершити становлення української адвокатури, яка має виконувати своє конституційне призначення: забезпечити право на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах (ч. 2 ст. 59 Конституції України). Це призначення адвокатура виконує через адвокатів, тобто осіб, які мають вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста не менше двох років, які склали кваліфікаційні іспити та отримали свідоцтво про право займатися адвокатською діяльністю.

Адвокатські об'єднання реєструються у Міністерстві юстиції України, після чого увідомляють органи міської виконавчої влади про свою легалізацію з одночасним повідомленням адвокатів про отримання свідоцтва про право займатися адвокатською діяльністю. Адвокати, які практикують індивідуально, повідомляють про отримання свідоцтв про право займатися адвокатською діяльністю самостійно.

Згідно із Законом України «Про адвокатуру» до компетенції відповідних адвокатських об'єднань відносяться практично всі питання їх внутрішньої організації та діяльності, а саме: порядок утворення адвокатських об'єднань, визначення напрямів їх діяльності, питання реорганізації та ліквідації, формування штатів, порядку витрат фінансових коштів, обрання та визначення функцій та повноважень їх керуючих органів та ін.

Міністерство юстиції не втручається в діяльність адвокатів та адвокатських об'єднань, хоча у відповідності зі своєю компетенцією забезпечують фінансування оплати праці адвокатів за рахунок у випадку їх участі в кримінальних справах за призначенням та за звільненням громадян від оплати юридичної допомоги, узагальнює статистичну звітність про адвокатську діяльність, сприяє здійсненню різноманітних заходів, які спрямовані на підвищення професійного рівня адвокатів.

З метою покращення умов праці, обміну досвідом та подання професійної взаємодопомоги адвокати та адвокатські об'єднання мають право утворювати регіональні та міжнародні спілки та асоціації адвокатів, які представляють інтереси адвокатів в державних органах та суспільних об'єднаннях, захищають їх соціальні та професійні права, здійснюють методичну та видавничу працю, сприяють підвищенню професійного рівня адвокатів, а також формують спеціальні цільові фонди.

Вищою формою професійного об'єднання адвокатів є Спілка адвокатів України, заснована у вересні 1990р. на установчому з'їзді, який визначив цю Спілку як добровільну, суспільну, самоврядовну та незалежну організацію.

Уставом Спілки адвокатів України, затвердженим його установчим з'їздом 22 вересня 1990р. (зі змінами, які внесені позачерговим з'їздом 16 січня 1993р.), передбачені задачі Спілки, форми та принципи її діяльності, структура, джерела формування фінансових коштів, керуючи органи та їх компетенція, питання членства, а також права та обов'язки членів Спілки. Керуючими органами Спілки адвокатів України були визначені: з'їзд, конференція, правління, ревізійна комісія. В проміжках між скликаннями з'їздів та конференцій керівництво Спілкою адвокатів здійснюється правлінням, президентом та трьома віце-президентами.

В Автономній Республіці Крим та областях України створені відділення Спілки юристів. Його почесними членами є також адвокати зі США, Канади, Аргентини, Польщі, Болгарії та ін. країн.

Викладання спеціального курсу з адвокатури у вузах України має багатолітню традицію.

На мою думку, інтерес студентів юридичних вузів і факультетів університетів до діяльності адвокатури зростає. Все більше випускників бажають стати адвокатами.

У зв'язку з переходом до ринкової економіки, зростанням чисельності приватних підприємств зростає незахищеність юридичних осіб. Спостерігається багаточисленне порушення різного виду договорів, укладання угод, законодавства. Саме тому я вважаю дуже важливим інститут адвокатури взагалі та здійснення її діяльності у відповідності із чинним законодавством.



1. Історичний шлях розвитку адвокатури в Україні.

Адвокатура в Україні у дореволюційний період (1864-1917 рр.) Історичний шлях виникнення та розвитку української адвокатури слід простежувати з того часу, коли вона була організаційно оформлена й законодавче закріплена як особливий правовий інститут. Щоправда, й до цього в Україні існувало так зване судове представництво.

У дожовтневий період українська адвокатура не змогла набути своїх особливостей та специфічних рис. Адже Україна у ці роки не мала своєї державності. Тому й інституції держави, до яких належить адвокатура, не могли належним чином розвинутися.

Однак широкий демократизм і визнання рівного політичного права для кожної одиниці суспільства, притаманний українському народові, що особливо проявились у період козаччини[1], не міг не позначитися на адвокатурі. Ці перші паростки, як вже зазначалося, з'явилися у «Правах, по которым судится малороссийский народ», де досить чітко були сформульовані поняття та суспільна роль адвоката, етичні вимоги, що пред'являються до нього, обов'язки, принципи оплати адвокатської праці, відповідальність адвоката за порушення своїх професійних обов'язків.

Слід також зауважити, що перші спроби організувати на демократичних засадах українську адвокатуру мали в собі й негативні для ефективної діяльності адвокатури риси. Зокрема, передбачений у «Правах, по которым судится малороссийский народ» порядок реєстрації адвокатів у відповідних судах, де вони виявляли бажання працювати, перекручував незалежний, самоврядний характер юридичної природи адвокатури.

В цілому ж ці перші організаційні форми української адвокатури несли в собі принципи, привнесені у європейську адвокатуру стародавнім Римом. Це, передусім, відносна свобода адвокатської професії, тісний її зв'язок з судовими органами, система визначення гонорару тощо[2].

Адвокатура в Україні у післяреволюційний період. Становлення адвокатури в Україні (1917--1921 рр.). Встановлювалася обов'язкова участь захисника в усіх справах, підсудних революційним трибуналам. Але питання про його допуск у стадії попереднього слідства було віднесено на розгляд слідчого. Саме з цього часу починається активне втручання державних органів у діяльність адвокатури.

Про значне одержавлення адвокатури, обмеження професійної свободи та незалежності адвокатів свідчить той факт, що всі правозаступники перебували на державній службі й одержували заробітну плату.

У лютому 1919 р. в усіх містах України були створені юридичні консультації.

Слід зазначити, що організовані колегії правозаступників не зазнали змін аж до 1922 р. В історії адвокатури України це був період її становлення.

На жаль, в цей період адвокатура політизувалася.

Правові основи оформлення інституту адвокатури України. Новий етап в історії адвокатури України пов'язаний з введенням у республіці нової економічної політики, що зумовило необхідність судової реформи 1922р., яка поставила на порядок денний і організаційне оформлення адвокатури. Пропонувалося створити приватну адвокатуру[1].

В січні 1922 р. в Харкові відбувся перший Всеукраїнський з'їзд працівників юстиції, в одній із резолюцій якого «Про адвокатуру»[2] були сформульовані такі принципи створення адвокатури: організувати колегії правозаступників при губернських відділах юстиції, оплату праці захисників визначати за таксою з конкретним визначенням випадків звільнення від оплати, при виборі захисника у кримінальних і представництва у цивільних справах враховувати побажання особи, яка потребує юридичної допомоги, вважати недопустимим сумісництво членів колегії захисників із посадами в НКЮ, РНК, міліції, розшуку. З'їзд також доручив Наркоматові юстиції розробити відповідний законопроект реформи колегій правозаступників, який 2 жовтня 1922 р. й було прийнято після обговорення Всеукраїнським Центральним Виконавчим Комітетом як Положення про адвокатуру Української РСР[3].

Замість колегій правозаступників були створені нові адвокатські органи, які відрізнялися ширшими правами самоврядування.

Адвокатура постійно перебувала під чиїмось наглядом і контролем, що заважало розвиткові демократичних засад.

У червні 1925 р. замість губернських судів і колегій захисників, що перебували при них, були створені окружні суди, при яких діяли колегії захисників[4].

Таким чином, уже в цей час готувався відповідний ґрунт для запровадження нової - колективної форми організації праці захисників.

Перехід адвокатури України на колективні форми організації праці (кінець 20-х - середина 30-х років). Нові методи господарювання, що стали запроваджуватися в Україні, вимагали реорганізувати й форми діяльності захисників.

Наприкінці 1927 р. групою захисників був створений перший колективний кабінет із 10 чоловік.

Вводився обов'язковий інститут практикантів.

Відбувалася реорганізація форм роботи членів колегії захисників, перехід на колективні форми, скасування приватної адвокатської практики.

В межах округу організовувався єдиний колектив захисників, куди входили всі члени колегії захисників даного округу. Юридична допомога надавалася тільки через консультації.

З 26 квітня 1932 р. НКЮ УРСР запровадив систему госпрозрахунку, за якою кожна юридична консультація колегії перетворювалася на госпрозрахункову бригаду[1]. Юридичній консультації давався певний оперативний план. На основі цього плану консультації давався фінансовий план, який передбачав контрольну цифру прибутків, тобто суму гонорарів за платну юридичну допомогу. При перевиконанні оперативного плану юридична консультація мала право на одержання приробітку.

У вересні 1930 р. із ліквідацією місцевих органів юстиції були ліквідовані й президії окружних колегій захисників, а замість них створені міжрайонні та їхні президії.

У травні 1931 р. При президії міжрайонної колегії захисників створилась іспитова комісія.

Постановою НКЮ від 11 лютого 1932 р. «Про структуру та функції обласних органів НКЮ»[2] скасовувалися міжрайонні колегії захисників, а натомість утворювалися колегії при обласних судах, під їхнім керівництвом і наглядом.

При президії колегії утворювалися сектори: кадрів, організаційно-інспекторський, масової роботи, соціально-побутовий, господарська частина, бухгалтерія, які очолювалися членом президії.

Організація адвокатури України за першим загальносоюзним Положенням про адвокатуру (1936--1941 рр.). Подальший розвиток організаційних форм діяльності адвокатури України пов'язаний з прийняттям нових Конституцій: 5 грудня 1936 р. Конституції СРСР, а 30 січня 1937 р. - Конституції Української РСР. Зокрема, такі норми Конституцій, як забезпечення обвинуваченому права на захист (відповідно ст. 111 і 91), недоторканність особи (відповідно ст. 127 і 107) розширили діяльність адвокатури.

Були визначені завдання адвокатури, керівництво її діяльністю, структура та порядок прийому і виключення з колегії адвокатів, дисциплінарна відповідальність.

У Положенні про адвокатуру СРСР від 16 серпня 1939р.[3] відсутнє слово «захисник» та введено термін «адвокатура», «адвокат».

Згідно з Положенням організація колегій адвокатів в Україні та загальне керівництво їх діяльністю здійснювалось НКЮ СРСР через НКЮ УРСР та управління НКЮ при обласних Радах депутатів трудящих.

Колегії адвокатів наділялись правами юридичних осіб.

Підвищувалися вимоги до осіб, які вступали до адвокатури. Так, у ст. 6 Положення вказувалося, що членами колегії адвокатів мажуть бути особи, які мають вищу юридичну освіту або закінчили юридичні школи - за наявності стажу практичної роботи в судових, прокурорських та інших органах юстиції не менше одного року.

Згідно з Положенням у структурі наркомата юстиції УРСР був створений відділ адвокатури. На Галичині всіх адвокатів і правників було об'єднано у Спілку українських адвокатів (СУА). Це об'єднання сталося у травні 1923 р. у Львові на установчих зборах[1]. Усіма справами СУА керувало правління з 10 членів на чолі з президентом.

Структурно Спілка входила до складу львівської Палати адвокатів, де брала участь у різних комісіях та правлінні[2].

СУА захищав у Палаті як інтереси адвокатів-українців, так і інтереси української адвокатури в Польщі.

Палати адвокатів (їх було у Польщі вісім) мали своє представництво у Верховній (головній) адвокатській раді у Варшаві. Важливе місце в ній належало представникові української адвокатури[3].

Прогресивні погляди українських адвокатів непокоїли польський уряд. Законом від 7 жовтня 1932 р. були значно обмежені права адвокатури. А відповідно до закону від 4 травня 1938 р., що мав назву «Права про устрій адвокатури», окружна адвокатська рада приймала до адвокатури осіб, які мусили відповідати дуже високим вимогам.

Адвокатура в Україні в період окупації фашистською Німеччиною (1941-1945рр.). Вітчизняна війна не скасувала існуючу систему колегій адвокатів, не внесла докорінних змін у правові основи їх організації і діяльності. Найбільш серйозні зміни, які внесла воєнна обстановка у діяльність адвокатури, полягала в розширенні сфери участі адвокатів в засіданнях військових трибуналів.

Організація та діяльність адвокатури України в післявоєнний період (1945-середина 70-х років). Після закінчення Великої Вітчизняної війни форми організації адвокатури України залишилися без істотних змін.

З 1952р. у колегіях адвокатів (президіях і юридичних консультаціях) України було запроваджено кодифікацією законодавства.

Особлива увага в цей час була приділена питанню оплати праці адвокатів.

Міністерством юстиції СРСР наприкінці 1955р. прийнято нове Положення про порядок оплати праці адвокатів. За цим Положенням всім адвокатам встановлювався гарантований мінімум заробітної плати та доплата до неї залежно від їх навантаження.

Завдання адвокатури, організаційна побудова обласних колегій адвокатів і юридичних консультацій в цілому змін не зазнали. Але новим було те, що значно посилювалася роль місцевих Рад депутатів трудящих у керівництві діяльністю адвокатури. Таким чином, не тільки Міністерство юстиції, а й Ради прагнули здійснювати організацію, керівництво і контроль за діяльністю колегій адвокатів.

Організаційна структура колегії адвокатів залишилася без змін. Органами колегії адвокатів були загальні збори членів колегії, президія і ревізійна комісія.

У діяльності виконавчих органів колегії адвокатів - президії та ревізійної комісії - в основному змін не сталося. Зокрема, президія повинна була вивчати, узагальнювати та поширювати позитивний досвід роботи юридичних консультацій і адвокатів; вивчати та узагальнювати причини злочинних проявів й інших порушень законності і на основі цього вносити відповідні пропозиції у державні та громадські організації.

Новим було те, що вводився розділ про права та обов'язки адвокатів.

Праця адвоката оплачувалася з коштів, що надходили до юридичної консультації від громадян, підприємств, організацій і колгоспів за подання їм юридичної допомоги.

Адвокатура все ще залишалася під пильним наглядом державних органів.

Конституційне оформлення правового статусу адвокатури України (1976 -1985рр.). Подальший розвиток законодавства про адвокатуру в Україні був зумовлений прийняттям 20 квітня 1978р. Верховною Радою Конституції УРСР, яка закріпила конституційні основи діяльності адвокатури республіки.

Колегії адвокатів в Україні формувалися за територіальним принципом, який вже існував до цього. Створювалися обласні і Київська міська колегії адвокатів. Крім того, у законодавстві передбачалася можливість створення колегій адвокатів не тільки за територіальним принципом. Так, за згодою Міністерства юстиції могли створюватися міжтериторіальні та інші колегії адвокатів. Але ця норма мала декларативний характер.

Залишилася без змін структура органів колегії адвокатів, вищим органом колегії є загальні збори членів колегії, її виконавчим органом - президія колегії, контрольно-ревізійним -- ревізійна комісія.

Було конкретизовано і розширено перелік прав і обов'язків адвокатів при наданні ними юридичної допомоги громадянам і організаціям. Права членів колегії адвокатів можна поділити на дві групи. Одна група прав, яка випливала з членства в колегії, стосувалася адвокатів по відношенню до самої колегії, до її окремих ланок і органів.

Іншу частину прав адвокат отримував, вступаючи у взаємовідносини з державними і громадськими органами, з громадянами та іншими суб'єктами.

Адвокат зобов'язаний у своїй діяльності точно і неухильно додержувати вимог чинного законодавства, використовувати всі передбачені законом засоби захисту прав і законних інтересів громадян і організацій, які звернулися до нього за юридичною допомогою.

Адвокат також не мав права розголошувати відомості, повідомлені йому довірителем в зв'язку з наданням юридичної допомоги.

Нове законодавство надало колегіям адвокатів вагомі повноваження у самоврядуванні, вирішенні своїх внутрішньоорганизаційних питань, здійсненні керівництва і контролю за професійною адвокатською діяльністю.

Формування правової держави в Україні і необхідність подальшого реформування адвокатури. У 1985р. були зроблені перші кроки до оновлення правової основи державного та суспільного життя України. Виникла потреба в значному підвищенні ролі адвокатури.

Обов'язкова участь захисника з моменту пред'явлення обвинувачення передбачалася лише у справах про злочини неповнолітніх та осіб, які через свої фізичні чи психічні вади (німий, глухий, сліпий та ін.) не могли самі здійснювати своє право на захист[1].

Захисник став брати участь у дізнанні, попередньому слідстві й у судовому розгляді. Тепер не тільки у справах неповнолітніх та осіб, які через фізичні та психічні вади не могли самі здійснювати своє право на захист, а й осіб, котрі не володіли мовою, якою ведеться судочинство, захисник обов'язково брав участь з моменту пред'явлення обвинувачення або затримання особи, яка підозрювалася у вчиненні злочину або до якої було застосовано запобіжний захід у вигляді взяття під варту до пред'явлення обвинувачення.

Обов'язкова участь захисника в справах про злочини, за які могла бути призначена смертна кара, передбачалася з більш раннього моменту - з пред'явлення обвинувачення.

Особливо гостро в цей час постала проблема організаційного оформлення адвокатури, що, нарешті, вирішило б питання її незалежності.

Враховуючи це, 20-22 вересня 1990 р. в м. Києві відбувся установчий з'їзд адвокатів республіки, на якому була утворена Спілка адвокатів України - незалежна, самоврядна організація, метою якої відповідно до прийнятого з'їздом статуту було об'єднання зусиль адвокатів республіки в напрямі формування демократичної правової держави, підвищення рівня юридичної допомоги, що надається громадянам, установам, організаціям, у тому числі іноземним фізичним і юридичним особам, ролі й авторитету адвокатури в суспільстві й державі[2].

Було обрано правління Спілки адвокатів України, до складу якого увійшли представники 22 колегій адвокатів. Першим президентом Спілки став член Київської міської колегії адвокатів В. В. Медведчук.

У 23 областях та м. Києві були створені відділення Спілки адвокатів України.

Спілкою було створено фонд соціального захисту адвокатів (1992 р.).

19 грудня 1992 р. Верховною Радою України був прийнятий Закон «Про адвокатуру» [3].

Новий закон відводить адвокатурі чільне місце, маючи на меті відновити престиж цієї професії, її історичні традиції, піднести роль у суспільстві як одного з гарантів забезпечення конституційних прав і свобод громадян.

2. Організація сучасної адвокатури України. Види та гарантії адвокатської діяльності

Принципи та гарантії адвокатської діяльності. За Законом адвокатура України є добровільним професійним громадським об'єднанням, покликаним сприяти захисту прав, свобод та представляти законні інтереси громадян України, іноземців, осіб без громадянства, юридичних осіб, надавати їм різноманітну юридичну допомогу.

Таке визначення поняття адвокатури як правового інституту є значним кроком у напрямі визнання адвокатури як громадської організації, адже до цього часу в законодавстві не робилося акцентування на цю важливу ознаку юридичної природи адвокатури[1]. За своєю природою вона є вільною професією, а звідси й має громадський характер.

Адвокатура України здійснює свою діяльність на принципах верховенства закону, незалежності, демократизму, гуманізму і конфіденційності.

Принцип незалежності адвокатури означає перш за все її самостійність у рішенні поставлених перед нею завдань незалежно від впливу будь-яких органів державної влади, судових органів, а також суспільних організацій та об'єднань(політичних партій, організацій, рухів і т. п.). цей принцип забезпечується в першу чергу суспільним (недержавним) характером формування адвокатури як добровільного професійного об'єднання юристів.

Адвокати, які діють самостійно або в рамках відповідних адвокатських об'єднань, вправі здійснювати свої обов'язки на принципах невтручання держави до їх професійної діяльності, оскільки законом заборонено їх кримінально-правове або державно-правове переслідування за письменні або усні заяви по справі, які були висловлені в процесі здійснення своїх функцій у суді, трибуналі чи іншому юридичному або адміністративному органі.

Гарантії та заходи забезпечення незалежності адвокатів в процесі здійснення їх професійної діяльності згідно із законом повинні здійснюватись таким чином, щоб виключити будь-які припущення та підозри про змову юриста із владами або його залежність від них в процесі захисту прав чи законних інтересів клієнтів.

Адвокату гарантується рівність прав з іншими учасниками процесу.

Кримінальна справа проти адвоката може бути порушена тільки Генеральним прокурором України, його заступниками, прокурорами Автономної Республіки Крим, областей, міста Києва. Адвоката не можна притягнути до кримінальної, матеріальної та іншої відповідальності або погрожувати її застосуванням у зв'язку з наданням юридичної допомоги громадянам та організаціям.

Не менш важливе значення в забезпеченні адвокатурою високоефективного захисту прав та законних інтересів фізичних та юридичних осіб має принцип верховенства закону.

У відповідності до світових стандартів зміст цього принципу полягає у тому, що надання адвокатської допомоги клієнтам повинно здійснюватись на законних підставах із додержанням саме тих прав та свобод особистості та громадянина, які офіційно визнані міжнародним та національним правом. При цьому моральна та юридична відповідальність адвоката за додержанням вимог професійної етики суттєво підвищуються.

Згідно із Законом України «Про адвокатуру» адвокат повинен діяти згідно вимог закону, використовувати тільки передбачені законодавством засоби захисту прав та законних інтересів громадян та юридичних осіб. Він не вправі використовувати свої повноваження на шкоду інтересів особи, яку представляє, або відмовитись від прийнятих на себе зобов'язань щодо захисту. Всі відомості, отримані адвокатом в процесі розгляду конкретної справи, повинні використовуватися їм тільки для захисту клієнта. Якщо навіть підозрюваний, обвинувачений або підсудний визнає свою провину, адвокат, за наявністю до того підстав, повинен доказувати суду, слідчому, прокурору їх невинність. При цьому він обов'язково повинен узгодити свою позицію з підзахисним, оскільки колізія адвоката та підзахисного недопустима. Адвокат не може визнати провину підзахисного, якщо останній її заперечує.

Адвокат не вправі приймати доручення про юридичну допомогу, якщо він надавав або надає по цієї справі(або по справі, пов'язаної з нею) допомогу іншим особам із протилежними інтересами. Не може адвокат також приймати доручення по веденню справи, якщо в розгляді або в розгляді справи приймає участь посадова особа, з якою він знаходиться у родинному зв'язку.

Суттєве значення в забезпеченні прав та законних інтересів підзахисних відіграють також принципи демократизму та гуманізму. Згідно із Конституцією України кожній людині, яка має необхідну юридичну кваліфікацію, надається право стати юристом та здійснювати юридичну практику без всяких обмежень. Уряд, професійні асоціації та учбові заклади зобов'язані забезпечити отримання адвокатами належної освіти та професійної підготовки.

У разі будь-яких перешкод у здійсненні своїх прав адвокат може звернутись із скаргою в порядку нагляду до голови(або заступникам голови) Верховного Суду України, керівників обласних апеляційних судів, до Генерального прокурора та його заступників, а також до прокурорів областей(прокурора Автономної Республіки Крим).

Згідно із принципом конфіденційності адвокат повинен зберігати адвокатську таємницю, предметом якої є питання, з якими громадянин або юридична особа звернулась до нього за допомогою. Він повинен зберігати у таємниці зміст консультацій, нарад, роз'яснень та інших відомостей, які він отримав при здійсенні професійних обов'язків. Данні попереднього слідства, які стали відомі адвокату у зв'язку із виконанням його професійних обов'язків, можуть бути розголошені їм тільки з дозволу слідчого або прокурора. Адвокати, які винні у розголошенні відомостей попереднього слідства, несуть відповідальність, яка передбачена чинним законодавством.

Адвокатом, за Законом про адвокатуру, може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника адвоката не менше двох років, котрий склав кваліфікаційні іспити, одержав свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю та прийняв Присягу адвоката України. Він не може працювати в суді, прокуратурі, нотаріаті, органах внутрішніх справ, служби безпеки, державного управління. Адвокатом не може бути особа, яка має судимість.

Для визначення рівня професійних знань осіб, що мають намір займатися адвокатською діяльністю, створюються (у Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі) кваліфікаційно-дисциплінарні комісії

адвокатури, Положення про які затверджені Указом Президента України від 5 травня 1993 р.[1]. Ці комісії діють у складі двох палат - атестаційної та дисциплінарної.

Правове становище кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури регулюється Законом України "Про адвокатуру", Положенням про кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури та Положенням про Вищу кваліфікаційну комісію адвокатури, затвердженими Указом Президента України від 5 травня 2000 року.

Атестаційна палата має у своєму складі 11 членів. До неї входять чотири адвокати, чотири судді та по одному представнику від Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських Рад народних депутатів і відповідних управлінь юстиції, а також відділення Спілки адвокатів України.

Атестаційна палата розглядає заяви з доданими до неї документами осіб, які виявили бажання займатися адвокатською діяльністю, приймає кваліфікаційні іспити, ухвалює рішення про видачу або відмову у видачі свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю.

Особа, яка має бажання займатися адвокатською діяльністю, подає до атестаційної палати заяву, нотаріально засвідчену копію диплома про вищу юридичну освіту, документ, що підтверджує стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника адвоката тривалістю не менше двох років. Подані документи розглядаються палатою протягом одного місяця від дня надходження.

Кваліфікаційні іспити включають відповіді на усні запитання з різних галузей права, вирішення практичних завдань, співбесіди тощо. Програми цих іспитів розробляються і затверджуються Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури.

Особа, яка не склала кваліфікаційні іспити, має право складати їх повторно через рік.

Рішення щодо видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю або про відмову у його видачі приймається відкритим голосуванням більшістю голосів від загальної кількості членів палати.

Відмова у видачі свідоцтва може бути в місячний строк оскаржена до вищої кваліфікаційної комісії адвокатури.

Дисциплінарна палата утворюється у складі 9 членів, до неї входять 5 адвокатів, 2 судді, по одному представнику від Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласних, Київської і Севастопольської міських управлінь юстиції, відділення Спілки адвокатів України. Рішення про притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності приймається відкритим голосуванням двома третинами голосів від загальної кількості членів палати.

Дисциплінарна палата кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури розглядає скарги громадян, окремі ухвали судів, постанови суддів, постанови, подання слідчих органів, голови кваліфікаційно-дисциплінарної комісії або її членів, заяви адвокатських об'єднань, підприємств, установ, організацій на дії адвокатів; вирішує питання про притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності, розглядає порушені з цих питань справи, приймає рішення про застосування дисциплінарного стягнення або про відмову у притягненні адвоката до дисциплінарної відповідальності; узагальнює дисциплінарну практику палати та адвокатських об'єднань за рік.

Для розгляду скарг на рішення кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури, що діють у Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі при Кабінеті Міністрів України строком на три роки створюється Вища кваліфікаційна комісія адвокатури.

Вища кваліфікаційна комісія адвокатури утворюється при Кабінеті Міністрів України і діє на підставі Положення про неї, яке затверджується Президентом України[1]. До складу комісії входять по одному представнику від кожної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії, Верховного Суду України, Міністерства юстиції, Спілки адвокатів.

Вища кваліфікаційна комісія має право запитувати необхідну для здійснення її повноважень інформацію від судів, органів юстиції, слідчих органів, адвокатських об'єднань, інших підприємств, установ та організацій, а також посадових осіб.

Вища кваліфікаційна комісія виконує такі функції: розглядає скарги на рішення кваліфікаційно-дисциплінарних комісій про відмову у видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю; про притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності; розробляє і затверджує програми і порядок складання кваліфікаційних іспитів; здійснює контроль за діяльністю кваліфікаційно-дисциплінарних комісій. Скарги на їх рішення розглядаються у місячний строк від дня надходження.

До прав Вищої кваліфікаційної комісії належить право скасовувати або змінювати в межах своєї компетенції рішення кваліфікаційно - дисциплінарних комісій; надсилати їм у необхідних випадках матеріали справи для додаткового вивчення; запрошувати на засідання комісії осіб, які звернулися зі скаргою на рішення кваліфікаційно-дисциплінарної комісії, представників адвокатських об'єднань, інших установ, організацій, а також посадових осіб.

Вищу кваліфікаційну комісію адвокатури очолює голова та його заступник, які обираються відкритим голосуванням більшістю голосів від загальної кількості членів комісії. Члени комісії звільняються від виконання своїх посадових обов'язків на час її роботи.

Вища кваліфікаційна комісія, яка є юридичною особою, щороку інформує Кабінет Міністрів України про свою роботу.

Крім того, Вища кваліфікаційна комісія адвокатури в межах своїх повноважень приймає або затверджує положення, рекомендації, роз'яснення, рішення, обов'язкові для виконання кваліфікаційно-дисциплінарними комісіями адвокатури, адвокатами та адвокатськими об'єднаннями, на яких поширюється їх дія.

Професійні та соціальні права адвоката, його обов'язки. До професійних прав адвоката Закон про адвокатуру відносить: представництво, захист прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб за їх дорученнями в усіх органах, установах, організаціях; збирання відомостей про факти, які можуть

бути використані як докази в цивільних, господарських, кримінальних справах і справах про адміністративні правопорушення. Отже, адвокату надано право збирати докази для передачі їх у органи дізнання, слідства, прокуратури, загальні й арбітражні суди.

Перелік прав адвоката при збиранні доказів не є вичерпним. Зокрема, він може: запитувати і отримувати документи або їх копії від підприємств, установ, організацій, об'єднань, а від громадян -- за їх згодою ознайомлюватися на підприємствах, в установах, організаціях з необхідними для виконання доручення документами, за винятком тих, таємниця яких охороняється законом; отримувати письмові висновки фахівців з питань, що потребують спеціальних знань. Практично це означає можливість одержання від установ, які провадять експертизи (судово-медичні, авто технічні, бухгалтерські тощо), а також від спеціалістів висновків для судових, слідчих, прокурорських органів. Адвокат може застосовувати згідно з чинним законодавством науково-технічні засоби. Йдеться про використання відеомагнітофонів, диктофонів, засобів множення та ін. при вивченні матеріалів справи, збиранні доказів, при допитах, в судових засіданнях, при відтворенні обстановки і обставин події тощо. Слід зазначити, що усе це достатньою мірою законодавче не врегульовано, не передбачений і механізм реалізації. Щоб скористатись цим правом, адвокат має одержати дозвіл відповідної посадової особи (слідчого, прокурора, судді).

Адвокат має право викладати клопотання і скарги на прийомі у посадових осіб та відповідно до закону одержувати від них письмові мотивовані відповіді на ці клопотання і скарги, бути присутнім при розгляді своїх клопотань і скарг на засіданнях колегіальних органів і давати пояснення за суттю клопотань і скарг, а також виконувати інші дії, передбачені законодавством (ст. 6 Закону про адвокатуру).

Закон надає адвокату право мати помічника або кількох помічників. Слід підкреслити, що цей інститут вже відомий українській адвокатурі -- він існував до жовтня 1917 р.[1]. Помічником адвоката може бути особа, яка має вищу юридичну освіту. Умови роботи помічника визначаються контрактом між ним і адвокатом (або адвокатським об'єднанням) з додержанням законодавства про працю. Ним не можуть бути особи, перелік яких є перешкодою для зайняття адвокатською діяльністю.

Помічник користується рівними з адвокатом соціальними правами. Щодо оплати праці, то вона визначається угодою між ним та адвокатом (чи адвокатським об'єднанням). Але закон наголошує, що заробітна плата помічника не може бути нижчою від встановленого державою мінімального розміру.

Згідно з Законом про адвокатуру адвокати користуються правом на відпустку та на усі види допомоги по державному соціальному страхуванню. Щодо розміру внесків до нього, то вони сплачуються адвокатом як особою, що займається діяльністю, заснованою на особистій власності фізичної особи

та виключно на її праці.

Призначення і виплата допомог та пенсій адвокатам здійснюються відповідно до законодавства про соціальне страхування і соціальне забезпечення.

Слід зазначити, що адвокати - члени Спілки адвокатів України на відміну від решти адвокатів, що не є членами Спілки, користуються рядом пільг. Так, в 1992 р. рішенням правління Спілки затверджено Положення про фонд соціального захисту адвокатів України[2]. Цей фонд є центром акумуляції коштів, що спрямовуються на соціальний захист членів Спілки.

Основними завданнями фонду є: збирання і накопичення внесків; виплата різних видів допомог, організація санаторно-курортного лікування і відпочинку членів фонду та їх сімей; фінансування навчання членів фонду; забезпечення розширеного відтворення засобів фонду на основі принципів самофінансування; міжнародне співробітництво з проблем, пов'язаних з соціальним захистом адвокатів; організація страхування адвокатського ризику; надання стипендій дітям членів фонду - студентам юридичних вузів;

кредитування членів фонду для професійної роботи, оренди приміщень, надання довгострокових позик на пільгових умовах тощо.

Майно фонду складається із засобів як у грошовій, так і в іншій матеріальній формі, що надходять від засновників, спонсорів, членських внесків, засобів від діяльності фонду, інших надходжень.

Членом фонду може бути лише член Спілки адвокатів України, який звернувся із заявою про вступ до фонду і бере участь своїми членськими внесками у формуванні його майна, виконує інші обов'язки, передбачені Положенням про фонд.

Органи фонду складаються з ради фонду - органу управління, дирекції - виконавчого органу.

Дієздатність фонду в цивільному і торгівельному обігу здійснюється від імені і за дорученням Спілки адвокатів України.

Оплата праці адвоката здійснюється на підставі угоди між громадянином (юридичною особою) і адвокатським об'єднанням або адвокатом. У разі участі останнього в кримінальній справі за призначенням та при звільненні громадянина від оплати юридичної допомоги через його малозабезпеченість оплата праці адвоката здійснюється за рахунок держави.

Коли договір розривається достроково, оплата праці проводиться за фактично виконану роботу. При неналежному виконанні доручення внесена плата повертається громадянину або юридичній особі повністю або частково, а при виникненні спору -- за рішенням суду.

Адвокат не вправі виступати як такий, якщо він, працюючи раніше дізнавачем, слідчим, прокурором, суддею, секретарем судового засідання, експертом, перекладачем, чи будучи громадським обвинувачем, спеціалістом, представником потерпілого, цивільного позивача, свідком, понятим брав участь у дізнанні, розслідуванні, судовому розгляді цієї чи іншої пов'язаної з нею справи щодо особи, що звернулася за захистом.

Згідно з вимогами ст. 61 КПК України за наявності обставин, за яких адвокат не може надавати юридичну допомогу за даною справою, він повинен відмовитись від виконання обов'язків захисника. На цих підставах він може бути усунутий від участі в справі слідчим, прокурором чи судом. Рішення про це оформляється мотивованою постановою органу, якому це стало відомо. Постанова може бути оскаржена як захисником, так і підзахисним відповідному прокурору або суду.

Слід зазначити, що адвокат не може виступати як захисник чи представляти інтереси декількох осіб, якщо ці інтереси не збігаються чи істотно відрізняються.

Якщо кримінально-процесуальним законодавством передбачений відвід захисника, то ЦПК України він детально не врегульований. Однак зі змісту ч. З ст. 116 ЦПК випливає, що адвокати не можуть бути представниками в суді, якщо вони прийняли доручення з порушенням правил, встановлених законодавством. Тобто, можна зробити висновок, що з прийняттям Закону про адвокатуру (ст. 7) усунуто неповноту ЦПК у цій частині.

Закон також наголошує, що адвокату, його помічнику, посадовим особам адвокатських об'єднань забороняється розголошувати відомості, що становлять предмет адвокатської таємниці, а також використовувати їх у своїх інтересах або в інтересах третіх осіб.

Основні напрямки адвокатської діяльності. Адвокатська діяльність є різноплановою і визначається загальним завданням, яке ставить перед адвокатурою Конституція України.

З метою забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні адвокати займаються такими видами діяльності:

- дають консультації та роз'яснення з юридичних питань, усні і письмові довідки щодо законодавства та практики його застосування;

- складають позовні та інші заяви, скарги та інші документи правового характеру;

- посвідчують копії документів у справах, які вони ведуть: здійснюють представництво в суді, інших державних органах, перед громадянами та юридичними особами;

- надають юридичну допомогу підприємствам, установам, організаціям;

- здійснюють правове забезпечення підприємницької та зовнішньоекономічної діяльності громадян і юридичних осіб;

- виконують свої обов'язки відповідно до кримінально-процесуального законодавства у процесі дізнання, попереднього слідства та в судовому розгляді.

Адвокат надає правову допомогу клієнтові на підставі угоди про надання правової допомоги або за призначенням особи, що здійснює дізнання, слідчого чи суду в порядку, передбаченому кримінально-процесуальним законодавством України. У випадках надання правової допомоги таких видів, як консультації та роз'яснення з правових питань, довідки щодо законодавства, складення окремих правових документів, угода може укладатися в спрощеній письмовій формі (рядок у відомості тощо) або в усній формі, коли правова допомога надається безкоштовно. Стосовно надання правової допомоги інших видів угода може укладатися в усній формі лише в ситуації, коли укладення письмової угоди є неможливим, а клієнт потребує невідкладного надання правової допомоги. В таких випадках угода підлягає подальшому письмовому оформленню. У всіх інших випадках доручення клієнта про надання йому адвокатом правової допомоги підлягає оформленню у формі письмової угоди.

Відповідальність адвокатів. Притягнення до дисциплінарної відповідальності адвокатів проводиться із дотриманням загальних принципів юридичної відповідальності та дисциплінарної відповідальності зокрема.

Підставами для притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності є порушення вимог Закону України "Про адвокатуру", інших актів законодавства України, що регулюють діяльність адвокатури, Присяги адвоката України. Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури 1 жовтня 2000 року схвалено Правила адвокатської етики, за порушення яких адвокати підлягають притягненню до дисциплінарної відповідальності. При застосуванні дисциплінарних стягнень до адвоката потрібно виходити із загальних засад юридичної відповідальності, зокрема заходи дисциплінарної відповідальності повинні застосовуватись лише за винні порушення, враховуючи при цьому характер проступку та його наслідки, серйозність порушення, особу адвоката, ступінь його вини. При провадженні справ про дисциплінарні правопорушення діє принцип невинності.

В окремих випадках адвокат притягується до відповідальності за порушення, вчинені іншими особами. Так, адвокат відповідає також за порушення Правил адвокатської етики своїм помічником, якщо адвокат:

1) не забезпечив ознайомлення помічника з цими правилами;

2) не здійснював належного контролю за діями помічника, залученого ним до виконання окремих робіт за дорученням, передбаченим угодою між адвокатом і клієнтом про надання правової допомоги;

3) своїми розпорядженнями і порадами або особистим прикладом сприяв порушенню помічником Правил адвокатської етики.

До адвоката можуть бути застосовані такі дисциплінарні стягнення як попередження; зупинення дії свідоцтва на право на заняття адвокатською діяльністю на строк до одного року; анулювання свідоцтва на право заняття адвокатською діяльністю.

Рішення про припинення адвокатської діяльності та про анулювання свідоцтва приймається лише у випадках засудження адвоката за вчинення злочину - після набрання вироком законної сили; обмеження судом дієздатності або визнання адвоката недієздатним; втрати громадянства України; грубого порушення вимог Закону України "Про адвокатуру" та інших актів законодавства України, які регулюють діяльність адвокатури, і Присяги адвоката України.

Дисциплінарне стягнення до адвоката застосовується безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше як через місяць з дня його виявлення, не рахуючи часу хвороби адвоката або перебування його у відпустці, і не може бути накладено пізніше як через шість місяців з дня вчинення проступку.

Право порушення дисциплінарного провадження належить голові дисциплінарної палати, а в разі його відсутності - заступникові голови, який попередньо розглядає інформацію, що стосується підстав притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності, знайомить його з цією інформацією і вимагає від нього письмового пояснення. До початку розгляду справи, в разі потреби, може проводитися додаткова перевірка підстав для притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності, яку голова доручає одному з членів дисциплінарної палати. При цьому можуть бути витребувані додаткові документи і матеріали.

Справа про притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності повинна бути розглянута не пізніше як у місячний термін з дня її порушення. Дисциплінарна палата може закрити дисциплінарну справу, якщо під час розгляду справи переконається у необґрунтованості скарги (заяви, постанови, ухвали) та відсутності підстав для притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності, або у недоцільності накладення на нього дисциплінарного стягнення за вчинений ним проступок, або визнає, що вчинене виходить за межі дисциплінарної відповідальності адвокатів.

Під час розгляду справи участь адвоката, який притягається до дисциплінарної відповідальності, є обов'язковою. Повторна неявка адвоката без поважних причин не перешкоджає розглядові справи у його відсутності.

У ході засідання адвокат, який притягається до дисциплінарної відповідальності, має право в будь-який момент заявляти клопотання і давати додаткові пояснення. На розсуд дисциплінарної палати можуть бути заслухані повідомлення інших осіб, запрошених з ініціативи як адвоката, так і палати, оголошені документи і досліджені інші матеріали, що є у справі, і ті, що подані додатково.

Рішення виноситься у відсутності адвоката, щодо якого порушено дисциплінарну справу.

Якщо протягом року з дня накладення дисциплінарного стягнення адвоката не буде піддано новому дисциплінарному стягненню, він вважається таким, що не піддавався дисциплінарному стягненню. Дисциплінарна палата може після закінчення не менш як шести місяців з дня накладення стягнення зняти його достроково при бездоганній поведінці адвоката і сумлінному ставленні до виконання своїх обов'язків.

Гарантії адвокатської діяльності. Діяльність адвокатури може бути ефективною лише за умови забезпечення її певними гарантіями з боку держави.

У Основних положеннях про роль адвокатів, прийнятих VIII Конгресом ООН із запобігання злочинів у серпні 1990 р. гарантіям адвокатської діяльності присвячено окремий розділ.

Згідно з Основними положеннями держава має забезпечити адвокатам:

- можливість здійснювати їх професійні обов'язки без залякування, перешкод, завдання турботи й недоречного втручання;

- можливість вільно пересуватися і консультувати клієнтів у своїй країні та за кордоном;

- виключення можливості піддавати покаранню або погрожувати його застосуванням та можливості обвинувачення, адміністративних, економічних та інших санкцій за дії, здійснювані відповідно до професійних обов'язків, стандартів та етичних норм.

Там, де безпека адвокатів перебуває під загрозою у зв'язку з виконанням професійних обов'язків, вони мають бути адекватно захищені владою.

Адвокати не повинні ідентифікуватися з клієнтами та їх справами у зв'язку з виконанням професійних обов'язків.

Суд або адміністративний орган не повинні відмовляти у праві адвоката, що має допуск до практики, представляти інтереси свого клієнта, якщо він не буде дискваліфікований відповідно до національного права і практики його застосування та Основних положень.

Адвокат повинен мати кримінальний і цивільний імунітет від переслідувань

за заяви, що стосуються справи, зроблені у письмовій або усній формі при сумлінному виконанні свого обов'язку й здійсненні професійних обов'язків у суді, трибуналі або іншому юридичному чи адміністративному органі.

Обов'язком компетентної влади є забезпечення адвокатові можливості своєчасно знайомитися з інформацією, документами, матеріалами справи, а в кримінальному процесі - не пізніше закінчення розслідування - до судового розгляду. Влада повинна визнавати і додержувати конфіденційність комунікацій і консультацій між адвокатом і клієнтом у рамках відносин, пов'язаних з виконанням адвокатом своїх професійних обов'язків.