Види та гарантії адвокатської діяльності

Ці вимоги частково враховані при прийнятті Закону України "Про адвокатуру", який окремо закріплює норму, що стосується гарантій адвокатської діяльності. Нею встановлено, що професійні права, честь і гідність адвоката охороняються законом. Забороняється будь-яке втручання в адвокатську діяльність, вимагання від адвоката, його помічника, посадових осіб і технічних працівників адвокатських об'єднань відомостей, що становлять адвокатську таємницю. З цих питань вони не можуть бути допитані як свідки.

Документи, пов'язані з виконанням адвокатом доручення, не підлягають оглядові, розголошенню чи вилученню без його згоди.

Забороняється прослуховування телефонних розмов адвокатів у зв'язку з оперативно-розшуковою діяльністю без відповідного рішення суду.

Не може бути внесено подання органом дізнання, слідчим, прокурором, а також винесено окрему ухвалу суду щодо правової позиції адвоката у справі.

При видачі кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю особа, якій вручено це свідоцтво, приймає Присягу адвоката України такого змісту:

ПРИСЯГА

адвоката України

Я, __________, беручи на себе обов'язки адвоката, урочисто клянусь:

У своїй професійній діяльності суворо додержувати законодавства України, міжнародних актів про права і свободи людини, правил адвокатської етики, з високою громадянською відповідальності виконувати покладені на мене обов'язки, бути завжди справедливим і принциповим, чесним і уважним до людей, суворо зберігати адвокатську таємницю, всюди і завжди берегти чистоту звання адвоката, бути вірним Присязі.

Адвокат

______________________ (прізвище та ініціали)

«__»_______20__року. [1]

3. Адвокат у кримінальному та цивільному процесах

Адвокат у кримінальному процесі. Конституція України проголошує, що підозрюваний, обвинувачений чи підсудний має право на захист[1]. Забезпечення обвинуваченому цього права є однією з основних засад судочинства[2]. Для забезпечення права на захист від обвинувачення в Україні діє адвокатура[3]. В Конституції України також закріплено принцип презумпції не винуватості, згідно з яким особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Функція захисту виникає одночасно з функцією обвинувачення і здійснюється паралельно з нею на всіх етапах руху кримінальної справи, поки існує обвинувачення.

Функцію обвинувачення в кримінальному процесі здійснюють слідчі органи, прокурор, громадський обвинувач, а також потерпілий, цивільний позивач та їх представники. Це - сторони обвинувачення.

Функцію захисту від підозри й обвинувачення здійснюють підозрюваний, обвинувачений, підсудний і засуджений їх захисник, громадський захисник, а також цивільний відповідач та його представник. Це - сторони захисту.

Серед засобів, які забезпечують обвинуваченому право на захист, найбільш ефективним є участь захисника в кримінальному процесі.

Закон визнає участь захисника при провадженні дізнання, попереднього слідства і в розгляді кримінальної справи в суді першої інстанції обов'язковою, крім випадків добровільної відмови підозрюваного, обвинуваченого і підсудного від захисника[4], причому є випадки, коли добровільна відмова від захисника не може бути прийнята[5].

Як захисники до участі в кримінальних справах допускаються особи, які мають свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, а за згодою підсудного і близькі родичі, опікуни або піклувальники[6]. На практиці захисниками є переважно адвокати.

Закон передбачає участь захисника в справі за угодою і за призначенням.

Будь-яка людина вправі звернутися за допомогою для підтвердження своїх прав і захисту на всіх стадіях кримінальної процедури (п. 1) і обов'язком урядів є забезпечення можливості кожному бути інформованим компетентними владами про його право отримати допомогу адвоката за його вибором при арешті, затриманні чи поміщенні за грати або обвинуваченні в кримінальному злочині (п. 5). Конституція України проголошує, що кожен є вільним у виборі захисника своїх прав[1].Захисник за призначенням (причому лише з числа адвокатів) залучається до участі в справі особою, яка провадить дізнання, слідчим, суддею чи судом через адвокатське об'єднання у випадках, коли відмова від захисника не може бути прийнята і він не запрошений підозрюваним або підсудним.

Обвинувачений вправі в будь-який момент провадження відмовитися від захисника. Слідчі органи, суддя і суд повинні з'ясувати, чи не є відмова від захисника вимушеною.

В трьох випадках захисник допускається до участі в справі і до пред'явлення обвинувачення: а) в разі затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, або застосування до неї запобіжного заходу у вигляді взяття під варту до пред'явлення обвинувачення -- з моменту оголошення їй протоколу про затримання; б) у справах про суспільне небезпечні діяння, вчинені особами у стані неосудності, а також про злочини осіб, які захворіли на душевну хворобу після вчинення злочину, -- з моменту отримання доказів про душевне захворювання особи; в) у справах про суспільне небезпечні діяння, вчинені неповнолітніми - з моменту ознайомлення неповнолітнього та його батьків або осіб, що їх замінюють, з постановою про закриття справи.

Повноваження адвоката на участь у справі повинно бути підтверджено відповідним свідоцтвом, а також ордером про наявність угоди чи доручення на участь у справі[2].

Адвокат зобов'язаний використати всі зазначені в законі засоби захисту з метою з'ясування обставин, що знімають підозру з підозрюваного, виправдовують обвинуваченого, підсудного або пом'якшують чи виключають його кримінальну відповідальність, надаючи їм необхідну юридичну допомогу[3].

Визначаючи свою правову позицію, адвокат не вправі ігнорувати думку підзахисного, його показання, ставлення до пред'явленого обвинувачення. Адвокат не є вільним у визначенні позиції (крім випадків, коли підзахисний обмовлює себе), але у вирішенні питань правового характеру, виборі тактики і методики захисту[4] є незалежним.

З моменту допущення до участі в справі адвокат наділений такою сукупністю прав, яка дозволяє йому успішно здійснювати функцію захисту в справі. Зокрема, він вправі: до першого допиту підозрюваного чи обвинуваченого мати з ним побачення віч-на-віч, а після першого допиту -- без обмеження їх кількості і тривалості;бути присутнім при допитах підозрюваного і обвинуваченого.

Одним із складових елементів здійснення захисту є бесіди адвоката з обвинуваченим, під час яких йому даються консультації з правових питань, намічається правова позиція, з'ясовуються обставини, що сприяють захисту, оцінюються докази, зібрані на підтвердження обвинувачення, аналізуються доводи, які обвинувачений наводить на їх спростування.

Документи, а також предмети, що можуть мати значення для справи як речові докази, адвокат вправі подати слідчим органам, прокурору, судді і суду[1], які, приєднавши до кримінальної справи, використовують їх як джерела доказів.

Одним з найбільш дійових засобів, який дозволяє адвокату виконувати свої професійні обов'язки в кримінальному процесі, є заявлення клопотань. З їх допомогою він доводить до відома слідчого, прокурора і суду свою думку про доведеність обвинувачення, обгрунтованість кваліфікації, доцільність прийняття конкретних процесуальних рішень, сприяє збиранню, перевірці й оцінці доказів.

Перед тим, як заявити клопотання, у адвоката має сформуватися тверда переконаність в тому, що воно не потягне за собою погіршення становища підзахисного. Адвокат також повинен з'ясувати його думку про необхідність заявлення клопотання, узгоджує з ним зміст, повідомляє про те, як можуть бути використані в інтересах захисту дані, одержані в результаті задоволення клопотання, які рішення в справі можуть бути прийняті за клопотанням. Адвокат не вправі сам, навіть на вимогу підзахисного, заявляти клопотання і надавати допомогу йому в складанні клопотання, якщо воно побудовано на сфальсифікованих відомостях і даних, одержаних незаконним шляхом.

В клопотаннях адвоката можуть ставитися питання про витребування і приєднання до справи документів і предметів, про виклик нових свідків, проведення допитів, очних ставок та інших слідчих і судових дій, про скасування або зміну запобіжного заходу, про закриття справи тощо.

Слідчий зобов'язаний розглянути клопотання адвоката про виконання будь-яких слідчих дій в строк не більше трьох діб і задовольнити його, якщо обставини, про встановлення яких заявлено клопотання, мають значення для справи [2].

Адвокат вправі заявляти відвід слідчому, особі, що провадить дізнання, прокурору, судді і всьому складу суду, громадському обвинувачу, перекладачу, експерту, спеціалісту, секретарю судового засідання. Підстави для відводу передбачені Кримінально- процесуальним кодексом.

У складі суду, що розглядає кримінальну справу, не можуть бути особи, які є родичами між собою [3].

Адвокат може оскаржити будь-які дії і рішення слідчих органів, прокурора, судді і суду, які, на його думку, завдають шкоди законним інтересам підозрюваного, обвинуваченого, підсудного.

Після закінчення попереднього слідства адвокат має право разом з обвинуваченим або сам ознайомитися з усіма матеріалами справи.

За своєю структурою захисна промова адвоката може складатися з таких частин: вступної, викладу фактичних обставин справи, аналізу й оцінки доказів, розбору юридичної сторони пред'явленого обвинувачення, характеристики особистості підсудного і при необхідності - потерпілого, аналізу причин злочину та умов, які сприяли його вчиненню, міркувань з приводу виду і міри покарання, цивільного позову і, заключної.

Адвокат вправі оскаржити в касаційному порядку вирок будь-якого суду, крім Верховного Суду України [1].

Якщо адвокат не знаходить підстав для оскарження вироку, а засуджений наполягає на цьому, він повинен пояснити підзахисному мотиви відмови від складання касаційної скарги, роз'яснити порядок оскарження вироку і право засудженого зробити це самостійно. Адвокат може допомогти йому в складанні скарги. Однак якщо засуджений не оспорює обвинувачення і кваліфікації злочину, а просить подати скаргу тільки на суворість вироку, відмова адвоката подати скаргу є неприпустимою.

Представництво адвоката в цивільному процесі

Адвокат як правозахисник і представник у цивільному процесі. Законодавство України покладає на адвоката виконання в цивільному процесі подвійних функцій. Відповідно до ст. 6 Закону про адвокатуру і глави 12 (статті 110-117) ЦПК адвокати в цивільному процесі виконують одночасно функції правозаступництва й представництва.

Участь адвоката в цивільному процесі України полягає у здійсненні ним представництва і захисті суб'єктивних майнових і особистих немайнових прав та охоронюваних законом інтересів інших осіб (громадян і юридичних осіб) та в сприянні суду у всебічному, повному і об'єктивному з'ясуванні обставин справи, прав і обов'язків сторін. В процесуальному представництві адвоката поєднуються два види правовідносин - між адвокатом і особою, інтереси якої він представляє, між адвокатом і судом в цивільному процесі. Правовідносини між адвокатом і довірителем (стороною, третьою особою та ін.) мають матеріально-правовий і процесуально-правовий характер. Матеріально-правові грунтуються на договорі доручення. Процесуально-правові зв'язки виникають з приводу оформлення і визначення обсягу повноважень представника в цивільному процесі і регулюються статтями 112-115 ЦПК.

Правові відносини між адвокатом і судом в цивільному судочинстві врегульовано нормами процесуального права (статті 110-117 ЦПК) і є цивільними процесуально-правовими. Процесуальне представництво є найбільш поширеним в судочинстві України.

Процесуально-правове становище адвоката при веденні цивільних справ у суді першої інстанції. На підставі наданих повноважень адвокати допомагають заінтересованим особам звернутися до суду за захистом їх цивільних прав. Для цього використовуються цивільні процесуальні засоби - позовна заява, в справах, що виникають з адміністративно-правових відносин - скарга і заява, а при окремому провадженні - заява.

До подачі позову адвокат виконує значну і складну допроцесуальну роботу по вивченню матеріалів справи і написанню заяви.

Позовна заява складається адвокатом у письмовій формі за визначеним ст. 137 ЦПК змістом .Суддя, до якого надійшла заява з додатками, вирішує питання про її прийняття. Відмова у прийнятті оформляється мотивованою ухвалою, яка може бути оскаржена адвокатом[1] за наявності у нього відповідного повноваження. З прийняттям позовної заяви виникають цивільні процесуальні правовідносини, у яких бере участь адвокат, який набуває прав і обов'язків процесуального представника.

При оформлених повноваженнях на ведення справи в суді адвокат відповідача може використати загальні процесуальні засоби захисту, передбачені статтями 99, 103 та іншими статтями ЦПК, а також спеціальні процесуальні засоби заперечення проти позову і зустрічний позов. Право на пред'явлення зустрічного позову може бути реалізоване адвокатом не пізніше як за три дні до судового засідання.

Адвокати мають право на участь в судових дебатах, одержати від суду роз'яснення щодо змісту винесеного рішення та про строки і порядок його оскарження [2], а при неучасті в судовому засіданні одержати його копію [3].

Важливою частиною процесуально-правового положення представника є повноваження, які забезпечують його діяльність, спрямовану на виправлення допущених у протоколі судового засідання і в рішенні суду неточностей або неповноти [4].

Діяльність адвоката як процесуального представника в стадіях касаційного і наглядного провадження та перегляду судових рішень у зв'язку з ново виявленими обставинами. Касаційні оскарження і перевірка судових рішень і ухвал, що не набрали чинності, є важливою процесуальною гарантією захисту прав осіб, які беруть участь у справі. Право касаційного оскарження процесуальні представники реалізують шляхом подачі касаційної скарги у письмовому вигляді за формою, передбаченою законом [5].

Залежно від характеру помилки, допущеної судом першої інстанції, представник може в касаційній скарзі ставити питання про усунення її шляхом зміни рішення чи постановлення нового. Вимога про це ставиться

тоді, коли відсутня потреба збирати або додатково перевіряти докази, а обставини справи повно і правильно досліджені судом першої інстанції, але допущено помилку в застосуванні норм матеріального права [1].

При виявленні недоліків касаційної скарги вона залишається за ухвалою судді без руху, про що повідомляється представник, якому пропонується у визначений строк усунути недоліки.

Представник особи, який подав касаційну скаргу, може відмовитися від неї за наявності у нього повноваження від довірителя[2].

Процесуальне представництво адвоката в стадії судового виконання. Право на порушення судового виконання відповідно до ст. 356 ЦПК мають стягувач, прокурор і суб'єкти захисту прав інших осіб [3], а також уповноважені ними представники, коли у їх повноваженнях передбачено право на пред'явлення виконавчого документа до стягнення [4].

Повноваження представника щодо початку судового виконання реалізуються в межах передбачених законом процесуальних строків. Рішення у судовій справі, у якій стороною є громадянин, може бути пред'явлено до примусового виконання протягом трьох років з часу набрання рішенням чинності, а в усіх інших справах - протягом одного року[5]. Виконавчі документи передаються судові, при якому функціонує судовий виконавець. З часу їх прийняття починається виконавче провадження.

Заключення

Інститут адвокатури тривалий час знаходився на периферії правового життя: вважалось, що правосуддя в нашому суспільстві забезпечується лише державними закладами - судом, прокуратурою, міліцією, виконавчою владою. Адвокатура, як суспільна організація недооцінювалась, вважалося недостатньо серйозною силою для вирішення значних державних завдань. Нині престиж адвокатури та ефективність її діяльності безпосередньо пов'язані з положенням людини в громадянському суспільстві та правової державі, з відношенням суспільства до фундаментальних принципів демократії та законності.

Україна стала на шлях становлення правової держави. Цей процес відбувається за аналогом розвинутих західних держав, де більшість справ вирішується у судовому порядку. Судовий процес постійно вдосконалюється, підіймається на більш високий рівень. Відповідно, роль адвокатури також зростає. Із судочинством вона розвивається паралельно.

Якщо Україна будує правову державу аналогічно з іншими, більш розвинутими державами, то можна припустити, що через деякий час в нашій країні теж буде зростати роль адвокатури.

У разі зростання потреб людей у професійній юридичній допомозі, на мою думку, будуть відповідними темпами зростати вимоги до адвокатів.

При розгляданні питання про історію розвинення української адвокатури можна простежити, як на кожному етапі зростали вимоги, без яких не можливо було здійснювати адвокатську діяльність. Це дає можливість більш високо оцінювати якість юридичної допомоги, тому що право займатися адвокатською діяльністю отримувала не будь-яка людина. Хоча підвищення таких вимог не завжди мало за мету підвищення якості юридичної допомоги - коли Україна знаходилася під владою інших держав і їх уряд непокоїли високі темпи розвинення адвокатури в Україні, він підвищував вимоги для вступу до адвокатських об'єднань аби зашкодити цьому розвиненні.

Протягом 15-ти років існування незалежної України постійно йшов процес вдосконалення функціонування судової системи та судової влади. Цей процес ще не закінчений. На даний момент в Україні назріває судова реформа, а оскільки судова практика є не розривною із адвокатською, тому що адвокатура призвана захищати інтереси громадян в суді, адвокатура також буде розвиватися далі. Саме тому цьому слід приділяти особливо велику увагу. Бо цей елемент є складовою часткою повноцінної правової держави.

Нажаль, зараз багато людей залишаються без належного, а може і без правового захисту взагалі через недостатню соціальну забезпеченість.

На завершення я б хотіла привести слова бельгійського адвоката рубежу ХІХ-ХХ століть Пікара, які підтверджують значення ролі адвоката у відправленні правосуддя: «Адвокат в силу умов своєї діяльності, необхідно є служителем і творцем права. Ця єдина характерна особливість незмінно притаманна діяльності адвоката за всіх часів. Передаючись з покоління до покоління, з країни в країну, вона укріплює віру в силу правового початку та та усвідомлення суспільної місії адвокатури»[1].

Список літератури

1. Конституція України від 28.06.96р. - Х.: ТОВ «Фоліо», 2006. - 47с.

2. Кримінальний процесуальний кодекс України від 28. 12. 1960р. - Х.: ТОВ «Одіссей», 2006. - 190с.

3. Цивільний процесуальний кодекс України від 18. 07. 1963р. - Х.: ТОВ «Одіссей», 2006. - 184с.

4. Антонович В. Коротка історія козаччини. -- К.: Україна, 1991. - 256с.

5. Васьковський Е. В. Організація адвокатури. - СПб., 1893. - 203с.

6. Ганкевич Л. Союз українських адвокатів. -- Львів. 1933. - 458с.

7. Збірник міжнародних договорів. - Видання ООН, Нью- Йорк, 1989.- St/HR: 1; Rev.3. - 287с.

8. Історія адвокатури України / За ред. Т.В. Варфоломеєвої, О.Д.Святоцъкого. К., 1992. - 327с.

9. Святоцький О.Д., Михеєнко М.М. - Адвокатура України: Навч. посіб. - К.: Ін Юре. - 1997. - 224с.

10. Судові та правоохоронні органи: Навч. посіб. / За ред. А.С. Васильєва та Е.Л. Стрельцова. - Х.: «Одисей», 2006. - 304с.

11. Бюлетень НКЮ УРСР. 1925. № 34, 1932. № 4-5.

12. Відомості Верховної Ради України. - 1993.- №9.

13. Вісник радянської юстиції. 1922. №1.

14. Голос України. -- 1993. -- 13 трав.

15. Закон і бізнес. -- 1992. - Жовтень.

16. Закон України «Про адвокатуру» від 19 грудня 1992р.

17. Правовісник.- К., 1996. - №1.

18. Революційне право. 1932. № 3--4, 13--14.

19. СП СССР. 1939. №49.

20. СУ УССР. 1922. № 43.