Міліція і права людини
Правове регулювання діяльності міліції в Україні. Застосування органами внутрішніх справ заходів фізичного впливу, спеціальних засобів і вогнепальної зброї. Система прав та свобод людини в Україні: особисті, політичні, економічні, соціальні та культурні.
| Рубрика | Государство и право |
| Вид | реферат |
| Язык | русский |
| Дата добавления | 29.10.2010 |
| Размер файла | 55,9 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Зміст
- Вступ
- Розділ І. Правове регулювання діяльності міліції в Україні
1.1 Напрями правоохоронної діяльності органів внутрішніх справ України
- 1.2 Система органів внутрішніх справ України
- 1.3 Застосування міліцією заходів фізичного впливу, спеціальних засобів і вогнепальної зброї
- Розділ ІІ. Система прав та свобод людини в Україні
- 2.1 Особисті права і свободи
- 2.2 Політичні права й свободи
- 2.3 Економічні, соціальні та культурні права
- Висновки
- Список літератури
Вступ
Дослідження засад діяльності держави із захисту прав людини, охорони правового порядку, державного впливу на негативні явища дуже важливо для формування фахового світогляду.
У зв'язку з впровадженням принципу верховенства права слід по-новому розглядати сутність законності, яка змістовно збагачується. Особливого значення набуває думка про те, що законність у наш час перетворюється на правову цінність, засвоєння й дотримання якої важливо для всіх учасників правозастосовного процесу в нашій державі.
У перехідний період значною мірою по-новому постає питання про законність, особливо в її взаємозв'язку з керованістю всіма соціальними процесами, а не тільки правовими процедурами, а також із розвитком демократії, відкритості органів державної влади, становленням системи забезпечення конституційних прав людини.
У правовому житті держава реалізує такі свої функції як: організаційна, регулятивна, економічна, виховна, контрольна, судова, правоохоронна через гарантований захист прав громадян, через встановлення ефективного правового порядку.
Потреба всебічного осмислення ролі державних органів у перехідний період від тоталітарної до сильної правової держави вельми актуальна. Відбувається трансформація функцій держави в бік посилення конституційних гарантій тих цінностей, які мають втілюватися в повсякденному житті, демократизації владних інституцій, покращення взаємодії влади й людини.
Діяльність судових, правоохоронних і правозахисних органів має складний механізм, який включає правовстановлюючі, правозабезпечувальні, правопримушувальні та правовідновлювальні складники. В їхній діяльності право й держава є класичними категоріями, за допомогою яких створюють систему застосування норм права, формують єдність вимог до державних функцій, за хисту прав і свобод людини. Діяльність судових, правоохоронних і правозахисних органів має спрямовуючий регулятивний вплив на соціальне, політичне й економічне життя нашої держави.
Метою курсової роботи є дослідження питань забезпечення прав людини в процесі діяльності міліції.
Об'єктом дослідження є законодавство України з питань прав людини та діяльності правоохоронних органів.
Розділ І. Правове регулювання діяль6ності міліції в Україні
1.1 Напрями правоохоронної діяльності органів внутрішніх справ України
Напрями правоохоронної діяльності є відображенням внутрішньої політики держави, здійснення якої згідно з Конституцією покладено на Кабінет Міністрів України.
Міністерство внутрішніх справ України (далі -- МВС) як головний (провідний) орган у системі центральних органів виконавчої влади спрямовує свою діяльність на формування й реалізацію державної політики в сфері захисту прав і свобод громадян, інтересів суспільства й держави від протиправних посягань, ведення боротьби зі злочинністю, охорону громадського порядку, забезпечення громадської безпеки, безпеки дорожнього руху, охо рони та оборони особливо важливих державних об'єктів.
Правоохоронна діяльність органів внутрішніх справ (далі -- ОВС) досить різнобічна, її здійснюють водночас на трьох рівнях -- центральному, регіональному та місцевому. МВС як центральний орган виконавчої влади реалізує державну політику в сфері захисту прав і свобод громадян, інтересів суспільства, організовує й координує діяльність ОВС щодо боротьби зі злочинністю, охорони громадського порядку й забезпечення громадської безпеки. Потреби суспільства та інтереси держави в правоохоронній сфері перетинаються, оскільки забезпечення законності й правопорядку становить одну з основних функцій держави та є запорукою стабільності суспільства. Держава, як і суспільство, зацікавлена в громадському спокої, впорядкованості внутрішніх державних відносин. Важливою гарантією правопорядку та законності є правоохоронна діяльність держави, яку здійснюють через систему органів внутрішніх справ.
Відповідно до законодавства України МВС створює необхідні умови безпеки працівників суду та правоохоронних органів, їхніх близьких родичів і осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві. На МВС покладено забезпечення безпеки дорожнього руху, а також забезпечення законності діяльності у системі органів внутрішніх справ.
Органи внутрішніх справ України виконують і специфічні зав дання, їх обумовлено, по-перше, загальнодержавною концепцією боротьби зі злочинністю, в зв'язку з якою на ОВС покладено зав дання реалізації державної політики в боротьбі зі злочинністю, охорони органами внутрішніх справ громадського порядку на вулицях, майданах, у парках, скверах та інших громадських місцях, запобігання та припинення адміністративних правопорушень і забезпечення провадження в справах, розгляд яких законом покладено на органи внутрішніх справ. По-друге, в цій правоохоронній діяльності акцент роблять на запобіжні заходи. Суд, правоохоронні та правозахисні органи України: Підручник / О.С. Захарова, В. Я. Карабань, В.С. Ковальський (кер.авт.кол.) та ін.; Відп. Ред. В. Маляренко. - К.: Юрінком Інтер, 2004. - С.201 Тому ОВС здійснюють профілактичні та оперативно-розшукові заходи щодо запобігання, виявлення, припинення та розкриття злочинів. Крім того, в ОВС проводять дізнання й попереднє слідство в справах про зло чини, розслідування яких покладено на них законом. Для забезпечення безпеки працівників суду, органів прокуратури, внутрішніх справ, митних органів, органів державної податкової служби, державної контрольно-ревізійної служби, рибоохорони, державної лісової охорони, Антимонопольного комітету України, їхніх близьких родичів, а також безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, МВС організовує здійснення необхідних заходів.
Для профілактики правопорушень МВС, його підрозділи на місцях вносять до центральних і місцевих органів державної виконавчої влади, підприємств, установ і організацій подання про необхідність усунення причин і умов, що сприяють вчиненню право порушень, організовують проведення серед населення роз'яснювальної роботи з питань охорони громадського порядку й боротьби зі злочинністю. ОВС організовують проведення наукових, кримінологічних і соціологічних досліджень, розробляють на їхній основі програми боротьби зі злочинністю й охорони правопорядку, вживають разом з іншими державними органами заходів щодо запобігання дитячій безпритульності та правопорушенням серед неповнолітніх.
Органи внутрішніх справ проводять паспортизацію населення країни, а також здійснюють паспортний контроль за іноземними громадянами та особами без громадянства, використовуючи накопичену інформацію. Обліковий напрям правоохоронної діяльності не обмежено формуванням інформаційних масивів лише про міграцію населення, розшук громадян і про об'єкти криміналістичної ідентифікації. Обліковий напрям охоплює також створення інформаційних масивів про зберігання, придбання та використання зброї, придбання транспортних засобів тощо.
Окремий напрям правоохоронної діяльності ОВС складається з дій, спрямованих на охорону громадської безпеки, тобто забезпечення кримінологічної безпеки об'єктів народного господарства, юридичних і фізичних осіб, збереження майна, врятування людей у разі стихійного лиха, аварій, проведення заходів із охорони навколишнього середовища, а також здійснення операцій із конвойної охорони. Для розвитку цього напряму діяльності в МВС і його органах на місцях впроваджують досягнення науки й передового досвіду, забезпечують розробку озброєння, спеціальних, технічних і криміналістичних засобів для ОВС, військ внутрішньої і конвойної охорони.
На даному етапі адміністративної та судово-правової реформ ОВС перебувають у стані перебудови. Основні напрями реформи передбачено Концепцією розвитку системи МВС України, яка визначає головну мету й основні принципи функціонування та роз витку системи МВС України.
1.2 Система органів внутрішніх справ України
Основними завданнями МВС України згідно з положенням про нього є організація та координація діяльності ОВС щодо захисту прав і свобод громадян, інтересів суспільства й держави від протиправних посягань, охорона громадського порядку та забезпечення безпеки громадян.
Видами правоохоронної діяльності органів системи МВС є профілактична, оперативно-розшукова, кримінально-процесуальна, виконавча, охоронна (на договірних засадах) і організаційно-правова.
Міністерство внутрішніх справ України та підпорядковані йому органи мають широкі повноваження для виконання завдань право охоронної діяльності. Статус МВС як однієї з головних «силових» структур у державі є небезпідставним. МВС, зокрема, має право одержувати від міністерств, інших центральних органів державної виконавчої влади, підприємств, установ і організацій відомості, необхідні для виконання покладених на нього завдань. Жодне з міністерств України, крім Міністерства фінансів і Міністерства статистики, таких повноважень не має.
Важливим також є те, що на основі й на виконання чинного законодавства України МВС у межах своїх повноважень видає накази, самостійно організовуючи й контролюючи їх виконання, а за потреби видає разом з іншими центральними органами державної виконавчої влади та місцевими державними адміністраціями спільні акти (наприклад, з питань порядку обліку випадків звернень до медичних установ і міськрайлікорганів внутрішніх справ громадян з тілесними ушкодженнями кримінального характеру, організації спільного патрулювання співробітників ОВС і військовослужбовців Збройних Сил України тощо). Суд, правоохоронні та правозахисні органи України: Підручник / О.С. Захарова, В.Я. Карабань, В.С. Ковальський (кер.авт.кол.) та ін.; Відп. Ред. В. Маляренко. - К.: Юрінком Інтер, 2004. - С.203-204
Рішення МВС з питань безпеки дорожнього руху, діяльності дозвільної системи (адміністративно-виконавчої структури, що здійснює контроль за придбанням, зберіганням і використанням зброї та вибухових речовин, реєстрацію мисливських товариств тощо), інших, визначених чинним законодавством питань, є обо в'язковими для центральних і місцевих органів державної вико навчої влади, а також підприємств, установ і організацій.
Ефективність внутрішньої політики взагалі, як і такого її складника, яким є правоохоронна діяльність, багато в чому залежить від організації управлінського процесу, рівня відповідальності та керівної ролі МВС.
Міністерство внутрішніх справ як керівний орган системи ОВС бере участь у розробці та реалізації державної політики щодо боротьби зі злочинністю, забезпечує на всіх рівнях запобігання зло чинам, їх припинення, розкриття й розслідування, організовує розшук осіб, які вчинили злочини, вживає заходів щодо усунення при чин і умов, що сприяють вчиненню правопорушень.
Систему ОВС України будують відповідно до цієї мети та напрямів їх діяльності. Останні поділяються на три групи: основні, забезпечувальні та загального керівництва.
До основних напрямів діяльності (далі -- функцій) ОВС належать: гарантування особистої безпеки громадян, захист їхніх прав, свобод і законних інтересів; забезпечення охорони громадського порядку; запобігання, припинення злочинів та інших правопорушень; своєчасне виявлення, розкриття й розслідування злочинів і розшук осіб, які їх вчинили; забезпечення безпеки дорожнього руху; захист власності від злочинних посягань; виконання адміністративних стягнень; гарантування тощо Закон України „Про міліцію” від 20.12.1990 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1991. -№ 4. - Ст. 20.
Функції забезпечення спрямовано на забезпечення ефективної діяльності органів внутрішніх справ. До них належать матеріально-технічне постачання, фінансове забезпечення, забезпечення умов праці співробітників зазначених органів тощо.
Функції загального керівництва забезпечують ефективність управління органами системи МВС України в процесі забезпечення громадського порядку та боротьби зі злочинністю в державі. Відповідно до цього система ОВС України включає в себе такі групи структурних підрозділів:
галузеві служби (підрозділи), які реалізують основні функції зазначених органів, а саме: міліція, слідчі апарати, внутрішні війська;
функціональні служби (підрозділи), які виконують забезпечувальні функції цих органів: кадрові, фінансово-економічні, господарські, медичної служби;
загального керівництва: керівники служб (підрозділів), штаби, чергові частини, інформаційно-аналітичні центри, апарат міністра.
Певні особливості щодо управління та функціонування має система ОВС на транспорті, яку побудовано з урахуванням специфіки забезпечення охорони громадського порядку й боротьби зі злочинністю на залізничному, повітряному, морському й річковому транспорті.
На магістралях української залізниці (Північно-Західній, Південній, Придністровській, Одеській, Донецькій і Львівській) діють шість управлінь внутрішніх справ, які централізовано підпорядковані МВС України, на великих залізничних станціях -- лінійні відділи Управління Міністерства внутрішніх справ (УМВС), на інших об'єктах залізниці -- відділення міліції. Система органів внутрішніх справ на залізничному транспорті підпорядковується Департаменту транспортної міліції МВС України (ДТМ МВС України) на чолі з начальником департаменту, якого призначають на посаду наказом Міністра внутрішніх справ України.
У великих аеропортах, морських і річкових портах функціонують відділи внутрішніх справ, підпорядковані територіальним УМВС областей, міст.
До складу ОВС на транспорті входять усі основні галузеві служби (за винятком державної автомобільної), паспортні підрозділи та деякі інші.
На окремих промислових підприємствах, в установах і організаціях, діяльність яких пов'язано з особливим режимом роботи (оборонний характер, особливо висока технічна небезпека виробництва та низка інших), створюють відділи внутрішніх справ для роботи на закритих об'єктах.
Система органів внутрішніх справ водночас управляє та управляється, тобто фактично виступає як об'єкт і суб'єкт управління.
Результативність функціонування підрозділів і служб органів внутрішніх справ багато в чому залежить від ефективного управління ними. Як різновид державного управління воно має забезпечувати взаємодію систем, підрозділів і служб органів внутрішніх справ як єдиного цілого з метою виконання поставлених перед ними завдань у сфері внутрішніх справ держави.
Процес управління органами внутрішніх справ становить єдину систему взаємопов'язаних і в певному порядку виконуваних дій, які можна розглядати як його елементи або стадії. Він визначає динаміку реалізації цілей управління через систему дій операцій, які змінюються, розвиваються та вдосконалюються. В процесі управління виявляють цілі та зумовлені ними завдання й функції органу внутрішніх справ. Цьому процесу притаманні безперервність, циклічність, його здійснюють водночас у різних напрямах Бандурка О.М. Основи управління в органах внутрішніх справ України: теорія, досвід, шляхи удосконалення. - Харків: Основа, 1996. - С. 11, 104.
Систему ОВС очолює Міністерство внутрішніх справ України -- центральний орган державної виконавчої влади, до складу якого входять керівництво, апарат Міністра, Головний штаб (на правах Департаменту), департаменти, головні управління, управління, центри, відділи за напрямами його діяльності.
Система місцевих органів внутрішніх справ включає в себе такі структурні елементи: управління (головні управління) внутрішніх справ МВС України в Криму, в областях, містах, відділи (управління) внутрішніх справ у районах (районні в містах) і лінійні відділи (управління) внутрішніх справ.
Управління (головні управління) внутрішніх справ МВС України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі створюють відповідно до чинного законодавства України. Вони безпосередньо на місцях здійснюють функції виконавчої влади в галузі внутрішніх справ, виконуючи поставлені перед ними завдання через підпорядковані їм відповідні служби та міські, районні відділи (управління) внутрішніх справ.
Управління (головні управління) внутрішніх справ МВС України є апаратом, що безпосередньо виконує завдання по боротьбі зі злочинністю, охороні громадського порядку в межах наданих їм повноважень, їх очолюють начальники, яких призначають на посаду наказом Міністра внутрішніх справ України.
Основними формами управлінської діяльності зазначених органів є: видання наказів, інструкцій та вказівок, затвердження планів заходів, здійснення контрольних функцій, проведення семінарів-нарад, зборів тощо.
Кожна галузева служба (підрозділ) має певну внутрішню структуру, яку формують відповідно до виконуваних нею завдань і функцій. Зокрема, до складу управління (головного управління) внутрішніх справ МВС України входять відділи (управління): карного розшуку; державної служби по боротьбі з економічною злочинністю; по боротьбі з організованою злочинністю; адміністративної служби міліції; державної автомобільної інспекції; організації робо ти дільничних Інспекторів міліції; слідчі підрозділи; підрозділи дізнання; державної служби охорони; штабні підрозділи; паспортної роботи; реєстраційної і міграційної роботи та інші.
Міські (районні) відділи (управління) внутрішніх справ практично реалізують загальні для всіх ланок завдання, які визначено законами України, указами Президента України, постановами та розпорядженнями Кабінету Міністрів України, а також актами органів місцевого самоврядування. На основі законів і підзаконних актів МВС України шляхом видання наказів (інструкцій) визначає форми й методи діяльності апаратів внутрішніх справ на місцях для виконання поставлених завдань.
Місцевим органам внутрішніх справ належить провідна роль у охороні громадського порядку, боротьбі зі злочинністю, оскільки безпосередньо вони своїми силами й засобами забезпечують порядок у громадських місцях, запобігають правопорушенням і припиняють їх.
Структура міських і районних відділів (управлінь) внутрішніх справ відповідає їхнім основним функціям, її визначено штатними розписами, в яких дається найменування посад, чисельність і посадові оклади. Міністерство внутрішніх справ України в межах штатної чисельності та фонду заробітної плати затверджує штати відповідних органів внутрішніх справ.
Керують міськими, районними відділами (управліннями) на чальники, яких призначають на посаду наказом начальника УВС (ГУВС) за узгодженням з МВС України.
До складу відділів (управлінь) місцевих органів внутрішніх справ входять: штаб, відділ (відділення) карного розшуку, відділ служби по боротьбі з економічною злочинністю, слідчий підрозділ, підрозділ державної автомобільної інспекції, паспортні служби, інспекція виправних робіт, служба дільничних інспекторів міліції. При відділах (управліннях) внутрішніх справ наявні також відділи (управління) державної служби охорони.
Міські й районні відділи (управління) внутрішніх справ у своєму складі можуть мати відділення міліції, які обслуговують певну територію й побудовані за галузевим принципом, їхні співробітники, ви ходячи з галузевого поділу, працюють за відповідними напрямами.
З метою підвищення рівня роботи органів внутрішніх справ і розвитку партнерських відносин між міліцією й населенням Указом Президента України “Про утворення місцевої міліції” від 22 січня 2001 року на базі підрозділів дорожньо-патрульної служби Державної автомобільної інспекції України, патрульно-постової служби та служби дільничних інспекторів міліції в Україні органи місцевого самоврядування за спільним поданням місцевих державних адміністрацій і виконавчих органів сільських, селищних, міських рад, погодженим з МВС України, утворюють місцеву міліцію, підрозділи якої входять до складу управлінь (відділів) внутрішніх справ. Реалізація норм зазначеного Указу потребує вирішення багатьох питань, пов'язаних із закріпленням правового статусу місцевої міліції, визначенням її місця та ролі в системі органів внутрішніх справ і правоохоронних органів в цілому, регулюванням порядку й організації її функціонування, фінансового та матеріально-технічного забезпечення тощо.
Здійснення положень Концепції розвитку системи Міністерства внутрішніх справ України, про яку згадували раніше, має забезпечити комплексний підхід до впорядкування системи МВС і розробку механізмів управління її структурними ланками на сучасному етапі, в зв'язку з чим очікують загального підвищення результативності функціонування системи МВС України, посилення її позитивного впливу на стабілізацію криміногенної ситуації в Україні.
1.3 Застосування міліцією заходів фізичного впливу, спеціальних засобів і вогнепальної зброї
У сучасних умовах держава спрямовує свою діяльність на по будову громадянського суспільства, за якого людські цінності є най головнішими, а їх охорона набуває першочергового значення.
Одним з органів, діяльність якого спрямовано на захист життя, здоров'я, прав і свобод громадян, власності, природного середовища, інтересів суспільства й держави від протиправних посягань, є міліція як державний озброєний орган виконавчої влади.
У процесі реалізації покладених на неї завдань міліція має право застосовувати заходи фізичного впливу, спеціальні засоби та вогнепальну зброю у випадках і порядку, передбачених чинним законодавством України.
Правовою основою застосування заходів фізичного впливу, спеціальних засобів і вогнепальної зброї є Закон України “Про міліцію” Відомості Верховної Ради України. - 1991. -№ 4. - Ст. 20, Правила застосування спеціальних засобів при охороні громадського порядку в Україні, Положення про порядок застосування вогнепальної зброї, Положення про порядок продажу, придбання, реєстрації, обліку і застосування спеціальних засобів само оборони, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії, Положення про порядок придбання, видачі, обліку, зберігання та застосування вогнепальної зброї, боєприпасів до неї, спеціальних засобів індивідуального захисту працівниками судів і правоохоронних органів, а також особами, які беруть участь у кримінальному судочинстві, та інші нормативно-правові акти.
Для припинення правопорушень, подолання протидії законним вимогам міліції, якщо інші способи не забезпечили виконання по кладених на неї обов'язків, працівники міліції мають право застосовувати заходи фізичного впливу, в тому числі прийоми рукопашного бою.
Під заходами фізичного впливу слід розуміти дії співробітника міліції, що виявляються в застосуванні мускульної сили та механічного впливу на будь-який орган, частину тіла або весь організм правопорушника без допомоги спеціальних засобів і вогнепальної зброї, щоб припинити правопорушення, затримати по рушника та відвести небезпеку, що загрожує життю й здоров'ю громадян. До прийомів рукопашного бою слід віднести кидки, удари, захвати, прийоми звільнення від них, прийоми обшуку та конвоювання, блоки, відходи з лінії атаки й т. ін.
Вид засобу фізичного впливу та інтенсивність його застосування кожний співробітник міліції визначає самостійно, виходячи з оцінки обстановки, що склалася Науково-парактичний коментар до Закону України „Про міліцію”. - К.: УАВС, 1996. - С. 99-100.
Крім того, працівники міліції мають право застосовувати на ручники, гумові кийки, засоби зв'язування, сльозоточиві речовини, світлозвукові пристрої відволікаючої дії, пристрої для відкриття приміщень і примусової зупинки транспорту, водомети, бронемашини та інші спеціальні й транспортні засоби, а також використовувати службових собак для:
захисту громадян і самозахисту від нападу та інших дій, що створюють загрозу їхньому життю або здоров'ю;
припинення масових безпорядків і групових порушень громадського порядку;
відбиття нападу на будівлі, приміщення, споруди й транспортні засоби, незалежно від їхньої належності, або звільнення їх у разі захоплення;
затримання й доставки в міліцію або інше службове приміщення осіб, які вчинили правопорушення, а також для конвоювання та тримання осіб, затриманих і заарештованих, взятих під варту, якщо зазначені вище особи чинять опір працівникам міліції або якщо є підстави вважати, що вони можуть втекти чи завдати шкоди оточуючим або собі; припинення масового захоплення землі та інших дій, що можуть зумовити зіткнення груп населення, а також діянь, які паралізують роботу транспорту, життєдіяльність населених пунктів, посягають на громадський спокій, життя та здоров'я людей;
припинення опору працівникові міліції та іншим особам, які виконують службові або громадські обов'язки з охорони громадського порядку й боротьби зі злочинністю;
звільнення заручників.
Вид спеціального засобу, час початку та інтенсивність його застосування визначають з урахуванням обстановки, що склалася, характеру правопорушення та особи правопорушника. Повний перелік спеціальних засобів, а також правила їх застосування встановлює Кабінет Міністрів України за висновком Міністерства охорони здоров'я України й Генеральної прокуратури України; їх має бути опубліковано в засобах масової інформації.
Зокрема, згідно з Правилами застосування спеціальних засобів при охороні громадського порядку в Україні спеціальними засобами, які застосовують під час охорони громадського порядку, є:
засоби індивідуального захисту: шоломи (сталеві армійські, “Сфера”, каска захисна пластмасова), бронежилети, протиударні
та броньові щити;
засоби активної оборони: гумові кийки; наручники; електрошокові пристрої; патрони та пристрої для них вітчизняного виробництва, споряджені гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії; ручні газові гранати, а також патрони з газовими гранатами (“Черемуха-1”, “Черемуха-4”, “Черемуха-5”, “Черемуха-6”, “Черемуха-7”, “Черемуха-10”, “Черемуха-12”, “Сирень-1”, “Сирень-2”, “Сирень-3”); балончики, патрони, гранати та інші спеціальні засоби з препаратами сльозоточивої та дратівної дії.
Використовуючи засоби активної оборони, слід враховувати деякі особливості. Зокрема, під час застосування наручників потрібна періодична (не рідше як через 2 години) перевірка стану фіксації замків. Заборонено наносити удари гумовим кийком по голові, шиї, ключичній ділянці, животі, статевих органах. У ході використання сльозоточивих речовин заборонено прицільну стрільбу по правопорушниках, розкидання та відстрілювання гранат у натовп, повторне застосування їх у межах зони ураження в період дії цих речовин. “Черемуху-1”, ”Черемуху-4”, “Черемуху-12”, “Сирень-3” та “Облако” застосовують тільки на відкритій місцевості. Патрони з гумовою кулею ударної непроникливої дії “Волна-р” відстрілюють з допомогою спеціального карабіна на відстані не ближче 40 метрів від людини й тільки по нижній частині ніг,
засоби забезпечення спеціальних операцій: ранцеві апарати “Облако”, світлошумова граната “Заря” та світлошумовий пристрій “Пламя”, патрони з гумовою кулею “Волна-р”, водоме ти, бронемашини та інші транспортні засоби, пристрій для при мусової зупинки автотранспорту “Еж-М”. При цьому потрібно враховувати, що світлошумові засоби відволікаючої дії (світло шумова граната “Заря”, світлошумовий пристрій “Пламя”) слід застосовувати на відстані не ближче двох метрів від людини, а водомети -- для розосередження учасників масових безпорядків при температурі атмосферного повітря не нижче О °С. Заборонено застосовувати пристрій типу “Еж-М” для примусової зупинки авто транспорту, в тому числі вантажних автомобілів, що здійснюють перевезення людей; автотранспорту, який належить дипломатичним, консульським та іншим представництвам іноземних держав; мотоциклів, мотоколясок, моторолерів, мопедів, а також на гірських шляхах або ділянках шляхів з обмеженою видимістю, залізничних переїздах, мостах, шляхопроводах, естакадах, у тунелях;
пристрої для відкриття приміщень, захоплених правопорушниками: малогабаритні підривні пристрої “Ключ”, “Імпульс”. У той же час заборонено їх застосовувати для відкриття приміщень, захоплених правопорушниками, де перебувають заручники.
Під час охорони громадського порядку можна також використовувати службових собак, які пройшли відповідний курс дресирування, визнані придатними для службового користування й перебувають у штатах підрозділів службового собаківництва. Право застосування службових собак надають працівникам міліції, які несуть з ними службу. Службових собак використовують на довгому та короткому повідках, без повідка, в наморднику і без нього, виходячи з конкретної ситуації, що склалася.
Використанню спеціальних засобів, за винятком необхідності відбиття раптового нападу на працівника міліції та звільнення за ручників, має передувати попередження про намір їх застосувати.
Попередження може бути зроблено голосом, а якщо значна відстань або потрібно звернутися до великої групи людей -- через гучномовні установки, підсилювачі мови й у кожному випадку бажано рідною мовою осіб, проти яких ці засоби застосовувати муть, та українською й російською мовами не менш як 2 рази з наданням часу, достатнього для припинення правопорушення.
Рішення про застосування спеціальних засобів приймає службова особа, відповідальна за забезпечення громадського порядку, або керівник конкретної операції. Працівники міліції, які діють індивідуально, приймають такі рішення самостійно. Про застосування цих засобів вони в письмовій формі доповідають безпосередньому начальникові із зазначенням коли, де, проти кого, за яких обставин застосовували спеціальні засоби та наслідки їхнього застосування. Суд, правоохоронні та правозахисні органи України: Підручник / О.С. Захарова, В. Я. Карабань, В.С. Ковальський (кер.авт.кол.) та ін.; Відп. Ред. В. Маляренко. - К.: Юрінком Інтер, 2004. - С.235
Вогнепальну зброю працівники міліції мають право застосовувати як крайній захід, зокрема, її застосовують для:
захисту громадян від нападу, що загрожує їхньому життю й здоров'ю, а також визволення заручників;
відбиття нападу на працівника міліції або членів його сім'ї, якщо їхньому життю або здоров'ю загрожує небезпека;
відбиття нападу на об'єкти, які охороняють, конвої, жилі приміщення громадян, приміщення державних і громадських підприємств, установ і організацій, а також звільнення їх у разі захоплення;
затримання особи, яку застали під час вчинення тяжкого злочину та яка намагається втекти;
затримання особи, яка чинить збройний опір, намагається втекти з-під варти, а також озброєної особи, яка погрожує застосуванням зброї та інших предметів, що загрожує життю й здоров'ю працівника міліції;
зупинки транспортного засобу шляхом його пошкодження, якщо водій своїми діями створює загрозу життю чи здоров'ю громадян або працівника міліції.
Проте, слід зауважити, що заборонено застосовувати й використовувати вогнепальну зброю за значного скупчення людей, якщо від цього можуть постраждати сторонні особи.
Працівники міліції мають право використовувати зброю для подання сигналу тривоги або виклику допомоги, для знешкодження тварини, яка загрожує життю й здоров'ю громадян або працівника міліції. Працівник міліції має право оголити вогнепальну зброю та привести її у готовність, якщо вважає, що за обставин, які склали ся, можуть виникнути підстави для її застосування. Спроби особи, яку затримує працівник міліції з оголеною вогнепальною зброєю, наблизитися до нього, скоротивши при цьому визначену ним відстань, чи доторкнутися до його зброї дають працівникові міліції право застосувати вогнепальну зброю відповідно до чинного законодавства України.
Під час затримання злочинців чи правопорушників або осіб, яких він запідозрив у вчиненні злочинів чи правопорушень, а також під час перевірки документів у підозрілих осіб працівник міліції може привести в готовність вогнепальну зброю, що є попередженням про можливість її застосування.
Застосуванню сили, спеціальних засобів і вогнепальної зброї має передувати попередження про намір їх використання, якщо є можливість. Без попередження фізичну силу, спеціальні засоби та зброю можна застосовувати тільки в тому разі, якщо виникла безпосередня загроза життю або здоров'ю громадян чи працівників міліції.
Заборонено застосовувати заходи фізичного впливу, спеціальні засоби та вогнепальну зброю до жінок з явними ознаками вагітності, осіб похилого віку або з вираженими ознаками інвалідності та малолітніх, крім випадків вчинення ними групового нападу, що загрожує життю та здоров'ю людей, працівників міліції, або збройного нападу чи збройного опору.
Якщо не можна уникнути застосування сили, вона має не перевищувати міри, необхідної для виконання покладених на міліцію обов'язків, і повинна зводити до мінімуму можливості заподіяння шкоди здоров'ю правопорушників та інших громадян. За заподіяння шкоди міліція забезпечує надання необхідної допомоги потерпілим у найкоротший термін.
Про застосування фізичної сили, спеціальних засобів примусу працівник міліції рапортом доводить до відома безпосереднього начальника.
Про поранення або смерть, що сталися внаслідок застосування фізичного впливу й спеціальних засобів, а також про всі випадки застосування зброї працівник міліції зобов'язаний негайно письмово повідомити своєму начальникові для сповіщення прокуророві.
Перевищення повноважень із застосування сили, в тому числі спеціальних засобів і зброї, тягне за собою відповідальність, встановлену законодавством України.
Розділ ІІ. Система прав та свобод людини в Україні
2.1 Особисті права і свободи
Особисті права і свободи людини безпосередньо пов'язані із самою сутністю людини як фізичної особи. Це дуже важливо, оскільки цей статус є підґрунтям усіх інших якісних рис людини. Виходячи з того, кожну конкретну людину, хоча вона може мати багато істотних недоліків, необхідно розглядати як особистість, правда, повністю чи не повністю сформовану.
До особистих прав людини належать:
право на розвиток своєї особистості ;
невід'ємне право на життя;
право на повагу до гідності;
право на свободу та особисту недоторканість;
право на недоторканість житла;
право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції;
право на невтручання в особисте і сімейне життя;
право на свободу пересування і вільний вибір місця проживання;
право на свободу думки і слова;
право на свободу світогляду та віросповідання.
Право на розвиток своєї особистості - належить до суб'єктивного права узагальнюючого характеру. Воно передує всім іншим особистим правам людини, які у різних аспектах його конкретизують. Із цього треба зробити висновок, що будь-які інші перепони на шляху забезпечення вільного розвитку особистості суперечать нормам Конституції і тому повинні бути ліквідовані.
Невід'ємне право кожної людини на життя - є загальним суб'єктивним правом, яке закріплене в усіх міжнародних правових актах. Проголошення цієї норми-принципу в Конституції України - це матеріалізація однієї з гуманістичних засад. Адже людина є найбільшою соціальною цінністю. Тому всебічна охорона її життя - один з основних обов'язків держави. Практично це означає, що держава повинна вживати ефективних заходів щодо боротьби зі злочинністю, максимально сприяти розвитку медичної допомоги, забезпечувати послідовне покращення умов життя людей.
Конституція передбачає “ніхто не може бути свавільно позбавлений життя” - тобто вона не виключає можливості смертної кари згідно з вироком суду. Однак ця міра покарання розглядається як тимчасова, виняткова, яка, в подальшому буде скасована за умов зниження злочинності і докорінного покращення умов життя суспільства.
Право людини на повагу до її гідності - це право має універсальний характеру тому розумінні, що воно діє ще до народження дитини, а також після смерті людини. Повага до гідності особи є обов'язком держави. Справи, що виникають з цього приводу вирішуються у судовому порядку. Надійне гарантування судового захисту поваги до гідності людини, як одного з нематеріальних благ є важливою ознакою справді демократичного, правового характеру держави, високої моральності суспільства.
Право на свободу та особисту недоторканість - є однією з реальних гарантій свободи людини. Це право, як загальний принцип встановлює межу, яку ті чи інші посадові особи можуть переступити лише у випадках, прямо передбачених законом ( наприклад : затримання особи яка вчинила злочин, здійснення примусового лікування за визначених законом обставин, тощо). Конституція України значно демократизувала сам процес застосування заходів, що обмежують свободу людини, її особисту недоторканість.
2.2 Політичні права й свободи
Особливість політичних прав і свобод полягає в тому, що їх носіями, суб'єктами є лише громадяни України, а не всі особи, які проживають на її території. Водночас варто зазначити, що політичні права й свободи мають самостійне значення й саме як такі вони закріплені у Конституції України та в різних міжнародних документах, починаючи з Міжнародного договору про громадянські та політичні права. Вже сама назва цього документа свідчить про те, що ці різновиди прав і свобод органічно пов'язані між собою, становлять єдине ціле, оскільки поділ прав на громадянські і політичні зумовлений не загальним характером та спрямуванням цих прав і свобод, а деякими особливостями їх змісту, що дозволяють із загальної групи політичних прав і свобод виокремити громадянські права. Важливою особливістю політичних прав і свобод є й те, що вони у певних випадках можуть бути реалізовані лише завдяки участі конкретного громадянина, наділеного цими правами, свободами, у діяльності відповідних об'єднань, політичних партій, профспілкових організацій, державних структур.
До політичних прав і свобод належать:
право на об'єднання у політичні партії та політичні організації;
право брати участь в управлінні державними справами;
право на мирні збори та маніфестації;
право на звернення.
Право на свободу об'єднання - конституційне право громадян України, суть якого в тому, що кожний громадянин України має право на свободу об'єднання для здійснення захисту своїх прав і свобод, а також задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних, релігійних та інших інтересів. Ніхто не може бути примушений до вступу в будь-яке об'єднання громадян. Належність чи неналежність до об'єднання громадян не є підставою для обмеження прав і свобод або для надання державою будь-яких пільг і переваг.
Об'єднання громадян - добровільне громадське формування, утворене на основі єдності інтересів громадян з метою спільної реалізації прав і свобод.11. Юридичний словник-довідник. - К., - 1996. - С. 392.
Право на об'єднання дає змогу громадянинові брати активну участь у політичному житті суспільства. Політику, як відомо, роблять маси, саме вони впливають на прийняття тих чи інших політичних рішень, на визначення політичного курсу країни. Крім того зрозуміло, що ті чи інші питання люди можуть вирішувати більш ефективно об'єднавшись у спілки, товариства, партії тощо. Однією з особливостей громадянського суспільства є наявність у ньому широкої мережі різних громадських організацій, що відповідають різноманітним інтересам його членів.
Згідно з Законом України “Про об'єднання громадян” не допускається утворення і діяльність об'єднань громадян, що мають на меті зміну конституційного ладу і територіальної цілісності держави; підрив безпеки держави у формі ведення діяльності на користь іноземних держав; пропаганду війни, насильства чи жорстокості, фашизму та неофашизму; розпалювання національної та релігійної ворожнечі; створення незаконних воєнізованих формувань; обмеження загальновизнаних прав людини.
Об'єднання громадян створюються і діють на основі добровільності, рівноправності їх членів (учасників), самоврядування, законності та гласності. 22. Закон України “Про об'єднання громадян” ВВР № 34 1994р. Вони вільні у виборі напрямів діяльності, держава забезпечує дотримання прав і законних інтересів легалізованих об'єднань громадян.
Легалізація (офіційне визнання) їх здійснюється через реєстрацію або повідомлення про заснування. Всі основні питання діяльності об'єднянь громадян повинні вирішуватися на зборах членів або представників членів об'єднання.
Об'єднання громадян України утворюються і діють за всеукраїнським, місцевим та міжнародним статусом.
Конституція передбачає, що громадяни України мають право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути вибраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування.
Громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування.11. Конституція України. - К., - 1996. - ст. 38.
В цьому праві реалізовані вимоги статті Загальної декларації прав людини, яка проголошує право кожного брати участь в управлінні своєю державою як безпосередньо так і через вільнообраних представників, а також право на рівний доступ кожного до державної служби у своїй країні.
Право на зайняття державних посад - конституційне право, зміст якого полягає в гарантованій можливості кожного громадянина України, який має право голосу, користуватися рівним правом обіймати державні посади, а також посади в органах місцевого самоврядування.22. Юридичний словник-довідник. - К., - 1996. - С. 499 - 500.
Право на державну службу мають громадяни України незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової і національної належності, статі, політичних поглядів, релігійних переконань, місця проживання, які здобули відповідну освіту і професійну підготовку та пройшли у встановленому порядку конкурсний відбір, або за іншою процедурою, передбаченою Кабінетом Міністрів України. Не можуть бути обраними або призначеними на посаду в державному органі та його апараті особи, визнані у встановленому порядку недієздатними; мають судимість; у разі прийняття на службу будуть безпосередньо підпорядковані або підлеглі особам, які є їхніми близькими родичами чи свояками; та в інших випадках передбачених законодавством України.33. Закон України “Про державну службу” від 16.12.93.
Право на мирні збори та маніфестації є важливим демократичним надбанням і дійовим заходом, завдяки якому громадяни можуть вільно обговорювати актуальні питання державного та суспільного розвитку, протестувати проти будь-яких обмежень демократії або тих чи інших негативних проявів у політиці, проти порушення їх прав тощо.
Конституція передбачає, що громадяни України мають право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, про проведення яких завчасно сповіщають органи виконавчої влади чи органи самоврядування.
Обмеження щодо реалізації цього права може встановлюватися судом відповідно до закону і лише в інтересах національної безпеки та громадського порядку - з метою запобігання заворушення чи злочинам, для охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод інших людей.44. Конституція України. - К., - 1996. - ст.39
В цьому праві відтворюються (і розвиваються) положення закріплені у ст. 11 Європейської конвенції про захист прав і основних свобод людини. Водночас воно дещо відрізняється від європейського права: останнє веде мову про “кожну людину”, а в Конституції - лише про громадян України.
Таким чином це право належить до системи світових демократичних стандартів у галузі прав громадянина. Конкретні заходи щодо його здійснення регулюються національним законодавством, у тому числі й законодавством України. Його основною особливістю є встановлення порядку, за яким збори і маніфестації повинні бути мирними, їх учасники не повинні мати зброї. Про проведення цих акцій мають завчасно сповіщатися органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування. Обмеження щодо реалізації цього права може бути встановлене лише судом з метою захисту прав та свобод людини та громадянина, охорони національної безпеки і громадського порядку.
Відповідальність за порушення встановленого порядку організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрації передбачена ст. 1851 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
2.3 Економічні, соціальні та культурні права
Конституція України закріплює системи економічних, соціальних і культурних прав. Немає потреби наголошувати значення цих прав, їх практичної реалізації. Адже саме вони повинні гарантувати економічну свободу людини, її розвиток як вільної, забезпеченої в своїх життєвих потребах особистості. В свою чергу, саме ці якості суспільного життя характеризують державу як соціальну, тобто таку, що забезпечує достатньо високий рівень життя громадян. Оскільки справжня демократія повинна мати достатню матеріальну базу, яка є соціально-економічною гарантією її існування та розвитку, маємо всі підстави твердити, що здійснення в державі економічних, соціальних та культурних прав і свобод є одним із важливих чинників для того, щоб визнавати таку державу справді демократичною.
Система економічних, соціальних та культурних прав згідно з Конституцією України охоплює:
право кожного володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності;
право на підприємницьку діяльність;
право на працю;
право на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів;
право на відпочинок;
право на соціальний захист;
право на житло;
право на достатній життєвий рівень;
право на охорону здоров'я;
право на безпечне для життя і здоров'я довкілля;
право зумовлене гарантуванням вільної згоди на шлюб, а також захистом материнства, батьківства, дитинства і сім'ї;
право на освіту;
право на свободу творчої діяльності.
Право кожного володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності є не що інше, як закріплення в Конституції України принципу приватної власності, яка є економічною основою громадянського суспільства, розвитку ринкових відносин.
Саме приватна власність виховує у людей почуття відповідальності перед собою та перед суспільством за її найефективніше використання. Виходячи з цього Конституція в статті 13 закріплює положення про те, що “ власність зобов'язує “і що “усі суб'єкти права власності рівні перед законом”. Практика розвинутих західних країн свідчить, що будь-яка форма власності, за винятком особистої, може використовуватися і як засіб експлуатації, і як засіб соціальної підтримки тих членів суспільства, які об'єктивно потребують цього. Саме другий спосіб використання приватної власності, особливо її різних колективних форм, що набуває усе більшого поширення у цивілізованих країнах, гарантує розвиток усього суспільства.
Право приватної власності регулюється і захищається різними галузями українського права. Її статус характеризується непорушністю, ґрунтується на силі закону. До того ж відповідні зміни у становищі власника можуть бути здійснені виключно за рішенням суду.
Право на підприємницьку діяльність пов'язане з приватною власністю яка становить матеріальну основу підприємництва. Під підприємництвом розуміється діяльність, що здійснюється її суб'єктами на власний ризик і спрямована на одержання ними прибутку. Держава зобов'язана сприяти розвитку підприємництва, охороняти права підприємців, не втручатися в оперативно-господарську діяльність організацій, що займаються підприємництвом.
Держава може заборонити чи обмежити підприємницьку діяльність у деяких сферах виробництва та торгівлі, наприклад, у сфері виготовлення зброї, наркотичних засобів тощо.
Право на працю зумовлено свободою трудової діяльності людини, вільним вибором нею місця та характеру праці. Людина може займатися будь-яким видом трудової діяльності, а може й не брати в ній участі, оскільки Конституція забороняє використання примусової праці. Природно, що за таких умов людина має право залишити роботу в тій чи іншій організації, перейти до іншої організації, займатися індивідуальною трудовою діяльністю, підприємництвом та іншою діяльністю, що не заборонена законом.
Конституція і чинне законодавство захищає громадян від незаконного звільнення, несвоєчасного одержання винагороди за працю.
Невиконання вимог щодо організації роботи передбачених законом, надає тим, хто працює право на страйк. Воно передбачене не тільки українською Конституцією та іншим законодавством, а й Міжнародним договором. При цьому повинні дотримуватися вимоги закону тієї країни, де провадиться страйк .
Право на відпочинок також належить до основних прав людини. Положення спрямовані на гарантування кожній людині, яка працює, цього права, закріплені в Загальній декларації прав людини і в Міжнародному договорі про економічні, соціальні та культурні права. В принципі, право на відпочинок має кожна людина, бо це є її фізіологічною потребою. Законодавче ж регулювання цього права поширюється на людину, яка працює за трудовим договором. Саме вона може вимагати від роботодавця дотримання вимог закону щодо тривалості робочого дня, відпочинку у вихідні та святкові дні.
Право на соціальний захист передбачає широке коло питань, які держава, різні громадські організації повинні вирішувати, щоб гарантувати людині цивілізований рівень повсякденного життя. Особливо це стосується тих, хто з огляду на похилий вік, хворобу не може забезпечити собі належні умови життя. Конституція закріплює право громадян на соціальний захист та встановлює види соціального забезпечення. Зокрема, закріплюється право на забезпечення в старості, при втраті годувальника, у разі втрати повної чи часткової працездатності, при тимчасовій втраті працездатності, а також у випадку безробіття, що сталося з незалежних від громадянина причин.
Громадянам України гарантується право на матеріальне забезпечення при тимчасовій втраті працездатності, на допомогу по вагітності й пологах, при народжені дитини та по догляду за дитиною, допомогу на поховання.
Соціальний захист непрацездатних громадян також здійснюється шляхом створення спеціальних державних закладів по догляду за непрацездатними (будинки-інтернати для одиноких громадян, територіальні центри соціального обслуговування, пенсіонерів та інвалідів тощо).
Подобные документы
Розвиток прав людини в Україні. Економічні, соціальні та культурні права людини. Економічні права людини. Соціальні права та свободи людини. Культурні права людини. Механізм реалізації і захисту прав, свобод людини і громадянина, гарантії їх забезпечення.
курсовая работа [48,3 K], добавлен 04.12.2008Поняття, зміст та характерні ознаки громадянських прав і свобод людини в Україні. Сутність конституційних політичних прав і свобод громадянина. Економічні, соціальні, культурні і духовні права і свободи людини та громадянина, їх гарантії і шляхи захисту.
курсовая работа [51,2 K], добавлен 09.05.2011Поняття і класифікація конституційних прав і свобод. Особисті права і свободи. Політичні права і свободи. Економічні права і свободи людини і громадянина. Соціальні та культурні права і свободи людини і громадянина. Основні обов'язки громадян.
курсовая работа [41,8 K], добавлен 10.06.2006Місце і роль людини в сучасному суспільстві й державі. Сутність правового статусу людини. Громадянські (особисті), політичні, економічні, соціальні та культурні права і свободи людини і громадянина. Загальні конституційні обов'язки громадян України.
реферат [48,5 K], добавлен 28.04.2011Поняття та зміст правового статусу людини і громадянина. Громадянські права і свободи людини. Політичні права і свободи громадян в Україні. Економічні, соціальні та культурні права і свободи громадян в Україні. Конституційні обов’язки громадян України.
курсовая работа [40,7 K], добавлен 13.12.2010Права і свободи людини в міжнародно-правовому аспекті. Система Європейської конвенції про захист прав і основних свобод людини. Система національних засобів захисту прав людини. Забезпечення міжнародних стандартів прав і свобод людини в Україні.
реферат [45,9 K], добавлен 29.10.2010Загальна характеристика питанням запровадження в Україні адміністративної юстиції як форми судового захисту прав та свобод людини і громадянина у сфері виконавчої влади. Аналіз поняття, організації, завданн та основних функцій міліції в Україні.
контрольная работа [24,7 K], добавлен 04.01.2008Характеристика та аналіз формування органів місцевої міліції в Україні. Зміст адміністративно-правових відносин та механізм регулювання органами місцевої міліції. Встановлення статусу керівника органу місцевої міліції, його роль в управлінні персоналом.
автореферат [22,7 K], добавлен 11.04.2009Утвердження інституту омбудсмана у світі та в Україні. Механізм імплементації новітніх міжнародних стандартів з прав людини в Україні. Конвенція про захист прав людини та основних свобод для України: європейська мрія чи реальний захист прав людини?
курсовая работа [48,3 K], добавлен 13.04.2008Історія становлення соціальних та економічних прав і свобод людини і громадянина в Україні. Особливості та нормативно-правові засади їх регламентації, відображення в законодавстві держави. Проблеми реалізації та захисту соціальних та економічних прав.
курсовая работа [60,1 K], добавлен 20.11.2014
