Конституційні засади судочинства в Україні

1

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Характеристика судочинства в Україні

1.1 Поняття судочинства

1.2 Органи судочинства

Розділ 2. Основні засади судочинства за Конституцією України

2.1 Конституційні основи правосуддя

2.2 Поняття та види засад судочинства

2.3 Територіальність та спеціалізація судів

2.4 Незалежність і недоторканість суддів

2.5 Незалежність суддів при здійсненні правосуддя

2.6 Державне фінансування судів

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Судова влада є однією з гілок державної влади. Вона самостійна і діє незалежно від законодавчої та виконавчої влади. В той же час останні суттєво впливають на функціонування судової влади. Законодавча влада через прийняття законів визначає судову систему і принципи її діяльності, компетенцію судових органів, статус суддів, порядок розгляду ними справ тощо. Виконавча влада здійснює підготовку кадрів, організовує матеріально-технічне забезпечення діяльності судів. Жодна з цих гілок державної влади не вправі втручатись у сферу здійснення правосуддя та інших функцій судової влади.

На думку одного із теоретиків концепції розподілу влад Ш.Монтеск'є, третя влада - судова карає злочинців та стримує зіткнення двох перших влад. Судова влада при цьому може виконувати дане призначення тільки за умови її самостійного існування. Якщо ж вона об'єднана із законодавчою владою, життя і свобода суб'єкта піддаватимуться свавільному контролю, суддя тоді перетворюється у законодавця. Якщо ж вона об'єднана з виконавчою владою, суддя може поступати з усією люттю гнобителя.

Конституції України радянської доби 1919, 1937 і 1978 років закріплювали судову систему, але нічого не говорили про судову владу як окрему гілку влади. Поняття "судова влада" у сучасному його розумінні уперше з'явилося в нашому законодавстві у Конституційному Договорі 1995 року. Конституція України 1996 року уперше в ст.6 на конституційному рівні закріпила судову владу як рівноправну і самостійну в системі інших гілок влади.

Судова влада - це специфічна гілка державвої влади, яка здійснюється уповноваженими на те державними органами - судами, і призначенням якої є розв'язання правових конфліктів та здійснення судового контролю Судову владу не можна ототожнювати з методами її реалізації -правосуддям. Поняття "судова влада" і "правосуддя" є близькими, але не тотожними. Основу судової влади складає сукупність судових органів, наділених відповідними повноваженнями. Головним призначенням цих органів є розв'язання правових конфліктів, тобто здійснення правосуддя. Судовій владі належить особлива роль - бути арбітром у спорах про право, гарантом конституційних прав і свобод людини і громадянина.

Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Делегування функцій судів, а також присвоєння цих функцій іншими органами чи службовими особами не допускається.

Судова влада наділена усіма ознаками державної влади. Рішення, що прийняті судами у межах своєї компетенції, обов'язкові для всіх державних органів, посадових осіб та громадян. Судові органи застосовують різні види державного примусу і в тому числі позбавлення волі. Правомірна характеристика судової влади як форми соціального регулювання у відповідній сфері суспільних відносин.

Отже, актуальність обраної теми свідчить й про підвищений до неї інтерес. Тому подальшим об'єктом нашого дослідження стане не лише судочинство, а конституційня засади судочинства в Україні.

Метою нащої роботи є висвітлення проблем конституційних засад судочинства.

Завданнями роботи є:

визначення судочинства;

висвітлення основних конституційних засад судочинства;

обгрунтування подальшого розвитку судочинства, як опори конституційного ладу в Україні.

В роботі використовуються роботи переважно українських авторів, систематизовано велику кількість нормативного матеріалу, а також матеріали періодичних видань : Шишкіна, Шаповала інших.

Розділ 1. Характеристика судочинства в Україні

1.1 Поняття судочинства

Вже кілька років Україна живе за новою Конституцією. Настав час практичного перетворення її в життя. Цей дуже складний і не менш тривалий, ніж прийняття Конституції, період формування нової системи судів загальної юрисдикції, покладення на суди вирішення питання про арешт, тримання під вартою і затримання осіб, підозрюваних у вчиненні злочинів, а також про огляд та обшук житла особи має відбутися протягом п'яти років. І це зрозуміло, оскільки необхідно істотно переглянути чинне законодавство про судову владу і судочинство з тим, щоб воно відповідало нормам нової Конституції.

Не усі приписи Конституції для нас звичні і достатньо зрозумілі. Деякі з них ще буде необхідно всебічно обмірковувати і обговорювати з врахуванням правозастосовного досвіду. Зупинюся на тих, які треба вирішувати невідкладно. Передусім це питання судової влади в Україні, її судоустрою, судової системи, від визначення яких залежить вирішення багатьох положень судочинства і тому їх вирішення має передувати усій судово-правовій реформі.

Сучасний судоустрій в Україні побудований відповідно до Закону України "Про судоустрій" (1981 р.), "Про арбітражний суд" (1991 р). Після проголошення незалежності України Верховна Рада України схвалила Концепцію судоао-правової реформи (28 квітня 1992 р.). На виконання Концепції судово-правової реформи прийнято ряд важливих законів: "Про статус суддів" (1992 р.), "Про органи суддівського самоврядування" (1994 р.), "Про кваліфікаційні комісії, кваліфікаційну атестацію і дисциплінарну відповідальність суддів судів України" (1994 р.), "Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів" (1993 р.). Однак ними не вирішуються всі питання судової влади, судоустрою і діяльності судової системи, багато їх положень суперечить конституційним засадам, зокрема розділу 8 Конституції "Правосуддя". Конституційні норми і загальновизнані демократичні принципи, що відображені в міжнародних документах, мають стати відправними джерелами для законодавства про судову владу в Україні.

Аналіз законодавства і правозастосовна практика свідчать, що розміщення норм щодо судової влади в різних законодавчих актах України, як це має місце на сьогодні, не тільки не створює цілісного уявлення про судову владу, а й негативно позначається на практичному застосуванні норм.

Тому нагальна потреба під час приведення законодавства у відповідність з Конституцією кодифікувати усі правові норми, об'єктом яких є судова влада, у єдиному законі про судову владу.

Цей закон повинен включити норми, що регулюють не лише питання про судову систему, її суб'єктів, організацію, принципи діяльності, компетенцію судів, статусу суддів, а й їх державне забезпечення та захист, організацію допоміжного персоналу судів, форми взаємодії судів з органами, причетними до здійснення правосуддя. Такий підхід виключить необхідність існування законодавчих актів прямої дії щодо судової влади. Правові норми, які визначають суб'єктів судової системи, структуру, компетенцію її галузей мають бути об'єднані в окремих складових частинах закону про судову владу.

Концептуальним для розроблення законодавства про судову владу у відповідності з Конституцією є питання структурування судової системи.

Розділ VIII Конституції "Правосуддя" не визначає судової системи держави, а лише вказує найвищий орган у системі судів загальної юрисдикції -- Верховний Суд України, наявність місцевих судів і вищих спеціалізованих судів та принципи побудови судової системи -- територіальність і спеціалізацію. Отже, судова система буде багаторівневим утворенням і складатиметься з судів різних ланок -- від місцевих судів до Верховного Суду. Оскільки Конституційний Суд України відокремлено від системи судів загальної юрисдикції, він є органом конституційної юрисдикції і діє самостійно.

Але норми Конституції не дають відповіді на запитання: що таке "місцеві суди" і які ланки судової системи до них належатимуть; чи означає принцип територіальності, що у побудові судової системи будуть додержувати адміністративно-територіального поділу; чи означає принцип спеціалізації судів, що уся система судів загальної юрис-

дикції складатиметься лише з галузевих судів -- кримінального, цивільного, адміністративного тощо.

Під час розроблення і прийняття нової Конституції проблема структурування судової системи широко обговорювалася на сторінках преси та у правничих осередках, висловлювалися різноманітні міркування. Настав час реалізації слушних з них.

1.2 Органи судочинства

Правосуддя в Україні, згідно з Конституцією України (ст. 124), здійснюється виключно судами, не допускається делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, шо виникають у державі

Правосуддя є видом державної діяльності, пов'язаним з вирішенням соціальних конфліктів, в основі яких лежить спір про право, шляхом розгляду на судових засіданнях цивільних, кримінальних та інших справ з додержанням встановленої законом процесуальної форми.

Правосуддя здійснюють професійні судді та, у визначених законом випадках, народні засідателі і присяжні. Конституція України встановлює певні вимоги до посади судді. Ним може бути лише громадянин України, не молодший двадцяти п'яти років, який має вищу юридичну освіту і стаж роботи у галузі права не менш як три роки, проживає в Україні не менш як десять років та володіє державною мовою. Суддями спеціалізованих судів можуть бути особи, які мають фахову підготовку з питань юрисдикції цих судів. Додаткові вимоги до окремих категорій суддів щодо стажу, віку та їх професійного різня встановлюються законом. Професійні судді не можуть належати до політичних партій та профспілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати представницький мандат, обіймати будь-які оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької та творчої.

Судді зобов'язані при здійсненні правосуддя дотримуватися Конституції та законів України; забезпечувати повний, всебічний та об'єктивний розгляд судових справ; додержуватися службової дисципліни та розпорядку роботи суду; не розголошувати відомості, шо становлять державну, військову, службову, комерційну та банківську таємницю, таємницю нарадчої кімнати, відомості про особисте життя громадян та інші відомості, про які вони дізналися під час розгляду справи в судовому засіданні, для забезпечення нерозголошення яких було прийнято рішення про закрите судове засідання; не допускати вчинків та будь-яких дій, що ганьблять звання судді і можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності. Шаповал В. Верховенство закону, як принцип Конституції, Право України, № 6, 1999 р., ст 56

Відповідно до Конституції України (ст. 129), судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Незалежність суддів є важливою умовою самостійності і авторитетності судової влади, можливості об'єктивно здійснювати правосуддя, у повній відповідності до закону захищати права і законні інтереси громадян. Конституція і чинне законодавство України встановлює правові гарантії незалежності суддів, які забезпечуються:

1. Встановленим законом порядком їх обрання і звільнення з посади. Згідно з Конституцією України (ст. 128), перше призначення на посаду професійного судді строком на п'ять років здійснює Президент України. Всі судді, крім суддів Конституційного Суду України, обираються Верховною Радою України безстрокове, в порядку, встановленому законом. Суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, у разі:

закінчення строку, на який його обрано чи призначено;

досягнення суддею шістдесяти п'яти років; неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров'я;

порушення суддею вимог щодо несумісності; порушення суддею присяги; набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього; припинення його громадянства;

визнання його безвісно відсутнім або оголошення померлим; подання суддею заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням;

2. Незмінюваністю суддів. Відповідно до Конституції України (ст. 126), судді обіймають посади безстрокове, крім суддів Конституційного Суду України та суддів, які призначаються на посаду судді вперше;

3. Недоторканністю суддів. Недоторканність суддів означає посилений режим їх захисту державою порівняно з іншими громадянами і проявляється в установленні особливого порядку притягнення суддів до кримінальної і адміністративної відповідальності. Суддя не може бути без згоди Верховної Ради України затриманий чи заарештований до винесення обвинувального вироку судом. Недоторканність судді поширюється на його житло, службове приміщення, транспорт і засоби зв'язку, кореспонденцію, належне йому майно та документи. Проникнення в житло чи службове приміщення суддів, в його особистий або службовий транспорт, проведення там огляду, обшуку чи виїмки, прослуховування його телефонних розмов, особистий обшук судді, а так само огляд, виїмка його кореспонденції, речей і документів можуть провадитись тільки з санкцій Генерального прокурора України за наявності порушеної кримінальної справи;

4. Передбаченою законом процедурою здійснення правосуддя; таємницею прийняття судового рішення і забороною її розголошення;

5. Забороною впливу на суддів у будь-який спосіб. Незалежність процесуальної діяльності суддів означає їх незалежність від впливу органів державної влади і управління, посадових осіб, партій і громадських організацій, засобів масової інформації, окремих громадян; від судів вищого рівня; від висновків прокуратури, слідчих органів, учасників судового процесу, тобто можливість судді вільно брати участь у дослідженні доказів, обговоренні і прийнятті рішення за власним переконанням. Багато тут залежить від самого судді, від його розуміння свого місця у державному механізмі. Суддям має бути притаманне відчуття відповідальності за долю людини, життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпеку якої Конституція визнає найвищою соціальною цінністю;

6. Відповідальністю за неповагу до суду чи судді. Прояв неповаги до суду або судді з боку осіб, які беруть участь у справі або присутні у судовому засіданні, а так само вчинення поза судовим засіданням будь-яких дій, що свідчать про явну зневагу до суду чи судді у зв'язку з їх службовою діяльністю, тягнуть за собою відповідальність згідно з законом;

7. Правом судді на відставку, тобто на звільнення його від виконання обов'язків за власним бажанням або у зв'язку з закінченням строку повноважень за умови, що він працював на посаді судді не менше 20 років. За суддею, який перебуває у відставці, зберігається звання судді і такі ж гарантії недоторканності, як і до виходу у відставку;

8. Створенням необхідних організаційно-технічних та інформаційних умов для діяльності судів, матеріальним і соціальним забезпеченням суддів відповідно до їх статусу;

9. Системою органів суддівського самоврядування.

Згідно з Законом України про органи суддівського самоврядування, воно здійснюється через конференції суддів загальних судів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя, конференцію суддів військових судів України, збори суддів Верховного Суду України, збори суддів Вищого арбітражного суду України, конференцію суддів арбітражних судів України, з'їзд суддів України. Шаповал В. Верховенство закону, як принцип Конституції, Право України, № 6, 1999 р., ст 58

Конституційне положення про підкорення суддів при здійсненні правосуддя лише закону означає, що судді зобов'язані вирішувати справи на підставі Конституції і законів України, міжнародних договорів України в порядку, передбаченому законом. У випадках, передбачених законом, суд застосовує норми права інших держав. У разі відсутності закону, що регулює спірні відносини, суд застосовує закон, що регулює подібні відносини, а при відсутності такого закону суд виходить із загальних начал і змісту законодавства України.

Розділ 2. Основні засади судочинства за Конституцією України

2.1 Конституційні основи правосуддя

Конституційне право одним із об'єктів вивчення має конституційні основи правосуддя. Під ними розуміють сукупність взаємопов'язаних принципів і норм Конституції України, що визначають взаємовідносини судової влади з особою та іншими гілками влади, правовий статус суддів, організацію і функціонування всіх органів судової системи, а також порядок формування судійського корпусу.

Конституційні основи правосуддя закріплені у розділі VIII /ст.124-131/ Конституції України, що носить назву "Правосуддя". Окремі статті, що стосуються судової влади і судової системи знаходимо і в інших розділах Основного Закону.

Частина 2 ст.6 Основного Закону передбачає, що органи судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією України межах і відповідно до законів України. Судоустрій, судочинство, статус суддів визначаються виключно законами України /п.14 ст.92 Конституції України/. Відповідно до ст.106 Основного Закону Президент України: 1/ призначає третину складу Конституційного суду України /п.22/; 2/ утворює суди у визначеному законом порядку /п.23/; 3/ здійснює помилування /п.27/.

До повноважень Верховної Ради України належить: 1/ призначення третини складу Конституційного Суду України /п.26 ст.85 Конституції України/; 2/ обрання суддів безстрокове /п.27 Конституції України/. Згідно з ст.111 Основного Закону до повноважень Верховного Суду України належить дача висновку про те, що діяння, в яких звинувачується Президент України, містять ознаки державної зради або іншого злочину. Голова Конституційного Суду України приводить до присяги Президента України /ст.104 Конституції України/. Шишкін В. Організація судоустрою у світлі вимог ст 6 Європейської Конвенції, Право України, № 9, 2000 р., ст 78.

У розділі ІІ "Права, свободи та обов'язки людини і громадянина" Конституції України закріплені, зокрема, основні права особи у сфері правосуддя та окреслені рамки взаємовідносин особи із судовою владою. Ці взаємовідносини зводяться до таких положень: 1/ ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду /ст.29/; 2/ кожному гарантується таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції. Винятки можуть бути встановлені лише судом /ст.31/; 3/ кожному гарантується судовий захист права спростувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації /ст.32/; 4/ право на свободу думки і слова може бути обмежене законом для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя /ст.34/; 5/ не допускається створення і діяльність організаційних структур політичних партій в органах судової влади /37/; право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації може бути обмежена судом /ст.39/; 7/ конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду /ст.41/; 8/ ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду /ст.47/; 9/ права і свободи людини і громадянина захищаються судом /ч.1 ст.55/; 10/ кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і служвових осіб /ч.2 ст.55/; 11/ кожен має право при відповідних умовах звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ /ч.4 ст.55/; 12/ для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура /ст.59/; 13/ особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, поки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду /ч.І ст.62/; 14/ у разі скасування вироку суду як неправосудного держава відшкодовує матеріальну і моральну шкоду, завдану безпідставним засудженням /ч.4 ст.62/; 15/ особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення про себе, членів сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом. Підозрюваний, обвинувачений чи підсудний має право на захист /ст.63/.

Правосуддя в Україні здійсняється виключно судами. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Стаття 124 Конституції України передбачає, що жодний орган, крім судового не вправі здійснювати правосуддя. Далі у цій статті зазначено, що всі конфлікти, які можуть виникнути між фізичними особами, між юридичними особами, між юридичними і фізичними особами, між державою і фізичними чи юридичними особами, розглядаються судами. Ні один конфлікт не може бути вилучений з компетенції його розгляду органом судової влади.

Основний закон покладає здійснення судочинства на Конституційний Суд України та на суди загальної юрисдикції.

Народ безпосередньо бере участь у здійсненні правосуддя через народних засідателів і присяжних. Інститут присяжних нашому законодавству невідомий і буде введений при проведенні судової реформи.

Основи правового статусу суддів закріплені у ст.126-128 Конституції України, а конституційні принципи чи засади судочинства у ст.129 Конституції України.

Стаття 130 Основного Закону передбачає, що держава забезпечує фінансування та належні умови лля функціонування судів і діяльності суддів. У державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів.

Конституція України передбачила порядок створення Вищої ради юстиції, а також можливість функціонування судівського самоврядування. Відповідно п.12 "Перехідних положень" Верховний Суд України і Вищий арбітражний суд України здійснюють свої повноваження відповідно до чинного законодавства України до сформування системи судів загальної юрисдикції в Україні відповідно до ст. 125 Конституції України, але не довше ніж п'ять років. Шишкін В. Організація судоустрою у світлі вимог ст 6 Європейської Конвенції, Право України, № 9, 2000 р., ст. 80.

Правовий статус суддів і судів конкретизований в окремих законах. Важливе місце зараз відводиться розробці та прийняттю Закону України "Про судоустрій", це сприятиме проведенню у життя судово-правової реформи.

2.2 Поняття та види засад судочинства

Конституція України (ст. 129) визначає такі основні засади судочинства: 1) законність; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) забезпечення доведеності вини; 4) змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; 5) підтримання державного обвинувачення в суді прокурором; 6) забезпечення обвинуваченому права на захист; 7) гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 8} забезпечення апеляційного й касаційного оскарження органа правосуддя, рішення суду, крім випадків, встановлених законом; 9) обов'язковість рішень суду.

Законність. Згідно з Конституцією України (ст. 6), органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України. Правосуддя у цивільних і кримінальних справах здійснюється у точній відповідності з законодавством України; у випадках, передбачених міжнародними угодами, суди України застосовують законодавство відповідно до порядку, встановленому цими угодами.;

Принцип законності визначається в першу чергу тим, щоб суд у своїй діяльності при розгляді справ, інші учасники судового процесу неухильно і точно виконували вимоги матеріального і процесуального права. Вся діяльність суду підпорядковується процесуальному законодавству і здійснюється у визначеній законом процесуальній формі. Гарантіями реалізації принципу законності є нагляд судів вищого рівня, право осіб, які беруть участь у справі, на оскарження рішень і вироків суду тощо.

Рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом. Правосуддя в Україні здійснюється на засадах рівності громадян перед законом і судом. Конституція України (ст. 24) проголошує, що не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Рівність громадян перед законом означає, що при розгляді цивільних і кримінальних справ до всіх громадян застосовується одне і те ж матеріальне і процесуальне законодавство, ніхто при цьому не має ніяких привілеїв і не піддається ніяким обмеженням Конституційне право України. Під ред. проф. Погорілко. -К., 1999. с.586.

Рівність громадян перед судом передбачає рівну можливість усіх громадян брати участь і нести відповідальність перед судами, які входять до єдиної судової системи України, не може бути при цьому ніяких привілеїв чи обмежень. Правосуддя в господарських відносинах здійснюється на засадах рівності перед законом і арбітражним судом усіх підприємств та організацій незалежно від організаційної форми, форми власності майна, місцезнаходження, підлеглості та інших обставин.

Чинне законодавство України передбачає винятки з принципу рівності громадян перед законом стосовно Президента України, народних депутатів, судщв./

Забезпечення доведеності вини. Відповідно /до Конституції України (ст. 62), особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду; ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину./

Відповідно до цього конституційного положення, обов'язок доведеності вини обвинуваченого покладається на відповідних суб'єктів: органи дізнання та попереднього слідства, прокурора, а у справах приватного обвинувачення -- на потерпілого або його представника. Обвинувачення не може грунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Навіть визнання обвинуваченим своєї вини є недостатнім для винесення обвинувального вироку, якщо винуватість обвинуваченого не підтверджується усією сукупністю доказів. До остаточного вирішення кримінальної справи і офіційного визнання особи винуватою з нею не можна поводитись як з винуватою, публічно, в засобах масової інформації, в офіційних документах стверджувати, що дана особа є злочинцем.

Згідно з проектом нового Кримінально-процесуального кодексу, розробленого на основі Конституції України, коли винуватість обвинуваченого не доведена, суд зобов'язаний прийняти рішення про його невинуватість.

Норми про предмет доказування сформульовані таким чином, що вони орієнтують дізнавача, слідчого, прокурора на з'ясування не тільки обставин діяння і участі в його вчиненні конкретної особи, а й тих обставин, які виключають або пом'якшують кримінальну відповідальність. Реалізацією принципу презумпції невинуватості стало надання обвинуваченому права на поводження з ним як з невинуватим до набрання обвинувальним вироком законної сили. Покладення обов'язку доказування на обвинувача зумовило розширення прав і можливостей захисту щодо спростування доказів обвинувачення.

Принцип презумпції невинуватості має гуманний зміст, важливе юридичне і етичне значення, він, поруч з іншими конституційними гарантіями, сприяє вирішенню одного з головних завдань правосуддя -- не допустити ваеудження невинуватих.

Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Змагальність означає, що в судовому засіданні між собою ведуть процесуальний спір дві сторони: позивач і відповідач (у кримінальному процесі -- сторони обвинувачення й захисту), відстоюючи наданими їм процесуальним законодавством засобами свою позицію, права і законні інтереси. Цивільне процесуальне законодавство встановлює, зокрема, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Необхідною передумовою реалізації принципу змагальності є процесуальна рівність сторін Чинне цивільне і кримінальне процесуальне законодавство забезпечує рівні права сторін знайомитись з матеріалами справи, подавати докази, брати участь в їх дослідженні, заявляти клопотання, давати усні і письмові пояснення користуватись іншими процесуальними правами, наданими законом.

Принцип змагальності є важливою процесуальною гарантією всебічного, повного і об'єктивного встановлення дійсних обставин справи і прийняття справедливого судового рішення.

Підтримання державного обвинувачення в суді прокурором. Розкриваючи завдання прокурора в судовому процесі, Закон України про прокуратуру (ст. 34) визначає, що прокурор, додержуючись принципу незалежності суддів і підкорення їх тільки закону, сприяє виконанню вимог закону про всебічний, повний і об'єктивний розгляд справ та постаноаченню судових рішень, що грунтуються на законі

Підтримуючи державне обвинувачення, прокурор бере участь у дослідженні доказів,

подає суду свої міркування щодо застосування кримінального закону та міри покарання підсудному. При цьому прокурор керується вимогами закону і об'єктивною оцінкою зібраних по справі доказів. У разі, коли при розгляді справи прокурор дійде висновку, що дані судового слідства не підтверджують обвинувачення підсудного, він зобов'язаний відмовитись від обвинувачення.

Необхідно відмітити, що останнім часом прокудюри беруть участь у судових розглядах лише приблизно 50 % кримінальних справ. Правовою основою цього є закріплене ст. 36 Закону України про прокуратуру право прокурора брати участь у судовому розгляді кримінальних справ залежно від характеру і ступеня суспільної небезпеки діяння. Відсутність прокурора при розгляді кримінальної справи в суді змушує суд брати на себе ту частину процесуальної роботи, яку мав би виконувати прокурор, здійснювати невластиву для суду, як органу правосуддя, обвинувальну діяльність. Тому проект нового Кримінально-процесуального кодексу України містить принципові зміни. Суд звільняється від будь-яких функцій обвинувачення. Передбачається, зокрема, що прокурор, не затверджує обвинувальний висновок, а сам складає його на основі матеріалів попереднього слідства; вручає обвинуваченому копію обвинувального висновку; направляє справу до суду; представляє її в суді при попередньому розгляді; зачитує обвинувальний висновок в суді. Встановлюється обов'язкова участь прокурора у розгляді усіх кримінальних справ; відмова прокурора від підтримання обвинувачення в суді тягне за собою закриття справи, якщо функцію обвинувачення не бере на себе потерпілий.

Забезпечення обвинуваченому права на захист. Чинне кримінальне-процесуальне законодавство України встановлює, що підозрюваному, обвинуваченому і підсудному забезпечується право на захист. Особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурор, суддя і суд зобов'язані до першого допиту підозрюваного, обвинуваченого і підсудного роз'яснити їм право мати захисника і скласти про це протокол, а також надати їм можливість захищатися встановленими законом засобами від пред'явленого обвинувачення.

Як захисники підозрюваних, обвинувачених і підсудних допускаються особи, які мають свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю. За згодою підсудного допускаються близькі родичі, опікуни або піклувальники. Захисник допускається до участі в справі з моменту пред'явлення обвинувачення, а у разі затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, або застосування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту -- з моменту оголошення їй протоколу про затримання або постанови про застосування запобіжного заходу, але не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту затримання. У разі коли дізнання або попереднє слідство не провадилось, захисник допускається до участі в справі після віддання обвинуваченого до суду.

Участь захисника при провадженні дізнання, попереднього слідства і в розгляді кримінальної справи в суді першої інстанції є обов'язковою, крім випадків відмови підозрюваного, обвинуваченого і підсудного від захисника. Відмова від захисника не може бути прийнята у справах осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочину у віці до 18 років; у справах про злочин осіб, які через свої фізичні або психічні вади не можуть самі реалізувати своє право на захист; у справах осіб, які не володіють мовою, якою ведеться судочинство; коли санкція статті, за якою кваліфікується злочин, передбачає смертну кару; при провадженні справи про застосування примусових заходів медичного характеру».

Захисник зобов'язаний використати всі зазначені в законі засоби захисту з метою з'ясування обставин, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого і підсудного або пом'якшують чи виключають його відповідальність, і подавати їм необхідну юридичну допомогу. Не допускається відмова захисника при провадженні дізнання, попереднього слідства та в судовому засіданні від захисту підозрюваного, обвинуваченого і підсудного.

Гласність судового процесу та його повне фіксуванні технічними засобами. Чинне законодавство України встановлює, що розгляд справ у всіх судах відкритий, за винятком випадків, коли це суперечить інтересам охорони державної таємниці. Закритий судовий розгляд, крім того, допускається за мотивованою ухвалою суду у справах про злочини осіб, які не досягли 16-річного віку, у справах про статеві злочини, а також в інших справах з метою запобігання розголошенню відомостей про інтимні сторони життя осіб, яких притягнуто по справі; у випадках, коли цього вимагають інтереси забезпечення безпеки потерпілого, свідка чи інших осіб, які беруть участь у справі, членів їх сімей чи близьких родичів; в арбітражних судах -- коли це суперечить інтересам охорони комерційної таємниці. До залу судового засідання не допускаються громадяни, молодші шістнадцяти років, якщо вони не є особами, які беруть участь у справі, або свідками Конституційне право України. Під ред. проф. Погорілко. -К., 1999. С. 591.

Слухання справи в закритому засіданні суду ведеться з додержанням усіх правил судочинства. Рішення і вироки судів у всіх випадках проголошуються прилюдно/.

Важливим є закріплення Конституцією правила про повне фіксування технічними засобами судового процесу, оскільки, фіксуючи свідчення учасників процесу (на слух), секретарі засідань, цілком природно, випускають певні деталі, які можуть виявитись необхідними для прийняття рішення у справі.

Гласність судового розгляду сприяє здійсненню судом попереджувальної і виховної функції, посиленню громадського контролю за діяльністю суддів, слідчих органів і прокурорів, підвищує почуття відповідальності у суддів та інших учасників судового розгляду.

Забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом. Концепція судово-правової реформи в Україні (проект), виходячи з вимог Конституції України, передбачає створення, поряд з касаційним, апеляційного перегляду судових рішень, які не набрали законної сили, як додаткової гарантії правосудносгі рішень і вироків судів першої інстанції.

Проект нового Кримінально-процесуального кодексу (КПК) України встановлює перегляд в апеляційному порядку вироків, поставлених судом першої інстанції (крім вироків суду присяжних та вироків, поставлених після скороченого судового слідства), а також постанови про застосування примусових заходів виховного і медичного характеру. Суд апеляційної інстанції має право повністю або частково, шляхом проведення судового слідства, безпосередньо дослідити докази, у тому числі й ті, які не розглядалися судом першої інстанції. Апеляційний суд вправі, скасувавши вирок суду першої інстанції, постановити свій вирок, причому допускається погіршення становища підсудного, але лише за умови, якщо про це ставилось питання в апеляції прокурора, потерпілого або його представника.

У касаційному порядку передбачається перегляд вироків суду присяжних та вироків, поставлених після скороченого судового слідства, вироків і постанов суду апеляційної інстанції, ухвал (постанов) суду про закриття справи або направлення на додаткове розслідування, а також окремих ухвал (постанов). Суд касаційної інстанції вправі переглянути судові рішення лише з точки зору додержання під час розслідування і судового розгляду справи норм кримінального і процесуального права. Підставами для скасування або зміни вироку, ухвали чи постанови у касаційному порядку є істотне порушення кримінально-процесуального законодавства, неправильне застосування кримінального закону, невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого. Суд касаційної інстанції може вийти за межі касаційних вимог, якщо цим не погіршується становище засудженого чи виправданого. Суд касаційної інстанції не вправі посилити покарання або застосувати закон про більш тяжкий злочин. Скасування обвинувального вироку за мотивів необхідності застосування закону про більш тяжкий злочин, а також виправдувального вироку можливе не інакше як за касаційним поданням прокурора, касаційною скаргою потерпілого чи його представника».

Обов'язковість рішень суду. (Згідно з чинним законодавством рішення, вироки, ухвали і постанови суду або судді, що набрали законної сили, є обов'язковими для всіх органів, підприємств, установ, організацій, посадових осіб та громадян і підлягають обов'язковому виконанню на всій території України.

Конституція України встановлює, що законом можуть бути визначені також інші засади судочинства в судах окремих судових юрисдикцій Ст. 129 Конституції України.. Закон України про арбітражний суд (ст. 4) закріплює, зокрема, такий специфічний принцип арбітражного судочинства, як принцип арбітрування. Зміст цього принципу, згідно зі ст. 73 Арбітражного процесуального кодексу України, полягає у тому, що арбітражний суд сприяє досягненню угоди між сторонами; умови угоди викладаються в адресованій арбітражному суду письмовій заяві, підписаній представниками сторін; арбітражний суд приймає рішення відповідно до цієї угоди, якщо угода між сторонами не суперечить законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.

2.3 Територіальність та спеціалізація судів

Система судів загальної юрисдикції в Україні будується за принципами територіальності і спеціалізації.

Найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції с Верховний Суд України.

Вищими судовими органами спеціалізованих судів с відповідні вищі суди.

Відповідно до закону діють апеляційні та місцеві суди.

Створення надзвичайних та особливих судів не допускається.

Юридичне значення принципу територіальності і спеціалізаціїполягає у тому, що саме це положення є гарантією встановлення та подальшого роівитку системи судів України і законодавства і питань органііанії та діяльності судів загальної юрисдикції.

Конституція не дає повного визначення судової системи і зазначає лише, що найвищим судовим органом системи судів загальної юрисдикції є Верховний Суд та що система загальних судів будується за принципами територіальності і снеціалізації.

Територіальний принцип побудови судової системи означає, що юрисдикція окремих ланок судової системи поширюється на певні території, які можуть збігатися і адміністративно-територіальними одиницями, але можуть і не збігатися з ними. Побудова судів за територіальним принципом з урахуванням транспортних комунікацій і зв'язку між населеними пунктами забезпечує наближення судів до населення і їх доступність.

Спеціалізація судів і суддів у розгляді справ певних категорій сприяє поглибленому знанню суддями окремих галузей законодавства та практики його застосування, підвищенню професіоналізму суддів і, отже, більш надійному захисту прав і свобод людини, прав і законних інтересів юридичних осіб. Спеціалізація судів певною мірою діє і в даний час. За чинним Законом "Про судоустрій" в Україні як спеціалізовані діють військові та арбітражні суди, в обласних. Київському і Севастопольському міських судах та у Верховному Суді діють спеціалізовані судові колегії по розгляду цивільних та кримінальних справ, а у Верховному Суді крім того - військова колегія.

Основною ланкою системи загальних судів мають бути місцеві: районні (міські) суди, військові суди гарнізонів та арбітражні (господарські) суди Автономної Республіки Крим. областей, міст Києва і Севастополя. Це суди лише першої інстанції, які розглядають переважну більшість цивільних, кримінальних та адміністративних справ. Тут має широко запроваджуватися спеціалізація по розгляду певних категорій судових справ. Шишкін В. Диспозитивність - принцип судочинства, № 6, 1999 р., ст. 45.

Оскільки стаття, що коментується, визначає лише принципи побудови системи загальних судів, є можливість новим законом про судоустрій передбачити створення в разі необхідності інших спеціалізованих ланок місцевих судів, наприклад сімейних, у справах неповнолітніх, адміністративних тощо.

Необхідність запровадження апеляційного і касаційного порядку перевірки законності та обгрунтованості судових рішень обумовлює створення системи апеляційних та вищих спеціалізованих судів.

Апеляційні суди, очевидно, потрібно створювати в Автономній Республіці Крим. областях, містах Києві та Севастополі та у військових регіонах і Війсь-ково-Морських Силах на базі діючих Верховною суду Автономної Республіки Крим. обласних та інших прирівняних до них судів. Ці суди згідно з процесуальним законодавством мають перевіряти законність і обгрунтованість рішень районних (міських) судів в апеляційному та касаційному порядку. Вони мають також розглядати як перша інстанція і окремі категорії справ, віднесених законом до їх підсудності.

Вищі спеціалізовані суди мають бути апеляційною та касаційною інстанцією щодо спеціалізованих судів нижчої лапки.

Щодо найвищої ланки системи судів загальної юрисдикції, то конституційною нормою чітко закріплено, що найвищим судовим органом у системі судів іагальної юрисдикції є Верховний Суд. який, безперечно, має бути компетентний переглянути будь-яке судове рішення судів нижчих ланок.

У свою чергу Верховний Суд діє в складі Пленуму Верховного Суду і спеціалізованих судових колегій з окремих категорій справ.

Повноваження Верховного Суду більш детально будугь визначені в законі про судоустрій. Однак до прийняття нового закону і сформування системи судів загальної юрисдикції у відповідності з Конституцією, але не більш як протягом п'яти років з часу її прийняття, в Україні діє нині існуюча система судів.

Конституцією заборонено створення будь-ким надзвичайних та особливих судів. Практика створення позасулових органів, наділених повноваженнями судів, яка мала місце в минулому, несумісна з принципом законності, призводила до порушення прав і свобод громадян, незаконних політичних репресій. Тому надзвичайні та особливі суди ототожнюються з репресивним апаратом, і створення їх недопустиме в умовах правової держави. Заборона створювати надзвичайні та особливі суди означає також, що піхто не може бути позбавлений розгляду ного справи тим судом, до підсудності якого вона віднесена законом.

2.4 Незалежність і недоторканість суддів

Незалежність і недоторканність суддів гарантуються Конституцією і законами України.

Вплив на суддів у будь-який спосіб забороняється. Суддя не може бути без згоди Верховної Ради України затриманий чи заарештований до винесення обвинувального вироку судом.

Судді обіймають посади безстрокова, крім суддів Конституційного Суду України та суддів, які призначаються на посаду судді вперше.

Суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, у разі:

1) закінчення строку, на який його обрано чи призначено;

2) досягнення суддею шістдесяти п 'яти років;

3) неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров'я;

4) порушення суддею вимог щодо несумісності;

5) порушення суддею присяги;

6) набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього;

7) припинення його громадянства;

8) визнання його безвісно відсутнім або оголошення померлим;

9) подання суддею заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням.

Повноваження судді припиняються у разі його смерті.

Держава забезпечує особисту безпеку суддів та їхніх сімей.

Даний принцип є непорушним принципом правосуддя - незалежність і недоторканність суддів при здійсненні правосуддя. Він гарантується Законом "Про статус суддів" від 15 грудня 1992 р., окремими статгями Кодексу України про адміністративні правопорушення, Кримінального кодексу та іншими нормативними актами. Шишкін В. Організація судоустрою у світлі вимог ст 6 Європейської Конвенції, Право України, № 9, 2000 р., ст. 98.

Так, згідно зі ст. 11 Закону "Про статус суддів" незалежність суддів забезпечується: встановленим законом порядком їх обрання, зупинення їх повноважень та звільнення з посади; особливим порядком присвоєння військових звань суддям військових судів;

передбаченою законом процедурою здійснення правосуддя; таємницею прийняття судового рішення і забороною її розголошення; забороною втручання у здійснення правосуддя під загрозою відповідальності;

відповідальністю за неповагу по сулу чи судді; правом судді на відставку; створенням необхідних організаційно-технічних та інформаційних

умов для діяльності судів; матеріальним і соціальним забезпеченням суддів відповідно до їх статусу, особливим порядком фінансування судів: системою органів

суддівського самоврядування іоіно. Цим же законом (ст 12) визначено, що будь-яке втручання в діяльність судді по здійсненню правосуддя забороняється і іяіие за собою відповідальність згідно з законо-іавством.

Зокрема, ст. 176 Кримінального кодексу передбачає відповідальність за вплив у будь-якій формі на судців або народних засідателів з метою перешкодити всебічному, повному і об'єктивному розглядові конкретної справи, аби добитися винесення незаконною судовою рішення. Причому у випадку використання для впливу службовою становища передбачено підвищену кримінальну відповідальність.

Криміпально караним є і погроза щодо суд'и або народною засідателя (ст.176 КК) та їх образа (ст.176 КК). Неповага до суду, тобто злісне ухилення від явки в су;і свідка, потерпілого, позивача, відповідача або непідкорення зазначених осіб та інших громадян розпорядженню головуючою чи порушення порядку під час судового засідання, а так само вчинення будь-яких дій, які свідчать про явну неповаїу до суду або встановлених у суді правил, тягне адміністративну відповідальність ст.15 Кодексу України про адміністративні правопорушення..

Зафіксовані в ч. З коментованої етапі положення означають, що суддя без згоди Верховної Гади не може бути затриманий як підозрюваний у вчиненні злочину, а також заарештований до винесення обвинувальною вироку судом і набрання ним законної сили (див. у коментарі до ст. 29).

Згідно зі ст.13 Закону "Про статус судців" недоторканність су;іді поширюється також на його житло, службове приміщення, транспорт, засоби зв'язку, кореспонденцію, належне йому майно і документи.

Частиііа 5 ст. 126 дає вичерпний перелік підстав звільнення судді з посади.

Закінчення строку, па який обрано чи призначено суддю, стосується суддів Конституційною Суду і суддів, які вперше призначаються на посаду. Досягнення суддею шістдесяти п'яти років (незалежно від статі), неможливість виконувати свої повноваження за станом здоров'я - також підстави для звільнення з посади.

Присяга вимагає від судді чесно і сумлінно виконувати обов'язки, здійснюючи правосуддя, підкорятись тільки закону, бути об'єктивним і справедливим. Її текст встановлено ст. 10 Закону "Про статус суддів". Набрання законної сили обвинувальним вироком щодо судді свідчить про вчинення ним злочину і тому унеможливлює подальшу його участь у здійсненні правосуддя. Шишкін В. Організація судоустрою у світлі вимог ст 6 Європейської Конвенції, Право України, № 9, 2000 р., ст. 60

Припинення громадянства може мати місце внаслідок виходу з громадянства чи ного втрат. Визнання судді безвісно відсутнім або померлим може мати місце лише за рішенням суду (ст. 18 - 22 Цивільного кодексу України).

Конституційні положення щодо забезпечення беяіеки суддів та їх сімей конкретизуються Законом України "Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів" від 23 грудня 1993 р.

Так, згідно зі ст. З цього закону працівники суду та їх близькі родичі мають право застосовувати заходи фізичного впливу, спеціальні засоби і зброю для захисту особистої безпеки, безпеки близьких родичів, а також свою житла і майна; вимагати і одержувати допомогу у виконанні покладених на них обов'язків, а в разі необхідності - для особистого захисту, а також свою житла і майна з боку відповідних правоохоронних та інших державних органів; здійснювати спеціальні заходи щодо безпеки; отримувати матеріальну компенсацію в разі загибелі працівника, каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, знищення чи пошкодження його житла і манна у зв'язку з виконанням службових обов'язків.

Життя і здоров'я працівників суду підлягають обов'язковому державному страхуванню за рахунок коштів відповідних бюджетів.

2.5 Незалежність суддів при здійсненні правосуддя

Судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону.

Судочинство провадиться суддею одноособова, колегією суддів чи судом присяжних.

Основними засадами судочинства є:

1) законність;

2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом;

3) забезпечення доведеності вини;

4) змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості;

5) підтримання державного обвинувачення в суді прокурором;

6) забезпечення обвинуваченому права на захист;

7) гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами;

8) забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом;

9) обов'язковість рішень суду.

Законом можуть бути визначені також інші засади судочинства в судах окремих судових юрисдикцій.

За неповагу до суду і судді винні особи притягаються до юридичної відповідальності.

Сформульована в ч. 1 статті конституційна норма про ге, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону, має важливе шачення як загальний принцип судочинства та правосуддя. і він закріплений у відповідному чинному законодавстві про судоустрій, судочинство, статус суддів.

За своїм змістом норма мас двоєдине значення. Вона забороняє будь-яке обмеження і сторонній вплив (спонукання, тиск, пряме або непряме втручання та ін.) з будь-чийого боку, в тому числі органів іаконодавчої і виконавчої влади, посадових осіб, громадських організацій, партій і рухів, колективів і окремих громадян у процесуальну діяльність професійних суддів, народних засідателів, а в подальшому і присяжних. При вирішенні конкретних справ вони не залежать також від судів вищого рівня, слідчих органів, прокурорів і від висновків та думки кожного з учасників судового розгляду справи. Коментар до Конституції України, ст. 89.