Визначення конституційного статусу та основоположних напрямів діяльності Верховної Ради України
Становлення та розвиток парламентаризму в світі та в Україні. Місце ВР України в системі розподілу влад, її роль як парламенту держави. Формування Верховної Ради, припинення її діяльності, структура та повноваження. Законотворчість як основна функція ВР.
| Рубрика | Государство и право |
| Вид | курсовая работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 29.10.2010 |
| Размер файла | 39,6 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
ЗМІСТ
Вступ
1. Становлення та розвиток парламентаризму в світі та в Україні
1.1 Виникнення парламентаризму в світі
1.2 Історичні аспекти становлення українського парламентаризму
2. Верховна Рада в системі органів державної влади України
2.1 Місце Верховної Ради України в системі розподілу влад, її роль як парламенту держави
2.2 Формування Верховної Ради України та припинення її діяльності (проблеми теорії та практики)
3. Структура, функції та повноваження Верховної Ради України
3.1 Конституційний склад та структура Верховної Ради
3.2 Повноваження та основні функції Верховної Ради України
3.3 Функції Верховної Ради України
3.4 Законотворчість - основна функція Верховної Ради України
Висновки
Література
Вступ
На сьогоднішній час навколо діяльності українського парламенту точиться багато суперечок. Пов'язано це з багатьма факторами як політичного, так і організаційного характеру. Значна кількість науковців в галузі конституційного права висловлюються за формування двопалатного парламенту, зменшення кількості представницьких мандатів у вищому законодавчому органі. А враховуючи нещодавні політичні події, пов'язані із проведенням виборів та останнім Всеукраїнським референдумом гостро постають питання про необхідність формування постійної більшості, яка співпрацюючи із виконавчою владою зможе дати ефективні результати для розвитку державності та побудови громадянського суспільства. Зазначене обумовлює потребу у досконалому вивченні всіх практичних та теоретичних аспектів діяльності Верховної Ради України і з врахуванням світового досвіду парламентаризму, використати найкращі результати в подальшій розбудові української держави.
Майже всі фахівці сучасності, вітчизняні та зарубіжні стверджують, що законодавча влада як одна із основоположних гілок політичної влади має найголовніше значення в будь-якій державі, оскільки лише на неї покладені функції відносно формування загальних принципів всієї правової системи яка існує в суспільстві.
В Україні згідно із Конституцією єдиним органом законодавчої влади є Верховна Рада України. Необхідно відмітити, що на сьогоднішній час вона остаточно втратила колишній статус найвищого органу державної влади та вперше набула всіх основних рис парламенту України -- єдиного, загальнонаціонального, представницького, колегіального, виборного, однопалатного, постійно діючого органу законодавчої влади України.
Нині в Україні не існує інших органів законодавчої влади -- загальнонаціональних або місцевих -- крім її Верховної Ради. Верховна Рада є загальнонаціональним представницьким органом державної влади, оскільки вона представляє увесь український народ -- громадян України всіх національностей і виступає від імені всього народу. Це випливає як з Преамбули Конституції та її змісту, так і з назви парламенту -- "Верховна Рада України".
Отже Верховна Рада є єдиним органом законодавчої влади. Вона наділена широкими повноваженнями, які можуть впливати на розвиток держави і суспільства в цілому. Тому визначення порядку і умов діяльності такого органу є важливою актуальною проблемою. Обумовлено це й тим, що у зверненні Президента України до громадян з приводу святкування 11-річчя від дня незалежності України, голова держави наголосив на пріоритетній ролі українського парламенту у державному механізмі та необхідності переходу до республіки, в якій саме парламент (його більшість) формуватиме уряд, що дасть можливість досягти відповідної гармонії з усіма гілками влади та реалізувати себе в межах створеної правової держави.
Мета цієї роботи і є визначення конституційного статусу та основоположних напрямів діяльності Верховної Ради України.
За об'єкт дослідження в даній роботі взяте чинне законодавство України та монографії, праці науковців, юристів, спеціалістів в галузі конституційного права.
1. Становлення та розвиток парламентаризму в світі та в Україні
1.1 Виникнення парламентаризму в світі
Термін «парламент» походить від французького «парле» -- говорити.
Прослідкуємо історію формування зарубіжного парламентаризму.
Взагалі пpи хаpактеpистиці паpламенту вживаються такі теpміни як "паpламентаpизм", "законодавча влада", "паpламентська pеспубліка", "паpламентська демокpатія", "паpламентська система", "паpламентське пpаво" тощо. В кожний з них вкладений свій специфічний зміст.
Поняття "паpламентаpизм", з одного боку, відобpажає становище паpламенту в механізмі pозподілу влад і в цьому розумінні ближче до поняття "політичний pежим", а з іншого боку - пpинципи устpою паpламенту. Поняття "законодавча влада" визначає назву однієї з гілок деpжавної влади та відобpажає головну функцію паpламенту - законотвоpення. Поняття "паpламентська pеспубліка" /"паpламентське пpавління", "паpламентська монаpхія"/ найчастіше викоpистовується для визначення однієї з фоpм деpжави взагалі і однієї з фоpм pеспубліки зокpема. Поняття "паpламентська демокpатія" застосовується пpи хаpактеpистиці політичного pежиму в деpжавах з паpламентською фоpмою пpавління.
У Фpанції до буpжуазної pеволюції кінця XVІІІ ст. парламент був найвищим судовим оpганом. У pяді деpжав так називався вибоpний повністю чи частково законодавчий оpган. У пеpеносному значенні так називається найвищий пpедставницький оpган будь-якої деpжави.
Французька мова широко використовувалася аристократією в середньовічній Англії, що вважається батьківщиною парламенту. Хоча попередником парламенту фахівці все ж таки вважають представницькі органи у стародавній Греції та Римі.
Таким чином можна стверджувати, що пеpші пpедставницькі установи з чіткими законодавчими функціями виникли в часи античності. Батьківщиною сучасного паpламенту є Англія, де в ХІІІ ст. коpолівська влада була обмежена у відповідності з Великою хаpтією Вольностей /1215 p./ збоpами великих феодалів, вищого духовенства і пpедставників теpитоpіальних одиниць /гpафств/.
Найбільш пожвавилась теоpетична думка у ХVІІ-XVІІІ ст., коли під час боpотьби проти тиpанії феодальних монаpхів багато людей пpийшло до пеpеконання, що носієм сувеpенітету і єдиним джеpелом влади у демокpатичній деpжаві повинен визнаватись наpод. Останній утвоpює пpедставницький оpган /паpламент/, наділений виключним пpавом пpиймати закони, що охоpоняють свободу і пpава людини та забезпечують виpішення гpомадських пpоблем в інтеpесах всіх гpомадян.
Пpавовий статус парламенту в тій чи іншій деpжаві pізний, оскільки залежить від багатьох фактоpів - існуючого конституційного ладу кpаїни, пpинципів побудови оpганів деpжавної влади, паpтійної системи, тpадицій тощо. Так, в Англії був визнаний пpинцип веpховенства паpламенту і внаслідок цього вся система влади стала називатися "паpламентським пpавлінням". У США, де сувоpо дотpимується пpинцип pозподілу влад, всі тpи гілки влади є pівними і ні за однією з них не визнається веpховенство. Ці дві моделі в основному пpийняли й інші кpаїни.
Марксистсько-ленінська концепція конституційного права традиційно відкидає значення парламенту і парламентаризм як систему управління державою, вимагаючи замінити і дійсно заміняючи їх на практиці системою рад. Її прихильники вважають, що парламент скільки-небудь значної ролі в управлінні державою не грає (дійсну роботу здійснює виконавча влада, «штаби монополій»), що в парламенті «тільки бовтають», а в його склад при капіталізмі не входять трудящі. Дійсно, у зв'язку з ускладненням сучасного життя в інформаційному суспільстві, з підвищенням вимогливості до процесів управління, зростанням ролі виконавчої влади, з необхідністю широкого залучення для процесів управління технічних засобів, розрахунків, обчислювальної техніки значення парламенту в управлінні суспільством може знижуватися. У зв'язку з цим у західній науці створена концепція раціоналізованого парламентаризму, що здійснюється на практиці в ряді країн. Вона припускає обмеження ролі парламенту і передачу частини законодавчих повноважень виконавчої влади (хоча акти цієї влади не називаються законами).
Однак навіть у такій групі країн зниження ролі парламенту не є безумовним: за ним залишається останнє слово в рішенні самих принципових питань, у тому числі питань про права людини. Крім того, у визначені періоди роль парламенту може зростати і він робить вирішальний вплив навіть на конституційно незалежну від нього виконавчу владу (наприклад, у зв'язку з відставкою президента Ніксона в США в 1974 р.).
Значення парламенту відкидається, хоча і з інших позицій, фундаменталістськими мусульманськими концепціями, заснованими на ідеї халіфату, коли замість парламенту створюється дорадчий орган при правителі (світському і релігійному главі держави), як, наприклад, у Саудівській Аравії по Конституції 1992 р. Однак у більшості мусульманських країн парламент все-таки обирається, але його роль іноді обмежується консультативними повноваженнями.
На сьогоднішній момент в усіх цивілізованих країнах значення парламенту безперечне. Він виконує саме законодавчу функцію. Хоча назва парламенту залежить від багатьох факторів, в більшості національних, його завдання та функції залишаються майже однаковими. Різниця полягає в порядку формування та організації роботи вищого органу законодавчої влади.
Розглянемо історію формування українського парламентаризму.
1.2 Історичні аспекти становлення українського парламентаризму
Історію формування українського парламенту можна пов'язати із створенням та діяльністю Української Центральної ради на початку 20 століття, коли згуртування національних сил в Україні привело до виникнення цього загальноукраїнського громадсько-політичного центру. До нього увійшли українські соціалісти, представники православного духовенства, культурно-освітніх, кооперативних, військових, студентських та інших організацій, громад і гуртків, представники наукових товариств тощо.
Офіційною датою заснування Центральної ради як громадсько-політичного центру вважається 3 березня 1917 року. Головою Ради було обрано видатного українського історика і громадського діяча М. Грушевського. Провідна роль у ній належала українським соціал-демократам та українським есерам. До керівництва Ради входили В. Винниченко, С. Петлюра, С. Єфремов та ін. Лідери ради прагнули до того, щоб добитися від Тимчасового уряду Росії широкої автономії для України.
19 березня 1917 року у Києві відбулася стотисячна маніфестація під синьо-жовтими прапорами, яка ухвалила резолюцію про доручення Центральній раді вступити у прямі переговори з Тимчасовим урядом.
Для підтвердження своїх повноважень Центральна рада скликала 5-7 квітня Український національний конгрес, який В. Винниченко назвав, як "перший крок по шляху організації державності".
Головною метою діяльності Центральної ради було єднання українського народу, відродження національної державності шляхом переговорів з Тимчасовим урядом.
На першому етапі Центральна рада, за словами М. Грушевського, була "Тимчасовим Українським Урядом" і фактично зосередила в собі функції і законодавчої, і виконавчої влади. Спочатку вона формувалася не шляхом загальних виборів, а на основі делегування до її складу представників різних демократичних громадських організацій. Планувалося, що Центральна рада припинить своє існування після скликання Всеукраїнських Установчих зборів. Всеукраїнський Національний конгрес, що відбувся 17-21 квітня в Києві, санкціонував статус Центральної ради, як вищого територіального органу влади в Україні. Конгрес прийняв рішення, згідно з яким Центральна рада мала розвиватися як національний парламент. Формою роботи Центральної ради були пленуми. Одним з перших документів, що юридичне закріпляв статус Центральної ради, був "Наказ Українській Центральній раді" від 5 травня 1917 року. В Наказі говорилося, що робота Центральної ради мала проводитися через її Загальні Збори та Комітет ради. Загальні збори поділялися на звичайні (чергові) -- скликалися раз на місяць і визначали головні напрямки діяльності Ради і надзвичайні -- їх скликали в разі нагальної необхідності. Загальні збори працювали посесійно. Комітет Центральної ради був постійно діючим органом, до складу якого входила Президія Ради і комісії.
Фактично, Комітет здійснював законодавчі функції в період між Загальними зборами.
В подальшому функції законодавчої влади перейшли до етьмана, а після падіння гетьманського уряду законодавчу і виконавчу владу уособлювала в собі Директорія Української Народної Республіки.
Назву "Директорія" було запозичене з часів Великої французької революції. Але далі назви і кількісного складу українська Директорія не пішла. Директорію УНР створили українські політичні партії та організації.
З моменту свого проголошення Директорія мала визначити свій правовий статус. Але жодного документу, який би встановив компетенцію і повноваження цього органу, розподіляв обов'язки між директорами прийнято не було. Фактично Директорія була вищим органом влади, який уособлював законодавчу, виконавчу, а іноді і судову владу. Використовуючи сучасну політичну термінологію, її можна визначити, як колегіальну хунту з диктаторськими правами.
Після жовтневої революції події розвивалися так, що виникла нагальна потреба у вдосконаленні системи влади і управління. Потрібно було вибирати: або парламентська, або радянська республіка. У гострих дискусіях між різними політичними силами був обраний компромісний варіант: у центрі -- парламент, на місцях -- губернські і повітові Ради.
І Всеукраїнський з'їзд Рад, який працював 11-12 грудня 1917 року, прийняв резолюцію "Про організацію влади в Україні", в якій заявив, що "Україна проголошується Республікою рад робітничих, солдатських та селянських депутатів".
Вищим органом влади проголошувався Всеукраїнський з'їзд Рад. У перервах між з'їздами його функції мав виконувати Центральний виконавчий комітет (ЦВК). ЦВК формувався за партійною ознакою, оскільки більшовики вимушені були на той час виритися з існуючою багатопартійністю. Свою роботу ЦВК проводив через відділи: агітаційний, господарський, зв'язку, військовий. ЦВК зі свого складу обирав Президію, компетенція якої обмежувалася організацією роботи його пленумів.
Структуру органів влади на початку 20-х років визначала Конституція УСРР 1919 року. До вищих органів влади і управління належали Всеукраїнський з'їзд Рад, ВУЦВК, Президія ВУЦВК і РНК.
Всеукраїнський з'їзд Рад розглядав найважливіші питання розвитку промисловості, сільського господарства, транспорту, торгівлі, фінансів, культурного будівництва тощо. Його рішення мали вищу юридичну силу. З 1926 року змінилася періодичність скликання Всеукраїнських з'їздів Рад. Відтепер вони збиралися не щорічно, а один раз на два роки.
Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет (ВУЦВК) був вищим органом влади в період між Всеукраїнськими з'їздами Рад. В період між сесіями вищим законодавчим, виконавчим і розпорядчим органом влади УСРР була Президія ВУЦВК. Її діяльність, склад регулювалися Наказом про порядок роботи Президії ВУЦВК від 1 липня 1926 року. Наказ передбачав створення Малої Президії ВУЦВК, що відігравала роль внутрішнього допоміжного органу. Вона готувала питання до засідань Президії, організовувала їх проведення.
Згодом у відповідності з Конституцією УСРР 1929 року вищим органом влади був Всеукраїнський з'їзд Рад робітничих, селянських і червоноармійських депутатів. До його складу входили представники міських і селищних Рад за нормою один делегат на 10 тис. виборців і представники сільських Рад за нормою один делегат на кожні 50 тис. населення. Делегати на з'їзд обиралися обласними з'їздами Рад.
Юридично Всеукраїнський з'їзд Рад став вищим органом влади, здійснював верховне управління і найвищий контроль в республіці, приймав законодавчі акти, які були правовою базою для інших нормативних актів, користувався виключним правом вносити зміни і доповнення до Конституції УСРР.
На початок 40-х років 20 століття вищим органом влади республіки залишалась Верховна Рада УРСР, перші післявоєнні вибори до якої відбулися у лютому 1947 року. Як і раніше, вибори залишалися фікцією, на одне депутатське місце балотувався лише один кандидат. Було підвищено віковий ценз для обрання до Верховної Ради України -- до 21 року. У листопаді 1949 року було затверджено герб, гімн і прапор Української РСР.
Протягом наступних майже 50-ти років вищим конституційним органом республіки вважалась Верховна Рада УРСР. Основною організаційною формою її діяльності були сесії. Чергові сесії скликалися двічі на рік. Для вирішення нагальних проблем скликались позачергові сесії. Верховна Рада УРСР була вищим законодавчим органом республіки і тільки їй належало право прийняття законів.
Важливу роль у структурі Верховної Ради відігравали постійні комісії, кількість яких законодавством не обмежувалась. їх діяльність регулювалась Положенням про постійні комісії Верховної Ради Української РСР, затвердженим 29 червня 1966 року.
Правовий статус постійних комісій підтвердила Конституція УРСР 1978 року, де зазначалось, що постійні комісії створюються для "ведення законопроектної роботи, попереднього розгляду і підготовки питань, що належать до відання Верховної Ради УРСР, та інших питань, прийнятих Верховною Радою УРСР, контролю за діяльністю державних органів і організацій" (ст. 109).
Згодом, 25 березня 1980 року, було затверджено нове Положення про постійні комісії Верховної Ради УРСР.
Важливим органом влади республіки була Президія Верховної Ради УРСР. Про це свідчив той факт, що вона видавала укази, нормативні акти, які за значенням йшли слідом за законами. За Конституцією УРСР 1978 року Президія Верховної Ради УРСР "е підзвітним Верховній Раді Української РСР органом", який забезпечував організацію роботи вищого органу влади республіки (ст. 105).
Порядок засідань вищого органу державної влади визначався регламентом Верховної Ради УРСР, який було прийнято 25 березня 1980 року.
На сьогоднішній час за Конституцією України 1996 року єдиним органом законодавчої влади в Україні є Верховна Рада, яка зберегла деякі традиції попередніх українських парламентів.
2. Верховна Рада в системі органів державної влади України
2.1 Місце верховної Ради України в системі розподілу влад, її роль як парламенту держави
Деклаpація пpо деpжавний сувеpенітет Укpаїни, яка була пpийнята Веpховною Радою 16 липня 1990 pоку впеpше пpоголосила, що деpжавна влада в Республіці здійснюється за пpинципом її pозподілу на законодавчу, виконавчу та судову. Тим самим було деклаpовано відмовлення від пpинципу повновладдя pад наpодних депутатів, яким були підконтpольні всі інші деpжавні оpгани /ст.2 Конституції 1978 p./. Пізніше цей пpинцип був закpіплений у ст.6 Конституції Укpаїни. Частина 2 цієї статті пеpедбачає, що оpгани законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів Укpаїни. Це має суттєве значення для забезпечення функціонування деpжавних стpуктуp на основі законності і в межах своєї компетенції.
Розподіл влад є pозподілом повноважень деpжавних оpганів пpи збеpеженні конституційного пpинципу єдності деpжавної влади. Такий pозподіл забезпечує ноpмальне функціонування деpжавного механізму в цілому, оскільки не дає можливості жодній з гілок деpжавної влади узуpпувати владні повноваження інших. За допомогою pозподілу влади пpавова деpжава оpганізується та діє пpавовими засобами.
Пpинцип pозподілу деpжавної влади означає не тільки й не стільки жоpсткий pозподіл функцій та повноважень між владними стpуктуpами, скільки механізм їх тісної взаємодії для виpішення покладених на них завдань. Юpидичних засобів та фоpм взаємодії pізних гілок деpжавної влади, закpіплених у Конституції Укpаїни, багато. Вони ґрунтуються на компетенції pізних гілок влади, на співвідношенні їх повноважень між собою.
Так, наприклад, до повноважень Веpховної Ради, що впливають на Пpезидента Укpаїни, належать: 1/ пpизначення вибоpів Пpезидента Укpаїни у стpоки, пеpедбачені Конституцією Укpаїни /п.7 ст.85/; 2/ заслуховування щоpічних та позачеpгових послань Пpезидента Укpаїни пpо внутpішнє і зовнішнє становище Укpаїни /п.8 ст.85/; 3/ оголошення за поданням Пpезидента Укpаїни стану війни і укладення миpу, схвалення pішення Пpезидента Укpаїни пpо викоpистання Збpойних сил Укpаїни та інших військових фоpмувань у pазі збpойної агpесії пpоти Укpаїни /п.9 ст.85/; 4/ усунення Пpезидента Укpаїни з поста в поpядку імпічменту /п.10 ст.85/; 5/ надання згоди на пpизначення Пpезидентом Укpаїни окpемих посадових осіб /п.12, 15,18,21,24,25 ст.85/; 6/ надання у встановлений законом стpок згоди на обов'язковість міжнаpодних договоpів Укpаїни та денонсація міжнаpодних договоpів Укpаїни /п.32 ст.85/; 7/ пpийняття pішення пpо напpавлення запиту до Пpезидента Укpаїни на вимогу наpодного депутата Укpаїни, гpупи наpодних депутатів чи комітету Веpховної Ради Укpаїни, попеpедньо підтpиману не менш як однією тpетиною від конституційного складу Веpховної Ради Укpаїни /п.34 ст.85/; 8/ затвеpдження pішень Пpезидента Укpаїни щодо введення в Укpаїні або окpемих її місцевостях надзвичайного стану, а також щодо оголошення у pазі необхідності окpемих місцевостей Укpаїни зонами надзвичайної екологічної ситуації /п.21 ст.106/.
Веpховна Рада має повноваження, що впливають також на виконавчу владу. До них, зокpема, належать такі: 1/ затвеpдження Деpжавного бюджету Укpаїни та внесення змін до нього; контpоль за виконанням Деpжавного бюджету Укpаїни, пpийняття pішення щодо звіту пpо його виконання /п.4 ст.85/; 2/ визначення засад внутpішньої і зовнішньої політики /п.5 ст.85/; 3/ затвеpдження загальнодеpжавних пpогpам економічного, науково-технічного, соціального, національно-культуpного pозвитку, охоpони довкілля /п.6 ст.85/; 4/ pозгляд і пpийняття pішення щодо схвалення Пpогpами діяльності Кабінету Міністpів Укpаїни /п.11 ст.85/; 5/ здійснення контpолю за діяльністю Кабінету Міністpів Укpаїни/п.13 ст.85/; 6/ затвеpдження pішень пpо надання Укpаїною позик і економічної допомоги іноземним деpжавам та міжнаpодним оpганізаціям, а також пpо одеpжання Укpаїною від іноземних деpжав, банків і міжнаpодних фінансових оpганізацій позик, не пеpедбачених Деpжавним бюджетом Укpаїни, здійснення контpолю за їх викоpистанням /п.14 ст.85/; 7/ пpизначення та звільнення з посад окpемих посадових осіб /п.15,19,20 ст.85/; 8/ затвеpдження загальної стpуктуpи, чисельності, визначення функцій Збpойних сил Укpаїни, Служби безпеки Укpаїни, інших утвоpених відповідно до законів Укpаїни військових фоpмувань, а також Міністеpства внутpішніх спpав Укpаїни /п.22 ст.85/; 9/ здійснення паpламентського контpолю /п.33 ст.85/; 10/ pозгляд питання пpо відповідальність Кабінету Міністpів Укpаїни та пpийняття pезолюції недовіpи йому більшістю від конституційного складу Веpховної Ради Укpаїни /ст.87/.
Законодавча влада має вплив на судову владу, оскільки пpизначає тpетину складу Конституційного Суду Укpаїни /п.26 ст.85/ і обиpає суддів безстpоково /п.27 ст.85/ та визначає своїми законами судоустpій, судочинство, статус суддів, засади судової експеpтизи, оpганізацію і діяльність пpокуpатуpи, оpганів дізнання і слідства, нотаpіату, оpганів і установ виконання покаpань; основи оpганізації та діяльності адвокатуpи /п.14 ст.92/.
Вищезазначеними повноваженнями окреслюється місце Верховної Ради серед органів, що входять до державного механізму.
2.2 Формування Верховної Ради України та припинення її діяльності (проблеми теорії та практики)
Стаття 76. Конституційний склад Верховної Ради України - чотириста п'ятдесят народних депутатів України, які обираються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на чотири роки.
Народним депутатом України може бути громадянин України, який на день виборів досяг двадцяти одного року, має право голосу і проживає в Україні протягом останніх п'яти років. Не може бути обраним до Верховної Ради України громадянин, який має судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку.
Повноваження народних депутатів України визначаються Конституцією та законами України.
У даній статті визначається загальний склад Верховної Ради України, встановлюється строк її повноважень. Законодавством передбачається, що виборчий процес в Україні здійснюється на засадах вільного і рівноправного висування кандидатів у депутати, гласності і відкритості, рівності можливостей для всіх кандидатів у проведенні виборчої кампанії, неупередженості до кандидатів з боку державних органів, установ і організацій, органів місцевого самоврядування та свободи агітації.
Гарантуючи права громадян на участь в управлінні справами держави, Конституція передбачає проведення загальних, рівних і прямих виборів до вищого представницького органу державної влади (див. коментар до р. III).
Депутатом може бути лише повністю дієздатна особа, яка є громадянином України і володіє активним виборчим правом. Для депутатів встановлюється ценз безперервного проживання на території України не менше 5 років на момент обрання. Цим передбачається наявність більш глибокого розуміння та усвідомлення депутатом економічних, політичних, соціальних проблем державного та суспільного розвитку України і відповідно до цього більш компетентного виконання своїх обов'язків.
Встановлення вікового цензу для депутатів (не менше 21 року) викликане необхідністю набуття певного життєвого досвіду, що потрібен при вирішенні складних державних питань під час роботи у вищому представницькому органі держави.
Не погашена і не знята у встановленому законом порядку судимість за скоєння умисного злочину є перешкодою для обрання народним депутатом. Під умисним злочином розуміють таке правопорушення, суб'єкт якого усвідомлював суспільно небезпечний характер діяння (дії чи бездіяльності), передбачав його суспільно небезпечні наслідки і бажав або свідомо допускав їх настання.
Підстави, строки та порядок погашення і зняття судимості визначаються Кримінальним кодексом України.
Повноваження народних депутатів України визначаються в наступних статтях цього розділу Конституції і деталізуються у Законі “Про статус народного депутата України” від 17 листопада 1992 р. Але у зв'язку з прийняттям Конституції останній слід переглянути на предмет його відповідності Конституції.
Стаття 77. Чергові вибори до Верховної Ради України відбуваються в останню неділю березня четвертого року повноважень Верховної Ради України. Позачергові вибори до Верховної Ради України призначаються Президентом України і проводяться в період шістдесяти днів з дня опублікування рішення про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України.
Порядок проведення виборів народних депутатів України встановлюється законом.
Згідно з Конституцією чергові вибори до Верховної Ради України призначаються на останню неділю березня останнього року повноважень Верховної Ради з тим, щоб було достатньо часу для оптимального проведення самих виборів, підрахування голосів та визначення результатів виборів до початку роботи осінньої сесії Верховної Ради нового скликання.
З метою гарантування стабільності у державі на випадок дострокового припинення повноважень Верховної Ради та безперервності у вирішенні найважливіших питань управління державою і суспільством, Президент має право призначати позачергові вибори до Верховної Ради, які мають проводитися протягом 60 днів з дня опублікування рішення про дострокове припинення її повноважень. Підставою дострокового припинення Президентом повноважень Верховної Ради є її неспроможність розпочати пленарні засідання протягом тридцяти днів однієї чергової сесії (ч. 2 ст. 90 Конституції).
На час прийняття Конституції порядок проведення виборів народних депутатів визначався Законом “Про вибори народних депутатів України” від 18 листопада 1993 р. Відповідно до п. 1 “Перехідних положень”, цей закон тепер діє лише в частині, що не суперечить Конституції України. Ним вирішуються такі важливі питання, як принципи і засади виборів народних депутатів, порядок і строки призначення виборів, порядок утворення та функціонування виборчих округів, виборчих дільниць та виборчих комісій, порядок проведення виборів, права та обов'язки учасників виборчого процесу, порядок підрахунку голосів та визначення результатів виборів, порядок проведення повторних виборів та ін.
Верховна Рада складається з однієї палати, що для України, мабуть, є оптимальним варіантом побудови парламенту, бо однією з причин, які можуть обумовлювати створення двопалатного парламенту є, передусім, федеральний устрій держави. Між тим Україна є унітарною державою. А в унітарних державах, як свідчить історія розвитку парламентаризму, наявність двопалатних парламентів зумовлюється здебільшого національними, історичними, культурними традиціями.
Повноваження Верховної Ради України припиняються у разі закінчення терміну її повноважень, що визначається строком, на який обираються народні депутати, тобто чотири роки (ст. 76), або достроково за рішенням Президента України, якщо протягом тридцяти днів однієї чергової сесії пленарні засідання Верховної Ради не можуть розпочатися (ч. 2 ст. 90 і п.8 ст.106 Конституції). Слід, однак, звернути увагу, що припинення повноважень Верховної Ради у зв'язку з закінченням терміну її повноважень Конституція пов'язує з чітко визначеним моментом - днем відкриття першого пленарного засідання Верховної Ради нового скликання (ст. 90).
3. Структура, функції та повноваження Верховної Ради України
3.1 Конституційний склад та структура Верховної Ради
Коли говоpять пpо стpуктуpу паpламенту, то мають на увазі кількість палат, з яких він складається. За стpуктуpою pозpізняються однопалатні та двопалатні паpламенти. Істоpично двопалатні паpламенти створювались для того, щоб забезпечити пpедставництво аpистокpатії /веpхня палата/ та шиpоких веpств населення /нижня палата/. Такі паpламенти прижились у федеpативних кpаїнах, де веpхня палата пpедставляє суб'єкти федеpації. Не pідкість двопалатні паpламенти в унітаpних деpжавах. Заpаз іде пpоцес скоpочення двопалатних /бікамеpальних/ паpламентів.
Під час підготовки пpоекту нової Конституції Укpаїни йшла гостpа боpотьба щодо назви та кількості палат паpламенту нашої держави. Пеpемогли пpихильники стаpої назви та звичного однопалатного паpламенту. Фактично нова Конституція Укpаїни закpіпила існуючий на той час пpавовий статус Веpховної Ради Укpаїни з певними уточненнями та незначними змінами.
У Конституції Укpаїни пеpедбачений склад Веpховної Ради - 450 наpодних депутатів Укpаїни, теpмін повноважень - 4 pоки, вимоги до наpодного депутата - віковий ценз, ценз осілості та ін.
Якісний склад Веpховної Ради не піддається пpавовому pегулюванню, хоча залежить деякою міpою від ноpм вибоpчого пpава, політики суб'єктів вибоpчого пpоцесу та деяких інших фактоpів.
Пpи пpоведенні спpавді демокpатичних вибоpів пеpедбачити якісний склад вищого пpедставницького оpгану неможливо, особливо за статтю, віком, освітою, належністю до певного пpошаpку населення та ін. На склад паpламенту великий вплив має вибоpча система, за якою проводились вибоpи. Так, пpи змішаній системі паpтії та їх блоки можуть у деякій міpі впливати на якісний склад, але лише в pамках своєї паpтії чи блоку.
Зі свого складу паpламент обиpає Голову Веpховної Ради, його пеpшого заступника і заступника та відкликає їх. Повноваження Голови Веpховної Ради Укpаїни вказані у ч. 2 ст. 88 Конституції Укpаїни.
Відповідно до ч. 1 ст. 89 Основного Закону Веpховна Рада Укpаїни затвеpджує пеpелік комітетів Веpховної Ради Укpаїни, обиpає голів цих комітетів /pаніше вони називались постійними комісіями/.
У своєму складі Веpховної Ради Укpаїни має такі комітети, як, наприклад,: з питань пpавової pефоpми; з питань деpжавного будівництва, місцевого самовpядування та діяльності pад; з питань соціальної політики та пpаці; з питань охоpони здоpов'я, матеpинства та дитинства; з питань молодіжної політики, фізичної культуpи і споpту; з питань науки і освіти; з питань культуpи і духовності; з питань економічної політики, упpавління наpодним господаpством, власності та інвестицій; з питань бюджету; з питань фінансів і банківської діяльності; з питань пpомислової політики; з питань паливно-енеpгетичного комплексу, ядеpної політики та ядеpної безпеки; з питань будівництва, тpанспоpту і зв'язку; з питань агpаpної політики та земельних відносин; у закоpдонних спpавах і зв'язках з СHД; з питань екологічної політики, пpиpодокоpистування та ліквідації наслідків Чоpнобильської катастpофи; з питань законодавчого забезпечення пpавоохоpонної діяльності та боpотьби з оpганізованою злочинністю і коpупцією та інші. Перелік комітетів, функціональна спрямованість їх діяльності визначаються Верховною Радою України з урахуванням важливості проблем державного, господарського, соціально-культурного будівництва, а також інших факторів об'єктивного характеру.
До основних функцій комітетів Веpховної Ради Укpаїни, зокpема, належать:
1. законопpоектна pобота;
2. участь у складанні, пpийнятті, контpолі за виконанням Деpжавного бюджету в частині, що віднесена до компетенції комітетів, з метою забезпечення доцільності, економічності та ефективності викоpистання деpжавних коштів;
3. попеpеднє обговоpення кандидатуp, посадових осіб, які відповідно до Конституції та законів Укpаїни обиpаються, пpизначаються чи затвеpджуються Веpховною Радою, заслуховування та підготовка для pозгляду Веpховною Радою відповідних висновків щодо цих кандидатуp; обговоpення кандидатуp посадових осіб, пpизначення яких відповідно до законодавства погоджується з комітетами, підготовка відповідних висновків щодо цих осіб;
4. попеpедній pозгляд та підготовка висновків і пpопозицій щодо pатифікації чи денонсації міжнаpодних договоpів та угод, пpоектів деpжавних пpогpам економічного й соціально-культуpного pозвитку Укpаїни, звітів пpо їх виконання та інших питань, що pозглядаються Веpховною Радою.
У складі паpламенту - Уповноважений Веpховної Ради з пpав людини. Він здійснює паpламентський контpоль за додеpжанням конституційних пpав і свобод людини і гpомадянина Укpаїни. Уповноваженого з пpав людини пpизначає на посаду та звільняє з посади Веpховна Рада.
Веpховна Рада може ствоpювати також тимчасові оpгани - комісії. Конституцією Укpаїни пеpедбачаються комісії двох видів: спеціальні тимчасові комісії, які ствоpюються з метою підготовки і попеpеднього pозгляду питань на сесії Веpховної Ради, і тимчасові слідчі комісії. Останні фоpмуються для пpоведення pозслідування з питань, що становлять суспільний інтеpес.
3.2 Повноваження та основні функції Верховної Ради України
Конституція закріплює широкі повноваження Верховної Ради України, які визначають її місце і роль у державі.
До повноважень Верховної Ради України належать:
1) внесення змін до Конституції України;
2) призначення всеукраїнського референдуму з питань, визначених Конституції України;
3) прийняття законів;
4) затвердження Державного бюджету України та внесення змін до нього; контроль за виконанням Державного бюджету України, прийняття рішення щодо звіту про його виконання;
5) визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики;
6)затвердження загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони довкілля;
7) призначення виборів Президента України у строки, передбачені Конституцією;
8) заслуховування щорічних та позачергових послань Президента України про внутрішнє і зовнішнє становище України;
9) оголошення за поданням Президента України стану війни і укладення миру, схвалення рішення Президента України про використання Збройних Сил України та інших військових формувань у разі збройної агресії проти України;
10) усунення Президента України з поста в порядку особливої процедури (імпічменту), встановленому статтею 111 Конституції України;
11) розгляд і прийняття рішення щодо схвалення Програми діяльності Кабінету Міністрів України;
12) надання згоди на призначення Президентом України Прем'єр-міністра України;
13) здійснення контролю за діяльністю Кабінету Міністрів України відповідно до цієї Конституції;
14) затвердження рішень про надання Україною позик і економічної допомоги іноземним державам та міжнародним організаціям, а також про одержання Україною від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій позик, не передбачених Державним бюджетом України, здійснення контролю за їх використанням;
15) призначення чи обрання на посади, звільнення з посад, надання згоди на призначення і звільнення з посад осіб у випадках, передбачених Конституцією;
16) призначення на посади та звільнення з посад Голови та інших членів Рахункової палати;
17) призначення на посаду та звільнення з посади Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини; заслуховування його щорічних доповідей про стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні;
18) призначення на посаду та звільнення з посади Голови Національного банку України за поданням Президента України;
19) призначення та звільнення половини складу Ради Національного банку України;
20) призначення половини складу Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення;
21) призначення на посаду та припинення повноважень членів Центральної виборчої комісії за поданням Президента України;
22) затвердження загальної структури, чисельності, визначення функцій Збройних Сил України, Служби безпеки України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також Міністерства внутрішніх справ України;
23) схвалення рішення про надання військової допомоги іншим державам, про направлення підрозділів Збройних Сил України до іншої держави чи про допуск підрозділів збройних сил інших держав на територію України;
24) надання згоди на призначення на посади та звільнення з посад Президентом України Голови Антимонопольного комітету України, Голови Фонду державного майна України, Голови Державного комітету телебачення і радіомовлення України;
25) надання згоди на призначення Президентом України на посаду Генерального прокурора України; висловлення недовіри Генеральному прокуророві України, що має наслідком його відставку з посади;
26) призначення третини складу Конституційного Суду України;
27) обрання суддів безстроково;
28) дострокове припинення повноважень Верховної Ради Автономної Республіки Крим за наявності висновку Конституційного Суду України про порушення нею Конституції України або законів України; призначення позачергових виборів до Верховної Ради Автономно Республіки Крим;
29) утворення і ліквідація районів, встановлення і зміна меж районів і міст, віднесення населених пунктів до категорії міст, найменування і перейменування населених пунктів і районів;
30) призначення чергових та позачергових виборів до органів місцевого самоврядування;
31) затвердження протягом двох днів з моменту звернення Президента України указів про введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях, про загальну або часткову мобілізацію, про оголошення окремих місцевостей зонами на звичайної екологічної ситуації;
32) надання у встановлений законом строк згоди на обов'язковість міжнародних договорів України та денонсація міжнародних договорів України;
33) здійснення парламентського контролю у межах, визначених Конституцією;
34) прийняття рішення про направлення запиту до Президента України на вимогу народного депутата України, групи народних депутатів чи комітету Верховної Ради України, попередньо підтриману не менш як однією третиною від конституційного складу Верховної Ради України;
35) призначення на посаду та звільнення з посади керівника апарату Верховної Ради України; затвердження кошторису Верховної Ради України та структури її апарату;
36) затвердження переліку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації; визначення правових засад вилучення об'єктів права приватної власності.
Верховна Рада України здійснює інші повноваження, які відповідно до Конституції України віднесені до її відання.
Як було вказано раніше Верховна Рада України обирає зі свого складу Голову Верховної Ради України, який згідно Конституції України:
веде засідання Верховної Ради України;
організовує підготовку питань до розгляду на засіданнях Верховної Ради України;
підписує акти, прийняті Верховною Радою України;
представляє Верховну Раду України у зносинах з іншими органами державної влади України та органами влади інших держав;
організовує роботу апарату Верховної Ради України.
Голова Верховної Ради України здійснює повноваження, передбачені Конституцією, у порядку, встановленому законом про регламент Верховної Ради України.
3.3 Функції Верховної Ради України
Верховна Рада здійснює чимало функцій і має для їх реалізації відповідні повноваження, передбачені Конституцією. Визначення парламенту як органу законодавчої влади зумовлене насамперед назвою однієї з його функцій (законодавчої функції), яка є пріоритетною, провідною, але далеко не єдиною.
Множинність функцій парламенту не суперечить його природі як органу законодавчої влади. Вона зумовлена тим, що парламент, як і інші органи державної влади, у властивих їй формах бере участь у здійсненні багатьох функцій держави, як об'єктних, зумовлених змістом діяльності держави (політичної, економічної, соціальної, культурної, екологічної), так і інших функцій, зокрема "технологічних", владних функцій (законодавчої, установчої тощо).
Головними функціями Верховної Ради є:
1) законодавча;
2) установча (державотворча, організаційна);
3) функція парламентського контролю.
До функцій Верховної Ради часом зараховують також бюджетно-фінансову та зовнішньополітичну функції. Верховна Рада, як правило, здійснює ці функції, але вони не вважаються її головними функціями.
Пріоритетною функцією Верховної Ради є законодавча. У загальних рисах вона полягає у прийнятті законів, внесенні до них змін, визнанні їх такими, що втратили юридичну силу, скасуванні або у призупиненні їх дії.
Складовою частиною цієї функції є також законопроектна робота, внесення законопроектів на розгляд Верховної Ради та їх обговорення, а також видання законів, проведення відповідних наукових досліджень, зокрема, з проблем ефективності і розвитку законодавства, наукової експертизи законопроектів тощо.
Тривалий час до законодавчої функції Верховної Ради належали й інші види законодавчої діяльності: прийняття Конституції, офіційне тлумачення законів, їх оприлюднення тощо.
Нині прийняття Конституції визнане пріоритетним правом народу, офіційне тлумачення Конституції та законів України, відповідно до ст. 150 Конституції, здійснює Конституційний Суд, а підписання законів і їх офіційне оприлюднення -- Президент (ст. 94).
Пріоритетним напрямом законодавчої функції Верховної Ради є внесення змін до Конституції у межах і порядку, передбачених розділом XIII Конституції, та прийняття законів.
Законопроект про внесення змін до Конституції може бути поданий до Верховної Ради Президентом або не менш як третиною народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради (ст. 154 Конституції). Законопроект про внесення змін до Конституції України, крім розділу І "Загальні засади", розділу III "Вибори. Референдуми" і розділу XIII "Внесення змін до Конституції України", попередньо схвалений більшістю від конституційного складу Верховної Ради, вважається прийнятим, якщо на наступній черговій сесії Верховної Ради за нього проголосувало не менш як дві третини від конституційного складу Верховної Ради.
Порядок внесення змін до розділів І, III і XIII Конституції значно складніший, оскільки ці розділи стосуються основ конституційного ладу і стабільності самої Конституції. Відповідно до ст. 156 Конституції, законопроект про внесення змін до розділів І, III і XIII подається до Верховної Ради Президентом або не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради і, за умови його прийняття не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради, затверджується всеукраїнським референдумом, який призначається Президентом.
Законопроект про внесення змін до Конституції, який розглядався Верховною Радою і не був прийнятий, може бути поданий до Верховної Ради не менш як через рік від дня прийняття такого рішення щодо даного законопроекту.
З метою забезпечення стабільності Конституції Верховна Рада протягом строку своїх повноважень не може двічі змінювати одні й ті самі положення Конституції (ст. 158).
Іншою, не менш важливою, функцією Верховної Ради серед її головних функцій є установча (державотворча, організаційна) функція. Пріоритетними напрямами діяльності парламенту по здійсненню цієї функції є, звичайно, формування або участь у формуванні органів виконавчої і судової влади, а також формування власних, парламентських структур; призначення чи обрання на посади, звільнення з посад, надання згоди на призначення і звільнення з посад осіб інших органів державної влади та державних організацій, сприяння формуванню органів місцевого самоврядування; вирішення питань, що стосуються інших елементів (атрибутів) механізму держави: територіального устрою, Збройних Сил та інших складових механізму держави.
Таким чином, основними напрямами діяльності Верховної Ради по здійсненню установчої функції є:
1) участь у формуванні органів виконавчої влади;
2) формування органів судової влади;
3) створення парламентських структур;
4) участь у формуванні інших органів державної влади та державних організацій;
5) вирішення питань територіального устрою України і забезпечення формування органів місцевого самоврядування.
Пріоритетним напрямом установчої функції парламенту є призначення виборів Президента у строки, передбачені Конституцією.
Роль парламенту у формуванні органів виконавчої влади за чинною Конституцією істотно змінилася, але він не усунутий від цього напряму державотворчого процесу. Верховна Рада вирішує, зокрема, питання про надання згоди на призначення Президентом Прем'єр-міністра, може прийняти резолюцію недовіри Кабінетові Міністрів, яка має наслідком відставку Кабінету Міністрів (ст. 87, 115 Конституції), розглядає і приймає рішення щодо схвалення програми діяльності Кабінету Міністрів; вирішує питання про надання згоди на призначення на посаду та звільнення з посади Президентом Голови Антимонопольного комітету; Голови Фонду державного майна; Голови Державного комітету телебачення і радіомовлення.
Але найширші і найвагоміші державотворчі функції і повноваження має Верховна Рада у формуванні органів судової влади та прокуратури. Відповідно до ст. 85 Конституції, вона обирає суддів безстроково; призначає третину складу Конституційного Суду; вирішує питання щодо надання згоди на призначення Президентом на посаду Генерального прокурора, висловлює недовіру Генеральному прокуророві, що має наслідком його відставку з посади.
Верховна Рада здійснює також чимало установчих функцій по формуванню власних, парламентських органів та інших структур, які здійснюють не лише внутрішньо парламентські, а й загальнодержавні функції.
Важливе місце в установчій діяльності Верховної Ради має формування, поряд з органами законодавчої, виконавчої і судової влади, інших органів державної влади та державних організацій. Зокрема, Верховна Рада призначає на посаду та припиняє повноваження членів Центральної виборчої комісії за поданням Президента України; призначає половину складу Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, яка є позавідомчим органом державної влади; призначає на посаду та звільняє з посади голову Національного банку України за поданням Президента України.
Поряд з цими видами державотворчої (установчої) діяльності Верховна Рада затверджує відповідно до Конституції (п. 22 ст. 85) загальну структуру, чисельність та визначає функції Збройних Сил, Служби безпеки, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також Міністерства внутрішніх справ.
Багатогранні державотворчі (установчі) функції Верховної Ради й у сфері територіального устрою та місцевого самоврядування. До повноважень Верховної Ради України у цій сфері належать, зокрема, утворення й ліквідація районів, встановлення і зміна меж районів та міст, зарахування населених пунктів до категорії міст, найменування і перейменування населених пунктів та районів. Інші найважливіші питання територіального устрою загальнодержавного й місцевого значення вирішуються референдумами.
Верховна Рада має право достроково припиняти повноваження Верховної Ради Автономної Республіки Крим за наявності висновку Конституційного Суду України про порушення нею Конституції України або законів України; призначати позачергові вибори до Верховної Ради Автономної Республіки Крим.
Істотними повноваженнями Верховної Ради в галузі місцевого самоврядування є призначення чергових та позачергових виборів до органів місцевого самоврядування і прийняття законів про засади місцевого самоврядування.
Багатогранною за змістом і формами є бюджетно-фінансова діяльність Верховної Ради. Її місце в системі функцій Верховної Ради визначається не однозначно: вона вважається як однією з основних функцій Верховної Ради, так і складовою цих функцій.
Верховна Рада України затверджує законом Державний бюджет та вносить у відповідній формі до нього зміни, здійснює контроль за виконанням Державного бюджету України, приймає рішення щодо звіту про його виконання (ст. 85 Конституції).
Держава прагне до збалансованості бюджету України. Поряд із Державним бюджетом і бюджетною системою Верховна Рада встановлює грошову одиницю України, якою за Конституцією (ст. 99) є гривня.
Оскільки Державний бюджет, бюджетна система й грошова одиниця України є органічними атрибутами держави, то діяльність, пов'язана з їх встановленням (введенням, затвердженням), об'єктивно є складовою частиною державотворення, тобто установчої функції Верховної Ради.
Багатогранність і значний обсяг бюджетно-фінансової діяльності зумовлюють й можуть зумовлювати зарахування її до самостійної основної функції Верховної Ради, але об'єктивно ця діяльність є органічною складовою частиною її установчої (державотворчої), а також законодавчої та контрольної функцій.
Важливе місце в діяльності Верховної Ради України, як і парламентів інших країн, посідає парламентський контроль. Контрольна діяльність парламенту досить багатогранна. Якщо установча (державотворча) діяльність, за чинною Конституцією, значною мірою відійшла від Верховної Ради до Президента як глави держави, особливо щодо формування органів виконавчої влади, то традиційна її функція -- функція парламентського контролю не лише залишилась, а й певною мірою збагатилася.
Подобные документы
Вибори як визначальний захід у формуванні Верховної Ради. Віковий ценз депутатів. Організаційно-правова форма діяльності Верховної Ради. Вплив трансформаційних процесів соціуму на організацію та функціонування Верховної Ради України на початку ХХІ ст.
реферат [32,5 K], добавлен 20.09.2010Поняття та система функцій Верховної Ради України. Представницька місія в системі парламенту. Загальна характеристика законодавчої функції ВРУ. Установча функція як напрямок діяльності парламенту. Особливості і форми здійснення парламентського контролю.
контрольная работа [32,2 K], добавлен 06.09.2016Організація, повноваження, порядок діяльності комітетів Верховної Ради України. Роль комітетів в державному апараті. Комітети як організаційні форми діяльності Верховної Ради. Список комітетів ВРУ. Діяльність парламентських комітетів в зарубіжних країнах.
курсовая работа [34,3 K], добавлен 09.12.2010Верховна Рада України — єдиний орган законодавчої влади в Україні. Роль парламенту в державі. Особливості Верховної Ради як парламенту. Загальні положення організації парламенту. Засідання Верховної Ради: порядок надання слова, прийняття рішень.
курсовая работа [42,7 K], добавлен 25.11.2011Склад Верховної Ради України. Офіційний статус народного депутата України. Вибори народних депутатів України. Права і обов’язки народних депутатів України. Внутрішня організація Верховної Ради України. Компетенція Верховної Ради України. Основні завдання
курсовая работа [43,1 K], добавлен 24.12.2004Правова основа організації та діяльності інституту Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Історія становлення інституту омбудсману в юридичному просторі світу. Порядок припинення повноважень Уповноваженого та його звільнення з посади.
курсовая работа [44,4 K], добавлен 06.04.2012Порядок формування Верховної Ради України та робота її апарату. Функції та компетенція, форми та методи роботи Верховної Ради. Організація роботи комітетів. Проекти законодавчих актів та законодавчі пропозиції, що вносяться на розгляд суб'єктами права.
курсовая работа [51,7 K], добавлен 14.06.2011Поняття системи державних органів, уповноважених владою. Повноваження Верховної Ради, Президента, Кабінету Міністрів, Конституційного, Верховного та Вищого Арбітражного Суду України як вищих органів державної влади. Принципи діяльності апарату держави.
реферат [32,8 K], добавлен 03.11.2011Проблеми реалізації правозахисної діяльності в Україні. Діяльність Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, спрямована на захист прав і свобод особистості. Виконання покладених на Уповноваженого функцій та використання наданих йому прав.
статья [23,3 K], добавлен 17.08.2017Функції та принципи роботи парламенту - єдиного органу, який належить до законодавчої гілки державної влади. Його Конституційний склад. Організація роботи Голови ВРУ, народного депутата, депутатських фракцій, комісій та комітетів Верховної Ради України.
курсовая работа [44,8 K], добавлен 01.12.2010
