Всеукраїнський референдум і його правове регулювання
Референдум як один з найважливіших засобів прямої демократії. Характеристика та організація проведення всеукраїнських виборів: порядок призначення, порядок голосування та визначення підсумків, конституційні основи та проблеми їх демократизації.
| Рубрика | Государство и право |
| Вид | курсовая работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 28.10.2010 |
| Размер файла | 87,5 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
49
Зміст
Розділ 1. Загальна характеристика референдуму
1.1 Поняття референдуму
1.2 Види референдуму
Розділ 2. Характеристика та організація проведення всеукраїнського референдуму
2.1 Основні поняття всеукраїнського референдуму
2.2 Порядок призначення референдуму
2.3 Підготовка проведення референдуму
2.4 Порядок голосування і визначення підсумків референдуму
Розділ 3. Конституційні основи референдуму. Проблеми демократизації
Висновок
Використана література
Вступ
Сьогодні чи не найактуальнішим для національної юридичної науки є теоретичне обґрунтування і коментування процесів, пов'язаних з становленням нової за якісними ознаками правової системи. Водночас науковці мають розробляти перспективні доктринальні концепції.
Сказане стосується змісту як загальнотеоретичних, так і галузевих юридичних наук, зокрема, науки конституційного права. Ще донедавна це поняття було у нас, по суті, невживаним. Його замінником слугувало досить невизначене поняття "державознавство". Сама ж галузь мала назву "державне право", що відповідало традиціям та існуючим тоді реаліям.
Термін "державне право" був адаптований до практики радянських часів, відбиваючи процеси формальної етатпізації суспільства, які, в свою чергу, у прихованих і прямих формах прислуговували реалізації принципу партійного керівництва у сферах суспільного і державно-політичного життя.
Змістовне наповнення "державознавства" забезпечувалося, насамперед науковими розробками у сфері організації та діяльності Рад народних депутатів. І хоч науковці були жорстко обмежені партійними настановами, їх доробки багато в чому забезпечували функціонування радянської системи в межах певних юридичних реалій. Водночас був нагромаджений теоретичний потенціал, який, на мою думку, слід, з відповідними корективами, використати у процесі розбудови незалежної української держави.
З огляду на це недругорядним завданням у цьому процесі є формування в Україні науки конституційного права. Сьогодні у цій царині існує більше проблем, ніж здобутків. Не перебільшуючи можна твердити, що в Україні до останнього часу не було опубліковано більш-менш ґрунтовних праць, присвячених історії, теорії і практиці конституціоналізму в усіх можливих вимірах. Не створено й школи національної конституційно-правової науки, хоча організаційні передумови до цього існували й існують. Адже, у головних центрах юридичної науки нашої країни нагромаджено чималий теоретичний потенціал.
В цьому зв'язку хочеться висловитися з питання про напрями розвитку в Україні деяких нових інститутів конституційного прав, зокрема, інституту референдуму.
Його актуальність на сьогоднішній день дещо знижена. Проте не позбавлена інтересу з боку вітчизняних парламентарів та державних діячів.
Тому предметом нашого розгляду стане саме референдум.
Метою дослідження є правова регламентація інституту референдуму та його значення у конституційній системі України.
Завданнями роботи є аналіз чинного законодавства, визначення поняття всеукраїнського референдуму, види референдумів.
В роботі використовуються матеріали вітчизняних та російських авторів, нормативна література.
Розділ 1. Загальна характеристика референдуму
1.1 Поняття референдуму
Референдум (від латинського - "належне, бути повідомленим") - це голосування виборців, за допомогою якого приймається рішення державного чи самоуправлінського характеру, що має загальнодержавне або місцеве значення. Це рішення має силу закону, а іноді і більшу силу, ніж звичайний закон парламенту (вважається що рішення, прийняте шляхом референдуму, не можна скасувати звичайним законом), або силу важливої постанови місцевого самоврядування.
Плебісцит ("те, що сказав плебс", під яким у даному випадку розумівся народ, а не римська аристократія) - це теж голосування виборців, але часто плебісцитом називають голосування з найбільш важливих для країни питань, з територіальних, міжнародних проблем, з питань, що відноситься до особистості (наприклад, при голосуванні за єдину кандидатуру на посаду президента). Утім, ніякої чіткості в цій термінології ні на офіційному, ні на неофіційному рівні немає. Вибори президента, особливо якщо виборцям пропонується одна кандидатура, у країнах, що розвиваються, називають і референдумом (Єгипет), і плебісцитом (Пакистан). Правда, використовуючи ці терміни в нашій мові, потрібно мати на увазі точність перекладу з інших мов, особливо неєвропейських, оскільки значеннєві позначення не завжди збігаються [12, с. 146].
Всенародне опитування полягає у виявленні думки населення всієї країни, причому, не обов'язково шляхом голосування. Опитування може бути проведене тією чи іншою громадською організацією, пресою. Якщо таке опитування не має на меті ухвалення рішення виборцями, то воно може бути проведене і шляхом їх голосування. У цьому випадку воно може являти собою консультативний референдум - для цього необхідно проведення його уповноваженими державними органами і з дотриманням необхідних процедур. Хоча Конституція СРСР 1936 р. і називала всенародне опитування референдумом, ставлячи перше поняття в дужки відносно другого, їх не слід ототожнювати: повторюємо, опитування за змістом має на меті виявлення думки населення, а не ухвалення рішення виборцями.
Для позначення референдуму і плебісциту вживається також термін "всенародне голосування". Але мова тут йде не про поголовну участь у голосуванні, а про голосування осіб, що володіють виборчими правами.
Референдум (мається на увазі також і плебісцит) - один з найважливіших засобів прямої, безпосередньої демократії. В принципі він має переваги перед представницькою демократією, тобто такою формою, при якій волю народу виражають і втілюють у закони й інші акти обрані населенням представники - депутати парламенту, члени місцевих органів самоврядування. Референдум дає можливість народу виразити свою волю безпосередньо, шляхом голосування. Однак значення референдуму не слід переоцінювати. Питання, що виносяться на референдум, можуть бути не завжди доступними для всебічної оцінки з боку рядових виборців, вони можуть не прорахувати всіх політичних наслідків прийнятого рішення. Іноді референдум проводиться в умовах тиску на психіку виборців (так неодноразово було у Франції при президенті де Голлі), а в умовах авторитарних режимів - в умовах насильства і погроз (в Пакистані при президенті Зія-уль-Хаке особам, що не з'явилися на вибори для схвалення його кандидатури, до речі єдиної, загрожувало тюремне ув'язнення). Проведення референдуму вимагає повної гласності, справедливої публікації різних думок, великої попередньої роботи з роз'яснення формули референдуму і його наслідків. Референдум з такого складного питання, як прийняття конституції, проведений без попереднього обговорення населенням в парламенті або в інших органах, утворених із представників різних груп населення, давав іноді негативні результати: на референдумі схвалювалися реакційні конституції. Референдум використовувався правлячою верхівкою у фашистській Німеччині для схвалення територіальних захоплень.
Референдум не застосовується в тих англосаксонських країнах, де завжди панувала ідея верховенства парламенту, хоча в самій Великобританії в останні десятиліття він в одиничних випадках проводився. Дуже рідко використовувався референдум у Бельгії. Не використовується референдум і в багатьох країнах мусульманського фундаменталізму.
Референдум ніколи не проводився в США на федеральному рівні, у Нідерландах і інших країнах, але у Швейцарії він використовується дуже часто (більш 400 разів на федеральному рівні).
Для проведення референдуму закон установлює визначені умови. Ініціатива референдуму може виходити тільки від деяких вищих органів держави, визначеного числа депутатів парламенту, установленого законом числа громадян і т.д. У Франції ініціатива референдуму, як склалося в результаті тлумачення конституції і практики, належить президенту: він оголошує референдум зі своєї ініціативи і формулює питання, що виносяться на референдум. В Італії для проведення референдуму необхідно зібрати 500 тис. підписів виборців, в Угорщині з такою ініціативою можуть виступити 50 депутатів парламенту, в Італії - група органів місцевого самоврядування - 5 з 20 обласних рад. Ця ініціатива, однак, не означає, що референдум буде обов'язково проведений. У багатьох країнах установлений порядок перевірки дотримання всіх необхідних процедур при ініціативі референдуму, включаючи іноді перевірку з боку верховних чи конституційних судів. Якщо необхідні умови дотримані, в одних країнах остаточне рішення приймає парламент, в інші - президент. Однак нерідко парламент або президент зобов'язані призначити референдум, вони вибирають і встановлюють лише визначену дату референдуму. Місцеві референдуми проводяться зазвичай з ініціативи місцевих представницьких органів чи групи виборців (наприклад, у Білорусії - 10 % виборців даної території).
На референдум, як правило, виноситься питання (рідше - кілька питань), що вимагають позитивної ("так") чи негативної ("ні") відповіді виборця. Можливий і інший варіант, коли голосуючому пропонується вибір з декількох можливих рішень (такий спосіб практикується, зокрема, у Швейцарії). У цьому випадку виборець може вибрати одне з рішень або дати позитивну відповідь на декілька варіантів, рішення ж буде визначатися більшістю голосів: ним вважається варіант, що набрав найбільше число позитивних відповідей. Всі інші варіанти, навіть якщо вони зберуть значне число голосів, вважаються відкинутими.
Питання, що виноситься на референдум, або сукупність запропонованих варіантів називається формулою референдуму. Законодавство встановлює межі допустимого використання інституту референдуму. На голосування виборців не можуть виноситися питання надзвичайного чи невідкладного характеру, що вимагають спеціальних знань, а також такі, відповідь на які відома заздалегідь (наприклад, про зниження податків, підвищення заробітної плати і т.д.). Не можуть виноситися на референдум питання бюджету, амністії, кадрові питання, питання про заходи для забезпечення суспільного порядку, здоров'я і безпеки населення.
Референдум не може проводитися в умовах надзвичайного, військового, облогового положення, не може проводитися двічі з одного і того самого питання, може бути проведений другий раз по цьому питанню тільки через визначений проміжок часу (наприклад, в Іспанії через 3 роки).
Організація референдуму аналогічна до організації виборів (списки виборців, виборчі комісії або комісії з референдуму, регулювання пропаганди й агітації з питань референдуму, підведення підсумків і т.д.), але в даному випадку виборець голосує не за конкретну кандидатуру або список кандидатів, а за пропозицію, що містить проект рішення певного питання. Як і на виборах, безкоштовно надається ефірний час і місце в періодичних виданнях політичним угрупованням, що виступають за чи проти запропонованого рішення (час і місце у виданнях надається всім в рівній мірі, як в Іспанії, або пропорційно до чисельності парламентських фракцій).
Голосування здійснюється тільки за допомогою офіційних бюлетенів, виготовлених уповноваженими на те державними органами (на виборах можуть використовуватися, як відзначалося, і неофіційні бюлетені). Звертаються також до виборчих машин, спеціальних ЕОМ. Якщо за законом голосування на виборах є обов'язковим, то воно обов'язкове і для референдуму. Санкції аналогічні [12, с. 156].
Як правило, референдум визнається таким, що відбувся, якщо в ньому взяла участь більшість зареєстрованих виборців, а рішення вважається прийнятим, якщо більшість з них (50% плюс один голос) позитивно відповіли на запропоноване запитання. Іноді, однак, для ухвалення рішення необхідно 2/3 чи навіть 3/4 голосів з позитивними відповідями. У деяких випадках для того, щоб рішення вважалося прийнятим, установлюється не відсоток явки виборців, а відсоток позитивних відповідей (наприклад, у Великобританії на референдумі з питання надання автономії Шотландії та Уельсу було необхідно одержати 40% позитивних відповідей виборців у цих частинах держави, що не вдалося ні в Шотландії, ні в Уельсі).
Окремі виборці можуть подавати скарги на дії виборчих комісій, виборчих рад, комісій з референдуму (у різних країнах вживаються різні назви), на порушення їхніх виборчих прав. Ці скарги розглядаються за тією ж процедурою, що і при виборах. Право опротестовувати результати референдуму надається тільки політичним угрупованням. Остаточне рішення по такому протесту звичайно приймає вища судова інстанція країни (верховний суд), у багатьох країнах Латинської Америки - верховні (вищі) виборчі трибунали, іноді - вищі адміністративні суди.
1.2 Види референдуму
Класифікації референдуму проводяться на різних підставах і тому є численними.
Розрізняють:
1) загальнодержавний і місцевий референдум (останній проводиться на території суб'єкта федерації, автономного утворення, однієї чи декількох адміністративно-територіальних одиниць);
2) обов'язковий і факультативний референдум. У першому випадку конституція встановлює, що рішення з визначеного питання може бути прийнято тільки шляхом референдуму (наприклад, загальнодержавний референдум при перегляді конституції Швейцарії, місцевий референдум при об'єднанні або поділі громад в Угорщині). Факультативний референдум означає, що рішення з запропонованого питання може бути прийняте шляхом референдуму, а може бути прийнято й іншим шляхом;
3) конституційний і звичайний референдум. У першому випадку на референдум виноситься проект конституції (наприклад, у Франції в 1958 р.) чи поправки до конституції. Звичайним вважається референдум з інших питань, що не мають конституційного значення (наприклад, у Швейцарії з питання про вступ в ООН);
4) допарламентський, післяпарламентський, позапарламентський. Перший проводиться до прийняття закону парламентом, і має наметі з'ясування думки населення з даного питання шляхом голосування виборців. Другий - після того, як закон прийнятий парламентом і винесений ним на твердження шляхом референдуму. Третій - коли закони приймаються на референдумі при відсутності або в обхід парламенту, оскільки президент не впевнений у його підтримці (так робилося у Франції при президенті де Голлі) [12, с. 164];
5) стверджуючий референдум (шляхом референдуму виборці затверджують рішення парламенту) і скасовуючий (наприклад, в Італії після відповідного збору підписів виборців, необхідних законом, неодноразово проводилися референдуми про скасування прийнятих раніше законів парламенту);
6) вирішальний і консультативний референдум (в останньому випадку шляхом голосування виявляється думка виборців, яку парламент враховує, а може і не врахувати, наприклад при прийнятті закону).
Є й інші класифікації: конституційний, законодавчий, міжнародно-правовий референдум (звичайно з питань границь, участі в міжнародних організаціях), адміністративний референдум (з питань устрою території держави, з питань системи його органів і т.д.). Ці класифікації часто переплітаються: один і той самий референдум може бути загальнодержавним, звичайним, післяпарламентським, скасовуючим, вирішальним і т.д.
Правові наслідки можуть наступити після будь-якого виду референдуму, але обов'язкові правові наслідки зв'язані тільки з референдумом, що має вирішальний характер, оскільки всякий консультативний референдум, незалежно, наприклад, від того, буде він допарламентським чи післяпарламентським, являє собою лише з'ясування думки виборців. Звичайно, парламент, інші органи держави на практиці враховують волю виборців, виражену шляхом консультативного референдуму, вони не повинні ігнорувати суспільну думку, до того ж виражену таким чином, хоча юридично вони не зобов'язані це робити. Обов'язкову силу для всіх органів держави, посадових осіб, установ, громадян і їх об'єднань мають акти вирішального референдуму. При цьому юридична чинність таких актів вище сили закону, прийнятого парламентом. Референдумом можна змінити закон парламенту і скасувати його, як це показує практика скасовуючих референдумів. Однак це правило не безумовне, оскільки в багатьох країнах у конституцію, прийняту шляхом референдуму, парламент може вносити зміни своїм законом, найчастіше прийнятим кваліфікованою більшістю.
Ця класифікація притаманна світовій конституційній практиці.
В Україні ж існує дещо інша, наведена нижче класифікація, а поки що зазначимо, що у літературі вказується, що у ХХ ст. було проведено загальнонаціональних референдумів у Європі - 101, в Африці і на Середньому Сході - 54, в Азії - 18, в Америці - 25, в Австралії і Океанії - 45.
В Україні розрізняють такі види референдумів:
а) імперативний та консультативний. При імперативному референдумі волевиявлення народу виражається у прийнятті рішення, що має вищу юридичну силу і діє на всій території країни. Консультативний референдум має на меті виявлення громадської думки, яка враховується органами державної влади в процесі прийняття певного закону чи іншого важливого рішення;
б) конституційний і законодавчий. Різниця полягає у тому, який правовий акт приймається конституція чи закон;
в) обов'язковий і факультативний. Обов'язковим референдум вважається тоді, коли орган, що призначив його, зобов'язаний при наявності визначених конституцією умов призначити його проведення. При факультативному референдумі, навпаки, компетентний державний орган на свій розсуд вирішує питання про призначення референдуму;
г) загальнодержавний і місцевий.
У Конституції України правове регулювання зводиться лише до визначення кола осіб, які мають право голосу на ньому, кола суб'єктів, які можуть його ініціювати, та встановлення обмежень щодо предмета референдуму.
Додатково у літературі наводиться така класифікація видів референдумів:
1. за територією, на якій він проводиться:
а) всеукраїнський;
б) референдум Автономної республіки Крим;
в) місцеві референдуми.
2. за черговістю:
а) первинні;
б) вторинні.
3. за правовими наслідками:
а) звичайні;
б) консультативні [9, с. 18].
Розділ 2. Характеристика та організація проведення всеукраїнського референдуму
2.1 Основні поняття всеукраїнського референдуму
З метою забезпечення народовладдя і безпосередньої участі громадян в управлінні державними та місцевими справами в Україні проводяться референдуми.
Референдум - це спосіб прийняття громадянами України шляхом голосування законів України, інших рішень з важливих питань загальнодержавного і місцевого значення.
Предметом всеукраїнського референдуму може бути:
- затвердження Конституції України, її окремих положень та внесення до Конституції України змін і доповнень;
- прийняття, зміна або скасування законів України або їх окремих положень;
- прийняття рішень, які визначають основний зміст Конституції України, законів України та інших правових актів.
На всеукраїнський референдум можуть виноситися питання, віднесені Конституцією України до відання України.
Виключно всеукраїнським референдумом вирішується питання про реалізацію права народу України на самовизначення та входження України до державних федеративних і конфедеративних утворень або вихід з них.
На всеукраїнський референдум не виносяться питання, віднесені законодавством України до відання органів суду і прокуратури; питання амністії та помилування; питання про вжиття державними органами України надзвичайних і невідкладних заходів щодо охорони громадського порядку, захисту здоров'я та безпеки громадян; питання, пов'язані з обранням, призначенням і звільненням посадових осіб, що належать до компетенції Верховної Ради України, Президента України та Кабінету Міністрів України. Проведення референдумів з питань, що не відносяться до відання Республіки Крим та органів місцевого і регіонального самоврядування адміністративно-територіальних одиниць в Україні, не допускається, а результати таких референдумів визнаються такими, що не мають юридичної сили [7].
У всеукраїнському та місцевому референдумах мають право брати участь громадяни України, які на день проведення референдуму досягли 18 років і постійно проживають відповідно на території України або області, району, міста, району в місті, селища, сільради.
Будь-яке пряме чи непряме обмеження прав громадян України на участь у референдумі залежно від походження, соціального і майнового стану, расової і національної належності, статі, освіти, мови, ставлення до релігії, політичних поглядів, роду і характеру занять забороняються.
У референдумах не беруть участі психічно хворі громадяни, визнані судом недієздатними, та особи, які тримаються в місцях позбавлення волі.
Громадяни беруть участь у референдумі на рівних засадах. Кожний громадянин має один голос.
Референдум є прямим: громадяни беруть участь у референдумі безпосередньо.
Голосування під час референдуму є таємним: контроль за волевиявленням громадян не допускається.
Громадянам, політичним партіям, громадським організаціям, масовим рухам, трудовим колективам надається право безперешкодної агітації за пропозицію про оголошення референдуму, за прийняття закону або іншого рішення, що виноситься на референдум, а також проти пропозиції про оголошення референдуму, прийняття закону чи рішення. Для реалізації цього права заінтересованим особам і організаціям надаються приміщення для зборів, забезпечується можливість використання засобів масової інформації. Винесений на референдум проект закону, рішення обговорюється в межах України або тієї адміністративно-територіальної одиниці, де проводитиметься референдум.
Діяльність державних і громадських органів, які беруть участь у підготовці і проведенні референдуму, здійснюється відкрито і гласно.
Всі рішення, що стосуються референдуму, а також проекти законів, інших рішень, які виносяться на референдум, підлягають опублікуванню засобами масової інформації.
Засоби масової інформації висвітлюють хід підготовки і проведення референдуму, їх представникам гарантується безперешкодний доступ на всі збори і засідання, пов'язані з референдумом, і одержання інформації.
В день проведення референдуму будь-яка агітація забороняється.
Новий всеукраїнський референдум з питань, що раніше виносилися на референдум, може бути проведено не раніш, ніж через 5 років, а місцевий референдум - не раніш, ніж через рік від дня проведення попереднього референдуму з цих питань.
Прийняття рішень про проведення референдумів з питань, що не відносяться до відання Республіки Крим або до відання місцевого і регіонального самоврядування, тягне за собою відповідальність, передбачену законодавством.
Особи, які перешкоджають шляхом насильства, обману, погроз або іншим шляхом вільному здійсненню громадянином України права брати участь у референдумі, вести до голосування агітацію, а також члени комісій з референдуму, посадові особи, які вчинили підлог документів референдуму, завідомо неправильний підрахунок голосів, порушили таємницю голосування або допустили інші порушення , несуть встановлену законодавством України відповідальність.
Підготовка і проведення всеукраїнського референдуму здійснюється за рахунок республіканського бюджету, місцевих референдумів - за рахунок відповідних місцевих бюджетів.
Порядок фінансування підготовки і проведення референдумів визначається Кабінетом Міністрів України та відповідними місцевими Радами народних депутатів.
2.2 Порядок призначення референдуму
Всеукраїнський референдум призначається Верховною Радою України.
Верховна Рада України також призначає всеукраїнський референдум:
1) з питань затвердження або скасування Конституції України, а також з питань дострокового припинення повноважень Верховної Ради України, Президента України - якщо цього вимагають не менш, ніж три мільйони громадян України, які мають право брати участь у референдумі;
2) з питань затвердження або скасування Конституції та інших законодавчих актів України, які відповідно до цього Закону можуть виноситись на всеукраїнський референдум, за винятком питань дострокового припинення повноважень Верховної Ради України та Президента України, - якщо цього вимагає на менш як половина народних депутатів України [7].
Вимога народних депутатів, які становлять не менш як половину від загальної кількості народних депутатів України або місцевої Ради народних депутатів, про проведення референдуму реалізується шляхом поіменного голосування на пленарному засіданні відповідної Ради народних депутатів або шляхом збирання підписів народних депутатів. Підписи народних депутатів України засвідчує Секретаріат Верховної Ради України, депутатів місцевих Рад народних депутатів - голова відповідної місцевої Ради народних депутатів.
Право ініціативи у збиранні підписів під вимогою про проведення всеукраїнського референдуму належить громадянам України, які мають право на участь у референдумі, а під вимогою про призначення місцевого референдуму - громадянам України, які постійно проживають на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці і мають право на участь у референдумі.
Збирання підписів організують і здійснюють ініціативні групи референдуму.
Ініціативна група всеукраїнського референдуму утворюється на зборах громадян України, в яких беруть участь не менш як 200 осіб, які мають право на участь у референдумі.
Ініціативна група обласного, міського (міст республіканського і обласного підпорядкування), районного, районного в місті референдуму утворюється на зборах за участю не менш як 200 громадян України, а міського (міст районного підпорядкування), селищного і сільського референдуму - на зборах за участю не менш як 50 громадян України, які мають право на участь у референдумі і постійно проживають на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці.
Перед початком зборів проводиться реєстрація учасників зборів, складається їх список із зазначенням прізвищ, імен та по батькові, місця проживання. На зборах обираються їх голова і секретар; подальший порядок денний повинен включати обговорення доцільності проведення референдуму та формулювання питання, що пропонується на нього винести.
У разі схвалення більшістю учасників зборів пропозиції про проведення референдуму та затвердження формулювання питання, що пропонується на нього винести, обирається ініціативна група, якій доручається організація збирання підписів громадян.
Ініціативна група всеукраїнського референдуму складається не менш як з 20 громадян України, які мають право брати участь у референдумі. Ініціативна група місцевого референдуму складається не менш як з 10 громадян України, які мають право брати участь у референдумі і постійно проживають на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці.
Про проведення зборів складається протокол із зазначенням результатів голосування з питань порядку денного.
Документи проведених зборів - список їх учасників, протокол зборів, точне формулювання питання, що пропонується винести на референдум, та список членів ініціативної групи із зазначенням даних документів, що посвідчують їх особи, підписуються головою і секретарем зборів.
Ініціативні групи всеукраїнського референдуму реєструються Центральною комісією з всеукраїнського референдуму за поданням голів районних, міських (міст республіканського та обласного підпорядкування) Рад народних депутатів, на території яких проведено збори громадян, які обрали ініціативну групу.
Для реєстрації ініціативної групи голові відповідної Ради народних депутатів подаються документи зборів громадян, а також підписане членами ініціативної групи зобов'язання про додержання ними законодавства України про референдум.
У разі відповідності поданих документів щодо ініціативної групи всеукраїнського референдуму вимогам Закону Центральна комісія з всеукраїнського референдуму у 15-денний строк реєструє ініціативну групу всеукраїнського референдуму, після чого у триденний строк видає ініціативній групі всеукраїнського референдуму свідоцтво про реєстрацію та посвідчення членів ініціативної групи за формами, що встановлюються Президією Верховної Ради України. У свідоцтві про реєстрацію ініціативної групи всеукраїнського референдуму зазначається термін збирання підписів.
Під час реєстрації ініціативних груп всеукраїнського референдуму їм має бути присвоєно порядкові номери, а ініціативних груп місцевого референдуму - і найменування, що відповідають найменуванням відповідних Рад народних депутатів.
Відомості про зареєстровані ініціативні групи всеукраїнського референдуму подаються до Президії Верховної Ради України.
Відомості про реєстрацію ініціативних груп публікуються у пресі.
Загальна кількість створюваних ініціативних груп по кожному референдуму не обмежується.
Плата за реєстрацію ініціативних груп не стягується. Ради народних депутатів, інші державні органи та установи України не несуть витрат, пов'язаних з організацією і діяльністю ініціативних груп.
Відмова у реєстрації ініціативної групи або відсутність рішення про реєстрацію можуть бути оскаржені членами ініціативної групи у районний (міський) народний суд за місцем знаходження Центральної комісії з всеукраїнського референдуму або відповідної Ради народних депутатів [7].
Від дня одержання свідоцтва про реєстрацію ініціативна група має право організовувати та безперешкодно здійснювати збирання підписів на листах для підписів громадян під вимогою про проведення референдуму (підписних листах).
Загальний термін збирання підписів з питання про проведення всеукраїнського референдуму не повинен перевищувати трьох місяців від дня одержання свідоцтва про реєстрацію першої з створених по даному референдуму ініціативних груп.
На кожному підписному листі повинно бути найменування, порядковий номер ініціативної групи, порядковий номер підписного листа та формулювання питання, що пропонується винести на референдум. Форми підписних листів всеукраїнського та місцевих референдумів затверджуються Центральною комісією з всеукраїнського референдуму.
Члени ініціативної групи повинні попередити громадянина України, що його підпис може бути поставлено лише на одному підписному листі під даною вимогою про проведення референдуму.
Громадянин України, який підтримує вимогу про проведення референдуму, ставить свій підпис на підписному листі, зазначаючи при цьому своє прізвище, ім'я та по батькові, дату підписання. Член ініціативної групи зазначає у підписному листі згідно з документами громадянина дату його народження та місце постійного проживання. За відсутності у громадянина документа, що посвідчує особу, підпис громадянина вважається недійсним і не зараховується.
Після заповнення підписного листа в ньому робиться запис про загальну кількість підписів громадян. Правильність відомостей, занесених до підписного листа, засвідчується підписами двох членів ініціативної групи.
Під час збирання підписів голова відповідної місцевої Ради народних депутатів, де засвідчуються підписи членів ініціативної групи, організовує перевірку зазначених у підписних листах відомостей. У разі виявлення порушень порядку збирання підписів та оформлення підписних листів голова районної, міської (міст республіканського і обласного підпорядкування) Ради народних депутатів, на території якої здійснюється діяльність ініціативної групи всеукраїнського референдуму, вносить подання до Центральної комісії з всеукраїнського референдуму.
Центральна комісія з всеукраїнського референдуму після розгляду подання у 10-денний строк може прийняти рішення про припинення діяльності членів ініціативної групи, які допустили порушення, визнання недійсними їх посвідчень, а також підписних листів або підписів окремих громадян, внесених до підписних листів з порушенням передбаченого Законом порядку.
Якщо порушення допущено під час збирання підписів для проведення місцевого референдуму, рішення про припинення діяльності членів ініціативної групи, визнання недійсними посвідчень, підписних листів та підписів окремих громадян приймається у 10-денний строк головою тієї місцевої Ради народних депутатів, де зареєстрована ініціативна група місцевого референдуму.
У разі повторного порушення порядку збирання підписів ініціативною групою відповідно Центральна комісія з всеукраїнського референдуму або голова місцевої Ради народних депутатів, де зареєстрована ініціативна група місцевого референдуму, можуть прийняти рішення про припинення діяльності ініціативної групи, визнання недійсними свідоцтва про її реєстрацію, посвідчень членів групи, підписних листів або підписів окремих громадян, внесених до підписних листів з порушеннями. При цьому документи ініціативної групи всеукраїнського референдуму та зібрані нею підписні листи передаються до Центральної комісії з всеукраїнського референдуму, а ініціативної групи місцевого референдуму - до відповідної місцевої Ради народних депутатів. Підписи громадян на переданих підписних листах, за винятком визнаних недійсними, враховуються при остаточному підрахунку загальної кількості підписів громадян України, які ще вимагають проведення референдуму.
Після завершення збирання підписів ініціативна група у триденний строк складає підсумковий протокол, в якому зазначається загальна кількість підписів громадян, зібраних на території відповідної місцевої Ради народних депутатів, дата реєстрації ініціативної групи, дата закінчення збирання підписів [7].
Підписні листи всеукраїнського референдуму по акту передаються на зберігання голові районної, міської (міст республіканського та обласного підпорядкування) Ради народних депутатів, на території якої проводилось збирання підписів, а підписні листи місцевого референдуму - голові місцевої Ради народних депутатів, у межах території якої пропонується провести референдум. Підписні листи зберігаються протягом двох місяців після проведення референдуму. В акті зазначається загальна кількість підписних листів та підписів громадян. Акт у трьох примірниках підписується не менш як трьома членами ініціативної групи та головою відповідної Ради народних депутатів або його заступником.
Група всеукраїнського референдуму у тижневий строк після підписання акта передає підсумковий протокол та акт разом з вимогою про проведення референдуму до Центральної комісії з всеукраїнського референдуму.
Центральна комісія з всеукраїнського референдуму забезпечує реєстрацію документів, надісланих усіма ініціативними групами всеукраїнського референдуму з даного питання; протягом одного місяця від дня надходження відповідних документів проводить вибіркову або повну перевірку вірогідності надісланих документів; підбиває загальні підсумки збирання підписів в цілому по Україні, про що складається протокол.
Якщо у підписних листах виявлено два або більше підписів одного громадянина, його підписи не враховуються.
Протокол та документи перевірки у триденний строк передаються Центральною комісією з всеукраїнського референдуму до Президії Верховної Ради України, яка розглядає їх у двотижневий строк від дня надходження.
Президія Верховної Ради України може доручити вибіркову або повну перевірку одержаних документів народним депутатам України та відповідним місцевим Радам народних депутатів, після чого виносить питання про проведення всеукраїнського референдуму на розгляд сесії Верховної Ради України.
Голова місцевої Ради народних депутатів, у межах території якої пропонується провести місцевий референдум, забезпечує реєстрацію документів, надісланих усіма ініціативними групами місцевого референдуму з даного питання; протягом 15 днів від дня надходження відповідних документів організує проведення вибіркової або повної перевірки вірогідності надісланих документів та підбиття підсумків збирання підписів за участю представників усіх ініціативних груп місцевого референдуму з даного питання, про що складається акт. Акт підписується головою місцевої Ради народних депутатів та представниками усіх ініціативних груп, після чого питання про проведення місцевого референдуму виноситься на розгляд сесії відповідної Ради народних депутатів.
У тому разі, коли у визначений цим Законом строк під вимогою про проведення референдуму не зібрано достатньої кількості підписів громадян України, всеукраїнський або місцевий референдум не проводиться, про що приймається рішення відповідно Президією Верховної Ради України або головою місцевої Ради народних депутатів, у межах території якої пропонувалося провести референдум.
Верховна Рада України, відповідна місцева Рада народних депутатів після одержання належним чином оформленої пропозиції приймають на сесії у місячний строк одне з таких рішень:
1) про призначення референдуму;
2) про відхилення пропозиції про проведення референдуму у разі наявності серйозних порушень Закону, які впливають на підстави для призначення референдуму;
3) про прийняття рішення, яке пропонується у вимозі про призначення референдуму, без наступного проведення референдуму.
У разі якщо на всеукраїнський референдум виноситься питання про дострокове припинення повноважень Президента України, рішення приймається більшістю не менш як дві третини від загальної кількості народних депутатів України.
У рішенні про призначення референдуму визначається дата проведення референдуму, зазначається назва проекту закону, рішення, зміст питання, що виноситься на референдум.
Дата проведення всеукраїнського референдуму призначається не раніш як за три і не пізніш як за чотири місяці, а місцевого референдуму - не раніш як за місяць і не пізніш як за два місяці від дня прийняття рішення про проведення референдуму.
Повідомлення про призначення референдуму та зміст проекту закону, рішення, іншого питання, що виноситься на референдум, оголошується відповідно у республіканських та місцевих засобах масової інформації у 10-денний строк після прийняття рішення про його призначення.
2.3 Підготовка проведення референдуму
Для проведення голосування і підрахунку голосів під час проведення референдумів територія районів, міст, районів у містах, селищ міського типу і сільрад ділиться на дільниці для голосування.
Дільниці для голосування утворюються також у військових частинах, лікарнях та інших стаціонарних лікувальних закладах, місцях перебування громадян, розташованих у важкодоступних районах, а також на суднах, які перебувають у день проведення референдуму у плаванні. Такі дільниці можуть бути утворені, якщо для цього є необхідні умови, при представництвах України за кордоном.
Дільниці для голосування утворюються районними, міськими, районними у містах, селищними і сільськими Радами народних депутатів або їх головами. У військових частинах дільниці для голосування утворюються відповідними Радами народних депутатів або їх головами за поданням командирів частин або військових з'єднань. На суднах, які перебувають у день проведення референдуму у плаванні, дільниці для голосування утворюються відповідними Радами народних депутатів або їх головами за місцем порту приписки судна. При представництвах України за кордоном такі дільниці утворюються Радами народних депутатів або їх головами за поданням Міністерства закордонних справ України [7].
Дільниці для голосування утворюються не пізніш як за півтора місяця до всеукраїнського референдуму. У військових частинах, а також у важкодоступних районах, на суднах, які перебувають у день проведення референдуму у плаванні, дільниці для голосування утворюються в той же строк, а у виняткових випадках - не пізніш як за п'ять днів до референдуму.
Дільниці для голосування утворюються з кількістю від 20 до 3000 громадян, які мають право брати участь у референдумі, а в необхідних випадках - з меншою або більшою кількістю громадян.
Відповідна Рада народних депутатів або її голова сповіщає громадян про межі кожної дільниці для голосування з зазначенням місця знаходження дільничної комісії по референдуму і приміщення для голосування.
Для підготовки і проведення всеукраїнського референдуму в Україні утворюються комісії:
- Центральна комісія з всеукраїнського референдуму;
- комісія Республіки Крим з всеукраїнського референдуму;
- обласні, районні, міські, районні у містах, селищні, сільські комісії з референдуму;
- дільничні комісії з референдуму.
До утворення Центральної комісії з всеукраїнського референдуму її функції виконує Центральна виборча комісія по виборах народних депутатів України.
У разі оголошення і проведення одночасно двох або кількох референдумів комісії, утворені в передбаченому Законом порядку, є спільними для всіх одночасно оголошуваних референдумів.
Комісії з референдуму можуть бути утворені на основі існуючих виборчих комісій.
У разі, якщо референдум проводиться одночасно з виборами народних депутатів або Президента України, може бути утворено спільні комісії з референдуму та виборів.
Центральна комісія з всеукраїнського референдуму утворюється Верховною Радою України за поданням Верховної Ради Республіки Крим або її Президії, обласних, Київської і Севастопольської міських Рад народних депутатів або їх голів з урахуванням пропозицій органів політичних партій, масових рухів, громадських організацій, трудових колективів або їх рад, колективів професійно-технічних, середніх спеціальних і вищих навчальних закладів, зборів громадян за місцем проживання і військовослужбовців по військових частинах, а також за поданням республіканських органів політичних партій, масових рухів, громадських організацій та ініціативних груп всеукраїнського референдуму не пізніш як за півтора місяця до референдуму у складі голови, заступників голови, секретаря і 27 членів комісії.
Центральна комісія з всеукраїнського референдуму:
1) реєструє ініціативні групи всеукраїнського референдуму;
2) організує підготовку і проведення всеукраїнського референдуму;
3) здійснює на всій території України контроль за виконанням Закону і забезпечує його однакове застосування; дає роз'яснення про порядок застосування Закону, входить в разі необхідності до Верховної Ради України з поданням про його тлумачення;
4) спрямовує діяльність комісії Республіки Крим з всеукраїнського референдуму, обласних, районних, міських, районних у містах, селищних і сільських комісій з референдуму; визначає порядок внесення змін до складу цих комісій;
5) розподіляє кошти по комісіях з референдуму; контролює забезпечення комісій з референдуму приміщеннями, транспортом, зв'язком, розглядає інші питання матеріально-технічного забезпечення референдуму;
6) встановлює форми списків громадян, які мають право брати участь у референдумі, протоколів засідань комісій з референдуму, інших документів проведення референдуму, зразки скриньок для голосування і печаток комісій з референдуму, порядок зберігання документів проведення референдуму;
7) заслуховує повідомлення державних і громадських органів України у питаннях, пов'язаних з підготовкою і проведенням референдуму;
8) утворює лічильні групи для підбиття підсумків референдуму, підбиває підсумки референдуму в цілому по республіці, публікує в пресі повідомлення про підсумки референдуму;
9) розглядає заяви і скарги на рішення і дії комісій з референдуму і приймає остаточні рішення з цих питань;
10) здійснює інші повноваження відповідно до Закону [7].
Комісія Республіки Крим з всеукраїнського референдуму утворюється Верховною Радою Республіки Крим або її Президією не пізніш як за півтора місяця до всеукраїнського референдуму у складі 9-19 членів комісії.
Обласна, районна, міська, районна в місті, селищна, сільська комісія з референдуму утворюється відповідно Радою народних депутатів або її головою не пізніш як за півтора місяця до всеукраїнського і 25 днів - до місцевого референдуму у складі 9-19 членів комісії.
Представники до складу комісій з референдуму висуваються кримськими республіканськими, обласними, районними, міськими, районними в містах органами політичних партій, масових рухів, громадських організацій або їх виконавчими органами, первинними організаціями політичних партій, масових рухів, трудовими колективами або їх радами, колективами професійно-технічних, середніх спеціальних і вищих навчальних закладів, зборами громадян за місцем проживання і військовослужбовців по військових частинах.
Голова, заступники голови і секретар комісії з референдуму обираються на першому засіданні відповідної комісії.
Комісія Республіки Крим з всеукраїнського референдуму, обласна, районна, міська, районна в місті, селищна, сільська комісія з референдуму:
1) організує підготовку і проведення всеукраїнського або відповідно місцевого референдуму, здійснює на території Республіки Крим, області, району, міста, району в місті, селища, сільради контроль за виконанням Закону і забезпечує його однакове застосування;
2) спрямовує діяльність нижчестоящих комісій з референдуму;
3) розподіляє кошти по комісіях з референдуму; контролює забезпечення їх приміщеннями, транспортом, зв'язком і розглядає інші питання матеріально-технічного забезпечення референдуму;
4) заслуховує повідомлення дільничних комісій з референдуму, керівників місцевих органів державного управління, підприємств, установ і організацій у питаннях, пов'язаних з підготовкою і проведенням референдуму;
5) здійснює нагляд за своєчасним поданням дільничними комісіями з референдуму для загального ознайомлення списків громадян, які мають право брати участь у референдумі;
6) забезпечує виготовлення бюлетенів для голосування і постачання їх дільничним комісіям з референдуму;
7) утворює лічильні групи для підбиття підсумків референдуму, підбиває підсумки референдуму на території Республіки Крим, відповідної Ради народних депутатів;
8) встановлює результати місцевого референдуму, що проводиться в межах адміністративно-територіальної одиниці, де діє відповідна комісія з референдуму;
9) розглядає заяви і скарги на рішення і дії дільничних комісій з референдуму і приймає з цих питань остаточні рішення;
10) здійснює інші повноваження відповідно до Закону.
Дільнична комісія з референдуму утворюється у складі 5-19 членів районними, міськими, районними в містах, селищними і сільськими Радами народних депутатів або їх головами не пізніш як за 40 днів до всеукраїнського і 15 днів - до місцевого референдуму. У необхідних випадках за рішенням відповідної Ради народних депутатів або її голови кількісний склад дільничної комісії з референдуму може бути збільшено або зменшено.
Представники до складу дільничної комісії з референдуму висуваються районними, міськими, районними в містах органами політичних партій, масових рухів, громадських організацій або їх виконавчими органами, трудовими колективами або їх радами, колективами професійно-технічних, середніх спеціальних і вищих навчальних закладів, громадськими селищними, сільськими, вуличними, квартальними, дільничними, домовими комітетами, зборами громадян за місцем проживання і військовослужбовців по військових частинах.
В трудових колективах, колективах професійно-технічних, середніх спеціальних і вищих навчальних закладів чисельністю понад 200 чоловік висування представників до складу дільничної комісії з референдуму може проводитись на зборах колективів цехів, відділів, дільниць, бригад та інших підрозділів, якщо в цих підрозділах нараховується не менш як 20 чоловік.
Голова, заступники голови і секретар дільничної комісії з референдуму обираються на її першому засіданні.
Дільнична комісія з референдуму [7]:
1) вивішує в приміщенні дільниці текст проекту закону, рішення, що виноситься на референдум, надає громадянам можливість ознайомлення з ним під час підготовки до проведення референдуму і в день голосування;
2) складає список громадян, які мають право брати участь у референдумі, по дільниці;
3) проводить ознайомлення громадян із списком, приймає і розглядає заяви про неправильності в списку і вирішує питання про внесення до нього відповідних змін;
4) приймає від громадян, які змінили місце свого перебування в період між поданням списків для загального ознайомлення і днем референдуму, бюлетені у закритих конвертах і забезпечує таємницю волевиявлення громадян;
5) сповіщає громадян про день проведення референдуму і місце голосування;
6) забезпечує підготовку приміщення для голосування і скриньок для голосування;
7) організує голосування в день проведення референдуму на дільниці;
8) утворює лічильну групу для підрахунку голосів, провадить підрахунок голосів, поданих на дільниці для голосування;
9) розглядає заяви і скарги з питань підготовки референдуму та організації голосування і приймає по них рішення;
10) здійснює інші повноваження відповідно до Закону.
Засідання комісії з референдуму є правомочними, якщо в них бере участь не менш як дві третини складу комісії. Рішення комісії приймаються відкритим голосуванням більшістю голосів від загального складу комісії. Члени комісії, не згодні з її рішенням, мають право висловити окрему думку, яка в письмовій формі додається до протоколу засідання з референдуму.
Рішення комісії з референдуму, прийняті в межах її важень, є обов'язковими для виконання всіма державними і громадськими органами, підприємствами, установами і організаціями.
Рішення і дії комісії з референдуму можуть бути оскаржені у вищестоящу комісію з референдуму, а у випадках, передбачених Законом, також в суд..
Особа, яка входить до складу комісії з референдуму, за її рішенням може звільнятися в період підготовки і проведення референдуму від виконання виробничих або службових обов'язків із збереженням середньої заробітної плати за рахунок коштів, що виділяються на проведення референдуму.
Державні і громадські органи, підприємства, установи, організації, службові особи зобов'язані сприяти комісіям з референдуму у здійсненні ними своїх повноважень, надавати необхідні для їх роботи відомості і матеріали.
Комісія з референдуму має право звертатися в питаннях, пов'язаних з підготовкою і проведенням референдуму, у державні і громадські органи, до підприємств, установ, організацій, службових осіб, які зобов'язані розглянути поставлене питання і дати комісії з референдуму відповідь не пізніш як у триденний строк.
Голови міських, районних у містах, селищних і сільських Рад народних депутатів забезпечують організацію обліку громадян, які мають право брати участь у референдумі, та складання відповідних списків і передають списки дільничним комісіям з референдуму.
Список громадян, які мають право брати участь у референдумі, складається по кожній дільниці для голосування і підписується головою і секретарем дільничної комісії з референдуму. Для участі в роботі по складанню списку дільнична комісія може залучати представників громадськості.
Списки військовослужбовців, які перебувають у військових частинах і мають право брати участь у референдумі, а також членів сімей військовослужбовців та інших громадян, якщо вони проживають у районах розташування військових частин, складаються на основі даних, що подаються командирами військових частин. Військовослужбовці, які проживають поза військовими частинами, включаються в списки за місцем проживання на загальних підставах [7].
Подобные документы
Сутність виборчого права та його принципи. Порядок організації виборів, як конституційного інституту безпосередньої демократії. Процес висування і реєстрації кандидатів у депутати. Роль виборчих комісій в процесі організації та проведення виборів.
курсовая работа [51,8 K], добавлен 16.06.2011Організація виборів: складання списків виборців, утворення виборчих округів і виборчих дільниць. Система виборчих комісій. Висування і реєстрація кандидатів у депутати. Голосування та встановлення результатів виборів депутатів, повторне голосування.
дипломная работа [127,0 K], добавлен 14.01.2011Основні форми безпосередньої демократії, поняття і види референдумів. Народ як носій суверенітету і єдине джерело влади в Україні. Застосування форм безпосередньої демократії, реального волевиявлення народу. Особливості всеукраїнського референдуму.
курсовая работа [36,3 K], добавлен 23.02.2011Референдум Российской Федерации как всенародное голосование граждан Российской Федерации по законопроектам, действующим законам и другим вопросам государственного значения. Цели и задачи референдума, порядок его финансирования, организации и проведения.
контрольная работа [25,4 K], добавлен 15.09.2008Местный референдум как один из важнейших институтов непосредственной демократии. Его назначение, организация и порядок проведения, особенности финансирования. Анализ проблем его проведения. Перечень вопросов, не выносимых на народное голосование.
реферат [13,7 K], добавлен 30.11.2014Поняття виборчої системи і виборчого права. Типи виборчих систем. Конституційно–правове регулювання виборів в Україні. Характеристика виборчого процесу. Шляхи вдосконалення виборчої системи. Складання списків виборців. Встановлення результатів виборів.
курсовая работа [44,7 K], добавлен 14.07.2016Термин "референдум", его этимология и особенности в разных странах. Формы референдума и процедуры их применения. Республиканский Референдум в Республике Казахстан, его предметы, основополагающие принципы проведения и субъекты инициативы о его назначении.
реферат [15,5 K], добавлен 17.05.2009Правове регулювання біржової діяльності. Правове регулювання товарної біржі. Правове регулювання фондової біржі. Правове регулювання біржової торгівлі. Учасники біржової торгівлі. Класифікація біржового товару. Порядок проведення біржових торгів.
курсовая работа [59,2 K], добавлен 23.10.2007Інститути безпосередньої демократії в місцевому самоврядуванні. Публічне адміністрування як процес вироблення, прийняття та виконання управлінських рішень, як частина політичної думки. Референдум як засіб демократичного управління державними справами.
контрольная работа [21,4 K], добавлен 17.12.2013Створення інституційної основи незалежної Української держави. Становлення багатопартійної системи, причини його уповільнення. Громадянське суспільство в перші роки незалежності, чинники його формування. "Економічний вимір" української демократизації.
реферат [11,8 K], добавлен 28.01.2009
