Всеукраїнський референдум і його правове регулювання
Референдум як один з найважливіших засобів прямої демократії. Характеристика та організація проведення всеукраїнських виборів: порядок призначення, порядок голосування та визначення підсумків, конституційні основи та проблеми їх демократизації.
| Рубрика | Государство и право |
| Вид | курсовая работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 28.10.2010 |
| Размер файла | 87,5 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Списки громадян по дільницях для голосування, утворених в лікарнях та інших стаціонарних лікувальних закладах, а також на суднах, які перебувають в день референдуму у плаванні, при представництвах України за кордоном, складаються на основі даних, що подаються керівниками зазначених установ і капітанами суден.
У список громадян, які мають право брати участь у референдумі, включаються всі громадяни України, які досягли до дня або в день референдуму 18 років і проживають на момент складання списку на території даної дільниці для голосування.
Громадянин може бути включений у список громадян, які мають право брати участь у референдумі, лише на одній дільниці для голосування.
Громадяни, які проживають на території даної дільниці для голосування і з якихось причин пропущені в списку, включаються до нього за рішенням дільничної комісії з референдуму.
Списки громадян подаються для загального ознайомлення за десять днів до референдуму. На дільницях для голосування, утворених в лікарнях та інших стаціонарних лікувальних закладах, а також у виняткових випадках у військових частинах, на суднах, які перебувають в день референдуму у плаванні, списки громадян подаються за два дні до референдуму.
Громадянам забезпечується можливість ознайомитися із списком і перевірити правильність його складення в приміщенні дільничної комісії з референдуму.
Кожному громадянину надається право оскаржити невключення, неправильне включення в список або виключення із списку, а також допущені в ньому неточності в зазначенні даних про нього. Заява про неправильності в списку розглядається дільничною комісією з референдуму, яка зобов'язана не пізніш як у дводенний строк, а напередодні і в день референдуму - негайно розглянути заяву, внести необхідні виправлення в список або видати заявнику копію мотивованого рішення про відхилення його заяви. Це рішення може бути оскаржено до районного (міського) народного суду, який зобов'язаний розглянути скаргу в триденний строк. Виправлення в списку відповідно до рішення районного (міського) народного суду провадиться негайно дільничною комісією з референдуму.
При зміні громадянином місця свого перебування в період між поданням списків для загального ознайомлення і днем референдуму дільнична комісія з референдуму на прохання громадянина і після пред'явлення паспорта або іншого документа, який посвідчує його особу, видає бюлетень для голосування. В одержанні бюлетеня для голосування громадянин розписується у списку осіб, які можуть брати участь у референдумі. Заповнений бюлетень у закритому конверті опускається громадянином в опломбовану або опечатану скриньку і зберігається дільничною комісією з референдуму до дня референдуму.
У бюлетені для голосування міститься назва проекту (проектів) закону, рішення, що виноситься на референдум, і пропонується громадянину відповісти "так" або "ні" на питання про прийняття або відхилення цього проекту (проектів).
У разі винесення на референдум двох або кількох питань для кожного з цих питань встановлюється окремий бюлетень.
У разі проведення одночасно двох або кількох референдумів бюлетені для голосування, які використовуються під час кожного з них, повинні відрізнятися за кольором.
Зміст і форма бюлетенів для голосування при проведенні всеукраїнського або місцевого референдуму встановлюються відповідно Верховною Радою України та обласними, районними, міськими, районними у містах, селищними і сільськими Радами народних депутатів. Зміст бюлетеня не може суперечити суті формулювання питання, визначеного у вимозі народних депутатів або громадян України про проведення референдуму.
Бюлетені для голосування друкуються українською мовою, а в разі необхідності й іншими мовами, якими користуються громадяни дільниці для голосування, що мають право брати участь у референдумі.
Бюлетені для голосування вручаються дільничним комісіям з референдуму не пізніш як за п'ятнадцять днів до всеукраїнського референдуму і не пізніш як за десять днів до місцевого референдуму.
2.4 Порядок голосування і визначення підсумків референдуму
Під час референдуму голосування проводиться в день референдуму з 7 до 20 години. Про час і місце голосування дільнична комісія з референдуму сповіщає громадян не пізніш як за десять днів до референдуму.
На дільницях, утворених у військових частинах, у важкодоступних районах, на суднах, які перебувають в день референдуму у плаванні, дільнична комісія може оголосити голосування закінченим раніше 20 години, якщо проголосували усі громадяни, включені в список.
Голосування проводиться в спеціально відведених приміщеннях, у яких повинні бути обладнані в достатній кількості кабіни або кімнати для таємного голосування, визначені місця видачі бюлетенів і встановлені скриньки для голосування. Скриньки для голосування встановлюються таким чином, щоб громадяни, підходячи до них, обов'язково проходили через кабіни або кімнати для таємного голосування.
Відповідальність за організацію голосування, забезпечення таємниці волевиявлення громадян, обладнання приміщень і підтримання в них необхідного порядку несе дільнична комісія з референдуму.
В день референдуму перед початком голосування скриньки для голосування перевіряє, пломбує або опечатує голова дільничної комісії з референдуму в присутності членів комісії [7].
Кожний громадянин голосує особисто; голосування за інших осіб не допускається. Бюлетені для голосування видаються дільничною комісією з референдуму на підставі списку громадян після пред'явлення громадянином паспорта або іншого документа, який посвідчує його особу. При одержанні бюлетеня для голосування у списку громадян, які мають право брати участь у референдумі, громадянин ставить підпис.
У випадках, коли окремі громадяни за станом здоров'я або з інших причин не можуть прибути в приміщення для голосування, дільнична комісія з референдуму на їх прохання доручає окремим членам комісії організувати голосування в місці перебування цих громадян.
Бюлетені для голосування заповнюються голосуючим у кабіні або кімнаті для таємного голосування. Під час заповнення бюлетенів забороняється присутність будь-кого, крім голосуючого. Громадянин, який не має можливості самостійно заповнити бюлетені, має право запросити в кабіну або кімнату для таємного голосування іншу особу за своїм розсудом, крім члена комісії з референдуму.
Громадянин під час заповнення бюлетеня викреслює в ньому одне з двох слів: "так" або "ні".
У разі проведення одночасно двох чи кількох референдумів або винесення на референдум двох чи кількох питань громадянин одержує і заповнює бюлетені окремо по кожному з референдумів та питань.
Заповнені бюлетені голосуючий опускає у скриньку для голосування.
Підрахунок голосів на дільниці для голосування проводиться дільничною комісією з референдуму.
Скриньки, а також закриті конверти, передані дільничній комісії голосуючими, які змінили місце свого перебування, розкриваються дільничною комісією з референдуму після оголошення головою комісії про закінчення голосування. Розкриття скриньок і конвертів до закінчення голосування забороняється. Перед розкриттям скриньок і конвертів усі невикористані бюлетені для голосування підраховуються і погашаються дільничною комісією з референдуму.
Дільнична комісія з референдуму за списком громадян, які мають право брати участь у референдумі, встановлює загальну кількість громадян на дільниці, а також кількість громадян, які одержали бюлетені і передали закриті конверти. На підставі бюлетенів, що були у скриньках і конвертах, комісія встановлює: загальну кількість громадян, які взяли участь у голосуванні; кількість громадян, які голосували за схвалення поставленого на референдум проекту закону, рішення, і кількість громадян, які голосували проти його схвалення; кількість бюлетенів, визнаних недійсними.
Визнаються недійсними бюлетені для голосування встановленого зразка, а також бюлетені, які не містять точно висловленого рішення громадян. Якщо виникають сумніви у дійсності бюлетеня, питання вирішується дільничною комісією з референдуму шляхом голосування.
Результати підрахунку голосів розглядаються на засіданні дільничної комісії з референдуму і заносяться до протоколу. У разі проведення одночасно двох або кількох референдумів протокол по кожному з них складається окремо. Протокол підписується головою, заступником голови, секретарем і членами комісії і негайно надсилається у відповідну районну, міську, районну в місті, селищну, сільську комісію з референдуму.
На підставі протоколів дільничних комісій з референдуму міська (міст без районного поділу), районна в місті, селищна, сільська комісія з референдуму визначає: загальну кількість громадян, які мають право брати участь у референдумі, кількість громадян, які одержали бюлетені; кількість громадян, які взяли участь у голосуванні; кількість громадян, які голосували за схвалення поставленого на референдум проекту закону, рішення, і кількість громадян, які голосували проти його схвалення; кількість бюлетенів, визнаних недійсними.
Результати підрахунку голосів розглядаються на засіданні відповідної комісії і заносяться до протоколу, який надсилається до вищестоящої комісії з референдуму. На підставі поданих протоколів комісія Республіки Крим з всеукраїнського референдуму, обласна, районна, міська (міст з районним поділом) комісія з референдуму провадить підрахунок голосів у межах адміністративно-територіальної одиниці, результати якого заносяться до протоколу, що надсилається до вищестоящої комісії з референдуму.
Результати всеукраїнського референдуму встановлюються і заносяться до протоколу на засіданні Центральної комісії з всеукраїнського референдуму на підставі протоколів обласних комісій з референдуму.
Під час проведення місцевого референдуму в межах території області, району, міста, району в місті, селища, сільради результати референдуму встановлюються і заносяться до протоколу на засіданні відповідної комісії з референдуму.
Протокол з результатами підрахунку голосів або результатами референдуму підписується головою, заступниками голови, секретарем і членами відповідної комісії з референдуму.
Відповідна комісія з референдуму може визнати результати референдуму недійсними через допущені в ході голосування або під час підрахунку голосів порушення Закону.
Проект закону, рішення вважається ухваленим громадянами, якщо за нього було подано більшість голосів громадян від числа тих, хто взяв участь у референдумі.
Референдум визнається таким, що не відбувся, якщо в ньому взяло участь менше половини громадян, внесених у списки для голосування, а референдум з питань дострокового припинення повноважень Верховної Ради України та Президента України визнається таким, що не відбувся, якщо у ньому взяло участь менше двох третин від загальної кількості громадян, внесених у списки для голосування [7].
Повідомлення про результати референдуму публікуються відповідною комісією не пізніш як на десятий день після референдуму. У повідомленні вказується: загальна кількість громадян, які мають право брати участь у референдумі; кількість громадян, які взяли участь у голосуванні; кількість громадян, які голосували за схвалення винесеного на референдум проекту закону, рішення, і кількість громадян, які голосували проти його схвалення; кількість недійсних бюлетенів.
На засіданнях комісій з референдуму при підрахунку голосів і визначенні результатів голосування мають право бути присутніми представники трудових колективів, громадських організацій, політичних партій, масових рухів, колективів професійно-технічних, середніх спеціальних і вищих навчальних закладів, зборів громадян за місцем проживання і військовослужбовців по військових частинах, органів державної влади. Повноваження зазначених представників засвідчуються письмовим дорученням або посвідченням.
Про намір представників бути присутніми в день проведення референдуму у приміщеннях для голосування або на засіданнях комісій з референдуму повинно бути повідомлено відповідним комісіям не пізніш як за два дні до голосування. Втручання зазначених представників у роботу комісій з референдуму не допускається. Представникам може бути відмовлено у присутності на засіданнях комісій з референдуму лише у випадках, коли у них немає відповідних письмових доручень або посвідчень.
Представники можуть бути присутніми у приміщеннях для голосування або на засіданнях дільничних комісій, утворених у військових частинах, за винятком випадків, коли їх діяльність проводиться на таємних військових об'єктах. Перелік таких дільниць та комісій визначається Центральною комісією з всеукраїнського референдуму спільно з командуванням відповідних військових округів.
Представникам засобів масової інформації гарантується безперешкодний доступ на всі збори і засідання, пов'язані з проведенням референдумів. Комісії з референдуму, державні органи надають їм інформацію, пов'язану з проведенням референдуму.
Якщо під час проведення всеукраїнського або місцевого референдуму було допущено грубі порушення Закону, Верховна Рада України у місячний строк, а відповідна місцева Рада народних депутатів - у 15-денний строк можуть призначити повторний всеукраїнський або місцевий референдум на всій території республіки, відповідної адміністративно-територіальної одиниці або її частини. У такому випадку може бути прийнято рішення про утворення комісій з референдуму в новому складі.
Розділ 3. Конституційні основи референдуму. Проблеми демократизації
Проблеми прийняття конституції, а також реформування даного акта належать до найбільш важливих, складних, дискусійних проблем світового конституціоналізму. Питання в який спосіб приймати чинну Конституцію України привертало особливу, нерідко гостру увагу в період її підготовки та прийняття. Відповідь відома: конституційний процес завершився прийняттям Конституції України 28 червня 1996 року Верховною Радою - парламентом України.
Проте окремо взятий факт парламентської форми легітимації діючого Основного Закону нічого спільного не має з уявленнями про те, що таким чином у конституційному процесі взагалі були виражені всі складові елементи, які втілюють та забезпечують його демократизм, конструктивізм, гласність, професіоналізм та ефективність, що асоціюється з високою якістю чинної Конституції, її відповідністю еталонам прогресивного конституціоналізму.
Поряд з прогресивними елементами, Конституції 1996 року притаманні недоліки, суперечності. Тому цілком об'єктивно невдовзі після її прийняття у парламенті розпочалась робота, спрямована на її вдосконалення, новелізацію Основного Закону у бік демократизму [22, с. 16].
Напередодні 2000 року була формалізована ідея реформи Конституції 1996 року. В узагальненому вигляді концепція конституційних змін виражала і втілювала настирну лінію виконавчої влади на різке зниження ролі законодавчої влади в державному механізмі та зростання ролі Президента, зруйнування балансу між повноваженнями парламенту і главою держави, який і в первісній редакції Конституції 1996 року було порушено шляхом закріплення переваги на боці Президента.
Процес, започаткований наприкінці 1999 року, радикально відрізнявся від процесу 1997 року передусім з точки зору суб'єктів ініціативи внесення змін до Конституції. Якщо у 1997 році ініціатива конституційної реформи народилась безпосередньо в парламенті, то в 1999 питання про зміни Основного Закону порушила ініціативна група всеукраїнського референдуму за народною ініціативою, утворена зборами громадян України в Житомирі. Зовсім не зайвим буде зауважити, що подання до Центральної виборчої комісії стосовно реєстрації згаданої групи надійшло від міського голови Житомира. А згідно з пунктом 10 статті 106 Конституції призначення голів місцевих державних адміністрацій та припинення їхніх повноважень на цих посадах здійснюється Президентом України.
Аналіз системи правових актів, що забезпечують організацію та проведення всеукраїнського референдуму, абсолютно рельєфно розкриває антипарламентську суть всеукраїнського референдуму 16 квітня 2000 року.
Важливо відзначити, що положення про можливість використання референдуму як зброї проти парламенту в світовій теорії сформульовано давно. У 1931 році Каре де Мальбер дійшов висновку, що є тільки три засоби для зменшення всемогутності парламенту: створення сильної виконавчої влади, введення контролю за конституційністю законів і референдум. Але якщо французький автор виявив інструменти впливу на всемогутній парламент з метою ослаблення його всемогутності, що цілком обґрунтовано і правильно, то всеукраїнський референдум 16 квітня 2000 року застосовувався щодо парламенту протилежної якості - слабкого з метою ще сильнішого ослаблення.
Річ у тім, що незадовго до референдуму, в січні - лютому 2000 року, відбулась так звана оксамитова революція, внаслідок якої були змінені Голова Верховної Ради України, перший заступник Голови Верховної Ради, заступник Голови Верховної Ради та створена президентська більшість, яка з'явилася внаслідок не народного волевиявлення, а політичної домовленості. Як пише народний депутат України, академік П. П. Толочко, «оксамитова революція» «поховала парламент як самодостатній демократичний інститут. Фактично він став своєрідним продовженням президентських структур і тепер слухняно виконує всі рекомендації, що надходять з вулиці Банкової»2. Прогностичні роздуми вченого включають також його висновок щодо результатів референдуму 16 квітня 2000 року: «Влада без внутрішніх противаг не може зберегти демократичну форму правління і неминуче еволюціонує до авторитаризму. Волевиявлення народу в такому разі збігається з волею президента (в країнах з диктаторськими режимами такий збіг абсолютний) так, як це трапилось з референдумом щодо майбутньої долі українського парламенту, а Верховна Рада стане суто декоративним атрибутом демократії».
Широкі можливості використання виконавчою гілкою всеукраїнського референдуму 16 квітня 2000 року як зброї проти законодавчої влади обумовлені, передусім, чинною конституційною моделлю всеукраїнського референдуму [22, с. 20].
У руслі демократичних процесів теоретичні та конституційні доктрини розглядають референдум як одну з найважливіших форм здійснення суверенітету народу.
Конституція України 1996 року зробила суттєвий крок у створенні конституційних гарантій права громадян вирішувати головні питання суспільного та державного життя шляхом референдуму. Стаття 38 Основного Закону закріплює право громадян брати участь у всеукраїнському референдумі; стаття 69 встановлює форми здійснення прямого народовладдя; стаття 70 визначає, що право голосу на виборах і референдумах мають громадяни, які досягли 18 років; стаття 72 обумовлює проголошення всеукраїнського референдуму за народною ініціативою.
Реалізація наведених та інших конституційних положень, установлень, приписів і процедур дає широкі можливості для прийняття рішень безпосередньо народом, використовуючи референдум, які б віддзеркалювали інтереси людей і відповідали їх очікуванням.
Однак застосування всенародного голосування для розв'язання відповідних проблем може мати не тільки позитивні, а й негативні наслідки. В такому контексті на особливу увагу заслуговує питання суб'єктів, що вправі призначати всеукраїнський референдум.
Конституція України 1978 року відносила право прийняття рішень про проведення всеукраїнського референдуму до виключного відання Верховної Ради (п. 18 ст. 97).
Конституційний договір, укладений усупереч Конституції, між Верховною Радою та Президентом України «Про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України» (8 червня 1995 р.), головна риса якого - розширення компетенції Президента за рахунок звуження прерогатив парламенту, зафіксував інше положення. Згідно з пунктом 24 статті 17 згаданого Договору до Верховної Ради відносилось прийняття з власної ініціативи або з ініціативи не менш як трьох мільйонів виборців рішень про проведення всеукраїнських референдумів та оголошення результатів всеукраїнських референдумів.
За Договором статус суб'єкта, правомочного призначати всеукраїнський референдум, одержав також Президент України, «на підставах і в порядку, передбаченому Законом України «Про всеукраїнський та місцеві референдуми» (ст. 26), який закріплював право, що нас інтересує, за єдиним органом - Верховною Радою (ст. 12).
Конституція 1996 року називає двох суб'єктів, які мають право призначати всеукраїнський референдум - це Верховна Рада і Президент України (ст. 72; ст. 73; п. 2 ст. 85; п. 6 ст. 106; ст. 156).
При цьому важливо наголосити на тому, що діючий Основний Закон містить норми, які гарантують піднесення глави держави над найвищим представницьким органом народу в сфері прийняття рішень про проведення референдуму. Це досягається незрозумілим та дивним визначенням питань, які становлять предмет референдумів, призначуваних парламентом та Президентом. Одне цілком зрозуміло - критерієм розмежування об'єкта референдуму служить забезпечення переваг глави держави над законодавчим органом [26, с. 116].
Як передбачають стаття 72 та пункт 2 статті 85 Основного Закону, Верховна Рада уповноважена призначати всеукраїнський референдум лише з одного питання - про зміну території України. Але! Системне осмислення правил, що містяться у статтях 72, 73 та пункті 2 статті 85 Конституції, викликає серйозні запитання, неясності і навіть сумніви. Річ у тім, що розділ І Конституції - «Загальні положення» в статті 2 чітко проголошує: «Територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною». Наявні протиріччя, неясності, двозначності. Виходячи з буквального змісту процитованого положення зміна території України неприпустима, це забороняє Основний Закон. Тобто статті 72, 73 та пункт 2 статті 85 Конституції суперечать статті 2 Конституції.
За теорією співвідношення конституційних норм, норми Конституції, хоч і є нормами Основного Закону, тим не менше мають неоднакову юридичну силу. Якщо порівнювати норми-принципи Конституції з конкретними нормами, то примат - за першими. Звідси висновок - норми конкретного характеру повинні відповідати нормам-принципам.
Тобто у розглядуваному нами випадку домінуючим є положення, що міститься у статті 2 Конституції і проголошує цілісність та недоторканність території України.
Зроблений висновок обґрунтовується також з точки зору конституційної концепції. Доктрина ієрархії конституційних норм одержала втілення у чинній Конституції України. Це абсолютно рельєфно віддзеркалює закріплення неоднакового порядку внесення змін до різних розділів Основного Закону.
Екстраполюючи концепцію вищої юридичної сили норм-принципів порівняно з конкретними нормами Конституції на співвідношення статті 2 зі статтею 73 та пунктом 2 статті 85, доходимо висновку: правило, яке міститься у статті 2 Конституції, щодо правил, закріплених статтею 73 та пунктом 2 статті 85 Конституції, є домінуючим.
Здійснений аналіз викликає запитання: конституційний статус Верховної Ради як суб'єкта призначення всеукраїнського референдуму - уявний, вигаданий, удаваний, позірний, двозначний? Іншими словами, об'єкт референдуму, стосовно якого Верховна Рада конституюється суб'єктом його призначення, - відсутній? У такому випадку найвищий представницький орган України фактично взагалі не є суб'єктом права призначати всеукраїнський референдум.
Адже статті 72 та пункт 2 статті 85 Конституції до повноважень Верховної Ради відносять призначення всеукраїнського референдуму лише з питань про зміну території.
Буквально під терміном «питання про зміну території України» розуміються і негативні, і позитивні зміни. Якщо вважати, що в статті 73 йдеться про приєднання до території України інших територій, то Верховна Рада лише в цьому разі і де-факто, і де-юре є суб'єктом призначення всеукраїнського референдуму [26, с. 118].
Відповідні питання вимагають суворого, чіткого і недвозначного обумовлення нормами Основного Закону.
На відміну від наведеного, статус Президента України як суб'єкта призначення всеукраїнського референдуму гарантується широкими та конкретними прерогативами в надзвичайно важливих сферах. Насамперед вони включають конституційну матерію. Йдеться про зміни Основного Закону. Правом внесення до Верховної Ради законопроекту про внесення змін у розділи: «Загальні засади», «Вибори. Референдум», «Внесення змін до Конституції України» стаття 156 Основного Закону наділяє двох суб'єктів - Президента України або не менше двох третин депутатів від конституційного складу Верховної Ради. У разі його прийняття не менше ніж двома третинами конституційного складу парламенту законопроект затверджується всеукраїнським референдумом. Право його призначення надано тільки Президентові.
Основний Закон закріплює главу держави також суб'єктом, що проголошує всеукраїнський референдум, ініціатором якого виступає народ (п. 6 ст. 106). У цьому разі необхідно, згідно зі статтею 72 Основного Закону, щоб проголошення референдуму вимагало не менше трьох мільйонів громадян України, які мають право голосу, за умови, що підписи про призначення референдуму зібрані не менш, ніж у двох третинах областей республіки і не менше 100 тисяч підписів у кожній області.
Конституційно об'єкт референдуму за народною ініціативою не окреслений. Проте його широкі масштаби, включаючи конституційні питання, не викликають сумнівів: адже заборону референдумних рішень Основний Закон фіксує тільки щодо законопроектів з питань податків, бюджету та амністії (ст. 74).
Сконструйована чинним Основним Законом модель інституту референдуму порівняно з тією, яка втілювалася попередньою Конституцією, урізала парламентські прерогативи. Вона реально зазіхає на законодавчу функцію Верховної Ради. Закон України про всеукраїнський та місцеві референдуми прямо вказує, що предметом всеукраїнського референдуму може бути прийняття, зміна чи відміна законів України (ст. 3). Піднесення Президента до рангу суб'єкта призначення всеукраїнського референдуму з народної ініціативи і позбавлення цього права парламенту гарантує можливість використання виконавчою владою референдуму для прийняття законів, в тому числі в обхід Верховної Ради і навіть всупереч їй, що порушує доктринальні положення народного суверенітету та розподілу влад. Таким чином, конституювання Президента суб'єктом проголошення народного волевиявлення приховує пряму загрозу успішній реалізації Верховною Радою законодавчої функції, зазіхання на об'єкт законодавчого регулювання парламенту, розмиває законодавчу гілку влади, знижує її роль у державному механізмі та підвищує Президента над парламентом.
Щоб усунути можливість використання всеукраїнського референдуму в антидемократичних, антипарламентських цілях, необхідно переглянути діюче конституційне рішення щодо суб'єктів, правомочних призначати всеукраїнський референдум. На моє переконання, це обґрунтовується здійсненим аналізом, а також практикою, що формується. Суб'єктом такого повноваження, безперечно, є Верховна Рада як єдиний законодавчий і найвищий представницький орган народу. Це положення асоціюється з переглядом статті 72; пункту 2 статті 85; пункту 6 статті 106; статті 156 Конституції. Світовий конституціоналізм знає також форму спільного призначення загальнонаціонального референдуму парламентом та главою держави або іншими суб'єктами. Такий варіант доцільно осмислити стосовно наших умов.
Діюча конституційна модифікація права глави держави призначати всеукраїнський референдум, вибудувана чинним Основним Законом, дає підстави для трактування цього права як дискреційного, тобто такого, що може здійснюватись на власний розсуд.
Світова конституційна законотворчість розробила багатий арсенал інструментів, щоб запобігти, не допустити використання подібних форм цього права, що пов'язується з наслідками його реалізації. Варто наголосити, що навіть Конституція Франції 1958 року, авторитарні риси якої широко відомі, зв'язує застосування президентом країни права призначення референдуму певними умовами. Відповідно до статті 11 Конституції, на пропозицію уряду під час сесії парламенту або за спільною пропозицією обох палат, яка публікується, президент може передати закон на референдум. Якщо референдум проводиться на пропозицію уряду, уряд робить про це заяву в кожній палаті, після чого розгортається обговорення. Основний Закон присвячує окрему статтю проблемі про зміни Конституції (ст. 89). Роль парламенту в даному процесі конституційно окреслюється таким чином, що питання змін Основного Закону спочатку вирішують палати, після чого проводиться референдум, який схвалює перегляд Конституції остаточно. Щодо ініціативи перегляду Конституції, то вона належить президенту, який діє за пропозицією прем'єр-міністра і членів парламенту.
Реалізація конституційних норм у сфері референдуму здійснювалась архітектором Конституції, Президентом Ш. де Голлем шляхом порушень діючих правил. Всі референдуми мали антипарламентський характер і були інструментом проведення рішень «через голову» парламенту, ігноруючи його думку. В постголлівський період роль французького парламенту поступово зростала. Сильні традиції парламентаризму, мужність і наполегливість парламентаріїв у боротьбі за відновлення ролі загальнонаціонального представницького органу, фактична діяльність парламенту, який переборює конституційні заборони, допомогли йому повернути політичний потенціал.
Викликає інтерес новітня конституційна модель референдуму, збудована Конституцією Польщі 1997 року. Відповідно до статті 125, загальнопольський референдум вправі призначити сейм абсолютною більшістю голосів у присутності не менше половини законної кількості депутатів або президент республіки за згодою сенату, що виражається абсолютною більшістю голосів в присутності не менше половини законної кількості сенаторів. Демократизм конституційного рішення полягає в тому, що використання форми безпосередньої демократії тісно пов'язується з представницькою демократією. Якщо взяти співвідношення парламент - президент, то домінантну роль Конституція відводить парламентським інститутам. Суб'єктами призначення референдуму є палата або президент. Але президент може виступити суб'єктом права призначення референдуму за згодою сенату [23, с. 64].
Аналогічна доктрина закріплюється також щодо рішення питання про зміни Конституції. Проект закону про зміни Конституції можуть внести не менше 1/5 законної кількості депутатів, сенат або президент республіки. Якщо закон про зміну Конституції стосується розділів І, ІІ або ХІІ, названі суб'єкти можуть протягом 45 днів від дня постанови сенату про закон вимагати стверджувального референдуму. З пропозицією щодо цього референдуму ці ж самі суб'єкти звертаються до маршала сейму, який негайно призначає референдум протягом 60 днів з дня внесення пропозиції (ст. 235).
Отже, Конституція Польщі - республіки, що постійно фігурує як взірець для пострадянських республік, не наділяє президента, який легітимується безпосередньо народом, правом самостійно призначати референдум. Домінуючим суб'єктом у вирішенні питань референдуму польська Конституція закріплює парламентські інститути.
Наведені та інші прогресивні моделі доктринально необхідно використати з метою демократизації конституційно-правових основ організації та проведення всеукраїнського референдуму.
Слід кардинально змінити статус українського парламенту в досліджуваній сфері в бік його підвищення. Верховна Рада - безумовний суб'єкт призначення всеукраїнського референдуму з усіх питань, що є предметом референдуму. Якщо глава держави наділяється правом призначення всеукраїнського референдуму з окремих питань, то це необхідно обумовити чіткими і ясними вимогами стосовно необхідності участі у вирішенні питання парламенту, без згоди якого глава держави не має права призначати або проголошувати всеукраїнський референдум.
До негативів всеукраїнського референдуму 16 квітня 2000 року належить те, що його ініціювання, проголошення, організація, проведення, а також процес реалізації одержаних результатів здійснювались в умовах відсутності належного законодавчого регулювання. Головне вираження цього положення - в Україні не було нового закону про всеукраїнський референдум. Діяв Закон про всеукраїнський та місцеві референдуми, прийнятий 3 липня 1991 року, який застарів, бо приймався на базі Конституції 1978 року. 3розуміло, що значною мірою згаданий акт не відповідав Конституції 1996 року.
Найбільш вагомо і рельєфно слабкість законодавчого забезпечення референдуму 16 квітня 2000 року віддзеркалює безпосередньо Указ Президента «Про проголошення всеукраїнського референдуму за народною ініціативою» від 15 січня 2000 року [23, с. 56]. Указ передбачав: «Центральна виборча комісія, територіальні та дільничні комісії здійснюють повноваження щодо підготовки і проведення всеукраїнського референдуму відповідно до Конституції України, Закону України «Про Центральну виборчу комісію», а також Закону України «Про всеукраїнський та місцеві референдуми» в частині, що не суперечить Конституції України».
Таким чином, сам указ про проголошення народного волевиявлення
Удосконалення референдумної практики на перспективу асоціюється з рішучим і повним усуненням недоліків, притаманних всеукраїнському референдуму 16 квітня 2000 року. Необхідною умовою є побудова належного правового фундаменту в досліджуваній сфері: уточнення та зміцнення конституційних основ; прийняття законів про всеукраїнський референдум; про гарантії виборчих прав і права на участь у референдумах громадян України; про народне обговорення важливих питань суспільного та державного життя тощо.
На моє глибоке переконання, слід особливо загострити увагу на необхідності підвищення теоретичного рівня юридичної науки та відповідальності вчених, не тільки професійної, а й моральної, за процеси, що відбуваються в нашому суспільстві, тим більше, коли йдеться про суверенітет українського народу, проблеми безпосередньої демократії. Широко відомо, що відповідні державні органи одержали численні позитивні висновки щодо питань, пов'язаних з всеукраїнським референдумом 16 квітня 2000 року. Дійсність їх відкинула багато в чому, підтвердивши, що вони розходилися з реальним станом як у теоретичному плані, так і в правовому та практичному.
Висновок
Проблематика референдуму заслуговує особливої уваги в Україні як системи взаємодії суспільства і держави, для якої характерною є особлива й істотна роль загальнонаціонального суверенітету державної влади та втілення ідей демократизму і конституціоналізму.
Значущість цієї проблематики визначається хоча б тим, що референдум за своєю природою є принципово відмінним від інших громадських волевиявлень.
Ця відмінність, насамперед, полягає в тому, що при проведенні референдуму присутній змістовний характер волевиявлення, існує взаємозв'язок між представницькими органами публічної влади - парламентом і муніципалітетами. Останні, як відомо, є представницькими органами місцевого самоврядування, хоча іноді термін "муніципалітет" має дещо інше значення. Тому парламент щонайменше неточно іменувати "вищим представницьким органом державної влади". Не існує наукового підґрунтя і для існування поняття "представницька влада", яке також вживається в нашій суспільно-політичній і державно-правовій практиці.
Серед юридичних проблем, які є супутніми явищу референдуму, слід виділити проблему парламентського права. На мою думку, є усі підстави твердити про відповідний нормативно-правовий феномен системного характеру, змістовне наповнення якого забезпечує Регламент Верховної Ради України. Відповіді чекає питання про юридичну природу парламентського регламенту, який аж ніяк не слід ототожнювати із законом.
Широке коло проблем постає у зв'язку з конституційно-правовою регламентацією функціонування органів виконавчої влади в Україні в зв'язку з проведенням всеукраїнського референдуму. У першу чергу це проблема статусу Кабінету Міністрів, пов'язана з прийнятою конституційною моделлю, яка запроваджує, так званий, дуалізм виконавчої влади. Ця проблема повною мірою стосується змісту конституційно-правового статусу Президента України. Вже зараз можна сказати, що в основу такого дуалізму покладені певні принципи щодо наповнення змісту компетенції Уряду і Президента. Необхідно підкреслити, що зазначені та деякі інші проблеми, є гостро актуальними з позиції практики і тому потребують досить оперативного теоретичного вирішення.
Перспективи розвитку науки конституційного права в Україні визначають і проблеми засад судоустрою і судочинства в процесі вирішення питань пов'язаних з проведенням референдуму. За усталеною радянською традицією теоретичні проблеми судоустрою виводилися за рамки державознавства і поєднувалися з наукою процесуального права. Не заперечуючи наявність такого поєднання, треба зазначити, що подібний підхід був пов'язаний з неприйняттям "буржуазної концепції поділу влад".
Сьогодні юристи-конституціоналісти мають виправити це перекручення. Поєднання їх зусиль з тими, хто досліджує так зване судове право, буде досить корисним.
Використана література
Конституція України від 28.06.1996р.
Коментар до Конституції України. Київ. 1996р.
Закон України «Про вибори народних депутатів України» від 24.09.1997р.
Закону України «Про вибори народних депутатів України». Київ. 1998р.
Закон України «Про вибори Президента України» від 05.03.1999р.
Закон України «Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» від 14.01.1998р.
Закон України «Про всеукраїнський та місцевий референдум» від 03.07.1993р.
Шаповал В.В. «Зарубіжний парламентаризм». Київ. 1993р.
Корнієнко М.І. Виборче законодавство для органів місцевого самоврядування. - Політолог. Вісник. - Вип.1.-К.,1993.-С.18.
Маклаков В.В. Конституционное (государственное) право зарубежных стран: Учеб. в 4т.- Т. 1-2 - Под. ред. Страшуна Б.С. - М., 1996. - С.318.
Чиркин В.Е. Конституционное право зарубежных стран. - М.: Юристъ, 1997. - С.191.
Прело М. Конституционное право Франции. - М., 1987. - С.399.
Лавринович О. «Реформування виборчої системи - суспільна потреба» // Голос України, 05.09.1995р.
Кісь Роман . Аспекти національної ідеї - К.,1997.
Лук'яненко Л. За Україну за її волю. К.-1991.
Михеєнко М.М., Мовчан В. В., Радзієвська Л.К. Порівняльне судове право К. 1993. - С. 160.
Терен В., Чмир Ю., Україна сьогодні і завтра // Розбудова держави.,1994-№1
Шемшученко Ю. Сила демократії - у силі влади! // Віче. - 1995. - № 6. - С. 9.
Ющик О. Реформування законодавчого процесу: проблеми і перспективи // Віче, - 1995. - № 2 - С. 15.
Конституція України - основа розвитку законодавства // П.У.1997-№8., С.18-36.
Нова Конституція України - втілення національної ідеології державотворення //П.У. - 97. - №1, С. 46-49.
Правові проблеми суверенітету і незалежності України // П.У.,-1992-№10,С. 10-22.
Проблеми формування суверенної правової України.- Львів.,1993.
Соціальні і політичні передумови організації конституційного процесу в Україні // Адвокат.,1996-№3, ст.3-13.
Сучасна історія України // Культурол. Студія.,1996. Вип.1,С.9-13.
Українська перспектива: історико-політологічні підстави сучасної державної стратегії./ К.,1996.,С.110-126.
Подобные документы
Сутність виборчого права та його принципи. Порядок організації виборів, як конституційного інституту безпосередньої демократії. Процес висування і реєстрації кандидатів у депутати. Роль виборчих комісій в процесі організації та проведення виборів.
курсовая работа [51,8 K], добавлен 16.06.2011Організація виборів: складання списків виборців, утворення виборчих округів і виборчих дільниць. Система виборчих комісій. Висування і реєстрація кандидатів у депутати. Голосування та встановлення результатів виборів депутатів, повторне голосування.
дипломная работа [127,0 K], добавлен 14.01.2011Основні форми безпосередньої демократії, поняття і види референдумів. Народ як носій суверенітету і єдине джерело влади в Україні. Застосування форм безпосередньої демократії, реального волевиявлення народу. Особливості всеукраїнського референдуму.
курсовая работа [36,3 K], добавлен 23.02.2011Референдум Российской Федерации как всенародное голосование граждан Российской Федерации по законопроектам, действующим законам и другим вопросам государственного значения. Цели и задачи референдума, порядок его финансирования, организации и проведения.
контрольная работа [25,4 K], добавлен 15.09.2008Местный референдум как один из важнейших институтов непосредственной демократии. Его назначение, организация и порядок проведения, особенности финансирования. Анализ проблем его проведения. Перечень вопросов, не выносимых на народное голосование.
реферат [13,7 K], добавлен 30.11.2014Поняття виборчої системи і виборчого права. Типи виборчих систем. Конституційно–правове регулювання виборів в Україні. Характеристика виборчого процесу. Шляхи вдосконалення виборчої системи. Складання списків виборців. Встановлення результатів виборів.
курсовая работа [44,7 K], добавлен 14.07.2016Термин "референдум", его этимология и особенности в разных странах. Формы референдума и процедуры их применения. Республиканский Референдум в Республике Казахстан, его предметы, основополагающие принципы проведения и субъекты инициативы о его назначении.
реферат [15,5 K], добавлен 17.05.2009Правове регулювання біржової діяльності. Правове регулювання товарної біржі. Правове регулювання фондової біржі. Правове регулювання біржової торгівлі. Учасники біржової торгівлі. Класифікація біржового товару. Порядок проведення біржових торгів.
курсовая работа [59,2 K], добавлен 23.10.2007Інститути безпосередньої демократії в місцевому самоврядуванні. Публічне адміністрування як процес вироблення, прийняття та виконання управлінських рішень, як частина політичної думки. Референдум як засіб демократичного управління державними справами.
контрольная работа [21,4 K], добавлен 17.12.2013Створення інституційної основи незалежної Української держави. Становлення багатопартійної системи, причини його уповільнення. Громадянське суспільство в перші роки незалежності, чинники його формування. "Економічний вимір" української демократизації.
реферат [11,8 K], добавлен 28.01.2009
