Правові відносини в механізмі правового регулювання

Правові відносини в механізмі правового регулювання

Зміст

Вступ

1. Місце правових відносин в механізмі правового регулювання

1.1 Поняття механізму правового регулювання

1.2 Правовідносини у механізмі правового регулювання

2. Правові відносини як елемент механізму правового регулювання

2.1 Поняття правових відносин

2.2 Ознаки правових відносин

2.3 Суб'єкти правових відносин

2.4 Об'єкти правових відносин

3. Юридичний факт як передумова виникнення, зміни та припинення відносин

3.1 Поняття юридичного факту

3.2 Класифікація юридичних фактів

Висновки

Список використаних джерел і літератури

Вступ

Обґрунтування вибору теми та її актуальність. Механізм правового регулювання -- це система правових засобів (способів і форм), за допомогою яких забезпечується впорядкування суспільних відносин, їхня відповідність вимогам правових норм. Він є необхідною складовою будь якої правової системи. Без нього неможливе нормальне функціонування права та існування держави. Найважливішою складовою цього механізму є правові відносини. Люди в процесі свого життя і діяльності вступають один з одним у численні взаємини. Саме регламентація цих відносин є пріоритетною задачею механізму правового регулювання, оскільки від цього напряму залежатиме рівень законності в державі. Саме через важливість цього елементу механізму правового регулювання для суспільства я обрав дану тему курсової роботи.

Мета та задачі роботи. Метою роботи є визначення ролі правовідносин у механізмі правового регулювання.

Для досягнення поставленої мети визначено такі основні задачі роботи: дослідити механізм правового регулювання та правовідносини як його складову частину.

Об'єкт і предмет дослідження. Об'єктом дослідження є правовідносини як складова частина механізму правового регулювання.

Предметом дослідження є місце правових відносин в механізм правового регулювання, поняття, ознаки та сторони правовідносин, а також передумови виникнення, зміни та припинення правовідносин.

Методи дослідження. Під час написання курсової роботи я використовував низку правових та загальнонаукових методів. Основним методом для написання роботи став метод аналізу правовідносин як правового явища. Також я використовував дедуктивний метод, який зумовлює особливості побудови мого плану (спочатку надається характеристика явищу, і лише потім - його деталям). Під час опису видів юридичних фактів мені значно допоміг метод класифікації та моделювання. Також мені дуже допоміг метод дослідження монографічних публікацій.

Аналіз використаних джерел та літератури. Питання сутності правових відносин у системі механізму правового регулювання знаходиться у теоретичній площині - саме тому основою для мого дослідження стали монографії та наукові роботи вітчизняних вчених-теоретиків юриспруденції. Зокрема варто відмітити монографії з теорії держави та права під редакцією Скакун О.Ф та Марченко М.Н. Не менше інформації я отримав з монографії Ківалова С.В “Адміністративне право України”.

Обґрунтування структури роботи. Першу главу я присвятив механізму правового регулювання. В ній буде надано загальну характеристику механізму, а також визначено місце правових відносин в механізмі правового регулювання. В другій главі проведено аналіз самих правовідносин - надано поняття правових відносин та досліджено його ознаки, суб'єктний та об'єктний склад. Третю главу я присвятив юридичному факту - необхідній передумові виникнення, зміни та припинення будь яких правових відносин.

1. Місце правових відноносин в механізмі правового регулювання

1.1 Поняття механізму правового регулювання

Держава забезпечує життєдіяльність суспільства як системи через використання влади, а право - через нормативне регулювання. Останнє споконвічно покликано бути стабілізуючим і заспокійливим фактором завдяки принципам волі і справедливості, які містяться у ньому.

Правове регулювання -- це дія права на суспільні відносини з допомогою використання певних юридичних засобів. В умовах формування в Україні основ правової держави роль і значення правового регулювання суспільних відносин набувають особливої актуальності. Адже головною ознакою моделі держави, що характеризуються як правова, виступає саме ознака високої правової урегульованості суспільних відносин. Відмітна риса правового регулювання полягає в тому, що воно має специфічний механізм. Поняття механізму правового регулювання використовується в теорії для розкриття взаємодії різних елементів правової системи, за допомогою яких здійснюється регулятивний вплив на суспільні відносини з метою їх впорядкування [8, 175].

Механізм правового регулювання - це сукупність правових засобів, узята в єдності, за допомогою яких держава здійснює правовий вплив на суспільні відносини в бажаному для нього напрямку, за допомогою яких забезпечується впорядкування суспільних відносин, їхня відповідність вимогам правових норм.

У механізмі правового регулювання виділяють структуру правового регулювання, що характеризується, насамперед, методами і способами регулювання. Кожна галузь права має свій метод чи сполучення методів правового регулювання. У теорії правового регулювання прийнято виділяти два методи правового впливу:

1) метод децентралізованого регулювання, побудований на координації цілей і інтересів у суспільних відносинах і який застосовується у сфері галузей приватно-правового характеру;

2) метод централізованого, імперативного регулювання, що базується на відносинах субординації між учасниками суспільних відносин і що використовується у привселюдно - правових галузях.

Способи правового регулювання -- складові елементи впорядкованих суспільних відносин: дозволу, зобов'язування (веління), заборони.

Дозвіл -- це надання особі права на свої власні активні дії (роби, як вважаєш за потрібне). Прикладом здійснення правового регулювання за допомогою цього способу може бути будь-яка правова норма, що надає суб'єкту право на одержання тих чи інших благ. Наприклад, права на отримання пенсії.

Зобов'язування (веління) -- покладання на особу обов'язку активної поведінки (роби тільки так), наприклад, обов'язок забезпечення обвинуваченому права на захист, обов'язок своєчасного виконання договірних зобов'язань тощо.

Заборона -- це покладання на особу обов'язку утримуватися від вчинення дій певного роду (тільки так не роби). Прикладом заборони можуть бути положення норм права про заборону пропаганди війни, національної чи расової переваги одних народів над іншими. Норми Особливої частини Кримінального кодексу також є фактично заборонами, оскільки вони встановлюють відповідальність за певні дії і тим самим їх забороняють. Зобов'язання (веління) і заборони превалюють в основному в галузях, що належать до публічного права [8, 175].

Усі способи правового регулювання пов'язані із суб'єктивними правами. При дозволянні суб'єктивне право утворює зміст даного способу правового регулювання. При зобов'язуванні та забороні право вимоги належить іншим особам. Його призначення -- забезпечити виконання активного (зобов'язування) або пасивного (заборони) юридичного обов'язку.

Перераховані й розтлумачені способи правового регулювання з найбільшою ефективністю досягають своєї мети лише в тісному взаємозв'язку один з одним. Так, дозвіл суб'єктові певної поведінки буде реальним лише за наявності обов'язків в інших суб'єктів задовольняти потреби, що виникли у цьому зв'язку в уповноваженого суб'єкта.

Отже, процес правового регулювання в кожному конкретному випадку різний - у залежності від виконання правових обов'язків - чи добровільно, чи примусово.

Істотне значення для розуміння правового регулювання має його предмет чи сфера правового регулювання.

Зі сказаного можна зробити висновок, що поняття механізму правового регулювання дозволяє:

- не тільки зібрати разом явища правової дійсності - норми, правовідносини, юридичні акти й ін., що беруть участь у правовому впливі, - і оскаржити їх як цілісність, але і представити їх у працюючому, системно діючому виді, що впливає, що характеризує результативність правового регулювання;

- висвітити у зв'язку з цим специфічні функції, що виконують ті чи інші юридичні явища в правовій системі, показати їхній зв'язок між собою і взаємодію [12, 71].

Розглянута позиція розуміння механізму правового регулювання як сукупності правових засобів, що використовуються у процесі правового регулювання суспільних відносин, є дискусійною, на думку В.М. Сирих. Свої погляди він обґрунтовує тим, що один з основних принципів наукового аналізу складних систем, механізмів вимагає розглядати досліджуваний об'єкт, явище у взаємозв'язку, взаємодії складових його частин. Тільки таким чином можна встановити, наскільки ефективно діють компоненти, які їхні функції і наскільки результативною є робота механізму в цілому як єдиного цілісного утворення. Вивчення ж структури механізму на рівні складових його частин є неповним. Тому, щоб одержати вірні уявлення про механізм правового регулювання, його здатності виступати в цій якості варто розглядати максимально повно всі його компоненти, а також узяти їх у взаємозв'язку і взаємодії.

При таких методологічних вимогах механізм правового регулювання можна розглядати як складну систему, що складається з правових засобів, суб'єктів, що здійснюють правове регулювання чи правову діяльність, і юридично значимих результатів їхньої діяльності. При цьому єдиний механізм правового регулювання згідно стадіям правового регулювання підрозділяється на три компоненти: механізм правотворчості, механізм реалізації норм права і механізм державного примусу.

Кожен механізм діє на своїй стадії правового регулювання - правотворчості, правореалізації і застосуванні юридичної відповідальності - і характеризується специфічними, тільки йому властивими правовими засобами.

Таким чином, механізм правового регулювання -- це узята в єдності система правових засобів, способів і форм, за допомогою яких нормативність права переводиться в упорядкованість суспільних відносин, задовольняються інтереси суб'єктів права, встановлюється і забезпечується правопорядок [12, 75] .

Основні ознаки (риси) механізму правового регулювання такі:

1. Є складовою частиною механізму соціального регулювання. Його правова діяльність супроводжується політичним, економічним, етичним та іншими видами механізму соціального регулювання, переплітається з ними.

2. Збирає усі явища правової дійсності:

-- засоби (норми права, суб'єктивні права і юридичні обов'язки, рішення судів тощо, об'єктивовані в правових актах);

-- способи (дозволи, зобов'язання, заборони);

-- форми (використання, виконання, додержання, застосування).

3. Становить систему правових засобів, способів, форм, що перебувають у взаємозв 'язку і взаємодії. Кожна частина механізму правового регулювання знаходиться на своєму місці (як годинний механізм), виконує специфічні функції. Якість виконуваних ними функцій впливає на роботу інших частин і результат функціонування механізму в цілому.

4. Є динамічною частиною правової системи суспільства. Його рух виражається в стадіях, яким відповідають свої механізми дії. Як і правова система суспільства, механізм правового регулювання являє собою цілісність правової дійсності, визначається закономірностями еволюції суспільства, рівнем розвиненості економіки, культури. Його призначення полягає в приведенні в дію необхідних елементів правової системи, забезпеченні їх «роботи». Від механізму залежать ефективність правового регулювання, відповідність поведінки учасників суспільних відносин розпорядженням юридичних норм, їх рух до задоволення своїх інтересів.

5. Результатом його діяльності є встановлення правопорядку в суспільстві [8, 177].

Механізм правового регулювання складають елементи, обов'язкові на окремих його стадіях:

1) принципи права, норми права, нетипові правові розпорядження (спеціалізовані норми права), об'єктивовані в нормативно-правових актах;

2) правовідносини, суб'єктивні юридичні права і обов'язки в їх індивідуалізації (конкретизації);

3) акти безпосередньої реалізації прав і обов'язків;

4) акти застосування норм права.

Кожний елемент виконує специфічну роль у регулюванні діяльності суб'єктів і суспільних відносин, що виникають на їх основі.

1.2 Правовідносини у механізмі правового врегулювання

Правовідносини -- необхідний елемент механізму правового регулювання, важлива ступінь здійснення програм, закладених у нормах права. У правовідносинах індивідуалізуються положення відповідної правової норми, конкретизуються суб'єктивні юридичні права і обов'язки певних суб'єктів, їх повноваження і юридична відповідальність. Індивідуалізація загальних моделей поведінки стосовно конкретних осіб -- другий рівень правового регулювання.

Особливості прав, обов'язків, повноважень і відповідальності (а звідси й особливості правовідносин) багато в чому залежать від характеру регулюючого впливу норм права, у результаті якого складаються різні види правовідносин -- регулятивні чи охоронні, активні чи пасивні.

Отже, правовідносини в механізмі правового регулювання утворюють певну систему і лише так вони забезпечують переведення загальних розпоряджень норм права в суб'єктивні юридичні права і суб'єктивні юридичні обов'язки, повноваження і юридичну відповідальність для конкретних осіб, дозволяють досягти виконання їх волі, задоволення інтересів [12, 76].

При цьому центром загальних юридичних зв'язків, що складають основу правовідносин, є правовий статус, у тому числі правосуб'єктність, як перший крок у конкретизації розпоряджень норм права на цій стадії.

Правовідносини в механізмі правового регулювання виконують такі функції: визначають конкретне коло осіб, на яких поширюється дія норм права у цей момент; закріплюють конкретну поведінку, якої повинні або можуть додержуватися особи; служать умовою для можливого приведення в дію спеціальних юридичних засобів (прокуратурою, судом, міліцією) з метою забезпечення суб'єктивних прав, обов'язків, відповідальності.

Таким чином, правовідносини в механізмі правового регулювання -- це засіб «переведення» загальних розпоряджень юридичних норм у площину суб'єктивних прав і обов'язків для даних суб'єктів.



2. Правові відносини як елемент механізму правового регулювання

2.1 Ознаки правових відносин

Правовідносини - наслідок дії права як соціального і державного інституту. Правовідносини - це суспільні відносини, урегульоване нормами права, учасники якого мають відповідні суб'єктивні права і юридичні обов'язки.

У додержавному родовому суспільстві правовідносин не було, тому що там не було права. Це означає, що правовідносини не мислимі поза правом або без права. Є лише відносини, що об'єктивно вимагають або не вимагають потребуючого правового опосередкування. Якщо норма права - статистичний стан правового врегулювання, то правовідносини - динамічний. Категорія «правовідносини» є однією з центральних у загальній теорії права і дозволяє усвідомити, яким образом право впливає на поводження людей [9, 277].

Під виникненням правовідносин розуміють умови, що породжують правові відносини.

Виділяються два види передумов виникнення правовідносин:

- Матеріальні (загальні)

- Юридичні (спеціальні)

До матеріального відносяться життєві інтереси і потреби людей, під впливом яких вони вступають у відповідні правовідносини. У широкому розумінні під матеріальними передумовами вважається система соціально-економічних, культурних і інших обставин, що обумовлюють об'єктивну необхідність правового регулювання тих або інших суспільних відносин. До матеріальних передумов можна віднести також наявність об'єкта правовідносин (того, із приводу чого особи вступають у дані юридичні зв'язки), не менш двох суб'єктів і відповідне поводження учасників правовідносин [11, 213].

Потреби можуть бути матеріальними, духовними або фізіологічними. Прагнення до задоволення названих потреб і викликає до життя відповідні правовідносини, у цьому їхня першопричина. У більш широкому змісті під матеріальними передумовами розуміється сукупність економічних, соціальних, культурних і інших факторів, що обслуговують об'єктивну необхідність правового регулювання тих або інших суспільних відносин.

Однак одних загальних передумов не досить, щоб у конкретних випадках практично виникли і діяли реальні правові відносини, для цього потрібні ще формально-юридичні.

До юридичних передумов відносяться:

- норма права;

- правосуб'єктність;

- юридичний факт (як реальна життєва обставина).

Без названих передумов правовідносини неможливі [11, 214].

Правовідносини - це суспільні відносини, що представляють собою двосторонній конкретний зв'язок між соціальними суб'єктами, що виникає на основі норм права. У правовідносинах виникає зв'язок між особами за допомогою суб'єктивних прав і юридичних обов'язків, причому цей зв'язок носить вольовий характер.

Інакше кажучи, правовідносини, перш ніж скластися, проходять через свідомість і волю людей. Лише в окремих випадках суб'єкт може не знати, що став учасником правового відношення, наприклад, виявившись спадкоємцем за законом після смерті родича, що проживає в іншому місті.

Правовідносини, як і право, на базі якого вони виникають, охороняються державою. Інші відносини такого захисту не мають. Охорона законності і правопорядку означає й охорону правовідносин, тому що останні у своїй сукупності й утворять правовий порядок як результат законності. Також правові відносини відрізняються індивідуалізованістю суб'єктів, строгою визначеністю і взаємністю, персоніфікацією прав і обов'язків. Це завжди конкретне відношення «когось» з «кимсь». Сторони (фізичні і юридичні особи), як правило, відомі і можуть бути названі по саме, їхні дії скоординовані. Це не спостерігається в інших суспільних відносинах, наприклад, моральних, політичних, естетичних, що не настільки формалізовані і керовані.

Найбільший внесок у розвитку в правовідносинах внесла цивілістична наука. На її висновках і положеннях значною мірою ґрунтується і загальна теорія держави і права. Однак, вторгати з цими готовими мірками в інші соціальні сфери й аналізуючи механізм правового опосередкування суспільних відносин більш загального і більш високого рівня, у неї виникають ускладнення .

Юридичний інструментарій, відпрацьований за тисячоріччя, успішно застосовуваний у своїй області, не завжди без усяких застережень може бути використаний в іншій області. Звідси потреба доповнити цей механізм, зробити більш гнучким, уніфікованим, для того щоб з його допомогою можна було упорядкувати, регулювати й інші відносини [1, 112].

Відносини типу держава - держава, держава - громадянин, федерація - суб'єкт федерації, президент - парламент, депутат - виборець, а також відносини і форми взаємодії різних структур, інститутів і галузей влади, тощо виступають як правові, оскільки регулюються правом. У них своя специфіка і ці правовідносини можна розділити на окремі види по різних підставах:

* у залежності від предмета правового регулювання правовідносини поділяються на конституційні, адміністративні, карні, цивільні і т.п.

* у залежності від характеру на матеріальні і процесуальні

* у залежності від функціональної ролі - на регулятивні й охоронні

* у залежності від природи юридичного обов'язку - на пасивні, зв'язані зі здійсненням заборон і активні, зв'язані зі здійсненням визначених позитивних дій

* у залежності від складу учасників - на прості, виникаючі між двома суб'єктами і складні, виникаючі між декількома суб'єктами

* у залежності від тривалості дії - на короткочасні і довгострокові

* у залежності від визначеності сторін - на відносні, абсолютні і загальні.

У відносних правовідносинах конкретно визначені всі учасники. В абсолютних правовідносинах відомо лише правомочна сторона, а обов'язкові особи - різні суб'єкти, покликані утримуватися від порушень інтересів правомочного [8, 181].

2.2. Ознаки правових відносин

Найбільш характерні ознаки правових відносин як особливого виду суспільних відносин містяться в наступному:

1) Вони виникають, зникають або змінюються тільки на основі правових норм, які безпосередньо породжують правові відносини і реалізуються через них. Між цими явищами існує причинно-наслідковий зв'язок. Нема норми - нема і правових відносин. Вони представляють собою деяку єдність, цілісність. В них ще встановлюються спроби забезпечення і охорони правових відносин порушення. Зв'язок правових відносин з правовими нормами, які знаходяться на законодавчих актах держави виражаються в тому, що дані відносини в цілому і їх структура являється необхідною частиною в суспільній системі правового регулювання суспільних відносин. Саме в правових відносинах викладається ціль правових норм.

2) Суб'єкти правових відносин взаємно пов'язані між собою юридичними правами та обов'язками, які в правовій науці прийнято називати суб'єктивними, цей зв'язок і є правовідносини, в рамках якого права однієї сторони відповідає обов'язок іншої, і навпаки. Їх можна назвати зустрічними. Учасники правових відносин виступають по відношенню один до іншого, як управомочені і правозобов'язані особи.

3) Правовідносини - це завжди двосторонній зв'язок. Тому, що сама норма права носить представницько-зобов'язуючий характер, вона завжди когось на щось управомочує і когось на щось зобов'язує. Крім того, в більшості правових відносин кожен з учасників одночасно має право і несе обов'язок.

4) Правові відносини мають вольовий характер. По-перше тому, що через норми права в них відображається державна воля. По-друге, в силу того, що навіть при наявності юридичної норми правові відносини не можуть автоматично з'явитися, а потім функціонувати волі його учасників, в крайньому випадку, одного з них. Необхідний вольовий акт, який дає початок явищу.

5) Правовідносини, як правило, охороняються державою. Інші відносини такого захисту не мають. Хоча, далеко не у всіх правових відносинах держава зацікавлена і здавалося, не повинна їх захищати, але інтерес держави стоїть в тому, щоб ці соціальні явища правильно рішалися, винні несли покарання, тому вона тримає в полі свого зору, забезпечуючи увагу виникаючих по цьому поводу юридичних форм і процедур, право громадян. Охорона злочинності і правопорядку визначає і охорону правових відносин і робить правовий порядок як наслідок законності.

6) Правові відносини являють особою різновидністю суспільних відносин. Це означає, що вони являють собою різнобічні зв'язки, які виникають між людьми і організаційними формами взаємодії соціальних груп, класів в процесі їх економічного, соціального, політичного, духовного життя і діяльності. Їх основу складає закономірність розвитку суспільства [11, 213].

В деяких випадах важливе значення має і примусова сила державного апарату. Правові відносини тримають в собі можливість застосування державного примусу в цілях реального забезпечення суб'єктивних прав і виконує юридичні обов'язки.

Крім того держава може перешкоджати виникненню різних негативних з точки зору приписів соціального розвитку життєвих зв'язків або відносин. Воно формулює відповідні правові заперечення, намагаючись з їх допомогою зруйнувати подібні відносини, встановити конкретну міру відповідальності особі за участь в цих відносинах.

Правові відносини як форма існування права займає важливе місце в правовому регулюванні суспільних відносин. Подібно тому, як не можливо в практичній діяльності вважати думку об'єктів самим об'єктом, неможливо і юридичні формули поведінки суб'єктів права, вирощених на мові законодавчих актів, вважати дійсним правом.

Цінність і значення правових відносин, як форми права полягає в їх реальності. Саме з правовими відносинами пов'язана дійсність права. Відповідної реальної поведінки людей-суб'єктів права - в процесі реалізації ними своїх юридичних прав і обов'язків юридичному змісту законів являється окремим завданням правового врегулювання. Тільки реальні правові відносини можуть розглядатися в якості критерію істини при оцінці відповідальності юридичних законів об'єктивним закономірностям життя суспільства і відповідальності сформульованих законодавцем правових норм і втілених в дійсність. Правові відносини являються правовою діяльністю практики, практичної діяльності наділених розумом і волею людей, соціальних груп, класів і т.п [6].

Отже правові відносини можна визначити як врегульовані правом і які знаходяться під захистом держави суспільні відносини, учасники яких виступають в якості носіїв взаємодоповнюючих один одного юридичних прав і обов'язків.



2.3 Суб'єкти правових відносин

Елементи правових відносин складають визначені зв'язки, сукупність права і обов'язкову суб'єктів. Вона різнобічна і визначена, як характером так і ціллю задля якої держава приймає це врегулювання, якщо в суспільних відносинах дії особи взаємно пов'язані і держава намагається ці відносини закріпити, то вона наділяє сторони взаємними правами обов'язками. Якщо не відносини такого роду, то держава намагається зруйнувати негативний зв'язок, припинити дані відносини. в цьому разі держава встановлює заборону на таку діяльність, притягуючи до такої відповідальності або обидві сторони даних відносин.

Під елементами правових відносин розуміють сукупність складників - його елементів і способів їх взаємодії. До елементів правових відносин відносять:

- суб'єктів правових відносин;

- об'єктів правових відносин;

- змісті правових відносини.

Суб'єкти правових відносин - це учасники правових відносин, що мають суб'єктивні права і юридичні обов'язки. Суб'єкти правових відносин - це правоздатні суб'єкти суспільного життя, які є носіями юридичних прав і обов'язків [6].

Для того, щоб бути суб'єктом права, організація або індивіди повинні володіти правосуб'єктивністю. У державних і громадських організаціях правосуб'єктивність знаходить свій вираз у компетенції її органів, тобто в сукупності права і обов'язків, що надаються їм для виконання відповідних функцій. Що ж до право-суб'єктивності індивідів, то юридичною передумовою набуття статусу суб'єкта правовідносин є наявність у нього правосуб'єктивності, дієздатність [11, 215].

Під праводієздатністю розуміють обумовлену нормами права здатність суб'єкта мати суб'єктивні права та юридичні обов'язки. У людини правоздатність виникає з моменту її народження і припиняється зі смертю.

В сучасному цивілізаційному суспільстві немає і не може бути людей не наділених спільною правоздатністю. Вона витікає з міжнародних пактів про права людини, принципів гуманізму, свободи, справедливості. Обов'язком кожної держави - належним чином гарантувати і захищати цю якість. Головне в дієздатності - не право, а принципіальна можливість або здатність їх мати. Вперше поняття правоздатності було оформлено і введено в практику буржуазними кодексами ХІХ ст. (французький громадянський кодекс 1804р.; германський громадянський пакт, 1894р.) [14, 225]. Відмінність правоздатності від суб'єктивного права в тому, що вона:

- невід'ємна від особи - не можна людину лишити правоздатності;

- не залежить від кола, віку, професії, національності, майнового стану або інших життєвих обставин;

- невід'ємна - її не можливо віддати іншим;

- по відношенню до суб'єктивного права, вона первинна;

- суб'єктивне право - конкретне, а правоздатність - абстрактна.

Всезагальність правоздатності зводиться до того, що державна влада з самого початку наділяє всіх своїх громадян спільними особливостями - юридичною можливістю бути носієм відповідних прав і обов'язків.

Правоздатність організацій, юридичних осіб виникає в час створення і реєстрації тієї чи іншої організації і припиняється в час її ліквідації.

Дієздатність - це закріплення в законодавстві і забезпечити державну можливість суб'єктам здійснити свої права і обов'язки особистими діями.

Дієздатність залежить від віку і психічного стану особи. Дієздатність настає в повному обсязі з настанням повноліття по досягненню 18 річного віку [5, 87].

Дієздатністю не володіють малолітні діти до 14 років і душевнохворі особи, які можуть мати право. По можливості їх реалізувати. За них виступають їх законні представники - батьки, опікуни і т.п.

Дієздатність буває: повна, часткова і обмежена. Повна з 14річного віку, а обмежена, коли особа обмежена в дієздатності за рішенням суду. У деяких випадках до складу правосуб'єтивності разом з праводієздатністю включається ще деліктоздатність, тобто здатність особи нести юридичну відповідальність за скоєні правопорушення. Ніхто не може бути обмеженим у правовій дієздатності, інакше як у випадку передбаченому законом.

Суб'єктами права можуть бути:

1. Фізичні особи: громадяни даної держави; іноземні громадяни; біпатриди; апатриди.

2. Організації та об'єднання: громадські організації; підприємства; державні установи; установи та їх посадові особи.

3. Соціальні спілки: держава в цілому; народна нація; адміністративно-територіальні одиниці; трудові колективи.

Юридичні особи і громадяни беруть участь у відносинах, які регулюються різними галузями права. Однак умови при яких організації можуть бути визнані юридичними особами, порядок їх виникнення, зупинка і суспільні принципи вступу у майнові відносини визнає громадянським законодавством [5, 121].

Юридичними особами визнаються організації, які мають відокремити майно, можуть від свого імені набувати майнові і особисті немайнові права і обов'язки, бути позивачем і відповідачем в суді.

Різні суб'єкти вступають у правові відносин и насамперед з метою задоволення певних своїх інтересів і потреб. Для досягнення поставлених цілей суб'єкти в рамках правових відносин шляхом реалізації своїх прав і обов'язків здійснює певні дії, чим досягається результат - об'єкти правових відносин, за ради якого відбулися правові відносини.



2.4 Об'єкти правових відносин

Об'єкти правових відносин дуже різноманітні, ними можуть бути:

- матеріальні, духовні та інші блага, за винятком предметів вилучених з цивільного обігу;

- також особа може вступати в правові відносини в інтересах здійснення визначених дій. Отже об'єктом правових відносин можуть виступати як самі ці дії, та і їх наслідки;

- поведінка учасників правових відносин може бути направлена на саме суб'єктивне право. Це має місто в тих випадках, коли фізична особа, юридична особа домагається визнання за ними факту належності в них того або іншого юридичного права.

Деякі автори згідні з тим, що об'єктом правових відносин є те, що воно направлене або на що дії, різні матеріальні і вольові об'єкти. Під матеріальними об'єктами розуміють в цілому матеріальні та духовні блага, під юридичним - поведінка зобов'язаної особи. З цими двома видами об'єктів можна погодитись, що ж до вольового об'єкта правових відносин, то воно визначене спірне.

Питання про об'єкт право розглядає громадянське право. Правова наука використовує термін «Об'єкт» ще в одному значенні. В цьому разі мова іде про об'єкт, на який право може діяти. Право неопосередковане дії на вольову поведінку суб'єктів. Отже діяльність суб'єктів служить об'єктом правової дії. Оскільки суспільні відносини являються наслідком такої діяльності, то в кінцевому рахунку об'єктом правової дії виступають самі суспільні відносини [6].

Об'єктами правових відносин можуть бути: матеріальні блага, немайнові особисті блага, продукти творчості, гроші та цінні папери, наслідок поведінки суб'єктів.

Юридичний факт як передумова виникнення, зміни та припинення правовідносин. 

3.1 Поняття юридичного факту

Юридичні факти - це конкретні життєві обставини, з якими норма права пов'язує виникнення визначених юридичних наслідків. Передумовами правовідносин є юридичні факти, їхня модель фіксується в гіпотезі юридичних норм. Юридичні факти різноманітні, тому з метою виявлення їхніх особливостей і більш глибокого пізнання вони досить докладно кваліфікуються по різних підставах.

По вольовій ознаці юридичні факти поділяються на події і дії.

Події - це такі обставини, що об'єктивно не залежать від волі і свідомості людей. Наприклад, стихійні лиха, самі по собі ці явища не чого юридичного в собі не несуть і автоматично ніяких зобов'язань не породжують, але служать приводами, причинами для виникнення правовідносин.

Дії - це такі факти, що залежать від волі людей. Дії підрозділяються на правомірні і неправомірні.

По характеру наступаючих наслідків розрізняють факти:

а) правостворюючі;

б) правозмінюючі;

в) правоприпиняючі [6].

До правомірних дій, що викликають відповідні правовідносини, відносяться численні акти - документи різних державних органів і посадових осіб. Нерідко для виникнення передбачених правовою нормою юридичних наслідків необхідний не один юридичний факт, а їхня сукупність, що називають юридичним складом або складні, комплексні факти. За допомогою юридичного факту здійснюється зв'язок реального поводження і правової норми. Саме з його починається життя правової норми перевіряється її реальність, дійсність, перевіряється ефективність правової норми. Юридичний факт - це в переважній більшості випадків поводження, що з волі особи, або мимо його волі, проводить у дію механізм правового регулювання. І надалі поводження особи співвідноситися з тією моделлю поводження, що встановлена нормою права, визначається їхня відповідність або наявність відхилень.

Безперечно, на відповідність моделі і реального поводження робить свій вплив безліч факторів. Наприклад, на мотиви поводження впливають створення особою прав і обов'язків, можливостей і боргу і т.п.

Значення юридичного факту також у тім, що він є підставою “прив'язки” загальної абстрактної норми до конкретного випадку. Подія або дія тоді, коли норма визначає ці обставини, при настанні яких суспільні відносини здобувають форму правовідносин [12, 96].

Юридичний факт є обов'язковою умовою виникнення, розвитку і припинення правовідносин.

Чисельно юридичний факт упорядковує соціальні зв'язки, він визначає юридичну чинність прав і обов'язків, а також наслідок їхнього дотримання, використання. Усе це обумовлює велике значення даної правової категорії.

3.2 Класифікація юридичних фактів

У теорії права з питань правовідносин однією з найактуальніших проблем є класифікація юридичних фактів, що провадиться за різними ознаками. Класичною є їх класифікація залежно від джерела виникнення - такими є воля людини або її відсутність на дії та події.

Юридичні факти - це не будь-які дії, а ті, що мають суспільне значимий характер. Тобто, лише ті дії, що зачіпають інтереси людей, включаються у правове регулювання. До дій не відносяться почуття людини та її думки.

Держава заінтересована лише в корисних для суспільства діях, тому основна увага приділяється нею правомірній поведінці громадян та організацій. Зокрема, дії, шкідливі для суспільства, забороняються законом, що свідчить про особливу увагу держави до цієї сфери правовідносин. Вольові акти регулюються правом, а це означає, що серед юридичних фактів вони складають більшість. Юридичні норми закріплюють за громадянами і організаціями можливість вступати в різні правовідносини. В гіпотезах правових норм вказуються умови, за яких суб'єкти права вступають або мають вступати в правовідносини. Зокрема, із нормативно-правових актів й витікають конкретні суб'єктивні юридичні права і обов'язки, які є передумовою виникнення правовідносин у різних юридичних фактів [11, 257].

Юридичні факти - це такі фактичні життєві обставини, з якими право пов'язує виникнення, зміну чи припинення правовідносин. В юридичній науці й на практиці під юридичними фактами розуміють конкретні соціальні обставини (події, дії), що викликають згідно з нормами права настання відповідних правових наслідків - виникнення, зміни чи припинення правовідносин (як правило, вони закріплені в гіпотезах правових норм). На мою думку, поняття юридичного факту поєднує два суперечливих, але нерозривно пов'язаних моменти: це явище дійсності - подія або дія (матеріальний момент), що породжує в силу вказівки норм права відповідні правові наслідки (юридичний момент). Зазначене дозволяє окреслити основні ознаки цього поняття. Юридичні факти - це конкретні, індивідуальні обставини, які являють собою життєві явища, що існують у певному просторі та часі. Якщо йдеться про факти-дії, то конкретність дій означає, що вони вироблені певними суб'єктами і несуть конкретний соціальний і правовий зміст. Конкретність юридичних фактів-подій віддзеркалюється у тому, що вони відбуваються у певній визначеній місцевості, в певний визначений відрізок часу. Отже, юридичні факти - це такі обставини, що несуть в собі інформацію про стан суспільних відносин, котрі входять у предмет правового регулювання, а також ними виступають лише такі обставини, що прямо чи опосередковано зачіпають права й інтереси суспільства, держави, соціальних колективів, особистості. Беззмістовні з соціальної точки зору події і дії не можуть мати і юридичного значення. Юридичними фактами не можуть бути абстрактні поняття, думки, події внутрішнього духовного життя людини та інші явища. Разом з тим законодавство може враховувати суб'єктивну сторону вчинків (провину, мотив, інтерес, мету) як елементи складного юридичного факту [6].

Неможливо що-небудь сказати про юридичні факти, якщо уявляти їх як єдине ціле. Наукова класифікація юридичних фактів являє собою тонкий інструмент вивчення предмета, його суті, властивих йому закономірностей.

На мою думку, класифікацію юридичних фактів можна поділити на три взаємозалежних принципи.

За першим принципом - “вольовий” критерій, за яким всі юридичні факти поділяються на події і дії. Дії - вчинки людини, акти державних органів тощо. Події - явища природи, виникнення і розвиток яких не залежить від волі та свідомості людини.

За другим принципом дії поділяються на правомірні та неправомірні. Перші відповідають імперативам юридичних норм, у них виражена правомірна (з погляду чинного законодавства) поведінка. Неправомірні - суперечать правовим розпорядженням, завдають шкоду інтересам особи, суспільства і держави. Значення цього розподілу полягає в тому, що воно охоплює дві певною мірою протилежні сфери правової дійсності. З одного боку - договори, дії, адміністративні акти, пов'язані з «нормальними» правовими відносинами, з іншого боку - проступки, злочини, що викликають виникнення охоронних правовідносин. При скептичному ставленні до юридичних класифікацій не можна не бачити тут досягнення юридичної думки, що абстрагуючись, охопила єдиною класифікацією юридичні факти.

Відповідно до третього принципу правомірні дії поділяються на юридичні вчинки і юридичні акти. Вчинки викликають правові наслідки незалежно від того, усвідомлював чи не усвідомлював суб'єкт їхнє правове значення, бажав чи не бажав їх настання. Значна частина правомірних вчинків породжується матеріально-предметною діяльністю людей (виробництвом і споживанням матеріальних благ, створенням творів літератури і мистецтва, відкриттів і винаходів тощо). Юридичні акти - дії, прямо спрямовані на досягнення правового результату. Проводячи юридичні акти, громадяни, державні органи й інші суб'єкти цілеспрямовано створюють, змінюють, припиняють правовідносини для себе або для інших суб'єктів.

В свою чергу, дії підрозділяються на однобічні і багатобічні, позитивні і негативні, а правопорушення - на навмисні, необережні і випадкові. У числі дій особливо виділяють - юридичні факти-стани, результативні дії; юридичні факти-події, які розмежовуються на абсолютні і відносні, тощо [11, 257].

Класифікація юридичних фактів - необхідний засіб вивчення правовідносин, особливостей правового регулювання. У цій якості вона широко використовується в науці, на практиці, у юридичній освіті. На мою думку, наукова і практична цінність класифікації юридичних фактів розкрита ще не повністю, її подальший розвиток може виявитися корисним для вирішення різноманітних завдань правознавства, у тому числі для соціологічних досліджень у юридичній науці.

Отже, юридичні факти-дії - основний, визначальний різновид юридичних фактів. У правовому регулюванні дії виступають у різних якостях. З одного боку, вони слугують підставами виникнення, зміни, припинення правовідносин, настання інших правових наслідків. З іншого - виступають у ролі того матеріального об'єкта, на який впливають правові відносини і заради яких власне і здійснюється правове регулювання. Розгляд дій як юридичних фактів, таким чином, лише один з аспектів вивчення їхньої ролі в правовому регулюванні.

На мій погляд, юридичні дії - складний і багатоплановий об'єкт класифікації. Укласти в єдину класифікаційну схему різноманітні прояви діяльності суб'єктів права дуже важко. У науковій і навчальній літературі використовується ряд розподілів правомірних юридичних фактів-дій: за суб'єктами (дії громадян, організацій, держави); за юридичною спрямованістю (юридичні акти, юридичні вчинки, результативні дії); за галузевою приналежністю (матеріально-правові, процесуальні); за способом здійснення (особисто, через представника); за способом вираження і закріплення (мовчанням, жестом, документом) та інші [6].

Проте безумовним є те, що виділення результативних дій в окремий різновид юридичних фактів - приклад подальшого поглиблення їх традиційної класифікації. Виготовлення речі, створення твору літератури, мистецтва, науки і техніки - дії, прямо не спрямовані на юридичний результат, тобто відповідно до прийнятої класифікації це - юридичні вчинки.

Суттєву теоретичну і практичну роль відіграє систематизація неправомірних дій. До числа найважливіших класифікацій тут можна віднести підрозділи неправомірних дій: за ступенем суспільної небезпеки (проступки, злочини); за суб'єктами (дії індивідів, організацій); за об'єктами (злочини проти особистості, злочини в сфері економіки, злочини проти суспільної безпеки і суспільного порядку тощо); за галузями права (карні, адміністративні, цивільні, трудові й ін.); за формою провини (навмисні, необережні); за мотивами (хуліганські, корисливі й ін.). З подальшим поглибленням цієї класифікації виникають і нові підвиди неправомірних дій, наприклад з розвитком публічного міжнародного права виникли неправомірні дії держав, їх союзів та міжнародних і міждержавних організацій .

Як і розподіл правомірних дій, класифікацію правопорушень навряд чи можна вважати завершеною. У галузі кримінального права зроблено чимало у вивченні й класифікації злочинів. Класифікація ж проступків і мір відповідальності за них потребує удосконалення, через те, що за кримінальної спрямованості радянського законодавства дослідження цього питання тривалий час не проводилися. Детальна класифікація правопорушень дозволить більш диференційовано підійти до цієї категорії фактів, глибше проаналізувати їхню систему, повніше осмислити юридичне значення кожного різновиду правопорушень.

Зв'язок юридичних фактів і правових відносин має ще одну сторону: у механізмі правового регулювання вони можуть «мінятися місцями», тобто правовідносини здатні виступати в ролі юридичних фактів.

У формі правовідносин виступають найважливіші, найбільш значимі істотні зв'язки. Тому немає нічого дивного в тому, що право використовує як юридичні факти такий елемент реальності як правовідносини. Закріплення в нормах права фактів-правовідносин обумовлено і вимогою законності, внутрішніми закономірностями правопорядку, що передбачає скоординоване виникнення й існування правових зв'язків. Факт-правовідношення має певне соціальне значення. В узагальненому, концентрованому вигляді він вбирає в себе широкий масив соціальних обставин. Все це робить факти-правовідносини привабливими для використання в правовому регулюванні. Факт-правовідношення відображає правовий зв'язок в узагальненому вигляді. Юридичне значення має, як правило, факт існування (чи відсутності) того чи іншого правовідношення. Так, для одержання пільг військовослужбовцю необхідно перебувати на дійсній військовій службі, для укладення шлюбу - відсутність іншого зареєстрованого шлюбу тощо [12, 101].

Факт-правовідношення - це похідний юридичний факт, вторинний стосовно визначеної групи соціальних обставин. Його “юридична надійність” значною мірою залежить від досконалості юридичного механізму утворення правовідносин. Якщо цей механізм не забезпечує належного рівня законності у виникненні правовідносин, то використання такого факту як наслідок буде мати перенесення помилки в нову сферу суспільних відносин. Це зобов'язує бути дуже обережним у використанні фактів-правовідносин, передбачати засоби контролю у складах, що включають цей факт.

Правове регулювання не може не відображати тієї обставини, що в життя об'єкта, в діяльність колективів і громадян часом вторгаються фактори стихійного характеру. Подібні обставини враховуються, зокрема, шляхом закріплення в законодавстві юридичних фактів-подій. Юридичні події самостійно й у сполученні з іншими юридичними фактами викликають виникнення правовідносин, несуть зміну прав і обов'язків, припиняють правовідносини [11, 260].

Юридичні факти-події можна класифікувати за різними ознаками: за походженням - природні (стихійні) і залежні у своєму походженні від людини; залежно від повторюваності події - унікальні й повторювані (періодичні); за тривалістю - моментальні (події) і протяжні в часі (процеси); за кількістю учасників - персональні, колективні, масові; останні - на події з визначеною і з невизначеною кількістю осіб, що беруть у них участь; за характером наслідків, що настали - на події оборотні та необоротні тощо. Діяльність людини і суспільства проходить в просторі й часі. Часова протяжність - найважливіша характеристика соціальних явищ і процесів. Ось чому строки - досить розповсюджена категорія юридичних фактів.

Функції строків в правовому регулюванні надзвичайно різноманітні. Строки - такі юридичні факти, що можуть виступати тільки як елементи фактичного складу. Строк сам по собі, поза зв'язком з ситуацією, з іншими юридичними фактами, ніякого змісту не несе: він має значення лише як строк чого-небудь.

Характерна риса строку - визначеність його початкового і кінцевого моментів. Початок перебігу строку залежить від встановлених в законі юридичних фактів (наприклад, моменту, коли особа довідалася чи повинна була довідатися про порушення свого права). Кінець терміну визначається спливанням деякої кількості одиниць часу. Відрізок часу, що не має чітко фіксованих меж, не є строком і не може використовуватися як юридичний факт. Елементом строку є також свідомо обраний масштаб (еталон) часу. Універсальними масштабами є рік, квартал, місяць, декада, тиждень, день, година.

Юридичні факти поділяються на такі види: позитивні і негативні, правостворюючі й правоперешкоджаючі, головні й підлеглі. В основі першого розподілу лежить спосіб зв'язку з явищем дійсності. Правові наслідки можуть бути пов'язані як з існуванням певного явища, так і з його відсутністю. У першому випадку юридичний факт буде позитивним, в іншому випадку -- негативним, наприклад, відсутність у особи службової підпорядкованості, відсутність захворювання, що перешкоджає проходженню служби - негативні юридичні факти, оскільки правовий наслідок пов'язаний саме з відсутністю певного явища [6].

Класифікацію фактів на позитивні і негативні не слід змішувати з їхнім розподілом на правостворюючі і правоперешкоджаючі. Цей розподіл розкриває функції юридичних фактів у фактичному складі. Правостворюючі факти - такі обставини, що необхідні для настання правових наслідків. Правоперешкоджаючі факти, навпаки, гальмують розвиток фактичного складу, перешкоджають настанню певних правових наслідків. Між правостворюючими і правоперешкоджаючими фактами немає непрохідної межі. Відсутність правостворюючого факту має правоперешкоджаюче значення (фактичний склад змушений «чекати» появи необхідного факту). Навпаки, відсутність правоперешкоджаючого факту - необхідна умова для настання правових наслідків.

Розглянуті класифікації юридичних фактів варто відмежувати також від розподілу їх на правоутворюючі, правозмінюючі, правоприпиняючі. В основі цих класифікацій лежать різні критерії. Юридичні факти поділяються на правостворюючі і правоперешкоджаючі за їх функцією всередині фактичного складу. Факти і склади можуть бути правоутворюючими, правозмінюючими, правоприпиняючими залежно від правових наслідків, які вони породжують як ціле. Таким чином, перша класифікація не заміняє і не підмінює другу.

Не позбавлено практичного значення також розмежування юридичних фактів на головні і підлеглі. Головний факт найбільш повно відображає істотність регульованої ситуації. Всі інші факти мають уточнююче значення, конкретизують юридичне значимі деталі. Наприклад, головними фактами для призначення пенсії по старості є вік і стаж роботи. Всі інші фактичні обставини носять характер підлеглих. За наявності головного факту законодавство допускає в окремих випадках дострокове (випереджальне) настання правових наслідків.

З погляду зв'язку з відповідними правовими відносинами юридичні факти підрозділяються на матеріальні і процесуальні. До числа перших належать фактичні обставини, що є підставами настання «матеріальних» правовідносин. Друга категорія пов'язана з юридичним процесом, його рухом і розвитком .

За ознакою документального закріплення юридичні факти можуть бути розподілені на оформлені й неоформлені. Ця класифікація пов'язана з попередньою, але з нею не збігається. Більшість юридичних фактів існує в оформленому, зафіксованому вигляді. Разом з тим визначені фактичні обставини можуть існувати і в неоформленому вигляді. Це, наприклад, усна угода між громадянами, відмова у здійсненні права та ін. Подібні юридичні факти можна назвати латентними, схованими. У латентному вигляді існує певна частина фактів-правопорушень [2, 301].

Отже, класифікація юридичних фактів є досить поширеною (хоч і не вичерпною, вона постійно оновлюється), але в її основі лежить поділ всіх юридичних фактів на події та дії.

З погляду свого соціального змісту юридичний факт має насамперед адекватно відображати соціальну ситуацію. Стосовно останньої юридичні факти виконують двояку роль: по-перше, ідентифікаційну, оскільки вони покликані точно позначити соціальну ситуацію, забезпечити її фіксацію в правовому регулюванні. В цій якості юридичні факти виступають у ролі “індексів“, що свідчать про наявність соціальне юридичної ситуації. По-друге, розмежувальну, яка полягає в тому, що юридичні факти окреслюють рамки ситуації, дозволяють обмежити її від подібних випадків, зробити її унікальною.

Головне завдання, що виконується юридичними фактами в правовому регулюванні, - забезпечення виникнення, зміни і припинення правовідносин. Кожен юридичний факт викликає або правоутворюючі, або правозмінюючі, або правоприпиняючі наслідки.

Юридичні факти мають відповідати не тільки “соціологічним”, а й деяким “спеціально юридичним” вимогам, оскільки вони являють собою елемент юридичної форми суспільних відносин, один із засобів правового регулювання [6].