Екологічне право
Конституційні засади екологічного права, основні підходи до визначення його принципів. Аналіз міжнародної співпраці в сфері екології. Особливості регулювання еколого-правових відносин. Взаємозв'язок екологічної безпеки із принципами законності.
| Рубрика | Государство и право |
| Вид | курсовая работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 06.10.2010 |
| Размер файла | 56,4 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Зміст
- Вступ
- Розділ 1. Поняття та значення принципів екологічного права
- 1.1 Конституційні засади екологічного права
- 1.2 Основні підходи до визначення принципів екологічного права
- 1.3 Особливі ознаки принципів екологічного права
- Розділ 2. Характеристика загальних та спеціальних принципів екологічного права
- 2.1 Загальні принципи екологічного права
- 2.2 Спеціальні принципи екологічного права, визначені законодавством України
- 2.3 Формування міжнародних екологічних принципів та міжнародна співпраця в сфері екології
- Розділ 3. Співвідношення та застосування загальних і спеціальних принципів екологічного права
- 3.1 Застосування принципу верховенства права в регулюванні еколого-правових відносин
- 3.2 Взаємозв'язок екологічної безпеки із принципами законності та відшкодування збитків
- Висновки
- Список використаних джерел
Вступ
Екологічні відносини -- одна з найважливіших складових суспільних відносин. Екологічні відносини складаються між суспільством і природою, між людиною та навколишнім середовищем. Об'єктами екологічних відносин є природні багатства: земля, її надра, води, ліси, атмосферне повітря, тваринний світ тощо. Від того, якими будуть екологічні відносини, залежить сьогодення та майбутнє людства.
Природне середовище -- це місце життєдіяльності людини, джерело її існування. У своїй діяльності людина використовує природні багатства -- від кисню і води до надр землі та лікарських рослин. При цьому вона неминуче впливає на природу, але цей вплив не повинен порушувати її законів. Науково не обґрунтоване втручання в життя природи призводить до катастрофічних наслідків.
Все це змушує переосмислити складні взаємозв'язки і процеси у навколишньому середовищі та усвідомити, наскільки виваженими, науково обґрунтованими та законодавче врегульованими повинні бути екологічні відносини.
Таким чином, сьогодні у забезпеченні раціонального використання, охорони і відтворення природних багатств важливе місце посідають правові засоби, які регулюють екологічні правовідносини.
Сучасне екологічне право націлене на створення найбільш сприятливих умов для життя, праці та відпочинку громадян. Це життєдайна і життєзберігаюча галузь права, її значення для життя і діяльності людини і всього суспільства важко переоцінити. Найвищу мету соціальної політики демократичної держави -- турботу про життя і здоров'я людини -- ця галузь права спроможна втілити в життя.
Вказане підкреслює актуальність вивчення інститутів екологічного права.
Мета цієї роботи полягає у здійсненні аналізу загальних та спеціальних принципів екологічного права, встановленні їх співвідношення.
Дана мета конкретизується в основних завданнях роботи:
- дати поняття принципів екологічного права;
- визначити історичні передумови виникнення та розвитку принципів екологічного права, як в міжнародному законодавстві, так і в законодавстві України;
- проаналізувати загальні та спеціальні принципи, притаманні сучасному екологічному праву;
- окреслити основні ознаки співвідношення загальних та спеціальних принципів екологічного права.
Об'єктом дослідження в цій роботі виступають теоретичні засади правових відносин, що регулюються нормами екологічного права.
Предметом дослідження є екологічне право України як галузь права, перспективи його розвитку, а також міжнародна співпраця в галузі охорони навколишнього природного середовища та формування принципів екологічної безпеки.
Вирішуючи поставлені питання, в роботі використовуються: історичний, логіко-юридичний, системний наукові методи.
Висновки, що містяться в роботі, базуються на положеннях Конституції України, аналізі міжнародного екологічного законодавства та теоретичних праць фахівців у галузі екологічного права.
Науково-теоретичною базою дослідження є наукові доробки відомих українських та зарубіжних вчених з екологічного та природноресурсового права, зокрема: Андрейцева В.І., Петрова В.В., Тищенка Г.В., Даниленка О.В., Дмитренка І.А, Балюка Г.І, Бобкової А.Г., Ковальчук Т.Г., Краснової М.В., Лапечука П.І., Попова В. К., Шульги М. В. та ін.
Структура роботи зумовлена цілями та характером дослідження. Робота складається із вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел.
Розділ 1. Поняття та значення принципів екологічного права
1.1 Конституційні засади екологічного права
Конституція України, прийнята 28 червня 1996 року, заклала принципи діяльності держави, спрямовані на стимулювання ефективного природокористування, охорони довкілля та утвердження екологічної безпеки.
Основний Закон України виходить із гуманістичних та правових засад, згідно з якими людина, її життя і здоров'я, честь, гідність, недоторканність і безпека визнаються у державі найвищою соціальною цінністю (ст. 3 Конституції). Тому права і обов'язки людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка бере на себе відповідальність перед громадянином за свої дії. Визнається, що головним обов'язком держави є утвердження і збереження прав і свобод людини.
Фахівці вважають, що за своїм політико-правовим змістом Конституція України є свого роду суспільним договором, укладеним між громадянським суспільством і державою, про взаємні права і обов'язки з метою забезпечення стабільного розвитку суспільства і загального блага та безпеки. Цей своєрідний договір юридичне скріплений парламентом, який ухвалив Конституцію України як Основний Закон, будучи, з одного боку, вищим і єдиним законодавчим органом держави, а з іншого, -- виступаючи зібранням уповноважених представників громадянського суспільства.11 Дмитренко, І.А. Екологічне право України: Підручник для вищ. навч. закладів / І.А. Дмитренко; МВС України, Нац. акад. внутрішних справ України. - 2-е вид., переробл. та доп. - Київ: Юрінком Інтер, 2001., С. - 48
На розвиток положень ст. 3 Конституції України, ст. 27 Основного Закону гарантує кожній людині невід'ємне право на життя; ніхто не може свавільно позбавити його. Основний Закон встановлює обов'язок держави захищати життя людини. Кожному громадянину в Україні гарантується право на безпечне для життя і здоров'я довкілля (екологічну безпеку) та відшкодування збитків, заподіяних порушенням цього права (відповідно до ч. 1 ст. 50 Конституції).
Крім того, Конституція України передбачає право громадян на вільний доступ до екологічної інформації, в тому числі про якість харчових продуктів (ст. 50 Конституції).
Конституція фіксує форми права власності на природні ресурси, передбачаючи, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, а також природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу, від імені якого повноваження власника покладаються на органи державної влади та органи місцевого самоврядування у межах норм цієї Конституції (згідно із ч. 1 ст. 13 Конституції).
Основний Закон України надає кожному громадянину право користуватися природними об'єктами згідно з вимогами закону.
Важливою конституційною гарантією є норма, яка встановлює, що власність надає не тільки відповідні повноваження, але й зобов'язує, а тому не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству (ч. 3 ст. 13 Конституції).
Фахівці звертають увагу на те, що на відміну від основних законів переважної більшості держав у Конституцію України закладено цілу систему екологічних форм, які разом утворюють конституційну базу комплексного правового регулювання суспільних відносин у цій сфері.
Визначальними в Україні є конституційні положення про те, що основним національним багатством, яке перебуває під особливою охороною держави, є земля. Право власності на землю гарантується, і тому воно може набуватися та реалізуватися всіма суб'єктами -- громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.11 Екологічне законодавство України: Збірник нормативних актів / Мін-во екології та природних ресурсів України; Відпов. ред. І.О. Заєць. - Київ: Юрінком Інтер, 2001., С. - 62
З аналізу конституційних положень випливає, що в Україні на природні ресурси передбачені такі форми права власності:
а) право власності українського народу на природні ресурси;
б) право власності громадян на землю;
в) право власності юридичних осіб на землю;
г) право державної власності на землю;
д) право власності територіальних громад на землю і природні ресурси.
Конституція України передбачає гарантії щодо захисту прав шляхом оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, надає можливість заінтересованим особам звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, а в разі недостатності використання національних засобів правового захисту звертатися до відповідних міжнародних судових установ чи органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна, та захищати свої права і свободи від порушень і протиправних дій будь-якими не забороненими законом способами (відповідно до ст. 55 Конституції).
З метою реалізації конституційних положень до повноважень Верховної Ради України у сфері використання природних ресурсів, охорони довкілля та забезпечення екологічної безпеки віднесено, зокрема, затвердження загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони довкілля, затвердження протягом двох днів з часу звернення Президента України про оголошення окремих місцевостей зонами надзвичайної екологічної ситуації.
Відповідно до Конституції, Президент України забезпечує державну незалежність, національну безпеку та, зокрема, здійснює керівництво у сферах національної безпеки і оборони України, оголошує у разі необхідності окремі місцевості України зонами надзвичайної екологічної ситуації -- з наступним затвердженням цих рішень Верховною Радою України.
Кабінет Міністрів України у межах своїх повноважень забезпечує проведення політики у сфері охорони природи, екологічної безпеки, природокористування тощо.
До повноважень Автономної Республіки Крим Конституцією України у цій галузі віднесено нормативне регулювання з питань сільського господарства і лісів, меліорації і кар'єрів, мисливства та рибальства.
Так, до відання АР Крим належать розроблення, затвердження та реалізація програм Автономної Республіки Крим з питань раціонального природокористування, охорони довкілля -- відповідно до загальнодержавних програм, визнання статусу місцевостей як курортів, участь у забезпеченні прав і свобод громадян, встановлення зон надзвичайної екологічної ситуації загалом у республіці або в окремих її місцевостях (згідно із пп. 5, 6, 10 ст. 138 конституції).
Конституція України встановлює, що матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є, зокрема, земля, природні ресурси, які є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів міст, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад (ч. 1 ст. 142 Конституції).
Детально роль цих державних інститутів у галузі охорони довкілля врегульовано в розділі 3 Основного Закону України.
Таким чином, у Конституцію України закладено певну модель взаємовідносин держави і суспільства, за якою держава обслуговує громадянське суспільство, зокрема у сфері охорони довкілля, забезпечення екологічної безпеки. Саме на підставі такої моделі формуються загальні та спеціальні принципи екологічного права України.
1.2 Основні підходи до визначення принципів екологічного права
Для кожної галузі права, у тому числі й для екологічного права, характерні свої принципи, на яких ґрунтується сукупність її правових приписів. Разом з тим кожна галузь враховує й загальні принципи права, але під кутом зору специфіки правового регулювання певних груп суспільних відносин. Саме ця специфіка визначає характер галузі права та сукупність її принципів.
Екологічні відносини, які виникають з приводу належності природних об'єктів відповідним суб'єктам, використання та відтворення цих об'єктів, охорони навколишнього природного середовища, зумовлюють специфічність екологічного права, що є юридичною формою цих відносин. Дана специфічність визначається екологічними факторами, в основі яких лежать закони природи, ігнорувати які неприпустимо.
Доводиться констатувати, що в еколого-правовій науці не приділено достатньої уваги дослідженню принципів екологічного права. Однак оскільки останнім притаманні й загальні принципи права, доцільно звернутися до їх характеристики.
В літературі з загальної теорії права, у галузевій правовій і спеціальній літературі щодо розуміння загальних і галузевих правових принципів висловлені певні міркування.
З точки зору лінгвістики принцип у перекладі з латинської означає «початок», «основа», що передбачає основне, вихідне положення будь-чого: теорії, світогляду, науки тощо. У філософії, філології, логіці, психології, етимології принцип розглядається як вихідне положення, основоположне правило, першооснова реальної дійсності, хоч з окремих питань існують розбіжності. Це обумовлено тим, що кожна з названих наук має свою специфіку, а отже, й різні підходи до розуміння принципів.11 Андрейцев В.І. Екологічне право: Особлива частина: Підруч. для студ. юрид. вузів і фак. : Повний акад.. курс / За ред. Акад.. АПрН В.І. Андрейцева. - К.: Істина, 2001., С. - 174
Необхідно підкреслити, що визначення принципів залежить від позиції науковця, який їх досліджує, наприклад, який він обрав метод дослідження, яке в нього світосприйняття і , навіть, громадська позиція. Але важливо те, що у головному серйозних розбіжностей щодо розуміння принципів, які існують у різних сферах суспільного життя, немає.
Зазначений підхід застосовується і при аналізі загально правових, галузевих, підгалузевих та інших правових принципів, обумовлених соціальною роллю права як юридичної форми суспільних відносин.
Разом з тим у загальній теорії права принципи останнього розкриваються через такі категорії, як відправні засади, основні ідеї, провідні засади, наскрізні ідеї, панівні основи, які відбивають основні устої суспільного ладу, об'єктивно обумовлені існуючими екологічними відносинами.11 Дмитренко, І.А. Екологічне право України: Підручник для вищ. навч. закладів / І.А. Дмитренко; МВС України, Нац. акад. внутрішних справ України. - 2-е вид., переробл. та доп. - Київ: Юрінком Інтер, 2001., С. - 171
Треба зважати на те, що загальна теорія права по відношенню до галузевих юридичних дисциплін займає провідне становище, є узагальнюючою наукою, яка має спрямовуюче та методологічне значення. Вона становить теоретичну базу для розробки спеціальних проблем, що стоять перед галузевими правовими науками.
Тому загальні принципи права повинні враховуватись останніми.
При цьому найважливіші риси змісту права, як правило, формулюються юридичною наукою як його принципи. Значення принципів права допомагає його вивченню, орієнтує нормотворчу діяльність і враховується в процесі застосування права.
Правильними принципами треба вважати такі, які узгоджуються з природою, суспільством, засновані на змісті права.
Галузеві правові принципи відображають головним чином ті суспільні відносини, які регулюються відповідною галуззю права. До основних галузей належать цивільне, кримінальне, трудове, екологічне, конституційне право. У кожній галузі на основі законодавства сформульовані її принципи.
Галузеві правові принципи ґрунтуються на положеннях, які становлять основу загальних принципів, та врахуванні особливостей сукупності норм права кожної галузі.
Важливо пам'ятати, що галузеві принципи, як і принципи взагалі, не є статичними. Вони динамічні, оскільки в суспільному житті, природі, праві відбуваються відповідні зміни, які дістають вияв у тому, що якісь явища або зникають повністю, або зазнають істотних змін, з'являються нові явища.
Необхідно зупинитись у загальних рисах на розумінні екологічного права, тому що стосовно даного питання існують різні судження.
У літературі здійснено аналіз пов'язаних з цим наукових концепцій. Визначились два напрями.
Перший зводиться до визнання того, що екологічне право належить до комплексної галузі, яка включає в себе самостійні галузі права, зокрема земельне, водне, лісове, гірниче, фауністичне, атмосферно-повітряне, охоронні. Не випадково у переліку юридичних, психологічних наук, які вводяться до номенклатури спеціальностей наукових працівників, здобута спеціальність включає в себе знання в галузі земельного, екологічного, природноресурсового та аграрного права.11 Баб'як О.С., Біленчук П.Д., Чирва Ю.О. Екологічне право України: Навчальний посібник. - К.: Атака, 2004., С. - 80
Згідно з другим напрямом екологічне право не розглядається як комплексна галузь права, а є самостійною галуззю, що регулює єдині екологічні відносини. Крім того, на думку фахівців, воно містить в собі такі підгалузі, як гірниче, повітряне, лісове, фауністичне, атмосферно-повітряне, охоронне та інше право.22 Попов В.К. Предмет, метод і система екологічного права. Еклолгічне право України - Харків., 2002., С. - 149
Уявляється, що при підході до розуміння і визначення принципів екологічного права треба виходити з єдності самостійної (некомплексної) галузі права, враховуючи чинне законодавство. Принципи екологічного права потребують більш глибокого дослідження. Однак наведені у навчальній літературі визначення не розкривають їх специфіки.
Так, одні фахівці визначають ці принципи як керівні засади екологічного права, які окреслюють його спрямованість та основні риси, що є свого роду мікросхемою галузі права.
Це визначення є неповним і дуже загальним. Воно не відображає специфічних рис еколого-правових принципів, хоча, з точки зору правового аналізу це, безперечно вірно.
Адже відомо, що правові принципи закріплюються, дістають вияв у законах та інших правових нормах.
Інші автори і, зокрема, В.Петров визначає екологічні принципи як основні положення, керівні засади, що знаходяться в основі взаємодії суспільства і природи.11 Чаусова Л. Система принципів екологічного права - К., «Наукова думка», 2003., 1996
У цьому визначенні розкривається поняття принципів екології взагалі, але нічого не говориться про правовий зміст принципів екологічного права. Деякі дослідники, аналізуючи питання загальної теорії екологічного права, не торкаються принципів останнього, що не можна визнати виправданим.
Принципи екологічного права, закріплюються легально, або виводяться із законодавства. Функція екологічного права, як більш загальна спрямованість забезпечення гармонійної взаємодії суспільства і природи, в літературі розглядається як правове регулювання екологічних відносин.
Я вважаю, нормативно закріплені принципи (наприклад, викладені в Законі України «Про охорону навколишнього природного середовища») необхідно природно вважати принципами екологічного права.
Крім того, необхідно погодитись з визначенням, що принципи екологічного права становлять виражені в еколого-правових актах основоположні юридичні засади, положення, риси, які визначають спрямованість галузі права і відповідно до яких здійснюється регулювання екологічних відносин, що ґрунтуються на об'єктивно існуючих природних факторах.
1.3 Особливі ознаки принципів екологічного права
Незважаючи на те, що до принципів екологічного права пристосовуються загальні положення принципів права взагалі, еколого-правові принципи мають особливості, притаманні лише їм.
Важливою особливістю є те, що, ґрунтуючись на екологічному законодавстві, вони відображають сутність природних явищ, які розвиваються за своїми законами. Отже, передумовою еколого-правових принципів є сукупність правових явищ. Причому право (як самостійне соціальне явище) не може не враховувати даного екологічного фактора. Якщо екологічне право адекватно відображає сутність екологічних факторів, його можна розглядати як ефективне. Ігнорування або недооцінка цього фактора призводить до викривлень в екологічному праві.
Треба вважати специфічним і те, що принципи екологічного, права забезпечують поєднання державного (владного) регулювання певних груп екологічних відносин і автономного (юридичної рівності) правового регулювання відповідних груп останніх, що характерно для екологічного права і відрізняє його від будь-якої іншої галузі права. Дана особливість обумовлена як об'єктивними, так і суб'єктивними факторами.
Необхідність загальнодержавного управління багатьма питаннями, пов'язаними з екологією, обумовлена екологічними факторами, а не бажаннями певних управлінських органів.
Оскільки правові явища розвиваються за своїми законами, управління з боку держави повинно бути науково обґрунтованим і кваліфікованим, що не під силу окремим індивідам, які перебувають у певних екологічних відносинах, що ґрунтуються на принципах юридичної рівності.
Навіть в умовах розвитку ринкових відносин державне управління в сфері екології повинно бути непорушним. Мова може йти про удосконалення системи органів управління, методів останнього, з урахуванням потреб ринку. Треба постійно пам'ятати, що багато екологічних відносин не підпадають під ринкові відносини. Однак екологічному праву, властиві правила правового регулювання відповідних видів екологічних відносин за принципами юридичної рівності сторін. Це має місце, наприклад, у договірних відносинах, пов'язаних з використанням природних ресурсів, у позадоговірних відносинах, що виникають при експлуатації природних об'єктів тощо. Викладена особливість закріплена у багатьох нормативних актах, які регулюють екологічні відносини.11 Аграрное, земельное и экологическое право Украины. Общие части учебных курсов. Учебное пособие. Под редакцией докт. юрид. наук, профессора Погребного А.А. и канд. юрид. наук, доцента Каракаша И.И.-- X.: 000 «Одиссей», 2003., С. - 173
Окреме місце посідає і така особливість, як нормативне закріплення пріоритетності вирішення екологічних завдань перед економічними та іншими. При дослідженні даної дуже важливої проблеми необхідно зважати на те, що екологічні, економічні, соціальні та інші завдання взаємопов'язані і взаємозалежні через об'єктивні закони природи, економічні закони, закони розвитку суспільства та ін.
Тому потрібен науково обґрунтований облік сукупності усіх факторів, оскільки вони дуже важливі для життєдіяльності людей. Однак можливе виникнення таких ситуацій, за яких постане необхідність пріоритету вирішення певних завдань. При цьому, важливо враховувати потребу розв'язання не тільки поточних, а й перспективних завдань. У кінцевому підсумку вирішення питання зводиться до того, яким інтересам віддати перевагу -- екологічним, економічним, соціальним тощо. Пріоритетність не повинна прямолінійно протиставлятись іншим соціально-життєвим явищам, і все-таки, вона повинна віддаватись екологічним проблемам.
Фахівці зазначають, що ігнорування екологічних факторів може призвести і на практиці нерідко призводить до серйозних прорахунків у галузі екології, що негативно позначається на економічних, соціальних та інших питаннях. У зв'язку з цим важко погодитись з твердженням про те, що на даному етапі розвитку нашого суспільства було б передчасним оголошення пріоритету екології перед економікою, оскільки економічний розвиток України в умовах побудови ринкових відносин не дозволяє це зробити. Уявляється, що пріоритетність вирішення екологічних завдань перед іншими має бути непорушною. Разом з тим не можна до вирішення даного питання підходити прямолінійно. Пріоритетність екологічних вимог обумовлена й тим, що вирішення багатьох економічних та соціальних завдань безпосередньо залежить від екологічного стану в державі.
Розглянемо більш детально загальні та спеціальні принципи екологічного права.
Розділ 2. Характеристика загальних та спеціальних принципів екологічного права
2.1 Загальні принципи екологічного права
Як вже зазначалось в цій роботі, принципи екологічного права -- це виражені в його нормах основоположні положення, відповідно до яких здійснюється регулювання екологічних відносин. Еколого-правові принципи можуть офіційно закріплюватися у законодавстві або виводитися з його змісту.
В Україні, як і в більшості демократичних країн світу, принципи екологічного права спираються на загальноправові приписи, які враховуються при формуванні принципів галузі права.
Так, до загально правових відносяться: Тищенко Г.В. Екологічне право: навчальний посібник для студентів юрид. вузів та факультетів. -- К.: Юмана, 2004., С. - 117
1) Принцип гуманізму. Передбачає розвиток економічного права і законодавства, який забезпечив би правові, економічні і соціальні основи збереження навколишнього природного середовища в інтересах не тільки нинішнього, а й майбутніх поколінь, недопустимість будь-якого виду діяльності, що призвів би до спричинення шкоди здоров'ю людей і довкіллю.
2) Принцип соціальної справедливості, який утверджує рівність всіх громадян перед законом. Стосовно екологічного права цей принцип проявляється в тому, що кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля, на забезпечення санітарно-епідемічного благополуччя. Кожен має право користування природними ресурсами.
3) Принцип законності. Передбачає обов'язок кожного дотримуватись вимог і правил екологічного законодавства. Кожен зобов'язаний не заподіювати шкоду природі, що передбачає безумовність виконання вимог закону.
4) Принцип інтернаціоналізму. Закріплює міждержавне співробітництво у галузі екології, що обумовлено єдиним економічним простором для всього людства і спільністю екологічних проблем, які потребують вирішення в інтересах людства.
5) Принцип гласності і демократизму прийняття рішень, реалізація яких впливає на стан навколишнього природного середовища. Цей принцип спрямований на формування у населення екологічного світогляду і передбачає право кожного громадянина:
- на участь в обговоренні проектів законодавчих актів та інших матеріалів з внесенням пропозицій щодо розміщення будівництва і реконструкції об'єктів, які можуть негативно впливати на стан навколишнього природного середовища;
- на участь у розробці і проведенні заходів щодо охорони навколишнього природного середовища, раціонального і комплексного використання природних ресурсів;
- на участь у проведенні громадської екологічної експертизи.
Вказаний вище принцип передбачає право кожного на правдиву інформацію про стан навколишнього природного середовища.
Принцип поєднання заходів стимулювання належного природокористування і юридичної відповідальності за екологічні правопорушення передбачає, власне, позитивне і негативне стимулювання в сфері екологічних суспільних правовідносин.
Позитивне стимулювання спонукає природо користувачів до належного виконання ними своїх обов'язків шляхом встановлення для них податкових та інших пільг за умови впровадження маловідходних, енерго- і ресурсозберігаючих технологій, здійснення інших ефективних заходів щодо охорони довкілля.
Негативне стимулювання проявляється через встановлення і застосування різних видів юридичної відповідальності за порушення вимог екологічного законодавства.11 Екологічне право України. (Загальна частина) Навчальний посібник. В.К. Попов, М.В. Шульга, С.В. Разметаєв та ін. - Харків. 2001., С. 61
Оскільки екологічне право сформувалося як самостійна галузь права в багатьох національних системах права, то воно базується на своїх принципах. Поряд з тим екологічне право розділяється на підгалузі права, складні і прості правові інститути її підінститути, тому підгалузі права і правові інститути мають такі свої принципи, які враховують певні специфічні ознаки у регулюванні відповідних видів екологічних відносин. Тому класифікація еколого-правових принципів може здійснюватися за різними ознаками, однак вона повинна спиратися на екологічне законодавство або виводитися з його змісту. Без урахування цього фактору проголошені принципи стають формою декларації держави або автора цих принципів.
Розглянемо спеціальні принципи екологічного права.
2.2 Спеціальні принципи екологічного права, визначені законодавством України
В останні роки в юридичній літературі стала приділятися підвищена увага дослідженню і класифікації еколого-правових принципів.
Головним принципом є правове забезпечення досягнення гармонійної взаємодії суспільства і природи.
Він складає основу для виникнення й формування інших принципів, які забезпечують гармонізацію суспільства і природи.
Офіційно це положення закріплено у преамбулі Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища». Гармонійна взаємодія суспільства і природи -- це об'єктивно існуючий зв'язок суспільства і природи, який припускає узгоджену діяльність людей з урахуванням законів природи, екологічно нормального витрачання природних ресурсів, їх відтворення і охорони. Не випадково в літературі звертається увага на основні компоненти гармонізації ставлення суспільства до природи:
- раціональне природокористування;
- якість природного середовища; оптимальний соціально-економічний розвиток регіонів;
- рівень здоров'я населення; трудовий потенціал тощо.11 Екологічне право України: Підручник / МОіНУ; Нац. юрид. академія України ім. Ярослава Мудрого; За ред. А.П. Гетьмана і М.В. Шульги; Авт.: А.П. Гетьман, М.В. Шульга, В.К. Попов, Г.В. Анісімова та ін. - Харків: Право, 2005., С. - 91
Правове забезпечення гармонійної взаємодії суспільства і природи здійснюється за багатьма напрямками:
- встановлення екологічних нормативів на викиди в природне середовище;
- визначення лімітів на використання природних ресурсів;
- встановлення в правовому порядку правил використання природних ресурсів, їх відтворення, охорони тощо.
Здійснення вказаного вище принципу разом з іншими принципами сприяє запобіганню згубних для природного середовища дій людини.
Важливе значення має принцип правового закріплення належності природних ресурсів конкретним суб'єктам права для їх використання з метою задоволення екологічних, майнових та інших інтересів у межах закону. Належність природних об'єктів виступає у двох основних правових формах - у праві власності і праві користування.
Основним власником природних ресурсів є держава, яка здійснює свої правомочності в інтересах усього народу.
Деякі природні ресурси, наприклад, земельні ділянки, можуть передаватися у власність колективам громадян або індивідам. Однак більша частина суб'єктів є природо користувачами. У законодавстві закріплено різні види природокористування, визначено права й обов'язки суб'єктів, форми захисту прав власників та природо користувачів.
Особливу роль відіграє принцип правового забезпечення раціонального й ефективного використання природних ресурсів усіма суб'єктами.
Раціональність еколого користування полягає втому, що кожен власник чи користувач природних ресурсів зобов'язаний у процесі їх використання додержуватися правових екологічних вимог, щоб не нашкодити навколишньому природному середовищу. В основі цього принципу лежить об'єктивний чинник -- взаємозв'язок усіх природних об'єктів, які утворюють у сукупності екологічну систему. Економічна ефективність виражається в отриманні найвищих економічних показників при експлуатації природних ресурсів з найменшими затратами.
Раціональність та ефективність використання останніх -- поняття взаємопов'язані, однак не тотожні.
Раціональність охоплює головним чином екологічний, а ефективність - економічний аспект.
Ці два поняття слід розглядати стосовно будь-якого природного ресурсу, оскільки кожний природний об'єкт має свої специфічні риси, притаманні лише йому. При цьому за недодержання даного принципу екологічним законодавством передбачаються заходи правового впливу.
Принцип правового забезпечення цільового використання природних об'єктів полягає у визначенні в правових нормах цілей їх експлуатації всіма суб'єктами. Цей принцип об'єднує два основні чинники:
а) об'єктивну необхідність задоволення вимог суспільства, колективів людей та індивідів у продуктах харчування, сировині, естетичних, господарських та інших вимог за рахунок використання природних об'єктів;
б) необхідність підтримання екологічної системи (природного середовища) у нормальному стані. Цільове використання природних об'єктів визначається державою у правових нормах земельного, водного, лісового, гірничого, фауністичного, атмосфероповітряного, природно-заповідного та іншого законодавства. Їх використання не за цільовим призначенням викликає застосування встановлених у законодавстві заходів правового впливу до винних осіб аж до вирішення питання про припинення права природокористування.11 Баб'як О.С., Біленчук П.Д., Чирва Ю.О. Екологічне право України: Навчальний посібник. - К.: Атака, 2004., С. - 102
Не менш важливу роль відіграє принцип правового забезпечення стимулювання власників і користувачів природних об'єктів щодо належного використання природний ресурсів, їх відтворення та охорони. Він виражається в юридичному закріпленні сукупності економічних заходів стимулювання за належне виконання суб'єктами своїх прав та обов'язків, проведенні необхідних екологічних заходів, у застосуванні санкцій за порушення екологічних вимог і законодавства.
Стимулювання слід розуміти у двох аспектах -- використання заохочувальних заходів і застосування санкцій. Стимулювання означає спонукання суб'єктів права до здійснення позитивних дій. Це в повному обсязі стосується і сфери екології. Тому в екологічному законодавстві закріплено систему заходів як заохочення, так і застосування відповідних видів відповідальності -- майнової, адміністративної, дисциплінарної, кримінальної, що передбачена відповідно в екологічному, адміністративному, трудовому і кримінальному законодавстві. У поресурсовому законодавстві встановлено різні форми економічного стимулювання власників і користувачів природних ресурсів. Названі два аспекти стимулювання набули загального визнання й широко застосовуються на практиці.11 Баб'як О.С., Біленчук П.Д., Чирва Ю.О. Екологічне право України: Навчальний посібник. - К.: Атака, 2004., С. - 72
Серед інших принципів особливого значення набуває принцип правового забезпечення пріоритетності екологічних вимог щодо підтримки екологічної рівноваги, що означає першочерговість у здійсненні необхідних екологічних заходів серед інших соціально-економічних заходів.
Поряд із цим пріоритетність має бути розумною, такою, що повинна враховувати обставини в конкретній ситуації. Сутність даної проблеми полягає у забезпеченні оптимального поєднання екологічних та економічних інтересів держави, певного регіону, власників і користувачів природних ресурсів. Вищим пріоритетом виступає здоров'я людини, яке зараз багато в чому залежить від стану довкілля.
Необхідно зазначити, що правовою основою екологічних пріоритетів є ст. 3 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» та відповідні норми інших законів щодо навколишнього природного середовища.
Так, ст. 3 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» викладає основні принципи цієї охорони, а саме:
а) пріоритетність вимог екологічної безпеки, обов'язковість додержання екологічних стандартів, нормативів та лімітів використання природних ресурсів при здійсненні господарської, управлінської та іншої діяльності;
б) гарантування екологічно безпечного середовища для життя і здоров'я людей;
в) запобіжний характер заходів щодо охорони навколишнього природного середовища;
г) екологізація матеріального виробництва на основі комплексності рішень у питаннях охорони навколишнього природного середовища, використання та відтворення відновлюваних природних ресурсів, широкого впровадження новітніх технологій;
д) збереження просторової та видової різноманітності і цілісності природних об'єктів і комплексів;
е) науково обґрунтоване узгодження екологічних, економічних та соціальних інтересів суспільства на основі поєднання міждисциплінарних знань екологічних, соціальних, природничих і технічних наук та прогнозування стану навколишнього природного середовища;
є) обов'язковість екологічної експертизи;
ж) гласність і демократизм при прийнятті рішень, реалізація яких впливає на стан навколишнього природного середовища, формування у населення екологічного світогляду;
з) науково обґрунтоване нормування впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище;
и) безоплатність загального та платність спеціального використання природних ресурсів для господарської діяльності;
і) стягнення плати за забруднення навколишнього природного середовища та погіршення якості природних ресурсів, компенсація шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища;
ї) вирішення питань охорони навколишнього природного середовища та використання природних ресурсів з урахуванням ступеня антропогенної змінності територій, сукупної дії факторів, що негативно впливають на екологічну обстановку;
й) поєднання заходів стимулювання і відповідальності у справі охорони навколишнього природного середовища;
к) вирішення проблем охорони навколишнього природного середовища на основі широкого міждержавного співробітництва.
В свою чергу, у законах про відповідні природні ресурси вимоги комплексного підходу конкретизуються з урахуванням особливостей кожного природного об'єкта. Необхідність комплексного вирішення питань обумовлено тим, що екологічна система складається з декількох екологічних елементів. Тому комплексний підхід зумовлений певними об'єктивними екологічними чинниками. Особливого значення набуває єдність при здійсненні всіх екологічних заходів по охороні природного середовища, необхідний перелік яких передбачається в державних, міждержавних, регіональних, міських та інших екологічних програмах.
Необхідно відмітити, що сучасні принципи екологічного права формуються на підставі норм міжнародного права і основних цілей по збереженню навколишнього природного середовища. Це означає, що при визначенні принципів екологічної політики в Україні береться до уваги міжнародна співпраця в галузі екології.
2.3 Формування міжнародних екологічних принципів та міжнародна співпраця в сфері екології
Історія міжнародної екологічної співпраці почалась понад 100 років тому. У 1875 році Австро-Угорщина та Італія прийняли Декларацію про охорону птахів. В 1897 році Росія, Японія, США уклали угоду про спільне використання і охорону морських котиків у Тихому океані.
Перша міжнародна конвенція була укладена деякими європейськими країнами в 1902 році в Парижі про охорону птахів, корисних для сільського господарства. На жаль, ця Конвенція давала дозвіл на знищення деяких видів "шкідливих" птахів В 1950 р. в Парижі була підписана нова Конвенція про охорону всіх видів птахів. У межах міжнародного співробітництва в галузі охорони навколишнього природного середовища вирішуються найбільш складні проблеми і конкретні проекти. До їхнього числа належать спільні інженерні й технічні розробки з питань охорони атмосфери від промислових викидів, запобігання забруднень під час сільськогосподарських робіт, збереження дикої флори і фауни, створення заповідників та ін.
Важливими документами в міжнародних природоохоронних відносинах є Всесвітня хартія охорони природи, котра проголосила та взяла під захист право всіх форм життя на виживання; Конвенція про заборону воєнного та ворожою використання засобів виливу на природне середовище, Декларація про оточуюче людину середовище, котра є зведенням основних принципів міжнародного співробітництва; Конвенція про зміну клімату; Конвенція про біологічну різноманітність, Конвенція про боротьбу зі спустелюванням.
Особливе значення має головний документ, прийнятий ЮНСЕД -- "Порядок денний на XXI століття" -- всесвітній план дій з метою сталого розвитку, під котрим слід розуміти таку модель соціально-економічного поступу суспільства, коли життєві потреби людей будуть задовольнятися з врахуванням прав майбутніх поколінь на життя в здоровому та невиснаженому природному середовищі. Крім того, досягнення сталого розвитку неможливе без більш справедливого використання ресурсів природи, боротьби з бідністю, з однієї сторони, та неприпустимими розкошами -- з іншої.
Українська держава з перших днів незалежності бере активну участь у міжнародних природоохоронних заходах та реалізації екологічних програм і проектів. Так, відповідно до Закону "Про природно-заповідний фонд України" від 26 листопада 1993 року видано Указ Президента України "Про біосферні заповідники", яким затверджено перелік біосферних заповідників в Україні, що внесені Бюро міжнародної координаційної ради з програми ЮНЕСКО "Людина та біосфера" до міжнародної мережі біосферних заповідників. Станом на листопад 1993 року таких заповідників було три: Асканія-Нова (Херсонська обл.), Чорноморський (Херсонська, Миколаївська обл.), Карпатський (Закарпатська обл.). Міністерству закордонних справ України і Академії наук України доручено підготувати матеріали, необхідні для підписання угоди з Республікою Польща та Словацькою Республікою про створення міжнародного біосферного заповідника "Східні Карпати".
Необхідно відзначити, що міжнародне співробітництво у галузі охорони навколишнього природного середовища займає одне з важливих місць у зовнішньополітичному курсі України.
Україна як член ООН є суверенною стороною багатьох міжнародних природоохоронних угод і разом з іншими країнами світу продовжує активно працювати над завданнями щодо врятування нашої планети від екологічного лиха.
Українські вчені підтримують ділові стосунки зі своїми колегами з Угорщини, Чехії, Словаччини, Польщі, Болгарії та інших країн. Спільними силами ведуться дослідження екосистем Карпат, Полісся, Чорного моря, розробляються заходи щодо збереження рекреаційних ресурсів, рідкісної флори і фауни.
Однією з позитивних умов інтеграції України до світового товариства є досить швидкий процес поєднання держави, зокрема в природоохоронній галузі, з рядом держав Європи і світу.
Після підписання ”Конвенції про збереження біо- різноманіття“ Україна стала Стороною ще кількох важливих, з точки зору охорони живої природи, міжнародних природоохоронних угод, таких як Конвенція про захист Чорного моря від забруднення (з 1994 року), Бернська (з 1996 року) і Рамсарська (з 1996 року) конвенції.
Планується приєднання до Бонської конвенції про охорону мігруючих видів диких тварин (1979 рік) та її відповідних угод, які розглядаються як важливі засоби збереження біорізноманіття серед мігруючих видів, а також до Конвенції про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, що знаходяться під загрозою зникнення (CITES), Конвенції по боротьбі з опустелюванням у тих країнах, які витримують серйозну посуху чи опустелювання, особливо в Африці, Конвенції про охорону та використання транскордонних водотоків та міжнародних озер.
Розділ 3. Співвідношення та застосування загальних і спеціальних принципів екологічного права
3.1 Застосування принципу верховенства права в регулюванні еколого-правових відносин
Закріплення Конституцією України принципу верховенства права створило можливість визначати найбільш раціональні шляхи та методи регулювання еколого-правових відносин. Зазначений принцип впливає на різноманітні напрями державотворення, і насамперед законотворчу та правозастосовчу діяльність. Цей вплив здійснюється як опосередковано -- через правові норми, в яких вони знайшли своє відображення, так і безпосередньо, через вирішення певних юридичних проблем за допомогою їх прямого застосування.
Деякі аспекти останнього напряму дії принципу уявляються на цей час досить актуальними. Йдеться насамперед про пряме застосування судовими органами принципу верховенства права та вирішення на підставі нього конкретних екологічних спорів. Необхідно відмітити, що спроби визначення поняття та змісту вказаного принципу як певної правової категорії здійснювались в науковій юридичній літературі. При цьому механізми та проблеми застосування принципу верховенства права науковою літературою не досліджувались.
Проведений аналіз судової практики свідчить, що при вирішенні справ суд майже не застосовує ст. 8 Конституції України. Мова йде в даному випадку не про посилання взагалі на норми Конституції як норми прямої дії. Остання практика досить поширена в судовій діяльності.
Суттєві труднощі викликає випадок, коли необхідно вирішити спір, еколого-правова природа якого чітко не визначена чинним законодавством. В такому разі суддя повинен вирішувати справу, виходячи з принципів екологічного права та первинних еколого-правових ідей, які покладено в основу певних правових норм.11 Малишко М.І. Екологічне право України: Навчальний посібник. - К.: Видавничий дім „Юридична книга”, 2001., С. - 274
Необхідно відмітити, що в екологічному законодавстві на цей час існує суттєва проблема непослідовностей та прогалин щодо регулювання еколого-правових відносин. Цей факт обумовлює певні труднощі та ставить низку запитань перед судом з боку суб'єктів екологічних правовідносин під час захисту ними своїх прав та інтересів.
Загальний сенс екологічного законодавства складають саме первинні еколого-правові ідеї та принципи, які створюють зміст принципу верховенства права. Саме із змісту зазначеного принципу випливає ідея справедливості та рівних можливостей для юридичних осіб суб'єктів екологічних правовідносин. Дана ідея є складовим елементом таких галузевих принципів екологічного права як принцип правового закріплення приналежності природних ресурсів та принцип правового забезпечення стабільного використання природних об'єктів.
Аналізуючи зазначене, можна виділити декілька причин не застосування судами принципу верховенства права при вирішенні еколого-правових спорів.
По-перше, екологічне законодавство як галузь продовжує формуватись і на цей час являє собою досить великий масив з численними прогалинами.
По-друге, первинні еколого-правові ідеї пронизують всі групи відносин у галузі використання, охорони та відтворення довкілля. Але для виявлення факту порушень зазначених ідей тією чи іншою нормою, суддя повинен чітко вміти визначити певний еколого-правовий постулат та обґрунтовувати неможливість у зв'язку з цим застосування суперечного нормативного акта.
По-третє, ускладнює становище і відсутність ґрунтовного наукового дослідження, спрямованого на розробку юридичних механізмів безпосереднього застосування зазначеного принципу в судовій діяльності. Тоді як правосуддя не повинно механічно втілювати в життя юридичні приписи, бо сам суд виступає «самим правом в житті».11 Орлов М. Роль принципу верховенства права в захисті прав людини у сфері екології // Вісник академії правових наук України. -- 2002. -- № 1. -- С. 117
В умовах же правової держави суд насамперед охороняє право, а при його застосуванні, сам стає інколи його творцем. Таким чином, суддя під час вирішення справи керується внутрішньою правосвідомістю, яка повинна ґрунтуватись саме на знаннях та розумінні первинних еколого-правових ідей та принципів.
Принцип верховенства права також полягає саме у пріоритеті первинних правових ідей. На перший погляд, з цього можна зробити висновок про певну тотожність вказаних понять. Але подальший аналіз свідчить про те, що сфери та випадки застосування вказаних понять суттєво розрізняються.
Так, по-перше, сфера застосування аналогії права виключно судова діяльність. Принцип верховенства права знаходить своє застосування, відповідно до Конституції, у правотворчій, правозастосовчій діяльності, політичних та ідеологічних сферах суспільства.
По-друге, застосування принципу верховенства права не обмежується тільки випадком відсутності юридичних норм, які б прямо чи ні регулювали фактичні відносини. Цей принцип повинен застосовуватись судом і в тому випадку коли, на думку суду, закон, що регулює відносини, юридична доля яких вирішується, протирічить принципам права, первинним еколого-правовим ідеям та правам людини.
Крім того, може існувати юридична норма, яка регулює спірні відносини, але вона є суттєво відсталою від рівня розвитку суспільних відносин та вже не відповідає потребам сучасності. Така норма не здатна забезпечити захист дійсних прав суб'єктів та задовольнити їх інтереси в повному обсязі. За такої ситуації зазначена норма неодмінно вступить в протиріччя із принципами екологічного права або буде обмежувати природні права людини.
Таким чином, можливо дійти висновку, що юридична природа принципу верховенства права та аналогії права дещо тотожна. Вона полягає насамперед в забезпеченні безпрогального правового регулювання фактичних відносин, які цього потребують. Але застосування принципу верховенства права дозволяє більш повно, комплексно та ефективніше вирішити те чи інше колізійне питання, а, відповідно, забезпечити захист та реалізацію суб'єктивних прав та інтересів учасників екологічних правовідносин.
Подальше комплексне наукове дослідження цієї проблеми сприятиме формуванню єдиного розуміння змісту та значення принципу верховенства права, шляхів його застосування у вирішенні існуючих правових проблем в сфері екології, чіткому визначенню механізмів та порядку застосування вказаного принципу правозастосовчими і насамперед судовими органами.
Визначені випадки застосування принципу верховенства права та механізми його застосування судом доцільно, як уявляється, впроваджувати в матеріали узагальнення судової практики та роз'яснення вищих судових органів.
3.2 Взаємозв'язок екологічної безпеки із принципами законності та відшкодування збитків
Такий спеціальний принцип екологічного права, як забезпечення екологічної безпеки, тісно пов'язаний із законністю.
Термін «законність» трактується як стан, за якого суспільне життя та діяльність людей забезпечується законом. Законність -- загальна вимога, оскільки є обов'язковою для всіх учасників суспільних відносин.
Обов'язок дотримуватися принципів екологічної безпеки є обов'язком для всіх без винятку державних органів, органів місцевого самоврядування, посадових осіб, підприємств, установ, організацій та громадян в більшості країн світу. В Україні це знайшло закріплення у ст. 8 Конституції України та у ряді правил, покликаних сприяти стабільному режиму законності.
Подобные документы
Поняття, сутність та ознаки права. Підходи до розуміння правових відносин. Основні аспекти визначення сутності державного законодавства. Принципи, функції, цінність і зміст права. Особливості проблеми правопоніманія в контексті категорії правових шкіл.
курсовая работа [44,7 K], добавлен 31.12.2008Поняття та характеристика джерел екологічного права. Підзаконні нормативно-правові акти в екологічній області. Аналіз ступеня систематизації джерел екологічного права та дослідження проблеми відсутності єдиного кодифікованого акта у даній сфері.
курсовая работа [54,2 K], добавлен 11.09.2014Правове регулювання інформаційно-правових відносин щодо пошуку та рятування на морі. Особливості правоустановчих актів Міжнародної супутникової системи зв’язку на морі. Організаційно-правові засади ідентифікації суден в системі безпеки мореплавства.
автореферат [36,3 K], добавлен 11.04.2009Поняття екологічного права. Предмет та методи екологічного права України. Принципи екологічного права. Об'єкти і суб'єкти екологічного права. Система екологічного права. Екологічне право як галузь права.
курсовая работа [21,8 K], добавлен 12.08.2005Огляд порядку здійснення екологічного контролю і шляхів покращення нормативно-правового забезпечення його реалізації. Аналіз практики у сфері застосування відповідальності суб'єктів господарювання і правових наслідків порушень екологічного законодавства.
курсовая работа [51,5 K], добавлен 13.06.2012Законодавча база та значення основних принципів адміністративного судочинства: верховенства права, законності, змагальності, диспозитивності та офіційності. Взаємозв'язок принципів судочинства між собою та їх використання в адміністративних справах.
реферат [25,5 K], добавлен 20.06.2009Поняття дії права і правового впливу. Підходи до визначення правового регулювання. Його ознаки та рівні. Взаємодія правового впливу і правового регулювання. Інформаційна і ціннісно-мотиваційна дія права. Поняття правового регулювання суспільних відносин.
лекция [24,9 K], добавлен 15.03.2010Сутність і функції правового регулювання економічних відносин, місце у ньому галузей права. Співвідношення державного регулювання і саморегулювання ринкових економічних відносин. Визначення економічного законодавства України та напрями його удосконалення.
дипломная работа [183,2 K], добавлен 10.06.2011Право природокористування як комплексний правовий інститут загальної частини екологічного права. Сутність та зміст права природокористування, його державне регулювання. Поділ права природокористування на види за різними класифікаційними критеріями.
реферат [11,2 K], добавлен 23.01.2009Екологічне право та його роль в житті суспільства. Екологічна відповідальність, її поняття, форми та види. Екологічне законодавство Російської Федерації та права громадян. Правові засади міжнародного співробітництва. Екологічний громадський кодекс.
реферат [22,7 K], добавлен 21.04.2011
