На реалізацію вказаного принципу у світі все більше людей переходять на користування невеликими, економічними автомобілями, на спорудження житлових будинків нових конструкцій (зі значно меншими втратами тепла, з обігріванням за допомогою сонячних колекторів тощо).

Наприклад, у Нігерії, Китаї, Австралії, Центральній Америці, інших країнах і регіонах останніми роками завдяки зусиллям „зелених” висаджено сотні мільйонів паркових і лісових дерев. У десятки разів чистішими стали води Рейну, Одеру, Ельби, в них відродилася риба.

В Японії розроблені й упроваджуються нові стандарти здоров'я та найжорсткіші в світі вимоги до якості води. Тим, хто потерпів під забруднень, обов'язково виплачуються належні компенсації.

У Великій Британії діє система повторних екологічних експертиз, аналізується динаміка забруднень будь-якими об'єктами, що дає змогу практично цілком уникати помилок під час таких експертиз.

Екологічна політика Швеції зорієнтована на розвиток тільки екологічно чистих виробничо-технологічних процесів та обладнання (автомобільний концерн «Вольво» ще в 1990 р. розробив прекрасний варіант нового екологічно чистого автомобіля XXI сторіччя).

У Франції виникло нове соціальне поняття «якість життя»: замість соціально-економічних показників рівня життя (вони дуже приблизно визначались обсягами валового національного продукту на душу населення) введено новий узагальнювальний індекс, за допомогою якого враховуються густота населення на 1 км², розміщення й ступінь екологічної небезпеки промислових та аграрних комплексів, забезпеченість природними ресурсами, а також стан довкілля.

Наведені підходи мають право на існування, хоча й потребують певного коригування у світлі нового політичного та юридичного мислення, яке складається в сучасних країнах світу.

Таким чином, діяльність органів (посадових осіб) та громадян в будь-якій країні, якщо вона впливає на екологію, повинна базуватися на точному дотриманні законів, інших підзаконних актів. Іншими словами, має суворо додержуватися правило, за яким закони не повинні вступати у протиріччя з Конституцією, а інші правові акти -- із законами. Такий широкий спектр поглядів на проблему законності пояснюється складністю явища, що розглядається. Вказані дані поняття характеризують різні аспекти законності і у зв'язку з цим мають право на життя.

Слід зазначити ту загальну ідею, яка пронизує названі визначення, а саме -- суворість та неухильність дотримання Конституції України, законів та інших нормативних актів всіма суб'єктами правовідносин. Законність закріплена Конституцією та передбачає верховенство законів на всій території України. Однак одного лише видання законів не достатньо -- треба зробити так, щоб останні виконувалися, впроваджувалися у життя. Законність постає як безсумнівна умова не тільки щодо правозастосовчої діяльності, а й у правотворчій сфері.

Передумовою законності стосовно досліджуваної сукупності суспільних відносин є існування правових норм як нормативної бази, поряд з іншими соціальними регуляторами.

Взаємозв'язок екологічної безпеки та законності полягає у наступному. Якщо законність вимагає неухильного дотримання правових норм усіма посадовими особами та громадянами, державними органами, органами місцевого самоврядування, то реалізація цієї вимоги, правомірні дії людей та правомірна діяльність організацій утворюють такий порядок відносин, які називаємо екологічною безпекою. Законність створює умови існування екологічної безпеки, її вдосконалення та зміцнення.

В результаті здійснення законності створюється екологічна безпека, тобто такий порядок, забезпечення якого закріплено державою; законність та екологічна безпека складають основу нормального життя суспільства, усіх громадян України.

Таким чином, лише комплексний розгляд завдань раціонального природокористування, охорони навколишнього природного середовища, забезпечення екологічної безпеки може гарантувати право громадян на сприятливе навколишнє середовище, нейтралізувати загрозу виснаження природних ресурсів та погіршення екологічної ситуації в країні і забезпечити національну безпеку Української держави в екологічній сфері.

Розроблена у науці екологічного права та відображена у еколого-правовому законодавстві концепція екологічної безпеки має широкий характер і передбачає врегулювання всіх суспільних відносин щодо охорони навколишнього середовища, включаючи захист всіх екологічних інтересів -- людини, суспільства, держави та природного середовища.

Наприклад, у ст. 16 Конституції України зазначено, що забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України є обов'язком держави. Розгорнуте розуміння екологічної безпеки подано у ст. 50 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», де зазначено, що екологічна безпека -- це такий стан навколишнього природного середовища, за якого забезпечується запобігання погіршенню екологічної обстановки і виникненню небезпеки для здоров'я людей.

Екологічне законодавство України виходить з пріоритетності захисту екологічних прав громадян перед їх іншими правами. В екологічному праві на відміну від усіх інших його галузей екологічна безпека дістає рельєфне відображення. Тому її правове забезпечення зведено у самостійний принцип. Недодержання правил екологічної безпеки нерідко тягне за собою появу серйозних екологічних, економічних і соціальних негативних наслідків (приклад -- Чорнобильська екологічна катастрофа).

Специфічність еколого-правових принципів дістає вияв у засобах визначення збитків як форми майнової відповідальності за екологічні правопорушення. Цей вид відповідальності обслуговує декілька галузей права, включаючи й екологічне. І зміст найбільш повно розроблено у науці цивільного права. Однак при встановленні відповідальності за екологічні правопорушення треба враховувати екологічні фактори, оскільки розвиток природних об'єктів відбувається під впливом як людських, так і природних чинників.¹¹ Шульга М.В. Актуальные проблемы экологических отношений в современных условиях. - Харьков. 2004., С. - 72

Визначати розмір шкоди, заподіяної екологічним об'єктам, складно, оскільки вартісна категорія виявляється у цих випадках не повною мірою. Сутність майнової відповідальності полягає в тому, що на винну особу покладаються несприятливі для неї майнові наслідки у межах, встановлених законодавством. Ця відповідальність забезпечує одночасний захист екологічних і майнових інтересів. Ось чому від правильного визначення збитків залежить ефективність даної відповідальності.

У літературі та законодавстві вироблені відповідні засоби визначення збитків, до яких належать такси, методики, правила. Такса становить заздалегідь встановлену компетентними органами одиницю вимірювання збитків, спричинених правопорушенням чи правомірно, а також вартості відчужуваних природних об'єктів. Методики визначення збитків застосовуються тоді, коли неможливо визначити кількість одиниць, що постраждали, простим підрахунком (наприклад, масове отруєння риби у великих водоймищах). В окремих нормативних актах визначені елементи, які породжують збитки (знищення лісу пожежею, хімічними відходами тощо).

Необхідно зазначити, що принцип відшкодування шкоди, завданої навколишньому середовищу, визначений і в основних міжнародних актах, які діють в цій сфері.

Так, у §26 Декларації ООН про навколишнє середовище записано, що держави відповідають за те, щоб діяльність на їх територіях не завдавала шкоди довкіллю в інших державах. Але, на жаль цього принципу часто не дотримуються, і не лише у разі транскордонного перенесення шкідливих речовин повітряними потоками або річками з одного району в інший. Останнім часом розпочалася торгівля токсичними відходами, яка набула міжнародних масштабів.

Щоб обійти законодавчі акти, які забороняють безконтрольне захоронення токсичних відходів, а також не витрачати великих коштів на їх переробку, виробники відходів розвинених країн переправляють їх у країни, де недосконале екологічне законодавство або е впливові злочинні елементи, які йдуть на все заради наживи, навіть на погіршення стану навколишнього середовища свого краю.

Таким чином, якщо будь-які екологічні відносини в сучасних умовах неналежне врегульовані або не врегульовані взагалі, то ці прогалини легко усуваються у процесі розвитку природоохоронного законодавства в рамках концепції охорони навколишнього середовища. Вказане означає, що сучасна концепція еколого-правової охорони повинна бути заснована на ідеї забезпечення запобігання і відшкодування шкоди навколишньому середовищу, здоров'ю та майну громадян, економіці, якій може бути спричинена шкода забрудненням навколишнього середовища, псуванням, знищенням, пошкодженням природних об'єктів й іншими екологічними правопорушеннями. Реалізація даної концепції спрямована на захист конституційного права громадян на сприятливе навколишнє природне середовище, захист суспільства, держави та навколишнього середовища або, інакше кажучи, на забезпечення екологічної безпеки.

Вона підтверджує новий підхід у визначенні поняття екологічної безпеки. Його сутність зводиться до наступного. Екологічна безпека -- це такий політичний, економічний, екологічний, міжнародний стан країни, який забезпечує сприятливі умови для розвитку людини, суспільства та держави і виключає небезпеку настання негативних наслідків від різноманітних загроз. Ця базова позиція створює принципово нову основу екологічної безпеки України. Вихідними позиціями для створення ефективної системи екологічної безпеки слід розглядати національні інтереси нашої держави та реально існуючі загрози для їх безпеки.

Висновки

Виходячи з проведеного в даній роботі аналізу можна зробити наступні висновки:

1. Екологічне право є галуззю права, становить складову і невід'ємну частину національного права в будь-якій країні. Як галузь права воно характеризується власними принципами правового регулювання. Як правило, їх правову основу становлять норми Конституції.

Наприклад, у Конституцію України закладено певну модель взаємовідносин держави і суспільства, за якою держава обслуговує громадянське суспільство, зокрема у сфері охорони довкілля, забезпечення екологічної безпеки. Саме на підставі такої моделі формуються загальні та спеціальні принципи екологічного права України.

2. Принципи екологічного права становлять виражені в еколого-правових актах основоположні юридичні засади, положення, риси, які визначають спрямованість галузі права і відповідно до яких здійснюється регулювання екологічних відносин, що ґрунтуються на об'єктивно існуючих природних.

Принципи екологічного права, закріплюються легально, або виводяться із законодавства. Вони відображають сутність природних явищ, які розвиваються за своїми законами. Отже, передумовою еколого-правових принципів є сукупність правових явищ.

3. До загально правових принципів екологічного права відносяться:

Принцип гуманізму. Принцип соціальної справедливості. Принцип законності. Принцип інтернаціоналізму. Принцип гласності і демократизму прийняття рішень. Принцип поєднання заходів стимулювання належного природокористування і юридичної відповідальності за екологічні правопорушення.

4. Спеціальними принципами екологічного права являються:

- принцип правового забезпечення раціонального й ефективного використання природних ресурсів усіма суб'єктами;

- пріоритетність вимог екологічної безпеки, обов'язковість додержання екологічних стандартів, нормативів та лімітів використання природних ресурсів при здійсненні господарської, управлінської та іншої діяльності;

- гарантування екологічно безпечного середовища для життя і здоров'я людей;

- запобіжний характер заходів щодо охорони навколишнього природного середовища;

- збереження просторової та видової різноманітності і цілісності природних об'єктів і комплексів;

- обов'язковість екологічної експертизи;

- гласність і демократизм при прийнятті рішень, реалізація яких впливає на стан навколишнього природного середовища, формування у населення екологічного світогляду й ін.

5. Спеціальні принципи екологічного права реалізовуються на загальних правових засадах і в їх межах. Саме завдяки такому єднанню визначається правове становище всіх об'єктів природи, форми їх взаємодії з людиною та суспільством.

Список використаних джерел

1. Конституція України від 28.06.96 № 254к-96 / Відомості Верховної Ради України - 1996. - № 30. - Ст. 141

2. Закон України „Про охорону навколишнього середовища” від 25.06.1991 № 1264-ХІІ / Відомості Верховної Ради України. - 1991. - N 18. - Ст. 120

3. Конвенція про заборону воєнного та ворожою використання засобів виливу на природне середовище / Действующее международное право. В 3-х томах. Ю.М. Колосов и Э.С. Кривчикова. - К., Том 3. 2002. Ст. 124-125

4. Декларація про оточуюче людину середовище / Действующее международное право. В 3-х томах. Ю.М. Колосов и Э.С. Кривчикова. - К. Том 2. 2002. Ст. 84-87

5. Конвенція про зміну клімату / Действующее международное право. В 3-х томах. Ю.М. Колосов и Э.С. Кривчикова. - К. Том 2. 2002. Ст. 173-175

6. Конвенція про біологічну різноманітність / Действующее международное право. В 3-х томах. Ю.М. Колосов и Э.С. Кривчикова. - К. Том 3. 2002. Ст. 63-65

7. Конвенція про боротьбу зі спустелюванням / Действующее международное право. В 3-х томах. Ю.М. Колосов и Э.С. Кривчикова. - К. Том 2. 2002. Ст. 204-208

8. Європейська Енергетична Хартія підписана в Гаазі 17 грудня 1991 р. / Действующее международное право. В 3-х томах. Ю.М. Колосов и Э.С. Кривчикова. - К. Том 2. 2002. Ст. 24-29

9. Аграрное, земельное и экологическое право Украины. Общие части учебных курсов. Учебное пособие. Под редакцией докт. юрид. наук, профессора Погребного А.А. и канд. юрид. наук, доцента Каракаша И.И.-- X.: 000 «Одиссей», 2003.-- 368 с.

10. Андрейцев В.І. Екологічне право: Особлива частина: Підруч. для студ. юрид. вузів і фак. : Повний акад.. курс / За ред. Акад.. АПрН В.І. Андрейцева. - К.: Істина, 2001. - 544 с.

11. Баб'як О.С., Біленчук П.Д., Чирва Ю.О. Екологічне право України: Навчальний посібник. - К.: Атака, 2004. - 216 с.

12. Балюк, Г.І. Екологічне право України: Конспект лекцій у схемах. (Загальна і Особлива частини). Навчальний посібник / Г.І. Балюк; МОНУ. - Київ: Юрінком Інтер, 2006. - 192с.

13. Бистров Г. Е. Источники экологического права. - М., 1985. - С. 157-162.

14. Дмитренко, І.А. Екологічне право України: Підручник для вищ. навч. закладів / І.А. Дмитренко; МВС України, Нац. акад. внутрішних справ України. - 2-е вид., переробл. та доп. - Київ: Юрінком Інтер, 2001. - 352с.

15. Екологічне законодавство України. - Х. ТОВ „Одіссей”, 2002. - 928 с.

16. Екологічне законодавство України: Збірник нормативних актів / Мін-во екології та природних ресурсів України; Відпов. ред. І.О. Заєць. - Київ: Юрінком Інтер, 2001. - 416с.

17. Екологічне право України. (Загальна частина) Навчальний посібник. В.К. Попов, М.В. Шульга, С.В. Разметаєв та ін. - Харків. 2001. - С. 356.

18. Екологічне право України: Підручник / МОіНУ; Нац. юрид. академія України ім. Ярослава Мудрого; За ред. А.П. Гетьмана і М.В. Шульги; Авт.: А.П. Гетьман, М.В. Шульга, В.К. Попов, Г.В. Анісімова та ін. - Харків: Право, 2005. - 384с.

19. Екологічне право України: Підручник для студентів юрид. вищ. навч. закладів / В. К. Попов, А. П. Гетьман, С. В. Размєтаєв та ін.; За ред. В. К. Попова та А. П. Гетьмана. -- Харків: Право, 2001.

20. Загальна теорія держави і права / За ред. проф. М.В.Цвіка, доц. В.Д.Ткаченка, проф. О.В.Петришина. -- Харків, 2002. -- С. 387.

21. Заєць А. Принцип верховенства права (теоретико-методологічне обґрунтування) // Вісник академії правових наук України. -- 1998. -- № 1. -- С. 3.

22. Козюбра М. Принцип верховенства права у конституційному правосудді // Закон і бізнес. - 2000. -- № 17. -- С. 10.

23. Колбасов О.С. Концепция экологической безопасности (юридический аспект) // Сов. гос. и право. -- 1988. -- № 12. -- С. 47--50.

24. Малишко М.І. Екологічне право України: Навчальний посібник. - К.: Видавничий дім „Юридична книга”, 2001. - 392 с.

25. Международное право: Учебник. Отв. ред. Ю.М. Колосов, В.И. Кузнецов. - М.: Междунар. отношения, 2003. - 290 с.

26. Международное экологическое право. Учебник. / Под ред. К.А. Бекяшева. -- М., 2004. - 351 с.

27. Нешатаева Т.Н. Международные организации и право. Новые тенденции в международно-правовом регулировании. -- М.: Дело, 1999. - 104 с.

28. Орлов М. Роль принципу верховенства права в захисті прав людини у сфері екології // Вісник академії правових наук України. -- 2002. -- № 1. -- С. 117--124.

29. Попов В.К. Предмет, метод і система екологічного права. Еклолгічне право України - Харків., 2002., - 252 с.

30. Скакун О.Ф. Теорія держави і права. -- Харків, 2001. -- С. 445

31. Сорокин В. Д. Методы правового регулирования экологического права. - М., 1976. - С. 94.

32. Федорович В.І. Правове регулювання экологических отношений. - Львов. 2003., - с. 152

33. Шевчук С. Формальна та органістична характеристика принципу верховенства права: до нових методів тлумачення Конституції // Українське право. -- 1998. -- № 2(10). -- С. 56-58.

34. Шульга М.В. Актуальные проблемы экологических отношений в современных условиях. - Харьков, 2004, - 116 с.