43

Зміст

Вступ

Розділ І. Загальна характеристика права власності на землю в Україні

1.1 Поняття та зміст права власності на землю. Форми власності на землю

1.2 Суб'єкти і об'єкти права власності на землю

Розділ ІІ. Право власності на землю громадян

2.1 Підстави набуття і реалізація права власності на землю громадян. Правові форми власності громадян на землю

2.2 Підстави припинення права власності на землю громадян

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Актуальність теми. Прийняття 25 жовтня 2001 р. Земельного кодексу України нарешті вирішило основні питання, що виникали з приводу визначення форм власності на землю. За радикальністю основного змісту нового Земельного Кодексу, багатьма його загальними та спеціальними новелами можна стверджувати, що він характеризує новий етап у розвитку земельного законодавства України. Вперше на законодавчому рівні він чітко закріпив відносини власності на землю, зокрема, і, насамперед, на землі сільськогосподарського призначення. Тим самим поставлена логічна юридична крапка над численними дискусіями з цього приводу.

Дуже важливою новацією Земельного кодексу України є закріплення ряду гарантій захисту прав на землю, особливо права власності на землю. Кожна правова, незалежна, суверенна, демократична, соціальна держава прагне закріпити за своїми громадянами та юридичними особами відповідні гарантії прав власності і відповідні обов'язки, що їм кореспондуються та створює найсприятливіші умови для реалізації цих прав. Відповідними засобами забезпечення права власності на землю виступають конституційні імперативи про те, що "кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу у відповідності з законом", що "власність зобов'язує", що "власність не повинна використовуватися на шкоду людині і господарювання, соціальну спрямованість економіки", а також про те, що "усі суб'єкти права власності рівні перед законом" (стаття 13 Конституції України Конституція України від 28.09.1996 // Відомості Верховної Ради України. - 1996. № 30. - ст. 141 ;). Право власності на землю гарантується відповідно до положень ст. 14 Конституції України.

Важливим моментом, який майже не врегульовано Земельним кодексом, є те, що реалізувати своє право власності на земельні ділянку громадянин може, крім того, вступивши до сільськогосподарського кооперативу.

Мета та завдання роботи. З огляду на вищевказане, метою даної курсової роботи є визначення та наукове обґрунтування правових форм власності громадян на землю на сучасному етапі реформування земельних відносин.

Дана мета конкретизується в основних завданнях роботи:

- визначити поняття права власності на землю;

- з'ясувати, які існують форми власності на землю в Україні;

- визначити ознаки суб'єктів та об'єктів права власності на землю;

- проаналізувати правове регулювання набуття та припинення земельних прав громадян;

- конкретизувати правові форми власності громадян на землю;

Об'єктом дослідження виступають теоретичні засади правових відносин, що об'єктивно складаються в результаті застосування норм земельного права, а саме норм, що регулюють питання права власності громадян на землю.

Предметом дослідження є зміст правових форм власності громадян на землю на сучасному етапі проведення земельної реформи в Україні.

Методи дослідження. Вирішуючи поставлені питання, в роботі використовуються такі наукові методи як: логіко-юридичний, системний, та порівняльний. Висновки, що містяться в роботі, базуються на положеннях Конституції України, аналізі законодавства щодо регулювання земельних прав громадян та проведеному аналізі здійснення земельної реформи в державі.

Науково-теоретичною базою дослідження є наукові доробки відомих українських та російських вчених з земельного права з питань реалізації земельних прав громадян: Андрейцева В.І., Семчик В.І., Малишевої Н.Р., Погрібного О.О., Тітової Н., Каракаш І.І. та ін.

Структура роботи. Структура курсової роботи зумовлена цілями та характером дослідження. Робота складається із вступу, двох розділів, висновків та списку використаних джерел.

Розділ І. Загальна характеристика права власності на землю в Україні

Новий Земельний кодекс України Земельний кодекс України // Урядовий кур'єр. -- 2001. --№211--212. -- 15 листоп. розрізняє суб'єктів права власності на землю залежно від форми власності, у якій знаходиться земельна ділянка.

За статтею 80 Земельного кодексу України суб'єктами права власності на землю визначаються:

а) громадяни та юридичні особи -- на землі приватної власності;

б) територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, -- на землі комунальної власності;

в) держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, -- на землі державної власності.

Таким чином право власності на землю характеризується множинністю суб'єктів відповідно до форм власності -- державної, комунальної і приватної.

Характерною ознакою суб'єкта земельних відносин є належна йому право- і дієздатність. У зв'язку з відсутністю відповідних приписів в Земельному кодексі правовий статус суб'єктів права власності на землю доцільно визначати за аналогією з нормами цивільного права щодо загальної право- дієздатності з урахуванням вимог земельного законодавства. Земельною дієздатністю є здатність громадянина своїми діями набувати права та створювати для себе обов'язки, тобто здійснювати дії, які направлені на самостійне, або спільне з іншими особами, отримання земельної ділянки, зокрема, звертатись до відповідного органу про надання у власність земельної ділянки, отримання земельного паю, придбання земельної ділянки на підставі цивільно-правової угоди та ін Земельное право. Учебник для вузов. Руководитель авторского коллектива и отв. редактор - С.А. Боголюбов. - М.: Издат. группа НОРМА- ИНФРА. М,, 1999. - 400 с..

Земельна дієздатність належить окремій фізичній особі -- громадянину України, іноземній особі або особі без громадянства з моменту досягнення 18-річного віку. Але у випадку, коли законодавством допускається шлюб до досягнення 18-річного віку, то земельна дієздатність фізичної особи настає в повному обсязі з часу шлюбу.

Юридичні особи набувають земельної право- і дієздатності з моменту державної реєстрації в органах виконавчої влади.

Суб'єктами права комунальної власності визначено територіальні громади сіл, селищ, міст, як безпосередньо, так і в особі їх представницьких органів -- рад. Безпосередньо свої повноваження територіальна громада може здійснити шляхом проведення місцевих референдумів, в інших випадках -- через селищні, сільські, міські ради Про місцеве самоврядування в Україні: Закон України від 21.05.97. //ВВР. - № 24. - Ст.170..

Особливим суб'єктом права власності на землю виступає держава. За змістом статті 80 ЗК суб'єктом права державної власності на землю є держава в особі Кабінету Міністрів України, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій. Але треба враховувати, що до розмежування земель державної та комунальної власності в натурі повноваження щодо розпорядження всіма землями, крім переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів -- відповідні органи виконавчої влади.

Держава є особливим суб'єктом правовідносин, і підстави набуття нею у власність землі відрізняються від підстав набуття їх у власність громадянами та юридичними особами.

Основним об'єктом права власності у земельних правовідносинах є земля. Конституція України, зважаючи на виключно важливе значення землі у всіх сферах економіки країни, проголошує її основним національним багатством і запроваджує при цьому імперативний принцип особливої охорони зазначеного найважливішого компонента біосфери Конституція України від 28.09.1996 // Відомості Верховної Ради України. - 1996. № 30. - ст. 141 ;.

Земельним кодексом України земля також визначається основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави Земельний кодекс України // Урядовий кур'єр. --2001. --№211--212. -- 15 листоп.. Земля як складова частина біосфери включає ґрунти та інші природні елементи ландшафту, що органічно пов'язані між собою і забезпечують належне існування флори і фауни та життєдіяльність людини.

З метою охорони земель України як основного національного багатства Верховною Радою України Законом від 21 вересня 2000 року затверджена «Загальнодержавна програма формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки» Офіційний вісник України.-- 2000.-- № 43.-- Ст. 1817.. Вона розроблена в контексті вимог для подальшого опрацювання, вдосконалення та розвитку екологічного законодавства України, а також відповідно до рекомендацій Всеєвропейської стратегії збереження біологічного та ландшафтного різноманіття (1995 р.) щодо питання формування Всеєвропейської екологічної мережі як єдиної просторової системи територій країн Європи з природним або частково зміненим станом ландшафту.

Самостійним об'єктом земельних відносин виступають землі в межах території України. До таких об'єктів належать категорії земель України, які мають особливий правовий режим. Серед земель України закон розрізняє дев'ять категорій земель, в основу поділу яких покладено основне цільове призначення.

Згідно ст. 18 ЗК до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об'єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії.

Категорії земель України мають особливий правовий режим.

Україна за межами її території може мати на праві державної власності земельні ділянки, правовий режим яких визначається законодавством відповідної країни.

Належність земель до земель України визначається знаходженням їх в межах території держави. Наявність території -- це обов'язкова ознака держави. Оскільки територією держави є і острови, а також землі, зайняті водними об'єктами, то і вони також включаються до складу земель України.

В межах території України можуть знаходитися землі, які перебувають у державній, приватній та комунальній власності. Закріплення в законі багатосуб'єктності права власності на землю виключає можливість віднесення земель України до єдиного державного земельного фонду.

Єдиною є територія України, яка згідно Закону України «Про планування і забудову територій» Відомості Верховної Ради України. - 2000. - № 31. - ст. 250. представляє собою частину земної поверхні у визначених межах (кордонах) з властивими їй географічним положенням, природними та створеними діяльністю людей умовами та ресурсами, а також з повітряним простором та розташованими під нею надрами.

Землі в межах території України характеризуються різним цільовим призначенням. Основне цільове призначення земель -- головний і єдиний критерій диференціації земель на окремі категорії, які мають особливий правовий режим. Особливості правового режиму земель кожної категорії визначаються специфікою їх цільового призначення.

Крім земель, розташованих в межах території України, до її земель можуть відноситись земельні ділянки, які розташовані за межами території України, належать їй на праві державної власності і мають відповідний правовий режим, який визначається законодавством іноземної держави.

Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісового фонду; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

У порівнянні з раніше чинним земельним законодавством у складі земель України сталися суттєві зміни. Так, замість земель населених пунктів, які раніше визнавалися законом як самостійна категорія земель, а фактично згідно Конституції України є одиницею в системі адміністративно-територіального устрою держави, запроваджено нову категорію земель-землі житлової та громадської забудови.

Землі оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного призначення визнано Земельним кодексом самостійними специфічними категоріями земель.

Землі запасу як самостійну категорію земель анульовано. Але згідно частини 2 статті 19 ЗК до складу кожної категорії земель можуть входити землі запасу. Це стосується тільки тих земельних ділянок, які не надані у власність аби користування громадян чи юридичних осіб. Так, згідно ст. 30 Земельного кодексу земельні ділянки державної і комунальної власності, які перебували у користуванні сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, що ліквідуються, включаються до земель запасу або ж передаються у власність чи користування відповідно до Земельного кодексу. В цьому випадку йдеться про можливість включення відповідних земельних ділянок до земель запасу у складі земель сільськогосподарського призначення.

Крім віднесення земель до певної категорії, яке пов'язане із здійсненням правомочності по розпорядженню землею (фактично закріпленню основного цільового призначення), законодавству відоме переведення земель із однієї категорії до іншої. Таке переведення земель здійснюється в результаті зміни їх цільового призначення. Наприклад, освоєння земель для сільськогосподарських і лісогосподарських потреб у відповідності зі ст. 209 ЗК Земельний кодекс України // Урядовий кур'єр. --2001. --№211--212. -- 15 листоп. фактично означає переведення земель із інших категорій у категорію земель сільськогосподарського призначення або лісового фонду.

Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою.

Що ж стосується зміни цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян, то це питання вирішується дещо інакше. Хоча встановлення і зміна цільового призначення земель -- це прерогатива їх власника, закон встановлює відповідні обмеження прав власників з цього приводу. Йдеться про те, що вказана зміна цільового призначення можлива лише за ініціативою власників відповідних земельних ділянок у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Характеристика земельної ділянки як об'єкта права власності (тобто об'єкта земельних відносин) закріплена ст. 79 Земельного кодексу. Згідно названої норми земельна ділянка -- це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об'єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться.

Право власності на земельну ділянку розповсюджується на простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки на висоту і на глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд.

В статті 79 ЗК вперше в земельному законодавстві України визначено поняття земельної ділянки як об'єкта права власності. Об'єкти права власності на землю -- це природні елементи, з приводу чого складаються і існують відповідні правовідносини, тобто, окремі, індивідуально визначені, земельні ділянки. Стаття встановлює кваліфікуючі ознаки земельної ділянки як об'єкта права власності. Насамперед, це межі земельної ділянки, які повинні існувати в натурі, на місцевості, а також визначене місце її розташування та встановлений законодавством режим використання Земельний кодекс України.- Х.: ТОВ „Одиссей”, 2002.- 600 с..

Земельні ділянки, як об'єкти права власності громадян України, мають визначені законодавством граничні розміри і розрізняються за метою використання. Наприклад, для ведення фермерського господарства земельна ділянка надається в розмірі земельної частки (паю); для ведення особистого селянського господарства -- не більше 2,0 гектара; для ведення садівництва -- не більше 0,12 гектара; для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах -- не більше 0,25 гектара, в селищах -- не більше 0,15 гектара, в містах -- не більше 0,10 гектара; для індивідуального дачного будівництва -- не більше 0,10 гектара; для будівництва індивідуальних гаражів -- не більше 0,01 гектара.

Об'єктом права приватної власності іноземних громадян та осіб без громадянства є земельні ділянки несільськогосподарського призначення в межах населених пунктів, а також земельні ділянки несільськогосподарського призначення за межами населених пунктів, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що належать їм на праві приватної власності.

В земельному законодавстві немає обмежень з кількості земельних ділянок, що можуть знаходитися у власності однієї особи. Проте це не тягне об'єднання декількох земельних ділянок в єдиний об'єкт права власності, навіть при збігу їх цільового призначення та мети використання. Кожна з зазначених земельних ділянок, незважаючи на належність одній особі, являє собою самостійний об'єкт права власності.

Земельна частка (пай) -- специфічний об'єкт земельних відносин. Його виникнення пов'язане з паюванням земель недержавних сільськогосподарських підприємств у процесі здійснення земельної реформи. Право на земельну частку (пай) мають члени недержавних сільськогосподарських підприємств, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в цьому підприємстві і залишаються членами підприємства відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю. Право на земельну частку (пай) посвідчується відповідними земельними сертифікатами, які є дійсними до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю (п.17 Перехідних положень Земельного кодексу України).

До 1 січня 2005 року заборонено внесення права на земельну частку (пай) до статутних фондів господарських товариств. У відповідності з Перехідними положеннями (п. 15) Земельного кодексу України власники земельних часток (паїв) не можуть до 1 січня 2005 року продавати, або іншим способом відчужувати належні їм земельні частки (паї) крім міни, передачі їх у спадщину та при вилученні земель для суспільних потреб Земельний кодекс України.-Х.: ТОВ „Одиссей”, 2002.- 600 с..

Розділ ІІ. Право власності на землю громадян

2.1 Підстави набуття і реалізація права власності на землю громадян. Правові форми власності громадян на землю

Земельним Кодексом Земельний кодекс України // Урядовий кур'єр. --2001. --№211--212. -- 15 листоп. передбачено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Іноземні громадяни та особи без громадянства можуть набувати права власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення в межах населених пунктів, а також на земельні ділянки несільськогосподарського призначення за межами населених пунктів, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що належать їм на праві приватної власності.

Іноземні громадяни та особи без громадянства можуть набувати права власності на земельні ділянки у разі: а) придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) викупу земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що належать їм на праві власності; в) прийняття спадщини.

Згідно ч. 4 ст. 81 ЗК землі сільськогосподарського призначення, прийняті у спадщину іноземними громадянами, а також особами без громадянства, протягом року підлягають відчуженню.

Як вже зазначалось, набуття права власності на землю відбувається на підставі діючих нормативних актів за наявністю підстав, передбачених статтею 81 ЗК. Тобто правовідносини власності і, отже, об'єктивне право власності виникає на підставі правових норм і за наявністю певних юридичних фактів. Ці юридичні факти називаються підставами (або засобами) придбання права власності Носік В.В.; Право власності в Україні: Навч. посіб. / О.В.Дзера, і Н.С.Кузнєцова, О.А.Підопригора та ін.; За заг. ред. О.В.Дзери, Н.С.Кузнєцової.-- К.: Юрінком Інтер, 2000.-- С. 432-441;.

В більшості випадків виникнення права власності на конкретну земельну ділянку у однієї особи означає припинення права власності на цей об'єкт у іншої особи. Тому одні й ті ж юридичні факти можуть виступати одночасно підставами і виникнення, і припинення права власності на земельну ділянку.

Передбачені ст. 81 підстави виникнення права приватної власності застосовуються в повному обсязі тільки до громадян України.

По-перше, право власності громадян на земельні ділянки може виникати на підставі цивільно-правових угод. Такі угоди бувають двосторонні (дарування, купівля-продаж, обмін) і односторонні (успадкування).

Підстава виникнення права власності на земельні ділянки за двосторонніми угодами виникає з моменту нотаріального посвідчення договорів (ст. 132 ЗК України)

Односторонньою угодою як підставою виникнення права власності на земельні ділянки є, головним чином, прийняття спадщини. Особи, покликані до спадкування за законом або заповітом, стають власниками спадкоємної земельної ділянки тільки в силу прийняття спадщини. Тому не можна вважати підставою виникнення права власності на земельну ділянку, що залишилася після померлого громадянина, заповіт або спадкування за законом. Доки спадкоємець не виразив волі на прийняття спадщини, він правонаступником не стає. Тому підставою виникнення права власності у даному випадку є бажання спадкоємця прийняти спадщину.

Порядок здійснення угод з земельними ділянками регламентується главою 20 Земельного Кодексу. При укладанні угод з земельними ділянками не допускається зміна їх цільового призначення і мети використання. Продаж земельних ділянок державної та комунальної власності громадянам здійснюється на конкурентних засадах (аукціон, конкурс), крім викупу земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що є власністю покупців цих ділянок Домашенко М.В., Рубаник В.Є. Власність і право власності: Нариси з історії, філософії, теорії і практики регулювання відносин власності в Україні. - Харків: Факт, 2002. - 550 с..

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян, одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним Кодексом.

Набуття права на землю громадянами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність.

Громадяни набувають права власності на земельні ділянки із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених Земельним Кодексом.

Громадяни України мають право отримати безоплатно у власність раніше надані їм в користування земельні ділянки, але за розмірами, які встановлені в чинному Земельному кодексі Земельний кодекс України // Урядовий кур'єр. -- 2001. --№211--212. -- 15 листоп..

У разі відсутності приватизованих земельних ділянок громадяни України мають право отримати безоплатно у власність із земель державної або комунальної власності по одній земельній ділянці з кожного виду використання. Таким чином, громадяни України мають можливість отримати безоплатно у власність шляхом приватизації до шести земельних ділянок з кожного виду використання в межах, передбачених ст. 121 Земельного Кодексу.

Крім того, у випадку приватизації сільськогосподарських підприємств громадяни -- працівники цих підприємств мають право отримати ще й земельний пай, який після виділення в натурі (на місцевості) набуває статусу земельної ділянки з відповідною метою використання. При приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, земельні ділянки передаються працівникам цих підприємств, установ та організацій, а також пенсіонерам з їх числа, з визначенням кожному з них земельної частки (паю). Кожен працівник цього підприємства, установи та організації, а також пенсіонери з їх числа, мають гарантоване право одержати свою земельну частку (пай), виділену в натурі (на місцевості). Площа земель, що передаються у приватну власність, становить різницю між загальною площею земель, що перебували у постійному користуванні сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, і площею земель, які залишаються у державній чи комунальній власності (лісовий фонд, водний фонд, резервний фонд).

Підстави виникнення права приватної власності іноземних громадян і осіб без громадянства обмежені. Вони мають право набувати у власність земельні ділянки (на підставі цивільно-правових угод) тільки несільськогосподарського призначення на яких, як правило, розташовані або будуть будуватися об'єкти нерухомого майна, в першу чергу, в межах населеного пункту. Вони не мають права на безоплатну приватизацію земельних ділянок Ковтун М.Г. Земельне право: курс лекцій для студентів юрид. вузів та факультетів. - К.: Юмана, 2001. - 208 с..

Якщо іноземний громадянин або особа без громадянства у порядку успадкування отримає земельну ділянку сільськогосподарського призначення, то вона повинна її протягом року залишити шляхом відчуження, тобто продати, обміняти або подарувати особі, яка володіє належною земельною праводієздатністю (наприклад, громадянину України). Термін, в який повинна бути відчужена земельна ділянка сільськогосподарського призначення, починається з дня прийняття спадщини. У випадках, коли земельна ділянка протягом встановленого строку не відчужена, така ділянка підлягає примусовому відчуженню за рішенням суду.

Іноземний громадянин або особа без громадянства, до яких переходить право власності на земельну ділянку і які не можуть набути права власності на землю, мають право отримати її в оренду.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним Кодексом.

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених ЗК, провадиться один раз по кожному виду використання.

Надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому Земельним Кодексом.

Приватизація як засіб набуття права власності являє собою передачу об'єктів права державної власності у приватну власність громадян Андрейцев В.І. Правові засади земельної реформи і приватизації земель в Україні: Навч.-практ. посіб. - К. : Істина, 1999. - 320 с.. Вона відноситься до ринкових правових інструментів і пов'язана з переходом від планової економічної системи до ринкових засад господарювання. Статтею 118 ЗК Земельний кодекс України//Урядовий кур'єр. --2001. --№211--212. -- 15 листоп. передбачений порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами. Громадянин, зацікавленим у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки.

Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається: у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.

Громадяни -- працівники державних та комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, а також пенсіонери з їх числа, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельних ділянок, які перебувають у постійному користуванні цих підприємств, установ та організацій, звертаються з клопотанням про приватизацію цих земель відповідно до сільської, селищної, міської ради або районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації.

Відповідний орган місцевого самоврядування або орган виконавчої влади в місячний термін розглядає клопотання і надає дозвіл підприємствам, установам та організаціям на розробку проекту приватизації земель.

Передача земельних ділянок у власність громадянам -- працівникам державних та комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, а також пенсіонерам з їх числа провадиться після затвердження проекту приватизації земель у порядку, встановленому ЗК Земельний кодекс України//Урядовий кур'єр. --2001. --№211--212. -- 15 листоп..

Ще одним способом одержання земельної ділянки є її набуття. Набувальна давність -- це набуття громадянами права на загальну ділянку за давністю користування Земельное право. Учебник для вузов. Руководительавторского коллектива и отв. редактор - С.А. Боголюбов. - М.: Издат. группа НОРМА- ИНФРА. М,, 1999. - 400 с..

Громадяни, які добросовісно, відкрито і безперервно користуються земельною ділянкою протягом 15 років, але не мають документів, які б свідчили про наявність у них прав на цю земельну ділянку, можуть звернутися до органу державної влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу її у власність або надання у користування. Розмір цієї земельної ділянки встановлюється у межах норм, визначених Земельним Кодексом.

Передача земельної ділянки у власність або у користування громадян на підставі набувальної давності здійснюється в порядку, встановленому ЗК.

Перехід права на земельну ділянку при переході права на будівлю і споруду регулюється статтею 120 ЗК. При переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування -- на підставі договору оренди Про оренду землі: Закон України від 6 жов-тня 1998 р. //Урядовий кур'єр. -- 1998. -- № 203--204. -- 22 жовт..

При відчуженні будівель та споруд, які розташовані на орендованій земельній ділянці, право на земельну ділянку визначається згідно з договором оренди земельної ділянки.

У разі переходу права власності на будинок або його частину від однієї особи до іншої за договором довічного утримання право на земельну ділянку переходить на умовах, на яких вона належала попередньому власнику.

При переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі і споруди.

При переході права власності на будівлю або споруду до громадян або юридичних осіб, які не можуть мати у власності земельні ділянки, до них переходить право користування земельною ділянкою, на якій розташована будівля чи споруда.

Стаття 121 ЗК встановлює норми безкоштовної приватизації громадянами земельних ділянок із земель державної і комунальної власності і поширюється не тільки на випадки приватизації раніше наданих їм у користування ділянок або тих, що перебувають у їхньому користуванні на інших законних підставах, але і на випадки безкоштовного надання у власність громадян даних ділянок у порядку відведення як за рахунок раніше не наданих земель державної і комунальної власності, так і за рахунок земель, у встановленому порядку вилучених в інших власників і користувачів. Громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: а) для ведення фермерського господарства -- в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство. Якщо на території сільської, селищної, міської ради розташовано декілька сільськогосподарських підприємств, розмір земельної частки (паю) визначається як середній по цих підприємствах. У разі відсутності сільськогосподарських підприємств на території відповідної ради розмір земельної частки (паю) визначається як середній по району; б) для ведення особистого селянського господарства -- не більше 2,0 гектара; в) для ведення садівництва -- не більше 0,12 гектара; г) для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель ї споруд (присадибна ділянка) у селах -- не більше 0,25 гектара, в селищах -- не більше 0,15 гектара, в містах -- не більше 0,10 гектара; ґ) для індивідуального дачного будівництва -- не більше 0,10 гектара; д) для будівництва індивідуальних гаражів -- не більше 0,01 гектара.

Розмір земельних ділянок, що передаються безоплатно громадянину для ведення особистого селянського господарства, може бути збільшено у разі отримання в натурі (на місцевості) земельної частки (паю).

Право власності на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності на земельну ділянку, та його державної реєстрації.

Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється законом.

Право власності на земельну ділянку посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Дуже важливим є питання придбання земельних ділянок на підставі цивільно-правових угод. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень здійснюють продаж земельних ділянок державної чи комунальної власності громадянам, які мають право на набуття земельних ділянок у власність, відповідно до ЗК.

Продаж земельних ділянок державної та комунальної власності громадянам здійснюється на конкурентних засадах (аукціон, конкурс), крім викупу земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що є власністю, покупців цих ділянок.

Продаж громадянам земельних ділянок державної та комунальної власності для потреб, визначених Земельним Кодексом, провадиться місцевими державними адміністраціями, Радою міністрів Автономної Республіки Крим або органами місцевого самоврядування в межах їх повноважень.

Рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевої державної адміністрації, сільської, селищної, міської ради про продаж земельної ділянки є підставою для укладання договору купівлі-продажу земельної ділянки.

Покупцями земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва можуть бути громадяни України, які мають сільськогосподарську освіту або досвід роботи у сільському господарстві чи займаються веденням товарного сільськогосподарського виробництва. Переважне право купівлі земельних ділянок сільськогосподарського призначення мають громадяни України, які постійно проживають на території відповідної місцевої ради, де здійснюється продаж земельної ділянки, а також відповідні органи місцевого самоврядування. Ці положення розповсюджуються як на придбання земельних ділянок сільськогосподарського призначення із земель державної і комунальної власності, так і із земель, що знаходяться у власності в юридичних осіб та громадян. При цьому земля може бути придбана також і в іноземних громадян, осіб без громадянства та іноземних юридичних осіб, яким земельна ділянка сільськогосподарського призначення перейшла у власність шляхом успадкування та повинна бути відчужена протягом року.

Громадяни України, крім договору купівлі-продажу, мають право набувати у власність земельні ділянки від інших власників на підставі договорів міни (бартеру), дарування а також шляхом успадкування за законом або за заповітом та інших цивільно-правових угод.

Укладення вищезазначених цивільно-правових угод здійснюється відповідно до Цивільного кодексу України Гражданский кодекс Украины (научно-практический комментарий).-- X.: 000 «Одиссей», 1999.-- С. 185-188. та з урахуванням вимог Земельного кодексу Земельний кодекс України // Урядовий кур'єр. --2001. --№211--212. -- 15 листоп.. Зокрема, за договором міни власник земельної ділянки може обміняти її як на іншу земельну ділянку, так і майно (житловий будинок, виробничі приміщення, техніку, сільськогосподарська продукцію та ін.) Кожна із сторін міни вважається продавцем того майна (землі), яке він надає в обмін і покупцем майна (землі), яке вона отримує. До договору міні застосовуються відповідні правила про договір купівлі-продажу, якщо інше не витікає із змісту відносин сторін.

Однією з правових форм власності громадян на землю є спільна власність. Згідно ст. 86 ЗК земельна ділянка може знаходитись у спільній власності з визначенням частки кожного з учасників спільної власності (спільна часткова власність) або без визначення часток учасників спільної власності (спільна сумісна власність). Суб'єктами права спільної власності на землю можуть бути не лише громадяни, а також юридичні особи. В нашому випадку, під правом спільної власності на земельну ділянку слід розуміти право власності двох або декількох осіб на одну і ту ж саму земельну ділянку. Тобто, спільна власність характеризується єдністю об'єкта та множинністю суб'єктів, тому що співвласники єдиної земельної ділянки не створюють єдиного суб'єкта права -- юридичну особу.

У випадку спільної власності кожному співвласнику належить право власності на всю земельну ділянку. Те ж право належить всім іншим особам спільної власності. Таким чином, можна вважати, що кожному співвласнику належить обмежене право власності на спільну земельну ділянку Гражданский кодекс Украины (научно-практический комментарий).-- X.: 000 «Одиссей», 1999.-- С. 185-188.

Як вже було зазначено, ЗК розрізняє два види власності: спільна часткова власність (з визначенням частки) та спільна сумісна власність (без визначення частки).

Спільна часткова власність характеризується тим, що кожному співвласнику належить вже визначена частка в праві власності на спільну земельну ділянку. Ця частка не відокремлюється в натурі, на місцевості. Вона може бути виражена у вигляді відсотків або дробу права спільної власності. Розмір частки визначається залежно від умов набуття права власності на спільну земельну ділянку, наприклад, у разі успадкування, спільного придбання за договором купівлі, дарування та ін. Тому частки у спільної земельної ділянки можуть бути нерівними, а можуть бути і рівними. Але, незалежно від розміру частки, кожен співвласник користується рівним обсягом прав до спільної земельної ділянки.

У спільній сумісній власності частка кожного співвласника не визначена. Ця форма спільної власності характерна, як правило, для сімейних і сімейно-трудових утворень, тому що майнові права співвласників земельної ділянки обумовлені особисто-правовими зв'язками між ними. Співвласниками спільної сумісної власності можуть бути тільки фізичні особи, тому ця правова форма притаманна лише праву приватної власності.

На відміну від цивільного, земельний кодекс передбачає обмежений круг суб'єктів права спільної часткової власності залежно від форми власності. Відносини спільної часткової власності виникають окремо серед суб'єктів права приватної власності -- фізичних та юридичних осіб відносно земельних ділянок, які їм належать, і серед суб'єктів права комунальної власності відносно земельних ділянок, які належать на праві власності територіальним громадам. Таким чином, інститут спільної часткової власності на землю може застосовуватися тільки окремо до відносин приватної або комунальної власності. Держава не може виступати суб'єктом права спільної власності на землю.

Право спільної часткової власності на земельну ділянку виникає:

а) при добровільному об'єднанні власниками належних їм земельних ділянок; б) при придбанні у власність земельної ділянки двома чи більше особами за цивільно-правовими угодами; в) при прийнятті спадщини на земельну ділянку двома або більше особами; г) за рішенням суду.

Володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, здійснюються за згодою всіх співвласників згідно з договором, а у разі недосягнення згоди -- у судовому порядку.

Договір про спільну часткову власність на земельну ділянку укладається в письмовій формі і посвідчується нотаріально.

Учасник спільної часткової власності має право вимагати виділення належної йому частки із складу земельної ділянки як окремо, так і разом з іншими учасниками, які вимагають виділення, а у разі неможливості виділення частки -- вимагати відповідної компенсації.

Учасник спільної часткової власності на земельну ділянку має право на отримання в його володіння, користування частини спільної земельної ділянки, що відповідає розміру належної йому частки.

Учасник спільної часткової власності відповідно до розміру своєї частки має право на доходи від використання спільної земельної ділянки, відповідає перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільною земельною ділянкою, і повинен брати участь у сплаті податків, зборів і платежів, а також у витратах по утриманню і зберіганню спільної земельної ділянки.

При продажу учасником належної йому частки у спільній частковій власності на земельну ділянку інші учасники мають переважне право купівлі частки відповідно до закону.

Також правовою формою права власності громадян на землю є спільна сумісна власність на земельну ділянку.

Земельна ділянка може належати на праві спільної сумісної власності лише громадянам. Згідно ст. 89 ЗК У спільній сумісній власності перебувають земельні ділянки: а) подружжя; б) членів фермерського господарства, якщо інше не передбачено угодою між ними; в) співвласників жилого будинку.

Володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою спільної сумісної власності здійснюються за договором або законом.