Сучасне екологічне законодавство
Поняття екологічної безпеки та її місце в системі права. Основні напрями державної політики України у галузі національної безпеки. Юридична відповідальність за порушення законодавства. Особливості суб'єктивного права громадян на екологічну безпеку.
| Рубрика | Государство и право |
| Вид | курсовая работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 28.09.2010 |
| Размер файла | 42,6 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
1
1
- Зміст
- Вступ 2
- 1. Поняття екологічної безпеки та її місце в системі екологічного права 4
- 2. Правові засади національної екологічної безпеки 9
- 2.1Основні напрями державної політики України у галузі національної екологічної безпеки 9
- 2.2 Законодавство в галузі екологічної безпеки 12
- 2.3 Правові вимоги та основні заходи і форми забезпечення екологічної безпеки 14
- 2.4 Юридична відповідальність за порушення законодавства про екологічну безпеку 21
- 3. Поняття та особливості суб'єктивного права громадян на екологічну безпеку 23
- Висновки 34
- Література 37
Вступ
Останніми роками в екологічному законодавстві України поряд з природоресурсовими і природоохоронними законодавчими актами приймаються правові акти, які містять норми щодо забезпечення екологічної безпеки населення та навколишнього середовища (довкілля).[21; 115]
Прояви екологічного ризику для навколишнього природного середовища та здоров'я людей у різних регіонах України внаслідок природних стихійних явищ і небезпечних техногенних впливів обумовлюють доцільність активних творчих дій, вироблення підходів та механізмів щодо його відвернення, а також Здійснення ліквідаційних та реабілітаційних заходів у разі настання негативних наслідків надзвичайних екологічних ситуацій. Важливу роль у системі протидій загрозливій екологічній небезпеці відіграє державно-правовий механізм гарантування екологічної безпеки, зокрема різноманітні засоби сучасного законодавства у цій галузі.
Сучасне екологічне законодавство та його складова система нормативно-правового регулювання у галузі екологічної безпеки перебуває у динамічному розвитку, вдосконаленні, особливо в частині дієвих процедур на стадії запобігання настанню екологічного ризику. Спостерігається наповнення його правових приписів нетрадиційними підходами і механізмами суспільно-правового регулювання. Можна констатувати й те, що в останній, особливо післячорнобильський, період простежується тенденція гармонізації його окремих положень та принципів із загальносвітовими, європейськими еколого-правовими вимогами і нормами, враховуються позитивні тенденції та досвід правового регулювання, накопиченого у країнах СНД.
Водночас законодавство стосовно екологічної безпеки України містить значну кількість унікальних приписів, реалізація яких дозволяє суттєво знижувати прес вияву екологічної небезпеки. Є всі підстави стверджувати, що в екологічному законодавстві намітився та активно формується блок правового регулювання екологічних відносин щодо забезпечення екологічної безпеки, який спільно з природноресурсним і природоохоронним законодавством становить єдину правову базу та інтегровану спільність сучасного екологічного права і законодавства.
У цьому виявляється одна з особливостей екологічної галузі законодавства -- поглиблення гуманістичної сутності та соціально-економічної спрямованості нормативно-правових приписів значної частини законодавчих та підзаконних актів. Разом з тим норми-вимоги щодо забезпечення екологічної безпеки дедалі чіткіше пронизують інші сфери законодавчого регулювання різних видів суспільної діяльності -- комерційної, інноваційної, інвестиційної, управлінської, наукової та науково-технічної, різної економічної, зовнішньоекономічної, соціально-культурної діяльності у галузі виробництва, переробки, реалізації продукції, товарів і надання послуг, сервісного та іншого обслуговування споживачів. В зв'язку з важливістю проблеми екологічної безпеки для населення України було поставлено за мету в даній роботі: розглянути правові аспекти екологічної безпеки громадян.
Об'єктом даної роботи виступає право екологічної безпеки громадян України. Предметом даної роботи є система правових відносин в яку вступають громадяни України з приводу екологічної безпеки.
В зв'язку з поставленою метою випливають наступні завдання: 1.Проаналізувати поняття екологічної безпеки та її місце в системі екологічного права. 2.Розглянути основні напрями державної політики України у галузі національної екологічної безпеки. 3.Охарактерізувати законодавство в галузі екологічної безпеки. 4.Розглянути правові вимоги та основні заходи і форми забезпечення екологічної безпеки. 5.Визначити юридичну відповідальність за порушення законодавства про екологічну безпеку. 6.Розглянути особливості права громадян на екологічну безпеку.
1. Поняття екологічної безпеки та її місце в системі екологічного права
Екологічна безпека є складним соціальним явищем. Залежно від територіальних факторів вона може мати локальний, регіональний, національний та глобальний характер, а також є складовою частиною міжнародної, національної чи іншої за рівнем загальної безпеки. Як самостійне явище екологічна безпека в свою чергу охоплює як складові частини такі різновиди: санітарно-екологічну безпеку, радіаційно-екологічну безпеку, екологічну безпеку окремих природних ресурсів і їх компонентів, територій тощо.
У загальному вигляді безпека визначається як відсутність небезпеки чи загроз. Залежно від суб'єктів вона характеризується як стан захищеності життєво важливих інтересів людини, населення, держави та суспільства, а також сприятливого для них середовища від внутрішніх і зовнішніх несприятливих факторів.
З цього випливає, що екологічна безпека пов'язана як з безпекою людини, так і з безпекою країни. Можна сказати, що екологічна безпека є складовою частиною загальної національної безпеки, яка в свою чергу тісно пов'язана з всеосяжною системою міжнародної безпеки. Екологічна безпека безпосередньо є одним із найважливіших напрямів і видів безпеки взагалі, безпеки населення, національної і міжнародної безпеки зокрема. Без перебільшення можна сказати, що від вирішення проблем екологічної безпеки значною мірою залежать сучасний рівень забезпечення загальної безпеки і взагалі існування людства на планеті.
Формування системи екологічної безпеки України тісно пов'язане з розробкою і формуванням національної безпеки України, а також із розвитком всеосяжної системи міжнародної безпеки, які грунтуються на принципах міжнародного права та загальновизнаних вимогах в екологічній, економічній та інших сферах. Уперше ідея міжнародної екологічної безпеки була офіційно висунута ООН у 1988 р. і проголошена як завдання щодо екологічного відродження планети.
Аналіз політичної і законодавчої діяльності в Україні за останні роки, особливо після проголошення її незалежності, свідчить про наявність прогресивних тенденцій, спрямованих на вирішення ряду стратегічно важливих завдань, пов'язаних із забезпеченням національної безпеки України як держави, так і безпеки населення, в тому числі екологічної безпеки.
Забезпечення безпеки населення України має надзвичайно важливе значення як у екологічній, так і в інших сферах державного і суспільного життя. Екологічна безпека є складовою частиною державної політики по забезпеченню національної безпеки України як незалежної держави. В галузі безпеки населення є позитивні тенденції. Так, поставлено питання про розробку і прийняття концепції екологічної безпеки, визначення в законодавчому порядку правових основ прогнозування, запобігання впливу надзвичайних ситуацій на терені України, проведення робіт і прийняття заходів щодо ліквідації можливих негативних наслідків у разі їх виникнення.
Екологічну безпеку можна розглядати як такий стан навколишнього середовища, за якого забезпечується запобігання погіршенню екологічної обстановки та виникненню небезпеки для здоров'я людей.
Екологічна безпека гарантується громадянам України здійсненням широкого комплексу взаємопов'язаних політичних, економічних, технічних, організаційних, державно-правових та інших заходів.[20;332]
У загальному значенні концепція безпеки -- це система вихідних положень, принципів та ідей по забезпеченню безпечних для країни і всіх існуючих в її кордонах суб'єктів (держави, суспільства, населення, природних і народногосподарських об'єктів, оточуючого людину навколишнього та виробничого середовища), а також дій як внутрішньодержавного, так і зовнішньодержавного (міжнародного) характеру.
Концепція і система забезпечення безпеки населення України та безпечності оточуючого його середовища охоплює діяльність як за напрямами, так і за суб'єктами. Її формування тісно пов'язане з розробкою і здійсненням як загальнонаціональної безпеки України, так і існуючої всеосяжної системи міжнародної безпеки та міжнародної екологічної безпеки, які ґрунтуються на закладених у Статуті ООН та інших міжнародних документах принципах і вимогах в екологічній, економічній та інших сферах. Особливо гостро це питання постало для України в умовах становлення її як незалежної суверенної держави.
Безпеку в загальному вигляді можна визначити як стан захищеності життєво важливих інтересів держави, суспільства та населення, а також сприятливого для них середовища від зовнішніх та внутрішніх несприятливих факторів та загроз.
Із цього випливає, що безпека населення тісно пов'язана як із безпекою держави та суспільства, так і з екологічною безпекою, від вирішення якої залежить левова частка загальної безпеки людей.
Таким чином, безпека населення є складовою частиною національної безпеки, яка в свою чергу випливає і тісно пов'язана з всеосяжною системою міжнародної безпеки. А серед найважливіших напрямів і видів безпеки національної безпеки та безпеки населення зокрема є екологічна безпека.
Екологічна безпека за своїм місцем і значенням посідає значне місце в державній політиці багатьох країн. Тому без перебільшення можна сказати, що вона належить до найголовніших питань, від вирішення яких значною мірою залежить сучасний рівень і науково обгрунтований підхід щодо забезпечення безпеки населення України і безпечності оточуючого його середовища.
Взагалі слід зазначити, що шлях до виживання людства в сучасних умовах лежить не тільки через усунення військової, а й від відведення загальної екологічної небезпеки. У зв'язку з цим є очевидним, що екологічна безпека поряд із збереженням миру -- друга найважливіша передумова збереження життя людей. Загальна екологічна безпека стосується інтересів як людства в цілому, так і окремих країн.
При аналізі системи екологічної безпеки слід виходити з того, що існує два основних джерела небезпеки: стихійні явища (землетруси, паводки, засухи, пожежі); виробнича діяльність людини. Екологічна небезпека в сучасний період посилилась у зв'язку з тим, що за своїми масштабами і значенням вплив господарської діяльності на навколишнє середовище стає порівняним з природними процесами.
В історичному плані категорії «безпека» і «національна безпека» вживаються ще в роботах Н. Мак'явеллі («Державець»), Т. Гобса («Левіафан») та ряду інших. Проблеми безпеки і виживання в діяльності і відносинах між державою, урядом і населенням сприяли забезпеченню благополуччя і захисту населення насамперед від зовнішніх загроз. Безпека, яка гарантувалась державою в умовах війни «всіх проти всіх», визначалась як основа виживання і розвитку людини як істоти цивілізованої. Проблеми внутрішньої і зовнішньої безпеки держави розглядалися в роботах Монтеск'є, Бентама, Берне та інших визначних мислителів.
Найбільш концентровано в сучасному вигляді ідеї і положення національної безпеки були вперше сформульовані в Законі про національну безпеку США у 1947 р. Але він охоплював тільки військову сферу. Національну безпеку в ряді випадків ототожнюють з національними інтересами, особливо життєво важливими інтересами всієї нації.
Ряд інших дослідників пов'язують національну безпеку з системою національних цінностей як найбільш фундаментальними факторами, які визначають цілі, методи і засоби взаємодії держав на міжнародній арені.
Безпека як цінність національної держави тісно пов'язана з такими базовими цінностями, як розвиток. Вона одночасно є і засобом збереження і захисту цих цінностей. Тому в багатьох випадках екологічну безпеку, як і національну безпеку, можна визначити як частину екологічної державної політики, метою якої є створення внутрішніх і зовнішніх умов, які сприяють збереженню та зміцненню життєво важливих національних цінностей (природних ресурсів, здоров'я народу й окремих людей) перед обличчям існуючих та потенційних загроз.[22;154]
Виходячи із складного і багатокомпонентного характеру цього поняття, слід розрізняти об'єктивні і суб'єктивні фактори екологічної безпеки.
Екологічну безпеку можна визначити в рамках існуючих або потенційних загроз і пов'язувати як з наявністю цих загроз у сучасний період, так і з прогнозами й аналізом тенденцій змін загрозливих факторів внутрішнього і зовнішнього характеру в майбутньому. Визначаючи національну екологічну безпеку, політику в галузі екологічної безпеки (екологічну політику) і екологічну стратегію, слід враховувати такі базові цінності суспільства, як територіальна цілісність і політичний суверенітет, виживання, благополуччя, рівноправність, свобода, розвиток, справедливість тощо.
Екологічну безпеку, як і національну, здебільшого пов'язують із державою. Але поняття «національна екологічна безпека» ширше, ніж поняття «державна екологічна безпека», під яким розуміють сукупність механізмів, які забезпечують стабільність і самозбереження існуючих державних структур.
2. Правові засади національної екологічної безпеки
2.1 Основні напрями державної політики України у галузі національної екологічної безпеки
Концепція (основи державної політики) національної безпеки України, схвалена постановою Верховної Ради України від 16 січня 1997 року, визначає екологічну сферу як складову національної безпеки України та виділяє такі її основні напрями:
а) впровадження і контроль за дотриманням науково обґрунтованих нормативів природокористування та охорони довкілля;
б) контроль за станом навколишнього природного середовища, виявлення та усунення загроз для здоров'я населення, своєчасне попередження громадян України у разі небезпеки;
в) зниження антропогенних навантажень, ліквідація наслідків шкідливого впливу людської діяльності на природне середовище;
г) впровадження у виробництво екологічно безпечних технологій;
д) реалізація заходів щодо зниження впливу наслідків Чорнобильської катастрофи;
е) недопущення неконтрольованого ввезення в Україну екологічно небезпечних технологій, речовин і матеріалів.
Концепція деталізує управління діяльністю системи забезпечення національної, у тому числі екологічної, безпеки, визначає повноваження основних суб'єктів цієї системи: українського народу, Верховної Ради України, Президента України, Ради національної безпеки й оборони. Кабінету Міністрів України, Конституційного Суду України, судів загальної юрисдикції, прокуратури України, Національного банку України, органів центральної державної виконавчої влади та спеціалізованих формувань щодо забезпечення захисту населення у разі катастроф, стихійних лих, епідемій тощо.
Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки, затверджені постановою Верховної Ради України від 5 березня 1998 року, визначають стан довкілля, причини його загрозливого рівня у промисловості, енергетиці, на підприємствах ядерної галузі, у сільському господарстві, на транспорті, у військовій сфері, житлово-комунальному господарстві, фіксують показники накопичення відходів, використання земельних, водних та інших природних ресурсів, розвиток заповідної справи та збереження біорізноманіття, запровадження економічного механізму природокористування, реалізацію регіональної екологічної політики та основні пріоритети у цій сфері, до яких, зокрема, віднесено гарантування екологічної безпеки ядерних об'єктів, зведення до мінімуму шкідливого впливу наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. [17;52]
Стратегічними і тактичними заходами гармонійного розвитку виробничого і природоресурсного потенціалу визначено розв'язання проблем техногенно-екологічної безпеки шляхом здійснення перебудови техногенного середовища, технічного переозброєння виробничого комплексу на основі впровадження новітніх наукових досягнень, енерго- і ресурсозберігальних технологій, безвідходних та екологічно безпечних технологічних процесів, проведення класифікації регіонів України за рівнями техногенно-екологічного навантаження, створення карт таких навантажень, розроблення методології визначення ступеня екологічного ризику тощо.
Програма дій передбачає заходи, які відповідають основним двом типам шкідливих впливів техногенного середовища: а) у режимі нормальної експлуатації через недосконалість техніки та технології виробництва, переробки відходів; б) в аварійному режимі, що супроводжується заподіянням значної шкоди людині та навколишньому середовищу в основних галузях господарювання.
Вирішенню проблем екологічної безпеки мають сприяти: створення і функціонування державної системи екологічного моніторингу, єдиної державної системи запобігання аваріям, катастрофам та надзвичайним ситуаціям і реагування на них, яка б включала належне організаційно-інституційне, нормативно-правове забезпечення, запровадження єдиного державного контролю за обігом небезпечних матеріалів, речовин та устаткування, науково-методологічних основ регулювання та планування техногенно-екологічної безпеки, створення автоматизованих систем оцінювання ризику і прогнозування надзвичайних ситуацій, розроблення нормативно-методичного забезпечення системи запобігання аваріям та подолання їхніх наслідків, інтегрування цієї системи у міжнародну систему повідомлення та взаємодопомоги у разі аварії, запровадження екологічного страхування на екологічно небезпечних виробництвах.
Основними напрямами передбачається забезпечити екологічно безпечне використання водних та інших природних ресурсів, три етапи їх реалізації, механізми гарантування, включаючи інституційні, нормативно-правові, економічні важелі та різні типи природоохоронних програм.
Особливу роль в Основних напрямах відведено правовому механізмові, основу якого становить екологічне законодавство, визначаються перспективи його систематизації та інкорпорації, удосконалення правових засад управління і контролю в галузі забезпечення екологічної безпеки, правового стимулювання громадян та їхніх об'єднань щодо здійснення природоохоронної діяльності, підвищення рівня еколого-правової освіти, розвитку науки, культури. Кодифікація першочергових актів екологічного законодавства включає прийняття нових невідкладних актів України, зокрема закону про зони надзвичайних екологічних ситуацій, закону про екологічну (природо-техногенну) безпеку. В перспективі намічається розроблення та прийняття єдиного кодифікованого законодавчого акта -- Екологічного кодексу України тощо.
У комплексі заходів, передбачених основними напрямами, чільне місце посідає міжнародне співробітництво, розвиток його правової бази, у тому числі шляхом гармонізації національного екологічного законодавства із міжнародним правом. [16;185]
2.2 Законодавство в галузі екологічної безпеки
Останніми роками в екологічному законодавстві України поряд з природоресурсовими і природоохоронними законодавчими актами приймаються правові акти, які містять норми щодо забезпечення екологічної безпеки населення та навколишнього середовища (довкілля).
Одним з перших актів, у якому проголошено необхідність дбати про екологічну безпеку громадян, генофонд нації та її молоде покоління, є Декларація про державний суверенітет України від 16 липня 1990 р. Визначаючи необхідність дбати про екологічну безпеку громадян, генофонд народу та його молодого покоління, Україна взяла на себе обов'язок самостійно встановлювати порядок використання природних ресурсів, забороняти будівництво та припиняти функціонування будь-яких підприємств, установ, організацій та інших об'єктів, які створюють загрозу екологічній безпеці, мати свою національну комісію радіаційного захисту населення.
Питання екологічної безпеки закріплені в ст. 16, 49, 50 та інших Конституції України.
Питання забезпечення екологічної безпеки людини та навколишнього середовища знайшли також відображення в Законі України «Про охорону навколишнього природного середовища» та інших законодавчих актах, пов'язаних з охороною здоров'я населення, зокрема в сфері виробництва, захистом населення від небезпечного впливу шкідливих хімічних, фізичних та біологічних чинників і умов праці та проживання.
Найбільш повно питання екологічної безпеки передбачені в Законі України «Про охорону навколишнього природного середовища», а саме в спеціальному розділі про заходи забезпечення екологічної безпеки (ст. 50-59), а також інших розділах і статтях, що стосуються:
- екологічного законодавства, основних принципів, об'єктів охорони та екологічних програм (ст. 1, 3, 5, 6);
- екологічних прав і обов'язків громадян (ст. 9-12);
- повноважень органів законодавчої влади та місцевого самоврядування (ст. 13-15), органів управління (ст. 18-20), органів екологічного контролю та нагляду (ст. 35-40);
- надзвичайних екологічних ситуацій (ст. 65-66 розділу XII);
- відповідальності за порушення норм екологічного законодавства (ст. 68-70) та ряд інших.[4]
До системи законодавства в галузі екологічної безпеки належать також законодавчі акти в галузі санітарно-епідемічного благополуччя населення (санітарної безпеки), радіаційної та ядерної безпеки, а також законодавство в галузі ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та інших природних і техногенних надзвичайних екологічних ситуацій.
Найголовнішими з них є такі.
В галузі забезпечення санітарної безпеки Закон України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», Закон України «Про якість і безпеку продуктів харчування та продовольчої сировини» і ряд інших.
До законодавчих актів, які регулюють екологічну безпеку, належать закони України від 2 березня 1995 р. «Про пестициди і агрохімікати», від 8 лютого 1995 р. «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» та інші.
Надзвичайно важливе значення для забезпечення екологічної безпеки мають такі законодавчі акти, як закони України від 16 березня 2000 р. «Про правовий режим надзвичайного стану», від 3 лютого 1993 р. «Про цивільну оборону», від 8 червня 2000 р. «Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру» і ряд інших.
Вимоги по забезпеченню екологічної безпеки передбачені в Основних напрямах державної політики в галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки від 5 березня 1998 р., у постановах Верховної Ради України від 1 серпня 1990 р. «Про невідкладні заходи щодо захисту громадян України від наслідків Чорнобильської катастрофи», від 16 січня
1997 р. «Про концепцію (основи державної політики) національної безпеки України» та ряді інших.
Надзвичайно важливим для забезпечення екологічної безпеки є Перелік видів діяльності та об'єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку, затверджений постановою Кабінету Міністрів
України від 27 липня 1995 р. (додаток) та ряд інших нормативно-правових актів.[20;337]
2.3 Правові вимоги та основні заходи і форми забезпечення екологічної безпеки
Враховуючи велике значення екологічної безпеки у вирішенні екологічних проблем в екологічному законодавстві України, визначені основні вимоги та напрями державної діяльності щодо забезпечення екологічної безпеки. Їх можна поділити на три великих групи: запобіжні, поточні вимоги та заходи щодо ліквідації наслідків екологічного лиха, аварій та екологічних катастроф.
Запобіжні вимоги та заходи щодо забезпечення екологічної безпеки мають запобіжний характер. Вони передбачають прийняття і виконання екологічних вимог при проектуванні, розміщенні, будівництві, реконструкції, введенні в дію та експлуатації підприємств, споруд та інших об'єктів, екологічно небезпечних для людини та оточуючого її середовища.
Такі екологічні вимоги насамперед передбачені законами України «Про екологічну експертизу», «Про охорону навколишнього природного середовища» (ст. 51) та іншими нормативно-правовими актами екологічного законодавства. Екологічні вимоги до розміщення, будівництва, реконструкції, введення в дію та експлуатації підприємств, споруд та об'єктів передбачені в ст. 51 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища». Ним, зокрема, передбачено, що при проектуванні, розміщенні, будівництві, введенні в дію нових і реконструкції діючих підприємств, споруд та інших об'єктів, удосконаленні існуючих і впровадженні нових технологічних процесів та устаткування, а також у процесі експлуатації цих об'єктів забезпечується екологічна безпека людей, раціональне використання природних ресурсів, додержання нормативів шкідливих впливів на навколишнє природне середовище. При цьому мають передбачатися вловлювання, утилізація, знешкодження шкідливих речовин і відходів або повна їх ліквідація, виконання інших вимог щодо охорони навколишнього природного середовища і здоров'я людей.
Підприємства, установи й організації, діяльність яких пов'язана з шкідливим впливом на навколишнє природне середовище, незалежно від часу введення їх у дію повинні бути обладнані спорудами, устаткуванням і пристроями для очищення викидів і скидів або їх знешкодження, зменшення впливу шкідливих факторів, а також приладами контролю за кількістю і складом забруднюючих речовин та за характеристиками шкідливих факторів.
Проекти господарської та іншої діяльності повинні містити матеріали оцінки її впливу на навколишнє природне середовище і здоров'я людей. Така оцінка здійснюється з урахуванням вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища, екологічної ємкості даної території, стану довкілля в місці, де планується розміщення об'єктів, екологічних прогнозів, перспектив соціально-економічного розвитку регіону, потужності та видів сукупного впливу шкідливих факторів та об'єктів на навколишнє природне середовище.
Підприємства, установи та організації, які розміщують, проектують, будують, реконструюють, технічно переозброюють, вводять у дію підприємства, споруди та інші об'єкти, а також проводять дослідну діяльність, що за їх оцінкою може негативно вплинути на стан навколишнього природного середовища, подають Міністерству екології та природних ресурсів України та його органам на місцях спеціальну заяву про це.
Забороняється введення в дію підприємств, споруд та інших об'єктів, на яких не забезпечено в повному обсязі додержання всіх екологічних вимог і виконання заходів, передбачених у проектах на будівництво та реконструкцію (розширення та технічне переоснащення).
Охорона довкілля при застосуванні засобів захисту рослин, мінеральних добрив, нафти і нафтопродуктів, токсичних хімічних речовин та інших препаратів передбачена в ст. 52 закону про охорону навколишнього природного середовища.
Підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані: додержувати правил транспортування, зберігання і застосування засобів захисту рослин, стимуляторів їх росту, мінеральних добрив, нафти і нафтопродуктів, токсичних хімічних речовин та інших препаратів, з тим щоб не допустити забруднення ними або їх складовими навколишнього природного середовища і продуктів харчування.
При створенні нових хімічних препаратів і речовин, інших потенційно небезпечних для довкілля субстанцій повинні розроблятися та затверджуватися в установленому законодавством порядку допустимі рівні вмісту цих речовин у об'єктах навколишнього природного середовища та продуктах харчування, методи визначення їх залишкової кількості та утилізації після використання.
Вміст природних та штучних домішок, які можуть негативно впливати на стан довкілля або здоров'я людей, у таких препаратах, а також сировині, що використовується для їх виробництва, не повинен перевищувати допустимих рівнів, установлених відповідно до законодавства.
Екологічні вимоги при виробництві, зберіганні, транспортуванні, використанні, знешкодженні, захороненні токсичних та інших небезпечних для довкілля і здоров'я людей речовин, віднесення хімічних речовин до категорії токсичних та їх класифікація за ступенем небезпечності визначаються нормативними документами на підставі висновку державної екологічної експертизи і погоджуються Міністерством охорони здоров'я України і Міністерством екології та природних ресурсів України.
Перелік засобів захисту рослин, стимуляторів їх росту, мінеральних добрив та інших речовин і препаратів, застосування яких дозволяється в народному господарстві, а також способи, умови їх застосування затверджуються Міністерством охорони здоров'я України і Міністерством екології та природних ресурсів України. Охорона довкілля від неконтрольованого та шкідливого біологічного впливу регулюється ст. 53 закону про охорону навколишнього природного середовища.
Підприємства, установи та організації зобов'язані: забезпечувати екологічно безпечне виробництво, зберігання, транспортування, використання, знищення, знешкодження і захоронення мікроорганізмів, інших біологічно активних речовин та предметів біотехнології, а також інтродукцію, акліматизацію і реакліматизацію тварин і рослин, розробляти і здійснювати заходи щодо запобігання та ліквідації наслідків шкідливого впливу біологічних факторів на навколишнє природне середовище та здоров'я людини.
Створення нових штамів мікроорганізмів та біологічно активних речовин здійснюється тільки на підставі дозволів Міністерства охорони здоров'я України та Міністерства екології та природних ресурсів України за наявності оцінки їх впливу на навколишнє природне середовище та здоров'я людей. При створенні зазначених організмів і речовин мають розроблятися нормативи граничне допустимих концентрацій, методи визначення цих організмів та речовин у навколишньому природному середовищі і продуктах харчування.
Виробництво і використання нових штамів мікроорганізмів та інших біологічно активних речовин здійснюється тільки після проведення комплексних досліджень їх впливу на здоров'я людей і навколишнє природне середовище за дозволом Міністерства охорони здоров'я України та Міністерства екології та природних ресурсів України, можливість їх подальшого використання як вторинної сировини і безпеку для навколишнього природного середовища та здоров'я людей [4;ст.55].
Ст. 56 цього закону передбачає екологічну безпеку транспортних засобів. У ній передбачено, що підприємства, установи, організації, що здійснюють проектування, виробництво, експлуатацію та обслуговування автомобілів, літаків, суден, інших пересувних засобів, установок та виробництво і постачання пального, зобов'язані розробляти і здійснювати комплекс заходів щодо зниження токсичності та знешкодження шкідливих речовин, що містяться у викидах та скидах транспортних засобів, переходу на менш токсичні види енергії й пального, додержання режиму експлуатації транспортних засобів та інші заходи, спрямовані на запобігання й зменшення викидів та скидів у навколишнє природне середовище забруднюючих речовин та додержання встановлених рівнів фізичних впливів.
Виробництво і експлуатація транспортних та інших пересувних засобів та установок, у викидах та скидах яких вміст забруднюючих речовин перевищує встановлені нормативи, не допускається. Керівники транспортних організацій та власники транспортних засобів несуть відповідальність за додержання нормативів граничне допустимих викидів та скидів забруднюючих речовин і гранично допустимих рівнів фізичних впливів на навколишнє природне середовище, встановлених для відповідного типу транспорту.
Охорона довкілля від акустичного, електромагнітного, іонізуючого та іншого шкідливого фізичного впливу, передбачена ст. 54 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» .
Місцеві ради, підприємства, установи, організації та громадяни при здійсненні своєї діяльності зобов'язані вживати необхідних заходів щодо запобігання та недопущення перевищення встановлених рівнів акустичного, електромагнітного, іонізуючого та іншого шкідливого фізичного впливу на навколишнє природне середовище і здоров'я людини в населених пунктах, рекреаційних і заповідних зонах, а також у місцях масового скупчення і розмноження диких тварин.
Підприємства, установи та організації, що здійснюють господарську чи іншу діяльність, пов'язану з використанням радіоактивних речовин у різних формах і з будь-якою метою, зобов'язані забезпечувати екологічну безпеку цієї діяльності, що виключала б можливість радіоактивного забруднення навколишнього природного середовища та негативного впливу на здоров'я людей у процесі видобутку, збагачення, транспортування, переробки, використання та захоронення радіоактивних речовин.
Охорона навколишнього природного середовища від забруднення відходами регулюється ст. 55 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища».
Суб'єкти права власності на відходи повинні вживати ефективних заходів для зменшення обсягів утворення відходів, а також для їх утилізації, знешкодження або розміщення. Розміщення відходів дозволяється лише за наявності спеціального дозволу на визначених місцевими радами територіях у межах установлених лімітів з додержанням санітарних і екологічних норм способом, що забезпечує можливість їх подальшого використання як вторинної сировини і безпеку для навколишнього природного середовища та здоров'я людей (ст. 55 Закону «Про охорону навколишнього природного середовища»). Крім того, з цих питань прийнято спеціальний Закон України «Про відходи» та Загальнодержавну програму поводження з токсичними відходами, затверджену Законом України від 14 вересня 2000 р.
Ст. 57 Закону «Про охорону навколишнього природного середовища» встановлює положення щодо додержання вимог екологічної безпеки при проведенні наукових досліджень, впровадженні відкриттів, винаходів, застосуванні нової техніки, імпортного устаткування, технологій і систем.
При проведенні фундаментальних та прикладних наукових, науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт обов'язково повинні враховуватися вимоги охорони довкілля, раціонального використання і відтворення природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки. Забороняється впровадження відкриттів, винаходів, застосування нової техніки, імпортного устаткування, технологій і систем, якщо вони не відповідають вимогам екологічної безпеки.
У разі порушення встановлених вимог така діяльність припиняється уповноваженими на те державними органами, а винні особи притягуються до відповідальності.
Вимоги екологічної безпеки щодо військових, оборонних об'єктів та військової діяльності регулюються ст. 58 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища».
Вимоги екологічної безпеки встановлені для розміщення, проектування, будівництва, реконструкції, введення в дію та експлуатації об'єктів щодо обмеження негативного впливу на навколишнє природне середовище хімічних, фізичних і біологічних факторів, а також інші вимоги, передбачені цим законом та іншим законодавством України, повною мірою поширюються на військові та оборонні об'єкти, а також об'єкти органів внутрішніх справ та державної безпеки.
Вимоги екологічної безпеки повинні додержуватись також при дислокації військових частин, проведенні військових навчань, маневрів, переміщенні військ і військової техніки, крім випадків особливих ситуацій, що оголошуються відповідно до законодавства України. Державний контроль за додержанням вимог екологічної безпеки щодо військових, оборонних об'єктів та військової діяльності на території України здійснюється відповідно до цього закону та іншого законодавства України.
Ст. 59 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» встановлює екологічні вимоги при розміщенні і розвитку населених пунктів. Планування, розміщення, забудова і розвиток населених пунктів здійснюється за рішенням місцевих рад з урахуванням екологічної ємкості територій, додержанням вимог охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання природних ресурсів та екологічної безпеки. При розробці генеральних планів розвитку і розміщення населених пунктів сільські, селищні, міські ради встановлюють режим використання природних ресурсів, охорони довкілля та екологічної безпеки у приміських та зелених зонах за погодженням з радами, на території яких вони знаходяться, відповідно до законодавства України.[20;344]
2.4 Юридична відповідальність за порушення законодавства про екологічну безпеку
За порушення вимог щодо забезпечення екологічної безпеки законодавством України встановлена кримінальна, адміністративна, дисциплінарна та матеріальна відповідальність.
Види екологічних правопорушень з цих питань передбачені в Законі України «Про охорону навколишнього природного середовища» (ст. 68, п. «а», «б» та інші) та в інших законодавчих актах щодо забезпечення санітарно-епідемічного благополуччя населення, ядерної та радіаційної безпеки, безпеки продуктів харчування та продовольчої сировини тощо.
Кримінальна відповідальність за екологічні злочини в галузі екологічної безпеки передбачена рядом статей Кримінального кодексу. Зокрема, ст. 218 КК України передбачає, що порушення правил безпеки гірничих робіт, якщо заподіяно шкоду здоров'ю людей або завідомо могло спричинити людські жертви чи інші тяжкі наслідки, -- карається позбавленням волі до трьох років або виправними роботами на строк до двох років.
Адміністративна відповідальність за порушення вимог екологічної безпеки встановлена Кодексом України про адміністративні правопорушення. Ст. 79 КУпАП передбачає адміністративну відповідальність у вигляді штрафу за недодержання екологічних вимог під час проектування, розміщення, будівництва, реконструкції та прийняття в експлуатацію об'єктів або споруд.
Порушення правил складування, збереження, розміщення, транспортування, утилізації та використання промислових та побутових відходів тягне за собою накладення штрафу на громадян та посадових осіб.
Адміністративна відповідальність за порушення правил застосування, зберігання, транспортування, знешкодження, ліквідації та захоронення пестицидів і агрохімікатів, токсичних хімічних речовин та інших препаратів визначається згідно зі ст. 83 КУпАП. Дисциплінарна та матеріальна відповідальність за порушення вимог законодавства про екологічну безпеку регулюється відповідними нормами трудового та цивільного права України.
3. Поняття та особливості суб'єктивного права громадян на екологічну безпеку
Проблеми безпеки сьогодні особливо актуалізуються у зв'язку з тим, що екологічна загроза для людини, її здоров'я і життя як антитеза екологічної безпеки тісно пов'язується з реалізацією природних прав людини і громадянина та юридичних прав громадян на безпеку і життя.
Це, в свою чергу, передбачає поглиблене дослідження проблем, пов'язаних зі становленням та розвитком суб'єктивного права громадян на екологічну безпеку з погляду механізмів національного і міжнародного права, зокрема правового регулювання Європейського Союзу, які проголошують два основних принципи -- верховенства права та пріоритету прав людини і громадянина.
Виявлення змісту й механізмів реалізації та захисту зазначеного суб'єктивного права важливо також з позицій реально існуючих ризиків для життя і здоров'я людини, обумовлених, з одного боку, наявними природними явищами і стихіями (повенями, землетрусами, зсувами тощо) та прискореним розвитком виробничих сил, які, підсилюючи соціально-економічну безпеку суспільства і держави, водночас характеризуються негативними екологічними впливами, зокрема зниженням якості довкілля та підвищенням загрози для життя і здоров'я людини.
Це надзвичайно важливо в умовах формування правової держави, яка визнала вимоги забезпечення екологічної безпеки пріоритетними, а гарантування екологічно безпечного природного середовища для здоров'я і життя людей -- одним з основних принципів екологічного законодавства [4]. Конституційне закріплення права кожного на безпечне для життя і здоров'я довкілля та відшкодування шкоди, завданої порушенням цього права [4; ст.50], підняло його на вищий, конституційний, рівень у системі основних суб'єктивних екологічних прав громадян, що отримало в еколого-правовій літературі лаконічну і оптимальну назву "право громадян на екологічну безпеку".
Слід зазначити, що в процесі підготовки, експертизи та прийняття Основного закону держави. Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" не було взято до уваги правові ідеї, започатковані іншими актами законодавства, які мають безпосередню генетичну належність до права на екологічну безпеку, розширюють суб'єктивні правничі можливості громадян у сфері забезпечення екологічної безпеки. До таких позитивних новацій, що, безумовно, ініціюють узгодження принципів законодавчого регулювання відносин у сфері екологічної безпеки, доцільно віднести норми та вимоги ст. 10 Закону України "Про власність" [2], згідно з якими визнано право кожного громадянина України особисто та через громадські організації, органи територіального самоврядування брати участь у розгляді відповідними радами питань, пов'язаних з використанням і охороною природних ресурсів та, зокрема, вимагати від інших фізичних і юридичних осіб додержання правил екологічної безпеки й накладення заборони на діяльність осіб, що завдають шкоди навколишньому природному середовищу.
Отже, у згаданому законі йдеться, принаймні, про такі правові суб'єктивні можливості громадян у сфері екологічної безпеки:
а) право громадян України в дозволених організаційно-правових і процесуально-процедурних формах вимагати від юридичних і фізичних осіб дотримання правил забезпечення екологічної безпеки;
б) право громадян України вимагати через різні юрисдикційні органи винесення рішення про заборону здійснення екологічно небезпечної діяльності.
Вищенаведені правничі можливості особи -- це, по-перше, не просто декларації про екологічну безпеку, правопорушення, що можуть розглядатися як складові вказаного суб'єктивного права, правові форми його реалізації. Вони, безперечно, виступають як гарантії захисту наданих юридичних можливостей, оскільки дозволяють особі активно діяти і захищати дозволеними законодавством способами свої суб'єктивні права у сфері екологічної безпеки.
По-друге, немає особливої потреби доводити, що ця правова конструкція не зовсім вписується у зміст законодавче оформленого права кожного на безпечне для здоров'я і життя довкілля (навколишнє природне середовище).
Правові ідеї Закону "Про власність", поза всяким сумнівом, є прогресивними, оскільки вони уточнюють можливості громадян України та спрямовані на визнання цінності людини; юридичне розширюють її суб'єктивні можливості у сфері реального забезпечення екологічної безпеки; гарантують захист її духовних і майнових інтересів від небезпечного впливу явищ природної стихії чи небезпечного техногенного впливу; продукують створення правових інструментів, процедури їх реалізації та захисту, а відтак, створюють умови для забезпечення життєдіяльності людини у безпечному довкіллі (соціально-екологічному просторі).
Відповідно до Закону України "Про прокуратуру" (ч. 1 ст. 12 у редакції від 26.11.1993 р.) прокурор розглядає заяви і скарги про порушення прав громадян, крім скарг, розгляд яких віднесено до компетенції суду [3]. Згідно зі ст. 37 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" при здійсненні нагляду органи прокуратури застосовують надані законодавством України права, включаючи, зокрема, звернення до суду з позовом про припинення екологічно небезпечної діяльності. Отже, громадяни, за логікою цих вимог, можуть звертатися із заявами до органів прокуратури про внесення ними відповідних позовів в органи суду на користь громадян, права на екологічну безпеку яких порушено. А це значно розширює юридичні можливості громадян у сфері екологічної безпеки.
Проте ці законодавчі вимоги з урахуванням положень ст. 8 Конституції України можуть тлумачитись неоднозначно. Відповідно до конституційних положень звернення до суду для захисту конституційних прав та свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Із викладеного логічно випливає таке:
а) по-перше, громадяни України в разі порушення права на екологічну безпеку мають право безпосередньо звернутися до суду із позовом до відповідних осіб про припинення екологічно небезпечної діяльності або використати альтернативну можливість і звернутися до органів прокуратури із заявою про здійснення такого повноваження безпосередньо ними в їхніх інтересах. Тобто зазначений логічний ряд продукує дві організаційно-процедурні форми припинення порушення права громадян на екологічну безпеку, що можна розглядати як прогресивні й демократичні способи захисту конституційних прав на етапі правової розбудови держави;
б) по-друге, не виключається і висновок про колізію вищезазначених норм, а отже і низьку юридичну техніку чинних приписів, виходячи з того, що прокурори мають розглядати тільки такі заяви і скарги громадян про порушення їхніх прав, які не можна захищати у суді. Оскільки Конституція України не робить обмежень щодо захисту якихось конституційних прав, а навпаки, гарантує захист їх в органах суду, то відповідно прокурори можуть відмовити у розгляді заяв і скарг, пов'язаних з порушенням права на екологічну безпеку внаслідок екологічно небезпечної діяльності.
Виходячи з викладеного заінтересовані особи можуть подавати позови до суду про припинення екологічно небезпечної діяльності тільки за власною ініціативою. Тому вважається за доцільне якомога швидше спростування взаємовиключних висновків шляхом роз'яснення застосування зазначених норм Конституційним Судом або шляхом законодавчого уточнення вищенаве-дених правових конструкцій. З урахуванням потреб практики більш прогресивним слід визнати перший підхід щодо вирішення цієї проблеми. [13; 203]
Варто підкреслити, що юридичному опосередкуванню суб'єктивного права на екологічну безпеку сприяли й наукові підходи, які викристалізувалися в еколого-правовій та іншій спеціальній літературі щодо формування відповідного суб'єктивного права громадян, хоча фундаментальних досліджень у цій сфері й досі бракує.
Принаймні, сьогодні можна виділити три напрями наукових підходів щодо формування відповідного суб'єктивного екологічного права.
По-перше, одним з поширених підходів є обґрунтування доцільності реалізації права на сприятливе навколишнє середовище як різновиду суб'єктивного права громадян, яке перебуває під захистом держави і відповідно гарантоване можливістю звертатися за допомогою і захистом до компетентних державних органів [18; 85].
По-друге, в еколого-правовій літературі зроблено спробу виділити таке суб'єктивне право, як право на здорове навколишнє середовище, яке, на думку ініціаторів зазначеної ідеї, закріплено в законі і здійснюється у межах загальних правовідносин. При цьому вважається, що нормальним способом реалізації цього самостійного суб'єктивного права є факт проживання особи в незабруднених, придатних для використання нормальних умовах і споживання безпечних для здоров'я природних благ [14; 12].
По-третє, позитивне схвалення отримав і підхід про формування в системі екологічних прав суб'єктивного особистого права людини і громадянина на безпечне для життя і здоров'я навколишнє природне середовище або, точніше, права на екологічну безпеку, тобто забезпеченої системою права і законодавства юридичної можливості особи реалізувати у передбачених законодавством формах надані повноваження у сфері екологічної безпеки з метою задоволення природних потреб життєдіяльності у відповідній екологічній обстановці, що виключає негативний вплив загроз техногенного або природного характеру на здоров'я та життя людини.
Існують і деякі наукові ідеї, які тією чи іншою мірою відтворюють положення вищезазначених доктринальних концепцій [19;178] і які можна розглядати як самостійні наукові підходи.
Сьогодні маємо більш лаконічно і однозначно чітко сформульовані норми Конституції України, чинного екологічного законодавства, які відбивають осучаснені форми нашої правосвідомості й розуміння проблем правового забезпечення, реалізації і захисту права громадян на безпечне для життя і здоров'я навколишнє природне середовище (довкілля).
Разом з тим доцільно з'ясувати можливість забезпечення реалізації та захисту права людини на сприятливе навколишнє природне середовище. Що мається на увазі під категорією "сприятливе навколишнє середовище?" Етимологічну основу терміна "сприятливий" складає слово "сприяти", яке у словнику Б. Грінченка визначається як "благоприятствовать, доброжелательствовать, способствовать, содействовать, помогать". Очевидно, що досить влучним є російський тотожний термін "благоприятньїй", коренева основа якого пов'язується з терміном "благо".
Дійсно, навколишнє природне середовище (у сучасній інтерпретації -- довкілля) є природним благом для людини і суспільства в цілому, інших живих організмів, як умова, місце і джерело існування та життєдіяльності.
Однак, чи це благо сьогодні є таким для людини з погляду сприяння її здоров'ю та життю, і що є мірилом, показником сприятливості довкілля? На жаль, чинне законодавство однозначної відповіді на це запитання не дає, оскільки існують різні підходи щодо кількісного виміру окремих елементів довкілля -- питної води, атмосферного повітря, ґрунтів тощо. Та й взагалі навряд чи можна нормативно-правовим порядком визначити сприятливість навколишнього природного середовища для людини та інших живих організмів. З огляду на це "сприятливе навколишнє середовище", "сприятливе навколишнє природне середовище", "сприятливе довкілля" -- категорія, в якій переважають не кількісні, а якісні ознаки. Тому вона має оціночний характер і її зміст залежить здебільшого від інтерпретатора, а отже, в ній переважають суб'єктивні чинники особи. [13;206]
Скажімо, певні природні умови життя, діяльності, відпочинку, лікування тощо можуть визнаватися сприятливими для однієї особи чи групи осіб залежно від її самопочуття, активної поведінки, вікових особливостей, кліматичної зони, метеорологічних умов, психічного, психологічного стану, генетичних особливостей, наявності фізіологічних вад та захворювань, гороскопічних даних тощо і, водночас, окремими категоріями людей не можуть сприйматися як сприятливі.
За таких умов законодавче забезпечення сприятливого навколишнього природного середовища у сучасний період розвитку науки й техніки стає гіпотетичним, оскільки бракує чітких нормативно-правових критеріїв його визначення. А тому реалізація та захист запропонованого суб'єктивного права стають ідеальними та ускладненими, хоча, безперечно, соціальний інтерес у ньому наявний.
Подобные документы
Загальна характеристика чинного законодавства України в сфері забезпечення екологічної безпеки і, зокрема, екологічної безпеки у плануванні і забудові міст. Реалізація напрямів державної політики забезпечення сталого розвитку населених пунктів.
реферат [42,4 K], добавлен 15.05.2011Екологічні права та обов’язки громадян. Природні території та об’єкти, що підлягають особливій охороні. Заходи щодо забезпечення екологічної безпеки. Відповідальність за порушення природоохоронного законодавства. Екологічна експертиза, її роль і значення.
курсовая работа [38,4 K], добавлен 06.10.2012Поняття трудової відповідальності за порушення трудового законодавства і її види. Догана чи звільнення як основні методи дисциплінарних стягнень. Кримінальна відповідальність за порушення законодавства про працю. Види адміністративної відповідальності.
реферат [22,4 K], добавлен 22.03.2015Поняття охорони навколишнього природного середовища, основні принципи та завдання. Права та обов’язки громадян та органів державної влади щодо охорони навколишнього середовища. Законодавство в цій галузі, відповідальність за порушення вимог законодавства.
контрольная работа [36,4 K], добавлен 15.03.2010Юридична відповідальність як одне з основоположних понять правової науки в цілому, його сутність, довідникові правові джерела. Визначення підстав виникнення відповідальності. Структура екологічної небезпеки. Виділення ретроспективної відповідальності.
реферат [18,1 K], добавлен 14.05.2011Аналіз норм, які встановлюють права та свободи громадян в Україні на зібрання та відповідальність за їх порушення, шляхи удосконалення законодавства у цій сфері. Удосконалення механізму реалізації права, невідворотність відповідальності за його порушення.
статья [20,9 K], добавлен 11.08.2017Конституційне право, його особливості та місце в системі законодавства. Народовладдя в Україні та форми його здійснення. Громадянство України як один з інститутів конституційного права. Права, свободи, обов'язки громадян України. Безпосередня демократія.
презентация [20,2 K], добавлен 13.12.2013Правові засади антимонопольної (конкурентної) політики України. Значення антимонопольного законодавства для державного регулювання економіки, юридична відповідальність за його порушення. Антимонопольне законодавство в ринковій економіці зарубіжних країн.
магистерская работа [156,7 K], добавлен 02.12.2010Поняття, об'єкти, суб'єкти і принципи національної безпеки. Національні інтереси та загрози національній безпеці України, принципи формування державної політики в даній сфері, повноваження основних суб’єктів системи забезпечення. Рада оборони України.
курсовая работа [71,0 K], добавлен 10.11.2013Екологічне право та його роль в житті суспільства. Екологічна відповідальність, її поняття, форми та види. Екологічне законодавство Російської Федерації та права громадян. Правові засади міжнародного співробітництва. Екологічний громадський кодекс.
реферат [22,7 K], добавлен 21.04.2011
