Криміногенна ситуація в Донбасі (1919-1929)

Специфічним для цього часу є й те, що посадові та продовольчі злочини розглядалися окремо від кримінальних. Завдяки цьому ми можемо стверджувати, що значний процент звинувачених селян серед заарештованих у 1921 р. складали мешканці сільських місцевостей, які вчасно не сплатили продподаток. Якщо розглянути соціальну належність злочинців тільки по посадових та кримінальних злочинах, то побачимо, що не тільки в Донецькій губернії, а навіть і на території усієї України переважали робітники та службовці. Таким чином, статистичні дані міліції, карного розшуку, надзвичайних комісій та революційних трибуналів уже в 1921 р. спростували одну з теоретичних засад нового радянського законодавства про те, що кримінальні елементи складалися з вихідців із буржуазних та “перехідних класів”, які не сприйняли революцію і намагалися перешкодити зміцненню пролетарської держави [98].

Дані про соціальну належність злочинців по окремих видах злочинів у Донецькій губернії в 1921 р. свідчать про те, що “селянськими” виявилися такі види злочинів, як контрреволюція та бандитизм. Така соціальна активність селян була викликана політикою “воєнного комунізму”, яку запроваджували більшовики на територіях, де було встановлено радянську владу. Протягом 1919-1920 рр. “політичний бандитизм”, або селянський повстанський рух, набув такої сили як соціальне явище, що став навіть однією з головних причин, які змусили більшовиків піти на введення нової економічної політики. Високий рівень участі селян у бандах у 1921 р. пояснюється тим, що в Україні (на відміну від Росії) фіксований продподаток вводився не з початку року, а з нового врожаю, що продовжило історію повстанства України ще на один рік.

Збройні пограбування та вбивства в цьому ж 1921 р. майже порівну розподілялися серед селян та робітників. Частка інтелігенції приблизно сягала 10%. Кількість інтелігентів серед звинувачених відчутно зросла з таких видів злочинів, як контрреволюція, спекуляція, посадові злочини, підробка документів, тобто по тих видах, які вимагали хоча б елементарного рівня освіченості.

У 1922 р. спостерігалося збільшення частки селян серед заарештованих. Причини цього слід шукати в тому, що у 1922 р., в умовах голоду, ціни на сільськогосподарську продукцію зросли максимально. Навіть робітники залишали міста та йшли на заробітки в села. Спекуляція, самогоноваріння, викрадання дрібної домашньої худоби, домашніх речей, одягу, продуктів - ось види злочинів, кількісні показники яких збільшилися у сільській місцевості.

У 1923 р. частка звинувачених селян зросла максимально. Це було зумовлено знеціненням продукції сільського господарства на 55% у порівнянні з дореволюційним часом, у той час, коли продукція промислового виробництва подорожчала на 80%. Такий стан справ примушував селян продавати за безцінь свою продукцію та приводив їх до зубожіння. До того ж селянські злидні поглиблювалися ще й інфляційними процесами.

Зниження цін на продукти харчування, покращання стану в містах завдяки штучному підвищенню цін на промислові вироби призвели до того, що селяни влаштовувалися на промислові підприємства як сезонні робітники. Відірвані від сімей, виснажені роботою, вони часто знаходили вихід у пияцтві і згодом поповнювали кримінальну статистику.

У 1924 р. частка звинувачених робітників та селян стала майже однаковою. А з 1925 р. і надалі робітники знову починають переважати серед заарештованих правоохоронними органами [99].

Протягом 1927-1929 рр. кількість заарештованих робітників значно знизилася. У 1927/28 рр. вони становили 31,8%, а у 1928/29 рр.- тільки 18,1%. При цьому ж протягом 1927-1929 рр. збільшилася частка селян (вони складали майже 40%) і торговців (кількість яких серед звинувачених збільшилася у 5 разів). Ці показники можна розцінювати як одну з ознак згортання нової економічної політики та перших спроб колективізації, походу проти “куркуля”. Правозахисну політику цього часу чітко демонструють висновки, зроблені у звіті Сталінського окрвиконкому про виконання першої п'ятирічки. Зокрема там вказувалося, що в “умовах наступу на приватнокапіталістичний сектор” спостерігалося “загострення класової боротьби, активізація непмансько-куркульських груп”. Головним завданням правоохоронних органів у цих умовах було “забезпечення нормальних умов виконання п'ятирічки по всіх галузях”. І у зв'язку з цим вказувалося, проти кого треба спрямувати репресії - “проти шкідника, підривника роботи на виробництві, проти хуліганів та інших декласованих елементів, проти прогульників, бюрократів, розтратників, хабарників у державному апараті, проти куркуля та підкуркульника, які зривали хлібозаготівлі і проведення заходів по колективізації, оподаткуванню та інших найважливіших кампаніях на селі, - проти всіх цих шкідників радянського будівництва були спрямовані зусилля судово-слідчих органів та прокуратури…” [100]. Наведені у звіті дані про соціальний склад правопорушників свідчать про те, що судово-слідчі установи чітко дотримувалися цих інструкцій, оскільки в 1927-1928 р. селяни, службовці та торговці разом становили 68,2 % від усіх звинувачених, а у 1928-1929 рр.- 81,9%. Це і дало змогу Сталінському окрвиконкому звітувати, що «спрямування суду у класовому відношенні витримано і взагалі звертає посилення репресій проти торговця, непмана та куркуля”.

Таким чином, основу кримінального світу Донбасу складали робітники та селяни. Відмовившись від традицій попереднього суспільства, від “буржуазної” та релігійної моралі, більшовики розраховували зробити носієм нових моральних цінностей робітничий клас. Але реальні звичаї пролетаріату виявилися не такими вже й ідеальними. Ускладнювали криміногенну обстановку в Донбасі і безробітні, що приїздили сюди у пошуках роботи у рамках політики по відродженню промисловості. Їх “внесок” у кримінальну злочинність Донбасу був вагомим. Так, за даними Донецького губернського суду, у 1923 р. вихідці з інших губерній складали 35,1% (але, нагадаємо, що цю цифру складали також і професійні злочинці-гастролери, однак їх були одиниці). Збільшення показників селянської злочинності припадало на голодні та кризові для сільського господарства роки, а також на період згортання непу у зв'язку з походом проти “куркуля”. При цьому ми повинні обережно підходити до аналізу цифр починаючи з 1926-1927 рр., які демонструють скоріше не реальну участь різних соціальних груп у протиправних діях, а загальні напрямки скерованої державою репресивної політики.

Освітньо-культурна характеристика злочинців дозволяє виявити залежність антисоціальної поведінки від рівня освіти та інтелектуального розвитку. У 1920-ті рр. злочинці у своїй масі були неписьменними або з нижчою освітою. Так, серед заарештованих міліцією та карним розшуком з січня по квітень 1921 р. неписьменні складали 44,4%, малописьменні - 20,8%, письменні - 34,7%. Тобто неписьменні та малописьменні разом складали 65,2%. Решту 34,7% формували переважно ті, хто отримав тільки початкову освіту. Процент дійсно освічених серед злочинців був настільки незначним, що у зведеннях міліції та карного розшуку навіть не було передбачено колонки звіту для звинувачених не тільки з вищою, а й із середньою освітою [101]. Далі, якщо розглянемо рівень освіченості правопорушників по окремих видах злочинів, то побачимо, що серед заарештованих за крадіжки, вбивства та збройне пограбування переважали особи неписьменні та малописьменні. Вони разом складали 60% серед заарештованих за вбивства, 75% - за крадіжки та 100% за збройне пограбування. Серед звинувачених у спекуляції загальноосвітній рівень підвищувався. Неписьменні складали тут 33,3%, тоді як малоосвічені та письменні разом - 66,7%. І, нарешті, звинувачені у вчиненні посадових злочинів були освічені на всі 100%, що цілком пояснюється тим, що дістатись посади можна було тільки маючи відповідний освітній рівень [102]. Тобто особи з низьким загальноосвітнім та інтелектуальним рівнем частіше були звинувачені у вчиненні корисливих та корисливо-насильницьких злочинів, а посадові та господарські правопорушення - це сфера діяльності злочинців із середньою та вищою освітою.

У 1923 р. ситуація із загальноосвітнім рівнем злочинців змінилася мало. За даними Донецького губернського суду, звинувачені розподілялися так: неписьменні - 58,8%, з нижчою освітою - 38,7%, із середньою освітою - 2,4%, з вищою - 0,1%. Тобто неписьменні і надалі складали переважаючу більшість серед злочинців. І хоча в даних Донгубсуду вже вказувалися окремо правопорушники з вищою та середньою освітою, але їх частка залишалася незначною.

З 1924 р. навіть на кримінальному світові позначилися наслідки широкомасштабної державної кампанії по ліквідації неписьменності - серед злочинців підвищується загальноосвітній рівень. Так, уже в 1924 р. злочинці з нижчою освітою та письменні складали разом 84,5%, у 1925 р. - 78%, та у 1926 р.-86,4% [103].

Але взагалі, незважаючи на деяке підвищення освітнього рівня населення з 1924 р., протягом 1920-х рр. злочинці у своїй більшості були неписьменними або з нижчою освітою. Це і обумовлювало структуру злочинності цього часу - переважання корисливих та корисливо-насильницьких злочинів.

В аналітичних зведеннях правоохоронних органів збереглися відомості і про національний склад злочинницького світу Донбасу. Питання впливу раси на злочинність є досить складним. Для того, щоб стверджувати наявність нахилів до тих чи інших кримінальних дій у будь-якої нації, треба мати повне співпадання економічних, політичних, юридичних умов життя досліджуваних народів, а також і однаковий їх склад у статевому, віковому, релігійному та професійному відношеннях [104]. Оскільки це зробити неможливо, то ми повинні відмовитись від пошуків залежності злочинницьких нахилів від національної приналежності. Однак статистичні дані, що є в нашому розпорядженні, навіть з боку кримінального світу характеризують Донбас як багатонаціональний регіон.

Як бачимо, українці складали трохи більше половини заарештованих. Вагомою є частка росіян - 30%. Вісім відсотків становили заарештовані євреї. Представники усіх інших національностей, які відображені в сектограмі, становили 6 %. Однак у даному випадку дуже цікавим є перехід від сукупних даних до розподілу національної приналежності злочинців, звинувачених у окремих видах правопорушень. Так, найбільшу частку українці становили у таких видах злочинів, як контрреволюція та бандитизм (71% та 68% відповідно). Якщо при цьому ми врахуємо, що в 1921 р. бандитизм в Україні мав майже такий самий політичний зміст, як і контрреволюція, то ми можемо стверджувати, що ці дані свідчать про сильну опозицію радянській владі саме в українському середовищі. Також слід звернути увагу й на те, що багатонаціональним було передусім населення міст Донбасу, особливо промислових, куди прибували працівники у пошуках роботи, тоді як по селах переважало українське населення. Виходячи з цього, ми можемо стверджувати, що у 1921 р. такі злочини, як контрреволюція та бандитизм, були поширені серед сільського населення української національності.

Росіяни становили значну частку серед заарештованих по таких видах, як підробка документів (63%), дезертирство (45%), кримінальні злочини (42%) та посадові правопорушення (32%). Поширення такого злочину, як підробка документів, було пов'язане з тим, що у вирі революції та громадянської війни важко було залишитись “кришталево чистими”, і тому особи (незалежно від національності), що мали за плечима якусь провину, переїжджали на нові місця, підроблювали документи, складали собі “бойові біографії” (при цьому, якщо не мали потрібного пролетарського походження, то наполягали на наявності в себе “пролетарських нахилів” [106]) та розпочинали життя наново. При тогочасному рівні інформації це було цілком можливим. Так, наприклад, у 1925 р. вся верхівка районної партійної організації Шарапівського району Луганської округи за пияцтво, розпусту, дискредитацію радянської влади була виключена з партії та затримана у БУПРі. Однак, тільки-но вдалося погасити суспільне незадоволення, Луганський окрпартком отримав повідомлення, що всі ці виключені з партії та засуджені знайшли собі притулок на території Шахтинської округи (тоді вже територія Росії) і зайняли відповідальні посади. Це спонукало секретаря Луганського окрпарткому тов. Семенова звернутися з секретним листом до секретаря Північно-Кавказького крайового комітету ВКП(б) А.І.Мікояна, в якому він указував, що “це формує думку про те, що правопорушники не покарані, а, навпаки, пішли на висунення”. В даному випадку ці події набули розголосу тільки завдяки суспільному незадоволенню, а також і тому, що мова йшла про керівників, тобто про людей, до яких увага з боку населення була підвищеною. Однак перевірити усіх прибулих з інших місцевостей Радянської держави було досить складно. Цей стан і використали ті, хто пішов на скоєння такого злочину, як підробка документів.

Злочинці єврейської національності становили значну частку серед заарештованих за хабарництво (40%), спекуляцію (18%) та посадові злочини (9%). В даному випадку такі правопорушення, як хабарництво та посадові злочини ми можемо вважати спорідненими, оскільки хабарниками ставали передусім особи, які займали якусь посаду і тому мали можливість за будь-яку винагороду впливати на хід вирішення питання для особи, що хабара давала. Значний відсоток євреїв по цих видах злочинів дає нам підстави стверджувати, що представники даної національності складали значну частку серед працівників радянських установ. Вагома присутність їх серед спекулянтів пояснюється тим, що для євреїв України ця сфера діяльності була традиційною протягом тривалого часу.

Також показовим є і те, що найбільш “багатонаціональним” злочином була спекуляція, яка в тих умовах здавалася прибутковою справою як для українців, так і для росіян, євреїв, татарів, поляків, латишів, бельгійців.

Весь кримінальний світ росіяни та українці в Донбасі у 1921 р. розподілили між собою майже порівну - 42% та 49% відповідно.

Таким чином, на підставі проаналізованих фактів, ми можемо стверджувати, що для зазначеного перехідного періоду було характерне загальне “омолодіння” кримінального світу. Злочинцями ставали переважно особи віком від 20 до 30-ти років, некваліфіковані злочинці, які найчастіше звинувачувалися у побутових крадіжках. Цим і пояснюється переважання майнових злочинів у загальній структурі злочинності. Хворобливою ознакою кризових періодів є і збільшення показників підліткової злочинності. Також досвід 1920-х рр. примушує нас звернути особливу увагу на злочини, які учинили люди з високим соціальним статусом, оскільки навіть при невисокому кількісному рівні ці злочини мають резонансний характер та деморалізують суспільство.

Статистичні дані, отримані правоохоронними органами на початку 1920-х рр., спростували твердження більшовиків про буржуазний характер злочинності. Більшість заарештованих у цей час складали робітники та селяни. Частка інтелігенції (яку за тогочасним змістом цього терміна хоча б якось можна віднести до буржуазних або перехідних елементів) становила 8-9% від усіх зареєстрованих злочинців. Починаючи з 1927 р., у зв'язку зі зміною політичного курсу, дані про соціальний склад злочинців вже не точно відображують реальний стан справ у кримінальному світі, оскільки каральна лінія спеціально була спрямована проти торговців, службовців та заможного селянства. І це необхідно враховувати під час дослідження соціального складу злочинницького світу наступних років.

Висновки

Аналіз динаміки розвитку злочинності в Донбасі у 1920-ті роки та змін у соціально-демографічному складі злочинницького світу дозволяє виявити певне коло проблем, характерних для соціальної системи, що перебуває в умовах перехідного стану та переживає системну трансформацію. У такі періоди даються взнаки проблеми, які так явно не проявляють себе у стабільні періоди існування системи. Час нестабільності знімає з людей значну частину соціальних «табу», відкриває для особи можливості соціальної творчості, веде до закріплення нових відносин та практик, включаючи й неправові, та стає чинником криміногенності.

Посилання

1. Чеботарьов В. Теорія структурних трансформацій як філософська проблема // Філософська думка. - 2003. - № 1. - С. 123 - 132.

2. Див.: Кузнецов И.И. Парадигма транзитологии (плюсы и минусы объяснительной концепции переходного периода).//Общественные науки и современность. Москва, 2000. № 5. С.46 - 51.

3. Див.: Чарльз Ф.Эндрейн. Сравнительный анализ политических систем. Эффективность осуществления политического курса и социальные преобразования. - М., 2000. - 320 с.

4. Див.: Гобсбаум Е. Вік екстремізму. Коротка історія ХХ віку. 1914-1991. - К., 2001. - 544 с.

5. Див.: Міхеєва О.К. Сприйняття селянами та робітниками Донбасу нової економічної політики (за даними правоохоронних та надзвичайних органів) // Історія України. Маловідомі імена, події, факти. Збірник статей. - Вип. 18. - Київ-Донецьк, 2001. - С. 32-37; Міхеєва О.К. Україна на початку 1920-х рр.: життя суспільства в умовах перехідних історичних періодів (за документами правоохоронних органів) // Історія та історіографія в Європі: Збірник наукових праць / Редактори: С.Стельмах, Г.Хаусманн. Вип.1-2. К.: УНІСЕРВ, 2003. - С. 164-174.

6. Див.: Бова А. Соціологічна інтерпретація інфраправа // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. - 2001. - № 2. - С.17-31; Заславская Т.И., Шабанова М.А. Социальные механизмы трансформации неправовых практик // Общественные науки и современность. - 2001. - № 5. - С.5-24.

7. Див.: ЦДАГОУ. - Ф.1, оп.20, спр.39, арк.15; спр. 328, арк.86; ДАДО.- Ф-1167, оп.1, спр.5, арк.14.

8. Дюркгейм Э. Самоубийство.//Даугава. Рига, 1992. № 1. С. 157.

9. ЦДАГОУ. - Ф.1, оп.20, спр. 17, арк.167.

10. Там само. - Спр.21, арк. 66.

11. Там само. - Спр.136, арк.15.

12. Державний архів Донецької області.- Ф.Р-1146, оп.2, спр. 1, арк. 419-420; Ф.1п, оп.1, спр. 167, арк.43; спр. 13, арк.62.

13. Там само. - Ф.Р-1146, оп.2, спр.1, арк.419-420; спр.57., арк. 68; Ф.1п, оп.1, спр.167, арк.43; спр.13, арк.62; Ф.Р-2470, оп.1, спр.193, арк.81.

14. Сборник документов по уголовному законодательству СССР и РСФСР (1917-1952) / под ред. И.Т.Голякова. М.: Гос.изд.юрид.лит., 1953. С57-60.

15. Державний архів Донецької області. - Ф.1п, оп. 1, спр. 627, 2341, 2342.

16. Там само. - Ф.Р-2295, оп.1, спр.25, арк. 3.

17. ЦДАВОУ. - Ф.6, оп.1, спр.384, арк.7.

18. Державний архів Донецької області. - Ф.1п, оп.1, спр.600, арк.75.

19. Там само. - Арк.76.

20. ЦДАГОУ. - Ф.1, оп. 20, спр. 410, арк. 20.

21. Державний архів Донецької області. - Ф.1п, оп.1, спр. 600, арк. 87.

22. Там само. - Спр.2342, арк. 48-50.

23. Там само. - Ф.Р-2295, оп.1, спр.131, арк.93; Ф.Р-1145, оп.1, спр.32, арк.139.

24. Там само. - Ф.Р-1146, оп.2, спр.95, арк.472.

25. Там само. - Ф.Р-1145, оп.2, спр.1, арк. 419.

26. Там само. - Оп.1, спр.58, арк.24.

27. Там само. - Ф.1п, оп.1, спр. 415, арк.2.

28. Там само. - Спр.2342, арк. 48, 50.

29. Там само. - Арк.41, всі.

30. ЦДАВОУ. - Ф.1, п.20, спр.2100, арк. 195.

31. Державний архів Донецької області. - Ф.1п, оп.1, спр.2342.

32. ЦДАВОУ. - Ф.1, оп.20, спр.2100, арк.198.

33. Там само. - Арк.195-198.

34. ЦДАВОУ.-Ф.5, оп.2, спр.2326, арк.104; Ф.6, оп.1, спр.1484, арк.243-244; Держархів Донецької області.-Ф.Р-2295, оп.1, спр.44, арк.2-91; Ф.Р-1170, оп.2, спр.10а, арк.885; Ф.Р-2, оп.1, спр.332, арк.2; Ф.9п, оп.1, спр.648, арк.100; Держархів Луганської області.-Ф.Р-435, оп.3, спр.27, арк.42-45; Ф.Р-1168, оп.1, спр.995, арк.31-32; Моральная статистика // Статистика Донбасса.-1923.-№ 2.-С.34; № 3.-С.48-49; Там же.-1924.-№ 4-5.-С.64-65; № 6-7.-С.27-28; Статистичний бюлетень Маріупольщини.-1928.-№2 (13).-С.29;

35. Держархів Донецької області.-Ф.Р-2295, оп.1, спр.44, арк.2-91.

36. Лобач К.В. Непмани на споживчому ринку України (20-ті рр.).-К.: Ін-т Іст. Укр. АН України, 1994.-С.3.

37. Держархів Донецької області.- Ф.Р-1146, оп.1, спр.23, арк.11.

38. Статистика Донбасса. Ежемесячный бюллетень Донецкого губернского статистического бюро в г.Бахмуте.-1923.-№ 3 (12).-С.3-4.

39. Держархів Донецької області.-Ф.Р-2295, оп.1,спр.44, арк. 2-91.

40. Там само.- Ф.Р-1146, оп.2, спр. 95, арк. 162, 394.

41. Там само.- Арк.426.

42. Там само.-Арк.395.

43. Там само.- Арк. 162,375, 393-396, 464.

44. Лобач К.В. Непмани на споживчому ринку України (20-ті рр.).- К.,1994.- С.9.

45. Отчет Донецкого губернского экономического совещания УЭС'У и СТО.-Славянск,1923.-С.376; Держархів Донецької області.- Ф.Р-1145, оп.1, спр.198, арк.284; Оп.2, спр.135, арк.42.

46. Статистический бюллетень УССР № 13-18. - июль-сентябрь 1922.-С.27.

47. Статистика Донбасса.-1923.-№ 3.- С.4; Статистика Донбасса.-1924.-№4-5.-С.51.

48. Держархів Донецької області.- Ф.Р-1171, оп. 1, спр.5, арк. 131.

49. Там само.- оп.2, спр.23, арк.51.

50. Держархів Луганської області.-Ф.Р-752, оп.1, спр.38, арк.87.

51. Там само.-Ф.Р-1145, оп. 1, спр. 157, арк. 111.

52. Держархів Донецької області. - Ф.Р-2295, оп.1, спр.44,арк. 2-95; Ф.Р-1145, оп.1. спр.198, арк.284; Ф.Р-1145, оп.2, спр. 135, арк.42; Ф.Р-1170, оп.2, спр.10а, арк.880, 885; Отчет Донецкого губернского экономического совещания УЭС'У и СТО.-1923.-С.376; Моральная статистика // Статистика Донбасса.-1923.-№ 2.-С.34; № 3.-С.48-49; Там же.-1924.-№ 4-5.-С.64-65; № 6-7.-С.27-28.

53. ЦДАВОУ.-Ф.6, оп.1, спр.1484, арк.243-244; Держархів Донецької області.-Ф.Р-2295, оп.1, спр.44, арк.2-91; Ф.Р-1170, оп.2, спр.10а, арк.885; Ф.Р-2, оп.1, спр.332, арк.2; Ф.9п, оп.1, спр.648, арк.100; Держархів Луганської області.-Ф.Р-435, оп.3, спр.27, арк.42-45; Ф.Р-1168, оп.1, спр.995, арк.31-32; Моральная статистика // Статистика Донбасса.-1923.-№ 2.-С.34; № 3.-С.48-49; Там же.-1924.-№ 4-5.-С.64-65; № 6-7.-С.27-28; Статистичний бюлетень Маріупольщини.-1928.-№ 2 (13).-С.29.

54. Держархів Донецької області. - Ф.Р-2295, оп.1, спр.44, арк.66; ЦДАВОУ.-Ф.6, оп.1,спр.1484, арк.243-244; Моральная статистика // Статистика Донбасса.-1993.-№2.-С.34, №3.-С.48-49; Там же.-1924.-№4-5.-С.64-65, № 6-7.-С.27-28; Держархів Луганської області.-Ф.Р-435, оп.3, спр.27,арк.29.

55. ЦДАВОУ.-Ф.6, оп.1, спр.1484, арк.243-244; Держархів Донецької області.-Ф.Р-2295, оп.1, спр.44, арк.2-91; Ф.Р-1170, оп.2, спр.10а, арк.885; Ф.Р-2, оп.1, спр.332, арк.2; Ф.9п, оп.1, спр.648, арк.100; Держархів Луганської області.-Ф.Р-435, оп.3, спр.27, арк.42-45; Ф.Р-1168, оп.1, спр.995, арк.31-32; Моральная статистика // Статистика Донбасса.-1923.-№ 2.-С.34; № 3.-С.48-49; Там же.-1924.-№ 4-5.-С.64-65; № 6-7.-С.27-28; Статистичний бюлетень Маріупольщини.-1928.-№ 2 (13).-С.29.

56. Держархів Донецької області.- Ф.Р-2295, оп.1. спр.44, арк.2-91.

57. Отчет Донецкого губернского экономического совещания УЭС`У и СТО.-Славянск, 1923.-С.353.

58. Моральная стистика // Статистика Донбасса.-1923.- № 2.- С.34; № 3.-С.48-49.

59. Держархів Донецької області.-Ф.1п, оп.1, спр.2059, арк.15; Моральная статистика // Статистика Донбасса.-1923.-№ 3.- С.44-47.

60. Моральная статистика // Статистика Донбасса.-1924.-№ 4-5.-С.64-65; № 6-7.-С.27-28.

61. Держархів Донецької області.-Ф.Р-1169, оп.2, спр.87, арк.76-79; Диктатура труда.- 12 апреля 1925.-С.1-2.

62. Там само.- Ф.Р-1171, оп.1, спр.5, арк.131; оп.2, спр.3, арк.16; оп.1,спр.6, арк.52,71,93.

63. Там само.- Ф.Р-1171, оп.2, спр.23, арк.12.

64. Там само.- Ф.Р-1171, оп.2, спр.3, арк.11; спр.23, арк.11; Ф.Р-1146, оп.2, спр.127а, арк.48,51.

65. Там само.- Ф.Р-327, оп.1, спр.157, арк.38-39.

66. ЦДАВОУ.-Ф.6, оп.1, спр.1484, арк.243-244; Держархів Донецької області.-Ф.Р-2295, оп.1, спр.44, арк.2-91; Ф.Р-1170, оп.2, спр.10а, арк.885; Ф.Р-2, оп.1, спр.332, арк.2; Ф.9п, оп.1, спр.648, арк.100; Держархів Луганської області.-Ф.Р-435, оп.3, спр.27, арк.42-45; Ф.Р-1168, оп.1, спр.995, арк.31-32; Моральная статистика // Статистика Донбасса.-1923.-№ 2.-С.34; № 3.-С.48-49; Там же.-1924.-№ 4-5.-С.64-65; № 6-7.-С.27-28; Статистичний бюлетень Маріупольщини.-1928.-№ 2 (13).-С.29.

67. Держархів Донецької області. - Ф.Р-1146, оп.1. спр.53, арк.6-10.

68. Там само.- Ф.Р-1154, оп.1, спр.47, арк.184; Ф.Р-2295, оп.1, спр. 14,арк.22.

69. ЦДАВОУ.-Ф-6, оп.1, спр.1484, арк.243-244; Держархів Донецької області.-Ф.Р-2295, оп.1, спр.44, арк.2-91; Ф.Р-1170, оп.2, спр.10а, арк.885; Ф.Р-2, оп.1, спр.332, арк.2; Ф.9п, оп.1, спр.648, арк.100; Держархів Луганської області.-Ф.Р-435, оп.3, спр.27, арк.42-45; Ф.Р-1168, оп.1, спр.995, арк.31-32; Моральная статистика // Статистика Донбасса.-1923.-№ 2.-С.34; № 3.-С.48-49; Там же.-1924.-№ 4-5.-С.64-65; № 6-7.-С.27-28; Статистичний бюлетень Маріупольщини.-1928.-№ 2 (13).-С.29.

70. Держархів Донецької області.- Ф.Р-1148, оп.1, спр.28 б, арк. 124; Ф.Р-1280, оп.1, спр.40, арк.60.

71. Держархів Луганської області.-Ф.Р-435, оп.3, спр.27, арк.42.

72. Держархів Донецької області.-Ф.Р-2295, оп.2, спр.31, арк.67-72; Ф.Р-327, оп.1, спр.157, арк.5-6.

73. Там само.-Ф.Р-2295, оп.1, спр.32, арк.21.

74. Там само.-Ф.Р-1469, оп.1, спр.19, арк.78; Ф.Р-1171, оп.2, спр.3, арк.21.

75. Бандитизм в Донецкой губернии за первую половину 1921 г. Приложение к полугодовому отчету о работе каменноугольной промышленности Донбасса.-Издание Донецкого губернского отдела В.С.Г.Центр.Упр. каменноугольной промышленности Донбасса, 1921.-С.1.

76. Держархів Донецької області.- Ф.1п, оп.1, спр.600, арк.75.

77. Там само.

78. ЦДАВОУ.-Ф-6, оп.1, спр.1484, арк.243-244; Держархів Донецької області.-Ф.Р-2295, оп.1, спр.44, арк.2-91; Ф.Р-1170, оп.2, спр.10а, арк.885; Ф.Р-2, оп.1, спр.332, арк.2; Ф.9п, оп.1, спр.648, арк.100; Держархів Луганської області.-Ф.Р-435, оп.3, спр.27, арк.42-45; Ф.Р-1168, оп.1, спр.995, арк.31-32; Моральная статистика // Статистика Донбасса.-1923.-№ 2.-С.34; № 3.-С.48-49; Там же.-1924.-№ 4-5.-С.64-65; № 6-7.-С.27-28; Статистичний бюлетень Маріупольщини.-1928.-№ 2 (13).-С.29.

79. ЦДАВОУ.-Ф.6, оп.1, спр.1484, арк.243-244; Луг.Ф.Р-435, оп.3, спр.27, арк.42-50; Держархів Донецької області (Далі - ДАДО).-Ф.Р-2295, оп.1, спр.44, арк.66.

80. Держархів Донецької області.-Ф.Р-2295, оп.1, спр.44, арк.66.

81. ЦДАВОУ.-Ф.6, оп.1, спр.1484, арк.243-244.

82. Там само.-Ф.Р-5, оп.2, спр.2326, арк.3; Держархів Луганської області.-Ф-1168, оп.1, спр.955, арк.38.

83. Держархів Донецької області.- Ф.1п, оп.1, спр.277, арк.6-8; спр.1259, арк.1-2.

84. Там само.-Ф.Р-2470, оп.1, спр.193, арк.82

85. Там само.

86. Там само.-Ф.Р-327, оп.1, спр.186, арк.22-79; Держархів Луганської області.-Ф.Р-435, оп.3, спр.27, арк.42-50.

87. Держархів Донецької області.-Ф.Р-327, оп.1, спр.186, арк.22-79.

88. Держархів Луганської області.-Ф.Р-435, оп.3, спр.27, арк.42-50.

89. Держархів Донецької області.-Ф.Р-2470, оп.1, спр.193, арк.82.

90. Там само.-Ф.Р-1167, оп.1, спр.114, арк.66-68.

91. Там само.-Ф.1п, оп.1, спр.2059, арк.16.

92. Там само.-Ф.Р-327, оп.1, спр.186, арк.22-79.

93. Там само.-Ф.Р-2295, оп.1, спр.44, арк.66; ЦДАВОУ.-Ф.6, оп.1, спр.1484, арк.243-244.

94. Кульчицький С.В., Мовчан О.М.Голод 1921-1923 рр. на півдні України (за фондами ЦДАВО України) // Архіви України.-1993.-№4-6.-С.40.

95. Держархів Донецької області.-Ф.Р-2, оп.1, спр.332, арк.176.

96. Держархів Луганської області.-Ф.Р-435, оп.3, спр.27, арк.42-50; Держархів Донецької області.-Ф.Р-327, оп.1, спр.186, арк.22-79.

97. Держархів Луганської області.-Ф.Р-435, оп.3, спр.27, арк.42-57; Держархів Донецької області.-Ф.Р-2, оп.1, спр.332, арк.176.

98. Сборник документов по истории уголовного законодательства СССР и РСФСР (1917-1952) / под ред. И.Т.Голякова.-М.: Гос.издат.юрид.лит.,1953.-С.57-60.

99. Статистика Донбасса.-1923.-№ 2.-С.34.

100. Держархів Донецької області.-Ф.9п, оп.1, спр.648, арк.100.

101. Там само.-Ф.Р-2295, оп.1, спр.3, арк.1-147.

102. Там само.

103. ЦДАВОУ.-Ф.Р-5, оп.2, спр.2326, арк.117; Держархів Донецької області.- Ф.Р-327, оп.1, спр.186, арк. 22-79.

104. Гернет М.Н. Преступление и борьба с ним в связи с эволюцией общества // Гернет М.Н. Избранные произведения.-М.:Юрид.лит.,1974.-С.257.

105. Держархів Донецької області.-Ф.Р-1146, оп.2, спр.95, арк.472.

106. Держархів Луганської області.-Ф.Р-752, оп.1, спр.38, арк.79,80,83,163.