Управління державним майном та майновими правами як складова ефективного роздержавлення на прикладі дніпропетровської області

Вступ

У цьому курсовому проекті розглянуто функції управління державним майном та майновими правами як складової ефективного роздержавлення.

Проаналізовано процеси корпоративного управління, управління майном, що не увійшло до статутних фондів акціонерних товариств, оренди державного майна як підготовчого етапу до приватизації та передмови визначення ефективного власника. Визначено проблемні питання та запропоновано шляхи їх вирішення.

1. Корпоративне управління

Тривалий процес перерозподілу власності в Україні зумовлює виникнення нових організаційно-правових форм підприємств. Внаслідок проведення масової приватизації з'явилась велика кількість акціонерів: кожен громадянин отримав право на частку державного майна і більшість громадян стали співвласниками акціонерних товариств. У період зміни форми власності держава є вагомим акціонером.

Саме в цей час, в умовах перехідного економічного періоду набувають актуальності питання корпоративного управління та захисту прав акціонерів.

У широкому розумінні корпоративне управління розглядають як систему, через яку спрямовуються та контролюються товариства. В рамках корпоративного управління визначається яким чином інвестори здійснюють контроль за діяльністю менеджерів, а також яку відповідальність несуть менеджери перед інвесторами за результати діяльності товариства.

В Україні створено велику кількість акціонерних товариств, проте національна модель корпоративного управління остаточно ще не визначена і перебуває в стадії становлення, а проблема побудови дієвого механізму управління є вельми актуальними.

З метою забезпечення ефективного управління корпоративними правами, що належать державі, Указом Прези

дента України від 07 липня 1998 року №752/98 було створено окремий орган виконавчої влади - Національне агентство України з управління державними корпоративними правами.

Проте вже у 2000 році з метою впровадження державної корпоративної політики та підвищення ефективності управління державними корпоративними правами Указом Президента України “Про зміни у структурі центральних органів виконавчої влади” від 15.12.99 № 1573/99 його було ліквідовано, а функції знову покладено на Фонд державного майна України (ФДМУ) та його регіональні відділення.

Механізм управління державними корпоративними правами реалізується на підставі Указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України та нормативних актів Фонду державного майна України (ФДМУ).

На виконання Указу Президента України від 29.12.99р. №1626/99 “Про невідкладні заходи щодо прискорення приватизації майна в Україні” ФДМУ розробив концепцію управління державними корпоративними правами, основні засади якої знайшли своє законодавче вирішення у постанові Кабінету Міністрів України від 15.05.2000 року №791 “Про управління державними корпоративними правами”. Цією постановою було затверджено Положення про представника органу, уповноваженого управляти відповідними державними корпоративними правами в органах управління господарських товариств; Порядок проведення конкурсу з визначення уповноваженої особи на виконання функцій з управління державними корпоративними правами; Порядок звітності представників органів, уповноважених управляти відповідними державними корпоративними правами в органах управління господарських товариств. Для реалізації вимог вказаної постанови Кабінету Міністрів України та інших нормативних актів передача функцій управління державними корпоративними правами ВАТ міністерствам, місцевим органам виконавчої влади здійснювалась шляхом укладання з ними Генеральних угод, юридичним особам - за результатами проведення конкурсів з визначення уповноваженої особи на виконання функцій з управління державними корпоративними правами.

До суб'єктів управління корпоративними правами держави відносяться:

Кабінет Міністрів України;

Фонд державного майна України;

органи виконавчої влади, уповноважені Кабінетом Міністрів України управляти об'єктами державної власності (уповноважені органи);

уповноважені особи - громадяни або юридичні особи, що визначені за результатами конкурсу, з якими укладено договір доручення з управління корпоративними правами держави.

Крім того, забезпечення управління державними корпоративним правами здійснює регіональне відділення, яке веде реєстр державних корпоративних прав, що коригується у разі внесення змін до планів розміщення акцій, або приватизації нових акціонерних товариств.

Регіональне відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області, в межах корпоративних прав, здійснює конкретні дії по відношенню до кожного підприємства конкретних дій. Уповноваженим особам в органах управління товариства, розробляються, затверджуються та доводяться завдання, в яких обов'язково передбачається здійснення контролю за фінансово-економічними результатами діяльності господарського товариства, погашенням заборгованості в цілому і, зокрема, з виплати заробітної плати, внесенням платежів до бюджету і Пенсійного фонду. Контракти з головами правлінь ВАТ передбачають особисту відповідальність керівника за наявність боргів до бюджету, по виплаті заробітної плати, та перед Пенсійним фондом. Погоджується продаж майна, яке не використовується в процесі виробництва, в межах компетенції ініціюється передача об'єктів соціальної сфери до комунальної власності: стягнення боргів з дебіторів; в разі необхідності, проведення реструктуризації або досудової санації господарського товариства.

Звіти керівників-боржників заслуховуються на засіданнях комісії з проведення фінансово-економічного аналізу господарської діяльності відкритих акціонерних товариств.

Станом на 01.01.04 р. регіональним відділенням здійснюється управління державними корпоративними правами в 29 акціонерних товариствах, у статутних фондах яких є пакети акцій, що належать державі.

В цих товариствах призначені і здійснюють виконання функцій управління державними корпоративними правами відповідальні представники регіонального відділення з числа членів спостережної ради, з якими укладені відповідні договори доручення.

Розподіл акціонерних товариств за обсягом державних корпоративних представлено в таблиці 1:

Таблиця 1. Кількість ВАТ, функції з управління ДКП яких здійснює регіональне відділення

Станом на:	Всього:	100%	50-100%	25-50%	менше 25%
01.01.2001	56	9	8	33	6
01.01.2002	38	7	3	24	4
01.01.2003	32	2	2	24	4
01.01.2004	29	2	2	22	3

Основними цілями діяльності відповідального представника - члена спостережної ради акціонерного товариства є:

ефективне використання товариством власного майна та збереження державного майна, яке знаходиться на балансі товариства;

підвищення обсягів та рентабельності виробництва;

недопущення заборгованості підприємства із заробітної плати, перед бюджетом, державними цільовими фондами;

збільшення вартості власного капіталу акціонерного товариства;

здійснення керівником відкритого акціонерного товариства заходів, спрямованих на поповнення державного бюджету.

Призначення відповідальних представників до органів управління акціонерних товариств, у статутних фондах яких є частка майна, що належить державі, має на меті, по-перше, отримання достовірної інформації про товариство, завдяки якій можливо проводити аналіз ефективності роботи підприємства, що знаходиться на стадії приватизації, по-друге, поліпшення фінансових результатів роботи відкритих акціонерних товариств, а також забезпечення можливості ініціювати питання щодо діяльності товариства органами управління акціонерного товариства, у тому числі щодо виконання рішень органів влади України.

Діяльність відповідального представника спрямована на виконання завдання з управління державними корпоративними правами, розробленого та затвердженого органом управління. Завдання є невід'ємною частиною договору. У ньому передбачено виконання роботи щодо поліпшення фінансових показників товариства - чистого прибутку, чистого доходу (виручки) від реалізації продукції, кредиторської заборгованості, зокрема перед бюджетом, з оплати праці, зі страхування.

Відповідальний представник забезпечує дотримання інтересів держави шляхом реалізації прав акціонера в межах належних державі акцій, а саме:

бере участь у загальних зборах акціонерів;

голосує на загальних зборах акціонерів;

вимагає на загальних зборах акціонерів пояснень і вносить пропозиції;

вимагає у правління товариства надання копій рішень загальних зборів або витягів з них;

вимагає від правління товариства скликання позачергових загальних зборів акціонерів для обговорення питань, які він пропонує, а також включення деяких питань до порядку денного загальних зборів;

входить до складу спостережної ради товариства (або очолює її) та координує в ній роботу інших представників держави у межах наданих йому повноважень;

учиняє інші дії в межах прав, наданих акціонерам чинним законодавством та статутом товариства.

Концепція корпоративно-дивідендної політики держави, затверджена наказом ФДМУ від 04 травня 2001 року №781 враховує диференційований підхід до напрямків використання прибутку і визначення розміру дивідендів.

Однією з найважливіших умов успішного управління підприємством є аналіз фінансового стану підприємства, оскільки він по суті відображає кінцеві результати його діяльності. Основним завданням проведення аналізу фінансово-господарської діяльності ВАТ є оцінка результатів господарської діяльності за попередній і поточний періоди, виявлення чинників, які позитивно або негативно вплинули на кінцеві результати роботи підприємства.

Для виявлення всі цих чинників, що впливають на результати роботи, регіональним відділенням ФДМУ постійно і цілеспрямовано протягом кількох років проводиться аналіз фінансово-господарської діяльності ВАТ, які мають державний пакет акцій, в тому числі відслідковується динаміка всіх видів заборгованостей ВАТ (таблиця 2). Це дає змогу виявити підприємства з незадовільним фінансово-економічним станом, погіршення показників діяльності підприємств і на підставі поглибленого аналізу чинників, що це зумовлюють, розробити та здійснити заходи, спрямовані на стабілізацію роботи зазначених підприємств.

Таблиця 2. Стан управління ДКП (фінансово-господарська діяльність ВАТ в тис.грн.)

За підсумками року	Обсяги реалізації	Кредиторська заборгованість
		Всього	В т.ч. перед бюджетом	До пенсій-ного фонду	По виплаті заробітної плати
2000	106618.0	135000,0	5900,0	4100,0	8800,0
2001	109405,5	140128,5	7301,3	4042,7	9942,6
2002	78539,3	125856,6	10403,6	4931,7	6659,2
9 міс. 2003	62814,3	134485,6	11201,4	4469,1	4006,5

Таким чином, узагальнюючи дані наведені у таблиці, можна зазачити, що управління корпоративними правами на теперішній час не є ефективним і потребує вдосконалення.

За підсумками фінансово-економічної діяльності господарських товариств за 9 місяців 2003 року з 31 ВАТ, функції з управління державними корпоративними правами яких здійснювало регіональне відділення, 3 одержали прибуток, сума якого склала 284,3 тис. грн., 28 ВАТ є збитковими, по яких загальна сума збитків склала 12,7 млн. грн.

З 3 прибуткових відкритих акціонерних товариств 1- підприємство АПК, в якому прибуток становить 226 тис.грн., 2 - підприємства промисловості, прибуток яких складає 58,3 тис. грн.

Кредиторська заборгованість склала 134,5 млн.грн., в тому числі прострочена - 63,1 млн.грн. по 21 ВАТ. Прострочену заборгованість перед бюджетом мають 17 ВАТ на суму 6,5 млн.грн., до Пенсійного фонду 12 ВАТ на суму 2,8 млн. грн.

Станом на 01.01.04 заборгованість з виплати заробітної плати по ВАТ, управління державними корпоративними правами яких здійснює регіональне відділення, складала 2970,3 тис. грн., що на 2333,7 тис. грн. менше заборгованості на початок року.

Зменшили заборгованість порівняно з початком року 11 товариств, в т.ч. ліквідували повністю - 4 ВАТ. Всього не мають заборгованості 14 господарських товариств.

З 4 ВАТ, державний пакет акцій в яких складає більше 50 відсотків, не мають заборгованості ВАТ “Придніпровське управління будівництва”, ВАТ “Верхньодніпровський завод потужного радіобудування”.

Разом з тим, аналіз стану заборгованості із заробітної плати на підприємствах, функції з управління державними корпоративними правами яких здійснює регіональне відділення, дає можливість стверджувати, що поточну заробітну плату сплачують понад 70 % господарських товариств.

Питання фінансового стану ВАТ постійно заслуховуються на засіданнях постійно діючої комісії регіонального відділення з проведення фінансово-економічного аналізу господарської діяльності ВАТ, контролю за своєчасним внесенням обов'язкових платежів і сплати податків ВАТ, частка акцій у статутних фондах яких належить державі. У 2003 році відбулося 4 засідання зазначеної вище постійно діючої комісії. На засіданнях були заслухані звіти голів правлінь 7 ВАТ, які мали негативні результати роботи за підсумками фінансово-господарської діяльності у 2002 році, а також у першому півріччі 2003 року та за підсумками роботи за 9 місяців 2003 року, мали заборгованість по виплаті заробітної плати, перед бюджетом, до Пенсійного фонду. В межах своїх повноважень комісія визнала роботу голів правлінь 6 ВАТ незадовільною, 1 ВАТ недостатньою.

Рішенням комісії голови правлінь були зобов'язані вжити суттєвих заходів щодо прискорення погашення заборгованостей.

По результатам засідання комісії до органів місцевої влади регіональним відділенням були направлені листи щодо сприяння поліпшенню фінансово-господарської діяльності ВАТ та з пропозицією надати кандидатури для створення дієвого кадрового резерву на посаду голів правлінь ВАТ. Одночасно регіональне відділення через органи місцевої преси оголошує конкурси на створення дієвого кадрового резерву на посаду голів правлінь відкритих акціонерних товариств.

Аналіз ефективності діяльності підприємств, які відносяться до сфери управління регіонального відділення, свідчить, що основна кількість їх має незадовільні фінансово-економічні показники.

Діюча система управління державними корпоративними правами має недоліки, які негативно відзначаються на ефективності роботи господарських товариств, в яких держава має свою частку власності і через корпоративні права бере участь в управлінні суб'єктами господарювання.

На фоні зростання обсягів виробництва зменшується його рентабельність, високою залишається кількість збиткових підприємств, зростає дебіторська та кредиторська заборгованість. Кожне третє підприємство, де держава має контрольний пакет акцій не виконує фінансові плани.

Представники держави, яких вона уповноважила управляти корпоративними правами, не завжди принципово і ефективно відстоюють державні інтереси, слабо протистоять спробам окремих бізнесових структур через механізми нарощування боргів, інші тіньові схеми роздержавлення забезпечити перерозподіл власності у власних інтересах.

Особливо незадовільна ситуація на підприємствах де держава немаючи контрольного пакету акцій в умовах діючого законодавства позбавлена як міноритарний акціонер можливості впливу на фінансово-господарську діяльність.

Так, темпи приросту кредиторської заборгованості ВАТ в галузі машинобудування та металообробки у статутних фондах яких державні корпоративні права менше 50% майже вдвічі більше від темпів її приросту на підприємствах з державними корпоративними правами більше 50%.

В той час як вартість власного капіталу ВАТ з державними корпоративними правами більше 50% в галузі будівництва зросла, у ВАТ з державними корпоративними правами менше 50% зазначеної галузі вона зменшилася на 10%.

Якщо на підприємствах, де держава контролює ситуацію (державні корпоративні права більше 50%) заборгованість по зарплаті зменшилася на 24,5%, то на підприємствах, де частка держави менше 50% вона навпаки зросла на 18,6%.

Немаючи реальних важелів впливу через дрібні пакети акцій на діяльність підприємств держава повинна більш рішуче йти на їх відчуження, знижуючи їх вартість до рівня реального попиту. Але така позиція не підтримується законодавцями, правоохоронними органами.

З метою вдосконалення діючої системи управління державними корпоративними правами Фонду державного майна разом із зацікавленими міністерствами і відомствами необхідно вжити заходів щодо підвищення ефективності управління державними корпоративними правами.

Вони складаються із декілька блоків:

заходи, спрямовані на забезпечення повного обліку державних корпоративних прав, створення постійно діючого реєстру корпоративних прав держави. З цією метою передбачається провести ретельну перевірку даних Фонду державного майна України, міністерств, відомств, місцевих органів виконавчої влади з органами, що реєструють суб'єктів господарської діяльності та корпоративні права. Розробити та шляхом спеціального рішення Уряду запровадити повний і точний облік всіх корпоративних прав держави, а також обтяжень, які вони мають. Методичне і організаційно-технічне забезпечення цієї роботи покласти на Фонд державного майна України. Цей реєстр буде доступний для всіх суб'єктів господарювання і органів влади, забезпечить не тільки умови для посилення контролю за використанням корпоративних прав, але і кращі умови інвестування в корпоративний сектор економіки;

впровадження прозорої та ефективної системи моніторингу фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання, в яких є державна частка власності. Вона передбачає систематичне отримання державою як власником, мінімально необхідної інформації, яка дає можливість оцінювати ефективність роботи суб'єкта господарювання, а Фонду державного майна України та уповноваженим Фондом особам можливість приймати належні управлінські рішення;

заходи щодо посилення ефективності роботи уповноважених на управління державними корпоративними правами (голів і членів спостережних рад, уповноважених, які не є членами і головами спостережних рад), посилення їх впливу на кінцеві результати роботи господарських товариств;

передбачає запровадження нової Концепції корпоративно-дивідендної політики, головними елементами якої є:

обов'язок всіх без винятку суб'єктів господарювання, де є частка держави у випадках розподілу чистого прибутку між власниками - відповідну частку перераховувати державі;

гнучка система розпорядження дивідендами, що нараховані на державну частку, яка дає можливість їх реінвестування у найбільш перспективні суб'єкти господарювання, використання цих коштів на викуп належної державі частки додаткової емісії, стимулювання осіб, які здійснюють на професійній основі управління державними корпоративними правами тощо;

встановлення рівних відсотків прибутку, який йде на дивіденди як для державних підприємств, так і для корпоратизированого сектору, що знаходиться під контролем держави (якщо мова йде про одні й ті ж галузі);

передбачає запровадження гнучкого механізму інвестування в господарські товариства з часткою держави, що захищає від розмивання її частки в статутному капіталі. Для цього впроваджується інститут "золоті акції" з певними обмеженнями, а також альтернативний емісії акції механізм емісії корпоративних облігацій. В окремих випадках буде застосовуватись викуп належної держави частки додаткової емісії. Для цього Фонд ініціює створення в межах отриманих у вигляді дивідендів коштів спеціального державного емісійного фонду;

передбачає з метою боротьби з тіньовими схемами роздержавлення, запровадження чіткої системи моніторингу боргів господарських товариств з державною часткою, включення держави як акціонера, з початку і до кінця в процес провадження справ по санації та банкрутству.

Встановлення чіткого і прозорого механізму створення господарськими товариствами, з часткою держави, дочірніх підприємств, посилення контролю за передачею до них активів та їх використанням.

Вирішення вищезазначених проблем та прийняття нових нормативно-правових актів дозволить покращити управління належними державі корпоративними правами, підвищити їх ринкову вартість, збільшити ліквідність активів акціонерних товариств.

2. Управління майном, що не увійшло до статутних фондів

Згідно з Констітуцією України (ст.116) Кабінет Міністрів України здійснює управління об'єктами державної власності відповідно до закону.

Декретом Кабінету Міністрів України від 15 грудня 2002р. №8-92 „Про управління майном, що перебуває у загальнодержавній власності” встановлено, що мінистерства та інші підвідомчі Кабінету Міністрів України органи державної виконавчої влади здійснюють функції по управлінню майном, що перебуває у загальнодержавній власності, а саме:

приймають рішення про створення, реорганізацію, ліквідацію підприємств, установ та організацій, заснованих на загальнодержавній власності (в подальному-підприємства);

затверджують статути (положення) підприємств, контрлюють їх дотримання та приймають рішення у зв'язку з порушенням статутів (положень);

укладають та розривають контракти з керівниками підприємств;

здійснюють контроль за ефективним використанням та збереженням закріпленого за підприємствами державного майна;

дають згоду Фонду державного майна України на створення спільних підприємств будь-яких організаційно-правових форм, до статутного фонду яких передається майно, що є загальнодержавною власністю;

готують спільно з відповідними місцевими радами народних депутатів висновки та пропозиції Кабінету Міністрів України України про розмежування державного майна між загальнодержавною, республіканською та комунальною власністтю;

приймають участь у підготовці та заключенні міжнародних договорів України з питань загальнодержавної власності.

Згідно з Тимчасовим положенням про Фонд державного майна України, затвердженим постановою Верховноїї Ради України від 7 червня 2002р., основними завданнями Фонду є:

здійснення прав розпорядника майном державних підприємств у процесі їх приватизації, створення спільних підприємств;

здійснення повновжень щодо організації та проведення приватизації майна підприємств, які перебувають у загльнодержавній власності;

здійснення повноважень орендодавця майна державних підпрємств і організацій, їх стріктурних підрозділів.

Законом України „Про приватизацію майна державних підприємств” визначено, що державні органи приватизації у межах своєї компітенції:

здійснюють повноваження власника державного майна у процесі приватизації;

виступають орендодавцем майна, що перебуває у державній власності, згідно з законодавством;

продають майно, що перебуває у державній власності та здійснюють інші повноваження визначені цим Законом.

З моменту прийняття рішення про приватизацію майна державнгого підприємства - орган, що здійснює управління майном цього підприємства, передає у встановленому порядку функції з управління цим майном державним органам приватизації.

Наказом Фонду державного майна Українии від 31.02.2000 №667 затверджений порядок передачі функцій управління майном державного підприємства до державних органів приватизації у зв'язку з прийняттям рішення про приватизацію цього майна.

З метою впорядкування управління державним майном, яке не увійшло до статутних фондів акціонерних товариств, створених у процесі корпоратизації та приватизації Кабінет Міністрів України постановою від 15.07.1999р. №757 затвердив Положення про проведення інвентаризації державного майна, яке не увійшло до статутних фондів акціонерних товариств, створених у процесі корпоратизації та приватизації.

Засновникам акціонерних товариств необхідно було забезпечити в порядку та терміни, визначені вказаним Положенням, проведення інвентаризації державного майна, яке не увійшло до статутних фондів акціонерних товариств.

На підставі результатів інвентаризації державного майна, що не увійшло до статутних фондів акціонерних товариств, створених у процесі приватизації, яка була проведена на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 15.07.97. №757 та Концепції розподілу між центральними і місцевими органами виконавчої влади повноважень з управління об'єктами державної власності та заходів щодо її реалізації, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.98р. №1703 Фондом державного майна України разом з його регіональними відділеннями було визначено перелік державного майна, яке не увійшло до статутних фондів господарських товариств, засновниками яких були органи приватизації та колективних сільськогосподарських підприємств, створених у процесі приватизації, але знаходяться на їх балансі.

За даними цього переліку було сформовано Реєстр державного майна, яке не увійшло до статутних фондів господарських товариств, але знаходиться на їх балансах (далі Реєстр), повноваження з управління якими здійснюють органи приватизації.

Станом на 01.01.2004 в Реєстрі, що ведеться регіональним відділенням Фонду державного майна України по Дніпропетровській області враховані 16561 об'єктів державної власності, що не увійшли до статутних фондів господарських товариств, розташованих у Дніпропетровській області, у тому числі об'єкти житлового фонду - 5263; об'єкти інженерної інфраструктури - 7152; заклади освіти (дошкольні заклади, школи) - 129; заклади культури - 2464; магазини, їдальні, лазні, будівництва - 248; об'єкти ЦО та мобілізаційного резерву - 1043; інші - 191.

Структура загальної кїлькості наявних об'єктів державної власності за функціональним призначенням, які знаходяться на балансах господарських товариств, розташованих у Дніпропетровській області наведена у додатку 1.

Реєстр дає можливість формувати перелік об'єктів, що підлягають приватизсції та передачі їх в оренду.

Разом з тим, постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 1998 р. №1703 „Про концепцію розподілу між центральними і місцевими органами виконавчої влади, повноважень з управління об'єктами державної власності та заходи щодо її реалізації” було визначено, що Фонд державного майна України здійснює повноваження з управління:

майном державних підприємств, які з метою приватизації перетворюються в господарські товариства;

державним майном, яке не увійшло до статутних фондів господарських товариств у процесі приватизації та корпоратизації;

цілісними майновими комплексами, переданими в оренду.

Спільним наказом Фонду державного майна України та Мінистерства економіки України віфд 19 травня 1999р. №908/68 затверджно Положення про управління державним майном, яке не увійшло до статутних фондів госполарських товариств у процесі приватизації, але перебуває на їх балансі (далі - Положення), яке було розроблено відповідно до Законів України „Про приватизацію державного майна” та спрямовано на реалізацію постанови Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 1998 р. №1703 „Про концепцію розподілу між центральними і місцевими органами виконавчої влади, повноважень з управління об'єктами державної власності та заходи щодо її реалізації”.

Відповідно до цього Положення управління державним майном, яке не увійшло до статутних фондів господарських товариств у процесі приватизації, але перебуває на їх балансі, полягає у виборі та забеспеченні уповноваженим органом (державні органи приватизації) способу та умов подальшого використання майна у межах чинного законодавства відповідно до таких принципів:

забезпечення ефективності використання та збереження державного майна, здійснення заходів контролю;

сприяння підвищенню ефективності діяльності підприємств, зокрема покращенню фінансового стану господарських товариств, на балансі яких перебуває державне майно, яке не увійшло до статутних фондів;

наявність альтернативних (залежно від груп майна в межах чинного законодавства) способів забезпечення управління державним майном, яке не увійшло до статутних фондів господарських товариств у прцесі приватизації, але перебуває на їх балансі;

приорірітетність вибору способів управління державним майном, яке не увійшло до статутних фондів господарських товариств у процесі приватизації, але перебуває на їх балансі, дотримання якого забезпечує надходження коштів до Державного бюджету України.

Способи управління державним майном, яке не увійшло до статутних фондів господарських товариств у процесі приватизації, але перебуває на їх балансі, є такими:

здійснення приватизації,

передача майна в оренду,

передача майна в комунальну власність,

передача майна в управління центральних та місцевих органів виконавчої влади,

передача майна господарським товариствам на умовах договору схову,

відчуження державного майна.

Під час визначення способу управління попередньо аналізуються висновки інвентаризаційних комісій про результати інвентаризації державного майна, яке не увійшло до статутних фондів господарських товариств у процесі приватизації, але перебуває на їх балансі. Приорітетним у разі обрання способу управління державним майном є спосіб його приватизації.

У разі потреби обрання іншого з перерахованих способів управління державним майном та за умови відповідності обраного в даному разі способу чинному законодавству державні органи приватизації утворюють комісію, залучаючи фахівців відповідного органу приватизації, відповідного галузевого мінистерства (іншого центрального органу виконавчої влади), органу місцевого самоврядування (місцевої державної адміністрації) та представників господарських товариств тощо. На підставі висновку комісії видається наказ державного органу приватизації, яким визначається спосіб управління майном.

Станом на 01.01.2004р. регіональним відділенням Фонду державного майна України по Дніпропетровській області прийнято управлінські рішення по 9138 об'єктах серед яких: приватизовано - 702 об'єкти; передано в оренду - 1685 об'єктів; передано господарським товариствам на умовах договору схову - 1572 об'єкти; передано у комунальну власність - 4231 об'єкт; передано до сфери управління міністерств та інших органів виконавчої влади - 291 об'єкт; інше - 657 об'єктів.

Відповідальність за збереження та ефективне використання державного майна, яке не увійшло до статутних фондів господарських товариств у процесі приватизації, але перебуває на балансі господарських товариств, визначається Законом України "Про власність" - щодо захисту права власності, та розділом III Цивільного кодексу Української РСР - щодо зобов'язань, які виникають внаслідок заподіяння шкоди.

Якщо майно перебуває у господарського товариства на умовах договору схову майна з державним органом приватизації, розмір відповідальності господарських товариств визначається на основі ст. 419 Цивільного кодексу Української РСР.

Фонд майна АР Крим, регіональні відділення Фонду державного майна України звітують про стан управління державним майном, яке не ввійшло до статутних фондів господарських товариств у процесі приватизації, у порядку, визначеному наказом Фонду державного майна України від 09.06.99 N 1077 "Про забезпечення збереження, контролю за використанням та реалізацією пропозицій інвентаризаційних комісій стосовно державного майна, яке не увійшло до статутних фондів господарських товариств у процесі приватизації, але залишилось у них на балансі".

Проведений аналіз нормативно-правової бази з питань управління державним майном та практичний досвід застосування її в процесі здійснення функцій з управління зазначеним майном висвітили низку питань нормативно-правового характеру, які потребують врегулювання з метою забезпечення належного виконання регіональним відділенням по Дніпропетровській області покладених на нього повноважень.

У разі передачі державного майна господарським товариствам на умовах договору схову, на теперішній час залишається невирішеним питання визначення джерел фінансування витрат, пов'язаних з охороною цього майна. Відповідно до частини 2 ст. 417 Цивільного кодексу України в разі безоплатного схову той, хто здав майно на схов, зобов'язаний відшкодувати охоронцеві витрати, необхідні для збереження майна, але на ці цілі не можуть бути витрачені кошти, отримані від приватизації державного майна.

Відсутній механізм постановки на баланс господарських товариств майна, яке в процесі інвентаризації при підготовці підприємства до приватизації не було враховано, не увійшло до статутних фондів господарських товариств і не знаходиться на їх балансі, але використовується товариствами на свій власний розсуд.

Законодавчо не врегульовані питання щодо зобов'язання керівників господарських товариств забезпечити збереження державного майна, яке знаходиться на їх балансі. При проведенні зборів акціонерів відкритих акціонерних товариств переглядаються статути ВАТ та контракти з керівниками ВАТ, але відповідальність за збереження державного майна не передбачається.

Відсутній механізм повернення господарськими товариствами коштів за розкрадене, знищене або списане з порушенням чинного законодавства державного майна, яке не увійшло до статутних фондів господарських товариств, та відкриття розрахункового рахунку за заподіяні державі збитки.

Зокрема не визначений орган, на підставі яких документів, у відповідності до діючого законодавства України, уповноважений визначати та нараховувати збитки, що були нанесені державному майну, яке не увійшло до статутних фондів господарських товариств.

Невирішене на законодавчому рівні питання щодо не включення до ліквідаційної маси майна, яке не увійшло до статутних фондів товариств, стосовно яких відкрито ліквідаційну процедуру. У разі визнання господарського товариства банкрутом і ліквідації його як юридичної особи відповідальність щодо збереження державного майна залишається на органах приватизації, які не мають права виступати балансоутримувачем такого майна, здійснювати господарську діяльність, витрачати бюджетні кошти на збереження державного майна. Пропонуємо доповнити Закон України „Про відновлення платоспроможності боржника, або визнання його банкрутом” статтями, якими було б передбачено відповідальність арбітражних керуючих за збереження державного майна, яке не увійшло до статутних фондів господаських товариств, щодо яких застосовуються процедури банкрутства, заперечити включення об'єктів державної маси до ліквідаційної маси у разї ліквідації акціонерних товариств та зобов'язати арбітражних керуючих звітувати органу управління державним майном щодо дій вжитих стосовно цього майна. Потребують вирішення питання постановки на баланс державного майна ліквідованих господарських товариств, забезпечення його збереження, здійснення інших функцій щодо збереження та управління державним майном.

Крім того, невирішеним на законодавчомц рівні залишається питання щодо списання повністю зношеного майна, яке не увійшло до статутних фондів ВАТ, та залишилось на їх балансі у разі повного зносу цього майна, зокрема у випадках повної ліквідації підприємств.

3. Оренда державного майна - передмова визначення ефективного власника

Оренда державного майна - одне із джерел поповнення державного бюджету. З моменту утворення Фонд державного майна України (далі-Фонд) постійно виконує функції орендодавця державного майна. У квітні 1992 р. було прийнято Закон України “Про оренду майна державних підприємств та організацій“, який визначив Фонд як орендодавця цілісних майнових комплексів підприємств, що є загальнодержавною власністю, та уповноважив Фонд надавати дозволи державним підприємствам і організаціям бути орендодавцями цілісних майнових комплексів та їх структурних підрозділів.

Оренда виявилась найбільш адекватною першому етапу ринкових перетворень формою роздержавлення та приватизації і отримала широке розповсюдження. Якщо до прийняття Закону “Про оренду державного та комунального майна”, в 1991 році, у промисловості нараховувалося до 1000 орендних підприємств, то в кінці 1992 року вже до 2000.

Саме у 1992 році була забудована достатня і вельми благодатна для розвидку орендних відносин правова база. Орендне законодавство зформувалося у більшості завдяки енергійному лобіюванню його Спілкою орендарів та підприємців України.

Ефективність розвидку орендних відносин залежить від повноти та якості законодавчого і нормативно-методологічного забезпечення. Так, основи законодавства Союзу РСР і союзних республік про оренду не могли слугувати за взірець під час розроблення національного законодавства про оренду, оскільки в них були переплутані норми оренди і лізингу.

Закон України “Про оренду майна державних підприємств та організацій “ був дуже вигідним для орендарів. Він, зокрема, гарантував орендарям викуп орендованого майна. Із затвердженням Методики розрахунку плати за оренду майна державних підприємств та організацій (постановою Кабінету Міністрів України від 19 серпня 1992 р. № 482) та Методики оцінки вартості об'єктів приватизації та оренди (постановою Кабінету Міністрів України від 2 вересня 1992 р. № 522) були створені всі необхідні передумови для бурхливого розвитку орендних відносин і приватизації через оренду. Почався другий у ХХ столітті “орендний бум” - десятки тисяч підприємств було взято в оренду (переважно їх трудовими колективами).

До середини 1994 р. із загальної кількості приватизованих підприємств до 85% було приватизовано шляхом прямого викупу та оренди з викупом.

У період з 1992-1994 роки ведуче місце в приватизаційних процесах займала оренда державних підприємств з послідуючим викупом, тому що:

в умовах відсутності в Україні внутрішніх капіталів, оренда підприємства була єдиним засобом накопичити необхідні кошти для подальшого його викупу;

орендне законодавство давало найбільш простий та зрозумілий засіб приватизації;

оренда підприємства, працюючим на ньому трудовим колективом, була єдиною на той час соціально придатною формою проведення приватизації.

Але практика впевнено показала, що подальше впровадження оренди з викупом на діючих у 1992-1994 році засадах перестало відповідати інтересам більшості соціальних слоїв суспільства.

На той час вже проявились об'єктивні недоліки колективної форми власності: певна інерційність організації виробництва та управління, недостатність власних інвестиційних ресурсів, недостатньо ефективний менеджмент. Внаслідок поширення оренди на умовах чинного тоді законодавства були тимчасово закриті для приватизації цілі сфери економіки України, що стало на перешкоді охорони інтересів багатьох соціальних верств і суспільства в цілому.

Значні переваги членів орендних колективів щодо умов використання грошових коштів під час приватизації та реалізації приватизаційних майнових сертифікатів спричинили до порушення принципу соціальної справедливості і прав громадян, не зайнятих у матеріальному виробництві та обслуговуванні.

Працівники органів державного управління були обмежені в праві від імені власника визначати способи ефективного використування і приватизації державного майна. Система правового регулювання відносин оренди стала на перешкоді намагання нових потенційних великих інвесторів отримати доступ до приватизації орендних підприємств.

Загалом і громадська думка, і позиції політичних сил під впливом об'єктивних обставин змінилися не на користь орендарських лобі.

У 1995 р. змінилися концептуальні підходи до самої оренди: ії стали розглядати як спосіб більш ефективного господарювання, а не як спосіб приватизації. З тексту закону про оренду у вересні 1995 р. були вилучені останні згадки про викуп орендованого майна, а з преамбули - положення про створення передумов для можливої приватизації. У травні 1999 р. преамбулу закону було викладено в такій редакції: «Цей Закон покликаний забезпечити підвищення ефективності використання державного та комунального майна шляхом передачі його в оренду фізичним та юридичним особам”.

Критика оренди з викупом як способу приватизації часом переростала у заперечення доцільності самої оренди.

Із середини 90-х років, особливо після завершення в основному малої приватизації, викуп орендованого майна швидко втрачає своє провідне значення у процесах реформування власності. Настав час узагальнити досвід попереднього і визначити умови сучасного етапу розвитку орендних відносин приватизації орендованого майна.

Саме завдяки приватизації орендованого майна був започаткований і став незворотним процес реформування власності в Україні.

Здавалося, у справі вдосконалення орендного законодавства досягнуто певних успіхів і воно стабілізувалося на прийнятному рівні. Проте сучасний етап характеризується новими тенденціями розвитку та орендних відносин. По-перше, у зв'язку зі встановленням в цілому з 1999 р. щорічних завдань з надходження орендної плати за державне майно до державного бюджету в орендний обіг залучається нове майно, і насамперед державне та комунальне, що знаходиться на балансах господарських товариств, які створені у процесі приватизації і корпоратизації. Водночас зростають масштаби оренди військового майна для забезпечення додаткового фінансування Збройних Сил України та інших військових формувань.

В цей час регіональне відділення Фонду державного майна України в Дніпропетровській області визначає державну політику в галузі регіональних орендних відносин.

В області у 2001 році фактично надійшло до бюджету грошових коштів від оренди державного майна у сумі 5,5 млн. грн, у 2002 році фактичне находження коштів зростає і становить 6,3 млн. грн.

На 2003 рік планове завдання різко зростає до 8,15 млн. грн, але завдяки спланованій в області роботі, щомісячній претензійно-позовній роботі та позитивним результатам роботи робочої групи з питань ефективного використання державного майна, яка діє в області, а також і в наслідок тих семінарів, у яких спеціалісти органу приватизації приймають участь з підприємствами з метою роз'яснень чинного законодавства з питань оренди державного майна, доведений план було виконано і фактично надійшло до державного бюджету 8319,1 млн. грн.

Але виконання річного планового завдання по надходженню орендної плати до бюджету у відсотковому значенні щорічно падає. Тобто, якщо у 2001 році план було перевиконано у 2 рази, то вже у 2002 році виконання складало 109,3 %, а за 2003 рік ще менше 102,1% річного завдання.

Проблемним питанням цього є передача значної частини державного майна, яке не ввійшло до статутних фондів господарських товариств, створенних у процесі приватизації і корпоратизації (об'єктів житлового фонду разом з вбудованими і прибудованими приміщеннями) до комунальної власності на підставі рішень місцевих Рад. У зв'язку з цим у 2004 році розірванню підлягають понад 300 договорів оренди державного майна, що значно зменшить надходження коштів до державного бюджету від оренди у поточному році.

Також ускладнює роботу і не вдосконалення законодавчої бази, яка потребує урегулювання, а особливо Методика розрахунку та використання орендної плати у частині орендних ставок за використання майна.

Крім того, внаслідок змін, внесених до ст. 5 Закону України “Про оренду державного та комунального майна”, орендарями нежилих приміщень площею до 200 кв.м, що перебувають на балансі державних підприємств, виступають підприємства без згоди органу приватизації. Це також суттєво знизило кількість договорів оренди, що укладаються регіональним відділенням. Державні підприємства, маючи значні вільні площі, усіляко перешкоджають укладенню договорів оренди з органом приватизації. Відбувається штучне дроблення орендованих площ і укладається безліч договорів оренди нерухомого майна площею менше ніж 200 кв м.

Істотним резервом підвищення надходження коштів до державного бюджету є збільшення кількості договорів оренди, що укладаються безпосередньо регіональним відділенням. Цьому перешкоджають міністерства і відомства, що безпідставно затримують регіональному відділенню надання згоди на передачу державного майна в оренду, не враховують інтереси держави в частині поповнення бюджету, а беруть до уваги вузьковідомчі інтереси.

За цих умов виконання планового завдання у 2004 році вимагатиме чималих зусиль, потрібна буде допомога і підтримка органів, уповноважених управляти відповідним державним майном підприємств, тобто відповідних Міністерств та відомств.

З метою підвищення ефективності використання державного майна видається доцільним внесення змін до ст.9 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” і запровадження положення про те, що орган, уповноважений управляти державним майном (міністерство) дає тільки принциповий висновок щодо можливості передачі в оренду того чи іншого державного майна, а не визначає, кому (підприємству чи органу приватизації) виступати орендодавцем.

Актуальними залишаються також проблеми встановлення Мінфіном джерел відшкодування орендодавцями витрат орендарів на невідокремлювані поліпшення орендованого майна, врегулювання питання списання орендованого майна.

Головною метою оренди державного майна є підвищення ефективності використання основних засобів, сприяння розвитку підприємництва та сприяння процесам реформування власності.

Позитивне значення оренди для держави полягає в тому, що при цьому відпадає необхідність надавати дотації підприємству, які знаходяться в оренді, від чого зростає ефективність виробництва на цих підприємствах і відповідно сума сплачених у бюджет податків.

Саме оренда почала і зробила безповоротнім процес реформування власності в Україні.

ВИСНОВКИ

Зміни, які відбулись починаючи з 1992 року в сфері відносин власності у нашому суспільстві, незаперечно підтверджують те, що приватизація була одним з найбільш результативних та динамічних процесів, стала основою економічної реформи.

Серед підсумків процесу приватизації можна визначити:

ліквідацію державної монополії у багатьох галузях народного господарства, що стало основою формування конкурентної ринкової економіки;

перехід значної частини державної власності до приватних осіб без істотних соціальних конфліктів;

створення умов для подальшої концентрації власності в руках більш ефективних господарів;

закладення основ корпоративного сектору економіки;

створення таких ринкових сегментів, як фондовий ринок і, зокрема, ринок корпоративних цінних паперів, мережі фірм-посередників з оцінки майна, торгівлі цінними паперами, аудиту, надання консалтингових послуг;

зменшення навантаження на Державний бюджет.

Мільйони людей стали акціонерами реформованих у процесі приватизації підприємств, набули досвіду володіння корпоративними правами.

За період сертифікатної приватизації населенням отримано майже 46 млн. приватизаційних майновий сертифікатів (ПМС) (в області - понад 3,4 млн.ПМС). На близько 1 млрд.грн. було отримано компенсаційних сертифікатів (КС) (в області на 50,1 млн.грн). За оцінками експертів основна маса ПМС та КС реалізована. 1 вересня - 6 жовтня 2000 року проведено 31 (завершальний) аукціон за КС, що зазначило закінчення стану сертифікатної “паперової” приватизації.

Навіть незважаючи на розпорошення прав власності, приватизовані підприємства працюють у цілому ефективніше за державні.

Процес приватизації став найголовнішим напрямом реформування економіки України завдяки зусиллям органів приватизації - Фонду державного майна України та його регіональних структур.

Будучи, по суті, ровесником державної незалежності, Фонд перетворився з невеликої організації на фактичне сучасне міністерство з розвинутою організаційною структурою та потужним кадровим потенціалом. За час існування Фонду створено оптимальну організаційну структуру як центрального апарату, так і регіональних відділень, налагоджено ефективну систему підвищення кваліфікації кадрів.

Таким чином, в головному завдання державної політики в сфері реформування відносин власності в регіоні виконано. Створено вагомий дієвий блок недержавної власності, який вже зараз визначає стан справ в економіці регіону.

На складному й незвіданому шляху реформування власності були, звичайно, й невдачі, прорахунки та помилки.

Становлення ринкових відносин супроводжувалося глибокими деформаційними процесами. Зокрема, набули поширення істотні суперечності в практиці приватизації. Запроваджена модель ринкової трансформації не мала необхідної соціальної спрямованості. Суттєво гальмують приватизацію не урегульованість поза приватизаційних продаж державного майна та судовий вплив на проведення конкурсів.

До ключових завдань належить упорядкування відносин власності, забезпечення необхідної правової та політичної підтримки і надійного захисту прав приватної власності, яка утверджує свої позиції, створення сприятливих умов для нагромадження національного капіталу, формування ефективного власника на приватизованих підприємствах.

Проведений аналіз роботи регіонального відділення та нормативно-правової бази в цілому дає можливість запропонувати ряд заходів по вдосконаленню процесів реформування та управління державним майном і майновими правами.

З питань приватизації:

необхідно в законодавчому порядку визначити засоби впливу на керівників підприємств, які відмовляються від оформлення технічної документації або вирішити питання щодо фінансування органами приватизації підготовки зазначеної вище документації;

для підвищення привабливості об'єктів незавершеного будівництва, по яким прийняте рішення щодо їх продажу на аукціоні за методом зниження ціни лоту, та залучення потенційних покупців до приватизації, вважаємо за доцільне повністю зняти обмеження на зниження ціни лоту відносно стартової ціни, визначеного п.2.1. Порядку проведення аукціону за методом зниження ціни лоту, затвердженого наказом ФДМУ від 15.08.2000 №1695;

передбачити визначення вартості об'єктів незавершеного будівництва шляхом проведення експертної оцінки для всіх видів продажу;

з метою прискорення процесу приватизації об'єктів соціальної сфери (група Ж) та забезпечення використання документів, які мають обмежений строк дії, вважається за доцільне змінити термін публікації інформації про проведення торгів в інформаційнних бюлетнях та місцевій пресі з 50 на 30 календарних днів до дати проведення аукціону, конкурсу (п.5 Положення про порядок приватизації об”єктів групи Ж, затвердженого наказом ФДМУ від 14.08.2000 №1693);

внести зміни до Закону України “Про дошкільну освіту” в частині можливості перепрофілювання колишніх дитячих закладів;

внести зміни до Закону України “Про курорти” щодо можливості акціонування та корпоратизації державних санаторно-курортних закладів;

своєчасно відокремлювати об'єкти соціальної сфери, інших об'єктів невиробничого призначення від підприємств, на балансах яких вони перебувають, що зніме можливість їх внесення у податкову заставу з метою погашення податкового боргу таких підприємств. Наявність такого боргу суттєво залежить від необхідності сплати земельного податку за користування земельними ділянками, займаними об'єктами соціальної сфери та об'єктами невиробничого призначення, та від необхідності відволікати обігові кошти підприємств на їх утримання.

З питань розміщення акцій:

регіональним відділенням не закінчена приватизація 11 відкритих акціонерних товариств, на нереалізовані пакети акцій яких розповсюджується дія ст.57 Державної програми приватизації на 2000-2002 роки. Загальна номінальна вартість цих пакетів акцій становить біля 17000,00 тис. грн., очікується надходження коштів від продажу біля 2000 тис. грн.;