Неефективною залишається і схема підпорядкування структури військової розвідки (ГУР МО) безпосередньо Міністерству оборони, а не Генеральному штабу.

Сумнівним кроком стало створення Військово-дипломатичній академії. Адже потреба у військових дипломатів міг би "із запасом" забезпечити відповідний факультет або Національної академії оборони, або Дипломатичної академії МЗС України.

Ця проблема доповнюється і проблемою відсутності профільного навчального закладу з базової підготовки невійськових розвідників (СЗР) і державних охоронців (УДО): СЗР та УДО стали зовнішнім замовником для Академії СБУ. «В ожидании безопасности» - Алексей Полтораков - кандидат политических наук - Информационный сайт политических комментариев "Политком.RU

Більш ніж сумнівними бачаться наміри реструктуризувати систему науково-аналітичного забезпечення РНБО України шляхом ... ліквідації двох ключових НДІ - Національного інституту проблем міжнародної безпеки (НІПМБ) та Інституту проблем національної безпеки (ІПНБ).

У структурному розвитку системи національної безпеки можна виділити три ключові блоку проблем - "реалітетов" реформування сектору безпеки; розвиток механізмів демократичного контролю над його діяльністю; оптимізації відносин між ключовими "діячами"

Вкрай актуальним залишається також питання про способи реформування та покращення системи прийняття стратегічних рішень у сфері безпеки.

Використання політичного аналізу - його професійне застосування (із залученням "зовнішніх" сил - незалежних аналітичних центрів, іноземних експертів і так далі) буде сприяти якісному повороту в процесі прийняття політичних рішень.

У зв'язку з економічною і політичною нестабільністю в країні та світі, зниженням рівня життя населення, погроз різного характеру важливим є розгляд питань забезпечення безпеки на різних рівнях виконавчої влади, керівників організацій, підприємств та установ.

Також треба казати, що проблема саме в тому, що неможливо самостійно впоратися з такою сукупністю загроз жодній державі, ні однієї міжнародної організації.

У «Хартії європейської безпеки» чітко зроблено висновок про те, що головну загрозу миру в XXI столітті складають в основному невійськові фактори, в результаті чого набувають значимість невійськові засоби забезпечення національної безпеки.

При аналізі взаємин України, Білорусі та Росії з НАТО слід враховувати те, що об'єктивно розширення НАТО на Схід становить загрозу національній безпеці наших країн. І мова тут йде не стільки про пряму військової агресії, скільки про те, що саме політичне просування НАТО означає не що інше, як своєрідний розрив на шматки пострадянського простору, погіршення загального фону міжнародної, особливо європейської, ситуації..

На мій погляд, принциповою помилкою України за часів президента В.А. Ющенка була саме так звана євроатлантична інтеграція, яка нічого спільного не мала з українськими національними інтересами. Чомусь вважалося, що Україна повинна шукати шлях до НАТО, який лежить через прийняття європейських цінностей. Але в тому-то вся і суть, що це був абсолютно безперспективний підхід. Не можна українську історію уподібнювати біблійної історії і шукати якийсь обітованої землі за межами власної держави. Не треба йти ні в яку Європу, треба вміти облаштовувати власну землю, треба виходити не з помилкових геополітичних орієнтацій, а з власних національних інтересів і вміти просувати ці інтереси на міжнародній арені. Ось це і буде національний шлях розвитку, що відповідає інтересам українського народу. І тоді самі собою відпадуть безплідні міркування про європейський вибір України.

Важливо зрозуміти, що національний шлях України - це той шлях, який вибрала Білорусь ще в середині 1990-х років. Це саме і є шлях будівництва незалежної держави, консолідації української нації, створення єдиного економічного простору. Це саме шлях безконфліктного розвитку на пострадянському просторі, шлях партнерства і співробітництва, формування національної та європейської безпеки.

Ще один аспект. Багато дискутують на тему української ідентичності. Найчастіше цю українську ідентичність намагаються відшукати де завгодно, навіть у скіфо-сарматської епохи, але тільки не в реальному власної історії - Київської Русі. Якщо не займатися всіляким міфотворчістю на тему української ідентичності, а уважно вивчати нашу власну історію, то ми зрозуміємо, що Україна, Білорусь і Росія - це не просто незалежні і суверенні держави в класичному розумінні цього слова, а такі соціальні утворення, які представляють собою нероздільний цивілізаційний організм, що характеризується єдністю території, історії, культури і способу життя.

Що це означає? А те, що в основі української ідентичності лежить принцип союзності як атрибутивний принцип української нації та української державності. Це означає, що всякі спроби розглядати відносини України і Білорусі, України та Росії аналогічно взаєминам з іншими країнами є абсолютно некоректними. Це стосується й так званої політики прагматизму. Национальная безопасность Украины, Беларуси и России неотделима от единства наших народов- Автор: Криштапович Лев Евстафьевич (заместитель директора Информационно-аналитического центра при Администрации Президента Республики Беларусь, доктор философских наук)

Але чи достатньо такого підходу при аналізі взаємин між Україною, Білоруссю та Росією? У тому-то й річ, що абсолютно недостатньо. Бо український, білоруський і російський інтерес - це, по суті своїй, один і той же національний інтерес. Нам нема чого примиряти наші національні інтереси, оскільки вони об'єктивно збігаються, тотожні. Це не слід розглядати як певні дипломатичні реверанси, формальні компліменти по відношенню до нашим країнам, це наша ментальна характеристика, наша національна ідентичність, що випливає саме з природи союзності українсько-білорусько-російських відносин. Ось чому національна безпека України, Білорусі та Росії невіддільна від єдності наших братніх народів.( Таблиця 1)

Це вимагає наявності стратегічного мислення, що базується на засадах знання теорії і практики безпеки, розуміння основних небезпек і загроз, їх кількісних та якісних показників, методів аналізу факторів ризику і, що особливо важливо, основних напрямків забезпечення безпеки, а також вміння на практиці реалізовувати теоретичні положення.

Порівняльна характеристика забезпечення національної безпеки в Україні, Російській Федерації та Республіки Білорусь

Висновки

У висновках сформульовані основні підсумки проведеного дослідження проблеми та рекомендації щодо вирішення даної проблеми.

1. Відповідно до розробленої типології підходів до визначення поняття “національна ідентичність” під ідентичністю слід розуміти сукупність основних стійких рис, що утворюють своєрідність чи унікальність групи, а також почуття приналежності до групи, засноване на соціальній спільності. Тому в сучасних процесах регіонального співробітництва чинник спільної культурної та історично-цивілізаційної ідентичності відіграє величезну роль, що прослідковується на активізації участі нашої держави у розв'язанні проблем безпеки в регіоні держав, що складають її міжнародне оточення.

2. Було розглянуто функціональний вимір регіональної ідентичності, тому під регіональною ідентичністю в дослідженні мається на увазі передусім участь держави у створенні та розбудові регіону, до якого вона належить, її роль у формуванні архітектури регіональної безпеки, яка охороняє як її, так і держав регіону від внутрішніх та зовнішніх загроз, та сприяє зміцненню ролі держави як в регіоні, так і у світі загалом, особливо коли ця держава ще формує свій імідж на міжнародній арені.

3. В дослідженні представлено стислий аналіз процесів формування регіональних ідентичностей в Центральній, Східній та Південно-Східній Європі та проаналізовано участь України у вищезазначених процесах. Одним із пріоритетних завдань для України в процесах центральноєвропейської регіональної ідентичності та, на цьому ґрунті, - й інтеграції є розвиток прикордонного співробітництва, інтенсифікація економічної співпраці та впровадження реальних кроків по взаємодії у політико-соціальній сфері. Щодо місця України у процесах східноєвропейської регіональної ідентичності, то держава перш за все потребує стабільності на пострадянському геополітичному просторі, активного розвитку прикордонного, міждержавного економічного співробітництва з метою відновлення тих ринків, що були втрачені внаслідок розпаду СРСР. Великий потенціал існує в політичній, економічній, культурній та іншій галузях у взаємовідносинах між Україною, Росією та Білоруссю як суверенними державами на засадах паритетності. Участь нашої держави в розбудові Південно-Східного регіону Європи визначається через роль нашої держави у поглибленні співробітництва з країнами Чорноморського субрегіону. Слід зазначити, що автор вважає доцільним розглядати у межах південно-східноєвропейської регіональної ідентичності дві субрегіональні ідентичності: балканську та чорноморську, обрання Україною останньої сприятиме реалізації нашої держави як регіональної держави.

4. Стратегічна політика нашої держави у чорноморському напрямі сьогодні визначається такими обставинами:

· Україна зацікавлена у зміцненні чинних і у створенні нових структур безпеки у Чорноморському субрегіоні, у стабільному розвитку країн субрегіону;

· розвиток зовнішньоекономічної активності у Чорноморському субрегіоні сприятиме поліпшенню внутрішньої соціально-економічної та політичної ситуації в країні;

· створення системи чорноморського співробітництва відкриває для України перспективи зовнішньополітичної діяльності, що позначається як південно-східний вектор - напрям, який на сьогодні ще недостатньо відпрацьований і його основні принципи ще повинні сформуватися у політичній свідомості українського суспільства. Необхідно, щоб цей напрям став однією з головних парадигм зовнішньої орієнтації України.