Національна безпека України

Нормативні акти, що регулюють діяльність органів внутрішніх справ щодо національної безпеки, покладають на них ряд завдань, до яких належать: гарантування особистої безпеки громадян, захист їх прав, свобод та законних інтересів; охорона й забезпечення громадського порядку; попередження правопорушень та їх усунення; забезпечення громадської безпеки та безпеки дорожнього руху; захист усіх форм власності від злочинного посягання; виявлення й розкриття злочинів, розшук осіб, які їх скоїли; захист природного середовища; виконання кримінальних покарань і адміністративних стягнень та гарантування безпеки інших цінностей особи, суспільства і держави.

Для безпосередньо виконання завдань органам внутрішніх справ надається відповідна система прав і функціональних обов'язків. Діяльність органів внутрішніх справ містить у собі ряд організаційно-правових форм, що характеризуються специфічними ознаками й призначеннями, а саме: адміністративну, профілактичну, оперативно-розшукову, кримінально-процесуальну, виконавчу та охоронну функції. Всі функції нерозривно пов'язані між собою і утворюють єдиний комплекс діяльності органів внутрішніх справ щодо охорони громадського порядку, забезпечення громадської безпеки та боротьби зі злочинністю як головною загрозою цим та іншим об'єктам національної безпеки. При цьому зміст і діяльність органів ВС має визначатися рівнем та напрямком загроз життєво важливим інтересам України.

У гарантування національної безпеки, і насамперед військової безпеки, важлива роль відводиться органам військового управління Збройних Сил України.

Збройні сили України -- це військове формування, на яке відповідно до Конституції України покладаються оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності. ЗАКОН УКРАЇНИ «Про Збройні сили України» - Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1992, N 9, ст.108

Збройні сили України забезпечують стримування збройної агресії проти України та відсіч їй, охорону повітряного простору держави та підводного простору у межах територіального моря України.

Це основний державний інститут, покликаний гарантувати захист України від зовнішньої збройної агресії (ст. 17 Конституції). У даному випадку діяльність органів військового управління у цій сфері носить виконавчо-розпорядчий характер. Система військового управління Збройних Сил, яка складається із центральних органів, органів управління військових округів (флотів), органів управління військових об'єднань, частин тощо, об'єднується й керується Міністерством оборони України як центральним органом військового управління. Специфічним видом органів військового управління потрібно виділити штаб.

Характер управлінських функцій та обсяг компетенції щодо забезпечення оборони й військової безпеки України визначається місцем кожного органу військового управління у централізованій системі військового управління як галузі державного управління.

Як особливо важливий орган гарантування безпеки і виконання завдань оборони країни Міністерство оборони України також розробляє та подає на розгляд Президента України проекти державних програм будівництва Збройних Сил, розвитку озброєння та військової техніки, пропозиції щодо зміцнення обороноздатності держави тощо (ст. 8 Закону України «Про оборону України»).

В умовах введення військового стану завдання й повноваження органів військового управління в сфері забезпечення оборони та безпеки країни, підтримки громадського порядку можуть бути розширені спеціальним правовим актом.

Виконавча і розпорядча діяльність органів військового управління в цій сфері здійснюється у правових (юридичних) формах, безпосередньо виданням правових актів. З їх допомогою військові органи регулюють різносторонні суспільні відносини, які виникають у процесі забезпечення національної безпеки та оборони держави.

В системі гарантування національної безпеки особливе місце відводиться Національній гвардії України. Основними завданнями її є: захист суверенітету України, її територіальної цілісності, життя та особистої гідності громадян, їх конституційних прав і свобод від злочинних посягань; вона покликана брати участь у підтриманні режиму надзвичайного стану, у ліквідації наслідків аварій, катастроф та стихійного лиха; брати участь у бойових діях з відбиття нападу ззовні та інших діях щодо забезпечення безпеки держави.

Правовою основою діяльності головного управління командуючого Національною гвардією в сфері гарантування національної безпеки є Конституція України, Закон України «Про Національну гвардію України», Закон України «Про оборону України» тощо.

У комплексі заходів щодо гарантування національної безпеки важлива роль відводиться Прикордонним військам, головним завданням яких є захист недоторканості державного кордону на суші, морі, річках, озерах та інших водоймах України, а також охорона економічної зони України.

Виконавчо-розпорядча діяльність Державного комітету у справах охорони державного кордону України як центрального органу управління Прикордонних військ здійснюється безпосередньо виданням правових актів. При виконанні службових обов'язків Прикордонні війська керуються Конституцією України, Законом «Про державний кордон України» та Законом «Про Прикордонні війська України» та іншими законодавчими актами. Державне управління в Україні. (Навчальний посібник). 3а загальною редакцією доктора юридичних наук, професора В.Б. Авер'янова.

Таким чином, надійність захисту життєво важливих інтересів України залежить;

по-перше, від вироблення науково обґрунтованої концепції національної безпеки;

по-друге, від створення ефективної системи гарантування національної безпеки і механізму її реалізації;

по-третє, від розвитку законодавства в галузі національної безпеки;

по-четверте, від практичної координації діяльності органів державного управління з метою відвернення виявлення і усунення явних і потенційних внутрішніх і зовнішніх загроз Україні.

Правова регламентація сфери забезпечення національної безпеки є досить складним, багатогранним питанням, вирішення якого потребує створення й суворого дотримання системи принципів нормотворчого процесу.

Вирішальним для реалізації гарантій національної безпеки й оборони України має стати її інтеграція в усі впливові європейські структури.



2. Моделі формування безпекової політики у контексті трансформаційних змін в Україні

2.1 Кризові тенденції національної безпеки: чинники і можливі наслідки

Пошук надійних теоретичних засад організації системи стратегічного планування у сфері національної безпеки, з огляду на ієрархічну сутність самого поняття «стратегія» , вимагає розглядати цю галузь управління з точки зору застосування найзагальніших політико-правових методів та інструментів діяльності держави, побудованих на базових принципах комплексності та системності і спрямованих на досягнення найвищого рівня національної безпеки. Іншими словами, відповідне українському законодавству поняття «національна безпека» , обумовлює таку державну політику у цій сфері, яка має враховувати поточний стан і перспективи розвитку всіх внутрішніх та зовнішніх чинників і компонентів. Тому під найвищим рівнем національної безпеки слід розуміти не його абсолютний рівень, а поточний, тобто такий, що відповідає максимально ефективному використанню усіх поточних можливостей і ресурсів держави.

Що стосується основних загроз національної безпеці України, то згідно з Концепцію (основи державної політики) національної безпеки України Про Концепцію (основи державної політики) національної безпеки України ПОСТАНОВА ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ від 18 липня 1995 р. № 532-95-n.- Відомості Верховної Ради (ВВР), 1997, N10, ст.85) основні можливі загрози національній безпеці України в найбільш важливих сферах життєдіяльності:

По-перше, у політичній сфері:

1) посягання на конституційний лад і державний суверенітет України;

2) втручання у внутрішні справи України з боку інших держав;

3) наявність сепаратистських тенденцій в окремих регіонах та у певних політичних сил в Україні;

4) масові порушення прав громадян в Україні та за її межами;

5) загострення міжетнічних і міжконфесійних відносин;

6) порушення принципу розподілу влади;

7) невиконання чи неналежне виконання законних рішень органів державної влади та місцевого самоврядування;

8) відсутність ефективних механізмів забезпечення законності, правопорядку, боротьби із злочинністю, особливо її організованими формами, та тероризмом;

По-друге, в економічній сфері:

1) неефективність системи державного регулювання економічних відносин; наявність структурних диспропорцій, монополізму виробників, перешкод становленню ринкових відносин;

2) невирішеність проблеми ресурсної, фінансової та технологічної залежності національної економіки від інших країн;

3) економічна ізоляція України від світової економічної системи;

4) неконтрольований відплив за межі України інтелектуальних, матеріальних і фінансових ресурсів;

5) криміналізація суспільства, діяльність тіньових структур;

По-третє, у соціальній сфері:

1) низький рівень життя та соціальної захищеності значних верств населення, наявність великої кількості громадян працездатного віку, не зайнятих суспільно корисною діяльністю;

2) суспільно-політичне протистояння окремих соціальних верств населення та регіонів України;

3) падіння рівня здоров'я населення, незадовільний стан системи його охорони;

4) тенденції моральної та духовної деградації в суспільстві;

5) неконтрольовані міграційні процеси в країні;

В-четверте, у воєнній сфері:

1) посягання на державний суверенітет України та її територіальну цілісність;

2) нарощування поблизу кордонів України угруповань військ та озброєнь, які порушують співвідношення сил, що склалося;

3) воєнно-політична нестабільність та конфлікти в сусідніх країнах;

4) можливість застосування ядерної зброї та інших видів зброї масового знищення проти України;

5) зниження рівня боєздатності Воєнної організації держави;

6) політизація силових структур держави;

7) створення та функціонування незаконних збройних формувань;

В- п'ятих, в екологічній сфері:

1) значне антропогенне порушення та техногенна перевантаженість території України, негативні екологічні наслідки Чорнобильської катастрофи;

2) неефективне використання природних ресурсів, широкомасштабне застосування екологічно шкідливих та недосконалих технологій;

3) неконтрольоване ввезення в Україну екологічно небезпечних технологій, речовин і матеріалів;

4) негативні екологічні наслідки оборонної та військової діяльності;

В-шостих, в науково-технологічній сфері:

1) невизначеність державної науково-технологічної політики;

2) відплив інтелектуального та наукового потенціалу за межі України;

3) науково-технологічне відставання України від розвинутих країн;

4) зниження рівня підготовки висококваліфікованих наукових та інженерно-технічних кадрів;

5) не виваженість державної політики та відсутність необхідної інфраструктури в інформаційній сфері;

6) повільність входження України у світовий інформаційний простір, брак у міжнародного співтовариства об'єктивного уявлення про Україну;

7) інформаційна експансія з боку інших держав;

8) витік інформації, яка становить державну та іншу, передбачену законом, таємницю, а також конфіденційної інформації, що є власністю держави;

9) запровадження цензури.

Воєнно-політична обстановка довкола України визначається подальшим розвитком процесів світової глобалізації та характеризується:

1) відмовою керівництва держав ядерного клубу від концепції ведення широкомасштабної ядерної війни, орієнтацією на ведення бойових дій з використанням високоточної звичайної зброї за збереження ядерних сил як засобу стримування;

2) розширенням діапазону застосування воєнної сили, а також зниженням ролі ООН і ОБСЄ у системі міжнародної безпеки, що загалом зменшує рівень безпеки та збільшує невизначеність міжнародного безпекового простору;

3) активізацією інтеграційних процесів на глобальному і регіональному рівнях, одночасно зі зростанням суперництва між світовими і регіональними центрами сили за збереження і посилення свого впливу;

4) обмеженням можливості країн Центральної та Південно-Східної Європи самостійно приймати важливі воєнно-політичні рішення стосовно України внаслідок набуття членства в НАТО і ЄС;

5) виникненням «асиметричних» загроз, обумовлених активізацією терористичних організацій та організованої злочинності, розвитком інформаційних технологій, підвищенням уваги до боротьби з іррегулярними збройними формуваннями і терористичними угрупованнями;

6) поширенням тенденції щодо врегулювання кризових ситуацій шляхом проведення миротворчих та гуманітарних операцій під егідою міжнародних структур безпеки.

7) Виклики та загрози національній (воєнній) безпеці України в Азово-Чорноморському та Середземноморському регіонах за масштабом можуть бути класифіковані наступним чином:

8) внутрішні - такі, що виникли у результаті внутрішнього розвитку України як незалежної, суверенної держави;

9) субрегіональні - обумовлені деструктивними процесами та явищами на території суміжних держав;

10) регіональні - викликані проблемами у взаєминах з іншими країнами регіону;

11) глобальні - транснаціональні.

До внутрішніх загроз стабільності відноситься можливість виникнення кризових ситуацій в Криму та Приазов'ї. На тлі багатонаціональності та багатоконфесійності вказаних районів існує загроза радикалізації етнічних меншин при їх підтримці ззовні.

Довідково: з приблизно 180 країн світу до 20 вважаються етнічно однорідними. Решта мають різновеликий потенціал конфліктності на етнічному ґрунті. З близько 160 зон етнополітичної напруженості неврегульованими є близько 80. В Криму проживає 125 національностей і народностей, що охоплені діяльністю 48 релігійних конфесій і течій.

Протягом всього періоду незалежності України відзначається сильний вплив на свідомість російськомовного населення Криму і Приазов'я з боку Російської Федерації. Цей вплив спрямовується на формування стійких проросійських настроїв, здатних забезпечити підтримку російських національних інтересів у регіоні. Интернет-ресурс. - Центр содействия изучению геополитических проблем и евроатлантического сотрудничества Черноморского региона. - Виклики та загрози національній безпеці України.- 2008 рік- http://nomos.com.ua

Для його здійснення широко використовуються доступні мешканцям Криму і Приазов'я російські, а також місцеві російськомовні засоби масової інформації. Публіковані ними матеріали у прихованій, а деякі і у відкритій формі, намагаються дискредитувати рішення органів державної влади України, що зачіпають російські інтереси або якимось чином сприяють послабленню російського впливу у регіоні. Зокрема, для гальмування процесу самоідентифікації української нації, століттями розірваної на шматки могутнішими сусідами, штучно педалюється проблематика державного статусу російської мови та, ніби то існуючого, обмеження прав російськомовного населення. При цьому для спекуляцій використовується незнання населенням суті та окремих тонкощів ратифікованої Верховною Радою України Хартії національних меншин.

Недостатня обізнаність населення використовується для його, населення, обману щодо НАТО. Приєднання до Плану дій щодо членства трактується ледве чи не як вступ до організації, на яку навішуються різноманітні негативні ярлики, що серед них «антисловянська» є найм'якішим. Процес поглиблення відносин України з Північноатлантичним альянсом тлумачиться як загроза не тільки для Росії, а й для регіональної безпеки та стабільності. Водночас фактично поза будь-якою увагою, не кажучи вже про більш-менш серйозний аналіз, залишаються шляхи забезпечення безпеки України в контексті існуючих систем безпеки, обминається увагою діяльність Кремля щодо нав'язування власної методики встановлення державного кордону в Азовському морі та Керченській протоці тощо. А на куди активнішу за українську співпрацю з НАТО росіян звертає увагу, мабуть, лише телерадіокомпанія «Бриз» Міністерства оборони України.

Починаючи з президентської кампанії 2004 року окремими засобами масової інформації Криму з синусоїдною активністю нав'язується населенню півострова стереотип культурної несумісності різних регіонів України. Зокрема, для ідентифікації населення західних областей України активно використовується слово-ярлик «бандерівець», яке в свідомості аудиторії всіляко намагаються асоціювати з поняттями «фашист», «ворог», «військовий злочинець». Крім того, публікуються матеріали сумнівної історичної достовірності щодо розвитку української державності та мови, що сприяють їх викривленому сприйняттю.

Забезпечення російських інтересів у регіоні спирається, у тому числі, на зростаючий прошарок російських військових пенсіонерів, які після звільнення з дійсної військової служби залишаються, насамперед, у Севастополі, для постійного проживання. Цьому сприяє широко розгорнуте будівництво житла у престижних районах міста, земельні ділянки під яке, до речі, отримуються за сприяння місцевої Ради народних депутатів. Зазначений контингент отримує українське громадянство і активно намагається брати участь у місцевому самоврядуванні для отримання можливості впливу на прийняття рішень щодо подальшого розвитку регіону.

У даному контексті було б великою помилкою оминути питання базування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України. Згадані вище російськомовні засоби масової інформації час від часу розповсюджує матеріали, призначені для підтримки у населення (формування у невпевнених) переконання щодо необхідності залишення чорноморців у Криму і після 2017 року. В якості головних аргументів використовуються ніби то значний економічний зиск для держави Україна в цілому та міста Севастополь зокрема, а також питання безпеки, якими, з точки зору зазначених інформаційних джерел, не здатні опікуватися Військово-Морські Сили. Абсурдність цих положень є очевидною для будь-якої мислячої людини. Суттєво занижений розмір орендної плати за об'єкти, які з великими труднощами та завдяки політичній волі нинішнього Міністра закордонних справ України В.Огризка вдалося інвентаризувати тільки через одинадцять років після підписання так званого «великого договору» між Росією та Україною, екологічна шкода від базування російських кораблів у Севастопольських бухтах лежать на поверхні. Більш прихованою є роль Чорноморського флоту як духовної опори тієї частини населення регіону, що залишається поверненою обличчям до Росії і перебування Криму (чи тільки Севастополя) в складі України вважає тимчасовим.

Іншою російською «підпоркою» на півострові слугують фінансовані через численні фонди зразка «Москва-Крим» та «Москва-Севастополь» громадсько-політичні організації та рухи, серед яких «Русский блок», «Российская община Севастополя», «Всекрымское движение избирателей «За республику Крым», «Севастополь-Крым-Россия» та інші. В основу діяльності цих організацій покладено проросійську та антикримськотатарську позиції.

Під час президентської кампанії в Україні 2004 року, проросійські організації еволюціонували від вимог поглиблення інтеграції з РФ та подвійного громадянства, державного статусу російської мови, обґрунтування доцільності федерального статусу держави до спроб протиставлення південно-східної та західної частин України, сепаратистських заяв окремих представників.

Антикримськотатарська позиція реалізується систематично через матеріали у підконтрольних засобах масової інформації та мітинги-пікети перед будівлями державної влади. Мало місце і відкрите протистояння з активним залученням козачих формувань, прикладом чого може стати Центральний ринок Бахчисарая.

Довідково: основу соціальної бази проросійських організацій складає населення Криму віком понад 40 років, з числа ностальгуючих за радянським минулим та поєднуючих майбутнє України виключно з Росією. Відзначалися спроби зміни вікової структури шляхом залучення молоді через мережу Російських культурних центрів, Російський молодіжний центр Криму та дитячу Дружину «Крымъ». Интернет-ресурс. - Центр содействия изучению геополитических проблем и евроатлантического сотрудничества Черноморского региона. - Виклики та загрози національній безпеці України.- 2008 рік- http://nomos.com.ua

Зберігається загроза прихованої підтримки зацікавленими державами і міжнародними організаціями радикальних політичних і релігійних організацій та рухів кримських татар, програмними положеннями яких визначено побудову незалежної ісламської держави. Зазначена загроза є тим більш значимою на тлі тенденції до збільшення впливу кримськотатарського населення на політичне життя автономії внаслідок їх високої соціальної активності, згуртованості та кількісного зростання.

Довідково: за деякими даними, Меджлісом активно заохочується висока народжуваність серед кримських татар. Зокрема, сім'ї, що виховуватиме дев'ять дітей, обіцяють безкоштовно будинок і транспортний засіб. При цьому чоловік забезпечується високооплачуваною роботою.

Субрегіональні загрози національній (воєнній) безпеці України, обумовлені деструктивними процесами та явищами на території суміжних держав, полягають у збереженні небезпеки ескалації внутрішніх конфліктів на території Молдови та Грузії. Перша є об'єктом підвищеного інтересу з боку Румунії та Російської Федерації. При цьому молдовське керівництво намагається уникнути як можливості перетворення на румунського сателіта, так і поширення російського впливу з Придністров'я на решту території держави. Індикатором прихованої боротьби з воєнно-політичною експансією Румунії стала відносно недавня висилка румунських дипломатів з Кишинева, що на неї Бухарест не став відповідати згідно з практикою, що склалася.

Зміна розстановки сил здатна призвести до ескалації конфлікту у Придністров'ї та його розповсюдження на територію Південної Бессарабії. При цьому кардинальна розбіжність позицій західних держав та Російської Федерації щодо шляхів врегулювання кризової ситуації можуть викликати втягування України у конфлікт шляхом провокацій.

Консервація чи силове вирішення конфліктів на Північному Кавказі сприяють загостренню суспільно-політичної та криміногенної обстановки поблизу південно-східного кордону України, здійснюють негативний вплив на мусульманське населення держави, насамперед середовище етнічних меншин Криму.

У випадку спроб суміжних держав повернути самопроголошені адміністративно-територіальні утворення під контроль центральної влади шляхом силового тиску та безпосереднього застосування збройних сил виникне загроза масового переходу біженцями державного кордону України, контрабанди зброї, боєприпасів, збройних сутичок та інцидентів на державному кордоні. Більш високою є імовірність силового сценарію у Грузії, тоді як у Молдові вона залишається незначною.

Геостратегічне положення України між двома воєнно-політичними та економічними союзами: США, НАТО і Європейський союз (ЄС) - на заході та Російська Федерація, Організація договору про колективну безпеку (ОДКБ) і Євроазіатський економічний союз - на східному, визначає намагання сторін використати Україну у своїх цілях. При цьому найбільш потужний тиск відчувається з боку Російської Федерації, керівництво якої намагається втягнути Україну в орбіту власних інтересів, насамперед, шляхом посилення свого впливу у політичній сфері, встановлення контролю за транспортно-енергетичною інфраструктурою та інформаційним простором. Виникнення проблем, що можуть становити загрозу національній безпеці України, у взаєминах з іншими державами, імовірне за умови коливань їх зовнішньополітичних курсів та можливостей реалізації власних інтересів. Серед проявів прогресуючої воєнної загрози слід вказати:

По-перше, територіальні претензії, з огляду на затягування делімітації державного кордону у Керченській протоці, Азовському морі, розподілу континентального шельфу Чорного моря;

По-друге, нарощування поблизу кордонів України угруповань військ та озброєнь, які порушують співвідношення сил, що склалося. У цьому контексті занепокоєння викликають призупинення Росією участі у ДЗЗСЄ (з грудня минулого року), зростання російсько-американських та, певною мірою, російсько-європейських протиріч на тлі посилення у Російській Федерації тоталітарних тенденцій в управлінні державою.

За поглядами російського керівництва, потужні збройні сили є запорукою повернення Росії статусу великої держави, а стратегічний та нестратегічний ядерний потенціали залишаються головним фактором стримування агресії ззовні. Як заявив на засіданні Держдуми РФ у лютому 2007 року міністр оборони РФ, на Державну програму озброєнь в період 2007-2015 рр. планується виділити близько 180 млрд. дол. США, що дасть змогу забезпечити ЗС новими зразками стратегічного наступального озброєння, насамперед: мобільними ракетними комплексами «Тополь-М»; стратегічними бомбардувальниками Ту-160, 95МС, ракетними підводними крейсерами стратегічного призначення, оснастити п'ять ракетних бригад комплексами оперативно-тактичного призначення «Іскандер-М». В даному контексті особливу увагу викликає жорстка реакція російського керівництва на можливість розгортання елементів американської системи ПРО на території Польщі та Чехії. Міністр закордонних справ С. Лавров заявив про «асиметричну» відповідь Росії, яка базуватиметься на новітніх технологіях воєнно-промислового комплексу і науки, а начальник ГШ ЗС РФ генерал армії Ю. Балуєвський (15 лютого 2007 р.) - про можливість виходу Росії з Договору про ліквідацію ракет середньої та меншої дальності від 1987 р. За словами командувача РВСП ЗС РФ генерал-полковника М. Соловцова, в разі прийняття російським керівництвом відповідного рішення, на протязі п'яти-шести років ракети цього класу надійдуть на озброєння і можуть бути націлені на елементи системи ПРО на території країн Східної Європи. Крім того, найближчим часом передбачається внесення змін до Воєнної доктрини РФ з урахуванням факторів посилення угруповань НАТО поблизу російських кордонів та планів розміщення елементів системи ПРО США в Європі.

До глобальних викликів відноситься, насамперед, міжнародний тероризм. Події останніх років засвідчили можливість здійснення терористичної агресії проти технологічно розвинутих країн з боку менш розвинутих країн і недержавних інституцій, здатної спричинити порушення загальної стабільності в світі та посилити протистояння між «західною» і «ісламською» цивілізаціями. За оцінками аналітиків, окрема група людей спроможна на дії, наслідки яких за ефективністю впливу на супротивника виходять на стратегічний і навіть геостратегічний рівень. Масштабні теракти в Росії, Туреччині, Саудівській Аравії, Іспанії, Великій Британії та Пакистані свідчать про інтернаціоналізацію тероризму та прагнення терористичних організацій силовими методами впливати на громадську свідомість, змушуючи державних лідерів до ухвалення вигідних їм політичних рішень. При цьому міжнародний тероризм не може асоціюватися з конкретною релігією, етнічною групою або географічною територією. Досягнення поставленої мети шляхом проведення терористичних акцій та захоплення заручників стає можливим через зростання уразливості всіх складових сучасного суспільства та його прагнення мінімізувати негативні наслідки терористичних загроз.

З іншого боку, воєнні операції в Афганістані та Іраку засвідчили зростання рівня підготовки диверсійно-терористичних актів, продуманість вибору місць та часу їх проведення, здатність терористичних угруповань брати участь у масштабних збройних конфліктах, а також змінювати підходи до організації своєї діяльності шляхом «розмивання» структур та децентралізації управління. Як зазначалось на 2-й міжнародній конференції «Майбутнє глобального тероризму» (листопад 2006 року) - тероризм є довготривалою, складною і багатоплановою загрозою, яку можна порівняти з періодом «холодної війни». Тейлор Б. Сіболт. Крупні збройні конфлікти. Там само сс. 17-52.

Для України імовірність терористичних актів і диверсій, у тому числі на важливих державних та військових об'єктах, обумовлюється, насамперед, її участю у міжнародних контртерористичних заходах.

Посилення можливостей терористичних організацій завдяки розвитку інформаційних технологій пов'язане з трансформацією постіндустріального суспільства в інформаційне. Посередництвом Інтернету створюється нове віртуальне середовище існування людини зі своїми правилами і нормами поводження. Зазначені фактори забезпечили можливість використання терористичними лідерами інформаційних технологій (насамперед, Інтернету) для планування атак, переведення нелегальних фінансових коштів і передачі сигналів до терористичних дій.

Спостерігається зрощення міжнародного тероризму з організованою злочинністю. Кримінальні угруповання відзначаються високим ступенем міжнародного співробітництва. Для своєї діяльності вони намагаються використовувати політичну і економічну нестабільність, характерну для Придністров'я та Північного Кавказу. Середземне і Чорне моря використовуються в якості транспортних коридорів нелегальних потоків. При цьому країни регіону зазнають суттєвих економічних, соціальних і політичних збитків.

Організована злочинність зростає як кількісно, так і якісно. Кримінальні угруповання поширюють незаконну торгівлю наркотиками, незаконну імміграцію, торгівлю людьми, контрабандне перевезення товарів, шахрайство і різні форми фінансових злочинів. За деякими оцінками, протягом наступних п'яти років обсяги наркотрафіку через Чорноморський регіон (насамперед, з Афганістану та Пакистану) можуть зрости у два-три рази. Особливу небезпеку становить використання державних структур у злочинних цілях.

На тлі вищесказаного зростає загроза неконтрольованого розповсюдження зброї масового ураження та засобів її доставки. Проявом такої загрози є отримання ядерних технологій окремими державами з метою виробництва власної ядерної зброї. Зокрема, у безпосередній близькості до Чорноморського регіону знаходиться Іран, суперечності навколо ядерної програми якого можуть призвести до виникнення локального збройного конфлікту. Це створює загрозу поширення негативних наслідків такого конфлікту на держави регіону. Серед можливих наслідків - порушення екології навколишнього середовища, зростання цін на енергоносії, криза міжнародної валютної системи, а також неконтрольовані потоки біженців та зброї.

До числа загроз, джерела яких мають комплексний характер, стосується імовірність виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, обумовлена:

1) випереджаючим, порівняно з природоохоронними та природозберігаючими технологіями, розвитком промислового виробництва;

2) підвищенням значення атомної енергетики, спричиненим стійкою тенденцією до подорожчання енергоносіїв, наслідком чого буде будівництво нових атомних електростанцій (АЕС) та енергоблоків на діючих АЕС в Україні та суміжних державах.

Довідково: з кінця 2007 року Болгарією активізовано роботи з будівництва АЕС «Белене». Активно розвивається атомна енергетика і Туреччиною, яка до 2030 року планує збудувати три атомні електростанції.

1) подальшим розвитком хімічної промисловості, що супроводжується збільшенням залучених виробничих потужностей;- зростанням небезпеки терористичних актів, у тому числі з використанням елементів зброї масового ураження, на території України та суміжних держав Азово-Чорноморського регіону;

2) екологічно небезпечною діяльністю Чорноморського флоту Російської Федерації, що тимчасово дислокується на території України;

3) трансформацією кліматичних умов на глобальному рівні внаслідок антропогенної діяльності

4) Дослідження останньої з перелічених загроз протягом першої половини 2007 року дало підстави для висновків щодо можливості для України у довгостроковій перспективі наступних негативних геокліматичних наслідків:

5) підвищення середньої температури у південній та південно-східній частинах України та її зниження і підвищення вологості повітря у північно-західній і західній частинах;

6) виникнення смуги підвищеної атмосферної активності, або так званої «смуги циклонів», від північно-східної частини України через центральну до південно-західної її частини. Характерними ознаками зазначеної смуги будуть погані погодні умови та надзвичайні природні явища гідрометеорологічного характеру;

7) зміни географічного окреслення прибережної смуги Чорного та Азовського морів за рахунок підняття в них рівня води та затоплення окремих ділянок суходолу, а також активізації зсувних процесів.

8) Досвід застосування збройних сил країн світу у воєнних конфліктах останнього десятиріччя свідчить, що кліматичні зміни суттєво впливають на характер ведення збройної боротьби. Основними чинниками такого впливу є:

9) зростання ролі метеорологічних факторів на підготовку та хід ведення операцій (бойових дій), у першу чергу, їх вплив на характер і порядок дій своїх військ (сил) та військ (сил) противника під час виконання поставлених завдань; Матеріали випуску журналу "Національна безпека і оборона", присвяченого тематиці європейської політики безпеки і оборони, №9, 2001

Довідково: під час війни у Перській затоці, за оцінками іноземних фахівців, метеорологічні фактори істотно впливали на:- строки створення наступальних угруповань коаліційних сил та зайняття ними оперативних (вихідних) районів. Через складні метеорологічні умови (піщані буревії, високий вміст пилу у повітрі, високі температури) нормативні показники перевищувалися у середньому на 25% - 40%;- час проведення повітряно-наступальної операції. Масовані авіаційні удари та дії сухопутного угруповання коаліційних сил проводилися переважно у нічний час. Серед факторів, що вплинули на вибір цього часу - аномально висока температура повітря вдень (450-470 С), що практично виключила ефективне використання армійської авіації та літаків тактичної авіації через зменшення їх бойового навантаження, у середньому, на 35%-40%, та обмеження можливості виявлення противника технічними (оптичними) засобами розвідки внаслідок піщаних буревіїв. Интернет-ресурс. - Центр содействия изучению геополитических проблем и евроатлантического сотрудничества Черноморского региона. - Виклики та загрози національній безпеці України.- 2008 рік- http://nomos.com.ua

1) ускладнення умов експлуатації та бойового застосування озброєння і військової техніки (ОВТ), збільшення фактичного розходу пального, боєприпасів та експлуатаційних витрат на підтримання ОВТ у боєготовому стані. Так, у Перській затоці на стан ОВТ негативно впливали висока запиленість повітря та його аномально висока температура. Експлуатація техніки на межі експлуатаційних характеристик призводила до зниження показника середньої справності танків і броньованих машин на 22% - 28% від встановлених норм, автомобільної техніки - на 15% - 25%;

2) коригування порядку проведення та змісту заходів матеріально-технічного забезпечення, перегляд встановлених норм та номенклатури накопичення запасів матеріальних засобів для створення сприятливих умов виконання поставлених завдань;

3) підвищені витрати ПММ в умовах високих температур (у середньому на 20%) обумовили необхідність створення під час операції «Буря у пустелі» додаткових районів масової заправки техніки, що створювались на маршрутах висування сухопутного угруповання шляхом встановлення резервуарів з пальним «на ґрунт». Крім того, гострою проблемою, що істотно вплинула на темпи пересування військ, стали прорахунки у нормах забезпечення особового складу питною водою. Фактичне споживання питної води (18,4 л на людину) перевищило розрахункову потребу (9,6 л на людину) майже вдвічі.

4) необхідність психофізіологічної адаптації особового складу, проведення заходів щодо його підготовки до дій у складних кліматичних умовах, відповідність екіпіровки умовам району бойових дій;

5) Довідково: особовий склад підрозділів, що направлявся для виконання завдань у другій Іракській кампанії, проходив безпосередню підготовку тривалістю до 1 місяця в Йорданії. Метою зазначеної підготовки, окрім вивчення особливостей ісламської культури та народних звичаїв, була також адаптація до складних кліматичних умов та вивчення основ виживання в умовах пустелі. Екіпіровка під час виконання завдань була обмеженою. Незважаючи на це, вона включала засоби захисту очей від ультрафіолетового випромінювання, а шкіри обличчя та тіла від піщаного пилу і перегріву, наявність достатньої кількості питної води, що переносилась у заплічних резервуарах.

6) погіршення умов функціонування військових об'єктів інфраструктури. Так, через підвищення рівня води у Чорному та Азовському морях, можуть значно погіршитись умови використання берегової інфраструктури в пунктах базування Військово-Морських Сил Збройних Сил України. Збільшення кількості та інтенсивності опадів, зсувів ґрунту, снігових буревіїв може істотно ускладнити функціонування системи забезпечення з'єднань (частин) ЗС України у Криму. І все це на тлі проблеми, яку в даній статті ми згадаємо одним мазком - катастрофічних темпів фізичного та морального старіння озброєння та військової техніки, насамперед, кораблів та катерів Військово-Морських Сил Збройних Сил України.

7) Продовжує зростати значення у міжнародних відносинах енергетичного чинника. Країни, які володіють значними запасами енергоносіїв, прагнуть до зростання своєї ролі в міжнародних та регіональних процесах, а фактично конвертують свої енергетичні переваги у геополітичний вплив, що найбільш рельєфно продемонструвала Росія по відношенню до України, Грузії та Білорусі на початку 2007 року.

8) В цілому, в енергетичній сфері загрози для національної безпеки України полягають у:

9) намаганні російської сторони здійснювати цінову політику та реалізовувати схеми поставок енергоносіїв до України, які залежать від суб'єктивних факторів та формуються на окремих домовленостях (ціна 1000 кубометрів газу піднялася з 50 доларів США у 2004 році до 179,5 доларів США у 2008);

10) нейтралізації спроб українського керівництва зменшити свою енергетичну залежність шляхом диверсифікації джерел енергоносіїв (повний обсяг газу, що видобувається Туркменістаном, викуплено Газпромом на 20-річний термін, починаючи з 2007 року);

11) спорудженні нових транспортно-енергетичних коридорів в обхід території України. Особливу активність у даному напрямку проявляє Російська Федерація.

На даний час розгорнуто будівництво Північноєвропейського газопроводу. 18 січня 2008 року В.Путін відвідав з офіційним візитом Болгарію з метою лобіювання енергетичного проекту «Південний потік» (на додаток до діючого «Блакитного потоку»). Паралельно росіянами досягнуто угоди з сербським керівництвом щодо купівлі контрольного пакету нафтової державної компанії Nafta Industrija Srbije, причому за заниженою ціною. На думку експертів, з газопроводом, що пролягає по дну Чорного моря до Болгарії, та базою з розподілу газу на території Сербії Газпром зробив черговий крок до отримання доступу до європейського енергетичного ринку. У випадку реалізації Північноєвропейського та Південного газопроводів, у 2010-2013 роках 40-50 мільярдів кубометрів газу транспортуватиметься до Європи в обхід території України. Интернет-ресурс. - Центр содействия изучению геополитических проблем и евроатлантического сотрудничества Черноморского региона. - Виклики та загрози національній безпеці України.- 2008 рік- http://nomos.com.ua

Крім того, власні транзитні проекти в енергетичній сфері, чи то з Росією, чи без, намагаються реалізувати Туреччина, Болгарія та Румунія, що у будь-якому випадку призведе до подальшого зниження транзитного потенціалу України та, відповідно, її геополітичної ваги.

Таким чином, на Євразійському просторі після розпаду колишнього СРСР відновлюються елементи протистояння між провідними центрами сили світового та регіонального рівня, прогресують нові виклики і загрози «асиметричного» характеру. При цьому відбувається посилення нестабільності довкола України, яка опиняється на перетині інтересів Заходу та Сходу і відчуватиме посилення тиску у політичній, економічній, інформаційній та, певною мірою, у безпековій сферах.

Наша держава відчуває і продовжуватиме відчувати негативний вплив нестабільності у зонах криз та «заморожених конфліктів» поблизу своїх кордонів, в першу чергу у Придністров`ї. Рівень цієї загрози матиме тенденцію до зростання залежно від позиції сторін у переговорному процесі.

Негативним фактором для України є загострення суперечностей між Росією з одного боку та США і НАТО, з іншого. У відповідь на розгортання елементів американської системи ПРО на території Польщі і Чехії, розширення НАТО керівництво РФ погрожує нарощуванням свого ракетно-ядерного потенціалу і звичайних озброєнь в європейській частині території Росії, а також можливістю виходу країни з «Договору про ліквідацію ракет середньої та меншої дальності».

В Криму та Приазов'ї зберігається підґрунтя для спекуляцій зацікавлених сторін, спрямованих на посилення власного впливу у регіоні. В даному контексті особливе значення набуває виважена політика соціально-етнічного та економічного розвитку регіону, нейтралізації агресивних джерел інформаційного впливу.

Імовірність терористичних актів і диверсій, у тому числі на важливих державних та військових об'єктах України, залишатиметься невисокою у разі збереження наявного рівня участі у міжнародних контртерористичних заходах. За розширення такої участі рівень даної загрози підвищиться. Водночас, високими залишаються ризики діяльності організованої злочинності, чому сприяє значний рівень корумпованості владних структур держави.

Імовірність виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру помірно зростатиме як наслідок взаємозалежних антропогенних та кліматичних факторів. Глобальні зміни клімату, що відбуваються останнім часом у світі, у короткостроковій перспективі безпосередньо не загрожують національній безпеці України, але у довгостроковій перспективі будуть впливати на її стан.

На енергетичну безпеку України суттєво впливатиме загострення суперечностей між Росією і Заходом за джерела та шляхи транспортування енергоносіїв, що в умовах нестабільності світового енергетичного ринку та значної залежності України від постачання російських енергоносіїв може призвести до втягування її у це протистояння як країни-транзитера енергоносіїв. Як зазначалось на Ризькому саміті НАТО (листопад 2006 року), «…енергетичний конфлікт за своїми наслідками може прирівнюватись до воєнного конфлікту з сотнями і навіть тисячами людських жертв».



2.2 Політична криза як чинник гальмування розбудови національної ідентичності

Аналіз теоретичних і практичних проблем організації стратегічного планування державної політики у сфері національної безпеки неможливий без аналізу загальних питань і принципів управління державою. На наш погляд, формування та реалізація в Україні державної політики національної безпеки сьогодні є чи не найголовнішою проблемою ефективного управління суспільством, що трансформується. З нашої точки зору, у принципово нових для України та інших пострадянських держав умовах, певний ключ до розуміння сутності змісту та мети державного управління і політики у сфері національної безпеки в перехідних суспільствах дають слова відомого політолога Н. Макіавеллі про те, що «відкриття нового політичного устрою не менш небезпечне, ніж відкриття невідомих земель і морів»

Пошук надійних теоретичних засад організації системи стратегічного планування у сфері національної безпеки, з огляду на ієрархічну сутність самого поняття «стратегія» Указ Президента України № 127/92 від 04.03.1992 року «Про створення Національного інституту стратегічних досліджень»., вимагає розглядати цю галузь управління з точки зору застосування найзагальніших політико-правових методів та інструментів діяльності держави, побудованих на базових принципах комплексності та системності і спрямованих на досягнення найвищого рівня національної безпеки. Іншими словами, відповідне українському законодавству поняття «національна безпека» , обумовлює таку державну політику у цій сфері, яка має враховувати поточний стан і перспективи розвитку всіх внутрішніх та зовнішніх чинників і компонентів. Тому під найвищим рівнем національної безпеки слід розуміти не його абсолютний рівень, а поточний, тобто такий, що відповідає максимально ефективному використанню усіх поточних можливостей і ресурсів держави.

Загальновизнано, наприклад, що Радянський Союз розпався через неузгодженості зовнішнього й внутрішнього аспектів його державної політики: зовнішньополітичні намагання набагато перевищили внутрішні можливості та ресурси суспільства.

Теоретичні принципи комплексності та системності закладено в основу практичної політики у сфері національної безпеки держав, зокрема США, де вони відображені у Законі про національну безпеку 1947 року. На цих же принципах побудовано концепції національної безпеки України та Росії. Прикладом комплексного підходу до здійснення політики у сфері національної безпеки є практика задіяння військово-морського флоту (так звана «воєнно-морська дипломатія») для підтримки зовнішньополітичних зусиль Великої Британії . Наслідки недостатнього врахування цих принципів у реалізації державної політики можна проілюструвати наступним прикладом. Українсько-американська активність у 1992-1996 роках, зокрема, інтенсивні зусилля української дипломатії не підкріплювалися адекватним розвитком нашої зовнішньоекономічної діяльності . На жаль, ця тенденція і сьогодні ще остаточно не подолана і рівень розвитку українсько-американських зовнішньоторговельних відносин залишає бажати кращого (За підрахунками фахівців Національного інституту стратегічних досліджень, український експорт до США протягом 1994 року та першого півріччя 1999 року ніколи не перевищував 502013,79 тис. дол. США і протягом 1995-1998 років зберігав від'ємне сальдо). Брайсон Дж. М. Стратегічне планування для державних та неприбуткових організацій / Пер. з англ. А. Кам'янець. -- Л.: Літопис, 2004. -- 352 с.

Нині, коли є потреба інтенсифікувати міжнародні відносини України, орієнтація «на весь світ» не працюватиме. Адже пріоритети виголошуються саме тому, що будь-яка держава обмежена у своїх зовнішньополітичних та інших можливостях і ресурсах. Навіть сучасні США розподіляють власні можливості для того, щоб зосередити зусилля саме на тих напрямах, які визначені найважливішими, пріоритетними. Тому, на погляд авторів, у цьому контексті потребують доробки та конкретизації основні напрями зовнішньої політики України.

Українське стратегічне співтовариство, перш за все експерти в питаннях безпеки, завмерло в очікуванні початку процесу принципових змін "внутрішнього середовища". Ситуацію ускладнює, що склалася в останні роки "стабільна нестабільність" системи національної безпеки. Пакет проблем, пов'язаних з її забезпеченням, не обмежується тільки кадровими чи відомчими, а зачіпає набагато більш масштабні пласти української державно-політичної дійсності.

У тіні реформаторських ініціатив залишається тема реформування сектору безпеки, кістяк якого складають Служба безпеки , Служба зовнішньої розвідки та Головне розвідувальне управління Міністерства оборони , а також Державна прикордонна служба і Міністерство внутрішніх справ, що відповідає за співпрацю з Інтерполом.

Низка скандалів, пов'язаних з їх керівництвом та сумнівними напрямками діяльності вкрай негативно вплинули як на імідж силовиків, так і на результативність їх діяльності.

Ситуацію ще більше ускладнюють системні суперечності. Це і відносини між гілками влади. Приміром, спроба Ющенка перепідпорядкувати собі Внутрішні Війська (виводячи їх із системи МВС).

Не менш показові і його спроби використовувати РНБО як своєрідну альтернативу уряду, через яку продавлювали вигідні президентові політичні рішення антиурядового (антіпремьерского) характеру.

Екстраполяція проблеми на міжвідомчий рівень висвічує явну політизацію силовиків. Діяльність часто нагадує виконання своєрідного "партійно-політичного замовлення".

Неефективно зарекомендувала себе в Україні і традиційна західна практика "політичних призначенців", оскільки такі управлінці в основу своєї діяльності ставлять, перш за все, політичні пріоритети (самопіар), а часом і економічні інтереси (бізнес).

Та й кадрове "парламентська сито", через яке мають проходити головні силовики, є відверто дірявим. З одного боку, нівелюється значимість "професійних" слухань "на комітетах", а з іншого, надмірно велика роль політичних домовленостей.

Для довідки: у США посади голів ключових парламентських (сенатських) комітетів автоматично займають представники опозиційних президенту (призначає глав військового, розвідувального й інших відомств) політичних сил. У силу цього навіть внутрішні слухання (особливо закриті) на рівні комітетів і комісій носять більш ніж принциповий характер, не посилений бажанням політиків попіаритися. Доктрины и концепции национальной безопасности США, Франции и Японии / Актуальные проблемы национальной безопасности России на современном этапе / Информационно-аналитическое управление Аппарата Совета Федерации ФС РФ. - 2000. - 63 с.

Основні спецслужби часто займаються мало властивій їм діяльністю, до того ж, "посилене" політичної складової. Тим самим силовики стають, з одного боку, вразливим об'єктом критики з боку медіа та зовнішніх експертів. З іншого, втрачають у професіоналізмі.

Яскравим прикладом може слугувати діяльність СБУ за темою "Голодомору", а також діяльність Інститут національної пам'яті. Останній фактично перетворився на "монополіста" у політико-історичної сфері, а другий є сумнівним "фільтром", який ускладнює доступ дослідникам до архівів СБУ.

У той же час, традиційна сфера розвідувальної, контррозвідувальної та антикорупційної діяльності Служби, явно недопрацьовані.

Мабуть, лише Службі зовнішньої розвідки (СЗР) вдалося втриматися за дужками клубка політичних протиріч. Спроби втягнути керівництво СЗР в політизований дискурс безпеки обмежилися кількома нерезонансні публікаціями в Мережі.

Складні (усередині) відомчі проблеми також перебувають "у тіні" зовнішніх процесів, розкручуються навколо спецслужб. Найбільш яскраво виражена проблемна ситуація в МВС.

Досить згадати спробу президента Ющенка перепідпорядкувати собі Внутрішні війська.

Крім того, з професійного дискурсу безпеки практично випала тема реструктурування МВС і ГВС. Відповідно до загальноприйнятої західної практики, Прикордонна служба є структурною (хоча й трохи автономної) складової Міністерства внутрішніх справ. Такий тандем більш ефективний, наприклад, у боротьбі з нелегальною міграцією - відомства не займаються ні "перетягування каната", ні "перекиданням м'яча" у пошуках крайнього.