Правове забезпечення зайнятості населення і працевлаштування

Тема: ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗАЙНЯТОСТІ НАСЕЛЕННЯ І ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ

План

1. Поняття, форми зайнятості і державна політика в цій сфері

2. Державні гарантії зайнятості населення

3. Поняття, види працевлаштування. Правова організація працевлаштування

4. Державна служба зайнятості: структура і повноваження

5. Правовий статус безробітного

1. Поняття, форми зайнятості і державна політика в цій сфері

Перехід України до нових суспільно-економічних відносин зумовив необхідність докорінного реформування ринку праці, який функціонував у радянський період і характеризувався майже повним тотальним державним контролем над ним, що, в свою чергу, забезпечувало фактично повну зайнятість населення незалежно від економічного ефекту такої зайнятості.

Сучасний ринок праці в України формується з урахуванням таких тенденцій, як зменшення чисельності працюючих у суспільному виробництві та зростання нерегламентованої зайнятості; зменшення чисельності та частки зайнятих у промисловості й будівництві; повільне зростання зареєстрованого безробіття на фоні вимушеної неповної зайнятості населення (відпустки без збереження заробітної плати, неповний робочий день, тиждень); подальша диференціація безробіття, утворення регіонів з підвищеним рівнем зареєстрованого безробіття, осередків часткового безробіття в окремих галузях тощо.

За своєю природою відносини зайнятості є досить складними i регулюються за допомогою численних норм не лише трудового, а й адміністративного, цивільного права та права соціального забезпечення.

Конституційні підвалини законодавства про зайнятість визначено ст. 43 Конституції України, за якою держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та. виду трудової діяльності, реалізує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів, відповідно до суспільних потреб.

Основу національного законодавства про зайнятість. становить Закон України «Про зайнятість населення», який був прийнятий Верховною Радою України 1 березня 1991 року. (з подальшими змінами та доповненнями). Окремі положення, які також можуть бути віднесені до законодавства про зайнятість, містяться i в Кодексі законів про працю України (зокрема, у главі ІІІ-А «Забезпечення зайнятості вивільнюваних працівників»), законах України «Про колективні договори i угоди», «Про підприємства в Україні», «Про. професійні спілки, їx права та гарантії діяльності», «Про об'єднання роботодавців». Важливе місце у складі законодавства про зайнятість посідає Закон України від 2 березня 2000 року «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття».

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про зайнятість населення» під нею розуміється діяльність громадян, пов'язана із задоволенням особистих та суспільних потреб, i така, що, як правило, приносить їм дохід у грошовий або іншій формі.

При цьому за п.3 цієї статті до зайнятого населення в Україні належать громадяни, які проживають на території країни на законних підставах:

а) які працюють за наймом на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) на підприємствах, в установах і організаціях, незалежно від форм власності, у міжнародних та іноземних організаціях в Україні та за кордоном;

б) які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю, творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їхніх семей, що беруть участь у виробництві;

в) обрані, призначені або затверджені на оплачувану посаду в органах державної влади, управління та громадських об'єднання;

г) які проходять службу в Збройних силах України, Службі безпеки України, Прикордонних військах України, військах внутрішньої та конвойної охорони і Цивільної оборони України, органах внутрішніх справ, інших військових формуваннях, створених відповідно до законодавства України, альтернативну (невійськову) службу;

е) які проходять професійну підготовку, перепідготовку i підвищення кваліфікації з відривом від виробництва; навчаються в денних загальноосвітніх школах і вищих навчальних закладах;

ж) працюючі громадяни інших країн, які тимчасово перебувають в Україні i виконують функції, не пов'язані із забезпеченням діяльності посольств і місій.

Таким чином, за Законом України «Про зайнятість населення» передбачено чотири головні групи зайнятого населення:

-- особи, які працюють за трудовим договором. До цієї групи належать як тi особи, що перераховані у підпункті «а» попереднього абзацу, так i тi, що переховані у підпунктах «в» i «ж» цього ж абзацу, оскільки вони також працюють за трудовим договором;

-- самозайняті особи, тобто ті, які забезпечують себе роботою та доходом самостійно;

-- особи, які проходять службу у військових формуваннях;

-- особи, які навчаються, не поєднуючи навчання з роботою.

Усі інші особи вважаються незайнятими.

За своєю природою законодавство про зайнятість є комплексним, до складу якого поряд з нормами, які мають трудоправовий характер, належать норми адміністративного та цивільного права, а також права соціального забезпечення та деяких інших галузей права.

Конституція України (ст.43), гарантуючи кожному право на працю, зазначає, що кожен обирає працю вільно або вільно погоджується на неї. Цією нормою Конституції підкреслюється, що лише людині належить виключне право розпоряджатися своїми здібностями до праці за власним розсудом, вільно без будь-якого державного примусу. За п.2 ст.1 Закону України «Про зайнятість населення» громадяни України вільно обирають види діяльності, які не заборонені законодавством. При цьому добровільна незайнятість громадян не є підставою для притягнення їх до адміністративної або кримінальної відповідальності.

Конституцією України прямо заборонено використання примусової праці Крім цього, згідно з Законом «Про зайнятість населення» не допускається залучення до праці в будь-якій формі. Не вважається примусовою працею військова або альтернативна (невійськова) служба, а також робота чи служба, яка виконується особою за вироком чи іншим рішенням суду або відповідно до законів про воєнний і про надзвичайний стан.

Зайнятість населення, що проживає на території України, забезпечується державою шляхом проведення активної соціально-економічної політики, спрямованої на задоволення його потреб у добровільному виборі виду діяльності, стимулювання створення нових робочих місць розвитку підприємництва. При цьому державна політика зайнятості населення в Україні базується на таких законодавчо визначених (ст.3 Закону України «Про зайнятість населення») принципах:

-- забезпечення рівних можливостей усім громадянам, незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та націоальної належності, статі, віку, політичних переконань, ставлення до релігії, в реалізації права на вільний вибір виду діяльності відповідно до здібностей та професійної підготовки з урахуванням особистих інтересів і суспільних потреб;

-- сприяння забезпеченню ефективної зайнятості, запобіганню безробіттю, створенню нових робочих місць та умов для розвитку підприємництва;

-- координації діяльності у сфері зайнятості з іншими напрямами економічної та соціальної політики на ocнoвi державної та регіональних програм зайнятості;

-- співробітництва професійних спілок, асоціацій (спілок) підприємців, власників підприємств, установ, організацій або уповноважених ними органів у взаємодії з органами державного управління в розробці, реалізації та контролі за виконанням заходів щодо забезпечення зайнятості населення;

-- міжнародного співробітництва у вирішенні проблем зайнятості населення, включаючи працю громадян України за кордоном та іноземних громадян в Україні.

2. Державні гарантії зайнятості населення

Гарантії забезпечення права громадян на працю визначені в статті 5 № КЗпП в редакції Закону України від 5 липня 1995 р. Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, вільний вибір виду діяльності: безплатне сприяння державними службами зайнятості у підборі підходящої роботи і працевлаштуванні відповідно до покликання, здібностей, професійної підготовки, освіти з урахуванням суспільних потреб; надання підприємствами відповідно до їх попередньо поданих заявок роботи за фахом випускникам державних вищих навчальних закладів; безплатне навчання безробітних новим професіям, перепідготовку з виплатою стипендій; компенсацію відповідно до законодавства матеріальних витрат у зв'язку з направленням на роботу в іншу місцевість; правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Усі незайняті громадяни, які звертаються до державної служби зайнятості за сприянням у працевлаштуванні, підлягають реєстрації, в тому числі пенсіонери, інваліди та молодь, яка закінчила загальноосвітні школи, професійні навчально-виховні заклади. Під час реєстрації кожна особа самостійно або із застосуванням автоматизованої системи за допомогою працівника державної служби зайнятості заповнює картку персонального обліку громадянина, який шукає роботу, і особистим підписом підтверджує достовірність внесених до неї даних та ознайомлюється з пам'яткою «Ваші права -- Ваші обов'язки». Форма цієї картки персонального обліку затверджена Міністерством праці та соціальної політики України.

Реєстрація та облік громадян, які звертаються за сприянням у працевлаштуванні, здійснюється державною службою зайнятості за місцем постійного проживання (постійної або тимчасової прописки) за умови пред'явлення паспорта і трудової книжки, а у разі потреби -- військового квитка, документа про освіту або документів, які їх замінюють. Іноземні громадяни і особи без громадянства реєструються та облікуються тільки при наявності постійної прописки.

При відсутності у громадянина паспорта його може замінити довідка, яка видається житлово-експлуатаційною конторою або місцевим органом внутрішніх справ із зазначенням місця постійного проживання особи. Громадяни до 16 років повинні пред'явити свідоцтво про народження та довідку житлово-експлуатаційної контори або органів місцевого самоврядування із зазначенням місця проживання.

У разі відсутності трудової книжки громадянин, який вперше шукає роботу, повинен пред'явити паспорт, диплом або інший документ про освіту чи професійну підготовку, а звільнені військовослужбовці -- військовий квиток.

Громадяни, які втратили роботу внаслідок нещасного випадку на виробництві або настання професійного захворювання і через це потребують професійної підготовки, перепідготовки чи підвищення кваліфікації, повинні пред'явити довідку медико-соціальної експертної комісії щодо професійної придатності.

Випускники вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням, яким відмовлено у прийнятті на роботу за місцем призначення, подають направлення на роботу і скріплену печаткою замовника довідку про відмову в працевлаштуванні або довідку про самостійне працевлаштування, форми якої затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 22 серпня 1996 року № 992.

Випускники професійно-технічних училищ пред'являють довідку про надання можливості самостійного працевлаштування. При відсутності у них такої довідки їм надаються протягом календарного року з дня закінчення навчання консультаційні послуги.

Громадяни, звільнені з підприємств у зв'язку з відселенням з території радіоактивного забруднення, при відсутності у них запису в трудовій книжці про причини звільнення подають довідку про відселення або самостійне переселення, видану місцевою державною адміністрацією чи органом місцевого самоврядування.

Громадяни, які втратили роботу в колективних сільськогосподарських підприємствах, у тому числі звільнені у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, пред'являють довідку про вихід із складу членів сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського колективу, сільськогосподарського акціонерного товариства, видану цим підприємством, кооперативом, товариством.

Особи, які одержують пенсію, пред'являють пенсійне посвідчення або посвідчення інваліда.

Працівники, трудовий договір з якими було розірвано з ініціативи власника або уповноваженого ним органу у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємства, скороченням чисельності або штату працівників, реєструються в державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, протягом семи календарних днів після звільнення.

Якщо звільнення з підприємств відбулося у зв'язку з відселенням або самостійним переселенням з території радіоактивного забруднення, громадяни реєструються у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, протягом одного місяця після звільнення.

Військовослужбовці, звільнені з військової служби у зв'язку із скороченням чисельності або штату без права на пенсію, реєструються у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, протягом семи календарних днів з дня поставлення на військовий облік військовими комісаріатами.

Громадяни, які втратили роботу внаслідок нещасного випадку на виробництві або настання професійного захворювання, і через це потребують професійної підготовки, перепідготовки чи підвищення кваліфікації, реєструються у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, протягом семи календарних днів після звільнення.

У випадках, коли законодавством визначений певний строк реєстрації, а громадянин без поважних причин своєчасно не зареєструвався у державній службі зайнятості як такий, що шукає роботу, він втрачає передбачені пільги, а умови виплати допомоги по безробіттю та її розмір встановлюються на загальних підставах. Поважними причинами вважаються хвороба громадянина, смерть близьких родичів, догляд за хворою дитиною віком до 14 років відповідно до медичного висновку, переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість, переїзд на інше місце проживання тощо.

Громадяни, які протягом семи календарних днів не зареєструвалися у державній службі зайнятості через хворобу чи з інших поважних причин, повинні звернутися до центру зайнятості на наступний день після хвороби чи іншої поважної причини і зареєструватися як такі, що шукають роботу. У разі порушення цього строку вони втрачають передбачені законодавством особливі гарантії, а умови виплати допомоги по безробіттю та її розмір встановлюються на загальних підставах. На загальних підставах реєструються також громадяни України, які працювали в зарубіжних країнах, у тому числі і країнах СНД.

Громадянам, зареєстрованим у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, протягом семи календарних днів з моменту реєстрації підбирається підходяща робота. Якщо громадянин в період пошуку роботи не відвідував центр зайнятості у призначені дні через хворобу або з інших поважних причин, що підтверджуються документами, строк підбору підходящої роботи відповідно подовжується на цей строк.

Громадяни, які зареєстровані на загальних підставах у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, і відмовилися в період пошуку роботи від двох пропозицій підходящої роботи, не можуть бути визнані безробітними. Такі особи знімаються з обліку, і їм протягом шести місяців надаються консультаційні послуги. Після закінчення шести місяців з дня зняття з обліку вони можуть зареєструватися повторно у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу.

Працівники, які зареєстровані у державній службі зайнятості і мають особливі гарантії, у випадку відмови від двох пропозицій підходящої роботи в період пошуку роботи втрачають право на отримання статусу безробітного строком на три місяці з подальшою переєстрацією на загальних підставах як таких, що шукають роботу.

Неповнолітні, які досягли 15 років і звернулися до державної служби зайнятості за сприянням у працевлаштуванні, можуть, як виняток, бути зареєстровані як такі, що шукають роботу, за згодою одного з батьків або осіб, що їх замінюють.

Громадяни, зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, і безробітні зобов'язані сприяти своєму працевлаштуванню, виконувати всі рекомендації центру зайнятості, відвідувати центр зайнятості у строки, встановлені працівником цієї служби.

3. Поняття, види працевлаштування. Правова організація працевлаштування

Працевлаштування -- це система організаційних, економічних та правових заходів, що забезпечують трудову зайнятість населення України.

Розділяють працевлаштування в широкому та вузькому значенні. При цьому під працевлаштуванням у широкому значенні розуміються всі форми трудової діяльності населення, включаючи самостійну зайнятість. У вузькому значенні під працевлаштуванням розуміється трудова діяльність, що здійснюється на підставі трудового договору, який укладається сторонами за сприяння Державної служби зайнятості або суб'єктів підприємницької діяльності, що надають платні послуги, пов'язані з профорієнтацією населення, посередництвом у працевлаштування громадян в Україні та за кордоном.

Згідно з статтею 8 Закону України «Про зайнятість населення» громадяни мають право на працевлаштування i вибір місця роботи через звернення до підприємства, установи, організації, індивідуального селянського (фермерського) господарства i до іншого роботодавця або за безплатного сприяння Державної служби зайнятості іноземців та особи без громадянства, крім найнятих відповідно до угод про розподіл продукції, що передбачені статтею 8 Закону України «Про угоди про розподіл продукції», які прибули в Україну на визначений термін, одержують право на трудову діяльність лише за наявності в них дозволу на працевлаштування, виданого Державною службою зайнятості України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України. Працевлаштування в Україні іноземців, найнятих інвестором у межах i за посадами (спеціальністю), визначеними угодою про розподіл продукції, здійснюється без отримання дозволу на працевлаштування.

Відповідно до трудового законодавства України можна визначити такі організаційно-правові форми працевлаштування громадян України, іноземних громадян та ociб без громадянства:

а) укладення громадянами трудових договорів в індивідуальному порядку;

б) укладення громадянами трудових договорів при організованому наборі;

в) переведення працівників за їхньою згодою на інші підприємства, організації, установи;

г) укладення трудового договору за направленням Державної служби зайнятості України;

д) укладення громадянами трудових договорів за сприяння суб'єктів підприємницької діяльності, що займаються посередництвом у працевлаштуванні громадян.

Основні правові засади організацій працевлаштування населення в Україні, включаючи визначення кола суб'єктів системи працевлаштування, їх прав та обов'язків, відповідальності, державних гарантій реалізації прав на працю громадян та додаткових гарантій щодо працевлаштування окремих категорій населення України, визначені КЗпП України та Законом України «Про зайнятість населення», який є комплексним міжгалузевим законодавчим актом. Згідно з останнім, реалізацію державної політики зайнятості населення в України, включаючи його працевлаштування, покладено Законом на Державну службу зайнятості, діяльність якої здійснюється під керівництвом Міністерства праці та соціальної політики України, місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування (ст. 17 Закону України «Про зайнятість населення»). Правовий статус Державної служби зайнятості в Україні визначено Законом України «Про зайнятість населення» та Положенням про державну службу зайнятості, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 1993 року № 47.

Реєстрація та облік громадян, які звертаються за сприянням у працевлаштуванні, здійснюється Державною службою зайнятості за місцем постійного проживання (постійної або тимчасової прописки) за умови пред'явлення паспорта i трудової книжки, а у paзi потреби -- військового квитка, документа про освіту або документів, які їx замінюють, а іноземних громадян i осіб без громадянства, які постійно проживають в Україні, -- тільки за наявності постійної прописки. У paзi відсутності у громадянина паспорта його може замінити довідка, яка видається житлово-експлуатаційною конторою або місцевим органом внутрішніх справ із зазначенням місця постійного проживання (реєстрації) особи, якщо паспорт перебуває в органах внутрішніх справ на оформленні, переоформленні, а також свідоцтва про народження та доводки з житлово-експлуатаційної контори або органів місцевого самоврядування iз зазначенням місця проживання (постійної або тимчасової прописки) для громадян до 16 років. У paзi відсутності трудової книжки громадянин, який вперше шукає роботу, повинен пред'явити паспорт, диплом або інший документ про освіту чи професійну підготовку, а звільнені військовослужбовці -- військовий квиток.

У Державній службі зайнятості громадяни реєструються на загальних підставах як такі, що шукають роботу, крім осіб, які реєструються на підставі статті 26 Закону України «Про зайнятість населення». Неповнолітні, які досягли 15 років i звернулися до державної служби зайнятості за сприянням у працевлаштуванні, можуть, як виняток бути зареєстровані як такі, що шукають роботу, за згодою одного з батьків або осіб, що ix замінюють. Реєстрація громадян як таких, що шукають роботу, здійснюється Державною службою зайнятості за заявою громадян незалежно від часу втрати робота. Водночас для деяких категорій працівників зазначеним вище Положенням встановлено окремі вимоги щодо часу їх реєстрації як таких, що шукають роботу, а саме:

-- працівники, трудовий договір з якими було розірвано з ініціативи власника або уповноваженого ним органу у зв'язку зі змінами в організації виробництва i праці, в тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ i організацій, скороченням чисельності або штату працівників (пункт 1 статті 40 КЗпП України); повинні бути зареєстровані в Державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, протягом семи календарних днів після звільнення;

-- працівники, звільнені з підприємств, установ організацій незалежно від форм власності у зв'язку з відселенням або самостійним переселенням з території радіоактивного забруднення, реєструються у Державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, протягом одного місяця після звільнення;

-- військовослужбовці, звільнені з військової служби у зв'язку зі скороченням чисельності або штату без права на пенсію, реєструються у Державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, протягом семи календарних днів з дня поставлення на військовий облік військовими комісаріатами.

Громадяни, що зареєструвалися в Державній службі зайнятості як особи, що шукають роботу, мають право на отримання безоплатної професійної opiєнтації, консультації, одержання відповідної інформації з метою вибору виду діяльності, професії, місця роботи, режиму праці. У випадку необхідності, а саме у paзi: неможливості підібрати підходящу роботу через відсутність у громадянина необхідної професійної кваліфікації; необхідності змінити кваліфікацію у зв'язку з відсутністю роботи, яка відповідає професійним навикам громадянина; втрати здатності виконання роботи за попередньою професією; пошуку роботи вперше i відсутності професії (спеціальності) -- особам, що зареєстровані в Державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, забезпечується надання професійної підготовки, підвищення кваліфікації i перепідготовка осіб.

Громадянам, зареєстрованим у Державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, протягом семи календарних днів з моменту реєстрації підбирається «підходяща робота». Відповідно до статті 7 Закону України «Про зайнятість населення», підходящою вважається робота, що відповідає освіті, професії (спеціальності), кваліфікації працівника надається в тій самій місцевості, де він проживає. Заробітна плата повинна відповідати рівню, який особа мала за попередньою роботою з урахуванням її середнього рівня, що склався в галузі відповідної сфери за минулий місяць. При пропозиції підходящої роботи враховується трудовий стаж громадянина за спеціальністю, його попередня діяльність, вік, досвід, становище на ринку пpaці, тривалість періоду безробіття. В свою чергу, для громадян, які вперше шукають роботу i не мають професії (спеціальності), підходящою вважається робота, яка потребує попередньої професійної підготовки, або оплачувана робота (включаючи роботу тимчасового характеру), яка не потребує професійної підготовки, а для громадян, які бажають відновити трудову діяльність після перерви тривалістю понад шість місяців, -- робота за спеціальністю, що потребує попередньої перепідготовки чи підвищення кваліфікації, а в разі неможливості и надання -- інша оплачувана робота за спорідненою професією (спеціальністю). Для громадян, які працювали не за професією (спеціальністю) понад шість місяців, підходящою вважається робота, яку вони виконували за останнім місцем роботи, а робота за основною професією (спеціальністю) може бути підходящою за умови попередньої перепідготовки чи підвищення кваліфікації з урахуванням потреб ринку праці у цій професії (спеціальності). У paзi неможливості надання громадянинові роботи за професією (спеціальністю) протягом шести місяців безробіття підходящою вважається робота, -- яка потребує зміни професії (спеціальності) з урахуванням здібностей, здоров'я громадянина i колишнього досаду, доступних для нього видів навчання та потреб ринку праці у цій професії (спеціальності). При зміні громадянами професії (спеціальності) за направленням державної служби зайнятості підходящою вважається робота як за новою, так i за попередньою професією (спеціальністю) за останнім місцем роботи.

Чинне законодавство ставить надання громадянам статусу безробітного в залежність від кількості їх відмов від підходящої роботи. Відповідно до цього громадяни, які зареєстровані на загальних підставах у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, і відмовилися в період пошуку роботи від двох пропозицій підходящої роботи, не можуть бути визнані безробітними. Такі особи знімаються з обліку і їм протягом шести місяців надаються консультаційні послуги. Після закінчення шести місяців з дня зняття з обліку вони можуть зареєструватися повторно у державній службі зайнятості як таки, що шукають роботу. Втрачають право на отримання статусу безробітного строком на три місяці з подальшою перереєстрацією на загальних підставах як таких, що шукають роботу, i працівники, які були зареєстровані у Державній службі зайнятості згідно з пунктом 1 статті 26 Закону України «Про зайнятість населення» та відмовилися від двох пропозицій підходящої роботи в період пошуку роботи.

Громадяни, зареєстровані у Державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, зобов'язані сприяти своєму працевлаштуванню, виконувати всі рекомендації центру зайнятості, відвідувати центр зайнятості у строки, встановлені працівником цієї служби. Процес працевлаштування громадян за сприяння Державної служби зайнятості після їx реєстрації як таких, що шукають роботу, та пошуку для них «підходящої роботи» продовжується через надання громадянину направлення на роботу, на підставі якого він та роботодавець укладають трудовий договір.

Роботодавці, які мають вакантні робочі місця, інформація про які надана до Державної служби зайнятості, мають право заповнювати вакантні робочі місця як шляхом прийняття на роботу громадян за направленням Державної служби зайнятості, так i громадян, які працевлаштовуються самостійно. Таким чином, надання Державною службою зайнятості громадянину направлення для працевлаштування до роботодавців ще не є гарантією працевлаштування громадянина. Направлення Державної служби зайнятості для працевлаштування є обов'язковим для роботодавців лише при працевлаштуванні працездатних громадян у працездатному віці, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних конкурувати на ринку праці, у тому числі: жінок, які мають дітей віком до шести років; одиноких матерів, які мають дітей віком до чотирнадцяти років або дітей-інвалідів; молоді, яка закінчила або припинила навчання у середніх загальноосвітніх школах, професійно-технічних закладах освіти, звільнилася зі строкової військової або альтернативної (невійськової) служби i якій надається перше робоче місце, дітям (сиротам), які залишилися без піклування батьків, а також осі6, яким виповнилося п'ятнадцять років i які за згодою одного із батьків або особи, яка ix замінює, можуть, як виняток, прийматися на роботу; осіб передпенсійного віку (чоловікам по досягненні 58 років, жінкам -- 53 років); осіб, звільнених після відбуття покарання або примусового лікування (ст. 5 Закону України «Про зайнятість населення»). Працевлаштування зазначених категорій громадян забезпечується тим, що місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних рад за поданням центрів зайнятості бронюють на підприємствах, в установах i організаціях незалежно від форм власності з чисельністю понад 20 чоловік до 5 відсотків загальної кількості робочих місць за робітничими професіями, у тому числі з гнучкими формами зайнятості. Вказані квоти зменшуються або взагалі не встановлюються лише у разі скорочення чисельності або штату працівників підприємств, установ і організацій у poзмipi, що перевищує встановлену квоту. Порядок. встановлення квот в Україні визначений Положенням про порядок бронювання на підприємствах, в організаціях i установах робочих місць для працевлаштування громадян, які потребують соціального захисту, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1998 року № 578. Підприємствам, установам i організаціям, що активно сприяють розв'язанню проблем зайнятості населення в регіоні (шляхом створення додаткових робочих місць для працевлаштування чи організації оплачуваних громадських робіт або використання понад встановлену квоту праці ociб, які потребують соціального захисту i не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці), відповідно до законодавства України можуть надаватися пільги щодо податків та інших платежів до бюджету, які частково або повністю компенсують витрати, пов'язані з прийняттям на роботу додаткової кількості працівників. Разом з тим стаття 5 Закону України «Про зайнятість населення» встановлює відповідальність роботодавців за відмову у прийнятті на роботу громадян із числа категорії, які потребують соціального захисту, у межах установленої для підприємств, установ i організацій броні. У цих випадках державна служба зайнятості має право стягувати з таких роботодавців штраф за кожну таку відмову у п'ятдесятикратному poзміpі неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

Крім 3акoну України «Про зайнятість населення», деякі законодавчі акти України встановлюють i додаткові гарантії щодо працевлаштування окремих верств населення, наприклад статті 19, 20 Закону України «Пpo основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» встановлюють також додаткові гарантії в Україні для інвалідів.

Згідно зі вказаним Законом для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання в Україні встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 15 до 25 чоловік -- у кількості одного робочого місця. Зазначені робочі місця інвалідів повинні відповідати вимогам Положення про робоче місце інваліда i про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 3 травня 1995 року № 314.

Окрім Державної служби зайнятості, яка надає безоплатні послуги з працевлаштування населення, надавати послуги з посередництва у працевлаштуванні в Україні можуть також суб'єкти підприємницької діяльності, що надають платні послуги, пов'язані з профорієнтацією населення, посередництвом у працевлаштуванні громадян в Україні та за кордоном (ст. 18 Закону України «Про зайнятість населення»). Згідно зі статтею 9 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» в Україні ліцензуванню підлягає діяльність суб'єктів підприємницької діяльності з посередництва у працевлаштуванні на роботу за кордон. Таким чином, на відміну від норм статті 18 Закону України «Про зайнятість населення», які передбачали ліцензування будь-якої діяльності з надання платних послуг, пов'язаних з профорієнтацією населення, посередництвом у працевлаштуванні громадян в Українi та за кордоном, підприємницька діяльність з посередництва у працевлаштуванні, окрім посередництва у працевлаштуванні на роботу за кордон, не вимагає отримання ліцензій, оскільки згідно зі статтею 24 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» до приведення законодавства у відповідність із цим Законом закони та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Порядок отримання ліцензії на посередництво при працевлаштуванні за кордоном та здійснення підприємницької діяльності з такого посередництва визначений наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, Міністерства праці та соціальної політики України від 19 грудня 2001 року № 155/534 «Про затвердження ліцензійних умов провадження господарської діяльності з посередництва у працевлаштуванні на роботу за кордоном». Відповідно до цього наказу, посередництвом у працевлаштуванні на роботу за кордоном є надання суб'єктами господарювання послуг з пошуку роботи відповідно до заявок роботодавців щодо незайнятих робочих місць (вакантних посад) та надання інформаційно-консультативних послуг щодо можливостей працевлаштування, умов та розміру оплати праці, найменування та місцезнаходження роботодавців. Для здійснення вказаного посередництва цей вид господарської діяльності повинен бути зазначений в установчих документах посередника -- юридичної особи. Органом ліцензування цього виду господарської діяльності є Міністерство праці та соціальної політики України (Мінпраці). Ліцензія на провадження посередництва у працевлаштуванні на роботу за кордоном є єдиним документом дозвільного характеру, який дає право суб'єкту господарювання на здійснення цього виду діяльності в межах території України при умові виконання ним ліцензійних умов. Tepмін дії ліцензії становить три роки.

Відповідно до вимог законодавства посередник не може передавати ліцензію або її копію іншій юридичній або фізичній особі для провадження посередництва у працевлаштування на роботу за кордоном.

Здійснюючи посередництво у працевлаштуванні за кордоном, посередник зобов'язаний:

-- провадити посередництво у працевлаштуванні на роботу за кордоном за умови наявності в нього ліцензії, укладення зовнішньоекономічного договору та дотримання цих ліцензійних умов, законодавства та міжнародних договорів України;

-- зареєструватись у місцевому центрі зайнятості за своїм місцезнаходженням як платник страхових внесків до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття;

-- заповнювати реєстраційні картки громадян України за типовою формою № 1-ЕМ та подавати місцевим органам державної служби зайнятості статистичну звітність за формою № 1-ТМ;

-- вести журнал єдиного обліку клієнтів, яким надано послуги з посередництва у працевлаштуванні за кордоном. Цей журнал повинен бути прошнурований, пронумерований та завірений печаткою посередника;

-- службові приміщення посередника повинні відповідати вимогам, встановленим ліцензійними умовами;

-- при провадженні посередництва у працевлаштуванні на роботу за кордоном посередник повинен мати службове приміщення (офіс) та документ, що підтверджує право власності суб'єкта господарської діяльності або оренди ним приміщення для провадження діяльності з посередництва у працевлаштуванні за кордоном.

Договори (контракти) про надання послуг з посередництва у працевлаштуванні на роботу за кордоном повинні укладатися посередником у письмовій формі. Зовнішньоекономічні договори (контракти) з іноземним суб'єктом господарювання (роботодавцем чи посередником) про посередництво у працевлаштуванні за кордоном повинні відповідати вимогам законодавства України, зокрема, вимогам Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність».

3 укладенням зовнішньоекономічного договору посередник повинен отримати від свого іноземного партнера:

-- копію дозволу на працевлаштування громадян України, виданого роботодавцю уповноваженим органом країни працевлаштування, якщо зовнішньоекономічний договір укладено з роботодавцем (крім випадків посередництва у працевлаштуванні моряків на судна іноземних власників);

-- копію дозволу (ліцензії) на провадження посередницької діяльності у працевлаштуванні громадян України, виданого уповноваженим органом країни працевлаштування посереднику, якщо зовнішньоекономічний договір укладено з посередником;

-- копію документа (витяг її торгівельного, банківського або судового реєстру), що підтверджує факт реєстрації іноземного суб'єкта господарської діяльності у країні місцезнаходження, якщо зовнішньоекономічний договір передбачає тільки посередництво у працевлаштуванні моряків на судна іноземних власників.

Вказані документи повинні бути засвідчені згідно із законодавством країни їx видачі та легалізовані в консульській установі України (можуть бути також засвідчені в посольстві відповідної держави в Українi та легалізовані в МЗЗ, якщо міжнародними договорами, в яких бере участь Україна, не передбачено інше);

-- засвідчений іноземним роботодавцем проект трудового договору.

Документи, складені іноземною мовою, повинні бути перекладені на українську мову та нотаріально засвідчені згідно з інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженою наказом Міністерства юстиції України 14 червня 1994 року за № 18/5 та зареєстрованою Міністерством юстиції України 7 липня 1994р. за № 152/361.

Зовнішньоекономічний договір (контракт) про посередництво у працевлаштуванні на роботу за кордоном не дає права суб'єкту господарювання надавати послуги з посередництва у працевлаштуванні на роботу за кордоном без наявності в нього відповідної ліцензії.

Посередник під час надання клієнту послуг з посередництва у працевлаштуванні на роботу за кордоном зобов'язаний у письмовій формі укладати з ним договір

Цей договір укладається у двох примірниках: один видається клієнту, а другий залишається у посередника.

4. Державна служба зайнятості: структура і повноваження

У забезпеченні зайнятості населення беруть участь державні органи двох видів: загальні й спеціальні. Окрім того, посередницькі функції щодо працевлаштування населення виконують суб'єкти підприємницької діяльності.

Загальне керівництво державним працевлаштуванням і його організацію покладено на Міністерство праці та соціальної політики України та його органи на місцях.

Спеціальним органом працевлаштування виступає Державна служба зайнятості, яка складається з Державного центру зайнятості Міністерства праці та соціальної політики України, центру зайнятості Автономної Республіки Крим, обласних, Київського і Севастопольського міських, районних, міжрайонних, міських і районних у містах центрів зайнятості, центрів організації професійного навчання незайнятого населення і центрів професійної орієнтації населення, інспекцій контролю за дотриманням законодавства про зайнятість населення.

До складу професійної служби зайнятості входять також навчальні заклади професійної підготовки незайнятого населення, інформаційно-обчислювальні центри, територіальні та спеціалізовані бюро зайнятості, центри реабілітації населення, підприємства, установи та організації, підпорядковані службі зайнятості.

Відповідно до ст. 19 Закону України "Про зайнятість населення" державна служба зайнятості:

-- аналізує і прогнозує попит і пропозицію на робочу силу, інформує населення і державні органи управління про стан ринку праці; консультує громадян, власників підприємств, установ і організацій або уповноважені ними органи, які звертаються до служби зайнятості, про можливість одержання роботи і забезпечення робочою силою, вимоги, що ставляться до професії, та з інших питань, що є корисними для сприяння зайнятості населення; веде облік вільних робочих місць і громадян, які звертаються з питань працевлаштування; подає допомогу громадянам у підборі підходящої роботи і власникам підприємств, установ і організацій або уповноваженим ними органам у підборі необхідних працівників; організує при необхідності професійну підготовку і перепідготовку громадян тощо. Державна служба зайнятості має право:

-- одержувати від підприємств, установ і організацій, незалежно від форм власності, статистичні дані про наявність вакантних робочих місць, характер і умови праці на них, про всіх вивільнюваних, прийнятих і звільнених працівників та інформацію про передбачувані зміни в організації виробництва і праці, інші заходи, які можуть призвести до вивільнення працівників;

-- розробляти і виносити на розгляд місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів відповідних рад пропозиції про встановлення для підприємств, установ, організацій, незалежно від форм власності, квоти прийняття на роботу осіб, які потребують соціального захисту і нездатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці, і направляти таких громадян для їх працевлаштування;

-- направляти для працевлаштування на підприємства, в установи й організації всіх форм власності при наявності там вільних робочих місць (вакантних посад) громадян, які звертаються до служби зайнятості, відповідно до рівня їхньої освіти і професійної підготовки; направляти безробітних громадян за їх бажанням на оплачувані громадські роботи;

-- укладати за дорученнями підприємств, установ і організацій всіх форм власності договори з громадянами при їх працевлаштуванні з попереднім (у разі потреби) професійним навчанням, оплатою вартості проїзду, добових, а також подавати допомогу при переїзді на нове місце проживання та роботи за рахунок коштів підприємств, установ і організацій;

-- в установленому законодавством порядку подавати громадянам допомогу по безробіттю та матеріальну допомогу по безробіттю, припиняти і відкладати їх виплати;

-- вносити пропозиції до державних адміністрацій, виконавчих органів відповідних місцевих рад про зупинення строком до 6 місяців рішень підприємств про вивільнення працівників у разі ускладнення їх наступного працевлаштування з одночасною частковою або повною компенсацією витрат підприємств, викликаних цією відстрочкою, в порядку, визначеному законодавством України;

-- стягувати з підприємств, установ і організацій, незалежно від форм власності, суми прихованих або знижених обов'язкових зборів та недоїмок до Державного фонду сприяння зайнятості населення;

-- компенсувати до 50 % витрат підприємствам, установам і організаціям на перепідготовку працівників, які підлягають скороченню у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці, за умови їх працевлаштування.

З уведенням у дію з 1 січня 2001 р. Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" правове становище державної служби зайнятості змінилося. Згідно зі ст. 12 цього закону функції виконавчої дирекції Фонду покладаються на органи державної служби зайнятості. Директор Державного центру зайнятості центрального органу виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики та його заступники є відповідно керівником та заступниками виконавчої дирекції Фонду. Керівник виконавчої дирекції Фонду входить до складу правління Фонду з правом дорадчого голосу.

У питаннях працевлаштування діяльність державної служби зайнятості є посередницькою між громадянами, які звернулись до неї за допомогою, та підприємствами, установами, організаціями, її направлення є обов'язковими для підприємств лише щодо осіб, категорій громадян, зазначених у ст. 5 Закону України "Про зайнятість населення", а також інвалідів. Щодо інших громадян, які мають направлення служби зайнятості, то підприємства, установи, організації вправі відмовити їм у прийнятті на роботу. Але така відмова має бути обґрунтованою, оскільки ст. 22 КЗпП містить одну з найважливіших гарантій трудових прав працівників -- заборону необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу.

Законом України "Про зайнятість населення" передбачено й можливість відмови підприємства, установи і організації у прийнятті на роботу спеціалістів, які були раніше ними заявлені. Закон не містить причин такої відмови. На практиці це можуть бути різні обставини: зміни в організації виробництва і праці (реорганізація, перепрофілювання, скорочення чисельності або штату працівників тощо), простої, скорочення обсягів виробництва та ін. Згідно з ч. З ст. 20 Закону підприємства, установи й організації в разі відмови у прийнятті на роботу спеціалістів, які були раніше ними заявлені, відшкодовують державній службі зайнятості всі витрати, пов'язані з працевлаштуванням, професійною підготовкою, перепідготовкою, виплатою допомоги по безробіттю та матеріальної допомоги по безробіттю. Одержані кошти спрямовуються до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття.

Підприємства, установи, організації, незалежно від форм власності, а також їх посадові особи зобов'язані сприяти проведенню державної політики зайнятості. До таких обов'язків належать організації: професійної підготовки, перепідготовки, підвищення кваліфікації працівників, а також професійного перенавчання тих, хто підлягає вивільненню з виробництва; працевлаштування осіб, направлених службою зайнятості, на робочі місця в рахунок визначеної квоти (броні); інформація працівників про наявність вакантних місць (посад), у тому числі з неповним робочим часом; створення додаткових робочих місць.

Усі підприємства зобов'язані зареєструватись як платники зборів до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття; щомісяця надавати інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад), використання працівників з режимом неповного робочого часу, про простій підприємства, про всіх прийнятих працівників відповідно до форм державної статистики (див. Інструкцію зі статистики чисельності працівників, зайнятих у народному господарстві України, затверджену наказом Міністерства статистики України від 7 липня 1995 р. № 171

Встановлено такі строки для надання відомостей: дані про наступне вивільнення працівників мають надаватися за два місяці до вивільнення, а про проведене вивільнення -- у 10-денний строк після вивільнення. За неподання таких відомостей або порушення термінів стягується штраф у розмірі річної заробітної плати за кожного вивільненого працівника (ст. 20 Закону України "Про зайнятість населення").

5. Правовий статус безробітного

Правовий статус безробітного включає в себе права безробітного, державні гарантії їх забезпечення та його обов'язки. В Українi правовий статус безробітного був уперше законодавчо визначений Законом України «Про зайнятість населення». Згідно з статтею 2 цього Закону безробітними є працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів i зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи. Порядок надання громадянам статусу безробітного визначений Положенням про порядок реєстрації перереєстрації i ведення обліку громадян, що шукають роботу, i безробітних, виплати у зв'язку з безробіттям, а також умови надання матеріальної допомоги в період професійної підготовки i перепідготовки, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1998 року № 578. Згідно з Законом України «Про зайнятість населення» та зазначеним вище Положенням у разі відсутності підходящої роботи рішення про надання громадянам статусу безробітних з одночасним призначенням допомоги у зв'язку з безробіттям приймається Державною службою зайнятості за їх особистими заявами з восьмого дня після реєстрації у центрі зайнятості за місцем проживання, як таких, що шукають роботу, i оформляється наказом центру зайнятості. Реєстрація громадян проводиться при пред'явленні паспорта і трудової книжки, а в разі потреби -- військового квитка, документа про освіту або документів, які їх замінюють.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про зайнятість населення» не можуть бути визнані безробітними громадяни:

а) віком до 16 років, за винятком тих, які працювали i були вивільнені у зв'язку зі змінами в організації виробництва i праці, реорганізацією, перепрофілюванням i ліквідацією підприємства, установи й організації або скороченням чисельності (штату);

б) які вперше шукають роботу i не мають професії (спеціальності), в тому числі випускники загальноосвітніх шкіл, у разі відмови їх від проходження професійної підготовки або від оплачуваної роботи, включаючи роботу тимчасового характеру, яка не потребую професійної підготовки;

в) які відмовились від двох пропозицій підходящої роботи з моменту реєстрації їх у службі зайнятості як осіб, які шукають роботу;

г) які мають право на пенсію відповідно до законодавства України.

Крім поняття статусу безробітного, законодавство України, а саме, статті 1, 24-26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» визначають також правовий статус громадян, які є частково безробітними. Визначення в законодавстві України прав осіб, що є частково безробітними, на соціальне забезпечення є новацією для законодавства України, яке водночас гармонізує його з нормами міжнародного трудового права, в тому числі з нормами Конвенції МОП № 44 «Про допомогу особам, що є безробітними з незалежних від них обставин» (1943 р.) та Конвенції МОП № 168 «Про розвиток зайнятості i захисту від безробіття» (1988 р.).

Згідно зі вказаним Законом України частково безробітними є громадяни, що працюють за наймом, в яких відбулося вимушене тимчасове скорочення нормальної або встановленої законодавством України тривалості робочого часу, перерва в одержанні заробітку або скорочення його розміру через тимчасове припинення виробництва без припинення трудових відносин з причин економічного, технологічноro, структурного характеру. Порядок реєстрації громадян частково безробітними доки не визначений.

Право на допомогу у зв'язку з безробіттям зберігається у разі настання перерви страхового стажу з поважних причин, якщо особа протягом місяця після закінчення цієї перерви зарееєтрувалась в установленому порядку в державній службі зайнятості як безробітна. Поважними причинами Закон визнає: