Нагляд та контроль за дотриманням законодавства про працю і прав охорони праці

37

Нагляд та контроль за дотриманням законодавства про працю і прав охорони праці

ПЛАН

ВСТУП

1. Теоретичні аспекти нагляду та контролю за дотриманням законодавства про охороною праці

1.1 Поняття охорони праці за трудовим правом

1.2 Гарантії прав на охорону праці

2. Функціональне та інституціональне забезпечення процесу нагляду й контролю за дотриманням законодавства про працю

2.1 Поняття та види нагляду й контролю за дотриманням законодавства про працю

2.2 Органи нагляду і контролю за дотриманням законодавства про працю та їх компетенція

2.3 Громадський контроль за додержанням законодавства про охорону праці

3. Відповідальність за порушення законодавства про працю

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Перехід України до ринкових відносин, необхідність посилення захисту прав, свобод і законних інтересів найманих працівників викликає особливий науковий інтерес до проблем нагляду і контролю за дотриманням трудового законодавства України. Нагляд і контроль за дотриманням трудового законодавства - різні поняття, однак завдання і мета їх здійснення єдині. Вони спрямовані на забезпечення законності й дисципліни в процесі регулювання і реалізації трудових та тісно пов'язаних з ними відносин щодо попередження правопорушень та їх усунення. Відмінність між ними в основному полягає в компетенції органів і посадових осіб, що здійснюють ці функції, методах та формах їх роботи. Нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю здійснюють численні спеціально уповноважені на те органи та інспекції, що не залежать в своїй діяльності від власника підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органу. Центральні органи державної виконавчої влади здійснюють контроль за дотриманням законодавства про працю на підприємствах, установах, організаціях, котрі знаходяться в їх функціональному підпорядкуванні. Вищий нагляд за додержанням і правильним застосуванням законодавства про працю здійснюється Генеральним прокурором України та підпорядкованими йому прокурорами. До спеціально уповноважених на здійснення контролю за дотриманням законодавства про працю органів та інспекцій чинне законодавство відносить: Державну інспекцію праці Міністерства праці та спеціальної політики України; Державну інспекцію охорони праці Комітету України по нагляду за охороною праці; Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України;, управління охорони Міністерства внутрішніх справ України і органи та установи санітарно-епідеміологічної служби Міністерства охорони здоров я України; органи державного енергетичного нагляду Міністерства енергетики та електрифікації України. Ці органи утворюють систему органів нагляду й контролю за дотриманням законодавства про працю й охорону праці на підприємствах, установах, організаціях всіх форм власності та діють на підставі відповідних нормативно-правових актів, регламентуючих їх діяльність.

Розмаїття органів, служб та підрозділів, що здійснюють нагляд і контроль за дотриманням трудового законодавства України, постійне збільшення показників порушення трудових прав працівників обумовлюють необхідність спеціального дослідження низки питань, які торкаються: поняття й особливостей такого нагляду і контролю; цілей, завдань, функцій та повноважень органів нагляду і контролю; їх нормативно-правового забезпечення; предмету, об'єкту та суб'єктів нагляду за дотриманням законодавства про працю; принципів, форм та методів контролю в цій сфері. Вирішенню цих питань і присвячена дана робота.

Мета роботи полягає в тому, щоб на основі комплексного аналізу досягнень науки трудового права, вітчизняного законодавства та правозастосовчої практики визначити правові дефініції, розкрити сутність та особливості нагляду і контролю за дотриманням законодавства про працю в сучасних умовах, сформулювати нові підходи і внести пропозиції щодо удосконалення відповідного нормативно-правового забезпечення, а також правозастосовчої практики у цій сфері. Для досягнення поставленої мети в роботі поставлені наступні дослідницькі задачі:

ѕ визначити поняття й особливості нагляду і контролю за дотриманням трудового законодавства;

ѕ з'ясувати основні органи, служби та підрозділи, покликані забезпечувати нагляд і контроль за дотриманням законодавства про працю;

ѕ розкрити специфіку нормативно-правового забезпечення в цій сфері;

ѕ окреслити предмет, об'єкт та суб'єктів нагляду за дотриманням трудового законодавства; проаналізувати предмет, об'єкт, суб'єктів, принципи, форми та методи контролю за дотриманням законодавства про працю.

Об'єктом дослідження є відносини в сфері нагляду і контролю за дотриманням трудового законодавства.

Предметом дослідження є теоретичні і організаційно-правові питання, пов'язані зі здійсненням нагляду і контролю за дотриманням трудового законодавства України.

Теоретичну базу роботи становлять праці представників науки трудового права і науки управління в галузі організації та діяльності контрольно-наглядових органів: Александрова М.Г., Андрєєва В.С., Бандурки О.М., Венедиктова В.С., Воєводенко Н.К., Гаращука В.М., Гоца В.Я, Гінзбурга Л.Я., Давиденка Л.М., Жернакова В.В., Іванова С.О., Каринського С.С., Кльонова Є.О., Коршунова Ю.М., Косюти М.В., Красноокого О.В., Лавриненка О.В., Лазор Л.І, Лівшиця Р.З., Мичко М., Малова В.Г., Муксінової Л.А., Островського Л.Я., Стависького П.Р., Сироватської Л.О., Хуторян Н.М., Шебанової О.І., Шеломова Б.О., Ярмиша О.Н. та інших.

1. Теоретичні аспекти нагляду та контролю за дотриманням законодавства про охороною праці

1.1 Поняття охорони праці за трудовим правом

Загальновідомо, що економічне зростання автоматично ще не веде до збалансованого економічного і соціального розвитку. Зміни, що відбуваються у структурі зайнятості й попиту на робочу силу, як і до становища працівника на робочому місці, умов його праці, ставлять підвищені вимоги до безпеки праці. Особливо потерпають від цього ті групи працюючих, що вже перебувають у невигідному становищі: жінки, працівники похилого віку і некваліфіковані працівники. Ні система освіти і підготовки, ні механізм регулювання ринку праці, ні навіть соціальні кошти не становлять ефективного способу допомоги працюючим при зіткненні їх з цими проблемами.

Тому поряд із намаганням одержувати хоча б невелику, але пристойну заробітну плату, трудящі надають важливого значення такому чинникові, як охорона праці, можливості само-удосконалення, просування по службі. Виробниче становище впливає не тільки на здоров'я працюючих, а й на їх фізичний, соціальний та психологічний стан.

Фізичні аспекти праці полягають у тому, що в більшості виробничих процесів використовуються речовини і матеріали, які виділяють частки, шкідливі для здоров'я. Коли такі речовини, нагромаджуючись у виробничих приміщеннях, досягають певного рівня концентрації і засвоюються організмом людини понад межу її фізіологічних можливостей для очистки, вони негативно впливають на організм, порушують його діяльність і викликають патологічні зміни.

Соціальний аспект умов праці визначений організацією праці та її характером. Вони включають в собі такі чинники, як ритм роботи, її одноманітність, повторюваність, працю вночі тощо. При зростаючій швидкості і складності виробничих процесів збільшується робоче навантаження на кожного працюючого. Саме це навантаження обумовлює необхідність скорочення тривалості робочого часу, збільшення часу відпочинку, поліпшення дозвілля працівника поза його робочим місцем [8].

Психологічний стан працівника під час виконання роботи обумовлюється функціями праці, яка становить собою джерело засобів для життя і сферу утвердження особи. Зміст праці повинен відповідати внутрішнім потребам працівника. Невдоволеність роботою деякої частини працюючих, що викликана потребою певних видів праці, досить часто суперечить високому рівню освіченості, намаганням працівника до самостійності і відповідальності в організації своєї роботи.

Термін «охорона праці» вживається в двох значеннях: в широкому його розумінні та в більш вузькому, спеціальному розумінні. При вживанні терміну «охорона праці» відповідно до його етимологічного значення, тобто в широкому розумінні, до його поняття відносять ті гарантії для працівників, що передбачають усі норми трудового законодавства, наприклад норми, що забороняють власнику або уповноваженому ним органу звільняти працівників з роботи тоді, коли немає підстав, передбачених ст.ст. 40, 41 КЗпП. Ці норми становлять надзвичайно важливу гарантію, спрямовану на охорону трудових прав працюючих. Або така гарантія, як можливість розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу тільки за попередньою згодою профспілкового комітету (ст. 43 КЗпП).

На охорону праці трудящих спрямовані й передбачені законодавством гарантії можливості оскарження незаконних дій власника або уповноваженого ним органу до комісії по трудових спорах і в районний (міський) суд [10].

Проте термін «охорона праці» в чинному трудовому законодавстві вживається не в такому широкому, тобто буквальному, значенні цих слів, а в більш вузькому. У вузькому значенні під охороною праці розуміється сукупність заходів щодо створення безпосередньо в процесі роботи нормальних і безпечних технічних і санітарно-гігієнічних умов для всіх працюючих.

Охорона праці пов'язана з різними галузями науки, такими, як медицина, токсикологія, фізіологія, біологія, біохімія, хімія, механіка, електротехніка, фізика, психологія, епідеміологія, правознавство, а в останні десятиріччя з'явилась нова наука -- ергономіка, що вивчає методи взаємодії техніки і людей. Традиційно вважалось, що людина повинна пристосуватись до роботи. Використовувався навіть термін «адаптація на робочому місці». Ергономіка розробляє досить ефективні заходи щодо адаптації праці до людини, внаслідок чого працівник ставиться у можливо найсприятливіші умови по виконанню функціональних завдань.

Легальне визначення поняття охорони праці дається в ст. 1 Закону України від 14 жовтня 1992 р. «Про охорону праці». Охорона праці -- це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження здоров'я і працездатності людини в процесі праці. В поняття охорони праці входять і всі ті заходи, що спеціально призначені для створення особливих полегшених умов праці для жінок і неповнолітніх, а також працівників зі зниженою працездатністю.

Крім Закону України «Про охорону праці» правове регулювання охорони праці знайшло відображення в нормах глави XI «Охорона праці» (ст. ст. 153-173), глави XII «Праця жінок» (ст. ст. 174-186), глави ХНІ «Праця молоді» (ст. ст. 187-200) КЗпП.

З охороною праці тісно пов'язана також низка правових норм, що відносяться до інших галузей права України. Це норми цивільного права, що встановлюють майнову відповідальність при ушкоджені здоров'я або смерті громадянина; норми адміністративного права, що визначають адміністративну відповідальність і порядок притягнення до неї громадян органами охорони праці; норми кримінального права, що встановлюють відповідальність при вчиненні злочинів у галузі охорони праці і техніки безпеки [18].

Ці правові норми хоча формально й виходять за межі трудового права, за своїм призначенням безпосередньо спрямовані на забезпечення безпечних і здорових умов праці. В усіх цих галузях права відображена державна політика в галузі охорони праці, що базується на принципах: пріоритету життя і здоров'я працівників; повної відповідальності власника за створення безпечних і нешкідливих умов праці; комплексного розв'язання завдань охорони праці на основі національних програм з цих питань та з урахуванням інших напрямів економічної та соціальної політики, досягнень в галузі науки і техніки та охорони навколишнього середовища; соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які зазнали шкоди від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань; встановлення єдиних нормативів з охорони праці для всіх підприємств, незалежно від форм власності і видів їх діяльності; використання економічних методів управління охороною праці; проведення політики пільгового оподаткування, що сприяє створенню безпечних і нешкідливих умов праці участі держави у фінансуванні заходів щодо охорони праці; здійснення навчання населення, професійної підготовки і підвищення кваліфікації працівників з питань охорони праці; забезпечення координації діяльності державних органів, установ, організацій та громадських об'єднань, що вирішують різні проблеми охорони здоров'я, гігієни та безпеки праці, а також співробітництва в галузі охорони праці, використання світового досвіду організації роботи щодо поліпшення умов і підвищення безпеки праці.

Тому правове регулювання охорони праці охоплює розробку і прийняття загальних норм охорони праці, правил техніки безпеки і виробничої санітарії; проведення профілактичних заходів, спрямованих на створення сприятливих умов праці, що попереджують виробничий травматизм та професійні захворювання; створення сприятливих умов праці і забезпечення її охорони на діючих підприємствах в процесі виконання працівниками своїх трудових обов'язків; систематичне поліпшення і оздоровлення умов праці безпосередньо з участю самих трудових колективів; розробку додаткових заходів щодо охорони праці окремих категорій трудящих -- жінок, неповнолітніх, осіб зі зниженою працездатністю тощо.

1.2 Гарантії прав на охорону праці

Права на охорону праці під час укладання трудового договору.

Умови трудового договору не можуть містити положень, що суперечать законам та іншим нормативно-правовим актам з охорони праці. Під час укладання трудового договору роботодавець повинен поінформувати працівника під розписку про умови праці та про наявність на його робочому місці небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, можливі наслідки їх впливу на здоров'я та про права працівника на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до законодавства і колективного договору.

Працівникові не можна пропонувати роботу, яка за медичним висновком протипоказана йому за станом здоров'я. До виконання робіт підвищеної небезпеки і тих, що потребують професійного добору, допускаються особи за наявності висновку психофізіологічної експертизи.

Усі працівники згідно із законом підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності [20].

Права працівників на охорону праці під час роботи1. Установлено, що умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам законодавства.

Працівник має право відмовитися від дорученої роботи, якщо створилася виробнича ситуація, небезпечна для його життя чи здоров'я або для людей, які його оточують, або для виробничого середовища чи довкілля. Він зобов'язаний негайно повідомити про це безпосереднього керівника або роботодавця. Факт наявності такої ситуації за необхідності підтверджується спеціалістами з охорони праці підприємства за участю представника профспілки, членом якої він є, або уповноваженої працівниками особи з питань охорони праці (якщо професійна спілка на підприємстві не створювалася), а також страхового експерта з охорони праці.

За період простою через зазначені причини, які виникли не з вини працівника, за ним зберігається середній заробіток.

Працівник має право розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавства про охорону праці, не додержується умов колективного договору з цих питань. У цьому разі працівникові виплачується вихідна допомога в розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного заробітку.

Працівника, який за станом здоров'я відповідно до медичного висновку потребує надання легшої роботи, роботодавець повинен перевести за згодою працівника на таку роботу на термін, зазначений у медичному висновку, і в разі потреби встановити скорочений робочий день та організувати проведення навчання працівника для набуття іншої професії відповідно до законодавства. На час зупинення експлуатації підприємства, цеху, дільниці, окремого виробництва або устаткування органом державного нагляду за охороною праці чи службою охорони праці за працівником зберігається місце роботи, а також середній заробіток.

Працівників мають право на пільги і компенсації за важкі та шкідливі умови праці. Так, працівники, зайняті на роботах з важкими та шкідливими умовами праці, безоплатно забезпечуються лікувально-профілактичним харчуванням, молоком або рівноцінними харчовими продуктами, газованою солоною водою, мають право на оплачувані перерви санітарно-оздоровчого призначення, скорочення тривалості робочого часу, додаткову оплачувану відпустку, пільгову пенсію, оплату праці у підвищеному розмірі та інші пільги і компенсації, що надаються в порядку, визначеному законодавством.

У разі роз'їзного характеру роботи працівникові виплачується грошова компенсація на придбання лікувально-профілактичного харчування, молока або рівноцінних йому харчових продуктів на умовах, передбачених колективним договором [9].

Роботодавець може за свої кошти додатково встановлювати за колективним договором (угодою, трудовим договором) працівникові пільги і компенсації, не передбачені законодавством.

Протягом дії укладеного з працівником трудового договору роботодавець повинен не пізніше як за два місяці письмово інформувати працівника про зміни виробничих умов та розмірів пільг і компенсацій з урахуванням тих, що надаються йому додатково.

Працівники мають право на забезпечення спецодягом, іншими засобами індивідуального захисту, мийними та знешкоджувальними засобами. На роботах із шкідливими і небезпечними умовами праці, а також роботах, пов'язаних із забрудненням або несприятливими метеорологічними умовами, працівникам видаються безоплатно за встановленими нормами спеціальний одяг, спеціальне взуття та інші засоби індивідуального захисту, а також мийні та знешкоджувальні засоби. Працівники, які залучаються до разових робіт, пов'язаних з ліквідацією наслідків аварій, стихійного лиха тощо, що не передбачені трудовим договором, повинні забезпечуватися зазначеними засобами.

Роботодавець зобов'язаний забезпечити за свій рахунок придбання, комплектування, видачу та утримання засобів індивідуального захисту відповідно до нормативно-правових актів з охорони праці та колективного договору.

У разі передчасного зношення цих засобів не з вини працівника роботодавець зобов'язаний замінити їх за свій рахунок. У разі придбання працівником спецодягу, інших засобів індивідуального захисту, мийних та знешкоджувальних засобів за свої кошти роботодавець зобов'язаний компенсувати всі витрати на умовах, передбачених колективним договором.

Згідно з колективним договором, роботодавець може додатково, понад встановлені норми, видавати працівникові певні засоби індивідуального захисту, якщо фактичні умови праці цього працівника вимагають їх застосування.

Відшкодування шкоди в разі ушкодження здоров'я працівників або у разі їх смерті. Відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або в разі смерті працівника, здійснюється Фондом соціального страхування від нещасних випадків. Роботодавець може за рахунок власних коштів здійснювати по­терпілим та членам їхніх сімей додаткові виплати відповідно до колективного чи трудового договору.

За працівниками, які втратили працездатність у зв'язку з нещасним випадком на виробництві або професійним захворюванням, зберігаються місце роботи (посада) та середня заробітна плата на весь період до відновлення працездатності або до встановлення стійкої втрати професійної працездатності. У разі неможливості виконання потерпілим попередньої роботи проводяться його навчання і перекваліфікація, а також працевлаштування відповідно до медичних рекомендацій.

Час перебування на інвалідності у зв'язку з нещасним випадком на виробництві або професійним захворюванням зараховується до стажу роботи для призначення пенсії за віком, а також до стажу роботи із шкідливими умовами, який дає право на призначення пенсії на пільгових умовах і в пільгових розмірах [11.

Нещасний випадок -- це обмежена в часі подія або раптовий вплив на працівника небезпечного виробничого фактора чи середовища, що сталися у процесі виконання ним трудових обов'язків, внаслідок яких заподіяно шкоду його здоров'ю або настала смерть.

До професійного захворювання належить захворювання, що виникло внаслідок професійної діяльності застрахованого та зумовлюється виключно або переважно впливом шкідливих речовин і певних видів робіт та інших факторів, пов'язаних з роботою.

Таким чином, об'єктом страхування від нещасного випадку на виробництві є життя застрахованої особи (працівника), його здоров'я та працездатність.

2. Функціональне та інституціональне забезпечення процесу нагляду й контролю за дотриманням законодавства про працю

2.1 Поняття та види нагляду й контролю за дотриманням законодавства про працю

Кількість порушень трудових прав громадян України з кожним роком збільшується:

ѕ почастішали випадки незаконного звільнення з роботи працівників;

ѕ трудові правовідносини з працівниками не оформлюються у встановленому законодавством порядку;

ѕ працівникам несвоєчасно виплачується заробітна плата.

Для забезпечення реалізації права громадян на працю в Україні створено систему спеціальних державних органів, які здійснюють нагляд і контроль за дотриманням законодавства про працю. Ці органи не залежать у своїй діяльності від роботодавця.

Нагляд та контроль за дотриманням законодавства про працю мають забезпечувати законність у трудових правовідносинах, запобігання порушенням чинного законодавства про працю, виявлення та усунення порушень трудових прав працівників.

Нагляд і контроль за дотриманням законодавства про працю -- це діяльність незалежних, спеціально уповноважених органів та інспекцій, покликаних захищати трудові права працівників і усувати порушення трудового законодавства.

Нагляд -- це правова форма здійснення захисної функції щодо дотримання законності у трудових правовідносинах, відповідності дій роботодавця приписам трудового законодавства.

Контроль -- це організаційно-управлінська діяльність, здійснювана центральними органами державної виконавчої влади в установах і організаціях, які перебувають у їх функціональному підпорядкуванні, а також профспілками та трудовими колективами.

Нагляд за дотриманням трудового законодавства означає перевірку законності рішень і правильного застосування законів про працю. Нагляд є особливою правозастосовчою діяльністю. Контроль як перевірка дій роботодавця здійснюється з позиції відповідності цих дій трудовому законодавству та їх доцільності. Сутність контролю за дотриманням законодавства про працю полягає у перевірці того, як роботодавець здійснює покладені завдання та реалізує свої функції.

Відмінність між органами нагляду й контролю полягає в компетенції цих органів, їхніх функціях, методах і формах виявлення порушень і способах реагування на них [11].

Нагляду й контролю за дотриманням законодавства про працю присвячена глава XVIII КЗпП України, а також спеціальні нормативно-правові акти, які визначають компетенцію відповідних органів.

Основні види нагляду та контролю. У ст. 259 КЗпП та статтях Закону України "Про охорону праці" визначено систему органів нагляду й контролю. Це державний нагляд і контроль за дотриманням законодавства про працю й охорону праці, а також громадський контроль (рис. 2.1).

37

Рис. 2.1 Система органів нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю і охороною праці

Нагляд і контроль здійснюється у сфері встановлення умов праці та сфері застосування встановлених умов праці. У сучасних умовах при розвитку колективно-договірного та індивідуального регулювання трудових відносин значення нагляду та контролю значно підвищується, оскільки умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно із законодавством України про працю, є недійсними.

Спеціально уповноважені органи та інспекції застосовують різні види нагляду й контролю за дотриманням чинного законодавства про працю (рис. 2.2).

37

Рис. 2.2 Види нагляду та контролю

Попереджувальний нагляд і контроль здійснюється при встановленні локальних умов праці. Він має запобігати порушенням законодавства про працю, не допускати прийняття локальних норм, що суперечать чинному законодавству про працю, запобігати порушенням правил охорони праці при проектуванні, будівництві (виготовленні) та реконструкції підприємств, об'єктів і засобів виробництва.

Попередній нагляд і контроль сприяє попередженню порушень трудового законодавства і здійснюється переважно при застосуванні умов праці, що здійснюються роботодавцем спільно, чи за погодженням, чи з урахуванням думки виборного профспілкового органу або іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу. У процесі попереднього нагляду та контролю перевіряється законність і доцільність рішення роботодавця [21].

Поточний нагляд і контроль спрямований на попередження порушення трудового законодавства, виявлення допущених порушень і прийняття необхідних заходів щодо їх усунення.

Подальший нагляд і контроль здійснюється при вирішенні трудових спорів, виявленні вже допущених порушень трудового законодавства. Цей нагляд і контроль має на меті не тільки виявити допущені порушення трудового законодавства, а й поновити права працівників. Потрібно наголосити, що нині існує багато прихованих порушень чинного трудового законодавства працівників.

2.2 Органи нагляду і контролю за дотриманням законодавства про працю та їх компетенція

Нагляд і контроль за дотриманням законодавства про працю здійснюють спеціально уповноважені на те органи та інспекції, які у своїй діяльності не залежать від власника або уповноваженого ним органу.

Основна роль у забезпеченні нагляду і контролю за дотриманням законодавства про працю належить Міністерству праці та соціальної політики. Воно, зокрема, здійснює комплексне управління охороною праці та державний нагляд за дотриманням вимог безпеки, гігієни праці та виробничого середовища; забезпечує розвиток соціально-трудових відносин, захист прав працюючих громадян через встановлення відповідних стандартів охорони й умов праці та нагляду за їх дотриманням роботодавцями.

Державний контроль за дотриманням законодавства про працю на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності здійснює безпосередньо Державна інспекція праці Міністерства праці та соціальної політики.

Державна інспекція праці Міністерства праці здійснює державний контроль за дотриманням законодавства про працю на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від .форм власності.

Державна інспекція складається з головної державної інспекції праці, що є структурним підрозділом центрального апарату Мінпраці, та територіальних державних інспекцій праці в областях, містах Києві та Севастополі, які відповідно входять до складу управлінь праці та зайнятості населення обласних державних адміністрацій, управлінь праці та зайнятості Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.

Територіальні інспекції мають у своєму складі районних, міських (у містах обласного підпорядкування) державних інспекторів праці. У містах з населенням понад 500 тис. чоловік може створюватися структурний підрозділ територіальної інспекції. Територіальні інспекції провадять свою діяльність під керівництвом головної інспекції.

Керівником державної інспекції є Головний державний інспектор праці -- заступник Міністра праці. Керівником територіальної інспекції є Головний державний інспектор праці області, міст Києва та Севастополя.

Керівники територіальних інспекцій та їхні заступники призначаються на посаду та звільняються з посади головами обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій за поданням начальників управлінь праці та зайнятості населення області, управлінь праці та зайнятості міст Києва і Севастополя, погодженим з Головним державним інспектором праці -- заступником Міністра праці.

Працівники територіальних інспекцій призначаються на посаду і звільняються з посади начальниками управлінь праці та зайнятості населення обласних державних адміністрацій, управлінь праці та зайнятості Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій за поданням Головного державного інспектора праці області, міст Києва та Севастополя.

Державна інспекція у своїй діяльності керується Конституцією України, Конституційним договором між Верховною Радою України та Президентом України, законами України, постановами Верховної Ради України, указами та розпорядженнями Президента України, декретами, постановами і розпорядженнями Кабінету Міністрів України, Положенням про неї та наказами Міністерства праці [20].

Територіальні інспекції керуються також розпорядженнями голів обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.

Державна інспекція здійснює контроль за дотриманням законодавства про працю з таких основних питань:

ѕ про трудовий договір і ведення трудових книжок; про робочий час і час відпочинку; про оплату праці, гарантії та компенсації;

ѕ про укладання та виконання галузевих і регіональних угод, колективних договорів;

ѕ про трудові відносини в разі банкрутства та приватизації підприємств;

ѕ про відшкодування шкоди, заподіяної працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків;

ѕ про працю жінок, молоді, інвалідів та інших категорій громадян, які потребують соціального захисту;

ѕ про трудову дисципліну і матеріальну відповідальність працівників;

ѕ про виплату працівникам допомоги з фонду державного соціального страхування.

Свою діяльність державна інспекція здійснює у взаємодії з органами державного управління охороною праці, податковою інспекцією, правоохоронними органами, місцевими органами державної виконавчої влади і органами місцевого самоврядування, профспілковими об'єднаннями, представниками сторін, які підписали галузеві, регіональні угоди та колективні договори.

Державна інспекція контролює виконання законодавства про працю проведенням перевірок підприємств: планових; за дорученням Головного державного інспектора праці, голів обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а також за пропозицією правоохоронних органів, податкової інспекції, органів місцевого самоврядування, профспілкових та інших об'єднань громадян [8].

Державна інспекція відповідно до покладених на неї завдань:

а) контролює дотримання законодавства про працю на підприємствах, вимагає усунення виявлених порушень;

б) вносить на розгляд власника (керівника) підприємства або уповноваженого ним органу, органів державної виконавчої влади пропозиції, спрямовані на усунення та попередження порушень законодавства про працю, а в необхідних випадках доводить їх до відома органів прокуратури;

в) складає у випадках, передбачених законодавством, протоколи про адміністративні правопорушення вимог законодавства про працю;

г) сприяє організації правового навчання власників (керівників) підприємств або уповноважених ними органів і проведенню роз'яснювальної роботи щодо законодавства про працю;

д) веде прийом громадян, розглядає листи, заяви, скарги громадян, підприємств з питань дотримання законодавства про працю. При цьому посадові особи державної інспекції не виступають як посередники чи арбітри під час розгляду індивідуальних трудових спорів, зберігають конфіденційність джерела інформації (скарги) про порушення законодавства про працю.

Головна інспекція крім зазначених функцій:

а) визначає головні напрями та пріоритети діяльності територіальних інспекцій, порядок подання ними звітності, подає їм необхідну організаційну і методичну допомогу, вивчає практику та узагальнює досвід їхньої роботи;

б) скасовує необґрунтовані рішення територіальних інспекцій щодо порушень законодавства про працю, розглядає скарги на дії працівників державної інспекції;

в) узагальнює встановлену звітність територіальних інспекцій про їхню діяльність і готує зведені доповіді про діяльність державної інспекції;

г) аналізує дотримання законодавства про працю, готує пропозиції щодо його удосконалення.

Головний державний інспектор праці -- заступник Міністра праці керує діяльністю головної та територіальних інспекцій, несе персональну відповідальність за виконання покладених на інспекцію завдань і здійснення нею своїх функцій, у межах своїх повноважень видає накази, обов'язкові для виконання.

Посадовим особам державної інспекції надається право:

а) безперешкодно відвідувати підприємства з метою контролю за дотриманням законодавства про працю;

б) ознайомлюватися з документами та одержувати від міністерств, інших центральних і місцевих органів державної виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, підприємств копії наказів, розпоряджень, протоколів, дані обліку й звітності та інформацію з питань дотримання законодавства про працю, інші документи й відомості, потрібні для виконання інспекцією своїх завдань;

в) у разі виявлення порушень законодавства про працю надавати власникові (керівникові) підприємства або уповноваженому ним органу приписи про їхнє усунення. Приписи посадових осіб інспекції підлягають обов'язковому виконанню з повідомленням у місячний термін про вжиті заходи;

г) ставити перед власниками (керівниками) підприємств або уповноваженими ними органами питання про накладання стягнення на посадових осіб, винних у порушенні законодавства про працю та зайнятість населення [9].

Посадові особи державної інспекції зобов'язані:

ѕ забезпечувати якісне проведення перевірок щодо дотримання законодавства про працю, об'єктивність їхніх результатів;

ѕ подавати допомогу підприємствам у вирішенні питань, пов'язаних із застосуванням законодавства про працю, організацією правового навчання працівників;

ѕ зберігати державну, службову та комерційну таємницю, отриману під час здійснення своїх посадових повноважень, не повідомляти підприємствам відомостей щодо осіб, які звернулися до них із заявою, скаргою, якщо цього вимагає заявник;

ѕ проводити роботу з роз'яснення та пропаганди законодавства про працю, аналізувати його застосування.

Дії працівників державної інспекції можуть бути оскаржені до вищої посадової службової особи або до вищого органу державної інспекції та до суду в порядку, встановленому законодавством.

Головна та територіальні інспекції утримуються за рахунок передбачених для цієї мети бюджетних коштів.

Розглянуті органи державної влади є інститутами інфраструктури на ринку праці. Крім них до інститутів інфраструктури належать: пенсійний фонд; відділи (управління) праці та соціальної політики в областях і містах; Комітет по нагляду за охороною праці; Генеральний прокурор та підпорядковані йому прокурори; фонд соціального страхування; міграційні служби; комерційні кадрові агентства -- нове явище в сфері обслуговування кадрової роботи в Україні, -- які виникли внаслідок виокремлення функцій добору провідного персоналу (керівників і спеціалістів) в особливий ряд інфраструктурних організацій; державний фонд сприяння підприємництву; фонди милосердя; центри підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації.

Мінпраці України здійснює комплексне управління охороною праці та державного нагляду за дотриманням вимог щодо безпеки, гігієни праці та виробничого середовища.

Міністерство праці та соціальної політики України виконує такі функції:

ѕ здійснює комплексне управління охороною праці на державному рівні, реалізовує державну політику в цій галузі, за участю міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та профспілок розробляє національну програму поліпшення безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і контролює її виконання;

ѕ забезпечує проведення державної експертизи умов праці, визначає порядок та здійснює контроль за якістю проведення атестації робочих місць щодо їх відповідності нормативним актам про охорону праці.

Повноваження щодо державного нагляду за ядерною та радіаційною безпекою визначені ст. 25 Закону України "Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку" від 8 лютого 1995 р.

Для вдосконалення державного регулювання у сфері ядерної та радіаційної безпеки, а також у зв'язку з прийняттям Україною зобов'язань щодо виконання вимог Конвенції про ядерну безпеку та Об'єднаної конвенції про безпеку поводження з відпрацьованим паливом та безпеку поводження з радіоактивними відходами Указом Президента України "Про державне регулювання ядерної та радіаційної безпеки" від 5 грудня 2000 р. утворено Державний комітет ядерного регулювання України. Він є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом на базі Головної державної інспекції з нагляду за ядерною безпекою і Департаменту ядерного регулювання Міністерства екології та природних ресурсів України. На цей Комітет покладені функції здійснення державного нагляду за дотриманням законодавства, норм, правил і стандартів з ядерної та радіаційної безпеки, виконання інших функцій національного регулюючого органу з ядерної та радіаційної безпеки, визначених Конвенцією про ядерну безпеку та Об'єднаною конвенцією про безпеку поводження з відпрацьованим паливом та безпеку поводження з радіоактивними відходами

Правовою основою діяльності органів та закладів санітарно-епідеміологічної служби Міністерства охорони здоров'я України є Закон України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" від 24 лютого 1994 р.

Серед основних напрямів діяльності державної санітарно-епідеміологічної служби -- здійснення державного санітарно-епідеміологічного нагляду [10].

Державний санітарно-епідеміологічний нагляд -- це діяльність органів, установ та закладів державної санітарно-епідеміологічної служби, що контролюють дотримання юридичними та фізичними особами санітарного законодавства з метою попередження, виявлення, зменшення або усунення шкідливого впливу небезпечних фак­торів на здоров'я людей та щодо застосування заходів правового характеру до порушників.

Основні завдання діяльності санітарно-епідеміологічної служби:

ѕ нагляд за організацією та проведенням органами державної виконавчої влади, місцевого й регіонального самоврядування, підприємствами, установами, організаціями та громадянами санітарних і протиепідемічних заходів;

ѕ нагляд за реалізацією державної політики з питань профілактики захворювань населення, участь у розробці та контроль за виконанням програм, що стосуються запобігання шкідливому впливу факторів навколишнього середовища на здоров'я населення;

ѕ нагляд за дотриманням санітарного законодавства;

ѕ проведення державної санітарно-гігієнічної експертизи, гігієнічної регламентації небезпечних факторів і видача дозволу на їх використання.

Державний санітарно-епідеміологічний нагляд здійснюється відповідно до Положення про державний санітарно-епідеміологічний нагляд в Україні вибірковими перевірками дотримання санітарного законодавства за планами органів, установ та закладів державної санітарно-епідеміологічної служби, а також позапланово -- залежно від санітарної, епідемічної ситуації та за заявами громадян.

Результати перевірки оформлюються актом, форма й порядок складання якого визначаються головним державним санітарним лікарем України.

Повноваження місцевих державних адміністрацій та рад народних депутатів у сфері охорони праці визначено у ст. 263 КЗпП та ст. 41 Закону України "Про охорону праці". До відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать здійснення контролю за забезпеченням соціального захисту працівників, зайнятих на роботах із шкідливими умовами праці на підприємствах, в установах й організаціях, а також за якістю проведення атестації робочих місць, за умовами праці й надання працівникам відповідно до законодавства пільг і компенсацій за роботу в шкідливих умовах.

2.3 Громадський контроль за додержанням законодавства про охорону праці

Відповідно до Закону України "Про охорону праці" громадський контроль за додержанням законодавства про охорону праці здійснюють: трудові колективи через обраних ними уповноважених; професійні спілки - в особі своїх виборних органів і представників.

Інститут уповноважених трудових колективів з питань охорони праці створюється на підприємствах, в установах та організаціях незалежно від форм власності, видів їх діяльності та чисельності працюючих для здійснення громадського контролю за додержанням законодавства про охорону праці. Діяльність уповноважених проводиться на підставі Положення про роботу уповноважених трудових колективів з питань охорони праці, яке розробляється відповідно до Типового положення і затверджується загальними зборами (конференцією) трудового колективу підприємства.

Уповноважені з питань охорони праці обираються на загальних зборах (конференції) колективу підприємства або цеху, дільниці з числа досвідчених та ініціативних працівників на строк дії повноважень органу самоврядування трудового колективу. Працівник, який згідно з посадовими обов'язками відповідає за організацію безпечних та нешкідливих умов праці, не може бути уповноваженим з питань охорони праці. Чисельність останніх визначається рішенням загальних зборів (конференції) трудового колективу залежно від конкретних умов виробництва та необхідності забезпечення безперервного громадського контролю за станом безпеки та умов праці в кожному виробничому підрозділі.

Свої обов'язки уповноважені з питань охорони праці виконують, як правило, в процесі виробництва, безпосередньо на своїй дільниці, зміні, бригаді. Уповноважені з питань охорони праці не рідше одного разу на рік звітують про свою роботу на загальних зборах (конференції) трудового колективу, котрим вони обрані.

Відповідно до Типового положення, уповноважені з питань охорони праці, з метою створення безпечних і нешкідливих умов праці на виробництві, оперативного усунення виявлених порушень здійснюють контроль за:

ѕ виконанням вимог законодавчих та нормативних актів про охорону праці;

ѕ забезпеченням працівників інструкціями, положеннями з охорони праці, які діють у межах підприємства, та додержання їх вимог працівниками;

ѕ своєчасним і правильним розслідуванням, документальним оформленням та обліком нещасних випадків та професійних захворювань;

ѕ використанням фонду охорони праці підприємства за його призначенням, та інше.

Уповноважені з охорони праці можуть і повинні залучатися до розроблення розділу "Охорона праці" колективних договорів та угод, комплексних перспективних планів з охорони праці, до роботи в комісіях з питань атестації робочих місць. Вони беруть участь: у комісіях з розслідування професійних захворювань і нещасних випадків на виробництві, якщо потерпілий не є членом профспілки; у вирішенні питання про зниження розміру одноразової допомоги потерпілому від нещасного випадку в разі невиконання працівником вимог нормативних документів про охорону праці; розгляду факту наявності виробничої ситуації, небезпечної для здоров'я чи життя працівника або для людей, які його оточують, і навколишнього природного середовища, у випадку відмови працівника виконувати з цих причин доручену йому роботу [12].

Уповноважені з охорони праці мають право:

ѕ безперешкодно перевіряти стан безпеки і гігієни праці, додержання працівниками нормативних актів про охорону праці на об'єктах підприємства чи виробничого підрозділу, колектив якого його обрав;

ѕ вносити в спеціально заведену для цього книгу обов'язкові для розгляду власником (керівником структурного підрозділу) пропозиції щодо усунення виявлених порушень;

ѕ вимагати від майстра, бригадира чи іншого керівника виробничого підрозділу припинення роботи на робочому місці у разі створення загрози життю або здоров'ю працюючих;

ѕ вносити пропозиції про притягнення до відповідальності працівників, які порушують нормативні акти про охорону праці.

Гарантії для уповноважених з питань охорони праці щодо звільнення їх з роботи з ініціативи власника або притягнення до дисциплінарної чи матеріальної відповідальності передбачається у колективному договорі. Уповноважений може бути відкликаний до закінчення терміну своїх повноважень у разі незадовільного їх виконання тільки за рішенням загальних зборів (конференції) трудового колективу, який його обирав.

Законом України "Про охорону праці" на профспілки покладено чимало повноважень у галузі охорони праці, виконання яких вони здійснюють через свої виборні органи та представників. Головною метою і завданням представників профспілок є захист прав та законних інтересів працівників у сфері охорони праці, надання їм практичної допомоги у вирішенні цих питань.

Відповідно до Закону України "Про охорону праці" представники профспілок беруть участь у вирішенні таких основних питань:

ѕ в опрацюванні національної, галузевих і регіональних програм покращення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, а також відповідних угод з питань покращення умов і безпеки праці;

ѕ в опрацюванні державних міжгалузевих і галузевих нормативних актів про охорону праці;

ѕ в опрацюванні власником комплексних заходів для досягнення встановлених нормативів з охорони праці;

ѕ у розслідуванні нещасних випадків і профзахворювань, у тому числі спеціальних розслідуваннях за участю фахівців з охорони праці вищих профорганів, у розробленні заходів щодо їх попередження;

ѕ у підготовці разом з власником подання про визначення і затвердження трудовим колективом порядку оплати та розмірів одноразової допомоги працівникам, які потерпіли на виробництві, а також про порядок зменшення цієї допомоги за наявності вини працівника у нещасному випадку;

ѕ у розробленні пропозицій для включення їх в угоду з питань охорони праці колективного договору;

ѕ в організації соціального страхування від нещасних випадків та професійних захворювань у порядку і на умовах, що визначаються законодавством і колективним договором (угодою, трудовим договором);

ѕ у визначенні Кабінетом Міністрів України порядку перегляду і збільшення тарифів на соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань залежно від рівня виробничого травматизму і ступеня шкідливості умов праці;

ѕ у роботі комісій з питань охорони праці підприємств, з атестації посадових осіб на знання ними нормативних актів про охорону праці, з приймання в експлуатацію нових і реконструйованих об'єктів виробничого призначення на відповідність їх до вимог нормативних актів про охорону праці, з атестації робочих місць за умовами праці.

Безпосередніми виконавцями функцій профспілок на підприємствах, згідно з Законом України "Про охорону праці", є профспілковий комітет, його комісія з питань охорони праці, цехові комітети, профгрупи і громадські інспектори з охорони праці. Функції і обов'язки цих громадських формувань і їх права викладені у відповідних положеннях, затверджених президією Федерації профспілок України від 20 вересня 1994р.

Оскільки зміст роботи громадських інспекторів профспілкових комітетів та уповноважених з питань охорони праці трудових колективів багато в чому збігаються, то розгляд даного питання опускається, так як воно щодо уповноважених досить детально висвітлене в попередній частині підрозділу [11].

Підтвердженням сказаного може слугувати і той факт, що відповідно до Типового положення про роботу уповноважених трудових колективів, останні можуть бути одночасно і представниками профспілок з питань охорони праці. В той же час, за рішенням трудового колективу обов'язки уповноважених можуть бути покладені на громадських інспекторів з охорони праці профспілок. Разом з тим, необхідно зазначити, що профспілковий комітет має дещо ширші права. Зокрема, він має право внести власнику, державним органам управління подання з будь-якого питання охорони праці та домагатися від них аргументованої відповіді. Більше того, відповідно до ст. 45 КЗпП на вимогу профспілкового комітету, який підписав за дорученням трудового колективу колективний договір, власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір (контракт) з будь-яким керівником або усунути його із займаної посади, якщо він порушує законодавство про працю і не виконує заходи або вимоги колективного договору, в тому числі і з питань охорони праці.

Значна роль профспілкових комітетів щодо профілактики травматизму та професійних захворювань. На засіданнях своїх колективних органів вони розглядають причини нещасних випадків, особливо з важкими наслідками і дають принципову оцінку діяльності власника щодо підвищення рівня безпеки праці на виробництві. Важливою функцією профспілкового комітету є захист інтересів членів профспілки та інших працівників (на їх прохання) при розгляді конфліктних ситуацій з будь-яких питань охорони праці.

3. Відповідальність за порушення законодавства про працю

За порушення законодавства про працю винні особи несуть дисциплінарну, матеріальну, адміністративну і кримінальну відповідальність.

Дисциплінарна відповідальність полягає у винесенні власником дисциплінарного стягнення (догана, сувора догана, звільнення, переведення на нижчеоплачувану посаду тощо) посадовій особі, яка порушила трудове законодавство. Причому стягнення виноситься за поданням інспектора з праці.

Що ж стосується матеріальної, адміністративної та кримінальної відповідальності, то проведемо їх порівняння у таблиці 3.1.