Авторське право у сфері функціонування всесвітньої інформаційної мережі Інтернет

З огляду на реальну загрозу порушення балансу прав авторів і їхніх правонаступників та прав користувачів Інтернету на користь перших і, як наслідок цього, створення значних перешкод на шляху розвитку та всебічного використання Інтернету, проблема тимчасових копій потребує негайного розв'язання. В силу транскордонного характеру Інтернету, усунення даної проблеми уявляється можливим лише шляхом докладання спільних зусиль багатьох країн та компетентних міжнародних організацій.

Саме уніфікації підходів до вирішення проблем, що постали в сучасному авторському праві з появою Інтернету, присвячені дві прийняті 1996 року під егідою Всесвітньої організації інтелектуальної власності (ВОІВ) міжнародні угоди - Договір ВОІВ про авторське право та Договір ВОІВ про виконання і фонограми (надалі - Договори ВОІВ).

На жаль, мова обох цих угод залишає відкритим питання про те, чи є тимчасові копії в Інтернеті примірниками творів в юридичному сенсі. Водночас, обидва договори значно зміцнюють право авторів та їхніх правонаступників на розповсюдження творів, зачеплене функціонуванням Інтернету в не меншому ступені, ніж право на відтворення, а також створюють нові права, які раніше володільцям авторських прав за національним законодавством жодної держави-учасниці не надавались.

Участь України в Договорах ВОІВ відповідає її національним інтересам та сприятиме інтеграції країни до світових та європейських економічних структур. Дроб'язко Р. Договори Всесвітньої організації інтелектуальної власності про авторське право та про виконання і фонограми // Право України, 1998. - № 12. - С. 80. Саме тому заходи, спрямовані на приєднання України до згаданих угод, було проголошено невідкладним завданням її державної політики у сфері охорони інтелектуальної власності. Указ Президента України “Про заходи щодо охорони інтелектуальної власності в Україні” від 27 квітня 2001 р. № 285/2001 // Урядовий Кур'єр. - 05.05.2000 р. - № 79. - П. 2. Вжиті заходи увінчались прийняттям Верховною Радою України відповідних законів про приєднання України до обох Договорів ВОІВ.

Договори ВОІВ були прийняті на скликаній за ініціативою ВОІВ Дипломатичній Конференції з певних питань авторських та суміжних прав, яка відбулась з 2 по 20 грудня 1996 року в Женеві. Більше ніж 700 делегатів з приблизно 160 країн взяли участь у конференції, метою якої було зміцнення норм міжнародного авторського права з метою вирішення проблем, пов'язаних з глобалізацією використання Інтернету.

2.1.2 Право на розповсюдження

Національні закони про авторське право зазвичай надають авторам та їхнім правонаступникам виключне право на розповсюдження творів шляхом продажу або відчуження в інший спосіб, та здачі в найом чи у прокат. Copyright Act of 1976, 17 U.S.C. §106(3); Закон України “Про авторське право і суміжні права” в редакції Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про авторське право і суміжні права” від 14 липня 2001 р. // Голос України. - 16.08.2001 р. - № 146. - Ст. 15 ч. 3 п. 8.

Бернська конвенція встановлює право на розповсюдження лише стосовно обмеженого кола кінематографічних творів. Бернская конвенция об охране литературных и художественных произведений. Парижский акт от 24 июля 1971 года, изменённый 2 октября 1979 года. Женева: ВОИС, 1990. - Ст. 14. Проте, це право було поширено на всі інші твори наступним положенням Договору ВОІВ про авторське право: “Автори літературних та художніх творів користуються виключним правом дозволяти надання доступу публіці до оригіналів та копій їхніх творів шляхом продажу або іншої передачі власності”. World Intellectual Property Organization Copyright Treaty, Apr. 12, 1997 // S. TREATY DOC. NO. 105-17. - 1997. - Art. 6.

Як видно з цього положення, визначення права на розповсюдження залежить від визначення порушення права на відтворення, оскільки першим передбачається передача прав власності на примірник твору. З огляду на цю вимогу копії, для того, щоби право на розповсюдження було порушено, право на відтворення має бути порушеним. Виходячи з цієї залежності, в деяких країнах право на розповсюдження включається до права на відтворення та вважається, що Бернською конвенцією передбачено право на розповсюдження через право на відтворення, закріплене статтею 9. Michael W. Walter. Copyrights and Related Rights in a Network Environment-The Integration of Digital Diffusion in Existing Legal Systems // SOFTIC Symposium 1995; Problems of Intellectual Property Rights in the Context of the Information Networks, Tokyo, Japan 325. - 1995. - P. 333.

Окрім цього аргументу, деякими країнами на Дипломатичній Конференції було також висунуто аргумент, що право на розповсюдження не повинно застосовуватися в контексті Інтернету. Узгоджена Заява щодо статей 6 та 7 Договору ВОІВ про авторське право обмежує сферу дії права на розповсюдження зафіксованими копіями, “які можуть бути введено до обігу у вигляді матеріальних об'єктів”.

Наведене положення відображає позицію деяких країн, перш за все, європейських, згідно з якою передача інформації через Інтернет є послугою, а не товаром. Наприклад, правила Європейського Союзу стосовно вільного руху товарів та послуг розглядають трансакції, здійснені за допомогою Інтернету, як послуги. Dr. Jens Gaster. Copyright and Related Rights in the Information Society // SOFTIC Symposium 1995; Problems of Intellectual Property Rights in the Context of the Information Networks, Tokyo, Japan 225 - 1995. - P. 235.

Така позиція Європейського Союзу пояснюється застосуванням його державами-членами “принципу вичерпання”, аналогу “доктрини першого продажу”, сприйнятої авторсько-правовим законодавством США Copyright Act of 1976, 17 U.S.C. §109., України Закон України “Про авторське право і суміжні права” в редакції Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про авторське право і суміжні права” від 14 липня 2001 р. // Голос України. - 16.08.2001 р. - № 146. - Ст. 15 ч. 7. та деяких інших країн.

“Вичерпання” є обмеженням права на розповсюдження. Право на розповсюдження вичерпується із введенням до обігу правомірно виготовлених примірників твору самим володільцем авторських прав на твір або кимсь іншим з його дозволу. Інакше кажучи, з моменту продажу або відчуження іншим чином володільцем авторських прав примірника твору, цей примірник може надалі розповсюджуватись без згоди володільця авторських прав на твір та без виплати йому винагороди. Проте, сказане не означає, що з першим продажем також вичерпуються права автора та його правонаступників на інші форми економічної експлуатації твору. Закон України “Про авторське право і суміжні права” в редакції Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про авторське право і суміжні права” від 14 липня 2001 р. // Голос України. - 16.08.2001 р. - № 146. - Ст. 15 ч. 3 п. 10.

У світі “жорстких” копій застосування “принципу вичерпання” не становить будь-якої проблеми, оскільки набувач примірника твору втрачає його після передачі іншій особі. Застосування ж даного принципу до розповсюдження творів через Інтернет виглядає проблемним і може мати негативний вплив на стан охорони авторських прав в Інтернеті. Варто лише володільцю авторських прав на твір розмістити його примірник в Інтернеті, як цей примірник може бути переданий користувачам Інтернету необмежену кількість разів. Це спричинює конфлікт між правом на відтворення та правом на розповсюдження, оскільки в результаті кожної передачі твору створюється його примірник, в той час як оригінал залишається у того, хто здійснює передачу.

Якщо застосовувати право на розповсюдження до творів, які передаються Інтернетом, то автори та інші володільці авторських прав мають змиритися з незліченними випадками розповсюдження несанкціонованих ними примірників (себто, результатів відтворення) творів в силу того, що їхнє право на розповсюдження було вичерпано з моменту розміщення легального примірника твору в Інтернеті. Саме для того, щоби запобігти такому результату, деякі країни розглядають передачу інформації через Інтернет в якості послуги.

Договір ВОІВ про авторське право пропонує державам-учасницям також і інший шлях уникнути негативних наслідків застосування “принципу вичерпання” до розповсюдження творів за допомогою Інтернету. Держава може заперечити таке застосування. В Договорі йдеться: “Ніщо в цьому Договорі не впливає на свободу Договірних Сторін визначати умови, ... згідно з якими вичерпання ... застосовується після першого продажу або іншої передачі власності оригіналу чи копії твору з дозволу автора”. World Intellectual Property Organization Copyright Treaty, Apr. 12, 1997 // S. TREATY DOC. NO. 105-17. - 1997. - Art. 6.

Таким чином, держави-учасниці Договору мають вибір з двох шляхів запобігання застосуванню “принципу вичерпання” в контексті Інтернету: вони можуть або розглядати передачу інформації через Інтернет як послугу і тим самим не застосовувати право на розповсюдження до творів, розміщених в Інтернеті, як це планується закріпити в законодавстві країн Європейського Союзу, COMMUNICATION FROM THE COMMISSION: FOLLOW-UP TO THE GREEN PAPER ON COPYRIGHT AND RELATED RIGHTS IN THE INFORMATION SOCIETY, COM(96) 586 final. - Ch. 2, s 4. або прямо виключити Інтернет із сфери дії “принципу вичерпання”, як це пропонується зробити в США. U.S. Dep't of Commerce, Information Infrastructure Task Force, Intellectual Property and the National Information Infrastructure: The Report of the Working Group on Intellectual Property (1995). - P. 110-17.

2.1.3 Права на публічне виконання та на публічний показ

Авторським правом авторам та їхнім правонаступникам надається виключні права на публічне виконання Copyright Act of 1976, 17 U.S.C. §106(4); Закон України “Про авторське право і суміжні права” в редакції Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про авторське право і суміжні права” від 14 липня 2001 р. // Голос України. - 16.08.2001 р. - № 146. - Ст. 15 ч. 3 п. 2; Бернская конвенция об охране литературных и художественных произведений. Парижский акт от 24 июля 1971 года, изменённый 2 октября 1979 года. Женева: ВОИС, 1990. - Ст. 11(1)(i). та на публічний показ творів.

Українським Законом публічне виконання розуміється як “подання за згодою суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав творів, виконань, фонограм, передач організацій мовлення шляхом декламації, гри, співу, танцю та іншим способом як безпосередньо (у живому виконанні), так і за допомогою будь-яких пристроїв і процесів (за винятком передачі в ефір чи по кабелях) у місцях, де присутні чи можуть бути присутніми особи, які не належать до звичайного кола сім'ї або близьких знайомих цієї сім'ї, незалежно від того, чи присутні вони в одному місці і в один і той самий час або в різних місцях і в різний час”, а публічний показ - як “будь-яка демонстрація оригіналу або примірника твору, виконання, фонограми, відеограми, передачі організації мовлення за згодою суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав безпосередньо або на екрані за допомогою плівки, слайда, телевізійного кадру тощо (за винятком передачі в ефір чи по кабелях) або за допомогою інших пристроїв чи процесів у місцях, де присутні чи можуть бути присутніми особи, які не належать до звичайного кола однієї сім'ї чи близьких знайомих цієї сім'ї особи, яка здійснює показ, незалежно від того, чи присутні вони в одному місці і в один і той самий час або в різних місцях і в різний час”. Закон України “Про авторське право і суміжні права” в редакції Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про авторське право і суміжні права” від 14 липня 2001 р. // Голос України. - 16.08.2001 р. - № 146. - Ст. 1.

Американський Акт, на відміну від українського Закону, який не уточнює, яких категорій творів стосується кожне з двох прав, чітко зазначає, що право на публічне виконання поширюється на літературні, музичні, драматичні та хореографічні твори, пантоміму, кінофільми та інші аудіовізуальні твори, Copyright Act of 1976, 17 U.S.C. §106(4). а право на публічний показ - також і на твори образотворчого мистецтва, включаючи окремі кадри кінофільмів та інших аудіовізуальних творів. Copyright Act of 1976, 17 U.S.C. §106(5).

Право на публічне виконання за Актом не поширюється на звукові записи, окрім тих, публічне виконання яких здійснюється шляхом цифрової передачі, Copyright Act of 1976, 17 U.S.C. §106(6). хоча публічне виконання звукового запису може порушувати право на публічне виконання музичного твору, який зафіксовано у звуковому записі.

Акт спочатку дає визначення понять “виконання” та “показ”, аналогічні тим, що містяться в українському Законі, а нижче зазначає, що виконувати чи показувати твір “публічно” означає:

виконувати чи показувати його у місці, відкритому для публіки, або у будь-якому місці, де збирається значна кількість людей, які не відносяться до звичайного кола сім'ї та її знайомих;

або передавати або іншим чином сповіщати виконання чи показ твору у місце, визначене в пункті (1), або публіці, за допомогою будь-якого пристрою чи процесу, незалежно від того, чи представники публіки, здатні отримувати це виконання чи показ, отримують його у одному й тому ж місці, або в різних місцях, та в один і той же час, або в різний час. Copyright Act of 1976, 17 U.S.C. §101(definition of “publicly”).

Як видно з наведеного визначення, і право на публічне виконання, і право на публічний показ за американським правом охоплює право на “передачу” творів, а значить, стосується діяльності по розміщенню творів в Інтернеті. Проте, у випадку публічного виконання має відбуватися передача виконання твору, а у випадку публічного показу - примірник самого твору. Так, наприклад, передача закодованих цифровим шляхом звуків музичного твору на комп'ютер користувача Інтернету може порушувати право на публічний показ (як і право на відтворення і право на розповсюдження), але не право на публічне виконання, оскільки на приймаючому комп'ютері не відбувається виконання твору.

З огляду на те, що український Закон недвозначно виключає “передачу в ефір чи по кабелях” як з поняття “публічне виконання”, так і з поняття “публічний показ”, надалі мова піде про право на публічний показ та право на публічне виконання в контексті Інтернету на прикладі авторського права США як однієї з країн, які визнають публічне виконання і публічний показ творів шляхом передачі їх засобами зв'язку.

2.1.3.1 Право на публічне виконання

1) Ізохронні передачі проти асинхронних.

Одним з найбільш спірних питань стосовно обсягу права на публічне виконання твору в Інтернеті є питання, чи необхідно для охоплення цим правом того, що виконання здійснюється за допомогою передаючого сигналу, здатного миттєво відтворювати виконання (надалі - “ізохронна передача”), чи достатньо того, що передаючий сигнал посилається швидше або повільніше за втілене в ньому виконання (надалі - “асинхронна передача”). Kent D. Stuckey. Internet and Online Law 6.08[4][b]. - 1996. - P. 6-45.

Визначення публічного виконання твору, яке міститься в Акті, було розроблено в той час, коли передачі були ізохронними, як, наприклад, радіо- і теле-трансляції. Якщо інтерпретувати це визначення як таке, що вимагає ізохронної передачі, - а на сьогодні всі види передач, які суди визначили як публічне виконання, є ізохронними передачами Kent D. Stuckey. Internet and Online Law 6.08[4][b]. - 1996. - P. 6-46. - тоді чисельні випадки отримання творів з Інтернету (що є асинхронною передачею), навіть з наступним “домашнім” відтворенням, не охоплюються правом на публічне виконання. Проте, питання залишається відкритим, і організації, які управляють правами виконавців, обстоюють протилежну точку зору Kent D. Stuckey. Internet and Online Law 6.08[4][b]. - 1996. - P. 6-47.. Дана проблема має особливе значення у зв'язку з, насамперед, музичними творами, оскільки дуже часто за видачу ліцензій та збір роялті за розповсюдження і публічне виконання музичних творів відповідають різні організації.

Навіть якщо публічне виконання вимагає лише ізохронної передачі, різниця між ізохронними та асинхронними передачами, в Інтернеті майже не відчутна. Оскільки Інтернет побудовано на технології пакетної передачі даних, всі передачі в Інтернеті певною мірою є асинхронними. Більше того, завдяки використанню буферів у пам'яті комп'ютера або зберіганню інформації на магнітних чи оптичних носіях як відправником, так і одержувачем, або обома, всіх чи частини переданих даних, навіть асинхронна передача спроможна створити для одержувача ефект безперервного та миттєвого виконання.

Існує думка, що визначальним фактором для вирішення питання, чи мало місце публічне виконання, має стати суб'єктивне сприйняття інформації одержувачем, а не застосована технологія передачі (ізохронна чи асинхронна), особливо тоді, коли сторона, яка здійснює передачу, контролює, коли і що бачить одержувач. Так, в Доповіді Сенату США, яка супроводжує прийнятий 1995 року Акт про право на публічне виконання у цифровій формі музичних записів, пропонується визнати, що передачі з метою негайного відтворення можуть становити публічне виконання: “Якщо систему передачі побудовано таким чином, щоб дозволити одержувачам передачі чути звукозапис по суті під час передачі, але звукозапис було передано шляхом високошвидкісної передачі даних та збережено у пам'яті комп'ютера з метою негайного відтворення (таке зберігання, з технічної точки зору, є виготовленням примірника фонограми), і одержувач передачі не міг залишити у себе примірник фонограми для програвання у майбутньому (або для будь-яких інших цілей), доставка примірника фонограми одержувачу буде притаманною для цієї передачі”

2) Значення терміну “публічно”.

Акт про авторське право закріплює виключне право на публічне виконання Copyright Act of 1976, 17 U.S.C. §106(4). та визначає, що публічне виконання твору включає і передачу його виконання аудиторії, яка може приймати цю передачу в різний час та (або) в різних місцях. Copyright Act of 1976, 17 U.S.C. §101(definition of “publicly”).

Таким чином, лише той факт, що користувачі можуть отримувати через Інтернет виконання твору в різний час на власну вимогу, не применшує публічного характеру такого виконання. Наприклад, в одній справі суд вирішив, що право на публічне виконання було зачеплено існуванням системи відеомагнітофонів, підключених до телевізорів у номерах готелю, яка уможливлювала передачу обраних мешканцями готелю фільмів до того чи іншого номеру. On Command Video Corp. v. Columbia Pictures Industries Inc., 21 U.S.P.Q.2d (BNA) 1545 (N.D. Cal. 1991). - P. 1546.

Взагалі, визначення публічного виконання в авторському праві США є настільки широким, що всілякі он-лайнові передачі інформації “на вимогу” потенційно охоплюються правом на публічне виконання. Але залишається відкритим питання, як скоро має відбуватися відтворення цієї інформації, щоб вважатися виконанням згідно з існуючим американським законодавством.

З точки зору Договорів ВОІВ, подібні питання можуть вважатися суто академічними, оскільки існуюче право на публічне виконання може бути поглиненим потенційно ширшим правом на “публічне сповіщення” чи “надання доступу публіці”, яке міститься у Договорах ВОІВ та розглядається нижче. Однак, усі чотири законопроекти, покликані імплементувати положення Договорів ВОІВ до авторського права США, відстоюючи мінімалістський підхід, не закріплюють окремі права на публічне сповіщення або надання доступу публіці. Відповідно, зазначена невизначеність в американському законодавстві щодо права на публічне виконання чекатиме свого подальшого вирішення у судовій практиці.

2.1.3.2 Право на публічний показ

Оскільки показом твору є демонстрація його примірника “в статиці” (у випадку аудіовізуального твору - демонстрація його окремих кадрів без дотримання їх послідовності Copyright Act of 1976, 17 U.S.C. §101(definition of “display”).), вищерозглянута проблема асинхронних передач в Інтернеті права на публічний показ не стосується.

Все ж сказане вище про питання визнання “публічності” виконання твору, яке передається через Інтернет, відноситься і до показу твору в Інтернеті.

2.1.4 Право на публічне сповіщення

Більшість юрисдикцій світу, вслід за Бернською конвенцією, визнають за авторами та їхніми правонаступниками виключне право на публічне сповіщення творів.

Глосарій ВОІВ визначає публічне сповіщення наступним чином: “Представлення твору, виконання, фонограми або передачі у вигляді, який може бути сприйнятий будь-яким придатним чином особами в широкому розумінні, тобто, особами, які не належать до кола знайомих. Це поняття є ширшим за опублікування і також включає, серед іншого, такі форми використання як публічне виконання, сповіщення публіці шляхом передачі по проводах або безпосереднє сповіщення публіці прийому передачі”. Dr. Jens Gaster. Copyright and Related Rights in the Information Society // SOFTIC Symposium 1995; Problems of Intellectual Property Rights in the Context of the Information Networks, Tokyo, Japan 225 - 1995. - P. 238.

В дещо вужчому сенсі розуміє термін “публічне сповіщення (доведення до загального відома)” український Закон, яким він визначається як “передача за згодою суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав в ефір за допомогою радіохвиль (а також лазерних променів, гама-променів тощо), у тому числі з використанням супутників, чи передача на віддаль за допомогою проводів або будь-якого виду наземного чи підземного (підводного) кабелю (провідникового, оптоволоконного та інших видів) творів, виконань, будь-яких звуків і (або) зображень, їх записів у фонограмах і відеограмах, програм організацій мовлення тощо, коли зазначена передача може бути сприйнята необмеженою кількістю осіб у різних місцях, віддаленість яких від місця передачі є такою, що без зазначеної передачі зображення чи звуки не можуть бути сприйняті”. Закон України “Про авторське право і суміжні права” в редакції Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про авторське право і суміжні права” від 14 липня 2001 р. // Голос України. - 16.08.2001 р. - № 146. - Ст. 1. Така вузькість розуміння публічного сповіщення, проте, компенсується в Законі використанням термінів “публічне виконання”, “публічний показ” та “публічна демонстрація”, які охоплюють всі інші форми оприлюднення твору, не охоплені поняттям “публічне сповіщення (доведення до загального відома)”.

Американський же Акт не знає терміну “публічне сповіщення”, оперуючи тільки термінами “публічне виконання” та “публічний показ”, оскільки в США вважається, що право на публічне сповіщення і право на публічний показ є близькими за змістом концепціями. Comments to Joint Hearing on H.R. 2441 and S. 1284 (prepared statement of Dr. Mihaly Ficsor, Assistant Director General of WIPO). - P. 61.

Бернською конвенцією право на публічне сповіщення встановлюється лише стосовно певних категорій об'єктів: виконання драматичних, музично-драматичних та музичних творів, передача в ефір та по проводах, кінематографічні переробки і відтворення літературних та художніх творів, декламування літературних творів, а також кінематографічні твори.

Так, відповідно до статті 11(1)(ii) Бернської конвенції, автори драматичних, музично-драматичних та музичних творів мають виключне право дозволяти “будь-яке публічне сповіщення виконань їхніх творів”. Стаття 11bis(1)(ii) передбачає, що автори літературних та художніх творів мають виключне право дозволяти “будь-яке публічне сповіщення по проводах або шляхом повторної передачі в ефір твору, якщо таке сповіщення здійснюється організацією іншою, ніж первісна”. Стаття 11ter(1)(ii) встановлює, що автори літературних творів мають виключне право дозволяти “будь-яке публічне сповіщення декламування їхніх творів”. Нарешті, статтею 14(1)(ii) авторам літературних та художніх творів надається виключне право дозволяти “публічне сповіщення по проводах” кінематографічних переробок і відтворень їхніх творів, а статтею 14bis(1) таке саме право надається володільцям авторських прав на кінематографічні твори.

Проте, Бернська конвенція не розповсюджує право на публічне сповіщення на всі види творів, що передаються Інтернетом, оскільки комп'ютерні програми, твори образотворчого мистецтва, фотографії та ноти не можуть бути ані передані в ефір чи по проводах, ані декламовані.

Завдання розповсюдження права на публічне сповіщення на всі об'єкти авторських та суміжних прав було вирішено Договорами ВОІВ, про що йдеться нижче.

2.2 Немайнові права

Окрім майнових, авторам також належать і немайнові права. В тій чи іншій мірі ця категорія прав авторів визнається в усіх країнах Бернського союзу та включає всі чи кілька з наступних прав: Закон України “Про авторське право і суміжні права” в редакції Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про авторське право і суміжні права” від 14 липня 2001 р. // Голос України. - 16.08.2001 р. - № 146. - Ст. 14 ч. 1; Закон Российской Федерации “Об авторском праве и смежных правах” от 9 июля 1993 г. № 5351-І (с изменениями и дополнениями, внесенными Федеральным законом от 19 июля 1995 г. № 110-ФЗ) // Собрание законодательства РФ. - 1995. - № 30. - Ст. 2866. - Ст. 15 п. 1.

право авторства - право визнаватися автором твору;

право на ім'я - право використовувати чи дозволяти використовувати твір під справжнім ім'ям автора, псевдонімом або без зазначення імені (анонімно);

право на недоторканість твору - право на захист твору від будь-якого перекручення, спотворення чи іншої зміни твору або будь-якому іншому посяганню на твір, здатному зашкодити честі та репутації автора.

Авторське право Російської Федерації пішло в цьому питанні ще далі, надаючи авторам “право обнародувати чи дозволяти обнародувати твір в будь-якій формі (право на обнародування), включаючи право на відклик” Закон Российской Федерации “Об авторском праве и смежных правах” от 9 июля 1993 г. № 5351-І (с изменениями и дополнениями, внесенными Федеральным законом от 19 июля 1995 г. № 110-ФЗ) // Собрание законодательства РФ. - 1995. - № 30. - Ст. 2866. - Ст. 15 п. 1..

В Україні немайнові права або - як вони іменуються Законом - “особисті немайнові права автора” охороняються безстроково Закон України “Про авторське право і суміжні права” в редакції Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про авторське право і суміжні права” від 14 липня 2001 р. // Голос України. - 16.08.2001 р. - № 146. - Ст. 28 ч. 10. та не можуть бути передані (відчужені) іншим особам. Особисті немайнові права також не можуть згідно з українським Законом перейти у спадщину, однак спадкоємці авторів “мають право захищати авторство на твір і протидіяти перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору, а також будь-якому іншому посяганню на твір, що може завдати шкоди честі та репутації автора”. Закон України “Про авторське право і суміжні права” в редакції Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про авторське право і суміжні права” від 14 липня 2001 р. // Голос України. - 16.08.2001 р. - № 146. - Ст. 29.

Американський же Акт, навпаки, прямо не визнає “моральні права”, як в США називаються немайнові права авторів, за виключенням дуже обмеженого кола творів. Copyright Act of 1976, 17 U.S.C. §101(definition of “work of visual art”), §106A(b). Актом термін охорони моральних прав обмежується життям автора Copyright Act of 1976, 17 U.S.C. §106A(d)(1). та дозволяється відмова від них автором у письмовій формі. Copyright Act of 1976, 17 U.S.C. §106A(e)(1). Натомість, в Сполучених Штатах вважається, що судові прецеденти, які містять тлумачення положення Акту стосовно похідних творів, забезпечують рівень охорони немайнових прав, встановлений Бернською конвенцією, яка набула чинності для США 1 травня 1989 року. Droit d'auteur et Copyright : divergences et convergences : йtude de droit comparй. - Brussels : Bruylant, 1993. - P. 551.

Легкість маніпулювання творами, зафіксованими в електронній формі, викликає численні питання, пов'язані з охороною немайнових прав в Інтернеті, де твори постійно модифікуються, видозмінюються та заново розповсюджуються як самими авторами, так і іншими користувачами мережі. Застосування концепції немайнових прав щодо розміщених в Інтернеті творів є настільки ускладненим, що деякі дослідники навіть висловлюються за повну відмову від цієї категорії прав авторів.

Однак, на сьогодні є очевидним, що в тих юрисдикціях, де визнаються немайнові права, розповсюдження за допомогою Інтернету твору із зміненим іменем автора або без його зазначення (якщо твір був підписаний) є протиправним діянням.

Зміна без дозволу автора твору, розміщеного в Інтернеті, також не дозволяється, якщо це може зашкодити його честі чи репутації. Така зміна може бути результатом зменшення розміру, “обрізання”, невдалої заміни кольорів, “розфарбування”, сканування чи надмірного редагування твору тощо.

Звичайно, тест на здатність зашкодити честі чи репутації автора є вкрай суб'єктивним. Суди, яким трапляється його застосовувати, неминуче стикаються з наступним питанням: в чиїх очах має постраждати честь чи репутація автора, щоби зміна твору без його дозволу вважалась протиправною?

Так, під час розгляду одної справи у Великій Британії Білл Тайді, відомий карикатурист, стверджував, що зменшення його карикатур на 16% для публічного показу склало спотворення його творів, здатне завдати шкоди його честі чи репутації. Суддя у справі вирішив, що буде важко стверджувати, що поводження з творами здатне завдати шкоди честі та репутації автора, не звернувшись до думки публіки про те, як зменшення карикатур вплинуло на її сприйняття позивача. Натомість, розглядаючи аналогічну справу, один канадський суд вирішив, що в подібних випадках ключовою є думка автора.

Отже, якщо з невеликої кількості судових рішень по справах про порушення права на недоторканість твору може бути виведено якесь загальне правило, то це правило можна сформулювати так: думка автора, навіть будучи досить переконливою, не є єдиним вирішальним фактором при вирішенні питання, чи складає певне поводження з твором посягання на нього, здатне завдати шкоди честі і репутації його автора. Що може переважити думку автора, так це реакція публіки.

Та ж частина публіки, що користується Інтернетом, має чудово знати, що екран комп'ютера не завжди точно передає вигляд творів, зображених на ньому. Часто це є результатом якості монітора та специфіки комп'ютера, тобто чогось, за що власник сайту чи постачальник Інтернет-послуг не може відповідати.

2.3 Охорона технічних засобів захисту та інформації про управління правами

Як Договір ВОІВ про авторське право, так і Договір ВОІВ про виконання і фонограми зобов'язують держав-учасниць забезпечити в межах своїх юрисдикцій охорону технічних засобів захисту та інформації про управління правами.

Стосовно технічних засобів захисту, стаття 11 Договору ВОІВ про авторське право та стаття 18 Договору ВОІВ про виконання і фонограми вимагають від своїх учасників “надавати адекватну правову охорону та ефективні способи правового захисту проти обходу ефективних технічних засобів, які використовуються” володільцями, відповідно, авторських та суміжних прав у зв'язку із здійсненням їхніх прав за Договорами ВОІВ або за Бернською конвенцією та “які обмежують дії, стосовно їхніх творів, не дозволені” зацікавленим правоволодільцем чи не санкціоновані законом.

Технічними засобами захисту в контексті Інтернету є комп'ютерні програми, які регулюють доступ до розміщених в мережі творів. Це можуть бути програми, якими захищено певну інформацію від отримання її відвідувачами сайту, які не отримали на це попередній дозвіл, або криптографічні коди, якими обмежується доступ до інформації, збереження її в пам'яті комп'ютерів користувачів або друк без відповідного дозволу. U.S. Dep't of Commerce, Information Infrastructure Task Force, Intellectual Property and the National Information Infrastructure: The Report of the Working Group on Intellectual Property (1995). - P. 219-239.

Що стосується інформації про управління правами, то стаття 12 Договору ВОІВ про авторське право та стаття 19 Договору ВОІВ про виконання і фонограми зобов'язують своїх учасників встановити адекватні та ефективні способи правового захисту проти будь-якої особи, яка здійснює будь-яку з наступних дій, знаючи (або, у випадку цивільно-правових способів захисту, маючи розумні підстави знати), “що вона викличе, уможливить, сприятиме або приховуватиме порушення будь-якого права”, передбаченого договорами або Бернською конвенцією:

“(і) видалення або зміна будь-якої електронної інформації системи управління правами без повноважень;

(іі) розповсюдження, імпорт з метою розповсюдження, передача в ефір чи публічне сповіщення без повноважень примірників творів, знаючи, що електронна інформація системи управління правами була видалена або змінена без повноважень”.

Договором ВОІВ про авторське право термін “інформація про управління правами” визначається як “інформація, що ідентифікує твір, автора твору, власника будь-яких прав на твір, або інформація про умови використання твору та будь-які номери чи коди, які представляють таку інформацію, коли будь-яка з цих часток інформації прикріплена до примірника твору або з'являється у зв'язку із сповіщенням твору публіці”. World Intellectual Property Organization Copyright Treaty, Apr. 12, 1997 // S. TREATY DOC. NO. 105-17. - 1997. - Art. 12(2). Аналогічне визначення містить і Договір ВОІВ про виконання і фонограми. World Intellectual Property Organization Performances and Phonograms Treaty, Apr. 12, 1997 // S. TREATY DOC. NO. 105-17. - 1997. - Art. 19(2).

Хоча інформація про управління правами складається з імені володільця авторських прав, умов використання твору (ліцензії) та іншої подібної інформації, не будучи умовою надання охорони твору, до електронного примірника якого вона прикріплена, та підлягаючи охороні лише у випадку, коли автор чи його правонаступник вирішив її надати, вона не є взаємозамінною із знаком охорони авторського права.

Законопроекти, покликані імплементувати положення Договорів ВОІВ до авторського права США і подані на розгляд Конгресу, H.R. 2281 and S. 1121, 105th Cong. (1997). - S. 1201. містять норми щодо охорони технічних засобів захисту та інформації про управління правами. В частині, що стосується технічних засобів захисту, вони ідуть навіть дальше Договорів, не передбачаючи можливості обходу цих засобів з дозволу правоволодільця або у випадках, передбачених законом.

Запропонована гармонізація законів про авторське право держав-членів Європейського Союзу передбачає і встановлення еквівалентних норм стосовно охорони технічних засобів захисту та інформації про управління правами. Проте, об'єм та ступінь цієї охорони не деталізуються. COMMUNICATION FROM THE COMMISSION: FOLLOW-UP TO THE GREEN PAPER ON COPYRIGHT AND RELATED RIGHTS IN THE INFORMATION SOCIETY, COM(96) 586 final. - Ch. 2, s 3-ch. 3, s 3.

Новою редакцією українського Закону порушенням авторських та суміжних прав визнається, серед іншого, “будь-які дії для свідомого обходу технічних засобів захисту авторського права і (або) суміжних прав, зокрема виготовлення, розповсюдження, ввезення з метою розповсюдження і застосування засобів для такого обходу”, Закон України “Про авторське право і суміжні права” в редакції Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про авторське право і суміжні права” від 14 липня 2001 р. // Голос України. - 16.08.2001 р. - № 146. - Ст. 50 п. “е”. “підроблення, зміна чи вилучення інформації, зокрема в електронній формі, про управління правами без дозволу суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав чи особи, яка здійснює таке управління”, Закон України “Про авторське право і суміжні права” в редакції Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про авторське право і суміжні права” від 14 липня 2001 р. // Голос України. - 16.08.2001 р. - № 146. - Ст. 50 п. “є”. а також “розповсюдження, ввезення на митну територію України з метою розповсюдження, публічне сповіщення об'єктів авторського права і (або) суміжних прав, з яких без дозволу суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав вилучена чи змінена інформація про управління правами, зокрема в електронній формі”. Закон України “Про авторське право і суміжні права” в редакції Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про авторське право і суміжні права” від 14 липня 2001 р. // Голос України. - 16.08.2001 р. - № 146. - Ст. 50 п. “ж”.

Оновлений Закон містить визначення інформації про управління правами, майже ідентичне тому, що міститься у Договорах ВОІВ, а термін “технічні засоби захисту”, визначення якого Договори не містять, в Законі розуміється як “технічні пристрої і (або) технологічні розробки, призначені для створення технологічної перешкоди порушенню авторського права і (або) суміжних прав при сприйнятті і (або) копіюванні захищених (закодованих) записів у фонограмах (відеограмах) і передачах організацій мовлення чи для контролю доступу до використання об'єктів авторського права і суміжних прав”.

2.4 Обмеження авторських прав: вільне використання творів

Права авторів та їхніх правонаступників не є необмеженими. Хоча авторські права і є виключними, законодавчо встановлено численні винятки з них та їх обмеження. Як наслідок цього, авторським правом в багатьох випадках допускається вільне використання творів, тобто їх використання без згоди володільців авторських прав на них.

Вільне використання творів дозволяється законами про авторське право всіх країн виключно у передбачених цими законами випадках. Перелік умов, за яких дозволяється вільне використання творів, як правило, є вичерпним і містить, в залежності від країни, всі або кілька з наступних обставин:

Використання твору є випадком “чесного використання” згідно критеріїв, встановлених в законі. Copyright Act of 1976, 17 U.S.C. §107; Закон України “Про авторське право і суміжні права” в редакції Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про авторське право і суміжні права” від 14 липня 2001 р. // Голос України. - 16.08.2001 р. - № 146. - Ст. 21.

Використання твору здійснюється з інформаційними, бібліотечними, архівними чи освітніми цілями, для особистих потреб тощо. Copyright Act of 1976, 17 U.S.C. §§108-121; Закон України “Про авторське право і суміжні права” в редакції Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про авторське право і суміжні права” від 14 липня 2001 р. // Голос України. - 16.08.2001 р. - № 146. - Ст.ст. 22-25, 42, 43; Бернская конвенция об охране литературных и художественных произведений. Парижский акт от 24 июля 1971 года, изменённый 2 октября 1979 года. Женева: ВОИС, 1990. - Ст. 11(1)(i).

Твір вважається в країні суспільним надбанням. Закон України “Про авторське право і суміжні права” в редакції Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про авторське право і суміжні права” від 14 липня 2001 р. // Голос України. - 16.08.2001 р. - № 146. - Ст. 26.

Відтворено було настільки незначну частину твору, що таке відтворення є de minimis і не складає порушення авторських прав.

Володільцем авторських прав було надано ліцензію, що припускається.

Нижче буде розглянута остання з перелічених правомірних підстав вільного використання творів, дія якої в Інтернеті складає найбільший інтерес для цілей даного дослідження, - ліцензія, що припускається.

2.4.1 Ліцензія, що припускається

З дозволу володільця авторських прав користувачі можуть вчиняти з твором певні дії, як, наприклад, відтворення та розповсюдження примірників твору, що за відсутності такого дозволу вважалось би порушенням авторських прав.

Дозвіл володільця авторських прав може набувати багатьох форм. В одних випадках його може бути надано, наприклад, у формі наступної заяви, розміщеної внизу Web-сторінки: “Дозвіл на копіювання та розповсюдження цього документа надається за умови належного зазначення джерела запозичення та знаку охорони авторського права”.

В інших випадках дозвіл може мати більш традиційну форму ліцензійної угоди - контракту між володільцем авторських прав та іншою особою, яким цій особі надаються права, які звичайно належать лише володільцю авторських прав. Як правило, ліцензійна угода укладається у письмовій формі, але не завжди. В багатьох країнах її може бути укладено в усній формі, а у випадку програмного забезпечення - шляхом здійснення конклюдентних дій. У другому випадку до кожного матеріального носія інформації додається текст ліцензійної угоди, яка акцептується розірванням обгортки, в яку запаковано матеріальний носій.

Всі згадані форми надання дозволу мають одну спільну рису - всі вони є явною, чітко визначеною ліцензією на використання твору в той чи інший спосіб. Проте в Інтернеті такі ліцензії надаються вкрай рідко, найчастіше володільці авторських прав не дбають про укладання ліцензійних угод, залишаючи права користувачів без належної уваги.

В багатьох випадках, однак, існування ліцензії на певне використання твору можна припустити. Таким чином, ліцензія, що припускається - це дійсна угода, про факт існування якої судити, виходячи з аналізу певної дії чи поведінки володільця авторських прав. Melville B. Nimmer & David Nimmer. Nimmer on Copyright (1994), §10.03[A]. - P. 10-18. Сторони такої угоди явно не домовились про її укладання, натомість, про її існування можна судити, проаналізувавши їхню поведінку.

2.4.1.1 Критерії визначення існування ліцензії

Суди доходили висновку про наявність ліцензії, що припускається, за дуже різних обставин. В залежності від ситуації, присутні як мінімум три ключових фактори, які говорять на користь існування ліцензії на хоча б деякий вид використання твору в певних ситуаціях, що виникають в Інтернеті. Цими факторами є:

Необхідність.

Всі без винятку форми поведінки користувачів в Інтернеті так чи інакше зачіпають права авторів та їхніх правонаступників, оскільки включають копіювання, зміну, розповсюдження, публічне виконання чи показ охоронюваних авторським правом творів. Звідси цілком логічним виглядає припущення, що, розміщуючи твори в Інтернеті, володільці авторських прав на них, непрямим чином погоджуються з їх неминучим використанням в той чи інший спосіб.

Доставка надісланого через Інтернет повідомлення електронної пошти, наприклад, вимагає численних актів копіювання, які відбуваються автоматично по мірі того, як послання проходить через різні складові частини мережі. Тому, посилаючи повідомлення, відправник тим самим погоджується на необхідне відтворення.

Аналогічним чином, коли, скажімо, фотографія поміщується на Web-сайт, вона не може використовуватися іншими в той спосіб, в який володілець авторських прав хотів би, щоб вона використовувалась, якщо не буде піддана багатократному копіюванню. Конкретніше, для того, щоби продивитися Web-сторінку, необхідно скопіювати її зміст в оперативну пам'ять комп'ютера, що робить можливим побачити її на екрані. Оскільки ця поведінка складає відтворення і, таким чином, є, по крайній мірі технічно, порушенням авторських прав, має існувати презумпція згоди їх володільця на відтворення поміщеного на сайт твору. Інакше кажучи, коли володілець авторських прав на твір розміщує його в Інтернеті, це є однією з ключових ознак того, що ним було надано ліцензію, що припускається. Effects Associates, Inc. v. Cohen, 908 F.2d 555 (9th Cir. 1990). - P. 559.

Проблема з визначенням необхідності полягає в значній мірі в тому, що копіювання є необхідною складовою поведінки користувачів в Інтернеті, в той час як воно не взагалі не потрібно для сприйняття матеріальних примірників творів. Візьмемо, наприклад, друковані матеріали - журнали, газети, брошури, каталоги та подібну до них продукцію, що розповсюджується в паперовій формі. Люди можуть безпосередньо ознайомитися із змістом друкованої версії видання, але для того, щоби переглянути Інтернет-версію того ж самого видання, мають зробити його копію в своєму комп'ютері, хоча б на короткий час.

Дана проблема є подібною до тієї, що постала перед Конгресом США 1980 року з приводу програмного забезпечення. Тоді Конгрес дійшов висновку, що авторське право має забороняти несанкціоноване відтворення комп'ютерних програм, але не повинно перешкоджати правомірному використанню цих творів. Оскільки ввід програми у комп'ютер можливий лише шляхом її копіювання, а значить, потенційно є порушенням авторських прав на неї, Конгрес додав новий розділ до Акту про авторське право, в якому зазначив, що власник примірника комп'ютерної програми має право скопіювати цю програму у пам'ять комп'ютера, щоби використовувати її з метою, для якої вона призначенаю.

Подібним чином це питання вирішено Верховною Радою України в прийнятому нею Законі, який дозволяє виготовлення законним власником примірника комп'ютерної програми одної її копії без дозволу автора програми чи іншої особи, якій належать авторські права на неї, “за умови, що ця копія призначена тільки для архівних цілей або для заміни правомірно придбаного примірника у випадках, якщо оригінал комп'ютерної програми буде втраченим, знищеним або стане непридатним для використання”. Закон України “Про авторське право і суміжні права” в редакції Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про авторське право і суміжні права” від 14 липня 2001 р. // Голос України. - 16.08.2001 р. - № 146. - Ст. 24 ч. 1 п. 2. При цьому отримана копія не може бути використана для цілей інших, ніж архівні, заміна легального оригіналу програми, “забезпечення її функціонування на технічних засобах особи, яка використовує ці програми, і вчинення дій, пов'язаних з функціонуванням комп'ютерної програми відповідно до її призначення, зокрема запис і збереження в пам'яті комп'ютера, а також виправлення явних помилок”. Закон України “Про авторське право і суміжні права” в редакції Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про авторське право і суміжні права” від 14 липня 2001 р. // Голос України. - 16.08.2001 р. - № 146. - Ст. 24 ч. 1 п. 1.

Отже, обидва законодавчі органи визнали, що неможливо законно користуватися комп'ютерним забезпеченням, не скопіювавши його з матеріального носія, на якому воно було придбано, у пам'ять комп'ютера і відповідним законодавством встановили, що таке копіювання не є порушенням авторських прав.

На жаль, жоден парламент ще не розповсюдив цей підхід на будь-яку іншу категорію творів, зафіксованих у цифровому вигляді. Однак не позбавлена підстав думка про те, що це мають зробити суди, не чекаючи, коли це зроблять законодавці. Чи підуть суди таким шляхом, покаже час.

Звичай та загальноприйнята практика.

В багатьох випадках загальновизнана практика та звичаї, не будучи необхідними для користування твором, тим не менш, є настільки домінуючими в Інтернеті, що має існувати презумпція обізнаності та згоди користувачів з ними.

У деяких випадках звичай є втіленим у самому принципі роботи певного Інтернет-сервісу і звідси є, чи має бути, зрозумілим кожному, хто ним користується. Візьмемо в якості прикладу списки розсилки. Оскільки автор повідомлення знає, що список розсилки автоматично відтворить та розповсюдить послання серед всіх передплатників даного списку і, більше того, саме з цією метою і надсилає до нього своє повідомлення, його дії мають розглядатися як такі, що надають дозвіл на таке відтворення і розповсюдження.

Інші звичаї не є необхідними для нормальної роботи сервісів Інтернету, але є елементами загальноприйнятої практики. Електронна пошта тут може бути гарним прикладом, оскільки в Інтернет-середовищі існує усталений звичай копіювати повідомлення електронної пошти і пересилати їх іншим, подекуди разом з власними коментарями. З формальної точки зору, така поведінка, що включає копіювання, зміну та розповсюдження охоронюваного авторським правом матеріалу, є порушенням авторських прав. Але якщо “всі це роблять” весь час, і всі знають, що інші це роблять весь час, то чи не є це підставою визнати цю практику такою, що не порушує авторські права?

На сьогодні в світі не існує значної кількості судових рішень, що тлумачать норми авторського права у світлі звичаїв та загальноприйнятої практики. Проте деякі судові прецеденти, які підтверджують правильність викладеної вище позиції, все ж таки існують.

Мабуть, найвідомішим з них є рішення у справі Sony Betamax, що розглядалась у США. Предметом судового розгляду була практика запису фільмів, що демонструються по телебаченню, на відеокасети. Суд визнав, що серед телеглядачів склалась звичайна практика запису фільмів на плівку у випадку, коли їх немає вдома під час трансляції фільму, але в них є бажання переглянути його пізніше. Суд дійшов висновку, що ця практика, яку він охарактеризував як “зсув у часі”, складає “порядне використання”, а значить, не є порушенням авторських прав.

Поведінка володільця авторських прав.

Певні акти поведінки володільців авторських прав в Інтернеті за своєю суттю є запрошенням до вчинення тих чи інших дій по використанню творів, права на які їм належать.

Чудовим прикладом таких актів може слугувати поміщення файлу на FTP-сайт. Оскільки єдиним призначенням сайтів FTP є надання можливості користувачам Інтернету завантажувати поміщені на них файли у пам'ять своїх комп'ютерів, то подібна поведінка має трактуватися як дозвіл на копіювання файлів.

РОЗДІЛ 3 ЗАХИСТ АВТОРСЬКИХ ПРАВ НА ТВОРИ, РОЗМІЩЕНІ В ІНТЕРНЕТІ

В цьому Розділі міститься аналіз технічних і правових засобів та методів ведення бізнесу, які дозволяють володільцям авторських прав ефективно захищати свої права на розміщені в Інтернеті твори як до моменту їх порушення, так і після, а також розглянуто перспективи реалізації в Інтернеті економічної концепції перехресного субсидування.

Все більшу роль в забезпеченні дотримання авторських прав в Інтернеті відіграє технологія. Поширеною є навіть думка, що доступність авторам та їхнім правонаступникам технічних засобів захисту інформації, розглянутих нижче, призведе до постання в Інтернеті економіки мікро-платежів, за якої за кожним використанням твору слідує платіж володільцю авторських прав на нього. Але окрім того, що створення такої системи є нереальним з цілого ряду юридичних, соціальних та економічних причин, розглянутих в Розділі 1, мікро-платежі викликають і інші суттєві ускладнення. Зокрема, вартість підтримання такої системи буде надто високою та потребуватиме існування громіздкої служби підтримки клієнтів. Tom Steinert-Threlkeld. The Buck Starts Here // Wired. - August 1996. - P. 132, 134.

Звичайно, жодна технологія не гарантує абсолютного захисту від порушення авторських прав на твори, розміщені в Інтернеті. Проте, комбінація технічних засобів захисту інформації та інших методів може стати потужним фактором стримування від порушення авторських прав в Інтернеті, роблячи таке порушення технічно складною та економічно невигідною операцією.