Авторське право у сфері функціонування всесвітньої інформаційної мережі Інтернет

Літературні твори всіх видів є типовими об'єктами охорони авторського права будь-якої країни. До цієї категорії творів зазвичай відносять книги, брошури, статті та інші письмові твори. Copyright Act of 1976, 17 U.S.C. §102(a)(1); Закон України “Про авторське право і суміжні права” в редакції Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про авторське право і суміжні права” від 14 липня 2001 р. // Голос України. - 16.08.2001 р. - № 146. - Ст. 8 ч.1 п.1; Бернская конвенция об охране литературных и художественных произведений. Парижский акт от 24 июля 1971 года, изменённый

2 октября 1979 года. Женева: ВОИС, 1990. - Ст. 2(1).

Даючи визначення терміну “літературні твори”, американський Акт зазначає, що це твори, “виражені у словах, цифрах або інших словесних або цифрових символах чи знаках, незважаючи на природу матеріальних об'єктів, як то книги, періодичні видання, рукописи, фонограми, плівка, касети, диски, перфокарти, в яких вони втілені”. Copyright Act of 1976, 17 U.S.C. §101(definition of “literary works”).

Український же Закон, хоча і не містить визначення літературних творів, конкретизує, що це можуть бути твори “белетристичного, публіцистичного, наукового, технічного або іншого характеру”. Закон України “Про авторське право і суміжні права” в редакції Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про авторське право і суміжні права” від 14 липня 2001 р. // Голос України. - 16.08.2001 р. - № 146. - Ст. 8 ч.1 п.1.

На даний час, більшість матеріалів, доступних через Інтернет, є саме літературними творами. Повідомлення електронної пошти, рекламна та довідкова література, каталоги, словники, тексти, розміщені на сайтах WWW, FTP та gopher, послання, що розповсюджуються через списки розсилки та дискусійні групи, - все це літературні твори в розумінні авторського права.

Представляється доречним детальніше зупинитися на дуже своєрідному об'єкті інтелектуальної власності, якому Інтернет завдячує самим своїм існуванням, та який прирівнюється авторським правом саме до літературних творів. Закон України “Про авторське право і суміжні права” в редакції Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про авторське право і суміжні права” від 14 липня 2001 р. // Голос України. - 16.08.2001 р. - № 146. - Ст. 18; Agreement on Trade-Related Aspects of Intellectual Property Rights, Apr. 15, 1994, Marrakesh Agreement Establishing the World Trade Organization, Annex 1C, Legal Instruments - Results of the Uruguay Round vol. 31 // 33 I.L.M. 81 - 1994. - Art. 10(1). Мова іде про комп'ютерні програми. Це вони управляють як самими комп'ютерами, так і потоками інформації між ними, об'єднуючи їх в інформаційні мережі. Саме комп'ютерні програми уможливлюють пошук і ознайомлення з матеріалами, розміщеними в Інтернеті, та “перекладають” всі інші твори, що передаються Інтернетом, з мови комп'ютерів на мову, зрозумілу людині, і навпаки. До того ж, вони самі передаються Інтернетом у великій кількості і як самостійні твори, і як частини складених творів. Ось ця легкість миттєвого розповсюдження комп'ютерних програм у глобальних масштабах і складає основну загрозу, яку несе авторам програм та їх правонаступникам Інтернет, і у порівнянні з якою загроза їх правам з боку лазерних дисків просто мерхне.

Американський Акт визначає термін “комп'ютерна програма” як “набір тверджень чи інструкцій для використання безпосередньо або опосередковано у комп'ютері з метою отримання певної мети”.

Український же Закон містить більш докладне визначення, згідно з яким поняття “комп'ютерна програма” означає “набір інструкцій у вигляді слів, цифр, кодів, схем, символів чи у будь-якому іншому вигляді, виражених у формі, придатній для зчитування комп'ютером, які приводять його у дію для досягнення певної мети або результату” та “охоплює як операційну систему, так і прикладну програму, виражені у вихідному або об'єктивному кодах”.

Саме це вираження і є об'єктом охорони авторського права. Ідеї ж, покладені в основу комп'ютерної програми, навіть виражені в ній та описані нею, авторським правом не охороняються. Їх захист є прерогативою іншої галузі права інтелектуальної власності - патентного права.

Концепція захисту комп'ютерних програм патентним правом має багато як прихильників, так і противників. Існує ряд дуже істотних практичних ускладнень, що виникають при патентуванні комп'ютерних програм:

1. Процедура патентування є дуже тривалою, на її проходження потрібно від 2 до 5 років, у той час як термін життя самого програмного забезпечення може бути коротше. Відомо, що комп'ютерні програми дуже швидко застарівають.

2. Відсутній фонд програмного забезпечення і, таким чином, можливість виявлення аналогів, прототипів, із якими можна було б порівняти нове рішення, проводячи патентну експертизу.

3. Оскільки для об'єктів цього типу дуже важко виявити випадки порушення прав, то повна публікація опису об'єкта, прийнята у патентних документах, з одного боку, недоцільна, а з іншого - може виявитися занадто ємною для патентного документа, що більш підходить для наукової публікації, ніж для патентного опису.

Аргументація прихильників захисту комп'ютерних програм патентним правом зводиться до наступного:

1. Тривалий термін процедури патентування не є принциповою перешкодою. По-перше, вважається, що патентний захист одержують лише нові, оригінальні програмні продукти, виконані на рівні винаходів. А такі розробки живуть набагато довше терміну експертизи. По-друге, не складає особливої складності розробка методів проведення швидкої “чорнової” експертизи, таких як виявлення аналогів і прототипів запропонованого програмного продукту, істотних відмінностей його від прототипів та інших програм, рівня новизни і т.п., оскільки програмне забезпечення за самою своєю суттю ідеально пристосоване для опрацювання на комп'ютері.

2. Велика кількість виданих патентів на об'єкти програмного забезпечення у таких країнах, як США, Великобританія, ФРН та Японія, існуюча практика проведення їх експертизи, ціла серія рішень патентних судів спростовують твердження про те, що об'єкти цього типу взагалі неможливо порівняти, виявити, розпізнати чи скласти для них патентну формулу.

3. Проблема відсутності фонду патентних програм для пошуку аналогів і проведення експертизи навряд чи може стати серйозною перешкодою при бажанні визнання патентоспроможності комп'ютерних програм. Адже аналогічні проблеми виникали за всіх часів існування патентної системи при введенні нових об'єктів охорони і завжди були переборені.

Отже, оскільки комп'ютерній програмі властиві якості об'єкта охорони як авторського, так і патентного права, то програмне забезпечення можливо захищати за нормами обох галузей. Спроби ж охороняти комп'ютерні програми, використовуючи методи лише однієї галузі, базуючись на властивостях, характерних для об'єктів її охорони, залишає програми незахищеними з точки зору інших властивостей, характерних для об'єктів охорони іншої галузі. Гельб А.Б. Программное обеспечение. Специфический объект интеллектуального творчества // Современное состояние проблемы защиты программного обеспечения. - Таллинн, 1989. - С. 31.

Не применшуючи переваг патентної охорони, слід визнати, що захист комп'ютерних програм авторсько-правовими нормами як найбільш простий та економічний, безсумнівно, складає великий теоретичний та практичний інтерес.

2) Фотографії та інші нерухливі зображення.

Після літературних творів, фотографії та інші нерухливі зображення на екрані комп'ютера (карти, схеми, діаграми тощо) несуть найбільше серед творів, які передаються Інтернетом, інформаційне навантаження.

При цьому, означені зображення можуть створюватися на екрані комп'ютера спеціальними програмами, призначеними для полегшення користування людиною самим комп'ютером (операційні системи) та сервісами Інтернету (програми, призначені для “пересування” Інтернетом, - браузери та інші прикладні програми) або бути розміщеними в Інтернеті і мати незалежний від комп'ютерів користувачів характер.

В першому випадку зображення на екрані є частиною комп'ютерної програми, її інтерфейсом і охороняється разом із всією програмою, а в другому - зображення є цифровою фотографією і охороняється як звичайна фотографія Copyright Act of 1976, 17 U.S.C. §102(a)(2); Закон України “Про авторське право і суміжні права” в редакції Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про авторське право і суміжні права” від 14 липня 2001 р. // Голос України. - 16.08.2001 р. - № 146. - Ст. 8 ч. 1 п. 10; Бернская конвенция об охране литературных и художественных произведений. Парижский акт от 24 июля 1971 года, изменённый 2 октября 1979 года. Женева: ВОИС, 1990. - Ст. 2(1). або являє собою результат переведення в цифрову форму (сканування) звичайної фотографії, іншого двомірного (картини, малюнку) або тримірного (скульптури, будівлі) твору і, при відповідності критерію оригінальності, охороняється як похідний від них твір. (Про похідні твори йдеться нижче.)

3) Музичні твори та фонограми.

Музичні твори, як з текстом, так і без, традиційно охороняються авторським правом Copyright Act of 1976, 17 U.S.C. §101(definition of “pictorial, graphic, and sculptural works”), §102(a)(1); Закон України “Про авторське право і суміжні права” в редакції Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про авторське право і суміжні права” від 14 липня 2001 р. // Голос України. - 16.08.2001 р. - № 146. - Ст. 8 ч. 1 п. 5; Бернская конвенция об охране литературных и художественных произведений. Парижский акт от 24 июля 1971 года, изменённый 2 октября 1979 года. Женева: ВОИС, 1990. - Ст. 2(1).. Від поняття “музичний твір” слід відрізняти поняття “фонограма”. Остання також є результатом творчої праці, але вторинним, результатом фіксації у матеріальній формі виконання першого. Права на музичний твір належать його автору, на виконання - виконавцю, а на фонограму - її виробнику.

Український Закон, наслідуючи положення Конвенції про захист інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення їхніх фонограм 1971 р., яка під фонограмою розуміє “виключно звуковий запис звуків” Конвенция об охране интересов производителей фонограмм от незаконного воспроизводства их фонограмм от 29 октября 1971 г. - Женева: ВОИС, 1972. - Ст. 1(а)., визначає фонограму як “звукозапис на відповідному носії (магнітній стрічці чи магнітному диску, грамофонній платівці, компакт-диску тощо) виконання або будь-яких звуків, крім звуків у формі запису, що входить до аудіовізуального твору”. Закон України “Про авторське право і суміжні права” в редакції Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про авторське право і суміжні права” від 14 липня 2001 р. // Голос України. - 16.08.2001 р. - № 146. - Ст. 1.

Американський Акт уточнює, що це можуть бути “серії музикальних, голосових або інших звуків, але не включаючи звуки, які супроводжують кінофільм чи інший аудіовізуальний твір”. Copyright Act of 1976, 17 U.S.C. §101(definition of “sound recordings”).

Отже, фонограма може бути звуковим записом не лише музичних, а і інших - усних, драматичних, музично-драматичних, хореографічних - творів, а також практично всіх звуків, які можливо записати.

Все більше музичних творів та фонограм з'являється в Інтернеті. І якщо трансляції музичних творів у живому виконанні ще обмежуються поодинокими випадками, то розповсюдження цих творів за допомогою Інтернету у вигляді фонограм, записаних у таких цифрових форматах, як MIDI та MP3, є вже пересічним явищем. Популярність розповсюдження фонограм через Інтернет пояснюється відсутністю потреби при такій формі розповсюдження в їх традиційних примірниках - носіях звукозапису (платівках, касетах, компакт-дисках тощо), які значно ускладнюють процес доставки фонограм слухачам та збільшують вартість користування ними.

4) Аудіовізуальні твори.

З появою кінематографу авторське право включило до кола об'єктів своєї охорони кінофільми, до яких по мірі розвитку техніки приєднались інші аудіовізуальні твори.

Під “аудіовізуальним твором” звичайно розуміють твір, який складається із серії пов'язаних між собою зображень із звуковим супроводом чи без нього, призначених для відображення виключно за допомогою певних технічних засобів. Copyright Act of 1976, 17 U.S.C. §101(definition of “audiovisual works”); Закон України “Про авторське право і суміжні права” в редакції Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про авторське право і суміжні права” від 14 липня 2001 р. // Голос України. - 16.08.2001 р. - № 146. - Ст. 1. До аудіовізуальних творів відносять кінематографічні твори, а також твори, “виражені способом, аналогічним кінематографії”. Бернская конвенция об охране литературных и художественных произведений. Парижский акт от 24 июля 1971 года, изменённый 2 октября 1979 года. Женева: ВОИС, 1990. - Ст. 2(1).

В якості прикладу творів, що відносяться до даної категорії, український Закон згадує “кінофільми, телефільми, відеофільми, діафільми, слайд-фільми тощо, які можуть бути ігровими, анімаційними (мультиплікаційними), неігровими чи іншими”. Закон України “Про авторське право і суміжні права” в редакції Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про авторське право і суміжні права” від 14 липня 2001 р. // Голос України. - 16.08.2001 р. - № 146. - Ст. 1.

Американський же Акт зазначає, що аудіовізуальні твори за своєю природою мають бути призначені для показу за допомогою “машин чи пристроїв таких як проектор ... або електронного обладнання, ... незважаючи на природу матеріальних об'єктів, як то плівки чи касети, в яких вони втілені”. Copyright Act of 1976, 17 U.S.C.§101(definition of “audiovisual works”). Виходячи з цього положення, авторське право США відносить до аудіовізуальних творів кіно- та відеофільми, телепередачі WGN Continental Broadcasting Co. v. United Video, Inc., 693 F.2d 622 (7th Cir. 1982). - P. 626., а також відеоігри. Midway Mfg. Co. v. Artic Int'l, Inc., 704 F.2d 1009 (7th Cir.), cert. denied, 464 U.S. 823 (1983). - P. 1011.

Аудіовізуальні твори, особливо закріплені в цифровій або іншій електронній формі, впевнено прокладають собі шлях до Інтернету. Такі їх види, як відео-конференції, рекламні ролики, відео-кліпи та мультфільми вже зустрічаються в Інтернеті у великій кількості. Безсумнівно, все більше аудіовізуальних творів і все більшої тривалості будуть з'являтися в Інтернеті із збільшенням пропускної здатності каналів зв'язку.

5) Похідні твори.

Твори, що є результатом творчої переробки творів всіх вищезгаданих категорій, охороняються авторським правом як похідні твори нарівні з творами, на основі яких їх було створено, без заподіяння шкоди правам авторів первісних творів. Copyright Act of 1976, 17 U.S.C. §103; Закон України “Про авторське право і суміжні права” в редакції Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про авторське право і суміжні права” від 14 липня 2001 р. // Голос України. - 16.08.2001 р. - № 146. - Ст. 1, ст. 8 ч.1 п. 14; Бернская конвенция об охране литературных и художественных произведений. Парижский акт от 24 июля 1971 года, изменённый

2 октября 1979 года. Женева: ВОИС, 1990. - Ст. 2(3).

В українському Законі згадуються такі похідні твори: сценічні обробки літературних творів і “обробки фольклору, придатні для сценічного показу”, Закон України “Про авторське право і суміжні права” в редакції Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про авторське право і суміжні права” від 14 липня 2001 р. // Голос України. - 16.08.2001 р. - № 146. - Ст. 8 ч. 1 п. 13. ”анотація, адаптація, аранжування, обробка фольклору, інша переробка твору”, а також переклад іншою мовою. Закон України “Про авторське право і суміжні права” в редакції Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про авторське право і суміжні права” від 14 липня 2001 р. // Голос України. - 16.08.2001 р. - № 146. - Ст. 1. Законом прямо виключено з числа похідних творів “аудіовізуальні твори, одержані шляхом дублювання, озвучення, субтитрування українською чи іншими мовами інших аудіовізуальних творів”. Закон України “Про авторське право і суміжні права” в редакції Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про авторське право і суміжні права” від 14 липня 2001 р. // Голос України. - 16.08.2001 р. - № 146. - Ст. 1.

Американський Акт перелічує наступні похідні твори, тобто “твори, що ґрунтуються на одному чи більше раніше існуючих творах”: “переклад, музичне аранжування, сценічна обробка, літературна обробка, кіно-версія, звуковий запис, репродукція, коротке викладення, скорочений варіант або будь-яка інша форма, в яку твір може бути перероблений, перетворений чи адаптований”. Copyright Act of 1976, 17 U.S.C. §101(definition of “derivative works”).

Звичайно, в Інтернеті зустрічається багато перекладів, репродукцій картин, нових версій комп'ютерних програм та інших похідних творів. Але багато творів, розміщених в Інтернеті, є похідними в силу того, що первісні твори просто не можуть бути там розміщеними.

Справа в тому, що більшість творів з огляду на саму їхню природу та форму вираження не здатні бути розміщеними в Інтернеті безпосередньо, оскільки Інтернет визнає лише одну форму фіксації - цифрову. Сказане стосується усних, драматичних, хореографічних творів, пантомім, творів образотворчого мистецтва (картин, малюнків, гравюр, скульптур тощо) та архітектури, наукових творів (ілюстрацій, карт, планів, ескізів тощо) та творів ужиткового мистецтва.

Натомість, літературні (включаючи комп'ютерні програми), музичні, аудіовізуальні та фотографічні твори, будучи вже закріпленими в цифровій формі або легко, суто технічними засобами піддаючись переведенню у неї, розміщуються в Інтернеті як такі.

Ті ж твори, які закріплені у традиційних дво- чи тримірних формах, стають доступними користувачам Інтернету лише завдяки зображенням, отриманим в результаті їх фотографування, кіно- чи відео-зйомки або сканування. Ці зображення і є похідними творами.

Більше того, якщо отримані фото-, кіно- або відео-матеріали закріплені не у цифровій формі, то результати переведення цих матеріалів в цифрову форму теж можуть бути похідними творами за умови їх відповідності критерію оригінальності. Оригінальність похідних творів, отриманих в результаті переведення інших творів в цифрову форму, полягає, наприклад, у творчій обробці зображення, виправленні дефектів оригіналу або зміні кольорів (розфарбуванні), що має місце при реставрації старих фотографій та кінофільмів.

6) Збірники та інші складені твори.

Збірники творів всіх перелічених вище категорій, в тому числі і похідних творів, за умови відповідності критерію оригінальності, підлягають охороні авторським правом “як такі, без заподіяння шкоди правам авторів кожного з творів, які складають частину таких збірників”. Бернская конвенция об охране литературных и художественных произведений. Парижский акт от 24 июля 1971 года, изменённый 2 октября 1979 года. Женева: ВОИС, 1990. - Ст. 2(5). Оригінальність збірників полягає в тому, що вони є результатом творчої праці по добору, координації чи упорядкуванню матеріалів, що входять до їх складу. Copyright Act of 1976, 17 U.S.C. §101 (definition of “compilation”); Закон України “Про авторське право і суміжні права” в редакції Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про авторське право і суміжні права” від 14 липня 2001 р. // Голос України. - 16.08.2001 р. - № 146. - Ст. 8 ч.1 п. 15; Бернская конвенция об охране литературных и художественных произведений. Парижский акт от 24 июля 1971 года, изменённый 2 октября 1979 года. Женева: ВОИС, 1990. - Ст. 2(5).

Український Закон до даної категорії творів відносить “збірники творів, збірники обробок фольклору, енциклопедії та антології, збірники звичайних даних, інші складені твори”. Закон України “Про авторське право і суміжні права” в редакції Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про авторське право і суміжні права” від 14 липня 2001 р. // Голос України. - 16.08.2001 р. - № 146. - Ст. 8 ч.1 п. 15.

Американський Акт збірник іменує “компіляцією”, розуміючи під нею “твір, утворений збиранням та поєднанням раніше існуючих матеріалів або даних” та включає до цього поняття термін “колективний твір”. Copyright Act of 1976, 17 U.S.C. §101 (definition of “compilation”). Останній же розуміється як “твір, такий як періодичне видання, антологія або енциклопедія, в якому певна кількість внесків, що складають окремі і незалежні твори самі по собі, поєднані у єдине ціле”. Copyright Act of 1976, 17 U.S.C. §101 (definition of “collective work”).

Як видно з процитованих положень авторсько-правових законів, збірники охороняються авторським правом незалежно від того, чи є об'єктом його охорони матеріали, які вони включають. Таким матеріалами, поряд з охоронюваними творами, можуть бути і об'єкти, що не охороняються, в тому числі і звичайні дані.

Як було зазначено вище, звичайні дані, як то імена та адреси, номери запчастин, курси валют та котировки цінних паперів тощо, є фактами і як такі не підлягають охороні авторським правом. Це стосується всіх фактів - наукових, історичних, біографічних та новин дня. Як і неохоронювані об'єкти, вони належать до суспільного надбання та можуть вільно використовуватися будь-ким. Закон України “Про авторське право і суміжні права” в редакції Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про авторське право і суміжні права” від 14 липня 2001 р. // Голос України. - 16.08.2001 р. - № 146. - Ст. 30 ч. 2; Feist Publications, Inc. v. Rural Telephone Service Co., 499 U.S. 340, 111 S. Ct. 1282 (1991). - P.p. 1287, 1288, 1289, 1290, 1293.

Однак, збірники об'єктів, що відносяться до суспільного надбання, можуть охоронятися авторським правом. Такими збірниками в Інтернеті найчастіше є бази даних. Ці твори значно полегшують процеси зберігання, передачі та пошуку інформації, закріпленої в електронному вигляді.

Український Закон під базою (компіляцією) даних розуміє “сукупність творів, даних або будь-якої іншої незалежної інформації у довільній формі, в тому числі - електронній, підбір і розташування складових частин якої та її упорядкування є результатом творчої праці, і складові частини якої є доступними індивідуально і можуть бути знайдені за допомогою спеціальної пошукової системи на основі електронних засобів (комп'ютера) чи інших засобів”. Закон України “Про авторське право і суміжні права” в редакції Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про авторське право і суміжні права” від 14 липня 2001 р. // Голос України. - 16.08.2001 р. - № 146. - Ст. 4. Спираючись на це визначення, цілком можливо припустити, що до баз даних Закон відносить, окрім електронних, також і ті системи, управління і пошук якими здійснюється за допомогою механічних пристроїв.

Більш конкретним тому виявляється визначення, яке містить авторсько-правове законодавство Російської Федерації і згідно з яким база даних - “це об'єктивна форма представлення і організації сукупності даних (наприклад: статей, розрахунків), систематизованих таким чином, щоби ці дані могли бути знайдені і оброблені за допомогою ЕОМ”. Закон Российской Федерации “О правовой охране программ для электронных вычислительных машин и баз данных” от 23 сентября 1992 г. № 3523-1 // Ведомости Съезда народных депутатов РФ и Верховного Совета РФ. - 1992. - № 42. - Ст. 2325. - Ст. 1. Таким чином, за російським авторським правом база даних - це виключно електронна база даних.

Американський Акт не містить визначення бази даних, але, безсумнівно, включає як традиційні, так і електронні збірники “матеріалів або даних” до терміну “компіляція”, що видно з його визначення, наведеного вище.

Звичайно, обсяг авторсько-правової охорони баз даних, які складаються з неохоронюваних творів або звичайних даних, є меншим, ніж обсяг охорони, що надається базам даних, які складаються з охоронюваних матеріалів. У випадку баз даних, які складаються з елементів, віднесених законодавчо до суспільного надбання, авторським правом охороняється лише добір, координація та упорядкування матеріалів, що входять до складу таких баз даних. Однак, авторське право не запобігає вільному використанню самих цих матеріалів.

Більше того, багато баз даних не підлягають охороні авторським правом як такі, що не відповідають критерію оригінальності, незважаючи на значні зусилля та інвестиції, яких може потребувати їх укладання. Прикладом таких баз даних можуть слугувати телефонні довідники, алфавітний принцип побудови яких є далеким від оригінального. Feist Publications, Inc. v. Rural Telephone Service Co., 499 U.S. 340, 111 S. Ct. 1282 (1991). - P. 1291-1293.

В той же час, в сучасному праві інтелектуальної власності набирає силу тенденція надання охорони sui generis базам даних, які не охороняються авторським правом.

Так, в 1996 році Європейським Союзом було прийнято Директиву, згідно якій підлягають правовій охороні бази даних, укладачами яких були зроблені значні інвестиції в отримання, верифікацію або презентацію їх складових. Директива підлягає імплементації у національне законодавство п'ятнадцяти держав-членів Європейського Союзу і на кінець 1999 року була імплементована Бельгією, Данією, Німеччиною, Іспанією, Австрією та Фінляндією. Andrew R. Basile, Jr. Recent Developments: Intellectual Property Law and the Internet // 584 PLI/Pat 293. - P. 325.

Аналогічний за змістом законопроект находиться зараз на розгляді в Конгресі США. Запропонований закон забороняє відтворення та комерційне використання повністю або значної (кількісно або якісно) частини “зібрання інформації”, яке було складено, упорядковано та яке підтримується іншою особою шляхом інвестування значних грошових або інших ресурсів, таким чином, що це завдає шкоди існуючому або потенціальному ринку збуту цієї іншої особи. Термін охорони, що пропонується, - 15 років. Передбачені методи захисту прав укладачів збірників включають відшкодування збитків та судову заборону. За умисні порушення встановлюються кримінальні санкції.

В Україні, вслід за країнами Європейського Союзу, останньою редакцією Закону на бази даних, що не відповідають критеріям оригінальності, було поширено право sui generis, проте яким є зміст цього права, в Законі не зазначається. Закон України “Про авторське право і суміжні права” в редакції Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про авторське право і суміжні права” від 14 липня 2001 р. // Голос України. - 16.08.2001 р. - № 146. - Ст 10 п. “е”. Жодного нормативно-правового акта, який би конкретизував це положення Закону, на сьогодні не прийнято.

До складених творів належать також Web-сайти та мультимедійні твори. Обидва ці види творів широко представлені в “мережі мереж”, а Web-сайти, взагалі, є явищем, притаманним лише Інтернету, і більшість його ресурсів містяться саме на них.

За своєю фізичною та юридичною природою Web-сайти близькі до баз даних. Тексти, розміщені на Web-сайті, зазвичай містять посилання на інші інформаційні ресурси, розміщені на тому самому або іншому сайті. Таким чином, Web-сайти є механізмами доступу до систематизованої інформації та, будучи оригінальними, підлягають охороні авторським правом як бази даних.

Мультимедійні твори - це твори, які є результатом поєднання двох або більше категорій творів в одній формі. Thomas J. Smedinghoff. The Software Publishers Association Legal Guide to Multimedia (1994). - P. 4. Найбільш сприятливою для такого поєднання формою з усіх існуючих на сьогодні є, звичайно, цифрова.

Якщо охороноспроможність мультимедійних творів за авторським правом не викликає сумнівів, то визначення обсягу їх охорони надзвичайно ускладнено. Проблема викликана тим, що мультимедійні твори є плодом процесу конвергенції різних об'єктів охорони авторського права, який став можливим завдяки сучасними інформаційним технологіям.

Традиційно авторське право виділяє кілька груп охоронюваних об'єктів, кожна з яких складається з кількох видів творів, причому одній групі може надаватися охорона, відмінна за обсягом від тієї, що надається іншій групі. І такий поділ, безперечно, мав сенс, дозволяючи врахувати всі особливості та якісні відмінності всіх категорій охоронюваних творів.

Однак, поява цифрових технологій уможливила трансформацію будь-яких об'єктів авторсько-правової охорони у цифрову форму та об'єднання їх в рамках одного твору. Що, наприклад, являє собою інтерактивна навчальна програма з історії літератури та мистецтва з аудіо- та відео-супроводом? Комп'ютерну програму? Твір літератури? Аудіовізуальний твір? На жаль, сучасне авторське право не дає однозначної відповіді на ці питання.

1.5 Особливості розміщених в Інтернеті творів як предмета авторського права та проблеми їх правової охорони

Особливості розміщених в Інтернеті творів як предмета авторського права викликані специфічною формою їх фіксації. Цифрова форма фіксації цих творів уможливлює їхні унікальні, раніше неуявні фізичні якості та спричинює значні проблеми їх правової охорони.

Нижче наведені технічні фактори, яким підвладні твори, розміщені в Інтернеті, та викликані цими факторами юридичні проблеми.

1) Відсутність втрати якості при відтворенні. На відміну від примірників творів, виготовлених з використанням аналогових засобів копіювання (як то фотокопіювальні апарати, відео- та аудіомагнітофони, факсимільні апарати тощо), цифрові примірники є ідеальними копіями без будь-якої втрати якості. Перша цифрова копія абсолютно не відрізняється від тисячної копії, зробленої з того ж самого оригіналу. Оскільки кожна копія є ідеальною, не існує якісних обмежень, які б заважали піратам робити стільки копій, скільки вони забажають, і в одержувачів цих копій не виникає потреби звертатись до легального джерела для того, щоб зробити копію, яка б за якістю не поступалась оригіналу.

2) Незначність витрат на відтворення та розповсюдження. На відміну від практики розповсюдження звичайних примірників книг, журналів, музичних касет чи компакт-дисків, відеокасет або програмного забезпечення, вартість копії твору, розміщеного в Інтернеті, є незначною, так само як і витрати, пов'язані з доставкою цієї копії до кінцевого споживача через той же Інтернет. Враховуючи те, що вартість підтримки сайту в Інтернеті не залежить від об'єму отриманої з нього інформації (такими є реалії сучасного ринку телекомунікацій), порушення авторського права не супроводжується для піратів скільки-небудь значними витратами.

3) Здатність діяти анонімно. Використовуючи існуючі сьогодні технології, “пірати” здатні діяти в Інтернеті анонімно, не залишаючи слідів своєї діяльності. Анонімність є однією з небезпек Інтернету, оскільки, принаймні теоретично, вона дозволяє піратам безкарно завдавати шкоду, тим самим заперечуючи загальний принцип юриспруденції, згідно з яким особи, які завдали шкоду, мають її компенсувати. В результаті, можна передбачити більшу кількість порушень в ситуації, коли вони залишаються безкарними, ніж тоді, коли за них доводиться відповідати.

Проте, анонімна діяльність не є специфічною проблемою авторського права, вона стосується усіх злочинів та деліктів, що скоюються в Інтернеті. Таким чином, доцільніше б було звернутися до проблеми шкоди, що завдається анонімністю взагалі, а не займатися розробкою заходів, які захищатиме лише володільців авторських прав. Більше того, існує природне обмеження сфер та обсягів анонімних дій, особливо коли ці дії мають комерційний характер. На певному етапі діяльність може стати достатньо значною щоб залишити, принаймні, непрямі докази (як у “реальному”, так і у “віртуальному” світі ), які б дозволили ідентифікувати порушника. Lance Rose. The Emperor's Clothes Still Fit Just Fine // Wired. - Feb. 1995. - P. 103, 104; Philip E. Ross. Cops Versus Robbers in Cyberspace // Forbes. - Sept. 9, 1996. - P. 134, 137.

3) Неосвічені користувачі. Багато, якщо не більшість, користувачів не розуміють існуючої системи захисту авторських прав. Jessica Litman. The Exclusive Right to Read // 13 Cardozo Arts & Ent. L.J. 29. - 1994. - P. 50-51. Проблема неосвічених користувачів стосується як “реального” так і “віртуального” просторів, але Інтернет дозволяє таким користувачам досить легко розповсюджувати твори, які захищаються авторським правом. У багатьох випадках, подібне розповсюдження може, навіть ненавмисно, завдати шкоду, як, наприклад, у разі пересилання творів, які захищаються авторським правом і були законним чином отримані користувачем від володільця авторських прав, третім особам. Таким чином, ми можемо отримати низку відносно незначних порушень, які в сумі здібні призвести до значних втрат володільців авторських прав.

Поряд з технічними та юридичними аспектами, що мають значний вплив на стан справ з охороною творів, розміщених в Інтернеті, варто зупинитися і на деяких основних проблемах, пов'язаних зі ставленням користувачів до інтелектуальної власності взагалі і до авторського права зокрема. Нижче розглядаються певні соціологічні та культурні аспекти Інтернет-громади та їх можливий вплив на бажання користувачів платити за використання творів, розміщених в Інтернеті, а значить, бажання використовувати об'єкти охорони авторського права згідно з його нормами.

Ставлення користувачів до авторського права варіюється від тези про те, що “інтелектуальна власність взагалі не повинна захищатись”, до імперативу “авторські права мають бути якнайкраще захищені”. Можна виділити п'ять основних сегментів вищезгаданого спектру думок: Lance Rose. Is Copyright Dead on the Net? // Wired. - Nov. 1993. - P. 112.

1) Інформація має бути вільною. Прихильники цієї тези вважають, що будь-яка інтелектуальна власність має належати суспільству в цілому і може вільно використовуватися всіма його членами. І хоча знайти завзятих прибічників цієї ідеї непросто, набагато легше знайти тих, хто вважає, що все, що вони знаходять в Інтернеті, може використовуватися безкоштовно.

2) “Право на посилання”. Прихильники цієї ідеї вірять, що твори можуть вільно використовуватися за умови зазначення їх джерела. Знову, мабуть, не просто знайти беззастережних прибічників цієї ідеї, але ще важче знайти людей - навіть серед авторів - які, хоча б час від часу, не звертались до неї.

Прикро, але вимога обов'язкового посилання міститься в законодавстві далеко не всіх країн і часто стосовно не всіх категорій творів (український Закон тут є приємним виключенням Закон України “Про авторське право і суміжні права” в редакції Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про авторське право і суміжні права” від 14 липня 2001 р. // Голос України. - 16.08.2001 р. - № 146. - Ст. 14 ч. 1 п. 1, ст. 21.), хоча етичні норми, що склалися серед користувачів Інтернету, як правило, заохочують посилання. (Детальніше про “право на посилання” йдеться в Розділі 3.)

3) Обмежене використання творів. Прихильники цієї ідеї вважають, що творці об'єктів інтелектуальної власності повинні мати певні права, які б захищали їхні твори, але вони заперечують абсолютний характер таких прав. Прихильники ідеї обмеженого використання творів намагаються знайти баланс між необхідністю захисту прав творців та допустимістю порушення авторських прав, що диктується стилем їхнього життя або потребами бізнесу.

Така точка зору більш-менш точно відображає позицію сучасного авторського права більшості юрисдикцій, де, поруч з надійним захистом інтересів володільців авторських прав, за певних умов дозволяється вільне використання творів.

4) Немайнові права. Під немайновими правами автора звичайно розуміють його право “вимагати визнання свого авторства на твір та протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні вказаного твору або будь-якому іншому посяганню на твір, здатному зашкодити честі чи репутації автора”. Бернская конвенция об охране литературных и художественных произведений. Парижский акт от 24 июля 1971 года, изменённый 2 октября 1979 года. Женева: ВОИС, 1990. - Ст. 6bis.

Взагалі, немайнові права є породженням ідеї про те, що твори автора є продовженням його самого, а тому автор має право контролювати те, як суспільство сприймає автора через його твори. У стосунках автора та будь-якого потенційного користувача (включаючи цесіонаріїв та ліцензіатів) доктрина немайнових прав надає безперечної переваги першому, а в багатьох юрисдикціях, наприклад, в Україні, Закон України “Про авторське право і суміжні права” в редакції Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про авторське право і суміжні права” від 14 липня 2001 р. // Голос України. - 16.08.2001 р. - № 146. - Ст. 14 ч. 2. автор не може передати (відступити) свої немайнові права. (Детальніше про немайнові права йдеться в Розділі 2.)

5) Міцні права авторів. Прихильники цієї ідеї вважають, що автор повинен мати суттєві повноваження для контролю за використанням його твору. Вони пішли б навіть далі немайнових прав, надавши автору також і право контролю за всіма випадками використання його твору.

З міркувань формування державної політики в галузі охорони авторських прав було б доцільно замислитись над тим, яким чином наше сучасне авторське право може впливати на поведінку людей, які дотримуються вищезгаданих точок зору. Важливо зауважити, що ті, хто підтримує ідею про те, що “інформація має бути вільною”, здатні досить легко порушувати норми авторського права, незважаючи на суворість санкцій за їх порушення, при чому, зміцнення норм авторського права з метою впливу на прихильників вільного використання інформації не буде мати особливого сенсу. Lance Rose. The Emperor's Clothes Still Fit Just Fine // Wired. - Feb. 1995. - P. 104. Враховуючи те, що Інтернет-культура збільшила лави противників міцних прав інтелектуальної власності, нове законодавство з авторського права, спрямоване на посилення прав авторів, навряд чи досягне бажаних результатів.

Історично склалось так, що основними популяризаторами Інтернету виступили науковці та технологи, багато з яких можна віднести до прихильників ідеї “інформація має бути вільною” (або до прихильників “права на посилання”). Kathy Rebello. Making Money on the Net // Bus. Week. - Sept. 27, 1996. - P. 104. З часом, нові хвилі неофітів Інтернету розбавляли цю культуру, і новачки привносили інше ставлення до інтелектуальної власності.

Візьмемо, наприклад, тих, кому немає ще тридцяти. Протягом майже всього свого життя ці люди мали легкий доступ - часто-густо, у власних домівках - до великої кількості знарядь, які вони могли використовувати для порушення авторських прав: аудіо- та відеомагнітофони (і відносно дешеві чисті касети до них), високоякісні і дешеві копіювальні машини, факсимільні апарати, і, можливо, найбільш потужний копіювальний засіб - персональний комп'ютер (з дешевими жорсткими та гнучким дисками). В результаті, генерація тих, кому до тридцяти, виросла, маючи можливість легко й дешево експропріювати інтелектуальну власність. Що стосується студентів, то скільки з них купило більшість (або навіть щось) з програмного забезпечення для свого комп'ютера, замість того, щоб просто “позичити” необхідні програми у знайомих або у сусіда по гуртожитку? А скільки з них, натомість, складали збірки улюблених пісень? Скільки з них переписували музику на свою касету з чиїхось платівок? Чи існують - або чи можна винайти - механізми, які б ефективно переконували таких людей у тому, що їхні дії заборонені існуючою системою?

Первісні користувачі Інтернету об'єднались з тими, кому ще не має тридцяти років, і разом утворили цікаву Інтернет-психологію. Інтернетівська громада все з більшим нігілізмом ставиться до намагань довести, що, наприклад, направлення повідомлень електронної пошти до списків розсилки Mitch Betts. On-line Pay Per View // ComputerWorld. - June 5, 1995. - P. 58. або створення сайту для шанувальників якогось кінофільму Constance Sommer. Film Rights Falling Through the Net // San Jose Mercury News. - Dec. 10, 1996. - P. 10E. може становити порушення авторського права.

Більше того, оскільки велика кількість власників авторських прав безоплатно розлучаються з цінною інтелектуальною власністю, в користувачів виникає звичка скрізь очікувати лише безкоштовних матеріалів. За таких обставин, користувачі не поспішають платити за інтелектуальну власність, оскільки вони знають, що десь має існувати безплатна альтернатива. Необхідність виконати навіть незначні формальності, як, наприклад, заповнити реєстраційну форму, відлякує багатьох користувачів. Звичка до безкоштовного користування все більше ускладнює намагання володільців авторських прав отримувати платню від користувачів.

Хоча ідея правової освіти Інтернет-громади виглядає цілком реальною, спроби змінити сам Інтернет заради приведення користування ним у відповідність до існуючих норм авторського права будуть вимагати значних зусиль. Більше того, будь-які намагання створити систему боротьби з “дрібними порушеннями” приречені, оскільки вони не є ефективними з точки зору співвідношення суспільних затрат та суспільної користі. Steve G. Steinberg. Seek and Ye Shall Find (Maybe) // Wired. - May 1996. - P. 84. Насправді, такий підхід з часом може довести свою контр-продуктивність навіть для володільців авторських прав. Jessica Litman. The Exclusive Right to Read // 13 Cardozo Arts & Ent. L.J. 29. - 1994. - P. 46.

Значно дієвішим видається застосування авторсько-правових методів у комплексі з використанням економічних чинників, а саме - реалізація в Інтернеті моделей перехресного субсидування, подібних до тієї, що існує на радіо та телебаченні, де з аудиторії програм платня не стягується, а відрахування організаціями мовлення за використання захищених авторським правом матеріалів здійснюється з коштів, які надходять від рекламодавців. (Детальніше про моделі перехресного субсидування йдеться у Розділі 3.)

Протягом останнього десятиріччя Інтернет дійсно став прообразом та основою “інформаційної супер-магістралі” майбутнього. Розвиваючись сьогодні темпами, що вражають уяву, ця “мережа мереж” перетворилась із засобу спілкування в освітянських та дослідницьких колах на арену напруженої конкурентної боротьби.

Інтернет нині став головним засобом розповсюдження різноманітної інформації в глобальних масштабах. Ця інформація передається Інтернетом переважно у вигляді творів, які підлягають охороні авторським правом будь-якої з країн Бернського Союзу нарівні з творами, закріпленими в більш традиційних формах, за умови відповідності встановленим законодавством країни критеріям охорони, незалежно від виконання яких-небудь формальностей та факту опублікування.

Проте, можна зробити висновок, що володільці авторських прав стикаються зі значними ризиками, обумовленими існуванням інформаційних технологій. Транскордонний характер Інтернету та цифрова форма фіксації розміщених в ньому творів значно ускладнюють здійснення авторами та їх правонаступниками своїх прав.

Незважаючи на це, ми маємо переконливі докази того, що об'єкти інтелектуальної власності продовжують створюватися, в тому числі виключно для їх розповсюдження через Інтернет. Дійсно, величезна, майже незчисленна кількість об'єктів інтелектуальної власності продовжує з'являтися та розповсюджуватися в Інтернеті, незважаючи на існування вищезгаданих проблем. Steve G. Steinberg. Seek and Ye Shall Find (Maybe) // Wired. - May 1996. - P. 108.

Таким чином, всупереч твердженням тих, хто вважає, що загрози, які становлять інформаційні технології для захищених авторським правом творів не сприятимуть їх подальшому створенню та розповсюдженню, бракують реальних підстав.

В той же час, можна припустити, що поєднання Інтернет-культури із загальними наслідками технічної еволюції змінює суспільне ставлення до авторського права. Ми стали культурою, яка поєднує в собі розуміння необхідності захисту авторських прав з толеруванням дрібних, але численних його порушень. Інакше кажучи, ми хочемо поважати права інтелектуальної власності інших, але, водночас, ми не хочемо міняти нашого звичного життя, хоча воно й пов'язано з багатьма бодай дрібними, майже побутовими, але все-таки протизаконними діями. Спроби змінити подібне ставлення, викликане соціальними та культурними факторами, виключно методами авторського права (а ще гірше - спроби зміцнення санкцій) не матимуть бажаного ефекту.

РОЗДІЛ 2 ЗМІСТ ТА ОБСЯГ АВТОРСЬКИХ ПРАВ В ІНТЕРНЕТІ

Згідно з національними законами про авторське право та у відповідності з міжнародними угодами в цій галузі, авторам (а у випадку майнових прав - і їхнім правонаступникам) надаються майнові та немайнові права, пов'язані із створенням та використанням творів літератури, науки та мистецтва.

2.1 Майнові права

Автору чи іншому володільцеві авторських прав належить виключне право на економічну експлуатацію твору в будь-який спосіб. Закон України “Про авторське право і суміжні права” в редакції Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про авторське право і суміжні права” від 14 липня 2001 р. // Голос України. - 16.08.2001 р. - № 146. - Ст. 15 ч. 2; Закон Российской Федерации “Об авторском праве и смежных правах” от 9 июля 1993 г. № 5351-І (с изменениями и дополнениями, внесенными Федеральным законом от 19 июля 1995 г. № 110-ФЗ) // Собрание законодательства РФ. - 1995. - № 30. - Ст. 2866. - Ст. 16 п. 1. Виключність цього права означає, що, за винятком передбачених законодавством випадків, без дозволу особи, якій належать авторські права на твір, жодна особа не може його якимось чином використовувати.

Лише автор та його правонаступники мають право вчиняти самі або дозволяти іншим вчинення певних дій, пов'язаних з користуванням твором. Як правило, закони про авторське право серед таких дій згадують наступні: Copyright Act of 1976, 17 U.S.C. §§106, 602(a); Закон України “Про авторське право і суміжні права” в редакції Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про авторське право і суміжні права” від 14 липня 2001 р. // Голос України. - 16.08.2001 р. - № 146. - Ст. 15 ч. 3; Бернская конвенция об охране литературных и художественных произведений. Парижский акт от 24 июля 1971 года, изменённый 2 октября 1979 года. Женева: ВОИС, 1990. - Ст.ст. 8, 9, 11-14ter.

відтворення твору;

створення на основі твору похідних творів;

розповсюдження твору шляхом продажу або відчуження в інший спосіб, та здачі в найом чи у прокат;

публічне виконання і публічне сповіщення твору;

публічний показ твору;

імпорт примірників твору.

Нижче буде розглянуто, які проблеми у сфері реалізації права авторів та їхніх правонаступників на здійснення перелічених дій виникли з появою Інтернету та які шляхи їх вирішення пропонуються на національному та міжнародному рівнях.

2.1.1 Право на відтворення

Авторське право надає авторам та їхнім правонаступникам виключне право на відтворення. Copyright Act of 1976, 17 U.S.C. §106(1); Закон України “Про авторське право і суміжні права” в редакції Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про авторське право і суміжні права” від 14 липня 2001 р. // Голос України. - 16.08.2001 р. - № 146. - Ст. 15 ч. 3 п. 1; Бернская конвенция об охране литературных и художественных произведений. Парижский акт от 24 июля 1971 года, изменённый

2 октября 1979 года. Женева: ВОИС, 1990. - Ст. 9(1).

Відтворення (копіювання) - це виготовлення одного чи більше примірників (копій) твору в будь-якій матеріальній формі, в тому числі у звуко- і відеозаписі, а також записі у пам'яті комп'ютера. Закон України “Про авторське право і суміжні права” в редакції Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про авторське право і суміжні права” від 14 липня 2001 р. // Голос України. - 16.08.2001 р. - № 146. - Ст. 1; Бернская конвенция об охране литературных и художественных произведений. Парижский акт от 24 июля 1971 года, изменённый 2 октября 1979 года. Женева: ВОИС, 1990. - Ст. 9(3); Закон Российской Федерации “Об авторском праве и смежных правах” от 9 июля 1993 г. № 5351-І (с изменениями и дополнениями, внесенными Федеральным законом от 19 июля 1995 г. № 110-ФЗ) // Собрание законодательства РФ. - 1995. - № 30. - Ст. 2866. - Ст. 4. Відповідно, примірники твору - це результати його відтворення у будь-якій матеріальній формі, або, як деталізує американський Акт, “матеріальні об'єкти, ... в яких твір зафіксовано будь-яким методом, відомим зараз або тим, що буде винайдено пізніше, з якого вони можуть бути сприйняті, відтворені або іншим чином повідомлені, або безпосередньо, або за допомогою машини чи пристрою”. Copyright Act of 1976, 17 U.S.C. §101(definition of “copies”).

Для цілей даного дослідження інтерес становить, звичайно, саме відтворення шляхом фіксації творів у формі, “зрозумілій” комп'ютеру. Український Закон описує цей процес як “запис для тимчасового чи постійного зберігання в електронній (у тому числі цифровій), оптичній або іншій формі, яку може зчитувати комп'ютер”. Закон України “Про авторське право і суміжні права” в редакції Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про авторське право і суміжні права” від 14 липня 2001 р. // Голос України. - 16.08.2001 р. - № 146. - Ст. 1. Як було справедливо визначено Вищім господарським судом України, з аналізу такого розуміння відтворення “випливає, що розміщення творів у мережі Інтернет у вигляді, доступному для публічного споживання, є їх відтворенням в розумінні ... Закону України про авторське право і суміжні права”. Постанова Вищого арбітражного суду України “Про питання захисту авторських прав в Інтернеті” № 04-1/5-7/82 від 05.06.2000 // Вісник господарського судочинства. - 2001. - № 2. - С. 34.

Уточнення в процитованому положенні Закону - “для тимчасового чи постійного зберігання” - є невипадковим та надзвичайно важливим в контексті Інтернету. І ось чому.

Інтернет функціонує таким чином, що будь-який його користувач, сам того не помічаючи, під час перегляду твору, розміщеного в мережі, створює, як мінімум, сім тимчасових копій цього твору: по одній копії в модемах передаючого та приймаючого комп'ютерів, в одному чи кількох проміжних комп'ютерах - маршрутизаторах, у браузері, а також в оперативній пам'яті, у відео-декомпресіонному чіпі та у відео-карті самого приймаючого комп'ютера. [54] Mark A. Lemley. Dealing with Overlapping Copyrights on the Internet // 22 U. DAYTON L. REV. 547. - 1997.p. 555. І це не рахуючи постійної копії, яку користувач може зберегти на жорсткому диску свого комп'ютера!

Хоча закони про авторське право багатьох країн, таких як США та Росія, на відміну від законодавства України, прямо не згадують тимчасові електронні копії творів в якості об'єктів охорони, не менш численні суди різних країн все частіше приймають рішення про розповсюдження авторсько-правової охорони на копії творів, зафіксованих в оперативній пам'яті комп'ютера.

Позиція національних судів, згідно з якою тимчасова фіксація розміщеного в Інтернеті твору в оперативній пам'яті комп'ютера визнається актом відтворення, у поєднанні з повсякчасним та невід'ємним характером тимчасового копіювання в Інтернеті призводить до ситуації, коли кожен користувач Інтернету автоматично стає потенційним порушником авторських прав.