В історії були періоди, коли великі групи людей у силу законів, що тоді діяли, були цілком чи майже цілком позбавлені правоздатності (наприклад, раби при рабовласницькому ладі). Цивільна правоздатність - це визначена якість (властивість), властива громадянину. Вона випливає з закону і полягає в здатності мати права й обов'язки. Цими ж аспектами характеризується і правоздатність іноземців. Здатність же означає не що інше, як юридичну можливість мати права й обов'язки. Така можливість у відношенні іноземців сьогодні закріплена в діючій Конституції України, у Законі «Про правовий статус іноземців», у ЦК України, інших нормативно-правових актах, у тому числі в міжнародних двосторонніх договорах. Оскільки можливість мати права й обов'язки передбачена і забезпечується законом, то вона являє собою визначене суб'єктивне право кожної конкретної особи. «Правоздатність - це право бути суб'єктом прав і обов'язків». Це повною мірою відноситься до правоздатності іноземних громадян. Цьому праву, природно, кореспондують і відповідні обов'язки: усі, хто стикається з даним іноземцем, не повинні порушувати його правоздатність. Відповідно до законодавства України правоздатність громадян, іноземців і осіб без громадянства користується правовим захистом, що характерно для всіх суб'єктивних прав. Правоздатність покликана забезпечити кожному іноземцю юридичну можливість здобувати конкретні цивільні права й обов'язки, використовуючи які він може задовольнити свої потреби, реалізувати інтереси.

Правоздатність іноземного громадянина тісно пов'язана з особистістю її носія, оскільки закон не допускає її відчуження чи передачі іншій особі. Стаття 12 ЦК України встановлює, що угоди, спрямовані на обмеження правоздатності чи дієздатності недійсні. Ніхто не може бути обмежений у правоздатності чи дієздатності інакше як у випадках і в порядку, передбачених законом. Це положення повною мірою поширюється на іноземців.

Правоздатність іноземних громадян не можна змішувати з конкретними суб'єктивними правами, що виникають у результаті її реалізації. Бути іноземцю правоздатним ще не означає фактично, реально мати конкретні права й обов'язки, що передбачені чи допускаються законом. Так, кожен іноземний громадянин, включаючи й іноземних студентів, може мати право авторства на винахід, раціоналізаторську пропозицію, на твір літератури, мистецтва, але далеко не всі його мають. Зміст правоздатності іноземців утворять ті майнові й особисті немайнові права й обов'язки, якими іноземний громадянин, відповідно до діючого законодавства України, може володіти. Іншими словами, зміст цивільної правоздатності складають не самі права, а можливість їх мати Підопригода О. А., Боброва Д. В. Цивільне право: Підручник для студ. юрид. вузів і фак. -- К. : Вентурі, 1997. -- С. 318.

.

Правоздатність припиняється смертю громадянина. Іноді даних про смерть людини відсутні, але є підстави думати, що її немає в живих. У такому випадку громадянин України може бути оголошений померлим у відповідності зі ст. 21 ЦК України. Порядок оголошення громадянина померлим визначається главою 35 Цивільно-процесуального кодексу України. Ці положення поширюються і на іноземців. Громадянин може бути в судовому порядку оголошений померлим, якщо по місцю його постійного проживання немає відомостей про місце його перебування протягом трьох років, а якщо він пропав без звістки при обставинах, що загрожують смертю чи дають підстави припускати його загибель від визначеного нещасливого випадку, - протягом 6 місяців. День смерті громадянина, оголошеного померлим, вважається день набуття законної сили рішення суду про оголошення його померлим. У випадку оголошення померлим громадянина, що пропав без звістки при обставинах, що загрожують смертю чи підставах, що дають підстави припускати його загибель від визначеного нещасного випадку, суд може визнати вдень смерті цього громадянина день його передбачуваної загибелі.

На іноземців поширюється правило Цивільного Кодексу України про можливість визнання громадянина безвісно відсутнім. Громадянин може бути в судовому порядку визнаний безвісно відсутнім, якщо протягом одного року в місці його постійного проживання немає відомостей про місце його перебування. При неможливості установити день одержання останніх відомостей про відсутнього початком безвісної відсутності вважається перше число місяця, що випливає за тим, у якому були отримані останні відомості про відсутнього, а при неможливості установити цей місяць - перше січня наступного року. Над майном громадянина, визнаного безвісно відсутнім, на підставі рішення суду встановлюється опіка. З цього майна видається утримання особам, яких безвісно відсутній був зобов'язаний утримувати за законом, і погашається заборгованість по інших зобов'язаннях безвісно відсутнього. За заявою зацікавлених осіб орган опіки і піклування може призначити опікуна для охорони майна відсутнього громадянина, а рівно для управління його майном і до закінчення одного року з дня одержання останніх відомостей про місце його перебування. Ці положення цивільного законодавства України поширюються повною мірою на іноземців. Але це загальне правило про визнання особи померлою чи безвісно відсутньою може бути деталізоване в двосторонніх міжнародних договорах України з іншими державами, у результаті чого дружина іноземця може звернутися з проханням про визнання її чоловіка померлим чи безвісно відсутнім в український суд за місцем їхнього проживання чи в суд своєї держави, громадянкою якої вона є Лукашин Є. В.. Міжнародне гуманітарне право: Навч. посіб. -- К.: НМЦВО, 1999. -- С. 80..

Для реалізації іноземцем своїх прав і обов'язків істотне значення має його цивільна дієздатність. У законі вона визначається як здатність громадянина своїми діями здобувати цивільні права і створювати для себе цивільні обов'язки. Мати дієздатність - значить мати здатність особисто робити різні юридичні дії: укладати договори, видавати доручення тощо, а також відповідати за заподіяну майнову шкоду (пошкодження чи знищення чужого майна, пошкодження здоров'я тощо), за невиконання договірних чи інших зобов'язань.

Дієздатність включає здатність до здійснення угод і здатність нести відповідальність за неправомірні дії (деліктоздатність). Стаття 566 ЦК України за назвою «Закон, застосовуваний до цивільної дієздатності іноземних громадян і осіб без громадянства» установлює, що цивільна дієздатність іноземного громадянина визначається за законом країни, громадянином якої він є. Цивільна дієздатність особи без громадянства визначається за законом країни, у якій вона має постійного місце проживання.

Цивільна дієздатність іноземних громадян і осіб без громадянства у відношенні угод, укладених в Україні, і зобов'язань, «виникаючих унаслідок заподіяння шкоди в Україні, визначається по законодавству України.

Постійно проживаючі в Україні іноземці й особи без громадянства можуть бути визнані недієздатними чи обмежено дієздатними в порядку, установленому законодавством України. Тобто на них поширюється положення ст. 15 ЦК «Обмеження дієздатності громадян, що зловживають спиртними напоями чи наркотичними засобами», у якій говориться, що громадянин, що унаслідок зловживання спиртними напоями чи наркотичними засобами ставить себе і свою родину у важке матеріальне становище, може бути обмежений судом у дієздатності в порядку, передбаченому ЦПК України, і над ним установлюється піклування. Він може укладати угоди по розпорядженню майном, а також одержувати заробітну плату, пенсію чи інші види доходів і розпоряджатися ними лише за згодою попечителя, за винятком дрібних побутових угод. При припиненні громадянином зловживання спиртними напоями чи наркотичними речовинами суд скасовує обмеження його дієздатності.

На постійно проживаючого на території України іноземця поширюється положення ст. 16 ЦК України, що встановлює, що громадянин, який унаслідок душевної хвороби чи слабоумства не може розуміти значення своїх дій чи керувати ними, може бути визнаний судом недієздатним у порядку, передбаченому ЦПК України, і над ним встановлюється опіка. Від імені душевнохворого чи недоумкуватого, визнаного недієздатним, угоди укладає його опікун. У випадку видужання чи значного поліпшення здоров'я громадянина, визнаного недієздатним, суд відновлює його в дієздатності.

Цивільна правоздатність іноземних громадян виявляється в різних сферах соціальних зв'язків. І насамперед у відносинах із приводу власності. Іноземець може бути власником майна в Україні, якщо одержить, наприклад, будинок у спадщину, гроші як гонорар чи заробітну плату. Відповідно до законодавства іноземці на території України мають великі майнові й особисті немайнові права і свободи.

Широким комплексом прав і свобод володіють іноземці в сфері особистого життя. Іноземцям, що знаходяться в Україні, гарантується право на свободу совісті. Це означає, що кожен самостійно визначає своє відношення до релігії, вправі одноосібно чи разом з іншими сповідати будь-яку релігію чи не сповідати ніяку, виражати і поширювати переконання, зв'язані з відношенням до релігії. Віруючі і невіруючі рівні перед законом. У нашій країні відсутні не тільки юридичні, але й інші перешкоди для свободи віросповідання і відправлення релігійних культів. В Україні функціонують релігійні товариства, управління і центри, монастирі, релігійні братерства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об'єднання, що складаються з вищевказаних релігійних організацій. Статус усіх цих релігійних формувань чітко визначений у Законі України від 23 квітня 1991 року «Про волю совісті і релігійних організацій».

Спираючи на положення ст. 12 Міжнародного пакту про цивільні і політичні права, який встановлює, що кожному, хто законно знаходиться на території якої-небудь держави, належить, у межах цієї території, право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання, Закон України «Про правовий статус іноземців» формулює відправні початки про право іноземців на пересування по території України і вибір ними місця проживання. Він визначає, що іноземці можуть пересуватися на території України й обирати місце проживання в ній у порядку, обумовленому Кабінетом Міністрів України. Обмеження в пересуванні і виборі місця проживання допускаються, коли це необхідно для забезпечення безпеки України, охорони суспільного порядку, охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів її громадян і інших осіб, що проживають в Україні. Ці положення Закону повною мірою відповідають ст. 12 Пакту про цивільні і політичні права.

2.4 Права іноземних громадян у політичній сфері

Іноземцям в Україні гарантується не тільки широкий комплекс особистих, соціально-економічних і культурних прав і свобод, але і права в політичній сфері. Більш вузьке, у порівнянні з громадянами України, коло політичних прав і свобод іноземців порозумівається особливим зв'язком цих прав і свобод особи з державним суверенітетом, з вирішенням проблем державного управління.

У багатьох країнах світу іноземцям не надаються політичні права і свободу. Відповідно до Закону «Про правовий статус іноземців», іноземні громадяни, що постійно проживають на території України, можуть на загальних із громадянами підставах вступати у легалізовані об'єднання громадян, якщо інше не передбачено законами України і статутами цих об'єднань. Тобто, іноземці, що постійно проживають в Україні можуть вступати нарівні з громадянами України в профспілки, кооперативні організації, наукові, культурні, спортивні товариства й інші громадські формування, якщо це не суперечить статутам таких організацій Кисіль В. І. Міжнародне приватне право: питання кодифікації. -- К. : Україна, 2000. -- С. 90.

.

Закон України «Про об'єднання громадян» установлює, що засновниками громадських організацій можуть бути не тільки громадяни України, але і громадяни інших держав, особи без громадянства, що досягли 18 років (ст. 11). Однак членами політичних партій можуть бути тільки громадяни України, що досягли 18-літнього віку (ст. 12 Закону). Закон «Про правовий статус іноземців» установлює: «Іноземці не можуть бути членами політичних партій України» (ст. 16). Вважаю, що це правильне рішення, виходячи з того, що політичні партії можуть істотно впливати на політичний процес, формування державних органів, вирішення проблем влади.

У Конституції України 1996 р. записано: «Політичні партії в Україні сприяють формуванню і вираженню політичної волі громадян, беруть участь у виборах. Членами політичних партій можуть бути тільки громадяни України. Обмеження щодо членства в політичних партіях установлюються винятково чинною Конституцією і законами України» (ст. 36).

По такому шляху йде законодавство багатьох інших країн, Так, наприклад, Конституція Республіки Молдова встановлює: «Забороняється діяльність партій, що складаються з іноземних громадян» (п. 6 ст. 41). Згідно п. 2 ст. 26 Конституції Болгарії «іноземці, що перебувають у Республіці Болгарія, мають усі права й обов'язки по чинній Конституції, за винятком прав і обов'язків, для здійснення яких Конституцією і законами потрібно болгарське громадянство». Згідно п. 1 ст. 22 цієї Конституції іноземці й іноземні юридичні особи не можуть здобувати права власності на землю, крім спадкування за законом. У цьому випадку вони повинні уступити свою власність. Конституція Мексики забороняє іноземцям будь-яке втручання в політичні процеси в країні (ч. 3 ст. 33).

Особливість правового статусу іноземців в Україні полягає в тому, що володіння деякими правами і свободами і виконання певних обов'язків прямо зв'язано з приналежністю до громадянства. У зв'язку з цим Закон України «Про правовий статус іноземців» передбачає, що іноземці не можуть обирати і бути обраними до органів державної влади і самоуправління, брати участь у референдумах. На них не поширюється загальний військовий обов'язок, вони не проходять військову службу в Збройних Силах України й інших військових формуваннях, утворених відповідно до законодавства України Георгіца А. З. Міжнародне публічне право: Особлива частина. -- Чернівці : ЧДУ, 1996. -- С. 96..

У нашій історії питання про політичні права іноземців, зокрема про право обирати і бути обраними, у різні періоди зважувалося неоднаково. Так, ст. 20 Конституції РРФСР 1918 р. установлювала: «Виходячи із солідарності трудящих усіх націй. Російська Соціалістична федеративна Радянська Республіка надає всі політичні права російських громадян іноземцям, що проживають на території Російської Республіки для трудових занять і приналежних до робітничого класу або до селянства, що не користується чужою працею».

Цікавим є факт, що Конституція РРФСР 1918 р. визнавала «за місцевими Радами право надавати таким іноземцям без усяких обтяжуючих формальностей право російського громадянства» (ст. 20). Аналогічні норми містилися в перших Конституціях радянських республік - України, Азербайджану, Вірменії. Конституція Грузії встановлювала, що виборчі права надаються іноземцям на підставі постанов органів влади республіки.

Надання громадянства і наділення іноземців політичними правами - це акт суверенної незалежної держави, що визначає правовий статус усіх категорій осіб, які знаходяться на її території. Тому навряд чи припустима модель правового регулювання, що міститься в ст. 20 Конституції РРФСР 1918 року, коли рішення загальнодержавного рівня питань відносилося до повноважень місцевих Рад. Причому без указівки ланки Рад.

У конституційному регулюванні політичних прав іноземців є різні підходи. Так, у ч. I ст. 13 Конституції Іспанії записано: «Іноземці будуть користуватися в Іспанії публічними свободами, що гарантуються дійсною частиною (Конституції), на умовах, установлених договорами і законом». Частина 2 ст. 13 Конституції Іспанії передбачає, що договорами чи законом з урахуванням взаємності іноземцям може бути надане активне виборче право на муніципальних виборах Проблемы обучения иностранных студентов: поиски, находки, перспективы : Материалы междунар. юбилейной науч.- практ. конф., 14-16 июняя 2000 года / Одесский гос. политехнический ун-т / И.Г. Миракьян (отв.ред.). -- О., 2000. -- С. 74..

Проявом гуманної сутності Української держави є конституційні положення про право притулку. Україна надає це право іноземцям, що переслідуються за захист інтересів трудящих і справи миру, за участь у революційному і національно-визвольному русі, за прогресивну суспільно-політичну, наукову й іншу творчу діяльність. Відповідно до Конституції України (ст. 26) іноземцям і особам без громадянства може бути наданий притулок у порядку, установленому Законом. У Конституції не розкриваються підстави надання притулку. Надання Українською державою притулку іноземцю чи особі без громадянства означає, що така людина може в'їхати в Україну, жити на її території і не буде видана іншій державі як злочинець.

Право іноземців шукати в іншій державі притулку від переслідування за політичну діяльність і переконання виникло за часів Великої Французької революції, що проголосила в Конституції 1793 р. надання «притулку іноземцям, вигнаним зі своєї батьківщини за справу свободи». Право притулку зараз закріплено в конституціях більшості демократичних держав. У XX сторіччі воно стало одним із загальновизнаних положень міжнародного права і передбачено Загальною декларацією прав людини (ст. 14), у якій установлюється: «I. Кожна людина має право шукати притулку від переслідування в інших країнах і користуватися цим притулком. 2. Це право не може бути використане у випадку переслідування, за здійсненні неполітичного злочину, чи діяння, що суперечить цілям і принципам Організації Об'єднаних Націй». Це означає, що право притулку не може бути використане у випадку переслідування, заснованого на здійсненні «неполітичного», тобто звичайного кримінального злочину. Якщо діяння кваліфікується кримінальним Законом як злочин (наприклад, убивство, терористичний акт тощо), то незалежно від того, у яких цілях воно здійснене, у тому числі по політичних мотивах, переслідування за нього не є підставою для надання політичного притулку. Не повинний надаватися притулок у випадку переслідування за дії, що суперечать цілям і принципам ООН, зокрема за військові злочини, злочини проти миру і людства, хоча б вони і були зроблені в політичних цілях.

Вважаю, що в діючій Конституції України питання надання притулку вирішений вірно, хоча формулювання ст. 26 Основного Закону не ідеальне, оскільки воно не перелічує ніяких підстав надання притулку. А це варто було б зробити.

Трохи по-іншому конституційне законодавство країн СНД закріплює право притулку. Воно більш детально його регулює, що варто розцінювати як позитивне. Так, Конституція Республіки Бєларусь установлює: «Республіка Бєларусь може надавати право притулку особам, переслідуваним в інших державах за політичні, релігійні переконання чи національну приналежність» (ст. 12). Конституція Республіки Молдова менш визначено закріплює це право: «Право притулку надається чи вилучається відповідно до закону і дотримання міжнародних договорів, однієї з сторін яких є Республіка Молдова» (п. 2 ст. 19). Конституція Туркменістану встановлює: «Туркменістан надає право притулку іноземним громадянам, переслідуваним у своїх країнах за політичні, національні чи релігійні переконання» (ст. 8). Конституція Російської Федерації визначає: «Російська Федерація надає політичний притулок іноземним громадянам і особам без громадянства відповідно до загальновизнаних норм міжнародного права» (ст. 63).

Демократичні конституції звичайно передбачають можливість надання притулку іноземцям, як правило, на політичних підставах. Так, відповідно до Конституції Італії «іноземець, позбавлений у своїй країні можливості користуватися демократичними свободами, що гарантовані італійською Конституцією, має право на притулок на території Республіки з дотриманням установлених законом умов». Не допускається видача іноземця за політичні злочини (п. 3 ст. 10). Конституція ФРН закріплює: «Особи, що піддаються політичним переслідуванням, користуються правом притулку» (ч. 2 ст. 16).

Світова практика свідчить, що надання притулку обличчю не тягне автоматичного надання громадянства. І те й інше залежить від волі держави. Не виключена ситуація, коли притулок особі надається, а в громадянстві відмовляють.

Право притулку безпосередньо зв'язано з неприпустимістю висилки іноземця з території держави. Конституції деяких країн нерідко спеціально закріплюють неприпустимість висилки з країни як своїх громадян (експатріації), так і іноземців, що на законних підставах перебувають в країні. Точно так само звичайно видача іноземним державам своїх громадян і іноземців за виключенням випадків, передбачених міжнародними договорами.

Видача іноземців по різних підставах існує, і важливо підстави видачі закріплювати на рівні Основного Закону держави. Так, ч. 2 ст. 63 Конституції Росії встановлює: «У Російській Федерації не допускається видача іншим державам осіб, переслідуваних за політичні переконання, також за дії (чи бездіяльність), не визнані в Російській Федерації злочином» Видача осіб обвинувачуваних у здійсненні злочину, а також передача засуджених для відбування покарання в інших державах здійснюється на основі федерального закону чи міжнародного договору Російської Федерації. У коментарі Конституції Росії відзначається, що у відповідності зі сформованою практикою питання про видачу зважується Генеральним прокурором Російської Федерацій. У відносинах Росії з деякими країнами умови і порядок видачі, як і коло осіб, що підлягають видачі, встановлені в Міжнародних договорах, зокрема в договорах про правову допомогу по Цивільних і кримінальних справах з Алжиром, Болгарією, Угорщиною, Грецією, Італією, Кубою, Польщею» Тунісом і ін., а також у Конвенції країн СНД про правову допомогу і правові відносини в цивільних, сімейних і кримінальних справах від 22 січня 1993 р. Така модель вирішення даної проблеми, покладена в основу законодавства й інших країн Співдружності Незалежних Держав Назаров Т. К. Правовой статус иностранцев в Украине: Учеб. пособие. -- К.: Правник, 1997. --С. 15..

2.5 Обов'язки іноземців за законодавством України

Іноземці, що знаходяться на території України, мають не тільки права, але й обов'язки. Це цілком справедливо і відповідає міжнародно-правовим стандартам прав. Обов'язки - складова частина правового статусу особистості. Вони тісно зв'язані з правами і свободами людини і громадянина. Тому не можна представити людини, що виконує тільки обов'язки, як і людини, що має тільки права. Конституція України закріплює основні обов'язки людини і громадянина, що носять загальний характер, не залежать від конкретного правового статусу особи і закріплюються на конституційному рівні. До таким відносяться тільки ті, здійснення яких забезпечує нормальне функціонування держави і суспільства. Причому в залежності від своєї специфіки одні обов'язки Звернені до кожного, у тому числі іноземця, особи без громадянства, інші - тільки до громадянина України. Так, згідно ст. 24 Закону України «Про правовий статус іноземців», на іноземців не поширюється загальний військовий обов'язок, вони не проходять військову службу в Збройних силах України й інших військових формуваннях, утворених відповідно до законодавства України. Такий підхід застосовується й в інших країнах СНД. Так, згідно ст. 18 Закону Республіки Бєларусь від 3 червня 1993 р. «Про правове положення, іноземних громадян і осіб без громадянства в Республіці Бєларусь» іноземні громадяни й особи без громадянства, що знаходяться в Республіці Бєларусь, не виконують загального військового обов'язку.

Основні обов'язки - це конституційно закріплені й охоронювані правовою відповідальністю вимоги, що пред'являються кожній людині і громадянину, зв'язані з необхідністю їх участі в забезпеченні інтересів суспільства, держави, інших громадян.

Самим головним обов'язком, що лежить на громадянах України, іноземцях і особах без громадянства є обов'язок неухильно дотримуватися Конституції і законів України. Вона важлива і для негромадян, оскільки не можна допустити, щоб хтось із проживаючих у країні осіб мав привілеї не дотримувати діючої в цій країні Конституцію і законів. Іноземці зобов'язані відповідно до Закону «Про правовий статус іноземців» поважати традиції і звичаї народу України. Здійснення іноземними громадянами своїх прав і свобод не повинне приносити шкоду національним інтересам України, правам, свободам і законним інтересам її громадян і інших осіб, що проживають в Україні.

Крім загального обов'язку дотримуватися Конституції і законів України, мається пряме розпорядження не створювати громадські організації, програмні цілі чи дії яких спрямовані на ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підрив її безпеки, незаконне захоплення державної влади, пропаганду війни, насильства, на розпалення міжетнічної, релігійної ворожнечі, зазіхання на права і свободи людини, здоров'я населення. Ці положення ст. 37 Конституції України адресуються не тільки до громадян, але до іноземців, оскільки останні мають право утворити суспільні формування, крім політичних партій Бірюков І. А., Заіка Ю. О. Цивільне право України. Загальна частина: Навч. посіб. для студ. юрид. спец. вищ. закл. освіти. -- К. : Наукова думка, 2000. -- С. 263..

Основний Закон установлює, що кожний зобов'язаний не зазіхати на права і свободи, честь і гідність інших людей (ст. 68). Це найважливіша умова свободи, її необхідне обмеження і фундаментальний принцип правопорядку, що знайшов закріплення не тільки в конституціях країн світу, але й у міжнародно-правових документах по правах людини. Повага до чужих прав вимагає розвитої правосвідомості і стримуючих моральних початків у людині. Тому активна правова пропаганда повинна охоплювати не тільки громадян, але й іноземців, осіб без громадянства.

Конституція України встановлює, що кожний зобов'язаний платити податки і збори в порядку і розмірах, установлених законом (ст. 67). Це обґрунтована вимога до людини і громадянина, що живе в суспільстві і користується благами державної діяльності. Саме за допомогою податків держава забезпечує виконання загально-соціальних програм, безпеку як громадян, так і іноземців, розвиває економіку, освіту, науку, культуру, охорону здоров'я в інтересах усього суспільства. Вимога платити податки відноситься не тільки до громадян, але й іноземців, осіб без громадянства. Даний обов'язок кожної людини і громадянина в конституціях радянського типу не закріплювався. Розвиток приватної власності, свобода підприємництва, значне звуження сфери державної власності зв'язані з новими підходами до податкової системи. Відповідно, число платників податків збільшується, як і розширюються види оподатковування. Від виконання обов'язку платити податки значною мірою залежить можливість виконання державою своєї соціальної ролі, інших видів державної діяльності, обороноздатності тощо. Тому обов'язок платити податки в новій Конституції України закріплений як один з найважливіших.

Основний Закон установлює, що кожний зобов'язаний не наносити шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати заподіяні їм збитки (ст. 66). Цей конституційний обов'язок поширюється не тільки на громадян України, але і на іноземців, осіб без громадянства. Так, Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25 червня 1991 р. зобов'язує берегти природу, раціонально використовувати її багатства, здійснювати діяльність з дотриманням вимог екологічної безпеки, інших екологічних нормативів і лімітів використання природних ресурсів, не порушувати екологічні права і законні інтереси інших суб'єктів, вносити плату за використання природних ресурсів і штрафи за екологічні правопорушення, компенсувати збиток, заподіяний забрудненням і іншим негативним впливом на навколишнє природне середовище. Ці вимоги закону повною мірою відносяться і до іноземців.

Піклуватися про заощадження культурної спадщини зобов'язує громадян, інших осіб не тільки ст. 66 Конституції України, але і ст. 11 Основ законодавства України про культуру. У відповідності зі ст. 15 Закону України «Про правовий статус іноземців» іноземці мають право на користування досягненнями культури нарівні з громадянами України і зобов'язані дбайливо відноситися до пам'ятників історії і культури, інших культурних цінностей.

Аналіз законодавства України, що регулює правовий статус іноземців і осіб без громадянства, свідчить, що в нашій державі діють демократичні норми, що відповідають світовим стандартам і дозволяють їм повною мірою реалізовувати свої права і свободи в різних сферах громадського життя.

3. Гарантії основних прав і свобод іноземців та їх відповідальність за законодавством України

3.1 Гарантії прав і свобод іноземців в Україні

Конституційно-правовий статус іноземців і осіб без громадянства містить у собі гарантії їхніх прав і свобод, що власне кажучи не відрізняються від гарантій прав громадян. Положення Конституції України: права і свободи людини і громадянина захищаються судом (ст. 55), кожний має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріального і морального збитку, заподіяного незаконними рішеннями» діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових обсіб при здійсненні ними своїх повноважень (ст. 56); кожному гарантується право знати свої права й обов'язки (ст. 57); кожний має право на правову допомогу (ст. 59); ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за те саме правопорушення (ст. 61); конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України (ст. 64), відноситися не тільки до громадян України, але і до іноземців і осіб без громадянства Азімов Ч. Н., Сібільов М. М. Цивільне право України: Підручник для студ. юрид. спец. вищих закл. освіти. -- Х. : Право, 2000. -- С. 178..

Наявність гарантій прав і свобод у цієї категорії осіб, що знаходяться на території України, свідчить про демократичний характер законодавства України про іноземців. Гарантованість - значить домагатися здійснення проголошеного й охороняти його від можливих порушень. Недостатньо тільки проголосити ті чи інші права і свободи, а треба ще забезпечити їх гарантіями. Інакше проголошені права можуть виявитися порожньою формальністю, декларацією.

Конституція України, інші закони. Нормативні акти нашої держави закріплюють широку систему гарантій прав і свобод особи, число яких буде розширюватися в міру здійснення соціально-економічних і політичних перетворень, становлення України як правової, демократичної, соціальної держави. Стаття 19 Закону про статус іноземців установлює, що законодавством України іноземцям гарантується недоторканість особи, житла, невтручання в особисте і сімейне життя, таємницю листування, телефонних розмов і телеграфних повідомлень, повага їхнього достоїнства нарівні з громадянами України.

Економічні, соціальні, організаційні гарантії - найважливіші умови реальності правового статусу іноземців в Україні. Однак в умовах глибокої економічної кризи в нашій країні, недостатньої політичної стабільності ці гарантії спрацьовують не в повній мірі. Практика свідчить про неприпустимість применшення ролі юридичних гарантій, що покликані забезпечити здійснення і захист прав і свобод іноземців, як і дотримання ними обов'язків. Ці гарантії іноземних громадян безпосередньо вказуються в Конституції України, інших законодавчих актах нашої держави. Юридичні гарантії являють собою різного роду правові встановлення, санкції до порушників прав і свобод, право на звертання в суд, адміністративні органи і тощо, процесуальні форми правового захисту, нагляд органів прокуратури за дотриманням законів. Закон України «Про правовий статус іноземців» установлює, що іноземні громадяни мають право на звертання до суду і в інші державні органи для захисту своїх особистих, майнових і інших прав, що в судочинстві іноземці як учасники процесу користуються такими ж процесуальними правами, як і громадяни України (ст. 22).

У системі юридичних гарантій прав іноземців особливу значимість має конституційне закріплення положення про те, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Формула ст. 55 Конституції, що «кожний має право звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України по правах людини» означає, що до нього можуть звертатися не тільки громадяни України. Згідно ст. 101 Конституції Уповноважений по правах людини здійснює парламентський контроль за дотриманням конституційних прав і свобод людини і громадянина.

Світова практика конституціоналізму свідчить, що саме суду належить особлива роль у захисті суб'єктивних прав і свобод особи. Відповідно до Конституції України в залежності від характеру порушень прав людини і громадянина захист їхніх прав може здійснюватися в порядку конституційного, цивільного, карного чи адміністративного судочинства. Це положення повною мірою поширюється на іноземців і відповідає Міжнародному пакту про цивільні і політичні права, що ставить за обов'язок державі забезпечити кожній людині правовий захист у випадку порушення його прав і свобод Дмитрієв А. І.. Міжнародне гуманітарне право: основи концепції. -- К.: Логос, 1999. -- С. 37..

Конституція встановлює, що кожному гарантується право знати свої права й обов'язки. Відповідно закони й інші нормативно-правові акти, що визначають права й обов'язки громадян, повинні бути доведені до відома населення в порядку, установленим законом. Закони й інші нормативно-правові акти, що визначають права й обов'язки громадян, що не повідомлені населенню в порядку, установленому законом, є недійсними. Знання громадянином, іноземцем усієї сукупності прав і свобод, а також їхніх обов'язків є важливою передумовою їхнього правомірного поводження. Конституція України 1996 р. уперше закріпила обов'язок держави доведення до відома громадян і інших осіб законів і інших нормативно-правових актів. Офіційно закони України обнародуються у виданнях Верховної Ради «Відомості Верховної Ради України», газеті «Голос України», а також у виданні уряду і Президента України - у «У рядовому кур'єрі».

Для гарантованості прав іноземців має значення положення ст. 59 Конституції про те, що кожний має право на правову допомогу. У передбачених законом випадках ця допомога надається безкоштовно. Кожний вільний у виборі захисника своїх прав. Юридична допомога іноземним громадянам з боку державних органів України, адвокатури може знаходити вираження в дачі консультацій і роз'яснень по юридичних питаннях, в усних і письмових довідках по законодавству, у складанні скарг, заяв, інших юридичних документів, у здійсненні представництва в суді, в інших державних органах. При захисті іноземним громадянином у суді своїх прав він вільний у виборі свого захисника, форм і методів захисту. Надання правової допомоги здійснюється адвокатами, діяльність яких регламентується Законом України «Про адвокатуру» від 19 грудня 1992 р. Право на юридичну допомогу означає, що кожен, нужденний у цій допомозі, може одержати її, звернувшись до адвоката. Адвокат відповідно до закону будує свої відносини з клієнтом на основі конфіденційності. У кримінальному процесі адвокат виступає захисником підозрюваного, обвинувачуваного, підсудного і засудженого, а в цивільному - представляє інтереси позивача, відповідача, третьої особи. Юридична допомога надається також громадянам, особам без громадянства, іноземцям, притягнутим до адміністративної відповідальності.

Важливою гарантією прав і свобод іноземців в Україні є закріплення в Конституції положення, що особа вважається невинною у здійсненні злочину і не може бути притягнена до кримінального покарання, поки її провина не буде доведена в законному порядку і встановлена обвинувальним вироком суду, що ніхто не зобов'язаний доводити свою невинність у здійсненні злочину, що обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом, а також на припущеннях.

Усі сумніви щодо доведеності провини особи витлумачуються на її користь. У випадку скасування вироку суду як неправосудного держава відшкодовує матеріальний і моральний збиток, заподіяний особі безпідставним осудом. Закріплена в ст. 62 Основного Закону України презумпція невинності, повною мірою розповсюджувана на іноземних громадян, забороняє кому б то не було спілкуватися з підозрюваним, обвинувачуваним чи підсудним як зі злочинцем до тих пір, поки не винесений і не набув законної сили вирок суду. Суд і тільки суд має право визнавати особу винною у здійсненні злочину. Без такого визнання нікого не можна піддавати кримінальному покаранню, обмежувати в правах тощо. Конституція України підкреслює, що обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом, що припускає дотримання права на захист і інші процесуальні гарантії обвинувачуваному. Обвинувачуваний не зобов'язаний доводити свою невинність. Тому тягар доведення лежить на прокурорі, слідчому й особі, що робить дізнання. Невиконання цих вимог закону веде до припинення кримінальної справи і виправданню підсудного. Презумпція невинності виявляється й у тому, що всі сумніви щодо доведеності провини особи витлумачуються на її користь. Таким чином, будь-який факт чи доказ, що приводиться, зухвалі сумніви, повинні тлумачитися на користь обвинувачуваного. Усі ці конституційні гарантії спрямовані на недопущення осуду невинних, у тому числі й іноземних громадянах Актуальні проблеми формування правової держави в Україні: (До 50-ї річниці Конвенції про захист прав людини та основних свобод) : Тези наук. доп. та повідомлень учасників Всеукр. наук.- практ. конф. молодих учених. -- Х., 2000. -- С. 166..

Судочинство по справах про злочини, здійснений іноземцями, ведеться в Україні по українських законах. Застосовуються норми кримінально-процесуального кодексу. Участь іноземця як потерпілого чи свідка також не вносить змін у загальний порядок розгляду справи. Якщо, людина, яка бере участь у справі не володіє мовою, на якій ведеться судочинство (а іноземці далеко не завжди знають цю мову), їй повинно бути забезпечене право давати показання і заявляти клопотання рідною мовою, користуватися послугами перекладача. Згідно ст. 19 КПК України судочинство в Україні ведеться українською мовою чи мовою більшості населення даної місцевості. Особам, що бере участь у справі та не володіє мовою, на якій ведеться судочинство, забезпечується право робити заяви, давати показання, заявляти клопотання, знайомитися з усіма матеріалами справи, виступати в суді рідною мовою і користуватися послугами перекладача в порядку, встановленому КПК України. Слідчі і судові документи вручаються обвинувачуваному в перекладі на його рідну мову, чи іншу мова, якою він володіє.

Важливою гарантією прав і свобод іноземців і осіб без громадянства є заборона зворотної сили закону й інших нормативно-правових актів (ст. 58 Конституції). Закони й інші нормативно-правові акти можуть змінюватися убік посилення чи зм'якшення покарання за визначені діяння. Але це породжує небезпеку того, що особу, яка здійснила правопорушення, через деякий час, можуть притягти до відповідальності за законом, що не діяв у момент здійснення правопорушення. Щоб цього не було Конституція України (ст. 58) установлює, що закони й інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують чи скасовують відповідальність особи. Ніхто не може відповідати за діяння, що на момент їхнього здійснення не визнавалися законом як правопорушення. Таким чином, якщо приймається закон, інший нормативно-правовий акт, що скасовує чи зм'якшує відповідальність, то визнається їхня зворотна сила. Ці правила чинності закону, іншого нормативно-правового акта в часі мають силу для всіх галузей українського законодавства.

Принципове значення для забезпечення прав людину і громадянина, у тому числі й іноземців, має положення ст. 22 Конституції України, що конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані, що при прийнятті нових законів чи внесення змін у діючі закони не допускається звуження змісту й обсягу існуючих прав і свобод. Положення цієї статті відповідають ст. 30 Загальної декларації прав людини, ст. 25 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права, ст. 5 Міжнародного пакту про цивільні і політичні права, що не допускають зменшення числа прав і свобод людини і громадянина, свідчить про тенденцію розширення закріплення кола цих прав і свобод на конституційному рівні в Україні, в інших країнах СНД. Для забезпечення гарантій іноземців велике значення мають положення ст. 3 Конституції України про те, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, що права і свободи людини і їхні гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, що затвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Забезпечення гарантій прав і свобод іноземців значною мірою визначається станом законності і правопорядку в нашій державі, економічною і політичною стабільністю, наявністю розвинутої правової системи. Усі ці питання чекають свого рішення. Вони дуже складні і, безумовно, стосуються і правового статусу іноземців у нашій країні.

3.2 Відповідальність іноземців за порушення законодавства України

Оскільки згідно ст. 26 Конституції України іноземці й особи без громадянства, що знаходяться в Україні на законних підставах, користуються тими ж правами і свободами, а також виконують такі ж обов'язки, як і громадяни України, - за виключеннями, установленими Конституцією, чи законами міжнародними договорами України, то вони при здійсненні відповідного правопорушення несуть відповідальність відповідно до законодавства України.

Відповідальність іноземців, юридичних і фізичних осіб, що їх приймають чи надають їм послуги, за порушення законодавства України детально регламентується в Законі «Про правовий статус іноземців», у «Правилах в'їзду іноземців в Україну, їхнього виїзду з України і транзитного проїзду через її територію», в адміністративному, кримінальному, цивільному й іншому законодавстві. Іноземці, що зробили злочин, адміністративні чи інші правопорушення, несуть відповідальність на загальних підставах.

Стаття 34 Закону «Про правовий статус іноземців» установлює, що Положення цього Закону не торкаються встановлених законодавством України і міжнародних договорів України привілеїв і імунітетів, що надаються співробітникам дипломатичних представництв і працівникам консульських установ іноземних держав в Україні, а також іншим особам. Питання про відповідальність даної категорії іноземців вирішується дипломатичним шляхом.

У відношенні іноземців, що порушують законодавство України, може бути скорочений термін перебування на її території чи виселення за її межі, вилучений національний паспорт. Установлено також, що юридичні і фізичні особи в Україні не мають права приймати іноземців, що незаконно в'їхали в Україну, утратили підстави для подальшого перебування на її території чи пред'явили документи, оформлені з порушенням правил. Вони не мають права надавати іноземцям відповідні послуги. Надання приймаючою стороною іноземцям житла, роботи, транспортних засобів чи інших послуг не допускається, якщо це спричиняє порушення правил в'їзду іноземців в Україну і їхній виїзд, транзитного проїзду через її територію. Порушення цих правил юридичними і фізичними особами тягне їхню відповідальність відповідно до законодавства України.

Іноземцю, що порушує законодавство України, якщо це порушення не передбачає адміністративної чи кримінальної відповідальності, може бути скорочений термін перебування в Україні. Рішення про скорочення терміну тимчасового перебування іноземців в Україні приймаються органами внутрішніх справ за клопотанням приймаючих їх юридичних і фізичних осіб. Ініціатором скорочення цього терміну (незалежно від мети в'їзду в Україну) може бути також орган внутрішніх справ і орган Служби безпеки. У національному паспорті такої особи при необхідності ставиться штамп «Небажана особа». Однак скорочення терміну перебування на території України як міра відповідальності поширюється не на всіх іноземців. Це не відноситься до глав держав і урядів закордонних країн, членів парламентських і урядових делегацій, технічного персоналу, що обслуговує ці делегації і членів їхніх родин, що прибули в Україну за запрошенням Президента України, Верховної чи Ради Кабінету Міністрів України, до деяких інших категорій іноземців Боброва Д. В., Дзера О. В. Цивільне право України : Підручник:У 2 кн. / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка / О.В. Дзера (ред.), Н.С. Кузнєцова (ред.). -- 2.вид., стер. -- К. : Юрінком Інтер, 2001. -- С. 828..

В іноземця може бути вилучений національний паспорт у випадках, якщо він підроблений, фальсифікований чи оформлений для іншої особи. Паспорт також вилучається, якщо іноземець засуджений за здійснення злочину - до відбування покарання чи звільнення від покарання. Вилучення в іноземців національних паспортів здійснюється посадовими особами судів, органів прокуратури, внутрішніх справ, Служби безпеки, Прикордонних військ і митних органів на підставі відповідного рішення. Вилучення паспорта оформляється протоколом. При цьому копія протоколу видається іноземцю. Законодавством України встановлюється, що на час затримки іноземного паспорта іноземному громадянину паспортною службою органу внутрішніх справ оформляється тимчасовий дозвіл на перебування в Україні.

Найбільш гострою формою реагування компетентних органів України на порушення іноземцем законодавства України є його виселення за її межі. Іноземець може бути виселений за межі України за рішенням органу внутрішніх справ чи Служби безпеки, якщо: а) його дії суперечать інтересам безпеки чи охорони громадського порядку; б) це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; в) він грубо порушив законодавство України про правовий статус іноземців (ст. 32 Закону «Про правовий статус іноземців»). Рішення про виселення приймається щодо іноземців, що: а) прибули за запрошенням юридичних осіб і відмовляються виїхати з України, тоді, коли немає законних підстав для їхнього перебування в Україні, - по клопотанню приймаючих їх юридичних осіб; б) нелегально прибули в Україну - по клопотанню органів Прикордонних військ; в) постійно перебувають в Україні чи тимчасово перебувають на її території по особистих справах - на підставі висновків підрозділів паспортної служби органів внутрішніх справ; г) утратили, позбавлені статусу біженця - по представленню органів міграційної служби Міністерства по справах національностей і міграції.

Виселення іноземця за межі України здійснюється органами внутрішніх справ. Іноземець зобов'язаний залишити територію нашої держави в термін, зазначений у рішенні про його виселення. При цьому іноземцю повинні бути роз'яснені його права й обов'язки. А якщо він не знає державної мови, то для цього залучається перекладач. У національному паспорті іноземця посадовою особою органа внутрішніх справ може бути проставлений штамп «Небажана особа». Рішення про своє виселення за межі України іноземець може оскаржити в суд. Але це не припиняє виконання рішення про виселення.

Іноземцям надаються гарантії від необґрунтованого виселення. Так, з моменту оголошення рішення про виселення з України іноземцю надається право негайно повідомити про це адвоката, дипломатичного представника своєї країни чи іншу особу (на свій розсуд). На прохання дипломатичного представника відповідної держави виконання рішення про виселення може бути відстрочено, але не більше ніж на 10 днів, починаючи з моменту оголошення рішення.

Бувають ситуації, коли іноземці ухиляються від виїзду з України. У такому випадку вони підлягають по санкції прокурора затримці органами внутрішніх справ і адміністративному виселенню в примусовому порядку. Затримка допускається тільки на термін, необхідний для адміністративного виселення. При цьому іноземці, що підлягають адміністративному виселенню, юридичні чи фізичні особи, що приймають цих іноземців чи організовують їхній незаконний в'їзд, проживання, працевлаштування і сприяючі відхиленню від виїзду з України після закінчення терміну перебування, відшкодовують витрати, зв'язані з адміністративним виселенням і утриманням на період адміністративної затримки як у національній валюті України, так і в іноземній валюті за курсом Національного банку України на день проведення розрахунків. Обов'язково складається кошторис витрат для виконання рішення про адміністративне виселення іноземця за межі України. У нього включається вартість: а) проїзних документів для іноземця й осіб, що його супроводжують; б) утримання іноземців у спеціальній установі органа внутрішніх справ; в) оформлення документів, і здійснення інших дій, зв'язаних з виселенням тощо. Облік витрат ведуть органи внутрішніх справ, про що в двох екземплярах складається акт за формою, установленою МВС України. Іноземець обов'язково під розписку оповіщається про загальну суму витрат. Причому ця ума обчислюється в цінах на день розрахунку з іноземним громадянином. При відмовленні іноземця підтвердити пред'явлену йому для відшкодування суму витрат в акті робиться відповідна відмітка з указівкою причин відмовлення.

Якщо іноземець відмовляється відшкодувати витрати, необхідні для виконання рішення про його адміністративне виселення, то відповідні кошти можуть бути стягнені з нього в порядку цивільного судочинства. При цьому для забезпечення позову суд може накласти арешт на майно цього іноземця. Якщо при затримці іноземця, що підлягає адміністративному виселенню, у нього виявлені готівка, вони використовуються по акту для забезпечення виконання рішення про виселення відповідно до кошторису витрат. При відмовленні юридичних чи фізичних осіб, що запросили іноземців в Україну, відшкодувати витрати, зв'язані з адміністративним виселенням і утриманням на період адміністративної затримки, відповідні кошти можуть бути з них стягнені в порядку цивільного судочинства. Такі міри цілком справедливі і не суперечать практиці вирішення даного питання в інших країнах світу, у тому числі СНД.