Відповідно до Положення про залучення і використання в Російській Федерації іноземної робочої сили встановлений Положенням обов'язковий порядок видачі дозволів, а також підтверджень на право трудової діяльності не застосовується стосовно іноземних громадян, що відповідно до законодавства Російської Федерації: 1) офіційно визнані біженцями; 2) постійно проживають на території Росії; 3) одержали притулок на території Російської Федерації; 4) подали клопотання про надання статусу біженця й одержали дозвіл на тимчасове проживання. Зазначений порядок також не застосовується до іноземних громадян: а) діячам науки і культури, що працюють на території Російської Федерації в установах, створених відповідно до міждержавних угод; б) працівникам дипломатичних і консульських установ, а також організацій, що користуються дипломатичним статусом та знаходяться на території Росії; в) релігійним діячам, що здійснюють професійну діяльність на території Російської Федерації в офіційно зареєстрованих релігійних організаціях і товариствах; г) членам екіпажів російських морських і річкових суден; д) студентам, що проходять виробничу практику під час канікул у рамках програм російських освітніх установ вищої професійної освіти; е) кореспондентам і журналістам, акредитованим у Російській Федерації; ж) лекторам і інструкторам, запрошеним для читання курсу лекцій і іншої роботи в російських академіях і освітніх установах вищої професійної освіти; з) особам, для яких визначений інший порядок працевлаштування міждержавними і міжурядовими угодами Російської Федерації з закордонними країнами Георгіца А. З. Міжнародне публічне право. Загальна частина. -- Чернівці : Рута, 1995. -- С. 125..

Як бачимо, російське законодавство детальніше, ніж українське, регламентує дане питання і закріплює досить широке коло іноземців, яким не потрібно спеціального дозволу для працевлаштування в Росії.

Відповідно до Тимчасового положення про умови і порядок оформлення іноземним громадянам дозволів на працевлаштування в Україні, такий дозвіл видається на термін, як правило, до одного року, що може бути продовжений у встановленому порядку. Максимальний термін безперервного перебування іноземного громадянина в Україні з метою працевлаштування не може перевищувати чотири роки. Після перерви, що повинна бути не менш шести місяців, іноземець може знову одержати дозвіл на працевлаштування в Україні у встановленому вище порядку. Відповідно до Положення про залучення і використання в Російської Федерацій іноземної робочої сили дозволи на працевлаштування в Росії видаються, як правило, на термін до одного року, але по мотивованому проханню роботодавця дія дозволу після закінчення його терміну може бути продовжена, але не більш, ніж на один рік. При продовженні терміну дозволу з роботодавця стягується плата в розмірі, передбаченому за видачу дозволу.

Українське і російське законодавство регулюють порядок і терміни надання дозволу на працевлаштування. Так, відповідно до Тимчасового положення про умови і порядок оформлення іноземним громадянам дозволів на працевлаштування в Україні дозвіл оформляється і видається Республіканським центром зайнятості Міністерства праці України для роботи на певному підприємстві, в установі, організації на відповідній посаді (за фахом). Рішення про надання дозволу приймається на основі заяви роботодавця (у вільній формі) з аргументацією про необхідність використання праці іноземних громадян і можливостей забезпечення необхідних умов для проживання і діяльності. Заява повинна бути погоджена з центром зайнятості відповідно Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя. До заяви обов'язково додаються: копія проекту контракту з роботодавцем, список іноземних громадян із вказівкою їхнього повного імені і прізвища, року народження, номера паспорта, спеціальності, статі, а також квитанції про сплату мита за розгляд заяви. Рішення про оформлення дозволу на працевлаштування чи відмовлення і ньому приймається в термін не менше 30 днів із дня одержання вищевказаних документів Гуренко М. М. Теоретико-правові проблеми гарантій прав і свобод людини і громадянина / Національна академія внутрішніх справ України. -- К., 2001. -- С. 140.

.

Положення про залучення і використання в Російській Федерацій іноземної робочої сили також Приймається протягом 30 днів з дня подачі роботодавцем документів. Але у випадку, якщо для прийняття рішення про видачу дозволу потрібно проведення експертизи рішення приймається в 15-денний термін після одержання експертного висновку, але не пізніше 45 днів із дня подачі необхідних документів. Мотивоване відмовлення у видачі дозволу направляється роботодавцю в письмовому вигляді протягом п'яти днів після ухвалення рішення про відмовлення у видачі дозволу.

Українське законодавство установлює тверді санкції, якщо іноземець не виконує умов контракту. Так, якщо іноземний громадянин не приступив до роботи у передбачений контрактом термін із причин, які по чинному законодавству України є неповажними роботодавець протягом трьох робочих днів повинний сповістити про це в Республіканський центр зайнятості Міністерства праці України й у відповідні органи внутрішніх справ. У цьому випадку іноземець підлягає негайному виселенню з України за рахунок підприємства (організації), що направило його, чи за свій рахунок (при індивідуальному контракті), якщо інше не передбачено міжнародними договорами України. Іноземець, що оформляється на роботу без дозволу на працевлаштування, підлягає негайному виселенню з нашої країни за рахунок роботодавця, що нелегально використовував його працю.

Відповідно до Положення про залучення і використання в Російській Федерації іноземної робочої сили у випадку порушення роботодавцем зазначених у дозволі умов Положення, а також законодавства Росії у результаті чого ущемляються права іноземних працівників Федеральна міграційна служба Росії може призупинити дію дозволу до усунення допущених порушень чи дати вказівки про їхнє усунення у визначений період. При неусуненні порушень у встановлений термін дозвіл може бути анульовано за рішенням Федеральної міграційної служби Росії. Роботодавець може бути без попередження позбавлений права користування дозволом за дію чи бездіяльність, у результаті яких виникає погроза загибелі людей чи нанесення збитку їх здоров'ю. Було б непогано це записати і в Тимчасовому положенні про умови і порядок оформлення іноземним громадянам дозволів на працевлаштування в Україні. Правда, у ньому міститься наступне положення: місцеві органи державної служби зайнятості зобов'язані проводити обстеження підприємств, установ і організацій в аспекті з'ясування можливостей забезпечення необхідних умов перебування і роботи іноземних громадян, аналізують ефективність використання їхньої праці протягом терміну дії дозволу на працевлаштування, інформують при необхідності Республіканський центр зайнятості Міністерства праці України.

Указ Президента Росії від 16 грудня 1993 р. «Про залучення і використання в Російській Федерації іноземної робочої сили» визначає, що роботодавці за залучення іноземної робочої сили без відповідного дозволу несуть відповідальність у порядку, установленому законодавством Російської Федерації. Іноземні громадяни, що в'їхали в Росію з метою здійснення професійної діяльності і прийняті на роботу з порушенням Положення про залучення і використання в Російській Федерації іноземної робочої сили, підлягають виселенню з Росії органами Міністерства внутрішніх справ Російської Федерації за рахунок засобів роботодавця. Російське Положення встановлює чітку вимогу, що іноземний громадянин, який в'їхав у Росію для працевлаштування, може працювати за наймом на її території тільки при наявності підтвердження на право трудової діяльності, виданого на його ім'я на підставі отриманого роботодавцем дозволу. У російському Положенні закріплено: у випадку припинення роботодавцем своєї господарської діяльності чи здійснення заходів щодо скорочення чисельності чи штату працівників виданий дозвіл утрачає силу незалежно від закінчення терміну, на який він виданий. Це загальне положення трудового законодавства варто було б установити й в українському Тимчасовому положенні Антонович М. М.. Імплементація норм міжнародного права щодо прав людини у правове регулювання в Україні: Курс лекцій. -- Івано-Франківськ : Вид-во Прикарпатського ун-та, 1996. -- С. 29..

Відповідно до Тимчасового положення про умови і порядок оформлення іноземним громадянам дозволів на працевлаштування в Україні незалежно від стану ринку праці дозвіл на працевлаштування не видається якщо: а) у поданих для видачі дозволу документах містяться положення, що суперечать нормам діючого законодавства і міжнародних договорів України; б) контрактом передбачаються умови праці громадян інших держав гірші, ніж для громадян України, що працюють по аналогічній спеціальності; в) повідомлені свідомо неправильні зведення. Достроковий розрив контракту з роботодавцем, визначеному в дозволі на працевлаштування з його ініціативи, а також з ініціативи чи провини іноземного громадянина, установлення факту повідомлення ними неправдивих зведень при одержанні дозволу веде до анулювання дозволу. При цьому роботодавець зобов'язаний повідомити про достроковий розрив контракту Республіканському центру зайнятості Міністерства праці України протягом трьох днів.

Для прийняття на роботу іноземців є обмеження, зв'язані зі специфікою окремих видів трудової діяльності. Вони стосуються всіх іноземних громадян. Так, вони не можуть призначатися на окремі посади і займатися визначеною діяльністю. Згідно ст. 7 Закону України «Про правовий статус іноземців», іноземні громадяни не можуть призначатися на окремі посади чи займатися певною трудовою діяльністю, якщо відповідно до законодавства України призначення на ці посади чи заняття такою діяльністю зв'язується з наявністю громадянства України. Так, іноземці не можуть бути членами екіпажів морських суден, що формуються з громадян України. Тільки громадяни України можуть бути прокурорами і слідчими, державними нотаріусами. Наприклад, відповідно до Закону України «Про нотаріат» нотаріусом може бути тільки громадянин України, який має вищу юридичну освіту (університет, академія, інститут) і пройшов стажування протягом шести місяців у державній нотаріальній конторі чи в нотаріуса, що займається приватною нотаріальною практикою, здав кваліфікаційний іспит і одержав посвідчення на право займатися нотаріальною діяльністю (ст. 3). Відповідно до Закону України «Про прокуратуру» прокурорами і слідчими можуть призначатися тільки громадяни України, що мають вищу юридичну освіту і необхідні ділові і моральні якості (ст. 46).

Забезпечення трудових і інших прав іноземців зв'язано з відносинами, що складаються між країнами СНД. Викликає інтерес Угода про співробітництво в області трудової міграції і соціального захисту трудящих - мігрантів, укладена країнами СНД 15 квітня 1994 року, що регулює основні напрямки співробітництва держав СНД в області трудової діяльності і соціального захисту працівників і членів їхніх родин, що постійно проживають на території однієї з держав Співдружності і здійснюють свою трудову діяльність на підприємствах, в установах, організаціях усіх форм власності на території іншої держави - учасника Угоди відповідно до законодавства країни працевлаштування. Дані Угоди застосовуються до біженців і змушених переселенців, до осіб вільних професій, що в'їхали на короткий термін і артистів, до осіб, що приїжджають спеціально для одержання освіти.

13 березня 1992 р. країни Співдружності підписали Угоду про гарантії прав громадян - учасників СНД в області пенсійного забезпечення, 9 жовтня 1992 р. - Угоду про безвізове пересування громадян держав СНД по території її учасників. 24 вересня 1993 р. глави держав СНД прийняли Декларацію про міжнародні зобов'язання в області прав людини й основних свобод. У цьому документі країни СНД заявили, що вони розглянуть і приймуть відповідні рішення, зв'язані з оформленням правонаступництва у відношенні договорів і угод по правах людини, а також по відношенню виконання зобов'язань в області прав людини й основних свобод, що випливають з міжнародних договорів і угод, учасником яких був СРСР. У Декларації країни СНД заявили також, що вони почнуть вживати необхідних заходів з метою приведення національного законодавства відповідно до зобов'язань по діючим міжнародних угодах в області прав людини, і зокрема з документами НБСЄ.

За Угодою про співробітництво в області трудової міграції і соціального захисту трудящих-мігрантів кожна зі сторін, що підписала Угоду, визнає (без легалізації) дипломи, посвідчення про освіту, відповідні документи про присвоєння звання, розряду, кваліфікації й інші необхідні для здійснення трудової діяльності документи, і завірений в установленому на території країни порядку їхнього перекладу на державну мову країни працевлаштування чи російську мову. Питання пенсійного забезпечення працівників і членів їхніх родин регулюються Угодою про гарантії прав громадян СНД в області пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 р. або (та) двосторонніми угодами.

Закон України «Про правовий статус іноземців» проголошує, що іноземні громадяни мають право на відпочинок нарівні з громадянами України (ст. 9). Це право громадян установлене Конституцією України, у якій визначається, що воно забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, установленням скороченого робочого дня для окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час (ст. 45). Положення розділу п'ятого «Час відпочинку» Кодексу законів про працю України (ст. 68-84) у повній мірі поширюється на іноземних громадян Пейн Т. Права людини / Ігор Савчак (пер.з англ.). -- Л. : Літопис, 2000. -- С. 144..

Багато іноземних громадян приїжджають в Україну, щоб одержати освіту. І, насамперед, у вищих навчальних закладах. Іноземців залучає досить високий рівень освіти і науки в нашій державі, сильні наукові школи у фізиці, математиці, медицині, юриспруденції. У вузах і наукових установах України проходять аспірантуру іноземні громадяни. Закон України «Про правовий статус іноземців» установлює, що іноземні громадяни, що постійно проживають на території України, мають право на освіту нарівні з громадянами України. Всі інші іноземці оплачують своє навчання, якщо інше не передбачено законодавством України і міжнародними договорами України. Іноземці, прийняті в навчально-виховні заклади України, мають права й обов'язки учнів і студентів відповідно до законодавства України.

Можливість одержання іноземцями освіти базується на нормах Конституції України і спеціального нормативного акта «Про навчання іноземних громадян в Україні», прийнятого 26 лютого 1993 року, що більш детально регламентує порядок навчання іноземців у нашій країні.

Відповідно до Конституції України кожний має право на освіту, що забезпечується доступність і безкоштовністю дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах, розвитком дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання, наданням державних стипендій і пільг учням і студентам. Громадяни мають право безкоштовно одержувати вищу освіту в державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі. Крім того, указується, що громадянам, що належать до національних меншостей, гарантується відповідно до закону право на навчання рідною мовою чи навчання на рідній мові в державних і комунальних навчальних закладах чи через національні культурні товариства (ст. 53).

З вищенаведених конституційних норм видно, що держава в питаннях освіти забезпечує перевагу для своїх громадян. І це правильно. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про навчання іноземних громадян в Україні» освіта для іноземців в Україні є платною. У ній вказується, що, починаючи з 1 березня 1993 року, підготовка фахівців для закордонних країн у навчальних закладах України повинна здійснюватися по міждержавних угодах України з іншими країнами, а також угодам міністерств, відомств, навчальних закладів України, укладеним з органами управління освітою, організаціями і фірмами інших країн і міжнародних організацій. Визначається, що навчання громадян іноземних держав (крім держав-учасниць СНД), у навчальних закладах України здійснюється переважно на компенсаційній основі. Витрати, пов'язані з навчанням іноземців в Україні, можуть покриватися як юридичними, так і фізичними особами у вільно конвертованій валюті, а також на умовах, визначеним міжнародними угодами. Кабінет Міністрів України рекомендував міністерствам, відомствам і навчальним закладам передбачити при укладанні угод і договорів, контрактів, компенсацію за навчання іноземних громадян у вільно конвертованій валюті відповідно до курсу долара США в розмірі не менше: а) на підготовчому факультеті (відділенні) - однієї тисячі доларів США в рік; б) на основному факультеті - 1,5 тисячі доларів США в рік; в) навчання в аспірантурі і стажування - 2,5 тисячі доларів США в рік; г) підвищення кваліфікації - 300 доларів США на місяць. Визначено, що Міністерство освіти і науки разом з Міністерством фінансів мають право щорічно коректувати зазначені мінімальні розміри компенсацій.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про навчання іноземних громадян в Україні» від 26 лютого 1993 р. також установлюється, що громадяни закордонних країн, що прибувають на навчання в Україну відповідно до міждержавних угод і угод Міністерства освіти і науки зараховуються (переводяться) у навчальні заклади в першочерговому порядку. У постанові зазначено на необхідність установлення для навчання іноземних громадян щорічно до однієї тисячі державних стипендій, розподіл яких між міністерствами, відомствами і навчальними закладами здійснює Міністерство освіти і науки. Умови навчання, проживання, медичного обслуговування цієї категорії іноземних громадян визначається спеціальним Положенням, а інших - відповідними угодами (договорами, контрактами). Таким чином, українське законодавство, регламентуючи порядок і умови навчання іноземних громадян в Україні, підходить до даного питання диференційовано.

При навчанні іноземців і видачі їм документів іноді мають місце випадки порушення законодавства України. Так, у листі від 15 серпня 1994 р. виконуючого обов'язки міністра освіти України на ім'я Міністерства освіти Автономної Республіки Крим, управлінь освіти областей, Київського і Севастопольського міських органів державної виконавчої влади вказується, що останнім часом у Міністерство освіти України звернулися іноземні громадяни в зв'язку з легалізацією атестатів про повну загальну середню освіту, отриману у результаті здачі іспитів у формі екстернату. Як з'ясувалося, ці документи були видані з грубим порушенням діючого законодавства, і насамперед положення про державну атестацію (екстернаті). У деяких школах Донецької області, м. Києва були видані атестати особам, що тимчасово проживали в Україні і не володіли на достатньому рівні не тільки державною мовою, але жодною з мов, на якій ведеться викладання загальноосвітніх дисциплін.

В Україні чимало навчається студентів не тільки з далекого, але і ближнього зарубіжжя. Між народами СНД здавна склалися близькі культурно-освітні зв'язки, що важливо зміцнювати і розширювати. Розвиток освіти на державних мовах і мовах народів, що проживають на території держав СНД, є важливою умовою їхньої культурної взаємодії і співробітництва. Національні системи освіти необхідно розвивати на основі гуманізму і діалогу культур, обліку всього позитивного, що мається в інших культурах.

Виходячи з цього, держави СНД 15 травня 1992 р. підписали Угоду про співробітництво в області освіти відповідно до якої держави Співдружності гарантують всім особам, що проживають на їхній території, рівні права на освіту і її доступність, незалежно від національної приналежності чи інших розходжень. Особи, що постійно проживають на території однієї держави-учасника і мають громадянство іншої держави-учасника, одержують освіту на всіх рівнях, а також учені ступені і звання на умовах, установлених для держави-учасника, на території якої вони постійно проживають.

Держави СНД виразили прагнення задовольняти взаємні потреби в навчанні громадян, підготовці, перепідготовці і підвищенні кваліфікації робочих кадрів і фахівців, визначаючи на двосторонній основі механізм взаємних фінансових розрахунків при відшкодуванні витрат, зроблених кожною державою-учасником на навчання учнів, студентів, слухачів, що не є її громадянами і не мають постійного місця проживання на її території. Країнами СНД було прийняте зобов'язання продовжити навчання (до його завершення) громадян держав-учасників, що не мають постійного місця проживання на території держави-учасника, де вони навчаються, і приступили до навчання до 1 січня 1992 р. на умовах, що діють у відношенні громадян даної держави-учасника.

Відповідно до Угоди країн СНД про співробітництво в області освіти країни Співдружності взяли на себе зобов'язання сприяти задоволенню освітніх потреб населення, що належить до національних меншостей і самобутніх етнічних груп, у тому числі шляхом створення умов для одержання освіти рідною мовою, наданню взаємної допомоги в забезпеченні і розробці оригінальних підручників і іншої учбово-методичної літератури, у підготовці і перепідготовці кадрів для національних і етнічних груп. Країни СНД гарантують безстрокове визнання на своїх територіях документів державного зразка про середню, професійно-технічну, середню спеціальну, вищу освіту, перепідготовку кадрів, про присудження учених ступенів і учених звань, виданих у державах-учасниках до моменту укладання Угоди. Указувалося, що питання визнання документів про освіту, про учені ступені й учені звання в наступному держави-учасники будуть вирішувати на основі взаємної домовленості.

Угода про співробітництво в області освіти набрала сили з моменту її підписання, тобто з 15 травня 1992 р. Вона укладена терміном на 5 років і буде автоматично продовжуватися на наступні 5-річні періоди. Кожна держава-учасник може вийти з Угоди шляхом письмового повідомлення про це депозитарій не менш, ніж за 6 місяців і після врегулювання обставин, що виникли за час дії даної Угоди Фединяк Л. С. Право іноземців на звернення до суду в Україні (цивільно- процесуальні аспекти): Автореф. дис. канд. юрид. наук (12.00.03) / Львівський національний ун- т ім. Івана Франка. -- Л., 2000. --С. 8.

.

17-18 травня 1993 р. в Алма-Аті відбулася Нарада представників державних органів атестації наукових і науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації, на якій її учасники підписали: а) міжурядову Угоду про принципи визнання і нострифікації документів про учені ступені, порівнянність учених ступенів; б) Угоду про установу міжнародної асоціації державних органів атестації наукових і науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації (МАДАТ); в) Устав МАДАТ.

Усе це свідчить про розширення взаємодії країн СНД у забезпеченні прав громадян на освіту.

Розглянемо деякі аспекти навчання іноземних громадян в Україні. Іноземці, прийняті в навчальні заклади України, мають права і виконують обов'язки учнів і студентів відповідно до українського законодавства. У тих випадках, коли міжнародними договорами України з відповідною іноземною державою передбачені інші правила, ніж ті, котрі містяться в українському законодавстві про народну освіту, застосовуються правила міжнародного договору.

Підготовка іноземних фахівців в Україні здійснюється по міжурядових угодах, направленнями міжнародних і громадських організацій, а також по договорах і контрактам, укладеним з вищими навчальними закладами закордонних країн, на компенсаційній основі за рахунок засобів, що перераховуються цими організаціями на рахунок вищого навчального закладу.

Правом на навчання в навчальних закладах України іноземці володіють незалежно від раси, національності, статі, майнового і соціального стану, відношення до релігії тощо.

При надходженні в навчальні заклади іноземний громадянин зобов'язаний надати належним чином засвідчену копію документа про наявну освіту з перерахуванням вивчених предметів і отриманих по них оцінок; установленого зразка анкету; нотаріально засвідчену копію документа про народження; медичну довідку про стан здоров'я, у тому числі довідку про перевірку на СНІД.

Навчання іноземних студентів здійснюється відповідно до програм і навчальних планів, установленими для українських студентів. Викладання ведеться російською мовою. Тому іноземні учні, що не володіють російською мовою, перш ніж приступити до основних занять, проходять навчання на підготовчих факультетах вузів. Ці факультети створені для підготовки іноземних учнів до навчання у вищих навчальних закладах України. На підготовчому факультеті іноземці насамперед опановують російську мову. Але, крім того, у залежності від обраної спеціальності вивчають і інші предмети - фізику, математику, хімію, біологію тощо. Як правило, навчальний план підготовчого факультету розрахований на один рік. За цей час учні повинні опанувати спеціальну термінологію російську мову і придбати знання, необхідні для зарахування у вищі навчальні заклади України. Сам навчальний процес у вузі в залежності від обраної спеціальності триває від 4 до 6 років, не рахуючи підготовчого факультету. Два рази на рік студенти вузів користуються канікулами загальною тривалістю 7-10 тижнів. Вищі навчальні заклади України забезпечують іноземних студентів навчальною літературою, аудіовізуальними і технічними засобами.

Знання, отримані іноземним студентом, оцінюються на поточних іспитах. Виконавши усі вимоги, передбачені навчальним планом і програмами стосовно до обраної спеціальності, здавши всі іспити і заліки, пройшовши практику, іноземний студент допускається до захисту дипломного проекту (роботи) і здачі державних іспитів. Студенту, що успішно захистив дипломний проект (роботу) чи склав державні іспити, рішенням Державної екзаменаційної комісії привласнюється кваліфікація відповідно до отриманої спеціальності, вручається диплом і нагрудний знак установленого зразка Денисов В. Н., Євінтов В. І. Суверенітет України і міжнародне право. -- К. : Манускрипт, 1995. -- С. 51..

Отримана освіта іноземними громадянами повинна відповідати прийнятим в Україні державним стандартам, що установлюють вимоги до змісту, обсягу, рівню освітньої і професійної підготовки в Україні. Вони є основою оцінки освітнього й освітньо-кваліфікаційного рівня громадян незалежно від форми одержання освіти. Причому державні стандарти освіти розробляються окремо по кожному освітньому й освітньо-кваліфікаційному рівні і затверджуються Кабінетом Міністрів України. Вони підлягають перегляду і перезатвердженню не рідше одного разу в 10 років.

Освітній процес в Україні базується на демократичних принципах. Відповідно до Закону України «Про внесення змін і доповнень у Закон Української РСР «Про освіту», від 23 березня 1996 р. основними принципами освіти в Україні є: 1) доступність для кожного громадянина усіх форм і типів освітніх послуг, наданих державою; 2) рівність умов для кожної людини для повної реалізації її здібностей, таланту, усебічного розвитку, 3) гуманізм, демократизм, пріоритетність загальнолюдських духовних цінностей; 4) органічний зв'язок зі світовою і національною історією, культурою, традиціями; 5) незалежність освіти від політичних партій, громадських і релігійних організацій; 6) науковий, світський характер освіти; 7) інтеграція з наукою і виробництвом; 8) взаємозв'язок з освітою інших країн; 9) гнучкість і прогностичність системи освіти; 10) єдність і наступність системи освіти; 11) безперервність і розмаїтість освіти; 12) сполучення державного управління і суспільного самоврядування в освіти. На основі цих принципів забезпечується освітній процес і у відношенні іноземців.

В Україні встановлюються наступні освітні рівні: початкова загальна освіта; базова загальна середня освіта; повна загальна середня освіта; професійно-технічна освіта; базова вища освіта; повна вища освіта. В Україні встановлюються наступні освітні або кваліфіковані рівні: кваліфікований робітник; молодший фахівець; бакалавр; фахівець, магістр. Ці положення Закону України мають безпосереднє значення для забезпечення освітнього процесу в Україні відносно іноземних громадян і осіб без громадянства.

Можливість одержання іноземцями освіти в Україні відповідного освітньо-кваліфікаційного рівня значною мірою визначається розвитком міжнародного співробітництва. Так, відповідно до закону України від 25 квітня 1996 р., заклади освіти, наукові, науково-виробничі установи системи освіти, органи державного управління освітою мають право укладати договори про співробітництво, установлювати прямі зв'язки з закладами освіти, науковими закладами системи освіти закордонних країн, міжнародними організаціями, фондами тощо відповідно до діючого законодавства України. Міністерство освіти і науки України, міністерства і відомства, яким підлеглі установи освіти, Вища атестаційна комісія України разом з іншими державними установами, організаціями проводять роботу, пов'язану з встановленням еквівалентності атестатів і дипломів, міжнародним визнанням навчальних курсів, учених ступенів і звань. Держава сприяє міжнародному співробітництву закладів освіти й органів управління освіти, виділяє їм відповідні валютні асигнування, звільняє від оподатковування, сплати мита і митного збору за навчальне, наукове і виробниче устаткування і прилади, що надходять для них з-за кордону для навчальних і наукових цілей. Усе це має істотне значення для забезпечення освітнього процесу в Україні, у тому числі і для одержання освіти іноземцями

Студенти певної країни, що навчаються у відповідному вузі України, утворюють земляцтво цієї країни. Іноземні студенти, що входять у земляцтво, розробляють статут земляцтва. Цілями земляцтва виступають загальні інтереси студентів у єднанні їхніх зусиль на ефективне навчання у вузі, розвиток і зміцнення дружніх зв'язків зі студентами і народами як країни перебування, так і інших країн. У статутах багатьох земляцтв студентів із країн, що розвиваються, як загальну мету найчастіше вказується: а) підготовка висококваліфікованих фахівців, участь у студентських органах самоврядування і пов'язане з цим сприяння успішності студентів, надання допомоги відстаючим студентам, залучення їх у роботу науково студентського суспільства; б) зміцнення єдності студентів, їхньої згуртованості на основі демократичних принципів і устремлінь; в) зміцнення дружби і співробітництва народу України з народами інших країн, з яких прибули студенти, що створили земляцтво; г) розвиток дружніх контактів зі студентами і громадськими організаціями інших країн; д) установлення тісних контактів з адміністрацією і громадськими організаціями вищого навчального закладу; е) встановлення і підтримування контактів з випускниками даного вузу Фединяк Г. С. Міжнародне приватне право: Курс вибраних лекцій. -- К.: Юрінком Інтер, 1997. -- С. 406..

Українське законодавство націлене на забезпечення можливості іноземному студенту одержувати кваліфіковану підготовку в нашій країні по всіляких спеціальностях. Це має важливе значення для розвитку дружби і співробітництва з іншими країнами і народами в умовах становлення України як суверенної, правової, демократичної держави.

2.2 Правове регулювання шлюбно-сімейних відносин за участю іноземних громадян

Проблема нормативної регламентації шлюбно-сімейних і родинних відносин за участю іноземців здобуває немаловажне значення в зв'язку зі збільшенням числа шлюбів між громадянами України й іноземцями, між іноземцями. Правовому регулюванню цих відносин істотна увага приділяється Кодексом законів про шлюб і сім'ю України. Ця проблема актуальна в тому аспекті, що в сфері сімейного права законодавство різних країн відрізняється вельми істотно. У цій області відносин позначається вплив національних звичаїв і традицій. В одних країнах світу визнається церковний шлюб, в інших - ні, в одних юридичну чинність має тільки моногамний шлюб, а в інших допускається багатоженство. По-різному визначається і режим подружнього майна. Неоднаковий ступінь влади батьків над своїми дітьми, умови і порядок стягнення аліментів. У деяких країнах світу усе ще забороняється розлучення. Тому знання законодавства про шлюб і сім'ю має принципове значення для особи при її вступі в шлюб з іноземцем.

Закон України «Про правовий статус іноземців» установлює, що іноземні громадяни можуть укладати і розривати шлюби з громадянами України й іншими особами відповідно до законодавства України. При цьому іноземці мають рівні з громадянами України права й обов'язки в шлюбних і сімейних відносинах (ст. 18). У даній статті Закону даються тільки основи правового положення іноземців у брачно-сімейній сфері. Більш докладно ці зв'язки регламентуються Кодексом про шлюб і сім'ю України, у якому, зокрема, регулюються питання усиновлення дітей іноземними громадянами й усиновлення дітей, що є іноземцями, громадянами України, порядок встановлення опіки (піклування) над громадянами України, що проживають поза межами України, і над іноземними громадянами в Україні, визнання опіки (піклування), установленої поза межами України (ст. 200), порядок реєстрації актів громадського стану громадян України, що проживають поза межами України (ст. 201), визнання документів, виданих органами іноземних держав, у посвідчення актів цивільного стану (ст. 202), застосування іноземних законів і міжнародних договорів (ст. 203). Ці й інші норми Кодексу про шлюб і родину України регулюють правовий статус як громадян, так і іноземців у даній сфері суспільних відносин.

У Кодексі про шлюб і родину є розділ VI «Застосування законодавства України про шлюб і родину до іноземців і осіб без громадянства, застосування законів про шлюб і сім'ю іноземних держав і міжнародних договорів». У ст. 194 Кодексу вказується, що іноземні громадяни користуються в Україні правами і виконують обов'язки в шлюбних і сімейних відносинах нарівні з громадянами України, що особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, користуються в Україні правами і виконують обов'язку в шлюбних і сімейних відносинах нарівні з громадянами України. Установлюється, що шлюби громадян України з іноземними громадянами, а також шлюби іноземних громадян між собою укладаються в Україні по законодавству України. Шлюби між іноземними громадянами, укладені в Україні, в посольствах чи консульствах іноземних держав, визнаються на умовах взаємності дійсними в Україні, якщо ці особи в момент вступу до шлюбу були громадянами держави, яка призначила посла чи консула (ст. 195 Кодексу) Базов В. П., Качан І. І., Майоров І. О., Поніматченко Ю. А. Міжнародне гуманітарне право : Навч.посібник / В.П. Базов (ред.). -- К. : Варта, 2000. -- С. 118..

Регулюється також укладання шлюбів громадян України в консульських установах України, визнання шлюбів, укладених поза межами України. Шлюби між громадянами України, що проживають поза межами України, укладаються у консульських установах України. У тих випадках, коли шлюби між громадянами України і шлюби громадян України з іноземними громадянами укладаються поза межами України з дотриманням форми шлюбу, установленого законом місця його здійснення, ці шлюби визнаються дійсними в Україні, якщо до визнання цих шлюбів немає перешкод, що містяться в статтях 15-17 і 45 Кодексу про шлюб і родину України. Шлюби іноземних громадян, укладені поза межами України за законами відповідних держав, визнаються дійсними в Україні.

В даний час збільшилося число шлюбів громадян України з іноземцями, шлюбів іноземних громадян між собою в Україні. Чимало буває і розлучень. Кодексом про шлюб і сім'ю України встановлено, що розірвання шлюбів громадян України з іноземними громадянами, а також шлюбів іноземних громадян між собою в Україні здійснюється по законодавству України.

Розірвання шлюбів між громадянами України й іноземними громадянами, зроблене поза межами України за законами відповідних держав, визнається дійсним в Україні, якщо в момент розірвання шлюбу хоча б один з членів подружжя проживав поза межами України. Розірвання шлюбів між громадянами України, здійснене поза межами України за законами відповідних держав, визнається дійсним в Україні, якщо обоє з подружжя в момент розірвання шлюбу проживали поза межами України. Розірвання шлюбів між іноземними громадянами, здійснене поза межами України за законами відповідних держав, визнається дійсним в Україні. Громадянин, що проживає поза межами України, має право розірвати шлюб із проживаючим поза межами України чоловіком (або дружиною), незалежно від його громадянства, у суді України. У тих випадках, коли по законодавству України допускається розірвання шлюбу в органах запису актів громадського стану, шлюб може бути розірваний у консульських установах України.

Усі ці норми Кодексу про шлюб і сім'ю України спрямовані на забезпечення прав громадян і іноземців у сфері шлюбно-сімейних відносин.

Актуальною проблемою сьогодні є усиновлення іноземцями дітей, що є громадянами України. У зв'язку з важким економічним становищем на території країн СНД, у тому числі й в Україні, погіршується обстановка з забезпеченням прав дитини. І проблема, на жаль, загострюється. Усе більше дітей стають бездомними. Ріст алкоголізму, наркоманії батьків, відсутність уваги з їх боку до своїх дітей веде до росту числа батьків, позбавлених батьківських прав.

Виходячи з цього, Верховна Рада України затвердила Положення «Про порядок передачі дітей, що є громадянами України, на усиновлення в родини громадян України й іноземних громадян». Це Положення було розроблено відповідно до норм Кодексу про шлюб і сім'ю України і встановлює єдиний порядок передачі неповнолітніх дітей, що є громадянами України, на усиновлення (удочеріння) у родини громадян України й іноземців. Усиновлення іноземцями дітей, що є громадянами України, на території України проводиться відповідно до положень розділу 14 Кодексу про шлюб і родину України у випадку, коли вичерпані всі наявні можливості усиновлення, узяття під опіку (піклування) чи на виховання цих дітей у родини громадян України. Ст. 101 Кодексу встановлює, що усиновлення допускається тільки у відношенні неповнолітніх дітей і в їхніх інтересах. Воно здійснюється рішенням державної адміністрації районів, міст Києва і Севастополя, виконавчих комітетів міських чи районних у містах Рад народних депутатів на прохання особи, що бажає усиновити дитину (ст. 102 Кодексу). Усиновителем може бути кожен повнолітній дієздатний громадянин, не позбавлений батьківських прав. Для усиновлення потрібна згода дитини, якщо вона досягла десятилітнього віку Черкес М. Ю. Міжнародне право: Підручник. -- К.: Знання, 2000. -- С. 337..

Істотне значення має процедура усиновлення. Так, відповідно до Положення усиновлення дітей може здійснюватися тільки в тому випадку, якщо ці діти знаходяться на обліку в Центрі по усиновленню дітей при Міністерстві освіти і науки. Цей Центр на основі повідомлень Міністерства освіти Автономної Республіки Крим, управлінь освіти обласних, Київської і Севастопольської міських держадміністрацій формує державний банк даних про дітей, що залишилися без піклування батьків, веде їхній централізований облік. Іноземні громадяни, що бажають усиновити дитину - громадянина України, звертаються з письмовою заявою в Центр із проханням про узяття їх на облік як кандидатів в усиновителі і дачі їм дозволу на вибір дитини і знайомства з нею. При цьому іноземці повинні пред'явити документи (оригінал), що підтверджує їхню особистість.

Усиновлення дітей, що є громадянами України, іноземними громадянами може здійснюватися тільки тоді, коли ці діти знаходяться на обліку в центрі не менше одного року з дня узяття їх на облік. У випадку ж, коли іноземці знаходяться в родинних відносинах з дітьми чи у випадку захворювання дитини хворобою, передбаченої списком, затвердженим Всесвітньою організацією охорони здоров'я, усиновлення здійснюється без врахування терміну перебування на централізованому обліку дітей.

Для усиновлення дитини, що є громадянином України, повинні бути дотримані усі формальності, зв'язані з документами. Заява про усиновлення дитини іноземцями, що знаходиться в шлюбі з громадянами України, подається по місцеві проживання громадянина України, що бажає усиновити дитини, чи по місцю проживання усиновленого. До заяви обов'язково додаються наступні документи: а) висновок про житлово-побутові умови кандидатів в усиновителі (включаючи біографічні дані, склад родини, наявність власних дітей, інші дані, що характеризують кандидатів в усиновителі), підготовлене компетентним органом країни по місцеві проживання кандидатів в усиновителі; копію ліцензії на право посередницької діяльності організації чи агентства, зв'язаних з усиновленням (якщо дозвіл виданий недержавною організацією); б) письмова заява організації (агентства) про здійснення контролю за умовами життя і виховання дитини; в) висновок, виданий компетентним органом країни проживання кандидатів в усиновителі, що підтверджує їхню можливість бути усиновителями; г) дозвіл компетентного органу з питань імміграції країни кандидатів в усиновителі на в'їзд і постійне проживання усиновленої дитини; д) документ про доходи, заробіток, прибутки (відомості з банку про річний прибуток родини); е) медичний висновок про стан здоров'я на кожного кандидата в усиновителі, виданий медичною установою по місцю їхнього обслуговування; ж) копію посвідчення про шлюб (якщо знаходяться в шлюбі); з) копію паспортів чи інших документів, що засвідчують особистість усиновителів. Усі подані документи повинні бути легалізованими у встановленому порядку, якщо інше не передбачене законодавством України. Документи обов'язково повинні бути переведені на українську мову. При цьому переклад засвідчується нотаріально в консульській установі України країни проживання кандидатів у усиновителі чи в органах нотаріату на території України.

Після надання іноземцем усіх необхідних документів Центр по усиновленню дітей повинний у десятиденний термін перевірити всі документи кандидатів в усиновителі, поставити їх на облік для усиновлення дитини, надати необхідну інформацію про дітей, що підлягають усиновленню іноземними громадянами і видати направлення на підбор і ознайомлення з дитиною в органи освіти по місцеві їхнього проживання (перебування).

У випадках, коли виникають підстави для відмовлення на узяття на облік для усиновлення дитини кандидатом в усиновителі, дається обґрунтована відповідь у писемній формі і повертаються документи. Іноземцям після одержання ними направлення Центра на підбор дитини повертаються їхні документи на усиновлення для подачі в органи освіти по місцю проживання (перебування) дитини Вимір людського розвитку: Права і свободи людини в Україні : Результати загальнонаціонального опитування громадської думки / Інститут політики. -- К. : Сфера, 2000. -- С. 81..

Після визначення конкретної дитини, що підлягає посвідченню, настає наступний етап у вирішенні справи по усиновленню. На цьому етапі іноземці подають відповідну заяву в органи освіти по місцю проживання (перебування) дитини. У заяві у випадку усиновлення подружжям подається загальна заява, а у випадку усиновлення дитини одним з подружжя до заяви додається письмова згода іншого. У заяві повинні бути зазначені: а) прізвище, ім'я, по батькові заявників, адреса, вік і стать дитини, яку хочуть усиновити, можливості зміни даних про дитину у випадку усиновлення; б) відомості про склад родини усиновлення, наявність власних дітей і інші дані; в) зобов'язання кандидатів в усиновителі надати періодичну (не менш одного разу на рік) інформацію про життя дитини консульській установі України в країні усиновлення і збереження дитині громадянства України до досягнення нею 18-річного віку.

Органи освіти після подачі заяви іноземним громадянином заяви на усиновлення дитини в десятиденний термін з моменту подачі ним заяви звертаються в Центр із письмовим запитом про підтвердження, що дитина знаходиться на централізованому обліку у встановленому порядку, і видачі дозволу на проведення усиновлення.

При цьому до письмового запиту обов'язково повинні додаватися всі документи на кандидатів в усиновителі і дитини, що усиновлюється. Центр, відповідно, на основі даних перевірки повноти і правильності оформлення документів на кожну дитину, що усиновлюється, іноземними громадянами протягом трьох днів готує дозвіл на усиновлення. У випадку відмовлення у видачі дозволу на усиновлення органу освіти, що подав запит, і кандидатам в усиновителі дається обґрунтовану відповідь у писемній формі. Якщо кандидати в усиновителі не змогли підібрати дитини для усиновлення по колишніх направленням Центра, то вони можуть одержати напрямок в іншу область (місто) за їхнім бажанням, але не більше трьох разів.

Питання про усиновлення дітей, що є громадянами України, зважуються в судовому порядку. Це дуже важливо, оскільки саме судова процедура дає можливість найбільш об'єктивно вирішити проблему. Законодавством установлюється, що органи освіти по місцю проживання (перебування) усиновленої дитини на основі заяви, письмової згоди Центра по усиновленню дітей при Міністерстві освіти і науки, при наявності всіх необхідних документів кандидатів в усиновителі і дитини, що усиновляється, а також перевірки документів готують висновок про доцільність і відповідність усиновлення інтересам дитини і подають заяву разом із усіма документами на розгляд районного (міського) суду. Усиновлення здійснюється за рішенням місцевих судів. Копії рішень суду про усиновлення в п'ятиденний термін посилаються органами освіти в Центр і Міністерство закордонних справ для здійснення нагляду за станом утримання і виховання дітей, усиновлених громадянами інших країн.

Законодавство України перебуває на стражі дитини, усиновленої іноземцями. Установлюється, що якщо в результаті усиновлення порушені права дитини, передбачені законодавством України і міжнародних угод України, чи усиновлення не відповідає інтересам дитини, усиновлення може бути скасовано чи визнано недійсним у судовому порядку.

На жаль, відбуваються порушення законодавства, пов'язаного з правовим статусом дітей. У зв'язку з цим 19 січня 1994 р. Президія Верховної Ради України прийняла постанову «Про дотримання законодавства в частині усиновлення дітей України іноземними громадянами», у якому Президія погодилася з висновками постійних комісій Верховної Ради України по справах жінок, охорони сім'ї, материнства і дитинства, з питань законодавства і законності, з питань народної освіти і науки, викладеними в доповідній записці «Про дотримання законодавства в частині усиновлення дітей України іноземними громадянами». Президія Верховної Ради доручила Кабінету Міністрів України вжити заходів по залученню до відповідальності посадових осіб, винних у неповерненні дітей, що відбули з Тернопільської області на лікування і відпочинок у США, а також вирішити подальшу долю цих дітей Антонович М. Україна в міжнародній системі захисту прав людини. -- К. : Видавничий дім "КМ Academia", 2000. -- С. 168..

Законодавство і правозастосовча практика повинні стояти на стражі інтересів дітей - громадян України у всіх випадках. На жаль, це не завжди має місце. Україна в 1991 році приєдналася до Конвенції по правах дитини і ратифікувала її, узяла на себе серйозні зобов'язання в області забезпечення прав людини. Повага до прав людини і громадянина починається з відношення суспільства до своїх дітей. У зв'язку з погіршенням економічної ситуації в Україні, падінням моральності, відповідальності усе більш гостро постає проблема забезпечення прав дитини. Тому дана проблема повинна зважуватися комплексно з урахуванням усіх факторів, у тому числі можливості усиновлення дітей іноземними громадянами. Але з урахуванням інтересів дитини і нашої держави.

2.3 Майнові й особисті немайнові права іноземців в Україні

Іноземці, що проживають в Україні, користуються цивільною правоздатністю нарівні з громадянами України. Допускаються й окремі вилучення, що чітко визначаються українським законодавством. Правоздатність громадян у відповідності зі ст. 9 Цивільного кодексу України - це здатність мати цивільні права й обов'язки. Правоздатність громадянина виникає в момент його народження і припиняється смертю. Зміст правоздатності громадян України розкривається в ст. 10 ЦК, у якій зазначено, що громадяни можуть відповідно до закону мати майно в особистій власності, право користуватися житловими приміщеннями й іншим майном, успадковувати і заповідати майно, обирати рід занять і місце проживання, мати права автора твору науки, літератури і мистецтва, відкриття, винаходу, раціоналізаторської пропозиції, промислового зразка, а також мати інші майнові й особисті немайнові права. Стаття 565 ЦК України спеціально підкреслює, що іноземці користуються в Україні цивільною правоздатністю нарівні з громадянами України за деякими вилученнями, що можуть бути установлені відповідні обмеження у відношенні громадян тих держав, у яких є спеціальні обмеження правоздатності громадян України. Положення про можливість обмеження у відношенні реалізації прав іноземців на основі принципу взаємності міститься й у ст. 2 Закону України «Про правовий статус іноземців».

Виходячи з аналізу ст. 9 ЦК випливає, що правоздатність означає здатність бути суб'єктом цих прав і обов'язків, можливість мати будь-які права чи обов'язки з законом. Цінність категорії «правоздатність» полягає в тому, що тільки при наявності правоздатності можливе виникнення в людини конкретних суб'єктивних прав і обов'язків. Вона - необхідна загальна передумова їхнього виникнення і тим самим їхньої реалізації Борисов Б. А. Прием на работу: Гарантии при приеме. Совместительство. Наем иностранных работников. Дисциплина труда. Нормативные документы. -- М. : Бизнес-школа "Интел- Синтез", 1997. - С. 209..

Правоздатність визнається не тільки за громадянами, але і за іноземцями, особами без громадянства, вона невіддільна від людини. Вона правоздатна протягом усього життя незалежно від віку, стану здоров'я й інших факторів. Але варто враховувати, що правоздатність здобувається не від природи, а в силу закону, тобто являє собою суспільно-юридичну властивість, визначену певну можливість.