Помилка та її вплив на кваліфікацію злочинів

1

35

Вступ

Практика показує, що у деяких випадках особа в силу певних обставин неправильно оцінює свою поведінку, скоєне нею злочинне діяння, насталі шкідливі наслідки, але кримінальне право базується на принципі винної відповідальності особи за вчинене нею діяння. Вина передбачає правильне адекватне відображення у свідомості суб'єкта як фактичних, так і юридичних ознак злочину. Однак у житті зустрічаються випадки, воли особа, вчиняючи конкретне діяння, помиляється в його фактичних ознаках (у характері об'єкта чи предмета діяння, наслідків, причинного зв'язку) або неправильно оцінює його правову природу, юридичні властивості. В цих випадках у свідомості особи формується помилкове уявлення про об'єктивну дійсність. Це може бути викликано різними об'єктивними і суб'єктивними обставинами, при яких вчиняється діяння, і по-різному впливати на вирішення питання про вину особи і її кримінальну відповідальність. У цих випадках і виникає питання про помилку та її значення для кримінальної відповідальності.

КК не містить спеціальних норм про помилку. Поняття помилки, її види і значення визначаються наукою кримінального права і практикою на основі аналізу таких понять, як суб'єктивна сторона, вина, умисел, необережність, «випадок» («казус»).

1. Поняття помилки в кримінальному праві

З принципом суб'єктивного зобов'язання тісно пов'язане питання про помилку, оскільки в зміст провини входять не тільки щире, але і помилкове уявлення особи про характер вчиненого діяння і його соціальне значення. Під помилкою в кримінальному праві розуміють оману особи щодо фактичних обставин, що визначають характер і ступінь суспільної небезпеки вчиненого діяння, або щодо юридичної характеристики діяння.

У кримінальному законі відсутні норми щодо характеру помилки особи стосовно своєї поведінки. Це питання вирішується теорією кримінального права і судовою практикою щодо окремих категорій кримінальних справ на підставі положень закону про вину та її форми.

Помилка в кримінальному праві -- це спотворене, неправильне (хибне) уявлення особи про юридичне значення та фактичний зміст вчинюваного нею діяння, його наслідків та інших обставин, що передбачені як обов'язкові ознаки (елементи) у відповідному складі злочину, це своєрідна форма психічного ставлення людини до свого діяння та його наслідків.

Помилкове уявлення особи може в деяких випадках за певних умов впливати на форму вини, а тим самим і на вирішення питання про кримінальну відповідальність особи, яка допустила помилку.

При вчиненні злочину особа може помилятися щодо багатьох ознак вчинюваного нею діяння:

1) легальності чи заборонності законом вчинюваного діяння;

2) міри покарання за вчинений злочин;

3) кваліфікації вчиненого діяння за відповідною статтею кримінального закону;

4) потерпілого -- жертви злочину;

5) спрямованості посягання на певний об'єкт кримінально-правової охорони;

6) властивостей предмета злочину;

7) характеру і розміру заподіяної злочином шкоди.

Всі ці помилки злочинця мають різне юридичне значення для визначення підстав кримінальної відповідальності, кваліфікації злочину і призначення міри покарання.

Залежно від змісту обставин, що неправильно сприймаються суб'єктом, розрізняють два види помилки - фактичну і юридичну:

1) фактичні помилки -- це неправильні уяви про фактичні особливості чи фактичні наслідки своїх дій;

2) юридичні помилки -- це неправильні уяви про злочинність чи незлочинність вчинюваних дій або неправильні уяви про характер чи міру покарання за злочин.

Види юридичної та фактичної помилок у кримінальному праві наведені на схемі:

1

35

2. Фактична помилка

Фактична помилка (еrrоr fасtі) -- це хибне уявлення особи про фактичні обставини, що грають роль об'єктивних ознак складу даного злочину і визначаючих характер злочину і ступінь його суспільної небезпеки. На відміну від юридичної помилки, вона охоплює не весь склад злочину, а лише окремі його елементи або кваліфікуючі ознаки. При фактичній помилці особа правильно оцінює юридичну, правову характеристику певного діяння як конкретного злочину, проте помиляється у його фактичних ознаках.

Видами фактичної помилки є помилка щодо:

а) об'єкту посягання;

б) предмету посягання;

в) характер діяння ( дії чи бездіяльності);

г) причинного зв'язку;

д) особи потерпілого;

е) суспільно-шкідливих наслідків;

є) обставин, які обтяжують відповідальність.

Крім названих видів, у літературі пропонується виділяти як самостійні види фактичної помилки і такі, як помилка в способі і засобах здійснення злочину. Однак навряд чи виділення таких видів фактичної помилки виправдано, оскільки вони або представляють різновид помилки в об'єкті чи об'єктивній стороні злочину, або взагалі не мають значення для кримінальної відповідальності.

Кримінальне законодавство деяких закордонних країн (КК Болгарії, КК Південного Ємену) містить норми, що регламентують питання кримінальної відповідальності при наявності фактичної помилки. У російському та українському кримінальному законодавстві аналогічної норми немає, тому правила про вплив фактичної помилки на форму вини і на кримінальну відповідальність розроблені теорією кримінального права.

Практичне значення має лише істотна фактична помилка, тобто та, яка стосується обставин, що мають значення юридичної ознаки складу даного злочину і таких, що впливають на зміст вини, її форму і межі кримінально-правового впливу. Несуттєва омана (наприклад, про модель викраденого в громадянина автомобіля і його точної вартості) не розглядається як вид фактичної помилки.

Загальним правилом для всіх видів фактичної помилки є те, що відповідальність у цих випадках повинна наставати з урахуванням насамперед того, що конкретно винний усвідомлював чи повинен був усвідомлювати в момент вчинення ним діяння, чи було покладено на нього обов'язок і чи міг він передбачити настання суспільне небезпечних наслідків. До уваги беруться також юридичні властивості окремих ознак певного складу злочину і фактичні обставини справи. Наприклад, помилка щодо об'єкта злочину полягає в неправильному уявленні особи, яка вчиняє злочин, про зміст об'єкта посягання. У цих випадках особа заподіює шкоду іншим суспільним відносинам, а не тим, що хотіла. Така помилка не впливатиме на кваліфікацію, і винний відповідатиме за закінчений злочин, якщо йдеться про юридично рівноцінні та однорідні об'єкти (наприклад, життя різних громадян, різні форми власності). Коли помилка стосується неоднорідних об'єктів злочину, відповідальність настає з урахуванням спрямованості умислу -- вчинене кваліфікується як замах на злочин (наприклад, винний мав намір позбавити життя працівника міліції, а вбив іншу особу).

З фактичною помилкою зовні подібні випадки так званого відхилення дії, коли з причин, що не залежать від волі винного, шкода заподіюється не тому, проти кого спрямоване зазіхання, а іншій особі.

Наприклад. А. з метою вбивства стріляє з пістолета у Б., але попадає у В. і убиває його. Постріл у Б. незалежно від того, чи потрапила куля у В. чи в дерево, утворить склад замаху на вбивство Б. Крім того, А. робить ще один злочин -- необережне убивство В., якщо він повинний був та міг передбачати можливість його загибелі від пострілу.Тому випадки відхилення дії утворять сукупність двох злочинів -- замаху на намічений злочин і необережне заподіяння шкоди іншій особі.

2.1 Помилка в об'єкті

Помилка щодо об'єкта злочину полягає в неправильному уявленні особи про характер тих суспільних відносин, на які посягає її діяння. Особа спрямовує своє діяння на заподіяння шкоди одному об'єкту, але внаслідок її помилки шкода фактично заподіюється іншому об'єкту.

Помилка в об'єкті є неправильне уявлення особи про соціальну і юридичну сутність об'єкта зазіхання. Можливі два різновиди подібної помилки.

По-перше, так звана підміна об'єкта зазіхання полягає в тому, що суб'єкт злочину помилково думає, начебто зазіхає на один об'єкт, тоді як у дійсності збиток заподіюється іншому об'єкту, не однорідному з тим, що охоплювався наміром винного. Наприклад, особа, що намагається викрасти з аптечного складу препарати, які містять наркотичні речовини, насправді викрадає ліки, у яких наркотичні речовини не містяться. При наявності такого роду помилки злочин повинний кваліфікуватися в залежності від спрямованості наміру. Однак не можна не погодитися з тим, що об'єкт, охоплюваний наміром винного, фактично не потерпів збитку. Щоб привести у відповідність ці дві обставини (спрямованість наміру і заподіяння шкоди іншому об'єкту, а не тому, на який суб'єктивно було спрямоване діяння), при кваліфікації подібних злочинів застосовується юридична фікція: злочин, що по своєму фактичному змісту було доведено до кінця, оцінюється як замах на намічений винним об'єкт. У приведеному прикладі особа повинна нести відповідальність за замах на розкрадання наркотичних засобів.

Правило про кваліфікацію злочинів, вчинених з помилкою в об'єкті розглянутого виду, застосовується тільки при конкретизованому намірі.

Другим різновидом помилки в об'єкті є незнання обставин, завдяки яким змінюється соціальна і юридична оцінка об'єкта в законі. Так, вагітність потерпілої при навмисному вбивстві чи неповноліття потерпілої при зґвалтуванні підвищують суспільну небезпеку названих злочинів і служать кваліфікуючими ознаками. Даний різновид помилки впливає на кваліфікацію злочину двояким образом. Якщо винний не знає про наявність таких обставин, коли в дійсності вони існують, то злочин кваліфікується як зроблене без обтяжуючих обставин. Якщо ж він виходить з помилкового припущення про наявність відповідної обтяжуючої обставини, хоча фактично вона не має місця, то діяння повинне кваліфікуватися як замах на злочин з цією обтяжуючою обставиною.

Можна навести ще один приклад: бажаючи знищити дім, який належить захиснику, в зв'язку з його діяльністю, пов'язаною з наданням правової допомоги, особа помиляється адресою і підпалює дім, який належнії, іншій особі. Тут діяння спрямоване на порушення суспільних відносин у сфері нормальної діяльності органів правосуддя, а фактично шкоду заподіяно відносинам власності громадянина.

Оскільки об'єкт є елементом складу, що насамперед визначає характер суспільної небезпечності злочину та його правильну кваліфікацію, неправильне уявлення особи про об'єкт впливає на її вину і відповідальність: особа відповідає за спрямованістю умислу. Однак внаслідок того, що фактично шкода тому об'єкту, який передбачався, не була заподіяна, відповідальність має наставати за замах на цей злочин (в наведених прикладах -- за замах на злочині, передбачені а ст. 308 або в ст. 399 КК).

Помилка в об'єкті посягання трапляється тоді, коли винна особа, помиляючись, посягає на інші, а не на ті суспільні відносини, які охоплювались її умислом, і опріч волі заподіює шкоду в сфері інших суспільних відносин. При цьому помилка в об'єкті посягання можлива лише на рівні родового, видового і безпосереднього об'єктів. На рівні загального об'єкта злочину помилка неможлива, оскільки всякий злочин посягає на суспільні відносини, тобто загальний об'єкт один і помилитися в ньому неможливо. Помилка ж забороненості чи незабороненості посягання відноситься до юридичної помилки. Помилка в родовому об'єкті посягання полягає в тому, що суб'єкт вважає свої дії спрямованими на одні суспільні відносини, а насправді посягає на інші суспільні відносини. Такі помилки трапляються при вчиненні злочинів проти власності, проти особи і деякі інші. Наприклад, викрадаючи майно державної організації, винний вважає, що викрадає майно, яке належить громадянинові, посягаючи на життя приватної особи, вважає, що посягає на життя працівника міліції і т. ін.

Найчастіше зустрічається помилка в родовому об'єкті посягання. Вона ж має і найбільше практичне значення, бо істотно впливає на кваліфікацію злочину. Оскільки в таких випадках об'єкту, на який винна особа за її наміром і думкою спрямовує свої дії, в дійсності шкода не заподіюється, то таке посягання є лише замахом, невдалою спробою заподіяти певну шкоду. Отже, сумлінна помилка особи відносно родового об'єкта посягання кваліфікується як замах на вчинення злочину. Таке діяння немає підстав кваліфікувати як закінчений злочин на гаданий об'єкт, оскільки шкода йому не була заподіяна і злочинні наслідки в цій сфері суспільного життя не настали. Не може таке діяння кваліфікуватися і як посягання на той об'єкт, якому фактично була заподіяна шкода, бо ці наслідки не охоплювались умислом винної особи і тому така осудність буде об'єктивною. Вирішальним для оцінки вини і кваліфікації злочину при помилці в родовому об'єкті є суб'єктивний намір особи і фактично заподіяна шкода певному об'єкту.

Для правильної кваліфікації, наприклад, викрадання завжди необхідно встановити на вилучення якого майна -- державного, колективного чи приватного -- був спрямований умисел винної особи. Вирішальне значення при цьому має зміст суб'єктивної сторони злочину: якщо винна особа при ви-крадані усвідомлювала, що це майно належить державній організації або державна організація за це майно несе матеріальну відповідальність перед власником, то її дії кваліфікуються як викрадання державного майна. Якщо ж свідомістю особи охоплювалась наявність таких обставин, які виключають відповідальність державної чи громадської організації перед громадянином, то винна особа, відповідно до спрямованості її умислу, несе відповідальність за посягання на приватну власність. Коли ж винна особа допускає як свою відповідальність, так і відповідальність держави, то її дії кваліфікуються відповідно до фактично насталих наслідків.

Іноді при викраданні винний не має сумніву, що викрадає майно певної належності, але за невідомими йому обставинами помиляється і чинить злочин проти іншого виду власності. Вирішальним при цьому є не фактична належність майна, а умисел винної особи. Кваліфікація такого злочину за фактичною належністю майна буде помилковою. Помиляючись, винна особа може замість викрадання вчинити і інше посягання, наприклад, на інтереси рибного чи мисливського господарства чи навпаки. Незаконне виловлювання риби, яку розводять в спеціальних водоймах рибзаводи, рибгоспи та колгоспи, чи інші володарі, кваліфікується як викрадання майна, якщо винна особа про це знала. Якщо ж вона сумлінно помилялась, то злочин кваліфікується за правилами помилки в об'єкті, тобто як замах за незаконне заняття рибном промислом за ст.15 і 249 КК.

У деяких випадках обстановка вчинення злочину і особливості майна не дають підстав для висновку про його належкість. За таких обставин винний рівною мірою допускає, що воно належить державі чи громадянинові. При такому прямому невизначеному (альтернативному) умислі злочин кваліфікується як посягання на той родовий об'єкт, якому практично була заподіяна шкода, оскільки винний рівною мірою бажав настання будь-якої шкоди, тобто заподіяння шкоди кожному із двох можливих родових об'єктів охоплювалось його умислом.

Таким же чином впливає на визнання вини і кваліфікацію злочину і помилка в інших родових об'єктах, наприклад, при посяганні на честь, гідність, життя представників влади, робітників правоохоронних органів, якщо потерпілий таким не є, а лише видає себе за вказаних осіб, або не знає завідомо про те, що посягає на таких осіб.

Узагальнюючи викладене і слідчо-судову практику кваліфікації злочинів при помилці в родовому об'єкті посягання, можна скласти загальні правила цієї кваліфікації:

1. Якщо допускалася помилка в родовому об'єкті посягання, злочин кваліфікується як замах на законодіяння шкоди тому об' єктові, який охоплювався умислом винної особи.

2. Якщо обстановка вчинення злочину не давала можливості винній особі визначити родову належність об'єкта посягання, то злочин належить кваліфікувати як посягання на той об'єкт злочину, якому фактично була заподіяна шкода чи утворювалась загроза заподіяння шкоди.

Помилка у видовому об'єкті посягання можлива лише в тих випадках, коли видові об'єкти мають подібне суспільно-громадське значення і відрізняються законодавством. Наприклад, відносини державної і колективної власності є різними видовими об'єктами кримінально-правової охорони, але законодавством вони не відрізняються і тому помилка в спрямованості посягання на них уголовно-правового значення не має. При спеціальному виділенні видового об'єкта і помилці в спрямованості посягання на видовий об'єкт вона рішується за правилами помилки в родовому об'єкті.

На рівні безпосереднього об'єкта помилка в об'єкті можлива (наприклад, замість посягання на життя Петренка було вчинено посягання на життя Савчука), але вона юридичного значення не має, оскільки всі безпосередні об'єкти охороняються законом рівною мірою і їх охорона не має ніяких особливостей.

Наприклад, К. в п'яному стані розпочав бійку з С., під час якої С. вдарив К. цеглиною. К. побіг у двір до брата, схопив там долото і бажаючи вбити С., почав його шукати. При пошуках К. помилився і вдарив долотом по голові М., від чого М. помер. Обласний суд засудив К. за навмисне вбивство. Судова колегія в уголовних справах Верховного суду України кваліфікувала дії К., як замах на вбивство С. і необережне вбивство М. Пленум Верховного суду визнав таку перекваліфікацію неправильною і зазначив, що маючи намір вбити С., помилився і вбив М. Така помилка не відхиляє навмисної вини вбивства, оскільки винний розумів, що він вбиває людину, що його дії спричиняють смерть людині.

Від помилки в об'єкті необхідно відрізняти помилку в предметі зазіхання й в особистості потерпілого.

2.2 Помилка в предметі

Помилка в предметі злочину трапляється при викраденнях, самоуправстві, незаконній підприємницькій діяльності, незаконному полюванні і деяких інших злочинах.

За загальним правилом, помилка у предметі злочину не має кримінально-правового значення і не впливає на кваліфікацію діяння. Для підстав кримінальної відповідальності і кваліфікації злочину не має значення, що винний помилився і замість кожуха викрав фуфайку, купив крадене міндобриво замість цементу, придбав анашу замість героїну. Така помилка в предметі злочину юридичного значення не має, оскільки з приводу кожного з цих предметів існують відповідні суспільні відносини, які є об'єктом таких посягань. Тому вчинення заборонених кримінальним законом дій щодо різних предметів одного роду не змінює юридичної сутності діяння і в тих випадках, коли винний, помиляючись, викрав, придбав, збув, зберігав, перевіз чи переслав і т.ін. інший предмет цього ж роду. Наприклад, різні предмети, які належать до майна, валютних цінностей, зброї, наркотиків.

Отже, помилка в предметах злочину одного роду юридичного значення не має, бо злочинний вплив на однорідні предмети не має суспільних особливостей - він призводить до заподіяння шкоди одним і тим же суспільним відносинам і тому охоплюється одними і тими ж кримінально-правовими нормами.

Юридичне значення має помилка в предметах різнорідних, які за їх особливими властивостями і ознаками віднесені законом до різних груп:

а) майно;

б) валютні цінності;

в) ліс;

г) зброя;

д) наркотики;

е) документи;

є) порнографічні предмети.

Вчинення помилково заборонених уголовним законом дій відносно предмета, що належить до іншого роду, ніж гадав винний, утворює лише замах на злочин, бо злочинний вплив на цей предмет не може заподіяти шкоду в сфері тих суспільних відносин, які існують з приводу уявного предмета. Якщо, наприклад, винний гадає, що викрадає у громадянина мисливську рушницю, а в дійсності викрав вогнепальну зброю іншого роду, то скоєне утворює замах на викрадання особистого майна (ст.15 і 185 КК), оскільки кража мисливської рушниці у громадянина є посягання на відносини власності, а не на громадську безпеку, на яку спрямовано посягання на заволодіння іншою вогнепальною зброєю (ст.262 КК).

Таким чином, злочинний вплив помилково на предмет іншого роду, ніж гадав винний, кваліфікується як замах на гаданий предмет. Помилка винного відносно предметів одного роду на вину і кваліфікацію злочину не впливає.

При помилці в предметі зазіхання збиток заподіюється саме передбачуваному об'єкту, хоча безпосередньому впливу піддається не намічений злочинцем, а інший предмет. Наприклад, одержавши інформацію, що на дачі, що належить А., ніхто не живе, С. помилково проникає в сусідню дачу, що належить М., і викрадає там коштовні речі. Подібна помилка не стосується обставин, що мають значення ознак складу злочину, і тому не впливає ні на форму вини, ні на кваліфікацію, ні на кримінальну відповідальність. Однак невірне уявлення про предмет зазіхання іноді веде за собою помилку і в об'єкті злочину. Наприклад, викрадення в громадянина газової запальнички, помилково прийнятої за пістолет, зв'язано з помилковою оцінкою не тільки предмета зазіхання, але й об'єкта злочину.

Особливим видом помилки в предметі злочину є посягання на відсутній предмет.

Такі посягання завжди кваліфікуються як замах на вчинення злочину (невдала спроба викрасти гроші з порожнього сейфа, викрадення порожнього гаманця, викрадання майна на незначну суму при умислі на викрадання майна у великих розмірах).

2.3 Помилка в характері діяння (дії чи бездіяльності)

Помилка в характері діяння може бути двоякого роду.

По-перше, вона може виражатися в помилці особи щодо наявностіі в її дії або бездіяльності фактичних ознак, що утворюють об'єктивну сторону конкретного складу злочину; по-друге -- в помилці щодо відсутності в її діянні таких ознак. У першому випадку суб'єкт, вчиняючи певне діяння (дію чи бездіяльність), вважає, що воно становить собою фактичну ознаку об'єктивної сторони конкретного складу злочину, тоді як в дійсності нього немає. Так, мати новонародженої дитини, бажаючи позбутися неї, кидає дитину в контейнер для сміття, вважаючи, що позбавляє її життя, однак з'ясовується, що дитина народилася мертвою. Така помилка не виключає умислу і відповідальності. Але оскільки особа помиляється і наслідки (смерть) не настають з причин, що не залежать від її волі, відповідальність настає за замах на злочин. У наведеному прикладі мати новонародженої дитини повинна відповідати за замах на вбивство.

В другому випадку -- при помилковому уявленні особи про відсутність в діянні фактичних ознак, що утворюють об'єктивну сторону конкретного складу злочину, -- умисел на вчинення злочину відсутній. Відповідальність можлива лише за необережний злочин, якщо вчинення такого діяння з необережності передбачене КК і якщо буде встановлено, що особа повинна була і могла передбачити помилковість свого висновку про відсутність в її діянні ознак об'єктивної сторони. Так, за необережне вбивство повинна відповідати мати новонародженої дитини, яка, вважаючи, що дитина народилася мертвою, і не бажаючи розголосу, закопує її. Фактично ж виявляється, що дитина народилася живою, а смерть її настала від дій матері. Вважаючи дитину мертвою, винна не передбачала можливості настання смерті від її дій, але повинна була і могла передбачити таку можливість, оскільки не вжила необхідних заходів для встановлення факту смерті.

Якщо об'єктивна сторона злочину характеризується в законі за допомогою таких ознак, як спосіб, місце, чи обстановка час здійснення, то помилка щодо цих ознак означає різновид помилки в характері вчиненого діяння. При цьому кваліфікація злочину визначається змістом і спрямованістю наміру винного. Так, якщо особа вважає викрадення чужого майна таємним, не знаючи про те, що за його діями спостерігають сторонні особи, воно підлягає відповідальності не за грабіж, а за крадіжку.

До різновиду помилок у характері дії належить і помилка в засобах скоєння злочину. Це ті випадки, коли особа для досягнення злочинного результату помилково використовує такі засоби, які за своїми об'єктивними властивостями не здатні забезпечити настання бажаного особою результату. В цих випадках має місце використання непридатних засобів. Це може бути, наприклад, постріл з метою вбивства із зіпсованої рушниці чи холостим патроном і т. п. Використання непридатних засобів може бути підставою для визнання в діях особи тільки замаху на злочин, оскільки в цьому випадку ще немає закінченого злочину.

Помилка у використаннях може істотно змінити характер скоєного діяння, зокрема в тих випадках, коли особа, не маючи наміру скоїти злочин, помилково використовує такий засіб, який призводить до настання суспільне небезпечного маслаку Помилка щодо дії або інших фактичних обставин, що належать до об'єктивної сторони складу злочину, зумовлює відповідальність лише в тому випадку, коли особа, вчиняючи те або інше діяння, не має наміру вчинити злочин, але помилково використовує такі засоби, які спричиняють суспільне небезпечні наслідки. Наприклад: коли медсестра, помилково переплутавши ампулу, робить хворому укол отруйної речовини, і той помирає. Така помилка виключає умисел на позбавлення життя, але відповідальність в цьому випадку настає за необережне позбавлення життя (ст. 119 КК).

2.4 Помилка в причинному зв'язку

Помилка у розвитку причинного зв'язку становить собою неправильне уявлення про дійсний розвиток причинного зв'язку між суспільно небезпечним діянням і суспільно небезпечними наслідками. Для вирішення питання про вину особи правильна оцінка нею причинного зв'язку має істотне значення, тому що останній є обов'язковою ознакою об'єктивної сторони злочинів з матеріальним складом. При цьому слід урахувати, що кримінальне право не вимагає, щоб особа усвідомлювала причинний зв'язок у всіх деталях і особливостях. Потрібно тільки, щоб особа усвідомлювала розвиток причинного зв'язку в загальних рисах. Тому помилка особи саме в цих загальних рисах впливає на форму вини і відповідальність, тоді як помилка в деталях такого впливу не має. Так, якщо особа, бажаючи вбити людину, стріляє в ділянку грудної клітини і вважає, що смерть настане від поранення серця, а в дійсності потерпілий помер від сильної крововтрати внаслідок поранення артерії, то така невідповідність передбачуваного і дійсного розвитку причинного зв'язку не виключає умислу на вбивство і відповідальність настає саме за умисне вбивство, тому що винний не помилявся в загальних закономірностях настання смерті від поранення життєво важливих органів.

Помилка в причинному зв'язку виключає відповідальність особи за злочинний наслідок, що настав, якщо має місце істотна розбіжність між тим, що передбачався, і фактичним розвитком причинного зв'язку. Так, якщо винний дав разом із їжею потерпілому отруту з метою вбивства, а потерпілий, вийшовши з будинку, потрапив під машину і загинув, то винний повинен відповідати тільки за замах на вбивство, тому що смерть потерпілого не знаходилася в причинному зв'язку з даванням отрути: дійсний розвиток причинного зв'язку істотно розійшовся з тим, як його уявляв винний.

Або можна навести інший приклад: особа дає потерпілому отруєне яблуко, сподіваючись, що той від цього помре. Насправді ж потерпілий подавився першим же шматком яблука, воно йому попало в дихальні шляхи, і смерть настала від асфіксії. В цьому випядку відповідальність настає за замах на вбивство шляхом отруєння, оскільки немає причинного зв'язку між діями особи злочинним результатом.

У окремих випадках може мати місце помилка щодо розвитку причинного зв'язку між злочинним діянням і шкідливими наслідками такого діяння (помилка у причинності). У теорії кримінального права існує правило, що для кримінальної відповідальності за умисні злочини достатньо того, щоб винний передбачав розвиток причинного зв'язку в загальних, родових рисах і усвідомлював, шо злочинні наслідки настануть лише від його діяння, а не з інших причин. Однак наведене положення навряд чи виправдано застосовувати до всіх видів помилки у причинності. Шкідливі наслідки від умисного злочину можуть настати не лише від особистої поведінки винного, але і від того, що винний для досягнення певного злочинного наслідку приводить у рух або використовує сили, які швидко перетворюються в руйнівні, непідвладні контролю -- стихійні сили (вогонь, вода, вибухові речовини, енергія, заразні бацили і бактерії тощо), які дуже небезпечні для життя і здоров'я багатьох людей, а також для великої кількості майна фізичних і юридичних осіб. Внаслідок обраного в таких випадках суб'єктом загальнонебезпечного способу вчинення злочину вступає в силу правило так званого опосередкованого загальнонебезпечного спричинення: на винного в пошкодженні загальнонебезпечним способом одного предмета, за висловом І.Фойницького, покладається відповідальність і за пошкодження іншого предмета, на який поширилася руйнівна дія зумовленої ним стихійної сили.

Наприклад, завідувач складу продовольчих товарів з метою приховати вчинене ним розкрадання майна підпалив приміщення складу. Вогонь, що поширився від вітру, зруйнував прилеглі будівлі. Тут немає потреби встановлювати умисел на знищення навколишніх будівель. Таке знищення майна в силу опосередкованого загальнонебезпечного спричинення не виходить за межі можливості усвідомлення суб'єктом злочину і тому приєднується до основного складу злочину як його обтяжуюча обставина. У наведеному випадку завідувач продовольчого складу підлягає кримінальній відповідальності, крім розкрадання майна, за знищення майна, яке завдало особливо великої шкоди (ч. 2 ст. 194).

Характерним щодо положення, яке розглядається, є також випадок, що багато разів висвітлювався у кримінально-правовій літературі:

А. з метою вбити Б. заподіяв йому удар тяжким знаряддям по голові. Вважаючи, що Б. вбитий, А. кинув його в річку з метою приховати вбивство. З'ясувалось, що в дійсності смерть Б. настала не від удару, який викликав у потерпшого лише тимчасову втрату свідомості, а від утоплення. Одні криміналісти вважають, що в цьому випадку є два злочини -- замах на умисне вбивство і необережне вбивство, інші -- розглядають цей випадок як один злочин -- умисне вбивство.

У цьому випадку А. свідомо зробив все для настання смерті Б. Смерть потерпілого сталася від дій самого А. і від опосередкованої ним стихійної сили (води). Тобто смерть Б. сталася у відповідності з волею суб'єкта злочину і з причин, зумовлених ним. Тут, на наш погляд, мав місце один злочин -- умисне вбивство.

2.5 Помилка в особі потерпілого

Помилка в особистості потерпілого полягає в тому, що винний, зазіхаючи на визначену особу, приймає за неї іншу особу, на яку і робить зазіхання. Як і при помилці в предметі зазіхання, тут омана винного не стосується обставин, що є ознаками складу злочину. В обох випадках страждає саме намічений об'єкт, тому помилка не робить ніякого впливу ні на кваліфікацію злочину, ні на кримінальну відповідальність, якщо, звичайно, із заміною особистості потерпілого не підмінюється об'єкт злочину (вбивство приватної особи замість іноземного дипломата, наміченого як жертву з метою провокації міжнародних ускладнень).

Наприклад,винний, бажаючи вбити С., вбиває В., помилково сприйнятого за С. Така помилка не може впливати на форму вини і відповідальність, тому що життя будь-якої людини (а саме життя тут є об'єктом) однаково охороняється законом про кримінальну відповідальність. Винний же в цій ситуації не помилявся в тому, що посягає на життя людини. Отже, відповідальність його і повинна наставати за умисне вбивство.

Помилку в особі потерпілого необхідно відрізняти від деяких випадків помилки в об'єкті, зовнішньо схожих з помилкою в особі. Наприклад, особа, бажаючи помститися судді, який постановив рішення не в її інтересах, чекає його ввечері на вулиці і спричиняє тяжке тілесне ушкодження. Однак виявляється, що вона помилилася і прийняла за суддю іншу людину. У цьому випадку хоча шкода заподіяна здоров'ю іншої людини, але помилка була не в особі потерпілою, а в об'єкті: винний спрямовував свої дії не тільки проти здоров'я, а й на заподіяння шкоди нормальній діяльності правосуддя. Питання про його вину і відповідальність тут повинно вирішуватися за правилами помилки в об'єкті: винний мас відповідати за замах на злочин, передбачений в ч. З ст. 377 КК.

Від помилки в особі потерпілого необхідно також відрізняти випадки відхилення дії або удару, що зовні схожі на цю помилку, але не с нею. При відхиленні дії суб'єкт спрямовує свої дії на заподіяння шкоди одній особі, але з причин, які від нього не залежали (а не внаслідок його помилки), шкода заподіюється іншій особі. Наприклад, суб'єкт, побачивши В., який вийшов на ґанок і бажаючи його вбити, сіріляє в нього, але в цей час на ґанок виходить дружина В., в яку і потрапила куля. При відхиленні дії, на відміну від помилки в особі потерпілого, відповідальність повинна наставати, по-перше, за спрямованістю умислу (в нашому випадку -- за замах на умисне вбивство) і, по-друге, за позбавлення жиггя іншої особи з непрямим умислом чи з необережності, залежно від конкретних обставин справи. Так, якщо в наведеному прикладі винний не передбачав, але повинен був і міг передбачити можливість позбавлення життя дружини В., то він відповідатиме за необережне вбивство. Якщо особа не передбачала і не повинна була або не могла передбачати відхилення дії і заподіяння смергі іншій особі («казус»), то її відповідальність за цю шкоду виключається.

Помилка в потерпілому має таке саме юридичне значення як і помилка в предметі злочину. За наявністю особливих ознак потерпілого (представники влади, працівники міліції, неповнолітні, новонароджені і т.ін.) і помилки винного у ньому діяння кваліфікується відповідно до умислу винного. Якщо винна особа, помиляючись, цих ознак не врахувала, то діяння не можна кваліфікувати за тими нормами кримінального закону, які їх передбачають. У таких випадках мають застосовуватися загальні норми. Так, посягання на життя державного діяча (ст. 112 КК), працівника міліції, народного дружинника і військовослужбовця (ст. 348 КК) і т.ін., якщо винний не і знас про те, що потерпілий є такою особою, кваліфікується як злочин проти особи. Пропозицію кваліфікувати діяння при помилці в особі потерпілого, що має кваліфікуючі ознаки, за сукупністю злочинів (ст. 112 і п. 8 ст. 115 КК) не можна визнати обгрунтованою, оскільки вона порушує волю законодавця.

Не може наставати відповідальність за ст. 156 чи 304 КК, якщо особа сумлінно помилилася відносно віку потерпілої чи втягуваного до злочинної діяльності.

2.6 Помилка відносно суспільно-шкідливих наслідків

Помилка щодо суспільно-небезпечних наслідків може стосуватися або якісної, або кількісної характеристики цієї об'єктивної ознаки.

Помилка щодо якості, тобто характеру суспільно-небезпечних наслідків, може складатися в передбаченні таких наслідків, що фактично не наступили, або в непередбаченні таких наслідків, що у дійсності наступили. Така помилка виключає відповідальність за навмисне заподіяння фактично наслідків, які вже наступили, але може тягнути за собою відповідальність за їхнє заподіяння по необережності, якщо так передбачено законом.

Діяння, яке тягнеза собою не ті наслідки, що охоплювалися наміром суб'єкта, кваліфікується як замах на заподіяння наслідків, передбачених винним, і, крім того, як необережне заподіяння фактично наслідків, які вже наступили. Наприклад, невдала спроба знищити чужий будинок шляхом підпалу, якщо при цьому людина, яка випадково була в будинку, одержала менш тяжке тілесне ушкодження, повинна кваліфікуватися як замах на знищення чужого майна при обтяжуючих обставинах і необережне заподіяння менш тяжкого тілесного ушкодження.

Якщо діяння спричинило такі ж самі з погляду їхнього фактичного змісту наслідки, що охоплювалися наміром винного, але вони мають іншу законодавчу оцінку, то злочин повинний кваліфікуватися за спрямованістю наміру. Так, крадіжка газового пістолета, помилково прийнятого за бойову зброю, повинна бути кваліфікована як замах на крадіжку вогнепальної зброї.

Помилка щодо ваги суспільно небезпечних наслідків означає оману в їхній кількісній характеристиці. При цьому фактично заподіяні наслідки можуть виявитися або більш, або менш тяжкими в порівнянні з передбачуваними.

Якщо помилка в кількісній характеристиці наслідків не виходить за рамки, встановлені законодавцем, то вона не впливає ні на форму провини, ні на кваліфікацію злочину. Так, ідентичною буде кваліфікація навмисних тілесних ушкоджень, спричинивших стійку втрату працездатності як на 35, так і на 95%, а також розкрадання майна як у розмірі 55, так і в розмірі 195 мінімальних ставок заробітної плати. Не робить впливу на кримінальну відповідальність і помилка щодо кількісної характеристики наслідків у тих випадках, коли відповідальність не диференцюється в залежності від ваги заподіяної шкоди (наприклад, від розміру матеріального збитку при навмисному чи знищенні ушкодженні майна ).

У тих випадках, коли кримінальна відповідальність залежить від ваги наслідків, особа, що допускає помилку відносно цієї ознаки, повинна нести відповідальність відповідно до спрямованості наміру.

Наприклад, К., виготовивши підроблені документи, намагався одержати по них від державних підприємств некондиційні телевізори і радіодеталі на суму 6350 руб. (у цінах 1971 року), але з причин, що не залежать від його волі, встиг викрасти зазначеним способом майно тільки на суму 2216 руб. Судова колегія по кримінальних справах Верховного Суду РСФСР визнала правильним осуд К. за виготовлення підроблених документів і за замах на заволодіння державним майном шляхом шахрайства у великих розмірах, хоча фактично заподіяний збиток не був великим .

Настання більш тяжкого наслідку, чим суб'єкт мав на увазі (наприклад, смерті, не охоплюваної наміром особи, що прагне заподіяти лише тілесні ушкодження), виключає відповідальність за його навмисне , заподіяння. Якщо ж заподіяння більш тяжкого наслідку охоплювалося необережною провиною, то поряд з відповідальністю за навмисне заподіяння (чи спробу заподіяння) наміченого наслідку (тяжкого тілесного ушкодження) настає відповідальність і за необережне заподіяння більш тяжкого наслідку (смерті).

2.7 Помилка в обставинах, які обтяжують відповідальність

Помилка відносно обставин, що обтяжують відповідальність, полягає в помилковому уявленні про відсутність таких обставин, коли вони є, або про наявність їх, коли фактично вони відсутні.

У цих випадках відповідальність визначається змістом наміру: якщо винний ввжає своє діяння зробленим без обтяжуючих обставин, то відповідальність повинна наставати за простий склад даного злочину.

Так, особа, яка вірогідно не знала про вагітність потерпілої, не може нести відповідальності, а співучасник, що не знав про відповідальне положення особи, яка отримала хабар, не може відповідати за пособництво в одержанні хабара особою, що займає таке положення.

І навпаки, якщо винний був переконаний у наявності обтяжуючих обставин, що насправді було вілсутнє, діяння повинне кваліфікуватися як замах на злочин, зроблений при обтяжуючих обставинах.

3. Юридична помилка

Юридична помилка (error juris) -- це хибне уявлення особи про правову сутність чи правові наслідки вчиненого нею діяння.

Саме тому юридичну помилку ще інакше називають помилкою в праві.

Вона полягає у помилковому уявленні про те, злочинні чи незлочинні скоєні нею діяння, а також відносно характеру покарання, яке призначається за скоєний злочин.

Помилка особи в юридичних ознаках відображує незнання нею кримінального закону .

Видами такої помилки є помилка щодо:

а) злочинності чи незлочинносгі діяння;

б) кваліфікації вчиненого злочину;

в) виду і розміру покарання, яке може бути призначене за вчинений злочин.

Отже, загальне правило, що відноситься до значення юридичної помилки, зводиться до того, що кримінальна відповідальність особи, що помиляється щодо юридичних властивостей і наслідків вчиненого діяння, настає відповідно до оцінки цього діяння не суб'єктом, а законодавцем.

Інакше кажучи, така помилка звичайно не впливає ні на форму провини, ні на кваліфікацію злочину, ні на вид та розмір призначуваного покарання, оскільки відповідальність настає незалежно від суб'єктивної оцінки винного.

3.1 Помилка в злочинності чи незлочинності діяння

Помилка в злочинності діяїння може бути двоякого роду: вона полягає в тому, що особа вважає своє діяння злочином, а в дійсності закон його таким не визнає; або, навпаки, діяння за законом с злочином, а особа вважає, що воно незло-чинно.

В першому випадку має місце так званий уявний злочин, що існує тільки в уяві особи. Оскільки обов'язковою ознакою злочину є його кримінальна протиправність. помилкове уявлення про злочинність діяння виключає иину і кримінальну відповідальність. Так, не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка вчиняє скуповування і продаж валютних цінностей і вважає, що ці дії є злочином, а в дійсності ж такі діяння не передбачені в КК як злочинні або особа помилково вважає, що коїть злочин, присвоївши найдене нею чуже майно.

У другому випадку, коли діяння за законом визнається злочином, а особа вважає його правомірним, незлочннним, вина і кримінальна відповідальність у принципі не виключаються. Це насамперед випливає із змісту вини, її форм: законодавець не включає в їх характеристику таку ознаку, як усвідомлення особою кримінальної протипраиності діяння. Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 4 КК злочинність і караність діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, який діяв на час вчинення цього діяння. Відповідно до ст. 68 Конституції України «незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності». Правовою підставою цього є передбачений Конституцією порядок опублікування і вступу закону в силу. Стаття 57 Конституції проголошує: «Закони та інші нормативио-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом». З цього випливає: якщо цей порядок був додсржаний, то діє презумпція знання закону всіма громадянами, а тому помилка суб'єкта, за загальним правилом, не виключає вини і кримінальної відповідальності. Так, кримінальній відповідальності підлягає керівник приватного підприємства, який протягом чотирьох місяців не виплачує зарплату працівникам, вважаючи, що таке діяння не є злочином, хоча в дійсності ст. 175 КК передбачає таке діяння як злочин проти трудових прав громадян або особа, публічно глумлячись над Державним прапором Українии чи офіційно піднятим прапором іноземної держави, помилково вважає, що це не злочин, тоді як, згідно зі ст. 338 КК, такі дії визнаються злочинними.

Лише в тих випадках, коли передбачений Конституцією порядок опублікування і вступу закону в силу не був додержаний або особа внаслідок конкретних обставин не мала реальної можливості ознайомитися із законом (наприклад, перебувала з експедицією у віддаленій місцевості), а відтак, знати про злочинність діяння, кримінальна відповідальність може бути виключена.

3.2 Помилка в характері покарання

Помилка в характері покарання характеризується неправильним уявленням особи про вид і розмір покарання, передбаченого кримінальним законом за вчинений нею злочин.

Вона не має значення для визначення судом конкретного виду і розміру покарання.

Цей вид помилки, як і попередній, не належить до обставин, що характеризують інтелектуальний і вольовий моменти умислу та необережності, а тому не впливає на вину і відповідальність.

3.3 Помилка в кваліфікації злочину

Помилка в кваліфікації злочину відображує незнання чи недостатню поінформованість особи про чинний кримінальний закон.

Вона грунтується на хибному уявленні особи про вид і розмір покарання, передбаченого законом за вчинений нею злочин.

У тому випадку, коли особа допустила помилку щодо кваліфікації вчиненого злочину, вона буде відповідати за фактично вчинений злочин.

Наприклад, вчиняючи відкрите без насильства викрадення чужого майна, особа вважає, що таке діяння кваліфікуватиметься за ст. 185 КК як крадіжка, тоді як воно підпадає під ознаки ст. 186 КК, котра передбачає грабіж. Тут особа правильно усвідомлює суспільну небезпечність вчинюваного, знає про його заборону кримінальним законом, але помиляється в кваліфікації і тому повинна нести відповідальність за ст. 186 КК.

4. Вплив помилки на кваліфікацію злочину

Найбільше практичне значення для кваліфікації злочинів має помилка в об'єкті і предметі посягання. При вчиненні злочину іноді виникає помилка злочинця в об'єкті і предметі посягання, внаслідок чого діяння незалежно від волі винного спрямовується на інший об'єкт кримінально-правової охорони чи на інший предмет злочину. Спотворена уява суб'єкта щодо справжньої спрямованості його діяння відома в кримінальному праві як "помилка в об'єкті". Але уважний аналіз слідчо-судової практики свідчить, що помилка в об'єкті у багатьох випадках є помилка в предметі посягання і що ці два різновиди помилок мають різне кримінально-правове значення.

Помилка в об'єкті кримінальне-правової охорони трапляється тоді, коли винна особа вчинює посягання не на ті суспільні відносини, які охоплювалися її умислом, і незалежно від її волі заподіює шкоду іншим суспільним відносинам. Причому помилка в об'єкті посягання можлива лише щодо родового, видового чи безпосереднього об'єктів. На рівні загального об'єкта помилка неможлива, оскільки будь-який злочин посягає на суспільні відносини, тобто загальний об'єкт завжди один і той же, а тому помилитися в ньому не можна.

Помилка в родовому об'єкті посягання полягає у неправильній уяві винної особи щодо спрямованості вчинюваного нею діяння на певний об'єкт. Вважаючи, що його дії спрямовані на одні суспільні відносини, суб'єкт насправді посягає на суспільні відносини іншого роду. У слідчо-судовій практиці такі помилки трапляються при вчиненні посягань на власність, управління, особу та деяких інших злочинів. Наприклад, викрадаючи державне чи колективне майно, винний вважає, що викрадає індивідуальне майно або вчинює браконьєрство; посягаючи на життя працівника міліції, народного дружинника чи військовослужбовця, він вважас, що вчинює злочин проти приватної особи і т.ін.

Помилка в родовому об'єкті посягання впливає на кваліфікацію діяння. Оскільки у такому випадку об'єктові, на який суб'єкт, на його думку, посягає, насправді шкода не заподіюється, то таке посягання по суті є лише замахом, невдалою спробою заподіяти певну суспільне небезпечну шкоду. Отже сумлінна помилка особи винного щодо родового об'єкта посягання кваліфікується як замах на вчинення злочину. Немає підстав кваліфікувати таке діяння як закінчене посягання на згаданий об'єкт, бо у цій сфері суспільного життя шкоду не було заподіяно. Не можна таке діяння кваліфікувати і як посягання на той об'єкт, якому шкоду було фактично заподіяно, оскільки такі наслідки не охоплювалися умислом винної особи.

Вирішальним для кваліфікації злочину при помилці в родовому об'єкті є суб'єктивний намір особи і фактично заподіяна шкода. Якщо ці обставини у справі не з'ясовані чи встановлені неповно, то при кваліфікації злочину можна припуститися помилки.

Особливо ретельно повинна досліджуватися спрямованість на певний об'єкт кримінально-правової охорони у випадках викрадення індивідуального майна, за яке державна чи колективна організацій матеріально відповідає перед власником (здане її для зберігання, перевезення, на комісію і т.ін.). Якщо винна особа, викрадаючи таке майно, про відповідальність державної або громадської організації перед власником не знала і вважала, що вона заподіює шкоду громадянинові, то засудження цієї особи за викрадення державного чи колективного майна буде необгрунтованим. Таке діяння належить кваліфікувати як замах на викрадення індивідуального майна.

Пленум Верховного Суду України у постанові "Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності" від 25 грудня 1992 р. (п. 22) роз'яснив, що у випадках, коли державна чи колективна організація у зв'язку з певними відносинами була зобов'язана зберігати передане їй майно громадян, викрадення, вчинене особою, яка усвідомлювала, що матеріально відповідає за вказане майно ця організація, належить кваліфікувати як злочин проти державної чи колективної власності. Викрадення майна, яке хоч і було в приміщенні державної чи колективної організації, але не передане їй на зберігання, належить кваліфікувати як злочин проти приватної власності. Якщо ж, помиляючись щодо фактичної належності майна, винний звернув на свою користь приватне майно, бажаючи викрасти державне чи колективне майно, або звернув на свою користь державне чи колективне майно, бажаючи викрасти приватне майно, його дії належить кваліфікувати як замах на той злочин, який винний бажав вчинити. Дії особи, яка, викрадаючи чуже майно, допускала, що воно може належати як громадянинові, так і державній чи колективній організації, кваліфікуються залежно від фактичної належності майна.

Для правильної кваліфікації викрадення необхідно встановити -- на заволодіння яким майном (державним, колективним, індивідуальним) був спрямований умисел винної особи. Деякі помилки кваліфікації злочинів зумовлені саме тим, що ця обставина не була з'ясована і доведена. Цікавою щодо цього є справа В., засудженого військовим трибуналом за викрадення державного майна шляхом шахрайства. У вагоні потягу В. знайшов три акредитиви з контрольними листами до них, що їх загубив громадянин Г., і вирішив скористатися ними. Для цього В. обманом отримав в установі два порожні бланки доручення з гербовою печаткою і підписом посадової особи цієї установи, підробив їх від імені Г. і таким чином отримав за акредитивами велику суму грошей, які використав на свої потреби. Військова колегія Верховного Суду України визнала таку кваліфікацію дій В. неправильною і вказала, що об'єктом злочину у даному випадку є не державна, а індивідуальна власність, оскільки В. викрав гроші, які належали громадянинові Г. Та обставина, що вони тимчасово перебували в ощадній касі, юридичного значення не має. Ощадна каса не несе перед власником акредитива матеріальної відповідальності, якщо він загубив обидві частини акредитива (власне акредитив і контрольний листок до нього). Військова колегія скасувала всі судові рішення у справі В. і повернула її на нове розслідування, оскільки органи слідства не з'ясували і не встановили змісту і спрямованості умислу винного. При цьому колегія вказала, що вирішальне значення для кваліфікації викрадення має зміст суб'єктивної сторони вчиненого -- якщо він усвідомлював, що державна організація несе перед власником матеріальну відповідальність, то його дії належить кваліфікувати як викрадення державного майна; якщо ж він усвідомлював обставини, які виключають відповідальність державної організації перед громадянином, то його дії відповідно до умислу належить кваліфікувати як викрадення індивідуального майна. Коли ж винний, не знаючи умов відповідальності ощадної каси перед власником акредитива, і допускав і те й інше, то вчинене ним діяння належить кваліфікувати залежно від фактично заподіяної шкоди.