Помилка та її вплив на кваліфікацію злочинів

Іноді при викраденні чужого майна винний впевнений у його належності, але помиляється і чинить злочин проти іншого виду власності. Вирішальним у таких випадках є не фактична належність майна, а умисел винної особи. Кваліфікація такого викрадення залежить від спрямованості умислу -- як замах на викрадення того майна, яке охоплювалося умислом (при помилці), або як закінчений злочин (без помилки).

У деяких випадках обстановка вчинення злочину і особливості викраденого майна не дають підстав для висновку про його належність. За таких обставин винна особа рівною мірою допускає, що майно належить державній організації чи громадянинові. При такому прямому невизна-ченому умислі викрадення кваліфікується як посягання на той об'єкт, якому фактично було заподіяно шкоду, оскільки винний однаковою мірою бажав заподіяти будь-кому шкоду, тобто його намір охоплював заподіяння шкоди кожному з можливих родових об'єктів.

Таким же чином кваліфікується посягання при помилці і в інших родових об'єктах, наприклад посягання на честь, гідність і життя представників влади, працівників міліції, членів громадського формування з охорони громадського порядку чи військовослужбовців, якщо потерпілий таким не є, а лише видає себе за названих осіб, або якщо винний, не знає за відомо про те, що посягає на таких осіб.

Узагальнюючи викладене і судову практику, можна сформулювати загальні правила кваліфікації злочинів при помилці в родовому об'єкті посягання:

1. При помилці в родовому об'єкті посягання діяння належить кваліфікувати як замах на заподіяння шкоди тому об'єктові, що його охоплював умисел винної особи.

2. Якщо обстановка вчинення злочину не давала можливості визначити родову належність об'єкта посягання, то діяння кваліфікується як посягання на той об'єкт, якому фактично було заподіяно шкоду.

Помилка у видовому об'єкті можлива лише у тих випадках, коли видові об'єкти мають подібне суспільне значення і розрізняються кримінальним законодавством. Зокрема відносини державної і колективної власності є різними видовими об'єктами кримінально-правової охорони, але кримінальним законодавством вони не розрізняються, і тому помилка у спрямованості посягання на них юридичного значення не має. При особливому виділенні законодавством видового об'єкта і помилці у спрямованості посягання на видовий об'єкт воно кваліфікується за правилами помилки в родовому об'єкті. Наприклад, чинне кримінальне законодавство виділяє як такі об'єкти життя державного діяча (ст. 112 КК), життя новонародженої дитини (ст. 117 КК), статеву недоторканність малолітньої ( ст. 155 КК) та деякі інші.

На рівні безпосереднього об'єкта помилка в об'єкті можлива (наприклад, замість Петренка позбавлено життя Крупченка, помилково майнову шкоду заподіяно не Сидорчуку, а Вітруку і т.ін.), але така помилка юридичного значення не має, оскільки всі безпосередні об'єкти охороняються кримінальним законом однаковою мірою і охорона їх не має ніяких особливостей. Так, життя кожної особи -- рівноцінний об'єкт кримінально-правової охорони. Тому позбавлення життя іншої особи, ніж тієї, яку намагався вбити винний, не змінює ні підстав кримінальної відповідальності, ні і кваліфікації злочину, ні призначення міри покарання.

Злочинний вплив за помилкою на предмет іншого роду кваліфікується як замах на злочин, пов'язаний з впливом на той предмет, який охоплювався умислом винного.

Помилка в предметі злочину і в потерпілому, за загальним і правилом, кримінально-правового значення не має і на кваліфікацію діяння не впливає. При помилці в предметі злочину і в особі потерпілого, особливі ознаки яких виділені законодавством, діяння кваліфікується як посягання на той предмет чи потерпілого, які охоплювалися умислом винного.

Помилка злочинця щодо кваліфікації його діяння за тією чи іншою нормою кримінальною закону чи щодо міри покарання за вчинене діяння ніякою практичного значення не має. Закон вимагає від громадянина знання забороненості певного діяння взагалі, а не конкретно. Для кримінальної відповідальності має значення знання взагалі про забороненість викрадення чужого майна і зовсім не має значення, якою кримінально-правовою нормою передбачається відповідальність за конкретне вчинене викрадення.

Висновок

У висновку, я гадаю, що доцільно буде зазначити як помилка впливає на один з найголовніших факторів для суб'єкта кримінального права - кримінальну відповідальність.

Для кримінальної відповідальності немає значення помилка в предметі. Якщо злочинець хотів викрасти майно свого сусіда, а вкрав манно, яке належить сусідовому родичеві, то це не має значення для кваліфікації. В обох випадках йдеться про крадіжку особистої власності.

Не впливає на відповідальність і так назване відхилення дії, коли особа стріляє в одну людину, а попадає в іншу. Відповідальність настане і за замах на навмисне вбивство, і за необережне вбивство.

Іноді в практиці застосування кримінального законодавства виникає питання -- знала чи не знала особа, яку притягують до кримінальної відповідальності, про протиправність вчиненого нею діяння, про його забороненість кримінальним законом? Такі питання постають нечасто тому, що всі правові системи сучасності додержуються правила, згідно з яким незнання закону не звільняє порушника закону від відповідальності. Тобто існує презумпція знання закону всіма громадянами, іноземцями, що перебувають на території держави, та особами без громадянства.

Але презумпція знання закону всіма, на кого поширюсться його дія, не абсолютна. За деяких виняткояих обставин (тяжка хвороба, закордонне відрядження, стихійні лиха, які виключали можливість ознайомитись з текстом закону) особа може бути звільнена від відповідальності за порушення закону, якщо вона не знала про заборону вчинення певного діяння.

Отже, як правило, помилка щодо легальності чи забороненості діяння не впливає на відповідальність, кваліфікацію злочину і призначення покарання. Але кожна особа може доводити, що у неї не було можливості ознайомитися з законом, який вона порушила. За доведеності таких обставин вона звільняється від відповідальності.

Список використаної літератури

1. Конституція України.

2. Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 року.

3. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року - Мельник М.І., Київ, Каннон-А.С.К.,2002.

4. Кримінальне право України (загальна частина) - Матишевський П.С., Київ, Юрінком Інтер, 1999.

5. Кримінальне право України (загальна частина) - Бажанов М.І., Київ-Харків, Юрінком Інтер-Право, 2002.

6. Кримінальне право України (загальна частина) - Кондратьєв Я.Ю., Київ, Правові джерела, 2002.

7. Кримінальне право України - Бовсуновський В.М., Київ, Наукова думка, 1995.

8. Кримінальне право України (курс лекцій) - Бондаренко М.О., Ірпінь, 2000.

9. Уголовне право (частина загальна) - Коржанський М.Й., Київ, Наукова думка, 1996.

10. Кваліфікація злочинів - Коржанський М.Й., Київ, Юрінком Інтер, 1998.

11. Уголовное право (общая часть) - Здравомыслов Б.В., Москва, Юридическая литература, 1994.

12. Ошибка по советскому уголовному праву и её социально-психологическая природа - Якушин В.Д., Казань, 1980.

13. Ошибка и её уголовно-правовое значение - Якушин В.Д., Казань, 1988.

14. Курс уголовного права. Часть Особенная - Фойницкий И.Я., Санкт-Петербург, 1890.