Бюджет

Зміст

Вступ

Розділ І. Бюджетна система та принципи її побудови

1.1 Бюджетна системи

1.2 Структура бюджетної системи України

1.3 Принципи бюджетної системи України

1.4 Складові частини бюджету

Розділ ІІ. Фінансова політика держави

Розділ ІІІ. Фіскальна політика держави

3.1 Дискреційна фіскальна політика

3.2. Автоматична фіскальна політика

3.3. Фіскальна політика і державний бюджет

3.4. Фіскальна політика з урахуванням пропозиції

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Важливим елементом економічної системи є фінансова система, що утворюється в процесі акумулювання значної частки національного доходу в державному бюджеті та його використання для потреб розширеного відтворення, для виконання державою різноманітних функцій (соціальних, господарських, військових та ін.). Основний засіб акумулювання коштів у державному бюджеті -- податки.

Велика увага в останні роки приділяється дефіциту бюджету і зростаючому державному боргу. Бюджетний дефіцит - це та сума, на яку в даний рік витрати уряду перевершують його доходи; національний чи державний борг - це загальна сума накопичених позитивних сальдо бюджету за винятком дефіцитів, що мали місце в країні. У загальновживаному змісті термін "державний борг" означає сукупність зобов'язань держави перед іноземними і внутрішніми кредиторами. Існують різні економічні методи, застосовувані державою для балансування бюджету і регулювання економічного циклу. Така політика спрямована на згладжування коливань економіки і подолання негативних наслідків спадів. Вона зветься фіскальною політико.

З погляду речового змісту державний бюджет є річним планом акумуляції державних доходів та їх витрат згідно з вимогами закону про бюджет. Як частина фінансів, бюджет виконує розподільчу та контрольну функції. Перша полягає в акумуляції грошових коштів у руках держави та їх використання для виконання загальнодержавних, регіональних та місцевих функцій держави. Контрольна функція бюджету виявляється в контролі за фінансовим забезпеченням програми соціально-економічного розвитку країни на кожний фінансовий рік, за ефективністю державного регулювання економіки з допомогою фінансів.

Під фіскальною (бюджетно-податковою) політикою розуміють сукупність фінансових заходів держави щодо регулювання бюджетних доходів і витрат (видатків) з метою цілеспрямованого впливу на соціально-економічний розвиток країни. Існують два види фіскальної політики: дискреційна та автоматична (політика вмонтованої стабільності).

Розділ І. Бюджетна система та принципи її побудови

1.1 Бюджетна системи

У процесі акумулювання в державному бюджеті значної частки необхідного і додаткового продукту формується певна сукупність економічних відносин, передусім відносин економічної власності.

Державний бюджет (з погляду суспільної форми) -- відносини власності між державою, з одного боку, фізичними та юридичними особами -- з іншого з приводу вилучення (привласнення) в останніх частини необхідного та додаткового доходу й розподілу його відповідно до функцій держави.

З погляду речового змісту державний бюджет є річним планом акумуляції державних доходів та їх витрат згідно з вимогами закону про бюджет. Як частина фінансів, бюджет виконує розподільчу та контрольну функції. Перша полягає в акумуляції грошових коштів у руках держави та їх використання для виконання загальнодержавних, регіональних та місцевих функцій держави. Контрольна функція бюджету виявляється в контролі за фінансовим забезпеченням програми соціально-економічного розвитку країни на кожний фінансовий рік, за ефективністю державного регулювання економіки з допомогою фінансів (зокрема регулювання темпів економічного зростання, здійснення структурної перебудови народного господарства, проведення раціональної регіональної політики та ін.).

Бюджетна система -- сукупність всіх бюджетів країни в їх взаємодії.

Цілісність бюджетної системи забезпечується докладним ув'язуванням доходів та видатків уряду, закріплених у юридичних нормах. Ця система залежить від державного устрою країни (унітарна чи федеративна держава), її економічної, політичної та інших підсистем і складається з двох або трьох ланок. Так, бюджетна система унітарних, тобто єдиних, держав (Великобританія, Франція) складається лише з двох -- державного і місцевого -- бюджетів. До бюджетної системи федеративних держав входить ще третя, середня ланка -- бюджети членів федерації: у США -- це бюджети штатів, у Німеччині -- земель, у Швейцарії -- кантонів, у колишньому СРСР -- республік. Таким чином, державний бюджет складається з центрального бюджету та бюджету інших рівнів державної влади.

Після проголошення державної незалежності України її бюджетна система стала змішаною. Наявність Автономної Республіки Крим, уряд якої складає і затверджує бюджет через власні виборчі органи, робить бюджетну систему України частково триступінчастою. Всі інші ланки бюджетної системи двоступінчасті.

На державний бюджет (бюджет центрального уряду) покладаються функції оборони, управління народним господарством, зовнішні зв'язки держави, охорона кордонів, пошта, зв'язок, залізниці, грошовий обіг та ін. Зростає роль центрального бюджету в розвитку освіти, охорони навколишнього середовища, соціального забезпечення, у перерозподілі національного доходу тощо.

На місцеві бюджети покладається функція розвитку комунального господарства, будівництво певних об'єктів економічної та соціальної інфраструктури, розвиток охорони здоров'я, освіти (частково), утримання поліції та ін.

На початкових етапах виникнення бюджетної системи характерною була підпорядкованість державного (центрального) бюджету місцевим бюджетам. Загалом до Першої світової війни за обсягом акумульованих коштів переважали місцеві бюджети (частка бюджетів штатів і місцевих органів влади сягала майже 73%).

В Україні в часи існування Запорозької Січі (Козацької держави) обсяг бюджету в 1775 р. (останній рік існування) становив майже 200 тис. крб. або приблизно 11 млн. дол. в доларовому

Після Другої світової війни на федеральний бюджет припадало вже майже 86% витрат бюджетної системи США. В останні десятиріччя частка місцевих бюджетів у 9 розвинутих країнах Заходу і Японії зростає, а центральних дещо зменшується.

Всупереч цій прогресивній тенденції, в бюджеті України на 1998 р. зменшено доходи місцевих бюджетів, які формуються за рахунок власних джерел, і значно збільшено дотації центрального бюджету більшості регіонів країни, що свідчить про посилення централізму в процесі перерозподілу національного доходу.

Акумульовані державою у бюджеті всіх ланок величезні кошти (у США -- до 40% національного доходу, в Німеччині, Франції та інших країнах -- від 50 до 55%) -- найважливіший узагальнюючий показник розвитку соціально-економічних функцій держави, одержавлення власності, регулювання макроекономічних процесів тощо. В період розгортання НТР держава здійснює також розвиток науки (насамперед фундаментальних наукових досліджень), наукомістких галузей і виробництв, проводить активну структурну політику.

Джерелом державних бюджетів є такі види податків: подохідний податок, податок на прибутки компаній, акцизи, митні збори, доходи від державних позик, які випускає центральний уряд, а також доходи від об'єктів державної власності, державної торгівлі. Окремий вид доходів державного бюджету -- внески до державних фондів соціального страхування, пенсійний та інші фонди. Доходи місцевих бюджетів формуються за рахунок окремих податків (здебільшого майнового), від муніципальної власності (наприклад, ренти від будинків), окремих акцизів, випуску позик, що розміщуються через різні фінансові інститути (банки, страхові компанії та ін.) тощо. На нижчій стадії капіталізму основна маса грошових ресурсів акумулювалася за допомогою непрямих податків, на вищій -- прямих.

Доходи бюджетів членів федерації також формуються за рахунок податків (у США непрямих, у Німеччині -- прямих), випуску позик.

Витрати центральних бюджетів спрямовуються переважно на соціальні цілі (виплату пенсій, допомогу в разі безробіття, розвиток освіти, охорони здоров'я, на субсидії бюджетам місцевих органів влади на такі ж цілі), суто економічні витрати (на розвиток енергетики, комунального господарства, проведення регіональної політики, охорону навколишнього середовища), дотації державним підприємствам, субсидії сільському господарству та ін.). На ці дві статті витрат у розвинутих країнах світу витрачають понад 50% всіх доходів, у тому числі майже 80% -- на соціальні та 20% -- на економічні цілі. Третя стаття витрат державного бюджету -- військові витрати, четверта -- сплата відсотків по державному боргу. П'ята -- адміністративно-управлінські витрати (утримання органів влади, міліції, судів тощо). В останні десятиріччя військові витрати дещо скорочуються, а соціальні та економічні зростають.

В унітарних державах питома вага центральних бюджетів становить майже 75% всіх витрат, у федеративних значно менше: у США -- приблизно 60%, у Німеччині -- понад 40%. В унітарних державах бюджетна система є централізованою, затверджується центральними урядами, які надають відповідні кошти на витрати місцевих органів влади. У Великобританії такі кошти надають у формі дотацій, цільових субсидій та позик, в Японії -- субсидій. Держава, крім того, виділяє цільові кошти місцевим органам влади на будівництво портів, гідроелектростанцій, ліквідацію наслідків стихійного лиха та ін.

Проект бюджету готує центральний уряд, затверджує законодавча влада. У США процес формування федерального бюджету починається за 18 місяців до початку фінансового року, а його проект президент подає до Конгресу за 9 місяців до початку фінансового року. В Україні цей документ на розгляд Верховної Ради подає Кабінет Міністрів переважно за 2--3 місяці до початку фінансового року.

В Україні бюджети регіонів формуються з різним ступенем централізації. Так, у 1992 р. Кіровоградська область отримала всі 100% податкових надходжень, а Запорізька -- лише 14,5% зібраного податку на додану вартість і 20% податку на прибуток. У 1994 р. всім областям були встановлені єдині нормативи відрахувань від прибутку в обсязі 50%, в 1995--1996 pp. -- в обсязі 70%. Єдиний норматив відрахувань від ПДВ було встановлено в 1994 р., в 1997 p. цей податок був повністю централізований в державному бюджеті.

1.2 Структура бюджетної системи України

Положення, які мають концептуальне і практичне значення для забезпечення ефективності бюджетного процесу, викладені у главі 2 "Бюджетна система України та її принципи" Кодексу, яка включає 9 статей (з 5 по 13). Насамперед визначено, що структурно бюджетна система України складається з Державного бюджету України та місцевих бюджетів: бюджету Автономної Республіки Крим, бюджетів сіл, селищ, міст та їх об'єднань, бюджетів районів у містах, районних, обласних бюджетів (стаття 5). Зазначені бюджети є окремими ланками бюджетної системи (рис. 1). Характерною ознакою та перевагою бюджетної системи, закріпленою Бюджетним кодексом, є те, що на відміну від попередньої системи трансфертні платежі з державного бюджету розраховуються та надаються обласним бюджетам, бюджету Автономної Республіки Крим, бюджетам районів та міст обласного значення. З прийняттям Бюджетного кодексу районні бюджети, бюджети міст обласного значення та обласні бюджети набули адекватного статусу у відносинах з Державним бюджетом України.

Показники державного бюджету та місцевих бюджетів України у своїй сукупності виступають як показники зведеного бюджету України (стаття 6). Показники зведеного бюджету використовуються органами законодавчої та виконавчої влади для прийняття управлінських рішень в процесі виконання бюджетів, а також для оприлюднення інформації про використання публічних фінансів.



Рис. 1. Структура бюджетної системи України

Крім того, фінансова звітність про виконання зведених бюджетів має важливе значення для складання статистичних даних про казначейське виконання державного і місцевих бюджетів, про доходи та видатки державного і місцевих бюджетів, а також для формування національних рахунків. Відповідні статистичні дані готуються на базі даних бухгалтерського обліку, який ведеться органами Державного казначейства України і використовуються для формування та оцінки результатів державної бюджетної політики, а також вдосконалення механізму управління бюджетними коштами і контролю за їх використанням.

Своєчасні та достовірні статистичні дані про виконання бюджетів усіх рівнів дають змогу:

* відстежувати хід виконання бюджетів та аналізувати їх динаміку;

* здійснювати заходи щодо забезпечення контролю за операціями та управлінням бюджетними коштами;

*аналізувати стан та оцінювати перспективи розвитку фінансово-бюджетної політики.

Статистична інформація про виконання державного та місцевих бюджетів характеризує діяльність у сфері використання публічних фінансів, засвідчує результати економічної діяльності держави і використовується органами законодавчої та виконавчої влади, науковцями, економістами, широким колом ділових людей.

1.3 Принципи бюджетної системи України

Відповідно до вимог статті 95 Конституції України щодо справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами Кодекс визначає основні принципи бюджетної системи України (стаття 7) та запроваджує систему єдиних процедур -- ухвалення рішень учасниками бюджетного процесу на засадах єдиної загальнодержавної бюджетної політики. Забезпечуючи вимоги економічної безпеки держави, ці принципи базуються на відповідності бюджетної політики національним інтересам.

Бюджетна система України побудована на таких основних принципах:

Принцип єдності бюджетної системи України. Полягає у забезпеченні єдиними правовою базою, грошовою системою, бюджетною класифікацією та єдиним регулюванням, єдністю порядку виконання бюджетів та ведення бухгалтерського обліку і звітності.

На цьому принципі ґрунтується цілісність та єдність бюджетної системи як фінансової основи, передумови цілісності та єдності української держави. На таких засадах бюджетна система здатна забезпечити єдність економічного простору країни, фінансової, грошово-кредитної, валютної та податкової систем. Цей принцип спрямований на зміцнення функцій держави у здійсненні внутрішньої та зовнішньої політики шляхом забезпечення її фінансовими ресурсами в процесі реалізації єдиної загальнодержавної бюджетної політики.

Як наслідок цього принципу, в Україні діє правило єдності каси, яке передбачає зарахування всіх доходів, у тому числі й надходжень із джерел фінансування дефіциту бюджету, в єдиний фонд публічних фінансів і здійснення всіх передбачених бюджетом витрат із цього фонду. Виконання всіх місцевих бюджетів також відбувається на основі принципу єдності каси. Наявність у складі державного та місцевих бюджетів спеціального фонду розглядається як тимчасовий захід з метою інвентаризації та обліку у складі бюджетів всіх надходжень бюджетних установ.

Принцип збалансованості. Передбачає, як зазначено у статті 95 Конституції України, що повноваження на здійснення витрат бюджету повинні відповідати обсягу надходжень до бюджету на відповідний бюджетний період, тобто обсяг передбачених бюджетом видатків має покриватись реальними доходами.

Відсутність фінансового забезпечення вимог ряду законів України в частині надання громадянам пільг, компенсацій і гарантій, які фінансуються з бюджетів усіх рівнів, свідчить про недотримання принципу збалансованості при ухваленні таких рішень.

Принцип самостійності. Державний бюджет та місцеві бюджети є окремими самостійними ланками бюджетної системи. Самостійність бюджетів забезпечується закріпленням за ланками бюджетної системи відповідних джерел доходів, правом відповідних органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування на визначення напрямів використання коштів бюджету згідно з законодавством України, правом Верховної Ради Автономної Республіки Крим та відповідних місцевих рад формувати та затверджувати відповідні бюджети згідно з положеннями Бюджетного кодексу України.

Бюджетний кодекс встановлює нові засади взаємовідносин державного і місцевих бюджетів та відображає новий підхід до питань незалежності і самостійності місцевих бюджетів. Принцип самостійності означає:

* право законодавчих (представницьких) органів державної влади і органів місцевого самоврядування кожної ланки бюджетної системи самостійно здійснювати бюджетний процес відповідно до засад Бюджетного кодексу;

* стимулювання органів місцевого самоврядування до збільшення їх доходів, що не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів;

* закріплення права за органами державної влади і органами місцевого самоврядування відповідно до Бюджетного кодексу визначати напрями витрат за рахунок коштів відповідного бюджету;

* неприпустимість вилучення доходів, отриманих додатково у ході виконання рішень про бюджет, сум перевищення доходів над витратами бюджетів і сум економії по витратах бюджету.

Принцип повноти. Включенню до бюджету підлягають всі надходження і витрати, що здійснюються відповідно до нормативно-правових актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування. Згідно з цим принципом усі надходження мають акумулюватися на рахунках відповідних бюджетів.

Цей принцип має реалізовуватися на всіх стадіях бюджетного процесу. Він передбачає, зокрема, включення до доходів державного бюджету всіх державних фондів соціального страхування (крім Пенсійного фонду) із збереженням цільового використання цих коштів. З часу ухвалення Бюджетного кодексу України не внесені відповідні зміни до законів, що регламентують діяльність цих фондів, передбачені п. 6 розділу VI "Прикінцеві положення".

Аналіз виконання державного бюджету у 2000-2001 роках засвідчує, що практика надання пільг з оподаткування не сприяє реалізації цього принципу в повному обсязі та наповненню державного бюджету.

У 2000 році до складу бюджетів вперше включено та взято на облік органами Державного казначейства України так звані "позабюджетні кошти" (кошти від надання платних послуг бюджетними установами та організаціями, кошти, надані установам та організаціям на виконання окремих доручень тощо). Зазначені кошти використовувалися їх розпорядниками на певні цілі відповідно до кошторисів установ чи організацій. Проте перевиконання майже втричі планових призначень по цих коштах свідчить про відсутність достовірних даних щодо їх реальних обсягів або ж свідоме заниження таких показників. На сьогодні діючим законодавством питання про формування та витрачання власних коштів бюджетних установ остаточно не врегульоване.

Принцип обґрунтованості. Бюджет має формуватися на реалістичних макропоказниках економічного і соціального розвитку держави та розрахунках надходжень до бюджету і витрат бюджету, що здійснюються відповідно до затверджених методик і правил.

Реалістичність бюджету базується на достовірності таких основних прогнозних показників соціально-економічного розвитку:

* валовий внутрішній продукт (ВВП) номінальний (млрд. грн.);

* ВВП реальний, темп зростання (%);

* індекс споживчих цін (%, у середньому до попереднього року, грудень до грудня попереднього року);

* індекс цін виробників (%, у середньому до попереднього року, грудень до грудня попереднього року);

* прибуток підприємств (млрд. грн.);

* надходження до бюджету від приватизації (млрд. грн.);

* темпи приросту монетарної бази до початку року (%);

* темпи приросту грошової бази до початку року (%);

* фонд оплати праці робітників, службовців, військових, працівників малих підприємств та галузі сільського господарства (млн. грн.);

* експорт та імпорт товарів та послуг (млн. дол. США);

* курс національної грошової одиниці до іноземних валют.

Формування бюджету на основі прогнозу параметрів валютного курсу, рівня інфляції та темпів економічного зростання при існуючих значних похибках у їх розрахунках не дозволяє використовувати цей фінансовий документ держави як ефективний інструмент фінансової політики. Макропоказники економічного і соціального розвитку держави мають затверджуватися Кабінетом Міністрів України до складання бюджету. Необхідно також підвищити якість макроекономічних прогнозів та запровадити незалежну експертизу щодо реалістичності таких прогнозів. Окрім того, обгрунтованість бюджету може бути підвищена за рахунок застосування середньо- та довгострокового бюджетного планування.

Принцип ефективності. У процесі складання та виконання бюджету всі учасники бюджетного процесу мають прагнути досягнення запланованих цілей та максимального результату при залученні мінімального обсягу бюджетних коштів.

Реалізація принципу ефективності дозволить перейти від постатейного контролю виконання бюджету до контролю за досягненням кінцевого результату. Першим кроком на цьому шляху стало формування Державного бюджету України на 2002 рік за програмно-цільовим методом. Суть цього методу полягає у тому, що всі видатки державного бюджету повинні здійснюватись виключно у відповідності з програмами, які мають конкретну мету, завдання та критерії їх оцінки.

Такий підхід дає можливість виділити:

* чіткі функції усіх розпорядників бюджетних коштів;

* конкретні програми відповідно до визначених функцій;

* цілі, на які будуть спрямовуватись видатки в межах цих програм, та критерії оцінки ефективності використання бюджетних коштів.

Аналіз програмної класифікації, запровадженої Міністерством фінансів України в 2002 році, засвідчив, що на даному етапі відсутні критерії визначення ефективності тієї чи іншої програми. За таких умов відстежувати переваги програмного бюджетування (підготовки, складання, затвердження та виконання бюджетів) досить складно. З метою запровадження програмної класифікації слід розробити концепцію та ухвалити методику складання Державного бюджету України та порядок виконання бюджетів за програмно-цільовим методом. Ці документи повинні містити положення щодо консолідації показників зведеного бюджету, порядку виконання місцевих бюджетів у частині застосування бюджетної класифікації, відповідності бюджетних програм державним цільовим програмам, які затверджені законами України, закріплення бюджетних програм за відповідними кодами функціональної класифікації тощо.

Принцип субсидіарності. Розподіл видатків між державним бюджетом та місцевими бюджетами, а також між місцевими бюджетами повинен ґрунтуватися на максимально можливому наближенні суспільних послуг до їх безпосереднього споживача. Видаткові повноваження мають бути закріплені за бюджетами з метою децентралізації та з урахуванням того, що вони можуть бути виконані найефективніше на місцях.

Видатки, які можуть потенційно отримуватися всіма мешканцями області, закріплюються за обласними бюджетами. Це видатки на утримання спеціалізованих середніх закладів освіти для учнів з вадами розвитку, середніх шкіл-інтернатів, професійно-технічних училищ, багатопрофільних лікарень обласного значення, спеціалізованих установ соціального захисту для сиріт, інвалідів, літніх громадян тощо. Видатки на утримання загальної середньої освіти, загальної медичної допомоги, включаючи програми санітарної освіти та соціального захисту для соціальне незахищених верств населення і допомогу людям похилого віку вдома, які споживаються мешканцями певного адміністративно-територіального утворення, закріплені за міськими та районними бюджетами.

З бюджетів міст республіканського (в Автономній Республіці Крим), обласного, районного значення, сіл та селищ фінансується дошкільна освіта, первинна медична допомога, що надається місцевими клініками та фельдшерсько-акушерськими пунктами, а також послуги культурно-видовищних закладів. З районних бюджетів утримуються середні школи та районні лікарні, що розташовані у містах районного значення.

Принцип цільового використання бюджетних коштів. Бюджетні кошти використовуються тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями. Принцип цільового використання бюджетних коштів означає, що кошти з бюджету спрямовуються за відповідним напрямом та витрачаються розпорядниками та одержувачами бюджетних коштів на чітко визначені цілі відповідно до бюджетних призначень. Такий підхід дозволяє встановити відповідальних за цільове використання бюджетних коштів на всіх стадіях бюджетного процесу та ступінь відповідальності кожного учасника бюджетного процесу за нецільове та неефективне використання бюджетних коштів.

Принцип справедливості і неупередженості. Бюджетна система України будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами. Можливість здобуття освіти або доступ до соціальних програм не повинні залежати від місця проживання громадянина. Цей принцип забезпечує рівний доступ громадян країни до основних бюджетних послуг та соціальних гарантій і реалізується через норми, встановлені Бюджетним кодексом у частині визначення фінансових нормативів бюджетної забезпеченості та дотацій вирівнювання. Такий підхід дозволяє надавати соціальні послуги в кожній адміністративно-територіальній одиниці на відносно однаковому рівні за наявності єдиних ставок оподаткування та справляння податків.

Дотації вирівнювання місцевих бюджетів і трансферти із державного бюджету сприяють вирівнюванню видаткового потенціалу різних місцевих бюджетів. Програми соціального захисту, що пов'язані з наданням грошової допомоги певним категоріям населення на всій території країни, надаватимуться містом чи районом у законодавче встановлених розмірах, але компенсацію своїх бюджетних видатків вони отримуватимуть шляхом субвенцій з держбюджету. Прикладами трансфертів, що надаватимуться місцевим бюджетам з державного бюджету, є допомога сім'ям з дітьми та компенсація видатків на пільги ветеранам війни та праці.

Принцип публічності та прозорості. Державний бюджет України та місцеві бюджети затверджуються і рішення щодо звіту про їх виконання приймаються відповідно Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і місцевими радами.

Доступність інформації про бюджет повинна забезпечуватися на всіх стадіях бюджетного процесу. На початковій стадії -- це бюджетні запити, які мають містити всю інформацію, необхідну для аналізу показників проекту державного бюджету. Бюджетним кодексом встановлено обсяг інформації, яка подається разом із проектом Основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період і з проектом закону про державний бюджет. Для досягнення прозорості зазначені документи повинні містити розшифровку всіх доходів та видатків бюджету за кодами бюджетної класифікації.

Бюджетним кодексом передбачено, що інформація про бюджет повинна бути оприлюднена (стаття 28). Міністерство фінансів України забезпечує доступність для публікації:

* проекту закону про державний бюджет;

* закону про Державний бюджет України на відповідний період з додатками, що є невід'ємною його частиною;

*інформації про виконання Державного бюджету України за підсумками кварталу та року;

* інформації про показники виконання зведеного бюджету України;

* іншої інформації про виконання Державного бюджету України.

Проект закону про державний бюджет підлягає обов'язковій публікації в газеті "Урядовий кур'єр" не пізніше ніж через сім днів після його подання Верховній Раді України.

Відповідно, Верховна Рада Автономної Республіки Крим та Рада міністрів Автономної * Республіки Крим, місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування мають забезпечити публікацію інформації про місцеві бюджети, в тому числі рішень про місцевий бюджет та періодичних звітів про їх виконання. Рішення про місцевий бюджет повинно бути оприлюднене не пізніше десяти днів з дня його прийняття (стаття 28).

Реалізація цього принципу пов'язана також із необхідністю удосконалення статистики державних фінансів, яка має сприяти отриманню достовірної інформації про виконання бюджетів, обсяги залишків бюджетних коштів, наявну бюджетну заборгованість тощо відповідно до міжнародних стандартів у питаннях збору даних, їх обробки і поширення, забезпечуючи в цілому достатній рівень прозорості бюджетного процесу.

Цілковита гласність повинна стати невід'ємною складовою процесу формування та виконання бюджетів. Для цього особлива увага має приділятися розгляду звітів про виконання закону про державний бюджет та рішень про місцеві бюджети. У Кодексі встановлено конкретний перелік матеріалів, що подаються разом із звітами. При розгляді звітів особлива увага має приділятися висвітленню результативності бюджетного процесу, виявленню випадків незаконного та неефективного використання бюджетних коштів.

Принцип відповідальності учасників бюджетного процесу. Кожен учасник бюджетного процесу несе відповідальність за свої дії або бездіяльність на кожній стадії бюджетного процесу. Для реалізації цього принципу у Бюджетному кодексі закріплено повноваження за учасниками бюджетного процесу щодо дотримання бюджетного законодавства, вводиться поняття бюджетного правопорушення та встановлюється відповідальність за бюджетні правопорушення. У "Прикінцевих положеннях" Бюджетного кодексу передбачено підготовку та внесення на розгляд Верховної Ради України проекту закону про державний контроль за дотриманням бюджетного законодавства та відповідальність за бюджетні правопорушення.

1.4 Складові частини бюджету

Бюджетним кодексом встановлено, що складовими частинами державного та місцевих бюджетів можуть бути загальний та спеціальний фонди (стаття 13). Виділення у складі державного бюджету спеціального фонду, що вперше було здійснено у 2000 році, мало на меті запровадження обліку та казначейського виконання так званих "власних" коштів бюджетних установ, які раніше були поза бюджетом і обліковувались в установах комерційних банків. Перелік власних надходжень бюджетних установ та організацій визначається Кабінетом Міністрів України та класифікується таким чином:

* плата за послуги, що надаються бюджетними установами, у тому числі: згідно з функціональними повноваженнями; від господарської та/або виробничої діяльності; за оренду майна бюджетних установ; кошти від реалізації майна.

* інші джерела надходжень бюджетних установ, у тому числі: гранти та дарунки, отримані бюджетними установами; кошти, що отримуються бюджетними установами на виконання окремих доручень.

Прикладом власних надходжень бюджетних установ є орендна і квартирна плата, інші надходження від експлуатації будівель і приміщень, основних засобів, що безпосередньо належать установам; надходження від надання транспортних послуг з перевезення населення, вантажів, ремонту транспортних засобів; від надання послуг з організації проведення свят, вечорів, зустрічей, змагань; від надання кіно-, фото-, аудіо-, відеопослуг, а також від продажу квитків на виставки, продажу репродукцій, буклетів тощо.

Надходження до спеціального фонду використовуються за конкретними напрямами, визначеними законом про державний бюджет. Наприклад, Законом "Про Державний бюджет на 2004 рік" передбачено, що збір за геологорозвідувальні роботи має витрачатися виключно на проведення геологорозвідувальних робіт, надходження від збору на розвиток виноградарства, садівництва та хмелярства має цільове спрямування і кошти від збору повинні витрачатися лише на закладення і догляд за молодими садами, виноградниками, ягідниками тощо. У Законі "Про Державний бюджет на 2004 рік" такий перелік містить 25 позицій.

Установити доходи Державного бюджету України на 2004 рік у сумі 60.702.390,9 тис. гривень, у тому числі доходи загального фонду Державного бюджету України -- у сумі 47.925.483,4 тис. гривень та доходи спеціального фонду Державного бюджету України -- у сумі 12.776.907,5 тис. гривень, згідно з додатком № 1 до цього Закону.

Затвердити видатки Державного бюджету України на 2004 рік у сумі 64.192.219 тис. гривень, у тому числі видатки загального фонду Державного бюджету України -- у сумі 51.626.712,3 тис. гривень та видатки спеціального фонду Державного бюджету України -- у сумі 12.565.506,7 тис. гривень.

Затвердити на 2004 рік:

обсяги повернення кредитів до Державного бюджету України у сумі 1.830.755,1 тис. гривень, у тому числі повернення кредитів до загального фонду Державного бюджету України -- у сумі 1.238.678,8 тис. гривень та повернення кредитів до спеціального фонду Державного бюджету України -- у сумі 592.076,3 тис. гривень;

обсяги надання кредитів з Державного бюджету України у сумі 1.770.459,4 тис. гривень, у тому числі надання кредитів із загального фонду Державного бюджету України -- у сумі 463.449,9 тис. гривень та надання кредитів із спеціального фонду Державного бюджету України -- у сумі 1.307.009,5 тис. гривень.

Установити граничний розмір дефіциту Державного бюджету України на 2004 рік у сумі 3.429.532,4 тис. гривень, у тому числі граничний розмір дефіциту загального фонду Державного бюджету України -- у сумі 2.926.000 тис. гривень та граничний розмір дефіциту спеціального фонду Державного бюджету України -- у сумі 503.532,4 тис. гривень, згідно з додатком № 2 до цього Закону.

Установити розмір оборотної касової готівки Державного бюджету України у сумі 400.000 тис. гривень.

Установити, що до доходів загального фонду Державного бюджету України на 2004 рік належать:

1) податок з доходів фізичних осіб, що утримується з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ) органів внутрішніх справ, органів і установ виконання покарань, податкової міліції у зв'язку з виконанням обов'язків несення служби;

2) податок з доходів фізичних осіб, що утримується з фонду оплати праці в іноземній валюті працівників закордонних дипломатичних установ України під час їх перебування у довготерміновому закордонному відрядженні;

3)податок на прибуток підприємств (крім податку на прибуток підприємств комунальної власності);

4)збір за спеціальне використання водних ресурсів загальнодержавного значення та збір за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту;

5)збір за спеціальне використання лісових ресурсів державного значення;

6) платежі за користування надрами загальнодержавного значення;

7)збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок Державного бюджету України;

8) суми податку на додану вартість, які підлягають зарахуванню до доходів Державного бюджету України;

9) акцизний збір з вироблених в Україні товарів (крім акцизного збору з вироблених в Україні товарів, що сплачується платниками, які зареєстровані в Автономній Республіці Крим, 80 відсотків акцизного збору з вироблених в Україні нафтопродуктів і транспортних засобів);

10) акцизний збір з ввезених на територію України товарів (крім 80 відсотків акцизного збору з ввезених на територію України нафтопродуктів і транспортних засобів);

11) плата за ліцензії на певні види господарської діяльності (крім плати за ліцензії, що видаються Радою міністрів Автономної Республіки Крим, виконавчими органами місцевих рад і місцевими органами виконавчої влади, та плати за ліцензії на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями та тютюновими виробами);

12) кошти, отримані за вчинення консульських дій на території України, та 90 відсотків коштів, отриманих за вчинення консульських дій за межами України, в установленому Кабінетом Міністрів України порядку;

13) рентна плата за нафту та природний газ, газовий конденсат, що видобуваються в Україні.

Аналіз виконання бюджету в частині спеціального фонду свідчить, що показники фактичних надходжень до спеціального фонду мають стійку тенденцію перевиконання запланованих обсягів. Якщо взяти до уваги той факт, що спеціальний фонд має окремі джерела для здійснення кредитування та фінансування дефіциту, то очевидно, що поділ доходів і видатків на загальний і спеціальний фонди може мати негативні наслідки у забезпеченні гарантованих надходжень до загального фонду та фінансуванні видатків із загального фонду бюджету, що вимагає законодавчого втручання уже при формуванні проекту Державного бюджету України на 2005 рік.

Розділ ІІ. Фінансова політика держави

Фінансово-грошова система є функціональною складовою суспільного відтворення й обслуговує економічне зростання, справляючи істотний вплив на його темпи. Її сутність розкривається через складові організаційно-економічні елементи й економічні відносини, що виникають з приводу їх. Як комплекс організаційно-економічних елементів, фінансово-грошова ситема включає такі складові: бюджетну, грошову, кредитну, страхову і валютну системи. Акумулюючою складовою є бюджетна система як центр фінансів країни.

Фінанси -- це система формування, розподілу і використання в процесі суспільного відтворення грошових фондів. Економічні відносини, що виникають між державою, банками, суб'єктами господарської діяльності, окремими громадянами, між галузями економіки, регіонами й т. ін. у зв'язку з формуванням і використанням грошових фондів, що утворюються в процесі відтворення, становлять фінансові відносини.

Як складна, багаторівнева система, фінанси включають: загальнодержавні фінанси, фінанси місцевих органів влади, фінанси підприємницьких структур, фінанси домо-господарств, фінанси громадських організацій і недержавних фондів. Кожна з цих підсистем являє собою єдність взаємопов'язаних структурних елементів: витрат, доходів, способів формування доходів, інститутів підсистеми, відносин між суб'єктами підсистеми.

Основним елементом у структурі фінансової системи є загальнодержавні фінанси:

державний бюджет, державні централізовані й децентралізовані фонди цільового призначення, фінанси підприємств і організацій державної форми власності, державний кредит, державне страхування.

Державні фінанси відіграють провідну роль у всій фінансовій системі. Це своєрідний барометр, який відображає загальний стан економіки, могутній фактор, що визначає її розвиток.

Через державні фінанси перерозподіляється значна частина ВВП країн із розвинутою економікою: в Японії -- 1/3, Франції -- більше 1/2, Швеції -- 2/3 іт. ін. В Україні за роки незалежності спостерігалося зростання частки ВВП, яка розподіляється через бюджет, до половини, а потім тенденція змінилася на зменшення. У Росії, наприклад, ця частка також становить 1/2. Для порівняння, в колишньому СРСР через державний бюджет перерозподілялося більше 70 відсотків ВВП.

Частка доходів бюджету у ВВП України така, відсотки:

1994 р.	1995 р.	1996 р.	1997 р.	1998 р.	1999 р.	2000 р.	2001 р.	2002 р.
26,7	32,8	40,0	49,1	40,1	38,6	42,4	39,0	37,0

Функції держави та суспільних фінансів в умовах ринкової економіки вперше були сформульовані Р.А. Масгрейвом у роботі "Теорія і практика державних фінансів" (1978 р.). За Масгрейвом, фінанси виконують три функції:

-- надання суспільних товарів та послуг або регулювання процесу, відповідно до якого визначається склад суспільних товарів і відбувається розподіл обмежених виробничих факторів (робочої сили та капіталів) між суспільним і приватним секторами (алокативна функція);

-- коригування розподілу доходів і майна (дистрибутивна функція);

-- підтримання високого рівня зайнятості за достатньої стабільності цін (стабілізаційна функція).

На наш погляд, доцільно виділити ще одну функцію фінансів -- контрольну. Так, основним об'єктом контролю з боку держави за фінансами суб'єктів господарювання є додержання останніми встановлених правил віднесення витрат на валові витрати виробництва та обігу, а також облік власних коштів (майна) і фінансових результатів як об'єктів оподаткування.

Центральне місце в системі загальнодержавних фінансів посідає державний бюджет України. Державний бюджет являє собою централізований фонд фінансових ресурсів держави, призначений для фінансування виконання покладених на нього функцій, закріплених у Конституції України. В організаційному аспекті -- це річний план державних витрат і джерел їхнього фінансового забезпечення. Разом із бюджетами місцевих органів влади державний бюджет України утворює зведений (консолідований) бюджет.

Основні напрямки бюджетної політики визначаються Верховною Радою України в спеціальній постанові, що називається бюджетною резолюцією.

Проект бюджету щорічно обговорюється Верховною Радою України, в результаті чого приймається Закон про Державний бюджет України на відповідний рік. З політико-економічного погляду, державний бюджет -- це своєрідний компроміс між завданнями держави, зацікавленої в збільшенні бюджетних коштів, а отже, податкових надходжень, та інтересами власників і найманих працівників щодо ставок податків на доходи, нерухоме майно, податкових пільг, бюджетних витрат на соціальні потреби; компроміс між загальнодержавними й місцевими інтересами окремих галузей щодо податків і субсидій, пільгових кредитів і державних замовлень, підрядів на будівництво й інвестиційних премій. Кожний такий компроміс супроводжується боротьбою в парламенті.

Дохідна частина бюджету складається в основному з податкових надходжень. Меншу її частину становлять неподаткові надходження. В Україні вагомою частиною в структурі доходів державного бюджету є податок на додану вартість (ПДВ). Прибутковий податок із громадян зараховується до місцевих бюджетів.

Витрати державного бюджету виконують функції політичного, соціального й господарського регулювання, їх класифікують залежно від пріоритетності підходу:

а) предметна, або галузева, бюджетна класифікація -- визначення витрат за галузями господарства й управління;

б) економічна -- диференціація витрат за господарськими ознаками або виробничими елементами (капітальні вкладення, заробітна плата, дотації і т. ін.);

в)змішана, або комбінована -- поєднання відомчих і предметних ознак;

г) цільова -- облік загальнонаціональних, політичних, економічних і соціальних завдань або програм;

д)функціональна -- державні засоби розглядаються як інструмент політики уряду;

е) за фінансовими ознаками -- витрати класифікуються на незворотні, часові й умовні.

Кожна країна має свою структуру доходів і витрат бюджету. Це залежить від багатьох факторів: державного устрою, рівня економічного розвитку, економічної політики, що проводиться в конкретних умовах (стримування ділової активності або її стимулювання, лібералізації економіки чи активного соціального захисту населення та ін.).

Незважаючи на різноманітність державних підходів до формування й використання бюджету, існують загальні риси й закономірності.

Перше місце в державних витратах, як правило, посідають соціальні статті: соціальна допомога, освіта, охорона здоров'я. У цьому головна мета бюджетної політики, як і всієї державної економічної політики взагалі: стабілізація, зміцнення і пристосування наявного соціально-економічного устрою до умов, що змінюються. Такі витрати покликані пом'якшити диференціацію соціальних груп, властиву ринковій економіці. При цьому полегшення доступу відносно менше забезпечених прошарків до одержання кваліфікації, належного медичного обслуговування, гарантованої мінімальної пенсії і гідного житла не тільки відіграє соціальне стабілізуючу роль, а й забезпечує господарство найважливішим фактором виробництва -- кваліфікованою і здоровою робочою силою, а отже, збільшує національне багатство країни.

У структурі витрат бюджету України найбільшу питому вагу мають витрати соціального характеру і витрати на розвиток економіки.

Виконання державного бюджету в ідеалі -- це повне покриття витрат доходами. Перевищення витрат над доходами призводить до утворення бюджетного дефіциту, який покривається державними позиками -- внутрішніми й зовнішніми. Позики здійснюються у вигляді продажу державних цінних паперів (облігацій, векселів), кредиту в банку. Останню форму фінансування бюджетного дефіциту використовує місцева влада. Зовнішні позики для покриття дефіциту державного бюджету в таких міжнародних економічних організаціях, як МВФ, МБ та в розвинутих країн і об'єднань їх на зразок ЄС і т. ін., характерні для країн, що розвиваються, а також усе більше використовуються перехідними до ринку країнами, в тому числі Україною.

Дефіцит бюджету часто покривають також додатковою емісією грошей. Унаслідок такої емісії розвивається неконтрольована інфляція, підриваються стимули для інвестицій, розкручується спіраль заробітна плата -- ціни, знецінюються збереження населення, відтворюється бюджетний дефіцит.

Кредитна емісія як спосіб фінансування дефіциту бюджету широко використовувалась в Україні. До травня 1993 р. емісійні кредити НБУ уряду надавались автоматично. Саме тому 1992 р. був першим роком гіперінфляції в Україні. З липня 1993 р. встановлено, що обсяг кредитів уряду не може перевищувати відповідної межі, визначеної Верховною Радою. У 1997 р. за рахунок кредитів НБУ було профінансовано майже половину дефіциту бюджету, в 1998 р. -- 67 відсотків. Ще 35 відсотків дефіциту покривалося за рахунок облігацій внутрішньої державної позики (ОВДП), вперше випущених у 1995 р. У 1996 і 1997 pp. збільшувалась частина дефіциту бюджету, фінансована за рахунок ОВДП.

Заборгованість уряду і державних органів створює державний борг, який виплачується з відсотками. Тому кажуть, що сьогоднішні державні позики -- це завтрашні податки. Як правило, з поточних бюджетних доходів не вдається виплачувати повністю відсотки і вчасно погашати державні позики. У зв'язку з цим уряд вдається до нових позик: покриваючи таким чином старі борги, він створює нові.

Важливою складовою державних фінансів є бюджетні й позабюджетні цільові державні фонди. Відповідно до законодавчих і нормативних актів України в дохідну частину бюджету включались кошти таких цільових бюджетних фондів, як Фонд для вжиття заходів з ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи і соціального захисту населення, Державний інноваційний фонд, Фонд сприяння зайнятості населення, Фонд розвитку паливно-енергетичного комплексу, Фонд України з соціального захисту інвалідів. До державних позабюджетних фондів належать Пенсійний фонд, Фонд соціального страхування, Державний фонд приватизації та ін.

Державні бюджетні й позабюджетні фонди формуються за рахунок встановлених у централізованому порядку зборів і платежів. Кошти цих фондів використовуються для державного соціального страхування й забезпечення населення, а також для фінансування державних програм розвитку відповідних галузей економіки.

Фінанси місцевих органів влади. Грошові ресурси місцевих органів влади призначені для фінансування виконання покладених на них функцій, як власних, так і делегованих. Перелік цих функцій визначає структуру витрат місцевих органів влади. Основними серед них є витрати на соціальне забезпечення, початкову і середню освіту, охорону здоров'я, будівництво й утримання доріг місцевого значення, благоустрій, житлово-комунальне господарство, культурно-мистецькі програми, природоохоронні заходи місцевого значення.

Джерела витрат місцевих органів влади поділяються на податкові доходи, доходи від майна, що належить місцевій владі; від господарської діяльності підприємств комунальної власності; доходи, залучені на ринку позикового капіталу; трансферти від центральних органів влади та органів влади вищого територіального рівня. Основним способом формування доходів місцевих органів влади в більшості розвинутих країн є місцеві податки і збори, а також комунальні платежі, доходи від діяльності комунальних підприємств, мобілізація ресурсів за рахунок комунальних позик.

В Україні відповідно до Бюджетного кодексу основним джерелом формування доходів місцевих бюджетів є прибутковий податок з громадян, плата за землю, державне мито (в частині, що належить місцевим бюджетам), єдиний податок для суб'єктів малого підприємництва, плата за ліцензії та торговий патент на певні види діяльності, плата за державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності. У Кодексі визначено перелік закріплених доходів для бюджетів місцевого самоврядування, тобто для бюджетів базового рівня, а також склад доходів бюджету Автономної Республіки Крим, обласних та районних бюджетів.

У Бюджетному кодексі вперше реалізовано вимогу Закону про місцеве самоврядування щодо бюджету розвитку місцевого самоврядування. Визначено, що джерелом формування доходів цього бюджету є кошти від відчуження майна, від повернення позик, запозичення, надходження дивідендів, нарахованих на акції господарських товариств, що є у власності відповідної територіальної громади, інвестиційні субвенції.

Важливим дохідним джерелом місцевих бюджетів є трансферти -- дотації, субвенції, а також кошти, що передаються до Державного бюджету України та місцевих бюджетів з інших місцевих бюджетів. Зокрема, у Державному бюджеті України можуть передбачатися субвенції на здійснення програм соціального захисту, на компенсацію втрат доходів місцевого самоврядування на виконання власних повноважень внаслідок надання пільг, встановлених державою, субвенції на виконання інвестиційних проектів, дотації вирівнювання. Запроваджено форму льний метод розрахунку обсягу міжбюджет-них трансфертів. Вони розраховуються на основі фінансових нормативів бюджетної забезпеченості, що визначаються шляхом ділення загального обсягу фінансових ресурсів, які спрямовуються на реалізацію бюджетних програм, на кількість мешканців чи споживачів соціальних послуг.

Фінанси підприємницьких структур становлять основу фінансової системи країни, оскільки вони безпосередньо обслуговують процес виробництва, де здійснюються створення і первинний розподіл валового внутрішнього продукту. Вони забезпечують процес відтворення на підприємстві (фірмі).

Об'єктом розподілу, здійснюваного за допомогою фінансів, є дохід (виручка) від реалізації продуктів підприємства. При первинному розподілі утворюються фонди фінансових ресурсів, за рахунок яких формуються основні й оборотні фонди, фонд оплати праці, здійснюються платежі та внески в державні фонди цільового призначення (Пенсійний фонд, Фонд соціального страхування, Фонд зайнятості, Фонд Чорнобиля та ін.), сплачується податок із прибутку. За рахунок прибутку, що залишився в розпорядженні підприємства, формуються фонди розвитку виробництва, споживання, страхові й резервні фонди.

Фонди суб'єктів господарювання використовуються на авансування оборотних коштів або проведення інвестиційних та інших затрат.