Бюджетне регулювання

Таким чином, у фінансах суб'єктів господарювання відображаються вся їхня господарська діяльність, ефективність використання основного й оборотного капіталу, інвестиційна політика.

За формою власності фінанси підприємницьких структур поділяються на приватні й змішані. Специфіка фінансів визначається також організаційно-правовою формою підприємства. Так, для фінансів орендних підприємств характерний такий важливий елемент, як система орендних платежів. Фінанси акціонерних товариств мають специфіку, зумовлену властивим акціонерній формі власності способом мобілізації грошових засобів (продаж акцій і облігацій), розподілу одержаного у вигляді прибутку доходу (дивіденди -- акціонерам, відсотки -- власникам облігацій, тантьєми -- менеджерам і т. ін.).

Фінанси домогосподарств -- це грошові фонди, які формуються у домашніх господарствах із доходів, одержаних на основі трудової, господарської та інших видів діяльності.

Наведені елементи фінансової системи взаємопов'язані. Так, з одного боку, фінанси підприємницьких структур і фінанси домогосподарств є джерелом ресурсів для державних фінансів, перш за все на них спрямовані наявні для цього мобілізаційні механізми -- податкова система, система страхування і пенсійних відрахувань, митні, рентні та інші платежі. З іншого боку, ресурси, сконцентровані в державних фінансах, знову спрямовуються в господарство країни у вигляді капіталовкладень, субсидій і дотацій підприємствам, а також населенню у формі різноманітних витрат соціального характеру.

Фінанси громадських організацій та недержавних фондів. Недержавні фонди формуються за рахунок джерел, вказаних у їхніх статутах (наприклад, благодійний фонд). Держава може підтримувати ці фонди встановленням податкових пільг на їхні вторинні доходи, якщо їх одержано за рахунок відсотків або дивідендів від вкладень у державні облігації чи цінні папери банків і підприємств. Податковим пільгам мають підлягати також кошти, спрямовані на фінансування загальнодержавних програм на позикових безпроцентних умовах.

Розділ ІІІ. Фіскальна політика

Під фіскальною (бюджетно-податковою) політикою розуміють сукупність фінансових заходів держави щодо регулювання бюджетних доходів і витрат (видатків) з метою цілеспрямованого впливу на соціально-економічний розвиток країни. Існують два види фіскальної політики: дискреційна та автоматична (політика вмонтованої стабільності).

3.1 Дискреційна фіскальна політика

Дискреційна фіскальна політика -- це свідома маніпуляція урядовими витратами і доходами, яка здійснюється на підставі державних рішень (парламенту і уряду) з метою цілеспрямованого впливу па реальний обсяг виробництва, безробіття та інфляцію. Дискреційна фіскальна політика застосовує два інструменти. Перший -- державні закупки, які є інструментом прямої дії. Збільшуючи або зменшуючи державні закупки, держава безпосередньо впливає на сукупний попит і реальний ВВП. Другий -- чисті податки, які змінюються за рахунок зміни податкових ставок і трансфертів. Змінюючи чисті податки на такій основі, держава впливає на реальний ВВП опосередковано через споживання як компонент сукупного попиту.

Вплив державних закупок на ВВП. Спочатку розглянемо вплив державних закупок на ВВП за умов, коли чисті податки не змінюються. Вплив державних закупок на ВВП можна показати за допомогою рис. 2, де він визначається за методом «витрати -- випуск».

На цьому рисунку сукупні витрати спочатку розглядаються в їх приватному варіанті (СуВ₁), тобто без того компонента, яким є державні закупки. Перетин лінії приватних сукупних витрат з бісектрисою в точці Т₁ визначає рівноважний ВВП, який дорівнює О₁.

Тепер припустимо, що уряд прийняв рішення збільшити державні закупки. Внаслідок цього сукупні витрати збільшаться, а їхня крива переміститься втору в положення СуВ₂ (СуВ₁ + Д СуВ) і перетне бісектрису в точці Т₁. Це викличе мультиплікативне збільшення реального виробництва з О₁ до О₂. Величина приросту ВВП буде дорівнювати: + Д ВВП = + Д ДЗ * М_в.

Ми розглянемо спрощений варіант впливу фіскальної політики на ВВП, в якому ми свідомо абстрагуємося від ефекту витіснення, приватних інвестицій. В дійсності збільшення ВВП за рахунок державних закупок може викликати зростання відсоткової ставки, внаслідок чого приватні інвестиції будуть скорочуватися, що частково зменшить ефект фіскальної політики. Але і спрощений варіант теж може мати місце, якщо монетарна політика забезпечить стабілізацію відсоткової ставки. Припустимо також, що ціни не змінюються.

Оскільки дискреційна фіскальна політика -- це свідомий, тобто цілеспрямований вплив держави на економіку, то в реальній практиці цільовий приріст ВВП визначається урядом наперед, а необхідне збільшення державних закупок є пошуковою величиною.

Рис. 2. Державні закупки і Рис. 3. Державні закупки і рівноважний ВВП рівноважний ВВП (метод (метод «витрати -- випуск»)

«вилучення -- ін'єкції»)

Аналогічний результат буде і в тому випадку, коли аналіз впливу державних закупок на ВВП здійснювати за методом «вилучення -- ін'єкції» (рис. 3). В цьому варіанті заощадження плюс чисті податки являють собою вилучення з потоку «доходи -- витрати» (3 + ЧП), а валові інвестиції плюс державні закупки -- ін'єкції цього потоку (ВІ + ДЗ₁). Перетин ліній вилучень (3 + ЧП) з лінією ін'єкцій (ВІ + ДЗ₁) в точці Т₁ визначає рівноважний ВВП, який дорівнює О₁.

Якщо за цих умов уряд збільшить державні закупки з ДЗ₁ до ДЗ₂, то ін'єкції адекватно зростуть. Внаслідок цього лінія ін'єкцій переміститься вгору в положення (ВІ + ДЗ₂), а її перетин з лінією (3 + ЧП) в точці Т₂ викличе збільшення ВВП від О₁ до О₂. Оскільки заощадження та чисті податки знаходяться в прямій залежності. від ВВП, то це викличе відповідне збільшення вилучень, які в точці Т₂ урівноважуються з новою величиною ін'єкцій (ВІ + ДЗ₂).

Вплив чистих податків на ВВП. Щоб визначити вплив чистих податків на ВВП у межах дискреційної фіскальної політики, потрібно попередньо прийняти деякі передумови.

По-перше, па даному етапі об'єктом фіскальної політики є лише сукупний попит. Вплив чистих податків на сукупну пропозицію тимчасово вилучається із аналізу. Пізніше ми розширимо аналіз фіскальної політики і підключимо до нього сукупну пропозицію як об'єкт податкової політики.

По-друге, в контексті фіскальної політики, спрямованої на сукупний попит, пилин чистих податки» на ВВП -- це їх вплив на споживання як компонент сукупного попиту. Але на споживання впливають і «зворотні» податки, до яких відносяться соціальні трансферти. Коли вони зменшуються, чисті податки збільшуються; коли вони збільшуються, чисті податки зменшуються.

По-третє, дискреційна фіскальна політика викликає зміни в чистих податках за допомогою державних рішень стосовно рівня податкових ставок і трансфертів. Але водночас діє і автоматична фіскальна політика, яка спирається на автоматичну залежність чистих податків від ВВП як доходу. Оскільки переважна більшість податків і трансфертів залежить від доходу, то в реальній практиці чисті податки змінюються одночасно внаслідок як дискреційних заходів, так і автоматичних змін у залежності від динаміки ВВП. Але на даному етапі предметом нашого аналізу є лише дискреційна фіскальна політика. Щоб її відокремити від автоматичної, яка буде розглядатися пізніше, доцільно спочатку спиратися лише на ті елементи чистих податків, які не залежать від змін у доході. За цих умов чисті податки будуть змінюватися лише внаслідок зміни податкових ставок та рівня трансфертів і не будуть залежати від зміни ВВП.

Чисті податки та їх складові елементи, тобто власне податки і трансферти, які не залежать від ВВП як доходу, називаються автономними. До них належать певні види податків (податок на нерухомість, на власників транспортних засобів, на землю тощо), а також деякі трансферти, які надаються за рахунок державного бюджету (пенсії, стипендії тощо).

Виникає питання, як автономій чисті податки впливають на ВВП? Щоб дати найпростішу відповідь на це питання, припустимо, що держава підвищила рівень пенсій і стипендій. Дискреційне зменшення чистих податків, яке виникло на цій основі, спричинить певний вплив на ВВП. Спочатку розглянемо наслідки цього впливу, спираючись на метод «витрати -- випуск». З цією метою можна виділити декілька логічних етапів.

Перший -- збільшиться безподатковий доход на величину зменшення чистих податків:

Другий -- збільшення безподаткового доходу у свою чергу викличе збільшення тих елементів, на які він розкладається, тобто споживчих витрат і заощаджень. Оскільки ми спираємося на метод «витрати -- випуск», то нас поки що цікавлять лише споживчі витрати, їх збільшення відбудеться пропорційно граничній схильності до споживання:



Третій --збільшення споживчих витрат --це початкове збільшення сукупних витрат, яке мультиплікативно збільшить ВВП (див. рис. 3).

Як видно із рисунка 3, до зниження чистих податків крива сукупних витрат знаходиться в положенні СуВ₁ а її перетин із бісектрисою в точці Т₁ визначає рівноважний ВВП, який дорівнює О₁. Після зниження чистих податків сукупні витрати збільшилися, внаслідок чого їх крива перемістилася вгору в положення СуВ₂. Її перетин з бісектрисою в точці Т₂ збільшує рівноважний ВВП з О₁ до О₂. Величина цього збільшення дорівнює:

Якщо збільшення ВВП визначається урядом наперед, то на цій основі можна обчислити необхідне зниження чистих податків:

При визначенні впливу чистих податків на ВВП ми спиралися на мультиплікатор витрат.

Оскільки мультиплікатор податків завжди нижчий від мультиплікатора витрат, то це означає, що кожна одиниця приросту державних закупок викликає більший приріст ВВП, ніж кожна одиниця зниження чистих податків. Якщо порівнювати вплив державних закупок і чистих податків на державний бюджет, то можна зробити висновок, що з розрахунку па однаковий приріст ВВП збільшення державних закупок є для бюджету менш збитковим варіантом фіскальної політики, ніж зниження чистих податків.

Тепер розглянемо механізм впливу автономних чистих податків на ВВП за допомогою методу «вилучення -- ін'єкції». Згідно з методом «вилучення -- ін'єкції» зниження чистих податків (за рахунок підвищення пенсій і стипендій) викличе два наслідки.

Перший -- зменшення чистих податків адекватно збільшує безподатковий доход, що відповідно з граничною схильністю до заощаджень збільшить заощадження:

Другий -- зменшення чистих податків на адекватну величину зменшить вилучення в формі чистих податків. Оскільки зменшення чистих податків перевищує збільшення заощаджень, то в підсумку сума вилучень зменшується порівняно з початковою величиною:

3.2 Автоматична фіскальна політика

Досі ми розглядали фіскальну політику, яка спиралася на дискреційні державні заходи стосовно державних закупок і чистих податків. Але цим вплив фіскальної політики на ВВП не обмежується. Практика свідчить про те, що чисті податки можуть змінюватися і автоматично, тобто без спеціальних державних рішень. Це пояснюється тим. що переважна більшість податків залежить від доходу і тому змінюється пропорційно до змін ВВП навіть при стабільних податкових ставках і рівнях трансфертів. Отже, щоб розглянути наслідки автоматичної фіскальної політики, податкові ставки і трансферти потрібно зафіксувати на незмінному рівні.

До податків,, які залежать від доходу, відносяться прибутковий податок з громадян, податок на прибутки підприємств, податок на додану вартість, акцизний збір, відрахування в різні фонди тощо. Якщо ВВП змінюється, то за таких податків податкові вилучення змінюються автоматично. Чутливість податків до ВВП залежить від системи оподаткування. При прогресивній системі рівень податкових ставок зростає за певною шкалою в залежності під зростання доходу. Тому при зростанні ВІШ податки збільшуються швидше, ніж доход. За пропорційною системою рівень податкових ставок є стабільним для всіх рівнів доходу. Тому податки змінюються прямо пропорційно зміні доходу. Певні трансферти теж залежать від динаміки ВВП. Так, виплати по безробіттю скорочуються під час зростання виробництва і збільшуються під час його падіння. Чисті податки, які автоматично, тобто без державних рішень, змінюються в залежності від зміни ВВП, називаються автоматичними чистими податками.

Автоматична залежність чистих податків від ВВП є важливим фактором стабілізації економіки. Стабілізаційна функція чистих податків пояснюється тим, що вони уявляють собою вилучення з економіки, тобто втрату її купівельної спроможності. Якщо вони збільшуються, то ВВП зменшується і навпаки. Це означає, що з точки зору економічної стабільності бажано збільшувати величину таких вилучень в періоди, коли економіка прямує до інфляції, і навпаки, зменшувати їх величину в періоди, коли намітилася тенденція до скорочення виробництва. Оскільки динаміка автоматичних податків відповідає цим вимогам, вони отримали назву вмонтованих стабілізаторів.

Незважаючи на те, що автоматичні чисті податки виконують стабілізаційну функцію без спеціальних державних рішень, їх ефективність в кінцевому підсумку теж залежить від держави. Але роль держави полягає в тому, що вона вмонтовує, тобто впроваджує в економіку певну систему податків і трансфертних платежів. При внесенні змін у цю систему стабілізаційна ефективність чистих податків буде змінюватися. Отже, автоматична фіскальна політика -- це така політика, яка встановлюючи певну систему податків і трансфертів, забезпечує їм можливість виконувати стабілізаційну функцію в економіці автоматично.

Щоб показати як автоматичні чисті податки виконують стабілізаційну функцію в економіці, розглянемо два варіанти.

Перший -- коли в економіці спостерігається «перегрів», тобто відбувається інфляційне зростання ВВП, що свідчить про надмірність сукупних витрат. За цих умов виникає необхідність стримувати сукупний попит, скорочувати сукупні витрати. Стабілізаційний механізм автоматичної фіскальної політики виглядає так:

1)ВВП інфляційне збільшується, автоматично зростають чисті податки;

2)зростання автоматичних чистих податків означає збільшення податкових вилучень з економіки;

3)внаслідок збільшення податкових вилучень зростання сукупних витрат уповільнюється, що певною мірою гальмує зростання ВВП.

Другий -- коли в економіці намітився спад виробництва, спостерігається дефіцит сукупних витрат. За цих умов економіку бажано «підбадьорити», тобто стимулювати до збільшення сукупних витрат. Стабілізаційний механізм автоматичної фіскальної політики виглядає таким чином:

1)ВВП реально .зменшується, автоматично зменшуються чисті податки;

2)зменшення автоматичних чистих податків означає зменшення податкових вилучень з економіки;

3) внаслідок зменшення податкових вилучень скорочення сукупних витрат уповільнюється, що певною мірою гальмує падіння виробництва.

Отже, в міру інфляційного збільшення ВВП у періоди піднесення податкові вилучення автоматично збільшуються і завдяки цьому гальмують небажане економічне зростання. В міру скорочення реального ВВП у періоди падіння податкові вилучення автоматично скорочуються і завдяки цьому гальмують зменшенім виробництва. Але слід зазначити, що автоматичні чисті податки як вмонтовані стабілізатори не є достатнім гальмом для усунення економічних коливань. Вони неспроможні повністю нейтралізувати інфляційний чи рецесійний розриви в економіці, а лише частково його зменшують.

Щоб обчислити ефект гальмування ВВП з боку автоматичних чистих податків, потрібно акцентувати увагу на тому, що будь-які автоматичні вилучення з економіки впливають на ВВП виключно через зміну мультиплікатора. Іншими словами, автоматичні чисті податки, як і заощадження, -- це такі фактори, вплив яких на ВВП опосередковується їхнім впливом на мультиплікатор. Модель мультиплікатора витрат з урахуванням лише заощаджень ми вже знаємо. Тепер постає необхідність внести зміни в цю модель з урахуванням автоматичних чистих податків.

З цією метою спочатку розглянемо кількісну залежність автоматичних податкових вилучень від зміни ВВП. Відношення між зміною автоматичних чистих податків і зміною ВВП як доходу вимірюється статистичним коефіцієнтом, який називається граничний коефіцієнт податків (ГКП):

Граничний коефіцієнт податків показує на скільки грошових одиниць змінюється величина автоматичних податкових вилучень зі зміною доходу на одну грошову одиницю. Наприклад, зі збільшенням ВВП на одну гривню автоматичні чисті податки збільшуються на 0,2 гривні. Це означає, що ГКП = 0,2.

Як ми вже знаємо, в умовах застосування автономних чистих податків зі зміною доходу автоматично змінюються вилучення лише в формі заощаджень. Тому будь-яке збільшення доходу породжує приріст споживчих витрат пропорційно ГСС або пропорційно 1 - ГСЗ. За цих умов автоматичні вилучення зростають в пропорції 1 - ГСС або ГСЗ. Цим умовам відповідає простий мультиплікатор витрат:



В умовах автоматичних чистих податків зі зміною доходу крім вилучень в формі заощаджень автоматично змінюються податкові вилучення. Тому будь-яке збільшення доходу викликає збільшення споживчих витрат пропорційно добутку ГСС на (1 - ГКП), тобто пропорційно ГСС (1 - ГКП). Оскільки між мультиплікатором витрат і вилученнями з економіки існує обернено пропорційна залежність, то це означає, що мультиплікатор витрат повинен зменшитися.

Щоб визначити формулу мультиплікатора витрат з урахуванням подвійного вилучення (заощадження плюс автоматичні чисті податки), розглянемо механізм перетворення доходів у витрати за допомогою схеми:

У наведеній схемі Д ВІ_п -- початковий приріст валових інвестицій, який породжує певну низку угод з відповідними приростами витрат і доходів.

Із схеми видно, що на кожному етапі угод витрати перетворюються в рівнозначну величину доходу, але доходи попереднього етапу перетворюються в зменшену величину витрат наступного етапу. Це пояснюється виникненням подвійного вилучення в пропорції 1-ГСС х (1-ГКП). Отже, в умовах застосування лише автономних чистих податків вилучення дорівнюють 1 - ГСС. Тому мультиплікатор витрат є величиною обернено пропорційною до цих вилучень. В умовах застосування автоматичних чистих податків вилучення дорівнюють 1 - ГСС (1 - ГКП). Тому мультиплікатор витрат є величиною обернено пропорційною до цих вилучень:

Мультиплікатор витрат з урахуванням подвійного вилучення (заощадження плюс автоматичні чисті податки) -- це складний мультиплікатор витрат в умовах закритої економіки. Оскільки знаменник формули складного мультиплікатора є величиною більшою, ніж у формулі простого мультиплікатора, то це означає, що складний мультиплікатор нижчий від простого.

В умовах застосування автоматичних чистих податків змінюється і формула мультиплікатора податків. Вище ми показали, що при застосуванні лише автономних чистих податків мультиплікатор податків нижчий від мультиплікатора витрат рівно на одиницю: М_п = М_в - 1. Але ця формула відповідає спрощеним умовам, коли не застосовуються автоматичні чисті податки. Щоб врахувати автоматичні чисті податки, слід спиратися на універсальне правило, згідно з яким мультиплікатор податків завжди менший від мультиплікатора витрат пропорційно граничній схильності до споживання, тобто М_п = М_в х ГСС. Спираючись на це правило, дістанемо формулу складного мультиплікатора податків:

Після того, як ми визначилися з мультиплікаторами, знову повернемося до ефекту гальмування ВВП з боку автоматичних чистих податків. З цією метою звернемося до умовного прикладу.

Отже, у наведеному прикладі автоматичні чисті податки гальмують інфляційне зростання чи рецесійне зменшення ВВП лише частково, тобто на 75 млн. грн., або 37,5 %. Це означає, що для повної стабілізації економіки дія вмонтованих стабілізаторів повинна доповнюватися заходами дискреційної фіскальної політики, тобто за рахунок відповідної зміни державних закупок, податкових ставок або трансфертів.

Щоб визначити ті заходи, які держава повинна застосувати з метою повної стабілізації економіки, ми повинні виходити з того, що реальна фіскальна політика приймає необхідні дискреційні рішення в умовах дії автоматичних чистих податків. За цих умов ВВП змінюється двічі: 1) внаслідок дискреційних рішень стосовно державних закупок і чистих податків; 2) за рахунок впливу автоматичних чистих податків на рівень мультиплікатора. Це означає, що при зміні державних закупок, податкових ставок або рівня трансфертів зміну ВВП можна обчислити за уже відомими формулами, в яких застосовуються складні мультиплікатори:

Спираючись на ці формули, можна обчислити і необхідні зміни в державних закупках і чистих податках, якщо зміни в ВВП є заданими наперед. Так, у наведеному прикладі, щоб зменшити або збільшити ВВП ще на 125 млн. грн., державі потрібно зменшити або збільшити державні закупки на 50 млн. грн. Аналогічного результату можна досягти за рахунок дискреційного збільшення або зменшення чистих податків приблизно на 66 млн. грн.

Досі ми розглядали одноінструментну фіскальну політику, згідно з якою держава змінює лише державні закупки без зміни чистих податків або змінює лише чисті податки без зміни державних закупок. Але держава може застосовувати і двоінструментну фіскальну політику, тобто одночасно змінювати державні закупки і чисті податки. Реально припустити такий варіант, коли держава, виходячи із необхідності мінімізації бюджетного дефіциту, одночасно збільшує державні закупки і чисті податки. За цих умов ВВП змінюється двічі і в протилежних напрямках: за рахунок збільшення державних закупок ВВП зростає, а внаслідок підвищення чистих податків ВВП зменшується. Звідси підсумкова зміна ВВП буде дорівнювати:

Звичайно, що в залежності від співвідношення між величиною змін у державних закупках і чистих податках кінцевий результат може бути різним. Крім того, на цей результат впливає також співвідношення між мультиплікаторами витрат і податків, яке залежить від граничної схильності до споживання.

3.3 Фіскальна політика і державний бюджет

Вплив фіскальної політики на економіку здійснюється через державний бюджет. Між фіскальною політикою і державним бюджетом існує пряма і зворотна залежність. З одного боку, державний бюджет визначає можливості фіскальної політики; з іншого -- фіскальна політика впливає на стан державного бюджету. Роль державного бюджету у фіскальній політиці визначається не лише його величиною. Важливе значення має також його структура та співвідношення між державними заходами і витратами (видатками).

Головною метою фіскальної політики є стабілізація економіки. Цій меті підпорядковується і державний бюджет. Регулюючи структуру і співвідношення між окремими частинами державного бюджету, фіскальна політика впливає одночасно на економічний розвиток і стан державного бюджету. Отже, фіскальна політика виконує дві взаємопов'язані функції: стабілізаційну і бюджетну.

Ми розглядали фіскальну політику лише в межах її стабілізаційної функції, тобто як вона впливає на основні параметри економічного розвитку, і насамперед на ВВП. З цього боку її ефективність залежить від того, якою мірою вона сприяє наближенню економіки до параметрів повної зайнятості. Тепер настала черга розглянути фіскальну політику з іншого боку -- як вона використовує державний бюджет, тобто з якими наслідками для державного бюджету вона виконує стабілізаційну функцію.

У залежності від фази економічного циклу фіскальна політика викликає неоднакові бюджетні наслідки. Так, під час падіння виробництва ефективною (доцільною) слід вважати стимулюючу (експансіоністську) політику, яка має збільшувати державні закупки і знижувати чисті податки, або застосовувати перелічені заходи одночасно. Неминучим наслідком такої політики є виникнення бюджетного дефіциту або його збільшення.

Припустимо, що навпаки, в економіці спостерігається інфляційне зростання, викликане надмірним попитом. За цих умов ефективною (доцільною) слід вважати стримуючу (рестриктивну) політику, яка повинна зменшувати державні закупки і підвищувати чисті податки, або застосовувати зазначені заходи одночасно. Неминучим результатом такої політики буде скорочення бюджетного дефіциту або виникнення бюджету з надлишком.

Але слід зазначити, що стан державного бюджету залежить не лише від дискреційних заходів фіскальної політики. Іншим фактором, який на неї впливає, є циклічні коливання в економіці. Так, під час спаду виробництва стан державного бюджету погіршується, тобто виникає або збільшується бюджетний дефіцит. Це викликається зменшенням чистих податків внаслідок автоматичного скорочення податкових надходжень до бюджету і збільшенням трансфертних витрат. Під час піднесення економіки виникають протилежні наслідки.

З метою розмежування впливу на стан державного бюджету дискреційних фіскальних заходів і циклічних коливань слід розрізняти фактичне і потенційне бюджетне сальдо. В загальному контексті формулу бюджетного сальдо можна записати таким чином:

Відмінність між фактичним і потенційним бюджетним сальдо полягає в тому, що вони обумовлюються різною величиною ВВП як доходу, від якого залежить величина чистих податків.

Фактичне бюджетне сальдо (БСд) -- це величина, яка забезпечується в умовах фактичного рівня зайнятості, тобто фактичного ВВП:

де СКП -- середній коефіцієнт чистих податків, який відбиває їхнє відношення до ВВП; (ВВП_ф х СКП) -- чисті податки.

Потенційне бюджетне сальдо (БС„) -- це величина, яка забезпечується в умовах повної зайнятості. Вона показує, яка могла бути різниця між доходами і витратами державного бюджету за умов, коли б економіка виробляла потенційний ВВП: БС_п = (ВВП_п х СКП) - ДЗ.

Порівнюючи між собою фактичне і потенційне бюджетне сальдо, можна зробити два висновки.

Перший -- циклічне падіння виробництва викликає певну втрату доходів для державного бюджету. Такі втрати відображаються через циклічне бюджетне сальдо (БС_п). Воно обчислюється як різниця між фактичним і потенційним бюджетним сальдо:

Наприклад, БС_ф = - 10 млрд. грн., БС_п = + 5 млрд. грн. Звідси циклічне бюджетне сальдо дорівнює - 15 млрд. грн. Це означає, що внаслідок циклічного падіння доходи, які втрачає державний бюджет, дорівнюють 15 млрд. грн.

Другий -- оскільки потенційне бюджетне сальдо виключає вплив циклічного падіння на державний бюджет, то завдяки цьому воно дістає здатність відбивати ефективність бюджетної діяльності держави. Так, в умовах неповної зайнятості .фіскальна політика має бути стимулюючою, а потенційне бюджетне сальдо ---повинне збільшуватися від'ємно. Це свідчить про ефективну бюджетну діяльність держави. Якщо воно збільшується позитивно, то бюджетна діяльність держави є неефективною, тобто дискреційна фіскальна політика не виконує стабілізаційну функцію: державні закупки занижені або чисті податки завищені. В умовах повної зайнятості фіскальна політика має бути стримуючою, а потенційне бюджетне сальдо повинне позитивно збільшуватися. Це ознака ефективної бюджетної діяльності. Якщо воно збільшується від'ємно, то бюджетна діяльність держави є неефективною, тобто дискреційна фіскальна політика не виконує стабілізаційної функції: державні закупки завищені або чисті податки занижені.

Отже, динаміка фактичного бюджетного сальдо не завжди може дати правильну відповідь про бюджетну ефективність фіскальної політики. На це питання може відповісти лише динаміка потенційного бюджетного сальдо.

Дискреційна фіскальна політика, яка претендує на ефективне використання державного бюджету, завжди вирішує складну альтернативу: стабілізація економіки чи збалансування державного бюджету. Особливо гострою стає ця альтернатива за умов падіння виробництва, викликаного дефицитом сукупного попиту. З одного боку, щоб зупинити падіння виробництва, потрібно застосовувати стимулюючу фіскальну політику. З іншого -- це викликає від'ємне збільшення бюджетною сальдо, тобто спрямовує бюджет до дефіциту.

Виникає питання -- чи може дискреційна фіскальна політика виконувати стабілізаційну функцію і водночас забезпечувати збалансованість державного бюджету? Щоб відповісти на це питання, слід розглянути три концепції регулювання державного бюджету.

Перша -- збалансування бюджету на щорічній основі. Це означає, що державні витрати повинні вирівнюватися з доходами в межах кожного року.

Але така концепція вступає в суперечність зі стабілізаційною функцією фіскальної політики.

Припустимо, що економіка увійшла в фазу падіння. ВВП скорочується, тому автоматично зменшуються чисті податки, що спрямовує державний бюджет до дефіциту. Тепер припустимо, що нам потрібно збалансувати державний бюджет на щорічній основі. Для цього потрібно дискреційне підвищити чисті податки або зменшити державні закупки. Але ці заходи є стримуючими для економіки. Вони викличуть ще більше падіння виробництва, тоді як його потрібно збільшувати.

Друга -- збалансування бюджету на циклічній основі. Згідно з цією концепцією бюджет повинен балансуватися не щорічно, а в межах економічного циклу. Під час падіння виробництва держава, щоб стимулювати економіку, дискреційне зменшує чисті податки і збільшує державні закупки, що спрямовує бюджет до дефіциту. Під час інфляційного зростання, щоб стримати економіку, держава дискреційне підвищує чисті податки і скорочує державні закупки, що спрямовує бюджет до надлишку.

Бюджетний надлишок під час інфляційного зростання повинен покривати бюджетний дефіцит під час падіння виробництва і тому в межах економічного циклу бюджет повинен балансуватися. Але досвід показує, що зростання та падіння нееквівалентні між собою за глибиною й тривалістю. Тому в межах економічного циклу гармонія між надлишками і дефіцитами це досягається, що не забезпечує збалансованості державного бюджету.

Отже, одночасне дотримання стабілізаційної функції і збалансованого бюджету є для фіскальної політики несумісним. Тому вона змушена вибирати, тобто вирішувати, що є більш пріоритетним -- стабілізація економіки чи збалансування державного бюджету. Як показує світовий досвід, при вирішенні цієї альтернативи перевага надається стабілізаційній функції. Це означає, що в основі фіскальної політики повинна лежати концепція функціональних фінансів.

Згідно з концепцією функціональних фінансів бюджетна функція фіскальної політики повинна бути підпорядкована стабілізаційній. Таке співвідношення між стабілізаційною і бюджетною функціями обумовлено тим, що макроекономічна стабілізація є метою фіскальної політики, а державний бюджет -- це інструмент її досягнення. Спираючись на концепцію функціональних фінансів, сучасна фіскальна політика припускає можливість застосування незбалансованого бюджету. Насамперед це стосується дефіцитного бюджету. Якщо бюджетний дефіцит є необхідною умовою для стабілізації економіки, то, з одного боку, держава свідомо йде на його створення; з іншого -- вона передбачає певні джерела його фінансування.

Існує три джерела дефіцитного фінансування:

1. Внутрішні позички. В цьому випадку уряд виходить на внутрішній грошовий ринок, де розміщує свої позички, тобто продає державні цінні папери, і за рахунок виручки від їх реалізації отримує необхідні кошти в борг.

2.Зовнішні позички. Ці позички можуть надавати уряду міжнародні фінансові організації, іноземні уряди та приватні іноземні фірми.

3.Грошово-кредитна емісія. Це означає, що Національний банк випускає нові гроші, які не забезпечені зростанням товарної маси, і за допомогою певного кредитного механізму фінансує уряд.

Приріст державних витрат, здійснений за рахунок бюджетного дефіциту, за умов їх ефективного використання, через певний час може викликати збільшення виробництва. Завдяки цьому автоматично зростуть податкові надходження до бюджету і його дефіцит самоліквідується. Але це не означає, що дефіцитне фінансування є чарівною палицею. Його застосування породжує проблему міжчасового вибору. Так, перші два джерела фінансування бюджетного дефіциту є неінфляційними, але створюють державний борг (внутрішній і зовнішній), повернення якого викликає у майбутньому необхідність підвищення податків або скорочення державних витрат. Грошово-кредитна емісія не створює державного боргу, але є інфляційною і тому породжує інфляційний податок у поточному періоді.

Вибір раціонального співвідношення між окремими джерелами дефіцитного фінансування -- гостра проблема фіскальної політики. Загальновизнаним є те, що найбільшою загрозою для економіки є грошово-кредитна емісія. Її застосування як джерела фінансування бюджетних дефіцитів породжує неконтрольовану інфляцію, підриває стимули до довгострокових інвестицій, розкручує спіраль ціни -- заробітна плата, знецінює заощадження домогосподарств, відтворює бюджетний дефіцит. З метою обмеження грошово-кредитної емісії в багатьох країнах конституційне закріплюється незалежність національних емісійних банків від уряду. Крім того, величина грошово-кредитної емісії регламентується парламентом.

Державні позички є менш загрозливим для економіки джерелом фінансування бюджетних дефіцитів. Але й вони спричинюють певний негативний вплив на економіку. По-перше, в гострих кризових ситуаціях уряд застосовує примусове розміщення державних цінних паперів і таким чином порушує ринкову мотивацію до інвестиційної діяльності з боку суб'єктів приватного сектора економіки. По-друге, якщо навіть уряд створює достатні стимули для купівлі юридичними і фізичними особами державних цінних паперів, то це збільшує попит на ринку кредитних ресурсів, підвищує відсоткову ставку і викликає певний ефект витіснення приватних інвестицій.

Державні позички, які з часом накопичуються, створюють державний борг, величина якого визначається як сума отриманих позичок за мінусом повернених позичок. Державний борг потрібно повертати з відсотками. Якщо він досягає великих розмірів, то може виникнути «вибухове» збільшення відсоткових виплат. У такому випадку величина коштів, які необхідні для обслуговування державного боргу, може стати настільки значною, що перетвориться в головну статтю витрат державного бюджету. Це може поставити уряд перед необхідністю звернутися до нових позичок або до підвищення податків. Якщо контроль над державним боргом втрачається, то в кінцевому підсумку держава змушена вдатися до грошово-кредитної емісії з відповідними наслідками.

Отже, безболісних джерел фінансування бюджетних дефіцитів не існує. Тому ефективною може бути лише зважена фіскальна політика, згідно з якою держава повинна постійно коригувати свої витрати з урахуванням змін в отриманні доходів, а до державних позичок вдаватися лише за умов, якщо вони здатні в перспективі створювати джерела для їх повернення.

3.4Фіскальна політика з урахуванням пропозиції

Ми розглядали кейнсіанський варіант фіскальної політики, згідно з яким об'єктом є сукупний попит. Впливаючи фіскальними заходами на сукупний попит, держава залежно від фази економічного циклу стимулює або стримує економіку. Але прихильники теорії економіки пропозиції переконані в тому, що заходами фіскальної політики можна впливати не лише на попит, а й на пропозицію. На їхню думку, вплив фіскальної політики на сукупну пропозицію досягається через податки. Щоб розглянути механізм впливу податків на сукупну пропозицію, припустимо, що економіка набула тенденції до скорочення виробництва і збільшення безробіття. За цих умов держава має застосувати стимулюючу фіскальну політику у вигляді зниження податкових ставок. До яких наслідків це приведе?

Для відповіді на це питання звернемося до моделі «сукупний попит -- сукупна пропозиція» (див. рис. 4). На цьому рисунку криві Спо₁ і СПр₁ характеризують відповідно сукупний попит і сукупну пропозицію до початку застосування стимулюючої фіскальної політики. Зазначеним умовам відповідає рівноважний ВВП, який дорівнює О₁, і рівноважні ціни на рівні Ц₁.

Тепер припустимо, що держава знизила рівень податкових ставок. Згідно з кейнсіанською теорією цей захід вплине на сукупний попит і викличе його збільшення. Внаслідок цього крива сукупного попиту переміститься вгору із Спо₁ до Спо₂. Таке її переміщення збільшить рівноважну величину реального ВВП з О₁ до О₂ й одночасно підвищить рівноважну ціну з Ц₁ до Ц₂ тобто викличе інфляцію.

Але згідно з теорією економіки пропозиції податковий варіант стимулюючої фіскальної політики не обмежується цими наслідками, а доповнюється збільшенням сукупної пропозиції. Виникає питання: як зниження податкових ставок впливає на сукупну пропозицію? Логіка прихильників теорії економіки пропозиції виглядає таким чином:

По-перше, зниження особистих податків збільшить величину безподаткового доходу. У зв'язку з цим збільшаться заощадження домогосподарств, які перетворюються в інвестиції.

По-друге, зменшення податку на прибуток підприємств підвищить чисту прибутковість інвестицій, що заданої відсоткової ставки викличе зростання інвестиційного попиту. В кінцевому підсумку це підвищить норму нагромадження капіталу й створить передумови для зростання виробництва.

Водночас зниження особистих та продуктових податків збільшить реальну заробітну плату і таким чипом посилить стимули до пращ. Так, тимчасово безробітні збільшать пропозицію на ринку праці, а уже зайняті робітники отримають стимули працювати більш інтенсивно і якісно, що позитивно вплине на продуктивність праці.

Перелічені чинники викличуть збільшення сукупної пропозиції, що спричинить переміщення її кривої вправо і вниз в положення СПр₂ (див. рис. 3). У результаті цього відбудеться подальше зростання реального ВВП, тобто від О₂ до О₃. Одночасно знизяться ціни з Ц₂ до Ц₃.



Рис. 4. Вплив фіскальної Рис. 5. Крива Лаффера політики на пропозицію

Отже, згідно з уявленнями прихильників теорії економіки пропозиції зниження податків викликає набагато більший стабілізаційний ефект, ніж це випливає із кейнсіанської теорії. Але незважаючи на це, зазначена теорія не є переконливою. До основних її недоліків можна віднести слідуючі:

По-перше, вона не забезпечує практику інструментарієм, за допомогою якого можна вимірювати еластичність ВВП стосовно податків у тій частині, в якій його приріст здійснюється за рахунок збільшення сукупної пропозиції. До цього слід додати ще й фактор часу. Якщо зниження податків позитивно впливає на ВВП, то як цей позитивний ефект розподіляється в часі: він з'являється через рік чи через десять років. Є підстави стверджувати, що він розтягнеться на тривалий період. Без вирішення цих питань неможливо бути впевненим у тому, що зниження податків дійсно викликає більший приріст ВВП, ніж це випливає із фіскальної політики, спрямованої лише на попит.

По-друге, більшість опонентів даної теорії вважає, що зниження податків справить набагато більший вплив на попит, ніж на пропозицію. Внаслідок цього дефляційний ефект від сукупної пропозиції буде маловідчутним.

По-третє, опоненти цієї теорії вказують на той факт, що в короткостроковому періоді зниження податків негативно впливає на державний бюджет. Тому доцільність їх суттєвого зниження може мати місце лише за умов адекватного скорочення державних витрат. Якщо розумних резервів для цього в державному бюджеті немає, то неминучим наслідком їхнього зниження є виникнення бюджетного дефіциту. Це створює державний борг або викликає необхідність проведення грошово-кредитної емісії, яка породжує інфляцію.

Але останній аргумент прихильники теорії економіки пропозиції відхиляють. Вони вважають, що зниження податків не завжди призводить до скорочення податкових надходжень та виникнення бюджетного дефіциту. На їхню думку, за певних умов зменшення рівня оподаткування до певної межі може викликати збільшення ВВП як податкової бази і тим самим забезпечить навіть зростання податкових надходжень до бюджету. Цю гіпотезу висунув американський економіст Артур Лаффер. Тому її графічна модель отримала назву кривої Лаффера.

Крива Лаффера (див. рис. 5) відбиває зв'язок між податковими ставками (ПоС) і податковими надходженнями (ПН).

Основна ідея Лаффера полягає в тому, що за умови зростання податкової ставки від нуля до 100 % податкові надходження спочатку збільшуються від нуля до певної максимальної величини (ПН₂), а потім зменшуються знову до нуля. Згідно з кривою Лаффера, точка ПоС, відображає такий стан в економіці, коли діючі податкові ставки є надмірними. Це означає, що вони стримують ділову активність, тобто не створюють необхідних стимулів для збільшення ВВП як податкової бази до такого рівня, за яким податкові надходження могли б досягти свого максимального значення.

Крім надмірної податкової ставки, тобто ПоС₁, в інтервалі від нуля до 100 % є також оптимальна податкова ставка, за якої забезпечується максимальна величина податкових надходжень. На даному рисунку такою податковою ставкою є ПоС₂. Згідно з кривою Лаффера, якщо податкові ставки знизити до оптимального рівня, то це викличе сприятливе для бюджету економічне зростання.

Нижчі податкові ставки створюють більш високі стимули до праці, заощаджень, інвестицій і прийняття ділових ризиків, внаслідок чого збільшується ВВП як податкова база. Причому за цих умов податкова база збільшується швидше, ніж зменшується рівень податкових ставок. Тому, незважаючи на зниження податкових ставок, податкові надходження не зменшуються, а зростають до свого максимального значення, тобто до ПН₂.

При зниженні податкових ставок нижче ПоС; стимулюючий ефект, який справляє на економіку зниження податкових ставок порівняно з оптимальним рівнем, істотно зменшується. Внаслідок цього податкова база зростає повільніше, ніж зменшуються податкові ставки. Тому податкові надходження зменшуються.

Отже, згідно з кривою Лаффера, якщо діючі податкові ставки є надмірними, то їхнє оптимальне зниження дозволить збільшити виробництво за умов незмінності або навіть зростання податкових надходжень. Але такий подвійний ефект від зниження податкових ставок -- це лише гіпотеза, певне логічне припущення. Для перетворення цієї гіпотези в теорію потрібно дістати відповідь на декілька принципових питань: як знайти ту точку на кривій Лаффера, де знаходиться економіка в даний момент; як визначити той оптимальний рівень податкових ставок, який здатний забезпечити максимальну величину податкових надходжень.

Досвід «рейганоміки», в межах якої ідея Лаффера дістала певне практичне втілення, не дав однозначної відповіді на ці питання. Тому застосування кривої Лаффера на практиці є певним політичним ризиком, на який політикам слід зважуватися лише за умов, якщо існують тверді переконання, що діючі податкові ставки дійсно є надмірними і стримують ділову активність. Але навіть і за цих умов слід враховувати, що в короткостроковому періоді зниження податків неминуче викличе бюджетний дефіцит або примусить скорочувати державні виграти.

Висновки

В ході реалізації засад державної бюджетної політики усі принципи бюджетної системи діють і застосовуються в бюджетному процесі в єдності та взаємозв'язку. Жоден принцип бюджетної системи не суперечить іншому. Нормативно-правові акти, які регулюють бюджетні відносини, мають розроблятися на принципах єдиної бюджетної системи, встановлених Бюджетним кодексом України. Всеосяжність принципів бюджетної системи та їх глибинний зміст потребують розвитку бюджетного законодавства та реалізації наступних етапів бюджетної реформи.

Сьогодні зрозуміло, що оздоровлення фінансової системи України не можливе без розробки науково обґрунтованої стратегії формування і обслуговування ринку державних запозичень. Проблеми державного бюджету повинні стати окремим напрямом дослідження у сферах економічного аналізу, прогнозування, фінансового менеджменту, господарського права. Немає сумнівів, що державний бюджет не повинен використовуватися для вирішення поточних проблем. Слід змінити хибний погляд на фінансовий ринок як на такий, де ситуативно „викачуються” максимально можливі суми.

З огляду на фактичний стан формування і виконання спеціального фонду, наявність його у складі бюджету стає все більш неефективною і неперспективною. Доцільність такого розподілу має визначатися щорічно законом про Державний бюджет України. Уряд щороку в Основних напрямах бюджетної політики має обґрунтовувати, чому і надалі необхідно зберігати поділ на загальний та спеціальний фонди, адже "зв'язування" бюджетних ресурсів не додає ефективності їхньому використанню. Запропонована норма Бюджетного кодексу дає можливість відмовитись від поділу бюджету на окремі фонди і в повній мірі реалізувати принципи єдності та повноти бюджетного процесу, розглядаючи бюджет як єдиний фонд публічних фінансів.

У складі бюджетів має передбачатись певний обсяг нерозподілених видатків у вигляді резервного фонду для здійснення протягом року непередбачених видатків (стаття 24), який є складовою частиною загального фонду бюджету. Порядок використання коштів такого фонду визначається Кабінетом Міністрів України. У складі Державного бюджету України резервний фонд має передбачатися обов'язково. Рішення щодо необхідності створення резервного фонду місцевого бюджету приймає відповідна рада. При цьому резервний фонд бюджету не може перевищувати одного відсотка обсягу видатків загального фонду відповідного бюджету.

Згідно з кривою Лаффера, якщо діючі податкові ставки є надмірними, то їхнє оптимальне зниження дозволить збільшити виробництво за умов незмінності або навіть зростання податкових надходжень. Але такий подвійний ефект від зниження податкових ставок -- це лише гіпотеза, певне логічне припущення. Для перетворення цієї гіпотези в теорію потрібно дістати відповідь на декілька принципових питань: як знайти ту точку на кривій Лаффера, де знаходиться економіка в даний момент; як визначити той оптимальний рівень податкових ставок, який здатний забезпечити максимальну величину податкових надходжень.

Подальший розвиток державного бюджету в Україні повинен характеризуватися новими рисами. На нашу думку, доцільно модифікувати економічні та публічно-правові рамки його функціонування, одночасно акцентувавши увагу на ряді важливих моментів цього бюджету.

Список використаної літератури

1. Бюджетний кодекс України: закон, засади, коментар. - К., 2002.

2. Дзюбик С., Ривак О. Основи економічної теорії. - К.: Основи, 1994.

3. Курс економічної теорії. Під редакцією Чепурiна М.Н. - М.: Політіздат, 1993.

4. Макконнел Р., Брю С. Л.. Економікс: принципи, проблеми, політика. - М.: Республіка, 1992.

5. Мікроекономіка і макроекономіка: Підручник / С. Будаговська, О. Кілієвич, І. Луніна та ін.. - К., 1998.

6. Мочерный С. Основи економічної теорії. - Тернополь, 1993.

7. Мочерный С. Основи економічної теорії. - К., 1999.

8. Основи економічної теорії: політ економічний аспект: / Відп. ред. Г.Н. Климко. - 4-те вид., перероб. і доп. - К., 2002.

9. Основи економічної теорії: політ економічний аспект / Г.Н. Климко, Нестеренко. - К., 1997.

10. Политическая экономия: Учебник для вузов / Медведев В.А., Абалкин Л.И., Ожерельев В.И. и др. - М.: Политиздат, 1990.

11. Самуельсон П., Нордгауз В. Мікроекономіка. - К.: Основи, 1998.

12. Экономика. Учебник по курсу «Экономическая теория». Под. ред. А.С. Булатова. М., 1997.

13. Фішер С., Дорнбуш Р. Економіка - М.: Преса, 1993.