2

6

КУРСОВА РОБОТА

З навчальної дисципліни:

«Кримінальний процес»

На тему

ПРОВАДЖЕННЯ СЛІДЧИХ ДІЙ



Зміст

• Вступ
• Розділ 1. Поняття і значення слідчих дій
• Розділ 2. Класифікація слідчих дій у кримінальному процесі
• Розділ 3. Загальнообов'язкові умови та процесуальний порядок проведення слідчих дій
• 3.1 Допит свідка і потерпілого
• 3.2 Затримання і допит підозрюваного
• 3.3 Очна ставка
• 3.4 Огляд і ексгумація трупа
• 3.5 Освідування
• 3.6 Пред'явлення для впізнання
• 3.7 Відтворення обстановки і обставин подій
• 3.8 Обшук і виїмка
• 3.9 Призначення експертизи
• Висновки
• Список використаних джерел

Вступ

Актуальність теми дослідження. Основним змістом процесуальної діяльності є встановлення об'єктивної істини, а основним засобом отримання і перевірки доказів є слідчі дії.

У теорії кримінального процесу мають місце різні визначення поняття слідчих дій. Наприклад, на думку Н.А. Громова, слідчі да - це передбачені кримінально-процесуальним законом і здійснювані з метою збирання і перевірки доказів заходи, що складаються з сукупності пошукових, пізнавальних і засвідчуваних прийомів, які обумовлені своєрідним поєднанням у кожному з них загальнонаукових методів пізнання, що відповідають особливостям слідів злочину і пристосованих для ефективного виявлення, сприйняття і закріплення доказової інформації.

Основу слідчих дій складають окремі методи пізнання - візуальне спостереження, розпитування, сприйняття, пошук, порівняння (ідентифікація), відтворення, дослідження, які супроводжуються закріпленням (фіксацією та засвідченням) одержаної доказової інформації чи висновків дослідження в відповідних процесуальних документах. Передбачуваний законом для певних випадків метод пізнання втілюється в практичній діяльності слідчого з провадження слідчої дії, а хід і результати пізнання відображаються в протоколі слідчої дії (процесуальному документі).

Норми права, які регламентують провадження слідчих дій, являють собою певну модель діяльності слідчого і несуть у собі конструктивні засади. Вони створюють правовий інститут - слідчу дію. Виступаючи як пізнавально-засвідчувальна дія, слідча дія одночасно є також і актом застосування права і в силу цього являє собою певну систему правовідносин.

Інститут слідчої дії - це система правових приписів, що визначають: сферу й об'єкт слідчої дії, його мету і завдання; підстави проведення; коло учасників та їх правовий статус; механізм реалізації ними своїх прав і обов'язків; порядок здійснення і правила провадження пізнавально-засвідчувальних дій; способи і форми їх фіксації; гарантії захисту прав і свобод людини, заходи та межі примусу і відповідальності, які застосовуються у разі невиконання положень закону.

Кожна слідча дія є не тільки засобом пізнання, засобом збирання, дослідження та перевірки доказів, а й виступає як акт правозастосовної діяльності. Тому інститут слідчої дії має встановлювати певну систему гарантій як встановлення істини, так і забезпечення прав і свобод людини.

Таким чином, викладене вище зумовлює актуальність дослідження курсової роботи.

Об'єктом дослідження даної курсової роботи є кримінально-процесуальне законодавство України.

Предметом дослідження - провадження слідчих дій.

Метою курсової роботи є дослідження провадження слідчих дій.

Мета роботи передбачає виконання таких завдань:

дослідити поняття і значення слідчих дій;

охарактеризувати класифікацію слідчих дій у кримінальному процесі;

визначити загальнообов'язкові умови та процесуальний порядок проведення слідчих дій.

Розділ 1. Поняття і значення слідчих дій

Процесуальні дії слідчого, незалежно від їх безпосереднього завдання, в сукупності спрямовані на всебічне, повне й об'єктивне розслідування кримінальної справи. У такому значенні всі процесуальні дії слідчого по кримінальній справі, здавалося б, повинні називатися слідчими. Однак в юридичній літературі прийнято називати слідчими лише ті процесуальні дії слідчого, які, на відміну від інших (винесення постанов про направлення справи, обрання запобіжних заходів, роз'яснення прав учасникам процесу тощо), спрямовані на виявлення, перевірку і закріплення доказів.

Деякі автори ототожнюють поняття процесуальних і слідчих дій.

Протилежну думку щодо цього висловив М.І. Бажанов. Він відносив до слідчих дії, що проваджуються у кримінальних справах з метою збирання і фіксування доказів, а також притягнення як обвинуваченого, обрання щодо обвинуваченого запобіжного заходу, визнання особи потерпілим, цивільним позивачем і цивільним відповідачем, тобто такі процесуальні дії, мета яких зовсім інша [12, 294].

О.Я. Дубинський розумів під слідчими діями процесуальні дії слідчого чи особи, яка проводить дізнання, що здійснюються, як правило, в стадії досудового слідства відповідно до визначених правил і напрямків щодо збирання і перевірки доказів [11].

У кримінально-процесуальній літературі є й інші визначення слідчих дій. Можна погодитися з думкою Н.А. Якубовича, що слідчі дії - це передбачена кримінально-процесуальним законом сукупність операцій, що забезпечується державним примусом і прийомами, які здійснюються при розслідуванні злочинів для виявлення, фіксування і перевірок фактичних даних, що мають значення доказів по кримінальній справі. Кожна зі слідчих дій виступає як специфічна сукупність пізнавальних прийомів виявлення і відображення доказової інформації певного виду [27].

Слідчі дії, що виконуються в зв'язку з розслідуваною справою, але з порушенням порядку, встановленого кримінально-процесуальним законом, не можна розглядати як засоби отримання або перевірки доказів. З іншого боку, слідчі дії, оформлені за всіма правилами, але не у зв'язку з кримінальною справою або до її порушення, недопустимі. Правомірність слідчих дій визначається такими умовами:

будь-яка слідча дія може проводитися за рішенням органу дізнання і слідчого тільки після порушення кримінальної справи; в ст. 190 КПК виняток зроблено лише для огляду місця події - він можливий і до порушення кримінальної справи, також може бути застосовано до порушення кримінальної справи арешт на кореспонденцію і зняття інформації з каналів зв'язку з метою запобігти злочину (ст. 187 КПК);

порядок провадження слідчої дії та її процесуальне оформлення повинні суворо відповідати кримінально-процесуальному законодавству України;

слідчі дії проводяться за наявності правової і фактичної основ [12, 295].

Правова основа - це сукупність передбачених кримінально-процесуальним законом умов, що дають слідчому право виконати ту або іншу слідчу дію. Під фактичною основою слід розуміти фактичні дані, що диктують необхідність виконання конкретних дій в інтересах встановлення істини у справі. Мета проведення тієї або іншої слідчої дії прямо передбачена в нормах КПК. Наприклад, мета огляду - виявлення слідів злочину, з'ясування обстановки події; мета виїмки - вилучення певних предметів і документів, якщо точно відомо їх місцезнаходження.

Отже, визначаючи сутність слідчих дій, можна помітити дві сторони, що характерні для цього виду кримінально-процесуальних дій: пізнавальну і нормативну. Пізнавальна сторона слідчих дій представлена, зокрема, такими прийомами пізнання, що використовуються слідчим при їх провадженні, як спостереження, допит, опис.

Нормативна сторона слідчих дій полягає в детальній регламентації правил і умов їх проведення, що встановлені кримінально-процесуальним законодавством. Багато слідчих дій супроводжуються застосуванням заходів процесуального примусу, втручанням в особисті, майнові й інші права громадян, а також права і законні інтереси підприємств, установ, організацій. Усі слідчі дії здійснюються в ім'я правосуддя - рішення про кожного з них повинно бути законним і обґрунтованим [25].

Всі рішення по кримінальній справі, в тому числі про проведення слідчих дій, слідчий приймає самостійно (за винятком випадків, якщо законом передбачено отримання санкції); він несе повну відповідальність за їх правомірність і якість. Приймаючи рішення про проведення будь-якої слідчої дії, слідчий повинен враховувати місце і час її виконання, можливе коло учасників, необхідність застосування тих або інших технічних засобів. Законодавець дозволяє слідчому при виконанні слідчих дій звертатися до органів дізнання, які в цьому разі здійснюють свої функції суто в межах доручень і вказівок слідчого.

Слідчий не має права нікому передоручати проведення слідчих дій, якщо він може сам їх виконати і якщо не виникає необхідності дати доручення органу дізнання або слідчому іншої місцевості. Разом з тим, слідчий згідно зі своїми повноваженнями (ст. 114 КПК) не зобов'язаний доводити, чому виконати ту або іншу слідчу дію він доручає в кожному конкретному випадку органу дізнання або слідчому іншої місцевості.

Ніхто з посадових осіб органу внутрішніх справ або іншого відомства без спеціального доручення або вказівки слідчого не має права проводити жодної слідчої дії у справі, що знаходиться в його провадженні.

Співробітники міліції як представники органу дізнання мають право провести слідчі дії:

в повному обсязі тільки після порушення кримінальної справи про злочини, що не є тяжкими, до встановлення особи, яка вчинила злочин, додержуючись строків, передбачених ч. 1 ст. 108 КПК. Якщо таку особу не встановлено, дізнання зупиняється і слідчі дії не провадяться;

усі можливі після порушення ними кримінальної справи про тяжкий злочин у межах строків, передбачених ч. 2 ст. 108 КПК;

у справі, переданій від органу дізнання слідчому або що перебуває у провадженні слідчого, - тільки за його дорученням (ч. 4 ст. 104 КПК) [12, 297].

Прокурор наділений правом у необхідних випадках брати участь у проведенні тієї або іншої слідчої дії по кримінальній справі, що перебуває у провадженні слідчого, та особисто проводити окремі слідчі дії або розслідування в повному обсязі по будь-якій справі (ч. 1 п. 5 ст. 227 КПК). При цьому він не набуває повноважень слідчого, а діє в порядку нагляду за досудовим слідством.

Слідчі дії проводяться не тільки з ініціативи слідчого, а й за вказівкою прокурора, начальника слідчого відділу або за клопотанням осіб, що беруть участь у справі: обвинуваченого, його захисника, потерпілого, цивільного позивача і цивільного відповідача, а також їх представників. Необхідність проведення слідчих дій за клопотаннями вказаних осіб визначає слідчий. Свою відмову в задоволенні клопотання про проведення слідчих дій слідчий повинен мотивувати в постанові. Однак це не означає, що можна відхиляти обґрунтоване клопотання.

Обрання тих або інших слідчих дій залежить від характеру кримінальної справи, однак закон передбачає і випадки обов'язкового їх проведення. Наприклад, ст. 76 КПК передбачає обов'язкове проведення експертизи для встановлення причин смерті та характеру тілесних ушкоджень, для визначення психічного стану підозрюваного або обвинуваченого.



Розділ 2. Класифікація слідчих дій у кримінальному процесі

Для інституту слідчих дій характерна наявність системи загальних норм, які застосовуються при провадженні кожної слідчої дії або окремої групи таких, що дозволяє законодавцю при регламентації певної слідчої дії обмежуватися оглядом та регулюванням лише окремих аспектів, які визначають його специфіку.

Кримінально-процесуальний закон передбачає та регламентує проведення таких слідчих дій:

огляд (місця події, предметів, документів, місцевості, приміщень, трупа);

освідування;

обшук (обшук житлових приміщень та інших приватних володінь, обшук службових та інших приміщень, обшук особи);

виїмка (предметів, документів);

виїмка поштово-телеграфної кореспонденції;

зняття інформації з каналів зв'язку;

накладення арешту на майно;

накладення арешту на вклади;

затримання підозрюваного;

відтворення обстановки та обставин події злочину;

допит (свідка, потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого, експерта);

очна ставка;

впізнання;

ексгумація трупа;

отримання зразків для порівняльного дослідження;

призначення та провадження експертизи [23, 481].

Система слідчих дій передбачає такі процесуальні форми здійснення пізнавальних дій, які включають у себе всі необхідні та допустимі методи пізнання і у своїй сукупності дають можливість встановлення об'єктивної істини.

Котрі з названих слідчих дій і в якій послідовності будуть проведені у кримінальній справі, залежатиме від конкретної слідчої ситуації і вирішуватиметься слідчим, дізнавачем, а в необхідних випадках також прокурором, начальником слідчого підрозділу чи начальником органу дізнання, які мають право давати вказівки особі, що провадить розслідування, щодо провадження конкретних слідчих дій.

Слідчі дії можна класифікувати залежно від цілей, об'єктів, методів виконання, часу і правил провадження, а також деяких інших критеріїв. Класифікація за різними критеріями допомагає усвідомити внутрішню сутність слідчих дій, визначити їх місце серед інших подібних.

В юридичній літературі є різні критерії для класифікації слідчих дій. М.М. Михеенко, В.Т. Hop і В.П. Шибіко пропонують наступний поділ слідчих дій:

1) основні та додаткові. Наприклад, після першого допиту свідка-очевидця розбійного нападу проводиться додатковий допит з метою з'ясування окремих обставин вчинення цього злочину;

2) первинні та повторні. Йдеться про те, що після першого допиту, огляду, обшуку тощо та сама дія проводитиметься в повному обсязі;

3) невідкладні та інші. При цьому слід мати на увазі, що невідкладність проведення певної слідчої дії може виявитися не тільки на початку розслідування, а й у ході подальшого його провадження. Наприклад, достатні підстави для проведення обшуку на квартирі знайомої обвинуваченого виникли лише після допиту самого обвинуваченого;

4) обов'язкові й необов'язкові. Обов'язковість слідчої дії може визначатися прямою вказівкою в законі, наприклад, обов'язкове призначення судово-медичної експертизи для встановлення причин смерті або встановлення тяжкості та характеру тілесних ушкоджень, обов'язковий допит обвинуваченого у справі, що передається з обвинувальним висновком до суду [16].

За своєю процесуальною формою слідчі дії можна поділити на такі, що провадяться:

1) за постановою слідчого і без неї. Без попереднього винесення постанови слідчий виконує такі слідчі дії: допити, огляди, відтворення обстановки й обставин події, Пред'явлення для впізнання і, як правило, затримання підозрюваного, а також, як виняток із загального правила, обшук особи та виїмку в неї предметів та документів (ч. 3 ст. 184 КПК);

2) з дозволу (чи за рішенням) суду або без нього. Лише голова апеляційного суду своєю постановою може дозволити слідчому накласти арешт на кореспонденцію і зняття інформації з каналів зв'язку. Обшук житла чи іншого володіння особи, за винятком невідкладних випадків, проводиться лише за мотивованою постановою судді;

3) з санкції прокурора і без санкції. З санкції прокурора проводиться обшук, за винятком житла та іншого володіння особи, арешт розшуканого обвинуваченого для направлення етапом до місця провадження слідства, призначення судово-медичної та судово-психіатричної експертиз з поміщенням обвинуваченого до відповідної медичної установи. Постанова слідчого про ексгумацію трупа має бути затверджена прокурором (ч. 2 ст. 192 КПК). Інші слідчі дії санкції прокурора не потребують;

4) за участю понятих і без них. Стаття 127 КПК визначає коло слідчих дій, які обов'язково провадяться в присутності не менше двох понятих - це провадження обшуку, виїмки, огляду, огляду і виїмки кореспонденції та дослідження інформації, знятої з каналів зв'язку (ч. 1 ст. 187¹) пред'явлення осіб та предметів для впізнання, відтворення обстановки й обставин події, опису майна. До цього переліку не увійшли допити, очні ставки, призначення експертизи.

На думку В.М. Тертишника слідчі дії залежно від мети, яка ставиться перед ними, можуть бути такими, що спрямовані на збирання або перевірку доказів. Слід зазначити, що одна і та сама слідча дія за різних обставин справи, на різних етапах провадження розслідування може бути спрямованою як на збирання нових доказів, так і на перевірку вже зібраних [23].

Слідчі дії, залежно від їхньої мети, можуть бути такими, що спрямовані на збирання або перевірку доказів. Зауважимо, однак, що одна й та сама дія може за різних обставин справи, на різних етапах провадження розслідування бути спрямованою як на збирання нових доказів, так і на перевірку вже зібраних. Виняток становить, як правило, лише перша слідча дія, мета якої - виявлення і закріплення доказів [16, 234-236].

Слідчий може використати будь-яку зі слідчих дій для досягнення мети досудового слідства, однак це не означає, що він повністю вільний в їх виборі. Багато залежить від досвіду і кваліфікації слідчого, його вміння орієнтуватися в слідчій ситуації і знання можливостей кожної слідчої дії. Слід мати на увазі, що помилка у виборі слідчої дії, підміна однієї слідчої дії іншою може спричинити незворотні наслідки: порушення строків розслідування, прав учасників досудового слідства, Слідчий, який добре володіє методикою розслідування різних видів злочинності, знає слідчу практику, володіє теоретичними, аналітичними підходами до розслідування, як правило, уникає грубих помилок у виборі слідчої дії.

Ефективність слідчих дій переважно залежить від умов сприйняття слідчим доказової інформації, яку він отримує в результаті виконання слідчих дій. Особливо важливими щодо цього є приписи закону про місце і час провадження слідчих дій.

Найчастіше слідчі дії проводяться в кабінеті слідчого, де зберігається кримінальна справа і під рукою завжди є необхідні довідкові матеріали, бланки.

Деякі слідчі дії, які зручно було б виконувати в кабінеті, слідчий повинен проводити в іншому місці. Наприклад, потерпілих можуть допитувати в лікарні, обвинувачених - у слідчому ізоляторі.

Іноді необхідно почати слідчі дії в одному місці, а закінчити - в іншому. Виїжджаючи у відрядження, слідчий може поступово виконувати слідчі дії в різних містах, або ж ті самі дії за окремими дорученнями слідчого проводять органи дізнання чи інші слідчі.

Кримінально-процесуальний закон передбачає провадження слідчих дій у денний час. У нічний час (з 22.00 до 6.00) слідчі дії можуть бути проведені в тих випадках, якщо затримання загрожує настанням небажаних наслідків (втрата доказів, продовження злочинних дій тощо).

Іноді виконання слідчої дії обумовлюється попередніми діями слідчого чи прямо вказується в законі. Наприклад, ч. 1 ст. 148 КПК покладає на слідчого обов'язок допитати обвинуваченого негайно після його явки або приводу, в будь-якому разі не пізніше доби після пред'явлення йому обвинувачення.

Тривалість слідчих дій кримінально-процесуальним законом не обмежується. Вона повністю залежить від характеру самої слідчої дії, умов, в яких вона проводиться, .а також досвідченості та кваліфікації слідчого.

При виконанні слідчих дій, незважаючи на те, що вони в деяких випадках мають примусовий характер, недопустимими є вимагання показань, посягання на честь і гідність учасника слідчої дії (ч. 3 ст. 22 КПК). Слідчий зобов'язаний, крім цього, забезпечити безпеку і майнові інтереси учасників слідчих дій.

Слідчий, розпочинаючи ту чи іншу слідчу дію, повинен роз'яснити права й обов'язки учасникам слідчої дії (гл. 3 КПК).

За необхідності він попереджує свідків, потерпілих, цивільного позивача, цивільного відповідача, захисника, експерта, спеціаліста, перекладача, понятих та інших осіб, що присутні при провадженні слідчих дій, про недопустимість розголошення даних досудового слідства без його дозволу. Учасники слідчих дій можуть оскаржити прокурору незаконні, на їх думку, дії слідчого.

Хід і результати провадження кожної слідчої дії відображаються в протоколі. Це основний вид фіксування інформації, отриманої при провадженні слідчих дій. Додатковими способами, що застосовуються поряд із веденням протоколу, є машинопис, звукозапис, стенографування, кінозйомка та відеозапис (ч. 6 ст. 115 КПК).

Протокол слідчої дії складається з трьох частин: вступної, описової та резолютивної.

Зміст протоколу визначається характером слідчої дії і порядком її виконання.

Обов'язкові реквізити протоколу кожної слідчої дії передбачені ст. 85 КПК. У ньому повинні бути вказані: місце і дата його складання, прізвище осіб, які брали участь у проведенні слідчої дії, адреси цих осіб, роз'яснення їх прав і обов'язків, зміст проведення слідчої дії, час її початку і закінчення, всі істотні для справи обставини, виявлені при виконанні даної слідчої дії.

Якщо при виконанні слідчої дії застосовувались спеціальні технічні засоби, в протоколі зазначаються назва, призначення, умови і порядок використання цих засобів, об'єкти, до яких ці засоби застосовувались, отримані результати (як позитивні, так і негативні). При цьому повинно бути зазначено, що всі присутні при виконанні слідчої дії були попереджені про застосування технічних засобів.

Протокол підписують всі особи, які брали участь у слідчій дії. Якщо обвинувачений, підозрюваний, свідок або інший учасник слідчих дій відмовляється підписати протокол, слідчий робить позначку в протоколі та завіряє її своїм підписом. Відмову підписати протокол має пояснити особа, що відмовилася. Це пояснення заноситься до протоколу. Всі доповнення і виправлення повинні бути застережені в протоколі перед підписанням.

Якщо хто-небудь з учасників проведення слідчої дії не може особисто підписати протокол, то для підписання запрошується стороння особа.

Порядок провадження кожної слідчої дії та її оформлення визначено в чинному КПК та спеціальній юридичній літературі.

Розділ 3. Загальнообов'язкові умови та процесуальний порядок проведення слідчих дій

3.1 Допит свідка і потерпілого

Допит свідка є найбільш поширеною слідчою дією, яка полягає в одержанні слідчим у передбаченому законом порядку від свідка його показань про обставини, які мають значення для правильного вирішення кримінальної справи.

Свідок викликається до слідчого, як правило, повісткою, яка вручається під розписку самому свідкові, а в разі його тимчасової відсутності - комусь із дорослих членів сім'ї, житлово-експлуатаційній організації, виконкому селищної чи сільської Ради народних депутатів або адміністрації за місцем його роботи. Свідок може бути викликаний також телеграмою і телефонограмою, а при необхідності й особисто запрошений слідчим, наприклад, щоб приховати від обвинуваченого факт виклику свідка на допит.

У повістці зазначається, хто викликається як свідок, куди і до кого, день і час явки, наслідки неявки, передбачені ст. 70, 71 КПК (ст. 166 КПК).

Повістка направляється поштою або посильним з таким розрахунком, щоб свідок мав реальну можливість вчасно з'явитися за викликом. Розписка з зазначенням дати і часу вручення повертається слідчому.

Якщо свідок не з'явиться за викликом без поважних причин, слідчий має право застосувати до нього привід через органи міліції, про що складає мотивовану постанову [16, 238].

Порядок виконання такої постанови визначається Інструкцією про порядок виконання постанов прокурорів, суддів, слідчих, органів дізнання і ухвал судів про привід підозрюваних, обвинувачених, підсудних, свідків і потерпілих, затвердженою Наказом МВС України від 23 грудня 1995 р. № 864.

Допитувати свідка дозволяється як за місцем провадження попереднього слідства, тобто в службовому кабінеті слідчого, так і за місцем його перебування (у лікарні, вдома, за місцем роботи, навчання або відпочинку), що може бути зумовлене хворобою, немічністю, малолітством свідка, а інколи й потребою негайного допиту.

Свідок допитується у відсутності інших свідків. При цьому слідчий вживає заходів до того, щоб свідки, викликані в одній справі, не могли спілкуватися між собою до закінчення допиту. Викликати таких свідків потрібно на різний час і вчасно розпочинати допити.

До допиту слідчий повинен належним чином підготуватися, вивчити матеріали справи, а при потребі також нормативні акти і спеціальну літературу, що відноситься до предмета допиту, скласти план допиту з визначенням тих питань, які слід з'ясувати при допиті, щоб уникнути повторних викликів громадян, намітити тактику допиту.

Перед допитом слідчий встановлює особу свідка з перевіркою особистих документів (паспорта, військового квитка, службового посвідчення), повідомляє, в якій справі він викликаний, роз'яснює обов'язки свідка, попереджає про кримінальну відповідальність за відмову від дачі показань і за дачу завідомо неправдивих показань за ст. 178, 179 КК, з'ясовує його стосунки з обвинуваченим (підозрюваним) та потерпілим, роз'яснює право не давати ^показання і пояснення щодо себе, членів його сім'ї чи близьких родичів (ч. 1 ст. 63 Конституції України) і пропонує розповісти все, що йому відомо про обставини, у зв'язку з якими його викликали на допит (ст. 167 КПК), у разі необхідності орієнтує, щоб той викладав події в їх хронологічній і логічній послідовності до найменших подробиць і з зазначенням інших джерел доказів, які б підтвердили його показання. Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в постанові № 9 від 1 листопада 1996 р. "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя", якщо під час проведення дізнання чи попереднього слідства допитуваній особі не було роз'яснено зміст ст. 63 Конституції України, то показання такої особи повинні визнаватися судом одержаними з порушеннями закону, що має наслідком недопустимість їх використання як засобів доказування [16, 240].

Після вільної розповіді про те, що саме і з яких джерел йому відомо про ці обставини, свідок відповідає на запитання слідчого. Запитання слідчим повинні бути сформульовані стисло, конкретно і таким чином, щоб свідок не зміг одержати інформацію для своєї відповіді. Практикою вироблені чотири види запитань, які ставляться при допиті свідка (як і інших осіб): а) доповнюючі - про обставини, які свідок забув розповісти, не надав їм значення або не хотів про них говорити, тобто про них повідомлено не було; б) уточнюючі - для деталізації окремих фактів, викладених свідком неконкретно, у загальній формі; в) нагадуючі - для того, щоб допомогти допитуваному відновити в пам'яті забуті події і факти. Свідку, який забув певний факт, ставляться запитання про інші факти, пов'язані з даним фактом: були разом, одночасно з ним, перед ним або після нього.

Неприпустимо як нагадуючі ставити навідні запитання, які підказують, нав'язують свідку певну відповідь; г) контрольні - для перевірки правильності інформації, що повідомляється свідком, слідчий запитує про джерела, з яких він одержав відомості, про обставини, при яких він сприймав певну подію, хто може підтвердити його показання.

Закон забороняє органам попереднього слідства та дізнання домагатися показань свідка шляхом насильства, погроз, обману та інших незаконних заходів (ч. 3 ст. 22 КПК).

КПК України передбачає певні особливості виклику і допиту неповнолітнього свідка (ст. 166, 168 КПК).

Неповнолітній свідок, тобто свідок, який не досяг 18-річного віку, викликається до слідчого через законних представників, за винятком випадків, коли ті заінтересовані в наслідках вирішення справи.

Повістка, телеграма чи телефонограма про виклик для допиту неповнолітнього свідка надсилається його батькам, опікунам, піклувальникам або ж адміністрації тієї установи чи організації, під опікою чи піклуванням якої він перебуває.

Свідок, якому ще не виповнилось 16 років, про кримінальну відповідальність за відмову від дачі показань і за дачу завідомо неправдивих показань за ст. 178, 179 КК не попереджається. Йому лише роз'яснюється обов'язок говорити на допиті тільки правду, а також право не давати показань або пояснень щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів (ч. 1 ст. 63 Конституції України). Крім того, КПК передбачає при допиті неповнолітніх свідків присутність певних осіб. Допит свідка у віці до 14 років, а за розсудом слідчого - до 16 років провадиться за правилами допиту дорослого свідка, але в присутності педагога, а при необхідності - лікаря, батьків чи інших законних представників неповнолітнього. Всім цим особам до початку допиту роз'яснюється їх обов'язок бути присутнім при допиті, а також право викласти свої зауваження на дії слідчого у зв'язку з допитом та фіксацією його результатів і з дозволу слідчого ставити запитання свідкові. Запитання свідкові і зауваження заносяться до протоколу допиту. Слідчий має право відвести поставлене запитання, але воно також заноситься до протоколу [16, 242].

Допит свідка, що не володіє мовою, якою ведеться розслідування, провадиться за участю перекладача (ст. 19 КПК), а допит німого або глухого - за участю особи, яка його розуміє (ст. 169 КПК).

Існують певні особливості виклику і допиту працівників дипломатичних і консульських представництв іноземних держав. Так, глава дипломатичного представництва і члени дипломатичного персоналу представництва, а також члени їх сімей, якщо вони проживають з ними і є іноземними громадянами, не зобов'язані давати показання як свідки, а в разі їх згоди давати такі показання не зобов'язані для цього з'являтися в слідчі органи (ст. 31 Віденської конвенції про дипломатичні зносини від 18 квітня 1961 р.).

Консульські посадові особи, у тому числі глави консульського представництва, а також співробітники адміністративно-технічного й обслуговуючого персоналу консульського представництва не можуть відмовитися вад дачі свідоцьких показань, крім показань з питань, пов'язаних з виконанням ними службових обов'язків. Консульські посадові особи і глави консульського представництва не несуть відповідальності за відмову від дачі показань (пункти 13, 14, 25 Положення про дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав в Україні).

Відповідно до ст. 170 КПК протокол допиту свідка повинен відповідати вимогам, визначеним ст. 85 КПК. Крім того, в ньому зазначаються: анкетні дані свідка, відомості про стосунки його з обвинуваченим (підозрюваним) і потерпілим, роз'яснення прав та обов'язків, попередження про кримінальну відповідальність за ст. 178, 179 КК з підписом свідка.

Показання свідка і відповіді на запитання викладаються від першої особи і по можливості дослівно. Скорочене, схематичне викладення показань не допускається і в тому разі, коли при допиті застосовувалися звуко- чи відеозапис і фонограма або відеокасета додається до протоколу.

Свідок має право особисто написати свої показання, але при додержанні таких умов: а) коли він сам про це просить; б) в присутності слідчого. Бажано, щоб слідчий сам заповнив анкетну частину протоколу й усно допитав свідка перед тим, як надати йому можливість самому написати показання. Про те, що показання написані свідком особисто, зазначається в протоколі допиту [16, 244].

Після закінчення допиту слідчий повинен надати свідкові можливість особисто ознайомитися з його змістом або ж прочитати протокол свідкові, якщо він про це просить слідчого.

Свідок і особи, які брали участь або були присутні при допиті, мають право просити про внесення змін і поправок до протоколу. Ці зміни і доповнення заносяться слідчим до протоколу.

Протокол підписують свідок, слідчий та особи, що були присутні чи брали участь у допиті, у тому числі прокурор, начальник слідчого підрозділу. Якщо він написаний на кількох сторінках, то свідок і перекладач підписують кожну сторінку окремо.

Виклик та допит потерпілого провадяться за правилами виклику і допиту свідка з деякими відмінностями. Так, перед початком допиту він попереджається слідчим тільки про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань за ст. 178 КК і з'ясовуються стосунки потерпілого лише з обвинуваченим або підозрюваним (ст. 171 КПК).

Слідчий і орган дізнання повинні гарантувати безпеку свідка і потерпілого. Якщо є дані, що свідчать про наявність реальної загрози їх життю, здоров'ю, житлу і майну, орган дізнання чи слідчий, у провадженні якого знаходиться кримінальна справа, або прокурор виносить мотивовану постанову про застосування заходів безпеки. Ці заходи застосовуються також щодо членів сім'ї і близьких родичів свідка і потерпілого, якщо шляхом погроз або інших протиправних дій щодо них робляться спроби вплинути на свідка чи потерпілого. Орган дізнання, слідчий, прокурор зобов'язані вжити заходів до встановлення винних у цьому осіб і притягнення їх до відповідальності (ст. 2, 20, 22 Закону "Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві").

Свідок і потерпілий мають право на відшкодування їм витрат, пов'язаних із явкою за викликом до органу дізнання, попереднього слідства з коштів цих органів (ст. 92 КПК).

3.2 Затримання і допит підозрюваного

Затримання особи за підозрою у вчиненні злочину належить до слідчих дій, маючи на увазі, що воно являє собою не лише короткочасний арешт особи у невідкладних випадках без санкції прокурора, але й спосіб збирання доказів. Протокол затримання є джерелом доказів, оскільки в ньому відображаються дані, що мають значення для справи: про місце, час і обставини затримання певної особи за підозрою у вчиненні злочину.

Як і кожна слідча дія (за винятком огляду місця події), затримання підозрюваного може провадитися лише після порушення кримінальної справи.

Допит підозрюваного - це слідча дія, яка провадиться з метою одержання від особи показань з приводу обставин, які стали підставою для її затримання або застосування запобіжного заходу до притягнення її як обвинуваченої, а також з приводу всіх інших обставин справи, які їй відомі (ст. 73 КПК).

Якщо підозрюваний був затриманий або до нього було застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, його допит проводиться негайно, а при неможливості цього - не пізніше 24 годин після затримання чи взяття під варту. Неможливість негайного допиту може бути викликана не лише станом затриманого, зайнятістю слідчого або особи, що провадить дізнання, але й необхідністю виконання вимог кримінально-процесуального закону про участь у цій слідчій дії захисника. Згідно з ч. 2 ст. 44 КПК захисник допускається до участі у справі в разі затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, або застосування до неї запобіжного заходу у вигляді взяття під варту з моменту оголошення їй протоколу затримання або постанови про застосування цього запобіжного заходу, але не пізніше 24 годин з моменту затримання.

Особа, яка провадить дізнання, і слідчий зобов'язані до першого допиту підозрюваного роз'яснити йому право мати захисника і скласти про це протокол (ч. 2 ст. 21 КПК). Якщо підозрюваний не має захисника, але заявив клопотання про допуск захисника до участі у справі, а також у випадках, коли відмова від захисника не приймається за законом (ч. 3 ст. 46 КПК), особа, що провадить дізнання чи попереднє слідство, зобов'язана забезпечити участь захисника у допиті через адвокатське об'єднання за місцем провадження у справі ( ч. 3 ст. 47 КПК).

Із допитом підозрюваного, до якого застосовано запобіжний захід, не пов'язаний з позбавленням волі, теж не слід зволікати, щоб він мав можливість у найкоротший строк скористатися своїми процесуальними правами на захист від висунутої проти нього підозри у вчиненні злочину. Слідчий викликає такого підозрюваного для допиту повісткою, яка вручається йому під розписку із зазначенням часу вручення, по телефону, телефонограмою або телеграмою.

У разі тимчасової відсутності підозрюваного повістка вручається під розписку комусь із дорослих членів сім'ї, які проживають разом з ним, житлово-комунальній організації або адміністрації за місцем його роботи чи навчання.

Підозрюваний, який затриманий або перебуває під вартою, викликається через адміністрацію місця тимчасового утримання підозрюваного: ізолятора тимчасового утримання, гауптвахти, камери для затриманих (ч. 1 ст. 107, ст. 134 КПК).

Підозрюваний зобов'язаний з'явитися за викликом слідчого в призначений час. У разі неявки без поважних причин він підлягає приводу, який здійснюється органами внутрішніх справ на підставі мотивованої постанови слідчого, що оголошується підозрюваному перед виконанням [16, 246].

Поважними причинами неявки підозрюваного в призначений час визначаються: несвоєчасне одержання повістки, хвороба та інші обставини, які фактично позбавляють його можливості своєчасно з'явитися до слідчого (стихійне лихо, тяжка хвороба близьких, які потребують постійного догляду, страйк транспортників тощо). Враховуючи конкретні обставини, слідчий може виїхати для допиту підозрюваного за місцем його перебування, у тому числі і в лікарні, але з дозволу лікуючого лікаря, який має засвідчити, що стан здоров'я підозрюваного дозволяє його допитувати.

Перед початком допиту слідчий повинен з'ясувати анкетні дані підозрюваного (прізвище, ім'я та по батькові, рік, місяць, день і місце його народження, громадянство, національність, освіту, вид занять або посаду, місце проживання, дані про попередню судимість) і занести їх до протоколу допиту, роз'яснити йому процесуальні права, передбачені ст. 43 КПК, в тому числі право мати захисника і побачення з ним до першого допиту, і повідомити, у вчиненні якого злочину він підозрюється Ь зазначенням статті Кримінального кодексу, її частини, пункту, про що відмічається в протоколі допиту.

Про кримінальну відповідальність за відмову від дачі показань і за дачу завідомо неправдивих показань підозрюваний не попереджається, бо для нього вона не передбачена кримінальним законодавством, але слідчий може роз'яснити йому, які обставини можуть бути враховані на його користь як пом'якшуючі при вирішенні справи і призначенні покарання, зокрема щире розкаяння у вчиненому, сприяння розкриттю злочину, добровільне відшкодування завданих злочином матеріальних збитків (ст. 40 КК).

Допит підозрюваного, як і інших осіб, складається з двох частин: вільної розповіді про обставини, які відносяться до предмета допиту, і відповідей на запитання слідчого та захисника, якщо він брав участь у допиті.

Протокол допиту підозрюваного повинен відповідати вимогам ст. 85, 145 КПК. У ньому зазначаються: місце і дата проведення допиту; посада, класний чин або звання і прізвище особи, яка проводила допит; час початку і закінчення допиту, що має засвідчити виконання вимоги закону про початок допиту не пізніше 24 годин після затримання чи взяття під варту; анкетні дані підозрюваного.

Показання підозрюваного викладаються в протоколі від першої особи і по можливості дослівно.

Підозрюваний має право особисто ознайомитися з протоколом або просити слідчого зачитати його, вимагати внесення до протоколу змін і поправок, що є обов'язковим для слідчого. Він може скористатися своїм правом на власноручне викладення своїх показань у протоколі (ст. 146 КПК).

Підписують протокол допиту підозрюваний, слідчий та інші особи, які брали участь у допиті: прокурор, захисник, законний представник, експерт, спеціаліст, перекладач та ін. Якщо протокол написаний на кількох сторінках, підозрюваний і перекладач підписують кожну сторінку протоколу.

Якщо до участі у допиті залучався перекладач, то у протоколі після анкетних даних підозрюваного необхідно записати, хто саме був запрошений як перекладач у зв'язку з тим, що підозрюваний не володіє мовою, якою провадиться розслідування, його місце проживання та роботи. У кінці протоколу підозрюваний засвідчує своїм підписом також те, що протокол з відповідної мови (української, російської) йому перекладено на його рідну мову або іншу мову, якою він володіє, зауважень і доповнень щодо правильності фіксації його показань він не має.

До протоколу допиту додаються матеріали застосування науково-технічних засобів, як правило, звуко- або відеозапису.

3.3 Очна ставка

Очна ставка являє собою одночасний допит двох раніше допитаних осіб, у показаннях яких є істотні суперечності: ствердження однією і заперечення іншою особою одного і того ж факту, важливого для правильного вирішення кримінальної справи, значні розходження щодо ознак певного об'єкта чи суб'єкта, інших обставин справи, що входять до предмета доказування у справі: дати, часу, місця події тощо [16, 248].

Мета очної ставки - перевірка правдивості раніше одержаних показань, її можна провести між будь-якими двома раніше допитаними особами, які займають як однакове, так і різне процесуальне становище, а саме: між двома свідками, потерпілими, підозрюваними, обвинуваченими, між свідком і потерпілим, між свідком і підозрюваним, між свідком і обвинуваченим, між потерпілим і підозрюваними, між потерпілими і обвинуваченим.

Винятком є лише експерт, показання якого не є самостійним джерелом доказів. Він допитується лише з метою одержання роз'яснення і доповнення до висновку експерта (ст. 201 КПК). Якщо й після допиту експерта залишаються сумніви щодо правильності його думки, то слідчий повинен призначити повторну експертизу, а не очну ставку з кимсь із раніше допитаних осіб.

Провести очну ставку - це право, а не обов'язок слідчого. Доцільність її проведення визначається слідчим з урахуванням можливості небажаного психологічного впливу на особу, яка дала правдиві показання, з боку іншої допитаної особи, як правило, обвинуваченого або підозрюваного.

Порядок очної ставки передбачений ст. 173 КПК. На початку очної ставки слідчий встановлює, чи знають викликані на очну ставку особи один одного і в яких стосунках вони перебувають між собою. Свідки попереджаються про кримінальну відповідальність за відмову від дачі показань і за дачу завідомо неправдивих показань, а потерпілий - за дачу завідомо неправдивих показань. Як і при допиті, їм роз'яснюється право не давати показань і пояснень щодо себе, членів сім'ї і близьких родичів (ч. 1 ст. 63 Конституції України).

На очній ставці можуть бути присутні ті ж особи, що і на допиті: перекладач, законний представник, захисник та ін.

Особам, які викликані на очну ставку, по черзі пропонується дати показання про ті обставини справи, для з'ясування яких призначена очна ставка. Як правило, першим пропонується відповісти тому, хто, на думку слідчого, давав на допиті правдиві показання.

Отримавши відповіді від обох учасників очної ставки, слідчий має право поставити додаткові запитання, а потім дозволити їм поставити запитання один одному, якщо вони стосуються кримінальної справи або очної ставки.

Показання, які дали учасники очної ставки на попередніх допитах, у тому числі зафіксовані за допомогою звукозапису, можна оголосити лише після дачі ними показань на очній ставці і запису їх до протоколу (ч. 3 ст. 173, ч. 5 ст. 85¹ КПК). Оголошення попередніх показань проводиться як за ініціативою самого слідчого, так і за клопотанням учасника очної ставки, але тільки в тих межах, в яких визнає за необхідне слідчий.

У протоколі очної ставки зазначаються: місце і дата його складання; час початку і закінчення очної ставки; посада, класний чин або звання, прізвище особи, яка провела очну ставку; прізвище, ім'я та по батькові, а також процесуальне становище кожного з учасників очної ставки; відмітка про роз'яснення учасникам очної ставки їх прав та обов'язків, попередження свідка про кримінальну відповідальність за ст. 178, 179 КК, а потерпілого - за ст. 178 КК, перекладача - за відмову від виконання покладених на нього обов'язків і за завідомо неправильний переклад за ст. 178, 179 КК, факт з'ясування слідчим стосунків між учасниками очної ставки.

Показання осіб, допитаних на очній ставці, записуються до протоколу в тій послідовності, в якій вони давались. Можливий також поділ аркуша протоколу по вертикалі на дві частини, на одній з яких записуються показання одного учасника очної ставки, на другій - іншого.

Кожен з допитаних на очній ставці підписує протокол в кінці і кожну його сторінку або лише свої показання на цій сторінці. Вони мають право вимагати доповнення протоколу або внесення до нього поправок. Ці доповнення і поправки підлягають обов'язковому занесенню до протоколу. Протокол підписують також інші особи, що були присутні при проведенні очної ставки. Вони також мають право на зауваження з приводу проведення очної ставки та фіксації її ходу і результатів у протоколі.

3.4 Огляд і ексгумація трупа

Відповідно до ст. 190 КПК огляд - це слідча дія, яка проводиться з метою виявлення слідів злочину та інших речових доказів, з'ясування обстановки злочину, а також інших обставин, що мають значення для справи. Слідчий може провести огляд місцевості, приміщення, предметів і документів, тварин, трупа. У ч. 2 ст. 190 КПК йдеться про огляд місця події. Він може охоплювати всі вищезазначені об'єкти огляду.

Закон не вимагає від слідчого винесення постанови про проведення огляду.

Згідно з п. 13 розділу XV Конституції України протягом п'яти років після набуття чинності Конституцією збережеться існуючий порядок проведення огляду житла або іншого володіння особи. Після цього він буде можливим не інакше як за мотивованим рішенням суду (ст. 31 Конституції України).

Огляд може бути первинним, повторним і додатковим. Повторний огляд провадиться в тому разі, коли первинний огляд було проведено поверхово, з порушенням закону, тобто він знову провадиться в повному обсязі. Додатковий огляд має місце тоді, коли оглядаються окремі ділянки місця події або ж окремі частини оглядуваних предметів, наприклад певна частина пошкодженого автомобіля.

Беручи до уваги, що зволікання з проведенням огляду місця події може призвести до зміни обстановки, втрати слідів події, законодавець дозволяє його провадження навіть до порушення кримінальної справи. У цьому разі за наявності підстав кримінальна справа порушується негайно після огляду місця події.

Виявлення під час огляду слідів події, предметів, документів та з'ясування обстановки відбуваються шляхом сприйняття їх слідчим та іншими учасниками огляду за допомогою передусім органів зору, нюху, слуху, дотику, а також технічних засобів: фото-, кінозйомки, відео-, звукозапису, вимірювальних інструментів, приладів і пристосувань (щупа, трала, металошукача, ультрафіолетових освітлювачів, електрооптичних перетворювачів тощо), хімічних реактивів, які знаходяться в слідчому портфелі (чемодані) [16, 251].

Для участі в огляді слідчий може запросити спеціаліста (судового медика або місцевого патологоанатома, кінооператора, автотехніка, товарознавця, фармацевта, художника або ін.). Йому зобов'язані подавати допомогу в огляді також органи міліції.

Для забезпечення термінового виїзду на місце події і його кваліфікованого огляду при чергових частинах органів внутрішніх справ на кожну добу створюється в необхідному складі чергова слідчо-оперативна група у складі: слідчих, оперативних уповноважених, експертів-криміналістів, кінологів.

Згідно зі ст. 191 КПК огляд повинен проводитись, як правило, вдень, крім невідкладних випадків. Невідкладність огляду може бути зумовлена необхідністю негайного реагування на повідомлення про злочини (найчастіше про автотранспортні події, а також виявлення трупа), швидким псуванням об'єктів, які підлягають огляду (продуктів, зокрема), зміною обстановки (знесенням будинку, у якому було вчинено злочин) та іншими обставинами.

При провадженні огляду обов'язково повинні бути присутні принаймні двоє понятих.

Послідовність провадження огляду визначається слідчим у залежності від того, що оглядається. Так, огляд місця події повинен проходити статичну та динамічну стадії. Це означає, що спочатку все місце події і всі предмети, труп та інші об'єкти оглядаються і фіксуються у тому вигляді, в якому вони постали перед слідчим, без їх переміщення (їх стан, розташування, розміри тощо), а потім, коли всі параметри зафіксовано, об'єкти пересуваються, розглядаються, фотографуються, описуються окремо, виявляються при цьому ще якісь особливості, сліди, що мають значення для справи.

Перед початком огляду слідчий повинен роз'яснити понятим їх обов'язок бути присутнім при всіх діях слідчого і засвідчити своїми підписами відповідність записів у протоколі виконаним діям, а спеціалісту - його обов'язок, використовуючи свої знання і навики, сприяти слідчому у виявленні, закріпленні і вилученні доказів, звертати увагу слідчого на обставини, пов'язані з виявленням, закріпленням доказів, давати пояснення з приводу спеціальних питань, які виникають при проведенні слідчої дії. Роз'яснюється також всім цим та іншим особам, що беруть участь в огляді, право робити зауваження з приводу проведеного огляду, які підлягають обов'язковому занесенню до протоколу (ст. 127, 128¹ КПК).

Огляд предметів і документів, вилучених під час огляду місця події, при виїмці або обшуку, а також пред'явлення їх підозрюваному, обвинуваченому, потерпілим та іншим особам слідчий проводить на місці події, обшуку чи виїмки, а коли це неможливо, то за місцем провадження у справі, зокрема в своєму службовому кабінеті, про що складається окремий протокол огляду.

Огляд трупа слідчий зобов'язаний у всіх випадках проводити за участю спеціаліста, як правило, судово-медичного експерта, а в разі неможливості його виклику - найближчого лікаря в присутності двох понятих (ст. 192 КПК). Одночасно з оглядом трупа слідчий також оглядає виявлені при ньому речі, предмети, взуття, одяг.

Інтереси встановлення істини у справі вимагають інколи від органів попереднього розслідування провести огляд (або судово-медичну експертизу чи пред'явлення для впізнання) вже захороненого трупа. У цьому разі виникає потреба в ексгумації трупа, тобто у вийманні його з місця поховання. Це допускається тільки на підставі постанови слідчого, затвердженої прокурором. Труп виймається з місця поховання в присутності слідчого, судово-медичного експерта і двох понятих. Про це складається протокол, який підписують усі ці особи. Про огляд трупа складається окремий протокол.

Протокол огляду складається з трьох частин: вступної, описової і заключної.

У вступній частині протоколу зазначається місце і дата його складання; час початку і закінчення огляду; посада, класний чин чи звання і прізвище слідчого; поняті та інші учасники огляду і роз'яснення їм прав та обов'язків; статті КПК, згідно з якими проводився огляд і складався протокол огляду [16, 252].

В описовій частині протоколу даються відомості про об'єкт огляду, його місцезнаходження, особливості, виявлені сліди, а також про застосовані науково-технічні засоби.

У заключній частиш зазначається, що саме додається до протоколу, зауваження понятих та інших учасників огляду з приводу огляду та фіксації його результатів. Підписують протокол слідчий, поняті та інші учасники огляду.

До протоколу огляду можуть додаватися плани, схеми, креслення, фотографії, фонограми, відеокасети тощо.