Вилучені предмети, а також виготовлені копії слідів треба правильно упакувати й опечатати. На упаковці або прикріпленій до неї бірці вказується: найменування кримінальної справи, назва предмета, місце і дата його вилучення, посада і прізвище слідчого, який проводив огляд, підписи його і понятих. У протоколі зазначається вид печатки (пластилінова, сургучна) і текст відтиску печатки.

3.5 Освідування

Стаття 193 КПК передбачає два види освідування: слідче, яке проводить слідчий, і медичне, що проводиться судово-медичним експертом або лікарем.

Освідування полягає в огляді слідчим (особою, що проводить дізнання) або судово-медичним експертом чи лікарем тіла живої людини з метою виявити або засвідчити наявність у неї особливих прикмет, а також слідів злочину.

Особливими прикметами можуть бути родимі плями, татуювання, шрами, рубці, бородавки, відсутність певних частин тіла, сліди колишніх хвороб, наприклад віспи тощо.

Слідами злочину на тілі можуть бути синці, тілесні ушкодження, що залишилися після вчинення насильницького злочину, плями крові, сліди виділень людського організму (слини, сперми).

Підставою для проведення освідування є наявність зафіксованих у матеріалах справи, зокрема в протоколах допиту свідків, потерпілих, протоколах обшуку, огляду місця події або предметів даних про те, що на тілі певної особи є особливі прикмети чи сліди злочину, виявлення чи засвідчення наявності яких має значення для правильного вирішення кримінальної справи, передусім для встановлення осіб, які вчинили злочин.

Оскільки об'єктом освідування є тіло людини, його проведення зачіпає права людини на здоров'я, гідність, свободу та особисту недоторканність, закон забороняє будь-які пов'язані з освідуванням дії, що принижують гідність освідуваної особи або небезпечні для її здоров'я.

Коло осіб, які можуть бути піддані освідуванню, визначені ст. 193 КПК. Це - обвинувачений, підозрюваний, потерпілий і свідок [16, 254].

Про провадження сліпого освідування слідчий виносить постанову. У ній, крім загальних даних, передбачених ст. 130 КПК, коротко викладаються обставини справи, зокрема ті, що зумовили необхідність проведення освідування, зазначається, хто підлягає освідуванню і з якою метою. Перед початком освідування постанова оголошується особі, тіло якої буде оглядатися.

Щодо обвинувачених і підозрюваних освідування може проводитись як у добровільному, так і в примусовому порядку. Освідування потерпілого і свідка проводиться за їх згодою. Як виняток, потерпілого (потерпілу) можна освідувати примусово, коли обвинувачений (підозрюваний) заявляє про це клопотання, захищаючись від обвинувачень у вчиненні насильницького злочину, висунутих потерпілим (потерпілою).

Свідок може бути підданий освідуванню і для того, щоб пересвідчитись шляхом виявлення у нього на тілі слідів пилу, бруду, крові, плям фарби, мазуту тощо в правдивості показань потерпілого, обвинуваченого чи підозрюваного у тому, що він є очевидцем злочину.

Поняті (і лікар як спеціаліст) можуть бути залучені до участі в освідуванні, якщо це визнає за необхідне слідчий (ч. 2 ст. 127 КПК).

Понятим роз'яснюється їх право бути присутніми при всіх діях слідчого по освідуванню й обов'язок засвідчити своїми підписами в протоколі факт проведення освідування та його результати. Спеціалістові роз'яснюються його права та обов'язки, передбачені ст. 128' КПК. Понятим, спеціалісту та особі, що освідується, роз'яснюється їх право робити зауваження з приводу освідування та правильності його фіксації в протоколі, які підлягають обов'язковому занесенню до протоколу.

Слідчий і поняті не мають права бути присутніми при освідуванні особи іншої статі, коли це пов'язано з необхідністю оголення особи, яка підлягає освідуванню. У цьому разі проведення освідування може бути доручено слідчому або співробітнику органу дізнання відповідної статі або ж лікарю.

Про результати освідування слідчий складає протокол, де зазначає час і місце освідування, особу, що була піддана освідуванню, понятих, спеціаліста, а також результати освідування, зауваження з приводу освідування. Протокол підписують слідчий, освідуваний, а також спеціаліст, поняті, якщо вони брали участь у цій слідчій дії.

Медичне освідування проводиться у тому разі, коли для його виконання потрібні спеціальні знання в галузі медицини - для виявлення подряпин на тілі, укусів зубів, плям крові, слідів хірургічних операцій тощо. Слідчий дає письмове доручення судово-медичному експерту або лікарю, і ті про результати освідування складають відповідно судово-медичний акт або довідку.

3.6 Пред'явлення для впізнання

Пред'явлення для впізнання (ст. 174, 175 КПК) є слідчою дією, суть якої полягає в пред'явленні раніше допитаному свідку, потерпілому, підозрюваному або обвинуваченому людини, предмета, тварини, трупа або його частини з метою встановлення його тотожності, схожості або відмінності з об'єктом, який особа, що впізнає, сприймала раніше у зв'язку з обставинами події, яка розслідується, тобто змістом його є ідентифікація об'єкта.

Пред'явлення для впізнання провадиться у тому разі, коли допитуваний заявляє, що може впізнати особу чи предмет, які він спостерігав і пам'ятає їх відмінні ознаки (наприклад, вік людини, її зріст, колір волосся, овал обличчя, форму підборіддя, носа, губ, брів тощо). На з'ясуванні цих ознак слідчий має загострити свою увагу при проведенні допиту. Можливе пред'явлення для впізнання і тоді, коли впізнаючий на допиті називає лише загальні риси людини, яку він раніше спостерігав, але висловлює впевненість, що при пред'явленні цієї людини зможе її впізнати [16, 256].

Найчастіше впізнання здійснюється шляхом зорових відчуттів, хоча є випадки впізнання і за ознаками усної мови, запаху, смаку.

Доказове значення результатів пред'явлення для впізнання залежить від додержання встановлених законом умов і порядку провадження цієї слідчої дії.

Обов'язковими умовами пред'явлення особи для впізнання є: а) попередній допит особи, яка впізнає, про зовнішній вигляд і прикмети особи, а також про обставини, за яких впізнаючий бачив цю особу; б) обов'язкова присутність двох понятих, які засвідчують своїми підписами відповідність записів у протоколі виконаним діям. Перед пред'явленням для впізнання їм роз'яснюються їх права та обов'язки; в) особа пред'являється для впізнання разом з іншими особами тієї ж статі у кількості не менше трьох, які не мають різких відмінностей у зовнішності і в одязі; г) безпосередньо перед пред'явленням особи для впізнання й обов'язково у відсутності впізнаючого їй пропонується зайняти будь-яке місце серед інших осіб, що пред'являються, щоб забезпечити достовірність впізнання, виключити можливість інформування впізнаючого про місце, де розташувалася особа, що пред'являється для впізнання; д) якщо особа пред'являється для впізнання свідку чи потерпілому, вони попереджаються перед початком пред'явлення для впізнання про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань, а свідок - ще й за відмову від дачі показань; е) роз'яснюються понятим та іншим учасникам пред'явлення для впізнання їх права робити з приводу цієї слідчої дії зауваження, які підлягають занесенню до протоколу.

Виконавши ці умови, слідчий пропонує впізнаючому показати особу, про яку він давав показання на допиті. Якщо він впізнав когось із пред'явлених осіб, слідчий пропонує пояснити, за якими саме ознаками він її впізнав.

На прохання особи, що впізнає, або з ініціативи слідчого положення осіб, які пред'являються для впізнання, може бути змінено. Слідчий, наприклад, пропонує їм сісти, встати, пройтись, зробити певний жест, вимовити певну фразу тощо.

Як і при допиті, впізнаючому заборонено ставити навідні запитання, підказуючи таким чином певну відповідь.

Деякі особливості в умовах проведення пред'явлення для впізнання передбачає Закон "Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві", ст. 15 якого з метою забезпечення конфіденцій.ності даних про особу, яка впізнає, передбачає можливість проведення впізнання особи поза візуальним спостереженням того, кого впізнають.

У разі неможливості пред'явлення для впізнання самої особи (вона померла, тяжко хвора або місце перебування її невідоме) її впізнання може проводитися за фотознімками в кількості не менше трьох і з додержанням інших викладених умов. Для цього виготовляється фототаблиця як додаток до протоколу пред'явлення особи для впізнання за фотокарточками: фотографії наклеюються на окремий аркуш паперу, нумеруються, скріплюються печатками. Фототаблиця підписується понятими, впізнаючим і слідчим. Слідчий повинен знати всіх осіб, які пред'являються для впізнання як безпосередньо, так і за фотографіями [16, 258].

Пред'явлення для впізнання предмета (знаряддя злочину, викрадених речей тощо) проводиться з додержанням викладених вище умов і порядку.

Згідно зі ст. 175 КПК предмет, що підлягає впізнанню, пред'являється впізнаючому серед інших однорідних предметів, тобто інших предметів має бути не менше двох. Під час попереднього допиту особи, яка впізнаватиме, необхідно з'ясувати вид і найменування речі, колір, наявність дефектів та інші особливості, а якщо це відомо особі, то і марку та розмір речі. Якщо у допитуваного зберігся паспорт або інший документ на цю річ, предмет, які розшукуються, то його слід вилучити. Тварини пред'являються для впізнання за такими ж правилами, як і предмети.

Не пред'являються для впізнання предмети, які існують в єдиному примірнику, неповторні, наприклад картина великого художника, або ж не виділяються зовсім серед інших предметів, наприклад такі речовини, як цукор-пісок, зерно, нові речі серійного виробництва.

Про пред'явлення для впізнання особи або предмета складається протокол. У ньому зазначаються відомості про особу, що впізнає, попередження свідка або потерпілого про кримінальну відповідальність, дані про осіб і предмети, які пред'являються для впізнання, і докладно викладаються ознаки, за якими впізнаючий упізнав особу або предмет. Протокол підписують всі особи, які брали участь у провадженні впізнання, поняті і слідчий. До нього додаються фотознімки, а також матеріали звуко- чи відеозапису.

Для впізнання може бути пред'явлено також труп (або його частини, якщо труп розчленовано), зокрема у справі, порушеній за фактом виявлення трупа невідомого з ознаками насильницької смерті. Труп пред'являється для впізнання як на місці його виявлення, так і в морзі. Враховуючи специфіку цього об'єкта, його впізнання може проводитись і окремо від інших трупів. Для усунення змін трупа, пов'язаних з трупними явищами, його пошкодженням під час або після вчинення злочину за допомогою судового медика може проводитися так званий "туалет" або навіть реставрація трупа.

Протокол пред'явлення для впізнання трупа повинен оформлятися з додержанням вимог ст. 176 КПК.

3.7 Відтворення обстановки і обставин подій

Згідно зі ст. 194 КПК з метою перевірки й уточнення результатів допиту свідка, потерпілого, обвинуваченого чи підозрюваного або даних, які одержані при провадженні огляду та інших слідчих дій, слідчий може виїхати на місце і в присутності понятих, а в необхідних випадках за участю спеціаліста, свідка, потерпілого, підозрюваного або обвинуваченого відтворити обстановку й умови, в яких ті чи інші події могли відбуватися в дійсності. Від огляду місця події ця слідча дія відрізняється передусім тим, що при огляді фіксується дійсне місце події й оглядаються виявлені речові докази у тому вигляді, в якому вони перебували на час огляду, а при ній відтворюється обстановка в такому вигляді, в якому вона постає перед слідчим з показань та інших зібраних у справі доказів, і перевіряється шляхом досліду, чи міг бути насправді певний факт, чи можливе вчинення тієї чи іншої дії в певних умовах.

Завдання відтворення обстановки й обставин події, що включає в себе і слідчий експеримент, і перевірку показань на місці без проведення експериментальних дій, полягає у перевірці зібраних доказів, одержанні нових доказів, виявленні причин та умов, які сприяли вчиненню злочину. Відтворення за участю свідків, обвинувачених та інших допитаних раніше осіб дозволяє перевірити можливість вчинення певних дій саме даною особою і в конкретній обстановці.

Для одержання більш достовірних результатів відтворення повинно проводитися в умовах, максимально наближених до часу і місця, в яких відбувалася подія, що відтворюється, і при необхідності - неодноразово.

Шляхом відтворення обстановки й обставин події перевіряється можливість сприйняття певного факту (бачити, чути при певних погодних умовах, відстані тощо), вчинення певної дії, існування певного явища (електричного розряду тощо).

Кількість понятих при відтворенні залежить від обсягу і характеру дій, що виконуються, та місця їх проведення, але понятих повинно бути не менше двох.

Перевірка показань особи на місці полягає в тому, що особа, яка була попередньо допитана, повторює свої показання в певному, вказаному нею місці, що дає змогу зіставити показання з реальною обстановкою. Обвинувачений під час проведення цієї перевірки може показати місце, де він заховав викрадене, знаряддя злочину, які вилучаються.

Обов'язковою умовою проведення відтворення обстановки й обставин події є те, що воно не повинно бути пов'язане з можливістю приниження гідності осіб, які беруть у ньому участь, і небезпечним для їх здоров'я (ч. 2 ст. 194 КПК) [16, 260].

У протоколі відтворення обстановки і обставин події, крім загальних даних, зазначаються умови, в яких відбувалося відтворення, проведено експериментальні дії, хто їх проводив, їх кількість і результати, зауваження учасників слідчої дії, якщо вони надійшли. Право робити такі зауваження слідчий повинен роз'яснити їм до початку відтворення, як і інші права та обов'язки, а свідок та потерпілий попереджаються про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань, свідок - ще й за відмову від дачі показань.

Протокол підписують усі особи, які брали участь у відтворенні обстановки й обставин події, поняті, слідчий.

Якщо слідчий у ході відтворення проводив заміри, складав схеми, креслення, фотографував, застосовував кіно- або відеозйомку, то відповідні матеріали додаються до протоколу (ст. 195 КПК).

3.8 Обшук і виїмка

Обшук - це слідча дія, яка проводиться тоді, коли слідчий має достатні підстави вважати, що знаряддя вчинення злочину, речі і цінності, набуті злочинним шляхом, а також інші предмети і документи, що мають значення для встановлення істини у справі, заховані в певному приміщенні або місці чи у якої-небудь особи, а також коли він має достатні дані про те, що в певному приміщенні або місці переховується особа, яка вчинила злочин (ст. 177 КПК), або там знаходиться труп.

Під достатніми підставами для проведення обшуку розуміються відомості, що містяться в показаннях свідків, потерпілих, підозрюваних, обвинувачених, в протоколах слідчих дій (наприклад, у протоколі огляду місця події), заявах громадян, а також одержані в ході оперативно-розшукової діяльності.

Виїмка як самостійна слідча дія проводиться в тих випадках, коли слідчий має точні дані про те, що предмети або документи, які мають значення для справи, знаходяться у певної особи або в певному місці (ч. 1 ст. 178 КПК).

Обшук та виїмка є засобами збирання нових доказів та перевірки тих, що вже є в розпорядженні слідчого.

Основна відмінність між обшуком і виїмкою полягає в тому, що при обшуку предмети і документи розшукуються і вилучаються, а при виїмці тільки вилучаються. До того ж обшук може проводитись і щодо предметів, які точно не відомі слідчому, а виїмка - тільки щодо точно відомих слідчому предметів і документів, які знаходяться у певної особи або в конкретному місці.

За своїм об'єктом обшук поділяється на три види: обшук приміщення (жилих будинків, квартир; службових і виробничих приміщень підприємств, установ, організацій; комор, сараїв, погребів та інших сховищ), обшук місцевості (саду, городу, подвір'я, ділянок лісу, поля тощо) та обшук особи (особистий обшук).

Обшук за загальним правилом може проводитися лише за постановою слідчого і тільки із санкції прокурора, який безпосередньо здійснює нагляд за розслідуванням, або його заступника. Конституція України передбачає, що існуючий порядок проведення обшуку житла або іншого володіння особи зберігатиметься не більше як протягом п'яти років після набуття нею чинності. Після цього проведення такого обшуку буде можливим лише за мотивованим рішенням суду (ст. 30, п. 13 розділу XV Конституції України).

При певних, передбачених нині чинним законом умовах проведення обшуку можливе: а) без санкції прокурора; б) без постанови слідчого.

Обшук без санкції прокурора чи його заступника, тобто лише за постановою слідчого, може провадитися ним у невідкладних випадках, наприклад при одержанні даних про те, що заінтересовані особи вживають заходів до знищення предметів чи документів, які можуть бути джерелами доказів. Протягом доби слідчий зобов'язаний повідомити прокурору про проведення такого обшуку та про його результати. У разі незаконного проведення обшуку прокурор може вирішити питання про притягнення слідчого до кримінальної відповідальності за ст. 130 КК [16, 262].

Без винесення постанови обшук особи можна проводити у трьох випадках (він пов'язаний з проведенням іншої процесуальної дії слідчого): 1) при затриманні особи за підозрою у вчиненні злочину; 2) при взятті особи під варту; 3) при наявності достатніх даних вважати, що особа, перебуваючи в приміщенні або в іншому місці, де проводиться обшук або виїмка, ховає при собі предмети чи документи, які мають значення для справи (ч. 2 ст. 184 КПК). В інтересах успішного проведення обшуку чи виїмки слідчий, згідно з ч. 3 ст. 193 КПК, має право заборонити особам, які перебувають у приміщенні або зайшли туди під час обшуку чи виїмки, виходити з цього приміщення і спілкуватися між собою або з іншими особами до закінчення їх проведення.

У всіх інших випадках особистий обшук проводиться з додержанням звичайного порядку (ч. 1 ст. 184 КПК).

Виїмка, за загальним правилом, провадиться за постановою слідчого. Санкція прокурора або його заступника необхідна для проведення виїмки документів, які становлять державну таємницю (ст. 178 КПК). Для накладення арешту і виїмки кореспонденції в поштово-телеграфних установах (ст. 187 КПК) слідчий має одержати дозвіл суду (постанову судді) (ст. 31 Конституції України), що разом з вимогою закону про виїмку цієї кореспонденції в присутності не сторонніх осіб, а двох представників цієї установи, повинно гарантувати особу від необґрунтованого обмеження її конституційного права на таємницю листування, телеграфної та іншої кореспонденції.

Крім викладених, кримінально-процесуальний закон передбачає ще й інші умови та порядок проведення обшуку і виїмки, які забезпечують здійснення права на недоторканність житла та інших прав і законних інтересів громадян.

Обшук і виїмка повинні проводитись, як правило, вдень, а вночі як виняток, коли можливе знищення, приховування або переховування розшукуваних предметів, або коли особа, яка вчинила злочин, може втекти (ст. 180 КПК).

Слідчий зобов'язаний забезпечити присутність при проведенні обшуку і виїмки двох понятих і особи, у якої провадиться обшук чи виїмка, або дорослих членів сім'ї, а при їх відсутності - представника житлово-експлуатаційної організації або місцевої Ради народних депутатів (ст. 181 КПК). У разі потреби він може залучити до участі в проведенні обшуку чи виїмки спеціаліста, а також працівників органів внутрішніх справ - для подання організаційної й технічної допомоги, а також свідка, потерпілого, підозрюваного або обвинуваченого - для впізнавання і відбору предметів і документів, які розшукуються і підлягають вилученню.

Перед початком обшуку або виїмки слідчий зобов'язаний пред'явити особам, які займають приміщення, або представнику підприємства, установи чи організації, де проводиться обшук або виїмка, постанову і запропонувати добровільно видати зазначені в постанові предмети і документи, а також вказати місце, де переховується особа, що вчинила злочин. У разі відмови виконати цю вимогу слідчий проводить обшук або виїмку примусово. При відсутності осіб, які займають приміщення, постанова пред'являється представнику житлово-експлуатаційної організації або місцевої Ради народних депутатів (ст. 181 КПК).

Обшукуваним, понятим та відповідним представникам слід роз'яснити їх право бути присутніми при всіх діях слідчого і робити заяви з приводу цих дій, які підлягають занесенню до протоколу (ст. 181 КПК).

Проводячи обшук, слідчий має право розкривати замкнені приміщення і сховища, якщо володілець відмовляється їх відкрити. Однак при цьому він повинен уникати не викликаних необхідністю пошкоджень дверей, замків та інших предметів (ст. 183 КПК).

Під час обшуку або виїмки слідчий повинен вживати заходів до того, щоб не були розголошені виявлені при цьому обставини особистого життя обшукуваного та інших осіб, які проживають або тимчасово перебувають у цьому приміщенні (ст. 185 КПК).

При обшуку і виїмці можуть бути вилучені тільки предмети і документи, які мають значення для справи, а також цінності і майно обвинуваченого або підозрюваного з метою забезпечення цивільного позову чи можливої конфіскації майна. Предмети та документи, вилучені законом з обігу (зброя, на яку немає дозволу, вибухівка, сильнодіючі отруйні речовини тощо), підлягають вилученню незалежно від їх відношення до справи [16, 264].

Всі документи і предмети, які підлягають вилученню, слідчий повинен пред'явити понятим та іншим присутнім особам і перелічити в протоколі обшуку або виїмки чи в доданому до нього описі із зазначенням їх назви, кількості, міри, ваги, матеріалу, з якого вони виготовлені, та індивідуальних ознак. У необхідних випадках вилучені предмети і документи повинні бути на місці обшуку або виїмки упаковані й опечатані (ст. 186 КПК).

Другий примірник протоколу обшуку або виїмки, а також другий примірник опису вилученого вручаються особі, у якої проведено обшук чи виїмку, а при її відсутності - повнолітньому члену сім'ї або представнику житлово-експлуатаційної організації чи місцевої Ради народних депутатів або ж представнику підприємства, установи, організації.

За наявності у протоколі зауважень на неправильні дії, допущені під час обшуку, слідчий не пізніше двох днів повідомляє про це прокурору, який здійснює нагляд за слідством (ст. 189 КПК).

Додаткові гарантії від незаконного проведення обшуку і виїмки закон передбачає стосовно деяких категорій громадян. Так, згідно зі ст. 27 Закону "Про статус народного депутата України" взагалі не допускається обшук, огляд особистих речей і багажу, транспорту, жилого чи службового приміщення депутата, а огляд, обшук і виїмка в житлі судді чи службовому приміщенні, в особистому чи службовому транспорті, особистий обшук судді, огляд чи виїмка його речей і документів - тільки з санкції Генерального прокурора (п. 4 ст. 13 Закону "Про статус суддів").

Без згоди Верховної Ради України не може бути підданий обшуку Уповноважений Верховної Ради України з прав людини (ч. 3 ст. 20 Закону "Про Уповноваженого Верховної Ради з прав людини").

Документи, пов'язані з виконанням адвокатом доручення, не підлягають огляду, розголошенню чи вилученню (ч. 2 ст. 10 закону "Про адвокатуру").

Обшук і виїмка у приміщеннях, які займають дипломатичні представництва, а також приміщеннях, в яких проживають члени дипломатичних представництв та їх сім'ї; що користуються правом дипломатичної недоторканності, можуть провадитися тільки за згодою дипломатичного представника, яка запитується через Міністерство закордонних справ України (ст. 182 КПК).

За наявності такої згоди обшук і виїмка в цих приміщеннях провадяться обов'язково в присутності прокурора і представника Міністерства закордонних справ, що також відповідає положенню ст. 22 Віденської конвенції про дипломатичні зносини, яка закріплює недоторканність приміщень дипломатичних представництв, імунітет приміщень представництва, предметів їх обстановки та іншого майна, що там знаходиться, а також засобів пересування від обшуків, реквізиції, арешту і виконавчих дій.

Аналогічні гарантії містить ст. 6 Положення про дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав в Україні, затвердженого Указом Президента України від 10 червня 1993 року.

Протокол обшуку і протокол виїмки стануть джерелами доказів тільки в тому разі, коли буде додержано процесуальний порядок провадження цих слідчих дій, а самі вони будуть оформлені відповідно до вимог ст. 85, 188 КПК.

3.9 Призначення експертизи

Слідчий призначає експертизу у тому разі, коли для вирішення певних питань при провадженні у справі необхідні наукові, технічні та інші спеціальні знання (ст. 75 КПК).

Необхідність призначення експертизи визначається слідчим, виходячи з конкретних обставин справи і тих питань, на які має відповісти тільки спеціаліст з певної галузі знань, а в ряді випадків призначення експертизи є обов'язковим за законом (ст. 76 КПК). При цьому сам слідчий не може проводити експертизу, навіть маючи спеціальні знання в даній галузі, тобто не може суміщати дві різні процесуальні ролі в одній особі (ч. 1 ст. 62 КПК), а доручає її проведення іншій особі (особам). З іншого боку, він не має права ставити на вирішення експерта правових питань, наприклад, при призначенні судово-медичної експертизи питання про те, що саме сталося - вбивство чи самогубство. Такі питання він повинен вирішувати сам.

Із ст. 196 КПК випливає такий загальний порядок призначення експертизи: а) визначення слідчим кола питань, вирішення яких потребує спеціальних знань; б) вибір експерта або експертної установи, які компетентні у вирішенні цих питань; в) складення мотивованої постанови про призначення експертизи, в якій, крім загальних реквізитів, передбачених ст. 130 КПК, зазначаються: коротко обставини справи, підстави для призначення експертизи, прізвище експерта чи найменування експертної установи, питання, з яких повинен дати висновок експерт (експерти), об'єкти, які повинні бути досліджені, матеріали, які надаються експерту для ознайомлення; г) ознайомлення обвинуваченого (а якщо експертиза призначається до притягнення особи як обвинуваченого, то підозрюваного) з постановою про призначення експертизи, за винятком тих випадків, коли його психічний стан робить це неможливим, а також роз'яснення йому процесуальних прав, передбачених ст. 197 КПК; д) вирішення слідчим заявлених обвинуваченим (підозрюваним) після роз'яснення йому прав клопотань; е) надіслання постанови про призначення експертизи та інших матеріалів експертам [16, 267].

При призначенні експертизи обвинувачений має право: 1) заявити відвід експерту; 2) просити про призначення експертизи з числа вказаних ним осіб; 3) просити про постановку перед експертизою додаткових питань; 4) давати пояснення експерту; 5) пред'являти додаткові документи; 6) ознайомлюватися з матеріалами експертизи і висновком експерта після закінчення експертизи; 7) заявляти клопотання про призначення нової або додаткової експертизи; 8) бути присутнім з дозволу слідчого при проведенні експертом окремих досліджень і давати пояснення.

За загальним правилом, проведення судової експертизи доручається спеціалістам з державних спеціалізованих установ та відомчих служб, до яких, згідно зі ст. 7 Закону "Про судову експертизу", належать: науково-дослідні та інші установи судових експертиз Міністерства юстиції України і Міністерства охорони здоров'я України; експертні служби Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства оборони України, Служби безпеки України.

Судово-експертна діяльність може здійснюватись на підприємницьких засадах на підставі спеціального дозволу (ліцензії), а також громадянами за разовими договорами.

Якщо проведення експертизи доручається експертній установі, то її керівник, одержавши від слідчого постанову та інші матеріали, доручає її проведення одному або кільком експертам. Ці експерти дають висновок від свого імені і несуть за нього особисту відповідальність (ст. 198 КПК). Вимоги до змісту висновку експерта визначені ст. 200 КПК. У висновку ж зазначається, що експерт попереджений про кримінальну відповідальність за завідомо неправильний висновок за ст. 178 КК.

У разі виявлення експертом при проведенні експертизи фактів, які мають значення для справи і з приводу яких йому не були поставлені питання, він має право вказати на них у своєму висновку.

Висновок підписується експертом. Якщо експертизу проводило кілька експертів однієї галузі знань (комісійну) або різних галузей спеціальних знань (комплексну), то вони підписують спільний висновок, а коли не дійшли згоди, то кожен експерт має право підписати ту частину висновку, яка відображає хід і результати досліджень, проведених ним особисто.

Якщо експертиза проводиться не в експертній установі, а окремими особами, то слідчий повинен виконати певні додаткові процесуальні дії, призначаючи таку експертизу. Передусім він має пересвідчитися в особі і компетентності експерта, з'ясувавши його спеціальність за освітою, посаду, час роботи за фахом, науковий ступінь за певною спеціальністю, стаж роботи за фахом, а також відсутність обставин, які виключають участь експерта в розслідуванні справи (ст. 62 КПК). Згідно з ч. 7 ст. 75 КПК не можуть бути експертами також особи, які перебувають у службовій чи іншій залежності від обвинуваченого, потерпілого або були раніше ревізорами в цій же кримінальній справі [16, 268].

Якщо є необхідні передумови для участі особи у справі як експерта, слідчий вручає їй копію постанови про призначення експертизи і роз'яснює їй обов'язки та права експерта, передбачені ст. 77 КПК, і попереджає про кримінальну відповідальність за відмову від виконання покладених на нього обов'язків і за дачу завідомо неправдивого висновку за ст. 178, 179 КК. Це, а також відомості про особу експерта, його компетентність, заяви експерта фіксуються в окремому протоколі, який підписують експерт і слідчий.

У разі потреби слідчий згідно зі ст. 199 КПК може винести постанову про вилучення або відібрання зразків почерку та інших зразків (слини, крові, сперми, ґрунту, зерна тощо), необхідних для порівняльного експертного дослідження, про що складає протокол. Зразки зберігаються за правилами зберігання речових доказів.

Експерт досліджує об'єкти, надані в його розпорядження, може звернутися до слідчого з клопотанням про надання йому нових матеріалів, необхідних для дачі висновку.

Він самостійно від органу розслідування визначає, яку методику дослідження використовувати та якими технічними й іншими засобами йому скористатися. Він не має права самостійно проводити будь-які слідчі дії, але з дозволу слідчого може бути присутнім при проведенні допитів та інших слідчих дій і ставити допитуваним особам запитання, які стосуються експертизи (ст. 77 КПК).

У свою чергу, слідчий має право бути присутнім при проведенні будь-якої експертизи у справі, яка знаходиться в його провадженні.

Одержавши висновок експерта, слідчий може допитати його з метою одержання роз'яснення або доповнення до висновку. Допит експерта провадиться за правилами допиту свіжа (ст. 201 КПК).

Слідчий зобов'язаний ознайомити обвинуваченого (підозрюваного) з висновком експерта та іншими матеріалами експертизи, про що складає протокол, у якому викладаються також пояснення, зауваження, заперечення і клопотання обвинуваченого, в тому числі про призначення додаткової або повторної експертизи (ст. 202 КПК).

Якщо недостатню ясність чи неповноту висновку не вдалося усунути шляхом допиту експерта, слідчий призначає додаткову експертизу і доручає її проведення тому ж або іншому експерту. У разі визнання слідчим висновку експерта необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, він призначає повторну експертизу, проведення якої доручає іншому експерту або експертам. Про призначення додаткової або повторної експертизи складається мотивована постанова (ст. 75, 203 КПК).

Згідно зі ст. 205 КПК слідчий може помістити обвинуваченого до відповідного медичного закладу для тривалого спостереження за обвинуваченим або обстеження його при проведенні судово-психіатричної або судово-медичної експертизи тільки із санкції прокурора або його заступника.



Висновки

Дослідивши провадження слідчих дій, можна зробити наступні висновки:

1. Слідчі дії - це регламентовані нормами процесуального права та здійснювані в рамках кримінально-процесуального провадження уповноваженою на те особою, а також забезпечувані заходами державного примусу та супроводжувані необхідним документуванням процесуальні дії, які являють собою комплекс пізнавально-засвідчувальних операцій, спрямованих на отримання, дослідження та перевірку доказів.

2. Визначаючи сутність слідчих дій, можна помітити дві сторони, що характерні для цього виду кримінально-процесуальних дій: пізнавальну і нормативну. Пізнавальна сторона слідчих дій представлена, зокрема, такими прийомами пізнання, що використовуються слідчим при їх провадженні, як спостереження, допит, опис. Нормативна сторона слідчих дій полягає в детальній регламентації правил і умов їх проведення, що встановлені кримінально-процесуальним законодавством.

3. До слідчих дій кримінально-процесуальне законодавство відносить: допит свідка, потерпілого, затримання підозрюваного, допит підозрюваного, обвинуваченого, експерта, очну ставку, огляд, ексгумацію трупа, освідування, пред'явлення для впізнання, відтворення обстановки й обставин події, обшук, виїмку, призначення експертизи, накладання арешту на кореспонденцію і зняття інформації з каналів зв'язку.

4. Слідчі дії можна класифікувати залежно від цілей, об'єктів, методів виконання, часу і правил провадження, а також деяких інших критеріїв. Класифікація за різними критеріями допомагає усвідомити внутрішню сутність слідчих дій, визначити їх місце серед інших подібних.

5. Слідчий може використати будь-яку зі слідчих дій для досягнення мети досудового слідства, однак це не означає, що він повністю вільний в їх виборі. Багато залежить від досвіду і кваліфікації слідчого, його вміння орієнтуватися в слідчій ситуації і знання можливостей кожної слідчої дії. Слід мати на увазі, що помилка у виборі слідчої дії, підміна однієї слідчої дії іншою може спричинити незворотні наслідки: порушення строків розслідування, прав учасників досудового слідства, Слідчий, який добре володіє методикою розслідування різних видів злочинності, знає слідчу практику, володіє теоретичними, аналітичними підходами до розслідування, як правило, уникає грубих помилок у виборі слідчої дії.

6. Хід і результати провадження кожної слідчої дії відображаються в протоколі. Це основний вид фіксування інформації, отриманої при провадженні слідчих дій. Додатковими способами, що застосовуються поряд із веденням протоколу, є машинопис, звукозапис, стенографування, кінозйомка та відеозапис (ч. 6 ст. 115 КПК).

Список використаних джерел

Конституція України // Відомості Верховної Ради. - 1996. - № 30. - С. 141.

Кримінально-процесуальний кодекс України. - К., 2003.

Закон України "Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві" від 23 грудня 1993 р. // Іменем Закону. - 1994. - № 11.

Закон України "Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів" від 23 грудня 1993 р. // Іменем Закону. - 1994. - № 11.

Закон України "Про внесення змін і доповнень до окремих статей кримінально-процесуального України з питань права та захист підозрюваного, обвинуваченого і підсудного" від 23 грудня 1993 р. // Голос України. - 1994. - 1 березня.

Алексеев Н.С., Даев В.Г., Кокорев Л.Д. Очерк развития науки советского уголовного процесса. - Воронеж: Изд-во ВГУ, 1980.

Божьев В.П. Уголовно-процессуальные правоотношения. - М., 1975.

Бояров В. І.. Рохненко О.В. Про деякі проблеми захисту окремих учасників кримінального судочинства // Вісник Верховного Суду України. - 1999. - №5. - С. 35-37.

Гогусь Б. Перспективи розвитку і шляхи вдосконалення законодавства про державне забезпечення безпеки суб'єктів кримінального судочинства // Право України. - 1999. - №6.

Грошевий Ю.М. Конституція України і деякі проблеми кримінально-процесуальної теорії // Вісник Академії правових наук України. - Вип. 2 (13). - 1998. - С. 125-131.

Дубинский А.Я. Производство предварительного расследования Органами внутренних дел. - К., 1987. - С. 46.

Коваленко Є.Г. Кримінальний процес України: Навч. посіб. - К.: Юрінком Інтер, 2003. - 576 с.

Коляда П.В. Який Кримінально-процесуальний кодекс України потрібен слідчим // Юридичний вісник України. - 2001. - №9-11.

Курс советского уголовного процесса: Общая часть. - М.: Юрид. лит., 1989. - 640 с.

Ларин А.М. Уголовный процесс: структура права и структура законодательства. - М., 1985.

Михеєнко М.М., Нор В.Т., Шибіко В.П. Кримінальний процес України: Підручник. - К.: Либідь, 1999.

Мульченко В. Розвиток законодавства, що забезпечує охорону правосуддя // Право України. - 2003. - №1. - С. 48-52.

Пашкевич П.Ф. Процессуальный закон и эффективность уголовного судопроизводства. - М.: Юрид. лит., 1984. - 176 с.

Смирнов А.В. Модели уголовного процесса. - СПб: "Наука", "Альфа", 2000.

Советский уголовный процесс / Под ред. Карева Д.С. - М., 1968.

Советский уголовный процесс / Под ред. Карнеевой Л.М., Лупинской П.А., Тыричева И.В. - М., 1980.

Тертишник В.М. Кримінально-процесуальне право України: Підручник. 4-те вид., доп. і переробл. - К.: Видавництво А.С.К., 2003. - 1120 с.

Тертышник В. М. Научно-практический комментарий к Уголовно-процессуальному кодексу Украины. - К.: А.С.К., 2001.

Уголовный процесс. / Под ред. Алексеева Н.С., Лукашевича В.З., Элькинд П.С. - М., 1972.

Шевфер С.А. Следственные действия. - М., 1981. - С. 11.

Якимович Ю.К. Структура советского уголовного процесса: система стадий и система производства. Основные и дополнительные производства. - Томск: Изд-во ТГУ, 1991.