Характеристика злочинів проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина

Самостійна робота

«Характеристика злочинів проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина»

План

1. Загальна характеристика злочинів проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина

2. Характеристика окремих видів злочинів проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина

Список використаної літератури

1. Загальна характеристика злочинів проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина

Стаття 3 Конституції України проголошує, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Закріплені у другому розділі Конституції України (статті 21--62) права та свободи людини і громадянина гарантуються і захищаються чинним законодавством. Однією з таких гарантій є кримінально-правовий захист конституційних прав і свобод від злочинних посягань.

Родовим об'єктом цих злочинів є суспільні відносини, що забезпечують конституційні права та свободи людини і громадянина.

Залежно від їх безпосереднього об'єкта, всі злочини, передбачені п'ятим розділом Особливої частини КК, можна поділити на такі види:

1. Злочини проти виборчих прав громадян: перешкоджання здійсненню виборчого права -- ст. 157; неправомірне використання виборчих бюлетенів, підлог виборчих документів або неправильний підрахунок голосів чи неправильне оголошення результатів виборів -- ст. 158; порушення таємниці голосування -- ст. 159; порушення законодавства про референдум -- ст. 160.

2. Злочини проти трудових прав громадян: перешкоджання законній діяльності професійних спілок, політичних партій, громадських організацій -- ст. 170; перешкоджання законній професійній діяльності журналістів -- ст. 171; грубе порушення законодавства про працю -- ст. 172; грубе порушення угоди про працю -- ст. 173; примушування до участі у страйку або перешкоджання участі у страйку -- ст. 174; невиплата заробітної плати, стипендії, пенсії чи інших, установлених законом виплат -- ст. 175.

3. Злочини у сфері охорони права на об'єкти інтелектуальної власності; порушення авторського права і суміжних прав -- ст. 176; порушення прав на об'єкти промислової власності -- ст. 177.

4. Злочини, що посягають на інші особисті права і свободи громадян: порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності або ставлення до релігії -- ст. 161; порушення недоторканності житла -- ст. 162; порушення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної чи іншої кореспонденції, що передаються засобами зв'язку або через комп'ютер -- ст. 163; порушення недоторканності приватного життя -- ст. 182; порушення права на отримання освіти -- ст. 183; порушення права на безоплатну медичну допомогу -- ст. 184.

5. Злочини проти сім'ї: ухилення від сплати аліментів на утримання дітей -- ст. 164; ухилення від сплати коштів на утримання непрацездатних батьків -- ст. 165; злісне невиконання обов'язків по догляду за дитиною або за особою, щодо якої встановлена опіка чи піклування -- ст. 166; зловживання опікунськими правами -- ст. 167; розголошення таємниці усиновлення (удочеріння) -- ст. 168; незаконні дії щодо усиновлення (удочеріння) -- ст. 169.

6. Злочини проти свободи совісті: пошкодження релігійних споруд чи культових будинків -- ст. 178; незаконне утримування, осквернення або знищення релігійних святинь -- ст. 179; перешкоджання здійсненню релігійного обряду -- ст. 180; посягання на здоров'я людей під приводом проповідування релігійних віровчень чи виконання релігійних обрядів -- ст. 181.

2. Характеристика окремих видів злочинів проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина

Стаття 157. Перешкоджання здійсненню виборчого права

Конституція України проголосила, що громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування (ч. 1 ст. 38). Здійснюючи це право, громадяни України мають можливість вільно вести передвиборну агітацію. Організація та порядок проведення виборів на території України визначаються Законами України: "Про вибори Президента України" від 5 березня 1999 р. з наступними змінами, "Про вибори народних депутатів України" від 24 вересня 1997 р. з наступними змінами; рішенням Конституційного Суду України від 26 лютого 1998 р. № І-рп/98 та від 25 березня 1998 р. № З-рп/98;

Законами України "Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим" від 12 лютого 1998 р. з наступними змінами, "Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів" від 14 січня 1998 р. з наступними змінами, "Про Центральну виборчу комісію" від 17 грудня 1997 р.

Об'єктом злочину є виборчі права громадян України.

Об'єктивна сторона злочину полягає в активних діях, які вчиняються певним способом і спрямовуються на те, щоб перешкодити громадянину України реалізувати своє виборче право, а також перешкодити йому вести передвиборну агітацію.

Перешкоджання вільному здійсненню громадянином права обирати і бути обраним передбачає певний вплив на нього з метою перешкодити здійснити своє право обирати і бути. обраним відповідно депутатом, сільським, селищним, міським головою, Президентом України або здійснити право на передвиборну агітацію. Такий вплив може виражатися у позбавленні виборця можливості з'явитися на виборчу дільницю, ненаданні йому можливості ознайомитися зі списком виборців, відмові видати виборчий бюлетень для голосування, примушуванні кандидата зняти свою кандидатуру в депутати, на посаду сільського, селищного, міського голови, на пост Президента України, позбавленні його можливості зустрітися з виборцями, перешкоджанні виступити по радіо, по телебаченню, в друкованих засобах масової інформації, засновниками або одним із засновників яких є органи державної влади, державні організації та установи, органи місцевого самоврядування, а також в інших діях, що позбавляють можливості відповідного кандидата взяти участь у проведенні виборчої кампанії. Під насильством слід розуміти застосування сили до громадянина, яке позбавляє його можливості або перешкоджає йому обирати, бути обраним на відповідну посаду (пост), вільно вести передвиборну агітацію.

Насильство може здійснюватися нанесенням побоїв, ударів, заподіянням тілесних ушкоджень, позбавленням волі, зв'язуванням тощо. Потерпілими у даному випадку може бути як кандидат у депутати, кандидат на посаду сільського, селищного, міського голови або на пост Президента України, так і будь-який громадянин, який здійснює своє виборче право, а також їх близькі родичі (батьки, дружина (чоловік), діти, рідні брати і сестри, дід, баба, внуки).

Обман як спосіб перешкоджання здійсненню виборчого права, виражається у повідомленні громадянину завідомо неправдивих відомостей, які вводять його в оману щодо його виборчого права або щодо самого акту голосування, або щодо небезпеки перебування в приміщенні для голосування тощо.

Погроза виражається у психічному впливі на волю громадянина, залякуванні його за наявності реальних підстав побоюватися її виконання з метою примусити відмовитися від проведення передвиборної агітації, від участі у виборах, від висування своєї кандидатури для балотування або зняти свою кандидатуру з балотування на виборах.

Погроза може здійснюватися також з метою примусити виборця голосувати або не голосувати за кандидата на пост Президента України, кандидата на посаду депутата, сільського, селищного, міського голови як під час першого туру, так і під час повторного голосування на відповідних виборах.

Підкуп як засіб перешкодити громадянину вільно здійснити своє виборче право виражається в схиленні виборця шляхом вручення йому грошей або іншої матеріальної винагороди (надання безоплатно або на пільгових умовах товарів, кредитів, різних послуг тощо) голосувати "за" або "проти" кандидата в депутати, кандидата на пост Президента України або на посаду сільського, селищного, міського голови.

Підкуп може переслідувати мету схилити кандидата зняти свою кандидатуру з балотування на виборах, схилити виборця до неучасті у голосуванні, а також до ведення певної агітації серед інших виборців та ін.

Поняття іншим чином включає будь-які способи перешкоджання вільному здійсненню виборчого права. Наприклад, публічні заклики або агітація за бойкотування виборів, ненадання приміщення для проведення передвиборної агітації, відмова у наданні можливості виступити на радіо, по телебаченню, в пресі та ін.

Передвиборна агітація -- це діяльність щодо обговорення передвиборної програми, політичних, ділових та особистих якостей кандидатів у депутати, кандидатів на пост Президента України, кандидатів на посади сільського, селищного і міського голови, передвиборних програм відповідних політичних партій, виборчих блоків партій, а також ведення агітації "за" або "проти" кандидатів чи виборчих списків кандидатів та ін. Передвиборна агітація може здійснюватися з часу реєстрації кандидатів виборчими комісіями у будь-яких формах і будь-якими засобами, що не суперечать Конституції України та законам України.

Злочин вважається закінченим з моменту вчинення самого діяння незалежно від його наслідків.

Перешкоджання здійсненню виборчого права за попередньою змовою групою осіб буде тоді, коли такі дії вчинені двома або більше особами, які заздалегідь (до початку злочину) домовилися про її спільне (як співвиконавці) виконання. До складу такої групи можуть входити члени виборчої комісії, інші службові особи, окремі виборці.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

Суб'єктом злочину може бути особа, яка досягла до моменту його вчинення 16 років. Якщо суб'єктом злочину є член виборчої комісії або інша службова особа, що вчинили ті самі діяння з використанням влади або службового становища, відповідальність настає за ч. 2 ст. 157. Таку ж відповідальність передбачено за ті самі діяння, вчинені за попередньою змовою групою осіб.

Інша службова особа -- ч. 2 ст. 157 учасники виборчого процесу (наприклад, довірена особа кандидата в депутати, кандидата в Президенти України, офіційний спостерігач від громадської організації України або відповідного кандидата), а також службові особи державних органів, органів місцевого самоврядування, які згідно із законом зобов'язані здійснювати відповідні заходи щодо забезпечення підготовки і проведення виборів тощо.

Якщо вчинення діянь, передбачених ч. 1, 2 ст. 157, вплинуло на результати голосування або виборів, це тягне відповідальність за ч. З цієї статті. Результати голосування або виборів визначаються в порядку, встановленому відповідними виборчими законами.

Стаття 158. Неправомірне використання виборчих бюлетенів, підлог виборчих документів або неправильний підрахунок голосів чи неправильне оголошення результатів виборів

Об'єктами злочину є засади та принципи виборів, у тому числі ті, що стосуються організації і порядку голосування, підрахунку голосів та оголошення результатів виборів.

Предметом посягання за ч. 1, 2 ст. 158 може бути лише виборчий бюлетень та інший виборчий документ.

Об'єктивна сторона злочину полягає у вчиненні однієї (декількох) з дій:

-- видача членом виборчої комісії виборчого бюлетеня особі, яка не внесена до списку виборців;

-- видача виборцю виборчих бюлетенів (виборчого бюлетеня) замість інших виборців;

-- виготовлення виборчого документа невстановленого зразка;

-- виготовлення виборчого документа у спосіб, не передбачений законом;

-- внесення до виборчого документа завідомо неправдивих відомостей;

-- будь-яка інша підробка виборчого документа;

-- використання завідомо підробленого виборчого документа;

-- використання виборчого документа, виготовленого у спосіб, не передбачений законом;

-- завідомо неправильний підрахунок голосів;

-- завідомо неправильне оголошення результатів виборів. Відповідно до ч. 1 ст. 40 Закону

Видача членом виборчої комісії виборчого бюлетеня особі, яка не внесена до списку виборців, або видача виборцю виборчих бюлетенів (виборчого бюлетеня) замість інших виборців означає, що виборчі бюлетені використовуються на виборах не особисто виборцем, а особою, що не внесена до списку виборців, або ж іншими виборцями відповідної виборчої дільниці.

Злочинними діяннями визнаються як підлог виборчого документа (виготовлення певного виборчого документа невстановленого зразка чи виготовлення його у спосіб, не передбачений законом, внесення до виборчого документа завідомо неправдивих відомостей або будь-яка інша його підробка), так і використання завідомо підробленого виборчого документа чи виготовленого у спосіб, не передбачений законом.

Будь-яка інша підробка виборчого документа може виражатися, наприклад, у заміні (зміні) тексту справжнього документа з використанням підчисток, помітці документа іншою датою, підписанні його за іншу особу тощо.

Виборчими документами відповідно до законів України "Про вибори народних депутатів України", "Про вибори Президента України", "Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим", "Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів", "Про Центральну виборчу комісію" визнаються: список кандидатів у народні депутати України від політичної партії, виборчого блоку партій; заяви кандидатів у депутати про згоду балотуватися по цьому списку із зобов'язанням припинити, в разі обрання депутатами, діяльність, несумісну із депутатським мандатом відповідно до Конституції і законів України; підписні листи; декларація про доходи кандидата в депутати, кандидата в Президенти України за попередній рік, складена за формою, визначеною Міністерством фінансів України; списки виборців; виборчі бюлетені; протоколи засідань виборчих комісій, в тому числі ті, що стосуються підрахунку голосів, встановлення результатів виборів та ін.

Підлог виборчих документів вважається закінченим злочином з моменту:

-- виготовлення документа невстановленого зразка або виготовлення його у спосіб, не передбачений законом;

-- внесення до відповідного документа завідомо неправдивих відомостей;

-- будь-якої іншої підробки виборчого документа.

Використання завідомо підробленого виборчого документа чи виготовленого у спосіб, не передбачений законом, може виражатися у поданні його до виборчої комісії, пред'явленні у необхідних випадках, скажімо, підробленого посвідчення довіреної або уповноваженої особи чи офіційного спостерігача тощо).

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

Суб'єктом злочину (ч. 1, 3 ст. 158) може бути член виборчої комісії або інша службова особа, яка має відношення до виборів, а за ч. 2 -- будь-яка особа, що досягла до моменту вчинення злочину 16 років. Завідомо неправильний підрахунок голосів означає умисну зміну (збільшення або зменшення) результатів голосування при підрахунку фактично поданих голосів.

Завідомо неправильне оголошення результатів виборів виражається в умисному оголошенні результатів виборів, які не відповідають справжньому підсумку підрахунку голосів по відповідному виборчому округу. Наприклад, встановлення результатів виборів народних депутатів України в одномандатних виборчих округах відповідно до положень закону про їх вибори здійснюється окружною виборчою комісією на підставі протоколів дільничних виборчих комісій. Обраним вважається кандидат у депутати, який одержав більшість голосів виборців, що взяли участь у голосуванні, відносно інших кандидатів, що балотувалися в даному виборчому окрузі.

У випадку коли до виборчого бюлетеня в одномандатному виборчому окрузі було включено лише одного кандидата в депутати, він вважається обраним, якщо кількість голосів, поданих за нього, перевищує кількість голосів "не підтримую жодного з кандидатів у депутати".

Завідомо неправильне оголошення результатів виборів може виражатися в слідуючому:

-- оголошенні обраним кандидата в депутати, який фактично не одержав необхідної кількості голосів виборців відносно інших кандидатів, що балотувалися на виборах в окрузі;

-- оголошенні обраним кандидата в депутати, якщо він лише один був включений до виборчого бюлетеня, а кількість голосів, поданих за нього, не перевищувала кількості голосів, які по суті не підтримали його; -- оголошенні необраним фактично обраного депутата.

Стаття 159. Порушення таємниці голосування

Об'єктом злочину є встановлений порядок голосування під час виборів Президента України, депутатів рад усіх рівнів, сільських, селищних, міських голів.

Об'єктивна сторона злочину виражається у вчиненні дій, які порушують таємницю голосування.

Таємниця голосування -- це порядок голосування, який гарантує вільне здійснення виборцем свого волевиявлення під час заповнення на виборах вибрчого бюлетеня. Таємниця голосування забезпечується умовами, що виключають можливість контролю іншими особами процесу голосування.

Організація і порядок голосування регулюються відповідними законами України про вибори Президента України, народних депутатів України, депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутатів інших рад та сільських, селищних, міських голів.

Голосування проводиться в спеціально відведених приміщеннях, в яких мають бути обладнані в достатній кількості кабіни або кімнати для таємного голосування, визначені місця видачі виборчих бюлетенів, а виборчі скриньки встановлені таким чином, щоб виборці при підході до них обов'язково проходили через кабіни або кімнати для таємного голосування.

Відповідальність за організацію голосування, забезпечення таємниці волевиявлення виборців, обладнання приміщень і підтримання в них належного порядку покладається на дільничні виборчі комісії.

Кожен виборець голосує особисто. Голосування за інших осіб не допускається. Порушення таємниці голосування -- це діяння, які порушують встановлений виборчими законами порядок голосування і роблять неможливим вільне здійснення громадянами України вільного волевиявлення при заповненні виборчого бюлетеня під час голосування на відповідних виборах. 5. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

Суб'єктом злочину може бути член виборчої комісії або інша службова особа, яка має відношення до виборів. Необхідною ознакою злочину є те, що він вчиняється з використанням влади чи

службового становища.

Стаття 160. Порушення законодавства про референдум

Референдум є однією із форм безпосередньої демократії, через яку здійснюється народне волевиявлення (ст. 69 Конституції України). Це -- спосіб прийняття громадянами України шляхом голосування законів України, інших рішень з важливих питань загальнодержавного і місцевого значення .

Законодавство про референдуми може порушуватися у формах:

-- перешкоджання вільному здійсненню громадянином права брати або не брати участь у референдумі;

-- перешкоджання громадянину вести агітацію до дня проведення референдуму. Це -- протиправний вплив на громадянина з метою порушення вільного здійснення ним права брати або не брати участь у референдумі, вести відповідну агітацію до дня проведення референдуму (наприклад, створення або чинення перешкод ініціативним групам у збиранні підписів громадян під вимогою про проведення референдуму);

-- примушування громадянина брати або не брати, в супереч його волі, участь у голосуванні при проведенні референдуму;

Такий вплив може здійснюватися різними способами, основні з яких названі в ч. 1 ст. 160: насильство, обман, погроза, підкуп, перешкоджання іншим чином .

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом: винна особа усвідомлює протиправність своїх дій і бажає шляхом їх вчинення перешкоджати вільному здійсненню громадянином права брати або не брати участь у референдумі, вести агітацію до дня проведення референдуму. Для складу злочину не має значення чисельність громадян, щодо яких вчиняються протиправні дії, достатньо однієї особи. Така чисельність може бути врахована при визначенні ступеня тяжкості вчиненого злочину і призначенні покарання.

Суб'єктом злочину є приватна особа, яка досягла до моменту вчинення злочину 16 років. Якщо суб'єктом злочину (ч. 1 ст. 160) є член комісії з проведення референдуму чи інша службова особа або якщо цей злочин вчинено за попередньою змовою групою осіб, відповідальність настає за ч. 2 ст. 160.

До членів комісії з проведення всеукраїнського та місцевого референдумів належать: голова, заступники голови, секретарі та члени Центральної виборчої комісії, комісій Автономної Республіки Крим, обласних, районних, міських, районних у містах, сільських, селищних, а також дільничних комісій з референдуму.

За ч. З ст. 160 настає відповідальність члена комісії з проведення референдуму або іншої службової особи за порушення законодавства про референдум вчиненням однієї чи декількох дій:

-- підроблення документів референдуму;

-- приписування;

-- завідомо неправильний підрахунок голосів;

-- порушення таємниці голосування.

Підроблення документів референдуму виражається у виготовленні будь-якого фальшивого документа референдуму або внесення в документи (документ) референдуму завідомо неправдивих відомостей.

Приписування -- це завідомо неправдиві відомості про кількість громадян, які: включені до списків осіб, що мають право брати участь у референдумі на відповідній дільниці для голосування, у відповідному населеному пункті, районі, області тощо; одержали бюлетені для голосування; взяли участь у голосуванні; голосували за схвалення поставленого на референдум проекту закону, рішення; голосували проти його схвалення та ін.

Завідомо неправильний підрахунок голосів означає умисну зміну (збільшення або зменшення) результатів голосування при підрахунку фактично поданих голосів на референдумі.

Суб'єктом злочину (ч. З ст. 160) може бути член комісії з проведення референдуму або інша службова особа .

Стаття 161. Порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності або ставлення до релігії

Ст. 24 Конституції України проголошує рівність конституційних прав і свобод громадян, рівність громадян перед законом. Ч. 2 ст. 24 Конституції прямо зазначає, що не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Безпосереднім об'єктом злочину є суспільні відносини, що гарантують захист прав громадян, закріплених ст. 24 Конституції України. Нова редакція ч. 1 ст. 161 викладена у точній відповідності з цією конституційною нормою, що дозволяє чітко визначити й об'єкт злочинного посягання.

Об'єктивна сторона злочину полягає у вчиненні активних дій в таких формах:

-- розпалювання національної, расової чи релігійної ворожнечі та ненависті;

-- приниження національної честі та гідності громадян;

-- образа почуттів громадян у зв'язку з їхніми релігійними переконаннями;

-- пряме чи непряме обмеження прав громадян за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками;

-- встановлення прямих чи непрямих привілеїв громадян залежно від ознак раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовних або іншими ознаками.

Всі ці форми характеризуються явним вираженням зневажливого, негативного відношення винного до певної раси, нації, релігії, кольору шкіри, мови тощо.

Кваліфікуючими ознаками злочину є вчинення його у поєднанні з насильством, обманом чи погрозами, а також вчинення службовою особою (ч. 2 ст. 161) та організованою групою осіб або спричинення злочином загибелі людей чи інших тяжких наслідків (ч. З ст. 161).

Насильство -- це нанесення хоча б одному потерпілому побоїв, удару, вчинення інших насильницьких дій щодо потерпілих, які завдали їм фізичного болю і не спричинили тілесних ушкоджень, заподіяння хоча б одному потерпілому легкого або середньої тяжкості тілесного ушкодження.

Застосування до потерпілого насильницького позбавлення волі з метою порушити рівноправність громадян, принизити честь або гідність потерпілого у зв'язку з його расою, кольором шкіри, політичними, релігійними та іншими переконаннями, етнічним походженням потребує додаткової кваліфікації за відповідною частиною ст. 146. Заподіяння тілесних ушкоджень з метою залякування потерпілих так само потребує додаткової кваліфікації за відповідними частинами статей, якими встановлено відповідальність за злочини проти життя та здоров'я особи.

Заподіяння потерпілому тяжких тілесних ушкоджень також є застосуванням насильства, але в такому випадку дії винного кваліфікуються ще й за ознакою заподіяння злочином тяжких наслідків за ч. З ст. 161. Обман може виражатися в неповідомленні громадянинові дійсних причин відмови в прийомі на роботу, які є дискримінацією громадян.

Погроза -- це висловлені усно або письмово наміри щодо застосування насильства з метою залякування громадянина з тим, щоб змусити його покинути роботу, переїхати до іншої місцевості тощо.

Вчинення злочину організованою групою передбачає, що в його готуванні або вчиненні брали участь три і більше особи, які попередньо організувалися у стійке об'єднання для вчинення цього та іншого (інших) злочинів, об'єднаних єдиним планом з розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення плану, відомого всім учасникам групи. Якщо учасники організованої групи вчиняють ще й злочинні дії, які не обумовлені спільним єдиним планом, вони потребують додаткової самостійної кваліфікації в обвинуваченні конкретної особи, яка вчинила такі дії. Під іншими тяжкими наслідками слід розуміти заподіяння потерпілому або зазначеним особам тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило втрату будь-якого органу або його функ-

цій, психічну хворобу або інший розлад здоров'я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менш як на одну третину, або переривання вагітності чи непоправне знівечення обличчя.

При цьому слід з'ясовувати наявність причинного зв'язку між вчиненням злочинних дій, передбачених ст. 161, та настанням смерті або інших тяжких наслідків.

Відсутність судової практики у справах цієї категорії разом з намаганням визначити однаково для всіх злочинів поняття тяжких наслідків, призвело до того, що такими пропонувалося вважати заподіяння кільком особам середньої тяжкості тілесних ушкоджень. На нашу думку, ця пропозиція є невиправданою, оскільки такі наслідки за їх тяжкістю не можуть дорівнювати загибелі людей або спричиненню тяжких тілесних ушкоджень.

Злочини, передбачені ч. 1 та 2 ст. 161, слід вважати закінченими з моменту вчинення суспільне небезпечних дій. Злочин, передбачений ч. З ст. 161, відноситься за конструкцією до так званих матеріальних складів злочину, тому закінченим він буде з моменту настання зазначених у законі наслідків.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом, що підкреслено законодавцем в диспозиції ч. 1 ст. 161. Необережністю характеризується тільки ставлення винного до настання наслідків, передбачених ч. З ст. 161.

Суб'єкт злочину -- загальний: фізична осудна особа, якій до вчинення злочину виповнилося 16 років. Ч. 2 та 3 ст. 161 передбачають відповідальність за вчинення цього злочину спеціальним суб'єктом -- службовою особою. Використання службовою особою свого службового становища для вчинення злочину має кваліфікуватися додатково за відповідною частиною ст. 365.

Стаття 162. Порушення недоторканності житла

Недоторканність житла будь-якої особи ґарантується ст. 30 Конституції України.

Безпосереднім об'єктом злочину є суспільні відносини, які забезпечують право особи на недоторканність житла.

Об'єктивна сторона злочину сформульована в диспозиції ч. 1 ст. 162 і полягає в активних діях, спрямованих на незаконне проникнення до житла чи до іншого володіння особи, або в незаконному проведенні огляду чи обшуку житла, незаконному виселенні, або у вчиненні інших дій, що порушують недоторканність житла особи. Отже, будь-яке проникнення у житло чи інше володіння особи є незаконним, якщо при цьому не дотримані вимоги ст. ЗО Конституції України. З тих же підстав незаконними визнаються і проведення огляду або обшуку у житлі чи іншому володінні особи. Відповідно до ст. 113 та 116 Житлового кодексу України виселення громадян здійснюється за рішенням суду. Будь-які активні дії, спрямовані на виселення громадянина без рішення суду про його виселення, є незаконними і тягнуть кримінальну відповідальність.

Іншими діями, що порушують недоторканність житла громадян, може бути, наприклад, протиправне (тобто проти волі особи) проникнення до житла чи іншого володіння громадян без наміру вчинити будь-який злочин. Обов'язковою ознакою об'єктивної сторони злочину є місце вчинення злочину -- житло або інше володіння особи. Житлом є будь-яке приміщення, пристосоване для постійного або тимчасового проживання особи (кімната, квартира, приватний будинок).

Під іншим володінням особи слід розуміти будь-яке інше приміщення (сарай, будка, погріб тощо), що непристосоване для проживання людей, а використовується в побутових цілях. До володіння особи слід відносити і будь-які належні їй предмети (сумка, рюкзак, корзина тощо).

Ч. 2 ст. 162 передбачає дві кваліфікуючі ознаки цього злочину: вчинення його службовою особою або застосуванням насильства чи з погрозою застосування такого.

Злочин вважається закінченим з моменту початку вчинення зазначених в диспозиції ч. 1 ст. 162 дій.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

Суб'єкт злочину, передбаченого ч. 1 ст. 162, -- загальний: фізична осудна особа, якій до вчинення злочину виповнилося 16 років.

Суб'єкт злочину, передбаченого ч. 2 ст. 162, може бути як загальним, так і спеціальним -- у разі вчинення злочину службовою особою.

Стаття 163. Порушення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної чи іншої кореспонденції, що передаються засобами зв'язку або через комп'ютер

Ст. 31 Конституції України ґарантує кожному громадянину таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції. Винятки можуть бути встановлені лише судом у випадках, передбачених законом, з метою запобігти злочинові чи з'ясувати істину під час розслідування кримінальної справи, якщо іншими способами одержати інформацію неможливо.

Об'єктом злочину є суспільні відносини в сфері захисту конституційного права громадян на таємницю листування, кореспонденції, телефонних розмов.

Зокрема, ст. 187 КПК України передбачає, що накладення арешту на кореспонденцію і виїмка її в поштово-телеграфних установах, зняття інформації з каналів зв'язку можливі виключно на підставі постанови про це голови апеляційного суду або його заступника, що виноситься за поданням слідчого, погодженим з прокурором. Постанова виноситься в режимі, який забезпечує нерозголошення даних досудового слідства або оперативно-розшукової діяльності. При цьому ст. 187 КПК України наголошує, що арешт на кореспонденцію і зняття інформації з каналів зв'язку можуть бути застосовані лише за наявності достатніх підстав вважати, що у листах, телеграфній та іншій кореспонденції підозрюваного чи обвинуваченого іншим особам або інших осіб підозрюваному чи обвинуваченому, а також в інформації, якою вони обмінюються з допомогою засобів зв'язку, містяться дані про вчинений злочин або документи і предмети, що мають доказове значення, і якщо іншими способами одержати ці дані неможливо.

До кореспонденції, на яку може бути накладено арешт і яка може бути оглянута, відносяться листи всіх видів, бандеролі, посилки, поштові контейнери, перекази, телеграми, радіограми тощо.

Ці ж норми кримінально-процесуального закону слід враховувати і при вирішенні питання щодо законності дій, які можуть кваліфікуватися за ст. 162.

Об'єктивна сторона складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 163, полягає у вчиненні діяння (дії або бездіяльності), спрямованого на порушення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної чи іншої кореспонденції, що передаються засобами зв'язку або через комп'ютер. Як порушення цього конституційного права громадян слід розцінювати будь-які дії всупереч зазначеним вище вимогам закону, зокрема. Кримінально-процесуального кодексу України.

Предметом злочину є інформація, що передається в листах, телеграфом, іншими засобами зв'язку або через комп'ютер, а також телефоном, і є особистою таємницею громадянина.

Кваліфікуючі ознаки злочину -- вчинення його щодо державних чи громадських діячів, вчинення службовою особою або з використанням спеціальних засобів, призначених для негласного зняття інформації.

Використанням спеціальних засобів, призначених для негласного зняття інформації, може вважатися застосування для незаконного отримання інформації будь-яких технічних засобів, за допомогою яких без відома потерпілого можна зняти інформацію з каналів зв'язку.

Злочин, передбачений ст. 163, є закінченим з моменту вчинення діянь, спрямованих на порушення конституційного права громадянина на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної чи іншої кореспонденції, що передаються засобами зв'язку або через комп'ютер.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

Настання будь-яких наслідків порушення таємниці листування законом не передбачено, тому якщо такі наслідки настали, вони підлягають за наявності достатніх підстав додатковій кваліфікації в залежності від форми вини щодо їх настання.

Суб'єкт злочину -- загальний: фізична осудна особа, якій до вчинення злочину виповнилося 16 років.

Спеціальним суб'єктом злочину, передбаченого ч. 2 ст. 163, може бути службова особа. За наявності кваліфікуючих ознак, що зазначені в ч. 2 або ч. З ст. 365, можлива додаткова кваліфікація дій службової особи за відповідною частиною ст. 365.

Стаття 164. Ухилення від сплати аліментів на утримання дітей

Об'єкт злочину -- суспільні відносини, що гарантують і забезпечують нормальний розвиток,

виховання та здоров'я дітей.

Об'єктивна сторона злочину виражається у злісному ухиленні особами, на яких рішенням суду або постановою судді покладений обов'язок сплачувати кошти на утримання дітей (аліменти), від їх сплати, а також у злісному ухиленні від утримання неповнолітніх або непрацездатних дітей, які перебувають на утриманні особи.

Суб'єктом ухилення від сплати аліментів на утримання дітей або ухилення від утримання неповнолітніх або непрацездатних дітей, що перебувають на утриманні, можуть бути батьки, а також особи, які рішенням суду у відповідності з ст. 95 КШС України зобов'язані сплачувати кошти на утримання дітей (аліменти). Це особи, які органами запису актів громадського стану в книзі записів актів громадського стану записані як кровні батьки за походженням:

-- при реєстрації народження дитини від певних батьків, коли вони перебувають між собою в шлюбі;

-- при добровільному визнанні батьківства дитини батьком, який не перебуває в шлюбі з її матір'ю;

-- при встановленні батьківства судом, коли батько заперечує батьківство.

Таким чином, відповідно до вимог ч. 2 ст. 18 суб'єкт злочину можна визначити як спеціальний. Відповідальність настає тільки після виповнення зазначеним особам 16 років.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Винна особа усвідомлює, що є рішення суду, на підставі якого вона зобов'язана сплачувати кошти на утримання дітей або утримувати неповнолітніх або непрацездатних дітей, і що вона ухиляється від виконання даного рішення і бажає цього. Як правило, мотиви вчинення розглядуваних злочинів корисливі.

Вони повинні враховуватись при призначенні покарання, але не впливають на кваліфікацію дій винного.

Кримінальна відповідальність за злочин настає тільки у випадках злісного ухилення від сплати аліментів на утримання дітей, а також ухилення батьків від утримання неповнолітніх або непрацездатних дітей, які перебувають на їх утриманні. Термін "злісне" передбачає неодноразовість вчинюваних дій, тобто ці дії повинні мати систематичний характер після рішення суду про сплату аліментів. Злочин вважається закінченим саме з моменту визнання ухилення злісним, що повинно вирішуватись в кожному конкретному випадку окремо з урахуванням всіх обставин справи. При цьому повинні враховуватись такі фактори, як тривалість, способи ухилення, вплив неодержання аліментів на матеріальний стан та на здоров'я дитини, мотиви, сімейний і матеріальний стан особи, яка ухиляється від сплати аліментів або від утримання своєї неповнолітньої або непрацездатної дитини. Те саме діяння, вчинене особою, раніше судимою за злочин, передбачений цією статтею, кваліфікується за ч. 2 ст. 164, у разі якщо особа раніше мала судимість за злочин, передбачений цією статтею. Рішення суду про обов'язок особи сплачувати аліменти на утримання неповнолітніх дітей є необхідною умовою притягнення до відповідальності за злісне ухилення від сплати аліментів. Для притягнення до відповідальності батьків за злісне ухилення від утримання неповнолітніх або непрацездатних дітей, які перебувають на їх утриманні, рішення суду не обов'язкове.

Стаття 165. Ухилення від сплати коштів на утримання непрацездатних батьків

Ст. 51 Конституції України зобов'язує повнолітніх дітей піклуватися про своїх непрацездатних батьків. Норми Кодексу України про шлюб та сім'ю детальніше реґламентують ці правовідносини. Утримання непрацездатних батьків, які потребують допомоги, є обов'язком їх повнолітніх дітей. Діти зобов'язані піклуватися про батьків і надавати їм допомогу (ст. 81 КШС України). У разі ухилення від виконання вказаних обов'язків за рішенням суду на користь батьків з повнолітніх дітей можуть стягуватись аліменти у грошовій сумі у частковому відношенні до заробітку (доходу), виходячи з матеріального і сімейного становища кожного з дітей і батьків. Але діти можуть бути звільнені від обов'язків щодо утримання своїх батьків і стягнення витрат по догляду за ними, якщо судом буде встановлено, що батьки ухилялися від виконання батьківських обов'язків (ст. 81 КШС України). Наявність рішення суду про стягнення аліментів на користь батьків, яке набрало законної сили, є обов'язковою умовою складу злочину, передбаченого ст. 165.

Потерпілими від злочину можуть бути тільки непрацездатні батьки, які досягли пенсійного віку, а також інваліди першої та другої групи, що потребують матеріальної допомоги, крім тих, які злісно ухилялися від сплати аліментів на цих дітей або якщо судом буде встановлено, що вони ухилялися від виконання батьківських обов'язків.

Об'єктом злочину є суспільні відносини, врегульовані ст. 48 та 51 Конституції України.

Об'єктивна сторона характеризується злісним ухиленням дітей, на яких рішенням суду покладений обов'язок сплачувати кошти на утримання непрацездатних батьків, від цього обов'язку (про злісне ухилення див. п. 7 коментаря до ст. 164).

Суб'єкт злочину -- особа 16 років, яка згідно з записом у книзі реєстрації органів РАГСу визнана кровною дитиною або була усиновлена у встановленому законом порядку.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом -- особа умисно ухиляється від обов'язків утримання своїх непрацездатних батьків по крові або батьків, які її усиновили у встановленому законом порядку і виховували як свою дитину.

Стаття 166. Злісне невиконання обов'язків по догляду за дитиною або за

особою, щодо якої встановлена опіка чи піклування

Батьки, опікуни і піклувальники мають ряд обов'язків по догляду за дитиною або за особою, щодо якої встановлена опіка або піклування, а саме: вони повинні належним чином утримувати дитину (одягати, годувати, забезпечувати навчання), слідкувати за станом її здоров'я та гігієною, в залежності від здатностей дитини розвивати в ній спортивні, музичні, гуманітарні та інші схильності, забезпечити дитину нормальними побутовими умовами.

Для визнання невиконання обов'язків по догляду за дитиною або за особою, щодо якої встановлено опіка чи піклування, злочином необхідно, щоб:

-- невиконання цих обов'язків було злісним . При цьому потрібно враховувати матеріальний та сімейний стан сім'ї, способи та мотиви невиконання вказаних обов'язків;

-- вказане діяння спричинило тяжкі наслідки. Тяжкими наслідками можуть бути: смерть дитини або заподіяння їй тяжких тілесних ушкоджень, втрата житла, тяжке захворювання, суттєва відсталість у розумовому розвитку та ін.

Об'єктом злочину є суспільні відносини, які захищають конституційне право кожної людини на достатній життєвий рівень, що включає достатнє харчування, одяг, житло. Крім того, цей злочин посягає на здоров'я та нормальний розумовий та фізичний розвиток дитини.

З об'єктивної сторони злочин характеризується бездіяльністю, яка полягає у невиконанні батьками, опікунами (піклувальниками) покладених на них обов'язків стосовно дитини, в результаті чого сталися тяжкі наслідки.

Суб'єктом злочину є батьки, опікуни чи піклувальники Опікуни та піклувальники -- особи, призначені органами опіки і піклування для виконання вказаних у законі обов'язків щодо підопічної особи (переважно з осіб близьких підопічному і тільки з його згодою).

Суб'єктивна сторона злочину характеризується тільки прямим умислом. Оскільки поняття злісне невиконання обов'язків по догляду за дитиною або за особою, щодо якої встановлена опіка чи піклування, передбачає систематичне невиконання цих обов'язків, виключається можливість необережної вини у даному випадку.

Стаття 167. Зловживання опікунськими правами

Опіка і піклування встановлюються для виховання, а також для захисту особистих і майнових прав та інтересів неповнолітніх дітей, які внаслідок смерті батьків, позбавлення батьків батьківських прав, хвороби батьків чи з інших причин лишилися без батьківського піклування. Опіка і піклування встановлюється також для захисту особистих і майнових прав та інтересів повнолітніх осіб, які за станом здоров'я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати свої обов'язки (ст. 128 КШС України).

Згідно зі ст. 129 КШС України опіка і піклування встановлюються органами виконавчої влади щодо:

-- осіб, які не досягли 18 років;

-- осіб, визнаних судом недієздатними внаслідок душевної хвороби або недоумства;

-- осіб, визнаних судом обмежено дієздатними внаслідок зловживання спиртними напоями або наркотичними засобами;

-- дієздатних осіб, які потребують піклування за станом здоров'я.

Підопічні -- особи, над якими встановлено опіку або піклування. Опіка встановлюється над неповнолітніми, які не досягли 15 років, і над громадянами, визнаними судом недієздат-

ними внаслідок душевної хвороби або недоумства. Піклування встановлюється над неповнолітніми віком від 15 до 18 років і над громадянами, визнаними судом обмежено дієздатними внаслідок зловживання спиртними напоями або наркотичними засобами, а також щодо осіб, які за станом здоров'я не можуть самостійно захищати свої права.

Об'єкт злочину -- суспільні відносини, що регулюють права та законні інтереси підопічних осіб.

Об'єктивна сторона злочину виражається в використанні опіки чи піклування з корисливою метою на шкоду підопічній особі. Це будь-які дії (бездіяльність) опікуна або піклувальника, якими заподіюється матеріальна шкода підопічній особі. Найбільш поширені з них: заняття жилої площі, використання майна, яке залишилось після смерті батьків чи інших родичів, привласнення чи розтрата майна, яке належить підопічній особі, використання доходів підопічних (пенсій, допомоги або аліментів, інших поточних надходжень або доходів від майна, що їм належить) для задоволення власних потреб винного, вселення за плату на жилу площу підопічних інших осіб, укладення від імені підопічних невигідних для них угод тощо.

Суб'єктом злочину є особи, які у встановленому законом порядку призначені опікунами чи піклувальниками. Кримінальна відповідальність за ст. 167 настає з 18-річного віку, тому що згідно з ст. 140 КШС України опікуном або піклувальником не може бути особа, яка не досягла 18-річного віку.

Суб'єктивна сторона характеризується прямим умислом та корисливою метою. Винна особа усвідомлює, що вона є опікуном або піклувальником, використовує надані їй опікунські права не в інтересах підопічної особи, та бажає цього. Корислива мета виражається в бажанні отримати вигоди майнового характеру за рахунок підопічної особи, тим самим заподіяти їй шкоду.

Злочин вважається закінченим з моменту вчинення опікуном чи піклувальником з корисливою метою дій, передбачених ст. 167, незалежно від того чи потягли ці дії чи бездіяльність негативні наслідки щодо підопічної особи.

Стаття 168. Розголошення таємниці усиновлення (удочеріння)

Об'єкт злочину -- суспільні відносини, які забезпечують захист особистого та сімейного життя (ст. 32 Конституції України). Цей злочин порушує психологічну рівновагу та здоров'я дитини, яку усиновили (удочерили), та усиновителя (усиновителів).

Об'єктивна сторона злочину характеризується протиправним повідомленням без згоди усиновителів будь-яким способом іншим особам відомостей, про те що усиновителі не є кровними батьками усиновленої особи.

Суб'єкт злочину -- особа, яка досягла 16 років та володіє інформацією щодо факту усиновлення, незалежно від джерел, з яких вона отримала цю інформацію. Також суб'єктом може бути один із усиновителів, якщо на розголошення таємниці немає згоди іншого усиновителя.

Щодо злочину, передбаченого ч. 2 ст. 168, то його суб'єктом може бути службова особа або працівник медичного закладу, якому відомості щодо усиновлення (удочеріння) стали відомі у зв'язку з виконанням своїх професійних та службових обов'язків.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Особа усвідомлює, що розголошує таємницю усиновлення (удочеріння), та знає, що це може призвести до негативних наслідків. Мотивами можуть бути шантаж, помста, заздрощі, на кваліфікацію дій винного вони не впливають.

Для того щоб розголошення таємниці усиновлення (удочеріння) стало злочином, необхідна наявність будь-якої з двох умов: відсутність згоди усиновителів або усиновителя, відсутність згоди одного з усиновителів про розголошення таємниці іншим усиновителем.

Стаття 169. Незаконні дії щодо усиновлення (удочеріння)

Важливим елементом цього злочину є потерпілий від злочину, яким може бути особа, яка не досягла 18 років.

Незаконна передача дитини під опіку (піклування) має місце, якщо вона здійснюється без наявності передбачених законом підстав чи з порушенням встановленого порядку:

-- особа не підлягає опіці (піклуванню) в зв'язку з віком чи з інших причин;

-- згідно із законом особа не може бути опікуном чи піклувальником (це особа, яка не досягла 18 років; недієздатна або обмежено дієздатна особа; особа, позбавлена батьківських прав, а також особи, інтереси яких суперечать інтересам осіб, що підлягають опіці або піклуванню (ст. 140 КШС України);

-- рішення про опіку чи піклування прийняте не уповноваженими на те органами або службовими особами.

Незаконна передача дитини на виховання в сім'ю громадян полягає в порушенні встановленого порядку:

--передача дітей на виховання без попереднього створення дитячого будинку сімейного типу;

--передача на виховання дітей, не позбавлених батьківської уваги і турботи;

--передача на виховання дітей, які можуть бути усиновлені.

Об'єктом злочину є суспільні відносини, врегульовані Конституцією України, Кодексом про шлюб та сім'ю, іншими нормативними актами, які гарантують нормальні умови для психічного, фізичного та соціального розвитку дитини.

Об'єктивна сторона злочину виражається у незаконній посередницькій діяльності або інших незаконних діях всупереч діючому законодавству щодо усиновлення дитини, передачі її під опіку (піклування) чи на виховання в сім'ю громадян.

Суб'єкт злочину -- особа, яка досягла 16 років, та особи, які скоюють цей злочин з використанням службового становища (працівники установ та організацій, на яких покладено обов'язок підготовки первинних матеріалів на усиновлення, та службові особи органів виконавчої влади, до компетенції яких входить підготовка висновків про подальший статус дитини або прийняття рішень по суті). Усиновителі, опікуни (піклувальники) та особи, які хочуть прийняти дитину на виховання в сім'ю, можуть виступати як безпосередньо виконавцями, так співучасниками (організаторами, підмовниками) злочину.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Особа усвідомлює, що займається незаконною посередницькою діяльністю або іншими незаконними діями щодо усиновлення дитини, передачі її під опіку (піклування) чи на виховання в сім'ю громадян, і бажає цього. Злочин вважається вчиненим за попереднім зговором групою осіб тоді, коли у вчиненні дій, які передбачає ст. 169, брали участь дві чи більше особи, які мають ознаки суб'єкта злочину, незалежно від того, діяли особи як безпосередні виконавці чи були співвиконавцями, при умові, що до виконання злочину між ними була домовленість про спільне вчинення дій.

До тяжких наслідків, які сталися в результаті незаконних дій щодо усиновлення дитини, передачі її під опіку (піклування) чи на виховання в сім'ю громадян відносяться: настання смерті дитини, заподіяння їй тяжких тілесних ушкоджень, інші негативні фактори, які завдали істотну шкоду здоров'ю та психіці дитини, її правам -- позбавлення дитини житла, позбавлення можливості отримати освіту та ін.

Стаття170. Перешкоджання законній діяльності професійних спілок, політичних партій, громадських організацій

Громадяни мають право на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів, за винятком обмежень, встановлених законом в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров'я населення або захисту прав і

свобод інших людей.

Крім цього права, зазначеного в ч. 1 ст. 36 Конституції України, громадяни мають також право на участь у професійних спілках з метою захисту своїх трудових і соціально-економічних прав та

інтересів (ч. З ст. 36 Конституції України).

Об'єктом злочину є суспільні відносини в сфері законної діяльності політичних партій,