Характеристика злочинів проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина

профспілок та інших громадських організацій.

Об'єктивна сторона злочину полягає у вчиненні діяння (дії або бездіяльності), спрямованого на перешкоджання (тобто створення перепон) законній діяльності професійних спілок, політичних партій, громадських організацій або їх органів.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

Суб'єкт злочину -- загальний: фізична осудна особа, якій до вчинення злочину виповнилося 16 років. Вчинення злочину службовою особою за необхідних умов утворює сукупність злочинів, передбачених ст. 170 та відповідними частинами ст. 364 або 365.

Стаття 171. Перешкоджання законній професійній діяльності журналістів

Об'єктом злочину є суспільні відносини в сфері забезпечення конституційних прав громадян на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

Об'єктивна сторона злочину полягає у вчиненні діяння (дії або бездіяльності), спрямованого на перешкоджання, тобто створення перепон законній професійній діяльності журналістів. Це може бути ненадання інформації, яка не є таємницею (державною, слідчою, комерційною, конфіденційною), або надання недостовірної інформації, відібрання записів, зроблених журналістом письмово або за допомогою технічних засобів, знищення або пошкодження таких записів, вилучення тиражу друкованого видання без постанови суду про це тощо.

Законною слід вважати професійну діяльність журналіста у відповідності з вимогами Закону України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні" від 16 листопада 1992 р. з наступними змінами.

Такою є діяльність журналіста по збиранню, створенню, редагуванню, підготовці інформації до друку та видання друкованих засобів масової інформації з метою її поширення серед читачів.

Належність журналіста до відповідного засобу масової інформації підтверджується редакційним посвідченням чи іншим документом, виданим йому редакцією цього друкованого засобу масової інформації. Журналіст несе відповідальність в межах чинного законодавства за перевищення своїх прав і невиконання обов'язків.

Діяльність журналіста засобу масової інформації без державної реєстрації цього засобу є незаконною, так само як і діяльність журналіста після припинення державної реєстрації засобу масової інформації в порядку, встановленому законом (за рішенням засновників або рішенням суду).

Кваліфікований вид злочину (ч. 2 ст. 171) -- переслідування журналіста за виконання професійних обов'язків, за критику, здійснюване службовою особою або групою осіб за попередньою змовою.

Переслідуванням є умисні дії, спрямовані на ущемлення особистості (наприклад, публічна образа, рекомендація не приймати особу на роботу, не надавати житло тощо). Формою переслідування може бути застосування погроз або насильства. В таких випадках матиме місце сукупність злочинів, передбачених ч. 2 ст. 171 та відповідними статтями (їх частинами) Особливої частини Кодексу, що передбачають відповідальність за злочини проти життя та здоров'я особи.

Вчинення цього злочину групою осіб за попередньою змовою можливе як групою службових осіб, так і групою, до складу якої входить хоча б одна службова особа, або групою, до складу якої службові особи взагалі не входять.

Злочин слід вважати закінченим з моменту вчинення діяння, передбаченого ст. 171.

У разі застосування службовою особою насильства щодо журналіста або настання тяжких наслідків її дії підлягають додатковій кваліфікації за ч. 2 або ч. З ст. 365. Так само з посиланням на відповідну частину ст. 27 можуть кваліфікуватися і дії співучасників службової особи.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

Суб'єкт злочину, передбаченого ч. 1 ст. 171, -- загальний: фізична осудна особа, якій до вчинення злочину виповнилося 16 років.

Суб'єктом злочину, передбаченого ч. 2 ст. 171, може бути і службова особа.

Стаття 172. Грубе порушення законодавства про працю

Згідно із ч. 6 ст. 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Кодекс законів про працю України передбачає вичерпний перелік підстав звільнення громадянина з роботи та встановлює порядок звільнення. Гарантією від незаконного звільнення є закріплене судом право громадянина на звернення до суду за захистом своїх порушених прав, відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної незаконним звільненням, у повному обсязі. Проте, на думку законодавця, конституційне право громадян на працю має захищатися і кримінально-правовими нормами.

Об'єктом злочину є суспільні відносини, які забезпечують захист трудових прав громадян.

Потерпілими від злочину можуть бути працівники установи, підприємства, організації незалежно від форм власності, тобто особи, на яких поширюється дія законодавства про працю. Потерпілими від злочину, передбаченого ч. 2 ст. 172, можуть бути неповнолітні особи чоловічої або жіночої статі, вагітні жінки або жінки, які мають дітей віком до 14 років чи дітей-інвалідів на момент звільнення або іншого грубого порушення щодо них вимог законодавства про працю.

Об'єктивна сторона злочину може мати місце в двох формах:

-- в умисних діях щодо звільнення працівника на порушення вимог трудового законодавства з

особистих мотивів;

-- у вчиненні іншого грубого порушення законодавства про працю.

Незаконним звільненням слід вважати звільнення працівника за відсутності будь-яких законних підстав для звільнення або звільнення на порушення вимог законодавства про працю. При цьому для наявності складу злочину необхідною ознакою незаконного звільнення є особисті мотиви (ними можуть бути неприязні відносини, ревнощі, заздрощі, помста та ін.).

Кваліфікованим видом злочину (ч. 2 ст. 172) є вчинення його щодо неповнолітнього, вагітної жінки чи матері, яка має дитину віком до 14 років або дитину-інваліда.

Злочин є закінченим з моменту вчинення дій, що характеризують об'єктивну сторону складу злочину.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом, а для вчинення злочину у формі незаконного звільнення обов'язковою ознакою є наявність у винної особи особистих мотивів. У разі вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 172, особа має усвідомлювати обставини, що характеризують потерпілих: неповнолітній вік, наявність у жінки вагітності або дитини-інваліда, чи дитини, яка не досягла віку 14 років.

За змістом закону суб'єктом злочину може бути виключно особа, яка має право прийому на роботу чи звільнення з роботи або яка несе відповідальність за додержання вимог трудового законодавства. Такою особою є керівник установи, організації, підприємства незалежно від форм власності, а також керівники структурних підрозділів установи, організації, підприємства незалежно від форм власності в межах їх компетенції. Відповідальність за цей злочин може нести фізична осудна особа, якій до вчинення злочину виповнилося 16 років.

Стаття 173. Грубе порушення угоди про працю

Об'єктом злочину є суспільні відносини, що забезпечують захист конституційних трудових прав громадян.

На відміну від ст. 172, коментована стаття захищає права осіб, з якими роботодавець оформив відносини не трудовим договором, а угодою про працю.

Об'єктивна сторона злочину полягає у вчиненні діяння (дії або бездіяльності) у вигляді грубого порушення угоди про працю. ч. 1 ст. 173 передбачає відповідальність за грубе порушення угоди про працю, яким може бути як незаконне звільнення, так і інші грубі порушення законодавства про працю (необумовлене угодою істотне погіршення умов праці або ненадання днів відпочинку, обумовлених угодою тощо), які ведуть до ущемлення конституційних прав громадян.

Обов'язковою ознакою вчинення злочину є спосіб вчинення -- шляхом обману чи зловживання довірою або примусом.

Кваліфікований вид злочину -- вчинення його стосовно громадянина, з яким укладена угода щодо його роботи за межами України.

Злочин вважається закінченим з моменту виконання будь-якої з дій, передбачених диспозицією ст. 173.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

Суб'єкт злочину може бути спеціальним -- службова особа підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, та загальним -- окремий громадянин, яким може бути фізична осудна особа 16 років, або його представник -- представництво допускається чинним законодавством з 18 років.

Стаття 174. Примушування до участі у страйку або перешкоджання участі у страйку

Відповідно до ст. 44 Конституції України ті, хто працює, мають право на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів. Порядок здійснення права на страйк встановлюється законом з урахуванням необхідності забезпечення національної безпеки, охорони здоров'я, прав і свобод інших людей.

ч. З та 4 зазначеної статті Конституції підкреслюють, що ніхто не може бути примушений до участі або неучасті у страйку. Заборона страйку можлива лише на підставі закону.

Безпосереднім об'єктом злочину є суспільні відносини, що забезпечують захист конституційних трудових та соціально-економічних прав громадян.

Об'єктивна сторона злочину полягає:

-- у вчиненні дій у формі примушування до участі у страйку;

-- у вчиненні діяння (дії або бездіяльності) у формі перешкоджання участі у страйку.

Відповідно до ст. 17 зазначеного Закону України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)", страйк -- це тимчасове колективне добровільне припинення роботи працівниками (невихід на роботу, невиконання своїх трудових обов'язків) підприємства, установи, організації (структурного підрозділу) з метою вирішення колективного трудового спору (конфлікту).

Примушуванням до участі у страйку слід вважати будь-які дії, спрямовані на те, щоб особа взяла участь у його проведенні всупереч власному волевиявленню. При цьому може бути застосовано як фізичне, так і психічне насильство, обман, шантаж тощо.

Перешкоджанням участі у страйку є діяння (дія або бездіяльність), спрямовані на створення перепон проведенню страйку як такому або участі у ньому конкретних осіб. Це може бути свідоме невиконання уповноваженою на те особою вимог, передбачених Законом України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)", з тим щоб страйк було визнано незаконним, застосування насильства у будь-якій формі, обману тощо.

Обов'язковою ознакою об'єктивної сторони складу злочину є спосіб його вчинення, як зазначено в диспозиції коментованої статті, -- шляхом насильства чи погрози застосування насильства або шляхом інших незаконних дій. Тому в кожному випадку необхідно з'ясовувати питання, яким способом вчинено злочин. Не виключається наявність в діях винної особи кількох способів вчинення злочину стосовно різних громадян, що мають право на страйк, або тих самих громадян.

Не утворює складу злочину, передбаченого коментованою статтею, перешкоджання проведенню страйку в тих випадках, коли його проведення законом забороняється.

Застосування під час вчинення злочину насильства з метою залякування, заподіяння тілесних ушкоджень, а так само настання тяжких наслідків має кваліфікуватися додатково за іншими статтями Особливої частини Кодексу, зокрема тими, що передбачають відповідальність за злочини проти життя та здоров'я особи.

Злочин вважається закінченим з моменту виконання дій, передбачених диспозицією ст. 174.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

Суб'єкт злочину, передбаченого ст. 174, -- загальний: фізична осудна особа, якій до вчинення злочину виповнилося 16 років.

Стаття 175. Невиплата заробітної плати, стипендії, пенсії чи інших установлених законом виплат

Об'єктом злочину є суспільні відносини, що гарантують забезпечення трудових та соціальних прав громадян.

Предметом злочину є грошові суми заробітної плати, стипендії, пенсії чи іншої установленої законом виплати (державна допомога матерям-одиночкам, учасникам ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС тощо), що підлягають до виплати громадянинові.

Об'єктивна сторона злочину -- діяння (бездіяльність) у вигляді безпідставної невиплати громадянам зазначених грошових сум. Безпідставністю невиплати грошових сум є невиплата за наявності законних підстав до їх виплати (є відповідні нарахування). Не можна вважати безпідставною невиплату заробітної плати особі, яка не надала до бухгалтерії відповідних документів про хворобу, авансовий звіт про видатки у відрядженні тощо.

Закон пов'язує настання кримінальної відповідальності за безпідставну невиплату із додатковою обставиною такої невиплати -- часом, а саме: більше ніж за один місяць.

Кваліфікований вид злочину -- невиплата заробітної плати, стипендії, пенсії та інших встановлених законом виплат внаслідок нецільового використання коштів, призначених для виплати. Нецільове (тобто не за призначенням) використання зазначених коштів в залежності від конкретних обставин (джерел коштів, мети використання тощо) може кваліфікуватися додатково за іншими статтями Особливої частини Кодексу.

Злочин вважається закінченим з моменту фактичної умисної безпідставної невиплати грошових сум хоча б одній особі.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом, про що спеціально наголошено в диспозиції ч. 1 коментованої статті. Мотив і мета злочину для настання відповідальності за ст. 175 значення не мають.

Суб'єкт злочину, передбаченого ч. 1 і 2 ст. 175, спеціальний -- керівник підприємства, установи або організації незалежно від форми власності. Суб'єктом злочину може бути також особа, яка фактично виконує обов'язки керівника на законних підставах.

Положення ч. З ст. 175 щодо звільнення особи від кримінальної відповідальності, якщо до притягнення до кримінальної відповідальності нею здійснена виплата заробітної плати, стипендії, пенсії чи іншої встановленої законом виплати громадянам, може застосовуватися тільки до моменту порушення стосовно конкретної особи кримінальної справи і притягнення її як обвинуваченого у справі.

Стаття 176. Порушення авторського права і суміжних прав

Об'єктом злочину є суспільні відносини в сфері інтелектуальної власності, що забезпечують захист авторського і суміжних прав, тобто прав авторів творів, їх виконавців, виробників фонограм, відеограм, власників програм мовлення, їх спадкоємців і правонаступників тощо.

Предметом злочину є твори науки, літератури, мистецтва, комп'ютерних програми і бази даних, виконання, фонограми і програми мовлення, об'єкти суміжних прав.

Твором є будь-яке матеріальне вираження результатів творчої праці особи або групи осіб.

Автор -- це фізична особа, яка своєю творчою працею створила твір. Твір може бути створений у співавторстві, тобто спільною творчою працею кількох авторів.

Не є предметами злочину повідомлення про новини дня або поточні події, що мають характер звичайної прес-інформації; видані органами державної влади у межах їх повноважень офіційні документи політичного, законодавчого, адміністративного характеру (закони, укази, постанови, судові рішення, державні стандарти тощо) та їх офіційні переклади; державні символи України, державні нагороди; символи і знаки органів державної влади. Збройних Сил України та інших військових формувань; символіка територіальних громад; символи та знаки підприємств, установ та організацій; грошові знаки; розклади руху транспортних засобів, розклади телерадіопередач, телефонні довідники та інші аналогічні бази даних, що не відповідають критеріям оригінальності.

Потерпілим від злочину може бути як автор (група авторів), так і його (їх) спадкоємці, виробники відеограм або фонограм, організації ефірного або кабельного мовлення.

Об'єктивна сторона злочину полягає:

-- у незаконному відтворенні або розповсюдженні творів, зазначених в ч. 1 ст. 176;

-- у незаконному їх тиражуванні та розповсюдженні на аудіо- та відео- касетах, дискетах, інших

носіях інформації;

-- в іншому використанні чужих творів, комп'ютерних програм і баз даних, об'єктів суміжних прав без дозволу осіб, які мають авторське право або суміжні права.

Під відтворенням розуміється виготовлення одного або більше примірників твору, відеограми, фонограми в будь-якій матеріальній формі, а також їх запис для тимчасового чи постійного зберігання в електронній (у тому числі цифровій), оптичній або іншій формі, яку може зчитувати комп'ютер.

Незаконним відтворенням чужого твору слід визнати і випуск у світ так званих контрафактних книг, відеофільмів тощо. Такі дії є досить поширеними: працівники типографій часто друкують зайві, не обумовлені договором з видавцем, примірники книг, які потім реалізують.

Розповсюдженням об'єктів авторського права і (або) суміжних прав слід вважати будь-яку дію, за допомогою якої об'єкти авторського права і (або) суміжних прав безпосередньо чи опосередковано пропонуються публіці, в тому числі доведення цих об'єктів до відома публіки таким чином, що її представники можуть здійснити доступ до цих об'єктів з будь-якого місця і в будь-який час за власним вибором.

Незаконне розповсюдження може мати місце шляхом оприлюднення (розкриття публіці) твору або його опублікування.

Незаконне оприлюднення (розкриття публіці) твору -- здійснена без згоди автора чи іншого суб'єкта авторського права або суміжних прав дія, що вперше робить твір доступним для публіки шляхом опублікування, публічного виконання, публічного показу, публічної демонстрації, публічного сповіщення тощо.

Незаконне опублікування твору, фонограми, відеограми -- випуск в обіг без згоди автора чи іншого суб'єкта авторського права або суміжних прав виготовлених поліграфічними, електронними чи іншими способами примірників твору, фонограми, відеограми у кількості, здатній задовольнити, з урахуванням характеру твору, фонограми чи відеограми, потреби публіки, шляхом їх продажу, надання доступу до них через електронні системи інформації таким чином, що будь-яка особа може його отримати з будь-якого місця і у будь-який час за власним вибором або передачі права власності на них чи володіння ними іншими способами. Опублікуванням твору, фонограми, відеограми вважається також депонування рукопису твору, фонограми, відеограми у сховищі (депозитарії) з відкритим доступом та можливістю одержання в ньому примірника (копії) твору, фонограми, відеограми.

Кваліфікуючими ознаками злочину є повторність або завдання матеріальної шкоди в особливо великому розмірі (ч. 2) та вчинення його службовою особою з використанням службового становища щодо підлеглої особи (ч. 3). Слід зазначити, що повторність матиме місце як при вчиненні тотожних дій (розповсюдження плюс розповсюдження), так і при поєднанні будь-яких дій (інше використання плюс розповсюдження, виготовлення плюс розповсюдження), передбачених диспозицією ч. 1 ст. 76.

Вчинення цього злочину службовою особою з використанням службового становища щодо підлеглої особи кваліфікується за ч. З ст. 176 лише у випадку, коли потерпілий або потерпілі знаходяться від винного у службовій залежності. У випадку заподіяння внаслідок дій службової особи, яка вчинила злочин, тяжких наслідків (зокрема самогубства або тяжкої хвороби потерпілого та ін.), застосування службовою особою насильства такі дії підлягають додатковій кваліфікації за відповідною частиною ст. 364, 365.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Вина особи у формі необережності можлива лише щодо настання наслідків -- матеріальної шкоди у великому розмірі або в особливо великому розмірі.

Суб'єкт злочину -- фізична осудна особа, якій до вчинення злочину виповнилося 16 років.

Суб'єкт злочину, передбаченого ч. З ст. 176, -- спеціальний: службова особа, в підлеглості якої знаходиться автор або інший суб'єкт суміжних прав (виконавець, редактор програми тощо).

Стаття 177. Порушення прав на об'єкти промислової власності

Об'єктом злочину є суспільні відносини, що регулюють охорону права інтелектуальної власності, зокрема в сфері промисловості.

Предметом злочину є:

-- винахід

-- корисна модель (об'єктом корисної моделі є конструктивне виконання пристрою);

-- промисловий зразок (результат творчої діяльності людини у галузі художнього конструювання).

-- кваліфіковане зазначення походження товару (тобто позначення, за яким товари і послуги певних осіб відрізняються від однорідних товарів і послуг інших осіб).

-- походження товару (об'єкт промислової власності, що поєднує позначення товару з існуванням

певного географічного об'єкта);

-- топографія інтегральних мікросхем

-- сорт рослин

Об'єктивна сторона злочину полягає у поєднанні двох ознак: вчиненні дії -- незаконному використанні винаходу, корисної моделі, промислового зразка, кваліфікованого зазначення походження товару, топографії інтегральних мікросхем, сорту рослин та настанні наслідків дії -- спричинення матеріальної шкоди у великому або особливо великому розмірі. Обов'язковою умовою для притягнення особи до кримінальної відповідальності за ст. 177 є наявність прямого причинного зв'язку між цими ознаками.

Слід звернути увагу на конструкцію складу злочину за ст. 177 -- його матеріальний склад, у зв'язку з чим злочин є закінченим з моменту настання наслідків, передбачених ч. 1 або 2 коментованої статті.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Можлива необережна вина щодо настання наслідків злочину.

Суб'єкт злочину -- загальний: фізична осудна особа, якій до вчинення злочину виповнилося 16 років.

Стаття 178. Пошкодження релігійних споруд чи культових будинків

Об'єктом злочину є суспільні відносини в сфері забезпечення конституційного права громадян на свободу світогляду і віросповідання.

Відповідно до Конституції України та ст. 17 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" культові (релігійні) споруди або будинки охороняються законом.

Предметом злочину є релігійна споруда або культовий будинок. В енциклопедичних виданнях є визначення культової будівлі. Це приміщення для проведення богослужінь і здійснення релігійних обрядів будь-якої конфесії. Як правило, в Україні це споруда чи будинок.

Об'єктивна сторона злочину полягає у вчиненні активних дій у двох формах: пошкодженні або зруйнуванні культових будівель (споруд).

Пошкодженням є заподіяння зазначеним у ст. 178 об'єктам механічних, термічних, хімічних ушкоджень, які істотно впливають на зовнішній вигляд споруди або будинку, псують їх інтер'єр (внутрішні приміщення) тощо.

Руйнуванням є дії, спрямовані на завдання об'єктам серйозних ушкоджень, внаслідок яких вона втрачають свою цінність і можливість використання повною мірою за призначенням, проте їх можна відтворити.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

Суб'єктом злочину є фізична осудна особа, якій до вчинення злочину виповнилося 16 років.

Стаття 179. Незаконне утримування, осквернення або знищення релігійних святинь

Об'єктом злочину є суспільні відносини в сфері забезпечення конституційного права громадян на свободу світогляду і віросповідання.

Відповідно до Конституції України та Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" релігійні святині охороняються законом.

Предметом злочину є релігійні святині, тобто споруди, будівлі або місцевості, яким поклоняються віруючі будь-якої конфесії, якщо діяльність такої конфесії не заборонена в Україні згідно з чинним законодавством.

Об'єктивна сторона злочину може виражатися у трьох формах: незаконному утримуванні, оскверненні або знищенні релігійних святинь. Незаконним утримуванням релігійної святині слід вважати утримування святині конфесією або віруючими, діяльність яких заборонена в Україні.

Осквернення релігійної святині може виражатися у будь-яких образливих для віруючих діях. Такими діями слід вважати умисне пошкодження святині, її зруйнування, вчинення будь-яких публічних дій з винятковим цинізмом (наприклад, відправлення природних потреб, публічне вчинення статевого акту в місцевості, яка є релігійною святинею, інші умисні дії, що ображають почуття віруючих). Знищенням є дії, спрямовані на приведення релігійної святині до повної непридатності з втратою можливості її відтворення.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Винна особа має усвідомлювати, що вчиняє злочин саме стосовно релігійної святині. Мотиви та мета вчинення дій, на кваліфікацію злочину не впливають.

Суб'єктом злочину може бути будь-яка фізична осудна особа, якій до вчинення злочину виповнилося 16 років.

Стаття 180. Перешкоджання здійсненню релігійного обряду

Об'єктом злочину є суспільні відносини в сфері забезпечення конституційного права громадян на свободу світогляду і віросповідання.

Об'єктивна сторона злочину -- вчинення діяння (дії або бездіяльності), спрямованого на перешкоджання (тобто створення перепон) здійсненню релігійного обряду. Таке діяння може виражатися у ненаданні дозволу на проведення релігійного обряду в певному місці, або у ненаданні певного, заздалегідь визначеного і погодженого місця для проведення релігійного обряду, або виданні розпорядження чи наказу про безпідставне затримання учасників релігійного обряду та ін. Злочин є закінченим як в разі настання певних наслідків -- зриву проведення релігійного обряду, так і в разі загрози зриву його проведення.

Кваліфікований вид злочину (ч. 2 ст. 180) -- примушування священнослужителя до проведення релігійного обряду шляхом застосування до нього фізичного або психічного насильства.

Примушування полягає у вчиненні активних дій (за законом -- шляхом фізичного або психічного насильства), спрямованих на вчинення священнослужителем проти його волі релігійного обряду.

Потерпілим від злочину є тільки священнослужитель (незалежно від конфесії).

Заподіяння священнослужителю будь-яких тілесних ушкоджень, катування, позбавлення волі не охоплюється складом злочину, передбаченого ст. 180, і потребує додаткової кваліфікації за відповідними статтями Особливої частини Кодексу.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

Суб'єкт злочину -- фізична осудна особа, якій до вчинення злочину виповнилося 16 років.

Стаття 181. Посягання на здоров'я людей під приводом проповідування релігійних віровчень чи виконання релігійних обрядів

Об'єктом злочину є суспільні відносини в сфері забезпечення конституційного права громадян на свободу світогляду і віросповідання.

Зазначена в диспозиції ч. 1 ст. 181 ознака складу злочину -- поєднання вчинення дій із заподіянням шкоди здоров'ю людей або статевою розпустою -- є тим обмеженням, яке встановлює закон для захисту здоров'я та моральності населення.

Об'єктивна сторона злочину може виражатися у двох формах -- організації або керівництві групою, діяльність якої здійснюється під приводом проповідування релігійних віровчень чи виконання релігійних обрядів.

Групою може вважатися об'єднання громадян в кількості більше трьох осіб (з урахуванням того, що один з членів групи має бути керівником або організатором).

Члени такої групи не підлягають відповідальності за ч. 1 ст. 181. За застосування насильства вони мають нести відповідальність за статтями Особливої частини Кодексу, якими передбачена відповідальність за злочини проти життя та здоров'я особи.

Обов'язковою ознакою складу злочину є наявність у діяльності групи заподіяння шкоди здоров'ю людей або статевої розпусти.

Кваліфікуючою ознакою злочину є вчинення його у поєднанні із втягуванням в діяльність групи неповнолітніх. Додаткова кваліфікація дій винних за ст. 304 не потребується.

Злочин вважається закінченим з моменту вчинення дій, передбачених ст. 181. Настання наслідків, що знаходяться у прямому причинному зв'язку з цими діями, потребує самостійної відповідної кваліфікації в залежності від форми вини та інших обставин.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

Суб'єктом злочину може бути фізична осудна особа, якій до вчинення злочину виповнилося 16 років.

Стаття 182. Порушення недоторканності приватного життя

Об'єктом злочину є суспільні відносини, що забезпечують захист права громадян на конфіденційність інформації стосовно особистого або сімейного життя.

Об'єктивна сторона злочину полягає у незаконному збиранні, зберіганні, використанні, поширенні конфіденційної інформації про особу без її згоди, у незаконному поширенні інформації у публічному виступі, у творі, що публічно демонструється, чи в засобах масової інформації.

Незаконним збиранням слід вважати будь-які дії, спрямовані на одержання конфіденційної інформації на порушення встановленого законодавством порядку збирання інформації.

Незаконне зберігання -- це володіння конфіденційною інформацією (у письмовому, друкованому вигляді або у записі у вигляді відеограми або фонограми), здобутою з порушенням встановлених законодавством правил (наприклад, з незаконним застосуванням спеціальних технічних пристроїв).

Незаконним використанням може бути як розповсюдження конфіденційної інформації про особу без її згоди у будь-яких формах, так і шантаж особи, примушування її вчинити вигідні для винного дії під загрозою розповсюдження конфіденційної інформації.

Під незаконним поширенням конфіденційної інформації слід розуміти її розповсюдження без згоди особи у формі повідомлення кільком особам або хоча б одній сторонній особі, або невизначеному колу осіб шляхом оприлюднення (усно, в друкованих засобах масової інформації, по радіо або телебаченню, за допомогою електронної пошти).

Злочин слід вважати закінченим з моменту виконання його об'єктивної сторони, тобто дій, передбачених диспозицією ст. 182. За наявності прямого причинного зв'язку між порушенням недоторканності приватного життя особи і настанням тяжких наслідків, у кожному конкретному випадку слід з'ясовувати форму вини за настання наслідків і конкретно кваліфікувати такі дії за іншими статтями Особливої частини Кодексу.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

Суб'єкт злочину -- фізична осудна особа, якій до вчинення злочину виповнилося 16 років. Вчинення таких дій службовою особою має кваліфікуватися, за наявності достатніх підстав, за сукупністю злочинів, передбачених ст. 182 та відповідними частинами ст. 364 чи 365.

Стаття 183. Порушення права на отримання освіти

Безпосереднім об'єктом передбачених ст. 183 злочинів є право громадян на здобуття освіти.

Об'єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 1 ст. 183, полягає в обмеженні шляхом незаконної відмови прав громадянина на вступ до обраного ним (його батьками; особами, які їх замінюють) навчального закладу.

Незаконною визнається відмова, яка суперечить Конституції України, Закону України "Про освіту" від 23 березня 1996 р. № 100-96-ВР та іншим нормативним актам з цих питань.

Такого роду відмова може поєднуватись з приховуванням, фальсифікацією, знищенням (повним або частковим) відомостей про вступні іспити (випробування), а також документів, що дають право на вступ на навчання до даного конкретного навчального закладу (свідоцтва, атестата, диплома тощо).

Об'єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 2 ст. 137, полягає в обмеженні права особи на одержання освіти шляхом пред'явлення їй незаконної вимоги сплатити за навчання у державному чи комунальному навчальних закладах.

Для визнання злочину закінченим (ч. 1, 2 ст. 137) не потрібно, щоб потерпілий відмовився від свого законного права здобути освіту. Достатньо дій, спрямованих на досягнення такого результату.

Суб'єктивна сторона злочинів, передбачених ч. 1, 2 ст. 137, характеризується прямим умислом. Тобто винна особа усвідомлює суспільне небезпечний характер своїх дій і бажає чинити саме так.

Суб'єктами злочинів за ст. 137 (ч. 1 та 2) можуть бути керівники відповідних закладів освіти, члени приймальних комісій та інші уповноважені особи.

Стаття 184. Порушення права на безоплатну медичну допомогу

Об'єктом злочину є суспільні відносини, що забезпечують конституційне право громадян на безоплатну медичну допомогу в державних або комунальних закладах охорони здоров'я.

Об'єктивна сторона злочину полягає у вчиненні будь-яких дій, спрямованих на незаконну вимогу оплатити надання медичної допомоги в державному або комунальному закладі охорони здоров'я. Державними або комунальними закладами охорони здоров'я є такі, що знаходяться у державній або комунальній (муніципальній) власності. Їх фінансування здійснюється переважно за рахунок бюджетних коштів.

Ст. 18 Основ законодавства України про охорону здоров'я визначає, що всі заклади охорони здоров'я мають право використовувати для підвищення якісного рівня своєї роботи кошти, добровільно передані підприємствами, установами, організаціями і окремими громадянами, а також із дозволу власника або уповноваженого ним органу встановлювати плату за послуги в галузі охорони здоров'я.

За будь-яких умов законодавство України визначає безоплатне надання медичної допомоги громадянам у невідкладних або екстремальних ситуаціях (стихійне лихо, катастрофи, аварії, масові отруєння, епідемії, епізоотії, радіаційне, бактеріологічне і хімічне забруднення тощо).

Відповідними законами України визначена безоплатність або пільговість медичної допомоги інвалідам війни та учасникам бойових дій, інвалідам І та II груп, дітям, пенсіонерам. Безплатно надається швидка і невідкладна медична допомога.

Місцем вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 184, є не тільки приміщення державних чи комунальних закладів охорони здоров'я, а й будь-яке інше місце (квартира, будинок, траса тощо), де громадянину висунуто незаконну вимогу оплати надання медичної допомоги.

Об'єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 2 ст. 184, полягає у вчиненні дій, спрямованих на незаконне скорочення мережі державних та комунальних органів охорони здоров'я.

Такими діями можуть бути: видання наказів, розпоряджень, інших документів щодо повного або часткового закриття (припинення діяльності) хоча б одного з державних або комунальних закладів охорони здоров'я, що входять до існуючої мережі закладів охорони здоров'я.

До мережі закладів охорони здоров'я, що забезпечують населення медичною допомогою, належать поліклініки, лікарні, диспансери, клініки, науково-дослідні інститути та інші акредитовані заклади охорони здоров'я (наприклад, спеціальні лікувально-профілактичні заклади), служба швидкої медичної допомоги, а також окремі медичні працівники, які мають відповідний дозвіл (ліцензію).

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Настання будь-яких наслідків диспозицією ст. 184 не передбачено.

Суб'єктом злочину може бути особа, якій виповнилося 16 років.

Відповідальність за ч. 1 ст. 184 за цей злочин можуть нести виключно працівники державних або комунальних закладів охорони здоров'я (лікарі, медичні сестри, санітарки, регістратори поліклінічних відділень тощо) і в разі, якщо вимога оплати безпосередньо пов'язана з наданням саме медичної допомоги.

Суб'єктом злочину, передбаченого ч. 2 ст. 184 можуть бути як службові особи державного або комунального закладу охорони здоров'я, так і службові особи Міністерства охорони здоров'я України та органів місцевої державної адміністрації (у тому числі відділів або управлінь охорони здоров'я).

Злочин, передбачений ч. 1 ст. 184, є закінченим з моменту висунення незаконної вимоги оплати медичної допомоги незалежно від того, чи мала місце оплата. Злочин, передбачений ч. 2 ст. 184, є закінченим з моменту прийняття незаконного рішення щодо закриття (повного або часткового) хоча б одного державного або комунального закладу охорони здоров'я.

Список використаної літератури

1. Вартилецька І.А., Плутагир В.С. Кримінальне право України.альбом схем: навч. посібник / За заг. ред. В.Я. Горбачовського.- К.: Атіка, 2003.- 208с.

2. Коржанський М. Й. Кримінальне право і законодавство України: Частина Загальна: Курс лекцій. -- К.: Атіка, 2001. -- 432 с.

3. Коржанський М. Й. Кримінальне право і законодавство України: Частина Особлива: Курс лекцій. -- К.: Атіка, 2001. -- 544 с.

4. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник. (Ю.В. Александров, В.І. Антипов, М.В. Володько та ін.) Вид. 3-тє, переробл. та допов./ За заг. ред. М. І. Мельника, В.А. Клименка.- К.: Юридична думка, 2004.- 352 с.

5. Кримінальне право України. Особлива частина: Підручник. (Ю.В. Александров, В.І. Антипов, М.В. Володько та ін.) Вид. 3-тє, переробл. та допов./ За заг. ред. М.І. Мельника, В.А. Клименка.- К.: Юридична думка, 2004.- 656 с.

6. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник для студ. юрид. спец. вищ. закладів освіти / За ред. М.І. Бажанова, В В. Сташиса, В.Я. Тація. -- Київ--Харків: Юрінком Ін-тер--Право, 2001. -- 416 с.

7. Науково-практичний коментар Кримінального Кодексу України / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка / Київ, „ Каннон” - 2001