34

Зміст

Вступ

Розділ І. Судимість як правове явище: поняття, ознаки, цілі

Розділ ІІ. Правові наслідки судимості

2.1 Кримінально-правові наслідки судимості

2.2 Загально-правові наслідки судимості

Розділ ІІІ. Погашення судимості

3.1 Строки погашення судимості

3.2 Обчислення строків погашення судимості

Розділ ІV. Зняття судимості

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Особливе місце в структурі злочинності займає рецидивна злочинність. Повторні злочини, вчинені особами, що раніше притягувались до кримінальної відповідальності, характеризуються, як правило, підвищеною небезпекою. Попередження рецидивної злочинності є одним з основних напрямів державної політики протидії злочинності взагалі і організованої злочинності,зокрема. Багато в чому дана ціль досягається завдяки наявності в кримінальному законодавстві України інституту судимості.

Учення про судимість у науці кримінального права посідає особливе місце. Це пояснюється його значущістю як для вирішення теоретичних кримінально-правових завдань, так й для правозастосування. В даний час актуальні проблеми інституту судимості не втратили своєї важливості. Процес розвитку сучасної правової науки потребує підвищеної уваги до питання щодо правової суті та соціальної природи судимості, оскільки негативні наслідки, які можуть виникати в житті конкретної особи внаслідок наявності у неї судимості, перш за все, пов'язана з особистістю людини, її правовим становищем, що визначає в багатьох випадках його соціальну позицію і роль в суспільстві.

У кримінальному законодавстві України інститут судимості зберігся і при прийнятті нового КК України. Законодавець не лише не відмовився від нього, а й виклав його значно повніше й змістовніше порівняно з минулим КК, вніс принципово нові положення і зміни, хоча деякі з них викликають необхідність подальшого обговорення з точки зору їх удосконалення.

Розділ І. Судимість як правове явище: поняття, ознаки, цілі

Зміст більшості кримінально-правових понять і термінів не отримав однозначного трактування ні в теорії кримінального права, ні в практиці їх застосування, тому в науковій літературі завжди існували різноманітні підходи щодо визначення поняття судимості. Зокрема деякі автори розглядають його як правовий наслідок відбуття покарання за вчинений злочин Курс российского уголовного права. Общая часть/ Под ред. В.Н. Кудрявцева, А.В. Наумова. - М.: Спарк,2001. - с. 700;Зубкова В.И. Уголовное наказание и его социальная роль: теория и практика. -М.:НОРМА,2002. - С.34.. Проте судимість не можна назвати виключно правовим наслідком виконання чи відбуття покарання, за своєю правовою природою судимість більше пов'язана з засудженням особи за скоєний злочин. Правовий наслідок засудження особи за скоєний злочин органічно пов'язаний з її особливим правовим становищем, тому розрив між цими двома категоріями - недопустимий.

В сучасній кримінально-правовій науці традиційним є розуміння судимості як особливого правового стану особи, створеного фактом засудження за скоєний злочин до певного покарання, що виникло з винесення судом обвинувального вироку і виражається для нього настанням визначених негативних наслідків правового характеру. Подібного підходу щодо визначення судимості в різні періоди часу притримувались багато юристів.

З метою формування єдиного підходу до визначення судимості (при відсутності законодавчої дефініції) Пленум Верховного Суду України в постанові №16 від 26 грудня 2003 року виклав своє поняття судимості. Відповідно до п.1 вказаної постанови судимість є правовим станом особи, який виникає у зв'язку з її засудженням до кримінального покарання і зазазначених у законі умов тягне настання для неї певних негативних наслідків Постанова Пленуму Верховного Суду України від 26 грудня 2003 року №16 «Про практику застосування судами України законодавства про погашення і зняття судимості» // Вісник Верховного Суду України. - 2004. - № 2 (42). - С.9. .

Отже, виходячи з проаналізованих підходів,можна зробити висновок, що судимість:

1. Є особливим правовим статусом, який означає наявність взаємних прав та обов'язків між державою в особі компетентних органів та особою, що має судимість.

2. Є наслідком засудження за скоєний злочин, який продовжується і після відбуття покарання. Правовою підставою виникнення судимості є обвинувальний вирок суду України, що набрав законної сили. Що стосується вироку суду іноземної держави, то такий вирок може бути врахований, якщо особу було засуджено за злочин, скоєний за межами України, та знову вчинила злочин на території України. Кримінальний Кодекс України від 1вересня 2001 року // Відомості Верховної Ради України. - 2001. - №25-26. - Ст. 131. Проте судимість, що виникла внаслідок засудження судом іноземної держави, в Україні тягне тільки кримінально-правові наслідки, прямо передбачені ч. 2 ст. 9 КК України.

3. Виникає з моменту набрання законної сили обвинувальним вироком. Вирок місцевого суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляцій, а вирок апеляційного суду - після закінчення строку на подання касаційної скарги Кримінально- процесуальний кодекс України затверджений Законом від 28.12.1960.// Відомості Верховної Ради України. - 1961. - №№ 2. - Ст.15.. Набрання вироком законної сили означає, що він є обов'язковим для всіх установ, підприємств, організацій, посадових осіб та громадян.

4. Завжди є результатом призначеного покарання. Судимість супроводжує кримінальне покарання і має з ним тісний зв'язок, тому особи, засуджені за вироком суду без призначення покарання або звільнені від покарання чи такі, що відбули покарання за діяння, злочинність і караність якого усунута законом, визнаються такими, що не мають судимості.

5. Має чітко визначені часові межі, встановлені кримінальним законом. Відповідно до ч. 1 ст. 88 КК України особа визнається такою, що має судимість з дня набрання законної сили обвинувальним вироком і до погашення або зняття судимості Кримінальний Кодекс України від 1 вересня 2001 р. //// Відомості Верховної Ради України. - 2001. - №25-26. - Ст. 131..

6. Має особистий характер і пов'язана тільки з конкретною особою. Судимість не впливає на правовий статус інших громадян, у тому числі її родичів. Також судимість конкретної особи не впливає на притягнення до кримінальної відповідальності інших осіб при здійсненні злочину в співучасті. Це безпосередньо витікає з положень ч.3 ст. 29 КК України.

7. Полягає у настанні для засудженої особи різноманітних правових наслідків,що носять позитивний та негативний характер.

8. Погашається по закінченні строку, встановленого КК України або знімається у встановленому законом порядку. Погашення чи зняття судимості означає припинення всіх негативних правових наслідків.

Отже, судимість виступає самостійним правовим явищем, у якого є своя підстава (обвинувальний вирок суду), свої форми реалізації(кримінально-правові та загально правові обмеження) та свої межі.

В КК України чітко не визначені цілі судимості. Проте тісний зв'язок між судимістю та покаранням дозволяє підняти питання про ідентичність цих цілей. За змістом закону судимість дійсно призначена для виправлення засудженого, запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами, а також кари особи. Вказана послідовність не випадкова. Саме кара для судимості є найменш значущою, але реально існуючою ціллю. При цьому притаманні судимості соціальні обмеження та кримінально-правові негативні наслідки не означають в повній мірі карального впливу держави. Доцільніше говорити про погрозу карального впливу, який втілюється в життя у випадку скоєння особою в період строку дії судимості нового злочину.

Досягнення цілі виправлення засудженого має найбільше значення. На сьогоднішній день факти рецидиву не рідкісні. Це вказує на те, що ціль виправлення реалізується не ефективно, тому необхідно продовжувати виправлення засуджених осіб та залучати до цього процесу органи місцевого самоуправління, колективи підприємств, організації, об'єднання громадян. Держава зобов'язана виконувати контроль за поведінкою осіб, що мають судимість, що буде сприяти відчуженню негативних і формуванню позитивних рис особистості.

Ціль запобігання вчиненню нових злочинів досягається встановленою законом погрозою Більш суворої відповідальності за вчинення нового злочину судимою особою,може бути підставою для відмови у звільненні від відбування покарання з випробуванням та настання інших негативних правових наслідків кримінального характеру. Погроза невідворотності настання комплексу негативних правових наслідків для окремо взятої особи,так як і реалізація цієї погрози, є способами підвищення правосвідомості для всіх громадян, застережуючи їх від вчинення злочинів.

На думку деяких вчених, цілі покарання не варто переносити на період після його відбування, так як законодавцем ставиться задача їх реалізації під час виконання покарання Орешкина Т.Ю. Дальнейшее развитие законордательства о погашении и снятии судимости // Проблемы совершенствования уголовного законодательства и практики его применения. Сборник научных трудов. /Ред. Колл.:Г.З. Анашкин, И.М. Гальперин, Ю.Б. Мельникова и др..; Всесоюзн. Ин-т по изучению причин и разработке мер редупреждения преступности. - М., 1981. - с. 139.. Але варто зазначити, що цілі покарання та судимості не є рівнозначними. Окрім цілей, що притаманні покаранню, судимість також призначена для соціальної адаптації засудженого, котрий відбув покарання. Особа, що має судимість, повинна розраховувати не лише на настання негативних наслідків, а й на підтримку держави, завдяки якій буде здійснюватись процес ресоціалізації засудженого, його становлення на шлях правомірної поведінки.

Проте судимість та покарання є взаємопов'язаними елементами кримінальної відповідальності, тому не випадково їх функціональні установки перетинаються. В.В. Голіна помітив, що судимість має значення «правового засобу досягнення цілей покарання в процесі його виконання і в наступний період» Голина В. Правовая природа погашения и снятия судимости // Советская юстиция. - 1972. - С.18.. Безпосередньо в період відбування покарання судимість та покарання доповнюють одне одного,здійснюючи вплив на засудженого.

Тож не можна стверджувати про наявність у судимості самостійних чи відокремлених цілей, скоріше судимість слугує засобом закріплення і кінцевої реалізації цілей кримінальної відповідальності в цілому, і покарання, зокрема. Як показує практика, після відбуття покарання особі не вдається повністю виправитися, необхідний час для її адаптації в суспільстві. В цьому сенсі судимість слугує благополучному завершенню досягнення цілей покарання.

Розділ ІІ. Правові наслідки судимості

2.1 Кримінально-правові наслідки судимості

Кримінально-правове значення судимості відповідно до діючого кримінального законодавства України визначається в ч.2 ст. 88 КК України, де говориться про те, що судимість має правове значення у разі вчинення нового злочину, а також в інших випадках, передбачених законами УкраїниКримінальний Кодекс України від 1 вересня 2001 р. //// Відомості Верховної Ради України. - 2001. - №25-26. - Ст. 131. . Звідси випливає, що кримінально-правові наслідки судимості законодавець пов'язує з фактом вчинення нового злочину, тому їх правове значення обмежене завданнями визначення форми, об'єму і особливостей відповідальності за наступний злочин.

В юридичній літературі неодноразово робилися спроби класифікації кримінально-правових наслідків судимості за різноманітними критеріями. Кожна з цих класифікацій заслуговує уваги і є проявом індивідуальних поглядів вчених на вирішення питань кримінально-правового характеру, які так чи інакше пов'язані з судимістю.

В теорії кримінального права виділяють такі кримінально-правові наслідки судимості:

1)Може виступати як кваліфікуюча ознака. Бажаючи підкреслити особливу суспільну небезпечність здійснення нового тотожного чи однорідного злочину особою, раніше судимою за такий злочин, законодавець цілком обґрунтовано та справедливо в деяких випадках вказує на попередню судимість в якості кваліфікуючої ознаки в сенсі спеціального рецидиву. Кваліфікуюче значення судимість має і в тому випадку, коли закон передбачає посилення відповідальності за вчинення злочину повторно, оскільки повторність охоплює собою судимість. Про це можна судити при зіставленні санкцій частин статей Кримінального Кодексу, котрі вказують на судимість як на кваліфікуючу ознаку. Наприклад, контрабанда карається позбавленням волі від 3-х до 7-ми років з конфіскацією предметів контрабанди, якщо ті самі дії вчинила особа, раніше судима за злочин, передбачений цією статтею, то вона може понести більш сувору відповідальність і підлягає більш суворому покаранню-позбавлення волі на строк від 5-ти до 12-ти років з конфіскацією предметів контрабанди та з конфіскацією майна. Закон визнає судимість різновидом повторності (ч.4 ст.32). Якщо судимість прямо не передбачена законом як кваліфікуюча ознака, вона при кваліфікації вчиненого не враховується;

2) Враховується при визнанні рецидиву та повторності злочинів. Повторність та рецидив є різновидами множинності злочинних діянь, скоєних однією особою. Такі дії є діями підвищеної суспільної небезпеки і обтяжують відповідальність винного. Підвищена суспільна небезпечність злочину, скоєного особою, раніше судимою за вчинення злочину, полягає саме в тому, що воно здійснюється, не дивлячись на негативну оцінку, дану судом від імені держави попередній поведінці злочинця.

Наявність чи відсутність судимості впливає на визначення злочину повторним. В теорії кримінального права виділяють такі два види повторності:

- повторність злочинів, не пов'язана з засудженням винного за раніше вчинений злочин (фактична повторність);

- повторність злочинів, пов'язана з засудженням винного за раніше скоєний злочин Кримінальне право України :Загальна частина:Підручник для студентів юрид. спец. вищ. закладів освіти /М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов та ін..;За ред.. професорів М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. - Київ -Харків:Юрінком Інтер-Право,2002. - С.229..

В другому випадку наявність судимості у особи утворює повторність при здійсненні нового злочину. Якщо судимість була знята або погашена, раніше вчинений злочин визнається юридично нікчемним, і відповідно, повторність злочинів виключається.

Наявність судимості за умисний злочин є обов'язковою для визнання рецидиву злочинів при вчиненні особою нового умисного злочину. Включення судимості в число ознак рецидиву припускає, що особу вже було засуджено і вона повинна зробити відповідні висновки. Тому вчинення нового злочину (при наявності незакінченої судимості за минулий) вказує на стійкий антисоціальний напрям особистості злочинця, його прагнення до професійного заняття злочинною діяльністю. Наявність судимості дозволяє виділити з числа осіб,що неодноразово вчиняли злочини, найбільш небезпечну категорію осіб, по відношенню до яких потрібно забезпечити суворе дотримання законності при застосуванні до них заходів кримінального покарання Грамматчиков М.В. Судимость и рецидив // Уголовно-правовые и криминологические проблемы борьбы с преступностью: Сб.науч. трудов. - Изд-во БГУЭП, 2003. - Вып.1. - С.166..

3) Є перепоною для звільнення від кримінальної відповідальності. «Звільнення від кримінальної відповідальності - це проведена відповідно до вимог кримінального та кримінально-процесуальних законів відмова держави, що здійснюється виключно судом, від винесення обвинувального вироку по відношенню до особи, що вчинила злочин» Афанасьєв К.К., Звіряка В.А., Чвьорткін М.І., Черечукіна Л.В. Проблематика припинення кримінального судочинства з нереабілітуючих підстав та актуальні питання пенсійного забезпечення військовослужбовців (До проекту постанови Пленуму Верховного Суду України) // Вісник Луганської академії внутрішніх справ імені 10-річчя незалежності України. - Луганськ: РВВ ЛАВС, 2005. - Вип.2 - С.149.. Термін судимість не використовується законодавцем при конструюванні норм інституту звільнення від кримінальної відповідальності. В той самий час правове значення судимості враховується при визначенні передумов такого звільнення. Одною з них є вчинення злочину вперше і означає, що особа на момент вчинення злочину не перебуває з державою в кримінально-правових відносинах. Тому, наявність судимості у особи не дозволяє звільнити її від кримінальної відповідальності при здійсненні нового злочину.

4) Виступає обставиною при призначенні покарання. Призначення покарання полягає в обранні судом при винесенні обвинувального вироку конкретної міри кримінального впливу особі, визнаною винною у вчиненні злочину Уголовное право России: Общая часть: учебник / Под ред. Н.М. Кропачева, Б.В Волженкина, В.В. Орехова. - СПб.: Издательский Дом С.-Петрб. гос. ун-та., Издательство юридического факультета С.-Петерб. гос. ун-та,2006. - С.776.. А.М Яковлєв відмітив, що призначення покарання особі, винній у вчиненні злочину, - кульмінаційний момент судового розгляду, відповідальний етап боротьби зі злочинністю, і тому числі з рецидивною Яковлев А.М. Борьба с рецидивной преступностью. - М.: Наука, 1964. - С.140..

При призначенні покарання роль та значення інституту судимості полягає в наступному:

- відповідно до п.1 ч.2 ст. 67 КК України рецидив злочинів, тобто вчинення нового умисного злочину особою, що має судимість за умисний злочин, може враховуватись судом при призначенні покарання обставиною, котра його обтяжує. Дана обтяжуюча обставина виходить за рамки складу злочину. Вона індивідуалізує покарання в межах санкції конкретної статті Особливої частини КК України при умові, якщо судимість не виступає в якості кваліфікуючої ознаки складу злочину;

- судимість може впливати на визначення виду покарання. Відсутність судимості дозволяє не застосовувати до засудженого певного виду покарання;

- може враховуватись при виборів деяких видів покарання (ч.2 ст.62 КК України);

-є однією з ознак, що враховується при характеристиці особистості винного відповідно до загальних засад призначення покарання. Наявність судимості характеризує особистість злочинця з негативної сторони. Як відмічають у літературі, при призначенні покарання суд повинен враховувати всі обставини, які стосуються як характеру і ступеня суспільної небезпечності вчиненого злочину, так і особистість винного. Тому було б помилкою при призначенні покарання не враховувати того, що раніше особа скоїла злочин, була засуджена, відбувала покарання, але після погашення чи зняття судимості знову стала на злочинний шлях Годунов Н. Погашение и снятие судимости // Советская юстиция. - 1975ю - № 2. - С.11.. Таким чином, судимість за раніше вчинений злочин вказує на особливості особистості винного, підкреслює його зневажливе відношення до суспільства, свідчить про стійке небажання вести правомірний образ життя. Соціальна характеристика особистості злочинця важлива для правильного застосування закону в кожному конкретному випадку, а також для попередження злочинності в цілому;

- наявність чи відсутність у особи судимості повинна враховуватись при вирішенні питання про призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом. За загальним правилом судимість є підставою відмови при призначенні покарання більш м'якого покарання, ніж передбачено законом.

5) є обставиною, що впливає на звільнення особи від покарання і його відбування. Наявність судимості може бути підставою для відмови у звільненні особи від покарання у зв'язку з втратою нею суспільної небезпечності (ч.4 ст. 74 КК України) чи звільнення від відбування покарання з випробуванням (ст.. ст.. 75,79 КК України). Суд, приймаючи рішення про звільнення особи від покарання чи його відбування за вказаних підстав, повинен враховувати особистість винного. Раніше вчинений злочин є однією з обставин, що негативно характеризують особистість, тому він може перешкоджати звільненню від покарання та його відбування.

Судимість враховується при визначенні обов'язкової частини покарання, яке повинно бути фактично відбутим при умовно-достроковому звільненні від відбування покарання. Встановлені в законі положення про мінімально необхідні строки фактично відбутого покарання знаходяться в прямій залежності від судимості за злочини певного ступеня тяжкості. Судимість враховується при визначенні обов'язкової частини покарання, яке фактично повинно бути відбуте при заміні невідбутої частини більш м'яким. Разом з тим заміна невідбутої частини покарання більш м'яким віддаляє початок обчислення строку погашення судимості.

Судимість, як обставина, що характеризує особистість винного, враховується при вирішенні питання про звільнення від покарання за хворобою. Також за злочини проти миру та безпеки людства є підставою для незастосування давності виконання обвинувального вироку (ч. 6 ст. 80 КК України). Наявність судимості обмежує застосування амністії та помилування.

Таким чином, кримінально-правові наслідки судимості полягають у тому, що вона враховується при вирішенні цілої низки питань, пов'язаних з кваліфікацією вчиненого, призначенням покарання та його виконанням.

2.2 Загально-правові наслідки судимості

Відповідно до ч.2 ст. 88 КК України судимість має правове значення у разі вчинення нового злочину, а також в інших випадках, передбачених законами України. Використовуючи таке формулювання законодавець вказує на можливість настання для судимої особи, як наслідків в сфері кримінального права, так і загально-правових наслідків. Положення вказаної статті КК повністю кореспондується з конституційно-правовою нормою, що закріплена в ч.2 ст.63 Конституції України, в якій говориться про користування засудженим всіма правами людини і громадянина, за винятком обмежень,які визначені законом і встановлені вироком суду.

На законодавчому рівні питання про види, зміст і межі загально-правових наслідків, що наступають для засудженої особи, залишаються не вирішеними. В той самий час, подібного роду наслідків достатньо багато, так як і нормативно-правових актів, якими вони передбачені. Як відмічає В.В. Голіна «по суті, судимість може впливати на правовий статус особи в залежності від власного розсуду законодавця в сфері будь-якої галузі права» Голіна В.В. Судимість:Монографія. - Х.:Харків юридичний, 2006. - С.29..

Під загально-правовими наслідками розуміють певні правові обмеження, що діють по відношенню до осіб, що мають судимість, які передбачені нормами різноманітних галузей права(крім кримінального) і застосовуються протягом всього або частини строку судимості, але не пов'язані з призначеним покарання. М.В. Степаненко, розглядаючи специфіку обмежень загально-правового характеру, відмітив наступне: з одного боку, їх не можна змішувати з правовими наслідками (правообмеженнями), що входять в зміст покарання,а з іншого-ототожнювати з усією сукупністю юридичних наслідків осуду і застосування покарання, що характеризують з різноманітних сторін загально-правове становище особи, що має судимість Степаненко М.В. Судимость и ее правовые последствия (спорные и нерешенные вопросы):Автореф.дис…канд. юрид. Наук: - М.,1984. -С.14..

Варто відмітити, що у деяких юристів доцільність існування наслідків судимості загально-правового характеру викликала деякі сумніви. Так, М.Д. Шаргородський вказував на необхідність існування інституту судимості тільки для підвищення відповідальності при повторному вчиненні злочинів Шаргородский М.Д. Наказание по советскому уголовному праву. - М.:Госюридлитиздат,1958. - С.193-194.. Проте будь-якої аргументації своїх висновків вказаний вчений не представив.

С.Г. Келіна стверджує, що загально-правові обмеження пов'язані з судимістю ускладнюють для осіб, що відбули покарання, процес їх соціальної адаптації Уголовный закон: опыт теоретического моделирования / Отв. Ред. В.Н. Кудрявцев, С.Г. Келина. - М.:Наука,1987. - С.204.. Проте варто зазначити, що інститут судимості не направлений на компрометацію засуджених осіб, і в цілому має на меті запобігання вчиненню нових злочинів. Крім того, загально-правові наслідки судимості «грають роль додаткового соціального фільтра, який не дає змоги криміналізувати найбільш важливі сфери суспільних відносин» Голіна В.В. Судимість: Монографія. - Х.: Харків юридичний, 2006. - С.50.. Існує ряд видів діяльності несумісних з судимістю. Наприклад, здійснення правосуддя і наявність судимості взаємно виключають одне одного. Це положення можна обґрунтовано поширити на працівників органів внутрішніх справ, Служби безпеки і прокуратури, на нотаріусів і адвокатів, а в більш загальній формі - на представників влади. Таку точку зору активно підтримував А. І. Санталов, який писав наступне: відмова від загально-правових обмежень у зв'язку з судимістю була б правомірною, якщо розглядати її в площині відносин «держава-злочинець», але справа в тому, що особа, яка скоїла злочин, - це не лише злочинець, а й громадянин держави, член сім'ї та інше СанталовА.И. Теоретические вопросы уголовной ответственности. - Л.:Изд-во Ленинградского ун-та,1982. - С.74.

В теорії кримінального права неодноразово робилися спроби класифікації загально-правових наслідків судимості за різними критеріями. Так, відзначаючи складність проведення такої класифікації, А.В. Ульянов вважає,що загально-правові обмеження судимості варто розділяти на групи в залежності від сфери правового регулювання, в якій обмежена діяльність осіб,що мають судимість (діяльність правоохоронних органів, діяльність у сфері освіти,банківська діяльність та ін.) Ульянов А.В. Судимость и правовые последствия ее реализации: Дис…канд.юрид.наук:12.00.08. - Махачкала,2005. - С.19.. Подібної думки притримується В.І. Осадчий, пропонуючи « класифікувати загально-правові наслідки судимості в залежності від тої чи іншої сфери діяльності, в якій особа може зазнавати негативних наслідків судимості. Наприклад, в сфері господарської діяльності і трудових відносин, особистого життя, політичної діяльності та інших» Кримінальне право в запитаннях і відповідях. Загальна частина. (Посібник для підготовки до іспитів) / За загальною редакцією В.А Клименка.- К.:Атіка,2003. - С.243-244..

Інший підхід висловив В.В. Голіна, пропонуючи класифікувати загально-правові наслідки в залежності від рівня імперативності заборон та обмежень. Враховуючи даний критерій він провів розподіл загально-правових наслідків на наступні три групи, в яких передбачено:

- абсолютну заборону займати певні посади, займатися певними видами діяльності, виконувати певні обов'язки або скористатися певними правами без залежності від виду злочину і пов'язаної з ним судимості.

- відносну заборону займати певні посади, займатися певними видами діяльності, виконувати певні обов'язки або скористатися певними правами, мати певний допуск, яка виникає тільки відносно відповідних видів злочинів і пов'язану з ними судимість.

- обмеження та заборони, пов'язані з застосуванням адміністративного нагляду.

Найчастіше в науковій літературі загально-правові наслідки судимості просто перераховуються із зазначенням нормативно-правових актів, що передбачають вказані обмеження прав та свобод особи, що має судимість.

Власне до загально-правових наслідків судимості відносять:

1) заборону приймати на певні посади. В одних випадках така заборона встановлена безвідносно до виду злочину, за який є судимість, в інших - береться до уваги судимість лише за умисний злочин чи певний вид злочинів Науково -практичний коментар до Кримінального Кодексу України // інтернет -сайт. -http://pravoznavec.com.ua/books/162/12083/28. Наприклад:

- не можуть бути прийняті на службу до міліції особи, які раніше засуджувались за вчинення злочину Закон України « Про міліцію» від 20 грудня 1990 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1991. - № 4. - Ст. 20.;

- не може бути суддею особа, яка має судимість Закон України « Про статус суддів» від 15 грудня 1992 р .// Відомості Верховної Ради України. - 1993. - № 8. - Ст. 56;

- адвокатом не може бути особа, яка має судимість Закон України «Про адвокатуру» від 19 грудня 1992 р // Відомості Верховної Ради України. - 1993. - № 9. - Ст. 62. .

Також особи, що мають судимість за будь-який злочин, не можуть обіймати посади прокурора, слідчого, судового експерта, нотаріуса, члена Вищої ради юстиції.

Щодо осіб, що мають судимість за умисні злочини, то відповідно до ст. 76 Конституції України не може бути обраним до Верховної Ради України громадянин, який має судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку.

Певні посади можуть обіймати особи, в яких відсутня судимість за певні види злочинів. Посади в державному апараті не можуть обіймати особи, які мають судимість, несумісну із зайняттям посади; працівником державної податкової служби не може бути особа, яка має судимість за вчинення корисливих злочинів; Особа,що має судимість за вчинення корисливого злочину, не можу також бути аудитором;

2) обмеження у здійсненні підприємницької діяльності. Особи, що мають судимість, до моменту її зняття або погашення не можуть в повній мірі реалізувати право на підприємницьку діяльність. Ці особи несуть ряд право обмежень. Наприклад, особи, яким суд заборонив займатися певною діяльністю, не можуть бути зареєстровані як підприємці з правом здійснення відповідної діяльності до закінчення строку, встановленого вироком суду; особи, які мають судимість за корисливий злочин, не можуть бути зареєстровані як підприємці, виступати співзасновниками підприємницької організації, обіймати в підприємницьких товариствах та їх спілках (об'єднаннях) керівні посади і посади, пов'язані з матеріальною відповідальністю;

3) Обмеження у допуску до державної таємниці, що є безпосередньою умовою обіймання певних посад. Обмеження у допуску до держаної таємниці застосовуються до особи у разі наявності в неї судимості за тяжкий злочин;

4) Обмеження щодо виборчого права. Не мають права голосу на місцевих виборах громадяни України, які за вироком суду перебувають у місцях позбавлення волі Закон України «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» від 6 квітня 2004 р. // Голос України. - 2004. - №76 (3326).;

5) Обмеження, пов'язані з реалізацією права на виконання військової служби. Громадяни України, які були засуджені до позбавлення волі не можуть бути призвані до строкової служби у мирний час Закон України « Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992р. // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - №27. - Ст. 385.; громадяни, що мають судимість, не можуть бути призвані до строкової служби в Службу безпеки України;

6) Збільшення мінімального розміру застави як запобіжного заходу;

7) Обмеження, пов'язані з реалізацією права на свободу об'єднання і участі в діяльності суспільних організацій. Особи, судимість яких не знята і не погашена у встановленому законом порядку, та раніше засуджена за умисний злочин, не може бути членом суспільних формувань по охороні суспільного порядку і державного кордону; Особа,що має судимість,не можу бути третейським суддею та інші;

8) обмеження щодо реалізації права на сім'ю. Наприклад, мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини Сімейний Кодекс України // Відомості Верховної Ради України. - 2002. - № 21-22. - Ст.135.; приховання особою судимості звільняє особу, що відмовляється від шлюбу, від відшкодування їй затрат, що були нею понесені у зв'язку з приготуванням до реєстрації шлюбу та весілля;

9) Обмеження пов'язані з реалізацією права на набуття громадянства України та імміграцію в Україну. Наприклад, до громадянства України не приймається особа, яка засуджена в Україні до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину (до погашення або зняття судимості) Закон України «Про громадянство України» від 18 січня 2001р. // Відомості Верховної Ради України. - 2001. - №41. - Ст. 65. ; дозвіл на імміграцію не надається особам, засудженим до позбавлення волі на строк більше одного року за вчинення діяння, що відповідно до законів України визнається злочином, якщо судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку Закон України « Про імміграцію» від 7 червня 2001 р. // Відомості Верховної Ради.- 2001. - №41. - Ст.197.;

10) позбавлення права на отримання певних пільг. Наприклад, у випадку засудження за вчинення злочину припиняються виплати державному службовцю, передбачені чинним законодавством;

11) обмеження у застосуванні амністії. Амністія не застосовується зокрема до осіб, які мають дві і більше судимості за вчинення тяжких злочинів;

12) обмеження у виїзді за кордон України. Підставою для тимчасових обмежень у праві виїзду громадянина України за кордон є те, що він за вироком суду визнаний особливо небезпечним рецидивістом чи перебуває під адміністративним наглядом міліції - до погашення (зняття) судимості чи припинення нагляду Закон України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України від 21 січня 1994 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1994. - №18. - Ст.101..

На даний момент точаться суперечки щодо систематизації наслідків судимості. Більшість науковців виступають за здійснення цього процесу, проте досі вони не досягли розуміння щодо того, яким повинен бути документ, що закріплюватиме основні права та обов'язки осіб, що мають судимість.

Розділ ІІІ. Погашення судимості

Погашення судимості-це автоматичне її припинення при встановленні певних, передбачених законом умов. Головним з них є невчинення особою протягом строку судимості нового злочину.

Стаття 89 КК України встановлює диференційовані строки погашення судимості залежно від виду і строку покарання, відбутого винним. Так, відповідно до пунктів 1 і 2 ст.89 КК України у осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням (статті 75 і 79 КК), судимість погашається при сприятливому перебігу іспитового строку. Якщо таким особам було призначено вироком суду додаткове покарання, строк якого перевищує іспитовий строк, то судимість погашається після відбуття цього додаткового покарання.

Судимість має строковий характер. Закон визначає, коли вона виникає (з дня набрання законної сили обвинувальним вироком), та встановлює підстави її припинення. Такими підставами є погашення судимості та її зняття. Як погашення, так і зняття судимості пов'язані зі спливом певних термінів, протягом яких особа повинна перетерпіти негативні наслідки та своєю поведінкою довести остаточне виправлення.

Погашення судимості є типовим і найбільш поширеним способом її припинення. При цьому особа втрачає статус судимого без будь-яких своїх додаткових зусиль, без прийняття спеціального рішення з цього приводу державним органом. Автоматичне погашення судимості випливає безпосередньо із КК України.

Для того щоб судимість виявилася погашеною, необхідним є дотримання встановлених в КК умов, які диференційовані з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого злочину, виду призначеного покарання, застосування звільнення від відбування покарання з випробуванням. Однак неодмінно вимагається, щоб з моменту набуття чинності обвинувальним вироком, яким засудженому призначене покарання, пройшов певний строк.

При засудженні зі звільненням від відбування покарання з випробуванням (ст. ст. 75, 79) судимість погашається одразу ж після успішного спливу іспитового строку. Випробування вважається успішно подоланим, а судимість погашеною, якщо протягом встановленого судом строку:

1) особою не вчинено нового злочину;

2) рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням не скасоване з інших підстав, передбачених законом (ч. 2 ст. 75, ч. 5 ст. 79).

Якщо таким засудженим було призначене додаткове покарання, а його строк перевищує іспитовий строк, то судимість погашається після відбуття цього додаткового покарання. У деяких випадках судимість погашається самим фактом відбуття покарання або звільнення від нього. Так, згідно з пунктами 3 і 4 ст. 89 КК судимість погашається після відбуття таких покарань, як позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю (ст. 55 КК), службові обмеження для військовослужбовця (ст. 58 КК), тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців (ст. 62 КК) або з моменту їх дострокового звільнення від цих видів покарань. Так само погашається судимість у разі відбуття покарання військовослужбовцем на гауптвахті замість арешту.

Стаття 89 КК України передбачає також погашення судимості перебігом встановленого в законі строку після відбуття особою основного і додаткового покарання. Тривалість цих строків встановлюється залежно від виду покарання і ступеня тяжкості вчиненого злочину. Так, п. 5 передбачає строк погашення судимості в один рік, якщо особи відбули покарання у виді штрафу, громадських робіт, виправних робіт або арешту, а для осіб, які відбули покарання у виді обмеження волі, строк погашення судимості дорівнює двом рокам (п.6).

У пунктах 6-9 ст. 89 КК строки погашення судимості диференціюються залежно від категорії злочинів (ст.12), до яких належить вчинений засудженим злочин. Для злочинів невеликої тяжкості - два роки; середньої тяжкості - три роки; тяжких - шість років; особливо тяжких - вісім років.

Закінчення передбачених ст. 89 КК строків судимості за умови, що перебіг строку не переривався вчиненням нового злочину, дозволяє вважати особу такою, яка не має судимості, що є важливим чинником реалізації прав людини.

3.2 Обчислення строків погашення судимості

У зв'язку з широким застосуванням умовно-дострокового і дострокового звільнення від покарання, а також заміни покарання більш м'яким, виникає питання, як обчислювати в цих випадках строк погашення судимості: з моменту відбуття покарання, визначеного вироком суду, чи з моменту звільнення. Закон вирішує і це питання. У ч. 3 ст. 90 КК встановлено: якщо особу було достроково звільнено від відбування покарання, то строк погашення судимості обчислюється, виходячи з фактично відбутого строку, але з моменту звільнення від відбування покарання (основного і додаткового) Кримінальний Кодекс України від 1 вересня 2001 р. //// Відомості Верховної Ради України. - 2001. - №25-26. - Ст. 131.. Відповідно до ч. 4 ст. 90, якщо невідбуту частину покарання було замінено більш м'яким покаранням, то строк погашення судимості обчислюється з моменту відбуття більш м'якого покарання (основного і додаткового). Якщо зазначені в ст. 90 КК строки витікають без їх перерви вчиненням нового злочину, то особа вважається такою, що не має судимості. Проте якщо особа, яка відбула покарання, до закінчення строку погашення судимості знову вчинить злочин, то відповідно до ч. 5 ст. 90 КК строк погашення судимості переривається. У цьому разі він починає обчислюватися заново (з самого початку) після фактичного відбуття покарання (основного і додаткового) за останній злочин. Отже, з цього моменту будуть одночасно текти два строки погашення судимості: за перший і другий злочини. Ці строки обчислюються паралельно (не складаються і не поглинаються) і закінчуються кожний самостійно, залежно від їх тривалості.

У строк судимості, як правило, включаються такі періоди: 1) час від вступу вироку в законну силу до початку виконання (відбування) покарання. Якщо покарання з якихось причин взагалі не звертається до виконання, то особа вважається судимою з моменту набуття чинності вироком і до спливу строку давності виконання “ обвинувального вироку. Коли ж вирок звертається до виконання із запізненням, то судимість подовжується на час такої затримки; 2) термін основного покарання; 3) термін додаткового покарання, якщо воно виконується після відбування основного покарання; 4) проміжок часу від закінчення відбування покарання до остаточного погашення судимості. Саме ці проміжки, вказані в ст. 89, диференційовано щодо окремих видів покарань, різних за тяжкістю злочинів і строків покарання.

Строк погашення судимості починає текти з наступного дня після закінчення відбуття покарання. При призначенні штрафу таким днем слід вважати день, наступний після сплати його повної суми. Якщо особі було призначене додаткове покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, то строк погашення судимості починає текти після спливу останнього дня відбування цього покарання.

Спливає строк погашення судимості в останній день перебігу цього строку.

Призначене судом покарання може виявитися невідбутим у належний строк. Причинами цього можуть бути:

1) поведінка самого засудженого - його ухилення від відбування покарання. Наприклад, втеча з місць позбавлення волі. В такому випадку терміном, після якого починає текти строк погашення судимості, слід вважати фактичне звільнення особи від відбування покарання;

2) дострокове звільнення від відбування покарання:

а) умовно-дострокове звільнення від відбування покарання на підставі ст. 81;

б) на підставі акта про амністію;

в) у зв'язку з помилуванням.

При цьому строк погашення покарання починається з моменту звільнення від покарання -- з наступного дня після звільнення. Однак тривалість строку погашення судимості визначається виходячи з тяжкості злочину та виду покарання, визначеного вироком. Якщо особа звільнена умовно-достроково, то випробувальний строк, протягом якого тече невідбута частина покарання, тече одночасно зі строком погашення судимості;

3) заміна покарання більш м'яким. Це також може бути проведене з підстав, передбачених КК (ст. 82), а також у зв'язку з амністією чи помилуванням. У такому випадку строк погашення судимості починає текти з моменту відбуття більш м'якого покарання. Тривалість строку визначається виходячи з фактично відбутого більш суворого покарання, яке спочатку й було призначене за вироком суду. Наприклад, особа була засуджена за умисний тяжкий злочин до покарання у виді 8 років позбавлення волі. Після відбуття 5 років позбавлення волі невідбуту частину покарання було замінено на виправні роботи, їх тривалість відповідно до ч.1 ст. 82 визначено у 2 роки. Строк погашення судимості в такому разі становить 6 років (відповідно до ч.8 ст. 89), а перебіг цього строку почнеться після відбуття виправних робіт, тобто через 7 років після початку відбування призначеного покарання.

Єдина вимога, яку пред'являє КК до поведінки особи в період судимості, - це невчинення нового злочину. Вчинення нового як умисного, так і необережного злочину свідчить, що засуджений не довів свого остаточного виправлення. При цьому потрібно, щоб за злочин, вчинений у період судимості, особа не була на законних підставах звільнена від кримінальної відповідальності або покарання.

Вчинення нового злочину в період судимості перериває перебіг строку її погашення. Це означає, що раніше відбута частина строку погашення судимості анулюється і не береться до уваги, цей строк починає текти заново в повному обсязі. Оскільки судимість -- це самостійний наслідок покарання за кожний злочин, то строки погашення судимості обчислюються окремо стосовно і раніше вчиненого і нового (того, який перервав судимість) злочину. Розпочинається перебіг строків погашення судимості після повного відбування покарання {основного і додаткового) за останній злочин.

Розділ ІV. Зняття судимості

Встановлюючи, що у передбачених ним випадках особа визнається судимою ще протягом відповідного періоду і після відбуття призначеного покарання, закон виходить з того, що для закріплення результатів кримінально-правового впливу на неї і упевненості в її виправленні потрібний певний час. Його тривалість залежить від виду і розміру відбутого покарання та особи засудженого і визначається в законі у вигляді строків погашення і зняття судимості. Однак нерідко засуджені доводять своє виправлення до спливу цих строків. Зрозуміло, що продовжувати й надалі визнавати таких осіб судимими до закінчення встановлених строків погашення чи зняття судимості було б не лише несправедливо і негуманно, але й не сприяло б прискоренню процесу їх виправлення і попередженню рецидивної злочинності. Тому для тих випадків, коли особа довела своє виправлення до спливу визначених законом строків погашення чи зняття судимості, і, отже, коли вже немає потреби надалі вважати її судимою, і передбачений інститут дострокового зняття судимості. Він є не лише практичним проявом принципу індивідуалізації кримінальної відповідальності, гуманізму і справедливості, але й серйозним стимулом до повного та більш швидкого виправлення засуджених, у зв'язку з чим має і важливе виховне та запобіжне значення.

Дострокове зняття судимості судом регламентує ст.91 КК України. У ній вказується, що якщо особа після відбуття покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі зразковою поведінкою і сумлінним ставленням до праці довела своє виправлення, то суд може зняти з неї судимість до закінчення строків, зазначених у статті 89 цього Кодексу Кримінальний Кодекс України від 1 вересня 2001 р. //// Відомості Верховної Ради України. - 2001. - №25-26. - Ст. 131..

З наведеного положення закону випливає, що дострокове зняття судимості можливе лише для осіб, які засуджувались до покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі і повністю чи частково відбували його. У зв'язку з цим ст.91 КК не поширюється на осіб:

-які засуджувались до покарання, не пов'язаного з обмеженням чи позбавленням волі;

- яким позбавлення волі на строк до двох років було замінено на тримання в дисциплінарному батальйоні на цей же строк;

- яким невідбута частина покарання у виді позбавлення чи обмеження волі замінена відповідно до ст. 82 КК України або ж на підставі акта амністії чи помилування на більш м'яке покарання. Це відповідно не поширюється на осіб, яким позбавлення волі було замінено на обмеження волі - судимість з них може бути знята достроково.

які хоч і засуджувались до позбавлення волі, але фактично не відбували цього покарання внаслідок звільнення від покарання у зв'язку з бездоганною поведінкою і сумлінним ставлення до праці осіб, яких на час розгляду справи в суді не можна вважати суспільно небезпечним чи із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку;

які були звільнені від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України (за умови, що вони успішно пройшли випробування і не направлялися для відбування призначеного покарання, а також вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років, на підставі ст. 79 КК України (якщо вони не направлялись для відбування покарання згідно з вироком суду);

які були звільненні від відбування покарання за хворобою чи вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років.

Не викликає сумнівів правильність закріпленого в законі положення про те, що судимість може бути достроково знята тільки тоді, коли засуджений після відбуття ним покарання довів, що він виправився до спливу вказаних у законі строків її погашення чи зняття. Однак для того щоб упевнитись у тому, що особа справді виправилася, потрібний певний час. Встановлюючи для осіб, які засуджувались до покарання, у виді штрафу, громадських робіт, виправних робіт або арешту, річний строк погашення судимості і не допускаючи її дострокового зняття, закон цілком обрунтовано виходить з того, що один рік - це той мінімальний строк, який необхідний для того, щоб можна було реально переконатись, що особа дійсно виправилась. Саме тому ст.91 КК України поширена лише на засуджених до обмеження чи позбавлення волі, строк припинення судимості для яких становить два і більше роки. У зв'язку з викладеним слід визнати неприйнятною висловлену в літературі пропозицію про доцільність передбачення в законі можливості дострокового зняття судимості і з осіб, засуджених до більш м'яких покарань, ніж обмеження чи позбавлення волі Бушуев И.А. Исправительные работы. - М., 1968.

Дострокове зняття судимості можливе після спливу не менше половини строку погашення судимості, встановленого законом. При визначенні початкових і кінцевих моментів цього строку слід керуватися положеннями, викладеними в ст. 90. Судимість може бути знята тільки після фактичного відбуття засудженим покарання - основного і, якщо воно призначалося, додаткового, за винятком випадків, коли додатковим покаранням є позбавлення батьківських прав, яке має безстроковий характер і тому при вирішенні питання про дострокове зняття судимості не враховується. Це означає, що особа, якій було призначене додаткове покарання у вигляді позбавлення батьківських прав, вважається такою, що відбула покарання, після відбуття нею основного покарання (якщо, зрозуміло, до неї не застосовувалися ще інші додаткові покарання). До відбуття засудженим усіх інших додаткових покарань дострокове зняття з нього судимості законом не допускається. Якщо особа була достроково звільнена від покарання, то дострокове зняття судимості з неї можливе відповідно після звільнення від відбування покарання або спливу невідбутого строку покарання. Однак і в усіх цих випадках судимість не може бути достроково знята до відбуття призначеного додаткового покарання, якщо засуджений не був звільнений від його відбування.