Злочини проти життя і здоров’я особи

1

Міністерство освіти та науки України

Новоград-Волинський економіко-гуманітарний коледж

відділення «Правознавство»

Реферат

на тему:

„Злочини проти життя і здоров'я особи”

Виконала: студентка

422 групи

Романюк Н.Б.

Перевірила: викладач

Парійчук Ю.В.

До захисту допущено

Янчук Т.Г.

м. Новоград-Волинський

2005 р.

Зміст

Вступ

Поняття й види злочинів проти життя

Вбивство. Склад і види цього злочину

Заподіяння смерті по необережності. Склад і види цього злочину

Злочини проти здоров'я

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Злочину проти життя є одними з найпоширеніших злочинів. Постійний розвиток науки кримінального права в цій області обумовлено виникненням все нових видів правовідносин (наприклад, з розвитком медицини в області трансплантації органів та тканин людини).

Правильна оцінка причин й умов здійснення злочину проти життя, всіх обставин справи визначає справедливе покарання.

У роботі розкриті кваліфікуючі ознаки складу злочини, враховані положення постанови Пленуму Верховного Суду й теоретиків в області кримінального права.

Дана тема роботи є досить актуальною темою сьогодення, так як життя людини та її здоров'я є найдорожчою цінністю людини і їх захист гарантується законодавством та Конституцією України.

Питання злочину проти життя особи наразі стоїть дуже гостро в нашій країні, тому цим питанням цікавилися зокрема такі відомі автори як Клименко В. „Класифікація злочинів у кримінальному законодавстві”, Коржанський М.Й. „Науковий коментар Кримінального кодексу України”, Мельник М.І., „Классификация преступлений” та інші науковці, Скібіцкій В.В., Сідорова В.М.

Об'єктом дослідження в даній роботі стали норми чинного законодавства України та інші нормативні акти в сфері класифікації, аналізу та виявленя злочинів проти життя та здоров'я особи.

Метою цієї роботи є дослідити злочини проти життя та здоров'я особи на основі вивчення та узагальнення досягнень правознавчої науки а також літера-турних джерел. Розкрити суть та зміст таких понять як вбивство, смерть необережність та легковажність. Розглянути причини та мотиви вбивства. Проаналізувати зв'язок між діяннями винної особи та причинами що спонукали її на це діяння. Дослідити об'єктивну та суб'єктивну сторони злочину.

Ця робота відноситься до теоретично-практичного виду дослідження. Автор при її написанні використовував такий метод наукового дослідження як аналіз - суть якого полягає у роз'єднанні цілого на складові елементи.

Робота складається з вступу де зазначено актуальність та мету курсової роботи і об'єкт дослідження; чотирьох розділів де розглядаються питання курсової роботи; висновку в якому підведено підсумки написання курсової роботи; списку використаної літератури, де зазначено нормативні і законодавчі акти та іншу додаткову літературу, яку автор використовував при написанні роботи.

Відповідно до поставленої мети, курсова робота має таку структуру:

- Вступ;

- Поняття й види злочинів проти життя;

- Вбивство. Склад і види цього злочину;

- Заподіяння смерті по необережності. Склад і види цього злочину;

- Злочини проти здоров'я;

- Висновок;

- Список використаної літератури.

1. Поняття й види злочинів проти життя

Згідно Конституції України, в Україні визнаються й гарантуються права й свободи людини й громадянина відповідно до загальновизнаних принципів і нормам міжнародного права й відповідно до дійсної Конституції. Конституція України від 28 червня 1996 року.

Кримінальний закон, як й інші галузі права, ставить своїм завданням охорону інтересів особистості, які закріплені в міжнародно-правових актах і в Конституції України, і є способом реалізації обов'язків держави, які відбиті в КК України. Для виконання цих завдань КК установлює підстави й принципи кримінальної відповідальності, визначає, які небезпечні для особистості, суспільства або держави діяння визнаються злочинними, і встановлює види покарань й інші міри кримінально-правового характеру за їхнє вчинення.

Всі ці принципи, положення й інститути кримінального права закріплені в Загальній частині КК, Особлива ж частина кримінального права являє собою сукупність установлених кримінальним законом норм, що визначають коло й ознаки діянь, визнаних злочинними, а також види й межі покарань, передбачених за їхнє здійснення. Загальна й Особлива частини органічно зв'язані між собою й становлять єдине ціле.

Другий розділ Особливої частини Кримінального кодексу України присвячений злочинам проти життя й здоров'я. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. - К.: 2000. Мельник Н.І., Хавронюк Н.І.

Родовим об'єктом всіх злочинів, що входять в розділ злочинів проти особистості, є суспільні відносини пов'язані з інтересами особистості. Видовим об'єктом злочинів, передбачених другим розділом КК, є такі невід'ємні блага особистості, як життя й здоров'я. По безпосередньому об'єкті ці зазіхання підрозділяються на злочини проти інтересів життя й злочини проти інтересів здоров'я конкретної людини.

Автор в своїй роботі розгляне злочини проти життя, до яких КК України відносить: 1. Умисне вбивство (ст. 115 КК); 2. Умисне вбивство матір'ю своєї новонародженої дитини (ст. 117 КК); 3. Умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання (ст. 116 КК); 4. Умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця (ст. 118 КК); 5. Вбивство через необережність (ст. 119 КК); 6. Доведення до самогубства (ст. 120 КК).

Відповідно до ч. 1 ст. 115 КК вбивство - це навмисне протиправне заподіяння смерті іншій людині. Кримінальний кодекс України від 16 січня 2002 року. ст. 115

Законодавче визначення вбивства, власне кажучи, ставить крапку в питанні про те, що варто розуміти під вбивством, що довгі роки було дискусійним у теорії кримінального права. Одні виділяли вбивство як протиправне діяння, що заподіює смерть іншій людині. Інші визначали суть вбивства через винність діяння. Треті були прихильниками того, що вбивством варто вважати тільки навмисне заподіяння смерті. Тут було б також доречно згадати дебати між прихильниками психологічного й оцінного розуміння провини.

Безпосереднім об'єктом злочинів проти життя, у тому числі й вбивства, як уже згадувалося раніше, є життя людини. Що ж таке життя? Класичне визначення Ф. Энгельса говорить: «Життя є спосіб існування білкових тіл, істотним моментом якого є постійний обмін речовин з навколишньою їхньою зовнішньою природою, причому із припиненням цього обміну речовин припиняється й життя, що приводить до розкладання білка». Тут варто пояснити, що Энгельс мав на увазі не самі білки, а структури утримуючих білків. Кримінальне право України. посібник для курсантів та студентів юридичних учбових закладів. //під. ред. В.М. Бовсуновського. - К.: Наукова думка, 1995.

Таким чином, у самому загальному змісті життя можна визначити як активне, що йде з витратою отриманої ззовні енергії підтримкою й самовідтворенням специфічної структури організму. Тобто необоротні порушення системи, які тягнуть припинення функції самовідтворення, тягнуть і припинення життя.

Інше визначення життя дає нам наука кримінального права. «Життя - це природне право людини, що охороняється кримінальним законом. Законодавець рівною мірою охороняє життя будь-якої людини, незалежно від його віку, стану здоров'я, життєздатності, фізичних і моральних якостей від початку народження й до моменту смерті». Виникає справедливе питання - з якого моменту починається людське життя? Тут немає єдиної думки. Одні автори вважають, що початковим моментом життя як об'єкта зазіхання при вбивстві є початок фізіологічних пологів. Із цим навряд чи можна погодитися, тому що пологи - це складний фізіологічний процес й у деяких випадках можливі аномалії.

Відповідно до рекомендацій про визначення критеріїв живородженого й мертвородженого, початковим моментом життя людини варто вважати момент, коли плід відокремився від утроби породіллі, за винятком пуповини, що не перерізана, і в плода є подих або серцебиття, пульсація пуповини або довільних рухів мускулатури. При наявності цих ознак дитини визнають живородженим, зазіхання на його життя є злочинним.

Що стосується насильницького припинення біологічної діяльності плода до народження дитини, то відповідальність у цих випадках може наступати за заподіяння тяжкої шкоди здоров'ю. Практика судів України в кримінальних справах. 1993 - 1995. - К., 1995.

Як відомо кінцевим моментом людського життя є смерть. Медицині відома смерть клінічна й біологічна. Клінічна смерть наступає з моменту зупинки серця. Біологічна смерть характеризується виникненням необоротного процесу розпаду клітин центральної нервової системи. Саме біологічна смерть є кінцевим моментом людського життя, хоча у зв'язку з комерційною діяльністю, що широко поширилася останнім часом, пов'язаної з вилученням органів і тканин людини для трансплантації, окремі автори висловлюють думку про перегляд цього моменту.

Об'єктивну сторону вбивства можна виразити як навмисне заподіяння смерті іншій особі. Об'єктивна сторона цього складу злочину складається з діяння, наслідку й причинного зв'язку, отже, для наявності кінченого злочину необхідно встановити дії (бездіяльність), спрямовані на позбавлення життя, наслідок у вигляді смерті іншої людини й причинний зв'язок між ними.

Діяння при вбивстві має, насамперед, форму дії. Так відбувається переважна кількість вбивств. «Дії винного можуть складатися як у фізичному (поранення, отруєння, утоплення й т.д.), так й у психічному (переляк, повідомлення відомостей, які привели до паралічу серця, різні погрози) впливі на жертву. Вбивство, вчинене шляхом використання різних знарядь (кастет, кинджал і т.д.), механізмів (рушниця, пістолет і т.д.), варто розглядати як зроблене в результаті дій винного». Володько М.В., Чернишова Н.В., Хазін М.А. Кримінальне право України. - К.: Наук. думка, 1995. Останнім часом у результаті розширення форм і методів впливу на людську психіку заподіяння смерті людині шляхом психічного впливу здобуває ще більш широкі можливості.

Вбивство можливо також й у формі бездіяльності. Як правило, це може бути тоді, коли винен з метою позбавлення життя не запобігає настанню смерті, хоча він міг і зобов'язаний був це зробити, а в ряді випадків і сам створює цю небезпеку її настання. «Такий обов'язок випливає із закону (наприклад, мати з метою вбивства не годує немовляти); зі службового становища або професійних обов'язків (нянька відповідає за злочинну бездіяльність, якщо залишає дитину без допомоги, що обумовлює настання смерті); з попереднього поводження особи, що створили погрозу заподіяння смерті (наприклад, людина, що добре плаває, запросив приятеля переплисти ріку й не зробив йому допомоги, коли той став тонути, що привело до смерті останнього)».

При здійсненні деяких вбивств на кваліфікацію впливає й спосіб дії або бездіяльності (наприклад, у п. 5 ст. 115 КК України як кваліфікуюча ознака навмисного вбивства визнаний загальнобезпечний спосіб).

Другою ознакою об'єктивної сторони вбивства є наслідок у вигляді смерті потерпілого. Відсутність наслідку при наявності прямого наміру на позбавлення життя означає, що діяння винного є замахом на вбивство. Смерть при вбивстві може наступати негайно після здійснення діяння або після закінчення певного часу.

Наявність причинного зв'язку між дією (бездіяльністю) і настанням смерті потерпілого також ставиться до обов'язкових ознак вбивства, є підставою для зобов'язання в провину наслідку.

Кримінально-правова наука виходить із того, що, встановлюючи причинний зв'язок по справах про вбивство, необхідно мати у виді наступне:

1) причинний зв'язок установлюється між настанням смерті й не тільки безпосередніми діями злочинця, але й діями різних механізмів, стихійних чинностей природи, тварин і т.п., які були використані вбивцею для заподіяння смерті іншій людині;

2) дії суб'єкта зізнаються причиною смерті тільки в тому випадку, якщо вони з'явилися необхідним для позбавлення життя потерпілого умовою, при відсутності якого смерть не могла наступити;

3) дії особи, що є необхідною умовою настання злочинного результату, можуть уважатися причиною смерті тільки у випадку, якщо результат випливав з необхідністю із цих дій, а не з'явився породженням випадкового збігу обставин, лише зовні пов'язаних з ними. Україна в міжнародно-правових відносинах. Книга 1. Боротьба із злочинністю та взаємна правова допомога. - К.: Юрінком.1996.

Суб'єктивну сторону вбивства становлять ознаки, що характеризують психічне відношення винного до своїх дій і смерті потерпілого. Вбивство відноситься до числа злочинів, які можуть бути зроблені тільки навмисне як із прямим, так і з непрямим наміром за умови, якщо особа усвідомлювала, що його дія (або бездіяльність) може привести до смерті потерпілого, бажала або свідомо допускала її настання або байдуже ставилося до настання такого наслідку. При рішенні питання про зміст наміру винного необхідно виходити із сукупності всіх обставин зробленого злочину, зокрема враховувати попереднє поводження винного й потерпілого, їхні взаємини, причини припинення злочинних дій винного, способи й знаряддя злочину, а також характер поранень, наприклад, у життєво важливі органи тіла й т.д.

Розмеження прямого й непрямого наміру при вбивстві має значення для індивідуалізації відповідальності й відокремлення цього злочину від інших злочинів. Це відноситься, наприклад, до кваліфікації замаху на вбивство. Наявність непрямого наміру виключає таку кваліфікацію, злочин у цьому випадку одержує юридичну оцінку по фактичним, що наступили наслідкам, тобто при відсутності причинного зв'язку між діянням і наслідком особа несе відповідальність тільки за зроблене діяння. При встановленні прямого наміру на заподіяння смерті має місце замах на вбивство, при наявності непрямого наміру особа відповідає за фактично заподіяну шкоду (наприклад, за заподіяння шкоди здоров'ю).

Кримінальне право визначає, що якщо вбивство може бути зроблене як із прямим, так і з непрямим наміром, то замах на вбивство можливо лише із прямим наміром.

У число обставин, що характеризують суб'єктивну сторону вбивства, можуть входити також такі ознаки, як мотив, мета й емоційний стан винного в момент здійснення злочину. Це факультативні ознаки суб'єктивної сторони вбивства. У тих випадках, коли їхнє встановлення необхідно, вони можуть мати вирішальне значення як для кваліфікації злочину, так і для призначення покарання винному. От як говорить про це Коментар до Кримінального кодексу «По кожній такій справі повинна бути встановлена форма провини, з'ясовані мотиви, мета й спосіб заподіяння смерті іншій людині, а також досліджені інші обставини, що мають значення для правильної правової оцінки вчиненого й призначення винному справедливого покарання». Костенко О.М. Воля і свідомість злочинця. К., 1995р.

Суб'єктом вбивства може бути особа, що досягла до моменту здійснення злочину 14 років. Підлітки, що досягли 14-літнього віку, відповідають за готування до вбивства, замах на його здійснення й за співучасть у ньому. Дані, що характеризують особистість суб'єкта вбивства, за певних умов можуть впливати на ступінь його відповідальності за зроблений злочин.

Закон називає деякі ознаки суб'єкта, що мають значення для кваліфікації зробленого їм вбивства. Так, вбивство, зроблене неодноразово, тягне кваліфікацію по п. 13 ст. 105 КК. Ці дані можуть мати істотне значення й для призначення покарання.

2. Вбивство. Склад і види цього злочину

У КК основний склад вбивства й вбивство при кваліфікуючих обставинах об'єднані в одній статті (ст. 115). Вбивство, передбачене ч. 1 ст. 115 КК, є основним складом даного виду злочинів: із цієї норми починається розділ про злочини проти життя й здоров'я й у ній наводиться поняття вбивства. Що стосується ознак даного складу, то істотним є те, що він не повинен ставитися до вбивств із кваліфікуючими ознаками, передбаченим ч. 2 ст. 115 КК і не повинен містити ознак, що знижують небезпеку, зазначених у ст.ст. 116 - 118 КК. Яких-небудь особливих ознак, що вказують на необхідність застосування норми ч. 1 ст. 115 КК, крім загальних ознак вбивства. Кримінальний кодекс України від 16 січня 2002 року. ст. 115.

До числа вбивств, що кваліфікуються по ст. 105 КК, практика відносить найчастіше: вбивства з ревнощів; з помсти, що виникла на ґрунті особистих відносин; у сварці або бійці; у результаті неправомірного застосування зброї представником влади або сторожем при невиконанні потерпілим законних вимог; з жалю на прохання потерпілого; особи, помилково прийнятого за нападаючого при відсутності ознак необхідної оборони; коли мотив вбивства не встановлене й т.п. Ці обставини не мають самостійного значення для кваліфікації, вони лише орієнтують на застосування ст. 115 КК.

Вбивство з ревнощів, як правило, відбувається у зв'язку з дійсною або мнимою зрадою, відмовою від співжиття, порушенням обіцянки вийти заміж або женитися. Вбивство з ревнощів необхідно відмежовувати від вбивства з хуліганських спонукань, коли ревнощі використовуються винним лише як привід для скандалів, знущань і наступного вбивства потерпілої. Потерпіла в таких випадках найчастіше взагалі не давала ніяких приводів для ревнощів. У подібних ситуаціях важливо з'ясувати, який мотив було домінуючим, визначальне поводження винного.

Вбивство з помсти на ґрунті особистих відносин можливо у зв'язку із всілякими вчинками потерпілого, стосовними як до правомірних, так і протиправним діям, зробленим безпосередньо перед вбивством або колись у минулому. Вбивство з помсти необхідно відмежовувати від вбивства з хуліганських спонукань, коли приводом для вбивства обирається який-небудь малозначний вчинок потерпілого (наприклад, відмова дати прикурити, поділитися спиртними напоями).

Вважається, що по ч. 1 ст. 105 КК варто кваліфікувати вбивства, по яких мотив вбивства не встановлений. Такі вбивства іноді відносяться до вбивств із хуліганських спонукань. Однак при не встановленні мотиву й при відсутності інших обставин, що впливають на кваліфікацію, ці вбивства в дійсності повинні ставитися до злочинів, передбаченим ч. 1 ст. 105 КК. Адже якщо не з'ясований мотив злочину, виходить, не встановлені й хуліганські спонукання. Практика судів України в кримінальних справах. 1993 - 1995. - К., 1995.

Навмисне вбивство з ревнощів, помсти й інших спонукань, що виникли на ґрунті особистих відносин, незалежно від того, де воно зроблено (наприклад, на вулиці, у парку або іншому громадському місці), не повинне кваліфікуватися як вбивство з хуліганських спонукань. У таких випадках, необхідно встановити, що мотиви, якими керувався винний, виникли на ґрунті особистих відносин і несумісні з хуліганськими спонуканнями. Факт сварки або бійки при вбивстві не тягне сам по собі застосування ст. 105 КК. Для кваліфікації вбивства, зробленого у сварці або бійці, не має значення, хто (потерпілий або винний) з'явився її призвідником, чи була бійка обопільною. Установлення зазначених обставин не усуває факту здійснення вбивства при обтяжуючих або пом'якшувальних обставинах, і тільки при відсутності цих обставин вбивство, зроблене у сварці або бійці, підлягає кваліфікації по ч. 1 ст. 105 КК. Бійка не виключає стану необхідної оборони, тому позбавлення життя в бійці може бути визнану правомірним, спрямованим на захист своїх інтересів, інтересів інших громадян. У процесі бійки можуть бути заподіяні каліцтва й смерть по необережності, які повинні кваліфікуватися як самостійні злочини. Таким чином, і бійка, і сварка можуть бути обставинами, при яких відбуваються як більше тяжкі види вбивства, так і менш тяжкі.

У науці кримінального права України проблема вбивства хворого з почуття жалю (евтаназії) нерідко розглядається з позиції більше широкого поняття - згоди потерпілого на заподіяння шкоди. Українське кримінальне право виходить із того, що така згода, за загальним правилом, не повинне розглядатися як обставина, що виключає злочинність діяння. Тому позиція діючого кримінального законодавства відносно евтаназії однозначне: це вбивство - навмисне, неправомірне позбавлення життя іншої людини. Мотив жалю, може бути врахований лише при призначенні покарання винній особі, але не при кваліфікації діяння. Вбивство по мотиві жалю кваліфікується по ч.1 ст. 105 КК України, тобто як просте вбивство. Крилова Н. Е. «Эвтаназія: кримінально-правовий аспект» // Вісник московського університету серія 11 право, 2000, № 2.

Що стосується відмінювання до евтаназії (і взагалі до вбивства), то КК не передбачає відповідальності за таке діяння, у КК України передбачається лише склад злочину доведення до самогубства (ст. 120), що припускає певний спосіб здійснення: застосування погроз, жорстоке поводження або систематичне приниження людського достоїнства потерпілого.

Вбивство при кваліфікуючих обставинах передбачене ч. 2 ст. 105 КК. Це вбивство є найнебезпечнішими із всіх видів вбивств. Воно становить приблизно 15% від числа всіх вбивств. Постанови Пленуму Верховного Суду України в кримінальних і цивільних справах // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. - 1995. - № 1. У юридичній літературі прийнято ділити ці обставини на групи. Критерії розподілу при цьому різні. Нерідко використають при цьому елементи складу злочину. Інші автори розглядають обтяжуючі обставини в тім порядку, у якому вони розташовані в статті Кримінального кодексу, незалежно від того, до якого елемента складу злочину вони відносяться. У новому КК обтяжуючі обставини розташовані в певному порядку, а саме: спочатку перераховуються обставини, що ставляться до об'єкта й об'єктивної сторони, а потім до суб'єктивної сторони й суб'єкта. Хоча варто помітити, що цей порядок не завжди дотримується. Проте цей критерій, в основному, витримується. Тому кваліфікуючі обставини вбивства розглядаються так, як вони розташовані в ст. 115 КК.

а) Вбивство двох і більше осіб (п. 1 ч. 2 ст. 115 КК України). Подібний вид вбивства має місце тоді, коли винний позбавляє життя двох або більше людин. У п. 5 постанови Пленуму ВР рекомендується кваліфікувати по п. 1 ч. 2 ст. 115 КК України випадки, коли дії винного охоплювалися єдиним наміром і були зроблені, як правило, одночасно. Така рекомендація обумовлена тим, що тепер у КК України поряд із цим ознакою в п. 13 ч. 2 ст. 115 КК передбачена відповідальність за вбивство, зроблене неодноразово. Коментуючи положення, що втримується в п. 13 ч. 2 ст. 115 КК, звертається увага на те, що неодноразовість характеризується вбивством двох і більше осіб при відсутності єдиного наміру на їхнє здійснення й, як правило, у різний час. При різночасності вбивств можлива й така ситуація, коли винний спочатку вбиває одну людини, а потім, через деякий, звичайно нетривалий час, вбиває іншого. Важливо довести, що він мав намір на вбивство не одного, а двох або більше чоловік. Мотиви вбивства при цьому відносно різних осіб можуть бути неоднаковими. Одного, наприклад, він убиває з ревнощів або помсти, а іншого - з метою приховання першого вбивства. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. - К.: 2000. Причому, намір убити другу людини у винного виник не після здійснення першого вбивства, а до цього. Суд вправі змінити кваліфікацію дій підсудного з п. 1 на п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України і навпаки, якщо це не погіршує його положення й не порушує права на захист. У всіх інших випадках це не припустимо.

Якщо при намірі на вбивство двох або більше людин мали місце вбивство однієї людини й замах на життя іншого, то дії винного варто кваліфікувати по ч. 1 або по ч. 2 ст. 115 КК.

б) особи чи її близького родича у зв'язку з виконанням цією особою службового або громадського обов'язку (п. 8 ч. 2 ст. 115 КК України).

Чинне законодавство передбачає підвищену відповідальність за вбивство у випадках, коли цей злочин проти життя пов'язане із зазіханням на потерпілих двох категорій: на громадянина, що здійснює службовий обов'язок або виконує громадський обов'язок, або на його близьких.

Під службовою діяльністю варто розуміти засновані на законі дії осіб, що входять у коло його службових повноважень. При цьому не має значення, де працював потерпілий - у державній або іншій організаціях. Незаконна діяльність потерпілого виключає можливість залучення винного по п. 8 ч. 2 ст. 115 КК. Кримінальне право України. посібник для курсантів та студентів юридичних учбових закладів. //під. ред. В. М. Бовсуновського. - К.: Наукова думка, 1995.

Громадський обов'язок - це й спеціально покладені обов'язки, і добровільні дії в інтересах суспільства або окремих осіб (охорона порядку в громадських місцях, припинення порушень порядку або норм моралі, діяльність депутатів, їхніх помічників, присяжних засідателів, повідомлення владним структурам регіону про злочин що готується, або зробленому тяжкому злочині й т.п.).

Момент заподіяння смерті може бути різним. Якщо метою винного було припинення законної діяльності потерпілого, то смерть може бути заподіяна до початку або в момент її виконання. А якщо метою була помста за вже виконаний службовий обов'язок або громадський обов'язок, то даний злочин може бути зроблений після виконання потерпілим його правомірних діянь.

Під близькими (друга категорія потерпілих) варто розуміти не тільки родичів по висхідній і спадній лініях, але й інших осіб, близьких потерпілому по яких-небудь інших причинах (дружба, любов, повага й т.п.)

Пленум ВР України у постанові «Про судову практику по справах про вбивство» рекомендує до близьких потерпілому особам, поряд із близькими родичами, відносити інших осіб, що є з ним у спорідненні, властивості (родичі дружини), а також осіб, життя, здоров'я й благополуччя яких свідомо для винного дорогі потерпілому в силу сформованих особистих відносин.

в) малолітньої дитини або жінки, яка завідомо для винного перебувала у стані вагітності (п. 2 ч. 2 ст. 115 КК України).

Цей вид злочину характеризується підвищеною суспільною небезпекою внаслідок особливого стану потерпілої. Для його наявності необхідно встановити, крім інших, дві обов'язкових ознаки. Потерпіла повинна мати вагітність будь-якої тривалості, і винний повинен знати про це. Термін свідомо означає, що винний обізнаний про наявність вагітності в потерпілої. При цьому не має значення, чи виникали в нього на це рахунки сумніву, головне полягає в тому, що в нього була інформація про вагітності потерпілої, котра повідомила йому про це особисто або йому стало відомо про це з інших джерел.

Складна ситуація виникає, коли винний помиляється. Засуджений уважав, що вбита їм жінка була вагітна, а в дійсності цього стану не було, тому що злочинний наслідок - смерть людини - наступив. Кваліфікувати вчинене як закінчений злочин буде неточним, тому що стану вагітності не було, а тільки його наявність закон вважати кваліфікуючою ознакою. Вбачати тут замах на вбивство вагітної жінки й закінчене вбивство без обтяжуючих обставин не можна, тому що вийде, що ми залучаємо винного за два злочини, чого тут немає.

При помилці іншого роду, коли винний вбиває вагітних жінок, думаючи помилково, що вона не перебуває в такому стані, його дії не можуть бути кваліфіковані по п. 2 ч. 2 ст. 115 КК, тому що в цьому пункті втримується обов'язкова ознака «завідомості», і повинні тягти відповідальність по ч. 1 ст. 115 КК України. М. Й. Коржанський “Кваліфікація злочинів проти особи та власності”.

д) Вбивство вчинене з особливою жорстокістю; (п. 4 ч. 2 ст. 115 КК України).

Вбивство, саме по собі, жорстоке діяння. Для кваліфікації по цьому пункту потрібна особлива жорстокість. Про цьому, насамперед, свідчить спосіб вбивства. «Ознака особливої жорстокості є в наявності, зокрема, у випадках, коли перед позбавленням життя або в процесі здійснення вбивства до потерпілого застосовувалися катування, або відбувалося знущання над жертвою або коли вбивство зроблене способом, що свідомо для винного пов'язаний із заподіянням потерпілому особливих страждань (нанесення великої кількості тілесних ушкоджень, використання болісно діючої отрути, спалення заживо, тривале позбавлення їжі, води й т.д.). Особлива жорстокість може виражатися в здійсненні вбивства в присутності близьких потерпілому осіб, коли винний усвідомлював, що своїми діями заподіює їм особливі страждання». Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України: за станом законодавства та постанов Пленнуму Верховного Суду України на 1 січня 1997 року. - К.: Юрінком, 1997.

Роль судово-медичної експертизи по таких справах складається в дачі висновку про заподіяння смерті, кількості й локалізації поранень, характері й часі їхнього нанесення. Висновок експертів суд повинен оцінити поряд з іншими доказами в справі. Висновок суду про можливості кваліфікації вчиненого по зазначеному пункті повинен базуватися на аналізі всіх об'єктивних і суб'єктивних ознак злочину.

Для кваліфікації діяння як вбивства, зробленого з особливою жорстокістю, необхідно встановити, що винний усвідомлював наявність подібного способу позбавлення життя. Тут не потрібно, щоб суб'єкт бажав саме такого способу вбивства, хоча й це може мати місце, необхідне розуміння винним, що він позбавляє життя людини з особливою жорстокістю. Для особи очевидно, що він при вбивстві заподіює особливі мучення, якщо цієї свідомості ні, те немає й кваліфікуючої ознаки.

«Знущання над трупом саме по собі не може розцінюватися як обставина, що свідчить про здійснення вбивства з особливою жорстокістю. Вчинене в таких випадках, якщо не є інших даних про прояв винним особливої жорстокості перед позбавленням потерпілого життя або в процесі здійснення вбивства, варто кваліфікувати по відповідній частині ст. 115 КК України.

Знищення або розчленовування трупа з метою приховання злочини не може бути основою для кваліфікації вбивства як зробленого з особливою жорстокістю».

е) вчинене способом, небезпечним для життя багатьох осіб (п. 5 ч. 2 ст. 115 КК України).

При здійсненні даного виду вбивства застосовується такий спосіб заподіяння смерті, що небезпечний для життя не тільки однієї людини. Звичайно це буває тоді, коли людина втрачає життя шляхом здійснення вибуху, стрілянини з вогнепальної зброї в багатолюдному місці, отруєння джерел води, якими користуються й інші особи й т.д. Якщо при цьому, крім наміченої жертви, гинуть й інші особи, при кваліфікації додатково застосовується й п. 1 ч. 2 ст. 115 КК. У випадках заподіяння тілесних ушкоджень іншим особам дії винного, крім п. 5 ч. 2 ст. 115 КК, слід кваліфікувати також по статтях КК, що передбачає відповідальність за навмисне заподіяння шкоди здоров'ю. Україна в міжнародно-правових відносинах. Книга 1. Боротьба із злочинністю та взаємна правова допомога. - К.: Юрінком.1996.

Якщо при здійсненні вбивства загально небезпечним способом, крім смерті наміченої жертви, наступає смерть інших осіб, причому відношення до їхньої смерті має форму необережної провини, то діяння варто кваліфікувати, крім п. 1 ч. 2 ст. 115 КК, і по ст. 137 КК. Як обґрунтування подібної позиції можна привести довід про те, що законодавець як обтяжуючу обставину передбачає тут не смерть або заподіяння тілесних ушкоджень іншим особам, а реальну небезпеку їхнього заподіяння при обов'язковому усвідомленні винним цієї небезпеки.

«У тих випадках, коли вбивство шляхом вибуху, підпалу або іншим загально небезпечним способом пов'язане зі знищенням або ушкодженням чужого майна або зі знищенням або ушкодженням лісів, що не входять у лісовий фонд, вчинене, поряд з п. 5 ч. 2 ст. 105 КК України, варто кваліфікувати також по іншим статтям КК України що визначають дане діяння».

є) Вбивство, вчинене за попередньою змовою групою осіб (п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України).

У КК України до числа кваліфікуючих ознак вбивства законодавець відносить три різновиди співучасті: група осіб, група осіб по попередній змові, організована група. Для з'ясування цих понять необхідно звернутися до ст. 27 КК, у якій установлене поняття зазначених форм співучасті.

«Злочин визнається зробленим групою осіб, якщо в його здійсненні спільно брали участь два або більше виконавці без попередньої змови». Тобто виконавцями варто визнати особи, які діяли спільно, з наміром, спрямованим на здійснення вбивства, і безпосередньо брали участь у процесі позбавлення життя потерпілого. При цьому для визнання особи виконавцем вбивства не має значення, чи наступила смерть від поранень, заподіяних всіма особами в сукупності, або безпосередньо від поранення заподіяного одним з них. Головне, необхідно встановити, що всі особи діяли спільно, доповнювали взаємно зусилля з наміром, спрямованим на заподіяння смерті.

Якщо виконавці вбивства заздалегідь домовилися про спільне здійснення злочину, те в наявності здійснення вбивства по попередній змові групою осіб. Попередня змова на вбивство припускає виражену в будь-якій формі домовленість двох або більше осіб, що відбулася до початку здійснення дій, безпосередньо спрямованих на позбавлення життя потерпілого. При цьому, поряд зі співвиконавцями злочину, інші учасники злочинної групи можуть виступати в ролі організаторів, підбурювачів або посібників вбивства, і їхньої дії слід кваліфікувати по відповідній частині ст. 28 і п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України. Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2005 року. ст. 115

У випадках, коли виконавці вбивства не тільки заздалегідь домовилися про спільне здійснення вбивства, але і являли собою стійку групу осіб, що заздалегідь об'єдналися для здійснення одного або декількох злочинів, має місце здійснення злочину організованою групою.

ж) з корисливих мотивів або вчинене на замовлення (п. 6, 11 ч. 2 ст. 115 КК України).

По даним пунктам варто кваліфікувати таке навмисне вбивство, що зроблене з метою одержання матеріальної вигоди для винної або іншої осіб або рятування від матеріальних витрат. Одержання матеріальної вигоди може виражатися в одержанні грошей, майна або прав на майно, житлоплощу, винагороду від третіх осіб. Рятування від матеріальних витрат означає звільнення від сплати боргу, повернення майна, оплати послуг, сплати аліментів і т.д.

У змісті даного виду вбивства закон вказав на ті випадки, коли воно сполучено з розбоєм, вимаганням або бандитизмом. Це означає, що, якщо навмисне вбивство зроблене при розбійному нападі, вимаганні або бандитизмі, вчинене слід кваліфікувати по сукупності зазначених злочинів.

У зазначених випадках позбавлення життя відбувається під час здійснення цих злочинів. Якщо ж воно відбувається після здійснення цих злочинів, то кваліфікувати вбивство як корисливе або сполучене із цими злочинами не потрібно, хоча сукупність подібних злочинів, безсумнівно має місце.

Для кваліфікації вбивства як зробленого з корисливих спонукань необхідно встановити, що подібний мотив виник у винного до вбивства. Якщо ж ця обставина відсутня, то заволодіння, наприклад, майном убитого після позбавлення його життя утворить склад вбивства без корисливих спонукань і склад крадіжки. Позбавлення життя потерпілого після здійснення розбійного нападу, вимагання або бандитизму може відбуватися з метою приховання зазначених злочинів. У цих випадках вбивство кваліфікується по п. 9 ч. 2 ст. 115 КК. Костенко О.М. Воля і свідомість злочинця. К., 1995р.

При вбивстві з корисливих спонукань необхідно встановити, що винний мав на меті одержання матеріальної вигоди або рятування від матеріальних витрат. Якщо цієї ознаки відсутні, то й кваліфікація вбивства з корисливих спонукань відсутня. Вбивство по найманню представляє різновид вбивства з користі, тому що відбувається спеціально запрошеною (найнятою) особою, що працює за певну плату.

з) Вбивство з хуліганських спонукань (п. 7 ч. 2 ст. 115 КК України).

Вивчення судової практики свідчить про те, що дана кваліфікуюча ознака при розглянутому злочині зустрічається частіше інших, зазначених у ст. 115 КК України (приблизно кожна сьома справа). Пленум ВР у п. 12 постанови роз'яснив, що по п. 7 ч. 2 ст. 115 КК України варто кваліфікувати вбивство, зроблене на ґрунті явної неповаги до суспільства й загальноприйнятих норм моралі, коли поводження винного є відкритим викликом громадському порядку й обумовлено бажанням протиставити себе оточуючим, продемонструвати зневажливе до них відношення (наприклад, навмисне заподіяння смерті без видимого приводу або з використанням незначного приводу як приводу вбивства).

Хуліганські мотиви обумовлені не якою-небудь необхідністю, а егоїзмом, пов'язаним з неповагою до особистості, зневагою до суспільства, його законам, нормам загальнолюдської моралі. В основі хуліганських мотивів лежать антисоціальні потреби й інтереси егоїзму й самоствердження.

Залучення винного по п. 7 ч. 2 ст. 115 КК не виключає відповідальності по ст. 293 КК, тому що вбивство, будучи злочином проти особистості, охоплює хуліганські дії, що порушують громадський порядок. Така кваліфікація вчиненого спричиняється призначення покарання по сукупності злочинів. При цьому остаточне покарання у вигляді позбавлення волі може бути призначене відповідно до ч. 3 ст. 70 КК України у межах 25 років позбавлення волі, що досить істотно збільшує рівень відповідальності хулігана, що зазіхає на здоров'я ні в чому не винних громадян. Кримінальне право України. посібник для курсантів та студентів юридичних учбових закладів. //під. ред. В. М. Бовсуновського. - К.: Наукова думка, 1995.

Нерідко вбивство з хуліганських спонукань відбувається в результаті сварки, у бійці. Але це не означає, що будь-яке вбивство у сварці або бійці автоматично повинне бути кваліфіковано як вбивство з хуліганських спонукань.

и) з метою приховати інший злочин або полегшити його вчинення; поєднане із зґвалтуванням або насильницьким задоволенням статевої пристрасті неприродним способом;.

У цих пунктах передбачені два самостійних кваліфікуючі вбивства обставини (зґвалтування й дії сексуального характеру можна в чинність їхньої близькості об'єднати в одне).

Приховання або полегшення здійснення іншого злочину хоча й відрізняються друг від друга по своєму змісті, але нерідко переплітаються між собою. Як правило, винний робить вбивство для приховання вже зробленого злочину або для полегшення його здійснення (до або в процесі його здійснення). Особа приховує злочин, про здійснення якого невідомо правоохоронним органам, а якщо й відомо, те про це не знає винний.

«За змістом закону кваліфікація по п.п. 9, 10 ч. 2 ст. 115 КК України зробленого винним вбивства певної особи з метою сховати інший злочин або полегшити його здійснення виключає можливість кваліфікації цього ж вбивства, крім зазначеного пункту, по якому або іншому пункті ч. 2 ст. 115 КК України, що передбачає іншу мету або мотив вбивства. Тому, якщо встановлено, що вбивство потерпілого зроблене, наприклад, з корисливих або з хуліганських спонукань, воно не може одночасно кваліфікуватися по п. 9, 10 ч. 2 ст. 115 КК України».

Під вбивством, сполученим зі зґвалтуванням, варто розуміти вбивство в процесі зґвалтування або з метою сховати його, а також зроблене, наприклад, за мотивами помсти за зроблений при зґвалтуванні опір. У цьому випадку відбуваються два самостійних злочини. Тому кваліфікація проводиться по п. 9, 10 ч. 2 ст. 115 КК. Якщо яке-небудь із цих злочинів є незакінченим, то при кваліфікації його робиться посилання на ст. 66 КК. Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 року. ст. 66

Вбивство може бути сполучено не тільки зі зґвалтуванням, але й з насильницькими діями сексуального характеру. До подібним до дій ставляться мужолозтво або інші дії сексуального характеру, зроблені із застосуванням насильства або погрозою його застосування до потерпілого (потерпілої) або до інших осіб або з використанням безпомічного стану потерпілого (потерпілої). Якщо в процесі здійснення подібних дій або для приховання їх або в порядку помсти за зроблене при їхньому здійсненні опір було зроблено вбивство, то, так само як і при зґвалтуванні, у наявності маємо два злочини.

і) вчинене особою, яка раніше вчинила умисне вбивство (п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України).

Для вбивств, зроблених неодноразово, характерно те, що вони відбуваються різночасно, їхнє здійснення не охоплюється єдиним наміром - це відрізняє даний вид вбивства від вбивства двох або більше осіб, що відбувається одночасно або з незначним розривом у часі й відбувається з наміром заподіяти смерть двом або більше потерпілим. Злочинність в Україні. Бюллетень законодавства та юридичної практиці України №2. К., 1994р.

Вбивство, має місце тоді, коли воно зроблено особою, що раніше зробило вбивство, незалежно від того, чи було воно за нього засуджене. Зрозуміло, якщо воно було засуджено, то судимість не повинна бути знята або погашена. Для кваліфікації по даному пункті не має значення, чи було перше вбивство кінченим або замахом на вбивство, чи був винний виконавцем або іншим співучасником цього злочину. Якщо особу за новий злочин не було засуджено і його дії підпадають під ознаки злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115, то це діяння підлягає самостійній кваліфікації, а другий злочин підлягає кваліфікації по п. 13 ч. 2 ст. 115 КК. Такий же порядок самостійної кваліфікації застосовується, якщо спочатку відбувається замах на вбивство при обтяжуючих обставинах, а потім кінчений злочин при обтяжуючих обставинах, або навпаки, тоді обоє цих злочину також підлягають самостійній кваліфікації. У тих випадках, коли відбуваються два вбивства при обтяжуючих обставинах, що кваліфікуються однаково (обоє кінчених або обоє незакінчених, обоє вчинених тільки виконавцем), кваліфікація провадиться тільки по відповідному пункті (пунктам) ч. 2 ст. 115 КК України. Вбивство, вчинене раніше, якщо воно передбачено ст. 117 або ст. 118 КК, не дає підстав для кваліфікації другого вбивства як вбивства, зробленого неодноразово.

«За змістом закону вбивство не повинне розцінюватися як зроблене при кваліфікуючих ознаках, передбачених пунктами 1, 4, 5, 11, 12 ч. 2 ст. 105 КК, а також при обставинах, з якими звичайно зв'язане подання про особливу жорстокість, якщо воно зроблено в стані раптово виниклого сильного щиросердечного хвилювання або при перевищенні меж необхідної оборони».

3. Заподіяння смерті по необережності. Склад і види цього злочину

По КК України заподіяння смерті по необережності не відноситься до видів вбивства, а є окремим самостійним злочином. Основна відмінність від вбивства складається в іншій формі провини стосовно настання смерті. Кримінальний кодекс України від 16 січня 2002 року. ст. 119

Смерть по необережності може бути заподіяна як по легкодумству, коли особа передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків своїх дій (бездіяльності), але без достатніх до того підстав розраховувало на їхнє запобігання, так і через недбайливість, коли особа не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків своїх дій (бездіяльності), але при необхідній уважності й передбачливості повинне було й могло їх передбачати.

Як приклад недбалості можна привести справа в обвинуваченні П. У будинку Л. між Л. і П. виникла сварка, під час якої Л. вдарив П. порожньою пляшкою по голові, заподіявши йому легкі тілесні ушкодження, що потягнули за собою короткочасний розлад здоров'я. У відповідь П. наніс стільцем в особу три сильні удари, від яких Л. падав на підлогу і піднімався знову. У результаті цих дій П. заподіяв Л. легкі тілесні ушкодження, що потягнули за собою короткочасний розлад здоров'я. Від останнього удару П. Стільцем, Л. при падінні вдарився головою об піч, одержавши при цьому тяжке тілесне ушкодження, від якого помер наступного дня в лікарні. П., наносячи удари Л. стільцем в особу, від чого той падав, хоча й не передбачав можливість настання смерті, але по обставини справи повинен і міг це передбачати.

Спричинення смерті по легкодумству, за загальним правилом, представляє більшу суспільну небезпеку, чим заподіяння смерті через недбайливість.

Судова практика свідчить про те, що суди не завжди розмежовують навмисне вбивство й заподіяння смерті по необережності. Частіше інших необґрунтовано зізнається навмисним вбивством заподіяння смерті по необережності, причому свідомість винним фактичної сторони своїх дій помилково зізнається свідоцтвом передбачення смерті потерпілого. Ці висновки робляться без глибокого аналізу суб'єктивної сторони злочину, без обліку конкретних обставин справи, взаємин потерпілих і винного, їхніх намірів і всієї обстановки що виникла.

Злочинні дії, що потягли за собою смерть потерпілого, можуть розцінюватися як зроблені по необережності лише в тому випадку, коли винний не мав наміру ні на заподіяння смерті потерпілому, ні на заподіяння йому тяжкого тілесного ушкодження.

Заподіяння смерті потерпілому шляхом нанесення побоїв або тілесних ушкоджень, а дорівнює настання смерті потерпілого в результаті удару його об твердий предмет при падінні від поштовху або побоїв, нанесених винним, кваліфікується як заподіяння смерті по необережності за умови, якщо дії зроблені винними без наміру на вбивство або на заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, коли встановлено, що він по обставинах справи міг й повинен був передбачати наслідки, що наступили.

Заподіяння смерті в результаті легкодумства підлягає відокремленню від вбивства з непрямим наміром. При цьому необхідно враховувати, що:

1) при легкодумстві винний передбачає лише можливість настання смерті в аналогічних випадках; при непрямому намірі винний передбачає також й імовірність настання смерті в цьому випадку; Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України: за станом законодавства та постанов Пленнуму Верховного Суду України на 1 січня 1997 року. - К.: Юрінком, 1997.

2) при легкодумстві винний сподівається на запобігання смерті потерпі-лого; при непрямому намірі винний, не приймаючи ніяких мір до запобігання смерті потерпілого, не бажає, але свідомо допускає її настання або ставиться до цьому байдуже.

Заподіяння смерті по необережності необхідно відмежовувати від випадкового заподіяння смерті. Відповідальність за заподіяння смерті виключається:

1) якщо особа передбачала можливість заподіяння смерті іншій людині й, не бажаючи цього, почала всі необхідні, на його думку, міри для запобігання настання смерті, але смерть наступила по не залежним від неї причинам;

2) якщо особа не передбачала, не могла й не повинна було передбачати настання смерті іншої людини.

В останньому випадку сполучення об'єктивного (повинен був) і суб'єктивного (міг) критеріїв при оцінці конкретного діяння дозволяє прийти до правильного висновку про розмежування заподіяння смерті через недбайливість і випадкове заподіяння смерті.

Заподіяння смерті по необережності як самостійний злочин повинне відмежовуватися від інших злочинів, які сполучені із заподіянням смерті людині по необережності: при навмисному заподіянні шкоди здоров'ю; при незаконному здійсненні аборту (ст. 134 КК); ненаданні допомоги хворому (ст. 139 КК); викраденні людини; незаконному позбавленні волі і ін. У таких випадках основним критерієм відокремлення є те, що крім заподіяння смерті по необережності відбуваються інші дії (бездіяльність), що зазіхають на інший об'єкт. Тут мова йде й про відповідальність за злочин, що може бути зроблений із двома формами провини. Практика судів України в кримінальних справах. 1993 - 1995. - К., 1995.

Кваліфікований вид даного злочину передбачений у ч. 2 ст. 119 КК, ознаками якого є заподіяння смерті по необережності внаслідок неналежного виконання особою своїх професійних обов'язків; заподіяння смерті двом або більше особам.

Професійні обов'язки (правила) можуть бути встановлені законом, іншим нормативним актом, затверджені адміністрацією даного підприємства, установлені державним стандартом (типового правила техніки безпеки) і т.п. При залученні особи до кримінальної відповідальності за заподіяння смерті людині по необережності в результаті порушення професійних обов'язків повинне бути встановлене, що дана особа знала ці обов'язки й було попереджено про небезпеку їхнього порушення. Наявності диплома або свідоцтва за фахом для настання кримінальної відповідальності при роботі із джерелом підвищеної небезпеки, недостатньо. Якщо не встановлене, що особа знала свої професійні обов'язки, відповідальність повинна наступати для керівників такої особи.

Представляється, що професійні обов'язки можуть бути порушені як по легкодумству, так і по необережності. Суб'єктом даного злочину може бути особа, що досягла 16 років.

4. Злочини проти здоров'я

У КК передбачений ряд злочинів проти життя та здоров'я (ст. 115-145). Особливе місце серед них займають злочини, що полягають у заподіянні шкоди здоров'ю (ст. 121-128, 133-140, 144). Кримінальний кодекс України від 16 січня 2001 року.

У КК України є різні види злочинів проти здоров'я. Є склади тяжких, менш тяжких і легких тілесних ушкоджень. Але вони також передбачали відповідальність за шкоду, що наступила від їхнього заподіяння. Також законодавець прямо вказує на відповідальність за заподіяну шкоду. Склади злочинів конструюються залежно від тяжкості заподіяння шкоди.

Переважна більшість статей КК, що розкривають склади злочинів проти здоров'я, сконструйовані по типу матеріальних, у які обов'язковою ознакою об'єктивної сторони повинні бути передбачені наслідки у вигляді заподіяння шкоди здоров'ю того або іншого ступеня тяжкості.

Необхідною умовою відповідальності за злочини проти здоров'я є наявність причинного зв'язку між діянням і викликаними наслідками у вигляді заподіяння шкоди здоров'ю того або іншого ступеня тяжкості.

Визначення виду шкоди проводитися відповідно до Правил судово-медичної експертизи тяжкості шкоди здоров'ю, затверджених наказом Міністерства охорони здоров'я. Вісник Академії правових наук України Х., 1997р. № 1 - про методологію історичного дослідження проблеми свободи волі в соціальній філософії права. №2 - Рецензії: особа під охороною кримінального закону.

Під шкодою здоров'ю розуміють або тілесні ушкодження, тобто порушення анатомічної цілісності органів і тканин, або їхніх фізіологічних функцій, або захворювання або патологічних станів, що виникли в результаті впливу різних факторів зовнішнього середовища: механічних, фізичних, хімічних, біологічних, психічних.

Тривалість розладу здоров'я визначають по тривалість тимчасової втрати працездатності (тимчасової непрацездатності). При експертизі тяжкості шкоди здоров'ю враховують як тимчасову, так і стійку втрату працездатності.

До злочинів проти здоров'я КК України також відносить: умисне тяжке тілесне ушкодження (ст. 121 КК), умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження (ст. 121 КК), умисне тяжке тілесне ушкодження, заподіяне у стані сильного душевного хвилювання (ст. 123 КК), умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень у разі перевищення меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця (ст. 124 КК), умисне легке тілесне ушкодження (ст. 125 КК), побої і мордування (ст. 126 КК), зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби (ст. 130 КК) та інші. Кримінальне право України. посібник для курсантів та студентів юридичних учбових закладів. //під. ред. В. М. Бовсуновського. - К.: Наукова думка, 1995.