Злочини проти життя і здоров’я особи

Заподіяння шкоди здоров'ю іншої особи в умовах правомірного акту необхідної оборони, затримки злочинця або гострої потреби не є злочином. На особливому місці перебуває питання про заподіяння шкоди здоров'ю людини з його згоди. Воно може бути дане при трансплантації органів або тканин особою, що погодилася стати донором. Така згода буде мати значення лише в тому випадку, коли дотримуються всі умови правомірної трансплантації, передбачені законом України. Вилучення органів і тканин у живого донора припустимо тільки у випадку, коли його здоров'ю, за висновком лікарів-фахівців, не буде заподіяна значна шкода. Згода донора, належним чином зафіксоване, відіграє вирішальну роль при звільненні лікарів від кримінальної відповідальності.

Заподіяння свідомо протиправної шкоди здоров'ю особи навіть на його прохання не звільняє винного від кримінальної відповідальності. Способи заподіяння шкоди здоров'ю можуть бути різними: механічним впливом, що тягне за собою ушкодження органів, порушення їхніх функцій, заподіяння болю, а також шляхом застосування хімічних або термічних засобів. Не виключений і спосіб психічного впливу на людину.

Тяжкість заподіяної шкоди визначається на підставі спеціальних судово-медичних правил. Відповідно до карно-процесуального законодавства по справах даної категорії необхідне проведення судово-медичної експертизи. У випадку неповноти або неточності висновку можливе призначення повторної, більше кваліфікованої експертизи.

Безпосереднім об'єктом цієї групи злочинів є здоров'я людини.

Здоров'я людини - це певний фізіологічний стан організму, при якому всі його системи й органи функціонують нормально. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України: за станом законодавства та постанов Пленнуму Верховного Суду України на 1 січня 1997 року. - К.: Юрінком, 1997. - С.138.

Заподіяння шкоди власному здоров'ю на карається за винятком покалічення при відхиленні від виконання обов'язків військової служби шляхом стимуляції хвороби. Згода особи на заподіяння шкоди його здоров'ю, на перший погляд, також повинне виключати відповідальність того хто вчинив шкоду, оскільки він лише реалізує волю того, хто вправі це зробити сам. Однак такий формально-догматичний підхід неприйнятний, оскільки він вступає в протиріччя з моральними початками кримінального права. Сприяння особі, що наміряється заподіяти шкода своєму здоров'ю, морально обґрунтовано лише у випадках, коли при цьому переслідуються суспільно корисні цілі (як правило, така ситуація сполучена з гострою потребою або обґрунтованим ризиком: одна людина робить на собі медичний експеримент, а інша - допомагає йому в цьому, заражаючи небезпечним для життя вірусом).

Висновок

Як підсумок із проведеного дослідження можна сказати, що успішність рішення завдань карного права пов'язана зі станом і рівнем злочинності, з ефективністю боротьби з нею.

Злочинність має стійку тенденцію до кількісного росту і якісним змінами. Організована й професійна злочинність завжди існувала в нашому суспільстві й в останні роки в чинність різних причин і факторів одержала ще більше поширення проникаючи в усі сфери життя суспільства. Під контролем організованої злочинності перебувають і розвиваються наркобізнес, контрабанда, вимагання (рекет), проституція. У практику ввійшло широкомасштабне відмивання грошей, добутих злочинним шляхом, через фірми, банки й т.д. не знижується й кількість тяжких злочинів, чинених злочинними формуваннями (убивства, у тому числі замовлені), розкрадань чужого майна шляхом розбоїв і грабежів, тяжких тілесних ушкоджень. Величезну небезпеку представляє корупція - проникнення злочинності у владні структури.

Для рішучого настання на злочинність необхідні комплексні міри загальнодержавного масштабу, створення й реалізація єдиної програми, у якій були б задіяні державні органи всіх галузей влади, включаючи активну діяльність правоохоронних органів, а також силових відомств, і організацій здатних внести вклад у рішення цього завдання.

Тому Кримінальний Кодекс 2001 року містить достатню законодавчу базу для кримінально-правової боротьби зі злочинністю. Його правильне, неухильне застосування може й повинне зіграти величезну роль у рішенні завдань по скороченню злочинності. Для здійснення цих завдань КК установлює підстави й принципи кримінальної відповідальності, визначає, які небезпечні для особистості, суспільства й держави діяння визнаються злочинами, і встановлює види покарань або інші міри кримінально-правового характеру за здійснення злочинів.

Але все ж, незважаючи на всі заходи правових органів країни, в законодавстві України ще залишаються складності у кваліфікації злочинів проти життя. Це обумовлено не тільки складністю кваліфікації, але й недопущенням об'єктивного зобов'язання. Автор вважає, що це обумовлено тим, що тема смерті вважалася не актуальної в рамках того суспільства, яке ми будували протягом 70 років й у правознавців не нагромадилося достатнього досвіду. Довгий час не публікувалася статистика вбивств, а всі кроки, які провадилися в цьому напрямку були досить боязкими. Загалом, у цьому розділі соціології права панував повний затишок.

Для правильної кваліфікації вбивства слідчому або судді необхідно знати всі факти й обставини зробленого злочину, тому що навіть самий несуттєвий, на перший погляд, момент у підсумку може виявитися такою обставиною, що в остаточному підсумку може привести до іншого напрямку справи, на дослідування або скасуванню вироку. Щоб цього не відбулося, практичному працівникові необхідно всебічно й повно досліджувати зібрані в справі докази, не зневажати ніякими з них, якими б незначними вони не здалися.

При кваліфікації вбивств на практиці нерідко виникають труднощі саме із забезпеченням повноти й всесторонності доказів. Найчастіше особа, що зробила злочин, при допиті користується правом, наданим йому Конституцією і відмовляється давати показання. У такій ситуації, ні про яку всесторонність й повноту мови бути й не може, і практичному працівникові доводиться кваліфікувати його дії, ґрунтуючись лише на зібраних об'єктивних доказах. Це не має істотного значення, якщо зроблено вбивства із кваліфікуючими ознаками, що ставляться до об'єктивної сторони злочину, і правильність кваліфікації залежить лише від доказів, що існують об'єктивно, а як бути, якщо правильність кваліфікації залежить від з'ясування мотивів і цілей злочинця. На думку автора, це питання залишається відкритим.

Вада Кримінального законодавства України ще в тім, що воно занадто велику роль, на думку автора, приділяє суб'єктивній стороні злочину.

Список використаної літератури

“Правила судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень”, затверджені наказом МОЗ України від 17.01.95.

Бажанов М.И. Уголовная ответственность за преступления против личности. - К., 1977.

Біологічний енциклопедичний словник / Гл. ред. М.С. Гиляров. - М., 1989.

В.В. Білкун, Л.Л. Голубович. “Судова медицина. Підручник для студентів медичних вузів.”. - К.: Юрінком Інтер, 1999.

Вісник Академії правових наук України Х., 1997р. № 1 - про методологію історичного дослідження проблеми свободи волі в соціальній філософії права. №2 - Рецензії: особа під охороною кримінального закону.

Володько М.В., Чернишова Н.В., Хазін М.А. Кримінальне право України. - К.: Наук. думка, 1995.

Закон України “Про судову експертизу” від 25.02.94.

Збірник постанов Пленуму ВСУ в кримінальних справах. - Харків: Одіссей, 2000.

Злочинність в Україні. Бюллетень законодавства та юридичної практиці України №2. К., 1994р.

Карне право Росії. Особлива частина: Підручник / Отв. ред. Б. В. Здравомыслов. - М.: Юрист, 1996.

Конституція України від 28 червня 1996 року.

Костенко О.М. Воля і свідомість злочинця. К., 1995р.

Крилова Н.Е. «Эвтаназія: кримінально-правовий аспект» // Вісник московського університету серія 11 право, 2000, № 2.

Кримінальне право України. посібник для курсантів та студентів юридичних учбових закладів. //під. ред. В.М. Бовсуновського. - К.: Наукова думка, 1995.

Кримінальний кодекс України від 16 січня 2002 року.

Курс радянського карного права. Л., 1973.

М.Й. Коржанський “Кваліфікація злочинів проти особи та власності”.

М.Й. Коржанський “Кваліфікація злочинів”. - К.: Юрінком Інтер, 1999.

Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. - К.: 2000.

Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України: за станом законодавства та постанов Пленнуму Верховного Суду України на 1 січня 1997 року. - К.: Юрінком, 1997. - С.38.

Постанови Пленуму Верховного Суду України в кримінальних і цивільних справах // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. - 1995. - № 1.

Практика судів України в кримінальних справах. 1993 - 1995. - К., 1995.

Україна в міжнародно-правових відносинах. Книга 1. Боротьба із злочинністю та взаємна правова допомога. - К.: Юрінком.1996.