44

ПЛАН

Вступ

1. Поняття, види і завдання допиту

2. Зміст тактики допиту

3. Підготовка до допиту

4. Особливості допиту окремих суб'єктів кримінального процесу:

4.1 Допит свідка і потерпілого

4.2 Допит підозрюваного і обвинуваченого

4.3 Допит неповнолітніх

4.4 Допит експерта: проблеми законодавчого регулювання

5. Очна ставка

6. Фіксація результатів допиту

7. Подолання протидії слідству при допиті

Висновок

Використані джерела

ВСТУП

Всю діяльність слідчого по розкриттю і розслідуванні злочинів обізнано відносять до пізнавальної, достовірної і комунікативної. Особливе місце в ній займають слідчі дії, які собою представляють систему процесуальних заходів (ст. 65 КПК України), збирання вивчення і використання доказової інформації.

Допит - одна з найбільш поширених слідчих дій. Він являє собою спосіб отримання, засвідчення та перевірки такого виду доказів, як показання осіб, причетних до вчинення протиправних дій, а також тих, кому можуть бути відомі обставини, місце, мотиви вчинення злочинів.

Із зовнішнього боку допит має схожість з опитом, отриманням інтерв'ю і пояснень. Але по суті він відрізняється своєю правовою природою та встановленим порядком проведення. Допит являє собою ефективний засіб отримання доказової інформації та повинен будуватися таким чином, щоб порядок його проведення по можливості дозволив отримати в великій кількості правдиві та значні для справи дані. І в той же час порядок проведення слідчих дій не повинен порушувати права людини і громадянина, має оберігати честь та гідність допитуваного.

На дослідження цих питань, а також питань підготовки, планування, процесуальних і тактичних особливостей допиту суб'єктів кримінального процесу спрямована дана робота.

1. ПОНЯТТЯ, ВИДИ І ЗАВДАННЯ ДОПИТУ

Допит -- це слідча дія, яка має на меті одержання інформації про обставини розслідуваного злочину від свідків, потерпілих, підозрюваних і обвинувачених. Залежно від джерела одержання інформації розрізняють такі його види: допит свідків, потерпілих, підозрюваних і обвинувачених.

Специфіка допиту полягає в тому, що в інформації про обставини справи, яку одержують від конкретної особи, відбиваються індивідуальні риси цієї особи, а це вимагає застосування в ході допиту комплексу тактичних засобів. Повнота, точність і достовірність одержуваної інформації багато в чому залежать від підготовки слідчого до допиту, знання криміналістичної тактики, майстерності.

Кримінально-процесуальний кодекс України містить ряд норм про порядок проведення допиту. Вони регулюють порядок виклику свідка на допит, предмет допиту, його послідовність, порядок допиту неповнолітніх, німих чи глухих свідків, потерпілих, підозрюваних і обвинувачених.

Предметом допиту на попередньому слідстві є коло обставин, що стосуються події злочину, фактів, що викривають чи виправдовують обвинуваченого, наслідків злочинної дії, а також обставин, які сприяли злочину. Залежно від того, хто допитується (свідок чи обвинувачений), предмет допиту може конкретизуватися. Окремі обставини тут можуть не знайти свого відображення, інші ж з'ясовуються найповніше. Сказане обумовлюється фактичними даними, відомими, наприклад, свідку, моментом розслідування, доказами, наявними в справі. Так, якщо обвинувачений визнає себе винним, допит обмежується змістом пред'явленого обвинувачення з детальним з'ясуванням обставин вчиненого злочину, а якщо не визнає, то обставин, що спростовують обвинувачення.

Допит є однією з головних слідчих дій. Оскільки допит провадиться при безпосередньому спілкуванні з конкретною особою, найголовніше місце в ньому займає пізнавальна та комунікативна діяльність слідчого.

2. ЗМІСТ ТАКТИКИ ДОПИТУ

Тактика допиту складається з системи прийомів, що сприяють найефективнішому його здійсненню. На відміну від процесуальних норм, які встановлюють порядок допиту, тактичні прийоми мають рекомендаційний характер. Вони поділяються на групи: а) кращого відтворення сприйнятого; б) викриття завідомо неправдивих показань; в) виявлення помилок і протиріч у показаннях; г) одержання правдивих показань Порубов Н.И. Научные основы допроса на предварительном следствии. - МН. Высшая школа, 1978г., -- С.56..

Кожна з названих груп містить комплекс тактичних прийомів. Так, забезпеченню кращого відображення сприйнятого сприяє постановка запитань, які допомагають пригадати забуте, пред'явлення в ході допиту речових та інших доказів, допит на місці події тощо.

Для викриття неправдивих показань можуть бути поставлені уточнюючі, деталізуючі і контрольні запитання, оголошені матеріали справи (показання свідків, обвинувачених), пред'явлені письмові і речові докази, що спростовують показання допитуваного.

Зміст тактики допиту не вичерпується переліком тактичних прийомів, до нього належать також визначення часу (моменту) і доцільної послідовності застосування цих прийомів. Добираючи тактичні прийоми допиту в конкретній ситуації, треба врахувати фактори, що визначають доцільність їх застосування. До них належать: а) особа допитуваного (особливості сприйняття, запам'ятовування, здатність відтворення, бажання давати показання, мотиви відмовлення від дачі показань тощо); б) наявність зібраних доказів, що дозволяє використати дані, що є в них для постановки запитань, оголошення показань інших осіб тощо; в) етап розслідування в справі.

У визначенні тактики допиту, послідовності й змісту тактичних прийомів, велика роль належить психологічним і логічним способам. Знання етапів і особливостей формування показань, методів їх найповнішого одержання багато в чому визначається психологічною підготовкою слідчого--оволодіння найновішими досягненнями в галузі психології.

3. ПІДГОТОВКА ДО ДОПИТУ

Необхідною передумовою успішного проведення допиту є його підготовка. Вона охоплює ряд конкретних заходів: а) вивчення матеріалів справи; б) вивчення даних про особу допитуваного; в) складання плану допиту.

Вивчення матеріалів справи залежить від обсягу і характеру матеріалів, що мають відношення до предмету допиту.

Послідовність у вивченні матеріалів полягає в дотриманні ряду загальних рекомендацій. До них належать:

а) предметна систематизація (зосередження) матеріалу з метою одержання повних відомостей про події, факти, осіб; б) вивчення допоміжних даних, що сприяють деталізації, уточненню показань; в) виявлення протиріч і прогалин у матеріалі, що вивчається; г) вивчення матеріалів з метою одержання контрольних відомостей для використання при допиті. Вивчаючи матеріали перед допитом обвинуваченого, важливо не тільки їх систематизувати, виявити в них протиріччя і прогалини, а й порівняти з постановою про притягнення особи як обвинуваченого, з метою найповнішого з'ясування всіх обставин справи Криміналістика: підручник / за ред. професорів А.Г. Філіпова, А.Ф. Волинського. - М.: Спарк, 1999, -- С.312..

Суттєвим елементом підготовки до допиту є вивчення особи допитуваного, його фізичних і психічних якостей, службової діяльності, ставлення до обвинуваченого, а якщо йдеться про особу обвинуваченого-- минулої діяльності, ставлення до вчиненого. Виявлення в процесі підготовки до допиту нахилів, звичок, манери висловлювання, типу вищої нервової діяльності дозволяє вибрати найвірніший шлях допиту.

Однією з важливих умов підготовки до допиту є його планування. Допити без плану приречені на пасивність, самоплив, не мають необхідної доцільності. План допиту є його динамічною і індивідуальною програмою.

Можна рекомендувати у ході підготовки до допиту розробку письмового плану, до якого включено не тільки перелік обставин, що підлягають з'ясуванню, а й послідовність їх з'ясування, дані, на яких ґрунтується постановка тих чи інших запитань, фрагменти матеріалів справи з певними відомостями тощо.

Складання плану за наведеною схемою вимагає глибокого осмислення матеріалів справи, мети допиту і тактики його здійснення. Наприклад, визначення послідовності постановки запитань і в окремих випадках їх формулювання вимагає ретельного аналізу не тільки наявних даних, а й передбачуваних відповідей допитуваного.

При розслідуванні деяких злочинів процес кваліфікованого допиту вимагає вивчення спеціальних питань, а також одержання консультацій від спеціалістів в тій чи іншій галузі знань. Ефективність допиту в значній мірі визначається правильністю постановки питань та їх цілеспрямованістю. Класифікація запитань, які ставляться при допитах, визначається їх цільовим призначенням. Вони поділяються на основні, доповнюючі, уточнюючі, нагадуючі, контрольні і спрямовані на з'ясування: основні -- головних відомостей у справі; доповнюючі -- фактів, пропущених допитуваним у вільній розповіді; уточнюючі -- обставин, спрямованих на найповніше та найточніше з'ясування питань, що мають значення для справи (наприклад, якщо свідок повідомляє, що він бачив, як викрадені з магазину товари перевозилися машиною, уточнюючі питання будуть про марку машини, її колір, помер, ознаки, прикмети осіб, тощо); нагадуючі -- фактів чи подій, забутих допитуваним, найчастіше вони стосуються подій пори року, дат в особистому житті допитуваного та інших моментів, які дозволяють йому пригадати факти, що цікавлять слідчого (психологічною основою цих запитань є збудження асоціативних зв'язків, що сприяють кращому пригадуванню забутого); контрольні--на перевірку (контроль) даних, що повідомляються, з'ясування джерел одержання фактів свідком, співставлення з фактами, точно встановленими в справі Шейфер С.А. Следственные действия. Система и процессуальная форма. - М ., 1981г. -- С.28..

4. ОСОБЛИВОСТІ ДОПИТУ ОКРЕМИХ СУБ'ЄКТІВ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ

4.1 Допит свідка і потерпілого

Сприйняття, запам'ятовування, відтворення -- є взаємопов'язаними етапами формування показань. Правильне розуміння цих процесів сприяє найефективнішому застосуванню тактичних прийомів допиту, правильній оцінці показань.

Першим етапом у формуванні показань є сприйняття. Це не тільки сума відчуттів. До чуттєвих сприйнять приєднується і діяльність мислення. Відчуття суб'єктивне за формою, але об'єктивне за змістом, за джерелом. А тому відчуття і сприйняття певним чином залежать від розвитку нервової системи, стану організму в цілому, рівня розвитку людини.

Сприйняття має різноманітні відтінки і характер залежно від особи сприймаючого (емоційного ставлення, інтересу до того, що сприймається, спрямованості уваги). До факторів, які певним чином впливають на сприйняття, його емоційне забарвлення, належить темперамент. Правильність сприйняття залежить від суб'єктивних і об'єктивних факторів. Суб'єктивні -- це стан органів відчуття людини, її суб'єктивна можливість правильного сприйняття, а об'єктивні -- умови сприйняття, погода, освітлення, тривалість події, за якою спостерігають, тощо.

Розглядаючи об'єктивні фактори, що впливають на правильність сприйняття, не можна відмежовувати їх від суб'єктивних особливостей особи, яка «забарвлює» сприйняття. До таких особливостей належать спрямованість сприйняття і його емоційність. Спрямованість сприйняття залежить від того, чи було воно навмисним, чи ні. Ненавмисне характеризується тим, що людина не готується попередньо до нього, воно виникає раптово і триває, доки діє відповідний подразник. Навмисне ж сприйняття характеризується цілеспрямованістю, а тому повніше і пов'язане з так званою професійною увагою. Сприйняття особою предметів чи явищ, пов'язаних з його професією, часто найправильніше і містить найменший процент помилок.

Другим етапом формування показань є пам'ять, як здатність утворювати умовні зв'язки, зберігати і відновлювати їх сліди. Як і сприйняття, вона має вибірковий характер. Людина запам'ятовує не все те, що сприймає, а тільки те, що викликає в неї глибокі переживання чи має якесь істотне значення.

Експерименти по перевірці пам'яті свідчать про те, що вона з часом перекручує сприйняття події. Посилання на викривлення, які допускає пам'ять, приводить до висновку, що відтворення у випадках, коли від події до допиту пройшло небагато часу, дозволяє детально відобразити сприйняте. Повну розповідь про те, що спостерігалося, можна одержати тоді, коли свідок допитується через найкоротший проміжок часу після події.

В слідчій практиці переважно зустрічаються показання осіб, які не ставили собі за мету обов'язково запам'ятовувати факти для викладу їх потім на допиті. Цією обставиною і визначається складність відтворення зафіксованого, уривчастість, неповнота відомостей і деталей події.

Так, очевидець автоподії часто обмежує увагу фактами, які найсильніше діють на його психіку. Наприклад, свідок -- очевидець наїзду автомашини на велосипедиста показав, що він не запам'ятав ні обставин наїзду, ні зовнішнього вигляду автомашини. Він запам'ятав тільки те, як упав ящик з неї на велосипедиста (ящик, падаючи, ударив велосипедиста залізним кутом, перевертаючись, ударив ще раз і придавив його, розтрощивши голову і плече). Свідок зосередив увагу на потерпілому, а тому його показання в цій частині виявилися найповнішими. Спрямованість уваги в цьому випадку сприяла кращому запам'ятовуванню окремих обставин.

Дослідження мимовільного запам'ятовування в психології, як і дослідження процесу допитів, свідчить про те, що особи запам'ятовують не тільки те, що справляє яскраве враження, а й фонові обставини, на які не спрямовано безпосередньої уваги. Тут доцільно застосувати тактичні прийоми допиту з використанням асоціативних зв'язків. До них належать: а) постановка додаткових запитань, заснованих на аналізі показань осіб і на використанні можливих асоціацій у допитуваного в момент спостереження події; б) постановка нагадуючих запитань (витяги з показань допитуваного чи відомостей з інших матеріалів справи з метою відновлення в пам'яті обставин спостережуваної події); в) пред'явлення в ході допиту речових доказів; г) допит на місці події (дійсне часткове відтворення обстановки спостережуваної події) Шепітько В.Ю. Довідник слідчого. - К.: Видавничий дім “Ін - Юре”, 2001р., -- С.86..

Третім етапом формування показань є відтворення сприйнятого. Воно залежить від ряду умов, у тому числі фізичного і психічного стану особи в момент відтворення. Особливе значення тут має здатність особи висловлювати свої думки. Ця здатність у кожної людини індивідуальна і залежить від її культурного рівня, розвитку інтелекту, словникового запасу. Тут значну роль відіграють вислови, які використовує слідчий при допиті, окремі фрази, слова, формулювання запитань. У психології відомі два типи відтворення:

а) вільне відтворення смислового змісту з відхиленнями від форми;

б) відтворення змісту з збереженням його форми.

Цей поділ важливо встановити в показаннях з метою їх правильної оцінки і визначення тактики допиту. Так, відтворення змісту з збереженням форми виявляється в детальному і послідовному викладі події, без виділення її головних і другорядних рис. Відтворення ж змісту без форми полягає у викладі суті події.

Перед допитом слідчий з'ясовує відомості про допитувану особу чи «анкетні» та інші дані, зазначені на бланках протоколу допиту. Потім пояснює особі її обов'язки і попереджає про відповідальність за відмову від дачі показань, за завідомо неправдиві показання, повідомляє про причину виклику і пропонує розповісти все відоме в справі. В слідчій практиці і літературі рекомендується три методи одержання показань: вільна розповідь, «запитання-відповідь» і поєднання першого й другого методів Криміналістика // Криміналістична тактика і методика розслідування злочинів, за ред. Шепітька В.Ю.- Харків, “Право”- 1998., -- С.115..

Допитуючий у процесі вільної розповіді вирішує численні завдання, що визначають тактику дальшого допиту. До них належать: а) засвоєння суті показань; б) визначення прогалин у показаннях, які вимагають уточнення, перевірки; в) визначення психічних якостей особи для вибору найдоцільніших тактичних прийомів допиту; г) оцінка показань.

Відомі допити, де показання свідка складається з відповідей на поставлені запитання. Цей метод застосовується тоді, коли свідок не може зв'язно викласти свої думки або не бажає дати розгорнуті показання і намагається обмежити їх питаннями, поставленими слідчим.

З метою одержання повних і правдивих показань слідчий використовує різноманітні прийоми, які можна поділити на такі групи: а) актуалізація (поновлення в пам'яті) сприйнятого свідком; б) сприяння безпосередньому словесному відтворенню відомого; в) викриття завідомо неправдивих показань і мотивів замовчування; г) виявлення помилок у показаннях і їх усунення.

До першої групи належать прийоми, що сприяють відновленню в пам'яті зафіксованого: постановка нагадуючих запитань, допит на місці події, пред'явлення речових і письмових доказів, оголошення показань інших осіб. Вирішення першого питання досягається аналізом вільної розповіді свідка, співставленням її з фактами, встановленими в справі; вирішення другого -- постановкою запитань, що уточнюють висловлену свідком думку, розкривають і встановлюють зміст понять, виразів, які він вживав.

В ході допиту свідка велике значення має точне розуміння його показань, змісту і значення вживаних слів. А тому слід ретельно з'ясовувати смисл окремих виразів, характеристик, які дає свідок, шляхом постановки відповідних запитань. Якщо свідок дає неправдиві показання чи замовчує відомі йому факти, слідчий може використати, залежно від конкретних обставин, тактичні прийоми:

а) допит за епізодами;

б) деталізуючі запитання;

в) оголошення фрагментів показань інших осіб;

г) пред'явлення речових і письмових доказів, що спростовують неправдиві показання.

Допит за епізодами доцільно застосовувати у випадках, коли є відомості, що допитуваний буде давати неправдиві показання або коли це виявляється на початку його вільної розповіді.

Деталізуючі запитання допомагають з'ясуванню обставин, які, за переконанням слідчого, обов'язково повинні бути відомі допитуваному, виходячи з його показань.

Ефективними прийомами викриття неправдивості в показаннях свідка є оголошення показань інших осіб, висновків експертиз, пред'явлення речових і письмових доказів. Докази доцільно пред'являти в такий момент допиту, коли свідок не чекає цього.

Коли свідок замовчує відомі йому факти, слідчий має з'ясувати причини такої поведінки допитуваного, роз'яснити йому його громадський обов'язок, розповісти про все відоме у справі, а також повідомляє йому про заходи у відверненні погроз з боку заінтересованих осіб.

Тактичні прийоми допиту потерпілого в цьому разі також багато в чому визначаються обставинами злочину. При виборі тактики допиту, як і при оцінці показань потерпілого, важливо врахувати сукупність факторів, які впливають на формування цих показань, і на ступінь їх достовірності. Це перш за все об'єктивні обставини сприйняття злочинної події (час, освітлення, погода) і суб'єктивні фактори (психічний стан: переляк, біль, хвилювання тощо).

Психічний стан потерпілого під час злочину до певної міри визначає й тактику його допиту. Людина може бути пораненою, психічно травмованою або заінтересованою у помсті за завдану шкоду. В усіх випадках необхідно вибрати тактичний прийом допиту, який дозволив би виключити обставини, що впливають на показання. З'ясувавши психічний стан потерпілого під час злочинної події, слідчій може поставити йому ряд уточнюючих і контрольних запитань.

Трапляється, що потерпілий під впливом страху сприймає злочинну подію дещо перебільшено. Так, троє людей, які нападали, перетворюються на вісім, а один пістолет v злочинця трактується, як «кілька озброєних осіб» тощо. Тому показання потерпілого слід уважно аналізувати, співставляти їх з точно встановленими в справі фактами, з результатами проведення огляду місця події, показаннями інших осіб.

4.2 Допит підозрюваного і обвинуваченого

Починаючи допит підозрюваного, слідчий зобов'язаний роз'яснити йому, у вчиненні якого злочину він підозрюється, про що зазначається у протоколі.

Під час з'ясування обставин, які стали основою для затримання підозрюваного, слідчий ставить запитання відносно фактів, що передували злочинній події чи відбулись після неї, з метою встановлення: а) даних відносно дій підозрюваного і його місцеперебування до злочину, під час і після нього; б) відомостей, що деталізують його показання; в) інших даних, що сприяють перевірці показань. З'ясування в ході допиту деталей обставин, пов'язаних з діями і місцем перебування підозрюваного під час злочину, має велике значення для встановлення причетності до злочину і перевірки його показань

Показання обвинуваченого є одночасно засобом його захисту і джерелом доказів у справі. За своїм змістом вони полягають у відповідях на запитання про те, визнає чи не визнає він себе винним, у чому саме, а також у його поясненнях щодо наявних в справі фактів.

Предмет допиту обвинуваченого повинен охоплювати сукупність обставин, які підлягають з'ясуванню у справі, і може торкатися також даних, що не відображені у постанові про притягнення як обвинуваченого, якщо це необхідно для встановлення об'єктивної істини і правильної оцінки показань. До таких обставин можуть бути віднесені питання про мотиви злочину, про умови, що сприяли його вчиненню, тощо.

На відміну від допиту свідка, тут своєрідної специфіки набуває з'ясування даних про особу обвинуваченого, які багато в чому сприяють визначенню психологічної основи в конкретному випадку для побудови тактики допиту Біленчук П.Д. Криміналістичне дослідження особи обвинуваченого. - К., 1995р., -- С.13.. Вирішуючи складний комплекс психологічних завдань, які підлягають вирішенню в зв'язку з конкретною ситуацією, особливостями психіки . допитуваного, його емоційністю тощо, треба пам'ятати про етичні правила проведення допиту, які безпосередньо випливають з вимог кримінально-процесуального закону, йдеться не тільки про етику кримінального процесу, а й про вплив допитуючого на пробудження в обвинуваченого голосу совісті, що дозволяє йому засудити свої вчинки. В цьому й полягає велика виховна роль допиту на попередньому слідстві.

Допит обвинуваченого провадиться за заздалегідь розробленим планом, який може змінюватися відповідно до характеру показань, необхідності їх доповнення чи перевірки.

Допит обвинуваченого починається із з'ясування питання про те, чи визнає він себе винним у пред'явленому обвинуваченні. Після позитивної відповіді на це питання слідчий пропонує йому дати докладні показання по суті.

Визнання обвинуваченим своєї вини аналізується слідчим, співставляється з іншими встановленими в справі фактами. Воно не має переваги над будь-якими іншими доказами в справі.

Якщо обвинувачений заперечує свою вину в якій-небудь частині пред'явленого обвинувачення, слід детально з'ясувати всі ті факти, якими він це обґрунтовує.

Якщо заперечення вини прямо протирічить установленим у справі доказам, слідчий у процесі допиту може повідомити обвинуваченому про це і пред'явити докази, які підтверджують його вину.

У випадках, коли обвинувачений заперечує свою вину і не бажає давати показань, слідчий повинен з'ясувати мотиви цієї відмови, пояснити обвинуваченому, що його пояснення є одним із засобів здійснення права на захист.

Аргументи обвинуваченого, який заперечує свою вину, доцільно співставляти з наявними у справі матеріалами перевірити їх з допомогою слідчих дій.

Психологічною основою пред'явлення доказів у ході допиту, як і оголошення показань з метою викриття неправдивості обвинуваченого, є раптовість, яка може переконати його у повній обізнаності слідчого відносно злочинної події. Обвинувачений, не підготовлений до ситуації, що раптово виникла, вимушений наспіх придумувати аргументи на своє виправдання і це обеззброює його, порушує вибрану ним логічну послідовність показань, діє на психіку як викриваюча інформація. Якщо обвинувачений дає неправдиві показання, слідчий, який глибоко вивчив справу перед допитом і має відповідні докази, легко спростує такі показання. В багатьох випадках неправдивість показань встановлюється співставленням їх з доказами, зібраними в справі. Важливим засобом виявлення неправдивості показань є їх деталізація. Однак найкраще впливають докази, які відповідно до їх специфіки можуть бути пред'явлені чи оголошені в процесі допиту в найдоцільніший момент. Іноді буває достатнім обмежитися повідомленням обвинуваченому про наявність у справі доказів, які спростовують певне показання, і назвати їх.

Пред'явлення доказів обвинуваченому з метою викриття неправдивості в його показаннях, можна здійснювати такими прийомами: а) послідовно, що дозволяє нарощувати силу їх переконливості; б) з пред'явленням в першу чергу найбільш переконливих доказів Порубов Н.И. Научные основы допроса на предварительном следствии. - МН. Высшая школа, 1978г., -- С.63..

Перший спосіб пред'явлення доказів має на меті логічне послідовне викриття неправдивості в показаннях, одержання пояснень з менш значних моментів з поступовим переходом до пред'явлення вагоміших викривальних доказів; другий прийом ґрунтується на психічній раптовості.

В окремих випадках, для встановлення неправдивості в показаннях обвинуваченого, вдаються до повторного допиту. Тактичний смисл його проведення полягає в тому, що обвинувачений, який приховує правду, може допуститися істотних протиріч, проговоритися і цим довести свою «винну» обізнаність про факти, які могли бути відомі тільки йому в зв'язку з злочинною подією Корнеева Л.М. , Соловьев А.Б, Чувилев А.А. Допрос подозреваемого и обвиняемого. - М ., 1969г.,-- С.46..

У процесі допиту під впливом почуття каяття, викриття неправдивості в показаннях, бажання доповнити свої пояснення даними, невідомими слідчому, обвинувачений може змінити свої показання. Слідчий фіксує як перші, так і змінені показання, з'ясовує мотиви цих змін і пояснює обвинуваченому, що пом'якшує вину лише щире каяття.

4.3 Допит неповнолітніх

Допит неповнолітніх має певну специфіку, обумовлену особливостями формування дитячої психіки. Складність його визначається тим, що вибір найдоцільніших прийомів встановлення контакту, часу проведення допиту найчастіше залежить від особи допитуваного, його психічного стану.

Особливості психіки неповнолітнього, підвищене навіювання, ступінь його розвитку, недостатня здатність критично ставитися до фактів, які сприймаються, визначає вибір і послідовність тактичних прийомів, необхідних для одержання об'єктивних показань.

Підготовка до допиту включає продумування формулювання запитань і черговості, в якій вони будуть поставлені. Вони повинні бути простими, доступними для розуміння. Не слід вдаватися до складної юридичної чи іншої спеціальної термінології, але й не потрібно наслідувати дитячу мову Шимановский В.В. Процессуальные особенности расследования преступлений несовершеннолетних. Волгоград, 1980., -- С.31..

Велике значення для успішного допиту малолітніх і неповнолітніх має його своєчасність. З часом свідок під впливом заінтересованих осіб може відмовитися від дачі показань чи навіть ненавмисно переплутати обставини розслідуваного злочину.

Слід пам'ятати і про те, що допит не може тривати довго, оскільки неповнолітній може бути зосередженим, як свідчать дані експертизи, не більше 30--40 хв., а малолітній ще менше.

Важливим питанням підготовки до допиту неповнолітнього є вибір доцільного місця і обстановки допиту (вдома, в прокуратурі, в школі тощо), які повинні імпонувати допитуваному, створювати необхідний психологічний настрій і можливість провести його найефективніше.

У процесі допиту неповнолітнього слідчому важливо встановити з ним психологічний контакт. Для цього рекомендуються бесіди на абстрактні теми, а також про заняття, ігри, захоплення спортом, технікою, про улюблених героїв, цікаві кінофільми, книги тощо. Встановлення психологічного контакту істотно впливає на щирість показань, сприяє взаєморозумінню між слідчим і допитуваним.

Важлива роль у встановленні контакту і у визначенні тактичних прийомів допиту належить педагогові чи іншій особі, яку запрошують відповідно до вимог кримінально-процесуального законодавства для участі в допиті. Це істотно впливає на характер проведення допиту, визначення послідовності і формулювання запитань, оцінки в окремих випадках щирості допитуваного, його здатності давати показання за тих чи інших обставин. Особливо уважно слід ставитися до допиту неповнолітніх потерпілих. При допиті і оцінці їх показань слід з'ясувати, чи не було на них впливу дорослих, враховуючи при цьому вразливість допитуваного, побоювання помсти з боку інших осіб Каневский Л.Л. Расследование и профилактика преступлений несовершеннолетних. М., 1982., -- С.92..

4.4 Допит експерта: проблеми законодавчого врегулювання

Одним з найменш досліджених в криміналістичній науці залишається питання про процесуальне значення допиту експерта.

Загальною метою всіх слідчих дій є одержання доказів. Проведення слідчої дії без мети одержати доказ позбавлено будь-якого змісту. Так, у результаті допиту ми отримуємо показання, в результаті обшуку -- речові докази та ін Криминалистика / Под ред. Р.С.Белкина и Г.Г.Зуйкова. -- М., 1970. -- Т. 2. -- С. 112.. Але в КПК України передбачена слідча дія, результати якої викликають сумнів з точки зору їх використання як доказів. Йдеться про допит експерта.

Поняття «показання експерта» в КПК України немає, в зв'язку з чим воно не може бути джерелом доказів, передбачених ч. 2 ст. 65 КПК України.

В той же час протокол допиту експерта не передбачений законом як самостійне джерело доказів серед протоколів слідчих та судових дій та інших носіїв інформації щодо цих дій (ст.82 КПК України). Постає запитання: який же вид доказів у результаті допиту експерта ми отримуємо? В літературі поширена точка зору, згідно з якою результати допиту експерта є частиною експертного висновку Васильев А.Н., Карнеева Л.М. Тактика допроса при расследовании преступлений. -- М., 1970. -- С.5.. Обґрунтовується ця позиція тим, що допит експерта не є самостійною слідчою дією, а може проводитися лише після експертизи.

Однак з цим погодитися не можна, оскільки експертиза та допит експерта -- це зовсім різні слідчі дії. На даний час кримінально-процесуальний закон не розглядає показання експерта як окреме джерело доказів. Існує думка, що вони є додатком, продовженням висновку, виступають як його складова частина Криминалистика / Под ред. А.Н.Васильева. -- М., 1971. -- С. 347.. Але, вважаю, ця думка невірна. Допит експерта здійснюється в іншій процесуальній формі і тому не може бути складовою частиною або продовженням експертизи, подібно до того, наприклад, як допит спеціаліста або понятого не є продовженням відповідної слідчої дії, навіть коли їм роз'яснюються ті самі факти, які викладені в протоколі слідчої дії. Крім того, допит експерта повинен проводитися тоді, коли для роз'яснення і доповнення його висновку не вимагається додаткових досліджень (ст.201 КПК України). Якщо необхідність в їх вирішенні виникає, повинна призначатися додаткова експертиза. При допиті експерта, як і під час призначення експертизи, неприпустимою є постановка запитань, які не належать до його компетенції Порубов Н.И. Допрос в советском уголовном судопроизводстве. -- Минск, 1973. -- С. 22.. Не можуть ставитися запитання, які не пов'язані з висновком, стосовно якого проводиться допит. Якщо ж виникає необхідність в їх вирішенні, має призначатися нова експертиза.

Недоцільно ставити запитання, на які експерт дав ясну відповідь у своєму висновку Дулов А.В. Судебная психология. -- Минск, 1975. -- С. 309-328.. Підсумовуючи викладене, слід зауважити, що результати допиту експерта не можна вважати частиною висновку.

Підсумовуючи пропозиції дослідників даного питання, можна висунути наступні положення-пропозиції стосовно допиту експерта: по-перше, частину 2 ст.65 КПК України належить доповнити новим джерелом доказів -- показаннями експерта; по-друге, ввести кримінальну відповідальність експерта за дачу завідомо неправдивих показань за ст.384 КК України; по-третє, закріпити в КПК України положення, які б допускали допит в суді експерта, що виконував експертизу на досудовому слідстві без проведення відповідної експертизи в судовому засіданні; по-четверте, законодавче закріпити право експерта на ознайомлення з тією частиною протоколу судового засідання, в якій є записи запитань та його відповідей на поставлені запитання; по-п'яте, поєднання функцій експерта та свідка, з нашої точки зору, є неможливим, оскільки одна й та сама особа не може бути експертом і свідком у справі (статті 54, 62 КПК України) Удалова Л. /доцент, кандидат юридичних наук (НАВС України)/ Допит експерта: проблеми законодавчого врегулювання.// Право України., -- 2003 рік, №2..

5. ОЧНА СТАВКА

Очна ставка є складною слідчою дією і вимагає ретельної підготовки, вираженої у вивченні свідчення осіб, між яким мається намір провести очну ставку; у виявленні суті протиріч, що є в них і причин їх походження; у визначенні послідовності проведення очної ставки.

Обов'язковим перед проведенням очної ставки є складання плану її проведення. Недопустимо для слідчого сподіватися на успіх, на те, що досвід допоможе по ходу допиту зорієнтуватися і направити очну ставку в потрібне русло. Якщо слідчий не має плану очної ставки, точно передбачених і розрахованих дій, логічно розроблених питань, побудованих на основі повного знання матеріалів справи, розраховувати на успіх йому не доводиться, оскільки обвинувачений постійно зайнятий в думках своєю версією подій.

Приймаючи рішення про проведення очної ставки, слідчий повинен вийти з характеру свідчення, що підлягає перевірці, з суті протиріч, що є в них, і бачити можливі шляхи їх подолання. Повне вивчення даних, що є по кожній конкретній справі, особистості залученого або осіб, що залучаються до карної відповідальності, а іноді і свідків допоможе визначити шляхи перевірки свідчень і усунення протиріч в них.

Тому виявлення істотних протиріч саме по собі не є обов'язкова основа для проведення негайної очної ставки: в одних випадках зона дійсно необхідна відразу, але в інших її доцільно відкласти до певного часу, коли над обвинуваченим; зімкнеться велике коло доказів.

Так, наприклад, проводячи очні ставки при розслідуванні розбійних нападів і грабежів, здійснених групою осіб за попередньою змовою, організованою групою, потрібно враховувати небезпеку того, що слабовільні обвинувачені і неповнолітні підпадуть під вплив ватажків групи і змінять своє свідчення. У таких випадках доцільно утриматися від очних ставок або відкласти їх на більш пізній час, коли в розпорядженні слідчого виявляться докази, здатні впливати на ватажків групи, що чинять опір слідству.

Одне з головних завдань складового плану є формулювання чітких питань по суті очної ставки. Виключається формулювання питань під час її проведення. Питання необхідно продумати заздалегідь, записати їх, підготуватися.

Проведення очної ставки певним чином впливає на поведінку слідчого. Застосовуючи відеозапис, слідчий повинен пам'ятати, що фіксується не тільки кожне його слово, але і його жести, вираз обличчя, його дії Таким чином, він до різних варіантів відповідей і бути готовим в залежності від них ставити додаткові питання, щоб остаточно уточнити фактичні обставини справи або спростувати окремі дані отримані внаслідок попередніх питань.

Визначити коло питань і правильно їх сформулювати надзвичайно важлива задача, що стоїть перед слідчим, як при проведенні допиту, так і очної ставки. Також важливий порядок, в якому ці питання повинні ставитись. Він має істотне значення для встановлення істини по справі. Кожне питання повинне задаватися в свій час, не випереджаючи подій, а тоді, коли для його дозволу дозріли умови. При цьому треба дотримуватись наступних вимог:

-- питання повинно бути конкретним і стосуватися однієї обставини, лаконічним і не допускати двозначного тлумачення;

-- необхідно уникати питань, на які можлива односкладна відповідь типу: „так”, „немає”, „може”, „не може”, „звичайно” і т.д.

Формулювання питання повинне повністю виключити можливість отримання з його змісту інформації, необхідної для відповіді; питання формулюються з урахуванням розумового і культурного розвитку особи, що допитується, рівня його знань; питання ставляться в прямій формі і точно, щоб особа, що відповідає на нього, не втрачалася у здогадках; потрібно заздалегідь продумати послідовність з'ясування питань; як правило, одне питання повинне витікати з іншого і мати ясну логічну структуру. У проведенні очної ставки не повинно бути чистої формальності. Відомо безліч випадків, коли формально слідчий діяв правильно. Він задавав питання, вживав заходів до з'ясування фактичних обставин, але успіху на очних ставках не добився. По цих же справах інший слідчий успішно проводив досудове слідство, отримуючи позитивні результати.

Складна робота чекає слідчого і при підготовці до очних ставок, що проводиться між декількома особами. Необхідно зробити висновок відносно їх послідовності, між ким починати першу очну ставку. Щоб правильно намітити план, треба передбачати можливі результати кожної очної ставки з тим, щоб ці результати враховувати вже при проведенні черговим.

У тих випадках, коли очна ставка проводиться для викриття обвинуваченого або свідка у брехні, останньою проводиться очна ставка між особою, що свідчить помилково, і особою, що викриває його. За загальним правилом, рекомендується задавати питання спочатку тому, хто на думку слідчого, свідчить правдиво, щоб ця особа не підпадала під вплив того, хто свідчить помилково. 3 цього правила можуть бути виключення, наприклад, якщо той ще дає правдиве свідчення має досить вольових якостей, щоб спростувати помилкове свідчення іншої особи і всю його аргументацію.

А у випадках, коли очна ставка проводиться для уточнення свідчення або усунення протиріч, її черговість визначається з таким розрахунком, щоб виключити можливість змови між особами, що підлягають допиту на очній ставці. Одночасно необхідно продумати питання про те, чи немає, крім очної ставки, інших способів усунення протиріч, що є і чи не є вони більш надійними для встановлення істини.

У літературі правильно зазначається, що „...далеко не кожна суперечність в свідченні вимагає проведення очної ставки, оскільки вельми істотні розходження можуть бути усунені повторним допитом і іншими засобами, які часом більш надійно встановлюють причину їх виникнення, і вносять необхідну корективу в раніше дані свідчення” Криміналістика: підручник / за ред. П.Д. Біленчука. - К.: Атіка, 2001., -- С.116..

Якщо один з учасників очної ставки (як правило, вони знають один одного) відмовляється свідчити з присутності іншої особи, проведення очної ставки недоцільне. Недоцільно, на думку деяких криміналістів, також провести очну ставку між особами, з яких той, хто свідчить правдиво, знаходиться в матеріальній, родинній або іншій залежності від іншого учасника, наприклад, між сином і батьком, підлеглим і начальником. Проте, деякі приклади з практики спростовують дану точку зору і свідчать про ефективність проведення очної ставки між таким особами Порубов Н.И. Научные основы допроса на предварительном следствии. - МН. Высшая школа, 1978г., -- С.73..

Очна ставка частіше за все являє собою конфліктну ситуацію, при якій інтереси і цілі кожного з трьох учасників звичайно не співпадають. На очній ставці сходяться звичайно особи, в свідченні яких є істотні протиріччя, і кожний з них намагається відстоювати свої свідчення. При підготовці до проведення очної ставки слідчому вельми важливо з'ясовувати причини розходжень в свідченні осіб, що допитуються. Природно, що не завжди вдаться відразу виявити причини таких розходжень. Однак версії, припущення повинні розроблятися відразу, оскільки в залежності від них буде намічатися і тактика допиту на очній ставці.

У ході розслідування справи слідчий повинен вивчити вольові якості кожної з передбачуваних учасників очної ставки, особливо з урахуванням ситуації, яка буде мати місце при її проведенні. При підготовці очної ставки доцільно попередньою бесідою збудити такий психологічний стан особи, що йде на очну ставку, яке забезпечить активність його дій в процесі очної ставки, зніме страх, боязнь обвинуваченого, що була раніше.

Підготовка повинна бути направлена не тільки на попередження впливу на обвинуваченого, але і на те, щоб що виходить на очну ставку сам міг не тільки викласти певні факти, але і надати відповідний вплив своєю поведінкою, своєю мовою на особу, яка свідчить помилково.

Щоб запобігти змові між учасниками очної ставки або вплив одного на іншого, слідчий повинен подумати, де провести очну ставку, як розмістити її учасників, чи треба запросити для спостереження за їх поведінкою іншого слідчого.

У процесі підготовки до очної ставки потрібно подумати про технічне забезпечення очної ставки, передбачити вирішення таких питань, як створення належної обстановки для її проведення, підготовка додаткових засобів фіксації, запрошення необхідних осіб.

Слідчий повинен підшукати зручне приміщення. Воно повинне бути добре освітленим, учасників потрібно розташувати так, щоб світло падало на їх обличчя. Тих, що допитуються треба розміщувати на певній відстані від вікон і дверей, вікна не залишати відкритими. Ті, що допитуються повинні знаходитися на достатній відстані один від одного і від слідчого, але в полі зору останнього повинні знаходитися обличчя, руки і ноги осіб, що допитуються. У приміщенні не повинно бути таких предметів, які могли б бути використані як знаряддя нападу (важкі попільнички, чорнильні прилади та інше). Якщо очна ставка проводиться на місцевості, то в просторі між її учасниками потрібно прибрати палиці, камені, залізні знаряддя або інші подібні предмети.

Слідчий повинен запастися необхідною кількістю бланків протоколів очної ставки, папером та іншим. Необхідно мати під рукою кримінальний і кримінально-процесуальний кодекси, матеріали кримінальної справи, інструменти для виконання креслень, схем.

Якщо очну ставку планується провести на місці пригоди, то слідчим повинні бути вжиті заходи, щодо забезпечення учасників транспортними засобами. Транспортні засоби необхідні також, якщо один з учасників очної ставки знаходиться під вартою.

Іноді при провадженні очної ставки необхідна присутність працівників охорони, стенографістки, оперативного працівника, іншого слідчого. У таких випадках слідчий, що ухвалив рішення про провадження очної ставки, повинен повідомити їх і запросити для участі в цій слідчій дії.

Серед питань підготовки проведення очної ставки важливе значення має підготовка і використання сучасних засобів фіксації. Досягнення науки і техніки з кожним роком все ширше використовуються в боротьбі із злочинністю, в тому числі в розслідуванні злочинів.

Застосування відеозапису доцільне при проведенні очних ставок у випадках, спільною межею яких є особлива потреба в „...фіксації немовних форм спілкування, дій їх учасників і поведінки осіб, що допитуються” Руководство для следователей. Выпуск 2. М.: «Юридическая литература», 1990., --С.21..

Слідчий повинен стежити за своїми манерами і не допускати аморальних вчинків зі своєї сторони.

Перша частина відеозапису ведеться середнім планом, відображаючи всіх учасників і основну частину обстановки, в якій проводиться слідча дія. Коли питання ставить слідчий, запис доцільно вести середнім планом, так, щоб в кадрі одночасно були і особи, між якими вона проводиться. У момент надання свідчень потрібно фіксувати навперемінно особу, що дає їх (великим планом), і що обох допитуються (середнім планом). Якщо один з учасників очної ставки впливає на іншого її учасника, то доцільно час від часу фіксувати великим планом і того, на кого направлений цей вплив, його реакцію.

По закінченні очної ставки відеозапис демонструється всім учасникам слідчої дії. Доповнення, зроблені до неї такими особами, що допитуються, також фіксуються на видеоплівку, бажано великим планом. За допомогою відеозапису необхідно фіксувати весь хід очної ставки.

Допит на очній ставці полягає в тому, що слідчий по черзі пропонує кожному з допитуваних дати показання про ті обставини справи, в яких виявлено протиріччя. Він може дозволити допитуваним ставити один одному запитання, але треба пильно контролювати їх, не допускаючи перетворення очної ставки в бесіду допитуваних осіб, тим більше в сварку.

Постановкою уточнюючих, доповнюючих і контрольних запитань, що конкретизують окремі положення, необхідно спрямовувати відповіді на виявлення обставин, з приводу яких проводиться очна ставка.

Очні ставки таять в собі і певну небезпеку. Якщо зустрічаються двоє, один з яких говорить правду, але сумнівається, вагається, а другий неправду, яку наполегливо відстоює, то перший може піддатися навіюванню і перестане відстоювати свої показання. В таких випадках слідчий повинен бути особливо уважним, спрямовуючи очну ставку в русло, яке забезпечує досягнення достовірності показань. При проведенні очної ставки між родичами, близькими, підлеглими по службі необхідно виявляти особливий такт і обережність, оскільки вони в силу своїх стосунків можуть відмовитися від попередніх показань на догоду іншому учаснику очної ставки.

6. ФІКСАЦІЯ РЕЗУЛЬТАТІВ ДОПИТУ

Важливе значення має правильна фіксація результатів допиту в протоколі, де повно і об'єктивно повинні бути відображені повідомлені допитуваним дані. Положення, що гарантують найправильнішу і найточнішу фіксацію показань, зводяться до такого:

1. Показання записують від першої особи і по можливості дослівно.

2. Поставлені запитання і відповіді на них при необхідності записуються дослівно.

3. На прохання допитуваного, йому надається можливість власноручно викласти показання, про що в протоколі робиться помітка слідчого.

4. Протокол не може бути стилізованим, він повинен відображати вирази, що їх застосовує допитуваний.

5. Протокол підписують допитуваний, слідчий та інші особи, присутні на допиті.

Методом фіксації допиту може бути звукозапис. Відповідно до норм КПК України такий запис провадиться з попереднім повідомленням допитуваного. Найдоцільніше застосування його у випадках найскладніших допитів і таких, що супроводжуються визнаннями обвинувачених або для фіксації показань потерпілого, який знаходиться в тяжкому стані.

Паралельно із записом слідчий веде протокол.

7. ПОДОЛАННЯ ПРОТИДІЇ СЛІДСТВУ ПРИ ДОПИТІ

Криміналістика порівняно нещодавно звернулася до вивчення проблеми протидії слідству. За останні роки слідча практика дедалі частіше зустрічається з цілеспрямованою, часто досить витонченою та ретельно спланованою протидією не лише з боку підозрюваних та обвинувачених, а і свідків, і навіть потерпілих, а також інших учасників процесу та осіб, які мають відношення до розслідування кримінальної справи, а також трапляються випадки протидії слідству і з боку посадових осіб державних та громадських організацій різного рівня, включаючи також правоохоронні та контролюючі органи. Вивчення проблеми протидії слідству актуальне ще й через те, що злочинність здебільшого набуває характеру організованої. Злочинні угруповання вже мають свою стратегію та тактику, способи конспірації, "контррозвідку" та охорону, створюють фонди для підкупу посадових осіб, допомоги особам, які звільняються з місць позбавлення волі. Як виявляє слідча практика, саме цілеспрямована, систематична протидія, ретельно спланована, з боку організованих злочинних угруповань викриттю та розслідуванню їх кримінальної діяльності постає одним з факторів їх безпечного існування.

Допит є ключовою слідчою дією, яка передбачає певною мірою протиборство і якій належить визначальна роль у встановлення істини, оскільки саме в процесі допиту має бути одержана надзвичайно важлива для слідства інформація про відомі допитуваному обставини справи та інші дані, що мають значення для встановлення істини.

Проблема протидії розслідуванню останнім часом набула особливої актуальності й гостроти. Це перш за все пов'язано розмахом організованої злочинної діяльності, з корумпованістю працівників владних структур і правоохоронних органів. Раніш під протидією розслідуванню розуміли переважно різні форми й способи приховування злочинів. Сьогодні протидія розслідуванню може бути визначена як навмисна діяльність з метою перешкоджання встановленню істини в кримінальній справі.

Протидія, що проявляється в приховуванні підозрюваними та обвинуваченими відомостей про обставини вчинених ними злочинів, даванні свідомо неправдивих показань чи відмові давати їх зовсім, характерна для більшості кримінальних справ, зазвичай долається слідчими та дізнавачами без особливих труднощів, в тому числі завдяки розробленим на основі наукових знань та практичних навичок спеціальним тактичним прийомам.

Протидія розслідуванню (в прагненні уникнути відповідальності за вчинене) завжди супроводжувалась вчиненням злочинів. За період існування злочинності вона розвилася від елементарних кроків до системи витонченої і відкритої протидії діяльності державних органів боротьби зі злочинністю.

Н. Ахтирська вважає, що в процесі розслідування конкретного злочину слід розрізняти “внутрішню” та “зовнішню” протидію Ахтирська Наталія Миколаївна. Криміналістична тактика: принципи і функції: Дис... канд. юрид. наук: 12.00.09 / Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого. - Х., 1998., --С.103.. Під внутрішньою протидією мають на увазі протидію, яку здійснюють ті чи інші особи, причетні до розслідування в будь-якій формі - підозрювані й обвинувачувані, свідки і потерпілі, фахівці й експерти, випадкові особи. Для них характерним є володіння певною інформацією про подію і прагнення сховати, змінити або знищити цю інформацію та її носіїв. Зовнішня протидія - це протидіюча діяльність осіб, які або взагалі не пов'язані з розслідуваною подією та особою, що здійснює розслідування, або пов'язані зі слідчим процесуальними, службовими або іншими владними відносинами чи іншими залежностями.

Суб'єкти внутрішньої протидії реалізують свої задуми переважно шляхом приховування злочину, суб'єкти зовнішньої протидії - за допомогою впливу, тиску на слідчого, створення умов для вчинення ним незаконних дій, спонукання його до вчинення посадового проступку або злочину.