Допит, як слідча дія

Перешкоджання розслідуванню полягає, на її думку, в недопущенні відповідної доказової інформації в сферу карного судочинства та її використання в процесі розслідування. Перешкоджання розслідуванню здійснюється різними способами приховування злочину. За змістовною стороною способи приховування злочину Ахтирська поділяє на такі групи:

1) приховування злочину шляхом приховування інформації і/або її носія;

2) приховування злочину шляхом знищення інформації і/або її носія;

3) приховування злочину шляхом маскування інформації і/або її носія;

4) приховування злочину шляхом фальсифікації інформації і/або її носія;

5) змішані способи.

Змішані способи приховування злочину представлені в слідчій практиці різними інсценуваннями або, за старою термінологією, різними видами симуляції обставин злочину.

Інсценування злочину - створення обстановки, що не відповідає події, яка фактично відбулась на цьому місці, що може доповнюватися погодженими з цією обстановкою поведінкою та неправдивими повідомленнями як виконавців інсценування, так і пов'язаних з ними осіб.

В основі інсценування злочину завжди лежить штучне створення матеріальних слідів події. Поведінка й повідомлення виконавця інсценування й пов'язаних з ним осіб, що мають на меті посилення впливу матеріальних слідів на слідчого, завжди є доповненням до них, хоча за часом можуть передувати їхньому виявленню та сприйняттю слідчим. Такими є випадки, коли виконавці інсценування самі повідомляють органу розслідування про виявлення ними ознак нібито вчиненого злочину або про припущення, які в них виникли щодо можливого проникнення до інформаційних систем

Тактичні прийоми проведення допиту з метою подолання протидії слідству. Як зазначають Є.Д. Лук'янчиков та Б.Є. Лук'янчиков, тактику можна розглядати як частину військового мистецтва, що містить теорію і практику підготовки, організації та ведення бою та як способи, прийоми досягнення певної мети, лінія поведінки когось Лук'янчиков Б.Є., Лук'янчиков Є.Д. Оперативно-розшукові заходи: визначення поняття та сутність /Науковий вісник київського національного університету внутрішніх справ - № 2, 2006р. - С.155. .

При проведенні допиту в умовах протидії слідству з боку допитуваної особи ключову роль відіграють, перш за все, методи психологічного впливу на особу. Ефективність допиту багато в чому залежить від уважного вивчення особистості допитуваного: дані біографічного характеру, про професію, освіту, соціальний статус, умови роботи, спосіб життя, інтереси та уподобання, головні психологічні якості, ставлення до злочину, типові форми поведінки тощо. Безпосередньо при допитуванні пізнається зовнішність допитуваного, рівень його культури та розвитку, особливості мови, міміки та пантоміміки, психологічні стани та реакції, готовність до співоробітництва або ж негативне ставлення до слідства і т. ін. Оскільки в процесі допиту відбувається не тільки відбір інформації, але й психологічний вплив, є сенс одержати також відомості про динаміку зовнішності особи, схильність до навіюваності, комунікативність, загальну тривожність та агресивність допитуваного тощо.

Головні методи одержання зазначеної інформації: безпосереднє спостереження при проведенні допиту та виконанні інших слідчих дій; бесіда; аналіз дій допитуваного при скоєнні злочину; метод експертних оцінок, тобто аналіз свідчень про особистість допитуваного, одержаних від осіб, які його знали раніше; психологічний експеримент (спостереження за поведінкою допитуваного в спеціально створених умовах -- обстановка допиту, факти і обставини злочину, про які він свідчить, тощо).

Взагалі, з точки зору психології, ситуація протидії розслідуванню з боку допитуваної особи перш за все зумовлюється специфічними станами, що зазнають такі особи. Найбільш характерні:

- тривога, страх розплати, наступного покарання. Звідси виникає депресія, погіршення самоконтролю, пригнічення психіки. Ці стани перешкоджають встановленню психологічного контакту;

- побоювання, що про злочинну поведінку дізнаються рідні, близькі, сусіди, співробітники. Ці стани виникають у випадку, коли для злочинця небайдужі моральні оцінки його оточення. В багатьох випадках такий стан сприятливий для слідства;

- страх втратити волю, звичний образ життя, можливість опинитись серед злочинців. Допитуваний вважає, що відмова від звинувачення та дачі правдивих свідчень може йому допомогти;

- якщо це член злочинної групи,-- побоювання помсти з боку інших членів групи, співвіднесення його показань з психологією злочинної групи;

- невизначеність --коли допитуваний не має можливості передбачити ситуацію, керувати нею (невідомо, яку інформацію має слідство, до яких дій вдасться слідчий). Цей стан зручний для застосування психологічних та тактичних прийомів;

- щире каяття та жаль про скоєне. Стан максимально сприятливий для встановлення психологічного контакту;

- «розкутість» -- коли в напруженій ситуації допитуваний зовнішньою розкутістю намагається зняти напруженість.

- агресія, ворожість до співробітників дізнання та слід­ства, свідків, потерпілих, інших осіб. Ця позиція суттєво утруднює контакт.

На основі вказаних станів, як правило, розвивається так звана «захисна домінанта» -- вогнище негативного збудження в головному мозку, яке актуалізує будь-яку відмову від спілкування, неприйняття логіки міркувань, істеричні реакції Дулов А.В. Судебная психология. -- Минск, 1975. -- С. 212..

До різновидів дій при захисній домінанті відносяться «докази поведінки», тобто дії, що опосередковано підтверджують причетність до злочину: створення неправдивого алібі; підготовка інсценувань; невмотивований та раптовий від'їзд, втеча; спроба спрямувати дізнання та слідство по невірному шляху; прояв підвищеного інтересу до розслідування; розповсюдження вигаданих чуток про особу злочинця; демонстративність поведінки; заперечення фактів, що навіть не мають відношення до слідства; зізнання в причетності рідним, близьким, випадковим особам; спроби підкупу та умовлянь потерпілих, свідків; підшукування осіб для дачі неправдивих свідчень; прояв поінформованості про деталі злочину; ухилення від явки в міліцію, від контактів із співробітниками органів внутрішніх справ; багаторазові повернення на місце злочину.

У випадках протидії (особливо свідомої) з боку допитуваного доцільно реалізувати деякі специфічні прийоми впливу, а також варіювати умови проведення допиту. Слідча практика показує, що найбільш ефективним тактичним прийомом при проведенні допиту є, перш за все, переконання. Під час протидії слідству насамперед необхідно спробувати переконати особу , яка протидіє слідству, стати на шлях правди. Тільки якщо переконання не дає позитивних результатів, слід застосовувати прийоми психологічного впливу.

Як тактичний прийом переконання частіше використовується в слідчій практиці у разі дачі неправдивих свідчень, у випадку обмови і самообмови.

Іще один прийом виявлення неправдивих свідчень - повторний допит особи та порівняння отриманих свідчень з пред'явленням їх допитуваному, який повинен обгрунтувати та пояснити розбіжності у своїх свідченнях.

Наступним видом протидії слідству є замовчування. Деякі вчені дотримуються думки, що воно не є самостійною формою протидії слідству і розглядають його як пасивну форму брехні. Замовчування поділяють на законне - право підозрюваного, обвинуваченого, відмовитися давати показання щодо пред'явленого йому обвинувачення, відмовитися давати показання і відповідати на запитання (ст. 142 КПК України), право свідка відмовитись від дачі показань щодо себе та членів своєї сім'ї тощо та незаконне (неправомірне) - замовчування свідком інформації, що має значення для встановлення істини у справі, за що передбачено кримінальну відповідальність, про що його обов'язково повинен повідомити слідчий. Власне таке попередження також можна вважати самостійним тактичним прийомом подолання продії слідству.

Наступний варіант протидії слідству - перешкоджання виконанню певних слідчих дій. Такими перешкодами можуть бути: тривале відрядження особи, що позбавляє слідчого можливості допитати цю особу, умисна госпіталізація осіб, які можуть дати свідчення по справі, зачинення складів, сховищ, сейфів, де може міститися важлива для слідства інформація, приховання ключів від них, заяви про їх втрату з метою перешкодити виявленню та вилученню такої інформації, речових доказів тощо.

Погрози особі, яка дає правдиві свідчення у справі, також є такою перешкодою, особливо якщо ця особа дійсно боїться цих погроз або якщо є реальні підстави їх побоюватися.

Ефективним є тактичний прийом пред'явлення доказів, які викривають підозрюваного, які він вважав знищеними. Раптове пред'явлення створює специфічну стресову ситуацію для допитуваного. Таким чином особа, яка протидіє слідству, опиняється перед вибором: залишатися на своїх позиціях, явно для неї невигідних, або давати правдиві свідчення, що може полегшити покарання.

Також досить ефективним є спеціальний тактичний прийом, який полягає у створенні перебільшеного уявлення про проінформованість слідчого щодо злочину та ролі підозрювано та обвинуваченого. Він може бути реалізований шляхом пред'явлення певних речових доказів, фотографій місця події тощо. Це може стати своєрідним каталізатором і викличе у винної особи відповідну реакцію, якої, природно, не буде у невинуватої особи.

Якщо злочин вчинено групою осіб, то доцільно використати суперечності між учасниками, які існують, спробувати підірвати єдність такої групи.

Найскладнішим в подоланні для слідчого є фальсифікація та знищення доказів, оскільки саме на доказах грунтується процес розслування та встановлення істини у справі. Передусім така протидія може виявлятись в організації фальшивого алібі, підмові чи підкупі свідків до дачі „бажаних” показань, фізичне знищення речових доказів, підкидання фальшивих доказів тощо Белкин Р.С. Криминалистика: проблемы, тенденции, перспективы. От теории к практике. - М., 1988., --С.48..

Для викриття організованих неправдивих свідчень і фальшивого алібі застососовують тактичні прийоми психологічного впливу, що були зазначені раніше - деталізація свідчень, використання виявлених суперечностей між відомостями, що містяться у свідченнях, та іншими доказами, пред'явлення окремих предметів.

Протидію слідству у формі знищення речових доказів доцільно долати разом з переліченими прийомами психологічного впливу, додатково застосовується прийом створення у підозрюваного, обвинуваченого або інших осіб, які беруть участь в справі, уявлення про те, що знищені речові докази знайдені або слідчий володіє певною інформацією щодо їх місцезнаходження.

Основна цінність подібних тактичних прийомів полягає в тому, що їх застосування допомагає слідству навіть в тих випадках, коли воно не має достатніх доказів, але за їх допомогою вдається отримати від допитуваного необхідні свідчення, які він спочатку не бажав повідомляти та припинення протидії слідству з його боку.

Крім вищевказаних тактичних прийомів для подолання протидії розслідуванню під час допиту можуть бути використані заходи психологічного впливу Дулов А.В. Судебная психология. -- Минск, 1975. -- С. 315.. До психологічних прийомів впливу належать:

1. Використання психологічних особливостей особистості допитуваного. Суть цього прийому полягає в урахуванні слідчим як на етапі встановлення контакту, так і безпосередньо при допиті, відомостей про характерологічні риси допитуваного, його самооцінку, систему його стосунків у сімейно-побутовій, професійній та дозвільній сферах, домінуючі мотиви поведінки, особливості перебігу психічних та фізичних проявів тощо. Наприклад, якщо допитуваний має хворобливе самолюбство та перебільшений рівень домагань, тоді при допиті доцільно показати реальну можливість слідства одержати потрібні відомості від іншої особи, відомої допитуваному, що значною мірою знижує цінність допитуваного як джерела інформації і зачіпає його самолюбство. Сприяє встановленню контакту також демонстрація слідчим певних знань в професійній сфері допитуваного, в сфері його дозвілля і уподобань.

2. Особисті спостереження за допитуваним. Фіксація слідчим емоційних, мімічних, пантомімічних проявів з боку допитуваного дозволяє гнучко варіювати тактику допиту, забезпечуючи регуляцію стану допитуваного і ди­наміку інформаційного спілкування. Наприклад, якщо при з'ясуванні якогось питання слідчий спостерігає розгубленість, вираз тривоги, почервоніння шкіри обличчя та посилене потовиділення, то доцільно більш докладно зупинитися саме на цьому питанні, конкретизувати одержану інформацію.

3. Використання стану емоційної напруженості. Цей прийом засновано на тому факті, що в стані емоційної напруженості у особистості суттєво знижується здатність повною мірою здійснювати свідомий контроль за змістом мовних повідомлень та своєю поведінкою. Так, якщо допитуваний відмовляється від дачі показань, або дає неправдиві свідчення, а особисті спостереження слідчого вказують на те, що допитуваний перебуває в спокійному зрівноваженому стані, то буде доцільно шляхом повідомлення йому певної інформації або проведення якоїсь слідчої дії ввести його в стан психічної напруженості, відчуття дискомфорту.

4. Використання ефекту раптовості. Суть прийому полягає у несподіваності (для допитуваного) появи фактів та обставин, які доказують неправдивість його свідчень. Цей прийом не зводиться до емоційної напруженості, оскільки раптово подана інформація може мати переконуючий вплив на розумову, раціональну сферу особистості, схиляючи допитуваного до усвідомленої необхідності давати правдиві показання.

5. Прийом «припущення легенди». Його реалізація полягає в створенні таких штучних умов проведення допиту (у процесуальних межах), котрі здаються допитуваному досить природними, але є легендованими з боку слідства. Наприклад, допитуваний одержує можливість ознайомитись з «таємною» інформацією, які міститься в паперах, що знаходяться на столі слідчого в момент вигаданої відсутності його у кабінеті, розміщення у кабінеті слідчого речей та предметів, тотожних тим, які фігурують в справі як розшукувані, але не фігурують як докази, «випадкове» залишення віч-на-віч співучасників після одержання одним з них «вірогідних» повідомлень від слідчого.

6. Прийом «вільної розповіді». При використанні цього прийому допитуваному надається можливість в оповідній формі детально, без обмежень часу і деталізуючих запитань, викласти всю послідовність подій. Протягом усієї розповіді слідчий аналізує інформацію, відшукуючи протиріччя, на які в подальшому спрямовує допит. В цьому випадку досить інформативними є обмовки, паузи, повтори, які робить допитуваний. Для ефективного змістовного аналізу доцільно використовувати техніку звукозапису.

7. Послідовність пред'явлення доказів. Прийом використовується в тому випадку, коли слідчий має декілька доказів, що спростовують свідчення допитуваного. Наприклад, якщо у слідчого є у розпорядженні знаряддя вбивства, деякі вкрадені й вилучені при обшуку речі, негативна характеристика на звинуваченого з місця роботи, слідові відбитки взуття на місці злочину, то. враховуючи, що ефективність використання прийому збільшується при побудові пред'явлення доказів у міру зростання їх впливу на допитуваного, наявні докази доцільно наводити у такій послідовності: негативна характеристика -- слідові відбитки -- вкрадені речі -- знаряддя вбивства.

8. Пред'явлення контрдоказів. Прийом передбачає спростування кожного неправдивого свідчення конкретним доказом, який заперечує це свідчення. Наприклад, заперечення присутності на місці злочину відразу ж спростовується висновком експертизи про залишення відбитків пальців. Наступне свідчення про знаходження в певний час у певному місці спростовується відповідними повідомленнями свідків тощо.

9. Поєднання форсованого (прискореного) та уповільненого темпів допиту. Дія цього прийому заснована на тому, що інтенсивна зміна темпу запитань не дозволяє допитуваному скрупульозно обмірковувати варіанти відповідей і концентрувати увагу на деталях, які характеризують неправдивість свідчень. При цьому рекомендується малозначущі запитання вимовляти в повільному темпі, а викривальні суттєві факти та обставини -- у різкому прискореному темпі. Цей прийом створює передумови для підвищення емоційної напруженості. Нав'язуваний темп бесіди при допиті порушує індивідуальну ритміку допитуваного, створює негативне збудження у корі великих півкуль, внаслідок чого бурхливо розвивається втома нервових центрів, знижується свідомий самоконтроль за поведінкою, мовою тощо http://www.refine.org.ua..

Сучасна протидія розслідуванню змінилися якісно (нові форми, засоби й методи її здійснення) та масштабно, особливо в рамках діяльності організованої злочинності. Тому якщо раніше можна було вважати, що майстерності та засобів, які знаходилися в арсеналі слідчих і оперативних працівників, було достатньо для виявлення й подолання протидії слідству з метою ухилення від відповідальності, то в сучасних умовах, коли їм протистоїть не просто більш професійний та оснащений сучасними технічними можливостями злочинець, який нерідко має має могутню підтримку з боку кримінальних структур, а часом і окремих посадових осіб, необхідно розробляти новіші тактичні прийоми, які мають бути секретними.

Враховуючи це, для розробки й реалізації дієвих заходів для подолання протидії розслідуванню необхідно всебічне й глибоке вивчення сучасного феномену протидії як складового елемента протистояння злочинності та суспільства. Слід чітко виділяти й розмежовувати дві складові частини - те, що може викриватися й переборюватися на рівні діяльності правоохоронних органів, і те, що може бути переборено лише за рахунок можливостей держави і суспільства в цілому.

ВИСНОВКИ

Боротьба зі злочинністю у змінених соціально-економічних умовах життя нашого суспільства вимагає розробки і впровадження в практику правоохоронних органів нових засобів, прийомів і методів діяльності, а також удосконалення традиційних. Таким чином, умови боротьби зі злочинністю, які змінилися на сучасному етапі розвитку України потребують подальшого удосконалення діяльності з розкриття і розслідування злочинів, яке, по-перше, повинно відповідати положенням і ідеям Конституції з захисту прав та інтересів особи, по-друге, здійснюватись відповідно до тих можливостей, які держава у змозі надати для вирішення завдань кримінального судочинства. Тому раціоналізація повинна бути покладена в основу пропозицій з удосконалення правової системи. Підвищення професіоналізму злочинців і активізація протидії розкриттю й розслідуванню злочинів висувають на перше місце завдання підвищення тактичної майстерності слідчих. Тому проблемі удосконалення тактики слідчої діяльності в криміналістиці повинна приділятися першочергова увага. Допит займає провідне місце у роботі слідчого. На нього витрачається основна частина часу слідчого; за його допомогою отримується велика частина інформації про подію злочину; у процесі допиту проходить основне спілкування слідчого з учасниками процесу і, відповідно, можна говорити, що головні успіхи і невдачі у розслідуванні, як правило, пов'язані з допитом, з умінням слідчого знаходити вірний підхід до кожного допитуваного, з його майстерністю і здібністю діяти у складних умовах пошуку інформації і протидії цьому процесу. Тому одне з головних місць у підвищенні якості і результативності слідчої діяльності повинно належати удосконаленню арсеналу прийомів і засобів допиту, виявленню та усуненню найбільш типових недоліків і порушень закону. Науково-технічний прогрес надає можливості для постійного поступального розвитку засобів, прийомів і методів слідчої діяльності. Завдання науки криміналістики у повній мірі використати ці можливості, усуваючи необгрунтовані крайнощі в оцінці нового. Постановці і вирішенню проблеми впровадження в практику будь-якого засобу або методу повинна передувати аргументована відповідь про їх відповідність науковій достовірності та об'єктивності, етичній захищеності особи, відповідності правовим засадам і правилам кримінального судочинства. Для конкретизації цих загальних критеріїв оцінки правомірності та допустимості запропоновані досить чіткі умови (вимоги) визначення допустимості: а) відсутність неправдивої інформації; б) обов'язкова наявність можливості добровільного вибору позиції і поведінки особою, у відношенні якої використовуються прийоми і засоби слідчої діяльності; в) недопустимість приховання інформації, право на ознайомлення з якою учаснику процесу надано законом; г) прогнозування і виключення використання засобів і прийомів, які можуть призвести до серйозних негативних наслідків для учасників кримінального процесу; д) оцінка, яким соціальним цінностям віддається перевага при використанні конкретного засобу; е) оцінка і використання отриманих результатів відповідно до вимог кримінально-процесуального законодавства. Протидія розслідуванню стала повсякденною реальністю, тому думка про «безконфліктне слідство» безпідставна, і потрібне всебічне дослідження його змісту, форм і методів для розробки та рекомендації слідчим законних заходів його подолання. Відповідно до цього необхідне предметне вивчення тактики дій, що протидіють слідчому, учасників кримінального судочинства, без чого неможливе тактично грамотне та успішне вирішення завдань, які стоять перед слідчим. Кількісний ріст злочинів і значне збільшення навантаження слідчих актуалізують проблему удосконалення організаційних форм збору інформації і проведення розслідування. До їх складу відносяться: розширення диференціації розслідування; забезпечення реальної змагальності на стадії попереднього слідства, спрощення і зменшення обсягу документування розслідування, скорочення повторної (дублюючої) роботи, звільнення слідчого від технічної роботи, підвищення рівня професійної підготовки слідчих кадрів і т.д. Будь-які реформи в обов'язковому порядку повинні проходити експериментальну перевірку на етапі наукової розробки і практичного впровадження з урахуванням особливостей експериментування у сфері правової діяльності. Як вже зазначалось, основним споживачем робочого часу слідчого є допит. І це природно, але справа в тому, що досить часто допиту потерпілих, свідків і підозрюваних (перш за все, на стадії вирішення питання про порушення кримінальної справи) передує їх допит оперативним працівником з наступним допитом слідчим. Безумовно, в окремих випадках дані опитування можуть бути недостатніми для вирішення питань розслідування. Однак вивчення матеріалів кримінальних справ показує, що в багатьох випадках протокол допиту повністю відображає (дублює) зміст пояснень. Тому доцільно (і, на мій погляд, правомірно) не проводити допит тих осіб, які раніше дали необхідні і достатні пояснення. У зв'язку з цим ставиться питання про надання поясненням статусу протоколу допиту. Тим більше, що діючий КПК у ст.97 передбачає можливість отримання пояснень для перевірки заяв і повідомлень про злочини. М.М. Михеєнко пропонує віднести пояснення громадян і посадових осіб до процесуальних джерел отримання доказів. Таке рішення законодавця не тільки сприяло б процесуальній економії, але підвищило б відповідальність громадян при повідомленні інформації працівникам правоохоронних органів, що виконують свої службові функції, а, відповідно, -- підвищення престижу правоохоронних органів у очах населення. Останньому сприяло б і те, що значно скоротились би повторні виклики на допит (громадянин не проводить різниці між допитом і дачею пояснень: для нього у обох випадках це занепокоєння і трата часу), які не обумовлені потребами справи, а пов'язані з сутністю форми. Але, не залежно від всього цього, показання потерпілих, свідків, підозрюваних і обвинувачених були і залишаться основним джерелом даних про події, які розслідуються, а допит -- основним засобом збору доказової інформації. Тому забезпечення оптимізації слідчої діяльності -- це, перш за все, пошук шляхів удосконалення правових, організаційних, методичних і тактичних засад допиту.

ВИКОРИСТАНІ ДЖЕРЕЛА

1. Конституція України. - 2006 р.

2. Кримінально-процесуальний кодекс України. - К.: Атіка, 2001.

3. Закон України "Про судову експертизу" // Відомості Верховної Ради України. -1994. - N 28.- с.232.

4. Бритвич М.І. Тактика допиту неповнолітнього обвинуваченого. - К., 1995.,- 72с.

5. Ахтирська Н.М. Криміналістична тактика: принципи і функції: Дис. канд. юрид. наук: 12.00.09 / Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого. - Х., 1998. - 167с.

6. Белкин Р.С. Криминалистика: проблемы, тенденции, перспективы. От теории к практике. - М., 1988.

7. Біленчук П.Д. Криміналістичне дослідження особи обвинуваченого. - К., 1995р.-48с.

8. Васильев А.Н., Карнеева Л.М. Тактика допроса при расследовании преступлений. -- М., 1970.

9. Весельський В.К. Тактика допиту. - К., 1998р., -32с.

10. Дулов А.В. Судебная психология. -- Минск, 1975.

11. Каневский Л.Л. Расследование и профилактика преступлений несовершеннолетних. М., 1982.

12. Корнеева Л.М. , Соловьев А.Б, Чувилев А.А. Допрос подозреваемого и обвиняемого. - М ., 1969г., - 91с.

13. Криминалистика / Под ред. А.Н.Васильева. -- М., 1971.

14. Криминалистика / Под ред. Р.С.Белкина и Г.Г.Зуйкова. -- М., 1970. -- Т. 2.

15. Криминология. Под ред. Кудрявцева В.Н., М.: 1995, «Юрист».

16. Криміналістика // Криміналістична тактика і методика розслідування злочинів, за ред. Шепітька В.Ю.- Харків, “Право”- 1998.

17. Криміналістика. Підручник. / за ред. Шепітько В.Ю., Коновалова В. О., Журавель В.А. та ін., - Издательство: ПРАВО - Академії правових наук України, 2008 г.

18. Криміналістика: підручник / за ред. П.Д. Біленчука. - К.: Атіка, 2001.

19. Криміналістика: підручник / за ред. професорів А.Г. Філіпова, А.Ф. Волинського. - М.: Спарк, 1999.

20. Криміналістика: підручник / за ред. Р.С. Бєлкіна. --М.: Юрид. літ., 1986.

21. Лук'янчиков Б.Є., Лук'янчиков Є.Д. Оперативно-розшукові заходи: визначення поняття та сутність /Науковий вісник київського національного університету внутрішніх справ - № 2, 2006р.

22. Порубов Н.И. Допрос в советском уголовном судопроизводстве. -- Минск, 1973.

23. Порубов Н.И. Научные основы допроса на предварительном следствии. - МН. Высшая школа, 1978г., -89с.

24. Руководство для следователей. Выпуск 2. М.: «Юридическая литература», 1990.

25. Сидоров В.Е. Начальные этапы расследования: организация, взаимодействие, тактика. М.: 1992, «Российское право».

26. Удалова Л. /доцент, кандидат юридичних наук (НАВС України)/ Допит експерта: проблеми законодавчого врегулювання.// Право України., -- 2003 рік, №2.

27. Шейфер С.А. Следственные действия. Система и процессуальная форма. - М ., 1981г.

28. Шепітько В.Ю. Довідник слідчого. - К.: Видавничий дім “Ін - Юре”, 2001р., -104с.

29. Шимановский В.В. Процессуальные особенности расследования преступлений несовершеннолетних. Волгоград, 1980.

30. http://www.refine.org.ua/pageid-5051-8.html.