Реалізація норм права. Правозастосування

Застосування норм права буде правильним та ефективним лише тоді, коли цей процес відповідатиме таким умовам:

а) буде законним. Це означає, що весь процес застосування конкретної норми права повинен здійснюватися тими суб'єктами, на тих підставах і відповідно до тих процедур, які встановлені відповідними правовими нормами;

б) буде обґрунтованим, тобто застосовуватиметься норма права, передбачена для даного конкретного випадку. Обґрунтованість правозастосування передбачає точне і своєчасне виконання вимог правових норм, включення випадків свавілля правозастосовувачів, неумотивованість правозастосовчих рішень.

Застосування норм права являється однією із форм реалізації права. В першу чергу мова повинна йти про застосування законодавчих і підзаконних актів, оскільки правоохоронні органи й інші суб'єкти, які застосовують норми права, орієнтуються на нормативні акти, а не на право і його принципи. Таким чином, термін «застосування правових норм», який закріпився в теорії права і правозастосувальній діяльності, можна вважати в певній мірі умовним. Якщо ж закони і підзаконні акти мають правовий характер, то сам термін адекватний його змісту і значенню.

Такий підхід до розуміння цього терміну обумовлений і тим, що в нас існує система писаного права, де основною формою є нормативно-правовий акт. Інші форми права - правовий звичай, нормативний договір - малорозповсюджені в Україні правовий прецедент офіційно не визнаний державною владою, хоча в окремих випадках фактично існує. Нині немає рації змінювати або уточнювати цей термін як в теорії права, так і в правозастосувальній діяльності, оскільки практично всі юристи розуміють його значення як застосування нормативно-правових актів.

Застосування норм права - це особлива форма реалізації права. Її особливість полягає в тому, що вона суттєво відрізняється від інших форм реалізації права - виконання, дотримання і використання. Ця форма реалізації права має свої ознаки (риси), які відрізняють її від інших форм реалізації, а також від інших правових явищ.

По-перше, застосування правових норм входить в правову систему суспільства. Воно являється її складовою частиною, без якої неможливе правове регулювання суспільних відносин. В правовій системі цей процес опирається на систему права і систему законодавства. По своєму значенню застосування права займає друге місце після правотворчості, а при певних соціальних умовах є не менш важливим фактором, який суттєво впливає на правове регулювання в процесі впливу права на суспільні відносини. В процесі правотворчості в нормативні акти закладають моделі правомірної поведінки і діяльності суб'єктів суспільних відносин, які не можуть бути впроваджені в реальні правовідносини [11, с.179]

По-друге, застосування норм права має комплексний характер, і воно охоплює, як правило, й інші форми реалізації права, або здійснюється паралельно. Посадова особа, яка приймає рішення (індивідуальний акт) по тій чи іншій справі, не тільки застосовує норми права, але одночасно зобов'язана виконувати, дотримуватись, а іноді і використовувати норми матеріального і процесуального права, щоб реалізувати принципи законності і доцільності в правозастосувальній діяльності.

По-третє, застосування норм права має, як правило, владний характер і здійснюється відповідними компетентними державними органами чи службовими особами. Це означає, що держава дозволяє застосовувати норми права тільки своїм компетентним органам або уповноважує на такі дії окремі юридичні особи (громадські організації). Наприклад, профспілкові комітети, ради трудового колективу в межах їх компетенції і т.п.

Разом із тим проф. Недбайло П.О. вважав, що застосовувати норми права можуть не тільки посадові особи, але і громадяни, хоча вони не можуть видавати індивідуальні акти застосування норм права і повинні звертатися до компетентних державних органів [ 24, c 85 ]. В минулі десятиліття таку позицію мало хто підтримував в теорії права, оскільки все суспільне життя було одержавлене. В сучасний період, при переході до громадянського суспільства і ринкової економіки відбувається розширення сфери застосування норм права з боку окремих суб'єктів громадянського суспільства. В нових умовах досить часто фізичні особи мають можливість стати одночасно і юридичними особами. Наприклад, фермер, вищі і середні приватні навчальні заклади і в цілому приватний сектор. В цих випадках застосування правових норм в значній мірі співпадає з такою формою реалізації права як використання. Наприклад, укладання трудового договору при прийнятті на роботу, подача заяви про звільнення з роботи за власним бажанням. Це факти не тільки використання норм права, але і певна стадія застосування норм права. Це яскраво можна проілюструвати на прикладі укладання договору підряду між громадянами.

По-четверте, застосування норм права означає реалізацію законодавства в правовідносинах. Ця форма реалізації змінює ті чи інші правовідносини. Вона конкретизує юридичні права і обов'язки суб'єктів правовідносин.

Правові відносини безпосередньо пов'язані з юридичними фактами. В зв'язку із цим застосування норм права - це такий спосіб реалізації права, коли дії норм права зв'язані з конкретними фактами, коли норма застосовується до цих фактів. Поза юридичне значимими фактами, з якими правові норми пов'язують певні юридичні наслідки, неможливе застосування правових норм [26, с.108]. Юридичні наслідки пов'язані з виникненням, змінами і припиненням правових відносин.

По-п'яте, застосування норм права відрізняється від інших форм реалізації своїми потребами. Потреби застосування норм права виникають в основному в таких випадках: 1) коли передбачені нормою суб'єктивні права і обов'язки за своїм характером такі, що не можуть виникати у конкретних суб'єктів із їх односторонніх заяв, угод або договорів, а вимагають відповідного індивідуальної о акта державних установ; 2) коли відомий факт правопорушення і потрібно встановити його наслідки або визначити за нього санкцію, 3) коли існують прогалини в національному праві і потрібне застосування аналогії права і закону.

Ці потреби особливо стосуються правопорушень, і застосування правових норм обумовлене необхідністю використання державного примусу, як за факт правопорушення, так і в інших випадках примусу. Державний примус направлений на зміцнення законності і правопорядку. Без застосування норм права неможливо реалізувати саме право. Таким чином можна дати визначення застосування норм права. Застосування правових норм (правозастосовча діяльність) -- це одна із форм реалізації права, яка має державно-владний організуючий характер компетентних державних органів і уповноважених державою інших суб'єктів суспільних відносин і направлена на зміну, припинення або виникнення правовідносин шляхом видання індивідуальних актів застосування правових норм в певних формах, а також направлена на конкретизацію правового регулювання і охорону соціальних цінностей.

Застосування правових норм має управлінські, соціально-політичні функції, а також виконує профілактичні і виховні завдання. Зміст правозастосовчої діяльності можна розглядати з позицій інтелектуально-вольових характеристик: пізнання, відображення, аналіз, синтез, правове мислення, конструктивні функції і т.п.

Ідеологія застосування права - система ціннісних нормативів (принципів і норм), що підлягають реалізації в ході правозастосовної діяльності.[34, с.61]

Ці ціннісні нормативи є деонтологічними (належними, юридичними і моральними) правилами службової поведінки працівників правозастосовної сфери, їх переконаннями і уміннями, частиною їх правосвідомості, юридичного мислення, правовими установами в процесі застосування права, показниками їх професійно-правової культури. Без їх дотримання неможливо домогтися ефективності правозастосування.

Принципи і норми від яких залежить ефективність застосування права:

1. Оперативність:

а) швидко реагувати на правопорушення ( «по свіжих слідах» );

б) активно переробляти інформацію, що надходить;

в) не затягувати вирішення справи, уникати тяганини.

2. Справедливість:

а) неупереджено (об'єктивно) ставитися до дослідження обставин справи, до осіб, що беруть участь у ній до остаточного рішення;

б) приймати рішення, що узгоджується з принципами моралі, загальнолюдськими цінностями, із власними моральними переконаннями та суспільства в цілому - у тому випадку, коли законом передбачені різні варіанти вирішення (тобто встановленні відносно-визначені й альтернативні санкції).

3. Законність (належне додержання законних процедур);

а) при вирішені справи ґрунтуватися на конкретній нормі права чи сукупності норм, які прямо стусуються справи, яка розглядається; дотримуватися їх точного змісту;

б) діяти в межах своєї компетенції; не виходити за межі повноважень, передбачених законом; у разі їх порушення нести юридичну відповідальність;

в) завжди застосовувати правові норми, коли виникають обставини, передбачені нормою, не ухилятися від застосування норми; не припиняти дії норми з будь якого приводу (застарілість, невідповідність місцевим умовам та ін.) або під впливом особи (органу ), що не уповноважена на те законом. Доки норма права не скасована, не змінена або не припинена у встановленому законом порядку, вона є обов'язковою для правозастосовного органу;

г) дотримуватися форми правозастосовного акта, передбаченої законом ( акт повинен мати належні реквізити ).

4. Обгрунтованість:

а) виявляти всі факти, що стосуються справи;

б) реально і неупереджено (об'єктивно) вивчати факти, встановлювати їх вірогідність, доводити їх відповідно до процедури, передбаченої процесуальним законом;

в) відкидати всі сумнівні факти і факти, що не стосуються справи.

5. Доцільність, тобто відповідність діяльності правозастосовних органів і осіб у межах закону конкретним життєвим умовам, місця і часу;вибір оптимального шляху реалізації норми в конкретній життєвій ситуації;

а) у межах змісту норми (яка передбачає межі в рамках одного рішення, можливість вибору між різними рішеннями - застосовувати норму або утриматися від її застосування) вибирати рішення, яке найповніше і найправильніше відображає зміст закону і досягає мети;

б) при однаковому і неухильному виконанні юридичних приписів діяти ініціативно - з урахуванням місця і часу виконання, розумно розподіляти сили і засоби і т.д.;

в) зважувати на індивідуальні особливості справи, соціальну значущість застосовуваної норми, її відповідність «духу» права, однак не приймати рішення , яке суперечить закону або в обхід закону.

6. Професіоналізм, тобто володіння професійними знаннями і навичками правозастосовної діяльності:

а) виявляти юридично значущі ситуації, створювати і формулювати завдання (чому сприяє юридична освіта);

б) осмислювати, освоювати, розуміти соціально-правову дійсність, оперувати юридичними поняттями, пов'язувати минулий досвід із ново отриманою інформацією (як результат професійної свідомості і правового мислення);

в) використовувати правові засоби і способи вирішення завдань з урахуванням наслідків і існуючих обмежень; володіти в досконалості юридичною технікою (що забезпечується спеціалізованою підготовкою і професійними навичками) та ін.

Ідеологія правозастосування, як сукупність юридичних правил, за допомогою яких правозастосовний орган (суд, адміністрація державний орган та ін.) втілює в життя принципи права, має істотне значення для зміцнення правопорядку, надійності права і стабільності правової системи суспільства.

2.2 Стадії та форми застосування норм права

Процес застосування норм права може розпочинатися за ініціативою самого правозастосовувача, за вказівкою вищестоящого органу чи за заявою зацікавлених суб'єктів і являє собою систему послідовних дій, певні однорідні групи яких розподіляються за так званими стадіями правозастосування. У різних суб'єктах визначається різна кількість стадій процесу застосування норм права. На думку авторів, доцільно відокремити такі стадії цього процесу.[14, с.108]

Перша стадія - це всиновлення та аналіз фактичних обставин справи або ситуації, що потребує врегулювання чи вирішення.

На цій стадії застосування правових норм належить встановити, яка дія, подія відбулася та чи має вона юридичне значення. Усю сукупність обставин, що підлягає встановленню, можна віднести до трьох основних груп:

- фактичні обставини, за якими норми права пов'язують виникнення юридичних наслідків;

- суб'єкти, причетні до розгляду відповідної справи та дані, що їх характеризують;

- обставини, що спонукали суб'єктів до певної поведінки (правомірної або протиправної). При цьому до уваги беруться умови, мотиви юридично значущої поведінки.

Перша стадія застосування норм права - це вихідна стадія процесу правозастосування, адже саме уточнення, оцінка фактичних обставин справи, які мають юридичне значення, тягнуть за собою юридичну оцінку фактів, що встановлюються. Метою цієї стадії є встановлення об'єктивної істини, і за своєю суттю ця стадія являє собою процесуальну діяльність, що знаходить вираз у збиранні, перевірці й оцінці відповідних доказів по справі і їх джерел. При цьому методи і засоби, що застосовуються при встановленні та досліджені обставин справи, повинні бути дозволені правом, етичні, наукові, ефективні.

Друга стадія - вибір та встановлення автентичності тексту норм права, що регулює даний випадок ( юридична кваліфікація ).

На цій стадії встановлюється норма права, на основі змісту якого повинна розглядатися дана конкретна ситуація. Правова (юридична) кваліфікація виявляється як оцінка відповідних життєвих фактів з погляду їх значення для права, тих наслідків, які наберуть силу на основі відповідних правових вимог. Інакше кажучи, юридична (правова) кваліфікація - це встановлення тотожності (подібності) ознак конкретної поведінки суб'єктів ознакам поведінки, які зафіксовано у нормі права.

При виборі норми права, що передбачала б обставини, які слід урегулювати, треба встановити автентичність правової норми: впевнитися що текст норми, яка використовується, не був змінений у встановленому порядку, чи є вона чинною у даний момент. Для цього треба користуватися лише офіційно виданими текстами. Взагалі, кожну обрану для застосування норму права необхідно досліджувати в таких напрямах:

- чи була чинною норма права на момент, коли стався випадок що досліджується;

- чи чинна вона на момент розглядання конкретної справи;

- чи иає вона юридичну силу на території, на якій розглядається справа;

- чи поширюється її чинність на суб'єкти, пов'язані з цією справою;

- чи є текст норми, який застосовується, автентичним (повністю відповідним) її офіційно встановленому змісту.

Третя стадія - тлумачення норм права. На стадії встановлюється дійсний зміст норм права, тобто державна воля правотворчого органу, що виражена у нормі права.

Тлумачення права означає переклад його абстрактних приписів на більш зрозумілу й доступну мову конкретних питань і висновків. Поняття тлумачення права охоплює єдність двох процесів: усвідомлення і роз'яснення дійсного змісту норм права, державної волі, яка в ній виражена. Усвідомлення - це внутрішній розумовий процес,що не виходить за межі свідомості самого інтерпретатора. Роз'яснення - це викладення сенсу і змісту державної волі і вираження її назовні. Отже, тлумачення норм права - це діяльність суб'єктів щодо усвідомлення і роз'яснення дійсного змісту правових норм.

Необхідність тлумачення норм права на практиці зумовлена причинами, основними з яких є:

- невідповідність юридичних норм фактичним умовам життя. Так, не виключено виникнення відносин, які не існували або не були враховані на момент видання норм права, але з часом стають такими, що підлягають під її дію. Прикладом може бути виникнення і поширення свого часу такого різновиду хуліганства, як радіо хуліганство, на яке в результаті тлумачення норми права була поширена дія ст. 206 «хуліганство» раніш чинного Кримінального кодексу України, хоча про радіо хуліганство в цій статті прямо не йшлося;[6, с.91]

- юридичні норми часом містять спеціальні поняття, які можуть мати багатозначний зміст, а тому потребують роз'яснення того, що саме має на увазі норма права. Так, без спеціального роз'яснення нелегко встановити, хто може бути власником «джерела підвищеної небезпеки», та й саме це поняття непідготовленій відповідним чином особі ні про що конкретне не говорить;

- у нормах права часом використовуються оцінні поняття, що виражають лише соціальне значення тих чи інших явищ. Тому без спеціального роз'яснення важко визначити, які дії є «особливо жорстокі», що означають «тяжкі наслідки», «малозначуще діяння», «суттєва новизна»;

- нерідко зустрічається нечіткість, недбалість, недогляд правотворчих органів при оформленні своїх думок у нормах права. Часом їх воля знаходить свій вираз вельми схематично, деякі ознаки складу правопорушень взагалі не називаються ( наприклад, та чи інша форма вини ) і встановити їх можна тільки шляхом тлумачення норм права;

- необхідність тлумачення норм права іноді випливає із змісту самого нормативного акта. Йдеться про випадки, в яких правотворчий орган використовує вирази, що по суті не мають визначеного змісту і тому використовувати їх у нормативно-правових актах взагалі вкрай не бажано, а саме: «і т.д.», і «і т. п.», «інші», «тощо». Намагатися встановити, що стоїть за цими виразами, можна лише шляхом тлумачення.

Залежно від тих або інших критеріїв розрізняють ряд видів і способів тлумачення правових норм.

За суб'єктами ( або за юридичною силою його результатів ) тлумачення норм права поділяється на офіційне та неофіційне.

Офіційне тлумачення - це сформульоване у спеціальному акті роз'яснення змісту і мети правових норм, яке здійснюється уповноваженим органом і має обов'язкове значення. Відтак, офіційне тлумачення виступає як своєрідна обов'язкова до виконання директива щодо правильного розуміння і застосування певної норми.

Офіційне тлумачення, у свою чергу, поділяється на нормативне та казуальне.

Нормативне тлумачення норм права - це роз'яснення дійсного змісту норми права, що має загальнообов'язковий характер і неодноразово використовується в юридичній практиці.

Існує два різновиди нормативного тлумачення:

- автентичне, за якого зміст норми права роз'яснює той суб'єкт, що її видав;

- легальне, коли загально обов'язкове тлумачення змісту дає орган, який дану норму не встановлював, але відповідним чином на це уповноважений ( наприклад, тлумачення, що дається законом України, які приймаються Верховною Радою України, здійснюється Конституційним Судом України ).

Казуальне тлумачення норм права - це роз'яснення дійсного змісту норми права, яка має обов'язкове значення лише для даного конкретного випадку і стосовно осіб, які мають до нього певне відношення. Щодо будь- яких інших випадків і осіб, результати казуального тлумачення ніякого значення не мають.

Казуальне тлумачення буває судове ( здійснюється судовими органами при розгляді конкретних справ і знаходить свій вираз у вироках чи рішеннях по цих справах ), і адміністративне ( здійснюється міністерствами, відомствами, місцевою державною адміністрацією, посадовими особами ). За приклад казуального адміністративного тлумачення може правити наказ міністра у зв'язку із розглядом конкретної скарги. Найчастіше акт казуального тлумачення є складовою частиною правозастосовчого акта, яким вирішується конкретна юридична справа.

Неофіційне тлумачення - це роз'яснення дійсного змісту норми права, яка не має обов'язкового значення. Неофіційне тлумачення поділяється на доктринальне, компетентне і повсякденне.

Доктринальне тлумачення - це роз'яснення дійсного змісту норм права, здійснюване науковцями й науково-дослідними закладами у підручниках, наукових статтях, монографіях, наукових коментарях практики, усних або письмових обговореннях проектів нормативних актів.

Доктринальне тлумачення норм права суттєво впливає на правотворчу та правозастосовчу діяльність, хоча його переконливість базується не на офіційній обов'язковості, а на очевидній обґрунтованості та переконливості, на авторитеті вчених, які його здійснили.

Компетентне тлумачення - це роз'яснення змісту норм права, яке здійснюють особи, обізнані з правом, тобто мають відповідну юридичну освіту, або певний досвід юридичної діяльності. У більшості випадків це юристи-практики: посадові особи державного апарату, адвокати тощо. Консультації в газетах з окремих питань права, вечори запитань і відповідей на правові теми - усе це належить до не офіційного компетентного тлумачення норм права.

Повсякденне ( побутове ) тлумачення - це роз'яснення змісту норм права всіма суб'єктами, які мають юридичної освіти або досвіду юридичної діяльності. Правильність і значення такого тлумачення для правозастосовчої діяльності пов'язані з рівнем їх правової свідомості.

Для виявлення співвідношення між текстуальним виразом правової норми розуміють у повній відповідності до її текстуального виразу.

Розширювальне тлумачення - це тлумачення, за якого дійсний зміст правової норми встановлюється ширшим за його буквальний текстуальний вираз. Як приклад такого тлумачення може бути розуміння норми, яка вказує на те, що «Судді незалежні й підкорюються лише закону». Тут не йдеться про народних засідателів, які не є суддями, але входять до складу суду і беруть участь у здійсненні правосуддя. Тому з метою поширення на народних засідателів принципу незалежності, в наведеній формі слово «судді» тлумачиться як «склад суду».

Обмежувальне тлумачення - це тлумачення, за якого дійсний зміст правової норми встановлюється вужчим за його текстуальний вираз. Обмежувальним тлумаченням є роз'яснення норми, в якій встановлюється, що «Повнолітні діти зобов'язані утримувати непрацездатних батьків, які потребують допомоги, і піклуватися про них». Ознайомившись з цією нормою, ми розуміємо, що цей обов'язок не може бути покладений на всіх повнолітніх дітей. Він не поширюється на тих із них, котрі, хоча вже і стали повнолітніми, але з тих чи інших причин є непрацездатними і самі потребують утримання.

Тлумачення норм права здійснюється за допомогою певних способів, тобто прийомів і засобів, які допомагають зрозуміти дійсний зміст норм права. Найуживанішими способами тлумачення норм права є такі:

Мовне ( граматичне) тлумачення - це встановлення дійсного змісту правових норм шляхом дослідження їх з точки зору значення словесних формулювань, правил граматики, синтаксису, етимології слів тощо. Класичним прикладом застосування граматичного тлумачення є завдання з формулою: «Страти не можливо помилувати». Від того, де в ній ставити кому або тире, залежить вибір одного з двох взаємовиключаючих варіантів поведінки.

Логічне тлумачення - це встановлення дійсного змісту норми права шляхом безпосереднього використання законів мислення (формальної логіки). При логічному тлумаченні досліджуються не окремі слова, а внутрішні зв'язки між частинами нормативного акта, логічна структура правових приписів. Необхідність логічного тлумачення випливає, насамперед, з особливостей оформлення норм права. Так, граматична форма речення, в якому міститься норма права, часом не точно виражає кількісну сторону норми. У нормі звичайно йдеться про одну особу: «обвинувачений має право», «слідчий зобов'язаний» тощо. Проте норма права стосується не одного якогось обвинуваченого або слідчого, а всіх, хто підпадає під відповідне процесуальне положення. Тому ми розуміємо, що для надання наведених формулами їх дійсного значення, логічно умовно до них додавати слова «кожний», «будь-який», у результаті чого й буде виявлено дійсну волю законодавця.

Систематичне тлумачення - це встановлення дійсного змісту норми права залежно від місця, яке воно посідає у нормативному акті, залежно від її звязків з нормами інших інститутів і галузей права.

Історичне тлумачення - це встановлення дійсного змісту норми права на основі дослідження і врахування конкретних історичних умов, за яких вони були прийняті, яку мету на той час було поставлено перед ними. За цим способом тлумачення вивчаються відповідні державні документи, матеріали обговорень і приймаються проекти нормативних актів, протоколи засідань органів, що займалися підготовкою законопроекту. Відтак, при історичному тлумаченні інтерпретатор спирається на факти, пов'язані з історією виникнення норми права, вивчає соціально-економічну й політичну атмосферу, що зумовила прийняття даної правової норми.

Четверта стадія застосування норм права - прийняття рішення по справі, яке знаходить своє закріплення у виданні правозастосовчого акта

На цій стадії виробляється рішення по справі, яке юридично оформлюється виданням правозастосовчого акту, тобто індивідуального акта виданого характеру (вирок, наказ, рішення і т.ін.), що встановлює права і обов'язки конкретних суб'єктів даного правовідношення. Отже, акти застосування норм права виступають як один із засобів вирішення конкретних юридичних справ. Таким чином, правозастосовчий акт виконує функцію індивідуального регулювання поведінки у конкретних правових відносинах.

Застосування права розрізняється за видами. Залежно від характеру діяльності, змісту та способів її здійснення воно можливе в одній з двох форм: оперативно-виконавчій та правоохоронній.

Оперативно-виконавча форма застосування права - це владна оперативна діяльність державних органів та організацій, а також недержавних організацій у межах їх повноважень щодо реалізації приписів норм права шляхом створення, зміни та припинення правовідносин на підставі цих норм і з безпосередньою метою їх реалізації.

У цьому разі здійснюється організація виконання приписів норм права, позитивне ( конструктивне ) регулювання за допомогою індивідуальних актів. [17,с.97] Тут застосовується диспозиція норми права, яка має позитивний, а не забороняючий зміст. Це творча організуюча робота щодо здійснення волі, вираженої у праві. Діапазон її надзвичайно широкий. Так, за допомогою індивідуальних актів спрямовується діяльність міністерств та інших центральних органів, місцевих органів виконавчої влади, об'єднань, підприємств, здійснюється добір кадрів,розподіл матеріальних ресурсів, конкретизуються планові завдання, а також розв'язуються численні інші питання.

Правоохоронна форма застосування права - це діяльність компетентних органів щодо охорони норм права (суспільних відносин, які ними регулюються) від будь-яких порушень, розв'язання справ про правопорушення.

У цьому разі йдеться про застосування правових санкцій або відмову від їх застосування, а також про у життя спеціальних заходів щодо попередження порушень у майбутньому.

Мета правоохорони - контроль за відповідністю діяльності суб'єктів права юридичними приписами, за її правомірністю, а вразі виявлення правопорушень - ужиття заходів для відновлення порушеного правопорядку, а також ужиття заходів державного примусу до правопорушників, забезпечення виконання призначеного покарання чи стягнення.

Цей різновид діяльності характерний для так званих юрисдикційних органів, до яких відносять суд, господарський суд, державні інспекції, ( Державна автомобільна інспекція, органи державного пожежного нагляду, органи державного санітарного нагляду та ін.). цю функцію виконують і численні інші державні органи. До них, зокрема, належать податкові адміністрації, військові комісаріати, митні органи, що розглядають справи з окремих категорій адміністративних правопорушень.

Такого роду діяльність виконують також керівники підприємств, установ, організацій, застосовуючи дисциплінарні стягнення до підлеглих працівників, які вчинили дисциплінарні проступки.

Але все-таки найважливішим ( правоохоронним ) способом застосування права. Звичайно, є правосуддя.

Таблиця № 2.2

Стадії правозастосовчої діяльності

№ стадії	Назва стадії	Зміст стадії
I.	Встановлення об'єктивної істини у справі	Встановлюються ті обставини, на наявність або відсутність яких розрахована норма права
II.	Юридична кваліфікація	Пошук норми права, яку належить застосувати до юридично значимих, об'єктивно встановлених фактів
III.	Тлумачення змісту норми права	Діяльність щодо з'ясування та роз'яснення змісту норми права
IV.	Прийняття рішення у справі	Це індивідуально-правовий акт, що пов'язує норми права з конкретним випадком, встановлює права та обов'язки визначених суб'єктів права
V.	Виконання рішення у справі	Діяльність компетентних органів щодо виконання правозастосовчого акта

2.3 Прогалини в праві і способи їх подолання: аналогія закону, аналогія права

При проходженні другої стадії застосування норм права, а саме при встановленні юридичної основи справи - виборі та аналізі юридичних норм, виникають ситуації, коли правозастосовувач не знаходить норм, які регулюють встановленні факти.

Прогалини у законі - повна або часткова відсутність необхідних юридичних норм у чинних законодавчих актах.

Прогалини у праві - пропуск у правовому регулюванні конкретного виду суспільних відносин.

Причини прогалин:

1. Невміння законодавця відобразити в нормативних актах усе різноманіття сучасних життєвих ситуацій, що вимагають правового регулювання ( первісна прогаленість );

2. Невміння законодавця перебачити появу нових життєвих ситуацій у результаті постійного розвитку суспільних відносин, здійснити щодо них певні законодавчі дії ( наступна прогаленість );

3. Технічні прорахунки законодавця, допущенні при розробці законів у використанні прийомів юридичної техніки.

Не можна вважати прогалинами такі випадки:

1. кваліфіковану мовчанку законодавця, коли він умисно залишає питання відкритим, утримується від прийняття норм, відносить вирішення справи за межі законодавства;

2. свідоме віднесення питань на розсуд правозастосовувача, коли законодавець розраховує на конкретизацію його законодавчої волі правозастосовними та іншими правовими актами.

Прогалини в праві утворюються як правило там, де має місце спірність норм однакової сили, коли один з них «знищує» іншу.

За наявності прогалини в законі, законодавець пропонує правозастосовчу різну поведінку:

1. За наявності прогалини в галузі кримінального законодавства і законодавства про адміністративні правопорушення виходом для юриста практика є відмова у порушені провадження в справі, тобто винесення виправдовувального рішення. Юрист-практик у такому разі має керуватися принципом, відомим ще за часів римського права: «Немає злочину і немає вини, немає покарання і немає стягнення, якщо немає закону».

Зловживання аналогією в галузі кримінального законодавства мало місце у фашистській Німеччині, де законом від 28.06.1935 р. був скасований принцип «немає злочину без закону» і тим самим на законодавчому рівні відкритий шлях для судової сваволі і розправи з політичними супротивниками.

2. За наявності прогалини у цивільному законодавстві суди не можуть відмовити у правосудді, посилаючись на відсутність закону. Прогалини в цивільно-правових відносинах переборюються такими способами: аналогія закону,аналогія права, субсидіарне застосування норм права (міжгалузева аналогія).

Аналогія закону - вирішення справи або окремого юридичного питання на основі правової норми, розраховані на подібні випадки. Аналогія виключається, якщо вона прямо заборонена законом або закон пов'язує настання юридичних наслідків за наявністю конкретних норм.

Приклад аналогії закону: відсутність в Україні спеціального законодавства, що регулювало б правове забезпечення лізингу (комплекс майново-правових відносин, утворених у зв'язку з переданням майна в тимчасове користування), дозволяю його заповнити договором наймання, який є подібним до договору лізингу. Аналогія права - вирішення справи або окремого юридичного питання на основі принципів права, загальних засад і змісту законодавства, «духу» права [7, с.18]

Аналогія права застосовується коли:

Немає норми яка прямо передбачає даний випадок;

Немає норми, яка передбачає подібний випадок.

Черговість застосування аналогії закону і аналогії права передбачена законодавцем у п.7 ст.8 ЦПК України: якщо спірні відносини гне врегульовані законом, суд застосовує закон , що регулює подібні за змістом відносини, а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства. Безумовно, аналогія права повинна застосовуватися лише у випадках істотності зазначених прогалин [5, с.14]

При вирішенні справи за аналогією закону і аналогією права необхідно додержуватися таких умов:

1. аналогія допустима лише у разі повної відсутності або повноти правових норм;

2. суспільні відносини, до яких застосовується рішення за аналогією, повинні бути врегульовані хоча б у загальній формі, тобто перебувати у сфері правового регулювання;

3. наявність подібності (аналогії) аналізованих обставин, передбачених наявною нормою, повинна бути в істотних, юридично різнозначних ознаках; розбіжностей - у деталях, у неістотному;

4. пошук норми, яка регулює аналогічний випадок, має йти спочатку в актах тієї самої галузі права, у разі відсутності такої - в іншій галузі та у законодавстві в цілому;

5. вироблене в ході використання аналогії правове рішення неповинне суперечити дії приписів закону, його меті;

6. обов'язково має бути вмотивоване пояснення причин застосування рішення за аналогією до даного випадку.

При застосуванні аналогії права істотне значення мають принципи права, що закріплюються в конституціях. Оскільки норми Конституції України є нормами прямої дії, то правозастосовувач виходячи із власної правосвідомості, може мотивувати рішення в справі, посилаючись на конституційні норми.

Субсидіарне застосування норм права ( лат. subsidium - допомога, підтримка, захист ) - додаткове застосування норм права одного інституту або галузі права до відносин, що регулюються іншим родинним інститутом або галузі права до відносин, що регулюється іншим родинним інститутом або галуззю права. Теоретичною основою субсидіарного використання є системність права, поділ його на взаємозалежні галузі та інститути. Так, сімейне право виділилося в самостійну галузь з цивільного права і перебуває з ним у тісному зв'язку завдяки подібності урегульованості суспільних відносин і методу їх правового регулювання. В ст 8 Сімейного кодексу, зокрема, субсидіарність виражається в такому: майнові відносини між подружжям, батьками та дітьми, іншими членами сім'ї та родичами, які не врегульовані сімейним кодексом, регулюються відповідними нормами Цивільного кодексу України, якщо не суперечить суті сімейних відносин. В ст.12 Сімейного кодексу також закріплюється, необхідність правозастосовувачі користуватися приписами Цивільного кодексу при обчисленні строків, встановлених у Сімейному кодексі. Трудове право також відокремилося від Цивільного права і оформилося як правило соціального захисту від роботодавців у результаті багаторічної боротьби найманих робітників за свої права. Родинні галузі ( цивільне, трудове, сімейне право та ін. ) перебувають у зв'язку, який відкриває можливості для субсидіарного використання норм права однієї галузі ( цивільного права ) іншою у низці випадків.

Норми цивільного права застосовуються до:

1) Відносин , що регулюються трудовим правом, якщо ті чи інші питання не врегульовані трудовим законодавством;

2) Регулювання відносин, що виникають у зв'язку з охороною довкілля, якщо вони не врегульовані екологічним законодавством;

3) Відносин, що регулюються Сімейним законодавством якщо ті чи інші питання ним не урегульовані.

Слід зважити на те, що в деяких галузях права субсидіарне застосування норм цивільного права скасоване самим законодавцем, а в інших випадках, незважаючи на відсутність прямої заборони в законодавстві, воно недопустимо. Так, до норм власне трудового, сімейного екологічного права загальні положення цивільного права в порядку субсидіарності не можуть застосовуватися. Субсидіарне застосування можливе лише до норм, включені як додаткові до законодавчих актів про сімейні, трудові і деякі ін. відносини. Звертаємо увагу на те, що регулювання суспільних відносин будь-якою галуззю права здійснюється, як правило, лише власними галузевими засобами. Субсидіарне застосування норм права є винятком із загального правила.

2.4 Вплив глобалізаційних процесів на основні форми правозастосовної діяльності держави

Глобалізація - це процес поширення зв'язків, залежностей, обов'язків від локального до загального та вихід за межі державних кордонів.

Термін «глобалізація» пов'язаний насамперед з еволюцією економіки у світовому масштабі, а також з її відбиттям у змісті внутрішньодержавної економічної діяльності ( тобто має на меті з економічну інтеграцію ). Однак глобалізація не може вичерпуватися однією економікою: вона поступово стає системою загальних процесів, що охоплюють як усі сфери соціального життя (економічну, політичну, духовно-культурну, правову), так і внутрішні форми кожної з них [27, с. 93]

Певними синонімами поняття «глобалізм» у праві є поняття, що виражають тенденцію до загальності, правового спілкування, єднання взаємного впливу - міжнародно-правове співробітництво і міжнародна інтеграція, міжнародні угоди і міжнародні зобов'язання, гармонізація національних правових систем і уніфікація права, підтримка міжнародного правопорядку, загальнолюдські правові цінності та ін.

У межах глобального міжнародного співробітництва можна виділити такі форми:

1. Глобальне регулювання - утілює на універсальному міждержавному рішенні рішення, що забезпечують інтереси світового співтовариства в цілому, при обов'язковому дотриманню внутрішньодержавних, національних інтересів і врахуванні міжнародних наслідків прийнятих рішень ( сумірність зовнішньополітичних і внутрішньодержавних інтересів ).

2. Глобальний і підглобальний (регіональний) перерозподіл - виражається в об'єднанні ресурсів держав для спільної розробки соціальних програм і акцій, які мають на меті підтримку світового соціального порядку. Перерозподіл ще не набув досить стабільної світової форми і виражається в разовій гуманітарній допомозі найбіднішим державам або регіонам, що постраждали від стихії. На регіональному рівні перерозподіл виявляє ефективність дії в ЄС - політика «вирівнювання» економічних режимів держав - членів ЄС.

3. Глобальне, підглобальне, посуб'єктне забезпечення дії встановленого регулювання - передбачає наявність або створення механізмів та інститутів, які сприяють реалізації прийнятих державних рішень на рівні, більш вищому, ніж національна влада і управління, наприклад, на міждержавному національному рівні. Так, успішну діяльність щодо забезпечення міжнародно-правового регулювання в межах РЄ демонструє Європейський союз с прав людини ( Страсбург ).

Принципове значення мають глобалізаційні процеси у сфері правозастосовної діяльності.

Таблиця № 3.3

Правозастосовна діяльність може бути представлена через такі її форми:

Управлінська (оперативно-виконавча )	Правоохоронна (адміністративна )	Судова (відправлення правосуддя)
- спрямована на виконання приписів нормативно-правових актів з метою досягнення позитивного результату (реєстрація народження дитини, видання свідотства про права на зайняття адвокатською діяльністю та ін.)	- спрямована на охорону законності і правопорядку, захист прав і законних інтересів громадян, боротьбу із злочинами (прокурорський нагляд за додержанням законів; розслідування протиправних діянь слідчими та ін.)	- передбачає розгляд і винесення рішень у кримінальних, цивільних та інших справах судами загальної юрисдикції (загальними і спеціалізованими)

Вплив глобалізаційних процесів на внутрішньодержавну правозастосовну практику відбувається такими шляхами:

1. Приведення у відповідність з міжнародними стандартами правових норм, що регламентують правозастосовну діяльність і насамперед охоронне правозастосування ( відновлення законодавчої бази в сфері процесуального регулювання );

2. Безпосереднім застосуванням норм, принципів і прецедентів міжнародного права в правозастосовній діяльності (наприклад, рішення Європейського суду з прав людини є обов'язковим для держав - учасниць Конвенції про захист прав людини і основних свобод: вони враховуються у внутрішньому праві держав, у правозастосовній діяльності);

3. Використання міжнародно-правових норм, принципів і прецедентів як інструментів при виробленні судових рішень. Так, Конституційний Суд України широко використовує потенціал міжнародних джерел права для обґрунтування своїх позицій при виробленні рішення. Правові позиції Конституційного Суду України, застосовані на нормах міжнародного права, що містяться в мотивувальній частині рішень впливають на висновки, викладені в результативній частині, про відповідність чи невідповідність Конституції України нормативних актів, що оспорюються. У практиці Верховного і вищого Господарських судів України є рішення, що засновані на нормах міжнародного права.

Завданням сучасного правового співробітництва держав є активізація у напрямку розвитку права і міжнародної правової політики з метою подолання перешкод задоволення публічних і приватних потреб і інтересів людини.

Висновок до розділу 2

Отже, розглянувши другий розділ головним потрібно виділити особливу форму реалізації норм права, а саме застосування. Застосування норм права суттєво відрізняється від його додержання, виконання і використання.

Застосування норм права - це діяльність, яка здійснюється лише відповідними державними органами чи їхніми посадовими особами. Інші суб'єкти можуть реалізовувати норми права у формі їх застосування лише за спеціальним дозволом держави в кожному випадку. Громадяни (фізичні особи) не можуть бути суб'єктами застосування норм права. Якщо громадянин як посадова особа застосовує норму права, він розглядається як представник держави, який діє від її імені і за її дорученням, а не як громадянин. Таким чином, правозастосовну діяльність можуть здійснювати державні органи, посадові особи і, в деяких випадках з дозволу держави - громадські організації та деякі інші суб'єкти, наприклад адміністрація навчального закладу недержавної форми власності.

Застосування норм права завжди має активний творчий характер, про що свідчить багатостадійність цього процесу.

Застосування права розрізняється за видами. Залежно від характеру діяльності, змісту та способів її здійснення воно можливе в одній з двох форм: оперативно-виконавчій та правоохоронній.

Оперативно-виконавча форма застосування права - це владна оперативна діяльність державних органів та організацій, а також недержавних організацій у межах їх повноважень щодо реалізації приписів норм права шляхом створення, зміни та припинення правовідносин на підставі цих норм і з безпосередньою метою їх реалізації.

У цьому разі здійснюється організація виконання приписів норм права, позитивне ( конструктивне ) регулювання за допомогою індивідуальних актів. Тут застосовується диспозиція норми права, яка має позитивний, а не забороняючий зміст. Це творча організуюча робота щодо здійснення волі, вираженої у праві. Діапазон її надзвичайно широкий. Так, за допомогою індивідуальних актів спрямовується діяльність міністерств та інших центральних органів, місцевих органів виконавчої влади, об'єднань, підприємств, здійснюється добір кадрів,розподіл матеріальних ресурсів, конкретизуються планові завдання, а також розв'язуються численні інші питання.

Правоохоронна форма застосування права - це діяльність компетентних органів щодо охорони норм права (суспільних відносин, які ними регулюються) від будь-яких порушень, розв'язання справ про правопорушення.

У цьому разі йдеться про застосування правових санкцій або відмову від їх застосування, а також про у життя спеціальних заходів щодо попередження порушень у майбутньому.

Мета правоохорони - контроль за відповідністю діяльності суб'єктів права юридичними приписами, за її правомірністю, а вразі виявлення правопорушень - ужиття заходів для відновлення порушеного правопорядку, а також ужиття заходів державного примусу до правопорушників, забезпечення виконання призначеного покарання чи стягнення

Не менш важливим у цьому розділі було дослідження поняття «прогалин у праві і способи його подолання».

Прогалини у праві - пропуск у правовому регулюванні конкретного виду суспільних відносин.

Причини прогалин:

1. Невміння законодавця відобразити в нормативних актах усе різноманіття сучасних життєвих ситуацій, що вимагають правового регулювання ( первісна прогаленість );

2. Невміння законодавця перебачити появу нових життєвих ситуацій у результаті постійного розвитку суспільних відносин, здійснити щодо них певні законодавчі дії ( наступна прогаленість );

3. Технічні прорахунки законодавця, допущенні при розробці законів у використанні прийомів юридичної техніки.

Не можна вважати прогалинами такі випадки:

3. кваліфіковану мовчанку законодавця, коли він умисно залишає питання відкритим, утримується від прийняття норм, відносить вирішення справи за межі законодавства;

4. свідоме віднесення питань на розсуд правозастосовувача, коли законодавець розраховує на конкретизацію його законодавчої волі правозастосовними та іншими правовими актами.

Прогалини в праві утворюються як правило там, де має місце спірність норм однакової сили, коли один з них «знищує» іншу.

РОЗДІЛ 3. АКТ ЗАСТОСУВАННЯ ПРАВА ЯК ПІДСУМОК ПРАВОЗАСТОСОВЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

3.1 Поняття та ознаки актів застосування правових норм

Процес застосування правових норм завершується прийняттям рішень по справі в загальному плані, хоча вони мають різні види і назви. Перш ніж розглянути це питання, потрібно підкреслити, що в теорії і практиці можна зустріти три види різноманітних актів, які мають правовий характер, Всі ці акти охоплюються одним поняттям «правовий акт». В правовій системі до них відносяться: нормативно-правові акти (закони і підзаконні нормативні акти), інтерпретаційні акти (акти тлумачення правових норм) і індивідуальні акти застосування правових норм. Крім того, термін «правовий акт» включає, на думку проф. Алєксєєва С.С., правомірну дію (поведінку), тобто юридичний факт, який являється основою тих чи інших правових наслідків. Крім актів застосування правових норм він також виділяє акти реалізації прав і обов'язків (договори, інші акти - документи, які виражають автономні рішення окремих осіб, правомірні дії, які завершують дію механізму правового регулювання). Таким чином, існує два види нормативно-правових актів і два види індивідуальних актів застосування і реалізації правових норм, які можна віднести до однієї групи - індивідуальні акти реалізації і застосування правових норм. [10, с.96]

Підсумком правозастосовчої діяльності виступають акти застосування права. Вони фіксують основні висновки, отримані на інших стадіях правозастосування.

Акти застосування як державно-владні веління забезпечують чинність закону, його перетворення в життя. Вони являють собою необхідний і найважливіший елемент правової системи держави.

Акт застосування є одним з видів правових актів, що характеризується визначеними специфічними рисами. По-перше, акт застосування виходить від компетентних органів, тому носить державно-владний характер, охороняється і забезпечується державою. По-друге, він носить конкретно-індивідуальний характер, оскільки адресований конкретним суб'єктам, вказує на те, хто при даній ситуації має суб'єктивні права і юридичні обов'язки т.д. По-третє, акт застосування права має визначену встановлену законом форму.

Кожен акт застосування права є актом - документом. У ньому є текст, що складається відповідно до вимог використання юридичної термінології, чітких юридичних конструкцій. Згодом виробляються й одержують закріплення в нормативних актах і в звичаях практики типізовані, стандартні формуляри актів - документів, що упорядковують юридичну роботу, вносять в неї необхідну визначеність, юридичну і документальну чіткість. Особливості правозастосовчих актів, вимоги до них вивчаються в спеціальних юридичних науках, насамперед науках процесуального права.

Акт правозастосування є різновидом поняття акт управління і використовується як для характеристики дії відповідного органу, так і форми вираження цієї дії. Причому в сфері управління такою формою можуть бути і відповідні документи й усні індивідуально-конкретні рішення.

3.2 Класифікація актів застосування права

Акти застосування права можуть бути різними. У зв'язку з цим їх можна класифікувати (об'єднати в групи) за різними підставами:

· за формою можна виділити: укази, вироки, рішення, постанови, накази і т.д.

· по суб'єктах що їх видають розрізняються: акти державних органів і громадських організацій; акти органів влади і виконавчо-розпорядницьких органів; акти вищих органів влади і управління і місцеві органи; акти органів правосуддя, прокуратури, нагляду і контролю; одноособові і колегіальні.

· в залежності від змісту суспільних відносин і застосовуваних до них норм права правозастосовчі акти варто розділяти на регулятивні і правоохоронні;

· по юридичному значенню акти застосування права розділяють на основні і допоміжні;

· в залежності від дії в часі на: акти однократної дії (штрафи) і триваючі (реєстрація шлюбу, зарахування до ВУЗУ);

· по предмету правового регулювання розрізняють акти кримінально-правові, цивільно-правові, процесуальні і матеріальні;

· відповідно до того, які юридичні наслідки викликають акти застосування (а вони є юридичними фактами) їхній можна розділити на: правоутворюючі, правозмінюючі і правоприпиняючі;

· по колу осіб, на які поширюють свою дію акти застосування розрізняють: загальної дії й індивідуальні;

· за зовнішньою формою вираження правозастосовчі акти можуть бути усними і письмовими;

· по ступеню відображення нормативного веління в змісті актів: первинні, виробничі, змішані;

· по сферах використання: господарські, соціально-культурні, адміністративно-політичні та ін..

Виявлення ефективності правозастсовчого акту пов'язано з визначенням цілей видання даного акта, результатів його дії, порівняння результатів з цілями і неминучими витратами. Повна ефективність правозастосовчого акту досягається, коли всі його цілі досягнуті з мінімальними збитками для суспільства, невеликими економічними витратами, в оптимальний термін.

Таким чином, акт застосування права - це індивідуальний правовий акт волевиявлення уповноваженого компетентного органу або посадової особи, який на основі юридичних норм установлює ( змінює, припиняє ) права і обов'язки учасників конкретних правовідносин або міру відповідальності конкретних осіб за вчинене ними правопорушення. У встановлених законом випадках він оформляється у вигляді письмового документа.[39, с.101]