Провадження справи про банкрутство

Протягом трьох місяців з дня винесення ухвали про санацію боржника керуючий санацією зобов'язаний подати комітету кредиторів для схвалення план санації боржника (крім випадків, передбачених законодавством про банкрутство). План санації повинен містити заходи щодо відновлення платоспроможності боржника, умови участі інвесторів (за їх наявності) у повному або частковому задоволенні вимог кредиторів, зокрема шляхом переведення боргу на інвестора, строк та черговість виплати боржником або інвестором боргу кредиторам та умови відповідальності інвестора за невиконання взятих згідно із планом санації зобов'язань. План санації також повинен передбачати строк відновлення платоспроможності боржника. Платоспроможність вважається відновленою за відсутності ознак банкрутства. У разі наявності інвесторів план санації розробляється та погоджується за участю інвесторів.

Заходами щодо відновлення платоспроможності боржника як зазначено у п. 2 ст. 18 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", які містять план санації, можуть бути:

реструктуризація підприємства;

перепрофілювання виробництва;

закриття нерентабельних виробництв;

відстрочка та (або) розстрочка платежів або прощення (списання) частини боргів, про що укладається мирова угода;

ліквідація дебіторської заборгованості;

продаж частини майна боржника;

зобов'язання інвестора про погашення боргу боржника, зокрема шляхом переведення на нього боргу та його відповідальність за невиконання взятих на себе зобов'язань;

виконання зобов'язань боржника власником майна боржника та його відповідальність за невиконання взятих на себе зобов'язань;

продаж майна боржника як цілісного майнового комплексу (для недержавних підприємств);

одержання кредиту для виплати вихідної допомоги працівникам боржника, які звільняються згідно з планом санації, який відшкодовується в першу чергу за рахунок реалізації майна боржника;

звільнення працівників боржника, які не можуть бути задіяні в процесі реалізації плану санації. Вихідна допомога у цьому разі виплачується за рахунок інвестора, а за його відсутності - за рахунок реалізації майна боржника або за рахунок кредиту, одержаного для цієї мети;

інші способи відновлення платоспроможності боржника.

Інвестор за умови виконання зобов'язань, передбачених планом санації, може набувати прав власності на майно боржника відповідно до законодавства та плану санації. План санації розглядається комітетом кредиторів, який скликається керуючим санацією в чотиримісячний строк з дня винесення господарським судом ухвали про санацію, якщо не передбачено інше. Керуючий санацією письмово повідомляє членів комітету кредиторів про дату і місце проведення засідання комітету і за два тижні до його проведення надає можливість попередньо ознайомитися з планом санації. План санації вважається схваленим, якщо таке рішення було підтримано більше ніж половиною голосів кредиторів - членів комітету кредиторів.

Комітет кредиторів посилаючись на п. 5 ст. 18 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" може прийняти одне з таких рішень:

схвалити план санації та подати його на затвердження господарського суду;

відхилити план санації і звернутися до господарського суду з клопотанням про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури;

відхилити план санації, звернутися до господарського суду з клопотанням про звільнення керуючого санацією від виконання ним обов'язків та про призначення нового керуючого.

Зазначене рішення повинно містити дату скликання чергового засідання комітету кредиторів для розгляду нового плану санації, яке має відбутися не пізніше ніж у місячний строк з дня прийняття рішення про відхилення плану санації.

Схвалений комітетом кредиторів план санації та протокол засідання подаються керуючим санацією до господарського суду на затвердження в п'ятиденний термін. Протокол засідання комітету кредиторів може містити особливу думку кредиторів, які голосували проти порядку і строків погашення заборгованості, передбачених у плані санації. Керуючий санацією зобов'язаний попередньо погоджувати план санації боржника з органом, уповноваженим управляти державним майном, стосовно підприємства-боржника, у майні якого частка державної власності перевищує п'ятдесят відсотків.

Господарський суд затверджує план санації боржника, про що виноситься ухвала, яка може бути перевірена в порядку нагляду. Якщо протягом шести місяців з дня винесення ухвали про санацію до господарського суду не буде поданий план санації боржника, господарський суд має право прийняти рішення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури. У разі схвалення комітетом кредиторів плану санації, який передбачає більший строк санації боржника, ніж початково встановлений, господарський суд продовжує строк санації, якщо є підстави вважати, що продовження строку і виконання плану санації приведе до відновлення платоспроможності боржника. Керуючий санацією щоквартально звітує перед комітетом кредиторів.

У разі порушення сторонами умов угод, укладених згідно з планом санації, здійснюється в процедурі провадження у справі про банкрутство.

З метою відновлення платоспроможності та задоволення вимог кредиторів план санації може передбачати продаж майна боржника недержавної власності як цілісного майнового комплексу. Заходи до забезпечення вимог кредиторів стосовно майна боржника, яке підлягає продажу згідно з планом санації, скасовуються ухвалою господарського суду.

При продажу майна боржника недержавної власності як цілісного майнового комплексу в установленому порядку ст. 19 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" відчужуються всі види майна, призначеного для здійснення підприємницької діяльності боржника, у тому числі приміщення, споруди, обладнання, інвентар, сировина, продукція, права на знаки (позначення), що індивідуалізують боржника, його продукцію (роботи, послуги, фірмове найменування, знаки для товарів і послуг), інші права, які йому належать, за винятком прав і обов'язків, які не можуть бути передані іншим особам. При такому продажу грошові зобов'язання та зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) підприємства-боржника на дату прийняття господарським судом заяви про порушення справи про банкрутство не включаються до складу майнових активів підприємства-боржника. Всі трудові договори (контракти), що укладені до дати продажу майна боржника як цілісного майнового комплексу, зберігають силу, при цьому права та обов'язки роботодавця переходять до покупця майна боржника. Одержана сума, включається до складу майнових активів боржника. Продаж майна проводиться на відкритих торгах, якщо інше не передбачено планом санації, в порядку, передбаченому законодавством, з урахуванням особливостей, встановлених чинним законодавством.

Керуючий санацією виступає організатором торгів або залучає для цих цілей спеціалізовану організацію. Вона не може бути зацікавленою стосовно кредитора або боржника. Керуючий санацією зобов'язаний опублікувати оголошення про продаж майна боржника недержавної власності як цілісного майнового комплексу на відкритих торгах у офіційних друкованих органах за тридцять днів до дати проведення торгів. В оголошенні повинні зазначатися відомості зазначені ст. 19 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а саме:

відомості про цілісний майновий комплекс і порядок ознайомлення з ним, граничні (до місяця) строки подання заявок на участь у торгах, час, місце та форма проведення торгів;

порядок оформлення участі у торгах;

початкова ціна, встановлена комітетом кредиторів;

розмір задатку, строк і порядок його внесення;

порядок оформлення результатів тортів.

У разі, якщо протягом строку, зазначеного в оголошенні, надійшла заявка на участь у відкритих торгах з продажу майнового комплексу від одного заявника, торги не проводяться. За згодою комітету кредиторів він може бути проданий такому заявнику без проведення повторних торгів. Торги проводяться у формі аукціону, крім випадків, передбачених чинним законодавством. Особа, яка перемогла на аукціоні, та керуючий санацією в день проведення аукціону підписують протокол, в якому вказуються умови придбання цілісного майнового комплексу, про що укладається договір купівлі-продажу.

У разі проведення торгів у формі конкурсу умови конкурсу погоджуються із комітетом кредиторів. У разі проведення торгів у такій формі на підставі протоколу, підписаного переможцем конкурсу та організатором торгів, протягом п'ятнадцяти днів з дати проведення конкурсу підписується договір купівлі-продажу цілісного майнового комплексу. Сума завдатку, сплачена особою, яка виграла торги, у разі її відмови від підписання протоколу чи договору купівлі-продажу майна боржника, включається до складу майна боржника за вирахуванням витрат організатора торгів на його проведення. Якщо боржник за рахунок суми, вирученої від продажу майна, задовольняє вимоги кредиторів у повному обсязі, провадження у справі про банкрутство боржника підлягає припиненню господарським судом за заявою керуючого санацією. Якщо суми, вирученої від продажу майна, недостатньо для задоволення вимог кредиторів у повному обсязі, керуючий санацією пропонує кредиторам укласти мирову угоду.

У разі, якщо мирова угода не укладена, господарський суд визнає боржника банкрутом та відкриває ліквідаційну процедуру. До затвердження господарським судом мирової угоди або визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури керуючий санацією не має права здійснювати розрахунки з кредиторами.

З метою відновлення платоспроможності боржника та задоволення вимог кредиторів, план санації відповідно до ст. 28 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" може передбачати продаж частини майна боржника на відкритих торгах. Керуючий санацією після проведення інвентаризації та оцінки майна боржника має право почати продаж частини майна боржника на відкритих торгах. Заходи до забезпечення вимог кредиторів стосовно частини майна боржника, яке підлягає продажу згідно із планом санації, скасовуються ухвалою господарського суду. Майно боржника, щодо обігу якого встановлено обмеження, продається на закритих торгах. У закритих торгах беруть участь особи, які відповідно до законодавства можуть мати зазначене майно у власності або на підставі іншого речового права.

Продаж частини майна боржника - державного підприємства в процедурі санації проводиться відповідно до законодавчих актів з питань приватизації з урахуванням особливостей, передбачених законодавством про банкрутство. Початкова ціна майна боржника, що виставляється на торги, визначається керуючим санацією відповідно до цього законодавства про банкрутство та інших нормативно-правових актів.

Переможець торгів зобов'язаний заплатити продажну ціну майна боржника в строк, передбачений протоколом, або договором купівлі-продажу, але не пізніше місяця після дня проведення торгів. Майно боржника, яке не продане на перших торгах, виставляється на повторні торги, якщо інше не передбачено планом санації. Майно, не продане і на повторних торгах, може бути реалізовано керуючим санацією за згодою комітету кредиторів на підставі договору купівлі-продажу, укладеного без проведення торгів.

За п'ятнадцять днів до закінчення санації, а також за наявності підстав для дострокового припинення санації, керуючий зобов'язаний надати зборам кредиторів письмовий звіт і повідомити їх про час і місце проведення зборів. Звіт керуючого санацією має містити:

баланс боржника на останню звітну дату;

рахунок прибутків і збитків;

відомості про наявність грошових коштів, які можуть бути спрямовані на задоволення вимог кредиторів;

відомості про дебіторську заборгованість на дату подання звіту та про нереалізовані права вимоги;

інші відомості про можливості погашення кредиторської заборгованості, що залишилася.

До звіту керуючого санацією додається реєстр вимог кредиторів. Одночасно із звітом керуючий санацією вносить на збори кредиторів одну із пропозицій:

про прийняття рішення про дострокове припинення процедури санації у зв'язку з відновленням платоспроможності боржника;

про укладення мирової угоди;

про звернення до господарського суду з клопотанням про продовження процедури санації;

про звернення до господарського суду з клопотанням про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

Звіт керуючого санацією розглядається зборами кредиторів, які скликаються не пізніше десяти днів після закінчення процедури санації чи появи підстав для її припинення ст. 21 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". За результатами розгляду звіту збори кредиторів приймають одне з таких рішень:

про виконання плану санації, закінчення процедури санації та відновлення платоспроможності боржника;

про звернення до господарського суду з клопотанням про дострокове припинення процедури санації у зв'язку з відновленням платоспроможності боржника та переходом до розрахунків з кредиторами;

про звернення до господарського суду з клопотанням про продовження встановленого строку процедури санації;

про звернення до господарського суду з клопотанням про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури;

про укладення мирової угоди.

Якщо зборами кредиторів не прийнято жодне з цих рішень або рішення не подано до господарського суду протягом п'ятнадцяти днів з дня закінчення санації чи виникнення підстав для її дострокового припинення, господарський суд розглядає питання про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури в порядку, передбаченому Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про банкрутство". Звіт керуючого санацією, розглянутий зборами кредиторів, і протокол зборів направляються до господарського суду не пізніше п'яти днів після дати проведення зборів. До звіту керуючого санацією додаються реєстр вимог кредиторів і, за наявності, скарги кредиторів, які голосували проти прийнятого зборами кредиторів рішення або не брали участі в голосуванні. Звіт керуючого санацією та скарги кредиторів розглядаються на засіданні господарського суду. Про час і місце розгляду повідомляються керуючий санацією, та кредитори, які подали скарги.

Якщо збори кредиторів прийняли рішення про виконання плану санації і закінчення санації або про звернення до господарського суду з клопотанням про припинення у зв'язку з відновленням платоспроможності боржника та переходом до розрахунків з кредиторами, звіт керуючого санацією підлягає затвердженню господарським судом крім випадків, передбачених законодавством. У разі встановлення господарським судом обґрунтованості скарг кредиторів або відсутності ознак відновлення платоспроможності боржника, господарський суд відмовляє в затвердженні звіту. Про затвердження звіту керуючого санацією або про відмову в цьому, чи про продовження санації, або про затвердження мирової угоди виноситься ухвала, яка може бути перевірена у порядку нагляду. За наявності клопотання зборів кредиторів про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, а також у разі відмови господарського суду в затвердженні звіту керуючого санацією чи неподання такого звіту в установлений строк, господарський суд може визнати боржника банкрутом і відкрити ліквідаційну процедуру. Затвердження господарським судом звіту керуючого санацією є підставою для винесення ухвали про припинення провадження у справі про банкрутство.

За наявності клопотання комітету кредиторів господарський суд може винести ухвалу про встановлення кінцевого строку розрахунків з кредиторами, який не повинен перевищувати шести місяців з дня прийняття зазначеної ухвали. У такому випадку провадження у справі про банкрутство припиняється після закінчення розрахунків з кредиторами. Такі розрахунки проводяться боржником відповідно до реєстру вимог кредиторів починаючи з дня затвердження звіту керуючого санацією господарським судом, у порядку черги, передбаченому статтею 31 Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про банкрутство". Якщо у встановлені господарським судом строки не проведені розрахунки з кредиторами, суд визнає боржника банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру. Копія ухвали господарського суду та звіту керуючого санацією направляється державному органу з питань банкрутства.

2.5 Ліквідаційна процедура

Якщо санація не відбулась чи не досягла позитивних результатів, господарський суд приймає постанову про визнання боржника банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру, яка має на меті припинення діяльності підприємця, визнаного господарським судом банкрутом з метою здійснення заходів щодо задоволення визнаних судом вимог кредиторів шляхом продажу його майна. Строк ліквідаційної процедури не може перевищувати дванадцяти місяців. Господарський суд може подовжити цей строк на шість місяців, якщо інше не передбачено законодавством.

При визнанні боржника банкрутом можливий ряд наслідків які зазначені у ст. 23 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". З дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури:

підприємницька діяльність банкрута завершується закінченням технологічного циклу з виготовлення продукції у разі можливості її продажу;

строк виконання всіх грошових зобов'язань банкрута та зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) вважається таким, що настав;

припиняється нарахування неустойки, відсотків та інших економічних санкцій за всіма видами заборгованості банкрута;

відомості про фінансове становище банкрута перестають бути конфіденційними чи становити комерційну таємницю;

укладення угод, пов'язаних з відчуженням марна банкрута чи передачею його майна третім особам, допускається в порядку, передбаченому ліквідаційною процедурою;

скасовується арешт, накладений на майно боржника, визнаного банкрутом, чи інші обмеження щодо розпорядження майном такого боржника (накладення нових арештів або інших обмежень щодо розпорядження майном банкрута не допускається);

вимоги за зобов'язаннями боржника, визнаного банкрутом, що виникли під час проведення процедури банкрутства, можуть пред'являтися тільки в межах ліквідаційної процедури;

виконання зобов'язань боржника, визнаного банкрутом, здійснюється у передбачених законодавством випадках і порядку.

З цього ж дня припиняються повноваження органів управління банкрута щодо управління та розпорядження його майном, якщо цього не було зроблено раніше, керівник звільняється з роботи у зв'язку з банкрутством підприємства, про що робиться запис у його трудовій книжці, а також припиняються повноваження власника (власників) майна банкрута, якщо цього не було зроблено раніше. Також призначається ліквідатор - фізична особа, яка відповідно до рішення господарського суду організовує здійснення ліквідаційної процедури боржника, визнаного банкрутом та забезпечує задоволення визнаних судом вимог кредиторів. Опублікування відомостей про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури здійснюється ліквідатором у офіційних друкованих органах за рахунок банкрута у п'ятиденний строк з дня прийняття постанови про визнання боржника банкрутом. Не дозволяється опублікування або розголошення іншим чином відомостей про визнання боржника банкрутом до дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом.

Відомості про визнання боржника банкрутом і про відкриття ліквідаційної процедури повинні містити:

найменування та інші реквізити боржника, визнаного банкрутом;

найменування господарського суду, в провадженні якого знаходиться справа про банкрутство;

дату прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури;

відомості про ліквідатора (ліквідаційну комісію).

У постанові про визнання боржника банкрутом ст. 24 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" господарський суд відкриває ліквідаційну процедуру, призначає ліквідатора в порядку, передбаченому для призначення керуючого санацією. Господарський суд має право призначити ліквідатором особу, яка виконувала повноваження розпорядника майна, керуючого санацією боржника. За клопотанням ліквідатора, погодженим з комітетом кредиторів господарський суд призначає членів ліквідаційної комісії. У разі ліквідації державного підприємства або підприємства, у статутному фонді якого державна частка складає більше ніж двадцять п'ять відсотків, господарський суд призначає членами ліквідаційної комісії представника державного органу з питань банкрутства та при необхідності - органу місцевого самоврядування.

Ліквідатор (ліквідаційна комісія) виконують свої повноваження до завершення ліквідаційної процедури в порядку, встановленому цим законодавством про банкрутство та іншими нормативно-правовими актами. При ліквідаційній процедурі господарський суд розглядає скарги на дії її учасників; здійснює інші повноваження, що передбачені законом.

Ліквідатор з дня свого призначення здійснює такі повноваження:

приймає до свого відання майно боржника, вживає заходи з забезпечення його збереження;

виконує функції з управління та розпорядження майном банкрута;

здійснює інвентаризацію та оцінку майна банкрута згідно з законодавством;

аналізує фінансове становище банкрута;

виконує повноваження керівника (органів управління) банкрута;

очолює ліквідаційну комісію та формує ліквідаційну масу;

пред'являє до третіх осіб вимоги щодо повернення дебіторської заборгованості банкруту;

з дня визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури повідомляє працівників банкрута про звільнення та здійснює його відповідно до законодавства України про працю. Виплата вихідної допомоги звільненим працівникам банкрута провадиться ліквідатором у першу чергу за рахунок коштів, одержаних від продажу майна банкрута або отриманого для цієї мети кредиту;

дає в установленому порядку заперечення по заявлених до боржника вимогах кредиторів;

заявляє про відмову від виконання договорів банкрута в установленому порядку;

вживає заходи, спрямовані на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб;

передає у встановленому порядку на зберігання документи банкрута, які відповідно до нормативно-правових документів підлягають обов'язковому зберіганню;

реалізує майно банкрута для задоволення вимог, включених до реєстру вимог кредиторів;

повідомляє про своє призначення державний орган з питань банкрутства в десятиденний строк з дня прийняття рішення господарським судом та надає державному органу з питань банкрутства інформацію для ведення єдиної бази даних щодо підприємств-банкрутів;

здійснює інші повноваження, що передбачені чинним законодавством.

Протягом трьох днів з дня призначення ліквідатора органи управління банкрута забезпечують передачу бухгалтерської та іншої документації банкрута, печаток і штампів, матеріальних та інших цінностей банкрута ліквідатору. У разі ухилення від виконання зазначених обов'язків органи управління банкрута, у тому числі керівник, несуть відповідальність відповідно до законодавства. З дня призначення ліквідатора до нього переходять права керівника (органів управління) юридичної особи - банкрута. Ліквідатор (арбітражний керуючий) має право замовити виготовлення дубліката печатки та штампів у разі їх втрати.

До складу ліквідаційної комісії включаються представники кредиторів, фінансових органів, а в разі необхідності - також представники державного органу у справах нагляду за страховою діяльністю, Антимонопольного комітету України, державного органу з питань банкрутства (якщо банкрутом визнано державне підприємство), та представник органів місцевого самоврядування.

Дії ліквідатора (ліквідаційної комісії) можуть бути оскаржені до господарського суду:

власником майна (органом, уповноваженим управляти майном) банкрута;

особою, яка відповідає за зобов'язаннями банкрута;

кожним кредитором окремо або комітетом кредиторів;

особою, яка, посилаючись на свої права власника або іншу підставу, передбачену законом чи договором, оспорює правомірність віднесення майнових активів або коштів до ліквідаційної маси.

При здійсненні своїх повноважень ліквідатор має право заявити вимоги до третіх осіб, які відповідно до законодавства несуть субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями боржника у зв'язку з доведенням його до банкрутства. Розмір зазначених вимог визначається виходячи з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою.

Стягнені суми включаються в ліквідаційну масу і можуть бути використані тільки для задоволення вимог кредиторів у порядку встановленої черги.

Усі види майнових активів (майно та майнові права) банкрута, які належать йому на праві власності або повного господарського відання на дату відкриття ліквідаційної процедури та виявлені в ході ліквідаційної процедури, включаються до складу ліквідаційної маси. Виняток з цього становлять об'єкти державного житлового фонду, в тому числі гуртожитки, дитячі дошкільні заклади та об'єкти комунальної інфраструктури, які в разі банкрутства підприємства передаються в порядку, встановленому законодавством, до комунальної власності відповідних територіальних громад без додаткових умов і фінансуються у встановленому порядку. Речі, визначені родовими ознаками, що належать банкруту на праві володіння або користування, включаються до складу ліквідаційної маси. Майно банкрута, що є предметом застави, включається до складу ліквідаційної маси, але використовується виключно для першочергового задоволення вимог заставоутримувача. Індивідуально визначені речі, що належать банкруту на підставі речових прав, крім права власності і повного господарського відання, не можуть бути включені до складу ліквідаційної маси.

За наявності у складі банкрута майна, виключеного з обороту, ліквідатор зобов'язаний передати його іншим особам в установленому порядку. Ліквідатор, виявивши частку, яка належить банкруту в спільному майні, з метою задоволення вимог кредиторів, в установленому порядку порушує питання про виділення цієї частки.

Як зазначено у ст. 27 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" оплата праці, відшкодування витрат арбітражних керуючих (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), спеціалістів, залучених арбітражним керуючим, здійснюються за рахунок коштів інвесторів або коштів, одержаних від продажу майна боржника, або за рахунок коштів кредиторів чи коштів, одержаних у результаті виробничої діяльності боржника. Кредитори та інвестори можуть створювати фонд для оплати праці, відшкодування витрат та винагороди арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), а також спеціалістів, залучених арбітражним керуючим для забезпечення виконання своїх повноважень, в установленому порядку. Оплата праці арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) за здійснення своїх повноважень встановлюється та виплачується за кожен місяць роботи в розмірі, встановленому комітетом кредиторів і затвердженому господарським судом, якщо інше не передбачено законом, але не менше двох мінімальних заробітних плат та не більше середньомісячної заробітної плати керівника боржника за двадцять місяців його роботи перед порушенням провадження у справі про банкрутство. Оплата праці арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), а також спеціалістів, залучених для забезпечення виконання своїх повноважень, здійснюється за кожний місяць роботи згідно із укладеною угодою. Додаткову винагороду арбітражному керуючому і спеціалістам встановлюють і сплачують кредитори (інвестори). Звіт про оплату праці, винагороду, відшкодування витрат арбітражного керуючого та спеціалістів, залучених ним для забезпечення виконання своїх повноважень, затверджується ухвалою господарського суду, яка може бути перевірена в порядку нагляду.

Невиконання або неналежне виконання арбітражним керуючим своїх повноважень, що завдало збитки боржнику чи кредиторам, може бути підставою для позбавлення його ліцензії. Рішення про позбавлення арбітражного керуючого ліцензії може бути оскаржено у судовому порядку. Невиконання або неналежне виконання арбітражним керуючим своїх повноважень без збитків може бути підставою для припинення повноважень арбітражного керуючого. У разі завдання збитків у розмірах, що складають двадцять і більше відсотків суми заборгованості боржника на день подачі заяви про порушення справи про банкрутство, боржник та кредитори мають право звернутися з позовом до суду про стягнення збитків, завданих навмисними діями арбітражного керуючого у порядку, встановленому законом.

Майно, на яке звертається стягнення у ліквідаційній процедурі, оцінюється арбітражним керуючим у порядку, встановленому законодавством України. Для майна, яке продається на аукціоні, оціночна вартість є початковою. Для здійснення оцінки майна арбітражний керуючий має право залучати на підставі договору спеціалістів з оплатою їх послуг за рахунок коштів, одержаних від виробничої діяльності боржника, або реалізації його майна, якщо інше не встановлено комітетом кредиторів.

Після проведення інвентаризації та оцінки майна банкрута, ліквідатор розпочинає продаж майна банкрута на відкритих торгах, якщо комітетом кредиторів не встановлено інший порядок продажу майна банкрута. Ліквідатор забезпечує через засоби масової інформації оповіщення про порядок продажу майна банкрута, склад, умови та строки придбання майна, які погоджуються з комітетом кредиторів. При цьому продаж майна підприємств-банкрутів, заснованих на державній власності, здійснюється з урахуванням вимог Закону України “Про приватизацію державного майна” та інших нормативно-правових актів з питань приватизації. У разі надходження двох і більше пропозицій щодо придбання майна банкрута, ліквідатор проводить конкурс (аукціон). Порядок проведення конкурсу визначається згідно із Законом України “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)”.

Майно банкрута, щодо обігу якого встановлено обмеження, продається на закритих торгах. У закритих торгах беруть участь особи, які відповідно до законодавства можуть мати зазначене майно у власності чи на підставі іншого речового права. Порядок реалізації цінних паперів, що належить банкруту на праві власності, здійснюється відповідно до законодавства. Уступка вимог банкрута здійснюється за цивільним законодавством України, і за згодою комітету кредиторів.

Ліквідатор відповідно до ст. 30 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" має право виставити на відкриті торги вимоги банкрута, якщо інший порядок продажу (уступки) вимог банкрута не встановлено комітетом кредиторів. Він зобов'язаний використовувати при проведенні ліквідаційної процедури тільки один рахунок боржника в банківській установі. Інші рахунки, виявлені при проведенні ліквідаційної процедури, підлягають закриттю. Залишки коштів на цих рахунках перераховуються на основний рахунок боржника. Кошти, які надходять при проведенні ліквідаційної процедури, зараховуються на основний рахунок боржника. З основного рахунку здійснюються виплати кредиторам у передбаченому порядку:

поточні комунальні та експлуатаційні платежі;

інші витрати, пов'язані зі здійсненням ліквідаційної процедури.

Продаж майна банкрута оформлюється договорами купівлі-продажу, які укладаються між ліквідатором і покупцем відповідно до законів України. Ліквідатор не рідше одного разу на місяць надає комітету кредиторів або на вимогу господарського суду, державного органу з питань банкрутства звіт про свою діяльність, інформацію про фінансове становище і майно боржника на день відкриття ліквідаційної процедури та при проведенні ліквідаційної процедури, використання коштів боржника, а також іншу інформацію.

У разі невиконання або неналежного виконання ліквідатором своїх обов'язків, господарський суд за клопотанням комітету кредиторів може припинити повноваження ліквідатора і, за пропозицією комітету кредиторів, призначає нового ліквідатора.

Після завершення всіх розрахунків з кредиторами, ліквідатор подає до господарського суду звіт та ліквідаційний баланс, до якого додаються:

показники виявленої ліквідаційної маси (дані інвентаризації);

відомості про реалізацію об'єктів ліквідаційної маси з посиланням на укладені договори купівлі-продажу;

копії договорів купівлі-продажу та акти приймання-передачі майна;

реєстр вимог кредиторів з даними про розміри погашених вимог кредиторів;

документи, які підтверджують погашення вимог кредиторів.

Господарський суд після заслуховування звіту ліквідатора та думки членів комітету кредиторів або окремих кредиторів, виносить ухвалу про затвердження звіту та ліквідаційного балансу. Ліквідатор, в свою чергу, повідомляє державний орган з питань банкрутства про завершення ліквідаційної процедури. Якщо за результатами ліквідаційного балансу після задоволення вимог кредиторів не залишилося майна, господарський суд виносить ухвалу про ліквідацію юридичної особи банкрута. Копія цієї ухвали направляється органу, який здійснив державну реєстрацію юридичної особи - банкрута, та органам державної статистики для виключення юридичної особи з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, а також власнику (органу, вповноваженому управляти майном), органам державної податкової служби за місцезнаходженням банкрута.

Якщо майна банкрута вистачило, щоб задовольнити всі вимоги кредиторів, він вважається таким, що не має боргів, і може продовжувати свою підприємницьку діяльність. Господарський суд може винести ухвалу про ліквідацію юридичної особи, що звільнилася від боргів, лише у разі, якщо в неї залишилося майнових активів менше, ніж вимагається для її функціонування згідно із законодавством. У разі, якщо господарський суд дійшов висновку, що ліквідатор не виявив або не реалізував усі наявні майнові активи ліквідаційної маси, необхідні для повного задоволення кредиторів, він виносить ухвалу про призначення нового ліквідатора. Новий ліквідатор очолює ліквідаційну комісію і діє відповідно до встановлених законодавством вимог.

Якщо ліквідатор не виявив майнових активів, що підлягають включенню до ліквідаційної маси, він зобов'язаний подати до господарського суду ліквідаційний баланс, який засвідчує відсутність у банкрута майна.

Право вибору умов проведення санації залишається за боржником у разі, коли він сам звернувся до господарського суду із заявою про визнання його банкрутом. При цьому умови проведення санації державних підприємств шляхом реорганізації погоджуються з відповідним органом, уповноваженим управляти державним майном, та Антимонопольним комітетом України в межах його компетенції, а умови проведення санації шляхом приватизації - з відповідним органом приватизації. Якщо в санації підприємства-боржника виявили бажання взяти участь декілька громадян або юридичних осіб, то вибір санаторів здійснюється відповідним органом на конкурсних засадах.

2.6 Стягнення боргів з банкрута та порядок задоволення вимог кредиторів

Важливим є питання про порядок задоволення вимог кредиторів. На їх задоволення спрямовуються кошти, що виручені від продажу майна банкрута. Кошти що залишились після задоволення позачергових вимог в подальшому використовуються для погашення інших заборгованостей.

В першу чергу виконуються зобов'язання перед працівниками підприємства-банкрута (за винятком повернення внесків членів трудового колективу до статутного фонду підприємства, або виплат по акціях трудового колективу).

Однак і зобов'язання перед трудовим колективом є різні за своїми пріоритетами. Окрім цього, формально працівника, який став інвалідом внаслідок виробничого травматизму і працює на іншому підприємстві, не можна віднести до члена трудового колективу. Тому пріоритет повинен віддаватись тим коштам, що підлягають капіталізації - кошти на відшкодування шкоди, що заподіяна життю та здоров'ю як працівників підприємства-банкрута, так і іншим особам у заподіяні фізичної шкоди яким є вина такого підприємства. Підлягають також і капіталізації кошти по аліментним зобов'язанням працівників підприємства на період виплати їм обов'язкових платежів при звільненні. Це витікає із вимог ст. 3 Конституції України.

Відповідно до ст. 31 Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про банкрутство", встановлена черговість задоволення вимог кредиторів. Кошти, одержані від продажу майна банкрута, спрямовуються на задоволення вимог кредиторів, у порядку, встановленому цією статтею:

в першу чергу задовольняються:

вимоги, забезпечені заставою;

виплати вихідної допомоги звільненим працівникам банкрута, у тому числі відшкодування кредиту, отриманого на ці цілі;

витрати, пов'язані з провадженням у справі про банкрутство в господарському суді та роботою ліквідаційної комісії, у тому числі:

витрати на оплату державного мита;

витрати заявника на публікацію оголошення про порушення справи про банкрутство;

витрати на публікацію в офіційних друкованих органах інформації про порядок продажу майна банкрута;

витрати на публікацію в засобах масової інформації про поновлення провадження у справі про банкрутство у зв'язку з визнанням мирової угоди недійсною;

витрати арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), пов'язані з утриманням і збереженням майнових активів банкрута;

витрати кредиторів на проведення аудиту, якщо аудит проводився за рішенням господарського суду за рахунок їх коштів;

витрати на оплату праці арбітражних керуючих (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора). Перелічені витрати відшкодовуються ліквідаційною комісією після реалізації нею частини ліквідаційної маси, якщо інше не передбачено законом;

у другу чергу задовольняються вимоги, що виникли із зобов'язань банкрута перед працівниками підприємства-банкрута (за винятком повернення внесків членів трудового колективу до статутного фонду підприємства), зобов'язань, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров'ю громадян, шляхом капіталізації відповідних платежів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, а також вимоги громадян-довірителів (вкладників) довірчих товариств або інших суб'єктів підприємницької діяльності, які залучали майно (кошти) довірителів (вкладників);

у третю чергу задовольняються вимоги щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів);

у четверту чергу задовольняються вимоги кредиторів, не забезпечені заставою, в тому числі і вимоги, що виникли із зобов'язань у процедурі розпорядження майном боржника чи в процедурі його санації;

в п'яту чергу задовольняються вимоги щодо повернення внесків членів трудового колективу до статутного фонду підприємства;

в шосту чергу задовольняються інші вимоги.

При цьому вимоги кожної наступної черги задовольняються відповідно до надходження на рахунок коштів від продажу майна банкрута після повного задоволення вимог попередньої черги. У разі недостатності коштів, одержаних від продажу майна банкрута, для повного задоволення всіх вимог однієї черги вимоги задовольняються пропорційно сумі вимог, що належить кожному кредиторові однієї черги. У разі відмови кредитора від задоволення визнаної у встановленому порядку вимоги, ліквідаційна комісія не враховує суму грошових вимог цього кредитора. Вимоги, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, не розглядаються і вважаються погашеними. Вимоги, не задоволені за недостатністю майна, вважаються також погашеними.

У разі, якщо господарським судом винесено ухвалу про ліквідацію юридичної особи - банкрута, майно, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, передається власникові або вповноваженому ним органу, а майно державних підприємств - відповідному органу приватизації для наступного продажу. Кошти, одержані від продажу цього майна, спрямовуються до Державного бюджету України.

Після завершення всіх розрахунків з кредиторами, ліквідатор подає до господарського суду звіт та ліквідаційний баланс, до якого додаються:

показники виявленої ліквідаційної маси (дані її інвентаризації);

відомості про реалізацію об'єктів ліквідаційної маси з посиланням на укладені договори купівлі-продажу;

копії договорів купівлі-продажу та акти приймання-передачі майна;

реєстр вимог кредиторів з даними про розміри погашених вимог кредиторів;

документи, які підтверджують погашення вимог кредиторів.

2.7 Роль арбітражного керуючого в процесі провадження у справі про банкрутство та оплата його послуг

Арбітражним керуючим (розпорядником майна, керуючим санацією, ліквідатором) може бути призначено фізичну особу - суб'єкта підприємницької діяльності, яка має вищу юридичну або економічну освіту, володіє спеціальними знаннями та не є зацікавленою особою щодо боржника і кредиторів.

Нова редакція Закону України “Про банкрутство” (з назвою - “Про відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом”), що вступив у силу з 01.01.2000 р, внесла істотні зміни в процедуру провадження в справі про банкрутство. За минулий період у пресі висловлювалися в основному позитивні думки про характер цих змін. Не вдаючись у полеміку про ступінь їхньої корисності для економіки України, слід лише зазначити, що сам факт внесення змін у настільки важливий Закон є втішною ознакою того, що неврегульованість питань банкрутства породжує серед зацікавленої громадськості “хвилювання”, що періодично “докочуються” до законодавців і приводять до внесення визначених змін у нормативну базу.

У даній статті слід зупинитися тільки на одному аспекті внесених змін, а саме: питанні оплати послуг арбітражного керуючого. У новій редакції Закону досить деталізовано відбиті статус і роль арбітражного керуючого на різних стадіях провадження в справі про банкрутство. Відповідно до статті 1 “арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор) - фізична особа, що має ліцензію, видану у встановленому законодавством порядку, і діє на підставі визначення господарського суду”.

Пунктом 3 ст. 13 Закону передбачено, що розпорядником майна може бути призначена фізична особа - суб'єкт підприємницької діяльності, що має вище юридичну або економічну освіту або яка має спеціальні знання, не є зацікавленою особою щодо боржника кредиторів і має ліцензію арбітражного керуючого.

Таким чином, для того щоб фізична особа була призначена розпорядником майна, їй необхідно попередньо зареєструватися як суб'єкту підприємницької діяльності. У той же час Закон не містить обов'язкової вимоги стосовно осіб, призначуваних керуючими санацією або ліквідаторами. Однак у даний час ліцензію арбітражного керуючого (у тому числі керуючого санацією і ліквідатора) можуть одержати тільки фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, що не цілком відповідає вимогам Закону.

Отже, виходячи зі сформованої практики, можна стверджувати, що український арбітражний керуючий - це приватний підприємець, що має відповідну ліцензію. Як приватний підприємець відповідно до ст. 1 Закону України “Про підприємництво” від 7 лютого 1991 року № 698-ХІІ він здійснює свою діяльність (надає послуги з арбітражного управління) з метою одержання прибутку. Будучи специфічним суб'єктом підприємницької діяльності, приватний підприємець не веде бухгалтерського обліку, не нараховує і не виплачує собі зарплату, має право приймати на роботу найманих співробітників, укладати з іншими юридичними або фізичними особами договори про надання послуг, вільно встановлювати ціни на свої послуги (якщо вони не обмежені спеціальним законодавством).

Стаття 27 Закону передбачає наступні види виплат арбітражному керуючому: оплата праці, відшкодування витрат, винагорода.

У ст. 27 вживається ще і термін “додаткова винагорода арбітражного керуючого”, але, швидше за все, під ним мається на увазі “просто” винагорода арбітражного керуючого, що одержала ще одну назву через недбалість при складанні нормативних документів.

Відразу обмовимося, що вважаємо недоцільним і недостатньо юридично проробленим встановлення в Законі саме таких видів виплат арбітражному керуючому. Адже якщо арбітражний керуючий - приватний підприємець, то і діяльність свою повинний здійснювати на підставі договору про надання послуг, який він укладає як суб'єкт підприємницької діяльності й одержує по ньому оплату за свої послуги (це не стосується випадку, коли арбітражним керуючим призначається керівник підприємства-боржника, що і далі продовжує одержувати зарплату як його співробітник). Але в Законі такий порядок оплати послуг арбітражного керуючого не передбачений, хоча прямо і не заборонений.

Представляється, що найбільш доцільним було б визначити в Законі процес укладення договору між арбітражним керуючим і кредиторами приблизно в такому ж виді, у якому описаний у ньому порядок укладення мирової угоди. А саме, ухвалення рішення про укладення такого договору від імені кредиторів необхідно віднести до компетенції комітету кредиторів, а підписання його від імені кредиторів доручити голові комітету кредиторів. Навіть, можливо, потрібно було б передбачити необхідність наступного затвердження такого договору господарським судом. Крім того, з метою напрямку коштів, отриманих боржником у результаті проведення процедури банкрутства, у першу чергу на оплату послуг арбітражного керуючого було б доцільно встановити в Законі обов'язок боржника виплачувати арбітражному керуючому суму, передбачену цим договором. Однак усі ці розуміння поки є всього лише побажаннями, а на практиці приходиться працювати в умовах діючих норм Закону. Виходячи з цього, спробуємо проаналізувати можливі варіанти юридичного оформлення різних видів виплат арбітражному керуючому.

Першою серед можливих видів виплат арбітражному керуючому в Законі згадується оплата праці. Відповідно до п. 3 ст. 27 Закону “оплата праці арбітражного керуючого за здійснення своїх повноважень встановлюється і виплачується за кожен місяць роботи в розмірі, встановленому комітетом кредиторів і затвердженому господарським судом”. І далі “оплата праці арбітражного керуючого, здійснюється відповідно до укладеної угоди”. Порядок здійснення оплати праці арбітражного керуючого в Законі не визначений. Хоча в ст. 31 і зазначено, що витрати на оплату його праці задовольняються в першу чергу, але, по-перше, у цій статті розглядається тільки черговість витрати коштів, отриманих від продажу майна банкрута, а, по-друге, не визначено, хто саме повинний оплачувати працю арбітражного керуючого.

Закон не дає спеціального визначення терміну “оплата праці арбітражного керуючого”, тому необхідно звернутися до інших наявних нормативних джерел Як відомо, Закон України “Про оплату праці” від 24 березня 1995 року № 108/ 95-ВР під терміном “оплата праці” має на увазі заробітну плату співробітникам, що складається в трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями всіх форм власності Таким чином, для того щоб арбітражному керуючому оплатили його працю, він повинний вступити в трудові відносини з роботодавцем.

Хто ж може бути роботодавцем для арбітражного керуючого, і чи може ним бути боржник, у відношенні якого порушена справа про банкрутство.

Судячи з того, що серед джерел для оплати праці арбітражного керуючого в п. 1 ст. 27 Закону передбачені кошти, отримані від продажу майна боржника й у результаті його виробничої діяльності, можна припустити, що такий варіант можливий. Крім того, він влаштував би і кредиторів: їм не довелося б витрачати додаткові кошти на оплату праці арбітражного керуючого.

Однак маються законодавчі перешкоди для практичної реалізації такого варіанту. Відповідно до ст. 21 КЗпП України трудовий договір - це “угода між співробітником і власником підприємства, установи, організації або вповноваженим ним органом чи фізичною особою, по якому співробітник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підпорядкуванням внутрішньому трудовому розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або вповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати співробітнику заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи. Але на жодному підприємстві не передбачена посада арбітражного керуючого, та й внутрішньому трудовому розпорядку його він теж не підкоряється. Крім того, відповідно до ст. 11, 17, 24 Закону призначає арбітражного керуючого і припиняє його повноваження господарський суд (при цьому можливі пропозиції або клопотання кредиторів щодо конкретних кандидатур). Тобто вибирати боржнику не приходиться - йому призначають арбітражного керуючого, і при цьому в Законі про банкрутство не передбачено, що комітет кредиторів або господарський суд мають право зобов'язати боржника укласти трудовий договір з арбітражним керуючим.

До того ж згідно ст. 97 КЗпП України “конкретні розміри тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок робітникам, посадових окладів що служать, а також надбавок, доплат, премій і винагород встановлюються власником або вповноваженим ним органом...”. У даному випадку встановлення розміру оплати праці арбітражному керуючому віднесено до компетенції комітету кредиторів з наступним його затвердженням господарським судом. Крім того, “звіт про оплату праці, винагороду, відшкодування витрат арбітражного керуючого. Затверджується рішення господарського суду...”.

Як бачимо, укладення арбітражним керуючим трудового договору з боржником - питання дуже суперечливе і неврегульоване, хоча і розв'язується за певних умов (наприклад, у випадку якщо боржник добровільно введе в штатний розклад посаду арбітражного керуючого, прийме на роботу призначену судом особу і встановить йому зарплату в розмірі, затвердженому судом).

Чи можуть кредитори бути роботодавцями для арбітражного керуючого. У п. 1 ст. 27 Закону, поряд з іншими джерелами коштів для оплати праці арбітражного керуючого, названі також і кошти кредиторів, а в п. 2 тієї ж статті зазначено, що кредитори й інвестори можуть створювати фонд для оплати праці, відшкодування витрат і винагороди арбітражного керуючого. Саме кредитори (в особі свого комітету) клопочуться перед арбітражним судом про призначення арбітражного керуючого і встановлюють йому розмір оплати праці. Та й працює арбітражний керуючий з метою задоволення законних інтересів кредиторів (хоча і зобов'язаний при цьому враховувати інтереси боржника). Цілком логічно було б припустити, що саме з кредиторами і повинний вступити арбітражний керуючий у трудові відносини.