Главная Коллекция "Otherreferats" Государство и право Цивільні права і свободи людини, громадянина за Конституцією України

Цивільні права і свободи людини, громадянина за Конституцією України

Верховенство Закону та його неухильне дотримання як один з важливіших принципів вольної демократичної держави. Права і свободи людини в історичному розвитку. Конституційне закріплення політичних, економічних, соціальних та культурних прав громадянина.

Рубрика Государство и право
Вид дипломная работа
Язык украинский
Дата добавления 14.07.2009
Размер файла 80,7 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Страница:

7

ДОНБАСЬКИЙ ІНСТИТУТ ТЕХНІКИ ТА МЕНЕДЖМЕНТУ

МІЖНАРОДНОГО НАУКОВО-ТЕХНІЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ

ДИПЛОМНА РОБОТА

ТЕМА:

«ЦИВІЛЬНІ ПРАВА І СВОБОДИ ЛЮДИНИ, ГРОМАДЯНИНА ЗА КОНСТИТУЦІєЮ УКРАЇНИ»

розробила: студентка групи ПР-01

Кузiна Ю. В.

(підпис)

Керівник роботи

Робота допущена до захисту «________» _______________________2002 г.

Робота захищена «_____» ___________________________2005 г. з

оцінкою _________________________ ____________________________________ (підпис керівника)

Донецьк, 2005

РЕФЕРАТ

Дипломна робота: 77 сторінок, 2 таблиць, 25 літературних джерел.

Дипломна робота складається з двох розділів, введення, висновку та переліку літератури.

У першому розділі розглядаються теоретичні питання, пов'язані з конституційним закріпленням основних прав, свобод людини та громадянина.

У другому розділі на основі практичної інформації провадиться оцінка дійсного стану прав людини.

У третьому розділі запропоновані шляхи та методи вдосконалювання громадянином своїх невід'ємних цивільних прав і свобод на практиці.

Мета -- дати критичну оцінку існуючого положення, щодо реалiзацiї цивільних прав і свобод людини, громадянина по конституції України, а також запропонувати шляхи та методи вдосконалювання невід'ємних цивільних прав і свобод людини та громадянина.

ВСТУП

Українське суспільство, поряд з іншим цивілізованим світом, прагне до справедливості, добробуту та свободи у самому широкому розумінні цих слів. Незважаючи на великі труднощі та перешкоди, Україна рухається шляхом демократичних змін, будівництва демократичної держави, тобто до справжнього народовладдя.

Одним з важливіших принципів вiльної демократичної держави і основою народовладдя є верховенство Закону та його неухильне дотримання.

Основним Законом держави є Конституція, як втілення істотних прав людини (громадянина) на справедливість, свободу та добробут.

У цьому аспекті, предметом дослідження цієї роботи є права і свободи людини, закріплені в спеціальному розділі Конституція України 1996 року, який іменується "Права, свободи та обов'язки людини і громадянина". Цей розділ розміщений після розділу "Загальні засади" і перед розділами про органи влади, що підкреслює важливе значення інституту прав і свобод людини.

Перш за все, таке виділення в Конституції певного кола прав громадян в спеціальний розділ пояснюється не їх відмінністю від інших конституційних прав і свобод, а вимогами систематизації норм Конституції. Місце тих чи інших прав і свобод в Конституції не впливає і не може вплинути на їх природу. По-друге, права й свободи є основними не тільки фактично, а й юридично, оскільки вони закріплені в Конституції.

Конституція, як відомо, закріплює лише головні, принципові положення, які, діючи безпосередньо, у необхідних випадках розкриваються і конкретизуються в інших законодавчих актах, розвиваються в поточному законодавстві. При реалізації конституційних прав, свобод та обов'язків громадян має діяти принцип їх найвищої юридичної сили. Це означає виконання обов'язків усіма суб'єктами права в сфері правотворчості і правореалізації.

По-перше, органи виконавчої влади і за їх уповноваженням громадські організації зобов'язані видавати такі підзаконні нормативні акти, які повністю відповідають конституційним положенням про основні права, свободи й обов'язки громадян. Норми поточного, галузевого законодавства не можуть обмежувати конституційні права і обов'язки громадян при їх конкретизації й розвитку, якщо це прямо не передбачено Конституцією.

По-друге, органи всіх гілок державної влади зобов'язані вживати законодавчі, організаційно-правові, виховні та інші заходи для забезпечення повної і всебічної реалізації громадянами своїх конституційних прав, виконання ними покладених на них основних обов'язків.

По-третє, кожний державний орган може і має в межах своїх повноважень в установленому законом порядку тлумачити й застосовувати конституційні та галузеві норми так, щоб при цьому надавався пріоритет таким рішенням, які б забезпечували найповніше здійснення громадянами їхніх конституційних прав і свобод, виконання ними своїх основних обов'язків.

Виконання зазначених вимог створює режим конституційної законності, в умовах якого будь-яка конституційна норма про основне право, свободу або обов'язок діє реально і безпосередньо, до того ж, права й свободи людини і громадянина захищаються судом.

1. Права і свободи в історичному розвитку

Біля трьохсот років людство на різних мовах повторює слова “права людини”. Подання про людську волю, достоїнство, особисту незалежність, суспільні справедливості, з яких згодом виросла концепція прав людини, існували в плині всієї історії людства. Люди міркували про справедливість і волю завжди.

У різні історичні епохи поняття «зміст й обсяг прав і свобод» не були однаковими. До початку xx ст. права людини регулювалися винятково внутрішньодержавним правом, тому що держави виходили з позиції, що питання прав людини є внутрішньою справою держави. Традиційне міжнародне право робило лише одне виключення, вважалося правомірним застосування чинності в «гуманних» цілях, для захисту життя і майна своїх громадян перебуваючи на території іноземної держави, а також для захисту національних, етнічних і релігійних меншостей. Створення ООН і прийняття її Уставу поклали початок новому етапу міждержавних відносин у цій області. Устав ООН -- перший в історії міжнародних відношень багатобічний договір, що заклав основи розвитку співробітництва держав по правах людини. Вже у Декларації ООН від 01.01.1942 р., яку підписали 26 країн (через якийсь час ще 21), була закладена ідея Загальної декларації прав і свобод.

Міжнародні угоди, якi дiють у світі, містять систему принципів і норм дотичних прав людини. Ці угоди можна розділити на 3 великі групи:

1. Загальна декларація прав людини(Пакти про права людини);

2.Міжнародні конвенції про захист прав людини в період збройних конфліктів:

- Гаазька конвенція 1899, 1907р.р.;

- Женевскі конвенції, 1949р. і додаткові протоколи прийняті до них в 1977р.

3.Документи, у яких регулюються відповідальність за злочинні порушення прав людини, як у мирний час так й у період збройних конфліктів:

- вироки міжнародних військових трибуналів у Нюрнберге й Токіо;

- Конвенція про попередження злочину геноциду;

- Конвенція про непреминимости строк давнини до військових злочинів й злочинам проти людства;

- Конвенція про припинення злочинів апартеїду й покарання за нього.

Однак наводячи приклад історичних етапів розвитку конституційних прав і свобод людини, не слід забувати про етап становлення державності в Україні і формування, закріплення прав і свобод людини, як найвищої соціальної цінності держави.

Пiсля вiдновлення деpжавної незалежностi Укpаїни у 1991p. пеpшочеpговими завданнями стали пiдготовка i пpийняття нового Основного Закону деpжави - Конституцiї. Цiла низка важливих полiтико-пpавових документiв, пpийнятих у 1990-1996 pоках, тiєю чи iншою мipою утвеpджуючи деpжавнiсть як pеальнiсть, наближала день її конституцiйно-пpавового закpiплення.

До таких документів належать:

Декларація про державний суверенітет України (16 липня 1990p.);

Концепція нової Конституції України (19 червня 1991p.);

Акт проголошення незалежності України (24 серпня 1991p.) та його всенародне підтвердження на Всеукраїнському референдумі 1 грудня 1991p.;

Закон України про правонаступництво (12 вересня 1991p.);

Офіційний проект Конституції України від 2 липня 1992p. (підготовлений Робочою групою Конституційної Комісії під керівництвом професора Леоніда Юзькова), його нова редакція від 26 жовтня 1993p.;

Конституційні проекти політичних партій та окремих громадян України 1993-96 років;

Конституційний Договір між Верховною Радою України i Президентом України «Про основні засади організації та функціонування державної влади i місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України (8 червня 1995p.)»;

Проект Конституції України, підготовлений Робочою групою Конституційної Комісії України i схвалений цією Комісією 11 березня 1996p.;

Проект Конституції України, допрацьований Тимчасовою спеціальною комісією, створеною відповідно до Постанови Верховної Ради України від 5 травня 1996p. Ця комісія i доводить конституційний процес до логічного кінця - до ухвалення 28 червня 1996 року нової Конституції України.

Пpийнята Конституцiя увiбpала в себе свiтовий досвiд деpжавотвоpення, зафiксувала основи мiжнаpодного спiвpобiтництва, є пеpшим i сеpйозним кpоком на цьому шляху. Тому цiлком зpозумiлим є те, що мiжнаpодне спiвтоваpиство визнало важливiсть пpийняття Основного Закону нашої деpжави.

Таким чином, Конституцiю слiд pозглядати як основу подальшого pозвитку законодавства i пpавової системи у цiлому. Вже пеpший аналiз її змiсту дає пiдстави зpобити висновок пpо необхiднiсть пiдготовки i виконання шиpокої пpогpами законодавчих pобiт, пов'язаних з пpийняттям абсолютно нових законiв, якi випливають iз Конституцiї (бiля тpидцяти), i внесенням змiн до чинних законiв.

Найбільш важливим розділом Конституції є другий pоздiл «Пpава, свободи та обов'язки людини i гpомадянина». Це один з найбiлиших, можна сказати, центpальних pоздiлiв. Зi 161 статтi -- 48 мiститься у цьому pоздiлi. Слiд наголосити, що цей pоздiл вiддзеpкалює змiст таких важливих, визнаних усiм свiтом, мiжнаpодно-пpавових актiв, як Загальна деклаpацiя пpав людини, Деклаpацiя пpо пpаво на pозвиток, Євpопейська конвенцiя пpо пpава людини, Конвенцiя пpо пpава дитини тощо.

Від народження кожна людина має певні права.

10 грудня 1948 Генеральна Асамблея Організації Об'єднаннях Націй проголосила Загальну декларацію прав людини (далі Декларація ). В цій Декларації записані всі невід'ємні права кожної людини. Україна, як Член ООН зобов'язалася дотримуватися цієї Декларації, тому в Конституції України були відбиті положення Декларації. Варто привести приклад дотичних цивільних прав і свобод людини:

Статтi 1 та 2 Декларації стверджують: Усі люди народжуються вільними та рівними у гідності та правах. Кожному надаються всі права і свободи, викладені у цій Декларації незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного чи соціального походження, майнового стану, народження або іншої ознаки. Рівність всіх осіб в їх правах затверджена у статтях 21 та 24 Конституції України (далі Конституції).

Стаття 3 Декларації проголошує право людини на життя, свободу та особисту недоторканість. Ці права затверджені у статтях 27 та 29 Конституції.

Стаття 4 Декларації забороняє рабство. Стаття 43 Конституції забороняє використання примусової праці.

Стаття 5 Декларації стверджує право людини на повагу до власної гідності, жодна людина не може бути піддана катуванню або жорстокому, нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню. Це право закріплено у 28 статті Конституції.

Статті 6, 8, 10 Декларації затверджують право людини захищати свої права за допомогою незалежних та безсторонніх судів на основі рівності всіх людей перед законом. Стаття 55 Конституції проголошує право людини захищати свої права за допомогою судів, стаття 129 проголошує незалежність судів.

Стаття 7 Декларації проголошує рівність людей перед законом. Це право затверджено статтею 24 Конституції України.

Стаття 9 Декларації проголошує: “Ніхто не може бути підданий свавільному арешту, триманню під вартою або вигнанню”. Стаття 29 Конституції унеможливлює свавільний арешт та тримання під вартою, стаття 25 унеможливлює вигнання.

Стаття 11 Декларації прокламує використання презумпції невинності при розгляді справ та стверджує необерненість дії права. Використання презумпції невинності при розгляді справ затверджено статтею 62 Конституції а необерненість дії права затверджена статтею 58 Конституції.

Стаття 12 Декларації прокламує захист особистого життя, житла, кореспонденції, честі та репутації від свавільного втручання. Стаття 32 Конституції проголошує недоторканість особистого життя, честі та репутації. Стаття 30 Конституції проголошує недоторканість житла, а стаття 31 підтверджує право кожного на таємницю листування, телефонних розмов та іншої кореспонденції.

Конституція закріплює в Україні основи державної політики, спрямованої в першу чергу на забезпечення прав і свобод людини і гідних умов її життя. Вона заклала серйозний фундамент для розвитку демократичної, соціальної і правової держави, у якій людина, її життя й здоров'я, честь і достоїнство. Недоторканність і безпека зізнаються найвищою соціальною цінністю. Через зміст Конституції проводиться надзвичайно коштовна й гуманна ідея про те, що саме держава функціонує для людини, відповідає перед нею за свою діяльність, а не навпаки. І це є головним її боргом. Адже український народ є джерелом влади, що він реалізує через відповідні органи державної влади й органи місцевого самоврядування. Тому держава з її апаратом повинна служити, у першу чергу, своєму народу.

2. Конституційне закріплення основних прав, свобод людини і громадянина

Права людини розглядаються як основа конституціалізма тому що головний зміст у створенні Конституції-забезпеченні волі і безпеки людини від сваволі державної влади. Ідея про те, що люди від народження вільні й рівноправні, що ним від народження належить ряд основних невідчужуваних прав лягла в основу конституційно-правових актів. Тим самим, права людини, залишаючись політичним імперативом, здобували юридичну форму й ставали важливим інститутом конституційного й міжнародного права. Однак Конституція й конституційні нормативні акти проводять розходження між правами людини й правами громадянина. Права громадянина закріплюються в Конституції як права приналежній особі що має громадянство даної держави й тому в самій нормі присутня теза “громадянин”.

Демократичний характер нової Конституції випливає не тільки із принципів конституційного ладу, але й з норм, що визначають правове положення особистості, установлених у другому розділі Конституції «Права, волі й обов'язки людини й громадянина». Цей розділ є одним із ключових у Конституції, оскільки одна з основ правової державності -- ідея затвердження й забезпечення прав і воль людини.

Основою правового положення особистості виступають права, волі й обов'язки людини й громадянина, які утворять правовий статус особистості. Ядром правового статусу особистості, і, у цілому, правового положення є конституційний статус особистості. Цим поняттям охоплюється сукупність закріплених у Конституції прав, воль й обов'язків особистості.

Конституція закріплює наступні принципи:

- людина, його життя й здоров'я, честь і достоїнство, недоторканність і безпека - найвища соціальна цінність (ст. 3);

- вільний розвиток особистості (ст. 23);

- невідчужуваність і непорушність прав і воль людини (ст. 21);

- необмеженість правового статусу людини й громадянина їхнім конституційним статусом (ст. 22);

- недопущення звуження змісту й обсягу існуючих прав і воль при прийнятті нових законів або внесення змін у чинні закони (ст. 22);

- воля й рівноправність людей (ст. 21);

- рівність конституційних прав і воль громадян і рівність громадян перед законом (ст. 24);

- рівність прав чоловіків і жінок (ст. 24);

- єдність прав й обов'язків (ст. 24);

- неможливість позбавлення громадянства й права перемінити громадянство (ст. 25);

- неможливість виселення громадянина України за межі України або видачі його іншій державі (ст. 25);

- рівність правового статусу іноземців й осіб без громадянства із правовим статусом громадян України за виключеннями, установленими Конституцією, законами або міжнародними договорами України (ст. 26);

- рівноправність чоловіка й жінки в шлюбі (ст. 51);

- рівноправність дітей незалежно від походження (ст. 52).

Конституція розмежовує поняття «людина» і «громадянин» і виходить при цьому з визнання ідеї «природних», «природжених», «невідчужуваних» прав людини, суть якого полягає в тому, що права людини належать йому від народження, мають природний характер, а держава може лише регулювати їхнє здійснення й установлювати для них гарантії, але не може їх скасувати. Лише у випадку введення надзвичайного або воєнного стану держава може, винятково на тимчасовій основі, обмежувати можливість здійснення деяких прав і воль. По закінченні дії цих режимів права й волі відновлюються в повному обсязі. Відповідно до загальновизнаних принципів і нормам міжнародного права невід'ємні права й волі кожної людини повинні шануватися іншою державою незалежно від наявності в людини громадянства даної держави.

Конституція розмежовує поняття «право» і «воля». Однак це в цілому рівнозначні, співпадаючі по обсязі, поняття. Крім того, вважається, що термін «воля» законодавець використовує в тому випадку, коли вказує на максимальну волю вибору варіанта поводження особистості в тій або іншій сфері громадського життя, а при вказівці на можливість користування конкретним благом застосовується термін «право».

3. Система конституційних прав і свобод

Рівність прав не в тім,

що всі ними користуються,

а в тім, що вони всім дані.

Сенека

Кожна людина живе в тій або іншій державі і має зв'язок із суспільством, у якому вона живе. Кожна держава визначає характер взаємозв'язків суспільства і особистості, держави й громадянина. Держава як офіційний представник суспільства юридично закріплює, насамперед у Конституції, права і обов'язки людини і громадянина.

Світовий і національний досвід дозволяє встановити ряд основних принципів у сфері прав людини і громадянина, які одержали закріплення в Конституції:

Таблиця 1. -- Основні принципи у сфері прав людини і громадянина

Вид права

Стаття в Конституції

Особисті (цивільні) права і свободи громадян України

Стаття 24,25,26,27,29,28,30-35,55, 56,59,62,63.

Політичні права й волі громадян України

Стаття №34,36,38,39,40.

Соціальні, економічні й культурні права

Стаття №43,№44,№45,№41

Право на працю й відпочинок

Стаття №44,№45

Право на освіту

Стаття №53

Право на соціальний захист і достатній життєвий рівень

Стаття №46,№48

Право на житло

Житловий кодекс України

Система конституційних прав і свобод особи охоплює всі сфери життє- діяльності людей і відповідає міжнародним стандартам прав людини. З урахуванням міжнародно-правових стандартів права і свободи класифікуються на: особисті права і свободи; політичні права і свободи; економічні права; соціальні права; екологічні права; культурні права і свободи.

3.1 Поняття і класифікація конституційних прав і свобод

Як було зауважено, Розділ II Конституції України закріплює права, свободи та обов'язки людини і громадянина в Україні. У юридично-навчальній літературі, існує декілька класифікацій конституційних прав і свобод, але суттєво вони не відрізняються. Таким чином, права та свободи людини і громадянина можна умовно поділити на декілька розділів (за сферами суспільного життя):

1. Особисті права громадян України - “це права, що передбачені для

задоволення особистих потреб, інтересів людини” [3, с. 7].

Конституція першорядне значення відводить особистим правам і свободам, які по Конституції УРСР 1978 р. були значно «урізані» у порівнянні з міжнародними стандартами прав людини і у переліку конституційних прав і свобод громадян України займали останнє місце, що фактично відображало

відношення держави до цієї групи прав.

Особисті (або природні) права й свободи складають першооснову правового статусу людини і громадянина. Більшість із них мають абсолютний характер, тобто є не тільки невідчужуваними, а й не підлягають обмеженню. Ця група прав і свобод громадян забезпечує недопустимість посягання державних органів, громадських організацій, службових осіб на життя, здоров'я, свободу, честь і гідність людини та недопустимість свавільного позбавлення її життя [6, с. 26].

Встановлюючи межі і правила зовнішнього втручання в особисте життя людини, держава дбає про порядок, заснований на суворому додержанні законів, норм моралі, правил співжиття. Водночас держава не відмовляється від тих чи інших заходів примусу щодо осіб, які порушують закони, норми моралі і принципи демократичного суспільства.

Захист прав людини здійснюється різними галузями права. Так, Кримінальний кодекс України передбачає конкретні міри покарання за небезпечні злочини, зокрема, за вбивство, тілесні пошкодження, пограбування, хуліганство тощо; Кодекс законів про працю України містить норми про охорону праці і техніку безпеки тощо; Цивільний кодекс регулює питання, пов'язані з відшкодуванням збитків, заподіяних особі тощо.

Серед досить численних громадянських прав і свобод умовно можна виділити дві основні групи: права і свободи, які захищають людину від свавілля з боку інших осіб, та права і свободи, які захищають людину від свавілля з боку держави [7, с. 436].

Перша група громадянських прав і свобод незначна, причому деякі з них містять юридичні гарантії від свавілля як з боку окремих осіб, так і держави водночас. До них належать: право людини на життя і повагу до її гідності; право на свободу і особисту недоторканність; право чинити опір насильству. Згідно з ідеями "правової держави" і "панування права", держава не тільки зобов'язана виконувати свої власні закони, а й не може допускати будь-яких актів свавілля відносно своїх громадян.

Ці ідеї втілені в конституційному праві, яке встановлює численні юридичні гарантії, що захищають особу від свавілля з боку держави та її органів. Передбачені гарантії реалізовуються у таких правах і свободах, як недоторканність житла, таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, невтручання у сімейне й особисте життя тощо.

Можна навести перелік особистих прав і свобод людини і громадянина, закріплених у відповідних статтях діючої Конституції України:

1) рівність перед законом (ст. 24);

2) право на життя (ст. 27);

3) повага честі і гідності (ст. 28);

4) вільний розвиток індивідуальності (ст. 23);

5) гідне існування (ст. 48);

6) недоторканість особистості (ст. 29);

7) свобода (ст. 29);

8) недоторканість житла (ст. 30);

9) безпека (ст. 32);

10) вільне пересування та вибір місця проживання (ст. 33);

11) свобода світогляду (ст. 11, Ст. 35);

12) захист (ст. 29, 59);

13) захист своїх та чужих прав та свобод (ст. 44);

14) право на захист свого та оточуючих життя і здоров'я від протиправних посягань (ст. 27, 55);

15) охорона законом особистого та подружнього життя (ст. 32);

16) вільний вступ до шлюбу (ст. 51);

17) тайна листування, телефонних розмов та телеграфних повідомлень (ст. 31);

18) право на розвиток національної самобутності (ст. 53, 11);

19) право на судовий захист та оскарження (ст. 29, 32);

Серед наведеного переліку особистих прав треба приділити більшу увагу розгляду прав людини на життя і повагу до її гідності, права на свободу і особисту недоторканність, права на недоторканність житла, таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, правам на невтручання у сімейне й особисте життя, тому що, серед особистих прав, вони розуміються як фундаментальні, природні права людини.

Право людини на життя і повагу до її гідності.

Це право проголошується всіма міжнародно-правовими актами про права людини і майже всіма конституціями країн світу як невід'ємне право людини, що охороняється законом. “Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя” (ст. 27 Конституції України).

Право на життя передусім передбачає проведення державою миролюбної політики, яка виключає війни та конфлікти. У мирних умовах гарантії цього права не зводяться до заборони вбивства -- це закріплюється Кримінальним кодексом кожної країни. Держава зобов'язана організувати ефективну боротьбу зі злочинністю, особливо з терористичними акціями.

Право на свободу і особисту недоторканність.

Конституційне право на свободу є одним з найбільших соціальних благ, яке не тільки створює умови, необхідні для всебічного задоволення потреб особи, а й забезпечує демократичний розвиток суспільства. Право на свободу є не що інше, як сама свобода, тобто можливість здійснювати будь-які правомірні дії. У цьому праві закладено обмеження для свободи інших людей, особливо посадових осіб, які мають можливість застосовувати примус до людей. У нерозривному зв'язку з ним знаходиться особиста недоторканність людини, яка поширюється на її життя, здоров'я, честь, гідність. Ніхто не вправі силою або погрозами примушувати людину до будь-яких дій, піддавати її катуванню, обшуку чи завдавати шкоди здоров'ю. Людина вправі сама розпоряджатися власною долею, обирати свій життєвий шлях (укладати шлюб, брати участь у голосуванні, найматися на роботу тощо).

Недоторканність житла, таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції.

Право на недоторканність житла (ст. 30 Конституції України) є правом кожного на державну охорону його житла від незаконних вторгнень, обшуків та інших посягань з боку службових осіб та окремих громадян. Ця стаття передбачає, що не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду або обшуку інакше, як за мотивованим рішенням суду. У рішенні суду мають бути чітко визначені місце проведення обшуку або огляду, а також перелік осіб чи предметів, які підлягають розшукові чи арештові. При проведенні обшуку обов'язкова присутність понятих з числа незацікавлених у справі осіб, які мають засвідчити факти і результати проведення обшуку та огляду майна.

Правом на охорону житла користуються особи, які є його власниками, законними орендарями або які проживають за договором найму. При цьому житлом визнається і місце тимчасового перебування (готель, будинок-інтернат, гуртожиток, пансіонат). Недоторканність поширюється на особисті речі та папери, що виключає незаконні обшуки та вилучення документів. Але в житло можуть вселятися люди, які мають на це право, -- такі дії не є порушенням недоторканності, навіть у випадках незгоди інших проживаючих.

Безперечно, у невідкладних випадках, пов'язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, що підозрюються у вчиненні злочину, можливий інший, встановлений законом, порядок проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду і обшуку.

Право таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, передбачене ст. 31 Конституції України, є важливою гарантією права на недоторканність приватного життя особи, її особистої та сімейної таємниці, але воно не може бути зведене тільки до неї. Вимога права про забезпечення таємниці повідомлень виходить за межі приватного життя і значною мірою поширюється на сферу службових або суспільних відносин.

Свобода пересування, вибору місця проживання, право вільного залишення території України.

Право на свободу пересування, вибір місця проживання, вільне залишення території України належить кожному, хто на законних підставах перебуває в Україні. Отже, цього права позбавлені особи, які проникли в країну внаслідок порушення візового режиму або законодавства про в'їзд. Закріплюючи це право, держава тим самим захищає територію країни, а також своїх громадян, котрі відповідно до своїх інтересів та без усяких перепусток можуть переїжджати з однієї місцевості в іншу й визначати собі місце проживання.

Стаття 33 Конституції України, у якій закріплене це право, повністю відповідає вимогам Загальної декларації прав людини [2], Міжнародного пакту про громадянські і політичні права. Це повністю стосується як свободи пересування, вибору місця проживання в межах країни, так і можливості залишати свою країну і повертатися до неї.

Закріплення зазначених прав у конституційній нормі має велике значення саме по собі, але воно ще й посилюється тією обставиною, що зі свободою пересування і вибору місця проживання тісно пов'язана реалізація багатьох інших конституційних прав і свобод громадян, наприклад, права власності й спадкування, права на житло, працю, охорону здоров'я і медичну допомогу, виборчі права та ін.

Важливе значення має закріплення в Конституції права вільно виїжджати за межі України та безперешкодно повертатися. Порядок реалізації цього права встановлюється Законом України від 21 січня 1994 р. "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України".

Згідно із Законом, громадянинові України може бути тимчасово відмовлено у праві виїзду за кордон у таких випадках:

1. якщо він обізнаний з відомостями, що становлять державну таємницю;

2. у нього неврегульовані аліментні, договірні чи інші невиконані зобов'язання;

3. проти нього порушено кримінальну справу;

4. засуджений за вчинення злочину;

5. ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням;

6. підлягає призову на строкову військову службу;

7. свідомо сповістив про себе неправдиві відомості;

8. до нього подано цивільний позов до суду;

9. за вироком суду визнаний особливо небезпечним рецидивістом чи перебуває під адміністративним наглядом міліції.

Даний перелік є вичерпним, і кожна підстава припиняє свою дію по закінченню визначеного часу (відбуття покарання, виконання зобов'язань). Істотним у праві на виїзд з України є те, що громадянин України не може бути позбавлений права у будь-який час повернутися в Україну.

2. Політичні права - “передбачені для забезпечення можливості участі в здійсненні народовладдя, участі в управлінні державними суспільними справами”. [3, с. 7].

До політичних прав і свобод громадян України, закріплених Конституцією, відносяться:

1) право об'єднання в політичні партії, громадські організації та профспілки (ст. 36);

2) громадянство (статті 4, 25,26);

3) свобода слова, думки, поглядів та переконань (ст. 34);

4) свобода друку (розповсюдження інформації) (ст. 34);

5) свобода мітингів, зборів, походів і демонстрацій (ст. 39);

6) право обирати та бути обраним (ст. 38);

7) право брати участь в управлінні державою та громадськими справами (ст. 38);

8) обговорювати та приймати закони та рішення загальнодержавного та місцевого значення (ст. 38);

9) вносити до державних та громадських організацій пропозиції та запити (ст. 40);

10) право на погашення збитків, спричинених незаконними діями посадових осіб (статті 32, 62);

11) право на оскарження дій посадових осіб, установ, організацій і т.п. (ст. 55).

3. Економічні права - “використання їх дає можливість особистості реалізувати себе, отримати економічну незалежність через створення матеріальних і духовних благ та їх розподіл, задовольнити побутові чи інші потреби” [3, с. 8].

Окрему важливу групу основних прав і свобод людини та громадянина України складають соціально-економічні права.

Конституція України 1996 р. виходить з принципово нової ідеології в закріпленні цих прав порівняно з ідеологією колишніх радянських конституцій, в яких проголошувалась вирішальна роль держави у наданні людині економічних прав. Це особливо виявляється у питанні про власність.

Найважливішим елементом правового статусу особи в умовах соціальної ринкової економіки є приватна власність, яка включає право людини і громадянина володіти, користуватися та розпоряджатися своєю власністю та мати доходи. Держава зобов'язана гарантувати захист приватної й інших форм власності.

Соціально-економічні права -- це можливості людини брати участь у виробництві матеріальних та інших благ. Ці права належать кожному громадянинові. Вони визначають місце людини в економічному і соціальному житті та складають основу правового статусу громадянина як трудівника.

За змістом Конституції, можна навести наступний перелік соціально-економічних прав та свобод:

1) право приватної власності (ст. 41);

2) право на користування природними та іншими об'єктами суспільної власності (статті 13, 41)

2) право на підприємницьку діяльність (ст. 42);

3) право на труд, на вибір професії та сфери діяльності (ст. 43);

4) право на відповідні умови праці (ст. 43);

5) право на справедливу оплату праці (ст. 43);

6) право на соціальне забезпечення та захист (ст. 46);

7) право на захист прав споживачів (ст. 42);

8) право на страйки з приводу економічних та соціальних питань (ст. 44);

4. Соціальні та культурні права - “надають можливість брати участь в розподілі матеріальних та суспільних благ, гарантують безпеку для життя і здоров'я, вільний шлях до духовних цінностей, передбачують можливість задоволення культурних потреб та їх розвитку” [3, с. 9].

Розуміння соціальних прав у Конституції України пов'язане з концепцією соціальної держави.

Як відомо, ця концепція притаманна демократичним країнам світу. Основою її є принцип відповідальності держави за забезпечення своїм громадянам прожиткового мінімуму, який закріплюється в законодавстві.

На визнання західними, а згодом і постсоціалістичними, державами соціальних прав як необхідного елемента правового статусу особи вирішальне значення мало закріплення цих прав на міжнародному рівні, передусім у Міжнародному пакті про економічні, соціальні й культурні права 1966 р. Крім того. Міжнародною організацією праці було прийнято більш як 100 конвенцій і рекомендацій відносно соціальних прав людини й громадянина.

Згідно з Конституцією України, основні соціальні права становлять собою певні можливості людини користуватися соціальними благами у сфері матеріального виробництва, трудової діяльності, освіти, здоров'я, відпочинку, які передбачені у відповідних статтях Основного Закону. Соціальні права і свободи є одним з найбільш численних видів прав, які проголошені й закріплені Конституцією. Цей вид прав був пріоритетним і в попередній Конституції України, але тепер ці права значно розширені й наповнені новим змістом.

Відповідно до чинної Конституції, систему соціальних прав складають:

1) право на працю i відпочинок (ст. 45).

2) право на соціальний захист (ст. 46)

3) право на житло (ст. 47);

4) право на охорону здоров'я, медичну допомогу (ст. 49);

5) право на безпеку довкілля (ст. 50) (соціально-екольгічне право);

6) право на освiту (ст. 53);

7) свобода лiтературної, художньої, наукової i технiчної творчостi

3.2 Принципи правового статусу громадян України і їхнє закріплення в Конституції

Обсяг прав і свобод, якими людина може користуватися в державі, а також обсяг покладених на нього обов'язків, перебувають у прямiй залежності від його правового стану, що служить передумовою інших елементів правового положення особистості.

Правовий (цивільний) стан особистості відображає приналежність особи до громадянства України, або приналежність особи до громадянства іншої держави або неприналежність особи як до громадянства України, так і до громадянства будь-якої іншої держави (особа без громадянства). Відомі також інші правові (цивільні) стани.

Громадянство -- це стійкий правовий зв'язок особи з державою, що виражається в сукупності їхніх взаємних прав, обов'язків і взаємної відповідальності.

Держава визнає і гарантує права і свободи людини, захищає його за кордоном. Громадянин дотримується законів і приписання держави, виконує встановлені йому обов'язки.

Громадянство України регулюється Конституцією, Законом України «Про громадянство України» і прийнятими відповідно до них іншими нормативно-правовими актами.

Право на громадянство є невід'ємним правом людини. Конституція встановлює, що громадянин України не може бути позбавлений громадянства і права перемінити громадянство, не може бути виселений за межі України або виданий іншій державі. Україна гарантує турботу і захист своїм громадянам, що перебувають за її межами.

Громадянами України є:

особи, незалежно від походження, соціального й майнового положення, расової і національної приналежності, статі, утворення, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, роду і характеру занять, які до моменту вступу в чинність Закону України «Про громадянство України» (14 листопада 1991 р.) проживали в Україні, не були громадянами інших держав і не заперечували проти придбання громадянства України;

особи, які працювали по державному напрямку, проходили військову службу або навчалися за межами України, за умови, якщо вони народилися або довели, що постійно проживали на її території, не складалися в громадянстві інших держав і не пізніше чим через п'ять років після вступу в чинність Закону «Про громадянство України» виявили бажання стати громадянами України;

особи, які придбали громадянство України відповідно до Закону України «Про громадянство України».

Документами, що підтверджують громадянство України, є паспорт громадянина України, а для осіб до 16 років - свідоцтво про народження. Iнститут громадянства в Українi засновано на наступних принципах:

єдиного громадянства;

збереження громадянства України при укладенні і розірванні шлюбу;

збереженні громадянства України особами, що проживають за межами України;

захисту громадян України за кордоном;

неприпустимості видачі громадянина України іноземній державі;

невизнання за громадянином України приналежності до громадянства іноземної держави.

Громадянство України здобувається:

по народженню;

по походженню;

шляхом прийому до громадянства України;

внаслідок надання Громадянства України;

по інших підставах, передбаченим Законом України «Про громадянство України»;

по підставах, передбаченим міжнародними договорами України.

Іноземці й особи без громадянства можуть бути по їхніх клопотаннях прийняті в громадянство України.

Умовами прийому до громадянства України є:

відмова від іноземного громадянства;

постійне проживання на території України протягом останніх п'яти років;

володіння українською мовою в обсязі достатньому для спілкування;

наявність законних джерел існування;

визнання і виконання Конституції.

Зазначені вимоги можуть не враховуватися лише у виняткових випадках за рішенням Президента України відносно окремих осіб, що мають видатні заслуги перед Українською державою. Спрощений порядок надання громадянства України може застосовуватися до жінок, якi перебувають у шдюбi з громадянином України, на їхнє прохання і за умови відмови від іноземного громадянства.

У громадянство України не приймаються особи, які:

вчинили злочин проти людства або здійснювали насильницькі дії проти національної державності України;

засуджені до позбавлення волі за тяжкі злочини.

Громадянство України припиняють:

внаслідок виходу із громадянства України;

внаслідок втрати громадянства України;

по підставах, передбаченим міжнародними договорами України.

Вихід із громадянства України здійснюється по клопотанню особи в порядку, встановленому Законом.

У виході із громадянства України може бути відмовлено, якщо особа, що збудила клопотання про вихід, має невиконані зобов'язання перед державою або майнові зобов'язання, з якими зв'язані істотні інтереси громадян або державних організацій, кооперативних і суспільних об'єднань.

Вихід із громадянства України не допускається, якщо особу, що збудила клопотання про вихід, притягнуто до кримінальної відповідальності в якості обвинувачуваного або у відношенні його є закон, що вступив в чинність і підлягає виконанню за вироком суду.

Громадянство України втрачається:

внаслідок надходження особи на військову службу, службу безпеки, у поліцію, органи юстиції або в інші органи державної влади і керування в іноземній державі без згоди на те державних органів України;

якщо громадянство України придбано внаслідок подання свідомо неправдивих відомість або фальшивих документів;

якщо особа, що перебуває за межами України, не встала на консульський облік протягом п'яти років.

При зміні громадянства батьків, внаслідок якого обоє стають громадянами України або обоє виходять із громадянства України відповідно змінюється громадянство їхніх дітей, що не досягли 14 років.

У вирішенні питань громадянства України беруть участь Президент України, органи внутрішніх справ, Міністерство закордонних справ України, дипломатичні представництва й консульські установи України. Президент України ухвалює рішення щодо:

прийома до громадянства України;

відновлення в громадянстві України;

вихода із громадянства України;

втрати громадянства України.

Органи внутрішніх справ (МВС України, МВС Автономної Республіки Крим, УВС областей, міст Києва і Севастополя):

приймають від осіб, що проживають на території України, заяви з питань громадянства України й разом з необхідними документами направляють на розгляд Президента України;

визначають приналежність осіб, що проживають на території України, до громадянства України;

реєструють втрату громадянства України особами, що проживають на території України.

МЗС України, дипломатичні представництва і консульські установи України:

приймають від осіб, що постійно проживають за кордоном, заяви з питань громадянства і разом з необхідними документами направляють на розгляд Президента України;

визначають приналежність осіб, що постійно проживають за кордоном, до громадянства України;

реєструють втрату громадянства України особами, що постійно поживають за кордоном;

ведуть облік громадян України, що постійно проживають за кордоном.

Правове положення інших основних правових станів особистості в Україні (іноземності, безгромадянства) регулюється Конституцією і Законом України «Про правовий статус іноземців».

Принципи, конституційного статусу особистості мають важливе значення, оскільки встановлюють комплекс керівних ідей, що становлять політико-правовий фундамент правового положення особистості. Україна, захищаючи свій суверенітет і незалежність, виходячи з мети забезпечення гідних умов життя і реальних можливостей, закріплює певні права й свободи і надає гарантії їхнього здійснення тільки своїм громадянам. Так, тільки громадяни України можуть бути суб'єктами права власності на землю, мають право голосу на виборах і референдумах, можуть бути членами політичних партій, що діють в Україні.

4. Механізми, гаранті та форми реалізації конституційних прав громадянина

Механізми та гарантії реалізації конституційних прав громадянина включають наступні елементи:
- це форма реалізації прав, при якій суб'єкт використає можливість наданою юридичною нормою.
- це форма реалізації, при якій громадянин строго діє в рамках правової норми дотримуючись установлених заборон.
- це форма реалізації прав, при якій суб'єкт робить активні дії у виконання покладених на нього обов'язків.
Як відомо, забезпечення прав i свобод громадян -- головне завдання демократичної держави. Діяльність держави щодо реалізації цієї функції складається з забезпечення гарантій прав громадян, створення умов для реалізації прав громадян, повсякденної організації відповідних процесів у суспільстві. Статті 55-64 Конституції України містять гарантії забезпечення та захисту прав громадян.
Слід зазначити, що передбачається захист прав i свобод в органах суду, також право звертатись до Уповноваженого Верховної Ради з прав людини та в міжнародні органи. Окремо зафіксований порядок обмеження прав i свобод в умовах воєнного чи надзвичайного стану, а також права, які взагалі не можуть бути обмежені.
Гарантії -- це прийоми і способи за допомогою яких права і свободи можуть бути реалізовані. Відсутність гарантій не дозволяє здійснити в реальному житті задекларовані права і свободи. Види гарантій:
1. Загальні:
- духовні (рівень освіти, загальної і політико-правової культури);
- організаційні (сукупність заходів, наявність яких створює умови щодо застосування нормативно-правових актів);
- економічні (без достатнього рівня економічного розвитку, більшість соціальних прав не можуть бути реалізовані);
- політичні (сукупність заходів спрямованих на створення режиму оптимальної реалізації прав і свобод).
2. Спеціальні (юридичні), якi мiстяться в нормативних актах. Найбільш важливі з них:
- рівність всіх громадян перед законом;
- заборона на виконання явно злочинного розпорядження або наказу навіть в умовах воєнного часу або надзвичайного стану;
- юридична відповідальність носить індивідуальний характер;
- презумпція невинності;
- громадянин має право на кваліфіковану юридичну допомогу;
- громадянин має право оскаржити в суді дії державних органів і суб'єктів державної влади, що порушують права і свободи громадян.
Таким чином, гарантії реалізації і захисту прав і свобод особи - це сукупність економічних і політичних умов, а також система правових засобів, що забезпечують реальність здійснення і захисту прав і свобод людини і громадянина.
Гарантії дозволяють здійснити перехід від передбаченої в законі можливості до дійсності. Без закріплення відповідних гарантій система прав і свобод носила б декларативний характер.
У широкому змісті поняттям «гарантії» охоплюється вся сукупність об'єктивних і суб'єктивних факторів, які спрямовані на фактичну реалізацію прав, свобод і обов'язків особистості, на усунення можливих причин і перешкод їх неповного або неналежного здійснення й захисту прав від порушень.
Конституція не тільки містить досить широкий і демократичний перелік прав і свобод людини і громадянина, але закріплює гарантії їхньої реалізації й захисту. При цьому економічні й політичні гарантії випливають як з Розділу I Конституції, що встановлює принципи конституційного ладу України, так і з більшості статей Роздягнула II, що закріплюють конкретні права і свободи особи. У той же час юридичні гарантії втримуються компактною групою в ст. 55-63 Розділу II.
Конституція формулює юридичні гарантії прав і свобод людини і громадянина:
- право на захист прав і свобод людини судом (ст. 55);
- право на оскарження в суді рішень, дій або бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (ст. 55);
- право звертатися за захистом своїх прав до Вповноваженого Верховної Ради України по правах людини (ст. 55);
- право після використання всіх національних коштів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод у відповідні міжнародні судові установи або відповідні органи міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна (ст. 55);
- право будь-якими незабороненими законом коштами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних зазіхань (ст. 55);
- право на відшкодування за рахунок держави або органів місцевого самоврядування матеріального і морального збитку, заподіяного незаконними рішеннями, діями або бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (ст. 56);
- право знати свої права й обов'язки (ст. 57);
- заборона зворотної дії законів й інших нормативно-правових актів, крім випадків, коли вони зм'якшують або скасовують відповідальність особи (ст. 58);
- право на правову допомогу (ст. 59);
- право не виконувати явно злочинні розпорядження або накази (ст. 60);
- ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за те саме правопорушення (ст. 61);
- особа вважається невинним у здійсненні злочину і не може бути піддано карному покаранню, поки його провина не буде доведена в законному порядку й установлена обвинувальним вироком суду (презумпція невинності) (ст. 62);
- ніхто не зобов'язаний доводити свою невинність у здійсненні злочину (ст. 62);
- обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом, а також на припущеннях. Всі сумніви щодо доведеності провини особи витлумачуються на його користь (ст. 62);
- право не давати показання або пояснення у відношенні себе, членів родини або близьких родичів (ст. 63);
- підозрюваний, обвинувачуваний або підсудний має право на захист (ст. 63).
Право людини на життя і повагу до її гідності.
Гарантіями права на життя є системи охорони здоров'я і, зокрема, попередження дитячої смертності, охорони від нещасних випадків на виробництві, профілактики дорожньо-транспортних пригод, пожежної безпеки та ін.
Особливе значення має питання про смертну кару. Відповідно до ст. 6 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права в країнах, що не скасували смертної кари, смертні вироки можуть виноситися тільки за найтяжчі злочини, згідно з законом, який діяв під час вчинення злочину. Смертні вироки не виносяться за злочини, вчинені особами, молодшими 18-ти років, і не виконуються щодо вагітних жінок.
Ст. 28 Конституції України закріплює право кожного на повагу до його гідності. Ця якість людини рівнозначна праву на повагу та обов'язку поважати інших. Вона досягається формуванням особи, яка усвідомлює свою свободу, рівність та захищеність.
Гідність конкретизується у правах людини, які захищає держава. Гідність, якщо вона належним чином захищена, -- це фундамент демократії та правової державності.
Конституція встановлює, що ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню. Ця норма відтворює положення ст. 7 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права і розглядає катування та інші жорстокі види поводження і покарання, що принижують гідність особи, як грубі порушення прав людини. Але, по суті, цілям захисту гідності служать й інші норми Конституції: право на достатній життєвий рівень, недоторканність приватного життя, захист людиною своєї честі та доброго імені, заборона збору інформації про приватне життя, заборона насильницького проникнення в житло тощо.
Чимало правових норм, які забезпечують гідність людини, закріплені у кримінальному, кримінально-процесуальному, цивільному законодавстві.
Так, Кримінально-процесуальний кодекс України встановлює, що забороня-ється домагатися визнання від звинуваченого своєї вини шляхом насильства і погроз. Також передбачається відповідальність за доведення до самогубства особи шляхом жорстокого з нею поводження або систематичного приниження її людської гідності, відповідальність за незаконне позбавлення волі, вчинене способами, небезпечними для життя або внаслідок заподіяння фізичних страждань.
Відповідно до ст. 7 Цивільного кодексу України “громадянин або організація вправі вимагати у судовому порядку спростування відомостей, які ганьблять їхню честь та гідність, якщо той, хто поширив такі відомості, не доведе, що вони відповідають дійсності” [8, с. 18].
У ч. 3 ст. 28 Основного Закону встановлено, що жодна людина без її добровільної згоди не може бути піддана медичним, науковим чи іншим дослідам. Добровільність одержання згоди людини на проведення зазначених дослідів означає, що людина не може піддаватися будь-яким формам насильства для одержання такої згоди.
Право на свободу і особисту недоторканність.
Гарантії свободи і безпеки особи виступають у формі кримінально-правової заборони будь-яких зворотних дій громадян і посадових осіб. Обмеження цієї свободи допускаються тільки на основі закону та в законних формах, усі заходи примусу мають бути під судовим контролем.

Страница:


Подобные документы

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.

© 2000 — 2023, ООО «Олбест» Все права защищены