Юридична відповідальність

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Кафедра теорії держави та права

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

«Юридична відповідальність»

Зміст

Вступ

1. Ознаки юридичної відповідальності

2. Поняття і види юридичної відповідальності

3. Кримінальна відповідальність

4. Адміністративна відповідальність

5. Цивільно-правова відповідальність

6. Дисциплінарна та матеріальна відповідальність

Література



Вступ

Право завжди пов'язане з суспільним життям людини. Людина є носієм і основним споживачем його приписів (норм), а її інтереси і потреби - джерелом змісту правил поведінки людей в суспільстві. Право забезпечує загальний порядок, що проявляється в суспільній поведінці людей, установ, організацій і держави. Право проявляє себе як загальний - обов'язковий порядок, що панує над волею кожної людини. Правове регулювання - це проголошення державою вимог до людини в формі правових приписів, з одного боку, та виконання особою цих вимог (правових обов'язків) - з другого. Право - це специфічна форма регулювання поведінки людей, сукупність правил поведінки (норм), встановлених або санкціонованих державною владою, що виражають інтереси, потреби та надії переважної більшості громадян, що створили державу з метою захисту їх прав, свобод і власності, стабілізації суспільних відносин, встановлення цивілізованого правового порядку в країні, зміцнення і розвитку держави.

Сучасне суспільство надало людині широкі права і свободи, до використання яких необхідно підходити відповідально. Можливості людини в сучасному суспільстві набагато зросли. Говорячи про особливості права, що відрізняють їх від інших соціальних норм, треба звернути увагу на винятково важливе значення правових обов'язків. У співвідношенні між правами та обов'язками (з прав та обов'язків головно складається право) провідне місце посідають обов'язки, оскільки від рівня виконання обов'язків залежить рівень прав. Адже права однієї особи залежать від виконання обов'язків іншою особою. Наприклад, право громадян на освіту залежить від виконання державою свого обов'язку щодо організації освіти в країні: будівництва шкіл, підготовки вчителів, забезпечення навчання в школах підручниками, обладнанням тощо. Якщо держава нічого не зробить у цій галузі, не виконає свого юридичного обов'язку перед народом, то право громадян на освіту не буде ними реалізоване. Основний соціальний обов'язок людини - це необхідність певної її поведінки, об'єктивно зумовленої конкретно-історичними потребами існування інших людей, націй, народу, його соціальних груп і всього людства. Але чим більше людині дається, тим більше з неї і питають. Ми живемо у світі, де кожний залежить від усіх, а усі від кожного. У цих умовах безвідповідальна поведінка є соціальним злом. Наприклад, безвідповідальне ставлення робітника до своїх обов'язків спричиняє вироблення неякісної продукції, незадоволення потреб громадян. У результаті безвідповідального ставлення учня до навчання з нього виросте неосвічена, некорисна для суспільства людина. Навіть за жартівливе пустування доводиться інколи «розраховуватися» з державою, нести законну, тобто юридичну відповідальність.



1. Поняття і види юридичної відповідальності

Відповідальність - це обов'язок відповідати за свої вчинки, тобто покладення на особу, яка порушила певне правило, обов'язку перетерпіти негативні наслідки своєї поведінки.

Розрізняють такі основні види відповідальності:

- моральна

- політична

- юридична

Моральна відповідальність полягає у негативній оцінці та осуді суспільством проступку і особи, яка його скоїла.

Політична відповідальність - це обов'язок суб'єкта політичних відносин відповідати за свої дії та рішення перед тим колективом чи організацією, які наділили його владними повноваженнями.

Юридична відповідальність - це передбачені та врегульовані нормами права відносини між правопорушником і державою в особі уповноважених нею органів або іншою особою з приводу скоєного правопорушення.

Фактично юридична відповідальність являє собою визначені законом негативні наслідки, що супроводжують порушника від імені держави за скоєне правопорушення.

Ознаками юридичної відповідальності є те, що вона:

- має публічний характер, тобто здійснюється офіційно;

- нерозривно пов'язана з державним примусом, оскільки є одним із її видів;

- є таким видом примусу, який може бути застосований лише уповноваженим органом і лише у межах його компетенції;

- як правило, до юридичної відповідальності притягується тільки особа, що скоїла правопорушення, хоча вийнятки з цього правила є, наприклад, відповідальність за чужу вину, за шкоду спричинену джерелом підвищеної небезпеки тощо;

- її фактичною підставою є наявність у діянні особи складу правопорушення, тобто сукупності об'єктивних і суб'єктивних ознак, що визначають конкретне діяння як правопорушення;

- потребує й процесуальні підстави, тобто мотивованого рішення уповноваженого органу про притягнення конкретної особи до конкретного виду відповідальності (вирок, рішення або ухвала суду чи постанова адміністративного органу);

- передбачає обов'язок правопорушника перетерпіти лише такі негативні наслідки своєї протиправної поведінки, як визначені уповноваженим органом згідно з вимогами закону, зокрема у межах санкції порушеної статті.

Щодо виходу за межі санкції, то тут діють такі загальні правила: призначати покарання лише визначеною санкцієї вищої межі уповноважений орган не вправі, але за наявності особливих пом'якшуючих обставин призначити покарання нижче нижчої межі він може.

За змістом юридична відповідальність полягає у застосуванні до правопорушників заходів державного впливу, які можуть бути присікаючого, запобіжного, карального, правовідновлюючого, компенсаційного або виховного характеру.

Присікаючи заходи - спрямовані на негайне припинення протиправних дій, наприклад затримання правопорушника.

Запобіжні заходи (профілактичні, превентивні) - спрямовані на усунення умов, які сприяли вчиненню правопорушення, наприклад належна організація обліку та зберігання моральних цінностей, охорони громадського порядку тощо.

Каральні заходи - полягають у несприятливих для правопорушника наслідках, звернених безпосередньо на його особу, тобто не пов'язаних з відновленням порушених прав інших осіб. Ці заходи спрямовані на охорону інтересів суспільства в цілому і конкретних осіб, зокрема, шляхом запобігання правопорушенням. Наприклад, у сучасних умовах таким заходом є позбавлення волі, але історії цих правовідносин відомі й смертна кара, каторжні роботи та ін.

Правовідновлюючі заходи - полягають у покладенні на правопорушника обов'язку усунути негативні наслідки, спричинені його протиправними діями. Наприклад, примусове повернення майна з чужого незаконного володіння, поновлення на роботі незаконно звільненої особи. Хоча ці заходи й спрямовані насамперед на відновлення порушених прав, але вони виконують як попереджувальну, так і виховну функції.

Компенсаційні заходи - це примусове відшкодування завданих правопорушенням матеріальних чи моральних збитків.

Виховні заходи - це вплив на свідомість і поведінку суб'єктів правовідносин з метою виховання у них поваги до права і бажання діяти згідно з приписами правових норм.

Отже, юридична відповідальність виконує такі функції, як:

- присікаючи

- запобіжна (профілактична, превентивна)

- виховна

- правовідновлююча

- компенсаційна

- каральна

Притягання до юридичної відповідальності здійснюється у порядку, визначеному нормами процесуального права: кримінально-процесуального, цивільно-процесуального, господарсько-процесуального, адміністративно-процесуального тощо.

Усі види юридичної відповідальності є наслідками відповідних правопорушень і виступають у вигляді державного примусу, що застосовується до правопорушників. Але якщо навіть до правопорушника й застосовуються відповідні санкції, вони не повинні бути тільки карою за вчинене ним правопорушення, тому що юридична відповідальність насамперед виконую функції забезпечення існуючого правопорядку, боротьби з правопорушеннями та запобігання їм.

Саме тому метою юридичної відповідальності є не тільки кара за скоєне правопорушення, а й виховання і перевиховання правопорушників та запобігання скоєнню правопорушень як ними, так і іншими особами.

Юридична відповідальність виконує такі завдання як:

- відновлення порушеного права

- відшкодування спричинених збитків (заподіяної шкоди)

- позбавлення особи правопорушника можливості й далі скоювати правопорушення припинення правопорушень

- виховання у правопорушника та інших осіб поваги до права і бажання діяти відповідно до приписів правових норм

- покарання винного

Залежно від виду юридичної відповідальності домінуючим може бути одне з перелічених завдань.

Мета юридичної відповідальності деталізується через мету покарань та стягнень, які застосовуються в окремих галузях права.

Наприклад, згідно зі ст.. 50 Кримінального Кодексу України «Покарання є заходом примусу, що застосовуються від імені держави за вироком суду до особи. визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

А згідно зі ст.. 23 КЗпП «Адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, вимоги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами».

Що ж до принципів юридичної відповідальності, то серед них розрізняють:

- наявність правових підстав, згідно з чим правопорушенням визнається лише діяння, яке до його скоєння було заборонене законом, що набрав чинності і був доведений до загального відома;

- пропорційність покарання своєму правопорушенню, тобто і правопорушення і покарання за нього повинні оцінюватись з урахуванням загальновизнаних принципів оцінки соціальних цінностей, а тому покарання має бути справедливим;

- невинуватість особи, тобто та особа визнається невинуватою доти, доки її вина не буде доведена у визначеному законом порядку (хоча у приватноправовоих відносинах, зокрема у цивільному праві, діє принцип винуватості особи, що зобов'язує її особисто доводити, що шкода настала не з її вини);

- мотивованість - тобто відповідальність повинна застосовуватись лише за винне діяння, скоєне суб'єктом правовідносин, що доведене системою доказів, які відповідаюьб вимогам закону;

- обгрунтованість - тобто відповідальність повинна базуватись на всебічному дослідженні обставин справи, належній оцінці доказів та аргументованості висновку про необхідність притягнення особи саме до такого виду відповідальності;

- індивідуалізація - тобто при притягненні до відповідальності та обранні міри покарання, слід враховувати як особливості скоєного злочину, так і всі обставини, за якихйого було скоєно;

- ніхто не повинен за одне й те саме правопорушення притягуватись до відповідальності двічі;

- право на захист і змагальність процесу, що сприяє досягненню істини та забезпеченню обгрунтованості рішення;

- недопустимість зміни на гірше - тобто недопустимість погіршення правового становища особи, яка оскаржила рішення про притягненняя її до відповідальності;

- невідворотність - тобто кожне правопорушення має неминуче супроводжуватись певними негативними наслідками для правопорушника, оскільки безкараність не тільки заохочує до скоєння нових правопорушень, а й є поганим прикладом для інших;

- своєчасність відповідальності - означає можливість її застосування лише у межах строку, протягом якого вона має практичний сенс, зокрема у межах строку давності;

- доцільність - особа, яка скоїла правопорушення, може бути повністю або частково звільнена від відповідальності за нього внаслідок добровільного відшкодування нею спричинених збитків, вияву широсердного розкаяння, яке свідчить про її виправлення, внаслідок чого призначене їй покарання є недоцільним;

- гуманізм - відповідальність базується на принципах справедливості, врахування пом'якшуючих обставин, які можуть полегшити участь особи, наприклад особа, яка скоїла правопорушення, може бути повністю або частково звільнена від відповідальності або відбуття покарання внаслідок її тяжкої хвороби;

- законність - юридична відповідальність можлива лише за діяння, передбачені законом; передбачає наявність у діянні правопорушника складу правопорушення;

- здійснюється згідно з вимогами закону; її процесуальною підставою є мотивоване рішення уповноваженого органу про притягнення правопорушника до відповідальності та застосування до нього лише санкцій, визначених законом.

Підстави юридичної відповідальності - це умови, за наявності яких можливе притягнення правопорушника до юридичної відповідальності.

З теоретичного погляду юридична відповідальність заснована на об'єктивних і суб'єктивних передумовах.

Об'єктивні передумови юридичної відповідальності - це наявність норм права і суспільних відносин, учасники яких як носії прав і обовязків здатні адекватно реагувати на приписи, закладені у цих нормах, та наявність у діянні учасників цих правовідносин складу правопорушення. Іншими словами, це наявність правил, що врегульовують певне коло суспільних відносин і наявності факту порушення цих правил (наявність діяння).

А суб'єктивні передумови юридичної відповідальності - це свобода волі особи та її вина.

З позицій чинного законодавства умовами юридичної відповідальності визнаються:

- наявність норми права, що визначає певне діяння як правопорушення і передбачає можливість притягнення до юридичної відповідальності за це діяння (наприклад, конкретна стаття Особливої частини Кримінального кодексу);

- факт правопорушення, тобто вчинення особою - суб'єктом правовідносин, конкретного протиправного діяння;

- факт застосування права уповноваженим органом у формі винесення індивідуального правового акта про притягнення конкретної особи до юридичної відповідальності. Наприклад, рішення чи вирок суду, постанова чи рішення іншого органу.

Фактичною підставою юридичної відповідальності є наявність у діянні особи складу правопорушення, тобто сукупності об'єктивних і суб'єктивних ознак, що визначають конкретне діяння як правопорушення (тобто в умовах публічних правовідносин - це об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єкт, суб'єктивна сторона, а в умовах приватних правовідносин - це протиправність діяння, наявність шкоди, наявність вини та наявність причинового звязку між протиправним діянням і заподіяною шкодою).

А процесуальною підставою юридичної відповідальності є факт застосування права уповноваженим органом, тобто мотивоване рішення цього органу про притягнення конкретної особи до конкретного виду юридичної відповідальності. Наприклад, рішення суду з цивільної справи або вирок суду з кримінальної справи, постанова адміністративної комісії тощо.

2. Види юридичної відповідальності

Вид і характер правопорушення визначає вид і характер юридичної відповідальності. А оскільки скільки є галузей права, стільки ж є й видів правопорушень, то на перший погляд складається враження, що скільки є видів правопорушень, то стільки ж мало б бути й видів юридичної відповідальності. Але такої закономірності тут немає. І фактично, з одного боку, є галузі права, які не зумовлюють аналогічної відповідальності, наприклад замельне, сімейне право, а з другого - є види відповідальності, які не кореспондуються з аналогічними галузями права. Наприклад, дисциплінарна та матеріальна відповідальність. І склалося так історично, а тому розрізняють такі види юридичної відповідальності як:

- кримінальна;

- адміністративна;

- цивільно-правова;

- господарсько-правова;

- дисциплінарна;

- матеріальна;

- конституційна;

- міжнародно-правова.

Кримінальна відповідальність настає за скоєння злочину і є найсуворішим видом юридичної відповідальності.

Вона має виключно особистий характер, а тому її суб'єктами можуть бути лише особи, що скоїли злочин і вона не може бути перекладена на інших осіб.

За чинним законодавством України її суб'єктами можуть бути лише фізичні особи, але у світовій практиці її суб'єктами визнаються не тільки фізичні, а й юридичні особи.

Вона заснована на преземпції невинуватості, тобто особа визнається невинуватою, поки її вина не буде доведена судом. Вона зумовлює судимість, тобто визначені законом негативні наслідки, які супроводжують особу і після відбуття нею покарання. 1. Копєйчиков В.В. Загальна теорія держави і права: Навчальний посібник / А.М.Колодій, С.Л.Лисенков та інші. -К.: Юрінком Інтер, 2000. - 320с.

Таким чином, під кримінальною відповідальністю треба розуміти закріплену в кримінальному законі оцінку від імені держави в особі уповноважених нею органів конкретного діяння як злочину.

Кримінальна відповідальність настає лише при умові, якщо у скоєному конкретному злочині є склад певного злочину.

Кримінальна відповідальність - це обов'язок особи дати звіт про свої дії уповноваженим на те державним органам (дізнання, попереднього розслідування, прокуратури, суду), а також перетерпіти певні обмеження, страждання, відчути примусову дію кримінального закону. Частиною кримінальної відповідальності є застосування покарання до винного.

Кримінальна відповідальність, як і кожний вид юридичної відповідальності, грунтується на конституційному принципі законності. Це, зокрема, означає, що кримінальній відповідальності і покаранню підлягає лише особа, винна у вчиненні злочину. Крім цього, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законномупорядку і встановлено обвинувальним вироком суду (ст. 62 Конституції України, ст. 2 Кримінального кодексу України).

Підстави і принципи кримінальної відповідальності визначаються кримінальним правом. Кримінальне право є системою юридичних норм, встановлених Верховною Радою України, які визначають не лише підстави і принципи кримінальної відповідальності, а й те, які суспільно небезпечні діяння є злочинами і які покарання можуть бути застосовані до осіб, котрі вчинять злочини. Єдиним джерелом кримінального права є закон. Він може бути прийнятий лише Верховною Радою України. Жодний інший орган держави не має права встановлювати кримінальну відповідальність. Немає злочину і покарання поза кримінальним законом. Отже, усі питання, пов'язані з кримінальною відповідальністю і покаранням, можуть бути вирішені лише на підставі положень, закріплених у кримінальному законі. В жодних інших актах (указах Президента, декретах уряду, рішеннях судових та інших правоохоронних органів) не може бути визначено, які дії слід вважати злочином і які покарання застосувати за їх вчинення.

Норми, які містяться в кримінальному законі, за своїм змістом бувають двох видів. Перші визначають завдання кримінального законодавства, підстави кримінальної відповідальності, а також інші положення, які стосуються усіх чи більшості злочинів, загальні для них. Такі норми називаються нормами Загальної частини кримінального права. Інші ж - передбачають ознаки окремих видів злочинів (наприклад, крадіжка, зґвалтування, хуліганство) й конкретні види та розміри покарання за їх вчинення. Ці норми називають нормами Особливої частини.

Кримінально - правові норми систематизовані і викладені в окремому законі - Кримінальному кодексі України (скорочено КК). Чинний КК схвалений Верховною Радою 5 квітня 2001 року. За час, що минув від його прийняття, до КК України вносилися зміни та доповнення, щоб врахувати появу в суспільстві нових злочинних діянь, посилити покарання за окремі види посягань або, навпаки, виключити кримінальну відповідальність за дії, які перестали бути небезпечними для суспільства. І серед дорослих, і серед дітей широко розповсюджена хибна думка, що закон за скоєний підлітком злочин ніяких серйозних заходів не передбачає, що неповнолітні користуються в цій сфері особливими привілеями і пільгами. Однак позиція кримінального закону інша. „Неповнолітні” несуть кримінальну відповідальність на тих же засадах, що й дорослі злочинці. Гуманізм зовсім не означає потурання. КК України не надає пільги неповнолітнім, не забезпечує їм імунітет від кримінальної відповідальності, а лише диференціює таку відповідальність з урахуванням специфіки особистості. 1

Особливості кримінальної відповідальності неповнолітніх, передбачені КК України, наступні:

- кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину і виповнилося шістнадцять років (ч.1 ст.22 КК);

- особи, що вчинили злочини у віці від чотирнадцяти до шістнадцяти років, підлягають кримінальній відповідальності лише за умисне вбивство (ст. ст. 115-117), посягання на життя державного чи громадського діяча, працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця, судді, народного засідателя чи присяжного у зв'язку з їх діяльністю, пов'язаною із здійсненням правосуддя, захисника чи представника особи у зв'язку з діяльністю, пов'язаною з наданням правової допомоги, представника іноземної держави (статті 112, 348, 379, 400, 443), умисне тяжке тілесне ушкодження (стаття 121, частина третя статей 345, 346, 350, 377, 398), умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження (стаття 122, частина друга статей 345, 346, 350, 377, 398), диверсію (стаття 113), бандитизм (стаття 257), терористичний акт (стаття 258), захоплення заручників (статті 147 і 349), зґвалтування (стаття 152), насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом (стаття 153), крадіжку (стаття 185, частина перша статей 262, 308), грабіж (статті 186, 262, 308), розбій (стаття 187, частина третя статей 262, 308), вимагання (статті 189, 262, 308), умисне знищення або пошкодження майна (частина друга статей 194, 347, 352, 378, частини друга та третя статті 399), пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів (стаття 277), угон або захоплення залізничного рухомого складу, повітряного, морського чи річкового судна (стаття 278), незаконне заволодіння транспортним засобом (частини друга, третя статті 289), хуліганство (стаття 296).

Ознаки, характерні для окремих видів злочинів і яке покарання може бути призначене особі за конкретний злочин, описано в конкретних статях Особливої частини КК України які згруповані в окремі розділи: Злочини проти основ національної безпеки України; Злочини проти життя та здоров'я особи; Злочини проти волі, честі і гідності особи; Злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи; Злочини протии виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина; Злочини проти власності; Злочини проти у сфері господарської діяльності; Злочини проти довкілля; Злочини протии громадської безпеки; Злочини проти безпеки виробництва; Злочини протии безпеки руху та експлуатації транспорту; Злочини проти громадського порядку та моральності; 3лочини у сфері обігу наркотичних засобів,психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів та інші злочини проти здоров'я населення; Злочини у сфері охорони державної таємниці, недоторканості державних кордонів, забезпечення призову та мобілізації; Злочини проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян; Злочини у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп'ютерів), систем та комп'ютерних мереж; Злочини у сфері службової діяльності; Злочини проти правосуддя; Злочини проти встановленого порядку несення військової служби (військові злочини); Злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку. 1

Ст.Ст.44-49, КК України передбачено звільнення від кримінальної відповідальності. Ст. 97 КК України передбачено звільнення від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру до неповнолітнього, та ст.106 КК України звільнення від кримінальної відповідальності та відбування покарання у зв'язку із закінченням строків давності.

Статтею 5 КК передбачено зворотну дію закону про кримінальну відповідальність у часі.

1. Закон про кримінальну відповідальність, який скасовує злочинність діяння або пом'якшує кримінальну відповідальність, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, що вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість.

2. Закон про кримінальну відповідальність, що встановлює злочинність діяння або посилює кримінальну відповідальність, не має зворотної дії в часі.

Закон про кримінальну відповідальність, який частково пом'якшує відповідальність, а частково її посилює, має зворотну дію в часі лише у тій частині, яка пом'якшує відповідальність. Правознавство за редакцією Михайла Настюка- вид.друге- Львів видавництво ”Світ” 1995р.

Основи держави і права за редакцією доц. Настюка М.І.-вид. 2-е доп. І випр.- Львів 1994р.

Адміністративна відповідальність настає за скоєння адміністративного проступку.

Згідно з Кодексом України про адміністративні правопорушення, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія або бездіяльність, яка посягає на права і свободи громадян, державний або громадський порядок, власність, на встановлений порядок управління, за що законодавством передбачена адміністративна відповідальність. 1

Отже, ознаками адміністративного правопорушення є протиправність, винність, караність.

Ознака - протиправності адміністративного правопорушення випливає з того, що воно заборонене законом, оскільки може завдати шкоди або загрожувати небезпекою. Протиправність виділяє адміністративні правопорушення серед інших, хоч і неправомірних дій, на вчинення яких законом не встановлено будь-яких правових заборон. В такому випадку мова може йти про порушення моральних або інших соціальних норм.

Протиправність охоплює проступки, які завдають безпосередньої шкоди інтересам особи, матеріальним речам, а також ті, що не пов'язані із настанням шкідливих наслідків, а криють у собі лише загрозу, небезпеку такої шкоди. Наприклад, порушення правил пожежної безпеки при відсутності шкідливих наслідків тягне за собою адміністративну відповідальність. Такі поступки засвідчують небажання підкорятися закону, загальнообов'язковим правилам, тобто посягають на правову форму.

Протиправне діяння (дія або бездіяльність) вважається адміністративним правопорушенням (проступком) лише тоді, коли встановлено вину особи у його вчиненні, а також доведено причиновий зв'язок між таким діянням і шкідливими наслідками, якщо такі настали.

Вина особи може виражатись у двох формах: умислу і не обережності.

Вчиненим умисно адміністративне правопорушення визнається тоді, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків. Прикладом умисного правопорушення є дрібне розкрадання державного або колективного майна.

Адміністративне правопорушення вважається вчиненим з не обережності тоді, коли особа, яка його вчинила, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своєї дії чи бездіяльності, однак легковажно розраховувала на їх відвернення, або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоч повинна була і могла б їх передбачити. Кодекс України про адміністративні правопорушення - К.: Вид. «Сірін»; 2000р. - 168с.

Необережність у різноманітній формі (самовпевненості, легковажності, недбалості, неуважності, необдуманості) може стати причиною багатьох порушень правил технічної і пожежної безпеки, дорожнього руху, санітарно-протиепідемічних правил та інших, де суб'єктами відповідальності переважно виступають службові особи. Встановлення форми вини має значення при призначенні стягнення.

До ознак адміністративного правопорушення належить також суспільна небезпека. Однак слід зауважити, що законодавець безпосередньо не говорить, що адміністративне правопорушення -- це суспільне небезпечне діяння, воно швидше суспільне шкідливе. Аналіз змісту правопорушень Особливої частини Кодексу про адміністративні правопорушення свідчить, що суспільна небезпека не є універсальною ознакою всіх без винятку адміністративних правопорушень, багатьом з них вона не властива.

Характерною ознакою адміністративних правопорушень є караність. Це означає, що за їх вчинення до особи можуть бути застосовані заходи державного примусу. Проте в законі передбачено виняток з цього правила, коли встановлюється можливість звільнити порушника від адміністративної відповідальності при малозначимості правопорушення або можливість обмежитись щодо винного усним зауваженням з боку органу (службової особи), уповноваженого вирішувати справу.

До неї, як правило, притягують уповноважені органи виконавчо - розпорядчої влади безпосередньо (контролери, інспектори,начальники тощо) і лише в деяких випадках - суди (судді). Її суб'єктами можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. Її наслідки для особи мають негативне юридичне значення протягом року з моменту виконання адміністративного стягнення. 1

Щоб уявлення про адміністративне правопорушення було повним, треба розглянути його юридичний склад:

- суб'єкт;

- об'єкт;

- суб'єктивну сторону;

- об'єктивну сторони.

Суб'єктом адміністративного правопорушення може бути громадянин України, якому виповнилось 16 років, а також іноземці та особи без громадянства. Законодавець окремо виділяє серед суб'єктів службових осіб, покладаючи на них підвищену порівняно з іншими громадянами відповідальність, якщо порушення ними загальнообов'язкових правил водночас є порушенням службових обов'язків. Правознавство за редакцією Михайла Настюка- вид.друге- Львів видавництво ”Світ” 1995р.

Обов'язковою умовою, за якої особа може вважатись суб'єктом правопорушення, є її осудність, тобто здатність оцінювати свої дії і керувати ними.

Об'єктом адміністративного правопорушення виступають суспільні відносини, які складаються в сфері адміністративно-організаційної діяльності і порядку управління, регулюються адміністративним правом, а також нормами інших галузей права (трудового, цивільного, фінансового, земельного та ін.). Об'єктом посягання адміністративного правопорушення може бути і сама людина, її здоров'я, честь і гідність. Залежно від того, що є об'єктом посягання, адміністративні правопорушення поділяються на різні види, перелік яких містить Особлива частина Кодексу про адміністративні правопорушення. Це правопорушення проти особи, прав і свобод громадян; порушення санітарно-гігієнічних і санітарно-протиепідеміч-них правил і норм; правопорушення в галузі охорони навколишнього природного середовища та використання природних ресурсів; порушення проти власності; порушення на транспорті, в галузі дорожнього господарства і зв'язку; порушення громадського порядку та громадської безпеки та ін.

Суб'єктивну сторону адміністративного правопорушення визначає вина особи, мета і мотив її поведінки. Центральне місце займає оцінка вини, тобто психічного ставлення особи до вчиненого нею протиправного діяння.

Мета і мотив - це факультативні ознаки суб'єктивної сторони, і вони не завжди присутні. Але в багатьох випадках їх наявність впливає на зміст правопорушення.

Об'єктивна сторона адміністративного правопорушення характеризується наявністю самого діяння (дій або бездіяльності), протиправних наслідків та причиненого зв'язку між ними (останні не завжди є обов'язковими). Більшість правових порушень скоюється шляхом дії, активної протиправної поведінки (дрібне хуліганство, самовільне захоплення земельних ділянок). Протиправна поведінка може виражатись і в бездіяльності - безквитковий проїзд у транспорті, невиконання санітарних вимог.

Факультативними ознаками об'єктивної сторони є місце, час, спосіб і засоби вчинення правопорушення, які в багатьох випадках мають кваліфікуюче значення (браконьєрство - полювання в недозволений час або в недозволеному місці чи забороненими засобами).

Цивільно - правова відповідальність - це відповідальність фізичної або юридичної особи перед іншою особою, а у визначених законом випадках - і перед державою за невиконання або неналежне виконання покладених на неї договором або законом цивільно - правових обов'язків, а також у випадках заподіяння шкоди іншій особі.

Цивільно-правова відповідальність поділяється на договірну і позадоговірну.

Договірна відповідальність настає в разі порушення договору.

Позадоговірна відповідальність настає у випадках вчинення шкоди чужому здоров'ю або майну, коли між заподіювачем шкоди і потерпілим цивільно-правового договору не було. Відповідальність настає лише за наявності певних умов:

а) вини;

б) протиправності дії (бездіяльності);

в) наявності майнової шкоди;

г) причинного зв'язку між протиправною дією і шкодою,

Тільки сукупність зазначених умов дає підставу для притягнення до цивільно-правової відповідальності.

Вина як умова цивільно-правової відповідальності. Загальним принципом цивільно-правової відповідальності є принцип вини, тобто відповідальність настає лише за вини заподіювача шкоди. Якщо вини не буде встановлено - то, як правило, не буде і відповідальності. Цивільне законодавство на відміну від кримінального встановлює презумпцію вини боржника. Це означає, що особа, яка не виконала зобов'язання або вчинила позадоговірну шкоду вважається винною, поки не доведе протилежне.

Вину визначають як психічне ставлення особи до своєї протиправної дії. Вона може бути у формі умислу або не обережності. Якщо правопорушник передбачає негативні наслідки своєї протиправної поведінки і бажає їх настання або ставиться до їх настання байдуже, ця особа діє умисно - вина у формі умислу. Не обережність - це передбачення настання негативних наслідків своєї протиправної дії, але з легковажним наміром їх відвернути, уникнути, тобто правопорушник не бажає настання цих негативних наслідків.

Протиправність дії боржника і заподіювача шкоди як умова цивільно-правової відповідальності. Відповідальність настає лише за умови, що дії або бездіяльність, якими вчинено договірну чи позадоговірну шкоду, є протиправними або забороненими законом.

Шкода як умова цивільно-правової відповідальності. Під майновою шкодою слід розуміти будь-яке зменшення наявного майна або неодержання доходів. Грошовий вираз майнової шкоди називають ще збитками.

Збитки поділяються на два види:

а) позитивна шкода;

б) упущена вигода.

Позитивна шкода - це будь-яке зменшення наявного майна.

Упущена вигода - неодержані доходи, які мав би одержати кредитор, якби зобов'язання було виконане.

Причинний зв'язок як умова цивільно-правової відповідальності. Неодмінною умовою відповідальності в цивільному праві є наявність причинного зв'язку між протиправною дією боржника і тим негативним наслідком, що настав в результаті цієї протиправної дії. Іншими словами, майнова шкода настала внаслідок протиправної дії правопорушника.

Її метою є відновлення порушених прав потерпілого та відшкодування збитків, тому вона, як правило, є повною відповідальністю.

Підстави звільнення боржника від відповідальності. Боржник звільняється від відповідальності за невиконання зобов'язання або вчинення позадоговірної шкоди, коли мають місце непереборна сила або випадок.

Непереборна сила - це такі явища природи, яким людина не могла запобігти (землетрус, повінь тощо).

Випадок - такий збіг обставин, за яких виконання зобов'язання стало неможливим, але в цьому ніхто не винен.

Непереборну силу як явище усунути людина не може, випадок як збіг обставин усунути можна і тим запобігти негативним наслідкам. В цьому полягає різниця між непереборною силою і випадком.

Види цивільно-правової відповідальності. При порушенні умов договору настає договірна відповідальність. Якщо вчинена шкода особі, яка не знаходилась в договірних відносинах з заподіювачем шкоди, то має місце позадоговірна відповідальність. Основи держави і права за редакцією доц. Настюка М.І.-вид. 2-е доп. І випр.- Львів 1994р.

Якщо в цивільному правовідношенні приймають декілька зобов'язаних осіб, то може мати місце дольова, солідарна або субсидіарна відповідальність. При дольовій відповідальності кожен із зобов'язаних осіб несе відповідальність тільки в своїй частці. При солідарній відповідальності кредитор має право звернути стягнення на майно всіх боржників, частини їх або одного з них. Виконання солідарного зобов'язання одним з декількох боржників звільняє останніх від відповідальності. Солідарна відповідальність настає лише у випадках, прямо передбачених законом або договором. Субсидіарна або додаткова відповідальність має місце при наявності крім основного боржника ще й додаткового. В разі неможливості відшкодовувати збитки основним боржником до відповідальності притягається додатковий. Наприклад, за вчинену шкоду неповнолітнім віком від 15 до 18 років несе відповідальність він сам при наявності у нього власного майна. Якщо такого майна він не має, то відшкодовувати вчинену ним шкоду зобов'язані його батьки або піклувальники.

Відповідно до цивільного законодавства боржник, що не виконав або виконав неналежним чином зобов'язання, вчинив позадоговірну шкоду, повинен повністю відшкодувати завдані кредитору збитки (витрати, зроблені кредитором, втрату та пошкодження його майна, а також неодержані ним доходи). В певній мірі характер відповідальності за заподіяну шкоду зумовлюється тим, хто її вчинив, яким чином і за яких обставин. Тому цивільне законодавство розрізняє шкоду, заподіяну:

1) джерелом підвищеної небезпеки;

2) посадовими особами державних установ;

3) неповнолітніми і недієздатними громадянами;

4) групове заподіяння шкоди

Цивільне право регулює товарно-грошові, інші майнові та особисті немайнові відносини на засадах рівності сторін, широкої свободи суб'єктів у визначенні своїх прав та обов'язків, За умов переходу до ринкової економіки дотримання порядку, дисципліни і відповідальності набуває особливої ваги. Адже від виконання громадянами та юридичними особами своїх взаємних зобов'язань залежить своєчасне забезпечення населення товарами широкого вжитку, завершення будівництва шкіл, дитячих садків і виробничих об'єктів, надходження грошових коштів на рахунки підприємств у банках, виплата авторам гонорарів за опубліковані твори тощо.

Особливість цивільного права полягає в тому, що воно у своїх нормах містить широкий арсенал впливу на поведінку громадян та організацій через їх інтереси і за допомогою інтересів. Одним із таких способів впливу на майнові інтереси осіб є застосування мір цивільно-правової відповідальності.

Цивільно-правова відповідальність - це покладення на винного правопорушника заснованих на законі невигідних майнових наслідків, які проявляються у позбавленні його певних прав або покладенні на нього додаткових обов'язків. Наприклад, особа проживає в державному будинку і користується житловим приміщенням як наймач. Але своєю поведінкою вона систематично порушує правила співжиття і моралі (бешкетує, пиячить тощо) і створює неможливість спільного проживання з іншими особами в одній квартирі чи в одному будинку. За позовом цих осіб винний може бути виселений із займаного ним приміщення без надання іншої площі за умови, що до нього вже застосовувались заходи попередження і громадського впливу. Виселення тут означає позбавлення права на житлову площу і, отже, є мірою майнової відповідальності.

Покладення на особу додаткових обов'язків як міри відповідальності має місце при пред'явленні вимоги до правопорушника про відшкодування ним збитків або сплату неустойки (штрафу чи пені). Правознавство за редакцією Михайла Настюка- вид.друге- Львів видавництво ”Світ” 1995р. Відповідно до ст. 203 Цивільного кодексу в разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання боржник повинен відшкодувати кредиторові завдані ним збитки. Під збитками розуміються витрати, зроблені кредитором, втрата або пошкодження його майна, а також не одержані кредитором доходи, які він міг одержати, якби зобов'язання було виконано боржником.1

Другою формою відповідальності, яка полягає у покладенні на правопорушника додаткових майнових обов'язків, є сплата ним неустойки.

Відповідно до ст. 179 Цивільного кодексу неустойкою (штрафом, пенею) визнається визначена законом або договором грошова сума, яку боржник повинен сплатити кредиторові в разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання, зокрема в разі прострочення. Наприклад, наймачі повинні щомісяця сплачувати квартирну плату та інші платежі за користування комунальними послугами (газ, світло тощо) не пізніше 10 числа наступного місяця. За порушення цього обов'язку нараховується пеня в розмірі 0,1 відсотка суми платежу за кожен день прострочення, починаючи з 11 числа наступного за оплачуваним місяця.

І відшкодування збитків, і сплата неустойки є додатковими (до основного) обов'язками, бо основний обов'язок боржника полягає у передачі майна, виконанні роботи, сплаті грошей тощо і він виконується на еквівалентній і сплатній засадах. Сплачуючи ж неустойку або відшкодовуючи кредиторові заподіяні збитки, боржник не отримує від нього жодної компенсації, отже, на боржника покладаються всі невигідні майнові наслідки порушення зобов'язання.

Якщо за невиконання або неналежне виконання зобов'язання встановлена неустойка, то, за загальним правилом, збитки відшкодовуються в частині, не покритій неустойкою (так звана залікова неустойка). Законом або договором можуть передбачатись випадки: коли допускається стягнення тільки неустойки, але не збитків (виключна неустойка); коли збитки можуть бути стягнені в повній сумі понад неустойку (штрафна неустойка); коли за вибором кредитора можуть бути стягнуті або неустойка, або збитки (альтернативна неустойка).

Цивільне законодавство передбачає декілька різновидів форм відповідальності. Так, за підставами виникнення прав та обов'язків, за порушення яких встановлена відповідальність, вона поділяється на договірну і позадоговірну.

Договірною вважається відповідальність у формі відшкодування збитків чи неустойки за невиконання або неналежне виконання зобов'язання, яке виникло з договору. Наприклад, за поставку товарів, які виявились недоброякісними (брак), постачальник сплачує покупцеві штраф у розмірі 20 відсотків вартості цих товарів, а також відшкодовує витрати, понесені покупцем у зв'язку з проведенням експертизи, зберіганням, поверненням забракованих товарів постачальнику тощо. Відповідальність тут є договірною, бо вона настає за порушення обов'язків, основаних на договорі поставки. Цивільний Кодекс України: - Харків: Фоліо, 2000. - 121с. - (Кодекси України).

Позадоговірною (або недоговірною) є відповідальність, яка настає за вчинення протиправних дій однією особою щодо іншої при відсутності між ними договору або незалежно від наявних між ними договірних відносин. Така відповідальність настає за порушення обов'язку, встановленого законом або підзаконним актом, і найчастіше виражається у формі відшкодування збитків. Так, у разі заподіяння каліцтва або іншого пошкодження здоров'я організація або громадянин, відповідальні за шкоду, відшкодовують потерпілому заробіток, втрачений ним внаслідок втрати або зменшення працездатності, також відшкодовують витрати, викликані пошкодженням, зокрема витрати на посилене харчування, протезування, сторонній догляд тощо. У цьому разі відповідальність є позадоговірною, хоч потерпілий з організацією чи громадянином може перебувати у трудових договірних відносинах. Недоговірною є відповідальність за заподіяння моральної шкоди, яка передбачена Законом України «Про охорону праці» (ст. 121).

В цивільно-правовому зобов'язанні з боку кредитора або боржника може діяти дві або більше осіб. Залежно від розподілу предмета зобов'язання між цими особами розрізняють часткові (дольові), солідарні і додаткові (судсидіарні) зобов'язання. Відповідальність за порушення цих зобов'язань теж буває дольовою, солідарною або субсидіарною.

Часткове зобов'язання має місце тоді, коли в ньому беруть участь кілька кредиторів або кілька боржників і кожен з кредиторів має право вимагати виконання, а кожен з боржників повинен виконати зобов'язання у певній частці. Припускається, що ці частки є рівними, якщо інше не випливає з закону або договору. В зобов'язаннях, які виникли з часткових договорів між організаціями, право кредитора вимагати виконання і обов'язок боржника виконати зобов'язання визначаються в частках, що встановлюються договором (ст. 173 ЦК).

При дольовій відповідальності кожна із зобов'язаних осіб відповідає у певній частці спільного боргу.

Солідарні зобов'язання виникають тоді, коли вони передбачені договором або встановлені законом, зокрема при неподільності предмета зобов'язання. Якщо, приміром, в такому зобов'язанні є один кредитор і декілька боржників, то кредитор має право вимагати виконання як від усіх боржників разом, так і від кожного з них окремо, причому як повністю, так і в частині боргу. Не одержавши повного задоволення від одного з солідарних боржників, кредитор має право вимагати недоодержане з решти солідарних боржників. Усі боржники залишаються зобов'язаними доти, поки зобов'язання не буде погашене повністю. Виконання солідарного зобов'язання повністю одним із боржників звільняє решту боржників від його виконання (ст. 174, 175 ЦК). Отже, при порушенні солідарного обов'язку настає солідарна відповідальність, при якій кредитор може вимагати сплати неустойки або відшкодування збитків як від усіх боржників разом, так і від кожного з них зокрема. Так. особи, які спільно заподіяли шкоду, тобто заподіяли неподільну шкоду взаємопов'язаними, сукупними діями або діями з єдиним наміром, несуть перед потерпілим солідарну відповідальність (ст. 451 ЦК). Якщо одна з цих осіб відшкодує потерпілому збитки, то вона має право зворотної вимоги (регрес) до кожного з решти боржників у рівній частці. Інше може бути встановлено законом чи договором.

Субсидіарна відповідальність може настати тоді, коли існує основне і додаткове до нього зобов'язання. Наприклад, при наданні банком позички юридичній особі під гарантію її вищестоящої організації гарант нестиме перед банком додаткову відповідальність в разі непогашення позички. Тут основним є зобов'язання між банком і позичальником, а додатковим -- зобов'язання між банком і гарантом.

Прикладом субсидіарної або додаткової відповідальності є відповідальність батьків або піклувальників за шкоду, заподіяну неповнолітнім в віці від 15 до 18 років. Відповідно до ст. 447 ЦК шкода, заподіяна цією особою, відшкодовується самим заподіювачем. Якщо в останнього немає майна або заробітку, достатнього для відшкодування заподіяної ним шкоди, відповідний обов'язок покладається на його батьків (усиновителів) або піклувальників за умови їх винної поведінки, що сприяла виникненню шкоди. Цей їх обов'язок припиняється при досягненні заподіювачем повноліття або появи в нього майна чи заробітку, достатніх для відшкодування шкоди.

За шкоду, заподіяну неповнолітнім, який не досяг 15 років, згідно із 446 ЦК, несуть відповідальність перед потерпілим батьки (усиновителі), опікуни, зокрема, коли ця шкода є наслідком нездійснення ними контролю, неналежного виховання або неправильного використання щодо дітей своїх прав. До майнової відповідальності за шкоду, заподіяну неповнолітнім, що не досяг 15 років, можуть бути притягнуті навчальні, виховні або лікувальні заклади, якщо вона виникла внаслідок нездійснення належного контролю за неповнолітнім в час перебування його під їхнім наглядом. Відповідальність батьків, усиновителів або відповідних закладів за шкоду, заподіяну неповнолітніми у цьому віці, настає за їх вину, бо вина самого неповнолітнього не має юридичного значення.

За загальним правилом, цивільне законодавство передбачає обов'язок боржника (заподіювача) перед кредитором (потерпілим) відшкодувати збитки у повному обсязі. Це стосується як витрат, які зроблені кредитором, втрати або пошкодження його майна, так і неодержаних кредитором доходів, які він одержав би, якби зобов'язання було виконано боржником. При заподіянні громадянину смерті протиправними діями інших осіб відшкодовується шкода, яка виразилась у втраті утримання особами, що перебували на утриманні померлого або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання (в тому числі і дитина померлого, яка народилася після його смерті), а також витрати на поховання. Відповідальність у цих випадках вважається повною.

З окремих видів зобов'язань законодавством може бути встановлена обмежена відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобов'язань (ст. 106 ЦК). Це означає, що за порушення обов'язку сплачується лише неустойка, а збитки не відшкодовуються або якщо відшкодовуються, то не в повному обсязі. Наприклад, при втраті, нестачі або пошкодженні вантажу при перевезенні транспортна організація сплачує одержувачеві вартість втраченого нею вантажу або суму, на яку знизилась вартість вантажу внаслідок його пошкодження, а також повертає перевізну плату, яка припадає на втрачений вантаж. Інші збитки, в тому числі не одержані доходи, одержувачеві не відшкодовуються. Така відповідальність є обмеженою.1

Господарсько - правова відповідальність покликана стимулювати належне виконання господарських зобов'язань та сприяти забезпеченню правопорядку у сфері економіки. Її підставою є господаарське правопорушення, тобто протиправне діяння суб'єкта господарських правовідносин, яке порушує права іншого учасника цих відносин або третіх осіб. Основними її ознаками є те, що вона: передбачена і врегульована нормами господарського законодавства і являє собою вплив потерпілого (кредитора) на правопорушника (боржника) безпосередньо, а у разі потреби - і за допомогою суду, який забезпечує застосування передбачених законом або договором санкцій.

Дисциплінарна відповідальність настає за скоєння дисциплінарного проступку, тобто порушення трудової, навчальної, службової дисципліни. Але оскільки вона найчастіше випливає з трудових правовідносин, то, як правило, й тлумачиться насамперед як відповідальність працівника перед власником або уповноваженим ним органом за невиконання або неналежне виконання покладених на нього трудових обов'язків, або за порушення правил внутрішнього трудового розпорядку.Правознавство за редакцією Михайла Настюка- вид.друге - Львів видавництво ”Світ” 1995р.