Юридична відповідальність

Копєйчиков В.В. Загальна теорія держави і права: Навчальний посібник / А.М.Колодій, С.Л.Лисенков та інші. -К.: Юрінком Інтер, 2000. - 320с.

Проте зводити дисциплінарну відповідальність до відповідальності, яка випливає лише з трудових правовідносин, не слід, оскільки її особливістю є те, що до неї притягують не тільки власники або уповноважені ними органи, яким порушник підпорядкований по службі по роботі, а й посадові особи, яким порушник підпорядкований по службі або навчанню, наприклад, керівник державного органу, командир військового підрозділу, ректор вищбого закладу освіти, директор школи тощо.

Дисципліна праці є необхідною умовою всякої спільної праці. Працівники повинні працювати чесно й сумлінно, дотримуватись дисципліни праці, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, підвищувати продуктивність праці, поліпшувати якість продукції, дотримуватись технологічної дисципліни, вимог по охороні праці, техніки безпеки та виробничої санітарії, берегти і примножувати власність.

До окремих несумлінних працівників застосовуються в необхідних випадках заходи дисциплінарного і громадського впливу. Дисциплінарна відповідальність працівників як наслідок невиконання або неналежного виконання ними своїх трудових обов'язків полягає в застосуванні до порушників дисциплінарних стягнень. Підставою для притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності є вчинення ним дисциплінарного проступку.

Дисциплінарний проступок - це протиправна дія чи бездіяльність працівника, що порушує встановлений на підприємстві, в установі, організації внутрішній трудовий розпорядок.

Дисциплінарна відповідальність працівника може настати лише у тому випадку, коли проступок пов'язаний з виконанням трудових обов'язків. Тому є неправомірним притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності за негідну поведінку в сім'ї, за появу в нетверезому стані в громадських місцях тощо.

Поведінка працівників на підприємствах, в установах, організаціях визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку, які затверджуються трудовими колективами за поданням власника або уповноваженого ним органу і профспілкового комітету. В окремих галузях народного господарства внутрішній трудовий розпорядок встановлюється статутами. Статути діють на залізничному транспорті, в морському, річковому, цивільному повітряному флоті, на підприємствах зв'язку і в деяких інших галузях народного господарства України. Враховуючи те, що в цих галузях народного господарства дисципліна і порядок у роботі мають особливо важливе значення, статути передбачають ширшу систему заходів щодо суворого додержання встановленого порядку праці. Статути поширюються тільки на основний склад працівників вказаних галузей народного господарства. На працівників служб, що безпосередньо не виконують оперативної роботи, поширюються Правила внутрішнього трудового розпорядку.

При порушенні працівниками трудової дисципліни власник або уповноважений ним орган відповідно до ст. 147 КЗпП України може застосувати тільки один з таких заходів стягнення, як догана або звільнення. Для окремих категорій працівників законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені і інші дисциплінарні стягнення.Основи держави і права за редакцією доц. Настюка М.І.-вид. 2-е доп. І випр.- Львів 1994р.

Копєйчиков В.В. Загальна теорія держави і права: Навчальний посібник / А.М.Колодій, С.Л.Лисенков та інші. -К.: Юрінком Інтер, 2000. - 320с.

Розрізняють загальну і спеціальну дисциплінарну відповідальність.

Загальна дисциплінарна відповідальність передбачена Кодексом законів про працю, який визначає її загальні принципи і яка може бути застосована до будь- якого працівника.

А спеціальна дисциплінарна відповідальність передбачена статутами (положеннями) про дисципліну і застосоаується лише до тих категорій осіб, на яких поширюється дія цих статутів і якими можуть бути і працівники, і військовослужбовці, і учні та студенти тощо.

Вибір власником або уповноваженим ним органом виду стягнення залежить від ступеня тяжкості вчиненого працівником дисциплінарного проступку і заподіяної ним шкоди, обставин, за яких вчинено проступок, попередньої роботи і поведінки працівника.

Притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності не звільняє його від обов'язку нести матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на нього трудових обов'язків. Матеріальна відповідальність є відповідальністю юридичною, яка наступає за майнові збитки, заподіяні підприємству, установі, організації.1

Матеріальна відповідальність - це відповідальність працівника перед власником, з яким він перебуває у трудових правовідносинах, за спричинену йому шкоду в зв'язку з виконанням трудових обовязків. Вона врегульована нормами трудового законодавства. Як правило, є обмеженою відповідальністю, тобто відшкодування обмежується середньомісячним заробітком працівника, навіть якщо шкода значно більша такого заробітку, алу у визначених законом випадках вона може бути повною і навіть підвищеною (кратною).

Матеріальну відповідальність не слід ототожнювати з майновою відповідальністю, що передбачена цивільним законодавством (цивільно - правовою відповідальністю), оскільки:

- цивільно - правова відповідальність настає за шкоду, заподіяну особі будь - якою іншою особою, а матеріальна - покладається лише на працівників, які заподіяли шкоду власникові, з яким вони перебувають у трудових відносинах;

- цивільно - правова відповідальність зазвичай є повною, тобто зумовлює повне відшкодування заподіяних збитків (має компенсаційний характер), а матеріальна відповідальність, як правило, є обмеженою, тобто обмежується середньомісячним заробітком працівника незалежно від розміру спрчинених збитків. Повною вона буває лише у випадках, прямо передбачених законом;

­ цивільно - правова відповідальність передбачає відшкодування не тільки прямої дійсної шкоди, а й упущеної вигоди, а за матеріальної відповідальності неодержані прибутки (упущена вигода) стягненню не підлягають;

- цивільно - правова відповідальність базується на презумпції винуватості заподіювача шкоди, а за матеріальної відповідальності діє презумпція невинуватості працівника і наявність його вини повинен доводити власник;

- цивільно - правова відповідальність може настати і за відсутності вини, а матеріальна таких випадків не знає;

- при цивільно - правовій відповідальності її розмір, як правило, не залежить від характеру майна, форми і ступеня вини, способу заподіяння шкоди тощо, а за матеріальної всі ці обставини мають істотне значення і при визначенні розміру відшкодування повинні бути враховані;

- згідно з цивільним законодавством, шкода, заподіяна у стані крайньої необхідності, має бути відшкодована особою, яка її заподіяла, а згідно з трудовим законодавством на працівника не може бути покладена відповідальність за шкоду заподіяну працівником, що перебував у такому стані.

- за матеріальної відповідальності покриття працівником заподіяної шкоди у розмірі, що не перевищює його середньомісячного заробітку, проводиться за розпоряжденнм власника або уповноваженого органу, щодо керівників - за розпорядженням вищього за підлеглістю органу, а у решті випадків - шляхом подання власником (уповноваженим органом) позову до суду, а за цивільної відповідальності, якщо заподіювач шкоди не відшкодовує її добровільно, то спір вирішується тільки в судовому порядку. Копєйчиков В.В. Загальна теорія держави і права: Навчальний посібник / А.М.Колодій, С.Л.Лисенков та інші. -К.: Юрінком Інтер, 2000. - 320с.

Трудове законодавство встановлює обмежену чи повну, а в окремих випадках і підвищену (кратну) матеріальну відповідальність. Вид матеріальної відповідальності залежить від того, хто заподіяв шкоду, характеру вини та об'єкта, якому завдано втрат.

Найпоширенішим (універсальним) видом матеріальної відповідальності є обмежена. Вона полягає в тому, що працівник, який заподіяв шкоду, несе відповідальність перед власником у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше від свого середнього місячного заробітку.

Обмежену матеріальну відповідальність несуть працівники, з вини яких заподіяно шкоду підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків внаслідок недбалості або необережності. Така відповідальність працівників наступає за зіпсуття або знищення через недбалість матеріалів. Напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі при їх виготовленні, в такому ж розмірі працівники відповідають за зіпсуття або знищення через недбалість інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством, установою, організацією працівникові в користування. Керівники підприємств, установ, організацій та їх заступники, а також керівники структурних підрозділів на підприємствах, в установах, організаціях та їх заступники несуть обмежену матеріальну відповідальність, якщо шкоду підприємству, установі, організації заподіяно зайвими грошовими виплатами, неправильною постановкою обліку і зберігання матеріальних чи грошових цінностей, невжиттям необхідних заходів щодо запобігання простоїв, випуску недоброякісної продукції, розкрадання, знищення і зіпсуття матеріальних чи грошових цінностей (ст. 133 КЗпП України).

Повна матеріальна відповідальність працівників за збитки, заподіяні з їх вини, передбачена ст. 134 КЗпП України.

1. Коли між працівником і підприємством, установою, організацією укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення збереження майна й інших цінностей, переданих йому Для зберігання або для інших цілей.

Перелік таких посад і робіт, а також типовий договір про повну матеріальну відповідальність визначені в законодавстві. До них належать завідувачі касами, завідувачі складами, контролери, касири та інші особи, які безпосередньо пов'язані зі зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей. Письмові договори про повну матеріальну відповідальність можуть бути укладені підприємством лише з працівниками, що досягли 18-річного віку.

Якщо письмовий договір про повну матеріальну відповідальність укладено з працівником, посада якого не включена в перелік посад і робіт, щодо яких укладаються письмові договори про повну матеріальну відповідальність, то працівник не буде нести повної відповідальності, а лише обмежену.

Укладання договору про повну матеріальну відповідальність з працівниками, що займають посади та виконують роботи, не зазначені в переліку, не породжує повної відповідальності за завдану шкоду, якщо закон не передбачає повної відповідальності за іншою підставою.

Відсутність такого договору з тими працівниками, з якими він повинен бути укладений при прийомі на роботу, позбавляє власника права стягнути завдану шкоду в повному розмірі, крім випадків, якщо працівник за законом несе відповідальність за цю шкоду в повному розмірі.

Різновидом повної матеріальної відповідальності на підставі договорів є колективна (бригадна) матеріальна відповідальність. При спільному виконанні працівниками окремих видів робіт, пов'язаних із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих ним цінностей, коли неможливо розмежувати матеріальну відповідальність кожного працівника і укласти з ним договір про повну матеріальну відповідальність, може застосовуватись колективна (бригадна) матеріальна відповідальність. Вона широко застосовується на підприємствах державної, кооперативної торгівлі і громадського харчування, підприємствах побутового обслуговування за згодою всього складу бригади, а також за погодженням із профспілковим комітетом. Письмовий договір про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність укладається між власником і всіма членами колективу (бригади).

2. Коли майно та інші цінності були одержані працівником під звіт за разовою довіреністю або за іншими разовими документами.

3. Коли шкоду завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, що переслідуються у кримінальному порядку. Якщо слідчими чи судовими органами в діях працівника виявлено ознаки кримінального злочину, то незалежно від того, винесено обвинувальний вирок чи справу закрито з яких-небудь мотивів, працівника можна зобов'язати відшкодувати збитки повністю.

4. Коли шкоду завдано працівником, який був у нетверезому стані.

5. Коли шкоду завдано недостачею, умисним знищенням або умисним зіпсуттям матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі при їх виготовленні, а також інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством, установою, організацією працівникові в користування.

6. Коли відповідно до законодавства на працівника покладено повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків.

7. Коли шкоду завдано не при виконанні трудових обов'язків.

8. Коли службова особа винна в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу.

Підвищену матеріальну відповідальність несуть працівники у випадках, прямо передбачених законодавством за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації розкраданням, умисним зіпсуттям, недостачею або витратою окремих видів майна та інших цінностей, а також у тих випадках, коли фактичний розмір шкоди перевищує її номінальний розмір. Зокрема, підвищена матеріальна відповідальність встановлена за крадіжку, навмисне знищення або навмисне псування матеріалів, напівфабрикатів і виробів, а також інструментів, спецодягу та інших речей, виданих підприємством (установою) у користування працівникам (вимірювальні прилади, респіратори, маски, окуляри тощо). Винні особи повинні оплатити вартість цього майна в п'ятикратному розмірі.

Підвищена матеріальна відповідальність застосовується і в деяких інших випадках. Так, при розкраданні, недостачах і понаднормативних витратах коштовних матеріалів, дорогоцінних каменів та інших валютних цінностей працівники відповідають у підвищеному розмірі. Особи, винні у розкраданні великої рогатої худоби, свиней, овець, кіз і коней, що належать державним і колективним сільськогосподарським підприємствам, також відшкодовують збитки у підвищеному розмірі.

Підвищену матеріальну відповідальність несуть працівники і в інших випадках, коли це прямо передбачено чинним законодавством.

Працівник, який заподіяв шкоду, може добровільно покрити її повністю або частково. За згодою власника працівник може передати для покриття заподіяної шкоди рівноцінне майно або поправити пошкодження. Примусове стягнення заподіяних збитків здійснюється в такому порядку. Відшкодування збитків працівниками в розмірі, що не перевищує середнього місячного заробітку, здійснюється за розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, а керівниками підприємств, установ, організацій та їх заступниками - за розпорядженням вищого в порядку підлеглості органу шляхом відрахування із заробітної плати працівника.

Розпорядження про утримання з заробітної плати має бути видане не пізніше двох тижнів від дня виявлення заподіяної працівником шкоди і звернене до виконання не раніше семи днів від дня повідомлення про це працівникові. Якщо працівник не згідний з відрахуванням або його розміром, трудовий спір за його заявою розглядається в порядку вирішення трудових спорів.

У решті випадків покриття шкоди проводиться шляхом подання власником позову до районного (міського) суду протягом 1 року від дня виявлення заподіяної працівником шкоди. Стягнення з керівників підприємств, установ, організацій та їх заступників матеріальної шкоди в судовому порядку проводиться за позовом вищого в порядку підлеглості органу або за заявою прокурора. Збитки відшкодовуються незалежно від притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності. Розмір усіх відрахувань при кожній виплаті заробітної плати не може перевищувати 20%, а у випадках, окремо передбачених законодавством, -- 50 % заробітної плати, яка належить до виплати працівникові.

Відповідно до чинного трудового законодавства, усі працівники підлягають обов'язковому соціальному страхуванню власником від нещасних випадків і професійних захворювань. Кодекс законів про працю України, Закон України «Про охорону праці» від 14 жовтня 1992 р. та інші нормативні акти покладають на власника матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ними своїх трудових обов'язків. Відшкодування здійснюється у повному розмірі втраченого заробітку, а також сплачується потерпілому (членам сім'ї та утриманцям померлого) одноразова допомога. При цьому пенсії та інші доходи, одержані працівником, не враховуються. Розмір одноразової допомоги встановлюється колективним договором (угодою, трудовим договором).

При встановленні у потерпілого відповідно до медичного висновку - стійкої втрати працездатності ця допомога повинна бути не меншою від суми, визначеної з розрахунку середньомісячного заробітку потерпілого за кожен відсоток втрати ним професійної працездатності. У випадку смерті потерпілого розмір одноразової допомоги повинен бути не меншим від п'ятирічного заробітку працівника на його сім'ю, крім того, не менше однорічного заробітку на кожного утриманця померлого, а також на його дитину, яка народилася після смерті.

Якщо нещасний випадок стався з вини потерпілого, що встановлено комісією по розслідуванню нещасного випадку, розмір одноразової допомоги може бути зменшено, але не більш як на 50 %. Власник також відшкодовує потерпілому витрати на лікування (в тому числі санаторно-курортне), протезування, придбання транспортних засобів, догляд за ним та інші види медичної і соціальної допомоги відповідно до медичного висновку, надає інвалідам праці допомогу у вирішенні соціально-побутових питань.

За працівниками, які втратили працездатність через нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання, зберігається місце роботи (посада) та середня заробітна плата на весь період до відновлення працездатності або визнання їх у встановленому порядку інвалідами. У разі неможливості виконання потерпілим попередньої роботи власник зобов'язаний забезпечити відповідно до медичних рекомендацій його перепідготовку і працевлаштування, встановити пільгові умови та режим роботи. Працевлаштування таких осіб може здійснюватись державною службою зайнятості населення. Власник при цьому зобов'язаний відрахувати цільовим призначенням до Державного фонду сприяння зайнятості населення кошти у розмірі середньорічної заробітної плати працівників за кожне нестворене робоче місце для таких осіб.

Крім матеріальної відповідальності законодавство передбачає відщкодування власником працівникові моральної шкоди, причому таке відшкодування моральної шкоди можливе без втрати потерпілим працездатності. Моральною втратою потерпілого вважаються страждання, заподіяні працівникові внаслідок фізичного або психічного впливу, що призвело до погіршення можливостей реалізації ним своїх звичок, бажань та ін.

Виплата сум, що належать потерпілому працівникові за період його тимчасової непрацездатності або в порядку відшкодування збитків та одноразової допомоги, здійснюється із фонду соціального страхування.1

Конституційна відповідальність - це відповідальність державного органу або посадової особи за порушення Конституції або конституційного законодавства. За змістом вона має політичний, організаційний або моральний характер і спрямована на запобігання невиконанню чи неналежному виконанню конституційно - правових обовязків, порушенню конституційних прав і свобод та зловживанню службовим становищем. Її суб'єктами є лише органи публічної влади та їх посадові особи. Здебільшого вона має декларативний характер, тобто детально не конкретизується і визначається лише можливістю її застосування. Вона може бути як ретроспективною, тобто такою, що настає за вчинення конституційних правопорушень, так і позитивною,, тобто виступати у вигляді вимоги належної поведінки.

Специфікою конституційної відповідальності є й специфіка її санкцій, які визначені нормами конституційного права, наприклад імпічмент (тобто особлива форма виявлення недовіри президенту або прем'єр - міністру, висловлена парламентом,, що зумовлює його відставку), розформування державного органу, визнання виборів недійсними, відкликання депутата, дострокове припинення повноважень, скасування чи презумпція дії правових актів, розпуск громадських організацій та політичних партій, скасування результатів голосування, дострокове припинення повноважень тощо.

Конституційна відповідальність може реалізовуватись як у процесі конституційно - правових відносин, наприклад імпічмент, розформування органу, так і через норми інших галузей права. Наприклад, якщо у діях особи, що порушує конституційну норму, є й склад злочину, то така особа підлягає і кримінальній відповідальності за його скоєння.Основи держави і права за редакцією доц. Настюка М.І.-вид. 2-е доп. І випр.- Львів 1994р.

Копєйчиков В.В. Загальна теорія держави і права: Навчальний посібник / А.М.Колодій, С.Л.Лисенков та інші. -К.: Юрінком Інтер, 2000. - 320с.

Висновок

З моменту звільнення особи від юридичної відповідальності припиняється дія юридично-правових відносин між державою і людиною, яка вчинила злочин. Закон не містить підстав відновлення припинених внаслідок звільнення від юридичної відповідальності юридично-правових відносин. Тому вчинення особою злочину після звільнення її від юридичної відповідальності не створює юридичної повторності злочину.

У всіх випадках звільнення від відповідальності може застосовуватися лише стосовно людини, винної у вчиненні злочину, склад якого передбачено у відповідній статті закону. За цим положенням закон про звільнення від відповідальності відрізняеться від закону про малозначність діяння, за яким діяння не було злочинним у момент його вчинення, оскільки через малозначність не являли собою суспільної небезпеки.

Звільнення від відповідальності не тотожне припиненню справи. Останнє має місце і за умови неможливості реалізувати існуючі юридично-правові відносини. Це може бути, зокрема, за таких умов, як смерть винної особи чи її психічне захворювання, або за умов скасування того закону, за яким була у свій час засуджена особа.

Література:

1. Цивільний Кодекс України: - Харків: Фоліо, 2000. - 121с. - (Кодекси України).

2. Кодекс України про адміністративні правопорушення - К.: Вид. «Сірін»; 2000р. - 168с.

3. Основи держави і права за редакцією доц. Настюка М.І.-вид. 2-е доп. І випр.- Львів 1994р.

4. Правознавство за редакцією Михайла Настюка- вид.друге- Львів видавництво ”Світ” 1995р.

5. Копєйчиков В.В. Загальна теорія держави і права: Навчальний посібник / А.М.Колодій, С.Л.Лисенков та інші. -К.: Юрінком Інтер, 2000. - 320с.