Процесуальні документи в кримінальному процесі

34

Зміст

Вступ

Розділ 1. Поняття і значення процесуальних документів в кримінальному процесі

Розділ 2. Класифікація процесуальних документів

2.1 Структура процесуальних документів

2.2 Вимоги до процесуальних документів

2.3 Мова і стиль процесуальних документів

Розділ 3. Процесуальні рішення, як різновид процесуальних документів

3.1 Вирок, як вид процесуального рішення

3.2 Ухвала. Поняття, види, порядок складання

3.3 Подання як різновид процесуальних рішень

Розділ 4. Протоколи слідчих і судових дій. Інші документи (розписки, підписки, акти)

4.1 Характеристика протоколів слідчих дій

4.2 Протокол судового засідання

Висновок

Список використаної літератури

Додатки

Вступ

Кримінально-процесуальне право - це соціально обумовлена система виражених в законі правив (норм), регулююча діяльність по розслідуванню, розгляду і дозволу кримінальних справ з метою досягнення завдань кримінального процесу, тобто правил належної правової процедури, в якій можуть бути реалізовані завдання кримінального процесу. Органи, що ведуть кримінальний процес, повинні строго дотримуватися встановленого законом порядку провадження у справі для того, щоб людина що скоїла злочин була викрита і обґрунтовано засуджена, а невинного в скоєнні злочину не було притягнено до кримінальної відповідальності і засуджений, щоб ніхто не піддавався незаконним заходам процесуального примушення, або будь-яким іншим обмеженням щодо його прав і свобод.

Однією з головних вимог кримінально-процесуального права є правило про те, щоб всі процесуальні дії і ухвалені рішення були письмово закріплені в певних процесуальних документах. Закон встановлює таку форму цих документів, яка дає можливість повно відобразити в них хід і результати проведення слідчих і судових дій, ухвалене рішення, а надалі використовувати отримані дані при розслідуванні, розгляді, вирішенні кримінальних справ і перевірці законності і обґрунтованості проведених дій і ухвалених рішень.

Дослідження питання що стосується юридичних документів має велике прикладне значення, і саме аспектам, що стосуються системи юридичних документів в кримінально-процесуальному праві присвячена дана робота.

Мета курсової роботи - вивчити особливості процесуальних документів.

Для досягнення поставленої мети курсової роботи визначені наступні завдання та цілі дослідження:

1) розглянути поняття процесуальних документів і їх значення в кримінальному процесі;

2) провести класифікацію процесуальних документів що присутні в кримінальному процесі;

3) розглянути процесуальні рішення, протоколи слідчих і судових дії, визначити їх особливості та порядок оформлення.

Мету і завдання дослідження визначають об'єкт і предмет роботи. Об'єктом дослідження є карно-процесуальні правовідносини, що виникають у зв'язку з діяльністю органів кримінального переслідування за рішенням поставлених перед ними завдань в кримінальному процесі.

Предмет дослідження утворюють карно-процесуальні норми, що регламентують організацію діловодства і ведення документів в кримінальному процесі, а також, основні наукові і практичні точки зору на проблеми, що розглядаються в роботі.

При виконанні роботи використовувалися праці, присвячені проблемам процесуальних документів в кримінальному процесі вітчизняних учених-юристів.

Розділ 1. Поняття і значення процесуальних документів в кримінальному процесі

Перш ніж розпочати відповідь на поставлене для розгляду в даному розділі питання нам потрібно визначитися з поняттями: «документ», «юридичний документ», «кримінально-процесуальний документ», «процесуальний документ» та охарактеризувати ті вимоги, яким вони повинні відповідати.

Поняття «документ» є досить поширеним в нашому повсякчасному житті та має значну кількість формулювань вчених.

Документ -- це будь-яке джерело інформації, передання людської думки, знань незалежно від того, чи втілене воно в матеріально фіксованій формі або є провідником (передавачем) інформації в часі.

Документ -- це засіб закріплення різними способами на відповідному матеріалі інформації про факти, події, явища об'єктивної дійсності та розумову діяльність людини.

В Україні ж офіційно прийняті три визначення документа, зафіксовані в деяких Державних стандартах (ДСТУ):

ДСТУ 2392-94: "Документ - записана інформація, яка може розглядатися як одиниця під час здійснення інформаційної діяльності".

ДСТУ 3017-95: "Документ - матеріальний об'єкт з інформацією, закріпленою створеним людиною способом для її передавання в часі та просторі".

ДСТУ 2732:2004: "Документ - матеріальний об'єкт із інформацією, закріпленою створеним людиною способом для її передачі в часі та просторі".

А в статті 27 Закону України «Про інформацію» говориться, що «Документ - це передбачена законом матеріальна форма одержання, зберігання, використання і поширення інформації шляхом фіксації її на папері, магнітній, кіно-, відео-, фотоплівці або на іншому носієві».

Документи за своєю природою та походженням можуть бути текстовими, графічними, фотографічними образотворчими, звуковими.

Що стосується юридичного документу, то це, як правило, документи текстові, на паперовому носієві. Але з розвитком систем електронної інформації з'являються і документи на машинних носіях (диски, дискети, стрічки, пластикові магнітні карти і т. п.). Головний зміст поняття «юридичний документ» полягає в тому, що юридичний документ - це документ, що містить правову інформацію.

За допомогою юридичних документів засобу правового регулювання (норми, індивідуальні рішення, угоди і т. д.) стають такими, що об'єктивувалися, доступними для інших суб'єктів, їм додається певна офіційність. З їх допомогою досягається визначеність правового регулювання, незалежність від свавілля окремих осіб і, кінець кінцем, стійкість суспільних відносин, стабільність, міцність правового, а отже, і соціального положення людини.

Також слід визначити поняття «кримінально-процесуальний документ». Кримінально-процесуальний документ - це документ, що виготовляється в зв'язку з судовим провадженням у кримінальній справі документ, право і обов'язок виготовлення якого покладені на певних учасників кримінального судочинства і для котрого закон передбачив або практика виробила суворо певну форму. До видів процесуальних документів можна віднести: 1) документи, що фіксують хід і результати слідчих, судових або інших процесуальних дій (протоколи); 2) документи, що фіксують рішення (ухвали, визначення, уявлення, вирок, звинувачувальний акт, обвинувальний висновок); 3) інші документи що стосуються провадження у справі.

Розділ 2. Класифікація процесуальних документів

Процесуальний документ незмінно є найважливішим елементом процесуальної форми, яка покликана, по-перше, доводити до відома учасників процесу юридичне значущі факти, закріпляти та засвідчувати отримані фактичні дані -- докази і цим сприяти встановленню об'єктивної істини, завдяки чому в самій процесуальній формі законодавче втілився вироблений людством досвід пізнання; по-друге, бути засобом реалізації учасниками процесу своїх прав та обов'язків; по-третє, бути гарантією забезпечення законності.

Всі процесуальні документи умовно можна поділити на дві групи. Одну групу процесуальних актів складають рішення. Це правозастосовчі акти, що містять відповіді на правові питання, що виникають при провадженні у справі, і владні розпорядження про правові дії. Рішення можуть бути виражені у формі ухвали, визначення, вироку. Вони розрізняються по органах, особах, що їх приймають, по кругу питань, по процесуальному порядку їх ухвалення і формі викладу.

Іншу групу складають протоколи слідчих і судових дій, в яких упевняється факт виробництва, зміст і результати слідчих і судових дій (протокол огляду, протокол допиту, протокол судового засідання).

Процесуальні рішення як акти застосування карно-процесуального права і кримінального права характеризуються рядом ознак:

- ухвали виносяться тільки уповноваженими на те державними органами, посадовими особами в межах їх компетенції;

- виражають владне веління, підтверджують, змінюють або припиняють карно-процесуальні відносини, підтверджують наявність або встановлюють відсутність матеріально-правових відносин;

- приймаються в установленому порядку і виражаються у визначеній законом формі.

2.1 Структура процесуальних документів

Процесуальні документи мають єдину типову структуру, яка складається з таких елементів: назва документа, вступна частина, описова частина, заключна частина, додатки.

Процесуальні документи поділяються на окремі види: протоколи, постанови, обвинувальні висновки, ухвали, вироки та інші акти.

Протокол -- це процесуальний документ, який закріплює й засвідчує хід і результати слідчих та інших процесуальних дій.

Постанова -- це процесуальний документ, в якому викладається, мотивується та формулюється рішення або розпорядження слідчого, органу дізнання, прокурора або судді, прийняте в процесі провадження у справі.

Обвинувальний висновок -- це підсумковий процесуальний документ досудового слідства, в якому викладаються і мотивуються висновки слідчого у справі в цілому, розкривається сутність та зміст обвинувачення, а також уся сукупність обвинувачувальних та виправдувальних, пом'якшуючих та обтяжуючих провину доказів.

Вирок -- це рішення суду першої інстанції про винність чи невинуватість підсудного, підсумковий процесуальний документ судового розгляду справи, в якому викладаються і мотивуються прийняті судом рішення і покладені в їх основу докази та мотиви.

До числа інших процесуальних документів належать подання, підписки, зобов'язання, клопотання, повідомлення, повістки, заяви, окремі доручення, вказівки тощо

Кожний із процесуальних документів має типову структуру:

Вступна частина -- Описова частина -- Заключна частина.

Протоколи слідчих, судових та інших процесуальних дій. Протоколи ведуться при провадженні слідчих дій під час досудового слідства і дізнання, в судових і в разі необхідності в розпорядчих засіданнях суду першої інстанції, а також у засіданні Пленуму Верховного Суду України.

Протокол слідчої дії складається відповідно до загальних вимог, викладених у ст. 85 КПК України. В протоколі про кожну слідчу дію повинно бути зазначено таке.

У вступній частині -- місце і дата його складання; час початку і закінчення процесуальної дії, посади і прізвища осіб, що проводять дію; прізвища осіб, які брали участь у проведенні слідчої дії, адреси цих осіб; роз'яснення їхніх прав і обов'язків.

У протоколі допиту окрім того вказуються: прізвище, ім'я та по батькові допитуваної особи, її вік, громадянство, національність, освіта, місце роботи, вид занять або посада, місце проживання, а також відомості про її стосунки з обвинуваченими та потерпілими.

У протоколі допиту свідка зазначається, що свідкові роз'яснені його права, обов'язки і відповідальність за відмову давати показання і за дачу завідомо неправдивих показань, а також, що йому роз'яснені положення ст. 69-1 КПК України, згідно з якими він не несе відповідальності за відмову від давання показань щодо себе, членів своєї сім'ї та близьких родичів.

В описовій частині - зміст проведеної слідчої дії, всі істотні для справи обставини, виявлені при виконанні даної слідчої дії, в тій послідовності, в якій вони виявлялись і в тому вигляді, в якому вони сприймались. Щодо кожного предмета, який підлягає вилученню, повинно бути зазначено, в якому саме місці і за яких обставин він був виявлений.

З метою нерозголошення даних про особу, щодо якої застосовані заходи безпеки, у протоколах слідчих дій, передбачених статтями 95, 96, 107, 145, 170, 171, 173 та 176 КПК України, обмежуються відомості про цю особу в порядку, передбаченому статтею 52-3 КПК України. Показання свідка та відповіді на поставлені йому запитання викладаються від першої особи і по можливості дослівно. Свідкові, коли він про це просить, може бути надана можливість особисто написати свої показання в присутності слідчого, про що зазначається в протоколі.

У заключній частині зазначається факт ознайомлення з протоколом учасників слідчої дії особисто чи те, що протокол зачитується всім названим особам, при цьому їм роз'яснюється їхнє право вносити поправки і зауваження. Вставки і поправки повинні бути застережені в протоколі перед підписами. Протокол підписують: особа, яка провадила слідчу дію, допитана особа, а також перекладач, поняті, якщо вони були присутні, та інші особи, які були присутні або брали участь у проведенні цієї дії. Якщо хто-небудь з цих осіб через фізичні вади або з інших причин не може особисто підписати протокол, то для підписання протоколу запрошується стороння особа.

До протоколу можуть бути додані фотознімки, матеріали звукозапису, кінозйомок, відеозапису, плани, схеми, зліпки та інші матеріали, які пояснюють його зміст.

Другий примірник протоколу обшуку, виїмки, накладення арешту на майно, а також другий примірник опису вручається особі, в якої проведено обшук або виїмку. Копія протоколу затримання протягом доби має бути направлена прокурору. За наявності в протоколі зауважень на неправильні дії, допущені під час обшуку, слідчий не пізніше двох днів повідомляє про це прокуророві, який здійснює нагляд за слідством.

Якщо особа, що брала участь у проведенні слідчої дії, відмовиться підписати протокол, то це зазначається в протоколі і стверджується підписом особи, яка провадила слідчу дію.

Технічне документування слідчих і судових дій. При допиті підозрюваного, обвинуваченого, свідка і потерпілого, очній ставці, пред'явленні для впізнання, відтворенні обстановки й обставин події, огляді, обшуку та при проведенні інших слідчих дій під час досудового розслідування, а також при розгляді справи в суді може застосовуватися звукозапис, кінозйомка та відеозапис.

Про це повідомляються всі учасники слідчої дії до її початку. Фонограма повинна містити відомості, зазначені у частині 1 статті 85 КПК України, та відбивати весь хід слідчої дії. Повторення спеціально для звукозапису будь-якої частини слідчої дії в ході її проведення не дозволяється.

Перед закінченням слідчої дії звукозапис повністю відтворюється учасникам цієї дії. Висловлені ними зауваження і доповнення до звукозапису заносяться на фонограму. Після зйомки, запису та виготовлення кінострічки, відеострічки вони демонструються всім учасникам слідчої дії, про що складається окремий протокол.

Протокол слідчої дії, проведеної з застосуванням звукозапису, кінозйомки та відеозапису, складається з додержанням вимог ст. 85 КПК України та процесуальних правил, викладених стосовно відповідної слідчої дії.

У протоколі повинно бути також зазначено про застосування звукозапису, кінозйомки та відеозапису і повідомлення про це учасників слідчої дії, про технічні засоби та умови звукозапису, кінозйомки та відеозапису, про відтворення результатів технічного документування учасникам слідчої дії та їх заяви з приводу застосування технічного документування. Якщо звукозапис, кінозйомки та відеозапис застосовувався під час судового розгляду справи, відповідні відомості повинні бути зазначені у протоколі судового засідання.

При пред'явленні учасникам процесу матеріалів справи у зв'язку з закінченням досудового розслідування звукозапис, матеріали кінозйомки та відеозапису відтворюються обвинуваченому і його захисникові, а в разі клопотання -- й іншим учасникам процесу. Матеріали технічного документування в опечатаному вигляді зберігаються при справі.

Протокол розпорядчого засідання. У протоколі розпорядчого засідання повинні бути зазначені: місце і час засідання суду, назва суду, склад суду, секретар, прокурор, справа, яка розглядається, короткий зміст доповіді, думка прокурора та короткий зміст його висновку, коли такий дається, і всі дії суду в тому порядку, в якому вони відбувалися, клопотання і заяви осіб, що беруть участь у засіданні. Протокол веде секретар, підписують протокол головуючий і секретар.

Протокол судового засідання -- єдиний процесуальний документ, в якому фіксується весь хід та результати судового розгляду кримінальної справи, відображаються всі обставини судового слідства і дебати сторін, клопотання учасників процесу, заходи щодо забезпечення встановлення істини, захисту прав і свобод учасників процесу. Це робить його важливим юридичним актом.

Протокол судового засідання веде секретар суду. У протоколі зазначаються: місце і час початку та закінчення судового засідання, назва і склад суду; справа, яка розглядається; секретар, прокурор, громадський обвинувач, підсудний і його захисник, громадський захисник, потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач та їхні представники, експерт, спеціаліст, перекладач; свідки, що з'явились, і свідки, які не з'явились, та причина їх нез'явлення; докладні дані про особу підсудного, про час одержання ним обвинувального висновку; роз'яснення підсудному його прав; роз'яснення прав і обов'язків іншим особам, які брали участь у справі; ухвали суду, прийняті на місці; всі розпорядження головуючого і дії суду в тому порядку, в якому вони відбувалися; всі заяви, прохання і клопотання осіб, що брали участь у справі; докладний зміст записаних від першої особи показань підсудного, потерпілого і свідків; відповіді експерта на додаткові запитання; послідовність і короткий зміст судових дебатів; зміст останнього слова підсудного; вказівка про проголошення вироку і роз'яснення порядку та строків його оскарження, а також роз'яснення засудженому права на подання клопотання про помилування.

Протокол повинен бути складений і підписаний головуючим і секретарем протягом трьох діб після судового розгляду справи.

Обвинувач, підсудний, потерпілий і його представник, цивільний позивач, цивільний відповідач або їх представники, захисник, які брали участь у судовому засіданні, протягом трьох діб з дня складення протоколу мають право ознайомитися з ним і подати письмові зауваження, вказавши на його неправильність або неповноту. Зауваження на протокол і ухвала суду чи постанова судді у всіх випадках приєднуються до справи.

Постанови слідчого і прокурора. Про рішення, прийняті слідчим або прокурором під час провадження досудового слідства у випадках, зазначених в законі, а також у випадках, коли це визнає за необхідне слідчий або прокурор, складається мотивована постанова. У постанові зазначається місце і час її складання, посада особи, що виносить постанову, її прізвище, справа, в якій провадиться слідство, й обґрунтування прийнятого рішення, а також стаття Кодексу, на підставі якої прийнято рішення.

2.2 Вимоги до процесуальних документів

Вимоги до окремих процесуальних документів викладені в відповідних нормах процесуального законодавства.

Усі кримінально-процесуальні документи мають відповідати певним загальним вимогам. До їх числа належать такі.

Законність складання документа. Будь-який процесуальний документ має відповідати вимогам закону: складатися уповноваженою на те особою, за наявності передбачених законом підстав, виконуватися та засвідчуватися відповідно до вимог закону. Якщо в процесуальних нормах права закріплені обов'язкові реквізити документа, вони мають бути до нього включені. Документ має відповідати вимогам закону як за формою, так і за змістом. Сам кримінально-процесуальний закон при цьому повинен містити оптимальні вимоги, які забезпечують як швидкість дій посадових осіб правоохоронних органів, так і результативність складених документів.

Безперечно, деякі вимоги закону можуть здаватися невиправданими і за першого наближення розглядатися як зайві. Однак зневага до процесуальної форми неприпустима.

Об'єктивність. Кожний документ має відповідати за своїм змістом фактичним обставинам, встановленим матеріалами справи, ґрунтуватися на встановлених фактах. Сформульовані в ньому висновки мають відповідати об'єктивній дійсності.

Встановлення об'єктивної істини -- основна умова правосуддя, головна передумова законності та об'єктивності рішень, що приймаються. Забезпечення встановлення об'єктивної істини пов'язане з додержанням цілої низки положень.

Суб'єкти доказування зобов'язані всебічно та повно досліджувати всі обставини справи, виявляти як викриваючі, так і виправдовуючи обвинуваченого, а також як обтяжуючі, так і пом'якшуючі його відповідальність обставини.

Ніхто не може бути примушений і не зобов'язаний свідчити проти самого себе Обвинувачений не повинен доводити свою невинність.

Не можуть бути доказами відомості, джерело та спосіб отримання яких невідомі або вони здобуті незаконним шляхом. Як докази повинні використовуватися тільки достовірні фактичні дані.

Усі сумніви у справі, якщо вичерпані можливості їх усунути, повинні тлумачитися та розв'язуватися на користь обвинуваченого.

Логічність. У процесуальному документі всі судження мають бути доказані, а висновки -- мотивовані та логічно переконливі. "Мудрість,-- за висловом давньогрецького філософа Геракліта,-- у знанні підстав та причин". Якщо вихідні передумови правильні і якщо правильно вжито закони логіки, то висновки відповідатимуть істині.

Теза -- стрижень будь-яких висновків та суджень, головна думка, істинність якої необхідно ретельно перевіряти та скрупульозно доводити. Теза -- це положення, судження, істинність, правдивість якого треба довести, обґрунтувати у процесі аргументації Аргументація -- це доведення, доказування за допомогою аргументів.

Аргумент -- це істинне судження, за допомогою якого в процесі логічного доведення встановлюється істинність тези; це докази (встановлені факти, достовірні положення, аксіоми), як наводяться для обґрунтування, підтвердження якогось судження, положення, посилання, за допомогою якого обґрунтовують тезу.

Щоб уникнути помилок, слід здійснити логіко-структурний аналіз висловлюваних положень та окремих тез. Правила тут такі.

Теза має бути чітко сформульованою та стислою. В необхідних випадках складну тезу слід розчленувати. Вона не повинна містити в собі логічного протиріччя або бути безглуздою, такою, що не несе ніякого смислового навантаження.

Як аргументи можуть виступати лише такі положення, істинність яких доведена, безсумнівна, достовірна.

Аргументи (посилання) доказуються, обґрунтовуються, засвідчуються самостійно, незалежно від тези. Коли порушується це правило, то виникає логічна помилка ("коло в доведенні"), суть якої полягає в тому, що теза доказується аргументом, а аргумент -- тезою.

Аргументи не повинні суперечити один одному. Із суперечливих суджень не може з необхідністю випливати жодне істинне положення.

Аргументи мають бути достатніми для відповідної тези. У своїй сукупності доводи мають бути такими, щоб з них за правилами мислення з необхідністю походила теза, що доводиться. Недостатня кількість доказів може привести до поспішних висновків.

Викладені в процесуальних та інших юридичних документах судження, висновки, ствердження повинні відповідати законам формальної логіки, а саме:

1) будь-яка думка має бути точно сформульована та мати стійкий, незмінний зміст, бути тотожною самій собі;

2) вона не повинна суперечити іншим судженням, оскільки два несумісних судження не можуть бути одночасно істинними, одне з них неодмінно хибне;

3) два взаємовиключних судження не можуть бути одночасно істинними або хибними. Одне з них неодмінно істинне, друге -- хибне. Третього не дано;

4) достатньою підставою будь-якої думки може бути інше, вже доведене, перевірене та визнане істинним судження, з якого з необхідністю походить істинність даної думки.

Логічність допомагає позбутись як помилок, так і опусів, які можуть навіть важливе перетворити в комічне.

Слід уникати будь-яких логічних помилок у різних його проявах.

Юридичний документ має бути максимально раціональним, зрозумілим і доцільним -- мінімум слів, максимум інформації.

Повнота інформації -- всі необхідні складники думки мають у тексті своє словесне вираження в такому достатньому і реально можливому обсязі і формі, так щоб нічого не треба домислювати.

Ясність і точність мови та свобода від суперечностей. Документ має бути викладений зрозумілою, простою і доцільною термінологією.

Юридичний документ має бути викладений у суворій логічній послідовності, з тим щоб кожне нове судження виходило з досудового або не було пов'язане з ним за смислом та змістом, щоб не було логічних протиріч або неочікуваних, не виведених з тексту документа висновків. Використовувані поняття мають відповідати сучасному рівню правових знань та культури. Зміст та обсяг вживаних понять мають відповідати якісній та кількісній характеристиці означуваних предметів.

Поняття нерозривно пов'язане зі словом основним знаком понять про предмети та явища. Слід ураховувати, що багатьом словам властива багатозначність -- полісемія.

Наприклад, слово "стаття" може означати науковий або публіцистичний твір; норму закону; характеристику прибутків або витрат.

Багатозначність слів сама по собі ще не недолік, але приховує в собі потенційну можливість логічної помилки при складанні тих або інших документів. Така помилка називається ерівокацією і полягає в підміні первісного значення слова в процесі використання, заміні його смислу на смисл його похідного номінативного значення або навпаки. Якщо юристи припускаються таких помилок несвідомо, то гумористи навмисно та вміло їх використовують.

Логіка написання документа передбачає, що смисл включених до нього слів не змінюється. Якщо цього уникнути важко, використовуються слова-синоніми з відповідним смисловим навантаженням або фразеологізми.

Успішному вирішенню завдання швидкого і кваліфікованого складанні документа сприяє їх уніфікація.

Уніфікація юридичних документів -- це моделювання певної логіко-інформаційної композиції тексту з найбільш оптимальним поєднанням текстових формул (кліше) , які відповідають найчастіше повторюваним юридичним ситуаціям, з тим щоб при мінімумі слів точно і ясно передати максимум юридичне значимої і доцільної інформації. В юридичній практиці широко застосовуються трафарети та типові тексти (зразки) процесуальних документів, які слід постійно вдосконалювати та приводити в відповідність із законодавством.

2.3 Мова і стиль процесуальних документів

Всі юридичні документи та процесуальні документи зокрема повинні бути оформлені державною мовою - українською.

Мова -- це знаково-інформаційна система, що являє собою запас слів та граматичні принципи їх поєднання, за допомогою якої люди можуть спілкуватися між собою, формувати, зберігати та передавати знання й будь-яку іншу інформацію в просторі та часі.

Офіційно-діловий стиль юридичних документів характеризується такими мовними особливостями. В офіційно-діловому стилі важливо добитися точного та лаконічного викладення фактів та висновків.

Мова юридичного-документа має бути літературною, без складних граматичних конструкцій та стилістичних зворотів, ясною, зрозумілою, змістовною та доцільною. Всі дії, предмети, явища означаються словами, які дають про них з граничною чіткістю точне уявлення.

В юридичному документі використовуються такі граматичні засоби мови, які за умови стислого викладення надають максимум інформації, лаконічно передають потрібні відомості.

Думки мають викладатися в такій послідовності, щоб одне положення виходило з досудового та готувало б до розуміння наступного. Синтаксичні зв'язки формулюються залежно від логічних зв'язків.

В офіційно-діловому мовленні, в тому числі і в юридичних документах, як правило, не використовуються метафори, елементи просторіччя, жаргонні слова та терміни іноземного походження

Використовується професійна термінологія, яка вживається в законі (наприклад, "об'єктивна істина", "цивільний позивач", "амністія", "речовий доказ", "касаційна скарга").

Широко вживаються слова -- організатори думки ("на підставі викладеного", "однак", "крім того" тощо).

Діловий стиль відзначається зростаючою стандартизацією і уніфікацією мови, широким вживанням сталих словосполучень, трафаретів, застосуванням типових текстів. Поширені мовні кліше, стандартні звороти та вирази (наприклад, "провести особистий обшук затриманого", "здійснити привід свідка").

Юридичному документу властиві стислість, грамотність, ясність викладення та культура оформлення. За відомим висловом, стислість -- сестра таланту. Але вона дозволяє ще й економити найдорожче, що є у людини,-- час. Документ не повинен містити ніякої зайвої інформації.

Важливою умовою правильної мови є використання слів відповідно до їх смислу та стилістичної ознаки; правильне за смислом сполучення слів; виключення тавтології; стилістична однорідність лексики; синтаксично правильна побудова речень.

Особливу увагу слід приділяти правильному використанню схожих, але різних за смислом слів.

Розділ 3. Процесуальні рішення, як різновид процесуальних документів.

3.1 Вирок, як вид процесуального рішення

Вирок суду -- акт правосуддя, спрямований на захист порушених прав і свобод людини й інтересів держави, в якому суд на основі всебічного, повного, об'єктивного і безпосереднього дослідження доказів робить висновок про винність або невинуватість підсудного і приймає рішення про притягнення його або не-притягнення до кримінальної відповідальності, вирішуючи інші пов'язані з висновками суду юридичні питання.

У статті 321 Кримінально-процесуального кодексу України вказано, що суди України постановляють вироки іменем України.

Обвинувальний вирок виноситься тільки тоді, коли зібраними і досліджуваними в залі суду доказами з безсумнівністю незаперечно установлена винність підсудного у вчиненні злочину, з якого йому було пред'явлено обвинувачення.

Обвинувальний вирок може бути декількох видів:

-- з призначенням покарання;

-- без призначення покарання;

-- зі звільненням від покарання;

-- з умовним застосуванням покарання.

Виправдувальний вирок постановляється у випадках, якщо:

1) не встановлена подія злочину;

2) у діянні підсудного немає складу злочину;

3) не доведена участь підсудного у вчиненні злочину.

Вирок може бути обвинувальним або виправдувальним. Будь-який вирок складається зі вступної, мотивувальної і резолютивної частин.

Стаття 333 КПК України зазначає, що у вступній частині вироку вказується, що він постановлений ім'ям України, відповідно до статті 321 цього кодексу, зазначається назв суду, який виносить вирок, місце і час постановлення вироку, склад суду, секретар, учасники судового розгляду, перекладач, якщо він був задіяний, прізвище, ім'я і по батькові підсудного, рік, місяць і день його народження, місце народження і місце проживання, заняття, освіта, сімейний стан та інші відомості про особу підсудного, що мають значення для справи, і кримінальний закон, що передбачає злочин, у вчиненні якого обвинувачується підсудний.

Мотивувальна частина обвинувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним,із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків злочину, форми вини та мотивів злочину; обставини, які визначають ступінь винності, та докази, на яких ґрунтується висновок суду щодо кожного підсудного, із зазначенням мотивів, за якими суд відкидає інші докази; обставини, пом'якшуючі або обтяжуючі відповідальність; мотиви зміни обвинувачення; у разі визнання частини обвинувачення безпідставною -- докази цього.

У мотивувальній частині обвинувального вироку викладаються всі діяння в яких підсудний визнаний винним, і докази, що підтверджують обвинувачення. Вказуватися повинно не джерело або носій доказової інформації, а зміст такої з посиланням на процесуальний носій.

Обґрунтуванню доказами підлягає кожен з епізодів обвинувачення.

У резолютивній частині вироку формулюються остаточні висновки суду про винність обвинуваченого, кваліфікацію злочину, призначення покарання і з інших питань, що підлягають вирішенню у зв'язку з остаточним вирішенням долі кримінальної справи.

У резолютивній частині обвинувального вироку мають бути зазначені:

- прізвище, ім'я та по батькові підсудного

- рішення про визнання підсудного винним;

- кримінальний закон, за яким підсудного визнано винник;

- вид та розмір покарання, призначеного підсудному за кожний злочин, який визнано доведеним; остаточна міра покарання, що підлягає відбуванню; вид установи з відповідним режимом, в якій повинен відбувати покарання засуджений до позбавлення волі;

- рішення про зарахування попереднього ув'язнення, якщо підсудний до постановлення вироку утримувався під вартою в порядку запобіжних заходів або затримання;

- рішення про запобіжний захід щодо підсудного до набрання вироком законної сили;

- рішення за пред'явленим цивільним позовом або рішення про відшкодування шкоди;

- рішення про речові докази;

- вказівка про розподіл судових витрат;

- вказівка про порядок та строк касаційного оскарження вироку.

Якщо підсудний обвинувачується у вчиненні декількох злочинів, передбачених різними статтями кримінального закону, і обвинувачення у вчиненні деяких з цих злочинів не підтвердилося, у резолютивній частині вироку вказується про визнання підсудного винним за певними статтями і про виправдання за іншими.

У резолютивній частині вироку повинні бути зазначені: вид і розмір як основного, так і додаткового покарання, призначеного засудженому за кожний злочин, визнаний доведеним; основна і додаткова міра покарання, що підлягає відбуванню засудженим у сукупності злочинів.

Зауважимо, що згідно зі ст. 51 КК України 2001 року до осіб визнаних винними у вчиненні злочину, судом можуть бути застосовані лише такі види покарань:

1) штраф (ст. 53 КК України);

2) позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу (ст.. 54 КК України);

3) позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю (ст.. 55 КК України);

4) громадські роботи (ст.. 56 КК України);

5) виправні роботи (ст.. 57 КК України);

6) службові обмеження для військовослужбовців (ст.. 58 КК України);

7) конфіскація майна (ст.. 59 КК України);

8) арешт (ст.. 60 КК України);

9) обмеження волі (ст.. 61 КК України);

10) тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців (ст.. 62 КК України);

11) позбавлення волі на певний строки (ст.. 63 КК України);

12) довічне позбавлення волі (ст.. 64 КК України).

За один злочин може бути призначено лише одне основне покарання передбачене в санкції статті КК України. До основного покарання може бути приєднане одне чи кілька додаткових покарань.

3.2 Ухвала

Ухвалами вирішуються питання, пов'язані з рухом провадження у справі, різні клопотання і заяви осіб, які беруть участь у справі, питання про відкладення розгляду справи, про зупинення або закриття провадження у справі, залишення заяви без розгляду. Ухвалами суду вирішуються питання, спрямовані на виникнення, розвиток або припинення кримінально-процесуальних правовідносин, на створення належних умов для всебічного, повного і об'єктивного розгляду та вирішення справи, на реалізацію і захист процесуальних прав суб'єктів правовідносин. Для виявлення специфіки ухвал в юридичній літературі наводиться їх класифікація за різними підставами.

Залежно від вирішення вимоги, спрямованої на розвиток провадження у справі, вони можуть бути класифіковані на такі види:

а) ухвали, спрямовані на порушення кримінального процесу в справі;

б) ухвали, які забезпечують розвиток процесу в справі, -- ними вирішуються окремі процесуальні питання, які виникають під час підготовки справи до розгляду, вирішення судом справи і виконання судового рішення;

Всі ухвали оголошуються одразу після їх постановлення. Питання про умови і порядок набрання, правові наслідки законної сили, вирішуються судом.

3.3 Подання як різновид процесуальних рішень

Подання -- це процесуальний акт, який містить рішення слідчого (органу дізнання), пов'язане з виявленням та застосуванням заходів до усунення причин і умов, що сприяли вчиненню злочину. Цей акт покладає на компетентних посадових осіб установ, підприємств або керівників громадських організацій обов'язок усунути обставини, які сприяють вчиненню злочинів.

Подання вноситься у зв'язку з конкретною кримінальною справою. В ньому мають бути чітко відображені всі обставини, які обумовили вчинення злочину.

Запропоновані слідчим заходи мають відповідати таким умовам:

ґрунтуватися тільки на встановлених фактах і зібраних доказах;

не повторювати вимог чинних нормативних актів, інструкцій міністерств і відомств, правил або технічних умов;

3) бути безпечними для життя та здоров'я громадян, не принижуючими їх честь та гідність, морально прийнятними та юридично допустимими;

4) бути прийнятними та доцільними з економічної точки зору, реально здійсненними, дійовими.

Подання, яка виноситься слідчим не потребує будь-чийого санкціонування або затвердження, тоді як подання особи, яка провадить дізнання, підлягає затвердженню начальником органу дізнання.

Адресується подання певним установам, підприємствам або посадовим особам і направляється їм для фактичної ліквідації обставин, які сприяли вчиненню злочину.

Аналіз слідчої та юридичної практики з'ясовує, що до недоліків роботи з усунення причин і умов, що сприяли злочину, в певній мірі можна віднести такі факти: не завжди в ході досудового слідства вживаються всі необхідні і реально можливі заходи щодо з'ясування обставин, що служили причинами й умовами вчинення злочину; в окремих поданнях слідчого та ухвалах суду деколи неповно наводяться факти, з приводу яких вони постановлені; прийняті рішення не завжди обґрунтовані і підтверджені доказами, що зібрані в справі; її ряді випадків даються рекомендації, які стосуються порядку здійснення оперативно-господарської діяльності організацій, що виходять за межі компетенції слідчих органів і суду; процесуальні акти іноді складаються недостатньо юридично грамотно, що негативно позначається на виховному впливові судочинства; окремі рішення іноді надсилаються не тим посадовим чи службовим особам, які в силу свого службового стану можуть і повинні усунути зазначені в них недоліки; не завжди забезпечується належний контроль за виконанням процесуальних актів, прийнятих з приводу усунення причин і умов, що сприяли злочину.

Діяльність по фактичному усуненню причин та умов, які сприяли вчиненню злочину, кримінально-процесуальним законом не регламентована і, отже, за своїм характером не є процесуальною.

Згідно з ч. З ст. 23-1 КПК України установи, підприємства, організації зобов'язані не пізніше місячного строку після подання вжити необхідних заходів та повідомити про це слідчого (орган дізнання).

Контроль за виконанням подання здійснюється тією особою чи органом, які його винесли. Повідомлення про заходи, вжиті за поданням слідчого, повинне приєднуватися до кримінальної справи.

У разі невиконання окремих ухвал або формального ставлення до усунення зазначених у них недоліків з боку окремих керівників слід ставити перед відповідними органами питання про їх відповідальність.

Залишення посадовою особою без розгляду подання органу дізнання чи слідчого про усунення причин і умов, що сприяли вчиненню злочину, або протесту, припису чи подання , протест чи припис - тягне за собою накладення на посадову особу штрафу від п'яти до восьми неоподаткованих мінімумів доходів громадян.

Розділ 4. Протоколи слідчих і судових дій. Інші документи (розписки, підписки, акти)

4.1 Характеристика протоколів слідчих дій

Протокол -- це процесуальний документ, який закріплює та засвідчує хід і результати слідчих та інших процесуальних дій.

Кожний із процесуальних документів, як вказувалось вище, має типову структуру: Вступна частина -- Описова частина -- Заключна частина.

Протокол слідчої дії складається відповідно до загальних вимог, викладених у ст. 85 КПК України. В протоколі про кожну слідчу дію повинні бути зазначені необхідні відомості.

У вступній частині -- місце і дата його складання; час початку і закінчення процесуальної дії, посади і прізвища осіб, що проводять дію; прізвища осіб, які брали участь у проведенні слідчої дії, адреси них осіб; роз'яснення їх прав і обов'язків.

У протоколі допиту, окрім того, вказуються: прізвище, ім'я та по батькові допитуваної особи, її вік, громадянство, національність, освіта, місце роботи, вид занять або посада, місце проживання, а також відомості про його стосунки з обвинуваченими та потерпілими.

У протоколі допиту свідка зазначається, що свідкові роз'яснені його права, обов'язки і відповідальність за відмову давати показання і за давання завідомо неправдивих показань, а також, що йому роз'яснені положення ст. 69-1 КПК України, згідно з якими він не несе відповідальності за відмову від давання показань щодо себе, членів своєї сім'ї та близьких родичів.

В описовій частині -- зміст проведеної слідчої дії, всі істотні для справи обставини, виявлені при виконанні даної слідчої дії, в тій послідовності, в якій вони виявлялись і в тому вигляді, в якому вони сприймались. Щодо кожного предмета, який підлягає вилученню, повинно бути зазначено, в якому саме місці і за яких обставин він був виявлений.

З метою нерозголошення даних про особу, щодо якої застосовані заходи безпеки, у протоколах слідчих дій обмежуються відомості про цю особу в порядку, передбаченому статтею 52-3 КПК України. Показання свідка та відповіді на поставлені йому запитання викладаються в першій особі і по можливості дослівно. Свідкові, коли він про це просить, може бути надана можливість особисто написати свої показання в присутності слідчого, про що зазначається в протоколі.

У заключній частині відмічається факт ознайомлення з протоколом учасників слідчої дії особисто чи те, що протокол зачитується всім названим особам, при цьому їм роз'яснюється їх право вносити поправки і зауваження. Вставки і поправки повинні бути застережені в протоколі перед підписами. Протокол підписують: особа, яка провадила слідчу дію, допитана особа, а також перекладач, поняті, якщо вони були присутні, та інші особи, які були присутні або брали участь у проведенні цієї дії. Якщо хто-небудь з цих осіб через фізичні вади або з інших причин не може особисто підписати протокол то для підписання протоколу запрошується стороння особа.

До протоколу можуть бути додані фотознімки, матеріали звукозапису, кінозйомок, відеозапису, плани, схеми, зліпки та інші матеріали, які пояснюють його зміст.

Другий примірник протоколу обшуку, виїмки, накладення арешту на майно, а також другий примірник опису вручається особі, у якої проведено обшук або виїмку. Копія протоколу затримання упродовж доби має бути направлена прокурору. За наявності в протоколі зауважень на неправильні дії, допущені під час обшуку, слідчий не пізніше двох днів повідомляє про це прокурора, який здійснює нагляд за слідством.

Якщо особа, що брала участь у проведенні слідчої дії, відмовиться підписати протокол, то це зазначається в протоколі і стверджується підписом особи, яка провадила слідчу дію.

Юридичний документ має бути максимально раціональним, зрозумілим і доцільним -- мінімум слів, максимум інформації. Важливо, щоб протокол відповідав таким вимогам.

Повнота інформації -- всі необхідні складові частини єдиної думки мають у тексті своє словесне вираження в такому достатньому і реально можливому обсязі і формі, щоб нічого не треба домислювати.

Ясність і точність мови та свобода від суперечностей. Документ має бути викладений зрозумілою, простою і доцільною термінологією.

Юридичний документ має бути викладений у суворій логічній послідовності, щоб кожне нове судження виходило з попереднього або не було пов'язане з ним за смислом та змістом, щоб не було логічних протиріч або неочікуваних, не зроблених з тексту документа висновків. Використовувані поняття мають відповідати сучасному рівню правових знань та культури. Зміст та обсяг вживаних понять мають відповідати якісній та кількісній характеристиці означуваних предметів.

Значну увагу, як про це вже було зазначено на початку, слід приділяти мові і стилю процесуальних документів, у тому числі і протоколів слідчих дій.

4.2 Протокол судового засідання

Протокол судового засідання -- єдиний процесуальний документ, в якому фіксується весь хід та результати судового розгляду кримінальної справи, відображаються всі обставини судового слідства і дебати сторін, клопотання учасників процесу, заходи щодо забезпечення встановлення істини, захисту прав і свобод учасників процесу. Це робить його важливим юридичним актом.

Протокол судового засідання веде секретар суду. У протоколі зазначаються: місце і час початку та закінчення судового-засідання, назва і склад суду; справа, яка розглядається; секретар, прокурор, громадський обвинувач, підсудний і його захисник, громадський захисних, потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач та їхні представники, експерт, спеціаліст, перекладач; свідки, що з'явились, і свідки, які не з'явились, та причина їх нез'явлення; докладні дані про особу підсудного, про час одержання ним обвинувального висновку; роз'яснення підсудному його прав; роз'яснення прав і обов'язків іншим особам, які брали участь у справі; ухвали суду, прийняті на місці; всі розпорядження головуючого і дії суду в тому порядку, в якому вони відбувалися; всі заяви, прохання і клопотання осіб, що брали участь у справі; докладний зміст записаних у першій особі показань підсудного, потерпілого і свідків; відповіді експерта на додаткові запитання; послідовність і короткий зміст судових дебатів; зміст останнього слова підсудного; вказівка про проголошення вироку й роз'яснення порядку і строків його оскарження, а також роз'яснення засудженому права на подання клопотання про помилування.

Протокол повинен бути складений і підписаний головуючим і секретарем протягом трьох діб після судового розгляду справи.

Обвинувач, підсудний, потерпілий і його представник, цивільний позивач, цивільний відповідач або їхні представники, захисник, які брали участь у судовому засіданні, протягом трьох діб з дня складення протоколу мають право ознайомитися з ним і подати письмові зауваження, вказавши на його неправильність або не повноту. Зауваження до протоколу й ухвала суду чи постанова судді у всіх випадках приєднуються до справи.

Висновки

Однією з вимог процесуального законодавства є правило про те, щоб всі процесуальні дії і ухвалені рішення були письмово закріплені в певних актах - процесуальних документах. Процесуальні документи - це документи, що складаються в ході розслідування, розгляду і вирішення кримінальної справи і в рамках, яким по прямій вказівці закону повинна бути надана процесуальна форма.

Процесуальні документи необхідні для належного ведення справи. При дотриманні всіх норм і законів при складанні того або іншого документа відповідно дотримуватимуться права і обов'язки учасників кримінального процесу.

Закон встановлює таку форму цих актів, яка дає можливість повно відобразити в них хід і результати проведення слідчих і судових дій, ухвалене рішення. Всі процесуальні документи можна розділити на дві групи: 1) протоколи слідчих і судових дій, в яких упевняється факт виробництва, зміст і результати слідчих і судових дій (протокол огляду, протокол допиту, протокол судового засідання); 2) рішення - правозастосовні акти, що містять відповіді на правові питання, що виникають при провадженні у справі, і владні розпорядження про правові дії.

Список використаної літератури

1. Кримінально-процесуальний кодекс України. -- К., 2001.

2. Кримінальний кодекс України.-- К.: Юрінком Інтер, 2001.

3. Кримінально-процесаульний кодекс України. Науково-практичний коментар. За заг. ред. В.Т. Маляренка, В.Г. Гончаренка. - К.: „ФОРУМ”, 2003 - 938 с.

4. Лобойко Л.М. Кримінально-процесуальне право: Курс лекцій: Навч. посібник. - К.: Істина, 2005. - 456 с.

5. Михеєнко М.М., Нор В.Т., Шибіко В.П. Кримінальний процес України: Підручник. - 2-ге вид., перероб. і доп. - К.: Либідь, 1999. - 536 с.

6. Михайленко О.Р. Складання процессуальних актів у кримінальних справах: навч. посіб. - 2-е вид., допов.- К.: Юрінком Інтер, 2000.-256с.

7. Тертишник В. М. Кримінально-процесуальне право України. Підручник. - К.: А.С.К., 2003. - 1120 с.

8. Тертышник В. М. и др. Досудебное расследование: юридические документы. - Харьков, 1999.

9. Тертишник В. М. Кримінально-процесуальне право України. - К.: Юрінком Інтер, 1999. - 576 с.

10. Тертышник В.М., Слинько С.В. Предварительное расследование: содержание, логика, язык и стиль поцессуальных документов. Настольная книга следователя./под ред. Н.В. Халина.-Харьков, 1997.

11. Хазін М.А., Бойко М.Д., Співак В.М. Кримінально-процесуальні акти органів дізнання і попереднього слідства. - К., 1996.

Додатки

Зразки процесуальних документів

КЛОПОТАННЯ

про забезпечення безпеки

м. Дніпропетровськ 30 квітня 2000 р.

28 квітня 2000 р. Вєтров Е. К. з Фоміним К. С. і двома мені невідомими особами ввірвалися до мене з будинок, і погрожуючи розправою, змусили поїхати з ними і передати 45 тисяч гривень, що зберігалися в мене на роботі в фірмі «Влад» по вул. Пушкіна 16. 30 квітня 2000 року о 12.00 невідомий мені чоловік подзвонив мені додому і, погрожуючи вбивством, зажадав, щоб м відмовився давати показання на попередньому слідстві. У м. Дніпропетровську я мешкаю один по вул. Кірова, 179, кв. 34.

Обставини справи дають мені підстави думати, що дії членів злочинної групи, місцезнаходження яких не встановлено, створюють реальну загрозу для мого життя.

У зв'язку з викладеним прошу забезпечити мою безпеку, вживши таких заходів:

1. Тимчасово переселити мене в інше місце проживання в межах м. Дніпропетровська.

2. Замінити мені документи, що засвідчують особистість.

3. Забезпечити прослуховування встановленого в мене за місцем проживання, по вул.. Кірова, 179 кв. 34 телефону (абонемент 48-65-37) із метою повного розкриття злочину і затримання всіх його співучасників.

Потерпілий Суржиков Н. І. 30 квітня 2000 р.

ЗАТВЕРДЖУЮ

Прокурор Дніпропетровської області

В. С. Крутов

30 квітня 2000 року

ПОСТАНОВА

Про прийняття заходів для забезпечення безпеки учасника кримінального процесу

м. Дніпропетровськ 30 квітня 2000 року

Слідчий слідчого відділу УМВС України в Дніпропетровській області капітан міліції Кузнєцов В.М., розглянувши матеріали кримінальної справи № 1622, порушеної за ч. З ст. 144 КК України, встановив: 28 квітня 2000 року о 19.30 Вєтров Е. К за попередньою змовою з Філіним К. С і двома не встановленими особами ввірвалися в квартиру гр-на Суржнюш Н. І. по вул. Кірова, 179 і зажадали видачі 45 тисяч гривень. Отримавши відмову, вони, погрожуючи потерпілому вбивством, звалили його на диван і, поставивши включену в електромережу праску на спину Суржикова Н. І. продовжили вимагання грошей.

У цей самий день Вєтров Е. К. й інші співучасники злочину вивезли Суржикова Н. І. в село Розбрати, де утримували його в покинутому будинку до наступного дня.

Зломивши опір і волю потерпілого та отримавши його згоду на видачу грошей, що зберігалися за місцем його роботи, Вєтров Е.К. і Філій К.С. 29 квітня 2000 року о 10.00 доставили Суржикова Н.І. у його офіс по вул. Свердлова, 16. Тут останній на їхню вимогу відкрив свій сейф і передав злочинцям 45 000 гривень.