Договір перевезення вантажу

2

Курсова робота

з дисципліни: «Цивільне та сімейне право»

Тема „Договір перевезення вантажу”

Зміст

Вступ

1. Поняття та правова характеристика договору перевезення

1.1 Правове регулювання перевезення вантажів

1.2 Характеристика договорів перевезення вантажів

2. Сторони за договором перевезення вантажу

2.1 Відносини між сторонами при здійсненні послуг перевезення вантажів

2.2 Взаємодія учасників договору про перевезення вантажів при його виконанні

3. Відповідальність сторін за невиконання (незалежне виконання) договору перевезення

3.1 Відповідальність сторін за договором про перевезення вантажу

3.2 Претензії та позови при перевезеннях

Висновки

Список літератури

Вступ

Цивільне право - це сукупність цивільно-правових норм, які регулюють відносини власності в її різноманітних формах, товарно-грошові відносини і деякі особисті немайнові відносини за участю громадян, організацій та інших соціальних утворень з метою повнішого задоволення матеріальних і духовних потреб громадян. Цивільне право містить правові механізми для функціонування економіки, розподілу в суспільстві матеріальних благ тощо і від ефективності цивільно-правового регулювання багато в чому залежить успіх ринкових відносин в Україні.

Економіку будь-якої держави важко уявити без транспортних послуг. При цьому важливим є перевезення вантажів, багажу, пасажирів і пошти незалежно від обсягу послуг та відповідальності сторін; результат, якого прагнуть досягти сторони, - переміщення товарно-матеріальних цінностей чи людей.

Перевезення кожним конкретним видом транспорту має свою специфіку. Однак у цього виду послуг є і свої загальні правила, про які не повинні забувати ні перевізники, ні їх клієнти. Недотримання цих правил може обернутися додатковими проблемами і непередбаченими витратами. У курсовій роботі на тему «Договір перевезення вантажу» ми якраз і намагалися описати, на що варто звернути увагу, щоб уникнути помилок при укладенні та виконанні договорів. При цьому зроблено акцент на питання вантажних перевезень, адже саме вони відзначаються складністю регулювання та потребують найпильнішої уваги стосовно їх організації.

Формування ринкових відносин в економіці України в певній мірі залежить як від правової забезпеченості економічних реформ на транспорті, так і від створення відповідної правової бази, яка б стимулювала і ділову ініціативу суб'єктів підприємницької діяльності, що займаються перевезенням, і чесну конкуренцію, і підвищення якості транспортного обслуговування.

У забезпеченні високої якості та культури обслуговування одержувачів транспортних послуг значна роль належить правовому регулюванню діяльності транспортного комплексу.

Правове регулювання діяльності транспорту має максимально сприяти перетворенню його в передову галузь суспільного виробництва, розвитку народного господарства, посиленню відповідальності за виконання договірних зобов'язань, забезпеченню схоронності вантажів, які перевозяться, безпеки руху і ліквідації аварійності, додержанню строків доставки вантажів, вдосконаленню договірних відносин щодо перевезень, суворому дотриманню договірної дисципліни, поліпшенню експлуатаційної роботи на підприємствах транспорту.

Дана тема курсової роботи є досить актуальною на сьогоднішній день, оскільки посилюється роль цивільно-правового договору в самостійній організації господарської діяльності суб'єктів товарно-грошових відносин. Все це свідчить про зростаючу соціальну цінність цивільного права в правовій державі і визначає його місце в системі правових галузей.

Метою курсової роботи є розкриття правових аспектів укладення і виконання договору про вантажні перевезення.

Згідно поставленої мети визначимо завдання:

· дати правову характеристику договору перевезення;

· розкрити взаємовідносини сторін за договором перевезення вантажу;

· визначити відповідальність сторін за невиконання договору перевезення.

Об'єктом нашого дослідження є договір перевезення вантажів, предметом - правовідносини, що виникають з приводу укладення і виконання договорів вантажних перевезень.

Нормативну базу курсової роботи становить чинне законодавство України - норми Конституції, Цивільного і Господарського кодексів та інших законодавчих актів, що регулюють вантажні перевезення. Інформаційна база дослідження включає навчальні посібники, монографії, публікації фахівців з цивільного права. Крім цього, використовувались матеріали мережі Інтернет.

1. Поняття та правова характеристика договору перевезення

1.1 Правове регулювання перевезення вантажів

Слід зазначити, що правова база, котра регулює перевезення вантажів залізничним, водним, авіаційним та автомобільним транспортом була прийнята в 60-70 роках.

Щоправда, за останній час можна спостерігати значну активність в ліквідації відставання правової організації перевезень, розвитку нормотворчої діяльності стосовно транспорту. Так, з метою захисту економічних інтересів України і законних інтересів підприємств транспорту та споживачів цих послуг був прийнятий Закон України “Про транспорт”. Цей Закон визначає правові, економічні, організаційні та соціальні основи діяльності транспорту.

Наприклад, чи не вперше в законодавчому порядку ст. 2 саме цього Закону було встановлено поняття “єдина транспортна система України”, яка відповідно складається з:

· транспорту загального користування (залізничний, морський, річковий, автомобільний і авіаційний, а також міський електротранспорт, зокрема, метрополітен);

· промисловий залізничний транспорт;

· відомчий транспорт;

· трубопровідний транспорт;

· шляхи сполучення загального користування.

Відповідно до зазначеного Закону єдина транспортна система має відповідати вимогам суспільного виробництва та національної безпеки, мати розгалужену інфраструктуру для надання всього комплексу транспортних послуг, зокрема, для складування і технологічної підготовки вантажів до транспортування, забезпечувати зовнішньоекономічні зв'язки України.

Щодо складових системи, то, скажімо, основні правові, економічні та організаційні засади діяльності залізничного транспорту загального користування визначає Закон України “Про залізничний транспорт”, прийнятий 4 липня 1996 р. Цей нормативно-правовий акт не лише визначає роль залізничного транспорту в економіці і соціальній сфері України, але й регламентує його відносини з органами державної виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, іншими видами транспорту, пасажирами, відправниками та одержувачами вантажів, багажу, вантажобагажу і пошти з урахуванням специфіки функціонування цього виду транспорту як єдиного виробничо-технологічного комплексу.

Засади організації та експлуатації автомобільного транспорту визначаються Законом України “Про автомобільний транспорт”, що був прийнятий ВР України 5 квітня 2001 р. Відповідно до ст. 2 цього Закону автомобільні транспортні засоби перевізників, що використовуються ними для надання послуг з перевезень пасажирів і вантажів, належать до автомобільного транспорту загального користування. Автомобільні ж транспортні засоби суб'єктів підприємницької діяльності, установ та організацій, що використовуються ними тільки для власних потреб, відносять до відомчого автомобільного транспорту. В свою чергу, автомобільні транспортні засоби фізичних осіб, що використовуються ними для власних потреб, належать до індивідуального автомобільного транспорту.

Згідно із ст. 6 Закону України “Про автомобільний транспорт” основними функціями державного регулювання діяльності автомобільного транспорту є: формування ринку послуг; контроль за виконанням законодавства на автомобільному транспорті; нормативно-правове регулювання питань автомобільного транспорту; ліцензування діяльності перевізників; стандартизація і сертифікація; організація та контроль автомобільних перевезень; тарифна, інноваційна та інвестиційна політика; державне замовлення на соціально значущі послуги автомобільного транспорту загального користування; захист прав споживачів послуг автомобільного транспорту тощо.

Не менш важливою є і політика ділової співдружності в міжнародному торговому мореплавстві, яку визначає КТМ України, який набув чинності 9 грудня 1994 р. Цей Кодекс має на меті сприяти подальшому розвитку морського транспорту країни, входженню його в європейську і світову транспортні системи, вдосконаленню управління морським транспортом, підвищенню ефективності використання морських суден з метою задоволення потреб суспільного виробництва.

Україні також належить повний і виключний суверенітет над повітряним простором України, що є частиною території України. Діяльність користувачів повітряного простору України з метою задоволення інтересів України та її громадян і гарантування безпеки авіації регулюються Повітряним кодексом України від 4 травня 1993 р. Дія Повітряного кодексу України поширюється на всіх користувачів повітряного простору України, в частині, що їх стосується, як на території України, так і за її межами, якщо закони країни перебування користувача не передбачають іншого.

Так, згідно із ст. 3 Повітряного кодексу держава здійснює регулювання діяльності цивільної авіації через Міністерство транспорту та зв'язку України, відповідні органи авіаційного транспорту Україні за такими напрямами: забезпечення розвитку цивільної авіації; нагляд за безпекою польотів повітряних суден; сертифікація, реєстрація та ліцензування; регулювання використання повітряного простору і обслуговування повітряного руху; забезпечення пошуку та рятування повітряних суден, що зазнають чи зазнали лиха; захист авіації України від незаконного втручання в її діяльність; науковий супровід діяльності авіації і гарантування її безпеки, який здійснюється як галузевими, так і міжгалузевими науково-дослідними організаціями і авіаційними підприємствами; сприяння зовнішньоекономічній і міжнародно-правовій діяльності цивільної авіації.

Питання, пов'язані з укладанням та виконанням договору перевезення, регулюються ст.ст. 908-928 ЦК України Цивільний кодекс України від 16.01.2003р.

і ст.ст. 306-315 ГК України, введеними у дію з 1 січня 2004 р.

Відповідно до ст. 908 ЦК України умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. А згідно із ст. 306 ГК України загальні умови перевезення вантажів, а також особливі умови перевезення окремих видів вантажів (вибухових речовин, зброї, отруйних, легкозаймистих, радіоактивних та інших небезпечних речовин) визначаються цим Кодексом і виданими відповідно до нього транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.

Так, наприклад, досить дієвим документом є Статут залізниць України, затверджений постановою Кабміну від 6 квітня 1996 р. № 457.

Статут відображає перехід залізничного транспорту на роботу в ринкових умовах. Цим нормативним актом, зокрема, регламентуються:

· порядок укладання договорів;

· організація та основні умови перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти;

· основні положення експлуатації залізничних під'їзних колій, а також взаємини залізниць з іншими видами транспорту.

Слід також зазначити, що відповідно до ст. 5 Статуту Міністерство транспорту та зв'язку України має право затверджувати Правила перевезення вантажів, Технічні умови навантаження і кріплення вантажів, Правила перевезення пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України та інші нормативні документи.

В свою чергу, наказом Міністерства транспорту України від 21 листопада 2000 р. № 644 були затверджені Правила перевезень вантажів, до яких входять правила: приймання вантажів, видачі вантажів, оформлення перевізних документів, розрахунків за перевезення вантажів, обчислення термінів доставки вантажів, зберігання вантажів, перевезення вантажів з оголошеною вартістю тощо.

Перевезення вантажів у прямому змішаному залізнично-водному сполученні здійснюються відповідно до вимог чинного законодавства України, Статуту залізниць України і Правил перевезення вантажів у прямому змішаному залізнично-водному сполученні, затвердженим наказом Міністерства транспорту України від 28 травня 2002 р. № 334/566, за єдиними перевізними документами, які складаються на весь шлях перевезення.

Технічні умови навантаження і кріплення вантажів містять вимоги щодо розміщення, закріплення, способу навантаження, розвантаження вантажів, гарантування безпеки руху, збереження залізничного рухомого складу та вантажів.

Постановою Кабінету Міністрів УРСР від 26 липня 1969 р. № 401 був затверджений Статут автомобільного транспорту УРСР.

Статут визначає права і відповідальність автотранспортних підприємств і організацій, що знаходяться на території України, незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються автомобільним транспортом.

Цим Статутом також регламентуються порядок складання і виконання плану автомобільних перевезень в України, основні умови перевезень автомобільним транспортом вантажів, пасажирів, багажу і пошти, а також взаємини автотранспортних підприємств і організацій, що знаходяться на території України, з підприємствами і організаціями інших видів транспорту в частині здійснення автомобільних перевезень.

На підставі цього Статуту Міністерство транспорту та зв'язку України затверджує Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, які розробляються за участю зацікавлених міністерств і відомств та містять у собі умови перевезень окремих видів вантажів, виконання комерційних операцій, транспортно-експедиційного обслуговування підприємств і організацій; особливі умови перевезення автомобільним транспортом вантажів підприємств, організацій і установ окремих галузей народного господарства.

Права, обов'язки і відповідальність власників автомобільного транспорту-перевізників та вантажовідправників і вантажоодержувачів-замовників визначаються Правилами перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 р. № 363.

Натомість Правила перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні не регламентують перевезення небезпечних, великовагових, великогабаритних вантажів, пошти та перевезення вантажів у міжнародному сполученні, оскільки такі перевезення мають свої особливості, що стосуються виконання комплексу вимог під час вантажно-розвантажувальних роботах, власне процесу перевезення та його документального оформлення, а також узгодження таких правил із відповідними компетентними установами.

На виконання Програми інтеграції України до Європейського Союзу, затвердженої Указом Президента України від 14 вересня 2000 р. № 1072/2000, відповідно до ст. 62 Повітряного кодексу України наказом Міністерства транспорту України були затверджені Правила повітряних перевезень вантажів, які розроблені з урахуванням положень Варшавської конвенції з уніфікації деяких правил, що стосуються міжнародних повітряних перевезень. Зазначена Конвенція була підписана у Варшаві ще 29 жовтня 1929 р.

Ці Правила встановлюють загальні умови перевезення вантажів повітряним транспортом, за яких гарантується належний рівень безпеки польотів та якості перевезень.

Загальні умови судноплавства на внутрішніх водних шляхах України встановлюються Правилами судноплавства на внутрішніх водних шляхах України, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 16 лютого 2004 р. № 91. Порядок оформлення вантажних перевізних документів на перевезення вантажів морським транспортом встановлюють Правила оформлення вантажних перевізних документів на перевезення морським транспортом, затверджені наказом Міністерства транспорту України від 13 грудня 2004 р. № 1098.

Ці Правила поширюються на морські порти України та всіх суб'єктів підприємницької діяльності, що є учасниками процесу транспортування вантажів через ці порти.

Правові, організаційні, соціальні та економічні засади діяльності, пов'язаної з перевезенням небезпечних вантажів залізничним, морським, річковим, автомобільним та авіаційним транспортом, регулюються Законом України “Про перевезення небезпечних вантажів”, який був прийнятий ВР України 6 квітня 2000 р. Законодавство з питань перевезення небезпечних вантажів складається з цього Закону, інших законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана ВР України, а також інших нормативно-правових актів, що визначають умови перевезення небезпечних вантажів, вимоги до типів та обладнання транспортних засобів, порядку підготовки, перепідготовки, навчання, підвищення та підтвердження кваліфікації працівників, зайнятих перевезенням небезпечних вантажів, порядку одержання дозволів на здійснення зазначених перевезень.

Перевезення вантажів залізничним транспортом у міжнародному сполученні здійснюється відповідно до угод про залізничні міжнародні сполучення. Такою угодою є, зокрема, Угода про міжнародне залізничне вантажне сполучення, до якої Україна приєдналась 5 червня 1992 р.

Міжнародні перевезення вантажів автомобільним транспортом здійснюються між пунктами відправлення та призначення, один з яких або обидва розташовані за межами території України. Правила міжнародних перевезень вантажів автомобільним транспортом територією України затверджуються центральним органом виконавчої влади в галузі транспорту.

Умови морських перевезень вантажів у міжнародному сполученні регулюються міжнародною Конвенцією про уніфікацію деяких правил про коносамент, яка була прийнята 25 серпня 1924 р. у Брюсселі, і Конвенцією ООН про морські перевезення вантажів, що підписана 1 січня 1978 р. у Гамбурзі.

1.2 Характеристика договорів перевезення вантажів

Особливість транспорту, як одної з головних галузей суспільного виробництва, полягає в тому, що в процесі діяльності транспорту (залізничного, автомобільного, повітряного, річкового, морського) нова вартість не утворюється, оскільки надання транспортних послуг полягає у переміщенні вантажів, пасажирів, багажу, пошти.

Головна особливість договорів про надання послуг перевезення, на відміну від договорів про виконання робіт, полягає в тому, що надання послуг невіддільне від діяльності особи, яка надає послуги.

Корисний ефект такої діяльності не настає у вигляді певного досягнутого матеріального результату, як це має місце у підрядних договорах, а полягає в самому процесі надання послуги. Підприємства транспорту здійснюють перевезення та надання послуг на основі державних контрактів і договорів на перевезення пасажирів і вантажів з урахуванням економічної ефективності провізних і переробних можливостей транспорту.

Економічні відносини підприємств транспорту, що виникають у процесі перевезення, ґрунтуються на принципах взаємної вигоди, рівної та повної відповідальності.

Транспортні договори поділяють на основні та допоміжні. Основні транспортні договори опосередковують головну сферу взаємовідносин транспортних організацій і клієнтів (договори перевезення пасажирів, вантажів, багажу та пошти, договори буксирування). Допоміжні договори сприяють нормальній організації перевізного процесу (договори на організацію перевезень, експедиції, на експлуатацію під'їзних колій, подачу і прибирання вагонів тощо).

Загальні правила перевезення закріплено сьогодні у двох фундаментальних документах - Цивільному Кодексі України і Господарському Кодексі України. Причому в цьому питанні їх норми не завжди збігаються. Які ж правила застосовувати на практиці?

Щоб відповісти на це запитання, необхідно розмежувати сфери дії цих законодавчих актів. Більшість фахівців сьогодні погоджуються, що ЦКУ містить загальні норми, які поширюються на всіх учасників цивільних відносин, а ГКУ - пріоритетніші спеціальні норми стосовно учасників господарських відносин (суб'єктів господарювання), і тільки їх.

Погоджуючись із такою позицією, подальший розгляд загальних правил укладення та виконання договорів перевезення вантажів вестимемо у двох напрямках:

1) правила, що діють при укладенні та виконанні договору перевезення вантажу між перевізником - суб'єктом господарювання і споживачем його послуг, який не є суб'єктом господарювання;

2) правила, що діють при укладенні та виконанні договору перевезення між суб'єктами господарювання.

У першому випадку «працюватиме» тільки цивільне законодавство, а у другому - цивільне та господарське законодавство в комплексі, де перевага буде за останнім. Почнемо з головного - визначення договору перевезення вантажу. Що таке договір перевезення вантажу? Чинне законодавство виділяє два різновиди договору перевезення вантажу: разовий та довгостроковий.

Визначення разового договору перевезення вантажу міститься у статті 909 ЦКУ і частині 1 статті 307 ГКУ (табл. 1).

Ці визначення надзвичайно важливі в тому плані, що дають перелік умов, необхідних для разового договору перевезення вантажу. Виходить, що такий договір у будь-якому разі має містити: 1) характеристики вантажу (найменування, сорт, вага, кількість місць тощо); 2) пункт призначення, куди має бути доставлено вантаж.

Таблиця 1. Визначення договору перевезення вантажу

Договір перевезення вантажу укладається не між суб'єктами господарювання - діє визначення статті 909 ЦКУ Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар: У 2 ч./ За заг. ред. Я. М. Шевченко. - К.: Концерн «Видавчий Дім «Ін Юре», 2004. - Ч.2. - 896 с.	Договір перевезення вантажу укладається між суб'єктами господарювання - діє визначення частини 1 статті 307 ГКУ Науково-практичний коментар Господарського кодексу України / Кол. авт.: Г. Л. Знаменський, В. В. Хахулін, В. С. Щербина та ін.; За заг. ред. В. К. Мамутова. - К. : Юрінком Інтер, 2004. - 688 с.
За договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення і видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачу), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату	За договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити доручений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством або договором строк і видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату

Що стосується розміру плати за перевезення, то вона може встановлюватися за домовленістю сторін згідно із затвердженими тарифами (наприклад, на залізничному транспорті). Якщо розмір провізної плати не визначено, то згідно з частиною 1 статті 916 ЦКУ справляється «розумна» плата. Водночас господарський договір перевезення вантажу, укладений між суб'єктами господарювання, крім цих умов, має містити також і строк достав-лення вантажу (або посилання на документ, яким установлено цей строк).

За довгостроковим договором здійснюється не одна, а ціла серія перевезень вантажів. Особливості змісту такого договору встановлено статтею 914 ЦКУ і частиною 3 статті 307 ГКУ (табл. 2). Крім того, згідно з нормами статті 180 ГКУ довгостроковий договір перевезення вантажу між суб'єктами господарювання повинен містити строк дії.

Особливість договору перевезення вантажів полягає в тому, що вантажоодержувач, не беручи участі в укладенні договору, набуває права вимоги до перевізника щодо видачі вантажу в пункті призначення. При невиконанні перевізником обов'язку стосовно доставлення вантажу на адресу одержувача він має право пред'явити до нього претензію з приводу втрати вантажу, а при неналежному виконанні ним обов'язків - претензію з приводу нестачі або пошкодження вантажу, а також із приводу прострочення в його доставлені.

Таблиця 2. Вимоги до змісту довгострокового договору перевезення вантажу

Договір перевезення вантажу укладається не між суб'єктами господарювання - діють особливі вказівки статті 914 ЦКУ з урахуванням загального визначення статті 909 ЦКУ	Договір перевезення вантажу укладається між суб'єктами господарювання - діють особливі вказівки частини 3 статті 307 ГКУ з урахуванням загального визначення частини 1 статті 307 ГКУ
Перевізник і власник (володар) вантажу у разі потреби здійснення систематичних перевезень можуть укласти довгостроковий договір. За довгостроковим договором перевізник зобов'язується в установлені строки приймати, а власник (володар) вантажу - передавати для перевезення вантаж у встановленому обсязі. У довгостроковому договорі перевезення вантажу встановлюються обсяг, строки та інші умови надання транспортних засобів і передачі вантажу для перевезення, порядок розрахунків, а також інші умови перевезення: найменування перевізника, відправника та одержувача; характеристики вантажу; пункт призначення; розмір плати за перевезення Цивільний кодекс України від 16.01.2003р.	Вантажовідправник і перевізник у разі потреби здійснення систематичних протягом певного строку перевезень вантажів можуть укласти довгостроковий договір, за яким перевізник зобов'язується в установлені строки приймати, а вантажовідправник - подавати до перевезення вантажі в узгодженому сторонами обсязі. Довгостроковий договір на перевезення вантажу також має містити найменування перевізника, відправника та одержувача, характеристики вантажу, зазначення пункту призначення, розмір плати за перевезення і строк доставлення вантажу (або посилання на документ, яким установлено цей строк) Господарський кодекс України. 16.01.2003р.//ГУ.- 2003.-14 березня.

2. Сторони за договором перевезення вантажу

2.1 Відносини між сторонами при здійсненні послуг перевезення вантажів

Усі послуги, пов'язані з переміщенням вантажів, можна поділити на чотири групи. Такий поділ дасть нам можливість визначити певний вид правочину, який регулюватиме відносини між сторонами.

Перевезення вантажу, пасажирів та багажу здійснюється транспортом, який в усіх своїх різновидах є частиною єдиної транспортної системи України. Відповідно до статті 21 Закону України «Про транспорт» від 10 листопада 1994 р. № 232/94-ВР єдину транспортну систему України становлять:

* транспорт загального користування (залізничний, морський, річковий, автомобільний і авіаційний, а також міський електротранспорт, у тому числі метрополітен);

* промисловий залізничний транспорт;

* відомчий транспорт;

* трубопровідний транспорт;

* шляхи сполучення загального користування.

Єдина транспортна система має відповідати вимогам суспільного виробництва та національної безпеки, мати розгалужену інфраструктуру для надання всього комплексу транспортних послуг, у тому числі для складування і технологічної підготовки вантажів до транспортування, забезпечувати зовнішньоекономічні зв'язки України.

Правова база, за якою здійснюється регулювання відносин, що виникають при переміщенні вантажів, багажу та пасажирів, поєднує різні нормативні акти і документи. Це свідчить про багатогранність вказаних відносин та про неабияку фахову підготовку спеціалістів, що вирішили розпочати дані відносини.

Відповідно до статті 908 ЦКУ перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення, укладення якого є обов'язковим Цивільний кодекс України від 16.01.2003р.. Перевезення здійснюється відповідно до загальних правил перевезення і спеціальних умов.

Цивільним кодексом та іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами і правилами, що видаються відповідно до них, встановлюються загальні правила перевезення.

Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, законами України, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Окрім умов перевезення, встановлених нормативними актами, такі умови можуть встановлюватися так само і договором перевезення.

Відповідно до статті 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення і видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Такий договір має бути укладений у письмовій формі, а його укладення має бути підтверджено складенням транспортної накладної (коносамента чи іншого документа, встановленого транспортними кодексами, або статутами) Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар: У 2 ч./ За заг. ред. Я. М. Шевченко. - К.: Концерн «Видавчий Дім «Ін Юре», 2004. - Ч.2. - 896 с. .

За договором перевезення пасажира одна сторона (перевізник) зобов'язується перевезти другу сторону (пасажира) до пункту призначення, а в разі здавання багажу - також доставити багаж до пункту призначення і видати його особі, яка має право на одержання багажу, а пасажир зобов'язується сплатити встановлену плату за проїзд, а у разі здавання багажу - за його провезення (ч.2 ст. 358 ЦК України).

2.2 Взаємодія учасників договору про перевезення вантажів при його виконанні

За договором про перевезення вантажу транспортна організація -- перевізник повинна доставити ввірений їй відправником вантаж до пункту призначення і видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (одержувачеві). Проте належне виконання договору перевізником обумовлене додержанням ним ряду умов, що випливають безпосередньо зі статуту (кодексу) і необхідні для нормального початку та завершення перевізного процесу. Це, зокрема, стосується стану перевізних засобів.

Перевізник повинен подавати під навантаження справні вагони й контейнери, придатні для перевезення певного вантажу, очищені від залишків вантажу і сміття, а в разі потреби -- промиті та продезинфіковані. Придатність вагонів для перевезення вантажу визначає відправник, засобами якого здійснюється завантаження, або залізниця, якщо завантаження здійснюється засобами залізниці, а придатність контейнерів, цистерн та бункерних напіввагонів -- відправник.

Розрізняють справність рухомого складу для перевезення вантажу у технічному та комерційному відношеннях. Вагон чи контейнер може бути технічно справним, однак непридатним для перевезення конкретного вантажу в комерційному відношенні. Наприклад, контейнер має стійкий сторонній запах, а до навантаження призначено продовольчі товари, що сприймають цей запах. Під придатністю рухомого складу в комерційному відношенні для перевезення цього вантажу слід розуміти технічний і фізичний стани рухомого складу, від яких залежить забезпечення збереженості вантажу при перевезенні. Тому, якщо поданий під навантаження вагон або контейнер за своїм технічним станом або у комерційному відношенні не забезпечить збереженість вантажу при перевезенні, вантажовідправник може відмовитися від навантаження його у цей рухомий склад.

При морських перевезеннях вантажів перевізник повинен заздалегідь, до початку рейсу, привести судно в мореплавний стан: забезпечити технічну придатність судна до плавання, належним чином спорядити його, укомплектувати екіпажем і забезпечити всім необхідним, а також привести трюми та всі інші приміщення судна, де перевозиться вантаж, у такий стан, який забезпечував би приймання, перевезення та схоронність вантажу (ст. 143 Кодексу торговельного мореплавства). Такі самі обов'язки перевізника передбачено правилами, що діють на річковому та автомобільному транспорті.

У поняття придатності рухомого складу включається і вимога щодо належного опломбування перевізних засобів. Так, завантажені криті вагони та цистерни пломбуються пломбами залізниці, коли вона їх завантажувала, та пломбами відправника, коли транспортні засоби завантажував відправник. Опломбування перекриває доступ до вантажу під час його перевезення.

Перевізник повинен забезпечити цілість і схоронність прийнятого до перевезення вантажу. Цей обов'язок виникає з моменту одержання перевізником вантажу до перевезення і до видачі його одержувачеві у пункті призначення. Порушення перевізником цього обов'язку призводить до відповідальності за втрату, недостачу, псування чи пошкодження вантажу. Забезпечення цілості і схоронності вантажу включає також і додержання особливих правил перевезення, що стосуються певних видів вантажів. Так, вантаж, який швидко псується при перевезенні, потребує додержання відповідних температур. На автомобільному транспорті контроль за температурним режимом здійснюють контрольно-пропускні пункти автотранспортних організацій, що відображається у листі контрольних перевірок.

Перевізник повинен своєчасно виконати свій обов'язок з доставки вантажу до пункту призначення та видачі його одержувачеві. Строки доставки встановлюють транспортні статути (кодекси) або правила перевезення. Якщо строк доставки у зазначеному порядку не встановлений, сторони мають право визначити його у договорі (ст. 364 ЦК України). При перевезеннях у прямому змішаному сполученні строки доставки вантажів встановлюють за сукупністю строків доставки їх залізничним та іншими видами транспорту і обчислюють на основі чинних на цих видах транспорту правил обчислення строків доставки (ст. 171 Статуту внутрішнього водного транспорту; ст. 118 Статуту автомобільного транспорту).

Існує кілька частин строків доставки вантажу, зокрема на залізничному транспорті вони включають: а) час на виконання необхідних дій з відправлення вантажу; б) час на транспортування, тобто перебування вантажу в дорозі; в) строк на видачу вантажу одержувачеві. Строк доставки залежить і від швидкості (вантажної чи великої), якою відправлено вантаж. Вантаж вважається доставленим у строк, визначений законом чи договором, якщо на станції призначення його розвантажено засобами залізниці чи вагон (контейнер) з вантажем подано під розвантаження засобами одержувача до закінчення встановленого строку доставки. При затримці подачі вагонів (контейнерів) під розвантаження внаслідок зайнятості вантажного фронту або з інших причин, що залежать від одержувача, вантаж вважається доставленим вчасно, якщо він прибув на станцію призначення до закінчення встановленого строку доставки (ст. 41 Статуту залізниць). На автомобільному транспорті дуже важливою є фіксація у товарно-транспортних накладних часу прибуття й вибуття автомобілів під навантаження або розвантаження. Відповідно до ст. 53 Статуту автомобільного транспорту час прибуття автомобіля під навантаження обчислюється з моменту пред'явлення водієм дорожнього листа в пункті навантаження, а час прибуття автомобіля під розвантаження -- з моменту пред'явлення водієм товарно-транспортної накладної у пункті розвантаження. На морському транспорті строки доставки вантажів можуть бути встановлені законом чи договором, а в разі їх відсутності вантаж доставляється відповідно до строків, звичайно прийнятих у морській практиці (ст. 160 Кодексу торговельного мореплавства).

Нарешті, у пункті призначення перевізник повинен видати вантаж одержувачеві, зазначеному в транспортному документі.

Видача вантажу одержувачеві -- завершальний процес перевезення. Перевізник повинен повідомити одержувача про прибуття вантажу на його адресу. Так, залізниця повідомляє одержувача в день прибуття вантажу, проте не пізніше 12 годин наступного дня.

Разом з тим одержувач повинен прийняти вантаж від перевізника і вивезти його зі станції (порту) призначення. Одержувач має повністю розвантажити вагони, цистерни та контейнери. Після розвантаження вагони та контейнери мають бути очищені всередині і ззовні. Очищення і промивання, а в разі потреби дезинфекція вагонів після перевезення тварин, птиці, сирих продуктів та вантажів, які швидко псуються, здійснюються засобами залізниці за рахунок одержувача.

При видачі вантажу в пункті призначення перевізник та одержувач повинні додержуватися правил, чинних на певному виді транспорту. Відповідно до ст. 66 Статуту автомобільного транспорту перевізник при здачі вантажу одержувачеві зобов'язаний перевірити вагу, кількість місць і стан вантажу в разі:

· прибуття вантажу в несправному кузові рухомого складу або у справному кузові, але з пошкодженими пломбами чи з пломбами попутної вантажної автостанції;

· прибуття вантажу, який швидко псується, з порушенням строків доставки або встановленого правилами перевезення температурного режиму;

· прибуття вантажу, навантаженого автотранспортним підприємством, і видачі його зі складу вантажної автостанції тощо.

В усіх інших випадках тарні та штучні вантажі видає автотранспортне підприємство, перевіряючи вагу і стан вантажу тільки у пошкоджених місцях. При їх виявленні, а також за інших обставин, які можуть впливати на стан вантажу, перевізник має провести перевірку вантажу в пошкоджених місцях за товарно-транспортною накладною з розкриттям пошкоджених місць.

На станціях призначення залізниця зобов'язана перевірити масу, кількість місць і стан вантажу у разі:

• прибуття вантажу у пошкодженому вагоні (контейнері), а також у вагоні (контейнері) з пошкодженими пломбами відправника або пломбами попутних станцій;

• прибуття вантажу з ознаками недостачі, псування або пошкодження під час перевезення на відкритому рухомому складі або у критих вагонах без пломб, якщо таке перевезення передбачене Правилами;

• прибуття швидкопсувного вантажу з порушенням граничного терміну або з порушенням температурного режиму в рефрижераторних вагонах;

• прибуття вантажу, який був завантажений залізницею;

• видачі з місць загального користування вантажів, вивантажених залізницею;

• прибуття вантажів у вагонах навалом і насипом за вимогою одержувача у розмірах, передбачених Правилами перевезення вантажів (ст. 52 Статуту залізниць).

Перелік випадків, коли перевізник зобов'язаний перевіряти кількість місць, вагу і стан вантажу в пункті призначення, передбачений також ст. 100 Статуту внутрішнього водного транспорту. Згідно зі ст. 165 Кодексу торговельного мореплавства одержувач і перевізник мають право вимагати до видачі вантажу його огляду та перевірки кількості. Зумовлені цим витрати несе особа, яка зажадала огляду та перевірки вантажу. Вантаж вважається виданим з часу, коли одержувач розписався в дорожній відомості про одержання вантажу (ст. 95 Статуту внутрішнього водного транспорту). На автомобільному транспорті одержання вантажу засвідчують підписом і печаткою одержувача на трьох примірниках товарно-транспортної накладної, два з яких залишаються у водія-експедитора (ст. 72 Статуту автомобільного транспорту),

З фактом укладення договору перевезення вантажу певні права та обов'язки виникають також у відправника вантажу. Деякі з них передбачені транспортними статутами (кодексами) і правилами перевезення вантажів і передують укладенню договору, зокрема:

~ відправник повинен пред'явити вантаж до перевезення у належному стані, у справній тарі та упаковці, відповідно до державних стандартів і технічних умов, які забезпечують повну його схоронність. Усі необхідні для перевезення матеріали (стойки, прокладки тощо) заготовляє і подає відправник (ст. 142 Кодексу торговельного мореплавства; статті 52 і 56 Статуту автомобільного транспорту);

~ відправник водночас з пред'явленням вантажу подає перевізникові необхідну кількість примірників правильно заповнених транспортних документів, а також додає до них усі документи, необхідні для додержання санітарних, митних, карантинних та інших правил. На залізничному та внутрішньому водному транспорті на посвідчення прийняття вантажу до перевезення відправникові видається вантажна квитанція чи квитанція. При морських перевезеннях відправник разом з вантажем подає перевізникові завантажувальний документ, на підставі якого перевізник видає відправникові коносамент (ст. 137 Кодексу торговельного мореплавства).

З метою ефективного використання транспортних засобів відправник повинен, за загальним правилом, повністю і раціонально завантажити їх.

Водночас на морському транспорті на вимогу відправника, якому для перевезення надано все судно (чартер), перевізник повинен відправити судно в плавання, хоч би не весь вантаж був завантажений. Перевізник у цьому разі зберігає право на повний фрахт, тобто плату за перевезення (ст. 155 Кодексу торговельного мореплавства).

Вантажовідправники повинні своєчасно завантажувати подані їм транспортні засоби. На залізничному транспорті строки навантаження та розвантаження вантажів залежать від способу (механізованого чи немеханізованого) проведення цієї операції. При морських перевезеннях строк, протягом якого вантаж має бути завантажений на судно (сталійний час), визначається угодою сторін, а за її відсутності -- строками, прийнятими в порту завантаження. Угодою сторін може бути встановлений додатковий, після закінчення строку завантаження, час для очікування (контрсталійний час). Перевізник має право після закінчення контрсталійного часу відправити судно в плавання, якщо навіть увесь обумовлений вантаж не завантажено на судно з причин, не залежних від перевізника. При цьому він зберігає право на одержання повного фрахту (статті 148--150 Кодексу торговельного мореплавства).

За договором про перевезення відправник зобов'язаний сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Плата за перевезення вантажів справляється залежно від відстані, яка визначається згідно з планом формування вантажопотоків.

Розрахунки за роботи і послуги, пов'язані з перевезенням вантажів, вантажобагажу, пошти, щодо яких не здійснюється державне регулювання тарифів, проводяться за вільними тарифами, які визначаються за домовленістю сторін, у порядку, що не суперечить антимонопольному законодавству.

За користування вагонами і контейнерами залізниці вантажовідправники, вантажоодержувачі, власники під'їзних колій, порти, організації, установи, громадяни -- суб'єкти підприємницької діяльності -- вносять плату. Порядок визначення плати за користування вагонами (контейнерами) та звільнення вантажовідправника від зазначеної плати у разі затримки забирання вагонів (контейнерів), що виникла з вини залізниці, встановлюється Правилами перевезення вантажів.

За договором морського перевезення усі належні перевізникові платежі сплачує відправник (фрахтувальник). У випадках, передбачених угодою відправника з перевізником, а при перевезеннях у каботажі -- чинними на морському транспорті правилами, допускається переведення платежів на одержувача. Фрахт сплачується повністю за вантаж, що загинув або пошкоджений з причин, за які перевізник не несе відповідальності. За вантаж, який загинув внаслідок аварії судна чи іншого нещасного випадку або був насильно захоплений, фрахт не береться. Проте повертається у разі його внесення наперед. Якщо після загибелі судна вантаж було врятовано чи після його захоплення було звільнено, то перевізник має право на фрахт пропорційно відстані, яку фактично пройшло судно (статті 170 і 174 Кодексу торговельного мореплавства).

На автомобільному транспорті до внесення перевізної плати автотранспортні підприємства вантажі до перевезення не приймають (ст. 104 Статуту автомобільного транспорту). Крім транспортних послуг при перевезенні вантажів, автотранспортні підприємства за договорами з відправниками чи одержувачами надають за плату додаткові послуги (експедиційні операції, зберігання вантажів тощо). На деяких видах транспорту передбачається винагорода (премія) за дострокове навантаження або розвантаження транспортних засобів. Наприклад, за угодою сторін у договорі морського перевезення може бути передбачена винагорода за закінчення вантаження судна раніше, ніж це передбачено сталійним часом (ст. 149 Кодексу торговельного мореплавства).

3. Відповідальність сторін за невиконання (незалежне виконання) договору перевезення

3.1 Відповідальність сторін за договором про перевезення вантажу

Належне виконання сторонами обов'язків, які випливають з договору про перевезення або норм транспортного законодавства, веде до припинення зобов'язання з перевезення вантажу та досягнення учасниками цілей договору. На жаль, домогтися цього не завжди вдається. Дестабілізація політичної та економічної обстановки в ряді регіонів, розпад господарських зв'язків, зниження загального рівня виконавчої дисципліни негативно позначаються на ритмі перевізного процесу, призводять до крадіжок і псування вантажів на транспорті, прострочення доставки їх споживачам та інших правопорушень. У зв'язку з цим важливу роль покликані відіграти заходи майнової відповідальності за порушення договорів перевезення.

Фактичною підставою відповідальності за порушення зобов'язань є склад цивільного правопорушення. Він містить такі елементи (умови): а) протиправну поведінку боржника; б) збитки як результат цієї поведінки; в) причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; г) вину боржника. Зазначені умови необхідні, за загальним правилом, і для покладання майнової відповідальності за невиконання або неналежне виконання сторонами зобов'язань з перевезення вантажів.

Головні обов'язки перевізника за договором про перевезення полягають у тому, що він повинен забезпечити цілість і схоронність вантажу та доставити його одержувачеві в обумовлений строк. Цей обов'язок виникає з моменту прийняття його до перевезення і до видачі одержувачеві в пункті призначення. Порушення цього обов'язку призводить до відповідальності за втрату, нестачу, псування чи пошкодження вантажу.

Втрата вантажу -- це не лише фізична загибель, крадіжка або знищення вантажу, прийнятого до перевезення. Втраченим вважається також вантаж, якщо він не виданий на вимогу одержувача на залізничному та внутрішньому водному транспорті протягом 30 днів, на повітряному -- протягом 10 днів після закінчення строку доставки, а при перевезенні вантажу в прямому змішаному сполученні -- після закінчення 4 місяців з дня прийняття його до перевезення початковим транспортним підприємством (ст.190 Статуту внутрішнього водного транспорту). На автомобільному транспорті вантаж вважається втраченим, якщо він не був виданий одержувачеві на його вимогу: при міському і приміському перевезенні - протягом 10 днів з дня прийняття вантажу, при міжміському перевезенні - 30 днів після закінчення строку доставки (ст.140 Статуту автомобільного транспорту).

Нестача має місце тоді, коли перевізник видає одержувачі вантаж у меншій кількості, ніж його було прийнято від відправника за одним транспортним документом. Нестача може бути наслідком крадіжок вантажів під час перевезення чи зловживань з боку відправника, який недовантажує перевізний засіб, тощо.

Псування - це хімічні або біологічні зміни вантажу, а пошкодження - механічні зміни (поломка, руйнування), що спричинюють зниження цінності вантажу внаслідок зменшення ефективності використання за призначенням. Причини пошкодження, псування вантажів полягають у температурного режиму під час перевезення вантажів, які швидко псуються, у неправильному розміщенні їх на транспортних засобах тощо.

Відповідно до ч.1 ст. 362 ЦК України перевізник відповідає за втрату, нестачу і пошкодження прийнятого до перевезення вантажу і багажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини Цивільний кодекс України від 16.01.2003р.. Отже, за загальним правилом, умовою відповідальності перевізника за несхоронність вантажу є його вина, яка презюмується (припускається). Перевізникові надається можливість спростувати цю презумпцію, довести свою невинність, зокрема послатися на обставини, які він не міг відвернути чи усунути. У транспортних статутах і кодексах дається перелік цих обставин, зокрема при залізничних перевезеннях залізниця звільняється від відповідальності в разі коли:

а) вантаж надійшов у непошкодженому вагоні (контейнері з непошкодженими пломбами відправника чи без пломб, коли таке перевезення дозволено правилами, а також якщо вантаж прибув у непошкодженому відкритому рухомому складі, завантаженому засобами відправника, якщо немає ознак втрати, псування або пошкодження вантажу під час перевезення);

б) нестача, псування або пошкодження сталися внаслідок дії природних причин, пов'язаних з перевезенням вантажу на відкритому рухомому складі;

в) вантаж перевозився у супроводі провідника відправника чи одержувача;

г) недостача вантажу не перевищує норм природної втрати і граничного розходження визначення маси;

д) зіпсований швидкопсувний вантаж, виявлений у вагоні, прибув без порушення встановленого режиму перевезень (охолодження, опалення, вентиляція) і термін перебування вантажу в дорозі не перевищив граничного терміну перевезень, встановленого Правилами;

е) втрата, псування або пошкодження вантажу відбулися внаслідок:

таких недоліків тари, упаковки, які неможливо було виявити під час приймання вантажу до перевезення;

завантаження вантажу відправником у непідготовлений, неочищений або несправний вагон (контейнер), який перед тим був вивантажений цим же відправником (здвоєна операція);

здачі вантажу до перевезення без зазначення у накладній особливих його властивостей, що потребують особливих умов або запобіжних засобів для забезпечення його збереження під час перевезення;

стихійного лиха та інших обставин, які залізниця не могла передбачити і усунення яких від неї не залежало (ст. 111 Статуту залізниць).

Особливі перевезення вантажів морським транспортом пов'язані з мореплавством. Небезпеки і стихійні явища зумовили розширення кола таких обставин. Це, зокрема:

непереборна сила;

небезпеки та випадковості на морі;

рятування людей, суден і вантажів;

пожежа, що виникла не з вини перевізника;

дії або розпорядження влади (затримання, арешт, карантин тощо);

військові дії та народні заворушення;

страйки чи інші обставини, які спричинили зупинення або обмеження роботи (ст. 176 Кодексу торговельного мореплавства). Отже, Кодекс торговельного мореплавства розрізняє непереборну силу, небезпеки, випадковості на морі.

Якщо непереборна сила - це надзвичайна і невідворотна за даних умов подія (ст.78 ЦК України), то небезпеками та випадковостями на морі на практиці прийнято вважати обставини, що мають ознаку їх непередбаченості. Водночас невідворотність шкідливих наслідків їх впливу визначається з урахуванням конкретних обставин діяльності добросовісного перевізника.

У транспортних статутах (кодексах) можуть бути передбачені випадки, коли доказування вини перевізника у втраті, нестачі або пошкодження вантажу покладається на одержувача чи відправника. Так, морський перевізник не відповідає за нестачу вантажу, що прибув у порт призначення: