Договір перевезення вантажу

у справних суднових приміщеннях, ліхтерах, контейнерах із справним пломбуванням відправника;

у цілій справній тарі без слідів її розпакування в дорозі;

у супроводі провідника відправника або одержувача, якщо тільки одержувач не доведе, що нестача вантажу сталася з вини перевізника (ст. 178 Кодексу торговельного мореплавства).

У проекті ЦК України таких відступів від презумпції вини перевізника не передбачено, тобто перевізник звільнятиметься від відповідальності за втрату, нестачу, пошкодження чи псування вантажу, якщо доведе, що це сталося внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти або усунення яких від нього не залежало.

Не виключена можливість, що, наприклад, у псуванні вантажу винними є частково і відправник, і перевізник, і одержувач. Тоді збитки від псування розподіляються між ними пропорційно ступеневі їхньої вини за принципом змішаної відповідальності (ст. 211 ЦК України).

При морських перевезеннях вантажу перевізник не відповідає за втрату, нестачу чи його пошкодження, якщо доведе, що вони сталися внаслідок дій або недогляду капітана, інших осіб суднового екіпажу і лоцмана у судноводінні або управлінні судном (навігаційні помилки). Морським правом більшості країн також передбачено правило про звільнення перевізника від відповідальності за навігаційні помилки, тобто винні дії. За втрату, нестачу і пошкодження вантажу, спричинені діями та помилками вже зазначених осіб при прийманні, завантаженні, розміщенні, зберіганні, вивантаженні або здачі вантажу (комерційні помилки), перевізник за наявності вини несе відповідальність на загальних підставах (ст.176 і 177 Кодексу торговельного мореплавства).

Розміри відповідальності перевізника за втрачу, нестачу, псування чи пошкодження вантажу визначено транспортними статутами (кодексами), а щодо автомобільних перевезень - також ст. 363 ЦК України. Зокрема, автотранспортна організація відповідає: 1) у разі втрати або нестачі вантажу і багажу - в розмірі вартості вантажу і багажу, який втрачено чи якого не вистачає; 2) у разі пошкодження вантажу або багажу - у розмірі суми, на яку зменшилася його вартість; 3) у разі втрати вантажу або багажу, здатного до перевезення з оголошенням його цінності, - у розмірі оголошеної цінності вантажу або багажу, якщо не буде доведено, що вона менша за його дійсну вартість.

Якщо внаслідок пошкодження, за яке автотранспортна організація несе відповідальність, якість вантажу або багажу змінилася настільки, що він не може бути використаний за прямим призначенням, одержувач має право відмовитися від вантажу і вимагати відшкодування за його втрату. Коли втрачений вантаж буде згодом знайдено, одержувач має право вимагати видачі йому цього вантажу чи багажу, повернувши відшкодування, одержане за його втрату або нестачу.

Майже аналогічно вирішувалося питання про розміри відповідальності перевізника за втрату, нестачу або відшкодування вантажу і на інших видах транспорту (ст. 179 Кодексу торговельного мореплавства; ст. 93 Повітряного кодексу України; ст. 195 Статуту внутрішнього водного транспорту).

При втраті чи нестачі вантажу перевізник, крім відшкодування дійсної вартості або оголошеної цінності вантажу, повертає плату за перевезення, одержану за втрачений вантаж, якщо вона не входила у ціну цього вантажу.

Відповідно до ч.3 ст. 13 Закону України "Про транспорт" підприємства транспорту відповідають за втрату, нестачу, псування і пошкодження прийнятого для перевезення вантажу та багажу у розмірі фактичної шкоди, якщо вони не доведуть, що втрата, нестача, псування або пошкодження сталися не з їхньої вини.

За Статутом залізниць залізниця відшкодовує фактичні збитки, що виникли з її вини під час перевезення вантажу, а саме: а) за втрату чи нестачу - у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу чи його нестачі; б) за втрату вантажу, який здано для перевезення з оголошеною вартістю, - у розмірі оголошеної вартості, а якщо залізниця доведе, що оголошена вартість перевищує дійсну, - у розмірах дійсної вартості; в) за псування і пошкодження - у розмірах тієї суми, на яку було знижено його вартість. Загальна сума відшкодування збитків на незбереження вантажу в усіх випадках не може перевищувати суми, яка сплачується за повністю втрачений вантаж. Поряд із відшкодуванням збитків у разі втрати залізниця відшкодовує стягнути за цей вантаж перевізну плату, якщо вона не включається до вартості втраченого вантажу. Витрати і збитки, не передбачені договором перевезення і цим Статутом, не підлягають відшкодуванню.

Отже, відповідальність перевізника за втрату, нестачу, псування або пошкодження вантажу залишається обмеженою, бо не всі збитки від цих порушень, зокрема неодержані доходи, у цих зобов'язаннях відшкодовуються.

Раніше зазначалося, що перевезення вантажу морським транспортом пов'язане з різними непередбаченими обставинами (небезпеками та випадковостями), які нерідко завдають шкоди судну чи вантажу. Іноді треба навмисно вдаватися до витрат або пожертв, щоб врятувати судно та решту вантажу (наприклад, викинути за борт вантаж, який сам загорівся). Такі збитки можуть визнані загальною чи окремою аварією.

Відповідно до ст.277 Кодексу торговельного мореплавства загальною аварією визнаються збитки, яких зазнаю внаслідок надзвичайних витраті пожертв, здійснених з наміром і розумно для рятування судна, фрахту та вантажу від спільної для них небезпеки. Так, до загальної аварії належать збитки, заподіяні судну або вантажу навмисно посадкою судна на мілину або гасінням пожежі на судні тощо. Перелік обставин, за яких збитки можуть бути визнані загальною аварією, подано у ст.279 і 280 Кодексу торговельного мореплавства. Збитки розподіляються між судном, фрахтом та вантажем відповідно до їхньої вартості. Пропорційний розподіл загальної аварії між учасниками перевезення застосовують і в тому разі, коли небезпека, що спричинила надзвичайні витрати або пожертви, виникла з вини одного з учасників договору морського перевезення чи третьої особи.

Проте зазначений розподіл не позбавляє учасників загальної аварії права на стягнення з відповідальної особи заподіяних збитків (ст. 281 Кодексу торговельного мореплавства). Для цього спочатку встановлюють наявність загальної аварії. Розрахунок її розподілу (диспаша) проводиться за заявою заінтересованих осіб диспашерами, які володіють знаннями та досвідом у галузі морського права. За складання диспаші береться збір. Розмір його включається в диспашу і розподіляється між усіма заінтересованими особами пропорційно до часток їхньої участі у загальній аварії.

Витрати та пожертви, що не мають ознак загальної аварії, визнаються окремою аварією. До неї належать: збитки та втрати, що їх зазнало судно або вантаж внаслідок продовження тривалості рейсу (від простою, зміни цін тощо); вартість викинутого за борт вантажу, який само зайнявся, чи вантажу, що перевозився на судні всупереч правилам і звичаям торговельного мореплавства, та інші. У цьому разі збитки не підлягають розподілові між судном, фрахтом та вантажем. Їх зазнає або той, хто їх заподіяв, або той, на кого падає відповідальність за заподіяння їх.

Перевізник несе відповідальність за прострочення доставки вантажу, якщо не доведе, що воно сталося не з його вини (ч.2 ст.364 ЦК України). Відповідальність за прострочення настає у формі неустойки (штрафу), розмір якої залежить від перевізної плати та тривалості прострочення. Так, на залізничному транспорті цей штраф сплачується у розмірах від 10 до 30 відсотків, внутрішньо водному - від 10 до 50 відсотків, повітряному - від 5 до 50 відсотків плати за перевезення. За прострочення доставки вантажу при міжміських перевезеннях автотранспортні організації сплачують одержувачам штраф у розмірі 12 відсотків перевізної плати за кожну добу прострочення, але не більше як 60 відсотків цієї плати.

За договором перевезення вантажу у прямому змішаному сполученні відповідальність за прострочення несе перевізник того виду транспорту, з вини якого затримано доставку вантажу. Проте вимога щодо сплати штрафів за прострочення пред'являється до перевізника, який здає вантаж одержувачеві у пункті призначення.

Якщо прострочення доставки вантажу призвело до його псування чи загибелі, то перевізник, крім неустойки за прострочення, повинен відшкодувати заподіяні ним збитки у розмірі фактичної шкоди. Інші збитки. Що виникли у одержувача внаслідок прострочення доставки вантажу, за чинним законодавством перевізник не відшкодовує. Відповідно до ст. 980 проекту ЦК України у разі прострочення доставки вантажу перевізник зобов'язаний відшкодувати іншій стороні збитки, завдані порушенням строку перевезення, якщо погодження сторін, транспортними статутами (кодексами) не передбачені інші форми відповідальності.

Транспортними статутами (кодексами) передбачається майнова відповідальність відправників та одержувачів за неналежне виконання обов'язків, які передують чи необхідні для укладення договору перевезення конкретного вантажу або завершують перевізний процес. Наприклад, за неправильне зазначення у накладній найменування вантажу або за пред'явлення вантажу, який заборонено до перевезення чи потребує особливих запобіжних заходів, з відправника стягується штраф та заподіяні перевізникові збитки.

За пошкодження вагонів (суден) відправник або одержувач сплачують штраф: на залізничному транспорті - у розмірі п'ятикратної, на річковому - трикратної вартості ремонту пошкоджених (втрачених) частин, а також відшкодовують збитки, завдані перевізникові внаслідок пошкодження рухомого складу, перевантаження вантажу та інший засіб.

Після прибуття вантажу до пункту призначення відповідальність перед перевізником за одержання конкретного вантажу несе одержувач. Однак він може перекласти на відправника всі суми штрафів, зборів та збитків, які сплачені перевізникові внаслідок неправильних дій відправника з даного перевезення.

3.2 Претензії та позови при перевезеннях

Порушення учасниками перевезення та буксирування своїх обов'язків є підставою для пред'явлення уповноваженою особою претензії і позовів до правопорушника. Обставини, що можуть зумовити матеріальну відповідальність перевізників, відправників, одержувачів вантажів і пасажирів та бути підставою для пред'явлення претензії і позову, засвідчується комерційними актами та актами загальної форми.

Комерційний акт складається для засвідчення нестачі, псування чи пошкодження вантажу або багажу, виявлення вантажів без супровідних документів та документів без вантажу, повернення перевізникові вкраденого вантажу (багажу).

Акти загальної форми складаються для засвідчення інших порушень договору перевезення. Відповідно до ст.158 Статуту автомобільного транспорту і розділу 9 Правил перевезення вантажів автотранспортом обставини, пов'язані з несхоронністю вантажів та іншими порушеннями договору перевезення, фіксуються у товарно-транспортній накладній, а у разі розходження в оцінці сторонами причин і характеру порушень оформлюються актами встановленої форми, що прирівнюються до комерційних актів та актів загальної форми на інших видах транспорту.

Акт складає перевізник, якщо він сам виявить зазначені раніше обставини або їх наявність підтверджується відправником чи одержувачем вантажу. Необґрунтовану відмову перевізника скласти комерційний акт можна оскаржити у встановленому порядку. В цьому разі приймання вантажу слід оформити відповідно до Правил про порядок приймання продукції та товарів за кількістю і якістю, що діють при поставці, контрактації тощо.

На підтвердження фактів, що мають юридичне значення при вирішенні спорів, пов'язаних із торгівельним мореплавством, складається морський протест.

Морський протест заявляється: в порту України - нотаріусу або іншій посадовій особі, на яку законодавством України покладено вчинення нотаріальних дій; в іноземному порту - консулові України або компетентним посадовим особам іноземної держави в порядку, передбаченому законодавством цієї держави.

В порту України заява про морський протест подається протягом 24 годин з моменту оформлення приходу судна в порт. Якщо подія, яка зумовила необхідність заяви морського протесту, сталася у порту, його слід заявити протягом 24 годин з моменту події. Якщо немає можливості заявити протест у встановлений строк, причини цього слід зазначити у заяві про морський протест. За наявності заяв припускати, що подія спричинила шкоду вантажеві на судні, заяву про морський протест слід зробити до відкриття люків.

Вивантаження вантажу до заяви морського протесту можна почати в разі крайньої потреби. На підтвердження обставин у заяві про морський протест, капітан судна водночас із заявою або не пізніше семи днів з моменту прибуття в порт чи з моменту події, що сталася у порту, повинен подати нотаріусу чи іншій посадовій особі для огляду судновий журнал і засвідчену капітаном випуску із суднового журналу.

Нотаріус або інша посадова особа на підставі заяви капітана, даних суднового журналу, опиту капітана, а в разі потреби - інших свідків із складу суднового екіпажу складає акт про морський протест і посвідчує його своїм підписом і гербовою печаткою. На умовах взаємності прийняття заяви про морський протест від капітанів іноземних суден і складання у цих випадках актів про морський протест можуть здійснювати відповідні консульські представники іноземних держав в Україні.

За всіма видами перевезень передбачено обов'язковий претензійний порядок вирішення спорів. Претензії, які виникають з перевезень вантажів, пред'являються до транспортної організації пункту призначення вантажу. Якщо спірник виник з перевезення вантажу в прямому змішаному сполученні, то претензія пред'являється: а) до управління залізниці призначення, якщо кінцевим пунктом призначення є залізнична станція; б) до іншого транспортного органу, коли кінцевим пунктом перевезення є порт (пристань), автостанція чи аеропорт. Претензії, що виникають з перевезень пасажирів та багажу, можуть пред'являтися до транспортного органу відправлення або призначення на розсуд заявника. Залежно від характеру порушення право на пред'явлення претензії має відправник чи одержувач вантажу, які можуть переуступити його один одному або кожен з них своєму вищестоящому органові чи транспортно-експедиторській організації. Передача права на пред'явлення до перевізника претензії або позову іншим організаціям чи громадянам не допускається.

Претензії пред'являються протягом шести місяців, а про сплату штрафів і премій - протягом 45 днів. Перевізник зобов'язаний розгляне ну заявлену претензію і повідомити заявника про задоволення чи відхилення її протягом трьох місяців, а щодо претензії з перевезення, здійснюваного перевізниками різних видів тран6спорту за одним документом, - протягом шести місяців; про сплату штрафу або пені - протягом 45 днів.

Якщо претензію відхилено чи відповідь не одержано у зазначені строки, заявникові надається на пред'явлення позову два місяці з дня одержання відповіді або закінчення строку, встановленого для відповіді. Для пред'явлення перевізником до відправників, одержувачів чи пасажирів позовів, що випливають з перевезення, встановлено шестимісячний строк (ч. 2 ст. 366 ЦК України).

Відповідно до п. 3 ст. 982 проекту ЦК України позовна давність за вимогами, що випливають з перевезення вантажу, встановлюється в один рік з моменту, що визначається згідно з транспортними статутами (кодексами). Перебіг починається з того дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар: У 2 ч./ За заг. ред. Я. М. Шевченко. - К.: Концерн «Видавчий Дім «Ін Юре», 2004. - Ч.2. - 896 с. ; .

Строки позовної давності та порядок пред'явлення позовів у спорах, пов'язаних з перевезеннями в закордонному сполученні, встановлюються транспортними статутами (кодексами) або міжнародними угодами (ст. 367 ЦК України).

Договір перевезення вантажу належить до тієї категорії договорів, за якими зацікавлена сторона не може відразу звернутися до суду за вирішенням спору, що виник. Спочатку необхідно пройти етап досудового врегулювання, пред'явивши перевізнику письмову претензію. Загальні строки такої претензійної роботи і строки позовної давності за договором перевезення вантажу встановлено ЦКУ та ГКУ (табл. 3).

Таблиця 3. Строки претензійної роботи і позовної давності за договором перевезення вантажу

Договір перевезення вантажу укладено не між суб'єктами господарювання - діють правила статті 925 ЦКУ	Договір перевезення вантажу укладено між суб'єктами господарювання - діють вказівки статті 315 ГКУ
До пред'явлення перевізнику позову за договором перевезення вантажу обов'язковим є пред'явлення йому претензії в порядку, установленому законом, транспортними кодексами (статутами). Позов до перевізника може бути пред'явлено вантажовідправником чи одержувачем вантажу в разі повної або часткової відмови перевізника в задоволенні претензії або неотримання від перевізника відповіді в місячний строк. До вимог за договором перевезення вантажу застосовується позовна давність в один рік з моменту, що визначається відповідно до транспортних кодексів (статутів) Цивільний кодекс України від 16.01.2003р.	До пред'явлення перевізнику позову за договором перевезення вантажу обов'язковим є пред'явлення йому претензії. Претензії можуть пред'являтися протягом шести місяців, а претензії щодо сплати штрафів та премій - протягом сорока п'яти днів. Перевізник зобов'язаний розглянути заявлену претензію і повідомити заявника протягом трьох місяців про її задоволення або відхилення, а щодо претензії стосовно перевезення у прямому змішаному сполученні - протягом шести місяців. Претензії щодо сплати штрафу або премії має бути розглянуто протягом сорока п'яти днів. Якщо претензію відхилено або відповідь на неї не отримано в зазначений вище строк, заявник має право звернутися до суду протягом шести місяців від дня отримання відповіді або закінчення строку, установленого для відповіді. Для пред'явлення позовів перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів установлюється шестимісячний строк Господарський кодекс України. 16.01.2003р.//ГУ.- 2003.-14 березня.

Зазначені тут строки є надзвичайно важливими. Їх дотримання є обов'язковою передумовою для можливості захисту власником вантажу своїх прав у суді. У свою чергу, їх недотримання може бути підставою для відмови судом у прийнятті позову.

Причому, як видно, порядок вирішення спорів принципово відрізняється залежно від характеру сторін договору: строки претензійної роботи і позовної давності за господарським договором перевезення вантажу є жорсткішими, ніж за договором, укладеним не між суб'єктами господарювання. Але і це ще не все. Різними будуть і суди, в яких може бути розглянуто відповідну справу.

Якщо договір перевезення вантажу укладено між суб'єктами господарювання і дотримано всіх строків статті 315 ГКУ, то вантажовід-правник або вантажоодержувач, котрий є суб'єктом господарювання, має звертатися до господарського суду за місцезнаходженням органу транспорту.

Якщо договір перевезення вантажу укладено не між суб'єктами господарювання і дотримано всіх правил статті 925 ЦКУ, то вантажовід-правник або вантажоодержувач, який не є суб'єктом господарювання, має звертатися до місцевого загального суду за місцезнаходженням управління транспортної організації, до якої подавалася претензія.

Висновки

Написавши курсову роботу на тему “Договір перевезення вантажів” можна зробити наступні висновки:

* Загальні правила перевезення вантажів закріплено сьогодні у двох фундаментальних документах - Цивільному Кодексі України і Господарському Кодексі України;

* Згідно ЦКУ за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення і видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачу), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату;

* Згідно ГКУ за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити дорученій їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством або договором строк і видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату;

* Чинне законодавство виділяє два різновиди договору перевезення вантажу: разовий та довгостроковий. За довгостроковим договором здійснюється не одна, а ціла серія перевезень вантажів;

* Усі послуги, пов'язані з переміщенням вантажів, можна поділити на чотири групи:

договір перевезення вантажу, багажу, пасажирів, пошти;

договір чартеру (фрахтування);

договір найму (оренди) транспортних засобів;

договір транспортного експедирування;

* Відповідно до статті 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення і видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Такий договір має бути укладений у письмовій формі, його укладення має бути підтверджено складенням транспортної накладної (коносамента чи іншого документа, встановленого транспортними кодексами, або статутами);

* Перевізник повинен забезпечити цілість і схоронність прийнятого до перевезення вантажу. Цей обов'язок виникає з моменту одержання перевізником вантажу до перевезення і до видачі його одержувачеві у пункті призначення. Порушення перевізником цього обов'язку призводить до відповідальності за втрату, недостачу, псування чи пошкодження вантажу;

* Втрата вантажу -- це не лише фізична загибель, крадіжка або знищення вантажу, прийнятого до перевезення. Втраченим вважається також вантаж, якщо він не виданий на вимогу одержувача на залізничному та внутрішньому водному транспорті протягом 30 днів, на повітряному -- протягом 10 днів після закінчення строку доставки, а при перевезенні вантажу в прямому змішаному сполученні -- після закінчення 4 місяців з дня прийняття його до перевезення початковим транспортним підприємством (ст.190 Статуту внутрішнього водного транспорту). На автомобільному транспорті вантаж вважається втраченим, якщо він не був виданий одержувачеві на його вимогу: при міському і приміському перевезенні - протягом 10 днів з дня прийняття вантажу, при міжміському перевезенні - 30 днів після закінчення строку доставки (ст.140 Статуту автомобільного транспорту);

* Нестача має місце тоді, коли перевізник видає одержувачі вантаж у меншій кількості, ніж його було прийнято від відправника за одним транспортним документом. Нестача може бути наслідком крадіжок вантажів під час перевезення чи зловживань з боку відправника, який недовантажує перевізний засіб, тощо;

* Псування - це хімічні або біологічні зміни вантажу, а пошкодження - механічні зміни (поломка, руйнування), що спричинюють зниження цінності вантажу внаслідок зменшення ефективності використання за призначенням. Причини пошкодження, псування вантажів полягають у температурного режиму під час перевезення вантажів, які швидко псуються, у неправильному розміщенні їх на транспортних засобах тощо;

* Розміри відповідальності перевізника за втрачу, нестачу, псування чи пошкодження вантажу визначено транспортними статутами (кодексами), а щодо автомобільних перевезень - також ст. 363 ЦК України;

* Порушення учасниками перевезення та буксирування своїх обов'язків є підставою для пред'явлення уповноваженою особою претензії і позовів до правопорушника. Обставини, що можуть зумовити матеріальну відповідальність перевізників, відправників, одержувачів вантажів і пасажирів та бути підставою для пред'явлення претензії і позову, засвідчується комерційними актами та актами загальної форми.

Список використаних джерел

1. Господарський кодекс України. 16.01.2003р.//ГУ.- 2003.-14 березня.

2. Кодекс торгівельного мореплавства України//ВВРУ.-1995.-№47-52.- с.349.

3. Конституція України. Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996року // ВВРУ.- 1996. - №30. - Ст. 141.

4. Повітряний кодекс України// Там же. - 1993. - №25. - Ст183.

5. Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні: від 14.10.1997р.// Офіційний вісн. України. - 1998. - №8. - Ст.312.

6. Правила перевезень пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України: Затв. наказом МТУ від 28.07.1998р.// Офіційний вісн. України. - 1998. - №40. - Ст.1506.

7. Про деякі питання вирішення спорів, що виникають з перевозок вантажів залізницею: Бюл. законодавства і юрид. практики України. - 1998. - №3.

8. Про залізничний транспорт: Закон України від 04.07.1996р.// ВВРУ. - 1996. - №40. - Ст.183.

9. Про транспорт: Закон України від 10.11.1994р.// ВВРУ. - 1994. - №51. - Ст.447 (зміни та доп.)// ВВРУ. - 1998. - №10. - Ст.36; №11,12. - Ст.41).

10. Про транспортно-експедиторську діяльність: Закон України від 1 липня 2004 р. № 1955-IV;

11. Статут автомобільно транспорту УРСР: від 27.06.1969р.// ЗП Уряду УРСР. - 1969. - №27. - Ст.88 (зміни та доп.// Там же. - 1974. - №10. - Ст.68; 1978. - №1. - Ст.21; №6. - Ст.60; 1981. - №7. - Ст.56).

12. Статут залізниць України: Затв. постановою КабМіна України від 06.04.1998р.// Офіційний вісн. України. - 1998. - №14. - Ст.548.

13. Тимчасове положення про місячне планування та організацію перевезень експортних, імпортних вантажів залізничними, морським та річковим транспортом: Затв. постановою Кабінету Міністрів України від 17.05.1993р.// ЗП України. - 1993. - №10. - Ст.217.

14. Тимчасове положення про порядок місячного планування перевезень вантажів залізничним транспортом України: від 02.03.1995р.// Бюл. законодавства і юрид. практики України. - 1998. - №12.

15. Цивільний кодекс України від 16.01.2003р.// ГУ.- 2003.- 14 березня.

16. Бурсе Н.П., Ляндрес В.В. Ответственность за нарушения железнодорожной перевозки грузов. - М.,1979.

17. Вітрянський А. Договори перевезення і транспортної експедиції// Закон - 1996. - №11.

18. Договори, що стосуються перевезення// Справочник экономиста, 2005, 06, №6.

19. Емельянов В.П. Гражданское право Украины. -X.: Консум, 1996.

20. Матвеев Ю.Г., Довгерт А.С., Кисиль В.И. Гражданское право в вопросах и ответах. - К.: Политиздат Украины, 1987.

21. Науково-практичний коментар Господарського кодексу України / Кол. авт.: Г. Л. Знаменський, В. В. Хахулін, В. С. Щербина та ін.; За заг. ред. В. К. Мамутова. - К. : Юрінком Інтер, 2004. - 688 с.;

22. Отнюкова Г. Відповідальність сторін за порушення зобов'язань по перевезенню вантажів// Закон. - 1994. - №5.

23. Підогригора О. А., Боброва Д. В. Цивільне право /загальна частина/. -К.: Вентурі, 1995.

24. Підопригора О. А., Боброва Д. В. Цивільне право /ІІ частина/. -К.: Вентурі, 1996.

25. Правознавство: навчальний посібник / За ред. Кандидата юридичних наук, доцента Кравчука М. В. - Тернопіль, Видавництво «Карт-бланш», 2003

26. Транспортна документація: її види та сфера застосування// Податки та бухгалтерський облік, 2004, 07, №59

27. Транспортно-експедиторська діяльність// Бізнес-консультант, 2005, 06, №6

28. Хунсутдинов П. О. правовом положении грузополучателя// Правоведение. - 1991. - №2

29. Хуснутдинов П. Понятие транспортного договора// Правоведение. - 1990. - №3.

30. Цивільне право України: Академічний курс: Підруч.: У двох томах / За заг. ред. Я. М. Шевченко. -- Т. 1. Загальна частина. -- К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2003. -- 520 с.

31. Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. / О.В. Дзера (керівник авт. кол.), Д.В. Боброва, А.С. Довгерт та ін.; За ред. О.В. Дзе-ри, Н.С. Кузнєцової. -- К.: Юрінком Інтер, 2002.Кн. 1 -- 720 с.

32. Цивільне право України: у 2-х кн./ Д. В. Боброва, О. В. Дзера, А. С. Довгест та ін.; За ред. О. В. Дзери, Н. С. Кузнєцової. - К.: Юрінком Інтер, 1999. - 774с.

33. Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар: У 2 ч./ За заг. ред. Я. М. Шевченко. - К.: Концерн «Видавчий Дім «Ін Юре», 2004. - Ч.2. - 896 с. ;

34. Юридична енциклопедія: В 6 т. /Редкол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) та ін. - К.: «Укр. енцикл.», 1998.