Причини та умови економічної злочинності

30

Контрольна робота

з дисципліни: «Кримінологія»

Причини та умови економічної злочинності

ЗМІСТ

1. Поняття та кримінологічна характеристика економічної злочинності

2. Причини та умови економічної злочинності

3. Протидія економічної злочинності

Список літератури

1. Поняття та кримінологічна характеристика економічної

злочинності

У науковій літературі відсутня єдність поглядів щодо сутності злочинності в сфері економіки і її головних ознак. Уживаються різноманітні терміни в офіційних документах, нормативно-правових актах, які досить часто використовуються як тотожні. Така підміна понять дезорієнтує правоохоронну практику, ускладнює ведення статистичного обліку, унеможливлює правильне порівняння статистичних даних. На основі суперечливих визначень цього поняття неможливо досить чітко визначити зміст і напрямки попередження злочинності в сфері економіки.

Як зазначає Кристина Гуцалова Гуцалова К. В. Кримінологічне визначення поняття та ознак економічної злочинності: проблемні питання // Юридичний журнал №11(29) - 2004 (с.113-115), , складність самого явища, динамічна зміна кримінальної практики в економічній сфері, значні національні відмінності, а також плюралізм дослідницьких підходів, обумовлений різною методологією та іншими особливостями, не дозволяє розраховувати на остаточне вирішення цієї задачі в принципі. Це пов'язано не з недосконалістю механізмів наукового пізнання або неефективною організацією наукового спілкування, але з природою самої проблеми. Використовуючи вислів М. Мамардашвілі, економічну злочинність можна розглядати як своєрідну «фіксовану точку інтенсивності», тобто як явище, зміст якого не виявлений до кінця, не може бути виявлений до кінця, але пізнання якого є важливим стимулом для безперервного пошуку нового змісту Мамардашвили М Картезианские размышления. - М: Из-дательская группа «Прогресе», «Культура», 1993. - С. 32.

Як справедливо відзначає автор, злочини економічної спрямованості відрізняються різноманітністю, високоінтелектуальним характером, швидкою адаптацією злочинців до нових форм та методів підприємницької діяльності (застосовування банківських документів, нових електронних засобів платежу, засобів зв'язку та оргтехніки) та опануванням нових банківських валютних та митних технологій здійснення господарських операцій. Таким чином, кожне дослідження економічної злочинності є новим і актуальним, оскільки в ньому враховуються її нові, останні тенденції попередження та боротьби з економічною злочинністю.

До економічної злочинності в СРСР та до останнього часу в Україні відносили деякі види злочинів проти держави (порушення правил про валютні операції, виготовлення та збут підроблених грошей чи цінних паперів), злочини проти соціалістичної власності (розкрадання, вчинені шляхом присвоєння, розтрати чи зловживання службовим становищем, шахрайство тощо), господарські злочини (спекуляцію, приписки, приватну підприємницьку діяльність, комерційне підприємництво), посадові злочини (хабарництво, зловживання владою та службовим становищем тощо) Кримінальний кодекс України. Окреме видання. - К.: 1998.

Проведений аналіз економічної злочинності свідчить, що протягом останніх років динамічно зростає питома вага тяжких злочинів економічної спрямованості, передусім зловживань з кредитними та фінансовими ресурсами у сфері зайняття підприємницькою діяльністю, а також розкрадань, хабарництва.

Найбільш криміналізованими виявилися відносини у фінансово-кредитній та банківських системах, зовнішньоекономічній діяльності, у сферах енергозабезпечення та приватизації Кравченко Ю.Ф. Роль органів внутрішніх справ України у боротьбі зі злочинністю у сфері економіки. // Проблеми боротьби зі злочинністю у сфері економічної діяльності. Матеріали міжнародної науково-нрактичної конференції 15-16 грудня 1998 р. - X .: 1999. - С. 39.

Відзначено, що перші кримінологічні дослідження економічної злочинності були проведені зарубіжними вченими. Засновником теорії економічної злочинності є американський кримінолог Е. Сатерленд, який ввів поняття «білокомірцевої» злочинності. Найважливішими ознаками цього явища Сатерленд та його послідовники називали обман та зловживання довірою, а також приділяли значну увагу дослідженню особистості злочинця, його посади та соціального статусу.

Враховуючи ці критерії, Терстеген, орієнтуючись на праці Сатерленда, пропонував таке визначення білокомірцевої злочинності: «це антисуспільна, направлена на збагачення поведінка осіб, які займають соціальна престижне місце в суспільстві та в рамках своєї професійної діяльності діють таким чином, що при одночасній посилці законослухняної поведінки решти осіб вони зловживають суспільною довірою, якою користується їхня група» Кайзері. Криминология. Введение в основы: Пер. с нем. - М.: Юридическая литература, 1979. - С. 286-288. Послідовники цієї теорії також вказували на те, що білокомірцеві злочинці завжди намагаються залишитися в межах законності чи, принаймні, «мнимої» законності, і ці злочини можна віднести до групи непрямих абстрактних інтелігентних злочинів.

Однак таке визначення піддалося значній критиці з боку іншої групи дослідників (серед них можна назвати, наприклад, Шульца), які вказували, що критерії зловживання довірою занадто розширюють межі господарської злочинності, включаючи до її складу будь-який обман.

Серед зарубіжних авторів К. Гуцалова також згадує Головного директора Ради з попередження злочинності при Департаменті юстиції Швеції Бу Свенсона, який аналізував явище, яке називав вже не білокомірцевою, а економічною злочинністю і вказував, що до її складу необхідно відносити, перш за все, злочини, «які мають в якості прямого мотиву економічну вигоду». Крім того, він зазначав в якості ознак економічної злочинності систематичність, триваючий характер та здійснення в межах легальної господарської діяльності, на підставі якої виникають злочинні діяння Свенсон Бу. Экономическая преступность: Пер.со швед. - М.: Прогресс. 1987. - С.4.. На думку автора, саме праці цього вченого заклали підґрунтя для дослідження економічної злочинності в нашій країні.

Українські кримінологи А. Кулик і В. Бобир визначають злочинність в сфері економіки таким чином; це злочини, що спричиняють шкоду суспільним відносинам у виробничій, кредитно-фінансовій та торговій сферах. Також ці автори розробили визначену структуру економічних злочинів, включивши до неї розкрадання державного або колективного майна шляхом привласнення, розтрати або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем, крадіжки такого майна, обман покупців та замовників, спекуляцію, порушення правил про валютні операції тощо.

О. Литвак у своїй праці «Злочинність, її причини та профілактика» зазначає, що наприклад, такі склади злочинів як крадіжки, грабежі, розбійні напади і вимагательство «не варто вважати економічними порушеннями», що «названі злочини можна розглядати як економічні, якщо вони мають на меті усунути або послабити конкурента або обумовлені іншими, специфічними для цієї категорії правопорушників, розуміннями». Цей автор пропонує таке визначення економічної злочинності; «це сукупність навмисних корисливих злочинів, що вчинюються посадовими особами, іншими працівниками підприємств і установ, незалежно від їх форм власності, шляхом використання посадового становища і місця роботи» Литвак О.М. Злочинність, її причини та профілактика. -К.: 1997. - С. 86.

Таким чином, українські автори ще й досі не виробили єдиної думки, які злочини та за якими критеріями слід вважати складовими економічної злочинності, що, безумовно, заважає подальшому вивченню цього явища та виробленню рекомендацій з його попередження та зменшення негативних наслідків.

Що стосується російських авторів, вони переважно визначають економічну злочинність (чи злочинність у сфері економіки, оскільки вони також не розрізняють ці поняття) як складову частину корисливої злочинності. Корисливу злочинність вони розглядають як сукупність посягаючих на сферу економіки кримінально карних діянь та осіб, що обумовлені усвідомленим прагненням останніх до отримання протиправної майнової вигоди.

Серед корисливих злочинів виділяють такі:

· корисливі злочини проти власності;

· корисливі злочини у сфері економічної діяльності;

· корисливі злочини проти інтересів служби в комерційних та інших організаціях.

На думку автора, заслуговує на увагу перелік ознак економічної злочинності, запропонований Є. Дементьєвою на підставі аналізу зарубіжної кримінологічної літератури. На її думку, кримінальне карані діяння в сфері економічної діяльності:

· здійснюються в процесі професійної діяльності;

· здійснюються в межах та під прикриттям законної економічної діяльності;

· носять корисливий характер;

· характеризуються триваючим систематичним розвитком;

· спричиняють шкоду економічним інтересам держави, приватного підприємництва та громадян;

· вчинюються юридичними та фізичними особами, які діють від імені та в інтересах підприємства Дементьева Е. Законодательство США и Германии в области борьбы с экономической преступностью (Обзор) // РЖ. Государство и право. - 1993. - № 3, 4. - С. 19-136.

Можна погодитись з російськими авторами в частині визначення економічної злочинності в якості складової корисливої злочинності, що дозволяє не відносити до економічної злочинності весь масив злочинів, які характеризуються корисливою мотивацією.

На нашу думку, слід виділити певні відмінності економічної злочинності від традиційної майнової злочинності (крадіжки, грабежі, розбої тощо). Економічна злочинність відрізняється такими особливостями:

При здійсненні традиційного злочину є злочинець, якого слід знайти і притягнути до кримінальної відповідальності, а факт самого злочину в більшості випадків є очевидним. В економічному злочині сам факт вчинення злочину є сумнівним або таким, що важко довести. При цьому використовуються витончені способи приховання слідів, виконавців, коштів отриманих злочинним шляхом;

Якщо традиційний злочинець засуджується до позбавлення волі, то для нього стримуючий ефект цього покарання в більшості випадків є незначним. Застосування ж цього заходу щодо «економічного злочинця» є більш ефективним, оскільки він, насамперед, боїться втратити свій соціальний статус та респектабельність, без яких він не зможе виступати як надійний діловий партнер.

2. Причини та умови економічної злочинності

Більшість членів суспільства байдуже ставляться до економічної злочинності. Однією з підстав такої байдужності с те, що факт заподіяння економічним злочином збитків суспільству важко встановити та оцінити; крім того, «економічний злочинець» не відповідає сформованому стереотипу традиційного злочинця.

Стосовно ознак, притаманних економічній злочинності, К. Гуцалова складає наступний їх перелік:

· складається із кримінальне караних діянь суб'єктів господарювання;

· посягає на порядок управління економікою;

· спричиняє значні збитки державі, суспільству та окремим громадянам;

· має триваючий характер;

· вчинюється фізичними особами, оскільки за кримінальним законодавством України суб'єктом злочину може бути лише фізична особа;

· характеризується високою латентністю, що зумовлено як природною латентністю, так і значними складнощами при розслідуванні злочинів у сфері економіки;

· характеризується тісним зв'язком з організованою злочинністю, корупцією, тіньовою економікою та іншими негативними явищами в суспільстві;

· більш ніж інші види злочинності здатна складати образ життя певної частини населення, формуючи напівкримінальний менталітет.

І.В. Озерський, І.О. Кащук до злочинів в сфері економічної діяльності відносять: фіктивне підприємництво; незаконне відкриття або використання за межами України валютних рахунків; легалізація (відмивання) грошових коштів та іншого майна, здобутих злочинним шляхом; ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів; фіктивне банкрутство; доведення до банкрутства; приховування стійкої фінансової неспроможності; незаконні дії у разі банкрутства; шахрайство з фінансовими ресурсами; порушення порядку випуску (емісії) та обігу цінних паперів; виготовлення, збут та використання підроблених недержавних цінних паперів; обман покупців та замовників; фальсифікація засобів вимірювання; випуск або реалізація недоброякісної продукції; незаконна приватизація державного, комунального майна; незаконні дії щодо приватизаційних паперів; службове підроблення; одержання хабара; давання хабара; провокація хабара.

У статті „Економічна злочинність (поняттєво-правовий та психологічний аналіз)”, опублікованій в журналі „Економіка.Фінанси.Право” №11 - 2004 (с.22-27) вони вказують, що відмінна риса економічних злочинів полягає в тому, що вони скоюються спеціальним суб'єктом - посадовими і матеріально відповідальними особами, а не сторонніми для об'єкта керування людьми, включеними в систему економічних відносин, на які вони зазіхають.

Як зазначають автори, сучасний стан економічної злочинності характеризується низкою особливостей якісного характеру.

До їхнього числа можна віднести:

· підвищення рівня організованості злочинних угруповань, посилення їхнього тиску на суспільство,що супроводжується поширенням корупції;

· посилення зовнішньоекономічного,

· міжнаціонального і міжрегіонального

· характеру злочинної діяльності.

Ці особливості і визначають у значній мірі стан і структуру сучасної злочинності в сфері економічної діяльності, їхній аналіз поряд з вивченням сутнісних змін внутрішньо якісного порядку свідчить про криміналізацію економіки.

Організований характер сучасної економічної злочинності - закономірна ступінь її еволюції, важлива істотна риса, що додає їй особливу суспільну небезпеку.

Про посилення організованого характеру злочинності свідчить ріст числа й активності великих злочинних співтовариств, а також організованих груп Шепитько В.Ю. Преступные технологии (отмывания) денежных средств и способы их разоблачения: криминалистический анализ // Науч. Практ. Пособие ИИПП АПН Украины. -Харьков. Изд-во "Гриф",2002. -25 с.

Продовжує зміцнюватися зв'язок між злочинними формуваннями і легітимними економічними структурами, йде встановлення контактів, а то й об'єднання організаторів і лідерів злочинних груп і співтовариств також комерційних, виробничих і інших підприємств.

На думку авторів статті, суспільна небезпека цього полягає в тому, що криміналізована економіка починає формуватися і розвиватися не тільки на власній основі, але і використовуючи матеріальну базу державних, суспільних підприємств і організацій (особливо малого бізнесу). Відбувається маштабна криміналізація економіки. Економіка починає працювати на певний кримінальний прошарок, що зайняв надійну, часто недосяжну для закону і правоохоронних органів позицію в суспільстві, державі, економіці.

За даними І.В. Озерського та І.О. Кащука в Україні останнім часом щорічно виявляються сотні тисяч злочинів економічної спрямованості. Приблизно кожне шосте з них завдало шкоди у великому й особливо великому розмірі. При цьому усе більше поширення одержують злочини по відмиванню злочинних доходів, посадові злочини, комерційний підкуп, фіктивне банкрутство й інші, безпосередньо зв'язані з товарно-грошовими відносинами.

Незважаючи на те, що число виявлених злочинів цих видів постійно коливається, вони, унаслідок високої конспірації і кваліфікації учасників злочинних груп, корумпованих зв'язків, становлять велику небезпеку для суспільства.

Число виявлених випадків збуту підроблених грошей чи цінних паперів в останні роки також викликає побоювання, у десятки разів виросло число зареєстрованих випадків контрабанди.

У той же час відбулося різке збільшення числа економічних злочинів, пов'язаних з розширенням сфери дії товарно-грошових відносин, що наносять істотний збиток економічній безпеки держави Камлик МЛ. Судова бухгалтерія. Підручник. Вид. 4-те, доп. та перероб. К.: Атіка,2003. - 592 с..

У статті також звернена увага на винятково високу латентність економічних злочинів, що характеризується цілою низкою причин. На кшталт:

По-перше, виявлення і попередження цілої низки злочинів у фінансово-банківській системі, у зовнішньоекономічній діяльності, та у сфері комп'ютерної інформації представляють велику складність.

Процес криміналізації кредитно-фінансової системи багато в чому пояснюється відсутністю ефективного законодавства і контролю над банківськими операціями з боку контролюючих організацій і особливо правоохоронних органів. Одержала поширення практика замовлених вбивств осіб. Відбувається проникнення в банківський персонал злочинців. Почасти цим пояснюється відкликання за останній період майже в тисячі кредитних організацій ліцензій на право ведення банківських операцій.

Посиленню криміногеності кредитно-фінансової системи сприяє налагодження контактів фінансово-промислових груп з лідерами злочинних співтовариств, що можуть і залякати, і усунути осіб, здатних на співробітництво з органами правопорядку.

По-друге, в умовах заплутаності системи обліку і контролю стає ускладненим (а то і взагалі неможливим) установлення каналів і способів розкрадання державного й іншого майна.

Диспропорції і протиріччя є наслідком непродуманих, а часом і навмисних злочинних дій з боку керівних посадових осіб. Стрімке відмовлення від принципів планового ведення господарства при непідготовленості альтернативного механізму планово-розподільної діяльності, власне кажучи, відкритий доступ до колосальних фінансових і матеріальних ресурсів різного роду шахраям з числа працівників держапарату. Простежити за їхніми діями, а тим більш довести їх злочинні діяння практично неможливо.

По-третє, причиною підвищення латентності є масштаби корупції. Адже, корумпованість працівників владних і особливо правоохоронних структур прямо і безпосередньо сприяє цьому.

І нарешті, висока латентність злочинів у сфері економічної діяльності є прямим наслідком слабкої підготовки і невисокої кваліфікації багатьох працівників апаратів боротьби з організованою злочинністю, а часом незадовільної їх укомплектованості.

Суміжною проблемою дослідження економічної злочинності є визначення обсягів тінізації економіки та подолання цих деструктивних процесів.

Л.С. Зуева та О. Драгам під тіньовою економікою розуміють економічні процеси (процеси виробництва, розподілу, обміну та споживання товарів і послуг), які приховуються їх учасниками від державного та суспільного контролю, не фіксуються в повному обсязі офіційною статистикою.

У статті „Подолання тіньової економіки - нагальна проблема суспільства України” , опублікованій в журналі „Економіка.Фінанси.Право” №7 - 2004 (с.26-28) ці автори для визначення поняття "тіньова економіка", застосовують більш конкретні терміни:

· приховане виробництво і підпільна економіка - види діяльності, які продуктивні з економічної точки зору і цілком легальні (відповідають певним нормам та положенням), але навмисно приховуються від державних органів з метою ухилитись від сплати податків на прибуток, додану вартість чи інших податків, внесків по соціальному забезпеченню, уникнути виконання деяких правових норм (про мінімальну заробітну плату, максимальну кількість годин роботи, норм безпеки чи гігієни тощо) або адміністративних процедур, наприклад, заповнення статистичних анкет чи інших адміністративних бланків;

· незаконне виробництво, яке може бути двох видів: виробництво товарів чи послуг, продаж, розподіл і володіння якими заборонено законом, та виробничі види діяльності, які самі по собі законні, але стають незаконними, коли здійснюються не уповноваженими на це виробниками.

Дані визначення є різновидами виникнення тіньової економіки, які зустрічаються на практиці.

Серед ключових причин зростання тіньової економіки, автори відзначають насамперед низький рівень державного регулювання економіки. На їх думку автори курсу "невдалих реформ", руйнуючи систему державного регулювання, переоцінили роль саморегулювання у ринковій економіці, що було величезною помилкою. Навіть у країнах з усталеною ринковою економікою роль держави не тільки зберігається, а й зростає. Так. місія будь-якої держави ґрунтується на виконанні п'яти найголовніших завдань, без чого неможливий сталий розвиток країни: утвердження законності; підтримання збалансованого політичного становища, забезпечення макроекономічної стабільності; фінансування базових соціальних послуг інфраструктури; підтримка незахищених груп населення; захист навколишнього середовища. Причому цільовим завданням держави є приватизація, а створення конкурентного середовища.

Автори зазначають, що тіньовий сектор існує у всіх країнах, але в Україні його розміри є особливо значними. Він достатньо різноманітний, важко піддається узагальненню і порівнянню. Тому тут вагоме слово має сказати держава. Початок, запроваджений комплексом заходів, у розробленій Кабінетом Міністрів України Державної програми детінізації економіки на 2001-2004 роки. Другим серйозним кроком стало прийняття Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, отриманих злочинними шляхом". Тільки системно-комплексний підхід до вирішення проблем детінізації економіки - створення єдиної системи правових, організаційно-економічних державних заходів може стати ефективним засобом протидії тінізації суспільно-економічних відносин. Світовий досвід незаперечне доводить зростання ролі держави на найскладніших переломних етапах розвитку суспільства, коли було створено фундамент сучасної економічної системи країн Заходу. Автори статті підтримують думку багатьох учених-економістів, що визначальна роль у ситуації, в якій ми опинилися, належить державі, обов'язок якої - всіляко сприяти реалізації конкурентних переваг національного виробництва шляхом зміцнення податкової системи, посилення і вдосконалення законодавства, спрямованого на детінізацію економіки України.

Одним із найпоширеніших злочинів у сфері економіки є легалізація (відмивання) коштів і іншого майна, отриманих злочинним шляхом, тим не менш це новий вид злочину для України, адже відповідна кримінальна норма набрала чинності лише з прийняттям нового Кримінального кодексу у 2001 році.

Як вказує А.В. Озерська у статті „Протидія кримінальній економіці”, опублікованій в журналі „Економіка.Фінанси.Право” №12 - 2004 (с.26-29), відповідно до кримінально-правової регламентації легалізація (відмивання) коштів і іншого майна, отриманих злочинним шляхом, може виражатися в трьох формах:

1. здійснення фінансових операцій і інших угод з коштами й іншим майном, отриманих свідомо злочинним шляхом;

2. використання зазначених коштів і іншого майна для здійснення підприємницької або іншої господарської діяльності;

3. створення організованих злочинних груп в Україні або за її межами для легалізації (відмивання) коштів і іншого майна, отриманих свідомо злочинним шляхом.

За своїм змістом, легалізація - це неоднозначне явище, що припускає використання широкого арсеналу способів - від примітивних до найбільш складних і витончених.

Як основні способи легалізації коштів і іншого майна, отриманих злочинним шляхом, автор називає:

1. неконтрольоване залучення в комерційний обіг коштів (або майна) за допомогою утворення легальних господарських структур на території України;

2. участь у приватизації;

3. створення інвестиційних і інших фондів;

4. створення підприємницької оболонки, видимості високої рентабельності підприємства або господарчого товариства для прикриття здійснюваних операцій.

5. придбання цінних паперів через підроблені рахунки;

6. використання банківських механізмів, ускладнених схем фінансових відносин і руху грошових коштів;

7. проводка коштів через корпорації у формі здійснення нібито законної діяльності;

8. провіз незаконних коштів через кордон для того, щоб сховати їхнє справжнє джерело одержання;

9. відкриття дочірних підприємств закордонних фірм;

10. перерахування коштів на ЛОРО-рахунки нерезидентів;

11. придбання офшорних підприємств із правом відкриття рахунків за межами України;

12. перерахування безготівкових коштів на основі угоди про постачання фіктивних товарів, надання фіктивних послуг;

13. внесення готівки в касу підприємства як плати за фіктивні товари;

14. повернення вивезених раніше коштів у вигляді інвестиційних або кредитних ресурсів;

15. покупка об'єктів приватизації або нерухомості, безпосередньо контрольованих тіньовим суб'єктом;

16. використання кримінальних фінансових посередників;

17. закупівля безготівкових коштів у суб'єктів економічної діяльності, що мають потребу в необліковій готівці або в прихованні платежів, у тому числі на закордонні рахунки, і ін (Варналій З.С. Типізація малого підприємництва (економічний та правовий аспекти).-Київ, 1998).

У статті також підкреслюється, що легалізація (відмивання) коштів і іншого майна, отриманих злочинним шляхом, припускає використання не тільки окремих способів здійснення, але і визначених злочинних технологій, цілого механізму злочинної діяльності. На складність процесу відмивання коштів була звернена увага ще на Конгресі ООН у Гавані в 1990 p.; цей процес прийнято було розглядати в такий спосіб: перетворення або передача власності, якщо при цьому відомо, що така власність виникла в результаті злочину з метою приховання або маскування незаконного походження власності або надання допомоги будь-якій особі, яку втягнено в скоєння такого злочину або злочинів, для того щоб уникнути правових наслідків його дій; приховання або маскування справжнього характеру, джерела, місцезнаходження, розташування, переміщення, прав у відношенні власності або права власності, якщо відомо, що така власність виникла в результаті злочину; придбання, володіння або використання власності, якщо на момент одержання відомо, що така власність виникла в результаті злочину або в результаті акта участі в такому злочині.

Легалізація злочинних доходів - процес трудомісткий, що представляє собою систему численних фінансових операцій, що здійснюються нерідко банками, зареєстрованими на територіях декількох держав, а відтак вимагає значних тимчасових і грошових (майнових) витрат.

У спеціальній літературі відзначається, що за останні 50 років усі великі банки світу відкрили свої відділення в офшорних фінансових центрах. Ці відділення виконують різноманітні функції. Деякі з них являють собою лише "вивіски" банків, будучи фіктивними юридичними особами, використовуваними для реєстрації депозитів і позичок, для того щоб вивести їх зі сфери контролю відповідно до норм, що регулюють діяльність банків у їхніх власних країнах.

Ми вважаємо необхідним враховувати причини, що змушують суб'єктів кримінальної діяльності до легалізації капіталів за кордон:

1. необхідність проведення легальної економічної діяльності за кордоном з метою забезпечення економічної й особистої безпеки;

2. бажання одержати статус резидента або громадянство іноземної держави;

3. необхідність обґрунтування джерела засобів для закупівлі матеріальних цінностей і інвестицій;

4. відсутність високого податкового тиску й адміністративного контролю, що обмежують економічні можливості (особливо це характерно для офшорних зон або держав з низьким рівнем оподатковування);

5. необхідність створення репутації іноземного інвестора для імпортування капіталів і їхньої легалізації на батьківщині;

6. необхідність створення репутації добропорядної закордонної компанії для укладення серйозних угод і домовленостей з великими підприємствами-резидентами або державними структурами країни походження тіньових капіталів;

7. необхідність залучення кредитних ресурсів офіційних фінансових суб'єктів Варналій З.С. Типізація малого підприємництва (економічний та правовий аспекти).-Київ, 1998.

Як вважає автор, основу більшості кримінальних схем легалізації злочинних доходів складають фіктивні угоди у всьому їхньому розмаїтті. Вони використовуються і як одиничні акції для легалізації конкретної суми, і в складній комбінації з залученням як прикриття банківських операцій і виробничих циклів найбільших підприємств для здійснення довгострокового і великомасштабного процесу легалізації. Схеми з залученням псевдоіноземних фірм, фірм-одноденок, відведення операцій по легалізації в офшорні зони - усі ці прийоми служать лише для прикриття, заангажованості або підвищення ефективності (наприклад, для зниження податкової ставки при легалізації) досить простої основи злочинного діяння - фіктивної угоди.

Слідом за В.Ю. Шепітько, на сьогоднішній день, автор статті найбільш важливим засобом протидії розвиткові легалізації (відмиванню) "брудних" вважає:

1. створення стрункої системи законодавчих і інших нормативних актів, що відповідають міжнародним стандартам боротьби з легалізацією незаконних доходів (у тому числі, прийняття закону "Про протидію легалізації (відмиванню) доходів, отриманих незаконним шляхом");

2. удосконалювання фінансової системи в Україні (упорядкування банківських операцій, установлення чітких правил ідентифікації клієнтів, жорстка реєстрація і ліцензування в сфері банківської діяльності й ін.);

3. удосконалювання правоохоронної діяльності створення спеціалізованого органу для боротьби з легалізацією "брудних" грошей;

4. координація діяльності різних підрозділів у ході розслідування даного виду злочинної діяльності;

5. установлення юридичної процедури, що усуває вал "фіктивних" підприємств;

6. більш широке міжнародне співробітництво правоохоронних органів у боротьбі з легалізацією злочинних доходів.

3. Протидія економічної злочинності

Злочинність є, на жаль, невід'ємним супутником життя нашої країни, що впливає на всі суспільні та державні інститути, тому боротьба з нею є одним з найважливіших державних завдань. Для забезпечення максимальної ефективності цієї боротьби, безумовно, необхідне детальне вивчення злочинності, її складових, виявлення закономірностей і тенденцій. Вивчення економічної злочинності має посісти одне з пріоритетних місць в юридичній науці, оскільки більшість злочинів, що фіксуються і не фіксуються через їх латентність, відносяться саме до економічних. Практично, будь-який злочин може бути зведено до категорії економічного, тобто такого, від якого його суб'єкт отримує пряму чи опосередковану матеріальну вигоду.

Економічна злочинність може бути визначена за соціально-правове змінне негативне масове явище, що складається з сукупності економічних злочинів, що вчинено у той чи інший період у будь-якій країні чи в будь-якому регіоні. Поняття “економічний злочин” практично не розроблено ні в кримінально-правовій, ні в кримінологічній науках; і далеко не всі кримінологи виділяють економічну злочинність як самостійний вид злочинності.

Виникає досить парадоксальна ситуація: у правоохоронних органах, зокрема у системі МВС, існують відділи і управління по боротьбі з економічними злочинами; саме існування економічної злочинності визнається практично на всіх рівнях, а теоретично не існує єдиної думки з цього приводу, відсутнє чітке законодавче закріплення цього поняття.

Практично одностайно визнається, що однією з багаточисленних складових економічної злочинності є злочини у сфері господарської діяльності. На сьогодні ці злочини передбачено у гл. VII Кримінального кодексу України, їх -- 37, що віднесено більшістю дослідників до категорії економічних злочинів.

Свідомо спрощуючи, можна визначити економічний злочин як такий, при вчиненні якого його суб'єкт переслідує незаконні економічні інтереси, у тому числі інтереси корисливі, або прагне заподіяти шкоду законним економічним інтересам держави, суспільства, суб'єктам господарювання чи приватним особам. У більшості випадків це економічно вигідно суб'єкту; останній одержує від злочину майнову (у вигляді незаконного збільшення власного майна або незаконного його не зменшення) чи іншу економічну вигоду (у вигляді одержання, наприклад, пільгових кредитів, висновку контрактів, що обіцяють високий прибуток, залучення інвестицій). В окремих ситуаціях економічна мотивація не пов'язана з одержанням економічної вигоди, але визначається сферою вчинення злочину -- економічною діяльністю і свідомим порушенням законних економічних інтересів держави, суспільства, суб'єктів господарювання, приватних осіб. Економічна злочинність має високий ступінь соціальної небезпеки, що визначається негативними тенденціями, властивими економічній злочинності на сучасному етапі, до яких необхідно віднести:

високий ступінь її поширеності (більшість вчинюваних у країні злочинів є економічними);

високий ступінь шкоди, яка спричиняється економічною злочинністю (збиток від неї часто не піддається обчисленню);

ступінь її латентності, навряд чи не найвищий порівняно з іншими видами злочинності (“тіньовий” сектор економіки, за деякими оцінками, перевищує легальний);

високий рівень рецидиву і професійної злочинності, значний відсоток жіночої злочинності і злочинності високоосвічених суб'єктів у середині економічної злочинності;

корупційний характер економічної злочинності, що чітко прослідковується;

транснаціональний, міжнародний характер найбільш небезпечних різновидів аналізованої злочинності;

високий ступінь ураженості економічної злочинності організованою.

Саме високій рівень організації вчинення злочинів є найбільш небезпечним чинником, що характеризує сучасну економічну злочинність. Чітка організація, стійкі зв'язки членів угруповання -- це саме ті елементи, що дозволяють вчиняти з найбільшою ефективністю економічні злочини, створюючи при цьому складні та заплутані схеми. Тому організована злочинність представляє найбільшу зацікавленість при розробці методик попередження економічної злочинності.

Організована злочинність у будь-яких своїх проявах є, насамперед, злочинним бізнесом, в основі якого -- економічні причини. Деформація економічної свідомості, будучи основними причинами вчинення організованих злочинів у сфері економіки, на рівнях групової та індивідуальної свідомості найчастіше виявляються у різновидах користі:

у переконаності щодо неможливості правомірними шляхами вирішити економічні проблеми, що стоять перед групою чи індивідом, стосовно забезпечення гідного рівня життя тільки неправомірними засобами;

в інерційній дії звичок і стереотипів поведінки, що виникли в умовах існування “народної”, а фактично нічийної власності та вкрай обмеженого цивільного обігу.

Разом з тим, відбулися докорінні зміни світоглядних установок, ідеологічної орієнтації, що стосуються й економічної сфери. Так, раніше засуджувана приватновласницька психологія перетворилася на визнану систему поглядів і цінностей, що заохочуються. Спостерігається невідповідність економічної свідомості, психології та менталітету більшості людей економічній реальності, що значно змінилася. Зазначені деформації детермінують різного роду розкрадання, посадові, податкові й інші злочини, що вчиняються організованими злочинними угрупованнями у сфері економічної діяльності.

У свідомості втрачено цінність продуктивної праці як джерела благополуччя і головного засобу самореалізації особистості; досить поширеним стало уявлення стосовно можливості легкодосяжного благополуччя шахрайським шляхом через спекулятивні операції, участь у несумлінних фінансових “іграх”, кримінальному бізнесі.

Надмірне державне втручання в економіку неминуче призвело до уповільнення темпів економічних реформ, до корумпованості держапарату. Соціологами встановлено, що занадто широкі рамки державного втручання (жорстка монополія державної влади, її непрозорість) створюють умови для зловживань, задоволення об'єктивних суспільних потреб не завдяки проголошеному правовому порядку, а всупереч йому. Інакше кажучи, створюється і зміцнюється плацдарм для існування і розквіту організованої злочинності. При досить високому рівні розвитку ринкових відносин у сфері комерційного посередництва, торгівлі, перерозподілу матеріальних цінностей впровадження даних відносин у сферу виробництва відбувалося надзвичайно повільно. Звідси -- падіння виробництва, збереження товарного дефіциту при бурхливому зростанні цін на товари і послуги Михайловская И. Б., Комиссаров B. C. Социологический анализ природы организованной преступности // Проблемы теории и социологии управления органами внутренних дел, 1992. -- С. 86..

Розквіту економічної організованої злочинності на початку 90-х рр. сприяли також і різке зниження контрольно-ревізійної діяльності, постійне скорочення апарату контролю. Соціалістична система господарювання була цілком зруйнована, і сьогодні ми маємо принципово новий стан суспільства й економіки, де велику роль відіграють механізми локального (у соціально-економічному просторі) та корпоративного (монополістичного) регулювання, що є характерним для будь-якого перехідного періодуГлинкина С. П. Причины усиления и специфика теневой экономики на этапе перехода России к рынку // Изучение организованной преступности. -- М., 1997. -- С. 249-253..

Суть цих специфічних механізмів полягає в тому, що окремі інститути економічних систем через визначені причини -- високий рівень концентрації виробництва або капіталу, корпоративну владу і т. п. -- набувають здатність свідомо, але локально, обмежено впливати на параметри виробництва, постачальників і споживачів (обсяг, якість, структура), ринку (ціни на продукцію контрагентів, розширення продажу за рахунок маркетингу), соціального життя і т. п. Бузгалин А., Колганов А. Закономерности переходной экономики. -- М., 1994. -- С. 11.

У результаті дії такого механізму сьогодні маємо економіку, що базується переважно на неекономічному суперництві корпоративно-бюрократичних структур (кланів), зіткненні їх влад і регулюючих впливів. Одним з найважливіших наслідків функціонування названого механізму (відомого в економіці як механізм алокації ресурсів) є дивергенція економіки країни на сильно і слабко корпоратизовані сектори. До першого сектора відносяться підприємства, що є монополістами в технологічних (високий рівень концентрації виробництва), ринкових (здатність локально регулювати діяльність постачальників і споживачів, ціну) відносинах, що мають вирішальні маси ліквідних ресурсів, бюрократично-корпоративну владу (паливно-енергетичний, оборонний, фінансово-торговельний комплекси і частина промисловості). Тут з'являються надприбутки, не відомі за своїми масштабами світовій практиці.

Другий (немонополізований сектор) відрізняється відсутністю чи низьким рівнем концентрації згаданих вище параметрів До нього відносяться сфера відтворення робочої сили, ринок споживчих товарів, велика частина сільського господарства і т.ін. Репецкая А. Л. Специфика детерминации организованной преступности в экономике России // Организованная преступность и коррупция. -- 2000. -- № 2.

У результаті відбувся розкол суспільства на дві нерівні частини -- на зайнятих у привілейованому сильно корпоратизованому секторі і на тих, хто працює у немонополізованому секторі економіки, що регресує. Для зайнятих у сильно корпоратизованому секторі, де формуються величезні надприбутки (експортери сировини, насамперед нафти, газу, кольорових металів, зайняті у фінансово-кредитних і посередницьких сферах), є характерним прагнення одержати і максимально вивести з-під оподатковування свої прибутки, що можливо зробити тільки шляхом прямих порушень законодавства і встановлення особливих “довірчих” відносин з двома соціальними групами: державними чиновниками, які визначають умови комерційної діяльності, і кримінальними елементами, які змушують сплачувати “данину”. Саме союз названих сил формує сучасні корпоративно-бюрократичні клани, які є суб'єктами владних відносин. Кожний з них поступово стає самодостатнім, має свій “шматок” надприбутків і створює свої фінансові інститути, силові структури і т. ін.

На сьогодні більша частина населення виведена за рамки корпоратизованого сектора і, як наслідок, спостерігається падіння життєвого рівня більшості громадян, безробіття в легальному секторі економіки, що об'єктивно розширює ресурсну базу організованої злочинності, підвищує “соціальну значимість” лідерів мафіозних співтовариств, здатних підтримати життєдіяльність певної частини громадян, які втратили роботу, надати можливість злочинним шляхом діставати кошти до існування в умовах кризи владних структур і економіки.

Значна частка населення некорпоратизованого сектора переходить у маргінальне середовище, легко піддається залученню до організованої злочинної діяльності як охоронці, бойовики; чимала його частина адаптується до нових умов через участь у різних формах “тіньової економіки” (посередницькі послуги, спекуляція, дрібне підприємництво без відповідного дозволу і т. ін.), використовується для розширення нелегального ринку з метою задоволення ірраціональних потреб (проституція, наркотизм, тоталізатор і т. п.). У доходах населення заробітна платня складає 35 -- 40 %.

Резервом для збільшення чисельності організованих злочинних груп є, в першу чергу, колишні спортсмени, звільнені в запас військовослужбовці і працівники правоохоронних органів, фахівці, що володіють знаннями й уміннями, необхідними для протиправної діяльності у різних сферах кримінального бізнесу.

Проблема виживання, як і проблема первісного накопичення капіталу, вирішуються сьогодні в Україні за допомогою активного включення населення у різні процеси, що розгортаються в рамках “тіньової” економіки. Люди перестають довіряти державній владі, все більше звертаючи свій погляд у бік “тіньового” капіталу і криміналітету. Надто високий рівень прибутковості злочинної економічної діяльності порівняно з рівнем прибутковості легального бізнесу, об'єктивна зацікавленість (необхідність) у більшості населення активізувати свою участь у “тіньовій” економіці створюють основу для нарощування корупції, “тіньової” діяльності і кримінальної активності.

Істотно вплинули на деформацію економічної свідомості й активні процеси перерозподілу власності. Масова приватизація з моменту її початку є колосальною спекулятивною операцією, що призводить до криміналізації економіки, розпаду суспільства на ворогуючі соціальні групи.

Керівництво країни не могло не усвідомлювати, що середньостатистичний громадянин України, який не мав раніше великих накопичень капіталу, а внаслідок шокової лібералізації цін позбавлений останніх заощаджень, не може бути активним учасником нових ринкових відносин. Основна частина великих капіталів створювалася і створюється за рахунок “тіньової” діяльності, спекуляції, хабарництва і розкрадань, тому в центрі економічного життя цілком закономірно опинилися особи, тісно пов'язані з “тіньовою” економікою, представники корумпованого державного апарату. Тому всі ці приватизаційні особливості навряд чи були випадковими помилками влади, оскільки всі заходи розпочалися з метою концентрації грошової маси і спрямування її руху на форсоване створення окремої верстви у суспільстві -- великих власників.

Фактично це означає, що держава на початковому етапі економічних реформ своїми руками створила фінансову базу для організованої злочинності, надала їй можливість для переведення фінансового капіталу у криміналізовані комерційні структури.

Деформації суспільної економічної свідомості сприяють також негативні сторони протиріч механізму розвитку найбільш прибуткових сфер економіки і кредитно-фінансової сфери. Серед таких сфер -- експортно-імпортні операції, операції з сировиною, інвестиційна діяльність. Криміналізація інвестиційної діяльності призводить до ще більшого нераціонального використання бюджетних коштів; переведення капіталів у невиробничу сферу; фінансових махінацій і збагачення певної групи осіб і зубожіння основних верств населення.

У кредитно-фінансовій системі сформувалися найбільш гострі протиріччя, характерні для економіки перехідного періоду, відставання законодавчого процесу від реалій, що складаються у господарських відносинах. Існуючі проблеми кредитно-фінансової системи призвели до її глибокої деформації, що, в свою чергу, спричинило формальне зникнення внутрішніх джерел накопичення. Серйозних змін зазнала система грошових заощаджень населення як важливого джерела кредитних ресурсів і накопичення. У результаті цього в країні складається оманлива картина відсутності внутрішніх джерел накопичення та інвестицій. Дія криміногенних факторів пов'язана і з прогнозованим зменшенням кількості діючих банків, а також з проявом гостроти інвестиційної кризи. Дефіцит інвестиційних ресурсів знижує поріг чутливості до проблеми “відмивання брудних” капіталів.

Криміналізація банківської сфери містить особливу небезпеку, оскільки, по-перше, є загрозою для стабільності у кредитно-фінансовій системі; по-друге, призводить до підпорядкування злочинним угрупованням ключових сегментів ринку, формування фінансової бази для “зрощування” організованої злочинності з різними органами державної влади за допомогою корупції.

Серйозні протиріччя існують і на споживчому ринку, що, насамперед, виражається у грубому порушенні прав споживачів у недотриманні порядку ціноутворення, сертифікації, ліцензуванні торгівлі, збуті неякісної, фальсифікованої продукції. Значно криміналізують споживчий ринок квотування частки продажів, регламентація цін і стягування “податків” на доходи як у вигляді частки участі в капіталі, так і у вигляді прямих платежів за право здійснювати торгову діяльність.

Деформації економічних відносин призвели до того, що більш обов'язковою умовою здійснення будь-якої господарської діяльності стає кримінальна економічна поведінка. В умовах сучасного господарювання погано організованого у правовому плані, незабезпеченості захисту суб'єкта економічних відносин поведінка підприємця може бути лише кримінальною Есипов В. М. Деформации экономических отношений и криминальное экономическое поведение субъектов хозяйствования // Изучение организованной преступности. -- М., 1997. -- С. 293-294..

Реалізації економічних деформацій суспільної свідомості сприяє підвищення віктимності поведінки громадян у сфері соціально-економічних відносин.

Відсутність у більшості населення навичок економічної поведінки в умовах ринкових відносин, недостатня правова інформованість громадян про правила процедури здійснення угод та інших цивільно-правових операцій неминуче призводять до зниження рівня захищеності їх власності, до розвитку кримінального бізнесу, зростання корисливих і корисливо-насильницьких злочинів.

Економічна система країни, вийшовши зі стану державного псевдосоціалізму, не набула властивостей сучасного ринкового господарства. Виник певний мутант, що поєднує в собі руїни колишнього державного соціалізму, зачатки ринкових структур, корпоративізму, великий масив приватно-ринкового господарства і примітивного підприємництва. Усе це густо обплутано павутинням “тіньових” і кримінально-мафіозних відносин, переплетено з корумпованим державним апаратом Медведев В. Общий кризис российской экономики: причины и последствия. -- М., 1999. -- С. 117-118..

Серед деформацій суспільної свідомості, що детермінують організовану злочинність в економічній сфері, велику роль відіграють деформації політичної психології. Міжнаціональна ворожнеча і ненависть, що були штучно створені, викликали міжнаціональні конфлікти, які нерідко використовуються в інтересах організованої злочинності для маніпулювання ситуацією з метою отримання надприбутків (зокрема від торгівлі зброєю, наркотиками і т. п.), поділу сфер впливу і джерел сировини, реалізації інших корпоративних інтересів.

Держава внаслідок існуючих протиріч між галузями влади, проявів сепаратизму, місництва і користолюбства вищих чиновників втратила важливі важелі забезпечення єдиної законності і конституційного правопорядку. Невипадково у суспільній свідомості склалося враження, що державну владу в країні реально здійснює не народ через своїх обранців, а кримінальні структури, мафія. Зростає недовіра до стійкості державних інститутів, стабільності влади, до її здатності забезпечити нормальну життєдіяльність суспільства, правопорядок, захист прав та інтересів громадян. Відзначається пожвавлення політичного, ідеологічного екстремізму.

До негативних боків протиріч у сфері політичних відносин, що є криміногенними детермінантами, можна віднести послаблення ролі держави в адекватному сучасним умовам правовому регулюванні економіки, у формуванні цивілізованих ринкових відносин; відмову чітко формулювати чи свідомо утаювати щирі стратегічні й тактичні цілі перетворення суспільних відносин, їх несистемне перетворення, коли не прораховуються соціальні та інші наслідки економічних реформ, значне перебільшення саморегулюючої ролі ринку.

Відсутність політичної волі для вирішення низки складних державних проблем, у тому числі і проблем боротьби з організованою злочинністю, лише словесний осуд корупції і мафії та формально проведені кампанії “боротьби з корупцією”, “боротьби з організованою злочинністю”, а по суті денне ознайомлення громадськості через засоби масової інформації про зв'язки багатьох політичних діячів і вищих державних чинів з мафією, викриття їх у корупції спричиняє деформації суспільної свідомості.

Аналогічну роль відіграють політичні зіткнення між виконавчими і законодавчими гілками влади, між політичними кланами як у центрі, так і на місцях, у результаті чого деякі політичні рішення приймаються у вузькокорпоративних інтересах, незважаючи на те, що їх реалізація пов'язана з численними людськими жертвами і колосальними економічними втратами. Відповідно до політологічних оцінок ситуації, коли в умовах суспільства зі слабкими традиціями самоорганізації, але в той самий час з сильними традиціями державного патронажу виникає вакуум легітимної влади, його заповнює влада кримінальна і напівкримінальна. Невипадково влади прагнуть власники величезних кримінальних капіталів, кримінально-політичні союзи, починаючи від місцевих органів влади і до найвищого рівня, що “плідно” керують у своїх інтересах країною і практично є невразливими. Вони навіть не вважають за потрібне приховувати свою діяльність від народу Кива А. В. Криминальная революция: вымысел и реальность // Общественные науки и современность (ОНС), 1999. -- № 3. -- С.31..