Конституційно-правова відповідальність

2

Курсова робота

з дисципліни «Конституційне право України»

На тему: „Конституційно-правова відповідальність”

Зміст

Вступ.........................................................................................................................3

1. Поняття, особливості та види конституційно-правової відповідальності.......................................................................................................6

2. Санкції як форма вираження конституційно-правової відповідальності....20

3. Суб'єкти конституційно-правової відповідальності......................................32

4. Конституційні делікти як підстава конституційно-правової відповідальності.....................................................................................................39

Висновки................................................................................................................50

Список використаних джерел..............................................................................52

Вступ

Дієвість та ефективність будь-якої галузі права, перш за все, залежить від того, як виконуються її приписи, як регулюється відповідна сфера суспільних відносин. Механізм реалізації цих приписів може бути різним. Це можуть бути заохочення до виконання тієї чи іншої норми, спонукання, зобов'язання. Проте, найефективнішим, на мою думку, є відповідальність (саме в її ретроспективному аспекті), оскільки вона виконує не тільки каральну або ж відновлювальну функції. Вона виконує ще й функції спеціальної та загальної превенції. Після понесеного покарання, правопорушник навряд чи захоче знову відчути на собі негативні наслідки скоєного правопорушення, тому в майбутньому утримається від порушення закону. До того ж на прикладі покарання однієї особи, яка здійснила правопорушення, інші вже двічі подумають, а чи треба порушувати закон, чи не мене їх кара. Тому, як на мене, однією з визначальних характеристик кожної галузі права є не тільки предмет і метод правового регулювання, а й вид юридичної відповідальності, яка буде застосовуватись за порушення відповідних приписів.

Юридична відповідальність -- найважливіший інститут будь-якої правової системи, одна із сутнісних ознак права, необхідний елемент механізму його дії. В силу цього проблема юридичної відповідальності займає одне із центральних місць як у загальній теорії права, так і в галузевих юридичних науках, включаючи і конституційне право.

Як основа всієї правової системи України її Конституція займає пріоритетне місце в системі джерел національного права. Реальність Конституції України, як і конституції будь-якої держави, обумовлюється і залежить від втілення її положень у життя. Механізм реалізації Конституції України є складним. Особливу роль в ньому відіграють юридичні інститути та процедури, яка забезпечують правову охорону Конституції України. Серед юридичних інститутів та процедур, які охоплюються механізмом реалізації Конституції України та забезпечують її верховенство у правовій системі України, її правову охорону, важливе місце і роль належить конституційно-правовій відповідальності. Зміст, характер, особливості та види конституційно-правової відповідальності обумовлюються, насамперед, провідним місцем та роллю, що належить конституційному праву України в системі національного права.

Проблема конституційно-правової відповідальності, що є різновидом юридичної і загальносоціальної відповідальності, є досить актуальною проблемою науки конституційного права на сучасному етапі. Всебічне та об'єктивне розкриття питання про суть конституційно-правової відповідальності та окремі її аспекти має істотне значення для державно-правової практики. Дійсно, це питання є спірним в сучасній науці. Одні вітчизняні автори визнають факт існування цього виду юридичної відповідальності, інші -- не визнають. Проте незалежно від того, на якій позиції стоїть автор, більшість все ж розуміють, що норми Конституції України, конституційного законодавства України, мають виконуватися, і від того, наскільки повно та ефективно вони будуть виконуватися, залежатиме і рівень демократизму в нашій державі, і забезпечення наших прав і свобод, і інші основоположні моменти нашого життя. Не викликає ж сумніву той факт, що конституційне право України є основоположною галуззю у всій системі права нашої держави. Тому і питання про відповідальність, яка застосовується за порушення конституційно-правових норм, має бути розкрите належним чином, враховуючи думки як прибічників ідеї існування конституційно-правової відповідальності, як окремого виду юридичної відповідальності, так і противників цієї ідеї.

Метою написання даної курсової роботи є проникнення в суть поняття конституційно-правової відповідальності, характеристика її окремих аспектів і особливостей, а також з'ясування їх практичного значення для держави і суспільства. Серед завдань написання даної роботи можна назвати наступні: визначення поняття конституційно-правової відповідальності, її особливостей, форм вираження, суб'єктів та підстав, їх характеристика.

1. Поняття, особливості та види конституційно-правової відповідальності

Перед тим, як розкривати поняття конституційно-правової відповідальності, слід зупинитись на тому, що ж взагалі являє собою поняття юридичної відповідальності. Як вже було зазначено, юридична відповідальність є найважливішим інститутом будь-якої системи права, однією із сутнісних ознак права, необхідним елементом механізму його дії. Однак питання про поняття юридичної відповідальності залишається дискусійним, і загальновизнаного визначення юридичної відповідальності дотепер не вироблено. Крім того, на думку деяких авторів, вживання самого терміна "відповідальність" у різноманітних змістах навіть приводить деяких учених до песимістичних висновків щодо можливості вироблення єдиного поняття відповідальності. Пануючим в літературі про юридичну відповідальність є її трактування як примусового заходу, заснованого на юридичному і суспільному осуді правопорушення і певних наслідків, що виражається у встановленні для нього, у формі обмежень (позбавлень) особистого або майнового порядку. Розрізняючи відповідальність як міру відновлення порушеного права (цивільно-правова, компенсаційна відповідальність) і відповідальність каральну (кримінальні покарання, адміністративні стягнення), більшість авторів, однак, вважають, що ці ознаки властиві всім видам відповідальності.

У юридичній літературі одностайно відкидається об'єктивна (безвинна) кримінальна відповідальність. Наявність вини визнана необхідним елементом підстави також адміністративної та дисциплінарної, відповідальності. Виключення в цьому сенсі робиться лише для цивільних правовідносин, оскільки цивільне законодавство допускає відповідальність без вини в деяких позадоговірних і договірних зобов'язаннях.

Оскільки юридична відповідальність є одним з найважливіших засобів організації правильного (належного) виконання приписів правових актів, попередження і припинення небажаної з точки зору закону поведінки суб'єктів суспільних відносин, вона виступає як категорія, що властива всім галузям права, включаючи і конституційне. Отже, за порушення норм конституційного права наступає конституційно-правова відповідальність, яка становить собою особливий вид юридичної відповідальності, яка передбачається конституційно-правовими нормами. Від конституційно-правової необхідно відрізняти відповідальність, передбачену іншими галузями права (кримінальним, адміністративним, цивільним) до якої притягаються громадяни, іноземці, особи без громадянства, посадові особи за порушення норм конституційного права. Так, наприклад, за порушення виборчого законодавства посадові особи та громадяни несуть кримінальну та адміністративну відповідальність, а за невиконання вимог конституційної норми, яка встановлює обов'язок не заподіювати шкоди природі, культурній спадщині (ст. 66 Конституції України) особа відповідає по цивільному та адміністративному законодавству.

Становлення конституційно-правової відповідальності нерозривно пов'язане зі становленням самого конституційного права як галузі вітчизняного права. Інша справа, що в сучасних умовах вона найбільш затребувана.

Будучи одним із видів юридичної відповідальності, конституційно-правова відповідальність має всі загальні ознаки, які виділяють юридичну відповідальність серед інших соціальних явищ. Вона, як і будь-яка інша юридична відповідальність, є заходом державного примусу, заснованим на юридичному і суспільному осуді правопорушення і таким, що виражається у встановленні для правопорушника певних негативних наслідків.

Примус як загальна ознака юридичної відповідальності є державно-владним способом придушення негативних вольових устремлінь певних суб'єктів для забезпечення їхнього підпорядкування нормам права. У праві використовуються найрізноманітніші способи примусів, об'єктивно зумовлені підставами і цілями їхнього застосування. Використовуючи примус, держава не тільки впливає на правопорушників, але і здійснює заходи, спрямовані на попередження правопорушень А це значить, що ототожнювати юридичну відповідальність і державний примус було б невірно. Звичайно, юридична відповідальність і державний примус між собою тісно пов'язані. Однак це не співпадаючі поняття, оскільки примус реалізується не тільки за допомогою правової відповідальності. Він служить лише способом реалізації юридичної відповідальності і не вичерпує її змісту.

Іншою загальною ознакою юридичної відповідальності є встановлення для правопорушника певних негативних наслідків, тобто заходів примусу (санкцій), які застосовуються державою у випадку порушення норми права. У конституційному праві передбачена можливість застосування заходів примусу, а також заходів впливу за певні порушення. Наприклад, відповідно до ст. 118 Конституції України рішення голів місцевих держадміністрацій, що суперечать Конституції та законам України, іншим актам законодавства України, можуть бути відповідно до закону скасовані Президентом України, або головою місцевої державної адміністрації вищого рівня. Скасування акту є примусовим впливом з боку Президента України, що припиняє правовідносини, які виникли, і попереджає настання негативних наслідків видання неправомірного акту. Разом з тим це скасування є конституційно-правовою санкцією, що виражає в правовій формі наслідки недотримання норм конституційного права. Ці наслідки носять несприятливий для правопорушника характер.

Таким чином, конституційно-правовій відповідальності, як і будь-якій іншій юридичній відповідальності, властиві елементи кари як понесення несприятливих для правопорушника наслідків за порушення норм конституційного права Ця кара завжди має державно-владну, примусову природу. У конституційно-правовій відповідальності кара, однак, має свої відмінні риси. Якщо, наприклад, кримінальне покарання втілюється в позбавленнях особистого і майнового характеру, то правові наслідки реалізації конституційно-правової відповідальності мають інший характер. Відсутні в конституційно-правовій відповідальності і такі примусові заходи, як конфіскація майна, штраф і т.п.

Разом з тим конституційно-правова відповідальність -- це не тільки кара за порушення правових норм. Тут на перший план виступає правовідновлювальна функція. Але якщо в цивільному праві відновлення виражається в поверненні в первісний стан, відшкодуванні (компенсації) понесених збитків і т.п., то в конституційному праві воно пов'язане з усуненням порушень закону і вживанням заходів по забезпеченню нормального функціонування державного апарату, діяльності депутатів, посадових осіб, здійсненню конституційних прав, свобод і обов'язків громадян.

Необхідним елементом підстави конституційно-правової відповідальності є наявність вини. У літературі висловлене думка, що вину по конституційному праву не можна розглядати тільки через категорії її психологічних форм (умисел і необережність). Пропонується на перше місце поставити такі соціально-політичні критерії, як політичні переконання, інтереси справи і т.п. Здається, однак, що справа тут не в необхідності яких-небудь додаткових критеріїв, а в правильному розумінні категорій "умисел" або "необережність" стосовно до такої специфічної галузі права, якою є конституційне право. Звичайно, не можна говорити, наприклад, про "необережне" незадоволення вимог, що пред'являються до діяльності посадової особи, про "необережну" відсутність контролю або про "необережну" дачу вказівок, що суперечать правилам, і т.п., але цілком природно було б сказати про недбалість посадової особи, що ненавмисно допустила у своїй діяльності очевидні порушення, тобто здійснила дію або допустила бездіяльність, які в інших галузях права саме і визнаються необережними. Думається також, що немає необхідності у використанні додаткових критеріїв і при розгляді питання про колективну вину, відповідальність за яку застосовується до колективного суб'єкта не як до "суми" фізичних осіб, а як до цільного організму, що володіє певною конституційно-правовою компетенцією. Так, Верховна Рада України, позбавляючи повноважень Кабінет Міністрів України через його відставку шляхом прийняття резолюції недовіри, робить це незалежно від вини кожного конкретного члена уряду -- тут винність останнього виражається в невмінні виконати ті або інші завдання, налагодити свою діяльність.

Таким чином, конституційно-правова відповідальність, як і інші види юридичної відповідальності -- це насамперед негативна оцінка державою діяльності громадянина, державного органа, посадової особи і т.д., а також примусовий захід, реалізація санкції правової норми.

Поряд із загальними рисами, що притаманні всім видам юридичної відповідальності, конституційно-правова відповідальність має ряд особливостей, які властиві лише їй. Ці особливості обумовлені специфічними властивостями предмета конституційного права. Справа в тому, що і ступінь суспільної небезпеки правопорушень, і характер їхніх наслідків, і інші положення, що формулюються як критерії розмежування юридичної відповідальності на різні види, так чи інакше похідні від предмета і методу правового регулювання. Відповідальність тому насамперед підрозділяється на види залежно від того, до якої галузі права вона відноситься. Поряд з іншими компонентами вона становить юридичну ознаку відповідної галузі права. Будучи похідним від матеріальної ознаки -- предмета і методу правового регулювання, відповідний вид правової відповідальності відображає своєрідність суспільних відносин, які лежать в основі відособлення певної групи правових норм у самостійну галузь права. Отже, розрізняючи галузі права по предмету і методу правового регулювання, потрібно розрізняти їх і по виду юридичної відповідальності -- обов'язковому компоненту кожного виду правового регулювання.

Звичайно, поряд з неспівпадаючими властивостями в способі забезпечення правових норм, що ставляться до різних галузей права, є і властивості співпадаючі, однакові. Крім того, в умовах системності права правові вимоги і дозволи можуть забезпечуватися засобами, типовими як для даної галузі права, так і для інших галузей. Проте важко уявити собі існування галузі права, що взагалі не має власних засобів забезпечення правових вимог і дозволів. Це рівною мірою ставиться і до конституційного права.

Конституційне право регулює основні відносини, що визначають зміст всіх інших суспільних відносин у всіх сферах життєдіяльності суспільства. Воно встановлює не тільки принцип безумовної караності всіх діянь, що порушують суспільні відносини, але і загальні заборони на їхнє здійснення.

Так, відповідно до ч. 3 ст. 5 Конституції України ніхто не може узурпувати державну владу в Україні. У ст. 37 Конституції України вказується: "Утворення і діяльність політичних партій та громадських організацій, програмні цілі або дії яких спрямовані на ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підрив її безпеки, незаконне захоплення державної влади, пропаганду війни, насильства, на розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини, здоров'я населення, забороняються".

Подібного роду заборони на здійснення тих або інших діянь вимагають встановлення юридичної відповідальності в різні галузях права. Вони деталізуються в Кримінальному кодексі України та інших нормативних актах. Тому протиправне діяння, що порушує ці заборони, одночасно порушує два види правовідносин: конституційно-правові і правовідносини іншої галузі права, що деталізує конституційно-правове відношення. Однак ці порушення ведуть до застосування тої міри відповідальності, що встановлена законодавством. Така міра завжди визначається галуззю права, що конкретизує конституційно-правову заборону. Що ж стосується самої заборони, то вона лише вказує на безумовну необхідність правової реакції держави, притягнення винного суб'єкта до правової відповідальності. Сказане, звичайно ж не означає, що конституційно-правова відповідальність завжди забезпечується тільки яким-небудь іншим видом відповідальності. Особливість предмета конституційного права полягає в тому, що конституційно-правове регулювання суспільних відносин у різних сферах життя, охоплюваних цією галуззю, неоднакове. В одних сферах життя суспільства норми конституційного права регулюють лише основні відносини. У всьому обсязі їхнє регулювання здійснюється іншими галузями права. В інших сферах життя суспільства предметом конституційного права охоплюється весь комплекс суспільних відносин. Саме в цих сферах конституційно-правова відповідальність і застосовується, так сказати, в "чистому" вигляді, як особливий вид юридичної відповідальності. Правда, і тут не виключено, що держава не буде змушена для захисту певних суспільних відносин застосовувати заходи не тільки конституційно-правової, але й інших видів юридичної відповідальності. Так, відповідно до Закону України "Про вибори народних депутатів України" особи, винні в порушенні законодавства про вибори депутатів, притягаються до кримінальної, адміністративної або іншої відповідальності в порядку, встановленому законодавством. Використання інших видів юридичної відповідальності в цих, випадках пов'язане з тим, що всі суспільні відносини, що становлять предмет конституційного права, є основними, системоутворюючими, що оформляють цілісність суспільства, його єдність як організованої і функціонуючої структури, заснованої на загальних началах політичного, економічного і соціального устрою. Всі вони так чи інакше пов'язані з організацією і функціонуванням суспільства і з механізмом, за допомогою якого здійснюється управління всіма сферами життєдіяльності суспільства, підтримується його цілісність. Необхідність використання всіх видів юридичної відповідальності для захисту конституційно-правових відносин обумовлена також специфікою санкцій конституційно-правової відповідальності, які, як правило, самі по собі не носять ні карального в буквальному значенні цього слова, ні компенсуючого характеру.

Отже, конституційно-правова відповідальність може наступати за порушення норм конституційного права. Однак не всяка відповідальність за порушення цих норм є конституційно-правовою. У нормах конституційного права можуть закріплюватися й інші види відповідальності. Говорячи про співвідношення конституційно-правової та інших видів юридичної відповідальності, можна виділити кілька варіантів їх роздільного або спільного застосування. В одних випадках застосування того або іншого виду відповідальності може виключати конституційно-правову відповідальність. Наприклад, особи, що захопили владу або привласнили владні повноваження, притягаються до кримінальної відповідальності. В інших випадках застосування конституційно-правової відповідальності може виключити необхідність використання якої-небудь іншої відповідальності. Наприклад, відставка міністра у зв'язку з його незадовільною роботою, як правило, знімає питання про застосування до нього заходів дисциплінарної відповідальності. Іноді конституційно-правова відповідальність використовується незалежно від того, чи використаний інший вид відповідальності. Наприклад, порушення порядку підрахунку голосів тягне анулювання результатів виборів по виборчому округу незалежно від того, чи понесли винні кримінальну відповідальність. Нарешті, застосування якого-небудь виду відповідальності в ряді випадків обов'язково тягне і конституційно-правову відповідальність. Наприклад, у зв'язку з набуттям законної сили обвинувального вироку суду відносно особи, яка є депутатом, відповідний законодавчий орган ухвалює рішення щодо дострокового припинення його депутатських повноважень.

Багато авторів розглядають конституційно-правову відповідальність як різновид політичної відповідальності. Політична відповідальність і юридична відповідальність, одним з видів якої є конституційно-правова відповідальність, -- різні поняття. На відміну від політичної юридична відповідальність завжди пов'язана з порушеннями яких-небудь юридичних норм, без чого неможливо її застосування, тобто використання відповідного примусового заходу, реалізація санкції певної правової норми. Звичайно, юридична відповідальність, як і всі правові відносини в суспільстві, мають політичну забарвленість. Право як в цілому, так і в окремих своїх частинах не може бути політично нейтральним. Політична цілеспрямованість волі, вираженої в праві, одна з найважливіших властивостей права, що обумовлюють його соціальну роль у суспільстві. Більше того, конституційно-правова відповідальність часом дійсно носить яскраво виражений політичний характер і тісно пов'язана з політичною відповідальністю. Наприклад, відставка уряду може бути як заходом конституційно-правової відповідальності, коли вона настає в результаті неналежного виконання урядом своїх обов'язків, так і мірою політичною, коли уряд звільняється з метою подолання політичної кризи, що склалася в країні. Не виключено також, що така відставка може бути одночасно і мірою політичної, і мірою конституційно-правової відповідальності. Прикладом може служити передбачена ст. 87 Конституції колективна політична відповідальність уряду України перед Верховною Радою України. Така форма конституційно-правової відповідальності властива парламентарним і змішаним республіканським формам правління. Однак при цьому важливо враховувати, що підставою конституційно-правової відповідальності для вищих посадових осіб є порушення їхніх конституційних обов'язків, тоді як політична відповідальність означає тільки те, що особа, яка займає вищу державну посаду, може втратити політичну підтримку в силу тої або іншої причини. Все це дозволяє засумніватися в справедливості ствердження про те, що найважливішою рисою конституційно-правової відповідальності, тобто такою рисою, що відрізняє її від інших видів юридичної відповідальності, є її яскраво виражений політико-правовий характер, обумовлений реалізацією даного виду відповідальності в сфері здійснення народовладдя.

У літературі також висловлена думка про те, що існують конституційно-правова і конституційна відповідальність, що є особливим видом відповідальності, відмінним від конституційно-правової і таким, що об'єднує в собі політичну, моральну і юридичну відповідальності. Певною мірою, поняття державно-правової і конституційної відповідальності можуть вживатися як тотожні, через дужки: державно-правова (конституційна) відповідальність. Дійсно, відповідальність за порушення конституційних норм, у широкому смислі охоплює всі види юридичної відповідальності (у широкому розумінні всі види юридичної відповідальності спрямовані на охорону Конституції), у вузькому ж, власному смислі слова, має свій галузевий канал реалізації -- державно-правові засоби відповідальності. І все-таки між поняттями державно-правової і конституційної відповідальності не можна поставити абсолютний знак рівності. Це у значному обсязі пересічні, але все-таки не співпадаючі повністю поняття. З одного боку, державно-правова відповідальність поглинає конституційну, оскільки конституційні норми -- частина державно-правових норм. З іншого боку, обсяг поняття конституційної відповідальності по своїм соціально-політичним аспектам не може бути вичерпаний юридичним поняттям державно-правових засобів відповідальності. Якщо державно-правова відповідальність -- насамперед проблема конституційної деліктології, відновлення конституційного статус-кво, підвищення ефективності соціального державно-правового статусу і, нарешті, підстав позбавлення цього статусу, то соціально-правовий зміст конституційної відповідальності значно глибший. Варто сказати, що викликає заперечення спроба авторів виділити конституційну відповідальність як особливий, вид відповідальності, відмінний від конституційно-правової. Можна, звичайно, говорити про конституційну відповідальність як про один з видів юридичної відповідальності. Однак така відповідальність не може бути відмінною від конституційно-правової відповідальності. Вона може бути тільки її різновидом, складовою частиною. Якщо ж в авторів обсяг поняття конституційної відповідальності по соціально-політичним аспектам не укладається в поняття конституційно-правової відповідальності, виходить, вони вкладають у це поняття такий зміст, що робить непорівнянними конституційно-правову і конституційну відповідальність (у розумінні авторів), оскільки остання далеко виходить за рамки правових відносин.

На думку деяких авторів, конституційні норми перебувають на стику трьох видів соціальних норм: політичних, моральних і юридичних. Конституційна відповідальність як категорія соціальної відповідальності поєднує в собі політичну, моральну і юридичну відповідальність. Саме на конституційному рівні втілюється єдність цих видів відповідальності і вирішуються проблеми усунення протиріч між ними, що виявляються в окремих випадках реалізації конкретних видів юридичної відповідальності. Така позиція також викликає ряд заперечень.

По-перше, конституційні норми не перебувають на стику соціальних норм, а є сугубо юридичними нормами. Звичайно, більшість із них мають яскраво виражений політичний характер. Однак, будучи вираженими в юридичному акті, яким є Конституція, вони стають юридичними нормами. Конституційні норми мають загальні риси і властивості також з нормами моралі. Вони виражаються в тому, що і конституційні, і норми моралі входять у культуру нашого суспільства, будучи ціннісними формами свідомості, мають нормативний зміст і служать регуляторами поведінки людей. Конституційні норми і норми моралі мають загальні основи -- соціальні, політичні, економічні умови життя суспільства, служать задля досягнення загальної мети -- узгодження інтересів особистості і суспільства, забезпечення і піднесення гідності людини, підтримка громадського порядку. Конституційні норми в цілому відповідають моральним поглядам, переконанням народу. Однак вони є не нормами моралі, а юридичними нормами. Все це говорить про те, що характеристика конституційної відповідальності як категорії соціальної відповідальності, що поєднує в собі політичну, моральну і юридичну відповідальність, заснована на тому, що конституційні норми перебувають на стику трьох видів соціальних норм: політичних, моральних і юридичних, не відповідає дійсності.

По-друге, свою характеристику конституційної відповідальності автори обґрунтовують штучним протиставленням "конституційного рівня" "рівню конкретного права", "рівню галузей". Тим часом конституційні норми є частиною "конкретного права" -- конституційного права -- однієї з галузей українського права.

Деякі автори вважають, що одна з характерних рис, що відрізняють конституційно-правову відповідальність від інших видів юридичної відповідальності, полягає в тому, що основне призначення конституційної відповідальності -- захист конституції, тоді, як інші види юридичної відповідальності покликані виконувати більш широкі функції, а підставою настання конституційної відповідальності є порушення норм Конституції, які відповідно контролюються в конституційному законодавстві. Уявляється, однак, що захист конституції -- основне призначення всіх видів юридичної відповідальності, які разом з тим виконують й інші завдання, що виходять за рамки захисту конституції, а підставою настання конституційно-правової відповідальності є порушення норм, що містяться не тільки в конституції, але й у всіх інших джерелах конституційного права. Саме тому не праві ті дослідники, які думають, що конституційно-правова відповідальність пов'язана винятково із законами: Конституцією України, законами України. Насправді вона пов'язана з усіма джерелами конституційного права України.

На думку деяких авторів, конституційно-правова відповідальність -- це відповідальність за неналежне здійснення публічної влади. Однак конституційно-правова відповідальність пов'язана з набагато ширшим колом правопорушень, що виходять за рамки тих з них, які здійснюються державними органами або посадовими особами при здійсненні ними публічної влади. її несуть будь-які суб'єкти конституційно-правових відносин, що порушують норми конституційного права.

Для конституційно-правової відповідальності характерним є те, що не існує єдиної процедурної форми її застосування. Майже кожній мірі конституційно-правової відповідальності відповідає свій особливий порядок її призначення і виконання. Наприклад, порядок відсторонення Президента України з посади інший, ніж, скажімо, порядок скасування незаконного акту або дострокового розпуску того або іншого державного органу і т.д.

Специфічні характерні ознаки та риси властиві конституційно-правовій відповідальності, обумовлюють доцільність її класифікації на певні види. Критерії такої класифікації різні. Вона може поділятися на види, зокрема, залежно від:

а) джерел, у яких передбачено юридичну відповідальність за порушення норм конституційного права;

б) правових інститутів, на котрі поділяється сукупність конституційно-правових норм;

в) суб'єктів конституційно-правової відповідальності, тобто від того, хто може притягатися до неї;

г) підстав конституційно-правової відповідальності, тобто від того, за що повинен нести юридичну відповідальність суб'єкт конституційного правопорушення;

д) інстанцій, тобто від того, перед ким передбачена юридична відповідальність суб'єктів такого правопорушення.

Поділ конституційно-правової відповідальності на види може здійснюватися також за формами контролю, які застосовуються з метою забезпечення додержання вимог, що містяться в нормах конституційного права, особливостями конституційних правопорушень та специфікою мір відповідальності за них.

Одним з основних різновидів конституційно-правової відповідальності є відповідальність суб'єктів (носіїв) виконавчої влади і насамперед уряду та його членів. Така відповідальність має дві конкретні форми. Це власне політична відповідальність уряду перед парламентом і відповідальність у порядку так званого імпічменту або в рамках подібних до нього процедур. Існують й інші різновиди конституційно-правової відповідальності. Наприклад, відповідальність депутатів перед представницьким органом, відповідальність у структурі державного механізму за ієрархією органів влади, відповідальність, що випливає із статусу громадянства, тощо.

У юридичній літературі конституційно-правову відповідальність прийнято також розглядати у двох аспектах -- позитивному та ретроспективному. Залежно від цього виділяю відповідно два її види -- позитивна та ретроспективна конституційно-правова відповідальність. Позитивною прийнято вважати відповідальну поведінку, відповідальне ставлення суб'єкта конституційно-правових відносин до своїх обов'язків, належне їх виконання. Підставами такої відповідальності є належне здійснення суб'єктом конституційних правовідносин певних функцій. Отже, державний орган, посадова особа несуть відповідальність тому, що до цього зобов'язує їх правовий статус. Ретроспективною вважається конституційно-правова відповідальність за протиправні дії або бездіяльність, які мали місце в минулому, її підставою є вчинення конституційного правопорушення.

Щодо класифікації конституційно-правової відповідальності за останнім критерієм, то в юридичній літературі немає єдиної думки. Якщо розглядати юридичну відповідальність як явище загальносоціальне, котре, зокрема, передбачає сумлінне виконання специфічного юридичного обов'язку, то, очевидно, є підстави для виділення такого її виду як позитивна юридична і, в тому числі, конституційно-правова відповідальність. В даному разі йдеться не про відповідальність за правопорушення, а про правомірну поведінку, яка характеризується відповідальним ставленням суб'єкта до покладених на нього обов'язків.

Що ж стосується ретроспективної відповідальності, то це питання трактується у юридичній літературі неоднаково. Вчинення правопорушення не завжди є обставиною, яка мала місце в минулому. Воно може продовжуватися, тривати. Тому немає переконливих підстав для того, щоб вважати відповідальність за вчинення правопорушення відповідальністю за минуле, тобто ретроспективною. Це, швидше, негативна реакція суб'єкта правовідносин, уповноваженого контролювати додержання вимог права, на діяння суб'єкта, що порушує правові приписи незалежно від того, мало таке місце в минулому чи воно продовжується, триває.

Отже, виходячи з викладеного, можна сформулювати наступне визначення поняття конституційно-правової відповідальності:

Конституційно-правова відповідальність -- це самостійний, встановлений в нормах конституційного права вид юридичної відповідальності, спрямований, насамперед, на забезпечення правової охорони конституції, який передбачає необхідність для суб'єктів конституційних правопорушень відповідати за свою юридично значиму поведінку, що реалізується у сфері конституційно-правових відносин Майданник О. Конституційно-правовавідповідальність: ознаки, підстави, суб'єкти // Право України. - 2001. -- № 2. -- с 93..

У літературі існують й інші визначення даного поняття, що розкривають різні ознаки відповідальності.

2. Санкції як форма вираження конституційно-правової відповідальності

Характерною рисою конституційно-правової відповідальності, що відрізняє її від інших видів юридичної відповідальності, є своєрідність її санкцій.

Санкція обов'язковий атрибут юридичної відповідальності в конституційному праві. Юридична відповідальність -- це реалізація санкції, зазначеної в юридичній нормі. Саме санкція вказує на ті несприятливі наслідки, які застосовуються до порушника конституційно-правової норми. Таким чином, відповідальність виступає як форма реалізації відповідних санкцій, а санкція -- мірою цієї відповідальності.

Санкцією конституційно-правової відповідальності може бути скасування актів, звільнення з посади (відставка, усунення з поста), дострокове припинення повноважень тощо. Так нормами конституційного права передбачено, наприклад, дострокове припинення повноважень народного депутата України (ст. 81 Конституції України), усунення з поста Президента України в порядку імпічменту (ст. 111 Конституції України), скасування рішень голів місцевих державних адміністрацій, що суперечать Конституції та законам України, іншим актам законодавства України (ч. 8 ст. 118 Конституції України), відповідальність Кабінету Міністрів перед Президентом України і Верховною Радою України (ст. 113 Конституції України), відповідальність органів і посадових осіб місцевого самоврядування перед територіальною громадою та перед державою (ст. ст. 75, 76 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні"). До конституційно-правової можна також віднести відповідальність держави перед громадянами за масові порушення законності, які були допущені в минулому. Так, наприклад, відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" реабілітовані особи, які з політичних мотивів були необґрунтовано засуджені судами або піддані репресіям позасудовими органами, в тому числі "двійками", "трійками", особливими нарадами і в будь-якому іншому позасудовому порядку, за вчинення на території України діянь, кваліфікованих як контрреволюційні злочини за кримінальним законодавством України до набрання чинності Законом СРСР "Про кримінальну відповідальність за державні злочини" від 25 грудня 1958 року, а також громадяни, заслані і вислані з постійного місця проживання та позбавлені майна за рішенням органів державної влади й управління з політичних, соціальних, національних, релігійних та інших мотивів під приводом боротьби з куркульством, противниками колективізації, так звані бандопособники та їх сім'ї. Реабілітовані були поновлені в усіх громадянських правах, цим громадянам була виплачена компенсація. Прийняття цього Закону фактично означало визнання того факту, що суб'єктом правопорушення може виступати держава в цілому. Інша форма відповідальності держави перед громадянами пов'язана з реалізацією права громадян оскаржити в суді рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (ст. 55 Конституції України).

Зупинимося на деяких санкціях більш детально. У радянський період держава практикувала такі міри конституційно-правової відповідальності, як позбавлення або обмеження (призупинення) політичних та інших основних прав і обов'язків громадян. Вони застосовувалися до представників так званих експлуататорських класів і їхніх пособників з метою позбавлення їхньої можливості участі в політичному житті або обмеження цієї участі такими засобами, які виключали б їхній визначальний вплив на формування політичних поглядів громадян. Після захоплення влади більшовиками в Україні були повністю позбавлені або обмежені у виборчих правах "експлуататорські елементи і їхні поплічники". Тільки трудящим гарантувалися в повному обсязі й інші політичні права і свободи, такі як свобода слова і друку, право на об'єднання та ін. Деякі конституційні обов'язки також були різними за обсягом для трудящих і для інших соціальних груп. Радянське законодавство передбачало і вищу межу конституційно-правової відповідальності, що стосується прав і обов'язків радянських громадян. Стаття 7 Закону про громадянство СРСР 1938 р. передбачала можливість позбавлення радянського громадянства. Підставою для її застосування були дії громадянина, що завдають шкоди державним і політичним інтересам країни і радянського народу.

Конституційно-правову відповідальність несли і такі учасники конституційно-правових відносин, як державні і недержавні органи. Наприклад, законодавством передбачалася можливість дострокового переобрання складу органу, якщо він не забезпечував належного здійснення влади в інтересах трудящих.

У наш час державою також використовується широке коло мір конституційно-правової відповідальності. У їхнє число входять насамперед скасування або призупинення дії актів державних органів або їх окремих положень. Значення цієї форми державного впливу полягає в тому, що за допомогою її застосування здійснюється примусова ліквідація правовідносин, які незаконно виникли, і відновлення порушеного правопорядку. Рішення про скасування або призупинення акту містить у собі негативну оцінку протиправних дій, що призвели до видання акта, що суперечить закону, і служить попередженням подібних правопорушень. Скасування припускає твердий, категоричний імператив і позбавляє акт всіх його юридичних потенцій, у тому числі ретроспективно. Воно може усувати всі правові наслідки дії такого акту з моменту його прийняття. Слід сказати, що скасування і призупинення -- близькі, але не співпадаючі міри відповідальності. Призупинення -- це те ж скасування, але за певної умови, обмежена в часі, що не вирішує остаточно долю акта і не анулює його дії в попередній період.

Таким чином, скасування або призупинення акта є санкцією, що застосовується при порушенні норми права і містить в собі міру юридичної відповідальності. її поширеність породила в літературі навіть думку про те, що, скасування незаконних актів можна вважати самостійним видом юридичної відповідальності. Слід підкреслити, що скасування або призупинення акта може розглядатися як конституційно-правова санкція тільки в тих випадках, коли мова йде про порушення норм конституційного права. Одним з різновидів розглянутої санкції є визнання неконституційності актів різних державних органів або їхніх окремих положень. Так, відповідно до ст. 150 Конституції України до повноважень Конституційного Суду України належить вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність) законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим. Акти або їхні окремі положення, визнані неконституційними, втрачають чинність; договори України, що не відповідають Конституції України, не підлягають введенню в дію і застосуванню.

Як міру конституційно-правової відповідальності розглядають скасування незаконних актів органів державної влади більшість дослідників, що займаються цією проблемою. Однак на цей рахунок є й інші точки зору.

Наприклад, М.А. Краснов думає, що скасування незаконного рішення саме по собі мірою публічно-правової відповідальності не є. "У скасуванні незаконного рішення, -- пише він, -- варто вбачати не міру відповідальності Ради, а один зі способів правового впливу, юридичне коректування з метою стабілізації системи правопорядку. Зміст же і призначення інституту відповідальності складається не тільки у виправленні неправомірної поведінки відповідального суб'єкта, не тільки у своєрідній державно-правовій реституції, але і в обліку суб'єктивної сторони порушення, що виражається через категорію вини. На відміну від всіх інших форм державного реагування, відповідальність не може абстрагуватися від головного «елемента», що становить будь-який соціальний інститут -- від людини, у якій би ролі вона не виступала. От чому ми заперечуємо так звану безвинну відповідальність...

Відповідальність у строгому значенні цього поняття немислима і без, конкретних несприятливих наслідків для винної особи або органа. Той факт, що винного у встановленому порядку можна звільнити від покарання в силу якихось пом'якшувальних обставин, не міняє даної принципової властивості відповідальності. У цьому зв'язку виникає питання: чи є скасування рішення Ради покаранням її, а отже, чи впливає воно на свідомість депутатів, що становлять дану Раду? Саме по собі скасування рішення не завдає шкоди Раді, тому що не обмежує її можливостей, встановлених законом. Ці міри не порушують і авторитет Ради, тим більше кожного з її депутатів, перед виборцями, оскільки останніх цікавить, як правило, змістовна сторона актів, а не їхня формальна відповідність Конституції і законам" Краснов М.А. Публично-правовая ответственность представительных органов за нарушение закона // Государство и право. -- 1993. -- № 6. -- с. 49. .

Аналогічної позиції дотримується і Д.Х. Шон, що розглядає скасування незаконних актів вищих і місцевих органів влади як усунення із правового простору акта, який у ньому бути не повинен. "Тут нікого не карають. Саме по собі визнання правових актів частково або повністю незаконними взагалі або навіть неконституційними не тягне яких-небудь обмежень матеріального або юридичного характеру для тих, хто їх видав" Шон Д.Т. Конституционная ответственность // Государство и право. -- 1995. -- № 7. -- с. 40-41..

Насамперед необхідно зазначити, що ні про яку безвинну відповідальність не може йти мови, коли орган державної влади робить протиправні дії, спрямовані на порушення чинного законодавства. Такого роду дії потрібно кваліфікувати або як навмисні, або як необережні (обумовлені незнанням законодавства і т.п.), але в кожному разі винні. Що ж стосується несприятливих наслідків для винної особи або органу, то вони очевидні. Винна особа може бути звільнена від займаної посади, а винний орган змушений затратити багато організаційних зусиль і матеріальних засобів для того, щоб скасувати незаконне рішення і прийняти нове, що відповідає чинному законодавству. Крім того, скасування незаконного рішення, ким би воно не здійснювалося, завдає шкоди авторитету органу, що порушив закон, оскільки пов'язане з негативною оцінкою його діяльності.

Іншою важливою мірою конституційно-правової відповідальності є дострокове припинення діяльності різних державних органів і посадових осіб. Конституція України передбачає можливість відсторонення з посади Президента України на підставі висунутого Верховною Радою України обвинувачення в державній зраді або здійсненні іншого злочину, підтвердженого висновком Верховного Суду України про наявність у діях Президента України ознак злочину і висновком Конституційного Суду України про дотримання встановленого порядку висування обвинувачення. Дострокове припинення діяльності державних органів і посадових осіб виникає як наслідок їхніх неправомірних дій, порушень правових обов'язків з боку винних суб'єктів. Ця міра застосовується з метою забезпечення певної поведінки відповідного органу в цілому або посадової особи і є по своїй суті примусом. Варто замітити, що відставка посадової особи як міра конституційної відповідальності часом дуже близька до дисциплінарної відповідальності і за формою, і за порядком застосування. Розходження ж полягає в тому, що дисциплінарна відповідальність застосовується за порушення трудової дисципліни, невиконання завдань, а конституційно-правова -- має більше широкий арсенал підстав.

Як уже говорилося, розглянуті санкції містяться в багатьох конституційно-правових актах. Однак вони, а також підстави їхнього застосування не завжди чітко сформульовані. Це пов'язано з особливістю конституційно-правових норм, які в одних випадках застосовуються як санкції (у випадку правопорушень), а в інших -- не як санкції (у випадку звільнення з посади з інших причин). Наприклад, в Законі України "Про місцеві державні адміністрації"" (ст. 9) передбачені випадки припинення повноважень голови адміністрації: втрата громадянства, виявлення факту подвійного громадянства, визнання судом недієздатним, виїзд на проживання в іншу країну, порушення вимог несумісності, за власною ініціативою Президента України з підстав, передбачених цим законом та законодавством України про державну службу, висловлення недовіри більшістю (дві третини) голосів від складу відповідної Ради, подання заяви про звільнення з посади за власним бажанням. І тільки в одному випадку -- при здійсненні злочину, вчинення якого доведене обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, -- дострокове припинення повноважень голови адміністрації області застосовується як санкція. Крім того, у ряді випадків норми конституційного права взагалі не передбачають можливості застосування розглянутих санкцій, а тільки проголошують існування відповідальності. Це обумовлено тим, що поняття "відповідальність" може вживатися у двох значеннях. Так, воно означає відповідальність у смислі відповідального поводження, підзвітності, юридичній компетентності. Саме в такому значенні цей термін використовується в нормативних актах, що визначає повноваження державних органів, інших суб'єктів конституційно-правових відносин, їхні взаємні контакти. У цих випадках правові норми, використовуючи категорії "відповідальний", "відповідальність", вимагають від відповідних державних органів певної поведінки і діяльності, обумовленої тим, що є інші суб'єкти конституційно-правових відносин, перед якими вони відповідають, з акціями яких повинні зіставляти свої дії.

Інше значення відповідальності пов'язане із вживання спеціальних заходів впливу, що випливають із неналежної поведінки суб'єктів конституційно-правових відносин. Найбільш важливі з них -- конституційно-правові санкції.

Однією з конституційно-правових санкцій, що застосовуються до депутатів законодавчих органів державної влади є позбавлення їхніх повноважень за рішенням законодавчого органу. Так, у відповідності зі ст. 4 Закону України "Про статус народного депутата України" повноваження депутата Верховної Ради України припиняються достроково у випадку набуття законної сили обвинувального вироку суду відносно особи, що є депутатом Верховної Ради України. Рішення про припинення повноважень депутата Верховної Ради України приймається Верховною Радою України. Позбавлення депутата за рішенням законодавчого органу повноважень не означає, що таке рішення приймається тільки тому, що у зв'язку із судовим вироком депутат втрачає фактичну можливість виконувати свої обов'язки. Головне тут в тому, що, вчинивши злочин, депутат втрачає саме право продовжувати здійснення депутатських повноважень. Він порушує одночасно і кримінальний закон, і норму конституційного права, що зобов'язує депутата у своїй діяльності керуватися Конституцією України і чинним законодавством. Тому депутат у подібних випадках несе подвійну відповідальність: і як депутат (позбавлення мандата), і як фізична особа (кримінальне покарання).

Поряд з позбавленням депутатів їхніх повноважень за рішенням законодавчих органів законодавством передбачається дострокове припинення повноважень депутатів за допомогою їхнього відкликання. Специфіка цієї санкції полягає в тому, що вона застосовується не органами держави, а безпосередньо виборцями відповідного округу. Що ж стосується участі державних органів у відкликанні депутата, то воно виражається лише в законодавчому регулюванні процедури відкликання і наданні організаційної допомоги виборцям, що порушили питання про відкликання депутата. Так, відповідно до ст. 37 Закону України "Про статус депутатів місцевих рад" підставами для відкликання виборцями обраного ними депутата місцевої Ради можуть бути: порушення депутатом місцевої Ради положень Конституції і законів України, що встановлено судом, пропуск депутатом місцевої Ради протягом сесії більше половини пленарних засідань Ради або засідань постійної комісії, невиконання ним без поважних причин рішень і доручень Ради та її органів, невідповідність практичної діяльності депутата місцевої Ради основним принципам і положенням його передвиборної програми.

Однією з мір конституційно-правової відповідальності є анулювання юридичних результатів тих або інших конституційно-правових дій. Так, відповідно до ст. 41 Закону України "Про всеукраїнський та місцеві референдуми" референдум визнається таким, що не відбувся, якщо в ньому взяло участь менше половини громадян, внесених у списки для голосування. Відповідно до ст. 73 Закону України "Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів" вибори в окрузі визнаються такими, що не відбулися, у зв'язку з вибуттям усіх зареєстрованих у виборчому окрузі кандидатів. Вибори в цілому або по окремих виборчих дільницях визнаються недійсними, якщо допущені при проведенні голосування або встановленні підсумків голосування порушення не дозволяють із вірогідністю встановити результати волевиявлення виборців.